Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне регулювання ринку освітніх послуг в Україні

 

ШИЛОВА Валентина Іванівна

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

Науковий керівник –
кандидат наук з державного управління, доцент
Гаман Петро Ілліч,
Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,
доцент кафедри державного управління та
адміністративного менеджменту.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор
Токарева Валентина Іванівна,
Донецький державний університет управління,
завідувач кафедри українознавства;

кандидат наук з державного управління
Медведєв Ігор Анатолійович,
Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти,
проректор з наукової роботи.

 

Захист відбудеться 13 жовтня 2007 р. о 900 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя,
вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 10 вересня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки є кардинальним переломом не тільки в стилі та методах господарювання. Це ще й радикальні зміни в освітній діяльності. Вища освіта є основою розвитку сучасного суспільства та держави. Саме вища освіта надає можливості людині реалізовувати себе на ринку праці. У зв’язку із цим розвитком ринку в нашій державі набуває значущості поняття освітньої послуги. За її допомогою стають єдиними людина, яка навчається, та ринок як середовище, де знання, здобуті людиною, набувають властивостей товару. Надання та споживання освітніх послуг є необхідним життєвим процесом, без якого немислимі ні діяльність ринку, ні життя держави та суспільства взагалі. Тому особливого значення набуває державне регулювання ринку освітніх послуг, оскільки роль держави у сфері освіти є провідною в отриманні людиною належних та якісних освітніх послуг. Саме держава регулює навчальний процес, контролює якість надання освітніх послуг.
??oioiaia aine?a?aiiy ??cieo aniaeo?a aa??aaiiai oi?aae?iiy ?icaeoeo ринку освітніх послуг i?noeouny o i?aoyo В.П. Андрущенка, О.Г. Асмолова, В.Г. Афанасьєва, В.І. Бондаря, В.Ю. Бикова, Б.А. Гаєвського, В.М. Князєва, В.А. Козакова, К.В. Корсака, С.В. Крисюка, І.Ф. Кураса, В.І. Лугового, Т.В. Лукінова, В.К. Майбороди, Медведєва І.А., П.І. Надолішнього, І.Ф. Надольного, Н.Р. Нижник, Н.Г. Ничкало, В.М. Огаренко, М.І. Пірен, І.Ф. Прокопенка, В.А. Ребкала, В.А. Скуратівського, В.І. Токаревої, Ю.О. Чернецького та інших.
Незважаючи на велике різноманіття порушених наукових проблем та глибину їх дослідження, у сучасній науці окремі їх аспекти залишились не вирішеними. Так, недостатньо вивчений сучасний стан розвитку ринку освітніх послуг в Україні; не розроблено модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці; потребують удосконалення система управління ринку освітніх послуг, організаційно-економічний механізм регулювання ринку освітніх послуг.
Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195) Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.
У рамках виконаної теми особисто здобувачем було розроблено модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання ринку освітніх послуг. Для її досягнення було поставлено й вирішено такі завдання:
- визначити сутність освітніх послуг у сучасних умовах;
- дослідити сучасний стан розвитку ринку освітніх послуг в Україні;
- запропонувати практичні рекомендації щодо створення Державної служби управління якістю освітніх послуг при Міністерстві освіти і науки України;
- розробити модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці;
- розвинути систему управління ринку освітніх послуг у державі;
- удосконалити механізм державного регулювання ринку освітніх послуг.
Об’єктом дослідження є процес державного регулювання освітніх послуг.
Предметом дослідження є освітні послуги як об’єкт державного регулювання.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективне державне регулювання освітніх послуг зумовлює покращення якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами, сприяє залученню додаткових фінансових ресурсів в освітню сферу.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані методи наукового пізнання явищ та процесів в освітній сфері, а саме: конкретно-історичний аналіз – для уточнення основних понять, що зазнали змін у процесі розвитку ринку освітніх послуг; порівняльний аналіз – при проведенні аналізу наукової літератури українських і зарубіжних учених; метод експертних оцінок – при визначенні впливу держави на ринок освітніх послуг; абстрактно-логічний метод – для теоретичного узагальнення й формулювання висновків.
Теоретичною й методологічною базою дослідження є праці українських та зарубіжних авторів, фундаментальні дослідження в галузі державного управління, нормативно-правові акти України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:
вперше:
- розроблено модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці, суть якої полягає у визначенні залежності ринку праці від ринку освітніх послуг та дає змогу урівноважити кількість підготовлених спеціалістів для ринку праці та попит на робочу силу;
удосконалено:
- структуру Міністерства освіти і науки України створенням Державної служби управління якістю освітніх послуг, діяльність якої буде спрямована на контроль якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами;
- систему управління ринку освітніх послуг шляхом створення при обласних державних адміністраціях наглядових рад з метою здійснення ефективного контролю якості надання освітніх послуг;
- складові механізму державного регулювання ринку освітніх послуг шляхом введення таких інструментів: державні фінансові зобов'язання, освітнє страхування, державна освітня субсидія, кредитування освіти;
набуло подальшого розвитку:
- формування груп інновацій на ринку освітніх послуг, які поділяються на: інновації, що координують відносини власності на ринку освітніх послуг; інновації в договірних відносинах, фінансові та управлінські інновації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що застосування обґрунтованих напрямів удосконалення державного регулювання ринку освітніх послуг забезпечує створення передумов для ефективного контролю за освітніми послугами та покращення якості надання освітніх послуг.
Результати досліджень використані в діяльності органів управління Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 01-1/923 від 25.04.2006 р.), у діяльності Торгово-промислової палати в Запорізькій області, де впроваджено модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці (довідка
№ 02-330/973 від 24.04.2007 р.), Запорізьким обласним інститутом післядипломної освіти (довідка № 6-245/2006 від 18.06.2007 р.).
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: “Управління освітою”, “Управління вищими навчальними закладами” та “Менеджмент у державному управлінні” (довідка № 01-371/06-05 від 03.05.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно. Особистий внесок автора дисертації конкретизовано у списку публікацій за темою дисертації.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів” (м. Запоріжжя, 2005 р.), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” (м. Львів, 2006 р.), VII міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 3,69 обл.-вид.арк., з них 6 – у фахових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 212 сторінок, включаючи 17 рисунків на 12 сторінках, 10 таблиць на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтована актуальність дослідження, визначені мета та завдання роботи; викладені найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження; зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.
У першому розділі – “Теоретичні основи державного регулювання ринку освітніх послуг” – визначено сутність освітніх послуг у державі, досліджено особливості державного регулювання ринку освітніх послуг та ефективність державного регулювання освітніх послуг у сучасних умовах.
Сучасний розвиток ринкових вiдносин досить тiсно пов'язаний iз процесом становлення ринку освiтнiх послуг. Свiтовий досвiд дiяльностi освiтнiх закладiв наочно доводить, що запорукою успiшноi дiяльностi вищих навчальних закладiв у ринкових умовах є якісне надання овітніх послуг та управлiння ними.
У загальному значеннi послуга є: об'єктом продажу у виглядi дiй, вигод або задоволення; економiчною дiєю, що створює й забезпечує клiєнтiв у певний час у певному мiсцi послугою, як результат досягнення бажаних змiн на користь одержувача послуги; дiяльнiстю юридичноi або фiзичноi особи, спрямованою на задоволення потреб iншоi юридичноi або фiзичноi особи; змiною стану особи чи товару, що належать до будь-якоi економiчноi одиницi, яка вiдбувається в результатi дiяльностi iншоi економiчноi одиницi за попередньою згодою першоi; будь-яким заходом i вигодою (користю), якi одна сторона може запропонувати іншій, нематерiальною дiєю, що не приводять до володіння чим-небудь.
Враховуючи специфiчнiсть та своєрiднiсть освiтнього ринку, ми можемо дати таке визначення: освiтня послуга – це комплекс цiлеспрямованих дiй юридичноi або фiзичноi особи, результати яких виражаються в корисному ефектi (вигодi), що задовольняє освiтнi, науковi й виховнi потреби iншоi юридичноi або фiзичноi особи.
Всiм послугам властивi специфiчнi характеристики, які вiдрiзняють iх вiд товару i якi необхiдно враховувати, складаючи маркетингову програму. Зазначимо ці характеристики: невiдчутнiсть послуг; невiддiльнiстъ послуг; мiнливiстъ (неоднорiднiсть або нестійкість) якостi послуг; недовговiчнiсть (нездатнiстъ до зберiгання) послуг; вiдсутнiсть власностi на послугу.
У свою чергу, освiтнi послуги можна також подiлити на послуги теоретичного й практичного характеру. Послуги теоретичного характеру покликанi ознайомлювати студентiв iз базовими науково-теоретичними положеннями та прикладними аспектами теоретичних питань, розвивати здатнiсть до систематичноi творчоi роботи та стимулювати зацiкавленiсть студента в поглибленнi своїх знань, прищеплювати потяг до творчостi та розумiння того, що не iснує "iстини в останнiй iнстанцii". Послуги ж практичного характеру дають можливiсть студентам закрiпити, розширити, поглибити та деталiзувати набутi практичнi навички, приймати й обґрунтовувати управлiнські рiшення, оволодiти методикою та технiкою здiйснення технiко-економiчного та органiзацiйно-управлiнського аналiзу, а також акцентувати увагу на розвитку творчоi активностi й самостiйноi особистостi.
Теоретичною основою державного регулювання сфери освіти виступає модель “соціальної держави”, яка набула значного поширення в промислових країнах з ринковою економікою в другій половині XX ст. Ця модель базується на припущенні, що держава є єдиним інститутом сучасного суспільства, здатним виступати посередником між класами і діяти відповідно до суспільних інтересів. Держава покликана здійснювати політику, спрямовану на забезпечення певного рівня добробуту всіх своїх громадян, підтримку соціально слабких груп населення, утвердження в суспільстві принципів соціальної справедливості.
Дії держави мають бути спрямовані на корекцію індивідуальних переваг, пов'язаних з нестачею коштів у людей для споживання такого важливого для суспільства і стратегічно корисного для індивіда блага, як освіта (виникає потреба в державному перерозподілі благ). Одне з поширених пояснень на користь державної освіти, що випливає з міркувань розподільного характеру, полягає в такому: можливості для молодих людей не повинні залежати від стану батьків.
Саме держава з її можливостями повинна стати справжнім гарантом конституційних прав осіб, зокрема у сфері освіти. Заходи державної підтримки освіти потрібно мають супроводжуватися з посиленням ролі держави в забезпеченні відповідності освітньої діяльності запитам особи й суспільства. Говорячи про необхідність державного регулювання сфери освіти, ми підкреслюємо суспільну значущість, збереження та виконання державою цієї соціокультурної функції.
Особливості державного регулювання ринку освітніх послуг полягають у такому. По-перше, на нашу думку, основними принципами державної політики в галузі освіти мають бути такі: гуманістичний характер освіти, пріоритет загальнолюдських цінностей, життя і здоров'я людини, любов до природи, Батьківщини, сім'ї; єдність культурного й освітнього простору; захисту і розвитку системи освіти, національних культур, регіональних культурних традицій і особливостей в умовах багатонаціональної держави; загальнодоступність освіти, адаптивність системи освіти до рівнів і особливостей розвитку й підготовки; світський характер освіти в державних і недержавних освітніх установах; свобода і плюралізм в освіті; суверенність прав суб'єктів України у визначенні суспільної політики в галузі освіти в частині національно-регіональних компонентів державних освітніх стандартів; безперервність і спадкоємність процесу освіти; інтеграція системи вищої, післядипломної, професійної освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні й розвитку досягнень і традицій української вищої школи; конкурентність і гласність при визначенні пріоритетних напрямів розвитку науки, техніки, технологій, а також підготовки фахівців, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників; державна підтримка підготовки фахівців та пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень у галузі освіти.
По-друге, в нетиповому розмежуванні компетенції між державою та регіонами України. В освіті управлінські функції між державою та її регіонами об'єктивно поділяються за рівнями освіти. Правове регулювання вищої освіти належить виключно до компетенції держави. І хоча в підпорядуванні регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування України також можуть бути освітні установи, правову регламентацію їх діяльності здійснює Міністерство освіти і науки України.
По-третє, в особливому методі правового регулювання. Управлінські відносини, що складаються в процесі життєдіяльності освітніх установ (і горизонтальні, і вертикальні), – це одночасно відносини субординації й рівноправного партнерства, причому часто між одними й тими самими учасниками освітнього процесу. Цим зумовлений особливий метод правового регулювання і комплексна галузь права, що називається освітньою.
Таким чином, організація державного регулювання ринку освітніх послуг не повинна тільки забезпечувати баланс публічного і приватного інтересу в цій сфері і відображати всі зазначені особливості. Для цього необхідне збереження державно-суспільного характеру управління, підтримка вузівського самоврядування і значна децентралізація з урахуванням створення регіональних освітніх комплексів.
У регулюванні ринку освітніх послуг роль держави полягає у виконанні трьох основних функцій: регуляторного органу державної влади для всієї системи освіти в цілому; засновника або власника різних рівнів і складових освітньої системи; сукупності територіальних утворень, відповідальних за цілісність місцевих освітніх систем.
Компетенція органів державної влади України на місцях у галузі освіти функціонально практично ідентична компетенції органів державної влади на державному рівні, за винятком того, що відноситься вона до освітніх установ регіонального підпорядкування.
Система органів державного управління освітою в України побудована з урахуванням основних напрямів адміністративної реформи в Україні. На державному рівні вона включає такі органи: Міністерство освіти і науки України; Вища атестаційна комісія України; Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Другий рівень утворює управління освітніми установами (організаціями) з боку органів місцевого самоврядування. Третій рівень формують засновники, а також органи громадського управління й опікунські ради в межах своїх повноважень. Четвертий рівень управління реалізується самою освітньою установою, а також громадськими органами й організаціями, які здійснюють свою управлінську діяльність на принципах самоврядування. Усередині цього рівня можуть бути сформовані підрівні самоврядування педагогічного колективу (педагогічна рада, вчена рада); тих, хто навчається (загальні збори учнів, студентів, учнівська рада, студентська рада); батьків (батьківський комітет). П'ятим нижнім рівнем управління в системі освіти виступає управління власне освітнім процесом, суб'єктами якого є педагог і той, хто навчається. Цей рівень відображає безпосередньо педагогічне управління.
Разом з тим система управління освітніми послугами продовжує залишатися зацентралізованою, як і за часів СРСР, з погляду дотримання досить великої кількості нормативних розпоряджень, інструкцій, що приймаються органами управління. Діяльність загальноосвітніх установ бюрократизирована більшою мірою, ніж вищих навчальних закладів, наділених чималою автономією.
У процесі дослідження нами було виділено чотири групи інновацій на ринку освітніх послуг:
1. Інновації, що координують відносини власності на ринку освітніх послуг: закріплення академічної й господарської самостійності навчальних закладів усіх форм власності; реструктурування мережі навчальних закладів.
2. Інновації у договірних відносинах на ринку освітніх послуг: договірні відносини з державою; договірні відносини з іншими, крім держави, замовниками освітніх послуг.
3. Фінансові інновації: введення податкових пільг; бюджетне фінансування освіти співфінансування освіти родиною і підприємствами; освітнє кредитування; єдиний державний іспит; перехід на адресну соціальну підтримку учнів і студентів.
4. Управлінські інновації: реформування управління освітою; суспільна участь в управлінні системою освіти і навчальними закладами; підвищення якості освіти.
Проаналізувавши основні функції Управління ліцензування, акредитації та нострафікаціїї (далі – Управління) та Державної інспекції вищих навчальних закладів (далі – Інспекція) при Міністерстві освіти і науки України, ми дійшли висновку, що Управління здійснює контроль за дотриманням навчальним закладом умов провадження освітньої діяльності, а Інспекція організовує і здійснює періодичну атестацію вищих навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності, визначає відповідність рівня освітньої діяльності вищого навчального закладу заявленому статусу; здійснює комплексні перевірки та координує роботу, пов'язану з програмно-методичним забезпеченням атестації, контролює стан проведення атестаційної експертизи та ліцензування професійно-технічних і середніх навчальних закладів; проводить державне інспектування навчальних закладів, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, з питань організації навчально-виховної та науково-методичної роботи, використання науково-педагогічного потенціалу. Виходячи з цього, можна стверджувати, що Управління та Інспекція не здійснюють контролю за рівнем якості освітніх послуг.
Тому ми пропонуємо створити спеціалізований урядовий орган, діяльність якого буде спрямована на оптимізацію системи управління освітніми послугами на всіх рівнях. На державному рівні ми пропонуємо створити Державну службу управління якістю освітніх послуг. Вона буде урядовим органом, підпорядковуватиметься Міністерству освіти і науки України. Повноваження цієї служби мають бути затверджені постановою Кабінету Міністрів України в Положенні про Державну службу управління якістю освітніх послуг.
До її складу мають увійти три центри: оцінки якості освіти, контролю якості, моніторингу якості. Діяльність цих структур полягатиме в розробці основних єдиних технологій і процедур оцінювання якості освіти, зборі та обробці інформації про розвиток ринку освітніх послуг в Україні, розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності його функціонування.
У другому розділі – “Оцінка сучасного стану державного регулювання ринку освітніх послуг в Україні” – проаналізовано стан розвитку ринку освітніх послуг в Україні, досліджено ефективність надання вищими навчальними закладами освітніх послуг, проведено аналіз тенденцій державного регулювання ринку освітніх послуг.
Із появою дедалі більшої кількості вищих навчальних закладів розширюється доступ до вищоi освiти, станом на 2005 р. показник чисельностi студентів, на 100 тис. населення зрiс з 512 до 545 осiб, що вiдповiдає рiвню розвинутих краiн. У травнi 2005 р. Украiна приєдналася до Болонського процесу. Краiни – учасницi Болонського процесу активно узгоджують стандарти та рекомендації з питань гарантii якостi вищоi освiти, структури освiтньо-квалiфiкацiйних рiвнiв, змiсту фундаментальноi та практичноi підготовки. Визначальною умовою забезпечення якостi є посилення взаємодii iз середньою освiтою, змiна принципiв органiзацii iрийому на перший курс до вищих навчальних закладів. На сьогоднi 233 вищих навчальних заклади III–IV рiвнiв акредитацii державноi форми власностi перебувають у пiдпорядкуваннi 24 мiнiстерств i вiдомств, причому тiльки половина унiверситетiв належить до сфери управлiння Мiнiстерства освiти i науки України.
З позиції організації ринку освітніх послуг суттєве значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну. До вищих навчальних закладів належать: технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо.
ВНЗ здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади І рівня акредитації; бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади ІІ–ІV рівнів акредитації; спеціаліст, магістр – забезпечують вищі навчальні заклади ІІІ і ІV рівнів акредитації.
Ринкові відносини зумовили стрімкий розвиток ринку освітніх послуг, що спричинило появу в державі цілого ряду нових закладів освіти всіх рівнів акредитації та форм. Сьогодні молодь України, а саме 548,5 тис. студентів, здобуває освіту за професійними програмами у 619 вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (із них приватні – 71); 2026,7 тис. осіб навчається у 347 закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації (із них приватні – 112). Останнім часом значно зростає кількість студентів заочної форми навчання. У 2006 році порівняно із 1996 роком цей приріст становив: у навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації – 1,3%, ІІІ-ІV – 9,8%.
З кожним роком збільшується питома вага абітурієнтів, зарахованих до ВНЗ для навчання на платній основі. Так, якщо у 1995/96 навчальному році для навчання за рахунок фізичних та юридичних осіб було прийнято 18%, то у 2005/06 – 61%.
Структура вищих навчальних закладів України наведена в табл. 1.

Таблиця 1
Структура вищих навчальних закладів

Типи ВНЗ Вищі навчальнізаклади
1995/1996 н.р. 2000/2001 н.р. 2004/2005 н.р.
Всього ВНЗ І-ІV рівнів акредитації 1037 979 966
Технікуми, % 41 32 25
Училища, % 24 22 20
Коледжі, % 10 14 14
Інститути, % 14 15 19
Академії, % 4 6 7
Університети % 7 11 15

Показники табл. 1 свідчать про зменшення в середньому по Україні ВНЗ І-ІV рівня акредитації в 2004/2005 н. р. порівняно з 1995/1996 н. р на 71 заклад. Це відбулося за рахунок скорочення кількості технікумів (майже вдвічі), училищ, коледжів. Проте за вказаний період прослідковується значне збільшення університетів.
Сучасний ринок освітніх послуг характеризується невідповідністю попиту і пропозицій, зокрема, наявне перевищення пропозицій над попитом, що створює конкуренцію між вищими навчальними закладами за абітурієнтів, а потреба споживачів отримати освітню послугу набагато більша, ніж існуючий попит на цих спеціалістів у різних галузях економіки. Унаслідок цього відбувається “перевиробництво” спеціалістів, на яких відсутній попит на ринку праці й водночас виникає дефіцит інших спеціальностей та професій.
Саме сьогодні гостро постає питання про надання освітніх послуг, що відповідають рівню акредитації вищого навчального закладу та критеріям якості, вирішення проблеми оптимізації підходів до розподілу ресурсів та визначення пріоритетів у підготовці фахівців на ринку праці. Адже мета управління діяльністю вищого навчального закладу не просто вижити в умовах конкуренції, а бути здатним відповісти на потреби суспільства в зниженні безробіття шляхом підготовки фахівців, що ґрунтується на попередньому прогнозуванні щодо їх необхідності для економіки та невиробничої сфери.
Аналізуючи стан ринок освітніх послуг надаваних вітчизняними навчальними закладами, на сьогодні можна констатувати:
- в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а більшість випускників ВНЗ (особливо нових) неконкурентоспроможна на ринку праці;
- погіршення якості вищої освіти, її неадекватність потребам суспільства і ринку праці поглиблює розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;
- існуюча база даних щодо навчальних закладів (спеціалізація ВНЗ, правила прийому до ВНЗ, термін навчання, оплата тощо) не може повною мірою надати майбутньому абітурієнту вичерпну інформацію в непростому питанні вибору “саме того” навчального закладу, який забезпечить максимум користі від коштів, вкладених у навчання, яке в свою чергу, стане основою професійної кар'єри.
На сьогодні функціонування ринку освітніх послуг є автономним, у результаті чого підприємства мають гостру потребу у кваліфікованих кадрах.
Дослідженням встановлено, що бiльшiсть вищих навчальних закладів була створена з метою отримання прибутку i не забезпечують необхідну пiдготовку кадрiв. Крім того, існують непоодинокі приклади створення структурних підрозділів вищих навчальних закладів у приміщеннях, які не відповідають вимогам організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, нормальним умовам проведення лекційних та семінарських занят. У рядi ВНЗ завищуються оцiнки знань. Оцiнювання знань студентiв не завжди є об'єктивним.
Не досить ефективно використовуються можливостi цiльового прийому молодi. Вищi навчальнi заклади, iх випусковi кафедри фактично усунулись вiд проведення монiторингу дiяльностi своiх випускникiв. Дослідження засвідчило, що в багатьох вищих навчальних закладах рiвень iнформованостi викладачiв, студентiв i спiвробiтникiв про стан справ в освiтнiй галузi та програмні завдання дiяльностi системи вищоi освiти є неприпустимо низьким. Змiст розпорядчих і нормативних документiв Мiнiстерства освіти і науки України не доводиться до вiдома працiвникiв i студентiв. Також наявні місце випадки введення до навчальних планiв пiдготовки спецiалiстiв та магiстрiв навчальних дисциплiн або їх роздiлiв, вивчення яких передбачено на рiвнi пiдготовки бакалавра.
Недолiками статутноi дiяльностi вищих навчальних закладiв у 2006/2007 н. р. були випадки низького рiвня пiдготовки нормативних документiв вищих навчальних закладiв. Зокрема, у статутах не визначається порядок скликання загальних зборiв, вiдсутнi роздiли щодо дiяльностi студентського самоврядування. Концепцii дiяльностi вищих навчальних закладiв мають загальний, а iнодi й примiтивний характер.
Найбiльш характерними органiзацiйними недолiками в роботi вищих навчальних закладiв зi студентами у 2006/2007 н. р. були: необґрунтована мотивацiя вiдрахування студентiв, порушення умов поновлення та переведения студентiв, особливо з контрактної форми навчання на навчання за кошти Державного бюджету та надання iм академiчних вiдпусток; встановлення плати за освiтнi послуги, якi не передбаченi вiдповiдними нормативними актами, поширення практики “умовного” працевлаштування випускникiв з використанням недостовiрних довiдок. Наявні також факти порушення порядку поселення в гуртожитки та iх нецiльового використання. Дослідження показало, що існуюють непоодинокі випадки використання навчальних планiв та програм навчальних дисциплiн, що не вiдповiдають чинним освітнім стандартам.
У третьому розділі – “Удосконалення державного регулювання ринку освітніх послуг” – розвинуто інституційні основи державної політики на ринку освітніх послуг, розроблена модель взаємного пристосування ринку праці та ринку освітніх послуг в Україні, удосконалено механізм державного регулювання ринку освітніх послуг.
Розвиток інституційних основ державної політики полягає в підвищенні ефективності діяльності органів державної влади в окремих сферах суспільного життя, покращенні результативності державного контролю та створенні прозорих механізмів державного регулювання окремої сфери суспільного життя. Створення нових управлінських структур покращить ефективність управління певними процесами, структуризує та систематизує діяльність держави в особі окремих органів державної влади.
Виходячи з цього, в межах дослідження нами було запропоновано створення принципово нових управлінських структур: наглядових рад при обласних державних адміністраціях (рис. 1).

 

 

 

 

Рис. 1. Система управління ринку освітніх послуг

Така система наглядових рад повинна забезпечити залучення додаткових ресурсів у сферу освіти та їх ефективне використання. Метою функціонування подібних організацій є створення системи громадського контролю над діяльністю адміністрацій навчальних закладів; функціонуванням фондів підтримки навчальних закладів, що акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб; створенням сприятливих умов розвитку недержавного сектора в освіті. Хотілось би зазначити також, що до наглядових рад при обласних державних адміністраціях мають входити голова ради, його заступники, начальник управління освітою відповідної обласної державної адміністрації, ректори всіх вищих навчальних закладів відповідної області. Така процедура створення наглядових рад необхідна перш за все для зовнішнього, незалежного та ефективного контролю за наданням освітніх послуг на відповідному ринку.
На рис. 1 зображено вдосконалену систему управління освітніми послугами шляхом створення при обласних державних адміністраціях наглядових рад. Доцільність існування інституту наглядових рад при обласних державних адміністраціях полягає в тому, що вони справлятимуть позитивний вплив на розвиток ринку освітніх послуг у цілому. Через цей інститут органи управління освітою: забезпечать створення й реалізацію соціальних програм регіону (держави) за рахунок залучення в освіту додаткових коштів, ресурсів, технологій, кадрів; сприятимуть посиленню конкуренції між освітніми установами, що забезпечить зростання якісних характеристик освіти, а, отже, і зростання його ефективності.
У процесі дослідження нами було також встановлено, що взаємне пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці залежить від форми навчання. Чим довше процес надання і термінів надання освітніх послуг, тим більший часовий лаг між взаємним пристосуванням ринків, тим вищий рівень неформальної невизначеності при виборі виду освітніх послуг, тим більша ймовірність структурних диспропорцій у професійній підготовці кадрів.
За результатами дослідження нами запропонована модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці (рис. 2).
При дослідженні попиту на товари і послуги розрізняють цінові (зміни величини попиту залежно від цін, рух по кривій попиту) і нецінові (зміни в самому попиті, переміщення самої кривої попиту) чинники. Співвідношення цих чинників можна застосувати й до освітніх послуг, що визначає платність і безплатність цих послуг для індивідуального споживання. У всіх випадках споживач вибираючи зміст і якість освітньої послуги, керується тими можливими для нього вигодами, які можуть бути отримані при реалізації здобутої освіти і професійної підготовки на ринку праці або під час якоїсь іншій діяльності. Розміри такої вигоди індивідуальний споживач порівнює з витратами на отримання тієї або іншої освітньої послуги.
Освітні заклади пропонують споживачам, надаючи свободу вибору людям, освітні послуги різних спеціальностей.
Наведена на рис. 2 модель ілюструє взаємозв'язок ринку праці та освітніх послуг. Інтереси роботодавців і їх вимоги до праці (нижня частина схеми) відображає процес визначення кількості людей, яких необхідно підготувати до тієї або іншої професії на будь-якому освітньому рівні. Цей процес базується на концепції, що називається “резервом талантів”, яка останнім часом набула особливого значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці

Середня частина схеми моделі відображає попит на освіту, який виявляється у вигляді надання переваги тому або іншому типу освіти, а також пропозицію системи освіти, виражене кількістю стартових місць. На ринку освітніх послуг вибір виду навчання багато в чому визначається різними формами капіталу сім'ї (економічного, культурного, соціального) і її репродукційною стратегією. Рівновага попиту і пропозиції встановлюється ринком праці. Схильність до тієї або іншої діяльності формується частково під час навчання, а частково під впливом таких чинників як сім'я, мода тощо. Через освітніх схильностей сімей та інтересів роботодавців виникає дисбаланс на ринку освітніх послуг і ринку праці. Кількість тих, хто прагне здобути освіту, не відповідає кількості місць у системі освіти, так само кількість майбутніх працівників не відповідає кількості робочих місць.
У сучасних умовах взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг значущість формальної кваліфікації дещо зменшується, але зростає роль елітної освіти, здобутої в престижних або приватних навчальних закладах.
Дослідження показало, що в сучасному суспільстві ускладнюється взаємодія ринку освітніх послуг і ринку праці. При цьому особливістю ринку освітніх послуг є його неоднорідність. Остання зумовлена безліччю сегментних, взаємозв'язаних ринків, які формуються під впливом різних обставин: рівня і ступеня освіти, типу навчального закладу, рівня підготовки, віку, сімейного стану та інших чинників.
Слід також зазначити, що на сьогодні існують серйозні інституційні та фінансові бар'єри на шляху рівного доступу до вищої освіти, існують соціальні групи, що переживають найбільші проблеми в цьому аспекті. Щоб забезпечити рівний доступ до вищої освіти, необхідно цю проблему вирішувати на різних рівнях. По-перше, необхідно створити організаційно-економічний механізм в освіті, який зміг би вирішити проблеми фінансування вищої професійної освіти в умовах наростання його платності. Крім цього, мають бути істотно знижені інституційні бар'єри доступності за рахунок організаційних змін у системі освіти (вступні випробування, перехід із середньої школи до ВНЗ тощо). По-друге, на державному та регіональному рівнях необхідно створити нову систему залучення коштів домогосподарств в освіту і забезпечити створення системи матеріальної підтримки студентів.
Механізм державного регулювання ринку освітніх послуг може позначитися на фінансовій доступності освіти для населення.
Основу цього механізму повинні бути покладені нові інструменти бюджетного фінансування: освітнє кредитування, освітнє страхування, державна освітня субсидія.
Ми пропонуємо провести експеримент з переходу на нормативно-подушне фінансування установ вищої освіти з використанням освітнього кредитування. Складання громадянином єдиного державного іспиту з відповідною відміткою є підставою для надання ВНЗ бюджетних коштів на навчання в ньому громадянина протягом усього терміну навчання відповідно до державного стандарту. Освітнє кредитування диференціюється за п’ятьма категоріями, з яких перша є вищою, відповідає найвищим результатам складання іспиту. Особи, які не склали іспити не мають право на освітнє кредитування.
При використанні освітнього кредитування держава фінансує ВНЗ не безпосередньо, а через студента, що вступає до ВНЗ. Ці гроші студент може витратити тільки на освіту. І в цьому випадку громадяни самостійно вибирають вищий навчальний заклад для вступу. Студент, який склав іспит на “відмінно”, фактично заробляє собі право навчатися на бюджетній основі. ВНЗ надається право самостійно встановлювати набір предметів “прохідний бал” і ціну навчання. Кількість студентів, навчання яких здійснюється за рахунок коштів, що розподіляються на основі освітнього кредитування без доплати з боку студентів, встановлюється не менше ніж 50% від загальної кількості студентів, прийнятих у ВНЗ (тобто освіта для них на бюджетній основі). Це обов'язкова умова, яка встановлюватиметься державою в договорі з ВНЗ. Якщо громадянин не увійшов до кількості осіб, які навчаються тільки за рахунок бюджетних коштів, і ціна навчання перевищує розмір фінансового забезпечення, він укладає з ВНЗ договір на своє навчання і вносить різницю між ціною навчання і розміром фінансового забезпечення.
Крім цього, необхідно також забезпечити додаткову підтримку студентам у тих випадках, коли доступ до вищої освіти ускладнений через обставини фінансового характеру. Такими фінансовими інструментами є освітнє страхування, державна освітня субсидія.
Сутність освітнього страхування полягає в тому, що батьки абітурієнта за декілька років до вступу до ВНЗ оформлюють йому страховку (можливе змішане страхування – накопичувальне й одночасне страхування життя та здоров'я дитини). При закінченні середньої освіти абітурієнту буде виплачуватися частково сума коштів, які будуть спрямовуватися на оплату за навчання у вищому навчальному закладі за бажанням абітурієнта вся сума може бути знята зі страхового рахунку. Механізм освітнього страхування мають реалізовувати державні банки, оскільки це, по-перше, сприятиме надходженню додаткових коштів населення в державний сектор економіки; по-друге, саме державні банки при підтримці держави спроможні будуть реалізувати цей механізм.
Ще одну групу інструментів підвищення доступності вищої освіти й одночасно надання матеріальної підтримки і стимулювання приватних інвестицій становить система державних освітніх субсидій. Системи державних субсидій розвитку вищої освіти розглядаються нами як механізми забезпечення рівного доступу до вищої освіти населення, що належить до різних прошарків суспільства.
Система державного освітнього субсидування долає недоліки ринку капіталів, тобто низьку зацікавленість приватного сектора в наданні освітніх кредитів, пов'язану із сильною асиметрією інформації. Кошти надходять з державних джерел (державного, місцевого бюджетів). Це зумовлює недоліки цієї системи: витратність для державного бюджету, менше стимулююче значення для студентів у навчанні й подальшому працевлаштуванні.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми вдосконалення державного регулювання ринку освітніх послуг в Україні шляхом визначення теоретичних підходів, напрямів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Визначено, що освiтня послуга є комплексом цiлеспрямованих дiй юридичноi або фiзичноi особи, результати яких виражаються в корисному ефектi, що задовольняє освiтнi, науковi й виховнi потреби iншоi юридичноi або фiзичноi особи. До освiтнiх послуг слiд зарахувати послуги, пов'язанi з наданням студентам знань, умiнь та навичок у тiй чи iншiй науковiй сферi. Освітня послуга є особливим видом товару, який створюється в освітній галузі й володіє споживною вартістю, задовольняє освітні потреби особи, суспільства й держави. Освітня послуга сприяє соціальній мобільності в умовах трансформації економічної системи. Освітня послуга допомагає адаптуватися людині в умовах трансформації економічної системи.
2. Встановлено, що система державного регулювання ринку освітніх послуг в Україні ще далека від досконалості, насамперед, через недоліки правового забезпечення державного управління освітою. Сама система державного регулювання ринку освітніх послуг продовжує залишатися зацентралізованою, як це було властиво системі освіти в СРСР. Діяльність загальноосвітніх установ бюрократизирована більшою мірою, ніж вищих навчальних закладів, наділених чималою автономією. Недоліком системи державного регулювання ринку освітніх послуг також є відсутність гнучкості, можливості швидкої адаптації до законів, умов зовнішнього середовища, суспільних відносин, що реформуються.
3. У процесі дослідження виділено чотири групи інновацій на ринку освітніх послуг. До інновацій, що координують відносини власності на ринку освітніх послуг віднесено закріплення академічної й господарської самостійності навчальних закладів усіх форм власності та реструктуризацію мережі навчальних закладів. Договірні відносини з державою та договірні відносини з іншими, крім держави, замовниками освітніх послуг складають другу групу інновацій. Фінансові інновації на ринку освітніх послуг полягають у введенні податкових пільг; бюджетному фінансування освіти; співфінансуванні освіти родиною і підприємствами; освітньому кредитуванні. Управлінські інновації складаються з реформування управління освітою, громадської участі в управлінні системою освіти й навчальними закладами; підвищення якості освіти.
Виділені нами групи інновацій на ринку освітніх послуг сприятимуть підвищенню ефективності функціонування сфери освіти, якості та доступності освітніх послуг.
4. Удосконалено структуру Міністерства освіти і науки України створенням спеціалізованого урядового органу, діяльність якого буде спрямована на оптимізацію системи управління освітніми послугами. Цим урядовим органом має стати Державна служба управління якістю освітніх послуг. Діяльність служби має на меті підвищення ефективності процедур контролю за наданням освітніх послуг вищими навчальними закладами. Призначення такого органу полягає в розробці основних єдиних технологій і процедур оцінки якості освіти, зборі й обробці інформації про розвиток ринку освітніх послуг в Україні, надання рекомендацій з підвищення ефективності його функціонування. Робота служби значно спростить процедуру контролю якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами, покращить їх взаємодію з Міністерством освіти і науки України.
5. Аналіз стану ринку освітніх послуг надаваних вітчизняними навчальними закладами показав, що в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а більшість випускників ВНЗ (особливо нових) неконкурентоспроможна на ринку праці. Спостерігається погіршення якості вищої освіти, її неадекватність потребам суспільства і ринку праці поглиблює розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці. Існуюча база даних щодо навчальних закладів (спеціалізація ВНЗ, правила прийому до ВНЗ, термін навчання, оплата тощо) не може повною мірою надати майбутньому абітурієнту вичерпну інформацію в непростому питанні вибору “саме того” навчального закладу, який забезпечить максимум користі від коштів, вкладених у навчання, яке в свою чергу, стане основою професійної кар'єри.
6. Дослідження показало, що освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників ВНЗ, особливо нових, не конкурентоспроможна на ринку праці. Погіршилась якість надання освітніх послуг; існує неадекватність вищої освіти до потреб суспільства і ринку праці, що поглиблює розрив між сферою освіти і ринком праці. Існуюча база даних щодо навчальних закладів, їх спеціалізації не може в повній мірі надати майбутньому абітурієнту вичерпної інформації в непростому питанні вибору вступі до навчального закладу, який зможе забезпечити максимум користі від грошових коштів вкладених у навчання. Ринок освітніх послуг можна охарактеризувати як хаотичний в плані визначення необхідних спеціальностей на ринку праці, а також майбутні абітурієнти не можуть правильно визначити ВНЗ, який їм необхідний, оскільки більшість ВНЗ надають однакові освітні послуги. Значення для абітурієнта при виборі як ВНЗ і спеціальності має плата, а не якість надаваних освітніх послуг.
7. Найбiльш характерними органiзацiйними недолiками в роботi вищих навчальних закладiв зi студентами у 2006/07 н.р. були: необґрунтована мотивацiя вiдрахування студентiв, порушення умов поновлення та переведення студентiв, особливо з контрактної форми навчання на навчання за кошти Державного бюджету, та надання iм академiчних вiдпусток; встановлення плати за освiтнi послуги, якi не передбаченi вiдповiдними нормативними актами, поширення практики "умовного" працевлаштування випускників з використанням недостовiрних довiдок. Наявні факти порушення порядку поселення в гуртожитки та iх нецiльового використання.
8. Удосконалено систему управління ринком освітніх послуг шляхом створення при обласних державних адміністраціях наглядових рад, метою функціонування яких є створення системи громадського контролю над діяльністю адміністрацій навчальних закладів; функціонуванням фондів підтримки навчальних закладів, що акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб; створенням сприятливих умов розвитку недержавного сектору в освіті.
9. Запропоновано модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці, яка показує, як ринок освітніх послуг реагує на попит на робочу силу на ринку праці. Виходячи з потреб підготовки відповідних спеціалістів для ринку праці, відбувається підготовка затребуваних спеціалістів на ринку освітніх послуг. Крім того, ця модель також може визначити необхідну потребу в робочій силі з боку роботодавців, які при виникненні необхідності підготовки, перепідготовки потрібних спеціалістів можуть замовити відповідні освітні послуги у їх виробників. Модель дає змогу також урівноважити кількість підготовлених спеціалістів для ринку праці та попит на робочу силу, яка вже отримала освітні послуги.
10. Удосконалено механізм державного регулювання освітніх послуг шляхом введення таких інструментів: освітнє кредитування, освітнє страхування, державна освітня субсидія. Використання зазначених інструментів підвищить мотивацiю учасникiв навчального процесу на досягнення високоi якостi пiдготовки фахiвцiв; надасть можливостi студентовi отримати професiйнi квалiфiкацii вiдповiдно до його потреб та вимог ринку працi.
11. Підвищення ефективності державного регулювання ринку освітніх послуг залежить від сукупності чинників: виконання законодавчо закріплених норм; перегляд податкового законодавства; усунення дублюючих і суперечливих положень різних законодавчих актів; вдосконалення системи міжбюджетних відносин і удосконалення методики обчислення освітніх нормативів.
12. Запропоновано основні напрями підвищення ефективності державного регулювання ринку освітніх послуг: реалiзацiя державноi полiтики у сферi освiти; запровадження стратегiчного управлiння та планування розвитку вищоi освiти, проведення монiторингу за певними iндикаторами стану вищоi освiти; удосконалення нормативно-правовоi бази вищоi освiти, органiзацiя i контроль за якістю навчального процесу та державноi атестацii при пiдготовцi фахiвцiв у вищих навчальних закладах i закладах пiслядипломноi освiти; розробка i реалiзацiя системи довузiвськоi пiдготовки молодi та ii iрофорiєнтацii на здобуття вищоi освiти; прогнозування потреби у фахiвцях i планування iх пiдготовки у вищих навчальних закладах, пiдготовка проекту державного замовлення на пiдготовку кадрiв з вищою освiтою i внесення його до Мiнiстерства економiки та з питань європейськоi iнтеграцii для формування проекту Державного бюджету Украiни “Показники економiчного i соцiального розвитку Украiни”, здiйснення заходiв щодо вдосконалення мережi вищих навчальних закладiв, полiпшення ii yкiсних та кiлькiсних характеристик; пiдвищення якостi освiтньоi дiяльностi та якостi вищоi освiти через формування якiсного кадрового потенцiалу навчально-виховного процесу; розробка концепцiй розвитку вищоi технiчноi, педагогiчноi та економiчноi освiти в Украiнi.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шилова В.І. Гуманітаризація освіти та її вплив на формування інформаційного суспільства // Економіка та держава. 2007. – № 6. С. 80 – 82.
2. Шилова В.І. Державні пріоритети: гуманізація та гуманітаризація вищої освіти // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2005. – № 2. – С. 205–208.
3. Шилова В.І. Проблеми гуманітаризації освіти: методичні аспекти становлення у вищій школі // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2004. – № 2. – С. 124–126.
4. Шилова В.І. Розвиток інституційних основ державної політики на ринку освітніх послуг // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2007. – № 2. – С. 185 – 187.
5. Шилова В.І. Особливості державного регулювання ринку освітніх послуг // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 2. – С. 185-187.
6. Шилова В.І. Удосконалення державного регулювання ринку освітніх послуг // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 4. – С. 191 – 194.
7. Шилова В.І. Правові та економічні основи управління навчальними закладами // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів” ? Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2005. ? С. 191 – 192.
8. Шилова В.І. Ефективність надання вищими навчальними закладами освітніх послуг // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні” ? Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. ? C. 291 – 294.
9. Шилова В.І. Тенденції державного регулювання ринку освітніх послуг // Збірник матеріалів міжнародного наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування”. – Харків: ХарРІ НАДУ, 2007. – C. 205.

АНОТАЦІЯ
Шилова В.І. Державне регулювання ринку освітніх послуг в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.
Дисертацію присвячено розробці теоретичних засад удосконалення державного регулювання ринку освітніх послуг в Україні. Визначено сутність освітніх послуг у сучасних умовах. Досліджено сучасний стан розвитку ринку освітніх послуг в Україні. Розроблено практичні рекомендації щодо створення Державної служби управління якістю освітніх послуг при Міністерстві освіти і науки України. Розроблено модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці. Розвинуто систему управління ринку освітніх послуг у державі. Удосконалено організаційно-економічний механізм регулювання ринку освітніх послуг.
Ключові слова: механізм, модель, державне регулювання, освіта, послуги, ринок, система.

АННОТАЦИЯ
Шилова В.И. Государственное регулирование рынка образовательных услуг в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Гуманитарный университет “Запорожский институт государственного и муниципального управления”, Запорожье, 2006.
Диссертация посвящена разработке теоретических аспектов усовершенствования государственного регулирования рынка образовательных услуг в Украине. Определено, что образовательная услуга является комплексом целенаправленных действий юридического или физического лица, результаты которых выражаются в полезном эффекте, который удовлетворяет образовательные, научные и воспитательные потребности юридического или физического лица. К образовательным услугам следует отнести услуги, связанные с предоставлением студентам знаний, умений и навыков в той или другой научной области.
Установлено, что система государственной регуляции рынка образовательных услуг в Украине еще далека от совершенства, и, в первую очередь, это предопределено недостатками правового обеспечения государственного управления образованием. Сама система государственной регуляции рынка образовательных услуг продолжает оставаться зацентрализированной, как это было свойственно системе образования в СССР. Деятельность общеобразовательных учреждений бюрократизирована в большей степени, чем высших учебных заведений, наделенных достаточно большой автономией. Недостатком системы государственной регуляции рынка образовательных услуг также является отсутствие гибкости, возможности быстрой адаптации к законам, условиям внешней среды, общественным отношениям, которые реформируются.
В процессе исследования выделены группы инноваций на рынке образовательных услуг. Первая группа – инновации, которые координируют отношения собственности на рынке образовательных услуг; вторая – инновации в договорных отношениях на рынке образовательных услуг; третья – финансовые инновации; четвертая – управленческие. Выделенные нами группы инноваций на рынке образовательных услуг будут способствовать повышению эффективности функционирования сферы образования, качества и доступности образовательных услуг.
Предложено создать специализированный правительственный орган, деятельность которого будет направлена на оптимизацию системы управления образовательными услугами. Этим правительственным органом должна стать Государственная служба управления качеством образовательных услуг. Деятельность службы имеет целью повышение эффективности процедур лицензирования, аттестации и аккредитации. Назначение такого органа заключается в разработке основных единственных технологий и процедур оценки качества образования, сборе и обработке информации о развитии рынка образовательных услуг в Украине, предоставлении рекомендаций по повышению эффективности его функционирования. Работа службы значительно упростит процедуру контроля качества предоставления образовательных услуг, улучшит взаимодействие высших учебных заведений и Министерства образования и науки Украины.
Усовершенствована система управления рынкам образовательных услуг путем создания при областных государственных администрациях наблюдательных советов, целью функционирования которых является создание системы общественного контроля над деятельностью администраций учебных заведений; функционированием фондов поддержки учебных заведений, которые аккумулируют средства юридических и физических лиц; созданием благоприятных условий развития негосударственного сектора в образовании. Создание наблюдательных советов при областных государственных администрациях должно проводиться путем включения в состав членов этих советов председателя, всех заместителей, начальника управления образованием соответствующей областной государственной администрации, ректоров всех высших учебных заведений соответствующей области.
Предложена модель взаимного приспособления рынка образовательных услуг и рынка труда. Эта модель показывает, как рынок образовательных услуг реагирует на спрос на рабочую силу на рынке труда. Данная модель также может определить необходимую потребность в рабочей силе со стороны работодателей, которые при возникновении необходимости подготовки, переподготовки нужных специалистов могут заказать соответствующие образовательные услуги у их производителей. Модель дает возможность также уравновесить количество подготовленных специалистов для рынка труда и спрос на рабочую силу, которая уже получила образовательные услуги.
Усовершенствован механизм регулирования рынка образовательных услуг путем выделения таких инструментов: государственные финансовые обязательства, образовательное страхование, государственная образовательная субсидия.
Ключевые слова: механизм, модель, государственное регулирование, образование, услуга, рынок, система.

ANNOTATION
Shylova V. The state adjusting of the market of educational services in Ukraine. – Manuscript.
Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of sciences from public administration after speciality 25.00.02 – mechanisms of public administration – University of the Humanities “Zaporizhja Institute of State and Municipal Government”, Zaporizhja, 2007.
Dissertation is devoted to the development of theoretical principles of improvement of the state adjusting of market of educational services in Ukraine.
Dissertation is devoted to the development of theoretical principles of improvement of the public administration of the market of educational services in Ukraine. The essence of educational services in modern terms is determined. The modern status of the development of the market of educational services in Ukraine is explored. Practical recommendations are developed in relation to creation of Government service of quality management of educational services at Department of education and science of Ukraine. The model of mutual adaptation of market of educational services and labour-market is developed. The control of market of educational services system in the state is developed. The organizationally-economic mechanism of adjusting of market of educational services is improved.
Key words: mechanism, model, state adjusting, education, services, market, system.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking