Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне регулювання зайнятості в Україні

 

Терехов Ігор Олександрович

Державне регулювання зайнятості в Україні

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології та соціальної роботи Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Науковий керівник: доктор наук з державного управління, професор Дєгтяр Андрій Олегович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри економічної теорії та фінансів

Офіційні опоненти: Орлатий Михайло Кузьмович, доктор економічних наук, професор, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом, заслужений діяч науки і техніки України.

Козарь Тетяна Петрівна, кандидат наук з державного управління, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, доцент кафедри державного управління та адміністративного менеджменту
Мерзляк Анжела Віталіївна, доктор наук з державного управління, професор, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, проректор з навчальної роботи

Захист відбудеться “26” жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.02 при Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 б.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 б.

Автореферат розісланий “25” вересня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради С.Л. Катаєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми зайнятості населення та ринку праці. Поглиблення економічних реформ, зокрема перехід до етапу стабілізації та економічного зростання формування приватного сектора економіки, існування різних форм власності, розвиток конкурентних відносин, свобода підприємництва та вільний вибір видів зайнятості зумовлюють необхідність здійснення адекватної державної політики та застосування ефективних механізмів державного регулювання не тільки окремих елементів, а й усього циклу відтворення робочої сили, включаючи професійну підготовку та всі складові економічної активності населення.
Досвід економічних перетворень в Україні засвідчив хронічне відставання структурної перебудови системи зайнятості. Стихійна лібералізація зайнятості не супроводжувалася послідовною державною політикою, а також цілеспрямованим створенням широкої й доступної системи соціальних амортизаторів.
На сьогодні регулювання зайнятості в Україні залишається фрагментарним, розбалансованим та малоефективним і пристосовується до того, щоб амортизувати численні негативні явища, якими супроводжуються процеси системного реформування.
Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувались у працях таких українських науковців, як: А.Є. Ачкасов, Д.П. Богиня, В.Г. Бодров, І.К. Бондар, Н.П. Борецька, В.С. Васильченко, В.Є. Воротін, М.В. Гаман, М.І. Долішній, Т.А. Заєць, А.М. Колот, М.Х. Корецький, І.С. Кравченко, Ю.П. Лебединський, Г.І. Мостовий, М.К. Орлатий, В.А. Скуратівський, В.Г. Федоренко та ін. Серед зарубіжних учених необхідно відзначити праці Б.Д. Бреєва, Дж.М. Кейнса, А.Е. Котляра, Й. Шумпетера та інших.
Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання зайнятості залишились невирішеними. Так, потребують подальшого вивчення теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості. Не розроблено ефективного соціально-ринкового механізму регулювання зайнятості. Потребує вдосконалення інституційна структура зайнятості. Не визначено основні напрями формування надійної системи соціального захисту від безробіття.
Актуальність проблеми, її практичне значення й недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах наукової теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає в розробці та обґрунтуванні соціально-ринкового механізму регулювання зайнятості.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в розробці теоретико-методичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного регулювання зайнятості.
Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:
• дослідити теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості;
• проаналізувати розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах;
• розглянути причини та тенденції процесу вивільнення працівників;
• проаналізувати стан державного регулювання зайнятості населення;
• дослідити формування ринку праці на загальнонаціональному та регіональному рівнях;
• розробити ефективний соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості;
• удосконалити інституційну структуру зайнятості;
• визначити основні напрями формування надійної системи соціального захисту від безробіття.
Об'єктом дослідження виступає процес державного регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки України.
Предметом дослідження є теоретичні аспекти та практичні рекомендації з удосконалення системи державного регулювання зайнятості.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що заходи з формування соціально-ринкового механізму регулювання зайнятості, створення умов розвитку взаємодії органів управління ринком праці на новому технологічному рівні, запровадження системи економічного стимулювання забезпечення зайнятості підприємствами будуть сприяти вдосконаленню державного регулювання в цій сфері та забезпеченню соціальних гарантій у реалізації громадянами права на працю, а також подоланню безробіттю, створенню нових робочих місць.
Методи дослідження. Теоретичною й методологічною основою дослідження стали положення марксистської економічної теорії щодо проблем відносин власності, товарності робочої сили, стану праці й капіталу, змісту найманої праці тощо, а також методологія кейнсіанської і неокласичної теорії в частині аналізу відносин зайнятості, суті і форм безробіття, функціонування та регулювання ринку праці. Дослідження інституційної структури ринку праці, її ефективності, питань державної політики зайнятості, а також системи соціального партнерства здійснювались із застосуванням інституційного і системно-функціонального підходів.
Основними методами дослідження є абстрактно-логічний підхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування та розвитку відносин зайнятості як історично визначених типів. Застосування принципів порівняльного, структурно-функціонального й економіко-математичного підходів необхідне для якісного й кількісного аналізу досліджуваних явищ. Система зайнятості та засоби її забезпечення розглядалися на макро- і мікрорівнях.
У ході дослідження були вивчені праці вітчизняних і зарубіжних економістів та соціологів, що спеціалізуються на вивченні різних аспектів проблем зайнятості; використовувалися збірники наукових статей, матеріали конференцій, журнальні статті, закони й інші нормативно-правові документи, що стосуються питань забезпечення зайнятості населення, соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних засад формування системи державного регулювання зайнятості населення.
У межах проведеного дослідження
вперше:
– запропоновано й обґрунтовано соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості, що передбачає: розробку ефективної регіональної моделі управління зайнятістю та активне регулювання ринку праці, яке включає систему економічного стимулювання (пільги з оподаткування, кредити, субсидії) підприємств, що гарантують зайнятість і створюють робочі місця;
удосконалено:
– форми вивільнення працівників – відносну й абсолютну, що дає змогу державним інституціям класифікувати всіх вивільнених на групи залежно від підстав, що призвели до витіснення цих працівників з виробництва;
– критерії системи державної підтримки ефективної зайнятості: розвиток матеріального виробництва за переважно інтенсивним типом, без залучення додаткових трудових ресурсів; раціональний розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами; висока оплата трудових ресурсів, яка покликана виконувати стимулюючу роль в абсолютному й відносному скороченні кількості зайнятих на підприємствах працівників; серйозні якісні зміни в праці, які, перш за все, мають бути спрямовані на різке скорочення ручної праці; формування розвиненої мережі працевлаштування, підготовки, перепідготовки і профорієнтації працівників та незайнятих працездатних осіб, а також забезпечення соціальних гарантій для тих, хто бажає працевлаштуватися;
– систему інформаційного забезпечення ринку праці шляхом створення Web-сервера на основі взаємодії таких інституційних структур: органів місцевої влади, вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, засобів масової інформації, інших установ;
набуло подальшого розвитку:
– теоретичні підходи визначення ефективності соціальної політики держави на ринку праці, що полягають у дослідженні діяльності держави, спрямованій на пом’якшення соціальних суперечностей, її принципів, можливостей держави впливати на попит робочої сили;
– визначення системи чинників, які впливають на стан і розвиток ринку праці: соціально-економічних, успадкованих, природо-ресурсних, зовнішньоекономічних, демографічних, міграційних, політичних, інституціональних.
Практичне значення одержаних результатів полягає у виробленні пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання зайнятості. Розроблені рекомендації використані Харківською обласною державною адміністрацією при підготовці Програми соціально-економічного розвитку регіону (довідка № 302/11-09 від 15.02.2007 р.); Харківським
обласним центром зайнятості при розробці програми зайнятості
населення Харківської області на 2007–2008 рр. (довідка № 209/11-16 від 16.01.2007 р.)
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: , “Теорія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, “Менеджмент персоналу”(довідка № 45 від 10.02.2007 р.), Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № 397 від 20.02.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто і викладені в одноосібних наукових працях.
Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях, конгресах: “Наука та інновації – 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Державне управління та місцеве самоврядування”, м. Харків (2006 р.).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 7 наукових праць (5 – у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 2,7 обл.-вид. арк.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 186 сторінок. Робота містить 8 рисунків, 5 таблиць, 1 додаток. Список використаних джерел складається з 168 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі – “Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості” – викладено теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості, проаналізовано розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах, розглянуто форми, тенденції процесу вивільнення працівників.
Дослідивши теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості, ми визначили, що в науковій літературі останніх років немає визначення поняття “зайнятість”, яке враховувало б усі нові моменти в цій сфері. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення”, зайнятість визначається як діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як правило, дає їм дохід у грошовій або іншій формі. Таке розуміння зайнятості відображає в основному юридичний аспект цього поняття. На наш погляд, тільки за умови всебічного розкриття соціально-економічного змісту зайнятості можна дати розширене трактування цього поняття.
Визначено, що зайнятість є найважливішою складовою соціального розвитку особи й суспільства, яка пов'язана із задоволенням різних потреб у сфері праці та одночасно є економічним феноменом, що дає змогу оцінити здатність систем зайнятості забезпечити максимальний економічний ефект. Таким чином, поняття зайнятості набуває якісно нового змісту: це соціально орієнтована зайнятість, що, у свою чергу, підвищує права особи як члена соціуму на працю. Якщо раніше право на працю розглядалося не тільки як право, а і як обов'язок зайняти певне місце в державному або кооперативному секторі економіки, то сучасна стратегія зайнятості повинна виходити з визнання рівноправності, однакової соціальної значущості будь-якого виду суспільно корисної діяльності, незалежно від сфери її здійснення. Отже, можна стверджувати, що в структурі зайнятості відбуваються зміни, які приводять до наповнення поняття “зайнятість” новим змістом.
Проаналізувавши розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах, ми визначили, що кожна з економічних форм реалізації зайнятості населення має свої сутнісні характеристики й відповідає певному етапу розвитку суспільства, відображаючи існуючі економічні реалії. На сьогодні всі форми зайнятості утворюють загальну модель зайнятості.
Розглянуто ефективність зайнятості в плані забезпечення високих соціальних результатів і економічної віддачі. Запропоновано критерії системи державної підтримки ефективної зайнятості: розвиток матеріального виробництва за переважно інтенсивним типом без залучення додаткових трудових ресурсів; раціональний розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами; висока оплата трудових ресурсів, яка покликана виконувати стимуляційну роль в абсолютному й відносному скороченні кількості зайнятих на підприємствах працівників; серйозні якісні зміни в праці, які, перш за все, мають бути спрямовані на різке скорочення ручної праці; формування розвиненої мережі працевлаштування, підготовки, перепідготовки і профорієнтації працівників і незайнятих працездатних осіб, а також забезпечення соціальних гарантій для тих, хто бажає працевлаштуватися.
Розвиток нових форм господарювання може двояко впливати на зайнятість населення, проте в цілому період становлення ринкових відносин супроводжується значним впливом чинників, що призводять до вивільнення працівників з виробництва. Цей процес органічно пов'язаний з проблемою побудови ефективної системи зайнятості. Підкреслено, що шлях до ефективної зайнятості лежить тільки через ринок праці і структурні перетворення в економіці, які зумовлять процес вивільнення робочої сили, її переміщення між секторами економіки, формування резерву кадрів, мобілізацію й перерозподіл. Вивільнення робочої сили на ньому етапі стає особливо нагальним питанням і потребує ретельного вивчення в контексті трансформації системи зайнятості в ефективну.
Розглянуто також соціально-економічний зміст, причини, форми та загальні тенденції процесу вивільнення робочої сили. Встановлено, що вивільнення є наслідком загального кризового стану української економіки, спаду суспільного виробництва, порушення господарських зв'язків тощо. Можна констатувати, що в міру подальшого розвитку ринкової економіки щоразу більше виявляється закономірна тенденція до зростання масштабів вивільнення працівників.
Проте процеси вивільнення та перерозподілу робочої сили мають більш широке економічне значення. Вони сприяють підвищенню ефективності використання працівників, виробничих потужностей, удосконаленню професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, подальшому розвитку сфери послуг і периферійних економічних регіонів.
Розглянуто також управлінський аспект економічного змісту категорії “вивільнення трудових ресурсів”. З погляду розвитку продуктивних сил суспільства вивільнення працівників виступає передумовою інтенсифікації та підвищення ефективності виробництва. Вивільнення трудових ресурсів є, перш за все, наслідком дії загального закону економії робочого часу.
Крім того, вивільнення й перерозподіл робочої сили є об'єктивною вимогою закону зміни роботи. Вивільнення працівників є об'єктивним процесом переміщення робочої сили, зумовленим ліквідацією або докорінною реорганізацією робочих місць. Двояка зумовленість цього процесу спричинила його прояви у відносній і абсолютній формі. Умовне, або відносне, вивільнення працівників є економією живої праці унаслідок зростання її продуктивності без скорочення діючих робочих місць. Зміст абсолютного вивільнення працівників має особливе значення: будучи результатом інтенсифікації виробництва, воно одночасно впливає на подальший стан науково-технічного процесу. Абсолютне вивільнення працівників є інтенсивною формою перебудови структури зайнятості та підвищення ефективності використання трудових ресурсів. А в умовах переходу до ринкових відносин саме абсолютне вивільнення стає переважною формою цього процесу.
У результаті абсолютного вивільнення формується категорія незайнятого населення, у якій виділено: вивільнених з виробництва під впливом науково-технічного прогресу; вивільнених з підприємств через зміну форми власності; вивільнених унаслідок закінчення виробничого або соціального будівництва, відпрацювання природних ресурсів або закінчення сезону робіт; вивільнених із збиткових підприємств, які закриваються. Така класифікація дає змогу поділити всіх вивільнених на групи залежно від підстав, що призвели до витіснення цих працівників з виробництва.
Процеси вивільнення робочої сили сприяють подоланню соціальної обмеженості праці, зростанню мобільності робочої сили, поверненню праці її реальної ціни. При цьому у працівників з'являється можливість вибору будь-якого виду зайнятості в рамках різноманіття форм власності й господарювання, будь-якої професії, місця проживання.
У другому розділі – “Аналіз державного регулювання зайнятості в Україні” – проаналізовано стан державного регулювання зайнятості населення, досліджено формування ринку праці на загальнонаціональному та регіональному рівнях.
На підставі проведеного аналізу визначено, що в майбутньому економіка має бути соціально орієнтованою. Гарантом цього має стати держава. Доказом цього є те, що ринкова економіка являє собою систему економічних, а не соціальних інтересів членів суспільства: у головному правилі ринкової економіки про мінімізацію збитків і максимізацію прибутку відсутній фактор соціального регулювання; соціальність наявна в ринковій економіці не як провідний елемент, а як елемент, підпорядкований інтересам капіталу; ігнорування асоціального характеру ринку призводить до ускладнення в усіх сферах життя людського суспільства і зводить нанівець ефективність реалізації програм в інших галузях економіки.
Виступаючи носієм соціальності, держава є єдиним посередником між працею і власністю, здатним забезпечити нормативну базу для соціального партнерства, у рамках якого будуть узгоджені їх соціально-економічні інтереси.
Визначено, що поняття “соціальна політика” не має певного наукового визначення, незважаючи на вже майже вікову історію. Проаналізувавши різні визначення дослідників, які представляють свій погляд на зміст і цілі того, що називають соціальною політикою, було визначено, що всі вони розкривають зміст об’єкта дослідження по-своєму, не роблячи при цьому його специфікації.
Виходячи з цього, запропоновано визначення соціальної політики як діяльності держави, спрямованої на пом’якшення соціальних суперечностей ринку. Негативні властивості ринку в соціальній сфері можна лише пом’якшити, але не усунути, оскільки їх здатність до самовідтворення глибоко вкорінена в самій системі.
Розглянуто принципи соціальної політики, яких слід дотримуватись при реалізації її механізмів, та наведено суть кожного принципу:
– триєдиний принцип-мета соціальної справедливості, ефективності й безпеки, кожен компонент якого рівнозначний за своєю цінністю. Зміст цього принципу полягає в забезпеченні кожного члена суспільства гідним рівнем життя, наданні можливостей для розвитку інтелектуальних і фізичних здібностей без ризику стати безробітним;
– принципи соціальної компенсації та соціальних гарантій забезпечують правову й соціальну захищеність громадян, необхідну для відшкодування економічних обмежень, зумовлених їх соціальним статусом;
– принцип соціального партнерства забезпечує: рівноправність сторін на переговорах і при прийнятті рішень; однакову для всіх сторін обов’язковість виконання домовленостей; обов’язкову й однакову відповідальність сторін за виконання прийнятих зобов’язань.
Аналіз соціальної політики стосовно ринку праці показав, що вона пов'язана, насамперед, з можливостями держави впливати на попит робочої сили. Вплив на ринок праці відбувається за допомогою коректування правових норм, скорочення доступу деяких груп працівників на ринок праці, інформування про його стан, фінансування системи перенавчання працівників. Результати соціальної політики в Україні є негативними. Це виявляється, насамперед, у порушеннях строків виплат заробітної плати населенню, низькому її рівні.
Досліджено ринок праці в Україні, який формується в складній обстановці після тривалого панування командно-адміністративних методів в економіці й утриманського настрою суспільства. Майже всі теорії ринку праці абсолютизують або роль попиту, або роль пропозиції. Проблематичним все ще залишається формування самого механізму ринку праці. Зазначено, що основними складовими ринку праці є традиційні елементи ринкового механізму: попит на робочу силу, її пропозиція, ціна робочої сили і конкуренція як між працівниками, так і між роботодавцями.
Запропоновано розглядати ринок праці як систему суспільних відносин; соціальних, зокрема юридичних, норм; інститутів, що зумовлюють нормальне відтворення й ефективне використання праці при відповідному розмірі винагороди.
Сформовано напрями становлення ринку праці в контексті загальних принципів регулювання. Вони полягають у такому: створення ефективної робочої інфраструктури (інформаційних бірж праці, автоматизованих систем збору й обробки інформації про попит і пропозицію робочих місць); соціально-економічна орієнтація на ті сфери праці й економічні відносини, які найбільш схильні до змін (сфера послуг, сфери застосування менш суспільних форм власності цінності і т.д.); створення регіональної системи стимулювання праці (для закріплення кадрів та ефективного залучення їх з інших регіонів); надання новим біржам праці й іншим інститутам ринку робочої сили функцій соціального захисту працівників, застосування контрактної системи найму та ін.
Вітчизняний ринок праці не може бути віднесений до розвинених і цивілізованих. Він дуже деформований і функціонує із стійким порушенням таких стихійних регуляторів зайнятості, як вартість і ціна робочої сили, свобода переливання праці й капіталу, конкуренція. Найважливішою умовою ефективності реформування економіки і її конкурентоспроможності є необхідність формування та функціонування сучасного цивілізованого ринку праці.
Це свідчить про те, що найближчим часом для ринку праці буде характерне перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Подальша ринкова трансформація економіки буде пов'язана з масовим вивільненням працівників у результаті реорганізації й ліквідації малорентабельних і збиткових підприємств, неефективних робочих місць, структурною перебудовою виробництва. Тому ринок праці на сучасному етапі має формуватися в межах жорсткої системи неекономічних обмежувачів і амортизацій, обґрунтування й облік яких необхідні для того, щоб не відбулося виходу соціальних потрясінь за межі допустимого. Функції гаранта гранично допустимих параметрів наслідків соціально-економічного перевлаштування суспільства має взяти на себе держава, використовуючи для цього всю сукупність правових, економічних і інших засобів, що наявні в її розпорядженні.
Дослідження тенденцій формування цивілізованого ринку праці дало змогу виділити групи чинників, що, переплітаючись і доповнюючи один одного, впливають на стан і розвиток ринку праці:
- соціально-економічні (спад виробництва; структурна перебудова народного господарства; приватизація; лібералізація цін; жорстка монетарна політика, що звужує попит; гіпертрофовані розміри тіньової економіки; відсутність довгострокових інвестицій);
- успадковані (колективні засади; відсутність приватновласницьких і ринкових традицій; трудовий менталітет; праценадлишковість на підприємствах);
- природо ресурсні (висока забезпеченість стратегічними природними ресурсами; наявність вільних земель для виробничих інвестицій);
- зовнішньо економічні (переорієнтація більшої частини внутрішньої торгівлі на імпорт; домінування в зовнішньоторговельному обігу природних ресурсів; витіснення вітчизняного виробника зі світового і внутрішнього ринків; масовий відплив капіталу з країни);
- демографічні (процес природного зменшення населення; тенденція до скорочення тривалості життя; збільшення кількості осіб, що вступають у працездатний вік);
- міграційні (позитивне сальдо міграції в цілому; значне збільшення тимчасової неврахованої міграції; інтелектуальний відплив за кордон);
- політичні (втрата єдиної системи влади в країні; нестабільність політичної ситуації);
- інституціональні (особливості трудового законодавства; рівень впливу профспілок; найпоширеніші системи найму і типи трудових контрактів).
Розглянувши формування регіонального ринку праці, ми визначили, що формуються вони під впливом перелічених чинників. Однак слід зазначити, що на цей розвиток впливають ще й економіко-географічні відмінності між окремими територіями, рівень забезпеченості природними ресурсами, специфіка наявної інфраструктури.
Разом з тим необхідно зауважити, що стан ринку праці на національному й регіональному рівнях вимагає перегляду пріоритетів у цій сфері, перенесення акцентів з нескінченної боротьби із безробіттям на заходи превентивного характеру із запобігання йому.
Визначено, що в Україні поки що відсутня ефективна регіональна політика, яка ґрунтувалася б на оцінюванні ситуації на ринку праці й можливих перспектив її розвитку, насамперед у регіонах з істотною деформацією структури населення, специфікою соціально-економічного розвитку. Відсутні чітко сформульовані принципи регулювання соціально-економічного розвитку регіонів з огляду на збереження зайнятості та підвищення її ефективності, запобігання масовому і застійному безробіттю. Не запроваджено чіткого розмежування повноважень і функцій між центром і регіональними суб'єктами.
Така ситуація зумовлює необхідність посилення державної політики, яка передбачала б заходи з регулювання зайнятості та ринку праці, зокрема й по регіонах, а також розробку регіональних програм зайнятості, що міститимуть заходи із соціального захисту населення.
У третьому розділі – “Удосконалення державного регулювання зайнятості населення” – розроблено ефективний соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості, досліджено інституційну структуру зайнятості, визначено основні напрями формування надійної системи соціального захисту від безробіття.
Залежно від кінцевої мети суспільного розвитку виділено економічну, гуманістичну й рівноважну модель політики зайнятості. У науковій літературі розглянуті стратегії регулювання зайнятості також називають, відповідно, моделями “економічного детермінізму”, “соціального популізму” й “активного суспільства”. Формування механізму регулювання зайнятості за своїм характером кореспондується саме з концептуальними підставами політики “активного суспільства” і рівноважною моделлю. Відповідно до рівноважної моделі, основними рисами зайнятості є: оптимальне поєднання повної й ефективної зайнятості; вільно обрана зайнятість і неприпустимість адміністративного примусу до праці; гармонізація прав і обов'язків людини в трудовій сфері; активізація економічної поведінки і подолання соціального утриманства працівників, однакова відповідальність громадянина і держави за можливість мати роботу; рівні можливості доступу до зайнятості й однакове ставлення до працюючих на ринку праці; нова трудова мотивація і висока зацікавленість працівників у високопродуктивній праці; захист соціально вразливих верств населення на ринку праці і цілеспрямоване пом'якшення негативних наслідків ринкової економіки для становища працівників. Перелічені риси мають стати цільовими для політики ринку праці, що формується, і результуючими для функціонування механізму регулювання зайнятості.
Визначено, що активне регулювання зайнятості на ринку праці має здійснюватись на регіональному, місцевому рівні управління. Основними цілями системи управління ринком праці на регіональному рівні є: формування трудового потенціалу; забезпечення підприємств необхідними кадрами; забезпечення ефективної та динамічної зайнятості населення, навчання, перенавчання і працевлаштування працівників.
На основі цих цілей запропоновано соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості, який передбачає: розробку ефективної регіональної моделі управління зайнятістю, яка зумовить підвищення ролі та відповідальності адміністрації і власників підприємств у розробці та прийнятті організаційно-економічних рішень, які будуть сприяти одночасно і забезпеченню зайнятості, і раціональному використанню працівників на підприємствах; активне регулювання ринку праці, яке включає систему економічного стимулювання (пільги з оподаткування, кредити, субсидії) підприємств, що гарантують зайнятість і створюють робочі місця.
Регіональна система управління зайнятістю повинна інтегруватися в державну систему, яка має три рівні управління: загальнонаціональний, регіональний і місцевий. Причому найважливішим у цій системі стає саме регіональний, оскільки більшість проблем зайнятості фокусується в регіоні.
При такому підході соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості населення в регіоні буде сукупністю органів (суб'єктів) управління, засобів і методів, за допомогою яких вони будуть впливати на об'єкти управління для найефективнішого досягнення цілей, що стоять перед конкретною соціально-економічною системою (тобто регіоном).
Запропонований соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості населення дає змогу більш комплексно й ефективно регулювати всі процеси, пов'язані з формуванням системи зайнятості в регіоні.
Дослідження інституційної структури засвідчило, що служби зайнятості є інститутами ринку праці і становлять найважливішу частину механізму його регулювання. Розглянувши діяльність служб зайнятості, було визначено, що сучасна служба зайнятості будується на таких принципах, які сприяють підвищенню ефективності програм та послуг на макро- і мікрорівні: інтеграція ключових функцій служби зайнятості; стратегія втручання для зниження тривалості безробіття; внутрішні індикатори ефективності програм і послуг служби зайнятості.
Останніми роками ці принципи стали універсальними для багатьох країн світу. На їх підставі кожна з них розробляє власні підходи і плани з підвищення ефективності національних служб зайнятості. Водночас служби зайнятості міста й області не мають у своєму розпорядженні достовірної поточної інформації про кількісний і якісний склад незайнятих, а також практично не одержують відомостей від підприємств і організацій про наявність вакантних робочих місць, що, у свою чергу, призводить до того, що здійснювані центром зайнятості заходи не завжди мають запобіжний характер, а це значно знижує ефективність його роботи, оскільки ускладнює проведення аналізу попиту і пропозиції робочої сили і можливість прогнозування змін на ринку праці. Це пояснюється рядом причин: відсутність налагодженого механізму зв'язку між регіоном, службою зайнятості і підприємством; недостатність фінансового забезпечення цієї служби; обмежений кадровий потенціал служби зайнятості.
Вихід із цієї ситуації вбачається в мінімізації термінів з дня втрати робочого місця до нового працевлаштування, що, у свою чергу, потребує автоматизації системи управління працею, оперативно регулюючої і прогнозуючої кон'юнктури на ринку праці. У наших умовах є доцільним створення територіальних центрів зайнятості не тільки у великих містах, а й в інших населених пунктах, а також при навчальних закладах тощо. Центри будуть сприяти територіальному перерозподілу і працевлаштуванню населення, виїзду в зарубіжні країни з метою працевлаштування. Крім таких центрів, велику роль можуть відігравати так звані місцеві консультативні ради. Така організаційна система підірве монополію державної служби зайнятості і сприятиме розвитку конкуренції між державними, кооперативними і приватними центрами.
Визначено, що ще одним з напрямів підвищення ефективності регулювання ринку праці стає упровадження сучасних інформаційних технологій та Інтернету. При цьому під інформаційними технологіями слід розуміти не тільки і не скільки різноманітні автоматизовані системи управління, стільки новий технологічний рівень взаємодії органів управління ринком праці з інформаційно-обчислювальними системами, які дадуть змогу аналізувати і прогнозувати події.
З цією метою доцільним є створення в мережі Інтернет Web-сайта, що відображатиме всю основну інформацію про регіональні трудові ресурси. Серед можливих напрямів інформаційної підтримки такого WWW-сервера можна виділити такі: загальна інформація про економіку регіону; наочна інформація про основні галузі й підприємства, зокрема про вакансії на них; інформація про поточний стан ринку праці; інформація про можливості підвищення кваліфікації і професійну підготовку; адресно-довідкова інформація про організації, які сприяють працевлаштуванню; нормативно-правова інформація місцевого рівня; інформація про найважливіші економічні події.
Для ефективнішого функціонування подібного WWW-сервера є сенс створити його на основі взаємодії таких інституційних структур: органів місцевої влади, зокрема тих, що займаються питаннями праці і зайнятості в регіоні, вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, засобів масової інформації та інших зацікавлених установ.
Система соціального захисту є економічним інструментом, що регулює відтворення робочої сили й визначає повну вартість сукупної робочої сили суспільства. Розглядаючи заходи загального соціального захисту, які стосуються всіх членів суспільства, визначено, що їх слід доповнити специфічними видами допомоги окремим групам населення. Виділено три великі соціально-демографічні групи населення, що формують ринок праці: особи, які вивільняються з тих чи інших причин із суспільного виробництва; молодь, яка вперше шукає роботу; жінки, які повертаються в суспільне виробництво після завершення відпустки по догляду за дитиною або не працювали до народження дитини.
Для працівників, які вивільняються з підприємств, пріоритетним напрямом у програмах управління зайнятістю може стати залучення їх у процеси внутрішньогалузевого й міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів при максимально можливому використанні їх професійної підготовки. Для молоді запропоновано: створення нових форм господарювання на базі різних форм власності; створення розвиненої мережі центрів профорієнтації та навчання. Для жінок, які виходять на роботу з відпустки по догляду за дитиною, необхідно організувати систему, яка орієнтована на профнавчання.
Запропоновані заходи допоможуть пом'якшити нерівність різних груп населення на ринку праці, забезпечити соціальну захищеність найменш конкурентоспроможних з них. Організація практичної роботи в цьому напрямі входить до функцій державних служб зайнятості, у яких доцільно створити структурні підрозділи, спеціальні бюро, що займаються працевлаштуванням молоді, жінок, пенсіонерів, інвалідів тощо. Вирішення цього питання повинне здійснюватися з урахуванням специфіки регіону щодо формування, розподілу (перерозподілу), використання трудових ресурсів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми державного регулювання зайнятості в Україні шляхом визначення заходів з формування соціально-ринкового механізму регулювання зайнятості, забезпечення розвитку взаємодії органів управління ринком праці на новому технологічному рівні, що сприяють удосконаленню державного регулювання у сфері зайнятості та забезпеченню соціальних гарантій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Дослідження теоретичних засад формування системи державного регулювання зайнятості засвідчило, що в науковій літературі останніх років все визначення поняття “зайнятість”, яке враховувало б усі моменти у сфері зайнятості. На наш погляд, тільки за умови всебічного розкриття соціально-економічного змісту зайнятості можна дати розширене трактування поняття “зайнятість”.
Визначено, що зайнятість є найважливішою складовою соціального розвитку особи й суспільства і пов'язана із задоволенням різних потреб у сфері праці. Водночас вона є економічним феноменом, що дає змогу оцінити здатність систем зайнятості забезпечити максимальний економічний ефект. Таким чином, поняття зайнятості набуває якісно нового змісту: це соціально орієнтована зайнятість, що, у свою чергу, підвищує права особи як члена соціуму на працю.
2. Проаналізовано розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах та визначено, що кожна з економічних форм реалізації зайнятості населення має свої сутнісні характеристики і відповідає певному етапу розвитку суспільства, відображаючи існуючі економічні реалії. Всі форми зайнятості утворюють загальну модель зайнятості.
Запропоновано критерії системи державної підтримки ефективної зайнятості: розвиток матеріального виробництва за переважно інтенсивним типом, без залучення додаткових трудових ресурсів; раціональний розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами; висока оплата трудових ресурсів, яка покликана виконувати стимулюючу роль в абсолютному і відносному скороченні кількості зайнятих на підприємствах працівників; серйозні якісні зміни в праці, які, перш за все, мають бути спрямовані на різке скорочення ручної праці; формування розвиненої мережі працевлаштування, підготовки, перепідготовки та профорієнтації працівників і незайнятих працездатних осіб, а також забезпечення соціальних гарантій для тих, хто бажає працевлаштуватися.
3. Розглянуто причини, форми й загальні тенденції процесу вивільнення робочої сили. Встановлено, що вивільнення є и наслідком загального кризового стану української економіки, спаду суспільного виробництва, порушення господарських зв'язків тощо.
Вивільнення працівників є об'єктивним процесом переміщення робочої сили, зумовленим ліквідацією або докорінною реорганізацією робочих місць. Визначено форми вивільнення працівників: відносна й абсолютна, що дає змогу державним інституціям класифікувати всіх вивільнених на групи залежно від підстав, що призвели до витіснення цих працівників з виробництва.
4. На підставі проведеного аналізу визначено, що в майбутньому економіка має бути соціально орієнтованою. Гарантом цього має стати держава. Виступаючи носієм соціальності, держава є єдиним посередником між працею і власністю, здатним забезпечити нормативну базу для соціального партнерства, у рамках якого будуть погоджені їх соціально-економічні інтереси.
Виходячи з цього, запропоновано визначення соціальної політики як у діяльності держави, спрямованої на пом’якшення соціальних суперечностей ринку. Негативні властивості ринку в соціальній сфері можна лише пом’якшити, але не усунути, оскільки їх здатність до самовідтворення глибоко вкорінена в самій системі.
Розглянуто принципи соціальної політики, яких слід дотримуватись при реалізації її механізмів, та наведено суть кожного принципу. Аналіз соціальної політики стосовно ринку праці показав, що вона пов'язана насамперед з можливостями держави впливати на попит робочої сили. Вплив на ринок праці відбувається за допомогою коректування правових норм, скорочення доступу деяких груп працівників на ринок праці, інформування про його стан, фінансування системи перенавчання працівників. Результати соціальної політики в Україні є негативними. Це виявляється, насамперед, у порушеннях строків виплат заробітної плати населенню, низькому її рівні.
5. Досліджено ринок праці в Україні, який формується в складній обстановці після тривалого панування командно-адміністративних методів в економіці й утриманського настрою суспільства. Майже всі теорії ринку праці абсолютизують або роль попиту, або роль пропозиції.
Запропоновано розглядати ринок праці як систему суспільних відносин; соціальних, зокрема юридичних, норм; інститутів, що зумовлюють нормальне відтворення й ефективне використання праці при відповідній її кількості і якості винагороди.
Дослідження тенденцій формування цивілізованого ринку праці дало змогу визначити системи чинників, які впливають на стан і розвиток ринку праці: соціально-економічних, успадкованих, природо-ресурсних, зовнішньоекономічних, демографічних, міграційних, політичних, інституціональних.
6. Визначено, що активне регулювання зайнятості на ринку праці має здійснюватись на регіональному, місцевому рівні управління. Основними цілями системи управління ринком праці на регіональному рівні є: формування трудового потенціалу; забезпечення підприємств необхідними кадрами; забезпечення ефективної й динамічної зайнятості населення, навчання, перенавчання і працевлаштування працівників.
Запропоновано соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості, який передбачає: розробку ефективної регіональної моделі управління зайнятістю, що зумовить підвищення ролі й відповідальності адміністрації та власників підприємств в розробці і прийнятті організаційно-економічних рішень, сприятиме одночасно і забезпеченню зайнятості, і раціональному використанню працівників на підприємствах; активне регулювання ринку праці, яке включає систему економічного стимулювання (пільги з оподаткування, кредити, субсидії) підприємств, що гарантують зайнятість і створюють робочі місця.
Запропонований соціально-ринковий механізм регулювання зайнятістю населення дає змогу більш комплексно й ефективно регулювати всі процеси, пов'язані з формуванням системи зайнятості в регіоні.
7. Дослідження інституційної структури засвідчило, що служби зайнятості є інститутами ринку праці і становлять найважливішу частину механізму його регулювання. Розглянувши діяльність служб зайнятості, було визначено, що сучасна служба зайнятості будується на таких принципах, які сприяють підвищенню ефективності програм та послуг на макро- і мікрорівні: інтеграція ключових функцій служби зайнятості; стратегія втручання для зниження тривалості безробіття; внутрішні індикатори ефективності програм і послуг служби зайнятості.
Запропоновано вдосконалити систему інформаційного забезпечення ринку праці шляхом створення Web-сервера на основі взаємодії таких інституційних структур: органів місцевої влади, вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, засобів масової інформації, інших установ.
8. Система соціального захисту є економічним інструментом, що регулює відтворення робочої сили й визначає повну вартість сукупної робочої сили суспільства. Загальні заходи соціального захисту доповнено специфічними видами допомоги окремим групам населення.
Виділено три великі соціально-демографічні групи населення, що формують ринок праці: особи, які вивільняються з тих чи інших причин із суспільного виробництва; молодь, яка вперше шукає роботу; жінки, які повертаються в суспільне виробництво після завершення відпустки по догляду за дитиною або не працювали до народження дитини.
Визначено, що пріоритетним напрямом у програмах управління зайнятістю першої категорії працівників може стати залучення їх у процеси внутрішньогалузевого й міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів при максимально можливому використанні їх професійної підготовки. Для молоді запропоновано створення мережі центрів профорієнтації, навчання. Для жінок визначена орієнтація на професійне навчання відносно нескладним професіям, на тимчасову роботу й роботу вдома, що не потребує високої кваліфікації.
Запропоновані заходи допоможуть пом'якшити нерівність різних груп населення на ринку праці, забезпечити соціальну захищеність найменш конкурентоспроможних з них. Організація практичної роботи в цьому напрямі входить до функцій державних служб зайнятості, у яких доцільно створити структурні підрозділи, спеціальні бюро, що займаються працевлаштуванням молоді, жінок, пенсіонерів, інвалідів тощо. Вирішення цього питання має здійснюватися з урахуванням специфіки регіону щодо формування, розподілу (перерозподілу), використання трудових ресурсів.
За результатами дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, зокрема:
– внести зміни в законодавство України про зайнятість населення;
– наблизити державні стандарти зайнятості в Україні до стандартів Європейського Союзу;
– розширити практику застосування державного замовлення;
– збільшити тривалість загальної і спеціальної підготовки працівників;
– запровадити систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Терехов І.О. Ефективність державної політики зайнятості в Україні на сучасному етапі державотворення // Теорія та практика державного управління. – 2006. – Вип. 3(12). – С. 283-290.
2. Терехов І.О. Становлення соціальної політики державного регулювання зайнятості // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 4. – С. 166-170.
3. Терехов І.О. Соціально-економічні аспекти регулювання продуктивної зайнятості // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 1. – С. 108-111.
4. Терехов І.О. Умови формування політики зайнятості населення в Україні // Теорія та практика державного управління. – 2005. – Вип. 2(11). – С. 256-261.
5. Терехов І.О. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 2. – С. 221-225.
6. Терехов І.О. Ефективність політики регулювання зайнятості // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Наука та інновації –2005”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 46.
7. Терехов І.О. Соціально-економічний аспект політики зайнятості // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 28.

АНОТАЦІЯ

Терехов І.О. Державне регулювання зайнятості в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.
Дисертацію присвячено розробці теоретико-методичних рекомендацій щодо вдосконалення системи державного регулювання зайнятості. Досліджено теоретичні засади формування системи державного регулювання зайнятості. Проаналізовано розвиток системи забезпечення зайнятості в конкретних економічних умовах. Розглянуто причини та тенденції процесу вивільнення працівників. Проаналізовано стан державного регулювання зайнятості населення. Досліджено формування ринку праці на загальнонаціональному та регіональному рівнях. Розроблено ефективний соціально-ринковий механізм регулювання зайнятості. Удосконалено інституційну структуру зайнятості. Визначено основні напрями формування надійної системи соціального захисту від безробіття.
Ключові слова: державне регулювання, ефективність, зайнятість, механізм, модель, розвиток, ринок праці, система, соціальна політика, управління.

АННОТАЦИЯ

Терехов И.А. Государственное регулирование занятости в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Гуманитарный университет “Запорожский институт государственного и муниципального управления”, Запорожье, 2007.
Диссертация посвящена разработке теоретико-методических рекомендаций по усовершенствованию системы государственного регулирования занятости. Определено, что занятость является важнейшей составляющей социального развития личности и общества, которая связана с удовлетворением различных потребностей в области труда. При этом занятость является экономической категорией, критерием оценки способности систем занятости обеспечить максимальный экономический эффект. Таким образом, понятие занятости приобретает качественно новое содержание: это социально ориентированная занятость, что, в свою очередь, повышает права личности как члена социума на труд.
На основе проведенного анализа предложены критерии системы государственной поддержки эффективной занятости: развитие материального производства за преимущественно интенсивным типом, без привлечения дополнительных трудовых ресурсов; рациональное распределение и перераспределение трудовых ресурсов между предприятиями, отраслями, регионами; высокая оплата трудовых ресурсов, которая призвана выполнять стимулирующую функцию в абсолютном и относительном сокращении количества занятых на предприятиях; серьезные качественные изменения в труде, которые, прежде всего, должны быть направлены на резкое сокращение ручного труда; формирование развитой сети трудоустройства, подготовки, переподготовки и профориентации работников и незанятых работоспособных лиц, а также обеспечения социальных гарантий для желающих трудоустраиваться.
Установлено, что высвобождение работников является объективным процессом перемещения рабочей силы, обусловленным ликвидацией или коренной реорганизацией рабочих мест. Определены формы высвобождения работников: относительная и абсолютная, что позволяет государственным институциям классифицировать всех высвобожденных на группы в зависимости от оснований, которые привели к вытеснению этих работников из производства.
Проанализировано принципы социальной политики, которые необходимо соблюдать при реализации ее механизмов, и раскрыто сущность каждого принципа. Анализ социальной политики относительно рынка труда показал, что она связана, в первую очередь, с возможностями государства влиять на спрос рабочей силы. Влияние на рынок труда происходит с помощью корректировки правовых норм, сокращения доступа определенных групп работников на рынок труда, информирования о его состоянии, финансировании системы переобучения работников.
Предложено рассматривать рынок труда как систему общественных отношений; социальных норм; институтов, которые предопределяют нормальное воспроизводство и эффективное использование труда при соответствующем ее количестве и качестве вознаграждения.
Определено, что активное регулирование занятости на рынке труда должно осуществляться на региональном, местном уровне управления. Основными целями системы управления рынком труда на региональном уровне являются: формирование трудового потенциала; обеспечение предприятий необходимыми кадрами; обеспечение эффективной и динамичной занятости населения, обучение, переобучение и трудоустройство работников.
Предложен социально-рыночный механизм регулирования занятости, предусматривающий: разработку эффективной региональной модели управления занятостью, которая обусловит повышение роли и ответственности администрации (собственников) предприятий в принятии организационно-экономических решений, которые способствовали бы одновременно и обеспечению занятости, и рациональному использованию работников на предприятиях; активное регулирование рынка труда, которое включает систему экономического стимулирования (льготы по налогообложению, кредиты, субсидии) предприятий, гарантирующих занятость и создающих рабочие места. Предложенный механизм регулирования занятостью населения дает возможность более комплексно и эффективно регулировать все процессы, связанные с формированием системы занятости в регионе.
Проведен анализ системі социальной защиты населения. При этом установлено, что она является экономическим инструментом, который регулирует воспроизводство рабочей силы и определяет полную стоимость совокупной рабочей силы общества. Общие мероприятия социальной защиты дополнены специфическими видами пособий отдельным группам населения. Выделены три большие социально-демографические группы населения, которые формируют рынок труда: высвобожденные из общественного производства; молодежь, которая впервые ищет работу; женщины, которые возвращаются в общественное производство после завершения отпуска по уходу за ребенком или не работали до рождения ребенка.
Определено, что приоритетным направлением в программах управления занятостью первой категории работников может стать привлечение их в процессы внутриотраслевого и межотраслевого перераспределения трудовых ресурсов при максимально возможном использовании их профессиональной подготовки. Для молодежи предложено создание сети центров профориентации, обучения. Для женщин определена ориентация на профессиональное обучение на временную работу и надомный труд невысокой квалификации.
Предложенные меры помогут сгладить неравенство различных групп населения на рынке труда, обеспечить социальную защищенность наименее конкурентоспособных из них. Решение этого вопроса должно осуществляться с учетом специфики региона по формированию, распределению (перераспределения), использованию трудовых ресурсов.
Ключевые слова: государственное регулирование, эффективность, занятость, механизм, модель, развитие, рынок труда, система, социальная политика, управление.

ANNOTATION

Теrеkhоv І.О. State adjusting of employment in Ukraine. – Manuscript.
Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of sciences from state administration after speciality 25.00.02 – mechanisms of state administration. – Humanitarian university “Zaporozhian Institute of State and Municipal Administration”, Zaporozhia, 2007.
Dissertation is devoted to development of theoretical and methodical recommendations in relation to perfection of the system of the state adjusting of employment. Theoretical bases of forming of the system of the state adjusting of employment are explored. Development of the system of providing of employment is analysed in concrete economic terms. Reasons and tendencies of process of freeing of workers are considered. The state of the state adjusting of employment of population is analysed. Forming of labour-market is explored at national and regional levels. The effective socially-market mechanism of adjusting of employment is developed. The supreme structure of employment is improved. Basic directions of forming of the reliable system of social defence are certain from unemployment.
Key words: State adjusting, efficiency, employment, mechanism, model, development, labour-market, system, social policy, management.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking