Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України

 

Латинін Микола Анатолійович

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Донецьк – 2007


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Харків.

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор АМОСОВ Олег Юрійович,
Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, перший заступник директора, професор кафедри економічної теорії та фінансів.

Офіційні опоненти:

академік УААН, доктор економічних наук, професор САБЛУК Петро Трохимович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, директор, м. Київ;

доктор наук з державного управління, доцент ШАПОРЕНКО Ольга Іванівна, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри екологічного менеджменту, м. Донецьк;

доктор економічних наук, професор ЗИНОВ'ЄВ Фелікс Володимирович, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 19 червня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б. Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163а.

Автореферат розісланий “___” травня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Я.С. Клейнер
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Аграрний сектор є особливою, специфічною галуззю економіки України, тому що його розвиток безпосередньо пов'язаний з процесом суспільного відтворення та рівнем життя народу. У ньому працюють близько 20 % зайнятого населення й виробляється 12 – 14 % валового внутрішнього продукту країни.
Особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що в сільському господарстві головним, не замінним, не вільно відтворювальним засобом виробництва і предметом праці є земля. Тому результати виробництва залежать від її якості, родючості та місця розташування. Крім того, це один із найбільш ризикованих видів господарської діяльності. На його результати впливає багато чинників: природнокліматичні умови, забезпеченість фінансовими та матеріально-технічними ресурсами, кон’юнктура аграрного ринку тощо.
Питання розвитку аграрного сектора має принципове значення для держави з огляду на прагнення України вступити до СОТ. До того ж, успішне вирішення завдань ефективного розвитку аграрного сектора економіки України, зростання його конкурентоспроможності, за умов невирішеності світової продовольчої проблеми, набуває не лише суто національної, а й міжнародної ваги. Звідси досить важливу роль у розвитку аграрного сектора повинна відігравати держава, проводячи реформи галузі й створюючи умови для ефективного виробництва сільськогосподарської продукції. Але, поки що, аграрна реформа не дала очікуваного результату, не зумовила суттєвого підвищення обсягів та ефективності аграрного виробництва, раціонального використання його земельно-ресурсного потенціалу і, як наслідок, забезпечення продовольчої безпеки країни. Проведені зміни не змогли стимулювати сталий розвиток сільськогосподарських підприємств. Очевидним фактом стали руйнація виробничого потенціалу галузі та зниження рівня життя сільського населення.
Причин, що обумовили такий стан справ, досить багато, але головна з них – це низька ефективність державного регулювання через відсутність стратегії розвитку галузі та послідовності в державній політиці підтримки розвитку аграрного сектора, безсистемність та некомплексність розв'язання завдань аграрної реформи, відсутність зваженої державної політики розвитку села та механізму її реалізації.
Таким чином, стан справ у галузі вимагає кардинальних змін у відношенні держави до розвитку аграрного сектора, тому що саме від державного регулювання залежить розвиток даного сектора економіки і в цілому соціально-економічний розвиток країни.
Проблеми державного регулювання розвитку економіки, в тому числі й аграрного сектора, на теоретичному рівні вивчалися багатьма вченими.
Вагомий внесок у теоретичне розроблення проблем державного регулювання
економіки та становлення економічної системи зроблено такими зарубіжними вченими, як Е. Вайнінг, Д. Веймер, Д. Кейнс, Ф. Кене, К. Маркс, А. Маршал, В. Леонтьєв, Д. Рикардо, П. Самуельсон, А. Сміт, М. Фрідман, П. Хейне, Ф. Хайєк, Й. Шумпетер, а також іншими відомими економістами.
Роль держави в економічному розвитку досліджували такі відомі зарубіжні науковці, як Л. Бальцерович, О. Вільямс, Р. Коуз, А. Льюїс, У. Нельсон, Д. Норт, А. Ростоу, М. Тодаро, Р. Харрод, А. Хіршман, а також російські вчені Л. Абалкін, Г. Атаманчук, С. Глазьєв, І. Іноземцев, В. Маєвський, А. Улюкаєв та ін.
Серед вітчизняних вчених, які займаються вдосконаленням теоретико-методологічних питань державного управління, найбільш відомими є О. Алимов, О. Амосов, Ю. Архангельский, В. Базилевич, В. Бакуменко, Л. Безчасний, С. Біла, В. Бодров, П. Борщевский, В. Воротін, А. Гальчинський, М. Гаман, В. Голіков, В. Головко, А. Гриценко, Г. Губерна, Б. Губський, С. Данилишин, А. Дєгтяр, С. Дорогунцов, В. Дорофієнко, П. Єщенко, В. Князев, Ю. Куц, О. Лазор, В. Лобас, В. Луговий, І. Лукінов, І. Лютий, В. Мартиненко, В. Мамонова, Н. Мельтюхова, А. Мерзляк, І. Михасюк, О. Мордвінов, П. Надолішний, Н. Нижник, Г. Одінцова, О. Осауленко, С. Поважний, І. Розпутенко, А. Румянцев, В. Рижих, С. Серьогін, С. Соколенко, Д. Стеченко, В. Тертичка, В. Тронь, В. Черняк, О. Черниш, А. Чухно, В. Шамрай, Ю. Шаров, І. Ястремський та ін.
Особливості державного регулювання аграрного сектора відображено в працях таких вчених, як В. Амбросов, В. Андрійчук, Г. Андрусенко, Л. Анічин, Л. Антоненко, О. Бугуцький, П. Гайдуцький, Й. Завадський, О. Здоровцов, Ф. Зинов’єв, М. Калінчик, І. Кириленко, М. Корецький, І. Лукінов, П. Макаренко, В. Мартьянов, О. Могильний, Г. Мостовий, T. Осташко, О. Онищенко, В. Перебийніс, Ю. Полтавський, В. Рабштина, П. Саблук, В. Ситник, М. Хорунжий, Г. Черевко, О. Шапоренко, В. Шиян, О. Шпичак, В. Юрчишин, К. Якуба та ін.
Механізми і форми державного регулювання аграрного сектора узагальнено в наукових дослідженнях Б. Гунського, М. Дем’яненка, С. Кваші, М. Клименюка, Л. Мельника, В. Радченка, М. Сахацького, Р. Слав’юка, М. Янківа та ін.
Проблеми розвитку аграрного сектора відображено у працях В. Бойка, В. Галушки, В. Горкавого, А. Даниленка, В. Зіновчука, В. Криворучка, М. Лобаса, Ю. Лупенка, М. Маліка, Л. Михайловій, В. Нелепа, О. Олійника, Л. Романової, П. Руснака, В. Савченка, М. Садикова, І. Сіваченка, В. Трегобчука, А. Третяка та ін.
Водночас, малоопрацьованими як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі ще залишаються комплексні підходи до вивчення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора. А саме від нього залежить розвиток аграрного сектора в цілому, а отже і соціально-економічний розвиток держави. При цьому розв’язання проблеми ускладнюється вимогами "дозування" методів державного регулювання галузі. Питання про те, де більш ефективними є державні механізми, а де – ринкові, не має однозначної відповіді. Міра участі держави в регулюванні аграрного сектора є однією з невирішених проблем. Тому проблема вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України в умовах поглиблення процесів його реформування сьогодні є надзвичайно актуальною і потребує глибоких досліджень.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі економічної політики Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в межах науково-дослідних робіт ТТК “Державне регулювання процесів економічного і соціального розвитку аграрної сфери регіону” (номер державної реєстрації 0102U001591) як складової частини комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве самоврядування” та “Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону” (номер державної реєстрації 0105U002741), в рамках яких автором було визначено особливості функціонування механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України та розроблено концепцію державної стратегії його розвитку.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад і концептуальних підходів щодо вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України для підвищення його конкурентоспроможності в умовах поглиблення аграрної реформи з урахуванням особливостей, пов’язаних з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання дослідження:
систематизувати методологічні підходи та концепції державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки;
виокремити проблеми узгодження ринкового та державного механізмів регулювання розвитку аграрного сектора економіки;
визначити сутність та складові механізму державного регулювання аграрного сектора економіки;
виявити особливості функціонування механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України в історичному аспекті;
систематизувати концептуальні підходи до функціонування механізму державного регулювання аграрного сектора в зарубіжних країнах з різним рівнем економічного розвитку;
оцінити стан і результативність впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора в сучасних умовах господарювання;
визначити складові сталого розвитку економіки аграрної сфери АПК України;
розробити концепцію державної стратегії розвитку аграрного сектора економіки України;
удосконалити систему оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.
Об’єктом дослідження є процес державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.
Предмет дослідження – теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування й функціонування механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України в умовах його реформування.
Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дисертаційного дослідження слугують фундаментальні положення економічної теорії та теорії державного управління, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань економічного розвитку та державного регулювання аграрного сектора економіки.
У роботі застосовано системний підхід, який полягає в комплексному дослідженні механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх його складових. Крім цього, застосовувались методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях, а саме: порівняльний аналіз – для дослідження методологічних підходів, концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених особливості державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України та країн із різним рівнем економічного розвитку; логіко-семантичний – для поглиблення понятійного апарату при визначенні основних складових механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора; історичний метод – для дослідження еволюції механізму впливу держави на розвиток аграрного сектора економіки України у хронологічної послідовності з метою виявлення закономірностей та суперечностей виникнення, формування і розвитку цих механізмів; аналізу та синтезу – для оцінки динаміки, структури та ефективності зрушень в аграрному секторі економіки України, а також визначення чинників, що впливають на їх характер і спрямованість; формалізації – для дослідження системи державного регулювання аграрного сектора, її механізмів, суб’єктів та об’єктів шляхом відображення їх змісту і структури з використанням спеціальної символіки; системно-аналітичний – для аналізу законодавчих актів та інших нормативних документів; статистичних порівнянь – для дослідження дієвості фінансово-економічного механізму регулювання розвитку аграрного сектора економіки України та зарубіжних країн; економіко-статистичного моделювання – для визначення тенденцій зміни показників ефективності розвитку аграрного сектора в результаті впливу держави та їх взаємозв’язку за допомогою регресійного та кореляційного аналізу; анкетування – для розширення аргументної бази теоретичних припущень щодо ефективності аграрної реформи, впливу держави на розвиток аграрного сектора та напрямів удосконалення механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора за допомогою експертного опитування фахівців; SWOT-аналізу – під час формування концепції стратегії розвитку аграрного сектора; абстрактно-логічний – для теоретичних узагальнень і формування висновків.
Інформаційними джерелами дослідження стали закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові документи Міністерства аграрної політики, програмні документи державних органів України, офіційні матеріали Держкомстату України, дані ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН, монографії і статті вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали анкетування, особисті дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних засад та концептуальних підходів до вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України для підвищення його конкурентоспроможності в умовах поглиблення аграрної реформи з урахуванням особливостей, пов’язаних з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір.
У такому контексті отримано нові наукові результати, а саме:
уперше:
розроблено концепцію державної стратегії розвитку аграрного сектора економіки України, в якій, на основі проведеного соціологічного дослідження, ситуаційного та SWOT-аналізу галузі, визначено бачення майбутнього, місію, стратегічну мету, операційні цілі та принципи розвитку аграрного сектора економіки;
обґрунтовано концептуальні підходи до формування інвестиційно-інноваційної та синергічно-інноваційної моделей реалізації державної стратегії розвитку аграрного сектора економіки України, де визначено складові, напрями, цілі та логіку розвитку галузі;
запропоновано методичні підходи до формування та оцінки можливостей розвитку кластерів в АПК на регіональному рівні, в основу яких покладено чотири етапи, де визначено дії органів державної влади регіонального рівня щодо їхнього створення;
встановлено закономірність взаємодії механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора, що дозволило запропонувати інструменти державної аграрної політики, які, залежно від стану агропродовольчого ринку, можуть ефективно впливати відповідно на механізм ціноутворення, пропозицію, попит і конкуренцію на цьому ринку;
удосконалено:
систему оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України, яка включає показники ефективності і результативності функціонування органів влади, а також показники умов, динаміки, ефективності розвитку і використання потенціалу аграрного сектора економіки відповідно на міждержавному, державному, галузевому та регіональному рівнях;
методологічні підходи щодо розробки стратегічних планів розвитку аграрного сектора, які базуються на проведенні ситуаційного, факторного, стратегічного та SWOT-аналізу розвитку аграрного сектора, визначенні цілей, принципів та моделей стратегічного розвитку галузі;
теоретичне обґрунтування необхідності взаємодії механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора економіки, враховуючи визначені принципи, функції, переваги та вади їхнього існування;
методологічні підходи до формування механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки для досягнення стратегічної мети в умовах реалізації синергічно-інноваційної моделі його розвитку через уточнення функцій і принципів дії органів державної влади;
методичні підходи щодо встановлення мінімальної закупівельної ціни на окрему продукцію сільськогосподарських підприємств з метою зміни прогнозного індексу споживчих цін у формулі розрахунку мінімальної ціни на аналогічний індекс цін на матеріально-технічні ресурси промислового походження, які споживаються в сільському господарстві;
дістало подальший розвиток:
узагальнення теоретичних концепцій державного регулювання економіки та економічного розвитку, що дало можливість визначити етапи та причини їх еволюції;
категорійний апарат теорії державного управління в контексті використання таких понять, як “ринковий механізм”, “аграрний сектор”, “державне регулювання розвитку аграрного сектора”, “механізм державного регулювання розвитку аграрного сектора”, “аграрний ринок”, “інфраструктура аграрного ринку”;
узагальнення загальносвітових тенденцій розвитку відносин “органи державної влади – аграрний сектор” та систематизація концептуальних підходів до функціонування механізму державного регулювання аграрного сектора у країнах світу з різним рівнем економічного розвитку;
класифікація нормативно-правової бази технічної політики держави в АПК України в умовах його реформування, а також розробка моделі агропромислового ринку для аналізу функціонування його складових;
заходи кадрової політики в аграрній сфері в умовах поглиблення процесів реформування аграрного сектора економіки України;
модель аграрного ринку, систематизація й формалізація основних елементів його інфраструктури.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони створюють методологічну, теоретичну і методичну основу для практичного вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України, що набуває важливого значення в зв’язку з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір.
Запропоновані автором концепція державної стратегії розвитку аграрного сектора економіки України, в якій, на основі проведеного соціологічного дослідження, ситуаційного та SWOT-аналізу галузі, визначено бачення майбутнього, місію, стратегічну мету, операційні цілі та принципи розвитку аграрного сектора економіки, а також методологічні та методичні підходи щодо розробки стратегічних планів розвитку галузі враховані під час розробки регуляторних актів в Міністерстві аграрної політики України (довідка № 37-42-15 / 16141 від 7.11.2006 р.).
Методологічні підходи до розробки стратегії розвитку аграрного сектора економіки регіону та моделі розвитку галузі були використані під час розробки Комплексної програми розвитку сільського господарства Харківської області у 2001 – 2005 рр. та на період до 2010 року (довідка № 01-10-53 від 27.06.2006 р.).
Розроблену автором багаторівневу систему оцінки державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України, яка включає показники ефективності й результативності функціонування органів влади, а також показники умов, динаміки, ефективності розвитку та використання потенціалу аграрного сектора економіки впроваджено в Головному управлінні агропромислового розвитку Харківської обласної державної адміністрації (довідка № 01-10-53 від 27.06.2006 р.), в Головному управлінні економіки Сумської обласної державної адміністрації (довідка № 02-01/1670 від 31.08.2006 р.), в управлінні агропромислового розвитку Свердловської міської ради Луганської області (довідка № 1081 від 22.10.2006 р.).
Методологічні підходи щодо розробки стратегічних планів розвитку аграрного сектора, які базуються на проведенні ситуаційного, факторного, стратегічного та SWOT-аналізу розвитку аграрного сектора, визначенні цілей, принципів та моделей стратегічного розвитку галузі, а також методичні підходи до формування та оцінки можливостей розвитку кластерів в АПК на регіональному рівні, в основу яких покладено чотири етапи, де визначено дії органів державної влади регіонального рівня щодо їхнього створення, було використано в діяльності Харківської обласної державної адміністрації під час розробок програм соціально-економічного розвитку Харківської області (довідка № 01-46 / 5614 від 08.11.2006 р.), а також впроваджено в діяльність Золочівської (довідка № 02-15/1290 від 27.09.2006 р.) та Краснокутської (довідка № 1288 від 5.10.2006 р.) районних державних адміністрацій Харківської області.
Результати дослідження враховано в рекомендаціях VI Міжнародного наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування” Кабінету Міністрів України (акт № 01-956/ 06-03 від 10.07.2006 р.).
Результати дослідження використано в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при розробці програм та викладанні дисциплін “Стратегічне планування” за програмою підготовки магістрів державного управління, а також “Планування галузі” і “Економіка підприємства” за програмою підготовки спеціалістів за спеціальностями “Менеджмент організацій” та “Управління персоналом і економіка праці” (акт № 844 від 13.06.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить одержані автором нові результати в галузі науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України для підвищення його конкурентоспроможності в умовах поглиблення аграрної реформи з урахуванням особливостей, пов’язаних з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір. Конкретний особистий внесок автора в спільних наукових роботах показано у списку опублікованих праць за темою дисертації.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних наукових конгресах “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2003, 2004, 2005, 2006), міжнародних науково-практичних конференціях “Освіта і бізнес – 2004” (Санкт-Петербург, 2004), “Ринкова трансформація економіки АПК” (Харків, 2004), “Современная парадигма укрепления российской государственности: сущность, тенденции, проблемы и пути их решения” (Курськ, 2004), "Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования" (Мінськ, 2005), “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2006), V Міжнародній (Ювілейній) науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного і муніципального управління: зміст і механізми трансформації” (Курськ, 2005), науково-практичних конференціях за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління”(Київ, 2004), “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006), науково-практичних конференціях “Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні” (Харків, 2003), “Міжбюджетні відносини та податкова політика в Україні” (Харків, 2004), “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004), науково-практичних семінарах “Актуальні проблеми реформування АПК України” (Харків, 2004), “Узбекистан и Украина: грани сотрудничества” (Ташкент, 2006), тематичних семінарах “Актуальні питання державного управління“ (Харків, 2005), “Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону”(Феодосія, 2005).
Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено в 43 публікаціях (28 статей у фахових виданнях), з яких 1 особиста і 2 колективні монографії, 2 статті в наукових журналах, 26 – у збірниках наукових праць, 12 – в матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто автору, становить 35 обл.-вид. арк.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Вона викладена на 448 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 58 рисунків, 54 таблиці, які наведено на 115 сторінках, 2 додатки – на 32 сторінках. Список використаних джерел налічує 349 найменувань, які наведено на 32 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – “Наукові засади та методологія механізму ринкового й державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки” – систематизовано методологічні підходи й концепції державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки, виокремлено проблеми узгодження ринкового та державного механізмів регулювання розвитку аграрного сектора економіки, визначено сутність та складові механізму державного регулювання аграрного сектора економіки, а також передумови взаємодії механізмів ринкового та державного регулювання розвитку аграрної сфери АПК.
У результаті аналізу еволюції теоретичних концепцій державного регулювання економіки визначено, що її рушійними силами були зміни, які проходили насамперед у матеріальному виробництві. Концептуально погляди стосовно ролі держави у ринковій економіці змінюються в діапазоні від розгляду її як суб’єкта з мінімально необхідним переліком функцій до тверджень про існування держави як органа, який організує, регулює та формує модель аграрної економіки ринкового типу. В сучасних умовах розвинуті країни досить успішно використовують різні концепції: і ті, де державі належить посилена роль, і ті, де роль держави обмежена.
У зв’язку з тим, що сільськогосподарське виробництво має свою специфіку, то існує й особливість у механізмі ринкового регулювання розвитку цього стратегічно важливого сектора економіки.
При наявності багатьох позитивних моментів ринкових відносин, все ж ринковий механізм не є ідеальним, тому що йому властиві й негативні риси. Так, що стосується аграрного сектора, то ринок неспроможний забезпечити продовольчу безпеку держави, паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, стимулювання експорту сільськогосподарської продукції, екологізацію сільськогосподарського виробництва, збереження та підвищення родючості землі, розвиток сільських територій. Звідси, механізм державного регулювання, спрямований на компенсацію нездатності ринку, є загальним явищем в усьому світі.
Механізм державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки доцільно розглядати як сукупність видів та способів дій суб’єкта регулювання, який ґрунтуються на базових принципах та реалізації функцій, забезпечуючи за допомогою певних форм, методів і засобів ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення визначеної мети та розв’язання протиріч. До базових функцій органів державного регулювання розвитку аграрного сектора необхідно віднести такі: визначення мети, завдань та моделі розвитку; формування правил “гри“; координування інтересів; стимулювання економічних процесів; моніторинг та аналіз розвитку; контроль.
Особливе значення має запровадження науково обґрунтованих, об’єктивних принципів державного регулювання розвитку аграрного сектора. Основними принципами державного регулювання розвитку аграрного сектора повинні бути такі: пріоритетність та аграрний протекціонізм; системність і комплексність; передбачуваність та прозорість; послідовність і справедливість; зрозумілість та ефективність; екологічна доцільність.
Однак, крім вад ринкового механізму, існують і вади державного механізму регулювання розвитку аграрного сектора. Вони проявляються в тому, що державний механізм обмежує економічну свободу, спричиняє дефіцит товарів, породжує бюрократизм, волюнтаризм і корупцію, а також обумовлює неефективний та несправедливий розподіл ресурсів.
На наш погляд, механізм державного регулювання більш ефективно може впливати на зміну сукупного попиту на агропродовольчому ринку як через цінові, так і нецінові фактори. Серед нецінових факторів, від яких залежить сукупний попит і на які у свою чергу можуть мати ефективний вплив державні механізми регулювання, необхідно відзначити такі: кількість покупців, розмір доходу населення, урядові соціальні витрати, очікування покупців та пропозицію грошей.
Водночас, сукупну пропозицію більш ефективно формує ринковий механізм. Тут серед нецінових факторів впливу на сукупну пропозицію доцільно виділити кількість продавців, погодні умови, рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції, розмір податків і дотацій держави, а також очікування продавців. На всі ці фактори, крім погодних умов, а також розміру податків і дотацій, більш ефективно може впливати ринковий механізм регулювання розвитку аграрного сектора.
Отже, можна сформулювати таку закономірність взаємодії механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора: при посиленні державного механізму регулювання розвитку аграрного сектора й обмеженні ринкового зростання сукупного попиту буде випереджати зростання сукупної пропозиції, в результаті чого виникне дефіцит продукції. І навпаки, при посиленні ринкового механізму регулювання розвитку аграрного сектора і обмеженні державного зростання сукупної пропозиції буде перевищувати зростання сукупного попиту, в результаті чого виникне надлишок продукції (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Звідси, досить важливою є оптимальна взаємодія між механізмом державного і ринкового регулювання, але вона повинна залежати від співвідношення попиту та пропозиції на агропродовольчому ринку, враховуючи інтереси як виробників, так і споживачів сільськогосподарської продукції.
У другому розділі – “Еволюція механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки” – виявлено особливості становлення та функціонування механізму впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора економіки України та систематизовано концептуальні підходи до функціонування механізму державного регулювання аграрного сектора у країнах світу з різним рівнем економічного розвитку.
Дослідження еволюції механізмів впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора показало, що держава традиційна відігравала активну патерналістичну роль у господарському житті України і, зокрема, в сільському господарстві, ще починаючи з часів Київської Русі. Суттєвий регуляторний вплив органів державної влади на економічні процеси зберігався протягом століть і особливо чітко проявився у пореформений період ХІХ ст.
У перші два десятиріччя ХХ ст. роль механізму державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин посилилась у зв’язку із розвитком монополій, необхідністю проведення аграрної реформи, першою світовою війною і особливо після Жовтневої революції. Крім цього ці питання не тільки були підняті вченими, але й багато в чому дістали подальшого розвитку. На теоретичному рівні було доведено можливість і необхідність державного регулювання суспільних відносин, поєднання ринкових і державних механізмів регулювання аграрного сектора, причому не лише в умовах ринкових відносин, але й в майбутньому соціалістичному суспільстві. І вже в період НЕПу (1921-1928 рр.) було налагоджено на практиці досить оптимальну взаємодію ринкових і державних механізмів регулювання економіки і, зокрема, сільського господарства, що дало змогу відновити в найкоротший термін довоєнний рівень виробництва продукції.
Визначаючи загальні особливості державного регулювання аграрного виробництва в середині 50-х – 80-ті рр., необхідно відмітити, що заходи, які застосовувалися органами державної влади під час аграрних перетворень, носили авральний, безсистемний і не комплексний характер. До того ж всі зміни, які проходили в аграрному секторі, мали суто техніко-технологічний характер, не торкаючись основ виробничих відносин, взаємовідносин сільського господарства з іншими галузями економіки, з державою в цілому, а регулювання носило декретний характер, не враховуючи специфіку аграрного виробництва в різних республіках Радянського Союзу.
Узагальнюючи тенденції зміни впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора економіки України за період, що досліджувався, необхідно відмітити таке: по-перше, вся історія господарських реформ свідчить, що механізм ринкового регулювання часто замінювався механізмом державного управління аграрним сектором, і навпаки; по-друге, в основі всякої господарської реформи було вирішення проблеми поєднання механізмів державного і ринкового регулювання аграрного сектора; по-третє, залежно від глибини вирішення цієї проблеми, визначався напрямок реформ та її результати; по-четверте, результативність реформ в аграрному секторі залежала від стабільності соціально-політичної ситуації в країні.
Початок зміни системи державного регулювання розвитку аграрного сектора в Україні з переходом до ринкових відносин сягає кінця 1990 р., коли необхідно було здійснити радикальні кроки щодо формування та реалізації нової аграрної політики. І вже наприкінці 1991 р. стало зрозумілим, що подолати негативні тенденції розвитку аграрного сектора, розв’язати продовольчу проблему можливо лише шляхом проведення кардинальної земельної реформи, зокрема шляхом реформування відносин власності на землю.
Однак, через відсутність належної координації і контролю з боку державних органів за ходом реформи, несвоєчасне вирішення низки організаційних і правових питань, реалізація земельної реформи стримувалася, а її темпи залишались незадовільними.
Таким чином, на тої час ні Верховній Раді, ні жодному з урядів України не вдалося знайти ефективних механізмів вирішення проблем розвитку аграрного сектора і входження його в систему ринкових відносин. Більше того, мав місце фактичний провал аграрної політики, тому що саме відсутність справжніх реформ в аграрному секторі обумовлювало його занепад. І аж до 1999 р. реформа в аграрному секторі не давала відчутних результатів, а скоріш навпаки – з кожним роком відбувався спад обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Іншими словами, розвиток ринкових відносин в сільському господарстві в 90-х рр. супроводжувався кризовими явищами. До того ж в переважній більшості випадків залишилося адміністративне втручання в господарську діяльність аграрних підприємств.
Труднощі в досягненні цілей аграрної реформи можна пояснити такими причинами: по-перше, величезною кількістю і складністю завдань; по-друге, відсутністю консолідації політичних сил суспільства щодо проведення аграрної реформи на всіх її етапах; по-третє, відсутністю належної державної фінансово-економічної підтримки розвитку аграрного сектора; по-четверте, переоцінкою значення реформування відносин власності порівняно з іншими чинниками розвитку сільськогосподарського виробництва; по-п’яте, відсутністю принципів системності та комплексного підходу в механізмі державного управління аграрною реформою.
Починаючи з кінця 1999 р., центральними органами державної влади було вжито низку рішучих системних заходів ринкового спрямування щодо виходу аграрного сектора з кризи і, як наслідок, відбулися великі зміни соціально-економічного та організаційного характеру. В цей час в основу соціально-економічних перетворень на селі було закладено нову ідеологію аграрних відносин, насамперед, надання приватному сільгосптоваровиробнику самостійності у виборі форм господарювання, каналів реалізації продукції, партнерів по співпраці.
На цьому етапі аграрна реформа охопила всі основні складові розвитку аграрного сектора економіки: відносини власності на землю та майно; кредитування сільськогосподарського виробництва; інфраструктуру аграрного ринку; державне регулювання; податкову політику.
Таким чином, на той час в Україні було створено нові умови для розвитку ринкових відносин в аграрному секторі економіки через розроблення та прийняття базових законів, необхідної нормативно-методичної бази для врегулювання земельних та майнових питань у процесі здійснення економічних реформ.
Проте проблемних питань, які накопичувались роками та десятиріччями в аграрному секторі і які потребують негайного вирішення, значно більше, ніж досягнень. Основні з них такі: низька ефективність сільськогосподарського виробництва; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; деформація міжгалузевих цінових пропорцій; нераціональне використання та відсутність ринку земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; зниження забезпеченості сільськогосподарською технікою та критична зношеність основних фондів; недосконалість інфраструктури та механізмів регулювання кон’юнктури аграрних ринків; деформація структури агровиробництва; загострення соціальних проблем у сільській місцевості. До того ж в останній період динаміка якісних структурних реформ в аграрному секторі трохи знизилася. Зокрема, не формується сучасний ринок землі, практично не реалізується земельне законодавство, немає сучасної системи товарних бірж, системи страхування ризиків. Крим цього, залишається велика кількість питань, що стосуються ефективності цільового використання державної бюджетної підтримки аграрного сектора.
Практика застосування механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора свідчить про те, що вплив органів державної влади на економічні процеси в сільському господарстві не завжди є об’єктивним і обґрунтованим. Відсутність збалансування інтересів усіх суб’єктів державного управління та детальних обрахунків ефективності прийнятих регуляторних актів досить часто ускладнює соціально-економічну ситуацію у країні в цілому, призводить до нестабільності законодавства, зниження інвестиційної привабливості аграрного сектора та зменшення ділової активності в сільському господарстві.
Тому сьогодні при формуванні нової системи державного регулювання розвитку галузі слід враховувати тенденції розвитку органів управління сільським господарством у світі. Так, у розвинених країнах на першому місці функціональних зобов’язань органів управління сільським господарством стоїть забезпечення безпеки продуктів харчування й екологія, а вже за ними йдуть питання безпосередньо сільського господарства. Характерною рисою системи державного регулювання США є гнучкість, тобто зміна її під впливом зміни умов сучасного світу. При цьому треба відзначити, що основні принципи досить постійні.
Дослідження показали, що загальносвітовими тенденціями розвитку відносин “органи державної влади – аграрний сектор” є: посилення регуляторної роли держави; дотаційність аграрного сектора. Так, підтримка аграрного виробництва у розвинених країнах коливається, як правило, в діапазоні 25 – 40 % до вартості виробленої продукції; відбувається переорієнтування державної підтримки. Так, ЄС перестає пов’язувати субсидії з обсягами виробництва й переходить до прямої підтримки аграрних виробників; державне сприяння розширенню ємності аграрного ринку; державна підтримка різних форм власності; протекціонізм вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції розвиненими країнами, незважаючи на вимоги СОТ щодо зниження підтримки аграрного виробництва; загальною тенденцією розвитку аграрної політики в більшості країн-учасниць СОТ є зсув акцентів: від “традиційних” заходів ринкової, зокрема, цінової підтримки, інтервенційних закупівель і різноманітних субсидій до заходів “зеленій скриньки”.
У третьому розділі – “Ефективність впливу держави на розвиток аграрного сектора в сучасних умовах господарювання в Україні” – за допомогою системно-аналітичного методу, методів економіко-статистичного моделювання та анкетування здійснено оцінку стану та результативності впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора в сучасних умовах господарювання.
Як показує світова практика, успішного функціонування сільського господарства можна досягти, якщо галузь працює на ринкових засадах за державної підтримки. В Україні в останні роки економічна підтримка сільського господарства зростала, але залишається ще недостатньою, що ускладнює конкуренцію вітчизняних і зарубіжних товаровиробників за український споживчий попит. Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 рр." від 18 січня 2001 р. № 2238, було встановлено, що частка видатків Державного бюджету України на фінансування розвитку сільського господарства має бути не меншою 5 % видатків бюджету. Однак, хоча за час дії цього Закону обсяги підтримки сільськогосподарських товаровиробників за рахунок коштів загального фонду державного бюджету збільшилися майже у вісім разів, вони так і не досягли передбачених 5 % видатків державного бюджету.
Сьогодні фінансово-економічна підтримка аграрного сектора здійснюється переважно через комплекс програм, кожна з яких має на меті підвищення ефективності виробництва та дохідності товаровиробника. При цьому, через брак коштів Державного бюджету України, ця підтримка на 80 % здійснюється за рахунок сприятливої податкової політики, що є непрямою формою субсидіювання галузі. Але вступ до COT, інтеграція вітчизняного аграрного ринку до світового продовольчого ринку передбачає трансформацію системи підтримки та впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора. Заходи з підтримки мають більше орієнтуватися на ті, що дозволяє COT, і менше – на заборонені або обмежені. Ці заходи мають передбачати відсутність викривленого впливу на торгівлю чи виробництво (або цей вплив має бути мінімальним і не стосуватися підтримки виробництва, його обсягів та цін).
Законодавче забезпечення процесу вступу України до СОТ передбачає прийняття цілої низки законів та інших нормативно-правових актів з питань, які на сьогодні ще не знайшли свого врегулювання в чинному законодавстві України або потребують узгодження з нормами угод Світової організації торгівлі. Адже зрозуміло, що без створення належної законодавчої бази, яка б відповідала міжнародним стандартам, Україна не зможе належним чином виконувати свої зобов‘язання перед СОТ.
Аналіз нинішніх обсягів та структури заходів з державної підтримки аграрного сектора свідчить, що рівень їхньої відповідності до вимог COT ще дуже низький, тому необхідна значна їхня адаптація до міжнародних стандартів. Так, питома вага заходів "зеленої скриньки" у структурі державної підтримки аграрної сфери за період з 2003 по 2005 рр. зросла з 19 до 34 %. До того ж, як показує досвід інших країн з перехідною економікою – членів СОТ, ця тенденція триватиме і підсилюватиметься після приєднання країни до СОТ.
Таким чином, особливістю функціонування організаційно-правового механізму підтримки розвитку аграрного сектора сьогодні в Україні є те, що, з одного боку, відсутнє в повному обсязі фінансове забезпечення законів, що приймаються, а з іншого – невиконання вже прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, тобто низька виконавча дисципліна в державних органах влади.
Проведене дослідження результативності запровадженого фінансово-економічного механізму підтримки аграрного сектора засвідчило, що він певною мірою був результативним, оскільки сприяв стабілізації фінансового стану аграрних підприємств. Але в цілому наявні заходи фінансово-економічної підтримки як за кількісними, так і за якісними показниками є недостатніми для забезпечення сталого розвитку аграрного сектора.
Аналіз застосування програмно-цільового підходу у механізмі державної підтримки аграрного сектора показав, що Кабінетом Міністрів України та Міністерством аграрної політики України в останні роки не було створено ефективної системи фінансової підтримки виробництва продукції тваринництва і рослинництва, хоча кількісно вона зростала. До того ж, за даними Мінагрополітики, фінансова підтримка виробництва продукції тваринництва та рослинництва з року в рік збільшувалась, причому за період з 2001 по 2005 рр. – більше, ніж у 10 разів. Однак це майже не впливало позитивно на динаміку обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а щодо продукції тваринництва, то в цей період спостерігається тенденція до зменшення обсягів її виробництва.
Кореляційний аналіз засвідчив, що зв’язку між обсягами фінансової підтримки та динамікою виробництва продукції тваринництва та рослинництва не існує (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка обсягів виробництва продукції тваринництва та рослинництва, порівняно з обсягами виділення коштів з Державного бюджету України у 2001 – 2005 рр.

Крім цього, невирішеною проблемою в механізмі державної підтримки розвитку рослинництва та тваринництва є строки її надання протягом року. Так, у зв'язку із затримкою затвердження порядків використання бюджетних коштів Міністерством аграрної політики основна сума бюджетних виплат здійснювалася у 2003 – 2004 рр. із запізненням. Подібна ситуація була і в 2005 р. Тому для вдосконалення механізму фінансової підтримки аграрного сектора необхідно переглянути помісячний план асигнувань за державними цільовими програмами підтримки аграріїв, зосередивши основну частину субсидій в найоптимальніші строки (період весняно-польових робіт, збору врожаю).
Експертна оцінка державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України проводилась у січні – липні 2005 р. методом формалізованого інтерв’ю у Харківській, Луганській, Сумській, Полтавській та Чернігівській областях. Загальна чисельність вибіркової сукупності склала 350 осіб. Близько третини експертів представляли органи виконавчої влади обласного та районного рівнів, ще третину складали керівники та спеціалісти аграрних підприємств і останню третину – науковці, освітяни, працівники дорадчих служб та ін. Ці дослідження засвідчили, що в Україні на регіональному рівні ще переважають адміністративні методи регулювання розвитку аграрного сектора. При цьому найменший вплив на розвиток аграрного сектора мають місцеві органи самоврядування. Не виконуються також вимоги чинного законодавства в таких напрямах, як формування сприятливої цінової політики в сільському господарстві, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та підтримка розвитку інфраструктури аграрного ринку. Серед суперечностей, які існують у відносинах між органами державного управління та суб’єктами господарювання в сільському господарстві, найбільш проблемними є несправедливість у розподілі дотацій, наявність значного адміністративного впливу на тлі безвідповідальності та бездіяльності органів державного управління. При цьому найменш результативними засобами впливу, на думку експертів, є обмеження імпорту та підтримка через заставні та інтервенційні операції.
У четвертому розділі – “Політика державного регулювання складових сталого розвитку економіки аграрної сфери АПК України” – оцінено стан та визначено умови розвитку агропромислового ринку, проаналізовано внутрішні фактори і виявлено резерви підвищення ефективності сталого розвитку аграрних підприємств, обґрунтовано роль держави на аграрному ринку та виокремлено проблеми формування та розвитку інфраструктури аграрного ринку.
У багатьох нормативно-правових документах щодо розвитку аграрної сфери АПК України з перших років незалежності наголошувалося на необхідності оновлення та зміцнення техніко-технологічної бази аграрного виробництва, однак і понині ця проблема є невирішеною. Так, в останні 14 років ступінь зносу виробничих фондів у сільському господарстві збільшився з 26,1 до 50,4 %.
Нині на селі спостерігається процес інтенсивної деіндустріалізації виробництва. Питома вага основних фондів сільського господарства в основних фондах національної економіки України зменшилася з 16,3 % у 1990 р. до 7,4 % у 2004 р. У зв’язку з цим повинно йтися не лише про державну політику підтримки оновлення основних засобів АПК, а, мабуть, у першу чергу, про політику суттєвої підтримки підвищення рівня забезпеченості основними засобами сільськогосподарських підприємств, тому що їхня наявність в сільськогосподарських підприємствах за період 1996 – 2004 рр. зменшилася з 141 до 47 млрд грн.
Сьогодні можна констатувати, що нормативно-правове забезпечення технічної політики держави в аграрному секторі та формування агропромислового ринку певний час мало безсистемний та хаотичний характер. Документи, які приймалися органами влади, не охоплювали всіх найважливіших правових питань, які необхідно було об'єднати для досягнення поставленої мети.
Аналіз складових агропромислового ринку України засвідчив нерозвиненість його інфраструктури, обмеженість державної підтримки через механізм часткової компенсації вартості складної техніки і фінансового лізингу, недосконалість механізмів середньо та довгострокового кредитування виробників і споживачів.
В економіці України аграрний сектор залишається винятково важливою ланкою, яка вирішальною мірою визначає соціально-економічне становище суспільства та продовольчу безпеку держави. Від ефективності розвитку сільського господарства значною мірою залежать перебіг і результати ринкових перетворень у країні в цілому, оскільки в Україні в сільській місцевості сконцентровано 32,6 % населення, в сільському господарстві зайнято 19,7 % від чисельності зайнятих в усіх сферах економічної діяльності, 64,5 % усієї земельної площі – це землі сільськогосподарських підприємств та громадян.
Формування більш ефективних аграрних підприємств – процес поступовий, органічно пов'язаний з відповідним нарощуванням реального капіталу та інвестицій у структурне та якісне оновлення господарюючих суб’єктів. Для цього потрібно змінювати структуру як капітальних, так і поточних витрат в сільськогосподарське виробництво. Сьогодні інвестиції в основний капітал сільського господарства за рахунок коштів Державного бюджету України є досить незначними – на рівні 2 – 4 % протягом останніх років. При цьому майже всі вони спрямовуються переважно у рослинництво. А питома вага інвестицій на формування основного стада у тваринництві з кожним роком знижується.
Надзвичайно актуальною для аграрного виробництва є оптимізація структури поточних витрат у бік зменшення матеріаломісткості продукції за рахунок застосування енергоощадних технологій.
Ефективність сільськогосподарського виробництва цілком і повністю залежить від фінансового результату або прибутку від реалізації продукції, на який впливають як внутрішні чинники, так і дії державних регуляторних органів. Серед внутрішніх резервів збільшення фінансового результату, як уже відмічалося, треба виділити підвищення врожайності та продуктивності тварин, підвищення якості продукції, оптимізацію матеріальних витрат, підвищення механізації виробничих процесів, вибір оптимального методу амортизації та зниження трансакційних витрат. Державними інструментами, які суттєво впливають на отримання прибутку аграрними підприємствами, є квотування виробництва сільськогосподарської продукції, державне регулювання цін, встановлення паритету цін на матеріально-технічні ресурси і продукцію сільськогосподарського виробництва, мінімальної заробітної плати, кількості фондів соціального страхування та розміру внесків до них, методів амортизації, ставки податку на прибуток або дотації для підтримки виробництва певного виду продукції, контроль трансакційних витрат і тарифів.
Одним із напрямків державної аграрної політики є утвердження конкурентоспроможності аграрного сектора через підвищення рівня професійно-кадрового забезпечення села. Тому реалізація цих стратегічних напрямків повною мірою залежить від кадрового потенціалу галузі, рівня підготовки фахівців, зайнятих на всіх ділянках аграрного виробництва.
Внутрішній аграрний ринок України є досить нестабільною системою, що спричинено, насамперед, низьким рівнем внутрішнього споживання, значною залежністю від внутрішніх обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та кон'юнктури зовнішніх ринків продовольства, а також недостатньо розвинутою ринковою інфраструктурою. Тому органам державної влади необхідно створювати умови для зростання доходів населення, розширювати адресну підтримку малозабезпечених, здійснювати резервні, інтервенційні, заставні та регіональні закупівлі сільськогосподарської продукції та стримувати інфляцію.
Ефективність функціонування сучасного аграрного ринку безпосередньо залежить від дієвого ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Однак питання вдосконалення інфраструктури ринку є найменш опрацьованими стосовно аграрних реформ – як у практичному, так і в законодавчому плані.
Створення умов і механізмів для розвитку й ефективного функціонування інфраструктури аграрного ринку – основне завдання органів державної влади. Головним у створенні ефективного аграрного ринку є формування державою конкурентного середовища.
Основними проблемами розвитку інфраструктури аграрного ринку є: по-перше, відсутність організованих каналів збуту з ринковими механізмами ціноутворення та стимулювання виробництва, які б суттєво впливали на ситуацію на аграрному ринку; по-друге, слабкі інтеграційні зв’язки між товарними біржами та іншими організаційними елементами інфраструктури агарного ринку; по-третє, відсутність чіткої схеми реалізації “виробник – оптова торгівля – роздрібна торгівля – споживач”; по-четверте, відсутність служб, які б вивчали кон’юнктуру аграрного ринку для прогнозування та поширення маркетингової інформації серед товаровиробників.
У п’ятому розділі – “Удосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України” – розроблено концептуальні підходи щодо вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України та удосконалено методологічні підходи до оцінки ефективності його функціонування.
На основі опрацювання багатьох нормативно-правових актів органів державної влади різних рівнів щодо розвитку аграрного сектора економіки України, наукових та навчальних видань, статистичних матеріалів, а також за результатами проведення відповідних семінарів, круглих столів, анкетування експертів, власного досвіду, на основі вдосконалених методологічних підходів щодо формування стратегічних планів розроблено концепцію державної стратегії розвитку аграрного сектора економіки України. Основними її складовими є: по-перше, визначення проблем розвитку аграрного сектора економіки; по-друге, аналіз сильних і слабких сторін, а також можливостей та загроз розвитку аграрного сектора економіки (SWOT-аналіз); по-третє, визначення бачення майбутнього розвитку аграрного сектора економіки; по-четверте, визначення місії аграрного сектора. Місію аграрного сектора є задоволення потреб внутрішнього та світового ринку у високоякісній, екологічно чистій, конкурентоспроможній продукції сільського господарства; по-п’яте, визначення стратегічної мети. Стратегічною метою розвитку аграрного сектора повинно бути досягнення сталого та високоефективного аграрного виробництва для задоволення потреб внутрішнього та зовнішнього ринків у продукції сільського господарства; по-шосте, визначення операційних цілей. Операційними цілями повинні бути: підвищення ефективності сільськогосподарського виробництв; гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечення конкурентоздатності сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках; технічне та технологічне оновлення аграрного виробництва; створення цивілізованих умов для проживання в сільській місцевості; по-сьоме, визначення принципів розвитку аграрного сектора. До принципів, на базі яких повинен відбуватись стратегічний розвиток аграрного сектора, необхідно віднести такі: відповідальність держави за стан справ в аграрному секторі; нарощування інвестиційного потенціалу та інноваційність; спеціалізація, кооперація, кластерізація та концентрація виробництва; використання енергозберігаючих технологій; нарощування експортного потенціалу галузі; відповідність вимогам ЄАП та СОТ; екологізація господарської діяльності; захист і підтримання належного стану навколишнього природного середовища; спрямованість на добробут селян та їх соціальний захист; залучення всіх зацікавлених сторін до досягнення цілей стратегічного розвитку галузі; по-восьме, визначення моделей розвитку галузі. Для реалізації розробленої концепції державної стратегії запропоновано концептуальні підходи до формування моделей розвитку аграрного сектора економіки України.
За якісними складовими для аграрного сектора економіки України необхідно розробляти та реалізовувати інвестиційно-інноваційну (технологічну) та синергічно-інноваційну (організаційну) моделі. Розроблення моделі стратегії розвитку аграрного сектора на основі концепції синергізму є найбільш актуальним і перспективним напрямком державного регулювання економічних відносин на селі вже сьогодні. Основними складовими синергічно-інноваційної моделі розвитку є такі: кооперативний та кластерний підходи до розвитку аграрного сектора; адміністративна реформа; активізація людського фактора.
Пріоритетним напрямом інноваційної діяльності в аграрному секторі є впровадження найбільш перспективних агротехнологій і на цій основі підвищення продуктивності виробництва з метою зниження витрат на одиницю продукції та зміцнення її конкурентоспроможності на внутрішньому і світовому ринках.
Серед напрямків інноваційного розвитку аграрного сектора, які органи державної влади вже сьогодні повинні підтримувати, є такі: створення та впровадження у виробництво високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, нових порід тварин і птиці; стимулювання агроекологічного напряму, зокрема розвитку альтернативного органічного агровиробництва; формування високоосвічених професійних кадрів.
Автором запропоновано конкретні напрями впливу органів державної влади на складові сталого розвитку економіки аграрної сфери, включаючи надійне забезпечення галузі якісними та доступними за цінами матеріально-технічними ресурсами та послугами, розвиток аграрного ринку та його інфраструктури.
Для об’єктивного визначення оптимальної взаємодії механізму державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора економіки пропонується враховувати обсяги виробництва сільськогосподарської продукції і стан на агропродовольчому ринку. Для цього ситуацію в аграрній сфері АПК треба розглядати у трьох варіантах – недовиробництво, стабілізація і перевиробництво сільськогосподарської продукції. Як слід на агропродовольчому ринку формуються такі умови коли пропозиція сільськогосподарської продукції не задовольняє попит, дорівнює попиту і перевищує попит. Тому, враховуючи встановлену закономірність взаємодії механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора, запропоновано варіанти та інструменти державної аграрної політики, які, залежно від стану агропродовольчого ринку, можуть ефективно впливати на механізм ціноутворення, пропозицію, попит і конкуренцію на цьому ринку (рис. 3).
Одними з основних функцій уряду по відношенню до аграрного сектора, на наш погляд, повинна стати підтримка динаміки, ефективності, стабільності та справедливості розвитку цього стратегічно важливого сектора економіки.
Надзвичайно важливим у плані визначення оптимальних меж впливу держави, є розроблення та обґрунтування певних індикаторів для так званої “матриці дій” під час проведення регуляторної аграрної політики в України. На наш погляд, індикатори доцільності, умов та меж державного впливу на розвиток аграрного сектора необхідно визначити на законодавчому рівні через прийняття Закону “Про державне регулювання розвитку АПК України”.
У дисертації удосконалено систему оцінки ефективності державного регулювання аграрного розвитку, яка включає показники ефективності і результативності функціонування органів влади, а також показники умов, динаміки, ефективності розвитку й використання потенціалу аграрного сектора економіки відповідно на міждержавному, державному, галузевому та регіональному рівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


ВИСНОВКИ

Одержані в ході дослідження результати в сукупності розв’язують важливу науково-практичну проблему вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України для підвищення його конкурентоспроможності в умовах поглиблення аграрної реформи з урахуванням особливостей, пов’язаних з інтеграцією України в європейський та світовий економічний простір.
Суть основних висновків і пропозицій полягає в наступному:
1. Проведені реформи в аграрному секторі економіки не дали очікуваного результату, не зумовили суттєвого підвищення обсягів та ефективності аграрного виробництва, раціонального використання його земельно-ресурсного потенціалу. Тому проблемних питань, які накопичувались роками та десятиріччями в аграрному секторі і які потребують негайного вирішення, значно більше, ніж досягнень. Основні з них такі: низька ефективність сільськогосподарського виробництва; недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення; деформація міжгалузевих цінових пропорцій; нераціональне використання та відсутність ринку земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; зниження забезпеченості сільськогосподарською технікою та критична зношеність основних фондів; недосконалість інфраструктури та механізмів регулювання кон’юнктури аграрних ринків; деформація структури агровиробництва; загострення соціальних проблем у сільській місцевості. Такий стан справ вимагає суттєвих змін у механізмі державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.
2. Стратегічна мета розвитку аграрного сектора має полягати в досягненні сталого та високоефективного аграрного виробництва для задоволення потреб внутрішнього та зовнішнього ринків у продукції сільського господарства. Операційними цілями розвитку аграрного сектора повинні бути: підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва; гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках; технічне та технологічне оновлення аграрного виробництва; створення цивілізованих умов для проживання в сільській місцевості.
3. Стратегічний розвиток аграрного сектора повинен відбуватись на основі таких принципів: відповідальність органів державної влади за стан справ в аграрному секторі; нарощування інвестиційного потенціалу та інноваційності; спеціалізація, кооперація, кластеризація та концентрація виробництва; використання енергозберігаючих технологій; нарощування експортного потенціалу галузі; відповідність вимогам САП та СОТ; екологізація господарської діяльності; захист і підтримання належного стану навколишнього природного середовища; спрямованість на добробут селян та їхній соціальний захист; залучення всіх зацікавлених сторін у досягненні цілей стратегічного розвитку галузі.
4. За якісними складовими для аграрного сектора економіки України необхідно реалізовувати дві моделі стратегічного розвитку: модель першого рівня – інвестиційно-інноваційну, яка ґрунтуватиметься на максимально можливому залученні інвестицій (бюджетних, приватних, іноземних) в галузь і пошуку стратегічних резервів зростання з метою створення умов для пріоритетного розвитку окремих галузей аграрного сектора, де експерти прогнозують максимальні темпи зростання, а також галузей з найбільш високою доданою вартістю в обсязі виробництва і модель другого рівня – синергічно-інноваційну, основану на концепції синергізму, яка інтегрує в єдиний вектор розвитку організаційні, економічні, соціальні та інші складові інноваційних процесів. Основою синергічно-інноваційної моделі повинні стати кооперативний та кластерний підходи до розвитку аграрного сектора економіки.
5. Оцінку можливостей розвитку кластерів в АПК на регіональному рівні слід проводити в чотири етапи. На першому етапі необхідно визначити привабливість кластера шляхом оцінки внутрішніх і зовнішніх можливостей його розвитку. Другий етап повинен включати створення координаційного центру, залучення зацікавлених осіб, організацій та інституцій, здатних забезпечити функціонування кластера на території області або району на інноваційно-інвестиційних засадах, підготовку детальної регіональної стратегії розвитку кластерів, а також її затвердження. На третьому етапі доцільно створення кластера та здійснення інвестицій згідно з розробленою стратегією розвитку; реєстрація товарного знака, сертифікація продукції кластеру; формування ділових зв'язків, укладання договорів на поставку продукції; створення Web-сайту та Інтернет-магазину, формування торговельної мережі кластера на внутрішньому та зовнішньому ринках. На четвертому етапі важливим є здійснення практичної організаційно-економічної підтримки функціонування кластерів з боку органів державної влади та аналіз ефективності впровадження кластерної моделі розвитку АПК регіону.
6. Закономірність взаємодії механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора полягає в тому, що при посиленні державного механізму регулювання розвитку аграрного сектора й обмеженні ринкового зростання сукупного попиту буде випереджати зростання сукупної пропозиції, в результаті чого виникне дефіцит продукції. І навпаки, при посиленні ринкового механізму регулювання розвитку аграрного сектора й обмеженні державного зростання сукупної пропозиції буде перевищувати зростання сукупного попиту, в результаті чого виникне надлишок продукції. Звідси досить важливим є оптимальне співвідношення між механізмом державного і ринкового регулювання, але воно повинно залежати від співвідношення попиту та пропозиції на агропродовольчому ринку, враховуючи інтереси як виробників, так і споживачів сільськогосподарської продукції.
7. Однією із функцій державного механізму регулювання повинно стати підтримка динаміки, ефективності, стабільності та справедливості розвитку аграрного сектора економіки. При цьому підтримка динаміки розвитку аграрного сектора економіки повинна включати використання інструментів державного регулювання для досягнення позитивних значень таких індикаторів, як темпи приросту валової продукції, валової добавленої вартості, прибутку в галузі, темпи приросту інвестицій в аграрний сектор, середньої заробітної плати, а також обсягів біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. У свою чергу, підтримка ефективності розвитку повинна означати усунення неспроможностей ринку, які обумовлені монополіями, забрудненням навколишнього середовища, інфляцією, стихійними негараздами тощо, підтримка стабільності – використання макроекономічних важелів для повернення економіки аграрного сектора до сталого розвитку і підтримка справедливості – створення такого механізму державного регулювання, який би забезпечив паритет цін на продукцію промисловості і сільського господарства, доступність кредитів, розвиток сільських територій, продовольчу безпеку, співвідношення реального середнього сукупного доходу в сільському господарстві і прожиткового мінімуму тощо.
8. Для щорічної оцінки ефективності державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України доцільно застосовувати багаторівневу систему оцінки. Вона повинна базуватись як на статистичних даних, так і на даних соціологічних досліджень. Оцінку за статистичними даними пропонується робити на міждержавному, державному, галузевому та регіональному рівнях. При цьому на міждержавному рівні має проходити порівняльна оцінка державної підтримки в Україні з країнами ЄС і ОЕСР. На державному та галузевому рівнях – за показниками результативності дій органів влади та показниками динаміки й ефективності розвитку аграрного сектора. На регіональному рівні необхідно застосовувати показники ефективності, результативності та якості надання органами державної влади послуг і показники використання потенціалу аграрного сектора, а саме: рівень використання ресурсного потенціалу аграрного сектора, розвиток міжгалузевих зв’язків та кластерів і рівень безробіття в сільській місцевості.
9. Розробка державних стратегічних планів розвитку аграрного сектора повинна включати проведення ситуаційного (характеристика потенціалу, стану та тенденцій розвитку аграрного сектора, визначення проблем розвитку), факторного (виявлення причин та кількісна оцінка факторів впливу), стратегічного (аналіз ключових економічних суб’єктів, виявлення перспективних підгалузей, аналіз наявних кластерів, аналіз ефективності державного регулювання розвитку галузі) та SWOT-аналізу (аналіз сильних та слабких сторін – ендогенних факторів, аналіз можливостей та загроз – екзогенних факторів) розвитку аграрного сектора, визначення цілей, принципів та моделей стратегічного розвитку галузі.
10. Для досягнення стратегічної мети держави в умовах реалізації синергічно-інноваційної моделі розвитку аграрного сектора необхідно: переглянути чинну організаційну структуру органів державного регулювання аграрного сектора з погляду на забезпечення формування дієвого законодавчого поля, стратегічного планування, кластерного підходу до розвитку аграрного сектора та з метою підвищення ефективності державного регулювання розвитку галузі; розглянути можливості передання функцій (або їх частини) з регулювання агропромислового розвитку від органів державної влади до недержавних некомерційних організацій; сприяти розвитку дорадчих служб; посилити контроль за цільовим використанням коштів, що виділяються з Державного бюджету України на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності.
11. З метою забезпечення паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію доцільно змінити методичні підходи до встановлення мінімальної закупівельної ціни на окрему продукцію сільськогосподарських підприємств шляхом заміни прогнозного індексу споживчих цін у формулі розрахунку мінімальної ціни, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 р. № 399, на аналогічний індекс цін на матеріально-технічні ресурси промислового походження, які споживаються в сільському господарстві.
12. Еволюція теоретичних концепцій державного регулювання економіки зумовлена змінами, які проходили в матеріальному виробництві. При цьому, розвинуті країни досить успішно використовують різні концепції: і ті, де державі належить посилена роль, і ті, де роль держави обмежена. Але сьогодні відбувається становлення глобально інтегрованої регулятивної системи на мегарівні. Тому формування такої системи веде до стандартизації параметрів систем національного регулювання, їхньої адаптації до міжнародних критеріїв побудови механізмів державного регулювання. У цих процесах для України важливо знайти своє місце через урахування національних інтересів.
13. Розвиток аграрного сектора необхідно розглядати як сукупність прогресивних, поступових змін умов і результатів діяльності аграрних товаровиробників, які характеризуються якісними показниками. До умов діяльності необхідно відносити наявність стратегії й тактики розвитку галузі, державної підтримки, різних форм власності та господарювання, інвестиційної привабливості, інфраструктури аграрного ринку. При цьому державне регулювання розвитку аграрного сектора треба сприймати як вплив держави на діяльність суб’єктів аграрного ринку, спрямований на створення умов для продовольчої та економічної безпеки держави, сприяння ефективному функціонуванню і сталому розвитку сільськогосподарських формувань та підвищення суспільного благополуччя.
14. Механізм державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки доцільно розглядати як сукупність видів та способів дій суб’єкта регулювання, який ґрунтуються на базових принципах та реалізації функцій, забезпечуючи за допомогою певних форм, методів і засобів ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення визначеної мети та розв’язання протиріч. При цьому економічні функції держави повинні визначати напрями діяльності органів державного управління, завдання й цілі, а механізм державного регулювання – забезпечувати способи їхньої реалізації.
15. Загальносвітовими тенденціями у розвитку відносин “органи державної влади – аграрний сектор” є такі: посилення регуляторної роли держави; дотаційність аграрного сектора; переорієнтація державної підтримки з субсидій, які пов’язано з обсягами виробництва, до прямої підтримки аграрних виробників; сприяння розширенню місткості аграрного ринку засобами державної політики; державна підтримка різних форм власності; протекціонізм щодо вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції в розвинених країнах; перехід від “традиційних” заходів ринкової, зокрема цінової, підтримки, інтервенційних закупівель і різноманітних субсидій до заходів “зеленої скриньки”.
16. Державна кадрова політика в аграрному секторі економіки повинна бути спрямована на: задоволення потреб агропромислового комплексу у висококваліфікованих фахівцях; створення сільській молоді умов для здобуття професійно-технічної та вищої освіти; перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів сільського господарства; активізацію роботу з резервом кадрів; формування сучасної управлінської еліти; створення умов для підвищення доходів усіх зайнятих в аграрній сфері, а також на розвиток соціальної сфери на селі, яка є основою для задоволення соціальних потреб сільських мешканців.
17. Основними напрямками вдосконалення системи державного регулювання розвитку аграрного сектора в умовах інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору є: реформування системи органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання розвитку аграрного сектора, шляхом перегляду та чіткого розмежування їхніх повноважень й інструментів підтримки з урахуванням вимог Спільної аграрної політики ЄС та СОТ; розроблення та впровадження обласних та районних стратегій розвитку аграрного сектора; посилення в діяльності центральних і місцевих органів управління агропромисловим розвитком стратегічного аналізу, прогнозування, моніторингу, інспекційних та контрольних функцій; враховуючи світові тенденції та європейський досвід, делегування окремих повноважень управлінь агропромислового розвитку на місцях щодо регулювання аграрного сектора самоврядним галузевим та міжгалузевим об’єднанням; запровадження кластерного підходу в державному регулюванні розвитку аграрного сектора.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:
1. Латинін М.А., Майстро С.В. Регіональна політика стимулювання розвитку аграрного сектора економіки // Регіональна політика розвитку аграрної сфери: [Моногр.] / Г.І. Мостовий, Л.М. Анічин, Г.О. Андрусенко та ін.; За заг. ред. проф. Г.І. Мостового – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – С. 76 – 116.
Особистий внесок: обґрунтовано теоретико-методологічні підходи щодо визначення розвитку аграрного сектора економіки.
2. Латинін М.А., Ульянченко Ю.О. Сутність, складові та результативність механізму державного регулювання розвитку економіки аграрного сектора // Механізми ефективного розвитку економіки аграрної сфери АПК України: [Моногр.] / Л.М. Анічін, Г.О. Андрусенко, Г.І. Мостовий та ін.; За заг. ред. проф. Л.М. Анічина. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – С. 6 – 58.
Особистий внесок: визначено сутність, складові та результативність механізму державного регулювання розвитку економіки аграрного сектора.
3. Латинін М.А. Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання: [Моногр.] – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – 376 с.
Статті в наукових фахових виданнях:
4. Латынин Н.А. Инвестиции – основной фактор развития аграрной экономики Украины в современных условиях // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2002. – № 2 (13). – С. 86 – 88.
5. Латинін М.А. Фінансова стійкість як основа економічної безпеки підприємства // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – № 2 (17): У 2-х ч. – Ч.2. – С. 33 – 39.
6. Латинін М.А. Механізми реалізації державної технічної політики в аграрному секторі економіки України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – № 1 (19). – С. 32 – 38.
7. Латинін М.А. Ринкові та державні механізми регулювання аграрного сектора // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2004. – № 2 (21): У 2-х ч. – Ч.2. – С. 37 – 43.
8. Латинін М.А. Генезис ринкових відносин та державного регулюван-ня сільського господарства в V – на початку XX ст. в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 3 (19). – С. 36 – 48.
9. Латинін М.А. Результативність державних механізмів регулювання розвитку аграрного сектора під час входження в систему ринкових відносин // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 4 (20). – С. 126 – 136.
10. Латинін М.А. Ефективність розвитку аграрних підприємств Харківської області у пореформений період // Менеджер: Вісн. Донецького держ. ун. управління. – 2004. – № 4 (30). – С. 93 – 98.
11. Латинін М.А. Концептуальні підходи щодо розвитку аграрного сектора економіки // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2004. – № 3 (22). – С. 27– 33.
12. Латинін М.А. Оцінка методів та засобів державного регулювання аграрного сектора // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2005. – № 2 (25): У 2 ч. – Ч. 2. – С. 157– 165.
13. Латинін М.А. Законодавче забезпечення функціонування механізму державної підтримки розвитку аграрного сектора економіки України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2005. – № 3 (26). – С. 272 – 281.
14. Латинін М.А. Оцінка рівня державної підтримки аграрного сектора за допомогою конвенційних методів // Державне управління: теорія та практика: Електронний наук. фаховий журн. – 2005. – № 1 // http://www.nbuv.gov.ua/Artikles/Nadupu/2005-1
15. Латинін М.А. Теоретичні підходи щодо визначення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України // Державне управління: теорія та практика: Електронний наук. фаховий журн. – 2005. – № 2 // http://www.academy.kiev.ua/ej2/txts/galuz/05lmaseu.pdf
16. Латинін М.А. Вплив держави на аграрні перетворення в Україні в період власного державотворення та в радянські часи // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Вип. 1. – С. 155 – 161.
17. Латинін М.А. Трансформація системи державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України // Актуальні проблеми державного управ-ління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, 2005. – № 1 (23). – С. 108 – 115.
18. Латинін М.А. Теоретико-методологічні підходи щодо вимірювання ефективності розвитку аграрного виробництва // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. – № 1 (19). – С . 171 – 177.
19. Латинін М.А. Концептуальні підходи до державного регулювання аграрного виробництва в світі // Ефективність державного управління: Зб. наук. праць / За заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2005. – № 9. – С. 271 – 278.
20. Латинін М.А. Оцінка системи державного регулювання розвитку аграр-ного сектора // Державне управління в Україні: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. /
За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – С. 167 – 173.
21. Латынин М.А. Механизмы государственного влияния на развитие аграрного сектора экономики // Научные труды Академии управления при Президенте Республики Бєларусь. – Мн.: АУ, 2005. – Вып. 3. – С. 110 – 116.
22. Латинін М.А. Формування кадрової політики держави в аграрному секторі економіки України // Теорія та практика державного управління. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, “Магістр”, 2006. – Вип. 1 (13). – С. 208 – 216.
23. Латинін М.А. Сутність, механізм розроблення і стан виконання державних цільових програм підтримки розвитку агарного сектора економіки України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – №1 (27). – С. 316 – 324.
24. Латинін М.А. Державне регулювання розвитку аграрного ринку в Україні // Вісник НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – № 1. – С. 162 – 170.
25. Латинін М.А. Удосконалення цінової політики держави на аграрному ринку // Вісник НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – № 2. – С. 215 – 222.
26. Латинін М.А. Результативність державної технічної політики в АПК України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006. – № 2 (28): У 2 ч. – Ч. 1. – С. 182 – 190.
27. Латинін М.А. Вплив держаних органів влади на формування та розвиток інфраструктури аграрного ринку України // Держава та регіони: Наук.-виробн. журн. Серія: Державне управління. – Запоріжжя, 2006. – № 2. – С. 126 – 132.
28. Латынин Н.А. Механизмы государственной поддержки развития аграрного сектора экономики Украины // Сб. научн. трудов аспирантов и соискателей. – Курск: Изд-во КИГМС, 2006 – C. 103 – 115.
29. Латинін М.А. Взаємодія механізмів державного і ринкового регулювання розвитку аграрного сектора економіки України // Держава та регіони: Наук.-виробн. журн. Серія: Державне управління. – Запоріжжя, 2006. – № 3. – С. 80 – 85.
30. Латинін М.А. Удосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України // Державне будівництво: Електронний наук. фаховий журн. – 2006 – № 1 // http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/doc/2/06.pdf
31. Латинін М.А. Організаційно-методичний механізм формування кластерів в АПК України // Теорія та практика державного управління. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ, “Магістр”, 2006. – Вип. 3 (15). – С. 107 – 115.
Статті в інших виданнях, тези доповідей:
32. Латынин Н.А. Финансовые результаты деятельности предприятий как факторы наполнения доходной части бюджета Украины // Теорія та практика державного управління. – Вип. 1: Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні: Матеріали наук.-практ. конференції, 27 листопада 2002 р. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – С. 105 – 108.
33. Латинін М.А. Державне регулювання інвестиційними потоками в аграрному секторі регіону // Вісник ХДТУСГ: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. – Вип. 25. – Х.: ХДТУСГ, 2004. – С. 368 – 373.
34. Латинін М.А. Формування інвестиційного потенціалу економіки України // Теорія та практика державного управління. Вип.7: Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні: Матеріали наук.-практ. конференції, 27 листопада 2003 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – С. 33 – 37.
35. Латинін М.А. Державна підтримка аграрного сектора в умовах інтеграції України до світової організації торгівлі // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конференції за міжнародною участю, Київ, 28 трав. 2004 р. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – У 2 т. – Т.2. – С. 224 – 226.
36. Латинін М.А. Критерії та шляхи сталого розвитку аграрного виробництва в сучасних умовах господарювання // Вісн. Харк. нац. техн. ун-ту сільського господарства: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. – Вип. 30. – Х.: ХНТУСГ, 2004. – С. 142 – 147.
37. Латинін М.А. Заходи держави щодо стимулювання розвитку аграрного сектора економіки України // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щорічної наук.-практ. конференції, 24 листопада 2004 р. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – У 2 т. – Т.1. – С. 230 – 232.
38. Латинін М.А. Ефективність фінансово-економічних важелів впливу держави на розвиток аграрних підприємств // Міжбюджетні відносини та податкова політика в Україні: Матеріали наук.-практ. конференції, 30 листопада 2004 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. – С. 64 – 66.
39. Латынин Н.А. Государственная поддержка и стимулирование развития аграрного сектора экономики Украины // Современная парадигма укрепления российской государственности: проблемы, тенденции и пути их решения. – В 3 т. –Т.1: Государственное регулирование современной российской экономики: Сб. научн. ст. по материалам конференции / Под общей ред. В.М. Ермакова. – Курск: Изд-во КИГМС, 2005. – С. 74 – 77.
40. Латынин Н.А. Оценка механизмов государственного регулирования развития аграрного сектора экономики Украины // Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования: Материали междунар. научн.-практ. конференции, 21-22 апреля 2005 г. – Минск: Академия управления при Президенте Республики Беларусь, 2005. – Ч.1. – С. 47 – 49.
41. Латынин Н.А. Государственная техническая политика в аграрном секторе экономики Украины // Узбекистан и Украина: грани сотрудничества. – Ташкент: Издательство “Akademiya”. – 2006. – С. 122 – 129.
42. Латынин Н.А. Трансформация государственного влияния на развитие аграрного сектора экономики Украины в условиях интеграции в мировое экономическое пространство. – Курск: Изд-во КИГМС, 2006 – C. 134 – 141.
43. Латинін М.А. Напрями вдосконалення механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р.: У 2 т. / За заг. ред. О.Ю. Оболенського, В.М. Князева. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т.2. – С. 234 – 235.

АНОТАЦІЯ

Латинін М.А. Державне регулювання розвитку аграрного сектора економіки України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України. – Донецьк, 2007.
У дисертації визначено наукові засади та методологію механізму ринкового й державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки. Виявлено особливості еволюції механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України. Проаналізовано ефективність впливу органів державної влади на розвиток аграрного сектора в сучасних умовах господарювання в Україні. Визначено політику державного регулювання складових сталого розвитку економіки аграрної сфери АПК. Розроблено концепцію державної стратегії розвитку аграрного сектора економіки України. Удосконалено методологічні підходи щодо розробки стратегічних планів розвитку аграрного сектора. Обґрунтовано багаторівневу систему оцінки державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки.
Ключові слова: аграрний сектор, механізм державного регулювання, взаємодія механізмів регулювання, органи державної влади, кластерний підхід, концепція державної стратегії розвитку, моделі розвитку, оцінка ефективності державного регулювання.

АННОТАЦИЯ

Латынин Н.А. Государственное регулирование развития аграрного сектора экономики Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины. – Донецк, 2007.
В диссертации определены научные основы и методология механизма рыночного и государственного регулирования развития аграрного сектора экономики. Выявлена закономерность взаимодействия механизмов государственного и рыночного регулирования развития аграрного сектора, которая заключается в том, что при усилении государственного механизма регулирования развития аграрного сектора и ограничении рыночного рост совокупного спроса будет опережать рост совокупного предложения, в результате чего возникает дефицит продукции. И, наоборот, при усилении рыночного механизма регулирования развития аграрного сектора и ограничении государственного рост совокупного предложения будет превышать рост совокупного спроса, в результате чего возникает излишек продукции. Отсюда важным является оптимальное взаимодействие между механизмом государственного и рыночного регулирования развития аграрного сектора, но оно должно зависеть от соотношения спроса и предложения на агропродовольственном рынке, учитывая интересы, как производителей, так и интересы потребителей сельскохозяйственной продукции.
Выявлены особенности эволюции механизма государственного регулирования развития аграрного сектора экономики Украины. Доказано, что эволюция механизма влияния государства на развитие сельского хозяйства Украины характеризуется тем, что: во-первых, в процессе хозяйственных реформ постоянно осуществлялся переход от рыночных отношений к прямому государственному управлению аграрным сектором, и наоборот; во-вторых, в основе всякой хозяйственной реформы было решение проблемы объединения механизмов рыночного и государственного регулирования экономики; в-третьих, в зависимости от глубины решения этой проблемы, определялось направление реформ и ее результаты; в-четвертых, результативность реформ зависела от стабильной социально-политической ситуации в стране.
Проанализирована эффективность влияния государства на развитие аграрного сектора в современных условиях хозяйствования в Украине. Определено, что особенность функционирования организационно-правового механизма поддержки развития аграрного сектора сегодня заключается в том, что, с одной стороны, отсутствует в полном объеме финансовое обеспечения принимаемых законов, а, с другой, – невыполнение уже принятых законов и других нормативно-правовых актов, т.е. существует низкая исполнительная дисциплина в государственных органах власти. В целом можно прийти к выводу, что применяемые способы поддержки через финансово-экономический механизм, как за количественными, так и за качественными показателями являются недостаточными для обеспечения устойчивого развития аграрного сектора экономики Украины.
Автором предложены конкретные направления влияния государства на составляющие устойчивого развития экономики аграрной сферы, включая надежное обеспечение аграрного сектора качественными и доступными по ценам материально-техническими ресурсами и услугами, развитие аграрного рынка и его инфраструктуры.
Разработана концепция государственной стратегии развития аграрного сектора экономики Украины, в которой, на основе проведенного социологического исследования, ситуационного и SWOT-анализа, определено видение будущего развития аграрного сектора экономики, его миссию, стратегическую и операционные цели, принципы и модели развития. Стратегическая цель развития аграрного сектора должна заключаться в достижении устойчивого и высокоэффективного аграрного производства для удовлетворения нужд внутреннего и внешнего рынков продукцией сельского хозяйства. Операционными целями должны быть: повышение эффективности сельскохозяйственного производства; гарантирование продовольственной безопасности государства; обеспечение конкурентоспособности сельскохозяйственной продукции на внутреннем и внешнем рынках; техническое и технологическое обновление аграрного производства; создание цивилизованных условий для проживания в сельской местности.
Разработаны методические подходы по формированию и оценке возможностей развития кластеров в АПК на региональном уровне, в основу которых положено четыре этапа, где определены действия органов государственной власти регионального уровня по их созданию.
Предложена многоуровневая система оценки государственного регулирования развития аграрного сектора экономики Украины, которая включает показатели эффективности и результативности функционирования органов власти, а также показатели условий, динамики, эффективности развития и использование потенциала аграрного сектора экономики соответственно на межгосударственном, государственном, отраслевом и региональном уровнях.
Ключевые слова: аграрный сектор, механизм государственного регулирования, взаимодействие механизмов регулирования, органы государственной власти, кластерный подход, концепция государственной стратегии развития, модели развития, оценка эффективности государственного регулирования.

SUMMARY

Latynin M.A. State regulation of the development of agrarian sector of economy in Ukraine. – Manuscript.
The thesis for Doctor's Degree in Public administration on speciality 25.00.02 –mechanisms of public administration. – The Donetsk State University of management, Ministry of education and science of Ukraine. – Donetsk, 2007.
Scientific bases and methodology of the mechanism of market and state regulation of the development of agrarian sector of economy are determined in the dissertation. Features of evolution of the mechanism of state regulation of the development of agrarian sector of economy in Ukraine are revealed. The efficiency of the government bodies` influence on the development of agrarian sector in modern conditions of managing in Ukraine is analysed. The policy of state regulation of the components of steady development of economy in agrarian sphere of the agrarian-and-industrial complex is determined. The concept of the state strategy of the development of agrarian sector of economy in Ukraine is developed. Methodological approaches as to the development of strategic plans for the development of agrarian sector are advanced. The multilevel system for estimation of state regulation of the development of agrarian sector of economy is grounded.
Key words: state regulation, agrarian sector, the mechanism of state regulation, interaction of mechanisms of regulation, bodies of government, the cluster approach, the concept of the state strategy of development, models of development, estimation of efficiency of state regulation.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking