Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Деліктний феномен в адміністративному праві України

 

Колпаков Валерій Костянтинович

ДЕЛІКТНИЙ ФЕНОМЕН В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

12.00.07 — теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Київ — 2005


Дисертацією
є рукопис

Робота виконана
в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України

Науковий консультант
доктор юридичних наук, професор
Калюжний Ростислав Андрійович,
Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Авер’янов Вадим Борисович, Інститут держави і права імені
В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Негодченко Олександр Володимирович, Юридична академія МВС України, ректор
доктор юридичних наук, професор Остапенко Олексій Іванович, Кримський юридичний інститут Національного університету внутрі-шніх справ МВС України, ректор

Провідна
установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра адміністративного права, Міністерство освіти і на-уки України (м. Харків)

Захист відбудеться 28 вересня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради Д26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий 14 липня 2005 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є. Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-політичні зміни в україн-ському суспільстві й нові пріоритети державотворення спонукали вітчиз-няну юридичну науку на пошук переходу від традиційних і усталених до-слідницьких моделей до парадигми, що базується на врахуванні якісно но-вих чинників.
На адміністративно-правовому просторі особливий інтерес із цього приводу становить наукова оцінка явищ, що породжуються адміністратив-ним правопорушенням (адміністративним проступком, адміністративним деліктом).
На жаль, після набуття Україною незалежності висвітлення адміністра-тивно-деліктних питань залишається в межах, що були окреслені доктри-ною радянського адміністративного права, і характеризується певною не-дооцінкою проступку, як первісного юридичного компонента щодо утво-рення інститутів адміністративно-деліктного законодавства, адміністрати-вної відповідальності, адміністративної деліктології.
Унаслідок цього, українська правова наука має у своєму розпорядженні значний масив теоретичних і практичних розробок з питань адміністратив-ного примусу, адміністративно-деліктних процедур, причин проступків. Вивчення ж самого адміністративного проступку (адміністративного делі-кту), як самостійного правового феномена, відійшло на другий план і здій-снюється переважно в контексті юридичної відповідальності.
Аналіз адміністративно-деліктних досліджень дає підстави визнати, що за період із прийняття Кодексу України про адміністративні правопору-шення (КУпАП) адміністративно-правовою наукою не було розроблено й запропоновано практиці суттєві теоретичні знання з концепції адміністра-тивного проступку, які б відповідали програмним політичним завданням і конституційним вимогам щодо оновлення законодавства в напрямі ви-знання головним обов’язком держави забезпечення пріоритетів прав і сво-бод людини.
Очевидним є те, що без фундаментальних наукових досліджень теоре-тичних і прикладних проблем проступку відповідно до положень Концеп-ції адміністративної реформи в Україні якісний прорив у деліктній сфері адміністративного права неможливий.
У дисертації доводиться, що такі дослідження і розробки мають здійс-нюватися з позицій, по-перше, конституційних засад щодо співвідношення інтересів громадянина і держави; по-друге, сучасної української філософ-сько-правової думки; по-третє, нового розуміння змісту адміністративного права і його ролі в державотворенні; по-четверте, доктринальних положень концепції адміністративної реформи в Україні; по-п’яте, західноєвропей-ського досвіду законодавчого регулювання відповідальності за малозначні проступки; по-шосте, досвіду країн СНД щодо реформування законодавст-ва про адміністративну відповідальність; по-сьоме, теоретичних правових концепцій, сформованих українськими вченими.
Один із нестандартних шляхів до оновлення знань про адміністратив-ний делікт відкриває спроба розглянути його як правовий феномен та на підставі онтологічних і гносеологічних властивостей дослідити його про-блеми. Другий шлях базується на критичному ставленні до традиційно до-мінуючої державно-управлінської концепції предмета адміністративного права.
Розуміння того, що адміністративне право є поліструктурним утворен-ням і його предмет не обмежується державно-управлінським сегментом, а адміністративно-деліктні відносини не є відносинами державного управ-ління, дозволило запропонувати підходи до нового етапу адміністративно-деліктних досліджень в українському праві.
Базове підґрунтя спостережень і висновків щодо встановлення сутніс-них характеристик проступку склали сучасні дослідження природи права на філософсько-теоретичному рівні, здійснені українськими вченими
А.А. Козловським, М.І. Козюброю, А.М. Колодієм, С.І. Максимовим, Ю.М. Оборотовим, М.П. Орзіхом, Л.В. Петровою, П.М. Рабіновичем,
О.Ф. Скакун, М.В. Цвіком та іншими.
Наведені у їх працях узагальнення, визначення, дефініції щодо сутності й поняття права у його розрізненні та збігу із законом дозволили охаракте-ризувати адміністративний делікт з боку онтології (вчення про буття) і гносеології (вчення про пізнання).
Дослідження структурно-генетичних аспектів адміністративно-правової науки в еволюційному розвитку (від прообразу поліцейського права через галузь суто правоохоронної і державно-управлінської спрямованості до ви-знання пріоритетів регулятивної функцій) з теоретичним окресленням но-вої ідеології адміністративного права відповідно до його суспільної цінно-сті, методу, предмета і структури, здійснені в роботах В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, А.С. Васильєва, В.К. Гіжевського, І.П. Го-лосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, Є.Б. Кубка, Є.О. Курінного, В.М. Марчука, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, О.І. Остапе-нка, І.М. Пахомова, В.П. Пєткова, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова,
В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.Д. Сущенка, В.М. Шаповала, Ю.С. Ше-мшученка, В.В. Цвєткова та інших, створили підстави для висвітлення де-термінантних ознак адміністративно-деліктного права як важливої підгалу-зі права адміністративного.
Обґрунтуванню нових поглядів на природу адміністративного делікту, розкриттю його онтолого-гносеологічних властивостей та співвідношення зі злочином і управлінським правопорушенням, висвітленню історико-правових аспектів, радянської доктрини, аналізу сучасного стану дослі-джень проблем адміністративного проступку і відповідальності за його вчинення слугували праці Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.П. Битяка, Л.Р. Білої, І.Л. Бородіна, К.Л. Бугайчука, Ф.Г. Бурчака, С.Т. Гончарука, Е.Ф. Демсько-го, В.В. Доненка, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, В.В. Іванова, А.П. Клюшнічен-ка, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, М.Й. Коржанського,
О.В. Кузьменко, Д.М. Лук’янця, І.В. Мартьянова, О.І. Миколенка, В.І. Ні-мченка, В.І. Олефіра, Ю.С. Педька, В.Г. Перепелюка, М.Ф. Стахурського, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, Н.В. Хорощак, В.К. Шкарупи, О.М. Яку-би та інших.
У процесі дослідження деліктних проблем адміністративного права України широко використовувалися досвід і відповідні знання вчених ін-ших держав. У наукових доробках фахівців далекого і близького зарубіж-жя відзначимо два аспекти. З одного боку це весь той масивний комплекс студій, у яких висвітлюються загальні проблеми філософії і методології права, державно-правової теорії, адміністративного права і процесу, адмі-ністративної юстиції, теорії управління, статусу державних і недержавних суб’єктів в адміністративно-правовому просторі. З іншого — роботи, при-свячені безпосередньо адміністративно-деліктним проблемам.
Щодо першої групи робіт, то тут не можна не згадати таких дослідни-ків, як С.С. Алексєєв, O. Bahr, К.С. Бєльський, В. Виндельбанд, О.В. Воро-нков, Б.М. Габрічідзе, Д. Галліган, В.М. Гессен, R. Gneist, Э. Гуссерль,
R. Drago, М.Д. Загряцков, В.Б. Ісаков, Д.А. Керимов, В.М. Кудрявцев,
Б.М. Лазарєв, В.В. Лазарєв, А.Н. Леонтьєв, D. Lochak, Р. Лукич, В.С. Нер-сесянц, F-J. Peine, B. Pieroth, В.М. Протасов, В.І. Ремньов, Ю.М. Старилов, Е. Старосьцяк, М.С. Таганцев, Ю.О. Тихомиров, Р.О. Халфина, В.А. Юсу-пов, Л.С. Явич.
Стосовно ж праць, присвячених безпосередньому аналізу адміністрати-вно-деліктних питань, то тут ключові дослідження здійснили А.Б. Агапов, Д.М. Бахрах, Л.А. Калиніна, Ю.М. Козлов, А.П. Коренєв, А.Н. Крамник, Г.А. Кузьмічова, В.П. Лозбяков, А.Е. Луньов, В.М. Манохин,
М.Я. Масленников, С.С. Овчинський, Л.Л. Попов, Б.В. Россинський,
М.Я. Саввін, Н.Г. Саліщева, В.Є. Севрюгін, В.Д. Сорокин, М.С. Студенікі-на, Ю.М. Хаманєва, І.Л. Честнов, А.П. Шергін, О.Ф. Шишов, А.Ю. Яки-мов.
Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців склали теоретичну базу для нового погляду на правову природу, зміст і підстави юридичної фіксації у законодавстві адміністративно-деліктних діянь. Вони дали авторові змогу через детальний теоретичний огляд історико-правової природи адміністра-тивного проступку встановити механізм його трансформації в адміністра-тивне правопорушення в радянському праві, а також висвітлити стан тео-ретичних досліджень адміністративно-деліктних проблем у сучасному праві України, довести, що інститут адміністративної відповідальності пе-ретворився в нову підгалузь адміністративного права — адміністративно-деліктне право, запропонувати нову теоретичну концепцію співвідношення категорій “суспільна небезпека” і “шкідливість” стосовно адміністративно-го делікту.
У дисертації розглянуто нові критерії визначення діянь адміністратив-ними проступками, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення адміні-стративно-деліктного законодавства.
Наведені обставини зумовлюють актуальність теми дисертації, її важ-ливе теоретичне і практичне значення щодо подальшого розвитку адмініс-тративно-деліктного права й оновлення адміністративно-деліктного зако-нодавства відповідно до сучасного українського державотворення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-тація виконана в рамках планових досліджень МВС України (Концепція розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 — 2005 рр., схвалена рішенням колегії МВС України від 18 грудня 2000 р.
№ 9км/1; Тематика пріоритетних напрямків фундаментальних і приклад-них досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 — 2005 рр., затверджена наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635) і Національної академії внутрішніх справ Украї-ни (Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрі-шніх справ України на 2000 — 2005 рр.). Її проблематика безпосередньо стосується Концепції адміністративної реформи в Україні, упровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810, і теми ІДП НАН України “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформуван-ня державного управління (адміністративної реформи) в Україні”
(№ 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження — розробка на основі нової ідеології реформування адміністративно-правових інститу-тів і оновлених уявлень про адміністративну культуру, що сформульовані Концепцією адміністративної реформи в Україні, концептуальних засад української теорії адміністративного проступку (делікту), визначення пріоритетних шляхів удосконалення адміністративно-деліктного законо-давства і відповідальності за вчинення адміністративних проступків.
Відповідно до поставленої мети, перед дисертантом постали такі осно-вні завдання:
обґрунтувати доцільність використання феноменологічного підходу у вивченні адміністративно-правових явищ у їх історичному розвитку, а та-кож сучасному законодавчому і правовому вимірі в українському адмініс-тративному праві;
на підставі системно-структурного аналізу розкрити сутність тенденцій оновлення адміністративного права, як поліструктурної базової галузі пуб-лічного права, щодо його предмета, методу і структурних складових (ін-ститутів і підгалузей);
визначити співвідношення наукових досліджень в українському адміні-стративному праві базових складових його деліктного сегмента: а) адмініс-тративного проступку, б) відповідальності за вчинення адміністративного проступку, в) адміністративної деліктології;
висвітлити детермінантні ознаки адміністративно-деліктного права як підгалузі адміністративного права;
з’ясувати історико-правову природу адміністративного правопорушен-ня (управлінського правопорушення);
з’ясувати історико-правову природу адміністративного проступку (ад-міністративного делікту);
встановити співвідношення адміністративного правопорушення (управлінського правопорушення) з адміністративним проступком (адміні-стративним деліктом) в історико-правовому і сучасному контексті;
теоретично обґрунтувати потребу дослідження деліктного феномена адміністративного права з позицій правової онтології, позицій правової гносеології і довести коректність відмежування поняття шкідливості, як онтологічної ознаки діяння, від поняття суспільної небезпеки, як гносеоло-гічної ознаки юридичного складу діяння;
обґрунтувати доцільність розробки адміністративно-деліктної політики, як необхідної складової державної правової політики;
встановити наявність в адміністративно-деліктній сфері вихідних емпі-ричних засад, як першої обов’язкової складової організованого наукового знання (наукової теорії);
встановити наявність в адміністративно-деліктній сфері вихідних тео-ретичних засад (ідеалізованого об’єкта), як другої обов’язкової складової організованого наукового знання (наукової теорії);
сформулювати концептуальні засади української теорії адміністратив-ного проступку (делікту), як частної адміністративно-правової теорії;
запропонувати нові критерії визнання діянь адміністративними просту-пками (деліктами), а також відповідні зміни до адміністративно-деліктного законодавства.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері публічного права.
Предметом дослідження є адміністративний делікт (проступок).
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичного матеріалізму, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо). Метод діалектичного матеріалізму дає можливість розгля-дати співвідношення адміністративно-деліктного права з правом адмініст-ративним та іншими юридично-галузевими утвореннями в умовах постій-ного розвитку, взаємодії матеріального й ідеального, забезпечуючи матері-алістичний підхід до зазначених явищ (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2 та ін.). Ме-тод абстрагування дозволяє не зважати на багатства змісту конкретного явища, свідомо не брати до уваги його численні сторони і риси, але вияви-ти типове, найбільш характерне й істотне в ньому, визначити закони, за якими воно існує, тобто розкрити його як наукову категорію (підрозділи 3.2, 3.3, 4.1 та ін.). Сходження від конкретного до абстрактного найтісніше пов’язано із взаємодоповнюючими один одного методами — аналізу і син-тезу. Найбільш рельєфно зазначені методи виявляються при кваліфікації проступків і встановленні міри відповідальності за їх вчинення (підрозділи 1.3, 3.3, 4.3 та ін.). Застосування історико-матеріалістичного методу дало змогу встановити генетичні зв’язки адміністративного проступку з кримі-нальним правопорушенням (злочином), висвітлити співвідношення адміні-стративно-деліктного права й адміністративної юстиції (підрозділи 2.1, 2.2, 4.1 та ін.). Основою структурного методу є встановлення структури як су-купності відносин. Метод структуралізму застосовується при дослідженні складу адміністративних проступків (підрозділи 3.2, 3.3, 4.3 та ін.). Функ-ціональний метод застосовується для вивчення функцій, наприклад суб’єктів адміністративної юрисдикції (підрозділи 4.1, 4.3 та ін.). Систем-ний метод (системний аналіз або системний підхід) сьогодні розглядається як універсальний інструмент пізнавальної діяльності, що відкриває шлях до подолання суперечності між зростанням кількісних характеристик ін-формаційних потоків і обмеженими можливостями сприйняття інформації. Його застосування дає, наприклад, підстави розглядати адміністративно-деліктне право як підгалузь адміністративного права (підрозділи 1.1, 1.3, 4.1 та ін.). Використання порівняльно-правового методу дозволяє врахува-ти у ході дослідження тенденції розвитку відповідного законодавства в державах з близькими до України правовими системами, уникнути некоре-ктних рішень, запозичити позитивний досвід законотворення (підрозділи 2.2, 4.2, 4.3 та ін.).
Наукова новизна одержаних результатів у загальнотеоретичному вимірі полягає в тому, що адміністративний делікт (проступок), поданий у дисертації як правовий феномен українського адміністративного права, у такому аспекті не досліджувався. Зазначений підхід дозволив отримати нові знання, які, по-перше, вивели розуміння цього явища за рамки радян-ської правової доктрини, яка концентрувала дослідницькі зусилля на пи-таннях адміністративної відповідальності й адміністративної деліктології, залишаючи проблеми безпосередньо делікту за межами наукових пріори-тетів; по-друге, засвідчили, що адекватне суспільним потребам регулюван-ня відносин адміністративно-деліктної сфери потребує об’єктивних уяв-лень насамперед про адміністративний проступок — первісний і доміную-чий фактор утворення інститутів відповідальності й деліктології в адмініс-тративному праві.
Дослідницькі висновки щодо поліструктурності адміністративного пра-ва дозволили обґрунтувати присутність серед його компонентів адмініст-ративно-деліктної складової як системної підгалузі з притаманними лише їй предметом, методом і законодавством, яку доцільно визначити як адмі-ністративно-деліктне право.
Наявність у деліктного сегмента адміністративного права властивостей підгалузі актуалізували питання щодо створення відповідної теорії і фор-мування адміністративно-деліктної політики, як частки правової політики держави. Із зазначеного приводу дисертація містить розробку концептуа-льних засад таких складових адміністративно-деліктної теорії, як вихідна емпірична основа (представлена онтологічним виміром ознак адміністра-тивного делікту) і вихідна теоретична основа, або ідеалізований об’єкт (представлена гносеологічним виміром ознак адміністративного делікту). Стосовно адміністративно-деліктної політики, дисертація містить обґрун-тування доцільності її формування на запропонованих базових критеріях щодо визнання діянь адміністративними проступками (деліктами).
Крім вищенаведеного, наукова новизна дисертації характеризується одержанням результатів, якими уперше:
з’ясовано, що включення діянь під назвою “адміністративний просту-пок” до предмета адміністративного права є реалізацією принципу полі-тичної доцільності, що панував у радянському праві;
встановлено, що категорія “адміністративний проступок (делікт)” фор-мується як результат гносеологічних висновків відносно онтологічних фе-номенів (діянь);
теоретично обґрунтовано, що об’єктивні уявлення щодо властивостей адміністративного делікту можуть бути сформовані лише шляхом його комплексного дослідження з таких позицій: а) правової онтології, б) пра-вової гносеології;
теоретично обґрунтовано, що поняття “шкідливість” є властивістю суто діяння і характеризує його з боку онтології права;
теоретично обґрунтовано, що поняття “суспільна небезпека” є властиві-стю складу проступку і характеризує діяння з боку гносеології права;
висвітлено, що низка об’єктивних ознак (перелічені у ст. 9 КУпАП) утворюють онтологічне підґрунтя для визнання діяння адміністративним деліктом;
доведено, що фактичне визнання діяння адміністративним деліктом (проступком) є результатом гносеологічних висновків;
сформульовано, що гносеологічний вимір адміністративного делікту представлений вченням про його склад;
з’ясовано, що адміністративно-деліктному праву відомі загальні, спеці-альні й особливі суб’єкти проступку і лише загальні та спеціальні ознаки складу, що характеризують суб’єкта;
встановлено, що однією з трьох складових заходів адміністративного примусу є заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень;
запропоновано критерії віднесення діянь до адміністративних деліктів, а саме: а) наявність у діянні суспільної небезпеки та її характеристики;
б) порушення діяннями особи публічних інтересів; в) відсутність у діянні такої ознаки, як порушення фактично існуючих договірних зобов’язань. Стосовно адміністративної відповідальності юридичної особи, то одним із критеріїв повинна стати неможливість притягнення до відповідальності фі-зичної особи за наявності складу правопорушення.
Крім вищезазначених, результатами дослідження з ознаками новизни є удосконалення:
уявлень про предмет адміністративного права, як сукупності відносин сфери публічної адміністрації, до яких належить частка публічно-управлінських відносин, а до останніх — частка державно-управлінських відносин;
поняття адміністративного (управлінського) правопорушення в частині його генетичних зв’язків з інститутом адміністративної юстиції, яка є пе-редумовою адміністративного права;
знань про механізм перетворення адміністративного (управлінського) правопорушення в адміністративне (за процедурою) правопорушення (проступок, делікт);
змісту поняття “адміністративне стягнення” у його кореляції з такою ознакою протиправного діяння, як “караність”;
розуміння співвідношення норм статей 1 і 9 КУпАП стосовно змісту об’єкта складу адміністративного проступку;
уявлень про обов’язкові і факультативні ознаки об’єктивної сторони складу адміністративного проступку відповідно до правової онтології і правової гносеології;
формулювання дефініції поняття “адміністративна відповідальність”;
пропозицій щодо змісту низки статей КУпАП.
Результатами дослідження є оновлений подальший розвиток і уточнен-ня в адміністративно-деліктній сфері:
спостережень про прямий кореляційний зв’язок між об’єктивністю он-тологічних обґрунтувань, які виконують роль парадигми, і гносеологічною коректністю правових висновків у межах цієї парадигми;
поняття громадського порядку в його кореляції з громадським поряд-ком — об’єктом посягань кримінального характеру;
уявлень про співвідношення понять “охорона” і “захист” відносно за-безпечення прав і свобод громадян;
знань про механізм завдання шкоди суспільним відносинам завдяки зо-внішньошкідливому впливу і внутрішньошкідливому впливу;
кримінально-правої концепції щодо закінченого і незакінченого право-порушення;
співвідношення понять “політика” — “право” — “закон”.
Практичне значення одержаних результатів обумовлено, перш за все, теоретичною спрямованістю роботи. Знання, що були отримані під час дослідження деліктного феномена в українському адміністративному праві використані:
в юридичній енциклопедії — першому в Україні багатотомному зводі знань про державу і право (Юридична енциклопедія: В 6 т. — К., 1998 —2004. — Т. 2. — С. 268 — 270. Т. — 4. — С. 713 — 714. — Т. 5. — С. 582 — 583, 678);
у підручниках: Адміністративне право України. — О., 2003. — С. 70, 165, 238, 255, 329; Адміністративне право України. Академічний курс. Т. 1. —К., 2004. — С. 69, 112, 113, 122, 123; Адміністративне право України. — Х., 2004. С. 43, 212 — 213, 216;
монографіях: Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія. — Л., 1995. — С. 247, 253; Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в право-охоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові пи-тання реалізації. — Х., 2002. — С. 34, 73, 155, 214, 234, 277, 284; Ковален-ко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика. — К., 2002. — С. 231, 356, 380; Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України. — Д., 2004. — С. 63, 195, 233, 304; Ко-ломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: тео-рія, досвід та практика реалізації. — Запоріжжя, 2004. С. 58, 125, 186, 209; Кузьменко О.В. Процесуальні категорії адміністративного права. — Л., 2004. — С. 18, 54, 189, 190; Бандурка О.О. Управління державною подат-ковою службою в Україні: організаційно-правові аспекти. — Х., 2005. — С. 41, 43, 54, 115, 122, 177, 228 та ін.;
навчальних посібниках: Васильев А.С. Административное право Укра-ины (Общая часть). — Х., 2001. — С. 67, 73, 222; Кузьменко О.В. Адмініс-тративно-правова протидія нелегальній міграції в Україні. — Д., 2001. С. 101, 108, 111, 145, 147; Хавронюк М.І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність. — К., 2003. — С. 10, 11; Шульженко Ф.П., Невмержицький Є.В. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки. — К., 2003. — С. 107, 108; Гладун З.С. Адміністративне право України. —Тернопіль, 2004. — С. 25, 90, 134, 158; Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Укра-ине. — Х., 2004. — С. 50, 117, 134, 153 та ін.;
у наукових статтях фахових видань: Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвід-ношення // Право України. — 2000. — № 5. — С. 30; Ославський О. До пи-тання необхідності здійснення адміністративної реформи в Україні // Пра-во України. — 2004. — № 9. — С. 40; Кузьменко О. Генеза адміністратив-но-процесуального права // Право України. — 2004. — № 6. — С. 23; Авер’янов В. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка // Право України. — 2004. — № 10. — С. 26; Костів М. Види адміністрати-вної правосуб’єктності юридичних осіб // Право України. — 2005. — № 4. — С. 16 та ін.
У науково-дослідній сфері результати дослідження, в узагальненому вигляді, становлять комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлу-мачення і пояснення: а) діянь, що утворюють адміністративний проступок, б) самого адміністративного проступку у його взаємовідносинах з іншими видами правопорушень, в) відповідальності за вчинення адміністративного проступку, тобто являють собою концептуальні засади української теорії адміністративно-деліктного права.
У сфері правотворчості висновки, пропозиції, рекомендації, сформу-льовані в дисертації, використовуються для удосконалення адміністратив-но-деліктного законодавства, у тому числі для підготовки нового КУпАП.
У правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів до-зволить підвищити ефективність застосування передбачених державою за-ходів відповідальності за вчинення адміністративних проступків.
Матеріали дисертації підготовлені для включення до базових навчаль-них курсів і спеціальних курсів у межах викладання дисциплін адміністра-тивно-правового спрямування. Позитивний досвід з цього приводу нако-пичений у Національній академії внутрішніх справ України, в якій з 2000р. викладається спецкурс “Адміністративно-деліктне право”.
Результати дослідження широко використовуються в підручниках, на-вчальних і навчально-методичних посібниках. У такому вимірі вони прой-шли апробацію у вигляді окремих глав “Адміністративно-деліктне право” у підручниках: а) Колпаков В.К. Адміністративне право України.— К., 1999. — 736 с.; б) Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. — К., 2003. — 544 с.
У правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, працівни-ків державних і недержавних установ.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, у якій обґрунтування, висновки, пропозиції сформульовані на під-ставі авторських досліджень. Окремі положення дисертації викладені в ко-лективних виданнях. Як правило, вони містять застереження щодо розме-жування вкладу кожного з авторів у підготовку видань. У роботах, які не містять вказівок на таке розмежування, особистий внесок здобувача стано-вить: “Общественные пункты охраны порядка и их взаимодействие с ми-лицией в предупреждении административных правонарушений в микро-районе” — 30 %; “Адміністративно–правовий механізм протидії нелегаль-ній міграції” — 40 %; “Керування транспортними засобами у стані сп’яніння: адміністративно–деліктні проблеми” — 40 %; “Адміністративне право: теоретична частина” — 90 %; “Психологические аспекты админист-ративно-правовой деятельности работников милиции” — 50 %; “Правовая регламентация деятельности общественных пунктов охраны порядка в сфере борьбы против пьянства” — 70 %; “Роль оперативного наблюдения в административном надзоре” — 50 %; “Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю в охороні громадського порядку” — 60 %; “Органи внутрішніх справ у системі суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдик-ції” — 80 %. Ідеї та розробки співавторів у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та виснов-ки щодо дослідження адміністративного делікту, які узагальнені й сфор-мульовані в дисертації, оприлюднено в доповідях і виступах дисертанта на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних, регіональних та інших на-уково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях, семіна-рах тощо, зокрема: “Юридична психологія та її практичне застосування” (1986 р.), “Методологічні проблеми правової науки” (2000 р.), “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії зло-чинності” (2000 р.), “Стан та перспективи розвитку адміністративного пра-ва: законодавство, наука, освіта (2001 р.), “Проблеми права на зламі тися-чоліть” (2001 р.), “Адміністративна реформа в Україні: стан та перспекти-ви” (2001 р.), “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Укра-їні” (2002 р.), “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (2002 р.), “Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні” (2002), “Про-блеми методології сучасного правознавства” (2002 р.), “Взаимодействие милиции и общественности” (2003 р.), “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (2003 р.), “Адміністративне право у сучасному вимірі” 2003 р.), “Проблеми організації діяльності орга-нів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах адмі-ністративної реформи” (2003 р.), “Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції” (2003 р.), “Конституційна реформа в Україні” (2003 р.), “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (2003 р.), “Реформування основних адміністративно-правових інститутів: проблеми теорії і практики” (2003 р.), “Адміністрати-вна реформа: стан та проблеми правового забезпечення” (2003 р.), “Основ-ні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної дер-жави” (2004 р.), “Адміністративне право в контексті європейського вибору України” (2004 р.), “Запорізькі правові читання” (2004 р.), “Забезпечення законності при реалізації адміністративно-деліктного законодавства” (2005р.), “Європейські тенденції розвитку сучасного адміністративного права” (2005 р.), “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування ” (2005 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано індивідуальну монографію “Адміністративно-деліктний правовий фено-мен” (К.: Юрінком Інтер, 2004. — 528 с.), яка отримала позитивні відзиви у публічних рецензіях заслуженого діяча науки і техніки України, доктора юридичних наук, професора В. М. Марчука, доктора юридичних наук про-фесора В. К. Шкарупи, кандидата юридичних наук, доцента Е. Ф. Демсько-го.
Низка принципових положень і висновків дисертації знайшли відобра-ження у 16 монографіях, підручниках, навчальних посібниках, а також у 45 наукових статтях, доповідях і виступах, у тому числі в 25 статтях, що опу-бліковані в наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку викори-станих джерел. Окремою частиною оформлені додатки (135 сторінок). Об-сяг дисертації без додатків становить 455 сторінок. Список використаних джерел займає 55 сторінок й містить 541 найменування.
Назви і розташування розділів та підрозділів зумовлені логікою викла-дення результатів дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення ре-зультатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результа-тів дисертації та публікації.
Розділ 1 “Методологічні засади дослідження деліктного феномена в адміністративному праві”, що складається з чотирьох підрозділів, при-свячено аналізу методологічних засад дослідження деліктного феномена в адміністративному праві України.
У підрозділі 1.1 “Онтологія і гносеологія права. Поняття правового феномена” на підставі здобутків української філософії права висвітлено сучасне розуміння правової онтології, правової гносеології та поняття пра-вового феномена як філософського підґрунтя дослідження деліктного сег-мента в адміністративному праві.
Виходячи з феноменологічності права, феноменами слід визнавати ді-яння, що можуть викликати правові наслідки, формувати правовідносини. У деліктній сфері адміністративного права такими феноменами є діяння (юридичні факти), з приводу яких виникають адміністративно-деліктні відносини. В українській філософській школі (А.Т. Ішмуратов, А.А. Коз-ловський, А.М. Колодний, С.О. Кошарний, Л.В. Озадовська, В.І. Шевчен-ко) феноменом визнається результат почуттєвого споглядання будь-якого об’єкта дійсності, тобто почуттєве уявлення, що сформовано шляхом від-межування, “очищення” об’єкта пізнання від усього, що не є притаманним його сутності. Феноменологічний аналіз діянь, що можуть формувати ад-міністративно-деліктні відносини, дозволяє осягнути їх в онтологічному вимірі — відокремлено від будь-яких компонентів суб’єктивного бачення, осмислення, порівняння (гносеологічного виміру) — і таким чином вста-новити їх природно-правові ознаки незалежно від ознак позитивно-правових. Таким чином, феноменологічний аналіз є передумовою втілення концепції розрізнення права і закону в адміністративно-деліктному праві.
Підрозділ 1.2 “Адміністративне право в юридично-галузевій парадиг-мі” присвячений проблемі функціонально-структурних трансформацій, що відбуваються в адміністративному праві в умовах соціально-економічних і політико-ідеологічних змін в українському суспільстві, й оновлення ролі права як одного з головних чинників державотворення.
З цього приводу, важливою теоретичною проблемою постає низка пи-тань про предмет адміністративного права, його управлінський (або не тільки управлінський) характер, входження до нього як органічної складо-вої (або штучне притягнення) адміністративно-деліктного сегмента. Су-часна доктрина адміністративного права має у своєму розпорядженні як мінімум два варіанта розвитку поглядів на предмет, а через нього і на весь зміст адміністративного права.
Перший базується на управлінському розумінні природи адміністрати-вно-правових відносин. Його здобуток полягає у встановленні кореляцій-них зв’язків адміністративного права з концепцією детермінації публічно-го і приватного права. Відповідно до неї, публічність визнається найбільш характерною рисою адміністративного права, а само право таким, що фор-мує публічно-управлінські відносини, а також організує і забезпечує пуб-лічно-управлінську діяльність. При такому підході деліктна частина адмі-ністративного права відокремлюється від його предмета.
Відповідно до другого, публічність цієї правової галузі пов’язується з діяльністю публічної адміністрації і полягає у визнанні складовими пред-мета адміністративного права не тільки відносин управлінського спряму-вання. У такому разі адміністративно-деліктний сегмент залишається в межах адміністративного права, відбиваючи не управлінську сторону його предмета.
Порівняльний аналіз першого та другого аспектів розуміння сучасних тенденцій динаміки пізнання адміністративного права і його предмета до-зволив дійти висновку, що обмеження предмета адміністративного права тільки колом суспільних відносин сфери виконавчої влади або публічного управління звужує і збіднює як саме адміністративне право, так і його предмет.
Аналіз аксіологічних, гносеологічних і структурно-генетичних аспектів адміністративно-правової науки в еволюційному розвитку (від прообразу поліцейського права через галузь суто правоохоронної і державно-управлінської спрямованості до визнання пріоритетів регулятивної функ-ції) надав можливість теоретично окреслити її нову ідеологію відповідно до суспільної цінності, методу, предмета і структури адміністративного права. Ця ідеологія формується відповідно до двох фундаментальних тео-ретичних висновків: а) адміністративне право набуває особливого “регуля-тивного” значення, оскільки забезпечує державно-правовий вплив на сус-пільні відносини, регулюючи водночас загальний правовий статус грома-дянина у сфері його взаємовідносин з державою, тобто предстає сервісно-регулятивним правом; б) адміністративне право позбавилось ознак моно-центричної галузі і, у структурно-генетичному аспекті, є поліструктурним феноменом.
У підрозділі 1.3 “Детермінантні константи адміністративно-деліктного права” досліджено місце деліктної складової в адміністратив-ному праві з метою встановлення її належності або до інституту адмініст-ративного права, або до підгалузі адміністративного права, або до само-стійної правової галузі. Воно здійснено відповідно до висновків, що: а) ін-ститут права, за правило, є часткою галузі права; б) інститут права має свій предмет регулювання, який є системною складовою предмета галузі права; в) інститут права (на відміну від галузі права) не має свого специфічного методу правового регулювання. Він користується тим методом, який при-таманний відповідній галузі права; г) інститут права, за певних умов, і перш за все завдяки знайденню свого методу, може оформитися в підга-лузь або галузь права.
Його результатом є доведення, по-перше, того, що деліктна частина ад-міністративного права має: а) свій предмет регулювання; б) свій специфіч-ний метод правового регулювання; в) відокремлено сформовану нормати-вну базу; по-друге, того, що правова наука не створила необхідних теоре-тичних передумов для її визнання як “суверенного” правового утворення (вона де-факто сформована наукою адміністративного права, її основні по-няття розроблені в межах адміністративного права, а акти мають також і адміністративно-правове спрямування).
Таким чином, вона відповідає вимогам підгалузі права й обґрунтовано може бути представлена як самостійна підгалузь адміністративного права — адміністративно-деліктне право.
У підрозділі 1.4 “Методологія адміністративно-деліктного права” до-водиться, що методологія адміністративно-деліктного права являє собою частку методології права, яка, у свою чергу, є часткою у сукупності мето-дологій галузевих наук і відбиває основні риси цієї системи та її інструме-нтарій. Характер методології права, яка на підставі загальнонаукової мето-дології пропонує систему методів дослідження правових об’єктів, не має принципових відмінностей від загальної наукової методології, а її специфі-ка визначається особливостями об’єкта, функцій і метою пізнання. Звідси цілком коректно випливає, що методологія адміністративно-деліктного права не може мати принципових відмінностей від методології права, оскі-льки є її різновидом.
Методологічну основу дослідження адміністративно-деліктного права становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загаль-нонаукових (діалектичного матеріалізму, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).
Розділ 2 “Генезис адміністративного проступку” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу обставин виникнення і трансформацій поняття “адміністративний проступок”. Необхідність дослідження генети-ки адміністративного проступку обумовлена тим, що пізнання правового феномена стає об’єктивним дослідженням за умови встановлення логічних зв’язків між а) обставинами, що обумовили сам факт його виникнення,
б) особливостями відповідного історичного періоду, в) етапами його роз-витку у змінах гносеологічних характеристик, г) сучасними онтологічними ознаками, д) тенденціями перспективи.
У підрозділі 2.1 “Історико-правова природа адміністративного про-ступку” розкриваються історичні коріння і правові обставини, що обумо-вили формування специфічного виду деліктів, які згодом стали позначати-ся терміном “адміністративний проступок”. Виходячи з існування в сучас-ному українському праві терміна “адміністративне правопорушення (про-ступок)”, у дисертації розкривається первісний зміст а) адміністративного правопорушення, б) адміністративного проступку.
Поняття адміністративного правопорушення генетично пов’язано з ін-ститутом адміністративної юстиції, яка є передумовою адміністративного права. Інститут адміністративної юстиції виникає і отримує розвиток, оскі-льки виникає необхідність контролю за владою, яка вчинює порушення встановлених у сфері публічного управління правил, тобто – адміністрати-вні правопорушення. Отже, розглядати виникнення адміністративного правопорушення як юридичної реалії і одного з інститутів адміністратив-ної юстиції можна лише тоді, коли самостійною галуззю визначається ад-міністративне право і починає функціонувати адміністративна юстиція. Таким чином, зазначені правові феномени (адміністративне право, адмініс-тративне правопорушення, адміністративна юстиція) виникають фактично одночасно й існують в інтегративних зв’язках системним утворенням. У такому контексті адміністративні правопорушення — це правопорушення у сервісно-регуляторній сфері адміністративного права.
Поняття адміністративного проступку пов’язано з трансформаційними процесами у сфері кримінального права — поступовим виділенням з кри-мінальних правопорушень (злочинів) особливої групи діянь, які кваліфіку-вались як малозначущі проступки або кримінальні проступки.
Таким чином, проступки (малозначні злочини) за своєю правовою при-родою є діяннями кримінального характеру, але історично отримують на-зву адміністративних проступків (деліктів), як такі, що були підвідомчі ор-ганам адміністративної влади. Ця підвідомчість знаходила своє вираження в такому: а) діяння, що передбачалися кримінальним законодавством, роз-глядалися адміністративними органами і ці органи застосовували до вин-них покарання, які також передбачалися кримінальним законодавством;
б) адміністративні органи видавали обов’язкові постанови, порушення яких самі і розглядали, а покарання до винних були передбачені криміна-льним законодавством; в) в окремих випадках супроводжували свої обов’язкові постанови каральними санкціями.
Підрозділ 2.2 “Правопорушення і проступок у радянському праві” при-свячено встановленню обставин подальших трансформацій адміністратив-ного правопорушення і адміністративного проступку в радянському праві.
Після жовтня 1917 р. інститут адміністративного правопорушення з ад-міністративно-правового простору поступово зникає. Інститут адміністра-тивного проступку (делікту) навпаки “проникає” в адміністративне право і стає домінуючим. Терміни, якими позначались відповідні поняття, почи-нають трактуватись як синоніми, що означають діяння фізичних осіб, які порушують встановлені державою заборони і тягнуть адміністративний порядок застосування стягнень.
Серед чисельних причин створення штучних пріоритетів для адміністра-тивно-деліктного інституту (наслідки економічних, політичних і ідеологіч-них руйнацій; спроби побудувати нове суспільство на утопічних принци-пах загального рівняння при розподілі сукупного продукту; сплеск право-вого нігілізму тощо) вирішальну роль відіграв перехід всієї правової сис-теми до примусово-каральних засобів впливу на суспільні відносини і за-безпечення державно-політичних інтересів (саме звідси ярликування адмі-ністративної юстиції буржуазною спадщиною).
Таким чином, поняття “адміністративне правопорушення” втратило ознаки одного з інститутів адміністративної юстиції і стало сприйматися як синонім поняття “адміністративний проступок (делікт)”. Більш того, з перебігом часу вони, якщо можна так сказати, помінялися місцями в сино-німічному ряду термінів. Саме словосполучення “адміністративне право-порушення” стало виконувати роль основного терміна при визначенні ді-янь, що порушують встановлені заборони, а як додатковий або уточнюючий використовується термін “адміністративний проступок (делікт)”.
У підрозділі 2.3 “Стан теоретичних досліджень проблем проступку в українському адміністративному праві” зазначається, що в сучасному українському адміністративному праві розробка питань адміністративного правопорушення (проступку) здійснюється в напрямах: 1) з’ясування сут-ності матеріальної ознаки проступку; 2) наявності такої властивості, як карність; 3) співвідношення змісту термінів “правопорушення” і “про-ступок”; 4) особливостей суб’єктивної сторони щодо необхідності встановлення вини як підстави застосування заходів відповідальності; 5) змісту терміна “адміністративний” у понятті “адміністративний проступок” або “адміністративне правопорушення”; 6) відмежування адміністративного проступку від злочину.
Однак у дослідженнях адміністративно-деліктних проблем існує, на наш погляд, певна недооцінка значення адміністративного проступку, як первісного юридичного компоненту, щодо утворення інститутів адмініст-ративного законодавства, адміністративної відповідальності, адміністрати-вної деліктології тощо.
Розділ 3 “Онтологія і гносеологія властивостей адміністративного проступку” складається з трьох підрозділів і містить розробку концептуа-льних засад таких складових адміністративно-деліктної теорії як вихідна емпірична основа (представлена онтологічним виміром ознак адміністра-тивного делікту) і вихідна теоретична основа, або ідеалізований об’єкт (представлена гносеологічним виміром ознак адміністративного делікту).
У підрозділі 3.1 “Онтологічний і гносеологічний підходи до ознак адмі-ністративного проступку. Проблема шкідливості й суспільної небезпеки” обґрунтована наукова коректність дослідження ознак адміністративного делікту із застосуванням онтологічного і гносеологічного підходів.
Відповідно до цих підходів, досліджено питання шкідливості й суспі-льної небезпеки адміністративного проступку. Зазначається, що воно є дискусійним ще із середини ХХ століття. Аналіз показує, що сучасна укра-їнська адміністративно-правова теорія має три погляди щодо його вирі-шення. Перший погляд (Л.В. Коваль) полягає в тому, що поняття “суспіль-на небезпека” є загальним. Характеристики загального це а) ступінь і б) кі-лькість. Ступінь визначається питомою вагою шкоди, кількість —повторністю та рецидивом. Другий погляд (І.П. Голосніченко) полягає в тому, що загальним є поняття “шкідливість”. Зростання або зниження пи-томої ваги шкідливості утворює відповідну ступінь суспільної небезпеки. Третій погляд (Є.В. Додін) полягає в тому, що поняття “суспільна небезпе-ка” є загальним. Характеристики загального це а) характер, що має якісний зміст, і б) ступінь, що має кількісний зміст. Зростання або зниження пито-мої ваги кількісних показників, відповідно до законів діалектики, впливає на якісний зміст, тобто на характер.
Отже, незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми суспільної небезпеки адміністративних правопорушень, можна констатувати спіль-ність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопо-рушень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шко-ди i суспільної небезпеки.
Однак учасники дискусії не знайшли достатніх аргументів, які б дали змогу прийняти одну з позицій за основу і здійснювати подальші дослі-дження проблем шкідливості й суспільної небезпечності адміністративних деліктів шляхом створення спільної базової концепції.
Застосування онтологічних і гносеологічних знань як методів дослі-дження адміністративно-деліктного середовища дало можливість вийти на принципово новий рівень розуміння понять “шкода” і “суспільна небезпе-ка”. Вони свідчать, що поняття “шкода”, “шкідливість”, “суспільна шко-да”, “об’єктивна шкідливість діяння” — є онтологічними категоріями і ви-являються в емпіричному вимірі. Наявність шкоди, за правило, встановлю-ється шляхом опису, який сам по собі вже виступає доказом шкідливості відповідного діяння. Суспільна небезпека — це гносеологічна категорія. Її неможливо встановити шляхом онтологічного опису того, що трапилося. Вона доводиться шляхом дослідження усіх ознак і характеристик факту дійсності, а в нашому випадку — проступку. Дослідження усього комплек-су властивостей проступку здійснюється у відповідних організаційних фо-рмах — справах про адміністративні проступки. Такі справи за своєю сут-тю є гносеологічним відбитком конкретного діяння. Розслідування справи — це пізнання (дослідження) факту реальної дійсності, в онтології якого виявилися ознаки делікту.
Підрозділ 3.2 “Онтологічний вимір ознак адміністративного проступ-ку” розкиває онтологію (істину факту) адміністративного делікту. Як он-тологічні ознаки деліктного феномена в адміністративному праві розгля-нуті діяння, протиправність, винність, карність, об’єкт посягання (громад-ський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління).
Так, стаття 9 КУпАП має назву “Поняття адміністративного правопо-рушення”, хоча такого поняття не дає, а лише вказує на ознаки, за якими подія, що трапилась у матеріальному світі, може бути розцінена як адміні-стративний проступок. Ці ознаки утворюють онтологічний компонент ад-міністративного делікту. Їх встановлення і відповідна фіксація формують базові й відправні підстави для дослідницьких (гносеологічних) висновків і прийняття рішення про визнання діяння адміністративним проступком.
Онтологічний підхід дозволяє з’ясувати наявність серед ознак проступ-ку караності, яка називається такою в літературних джерелах, але на має нормативного закріплення. У такій ситуації виникають два припущення. Перше полягає в тому, що “покарання” і “стягнення” є тотожними понят-тями. Друге — в тому, що “кара” і “стягнення” є різними поняттями, при-чому перше з них притаманне кримінальній відповідальності, а друге — адміністративній. Порівняння наведених конструкцій показує, що най-більш суттєва відмінність між кримінальним покаранням і адміністратив-ним стягненням може бути відшукана у відсутності чіткої нормативної вказівки на те, що адміністративне стягнення містить компоненти кари. Така ситуація дала можливість на відповідному етапі розвитку адміністра-тивно-деліктних знань припустити, що таким чином законодавець підкрес-лив якісну відмінність санкцій, що застосовуються за вчинення адміністра-тивного проступку від санкцій, що застосовуються за вчинення злочину. Проте, юридична відповідальність за вчинене правопорушення має харак-тер перетерплювання. У суб’єкта правопорушення, у зв’язку з настанням відповідальності, виникають особливі обов’язки. Специфіка цих обов’язків у тому, що вони мають характер обмежень і тимчасово змінюють правовий статус суб’єкта. Такі обов’язки особу обтяжують і вона повинна їх перете-рпіти, особисто зазнати нестатків. Перетерплювання обов’язків, про які йдеться, є нічим іншим, ніж карою, покаранням. Таким чином, караність є однією з необхідних ознак поняття адміністративного проступку, оскільки без проступку не може бути покарання, так само як без причини немає на-слідку.
Підрозділ 3.3 “Гносеологічний вимір ознак адміністративного просту-пку” розкриває гносеологію (істину розуму) адміністративного делікту. Гносеологічний вимір адміністративного проступку поданий вченням про його склад. Воно посідає одне з центральних місць в адмiнiстративно-правовiй науці й має велике практичне значення. По-перше, воно сприяє виявленню найбільш істотних ознак антигромадських діянь, їх розмежу-ванню i встановленню справедливих санкцій; по-друге, допомагає право-вим органам правильно кваліфікувати правопорушення й обирати адекват-ні їм заходи впливу; по-третє, дозволяє зрозуміти закон, допомагає на-вчанню юристів i правовому вихованню громадян. Помітне значення у гносеології адміністративного проступку відіграють ознаки складу, що ха-рактеризують індивідуального суб’єкта. Їх можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно і суб’єктів прийнято поділяти на загаль-ні та спеціальні). Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, яка піддається адміністративному стягненню. Спеціальними визна-ються такі, що вказують на особливості правового становища суб’єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забез-печуючи таким чином справедливу правову оцінку вчиненого діяння. По-ряд із загальними та спеціальними ознаками, у Загальній частині КУпАП та інших правових актах викладена значна кількість обставин, що характе-ризують суб’єкта проступку, але до складу не входять. Це становище осо-би на військовій службі (ст. 15), відсутність громадянства України (ст. 16), вагітність та сильне душевне хвилювання (ст. 34) тощо. Вони жодним чи-ном не впливають на кваліфікацію вчиненого, проте впливають на вид, розмір та інші характеристики стягнення. Таким чином, адміністративно-деліктному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб’єкти адмініст-ративного проступку, і лише загальні і спеціальні ознаки складу проступ-ку.
Розділ 4 “Відповідальність за проступки у світлі оновлення адмініс-тративно-правової ідеології” складається з трьох підрозділів, що розкри-вають зміст адміністративної відповідальності відповідно до Концепції ад-міністративної реформи в контексті нового розуміння місця і призначення адміністративного права.
У підрозділі 4.1 “Адміністративна відповідальність у заходах держав-ного примусу” визначається місце відповідальності за вчинення адмініст-ративних проступків у системі державно-примусових заходів.
У традиційних дослідженнях адміністративно-правових проблем до за-ходів адміністративного примусу (поряд із заходами адміністративного попередження і адміністративного припинення) відносять адміністративні стягнення. Проте, виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, що (як і стягнен-ня) застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характе-ру. Таким чином сфера застосування адміністративно-примусових заходів з ознаками відповідальності штучно звужується. На наш погляд, група примусових заходів з ознаками відповідальності повинна мати назву “за-ходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установ-лень”. Її структурною складовою є заходи відповідальності за вчинення адміністративних деліктів.
Підрозділ 4.2 “Відповідальність за вчинення адміністративного про-ступку і проблеми її законодавчого забезпечення” розкриває сутність адмі-ністративно-деліктної відповідальності й висвітлює проблеми її законода-вчого забезпечення. Зазначається, що поняття, зміст і обсяг адміністратив-ної відповідальності до сьогодні є одним з найбільш суперечливих питань української адміністративно-правової науки. Активність дискусій обумов-лена, по-перше, широтою застосування терміна “адміністративна відпові-дальність” в юридично-науковій, правозастосовчій, загальноосвітній сфе-рах і на побутовому рівні, по-друге, двоїстою позицією законодавця, який використовує цей термін у чисельних нормативних актах, але не дає його визначення. Аналіз доктринальних дефініцій показує, що їм бракує вказі-вок про виконання суб’єктами протиправних дій, застосованих до них за-ходів адміністративного примусу. Не можна сумніватися в тому, що відпо-відальність настане лише тоді, коли правопорушником виконані встановлені компетентною особою заходи впливу. Отже, адміністративна відпові-дальність — це примусове, з додержанням установленої процедури, засто-сування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинен-ня адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопоруш-ником.
Адміністративна відповідальність — це результат дії відповідної галузі законодавства, центром якого є КУпАП. Більш ніж за двадцятирічну істо-рію свого існування він набув численних змін і доповнень, обумовлених політичними, економічними і соціальними чинниками. Спочатку Особлива частина КУпАП містила 172 статті, а нині їх більше 320; суб’єктів адмініс-тративної юрисдикції було 29 — стало понад 40. На жаль, ці зміни здійс-нювалися, як правило, у напрямі встановлення нових заборон і кількісного збільшення суб’єктів адміністративної юрисдикції.
У численних випадках їм бракує належної наукової обґрунтованості, ретельного урахування соціальних, політичних, економічних змін у суспі-льному житті. Вони мало відповідають новій адміністративній ідеології, яка започаткована Концепцією адміністративної реформи в Україні, фак-тично базуються на етатистських цінностях старої і вже віджилої тоталіта-рної системи, підтверджують ортодоксальність розвитку законодавства про адміністративну відповідальність.
За відсутністю окремо сформульованої відповідно до нових соціально-економічних умов і конституційних засад державної адміністративно-деліктної політики і визначеної на її основі методології адміністративно-деліктного законодавства, КУпАП не позбавився державоцентриської спрямованості, орієнтації на тотальний примус, заборони, каральні санкції як основний спосіб вирішення продовольчої, господарської, житлової, ене-ргетичної та інших проблем.
Отриманні теоретичні знання щодо адміністративного проступку і від-повідальності за його вчинення мають достатньо підстав стати методологі-чною основою для створення адекватного соціальному і правовому розви-тку суспільства і держави Кодексу про адміністративні проступки. У за-значеному контексті одним з важливих наукових завдань є визначення критеріїв, за якими повинні встановлюватися заборони в новому Кодексі. Такі критерії необхідно розцінювати як одну з ефективних гарантій реалі-зації конституційних норм щодо прав людини і взаємовідносин громадя-нина і держави у сфері адміністративно-деліктного права. На нашу думку, до критеріїв, за якими діяння особи доцільно визнавати адміністративним проступком, необхідно віднести: а) наявність у діянні суспільної небезпеки та її характеристики; б) порушення діяннями особи публічних інтересів;
в) відсутність у діянні такої ознаки, як порушення фактично існуючих до-говірних зобов’язань. Стосовно адміністративної відповідальності юриди-чної особи, то одним із критеріїв повинна стати неможливість притягнення до відповідальності фізичної особи за наявності складу правопорушення.
Останній підрозділ 4.3 “Видворення іноземців: колізії права і закону” є завершальним і демонструє на конкретному прикладі можливості феноме-нологічного аналізу нормативного акта з позицій взаємодії природного і позитивного права з політичною доцільністю.

ВИСНОВКИ

Головний висновок дисертації — встановлення нових знань про адміні-стративний проступок (адміністративний делікт), що утворили концептуа-льні засади нової адміністративно-деліктної теорії і детермінували адмініс-тративно-деліктне право, як підгалузь адміністративного права.
Систематизація отриманих результатів дозволила сформулювати низку підсумкових узагальнень щодо мети і завдань дослідження.
Здобутки української філософської школи щодо потреби гносеологіч-ного за своєю сутністю права в онтологічних обґрунтуваннях, кореляцій-них зв’язків між онтологічною об’єктивністю, гносеологічною коректніс-тю і ревалентністю теоретичних конструкцій (наукових теорій) відносно конкретно-історичного соціокультурного контексту довели доцільність і необхідність дослідження адміністративного делікту з позицій правової онтології і правової гносеології.
Наближення із зазначених позицій до деліктного сегмента українського адміністративного права показало, що його дослідження здійснюється з явною диспропорцією між базовими складовими: адміністративним про-ступком (деліктом), адміністративною відповідальністю і адміністратив-ною деліктологією. Інтелектуальні зусилля концентруються на проблемах відповідальності за вчинення адміністративних деліктів і розпорошуються на інших наукових напрямах. Водночас адекватне суспільним потребам регулювання відносин адміністративно-деліктної сфери потребує об’єктивних знань насамперед про адміністративний проступок — первіс-ний і домінуючий фактор утворення інститутів відповідальності й делікто-логії в адміністративному праві.
Виходячи з того, що процес пізнання правового феномена стає об’єктивним дослідженням за встановлення логічних зв’язків між а) обста-винами, що обумовили сам факт його виникнення, б) особливостями від-повідного історичного періоду, в) етапами його розвитку у змінах гносео-логічних характеристик, г) сучасними онтологічними ознаками, д) тенден-ціями перспективи, безпосереднє дослідження адміністративного делікту (як правового феномена) є неможливим за межами його генезису, істори-ко-правової природи.
Вивчення історико-правової природи явища, яке в українському зако-нодавстві позначено терміном “адміністративне правопорушення (просту-пок)” показало, що “адміністративний проступок” і “адміністративне пра-вопорушення” мають різний генезис. “Адміністративне правопорушення” генетично пов’язано з інститутом адміністративної юстиції, яка є переду-мовою адміністративного права. Поняття адміністративного проступку пов’язано з трансформаційними процесами у сфері кримінального права — поступовим виділенням із кримінальних правопорушень (злочинів) особ-ливої групи діянь, які кваліфікувались як малозначущі проступки або кри-мінальні проступки (делікти). За радянських часів інститут адміністратив-ної юстиції ліквідується, а завдяки політичній доцільності для позначення делікту починає використовуватися конгломеративна конструкція “адміні-стративне правопорушення (проступок)”.
Таж сама політична доцільність обумовила виникнення теорії шкідли-вості адміністративного делікту на противагу суспільній небезпечності. У результаті виникла дискусія відносно того, яким діянням є адміністратив-ний делікт: шкідливим чи суспільно небезпечним. Декілька десятиліть су-перечок і величезна кількість публікацій з цього приводу коректної відпо-віді на це питання не дали. У дисертації підхід до зазначеної проблеми принципово змінено. Відмова розглядати співвідношення суспільної не-безпеки і шкідливості з позицій їх питомої ваги у тих чи інших групах де-ліктів і застосування онтолого-гносеологічного підходу до делікту, як до правового феномена, дозволили дійти такого висновку: шкідливість — он-тологічна категорія і притаманна діянню; суспільна небезпека — гносеоло-гічна категорія і притаманна складу проступку.
Розгляд адміністративного права в контексті його оновлення відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні дозволив обґрунтовано стверджувати, що це поліструктурне право, предмет якого не є однорідним і включає поряд з відносинами державного управління публічно-управлінські відносини й інші відносини сфери публічної адміністрації.
Цей висновок спонукав до оновлення поглядів на деліктну складову адміністративного права і з’ясування її місця у цій поліструктурній систе-мі. Результатом стало встановлення наявності за цією складовою специфі-чного предмета правового регулювання, специфічного методу правового регулювання, специфічного законодавства, тобто ознак, що притаманні не правовому інституту, а підгалузі права. Таким чином, у межах дисертації доведено, що деліктна частина адміністративного права, яка традиційно іменується адміністративною відповідальністю, є його підгалуззю, а саме — адміністративно-деліктним правом.
Важливими напрямами наукового пошуку у сфері адміністративно-деліктного права й оновлення законодавства про адміністративну відпові-дальність є визначення адміністративно-деліктної політики й методології адміністративно-деліктного законодавства. Вихідними позиціями розробки зазначених категорій є, по-перше, вчення про співвідношення права і зако-ну; по-друге, конституційні норми щодо а) визнання людини, її життя, здо-ров’я, честі, гідності, недоторканності й безпеки найвищою соціальною цінністю; б) похідного характеру змісту і спрямованості діяльності держа-ви від прав і свобод людини, обов’язок держави забезпечувати права і сво-боди людини; в) відповідальності держави перед людиною за свою діяль-ність; г) визнання засадою правового порядку протиправність примушення робити те, що не передбачено законодавством; д) неприпустимості пору-шення особою прав і свобод інших людей (осіб); е) наявності у особи обов’язків перед суспільством; ж) визначення виключно законами України діянь, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальності за них.
Дослідження правової політики як особливої форми юридичної легіти-мації державного політичного курсу дозволило зробити висновок, що ад-міністративно-деліктна політика — це цілеспрямована прогностична дія-льність держави щодо визначення і теоретичного обґрунтування потреб у введенні і скасуванні заборон на діяння фізичних і колективних суб’єктів; встановленні й корегуванні відповідальності в адміністративному порядку за їх порушення; а також формуванню, функціонуванню і науковому за-безпеченню адміністративно-деліктного законодавства відповідно до дер-жавної правової політики.
Дослідження практики визнання діянь адміністративними деліктами з урахуванням попередніх узагальнень дозволили дійти висновків, що ви-знання діяння деліктом повинно відбуватися за такими критеріями: а) на-явність у діянні суспільної небезпеки та її характеристики; б) порушення діяннями особи публічних інтересів; в) відсутність у діянні такої ознаки, як порушення фактично існуючих договірних зобов’язань.
Підсумковий висновок полягає в тому, що питання специфіки виник-нення, становлення і розвитку деліктного феномена в адміністративному праві, а також подальших перспектив використання отриманих знань, не повинні обмежуватися виключно сферою науково-теоретичних дискусій та обговорень, формулюванням пропозицій щодо вдосконалення норматив-ного матеріалу. Досвід майже всіх років державотворення незалежної України свідчить — основні проблеми, з якими стикається як держава, так і суспільство, полягають саме у сфері забезпечення нормального режиму виконання законів, розбудови правозастосовчих інституцій, створення правової системи, яка б слугувала людині, а не виступала безпорадним і часто байдужим статистом активності тоталітарних рудиментів на право-вому просторі.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, підручники, навчальні посібники, брошури
1. Колпаков В.К., Додин Е.В. Общественные пункты охраны порядка и их взаимодействие с милицией в предупреждении административных пра-вонарушений в микрорайоне: Учеб. пособие. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. — 65 с.
2. Колпаков В.К. Взаимодействие участкового инспектора милиции с формированиями общественности: Учеб. пособие. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990. — 100 с.
3. Колпаков В.К. Участие населения в обеспечении и охране общест-венного порядка: Лекция. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990. — 46 с.
4. Колпаков В.К. Взаимодействие участкового инспектора с общест-венными формированиями // Организация деятельности участкового ин-спектора милиции: Учеб. пособие. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1991. — С. 404—435.
5. Колпаков В.К. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка: Учеб. пособие. — К.: УАВД, 1993. — 80 с.
6. Колпаков В.К., Кузьміних Г.Б. Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю в охороні громадського порядку // Адміністративна діяль-ність органів внутрішніх справ: Підручник. — К.: УАВС, 1995. — С. 24 —31.
7. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.; 2000 — 752 с.; 2001 — 752 с. Диплом і премія Спілки юристів України за 3 місце у конкурсі на кращий юридич-ний підручник 1998 — 1999 рр.
8. Колпаков В.К., Сущенко В.Д., Столбовий В.П. Адміністративне пра-во: теоретична частина: Навч.-практ. посіб. — К.: НАВСУ, 2000. — 152 с.
9. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративно-правовий механізм протидії нелегальній міграції // Нелегальна міграція та торгівля жінками. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. — С. 861—945.
10. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Нелегальна міграція: генезис і меха-нізм протидії: Монографія. — К.-Д.: Наука і освіта, 2002. — 372 с.
11. Колпаков В.К. Порядок оскарження в органах внутрішніх справ // Виконавча влада і адміністративне право: Монографія. — К.: Ін-Юре, 2002. — С. 202—209.
12. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.
13. Колпаков В.К. Орган виконавчої влади як суб’єкт адміністративного права // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики: Монографія. — К.: Факт, 2003. — С. 113—118.
14. Колпаков В.К., Доненко В.В. Керування транспортними засобами у стані сп’яніння: адміністративно-деліктні проблеми: Монографія. — Д.: Юрид. акад., 2003. — 196 с.
15. Колпаков В.К. Адміністративно-правові відносини // Адміністрати-вне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.: Т. 1: Загальна ча-стина.— К.: Юрид. думка, 2004. — С. 175—186.
16. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо-нографія. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 528 с. Рецензії: Право України. — 2005. — № 4. — С. 140; Юридичний вісник України — 2005. — № 10. — С. 7; Юридическая практика. — 2005. — № 13. — С. 10.
Статті у наукових фахових виданнях України та інших країн
1. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. — 2002. — № 4. — С. 17.
2. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктна законотворчість: поняття і функції // Право України. — 2002. — № 6. — С. 25.
3. Колпаков В.К. Проблеми кваліфікації адміністративних корупційних деліктів // Держава і право: Зб. наук. праць. — К.: Ін-т держави і права
ім. В.М. Корецького. — 2002. — Вип.16.— С. 130—135.
4. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право: сутність предмета // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ. — 2002. — № 1. — С. 101—112.
5. Колпаков В.К. Правові акти державного управлiння: поняття, влас-тивості, види // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 3. —С. 105—108
6. Колпаков В.К. Адміністративна юрисдикція: сутність поняття // Держава і право: Зб. наук. праць.— К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Коре-цького. — 2003. — Вип. 19. — С. 255—258.
7. Колпаков В.К. Адміністративне правопорушення (проступок): по-няття і співвідношення з іншими деліктами // Підприємництво, господарс-тво і право .— 2003. — №7. — С. 47—51.
8. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність: сутність поняття і підстав // Вісн. прокуратури. — 2003. — № 6. — С. 75—79.
9. Колпаков В.К. Досвід Росії і Казахстану щодо реформування законо-давства про адміністративну відповідальність // Підприємництво, госпо-дарство і право. — 2003. — № 11. — С. 44—47.
10. Колпаков В.К. Адміністративний примус в українському законодав-стві // Наук. вісн. Юрид. акад. — Д., 2003. — № 2. — С. 156 —164.
11. Колпаков В.К., Столбовий В.М. Органи внутрішніх справ у системі суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції // Міліція України: Наук.-практ. зб. — 2003. — № 19. — С. 3—8.
12. Колпаков В.К. Адміністративна деліктоздатність іноземців: пробле-ми регулювання відповідальності // Право України. — 2004. — № 1. — С. 81—86.
13. Колпаков В.К. Інститут адміністративного видворення: законодавчі колізії // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. — 2004. — № 1.—С. 14—24.
14. Колпаков В.К. Структура административного принуждения // Закон и жизнь: Междунар. науч.-практ. правовой журн. — 2004. — № 4. — С. 16—20.
15. Колпаков В.К. Адміністративний проступок: радянська доктрина // Юридична Україна. — 2004. — № 7. — С. 17—26.
16. Колпаков В.К. Административный проступок в истории права // За-кон и жизнь: Междунар. науч.-практ. правовой журн. — 2004. — № 5. — С. 6—10.
17. Колпаков В.К. Кодекс України про адміністративні правопорушен-ня: пошук нової парадигми // Право України. — 2004. — № 7. — С. 85—89.
18. Колпаков В.К. Адміністративна реформа і деліктне законодавство // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України — 2004. — № 4. — С. 40—50.
19. Колпаков В.К. Онтолого-гносеологічний вимір ознак адміністратив-ного делікту // Право України. — 2004. — № 10. — С. 30—34.
20. Колпаков В.К. Шкідливість і суспільна небезпека адміністративного делікту: розмежування за філософським виміром // Юридична Україна. — 2004. — № 10. — С. 19—28.
21. Колпаков В.К. Онтолого-гносеологічна сутність правових артефак-тів // Юридична Україна. — 2004. — № 12. — С. 4—11.
22. Колпаков В.К. Методологія адміністративно-деліктного права // На-ук. вісн. Юрид. акад. — Д. — 2004. — № 3 — С. 247—254.
23. Колпаков В.К. Теоретичний вимір законодавчого регулювання по-рушення справи про адміністративний проступок // Право України. — 2005. — № 2. — С. 10—14.
24. Колпаков В.К. Структура адміністративно-деліктного процесу // Юридична Україна. — 2005. — № 4. — С. 23—30.
25. Колпаков В.К. Адміністративний проступок: критерії визначення // Прокуратура людина держава. — 2005. — № 5. — С. 51—52.
Наукові статті, тези доповідей і наукових повідомлень
1. Колпаков В.К. К истории возникновения и развития общественных начал в управлении профилактикой административной деликтности // Ак-туальные проблемы административной деликтологии. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1984. — С. 173—180.
2. Колпаков В.К. Административные правонарушения в микрорайонах и деятельность общественности по устранению причин и условий их со-вершения // Роль и задачи органов внутренних дел в охране прав и интере-сов советских граждан. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1985. — С. 128—134.
3. Колпаков В.К., Додин Е.В. Психологические аспекты администра-тивно-правовой деятельности работников милиции // Преподавание юри-дической психологии и ее практическое применение: Тез. докл. и сообщ. науч.-прак. конф. — Тартуский гос. ун-т, 1986. — С. 108—110.
4. Колпаков В.К., Лаптев С.Г. Правовая регламентация деятельности общественных пунктов охраны порядка в сфере борьбы против пьянства // Социально-правовые проблемы борьбы с пьянством и алкоголизмом. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. — С. 96—99.
5. Колпаков В.К., Лаптев С.Г. Роль оперативного наблюдения в адми-нистративном надзоре // Административный надзор в деятельности орга-нов внутренних дел. — К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1989. — С. 98—107.
6. Колпаков В.К. Права міліції // Науково-практичний коментар до За-кону України “Про міліцію”. — К.: УАВС, 1996. — С. 91—93.
7. Колпаков В.К. Адміністративне право: проект програми навчального курсу // Юридичний вісник України. — 1997. — № 44. — С. 25—32.
8. Колпаков В.К. Адміністративний договір у державному управлінні // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. —Д., 1999. — С. 116—171.
9. Колпаков В.К. Дозвільна система // Юрид. енцикл.: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. — Т. 2. — К.: Укр. енцикл., 1999. — С. 268—270.
10. Колпаков В.К. Проблеми детермінації адміністративно-деліктного права як самостійної юридичної галузі // Матер. міжнар. наук. конф. — Д.: ІМА-Прес, 2001. — С. 431—434.
11. Колпаков В.К. Проблеми розвитку законодавства про адміністрати-вну відповідальність у проекті Кодексу України про адміністративні про-ступки // Наук. вісн. Юрид. акад. — Д., 2002. — № 1. — С. 73—77.
12. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративні правопорушення в системі корупційних деліктів // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — К. — 2002. — № 5. — С. 13—22
13. Колпаков В.К. Правила дорожнього руху // Юрид. енцикл.: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. — Т. 4. — К.: Укр. енцикл., 2002. — С. 713—714.
14. Колпаков В.К. Адміністративний примус в українському законодав-стві // Наук. вісн. Юрид. акад. — Д., 2003. — № 2. — С. 156—164.
15. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право: становлення само-стійної галузі // Методологічні пробл. правової науки: Матер. міжнар. на-ук. конф. — Х.: Право, 2003. — С. 221—223.
16. Колпаков В.К. Реформування адміністративно-деліктної відповіда-льності: Досвід Росії // Адміністративна реформа в Україні: шлях до Євро-пейської інтеграції. — К.: АДЕФ, 2003. — С. 95—100.
17. Колпаков В.К. Адміністративна юрисдикція: парадигма поняття // Юридична Україна. — 2003. — № 7. — С. 32—34.
18. Колпаков В.К. Спеціальні засоби, що застосовуються при охороні громадського порядку // Юрид. енцикл.: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшучен-ко (голова) та ін. — Т.5. — К.: Укр. енцикл., 2003. — С. 582—583.
19. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність іноземців: пробле-ми законодавчого регулювання // Юридична Україна. — 2003. — № 12. — С. 10—18.
20. Колпаков В.К. Адміністративне правопорушення і проступок: су-часний вимір історичної парадигми // Юридична Україна. — 2004. — № 3. — С. 11—17.

АНОТАЦІЯ

Колпаков В. К. Деліктний феномен в адміністративному праві Украї-ни. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — теорія управління; адміністративне право і про-цес; фінансове право; інформаційне право. — Національна академія внут-рішніх справ України, Київ, 2005.
Адміністративний делікт розглянуто як правовий феномен. Розкрито його онтологічні і гносеологічні властивості. З’ясовано соціально-правову природу, висвітлено сучасний стан дослідження деліктних проблем. Запо-чатковано засади формування адміністративно-деліктного права як підга-лузі адміністративного права, адміністративно-деліктної теорії і державної адміністративно-деліктної політики. Застосовано принципово новий підхід до розуміння співвідношення суспільної небезпеки і шкідливості як ознак проступку. Запропоновано нові критерії щодо визнання діяння адміністра-тивним проступком і зміни до законодавства.
Ключові слова: адміністративне право, адміністративно-деліктне пра-во, адміністративний делікт, адміністративний проступок, гносеологія, он-тологія, правовий феномен.

АННОТАЦИЯ

Колпаков В. К. Деликтный феномен в административном праве Ук-раины. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 — теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. — Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2005.
Диссертация посвящена исследованию теоретических и прикладных проблем административного проступка в условиях реформирования и со-вершенствования правовой системы Украины. Определяющая особенность работы состоит в том, что административный проступок (правонарушение, деликт), впервые в истории украинского административного права, иссле-дован как правовой феномен с позиций, во-первых, онтологии права; во-вторых, гносеологии права.
Приближение с этих позиций к деликтному сегменту украинского ад-министративного права показало, что его исследования осуществляются с явной диспропорцией между его базовыми составляющими: администра-тивным проступком (правонарушением, деликтом), административной от-ветственностью, административной деликтологией. Интеллектуальные усилия концентрируются на проблемах ответственности за совершение административных деликтов и распыляются на других научных направле-ниях. В то же время, адекватное общественным потребностям регулирова-ние отношений административно-деликтной сферы требует объективных знаний прежде всего об административном проступке — первичном и до-минирующем факторе образования институтов административной ответст-венности и административной деликтологии.
В диссертации применен принципиально новый подход к выяснению соотношения вредности и общественной опасности — доминирующей на-учной проблеме в исследовании признаков административно-деликтного деяния. Вредность определяется как категория онтологическая, которая является признаком деяния как такового и устанавливается посредством описания юридического факта. Общественная опасность — как категория гносеологическая, которая устанавливается посредством исследования юридического факта, т.е. доказывания его противоправности. Из этого следует вывод, что вредность — онтологический признак объективной стороны деяния (артефакта, феномена), т.е. истина факта; б) общественная опасность — гносеологический признак объективной стороны состава пра-вонарушения, т.е. истина разума.
На основании феноменологического анализа в работе формулируются стратегические направления дальнейшего развития деликтной составляю-щей административного права: а) формирование административно-деликтного права; б) формирование административно-деликтной теории; в) формирование государственной административно-деликтной политики. Базовой позицией для формирования административно-деликтного права является наличие у этой составляющей специфического предмета правово-го регулирования, специфического метода правового регулирования, спе-цифического и обособленного законодательства. Базовой позицией для формирования административно-деликтной теории (как частной научной теории) является наличие исходной эмпирической основы (в диссертации представлена онтологическим измерением административного проступка) и исходной теоретической основы или идеализированного объекта (в дис-сертации представлена гносеологическим измерением административного проступка). Базовой позицией для формирования государственной адми-нистративно-деликтной политики, как части государственной правовой политики, является наличие четких правовых критериев признания деяний административными деликтами. В диссертации такими критериями опре-делены: а) наличие в деянии общественной вредности; б) посягательство на публичные интересы; в) отсутствие в деянии такого признака, как на-рушение договорных обязательств.
Исследование института административной ответственности базирует-ся на традиционном для украинского административного права понимании административного принуждения, к мерам которого относят: а) меры ад-министративного предупреждения, б) меры административного пресече-ния, в) административные взыскания. Однако выделение в третьей группе только взысканий оставляет за пределами классификации иные принуди-тельные меры, которые (как и взыскания) применяются в качестве мер от-ветственности административного характера. Тем самым сфера примене-ния административно-принудительных мер с признаками ответственности искусственно сужается. Поэтому в третью группу мер административного принуждения предлагается включить все принудительные меры, которым присуща ответственность административного характера. Данную класси-фикационную группу целесообразно назвать меры ответственности за на-рушение административно-правовых установлений.
Диссертация также содержит конкретные предложения по совершенст-вованию административно-деликтного законодательства.
Ключевые слова: административное право, административно-деликтное право, административный деликт, административный просту-пок, гносеология, онтология, правовой феномен.

SUMMARY

Kolpakov V. K. Delict phenomenon in the administrative law of Ukraine. — Manuscript.
Thesis on obtaining of an academic degree of Doctor of Jurisprudence at specialty 12.00.07 — management theory; administrative law and process; fi-nancial law; informative law. — National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2005.
Administrative delict as a legal phenomenon is investigated. Its ontological and gnoseological properties are set. Its social and legal nature is found out. The modern state of study of delict problems is described. Formation fundamentals of the following are formulated: a) administrative and delict law as a subbranch of administrative law, b) administrative and delict theory, c) state administrative and delict policy.
A new understanding of correlation of categories of public danger and public harmfulness of administrative delict is offered. New criteria of acknowledge-ment of an act as an administrative offence are formulated. Changes in laws on punishment for administrative offence accomplishing are offered.
Keywords: administrative law, administrative and delict law, administrative delict, administrative offence, gnoseology, ontology, legal phenomenon.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking