Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне регулювання аграрного сектору економіки в ринкових умовах

 

Чернов Сергій Іванович

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В РИНКОВИХ УМОВАХ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Запоріжжя – 2007



Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Харків.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор
Амосов Олег Юрійович,
Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,
перший заступник директора.

Офіційні опоненти – доктор наук з державного управління, доцент
Шапоренко Ольга Миколаївна,
Донецький державний університет управління, завідувач кафедри екологічного менеджменту;

кандидат економічних наук, доцент
Ільяшенко Вікторія Анатоліївна,
Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, доцент кафедри міжнародної економіки.

Захист відбудеться 07 липня 2007 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 у Гуманітарному університеті
“Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”
за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 05 червня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На даний час в аграрному секторі економіки все ще не створена модель товарно-грошових відносин, яка була передбачена низкою законодавчих актів. Для її реалізації ще не створено не лише організаційного й економічного, але й ефективного правового механізму. Юридичні нормативи, якими нині регулюють аграрні перетворення, не охоплюють увесь комплекс проблем, що з них випливають, і мають фрагментарний характер. Як наслідок, частина правових нормативів або не дотримується, або діє обмежено і викривлено. Такі дії призводять до того, що в переважній більшості регіонів земля так і не знайшла свого господаря, нові аграрні формування працюють і далі зі збитками.
Правовим полем створюються всі необхідні умови для формування ефективного господаря-власника. На сучасному етапі відносини підприємницької діяльності та процес реорганізації сільськогосподарських підприємств регулюються Господарським Кодексом України. Прийняття Законів України “Про фермерське господарство”, “Про особисті селянські господарства” дали можливість визначення правових, економічних та соціальних засад створення та діяльності фермерських та особистих селянських господарств як прогресивних форм підприємницької діяльності громадян в аграрному секторі економіки України. Закони спрямовані на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель господарств, їх правового та соціального захисту.
Але цього не вистачає. Нинішня політика держави має направлятися на те, щоб ввести господаря-власника у правове поле, захистити його, змусити, якщо потрібно, працювати навколо аграрного власника і в його інтересах юристів, банкірів, податківців. Політика повинна бути спрямована на формування середнього класу на селі. Принципово важливим є створення умов для еволюційного розвитку аграрного землеволодіння і землекористування від підсобного, натурального до великого, високотоварного через зняття верхніх (граничних) меж земельних ділянок.
Питанням державного регулювання аграрного сектору економіки в ринкових умовах приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні учені. Серед українських авторів слід виділити: О. Амосова, Г. Андрусенка, Л. Анічина, В. Воротіна, А. Дєгтяря, М. Корецького, М. Кропивка, П. Макаренка, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, О. Мордвінова, П. Саблука. Серед зарубіжних – І. Алтухова, Ю. Баландина, М. Бакетта, Д. Ванина, І. Крячкова, О. Чаянова та інших.
Проте, окремі питання вимагають детальнішого опрацювання. Так, на сьогоднішній день потребує глибокого дослідження питання економічних закономірностей дії інструментів державного регулювання аграрного сектору економіки і проблем їхнього застосування в умовах розвитку ринкової економіки. Не достатньо уваги приділено визначенню впливу макроекономічних чинників на розвиток сільського господарства. Не розроблено ефективних механізмів державної підтримки аграрних підприємств.
Незавершеність наукових розробок державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки та істотна практична значущість цієї проблеми для держави підтверджують об’єктивний характер актуальності теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах науково-дослідної роботи “Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону” (номер державної реєстрації 0105U002741) Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Роль автора полягає в удосконаленні механізмів державного регулювання аграрного сектору економіки.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах. Відповідно до цього передбачається вирішення таких завдань:
- визначити особливості державного регулювання аграрного сектору економіки в умовах здійснення аграрної реформи;
- дослідити основи формування та розвитку аграрної політики держави;
- проаналізувати світовий досвід регулювання аграрного сектору економіки та можливості його використання в умовах України;
- здійснити оцінку механізмів регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах;
- запропонувати заходи створення системи державного регулювання аграрного сектору економіки;
- обґрунтувати економіко-правові засади регулювання аграрного сектору економіки;
- розробити заходи державної підтримки фінансового забезпечення аграрного сектору.
Предмет і об’єкт дослідження. Об'єктом дослідження є процес державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки.
Предметом дослідження є механізми, методи, сукупність організаційних та економічних відносин щодо регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективні механізми, методи, організаційні та економічні відносини з приводу регулювання аграрного сектору є достатніми умовами розвитку економіки України.
Методи дослідження. У процесі дослідження використано такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення й формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану регулювання аграрного сектору), розрахунково-конструктивний (удосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору) та інші.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в такому:
вперше:
- запропоновано систему державного регулювання аграрного сектору економіки, яка на відміну від принципу саморегулювання ринку обмежує коливання цін, оберігаючи і виробника, і споживача від цього деструктивного вільного процесу, і передбачає реалізацію політики демонополізації, підтримки попиту та пропозиції;
удосконалено:
- механізм державної підтримки аграрного сектору економіки виходячи зі світового досвіду через реалізацію програм об'єднань дрібних підприємств, формування єдиних продуктових ринків, створення демократичних засад організації аграрного ринку, бюджетну підтримку, захист вітчизняного товаровиробника на світових ринках, створення вільного земельного ринку;
- складові механізмів регулювання аграрного сектору економіки України: ціновий, фінансовий, кредитний, податковий, регулювання міжгалузевих економічних відносин;
- механізм державного регулювання екологізація виробництва в аграрному секторі через формування і посилення дії економіко-правового під механізму, орієнтованого на відповідальність органів управління за вирішення екологічних проблем та альтернативного під механізму, що базується на рівноправних соціально-екологічних договірних відносинах;
дістало подальшого розвитку:
- дослідження наукових засад і практичних аспектів аграрної реформи в Україні, які на відміну від визначених причин враховують вчасну розробку відповідних комплексних загальнодержавних і регіональних цільових програм, що базуються на науково обґрунтованій науковій концепції, конкретних методичних і практичних рекомендаціях;
- теоретичні основи формування та розвитку аграрної політики держави в напрямах гарантування продовольчої безпеки, охорони земель, розвитку виробничої, соціальної, фінансово-кредитної інфраструктур, інноваційного та інвестиційного розвитку.
Практичне значення дослідження полягає у розробці пропозицій щодо обґрунтування механізму регулювання аграрного сектору Харківської області (довідка № 96 від 30.01.2007 р.). Розроблені рекомендації Головному управлінню агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації з удосконалення системи функцій і структури органів державного управління (довідка № 22/432 від 28.01.2007 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні таких дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Економіка підприємств”, “Управління ресурсами та фінансами” (довідка № 01-26/01 від 28.01.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення механізмів державного регулювання аграрного сектору економіки.
Апробація результатів дисертаційної роботи. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Наука та інновації – 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 2005 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових праць (5 – у наукових фахових виданнях), загальним обсягом 3,1 обл. вид. арк.
Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 199 сторінок, з яких 11 рисунків займають 9 сторінок, 2 таблиці – 2 сторінок, список використаних джерел (190 найменувань) – 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – “Теоретичні основи державного регулювання аграрного сектору економіки” – визначено особливості державного регулювання аграрного сектору економіки в умовах здійснення аграрної реформи, досліджено основи формування та розвитку аграрної політики держави, проаналізовано світовий досвід регулювання аграрного сектору економіки та можливості його використання в умовах України.
Від самого початку аграрної реформи і донині їй приділяють надзвичайно велику увагу науковці і працівники державних установ, законодавці та фахівці аграрної практики. Цій проблемі присвячена велика кількість фундаментальних теоретичних наукових праць і опублікованих прикладних розробок, безліч статей у журналах і газетах, що значно утруднює можливості подання матеріалу з питань аграрної реформи, який би відзначався оригінальністю. Але в такому плані завдання і не визначається. Ставиться мета хоча б фрагментарного висвітлення основних аспектів, еволюції і результатів аграрної реформи, що викликали зародження нових тенденцій у сільськогосподарському виробництві та в інтеграційних зв’язках його з переробними підприємствами.
Більшість науковців зазначає, що наслідки реформування не справили бодай найменшого позитивного впливу на стан сільськогосподарського виробництва, його продуктивність. В опублікованих роботах, на підставі ґрунтовного і всебічного аналізу аграрних перетворень в Україні, наводиться чисельний перелік причин аграрної кризи і повільних темпів реформування сільського господарства. Це: несвоєчасне відпрацювання офіційної аграрної політики держави; нечіткість державної політики щодо побудови нового суспільного устрою на селі; політичне протистояння стосовно розвитку аграрних відносин; недосконалість організаційного забезпечення аграрних перетворень; тактичні прорахунки; переважно формальне здійснення аграрних перетворень; повільний характер реформування аграрних відносин; недосконалість організації державного управління реформуванням аграрних відносин; недооцінка інформаційно-роз’яснювальної роботи серед селян щодо аграрної реформи.
Практично усі дослідники сходяться на тому, що держава має активно втручатися у ринковий механізм регулювання розвитку економіки. Така практика існує у всіх країнах з ринковою економікою. В Україні держава навіть у найтяжчі кризові роки не застосовувала практично ніяких засобів державного протекціонізму щодо виробників сільськогосподарської продукції і готового продовольства і не втручалася в дію ринкових механізмів. Тому не випадково упродовж ряду років на вітчизняний продовольчий ринок безперешкодно спрямовувалися потоки імпортного продовольства, що створювало “агресивне” економічне середовище для українських виробників продуктів харчування. На центральноєвропейському продовольчому ринку така ситуація є недопустимою.
В продовження зазначених причин в дисертації зазначено, що з метою практичного здійснення аграрної реформи не були завчасно розроблені відповідні комплексні цільові програми (загальнодержавна і регіональні), що базувалися б на науково обґрунтованій науковій концепції, конкретних методичних і практичних рекомендаціях. Неодмінними в таких програмах мали б бути: чітко сформульована кінцева мета; тактичні завдання і етапи реформи; визначені конкретні пріоритети і напрями; засоби і специфіка аграрних перетворень з урахуванням особливостей регіонів. Виконання таких програм доцільно було супроводжувати спеціально розробленими системами моніторингу, що давали б можливість вчасно і оперативно коригувати усі параметри процесу аграрних перетворень.
Для подолання негативних явищ в рамках державної аграрної політики науковці пропонують: розробити систему показників продовольчої безпеки на державному і регіональному рівнях; розробити механізми ефективного кредитування закупівлі сільськогосподарської техніки та паливно-мастильних матеріалів для сільського господарства; удосконалити систему статистики з метою забезпечення повного обліку обсягів виробництва сільськогосподарської продукції; розробити програму заходів щодо поетапного зменшення бартерних операцій; законодавчо обмежити рівень доходності посередницьких структур у постачальницько-збутовій сфері обслуговування підприємств АПК; у перехідному періоді здійснювати регулювання майнової відповідальності та іпотечних відносин з огляду на національну та продовольчу безпеку країни; розглянути питання формування державного інтервенційного фонду зерна через систему агропромислових бірж з метою підтримання продовольчого балансу зерна та цін на нього; вжити заходів щодо підтримки на належному рівні запасів стратегічно важливих видів продовольства в Державному матеріальному резерві; на основі держзамовлення та змішаного фінансування на базі галузевих НДІ забезпечити виведення більш ефективних сортів сільськогосподарських культур та порід худоби, розроблення технологій виробництва та перероблення сільськогосподарської сировини.
З метою продовження теоретичних досліджень в дисертації встановлено основи формування та розвитку аграрної політики держави. Визнавчено, що економічна криза останнього десятиліття минулого століття загострила проблему продовольчої доступності. Різне зниження купівельної спроможності більшості населення позначилося на продовольчому споживанні. Низькі ціни на продукти харчування при високих закупівельних цінах можливі лише за умови дотацій з державного бюджету. Практика свідчить, що сьогодні це є фактично нереальним завданням. Підтримка ж низьких роздрібних цін через низькі закупівельні ціни становить загрозу для зниження і без того низького рівня доходів сільських мешканців, які в Україні становлять близько третини всього населення. Більш прийнятною для України є концепція продовольчої безпеки як стану, що характеризується ефективними рівнями гарантій: мінімізації імовірності реалізації загрози дестабілізації внутрішнього продовольчого ринку і виникнення продовольчих криз; забезпечення прийнятного за соціально-економічними і медичними критеріями раціону харчування всім верствам населення.
Екстенсивне відтворення в аграрному секторі означає подальше виснаження родючих земель, нераціональне використання людського потенціалу, зниження якості робочої сили та знецінення людського капіталу. Виходячи з цього, вкрай важливо прийняти закон про охорону землі (або ж внести зміни і доповнення до чинного Земельного кодексу), який би визначив питання у сфері охорони землі, обмеження щодо допустимої частки соняшнику, інших технічних та зернових культур у структурі посівних площ.
Нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури на тлі недостатнього інформаційного забезпечення сільськогосподарських виробників стосовно ринків ресурсів та збуту призводять до поглиблення цінового диспаритету.
Серйозною проблемою також залишається недоступність кредитів для сільськогосподарських виробників. Деякою мірою це пов'язано з їх високою вартістю, що зумовлюється великим ризиком вкладання коштів у сільське господарство України та відсутністю належних гарантій. Світова практика свідчить, що найефективнішим методом управління ризиками в АПК є його страхування. Проте сьогодні в Україні відсутня система страхування сільськогосподарських виробників.
Подальшого реформування вимагають ринок сільськогосподарської продукції через розвиток біржової торгівлі, стимулювання інвестиційного процесу, впровадження досягнень НТП, використання енерго- і ресурсозберігаючих технологій.
Досягнення високорозвинутих країн в аграрній сфері переконливо свідчать про ефективність структури сільського господарства, яка створена і функціонує на засадах приватної власності на землю і засоби виробництва. Упродовж десятиліть, в умовах агресивної конкуренції, вона постійно вдосконалювалась і нині в багатьох країнах, судячи з показників, набула оптимального вигляду. Узагальнюючи набутий досвід організації агровиробництва, можна виділити основні риси, в тій чи іншій мірі характерні для різних країн, не дивлячись на різноманітність соціально-економічних і грунтово-кліматичних умов та національних традицій. Тобто визначити фундамент, на якому будується вся структура аграрного сектору. Це – сімейні ферми різних типів, різноманітні сільськогосподарські кооперативи, інтеграція аграрних і агропереробних підприємств і, що особливо важливо, економічне середовище, найбільш сприятливе насамперед для сільськогосподарських товаровиробників.
Світовий досвід показує, що майбутнє і перспектива за великими спеціалізованими сільськогосподарськими підприємствами. Дійсно, володіючи значним оборотним капіталом, тісними зв’язками з наукою і промисловістю, прямим доступом до потрібних джерел інформації великі спеціалізовані господарства виявилися сприйнятливішими до впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат виробництва, організації переробки та пакування своєї продукції відповідно до потреб покупців. За цих умов дрібні ферми не можуть конкурувати з великими. У розвинутих країнах великі ферми у змозі вирішити продовольчу проблему. Державі в економічному і соціальному плані вигідніше зберігати такі ферми, врятувати їх від банкрутства, ніж забезпечити вивільнюваних фермерів житлом, роботою, грошовою допомогою тощо. Тому, держава тепер рекомендує дрібним фермерам об’єднуватися у групи, кооперативи та інші об'єднання для більш ефективної участі в урядових програмах.
Світовий досвід організації аграрного ринку та управління його функціонуванням дав змогу виділити такі його положення: домінування продуктово-централістських засад організації продуктових ринків (тобто формування кожного продуктового ринку як єдиного, національного, а не як сукупності локальних територіальних ринків); послідовно демократичні засади організації аграрного ринку як самоорганізації та самоврядування його операторів за певною участю держави у цьому процесі; поєднання державного регулювання ринкових цін шляхом грошових і товарних інтервенцій з регулюванням доходів сільськогосподарських товаровиробників за рахунок бюджетних коштів; високий рівень бюджетної підтримки сільськогосподарських товаровиробників різноманітними засобами; виважений захист вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника при побудові його взаємовідносин із світовим ринком. Вивчення світового досвіду країн щодо здійснення земельної реформи дає можливість зробити висновок щодо створення вільного земельного ринку.
У другому розділі – “Механізми регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах” – проаналізовано законодавче забезпечення розвитку аграрного сектора, ефективність функціонування механізмів регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах, механізми регулювання організаційно-економічних відносин в аграрному секторі економіки.
Визначено, що в умовах здійснення в Україні економічної реформи земельна реформа є інструментом і водночас гарантією реалізації основних конституційних прав громадян і юридичних осіб на землю. Усі форми новоутворених структур господарювання на селі потребують врегулювання нормативно-правовими актами таких питань:
- системи реєстрації прав фізичних і юридичних осіб на земельні ділянки, включення землі в економічний обіг, створення механізмів руху земельних сертифікатів, захисту прав та довгострокових інтересів селян – власників землі, формування інфраструктури ринку землі, її оренди, організації земельних аукціонів, земельного банку;
- закріплення прав селян на майнові паї та створення умов для їх руху, зокрема індивідуальної та групової оренди, вилучення майнових об’єктів для самостійного господарювання, продажу юридичним та фізичним особам для господарського використання.
Існуючий закон “Про плату за землю” є не чим іншим, як законом, який на сьогодні регулює більше податок на землю та пільги. На нашу думку, його роль практично вичерпана і він на сьогодні є законом, який стримує подальшу поступальну ефективну роль земельної реформи і вимагає нової редакції. Не менш важливим є також і прийняття законів “Про реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень”, “Про (іпотечний) земельний банк”.
Особливістю нинішнього періоду є паралельне функціонування старих і нових господарських формувань, створення умов для розвитку всіх форм господарювання, де кожному надається право вільного вибору трудової участі у будь-якій з них. Економічні дослідження показали, що Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” (1997 р.) приймався з метою захистити колишніх членів КСП перед новими господарями сільськогосподарського виробництва. Відтоді почали створюватися виробничі та обслуговуючі кооперативи – нові форми господарювання приватного типу. В Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. передбачається підтримка сільськогосподарських кооперативів і зазначається, що у кризовій ситуації кооперативи є найбільш доцільною і перспективною формою господарювання.
Для кардинального вирішення питання кредитування аграрного сектора необхідно прийняти єдиний закон “Про кредитну кооперацію” або кілька спеціалізованих законів – “Про сільські кооперативні каси”, “Про кредитні спілки”, “Про кооперативні банки та кооперативні фінансові централі”. Основні підходи до цих законодавчих актів розроблені і потребують якнайшвидшого впровадження на державному рівні.
Допоміжним інструментом залучення кредитних коштів для облаштування фермерських, одноосібних та інших форм господарювання вважається застава земельних ділянок. Однак, порядок застави земельних ділянок ще не відрегульований. Нині країна потребує ретельної розробки законодавчої та нормативної баз щодо формування і регулювання цивільного обігу земельних ділянок.
Однією з найактуальніших рис проекту Закону України “Про ринок земель” є законодавче врегулювання обігу сільськогосподарських угідь, які використовуються у товарному сільськогосподарському виробництві і намагання в ньому встановити науково-обґрунтовані норми набуття у власність сільськогосподарських угідь, які б давали можливість використовувати землю як капітал, в першу чергу для залучення інвестицій. У нинішній Україні вкрай потрібне законодавче урегулювання питання про недопущення зміни цільового призначення сільськогосподарських угідь при їх купівлі-продажу. Тобто, жорстке законодавче закріплення цільового призначення сільськогосподарських угідь при їх купівлі-продажу має зберігатися на досить тривалу перспективу.
Необхідно також прискорити прийняття основних законів, що регулювали б економічну, виробничу і соціальну сфери життя селян, а саме: законів “Про державне регулювання виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції”, “Про основи державної та бюджетної підтримки агропромислового комплексу України” тощо. Нині основна причина негараздів криється у невиконанні чи запізнілому виконанні прийнятих законів, постанов, указів. Яскравою ілюстрацією цього є виконання постанов “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, “Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників мінеральними добривами та насінням” та ін.
Усім новим агроформуванням потрібні “працюючі” закони, які б вирішували питання фінансування, збуту продукції, матеріально-технічного забезпечення і, головне, – сприяли формуванню потужного аграрного, аграрно-промислового капіталу та розвитку внутрішнього аграрного ринку.
Законодавчо держава має посилити відповідальність сільськогосподарських підприємств за результати своєї господарської діяльності через заборону подальшого списання та реструктуризації заборгованості з податків і обов'язкових платежів, бюджетних позичок, кредитів, отриманих під гарантії Уряду, та через відміну мораторію на банкрутство сільськогосподарських підприємств. Це дало позитивні наслідки. Окреслилося зміцнення податкової дисципліни.
Механізми регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах спрямовуються на створення сприятливого економічного середовища, формують організаційно-управлінські вимоги щодо наявності висококваліфікованого господаря, зацікавленого в ефективному ведені виробництва та реалізації продукції, які забезпечують максимальний прибуток на одиницю сукупних вартісних витрат і матеріальних ресурсів у конкретних умовах господарювання. Саме ефективний господар-власник стане головною ланкою розвитку товарно-грошових відносин у постреформованому середовищі.
Головною ланкою нової економічної політики визначено ціновий механізм. Цінова політика держави (в умовах обмежених фінансових можливостей) має спрямовуватись на: забезпечення як мінімум простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства; запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію; стабілізацію і створення економічних передумов розширеного відтворення продукції в обсягах внутрішніх та експортних потреб на основі дотримання цінового паритету через вільне ціноутворення та (за необхідності) застосування еквівалентних цін; здійснення поступового переходу від прямого регулювання через механізм еквівалентних цін до розширення попиту на продовольчі товари через підтримку малозабезпечених верств населення.
Не менш важливою ланкою у створенні ефективних механізмів регулювання аграрного сектору є надходження у агропромислове виробництво фінансових ресурсів. Затяжна нееквівалентність економічних відносин позначилася і на кредитуванні сільського господарства. Інвестиційний клімат в аграрному секторі залишається найгіршим порівняно з іншими галузями.
Багато потенційних іноземних інвесторів утримуються від інвестування в аграрний сектор України. Головною причиною цього є незавершеність законодавчого врегулювання, надмірний податковий тиск, недотримання українськими партнерами договірних зобов’язань та інші фактори, що формують інвестиційний клімат держави, який в Україні має як позитивні, так і негативні чинники. До позитивних можна віднести те, що на правовому рівні практично не існує обмежень щодо обсягів інвестування, в тому числі іноземного, створено кращі умови для руху капіталів, підприємствам з іноземними інвестиціями дозволено використовувати метод прискореної амортизації із підвищенням чинних норм не більше, ніж у два рази.
Поряд із правовим забезпеченням, ще однією необхідною умовою для поліпшення інвестиційного клімату є наявність і доступність для потенційних інвесторів достовірної економічної, наукової, кон’юнктурної та фінансової інформації. Закон України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність” визначив правові межі діяльності сільськогосподарських дорадчих центрів. Однак, нині вони в основному створені без участі держави.
Аналіз використання пільгових кредитних ресурсів показав, що у більшості сільськогосподарських підприємств кредити використовуються на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, запасних частин для сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив і придбання посівного матеріалу. Таке розв’язання проблем кредитування сільськогосподарських товаровиробників дає позитивні результати. Але, на наш погляд, повністю забезпечити фінансами АПК через механізм пільгового кредитування за рахунок бюджетних коштів неможливо. Для цього необхідно застосувати комплекс підходів, які використовуються у світовій практиці при кредитуванні сільського господарства.
У сучасних умовах система фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників повинна ґрунтуватися на трьох основних складових: кредитна інфраструктура, зорієнтована на обслуговування аграрного сектору; механізм кредитних відносин з комерційними банками; механізм небанківського кредитування.
Створення ефективних механізмів регулювання аграрного сектору вимагає залучення і державних коштів через пряме фінансування за відповідними державними програмами таких пріоритетних напрямків, як селекція в рослинництві, тваринництві, птахівництві та рибництві, насінництво, протиепізоотичні заходи, докорінне поліпшення ґрунтів, нарощування інвестицій за рахунок джерел інвестиційного фонду, розвиток державного та регіонального фінансового лізингу.
Значна роль в удосконаленні механізмів пострефомованого агропромислового виробництва належить податковій системі. Основні помилки при формуванні податкової системи щодо аграрного виробництва полягали в ігноруванні специфіки сільського господарства. Деяке пом’якшення податкового навантаження на вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників відбулося з введенням у дію Указу Президента України “Про фіксований сільськогосподарський податок“, яким його розмір встановлюється у відсотках від грошової оцінки сільськогосподарських угідь. Незважаючи на деякі переваги фіксованого податку, він не може вирішити всі нагромаджені за останні роки диспропорції економічного становища, які склалися в агроформуваннях. Він не регулює податку на додану вартість, вміщує тільки половину податків і зборів, несуттєво полегшує ведення бухгалтерського обліку, оплата податку вимагається без урахування сезонності виробництва і не стимулює прибуткового ведення сільськогосподарського виробництва.
Удосконалення податкової системи має керуватися реальними можливостями платників податків, оцінюванням їх доходів, рівнем рентабельності господарств. Оподатковуючи доходи, держава мусить залишити в них таку суму, яка б забезпечувала відтворення виробництва. У цьому один з вирішальних чинників успішного функціонування аграрного сектора за ринкових умов.
Механізм регулювання міжгалузевих економічних відносин передбачає здійснення урядом таких заходів: переоцінити основні фонди з тим, щоб їхня вартість відповідала сумі, необхідній для простого відтворення; прийняти рішення про підвищення норм амортизаційних відрахувань, щоб компенсувати втрачені від інфляції нараховані суми амортизації; встановити вихідну норму рентабельності (наприклад 20 чи 25%) на вартість основних фондів та інших витрат у всіх галузях народного господарства; визначити коефіцієнти коригування норми рентабельності залежно від терміну введення в експлуатацію основних фондів; визначити для галузей і окремих підприємств коефіцієнт збільшення норм рентабельності на розширене відтворення фондів; встановити коефіцієнт трудомісткості різних професій залежно від специфіки галузей і вихідний рівень оплати праці.
У третьому розділі – “Удосконалення механізму регулювання аграрного сектору економіки” – запропоновано заходи створення системи державного регулювання аграрного сектору економіки, обґрунтовано економіко-правові засади регулювання аграрного сектору економіки, розроблено заходи державної підтримки фінансового забезпечення аграрного сектору.
В більшості країн з ринковою економікою діють розвинуті системи державного регулювання, їх основними завданнями є підтримка стабільної економічної ситуації в сільському господарстві, стабілізація ринкової кон’юнктури та коливань дохідності в галузі, попереджання небажаних міграційних процесів, підтримка продовольчої безпеки, фінансування програм скорочення виробництва, допомога в адаптації до нових умов, захист внутрішнього ринку, забезпечення конкурентоспроможної участі національних товаровиробників у міжнародному поділі праці і т. ін. При цьому застосовуються гарантована закупівля надлишків продукції за мінімальними цінами, закупівельні та товарні інтервенції на ринку продовольства, специфічні форми пільгового кредитування, митне регулювання (як економічне, так і адміністративне) й інші заходи.
Пропагований багатьма вітчизняними економістами принцип саморегулювання ринку зовсім не відповідає теоретичним принципам його реального функціонування. Потрібна зовнішня сила, яка б обмежувала коливання цін, оберігаючи і виробника, і споживача від цього деструктивного вільного процесу. Надмірні коливання такого могутнього, але одночасно й небезпечного механізму, як ціни, здатні розладнати аграрний сектор.
Щоб змінити напрямок економічного розвитку, необхідно перейти до виваженої державної політики щодо регулювання цін на основні види ресурсів, палива, енергії, а також до державного регулювання цін на основні види сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, до створення конкурентного середовища, тобто до політики демонополізації. Поряд з політикою демонополізації повинна проводитися й особлива політика підтримки попиту та пропозиції.
Можуть бути запропоновані такі варіанти регулювання попиту в цілому по аграрному сектору: установлення граничної націнки до закупівельної ціни; установлення граничного рівня рентабельності (прибутковості); установлення граничного нормативу відрахувань у фонд споживання; оподатковування надприбутку і завищених відрахувань у фонд споживання; обмеження роздрібних цін; субсидії споживачам окремих видів м’яса і м’ясної продукції, а також інших видів продовольства; заохочення експорту або імпорту продовольства і сировини в залежності від кон’юнктури на продовольчому ринку.
Система державного регулювання пропозиції продукції аграрного сектору повинна бути спрямована насамперед на досягнення таких цілей: забезпечення стабільних економічних і соціальних умов для розвитку сільськогосподарської сфери продовольчого ринку; формування державних і регіональних продовольчих фондів; забезпечення населення якісними продовольчими продуктами за соціально прийнятними цінами; захист державного і регіонального ринків від руйнування з боку зовнішнього ринку; інтеграція ринкового простору; зниження негативного впливу на навколишнє середовище.
Головним документом при проведенні державної політики повинна стати Концепція розвитку аграрного сектору. Вона повинна об’єднати всі відповідні нормативні акти в єдину систему, зазначити дієві механізми впливу органів державного управління як при реалізації довгострокової політики, так і в режимі оперативного реагування на дестабілізуючі ситуації в країні, що виникають.
Основними критеріями в Концепції розвитку аграрного сектору повинні бути: достатній і стабільний платоспроможний попит всіх груп населення (за рівнем доходу) країни; якість і екологічна чистота продуктів харчування, відповідність їх міжнародним стандартам якості; наявність необхідного асортименту продуктів, здатних задовольнити енергетичні та фізіологічні потреби організму в необхідних компонентах; гарантована фізична доступність продуктів харчування; достатні обсяги запасів на випадок непередбачених обставин (стихійні лиха, катастрофи, терористичні акти).
В дисертації встановлено, що економіко-правові проблеми формування системи регулювання аграрного сектору економіки мають стати важливим предметом еколого-економічних і соціальних досліджень. Відносини екологічної відповідальності за стан аграрного сектору економіки з урахуванням різноманітних форм власності і господарювання передбачають формування і посилення дії механізму економічної відповідальності за якість (екологічність, екобезпечність) продуктів харчування. В аграрному секторі необхідно здійснити формування і розроблення відповідних забезпечувальних підсистем регулювання аграрного сектору економіки ? контролю, моніторингу, кадрового забезпечення тощо.
Економічна відповідальність у сфері екологічно орієнтованого аграрного сектору економіки на сучасному етапі перехідного до цивілізованих ринкових відносин суспільства має ґрунтуватися на таких принципах: забезпечення паритету економічних, екологічних і соціальних цінностей результатів діяльності; досягнення оптимального варіанта поєднання вертикальної та горизонтальної відповідальності; найбільш повне відшкодування соціально-економічного та екологічного збитку; невідворотність економіко-правових санкцій; забезпечення балансу між економічними санкціями й економічними стимулами (заохоченнями). Соціально та екологічно відповідальна поведінка суб'єктів аграрного сектору має заохочуватися шляхом надання субсидій, податкових пільг, пільгового кредитування.
Важко переоцінити і ту обставину, що функціонування механізму економіко-правової відповідальності припускає і певну роль державного регулювання, його правовий вплив на соціально-екологічну поведінку суб'єктів господарювання шляхом мотивації до соціально та екологічно відповідальної діяльності. Ці мотиви тісно пов'язані з удосконаленням структури агровиробництва, вміщуючи механізм його екологізації, на всіх рівнях управлінської ієрархії.
Підкреслюючи важливість державного регулювання аграрного сектору економіки, особливо механізмів екологізації АПК, варто розширювати права регіонів, територій, місцевих органів влади, підвищувати їхню ініціативу і зацікавленість у розроблення і реалізації комплексу заходів щодо виробництва екологічно чистої продукції. При цьому економіко-правовий механізм має орієнтувати територіальні органи управління на відповідальність за вирішення екологічних проблем та результативність використання місцевого агроресурсного потенціалу. Погодження екологічних, економічних та соціальних інтересів має здійснюватися на основі оптимального поєднання особистих і суспільних інтересів.
Альтернативою адміністративній системі регулювання аграрного сектору, особливо її екологічної складової, в умовах переходу до ринку можуть стати організаційні структури, що базуються більшою мірою не на субординації, а на рівноправних соціально-екологічних договірних відносинах. Це передбачає функціонування комплексу державних органів управління, суспільних правових інститутів і ринкової інфраструктури, які сприяють встановленню контактів між потенційними суб'єктами аграрного сектору, а також вибір найбільш ефективних (у т.ч. з точки зору екологізації виробництва) з них. У кінцевому підсумку вони покликані формувати екологічно спрямовану продовольчу безпеку через виробництво екологічно чистої продукції.
Виходячи з позицій фінансового забезпечення запропонованих заходів в дисертації запропоновано ряд заходів щодо їх державної підтримки: подовження практики дотування ставки відсотка за кредитами, які надаються комерційними банками сільськогосподарським виробникам з урахуванням таких обмежень: обмеження терміну застосування кредитних субсидій; надання субсидій реформованим підприємствам; обмеження суми субсидій; використання комерційних фінансових інститутів для розподілу субсидій з метою зменшення адміністративних витрат та підвищення ефективності розподілу субсидій; зменшення участі держави при розподілі субсидій з метою уникнення корупції; контроль за цільовим використанням субсидії.
Надання часткових державних гарантій є звичайною практикою в розвинених країнах. З урахуванням специфіки розвитку аграрного сектору в Україні програми державних гарантій мають передбачати участь декількох банків з метою розвитку конкуренції, а держава при цьому має обмежити свою роль встановленням простих чітких правил надання гарантій.
Інститути із сільськогосподарського кредитування у розвинених країнах диверсифікують свою діяльність за межами аграрного сектору, а також зливаються з комерційними банками. З метою попередження виникнення таких ситуацій в Україні слід передбачити державні програми підтримки способів відстеження можливостей зниження кредитного ризику таких установ з метою його мінімізації: фінансового планування та фінансового контроля, де першочергове значення має система раціонально орієнтованого та організованого фінансового обліку.
В умовах, що склалися, одним з найбільш важливих і нагальних завдань у сільському господарстві на сучасному етапі його реформування є здійснення заходів щодо його фінансового оздоровлення (санації) підприємства. Вирішенню цього завдання будуть сприяти відповідні заходи державного характеру. Однак вирішальне значення для фінансового оздоровлення можуть мати лише заходи, здійснювані безпосередньо підприємствами.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах шляхом визначення теоретичних підходів, визначення заходів, що сприяють підвищенню його ефективності. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. На підставі аналізу наукових праць і практичного здійснення аграрної реформи визначено, що в Україні не були завчасно розроблені відповідні комплексні цільові програми (загальнодержавна і регіональні), що базувалися б на науково обґрунтованій науковій концепції, конкретних методичних і практичних рекомендаціях. Такі програми надали б можливість досягти кінцевої мети завдяки узгодженим діям різних рівнів управління, вчасно і оперативно коригувати усі аспекти процесу аграрних перетворень.
2. Встановлено основи формування та розвитку аграрної політики держави: продовольча доступність через збільшення продовольчого споживання завдяки зростанню купівельної спроможності населення, державні гарантії продовольчої безпеки, забезпечення охорони земель, підтримка розвитку виробничої, соціальної, фінансово-кредитної інфраструктур, ліквідація диспаритету цін, фінансове забезпечення товаровиробників, створення ефективної системи страхування, формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції через розвиток біржової торгівлі, стимулювання інвестиційного процесу, впровадження досягнень НТП, використання енерго- і ресурсозберігаючих технологій.
3. Виділено основні риси, характерні для різних країн, на яких будується вся структура аграрного сектору: сімейні ферми різних типів, різноманітні сільськогосподарські кооперативи, інтеграція аграрних і переробних підприємств, економічне середовище, найбільш сприятливе насамперед для сільськогосподарських товаровиробників.
Виходячи зі світового досвіду запропоновано державну підтримку великих спеціалізованих сільськогосподарських підприємств, створення програм об'єднань дрібних підприємств, розвиток системи кооперативів, формування кожного продуктового ринку як єдиного, національного, а не як сукупності локальних територіальних ринків, демократичні засади організації аграрного ринку, регулювання ринкових цін шляхом грошових і товарних інтервенцій, бюджетна підтримка, захист вітчизняного товаровиробника на світових ринках, створення вільного земельного ринку.
4. Визначено, що в умовах здійснення в Україні економічної реформи земельна реформа потребує врегулювання нормативно-правовими актами таких питань: системи реєстрації та захисту прав фізичних і юридичних осіб на земельні ділянки, включення землі в економічний обіг. Встановлено необхідність ретельної розробки законодавчої та нормативної баз щодо кредитування аграрного сектора через розвиток кредитної кооперації. Потребує прискорення прийняття основних законів, що регулювали б економічну, виробничу і соціальну сфери життя селян в напрямах державного регулювання виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, бюджетної підтримки агропромислового комплексу України, фінансування, збуту продукції, матеріально-технічного забезпечення, розвитку внутрішнього аграрного ринку, посилення відповідальності сільськогосподарських підприємств за результати своєї господарської діяльності.
5. Визначено складові ефективних механізмів регулювання аграрного сектору економіки України. Головною ланкою є ціновий механізм, що спрямовується на забезпечення як мінімум простого відтворення виробництва продукції, запровадження цін підтримки, дотримання цінового паритету через вільне ціноутворення та (за необхідності) застосування еквівалентних цін. Наступним є фінансовий механізм. Незавершеність законодавчого врегулювання, надмірний податковий тиск, недотримання українськими партнерами договірних зобов’язань та інші фактори, що формують інвестиційний клімат держави, спричиняють його неефективність. Неефективність кредитного механізму обумовлюється відсутністю інфраструктури, механізмів кредитних відносин з комерційними банками та небанківськими установами. Удосконалення податкової системи має керуватися реальними можливостями платників податків, оцінюванням їх доходів, рівнем рентабельності господарств. Оподатковуючи доходи, держава мусить залишити в них таку суму, яка б забезпечувала відтворення виробництва. Механізм регулювання міжгалузевих економічних відносин передбачає здійснення урядом заходів в напрямах регулювання норм прибутку та рентабельності за галузями і окремими спеціалізованими підприємствами аграрного сектору.
6. З урахуванням перелічених особливостей запропоновано систему державного регулювання аграрного сектору економіки, яка на відміну від принципу саморегулювання ринку обмежує коливання цін, оберігаючи і виробника, і споживача від цього деструктивного вільного процесу. Поряд з політикою демонополізації повинна проводитися й особлива політика підтримки попиту та пропозиції.
Головним документом при проведенні державної політики повинна стати Концепція розвитку аграрного сектору. Вона повинна об’єднати всі відповідні нормативні акти в єдину систему, зазначити дієві механізми впливу органів державного управління як при реалізації довгострокової політики, так і в режимі оперативного реагування на дестабілізуючі ситуації в країні, що виникають.
7. Новим об’єктом державного регулювання аграрного сектору в ринкових умовах є екологізація виробництва. Це передбачає формування і посилення дії механізму економічної відповідальності за якість (екологічність, екобезпечність) продуктів харчування через розроблення відповідних забезпечувальних підсистем ? контролю, моніторингу, кадрового забезпечення тощо. При цьому прямий економіко-правовий механізм має орієнтувати територіальні органи управління на відповідальність за вирішення екологічних проблем та результативність використання місцевого агроресурсного потенціалу. Його альтернативою можуть стати організаційні структури, що базуються більшою мірою не на субординації, а на рівноправних соціально-екологічних договірних відносинах. Це передбачає функціонування комплексу державних органів управління, суспільних правових інститутів і ринкової інфраструктури, які сприяють встановленню контактів між потенційними суб'єктами аграрного сектору, а також вибір найбільш ефективних з точки зору екологізації виробництва з них.
8. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах:
– Верховній Раді України прийняти Закони “Про охорону землі”, “Про реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень”, “Про (іпотечний) земельний банк”, “Про кредитну кооперацію”, “Про ринок земель”, основні закони, що регулювали б економічну, виробничу і соціальну сфери життя селян;
– Кабінету Міністрів України запровадити програми об'єднань дрібних підприємств, формування єдиних продуктових ринків, створити демократичні засади організації аграрного ринку;
– місцевим органам управління розробити механізми адміністративної відповідальності за порушення екології та неефективність використання місцевого агроресурсного потенціалу, запровадити практику здійснення рівноправних соціально-екологічних договірних відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чернов С.І. Державна підтримка фінансового забезпечення аграрного сектору // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 2. – С. 205-210.
2. Чернов С.І. Законодавче забезпечення розвитку аграрного сектора // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 3 – С. 217-221.
3. Чернов С.І. Обґрунтування економіко-правових засад регулювання аграрного сектору економіки // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 1. – С. 172-177.
4. Чернов С.І. Створення системи державного регулювання аграрного сектору економіки // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 1. – С. 116-121.
5. Чернов С.І. Формування та регулювання розвитку аграрних ринків // Економіка та держава.– 2005. – № 11. – С. 44-47.
6. Чернов С.І. Державна політика регулювання аграрного сектору // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Наука та інновації – 2005”. – Т. 12. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 52-53.
7. Чернов С.І. Регулювання розвитку аграрного сектору економіки // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції за міжнародною участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т.2. – С 121-123.

АНОТАЦІЯ

Чернов С.І. Державне регулювання аграрного сектору економіки в ринкових умовах. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю – 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.
Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах. Визначено особливості державного регулювання аграрного сектору економіки в умовах здійснення аграрної реформи. Досліджено основи формування та розвитку аграрної політики держави. Проаналізовано світовий досвід регулювання аграрного сектору економіки та можливості його використання в умовах України. Здійснено оцінку механізмів регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах. Запропоновано заходи створення системи державного регулювання аграрного сектору економіки. Обґрунтовано економіко-правові засади регулювання аграрного сектору економіки. Розроблено заходи державної підтримки фінансового забезпечення аграрного сектору.
Ключові слова: аграрний сектор, державне регулювання, економіка, ринкові умови.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking