Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне управління економікою України (адміністративно-правовий аспект

 

Рябченко Олена Петрівна

Державне управління економікою України (адміністративно-правовий аспект)

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління;
адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Університету внутрішніх справ МВС України

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор
Бандурка Олександр Маркович, ректор Університету внутрішніх справ, народний депутат України
Офіційні опоненти доктор юридичних наук, доцент Шкарупа Віктор Костянтинович, начальник кафедри оперативно-розшукової діяльності та адміністративного процесу Національної академії податкової служби України
доктор юридичних наук, доцент Пєтков Валерій Петрович, начальник кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Запорізького юридичного інституту МВС України
доктор юридичних наук, доцент Тищенко Микола Маркович, кафедра адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Провідна установа: Інститут держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, м. Київ, відділ проблем державного управління та адміністративного права
Захист відбудеться “ 24 ” жовтня 2000 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.700.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Університеті внутрішніх справ МВС України за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Університету внутрішніх справ МВС України за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27
Автореферат розісланий “ 22 ” вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
В.Я. Гоц

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Процеси, що відбуваються в Україні, багато в чому є складними і неоднозначними, настійно потребують реформування усіх галузей вітчизняного права для досягнення його головної мети – забезпечення прав і свобод людини і громадянина, підвищення добробуту та економічної незалежності держави. Найважливішою ділянкою такого реформування є адміністративно-управлінська сфера, що обумовлюється низкою чинників. Органи державної влади та місцевого самоврядування безпосередньо впливають на формування суспільних відносин у сфері економіки, видаючи численні нормативні акти з цього кола питань, здійснюючи державно-управлінські заходи. У свою чергу, зміна відносин власності, переорієнтація економіки на створення конкурентного середовища, політичні зміни, що відбуваються у країні, вимагають підвищення гнучкості державного управління, особливо сферою економічних відносин, визначення засад трансформації та реорганізації управління.
Стратегічні напрямки державного розвитку сформульовані у Конституції України. В ній закріплено право приватної власності (ст.41), право власності на землю (ст.14), рівність прав різних форм власності перед законом (ст.13), державний захист конкуренції (ст.42), соціальна спрямованість економіки (ст.13), визначені засади державного управління цими процесами.
Провідна роль у реалізації цих конституційних положень належить державі і тому вкрай необхідне підвищення активності управлінської діяльності держави щодо трансформації економічних відносин в Україні. Сучасна європейська юридична наука виходить з того, що обов’язок держави підтримувати економічний порядок у суспільстві зумовлює здійснення нею управління економікою.
Розробка проблеми державного управління економікою постає одним із провідних напрямків комплексного дослідження державного управління. Її вивчення має відомою мірою міждисциплінарне значення, оскільки державно-управлінські відносини в сфері економіки регулюють не тільки норми адміністративного, а й цивільного, фінансового, підприємницького, трудового, кримінального та інших галузей права, що також свідчить про актуальність досліджуваної теми.
Демократизація суспільних відносин, входження України у світове співтовариство зумовлює необхідність нового погляду на проблему державного управління економікою відповідно до стандартів, принципів і норм, вироблених світовою спільнотою. Об’єктивно зростає вплив міжнародних стандартів, норм і принципів міжнародного права на розвиток національного законодавства, у тому числі й адміністративного. У більшості досліджень вітчизняних вчених висвітлюється лише зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання економіки, як правило, без врахування специфіки та стартових умов трансформаційних перетворень в Україні. Вивчення та узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду правового регулювання економіки показують, що чинне законодавство потребує вдосконалення не тільки через розробку відповідних змін і доповнень, а й законів, які б дозволяли усунути існуючі прогалини.
Питання взаємовідносин держави і економіки певною мірою розглядалися філософами, теоретиками права, державознавцями, адміністративістами, економістами, соціологами. Окремо слід підкреслити вагомий внесок у розробку даної проблеми таких провідних учених як Арановський К.В., Авер’янов В.Б., Атаманчук В.Г., Афанасьєв В.Г., Бандурка О.М., Барінова Л.В., Бачіло І.Л., Битяк Ю.П., Вебер М., Веблен Т., Ведель Ж., Вітке М., Емерсон Г., Зуй В.В., Кноррінг В.І., Коваль Л.В., Козлов Ю.М., Кривенко Л.Т., Опришко В.Ф., Пєтков В.П., Попович В.М., Попов Г.Х., Селіванов В., Сіренко В.Ф., Тихоміров Ю.О., Тищенко М.М., Файоль А., Фролов Є.С., Цвєтков В.В., Чіркін В.Є., Черч А., Шаповал В.М., Шемшученко Ю.С., Шкарупа В.К., Юзьков Л.П. та інші автори.
Роботи зазначених та інших авторів, безсумнівно, мають важливе наукове і практичне значення; висновки і рекомендації, що містяться в них, послужили і служать подальшому вдосконаленню законодавства у адміністративно-правовій сфері, а також правозастосовної практики у сфері державного управління економікою. Проте, на даний час на дисертаційному та монографічному рівнях відсутні роботи, присвячені комплексному дослідженню державного управління економікою. При цьому слід зазначити, що окремі аспекти досліджувались раніш в контексті законодавства колишнього Союзу РСР і на сьогоднішній день відомою мірою втратили свою актуальність. Саме тому дослідження адміністративно-правового аспекту державного управління економікою крізь призму реалій сьогодення виявляється необхідним і своєчасним.
Викладене свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень нагромадженого адміністративно-правовою та іншими юридичними науками теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обгрунтування на цій підставі способів вирішення проблем державного управління економікою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні (затверджено Указом Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” №810/98 від 22 липня 1998 року; із змінами, внесеними Указами Президента України №1000/98 від 10 вересня 1998 року та №1048/98 від 21 вересня 1998 року), а також Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки. Дослідження виконано відповідно п.1.2 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995 – 2000 роки (затверджені рішенням колегії МВС України №4КМ/2 від 28 лютого 1995 року).
Об’єктом дослідження виступають державно-правові закономірності, взаємовідносини держави і економіки, правова регламентація державно-управлінської діяльності в сфері економіки.
Предметом дослідження є теоретичні і методологічні засади державного управління економікою, нормативна основа державного управління, правозастосовна практика, здійснювана уповноваженими органами державної влади і місцевого самоврядування.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження у адміністративно-правовому аспекті найбільш актуальних і важливих наукових проблем формування, законодавчої регламентації та реалізації державного управління економікою, а також визначення основних напрямків вдосконалення державного управління, розробка і обгрунтування рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства, що регламентує сферу державного управління економікою.
Відповідно до зазначеної мети дисертаційного дослідження в роботі вирішуються такі задачі:
- застосовуючи історичний та компоративний методи, сформульовані методологічні засади державного управління економікою: поглиблений понятійний апарат, визначені принципи, функції, методи та форми державного управління;
- визнаючи, що засадою дії системи органів державної влади є концепція єдності і розподілу влад, виявлені основні тенденції змін у державному управлінні економікою у країнах з різними формами державного правління та державного устрою;
- визначені чинники, що впливають на трансформацію державного управління економікою України, сформульовані властивості державного управління;
- спираючись на методологічний потенціал порівняльно-правового аналізу, уточнений правовий статус та визначені повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо управління економікою, обгрунтовані напрямки вдосконалення організаційно-правового забезпечення діяльності означених органів;
- виходячи з конституційної норми про рівність прав різних форм власності, визначені правові засади змін відносин власності, розроблені заходи щодо їх вдосконалення;
- розглядаючи державне управління економікою у адміністративно-правовому аспекті, проведений аналіз управління бюджетним процесом та запропоновані шляхи його оптимізації;
- враховуючи необхідність здійснення структурних змін в економіці України, досліджене управління реструктуризацією економіки України у адміністративно-правовому аспекті, розроблене нормативне забезпечення стратегії структурних змін в економіці;
- висвітлюючи проблеми державного управління економікою, визначені тенденції розвитку тіньового сектору економіки, розроблені комплексні державно-управлінські заходи попередження та протидії тінізації економіки.
Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз правового регулювання взаємовідносин держави і економіки. У роботі застосовуються також окремі наукові методи пізнання. За допомогою логіко-семантичний методу поглиблено понятійний апарат (розділ 1). Для висвітлення проблеми адміністративно-правового аспекту діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері управління соціально-економічним розвитком України (розділ 2) використані історичний та компоративний методи. Порівняльно-правовий та історико-правовий методи широко використовуються для дослідження змісту державного управління економікою (розділ 3), а системний підхід та статистичний метод застосовані для дослідження проблем державного управління реструктуризацією економіки та державного управління подоланням тінізації економіки (розділи 4, 5).
Поряд із працями з адміністративного права дисертант широко використовував наукові розробки з філософії, загальної теорії права, галузевих правових наук, економіки, соціології. Дане дослідження пов’язане із загальними правовими проблемами, а також із галузевими юридичними науками. Значне місце у ньому посідають питання, що стоять перед юридичною наукою у зв’язку з реалізацією положень Конституції України, необхідністю приведення законодавства України у відповідність з її приписами, міжнародно-правовими нормами і стандартами.
Положення і висновки роботи грунтуються на нормах Конституції і чинного законодавства України, нормативно-правових актах державних органів, правозастосовної практики.
При написанні роботи дисертантом були проаналізовані законодавство Росії до 1917 р., погляди окремих дореволюційних учених юристів з питань, що стосуються теми дисертаційного дослідження, законодавство Союзу РСР, правові акти деяких зарубіжних держав, а також дослідження зарубіжних учених і досвід функціонування окремих правових інститутів у інших державах.
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали законодавчі та інші нормативно-правові акти України, окремих зарубіжних держав, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства щодо державного управління економікою, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням державного управління економікою України у адміністративно-правовому аспекті. Наукова новизна даної роботи визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку відносин в адміністративній сфері та напрямків вдосконалення законодавства про державне управління економікою України.
У дисертації обгрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень і висновків, одержаних особисто здобувачем. Насамперед, це те, що:
- уперше в Україні проведене комплексне дослідження взаємовідносин економіки і держави у особі її уповноважених державних органів в процесі розбудови суспільних відносин в сфері економіки, які регламентуються нормами адміністративного та деяких інших галузей права;
- дослідження проведене на основі положень Конституції України з урахуванням нових соціальних, політичних, економічних та правових реалій сьогодення, процесів входження України у світове співтовариство;
- уперше в адміністративно-правовій літературі державне управління економікою як правове явище розглядається в контексті положень теорії управління, що дозволяє аналізувати адміністративно-правовий статус уповноважених державних органів, екстраполюючи теоретичні положення і висновки на конкретні правові ситуації;
- здійснений новий підхід у розумінні і визначенні змісту державного управління економікою через комплексне дослідження структурних змін як у суб’єкті управління – уповноважених органах державної влади і місцевого самоврядування, так і в об’єкті – економіці, а також взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом;
- уперше сформульовані принципи, функції, методи і форми державного управління економікою за умови зміни змісту та характеру державного управління;
- уперше системно досліджується адміністративно-правовий статус та організаційно-правове забезпечення дії органів державної влади та місцевого самоврядування щодо державного управління економікою, формулюються конкретні пропозиції щодо їх вдосконалення;
- по-новому, у онтологічному та гносеологічному аспектах, проаналізована проблема співвідношення централізації та децентралізації у державному управлінні економікою;
- обгрунтовується необхідність державного управління процесами формування системи форм власності. При цьому по-новому пропонується розглядати державну власність - як стимулятор ринкових перетворень. Для забезпечення балансу приватного та публічного інтересів в процесі державного управління власністю розроблені критерії обмеження росту частки приватної власності, запропонований проект Закону України “Про управління об’єктами права державної власності”;
- обгрунтована необхідність розширення кола повноважень органів виконавчої влади щодо складання Державного бюджету України та контролю за його виконанням, сформульовані конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, що регулює відносини у бюджетній сфері, розроблені конкретні повноваження Міністерства фінансів та місцевих органів виконавчої влади;
- обгрунтовані підходи щодо державного управління реструктуризацією економіки, розроблений проект Закону України “Про стратегічні напрямки державної регіональної економічної політики”;
- уперше пропонуються розроблені автором комплексні державно-управлінські заходи боротьби із тіньовою економікою.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що уперше в Україні державне управління економікою розглядається як система, аналіз якої здійснений у адміністративно-правовому аспекті. Визначені та досліджені суб’єкти державного управління економікою, якими є уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування; об’єкт управління – економіка, а також сутність та особливості взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом в нових для України умовах демократизації суспільних відносин. Уточнене поняття економіки, а розроблені принципи, функції, методи та форми державного управління економікою дозволяють поглибити основні положення теорії управління.
Практичне значення отриманих результатів полягають у наступному:
- у науково-дослідницькій сфері – матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблеми державного управління економікою;
- у правотворчій сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного адміністративного законодавства; запропоновані законопроекти, які дозволяють усунути нормативну неврегульованість управління об’єктами права державної власності, управління регіональним розвитком; розроблена на рівні законопроекту Концепція розвитку місцевого самоврядування в Україні, запропонована типова організаційна структура місцевої державної адміністрації як пропозиція щодо доповнення чинного Закону України “Про місцеві державні адміністрації”;
- у правоохоронній сфері – запропоновані заходи спрямовані на боротьбу з тіньовою економікою;
- у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів “Адміністративне право”, “Державне управління”, у викладенні відповідних навчальних дисциплін, науково-дослідницькій роботі студентів;
- у правовиховній сфері – положення і рекомендації дисертації можуть слугувати матеріалом у роботі з підвищення рівня правової культури населення і фахового рівня працівників органів виконавчої влади, правоохоронних та судових органів.
Апробація і реалізація результатів дослідження. Дисертація виконувалась на кафедрі адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Університету внутрішніх справ МВС України.
Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки були обговорені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: “Новый Уголовный Кодекс Российской Федерации: проблемы борьбы с преступностью” (м. Ростов-на-Дону,1997); “Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності”(Національна юридична академія, м. Харків,1998); “Проблеми вдосконалення законодавства і практики його застосування з врахуванням прогнозу злочинності”( ЛІВС МВС України, м. Луганськ,1999); “Митна справа в Україні: сучасні проблеми та шляхи вдосконалення”(Академія митної служби України, м. Дніпропетровськ,1999).
Основні положення впроваджені у проект Закону України “Про управління об’єктами права державної власності”. Відповідний документ направлений до Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, власності та інвестицій. Розроблені зміни і доповнення до Законів України “Про боротьбу з корупцією”, “Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю”, “Про бюджетну систему України”. Положення розробленої Концепції розвитку місцевого самоврядування в Україні та засади державної регіональної економічної політики впроваджені у програму “Харківщина - 2010”, розроблено пропозиції щодо проекту бюджетної резолюції на 2000 рік та на 2001 рік, а також до проекту Бюджетного кодексу України, прийнятому Верховною Радою України у першому читанні. Відповідні пропозиції направлені до Комітету Верховної Ради з питань бюджетної політики Окремі положення дослідження “Проблеми тінізації економіки в період формування ринкових відносин”, яке проводилося у межах Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, були впроваджені у діяльність Міністерства внутрішніх справ України, Управління по боротьбі з економічною злочинністю, до Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією направлено доповідну записку про сучасний стан податкового законодавства в Україні. До Президента України направлені практичні рекомендації щодо впровадження положень, викладених у Посланні до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 – 2004 рр.” Розроблена та впроваджена у навчальний процес навчальна програма “Державне управління і тіньова економіка”.
Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії “Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин” (1999), курсі лекцій “Проблеми тінізації економіки в період формування ринкових відносин” (1998), 29 статтях, інших наукових публікаціях дисертанта, виступах автора на науково-практичних та наукових конференціях, у тому числі й міжнародних, на “круглих столах”.
Структура роботи. Відповідно до мети, предмета дослідження, дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків (повний обсяг дисертації - 366 сторінок), переліку використаної літератури (481 джерело), чотирьох додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі наводяться положення, що визначають актуальність теми дослідження, його необхідність і наукову новизну. Розкриваються мета, основні задачі та напрямки дослідження.
Розділ І “Теоретичні засади державного управління економікою України” присвячений визначенню концептуальних положень державного управління економікою за умови розбудови правової держави, соціального ринкового господарства.
У підрозділі 1.1 “Поняття державного управління економікою” автор виходить з того, що для осмислення проблеми державного управління економікою слід з’ясувати його як самостійне правове явище. При цьому слід уточнити поняття “управління”, “державне управління”, “державне управління економікою”. Аналіз підходів щодо визначення управління дозволяє дійти висновку, що воно є процесом взаємодії підсистем - суб’єкту та об’єкту управління (Бандурка О.М., Козлов Ю.М., Фролов Е.С. та інші). На думку автора, управління доцільно розуміти у широкому (управління природними процесами) та вузькому (управління розвитком суспільства) смислах. Управління у широкому смислі становить собою сукупність дій суб’єкта по упорядкуванню системи природних процесів, які мають об’єктивний і динамічний характер, з метою забезпечення відповідності об’єктивним закономірностям їх розвитку. Суб’єкт управління має на систему прямий вплив. Система, як об’єкт управління, здійснює зворотний вплив на суб’єкт. Під системою розуміється система природних процесів, які мають об’єктивний, динамічний характер.
Теорія управління виділяє, залежно від суб’єктного та об’єктного складу, три системи управління: технічну, біологічну, соціальну. Якщо об’єктом управління постають машини й механізми – це технічна система. У випадку здійснення управління тваринними та рослинними організмами – біологічна система. Об’єктом управління соціальної системи є люди. Але машини, механізми діють на основі законів математики, фізики. Ці закони відображають розвиток природних процесів, тих, які відбуваються у самій природі. Коріння законів розвитку тваринного та рослинного світу також знаходяться у природних процесах. Що стосується соціальної системи управління, то люди, як об’єкти управління, є продуктом еволюції природи.
Суспільство розвивається за об’єктивними законами. Неможна ігнорувати вплив на його розвиток суб’єктивного чиннику – свідомості суб’єктів суспільних відносин – людей. Врахування значного впливу цього чиннику, на відміну від дії об’єктивних природних законів розвитку, дозволяє розглядати управління у вузькому смислі – коли об’єктом управління постає суспільство. Таким чином, у вузькому смислі, управління можна розглядати як цілеспрямовану взаємодію між суб’єктом та об’єктом управління з метою досягнення запланованих суб’єктом результатів розвитку суспільства і визначити його як управління розвитком суспільства.
У свою чергу, адміністративісти виказують своє бачення широкого та вузького смислів управління. Вузький смисл державного управління постає у розгляді його як однієї з форм державної діяльності. Якщо мається на увазі управління державою – це широкий смисл управління. Автор вважає, що таке визначення потребує поглиблення тому, що державне управління охоплює усі форми (види) державної діяльності. При цьому об’єктом управління постає соціальний розвиток суспільства, а не тільки держава. Держава є формою організації суспільства і виникає на певному етапі його розвитку. Оскільки управління є функцією суспільної праці (Коваль Л.В.), виражає соціальні інтереси, є організуючою діяльністю держави (Авер’янов В.Б.), а організуюча діяльність держави проявляється через дію органів державної влади та місцевого самоврядування, тому державне управління доцільно розглядати з позицій дії відповідних державних органів.
Управління розвитком суспільства є соціальним тому, що здійснюється у сфері людської діяльності шляхом координації дій людей, їх об’єднань, суспільства в цілому. Координація дій відбувається з метою розбудови суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Процес координації підпорядкований дії основних законів розвитку суспільства, їх вплив здійснюється у напрямку забезпечення соціальної орієнтації економіки.
Як інструмент дослідження управління розвитком суспільства можна застосувати структурний підхід. За об’єктним складом - залежно від сфер суспільного життя - виділяють економічне (господарське), соціально-політичне та управління духовним життям суспільства, його членів (Афанасьєв В.Г.). Об’єктом управління також може бути особа або колектив і тому можна виділити управління процесом діяльності однієї людини або колективу (Попов Г.Х.).
Систему управління соціальним розвитком суспільства доцільно досліджувати комплексно – у сукупності об’єктного та суб’єктного складу. З позицій об’єктного складу оптимальною є структуризація управління за сферами суспільного життя. Особливо актуальним є поглиблене дослідження економічного (господарського) життя. За суб’єктним складом виділяють державне та громадське управління (Битяк Ю.П., Зуй В.В., Опрышко В.Ф.).
Державне управління економікою – це особлива частина управління розвитком суспільства, здійснювана уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування, функціонування яких спрямоване на реалізацію конституційно закріплених положень щодо соціальної спрямованості економіки. Державне управління економікою має владний, організаційний, виконавчий характер. Виділені властивості державного управління економікою: а) здійснюється на основі закону (ст.8 Конституції України, де проголошено верховенство права); б) має активний, цілеспрямований характер: згідно ст.13 Конституції України, держава забезпечує соціальну спрямованість економіки; в) має виконавчо-розпорядчий, організуючий характер стосовно державних органів, відносин між членами суспільства. Останнє держава регулює шляхом організації, упорядкування; г) об’єктом управління є економіка у вигляді її окремих складових та економічного механізму; д) виражається через управлінські рішення на різних рівнях державного управління, у різних його ланках; е) захищає право власності (ст.13 Конституції України); ж) має властивість регулювання щодо процесу трансформації системи форм власності, структури економіки; з) контролює діяльність суб’єктів господарювання недержавної форми власності. Владні повноваження здійснюють: парламент, Президент, уряд та органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи судової влади.
У підрозділі 1.2 “Принципи державного управління економікою” розкривається зміст принципів державного управління економікою. На думку автора, принципи державного управління є об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом управління, характер яких змінюється із зміною форм державного устрою. Звідси - принципи державного управління економікою визначаються як об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності взаємовідносин між керівним суб’єктом державного управління економікою та структурними елементами економіки, характер взаємовідносин відповідає діючій формі державного устрою. Серед усіх засад систематизації принципів концептуального характеру щодо дослідження змісту державного управління набувають дві: 1) принципи, виділені згідно закономірностям, притаманним державному управлінню економікою в цілому (системні принципи) та закономірностям, притаманним кожному структурному елементу економіки (специфічні принципи); 2) онтологічний аспект принципів державного управління (структурні принципи державного управління). Наводиться докладна характеристика загальносистемних принципів державного управління економікою: об’єктивність, універсальність, демократизм, законність, розподіл влад, делегування повноважень, соціальна спрямованість, оптимізація управління, конкуренція, комплексність, керованість, контрольованість, прозорість.
У підрозділі 1.3 “Функції державного управління економікою” розкривається зміст державного управління економікою через функції, що реалізуються в процесі державного управління. Визначено, що функції державного управління – конкретні види керуючих дій держави (у особі уповноважених державних органів, їх посадових осіб), відмінних одне від одного за предметом, змістом та способом впливу керуючого суб’єкту на керований об’єкт. Пропонується групувати функції за такими класифікаційними ознаками: а) за об’єктним складом – певними сферами суспільних відносин, б) за системним підходом щодо дослідження проблем державного управління економікою, в) за об’єктивною ознакою, г) відповідно до стадій процесу управління, д) відповідно до стадій інформаційного процесу, е) за характером закономірностей управління. Докладно досліджені функції, виділені за об’єктним складом, за системним підходом, за об’єктивною ознакою. За першою ознакою виділяються функції державного управління економікою (об’єкт державного управління - економіка України), функції державного управління соціальною сферою (об’єктом - соціальна сфера життєдіяльності). За системним підходом функції поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій державного управління економікою належать ті, що відображають управлінський вплив на економіку уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування: стратегічне планування макроекономічних перетворень, здійснення фінансово-економічної політики, тощо. Зміст внутрішніх функцій зумовлений засадами організаційної побудови системи уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, організацією державної служби. За критерієм об’єктивності виділяють об’єктивні та суб’єктивні функції органу державного управління економікою. Об’єктивні – ті, що відповідають загальнодержавним завданням та меті загальнополітичних перетворень: забезпечення соціально-економічної політики, політики адміністративних перетворень, регіональної політики, бюджетування, оподаткування, тощо. Суб’єктивні - функції конкретних виконавців.
У підрозділі 1.4 “Форми державного управління економікою” форми державного управління економікою досліджуються у трьох аспектах: структурному, процесуальному та зовнішньому (видання актів управління, суспільно-організаційні та матеріально-технічні дії, адміністративні угоди). Окремо пропонується виділяти регуляторну форму як інтегративну, що об’єднує у собі усі форми.
Пріоритетною формою державного управління економікою є структурна форма тому, що управління є цілеспрямованою діяльністю певних структур – суб’єктів та об’єктів управління. Структура системи державного управління може бути досліджена через взаємозв’язки між різними підсистемами, схема яких умовно має вигляд: “суб’єкт – діяльність - об’єкт”. Структурні взаємозв’язки залежать від об’єкту управління. Якщо об’єктом є економіка, то зміст структурних зв’язків складається з використання суб’єктом управління найбільш раціональних форм та методів управлінської діяльності відповідно досягнутому рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Якщо об’єктом управління є люди, конкретні особистості або громадські об’єднання, то взаємозв’язок між суб’єктом та об’єктом забезпечується шляхом включення громадян в управлінський процес. Суб’єктний склад сучасної системи державного управління економікою України являє собою (умовно) сукупність підсистем: законодавчої, виконавчої, судової та місцевого самоврядування.
Виділення окремо процесуальної (процедурної, процедуральної) форми зумовлене тим, що державне управління економікою являє собою процес, який складається з послідовно змінюючих одне одного у певному порядку дій (стадій, етапів тощо), протікає за певною процедурою. Під процесом державного управління пропонується розуміти сукупність послідовних дій суб’єкта управлінських відносин щодо практичної реалізації цілеспрямованого упорядкованого впливу на об’єкт управління, а також відповідний зворотний зв’язок між об’єктом та суб’єктом. Процес управління являє собою форму реалізації керуючого впливу, прямого та зворотного характеру. Процес державного управління має також циклічний характер і побудований у вигляді певних послідовних стадій: підготовка до прийняття управлінського рішення; його прийняття; виконання; контроль виконання; корегування у випадку незадовільного виконання управлінського рішення.
Стосовно державного управління економікою автор пропонує виділити окремо регуляторну форму, яка виражається у здійсненні державою стратегічного управління суспільно-політичними та економічними процесами. Регуляторна форма містить у собі сукупність різноманітних важелів впливу на процеси – прямих та непрямих, здійснюється шляхом застосування різних методів державного управління, найбільш вагомими з яких є адміністративні та економічні. При цьому стратегічні напрямки визначаються впливовими політичними силами, а відповідне організаційно-правове забезпечення застосування важелів впливу розробляється уповноваженими державними органами.
Підрозділ 1.5 “Методи державного управління економікою” присвячений дослідженню проблеми застосування методів державного управління економікою за умови формування ринкової інфраструктури. Методи містять в собі сукупність прийомів, операцій, процедур здійснення управлінської діяльності, певний порядок взаємодії суб’єкту та об’єкту управління. Методи державного управління, які застосовуються, залежать від стратегії соціально-економічних перетворень. Запропоновані такі засади класифікації методів державного управління економікою: за масштабом застосування; з позицій впливу суб’єкту на об’єкт управління; з точки зору організації управління. Окремо виділяють регламентарний метод. Серед сукупності методів державного управління економікою докладно досліджені методи прямого впливу (адміністративні) та опосередкованого впливу (економічні), а також проблема їх поєднання у правозастосовній управлінській діяльності уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування. При цьому зазначено, що вибір сукупності економічних методів залежить від характеру реформування (швидкого або поступового), від концептуальних підходів до самого характеру реформування (механістична, маржиналістська, структурна). Обрання конкретної концепції залежить від багатьох чинників, а найважливішим є політичний – стратегія перетворень, визначена “партією влади”. При виборі сукупності економічних методів управління необхідно враховувати і те, що елементи адміністрування присутні у будь-якому економічному методі тому, що процес виконання здійснюється та контролюється уповноваженим державним органом та його посадовими особами.
Розділ ІІ “Адміністративно-правовий аспект діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері управління соціально-економічним розвитком України” присвячений дослідженню правового становища уповноважених органів тріади влади та місцевого самоврядування в процесі здійснення державно-владних повноважень щодо управління економікою. При цьому автор виходить з того, що основу дії уповноважених органів складає конституційний принцип єдності і розподілу влад.
У підрозділі 2.1 “Конституційний розподіл державної влади” досліджується проблема дії механізму утримань і противаг у системі органів державної влади в процесі здійснення ними повноважень щодо державного управління економікою за умов конституційно закріпленого принципу єдності і розподілу влад. Проблема єдності та розподілу влад в Україні досліджується у організаційно-правовому та соціальному аспектах. За організаційно-правовим аспектом єдність влади означає здійснення державної влади єдиною системою уповноважених державних органів. Соціальний аспект єдності полягає в уявленні, що влада здійснюється завдяки державі певною соціальною спільнотою (народом, пролетаріатом та інше). Соціально-політична єдність влади виражається у принципах державної політики усередині країни та на міжнародній арені.
Формування дієвого механізму державної влади, заснованого на принципі розподілу влад, можливе у суспільстві з високою політико-правовою культурою, стабільним конституційним устроєм, високим рівнем соціально-економічного розвитку держави. За умов гострої поляризації населення за рівнем доходів, незавершеності процесів структурування суспільства, недостатньої розробленості на рівні закону концепції соціально-економічного розвитку країни забезпечення дії принципу можливе при конституційному врегулюванні взаємодії різних гілок влади. У Конституції України прямо не вказана необхідність забезпечення взаємодії гілок влади, хоча у розділах 1, 4, 5, 8, 12 закріплено механізм утримань та противаг як основа взаємодії між гілками влади шляхом закріплення повноважень кожного з відповідних державних органів: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Конституційного Суду, судів, прокуратури.
Підрозділ 2.2 “Загальна характеристика системи та правового статусу органів державної влади та місцевого самоврядування щодо управління економікою” аналізується система органів державної влади та місцевого самоврядування: її ознаки, правовий статус, повноваження відповідних органів щодо управління економікою. При управлінні економікою органи державної влади діють на засадах конституційних принципів: принципу суверенності, незалежності та самостійності державної влади; принципу розподілу та єдності державної влади; принципу виборності (ст.38, 69, 71 Конституції України); принципу участі населення в управлінні державними справами (ст.38, 102 Конституції України); принципу гласності (ст.32, 50, п.7 ст.129). Органам державної влади притаманні такі основні риси: їх функціонування спрямовано на забезпечення розвитку соціальних процесів у суспільстві; дія має політико-правовий характер; основу функціонування органів складають нормативність, загальнообов’язковість; дія має характер визначеності, постійна, загальноприйнятна, чітко регламентована; система органів цілісна, має гнучку структуру. Автор виділяє такі взаємопов’язані функції, що виконують органи державної влади в процесі управління економікою: юридична; політична; функція політичного регулювання; геополітична; функція соціально-економічного регулювання, забезпечення балансу економічного розвитку держави; прогностична; організаційна; правозахисна; контрольна. Юридична функція органів державної влади проявляється у тому, що кожна з гілок державної влади і відповідні органи, виконуючи повноваження щодо управління економікою, здійснюють правотворчу та правозастосовну діяльність. Політична функція складається із впровадження органами державної влади державної політики економічних перетворень, при цьому їх діяльність має бути спрямована на дотримання прав і свобод громадян. Функція політичного регулювання складається із забезпечення сталого розвитку соціальної системи “людина – суспільство – держава - мир”, балансу політичних сил, інститутів державної влади, врегулювання економічних процесів в інтересах усього суспільства. Сутність геополітичної функції постає у спрямованості зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення загальнонаціональних інтересів, безпеки шляхом підтримки мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародної спільноти на основі загальноприйнятних принципів та норм міжнародного права (ст.18 Конституції України); забезпечення відповідності законодавства України міжнародним нормам і правилам; суверенітету та територіальної цілісності держави. Функція соціально-економічного регулювання проявляється у забезпеченні прав і свобод, законних інтересів громадян за умов розвиненої, у соціально-економічному плані, держави. Здійснення цієї функції неможливе без прогнозування. Воно складається з розробки програм соціально-економічного розвитку країни, відповідного реформування органів державної влади, проведення попередньої правової експертизи законопроектів. Організаційна функція проявляється дією системи органів державної влади та місцевого самоврядування. Правозахисна функція складається з того, що органи державної влади повинні діяти відповідно Конституції, забезпечувати дотримання законності та правопорядку. Однією з причин кризи державної влади визначають неефективність здійснення уповноваженими органами контрольної функції. Контрольна функція повинна виконуватися на усіх рівнях державного управління. Концептуальне значення набуває конституційний контроль.
Демократизація суспільства, розвиток конкуренції зумовлюють необхідність поступової децентралізації державного управління. Вирішенню проблеми децентралізації сприятиме виділені два блоки державно-управлінських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо державного управління економікою: стратегічного, тактичного. В роботі докладно проаналізовані та відповідним чином упорядковані повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування.
У підрозділі 2.3 “Організаційно-правовий аспект становлення парламентаризму в Україні” досліджені тенденції та особливості становлення парламентаризму в Україні. Узагальнення результатів досліджень парламентаризму у роботах вітчизняних вчених юристів дозволяють зробити висновок про можливість розуміння парламентаризму у широкому та вузькому смислах. У широкому смислі парламентаризм визначається як загальне явище, як система взаємодії суспільства і держави, для якої історично характерно визнання провідної ролі загальнонаціонального постійно діючого колегіального представницького органу державної влади – парламенту – в здійсненні державно-владних повноважень. У вузькому смислі парламентаризм являє собою систему організації державної влади, що базується на активній ролі парламенту у її здійсненні. Майбутнє парламенту залежить від того, наскільки успішно він виконує функції головного представницького органу, що, у свою чергу, зумовлено раціональністю адміністративно-організаційного становлення законодавчого органу. Раціональність передбачає формування та впровадження організаційних структур, які забезпечують зв’язок із середовищем функціонування: зовнішнім середовищем, територіальними та іншими об’єднаннями виборців. Зв’язок існує прямий та зворотний: між депутатами та виборцями, через організовані громадські групи, які відображають певні політичні та інші інтереси. В процесі державного управління економікою парламент України виконує основні та супутні функції. Основні: законодавча, представницька, функція прийняття Державного бюджету і контролю за його виконанням, функція контролю за діяльністю органів виконавчої влади, структуроутворююча функція, визначення принципів внутрішньої та зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку. До супутніх - установлення: системи оподаткування, принципів створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статусу іноземних валют на території України, порядку створення та погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу, порядку випуску та обігу цінних паперів (визначення їх видів та типів), встановлення порядку створення та функціонування вільних економічних зон, принципів використання природних ресурсів, визначення правового режиму власності, встановлення правових основ та гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного законодавства, визначення принципів зовнішньоекономічної діяльності. В роботі докладно розкритий зміст перелічених функцій.
У підрозділі 2.4 “Інститут президента і його роль у державному управлінні економікою” досліджується проблема місця і ролі посади Президента у державному механізмі при здійсненні державно-владних повноважень щодо управління економікою. В Україні проблема місця посади Президента у системі органів державної влади є складною та неоднозначною. На основі висловлених у правовій науці положень (Бандурка О.М.), є підстави для відокремлення Президента у гілку влади, яка займає центральне місце у системі державної влади в Україні. У той же час, місце президента в політико-державному механізмі залежить від форми правління, державного устрою, конституційної структури. Докладний аналіз повноважень Президента щодо управління соціально-економічним розвитком держави дозволяє зробити висновок щодо переносу центру управлінських рішень у бік виконавчої гілки влади. Разом з цим виникає проблема щодо формування досить великого апарату Президента – Адміністрації Президента, який практично виконує функції постійних комітетів Верховної Ради щодо законодавчого забезпечення. Президент України має широкі повноваження щодо здійснення законотворчого процесу. За таких умов процес взаємодії і узгодження питань з Верховною Радою постає досить складним.
Підрозділ 2.5 “Система органів виконавчої влади як суб’єкт державного управління економікою” присвячений дослідженню питання адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади, які мають повноваження щодо управління економікою. Система органів виконавчої влади, за Конституцією України, має триланкову структуру: вищі органи, центральні, місцеві. Розподіл державної влади є конституційним принципом, на якому грунтується діяльність Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади при здійсненні державного управління економікою. Його суть полягає в тому, що Кабінет Міністрів здійснює державно-управлінські повноваження у встановлених Конституцією України межах незалежно від органів законодавчої і судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України. Разом з тим, аналіз повноважень Кабінету Міністрів показує, що на його діяльність здійснює непрямий вплив Верховна Рада через кадрову політику. Компетенцією Верховної Ради є установлення системи оподаткування. Для здійснення цього необхідно виконання контрольної функції, попередня розробка та аналіз проблеми. Таке коло повноважень може належати Кабінету Міністрів за причиною їх суто виконавчого характеру. До того ж, виконання повноважень керівника системи органів виконавчої влади фактично належить Президентові. В роботі розкритий зміст функцій Кабінету Міністрів України по управлінню економікою.
Окрема проблема - недотримання принципу оптимізації при розбудові структур центральних органів виконавчої влади. Як наслідок - громіздкість, зумовлена галузевим принципом побудування та наявність органів, які дублюють повноваження. Особливо це стосується умовно виділеного господарського блоку органів виконавчої влади, який складають Міністерство економіки, Міністерство палива та енергетики, Національна комісія регулювання електроенергетики України, Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет промислової політики України.
Аналіз повноважень органів виконавчої влади на місцевому рівні щодо управління соціально-економічним розвитком дозволяє дійти висновку про дуалізм їх діяльності: з одного боку вони підзвітні та підконтрольні адміністраціям вищого рівня та Кабінетові Міністрів, а з іншого – обласним та районним радам у частині делегованих їм повноважень. Формування адміністрацій проводиться виконавчими органами вищого рівня. На цей процес не впливають представницькі органи – відповідні ради. Виходячи з того, що фактично державну політику здійснюють органи виконавчої влади, а на діяльність Верховної Ради значною мірою впливає Президент України, формування державної політики відбувається “зверху”, хоча формально ініціюється через представницькі органи. Крім цього, виконавчі повноваження здійснюють органи, які фактично відірвані від представницьких органів і являють собою самостійну гілку державної влади. Звідси доцільне подання пропозицій щодо вдосконалення управління місцевою адміністрацією. А саме - розробка і впровадження типової організаційної структури місцевої державної адміністрації. При цьому зазначається, що перелік відділів, які виконують специфічні для кожного регіону функції, а також функціональні обов’язки службовців мають бути ініційовані керівниками виконавчих органів на місцях. В дисертаційному дослідженні запропоновані засади формування та типова організаційна структура місцевої державної адміністрації.
У підрозділі 2.6 “Повноваження органів місцевого самоврядування в сфері управління соціальною та економічною інфраструктурою” досліджуються проблеми здійснення представницькими органами повноважень щодо державного управління економікою. Засади функціонування місцевого самоврядування значним чином визначаються формою конституційної структури держави. На функціонування органів місцевого самоврядування в Україні впливає низка чинників: нове співвідношення централізації та децентралізації при пріоритетності останньої; міжгалузевий характер управління; необхідність реалізації принципу економічності при створенні апарату управління. Необхідність посилення децентралізації управління зумовила доцільність розширення кола повноважень органів місцевого самоврядування щодо управління соціально-економічним розвитком території, яка знаходиться під їх юрисдикцією, та відповідної правової регламентації. Крім того, аналіз існуючих принципів та методів управління показав нагальну потребу їх вдосконалення. Автор пропонує науково обгрунтовану Концепцію розвитку місцевого самоврядування та механізм її реалізації на основі врахування світового досвіду, унітарної конституційної структури української держави, особливостей соціально-економічного розвитку країни, загальних рис місцевого самоврядування як політико-правового інституту: здійснення самоврядування через форми демократії, які до нього входять; органічне сполучення цих форм; поглиблення та розширення самоуправлінських начал на усіх рівнях управління. При цьому підкреслюється, що вдосконалення місцевого самоврядування повинно мати комплексний характер, провадитись одночасно з реорганізацією органів державної влади. Концепція розвитку місцевого самоврядування пропонується у межах формування правової бази, яка регламентуватиме державне управління.
У підрозділі 2.7 “Повноваження органів судової влади щодо реалізації державної соціально-економічної політики” розкриваються питання здійснення органами судової влади повноважень щодо вирішення проблем взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади в процесі державного управління економікою, а також захисту при цьому прав і свобод громадян. Діяльність органів судової влади безпосередньо впливає на економічні відносини через винесення судових рішень, через конституційне право законодавчої ініціативи. Особливе місце серед органів судової влади займає Конституційний Суд, до повноважень якого належать вирішення питань щодо відповідності Конституції України законів та інших нормативних актів Верховної Ради, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Цим сформовано механізм забезпечення відповідності нормативних актів, спрямованих на врегулювання відносин у сфері економіки, щодо основ конституційного устрою держави, дії таких загальносистемних принципів державного управління як демократизм, законність, комплексність, контрольованість. Разом з тим, слід зазначити, що сучасна судова влада реалізована скоріше у правових актах, ніж у дійсності, набула вигляду механічного поєднання самостійних структур: Конституційного Суду, загальних судів, арбітражних судів. Докладний аналіз організаційно-правових аспектів функціонування судової влади дозволив сформулювати основні напрямки здійснення судового реформування: орієнтація судово-правової реформи на права та свободи особистості та ментальність народу; створення належних умов для руху від системи правосуддя до системи судової влади; забезпечення незалежності суду шляхом створення системи соціальних та правових гарантій недоторканості суддів, народних засідателів та гарантій, які виключають втручання у відправлення правосуддя; розширення судової юрисдикції шляхом включення до компетенції суду спорів про право та захист законних інтересів особистості, включаючи захист честі й гідності; запровадження системи адміністративної юстиції як гаранта захисту прав і свобод людини і громадянина.
У Розділі ІІІ “Зміст державного управління економікою” досліджуються особливості економіки як об’єкту державно-управлінського впливу.
Підрозділ 3.1 “Правове регулювання управління економікою та основні напрямки його вдосконалення” присвячений визначенню прогалин у чинному законодавстві, яке регулює сферу економіки, та розробці заходів вдосконалення системи чинного законодавства. Стосовно дослідження проблеми впливу законодавства на трансформаційні перетворення в Україні, ефективним слід визнати таке законодавство, форма і структура побудови, досконалість якого повинні забезпечувати: умови та ефективне використання результатів розвитку ринкової інфраструктури, гарантії правового захисту діяльності щодо розвитку інфраструктури, повноту правового регулювання цих питань. Ефективність чинного законодавства, яке регламентує державне управління економікою, проаналізовано з позицій таких складових ефективності: чинники та умови, що впливають на ефективність закону; якість закону; наявність механізмів, спрямованих на забезпечення взаємодії чинників та соціальних цілей закону. В процесі проведення аналізу визначені прогалини у чинному законодавстві і запропоновані напрямки вдосконалення законодавства. Так, обгрунтована необхідність: розробки Концепції розвитку законодавства, правових засад зовнішньої і внутрішньої політики, норм національного публічно-правового законодавства відповідно міжнародним правовим нормам, запровадження попередньої правової експертизи законопроектів, стимулювання створення ринкової інфраструктури, розробки засад антимонопольної політики, регіональної економічної політики, податкової політики; підкреслена важливість розробки єдиної державної програми створення спеціальних (вільних) економічних зон, вдосконалення бюджетного процесу, розробки засад середньо- та довгострокового (стратегічного) планування, регулювання банківської діяльності, вдосконалення регламенту Верховної Ради, вдосконалення фінансової основи діяльності органів місцевого самоврядування, упорядкування діяльності органів виконавчої влади на регіональному та місцевому рівнях.
У підрозділі 3.2 “Державне управління власністю” досліджується проблема державного управління зміною у структурі системи форм власності. Проблема реформування власності, створення нової системи форм власності пов’язана, насамперед, із забезпеченням взаємодії приватних і публічних економічних інтересів. Разом з тим, на формування системи форм власності впливає рівень соціально-економічного розвитку держави, стратегічні напрямки розвитку держави, обрані політичними силами, що знаходяться у влади. Це, у свою чергу, зумовлює пріоритетність публічних інтересів над приватними, не заперечуючи приватних інтересів. У цьому зв’язку органічною складовою системи форм власності виступає державна власність. Вона складає матеріальні засади здійснення публічної влади і концентрує ті галузі і сфери діяльності, які повинні обслуговувати потреби та інтереси у загальнодержавному масштабі. Інша річ – об’єктний склад державної власності та її питома вага у суспільному виробництві та використанні суспільних благ та послуг. Проблема збалансованості структури власності означає необхідність вироблення критеріїв обмеження росту частки приватної власності. Ними запропоновані такі: критерій суспільного блага та суспільного інтересу; критерій компенсації державою власнику майнових втрат; критерій законності – приватна власність може бути обмежена тільки на основі закону; обмеження росту приватної власності повинно робитись у межах правового поля; принцип судового захисту права приватної власності.
Підрозділ 3.3 “Державне управління бюджетним процесом” присвячений дослідженню особливостей здійснення бюджетного процесу в Україні та розробці заходів щодо його вдосконалення. Аналіз повноважень Верховної Ради, Президента, уряду, органів виконавчої влади щодо здійснення бюджетного процесу показує наявність дублювання повноважень – Комітетом Верховної Ради з питань бюджетної політики, Президентом України, Кабінетом Міністрів України. Як наслідок – виникають проблеми в процесі прийняття бюджету, пов’язані з дією багатьох суб’єктів бюджетного планування. Крім того, постає необхідним відповідне розширення апарату управління, що не відповідає засадам адміністративного реформування. Окрема проблема здійснення бюджетного процесу - недосконалість фінансової основи місцевого самоврядування. Місцеві бюджети формально автономні, але практично формуються вищим рівнем, що виключає їх автономію на практиці. Враховуючи світовий досвід та вітчизняний досвід складання бюджету автором запропоновані заходи вдосконалення бюджетного процесу, серед яких особливий наголос робиться на процедурному оформленні бюджетних пропозицій, внесенні змін до Закону України “Про бюджетну систему України”, які б регламентували забезпечення видатків бюджету доходам, закріплення законодавчо провідної ролі Міністерства фінансів України у бюджетному процесі.
У підрозділі 3.4 “Вплив економіки на управлінську діяльність держави” досліджуються питання здійснення зворотного зв’язку у державному управлінні економікою: не тільки держава у особі уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування впливає на економіку, а й навпаки – економіка визначає зміст і характер державно-управлінського впливу. Автор зазначає, що економіка є єдиним комплексом господарських відносин, що охоплює усі ланки виробництва, торгівлі та обміну у суспільстві. До цього єдиного комплексу входять комерційні і некомерційні відносини. Виділяються певні моделі економіки залежно від міри і ступеня використання певних методів державного управління економікою: країни натурального господарства, де недостатньо застосовуються методи державного управління уповноваженими на те державними органами; країни з моделлю планової економіки, в яких характер суспільних відносин визначається переважним використанням адміністративного примусу державними органами, що мають владні повноваження; країни ринкової економіки, де уповноважені державні органи використовують економічні методи державного управління; країни зі змішаною економікою, де використовуються як адміністративні, так і економічні методи. Разом з тим, ринкові економічні відносини складають основу будь-якої моделі економіки. Звідси – доцільно розглядати єдине поняття “ринкова економіка”. Ринкова економіка має такі ознаки: є системою, яка має два рівні – макро– та мікроекономічний; система розвивається; є певним ступенем економічного прогресу; має властивості: відкритість, стимульованість, панівність, саморозвиток; до складу ринкової економіки входить держава у вигляді політичної підсистеми (якщо використовувати теорію соціально-економічних систем) або підсистеми державного регулювання. Ринкова економіка розвивається за законами: попиту, пропозиції, ціни рівноваги і діє на засадах наступних принципів: розвиток приватної власності поряд з колективною та державною, при цьому суб’єкти різних форм власності мають рівні права та обов’язки; основний напрямок діяльності суб’єктів ринкових відносин усіх форм власності – завоювати якомога більшу частину ринку; діяльність суб’єктів ринкових відносин у економічній сфері спрямована на отримання прибутку. Останнє зумовлює існування таких вад ринкової економіки як неефективність, нерівність, нестабільність. Неефективність означає врахування індивідуальних потреб і неспроможність врахування суспільних, перевагу у законодавстві приватних над публічними економічними інтересами, порушення конкурентної засади внаслідок злиття компаній та монополізації ринку. Нерівність означає різке розшарування населення за рівнем доходів, неспроможність державних органів розподіляти доходи населення відповідно цілям демократичного суспільства. Нестабільність – інфляція, відсутність гарантування повної зайнятості, стабільного рівня цін. Наявність вад економічно зумовлює необхідність застосування державно-управлінських заходів щодо їх подолання. При цьому надзвичайно важливою є категорія суспільного блага, зміст якої певною мірою розкривається у дослідженні. Аналіз економіки як об’єкту державно-управлінського впливу дозволяє дійти висновку, що чим гостріше проявляються кризові явища, тим активніше повинні використовуватись заходи державного впливу щодо подолання вад ринкової економіки, тим вагоміше роль політичних діячів, що обстоюють ідею пріоритету адміністрування над непрямим регулюванням.
Розділ ІV “Державне управління реструктуризацією економіки України” присвячений аналізу адміністративно-правових засад державного управління структурними змінами в економіці.
У підрозділі 4.1 “ Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання ” досліджується економіка як складова системи державного управління економікою. Застосування двохаспектного підходу (організаційно-структурного та функціонального) щодо дослідження економіки як об’єкту управління дозволяє виділяти певні структурні одиниці за такими ознаками. Якщо структурувати за формами господарювання, то виділяють державний та ринковий сектори економіки. Залежно від соціально-економічних, національно-історичних умов розвитку кожної країни держава здійснює управління економкою шляхом ефективної взаємодії секторів. З іншого боку, економіка України як об’єкт державного управління являє собою сукупність виробничих відносин, врегульованих чинним законодавством. Дія виробничих відносин зумовлена економічним механізмом. Економічний механізм автор визначає як сукупність методів, засобів господарської та управлінської діяльності. До нього належать: відносини власності, засоби державного регулювання (податкова політика, антимонопольна політика, контроль за цінами), форми господарювання. Економічний механізм надзвичайно рухливий, відповідає формі конституційної структури держави. За сферами суспільного виробництва виділяють такі структурні одиниці економіки: галузі, підгалузі, окремі виробництва. За територіальною ознакою – економічні зони, економічні райони, області (регіони), райони, локальні господарські утворення у вигляді промислових центрів, вузлів, окремих підприємств виробничої або невиробничої сфер діяльності. Низовою ланкою економіки, у цьому випадку, постають окремі суб’єкти господарювання певної форми власності. За компонентною ознакою компонентами економіки є: територія, природні умови та ресурси, населення, промисловість, сільське господарство, сфера послуг, інфраструктура.
Процес структурування, вибір ознак, які складають основу структурування економіки, залежать від мети державного управління та відповідних способів її досягнення. Способи визначають уповноважені державні органи. Мета державного управління - забезпечення дотримання національних інтересів, відповідно ст. ст.1 - 3, 5, 8, 11 - 13, 15 – 19 Конституції України. Способи досягнення мети залежать від об’єкта, на який впливають уповноважені державні органи. Якщо об’єктом впливу є економіка, структурована за компонентною та ознакою сфери суспільного виробництва, то уповноважені державні органи розробляють програму структурної перебудови економіки. Якщо об’єктом державного управління постає економіка, структурована за територіальною ознакою, то розробляється програма здійснення державної регіональної економічної політики. Разом з тим, не слід відокремлювати різні об’єкти державного управління. Тому доцільна постановка завдання оптимізації державного управління економікою шляхом поєднання територіального та галузевих інтересів, а, звідси, - централізації та децентралізації у державному управлінні.
У підрозділі 4.2 “Адміністративно-правові засади децентралізації державного управління економікою” досліджуються проблеми поєднання централізації та децентралізації у державному управлінні соціально-економічним розвитком держави. Зазначається, що їх слід розглядати не тільки у контексті організаційно-правового становлення органів виконавчої влади, але як категорії, об’єктивно притаманні системі органів державної влади. Під централізацією розуміють властивість, принцип, елемент (сторону) державного управління, а також ті властивості певних етапів управління, які не залежать від керованих об’єктів. Децентралізація існує як противага централізації. Категорії централізації і децентралізації завжди співвіднесені, органічно взаємопов’язані, перебувають у діалектичній суперечній єдності. Якщо розглядати категорії централізації та децентралізації у загальнодержавному аспекті, їх зміст складається з існування концепції єдності і розподілу влад та засад дії органів місцевого самоврядування. У контексті державного управління економікою існування категорій відображається у проблемі забезпечення балансу інтересів окремих територій і держави в цілому, що, у свою чергу, частково відобразилося у існуванні двох підходів до управління – територіального та галузевого. З позицій автора, територіальний підхід до державного управління визначається як складова територіальної організації влади, що визначає засади побудови системи уповноважених щодо державного управління економікою державних органів та механізм її конституційно-правного функціонування. З іншого боку, галузевий підхід до державного управління економікою є ще однією складовою територіальної організації влади, причому система уповноважених державних органів побудована на засадах галузевого принципу з перевагою галузевих, а не територіальних інтересів. Проблема поєднання територіального та галузевого підходів до державного управління економікою найбільш яскраво проявляється при здійсненні управління регіональним економічним розвитком, коли повинні ефективно взаємодіяти вищі, центральні та місцеві уповноважені державні органи на засадах відповідної правової регламентації, виходячи із загальнодержавних інтересів та з врахуванням специфічних особливостей соціально-економічного розвитку території. За умов ринкового реформування сутність державної соціально-економічної регіональної політики постає у тому, що органи державної влади та місцевого самоврядування мають бути спроможні розробити комплекс заходів, спрямованих на усунення різниць у соціально-економічному розвитку регіонів.
У підрозділі 4.3 “Стратегічні напрямки структурних змін в економіці” запропоновані засади структурних змін та відповідне правове забезпечення – основні положення проектів Законів України “ Про управління об’єктами права державної власності” та “ Про стратегічні напрямки державної регіональної економічної політики”. Проект Закону України “Про управління об об’єктами права державної власності” містить: поняття управління, коло суб’єктів та об’єктів управління, засади реалізації управлінської функції суб’єктів, їх повноваження, порядок і способи передачі функцій управління, фінансові та договірні відносини, відповідальність за невиконання законодавства про управління об’єктами права державної власності. Проект Закону України “Про стратегічні напрямки державної регіональної економічної політики” містить: поняття, суб’єктно-об’єктний склад, мету, принципи дії, стратегічні та поточні завдання, основні засади розмежування повноважень між державою та регіонами, економічне районування та основні напрямки розвитку продуктивних сил регіонів, механізм реалізації державної регіональної економічної політики.
Розділ V “Державне управління подоланням тінізації економіки” присвячений дослідженню питання дії тіньової економіки та впливу на динаміку її розвитку управлінської діяльності держави.
У підрозділі 5.1 “Тіньова економіка та її основні характеристики” зазначається, що для осмислення проблеми подолання тіньової економіки необхідно з’ясувати її сутність. На основі висловлених вченими-правознавцями та соціологами положень наведено поняття тіньової економіки як структури, метою діяльності якої є використання у корисливих цілях недоліків державного управління економікою, протидія процесам якісного розвитку економіки. Як наслідок тінізації економіки - криміналізація суспільних відносин взагалі та відносин в сфері економіки, зокрема. Криміналізація економіки визначена як процес зростання (зменшення) кількості неврахованих, нерегламентованих, протиправних видів діяльності у сфері економічних відносин. Об’єкт криміналізації економіки - відносини у фінансово-економічній сфері. Суб’єкт – фізичні та юридичні особи, які вчиняють у цій сфері нерегламентовані, протиправні дії.
У підрозділі 5.2 “Елементи тіньової економіки” наведений розгорнутий аналіз тіньової політики, корумпованих структур, організованої злочинності, економічної злочинності, виділені легальні елементи тіньової економіки.
У пункті 5.2.1 “Тіньова політика” досліджена з позицій теорії управління. Виділені суб’єкт, об’єкт, мета, досліджені взаємозв’язки. Об’єктом тіньової політики є суспільні відносини, насамперед, у сфері економіки. Суб’єкт тіньової політики визначається у широкому та вузькому смислах. У широкому смислі маємо на увазі політичну еліту, яка складає політичне середовище у країні. У вузькому – групу або окремих політичних лідерів, які впливають на державну політику з метою задоволення власних інтересів всупереч національних інтересів. Власний інтерес тіньових політиків стосується об’єктів впливу на місцевому, центральному та вищому рівнях. Вони формують відповідні тіньові структури, які функціонують поряд з суб’єктами господарювання, державним апаратом. В роботі досліджені канали поповнення та тенденції змін у тіньових політичних структурах. Визначено, що кризова ситуація сприяла перегрупуванню політичних сил, проникненню в органи влади представників комерційних структур. Як наслідок - перерозподіл ринку в бік монополізації ряду прибуткових сфер. Крім того, можлива ситуація, коли крупний бізнес впливатиме на політику через певних політичних та громадських діячів, через партії, які представляють і захищають їх інтереси шляхом лобіювання законів, фінансування лідерів і партій, створення адміністративно-економічних груп.
У пункті 5.2.2 “Корумповані структури” досліджується корупція як суспільно небезпечне явище, труднощі боротьби з яким зумовлені, насамперед, неоднозначністю розуміння її суті, структури та юридичної природи складових її дії. Дослідження показують, що масштаби та характер корупції прямо пов’язані з роллю та значенням, які має державний апарат у соціальному управлінні суспільством. На основі висловлених у правовій науці поглядів на корупцію, а також норм чинного законодавства пропонується визначення корупційного правопорушення як протиправної, винної дії чи бездіяльності, яка посягає на державний або громадський порядок або на встановлений порядок управління, на власність, права і свободи громадян і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Дія чи бездіяльність вчиняється умисно особою, уповноваженою на виконання державних функцій, свого статусу для отримання майна, послуг, пільг, а рівно надання уповноваженій особі переваг зацікавленою особою, а рівно стимулювання до названих дій або посередництво в них. Дія чи бездіяльність може вчинятися адміністративним органом. При цьому обгрунтована необхідність та розроблені пропозиції щодо внесення змін та доповнень до ч.2 т.1 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, де перелічені корупційні діяння.
Автором також досліджені джерела корупції в управлінських структурах і підкреслена необхідність виділення двох рівнів корупції: інституціонального (політичного) та індивідуального (кримінального), що сприяло б вірній кваліфікації дії як корупційного правопорушення.
У пунктах 5.2.3 “Організована злочинність” та 5.2.4 “Економічна злочинність” досліджені основні тенденції розвитку організованої злочинності та економічної злочинності, а також вплив на цей процес політичних пріоритетів та відповідних державно-управлінських заходів.
Результати подальшого дослідження процесів тінізації економіки показують, що такі державно-управлінські заходи подолання кризи неплатежів як бартер, вексельний обіг, взаєморозрахунки можуть бути віднесені до легальних елементів тіньової економіки тому, що ці операції проводяться без використання грошових коштів, тобто грошові кошти не обертаються у фінансово-економічній сфері, не беруть участь у фінансово-економічних відносинах. Докладному висвітленню цього питання присвячений пункт 5.2.5 “Легальні елементи”.
У підрозділі 5.3 “Причини виникнення тіньової економіки” та у пунктах 5.3.1 “Державно-управлінські причини” та 5.3.2 “Соціальні причини” виділені дві відповідні групи причин тінізації економіки.
Серед державно-управлінських причин окремо виділені дві групи: ті, що зумовлені змістовними характеристиками державного режиму, засадами організації системи державних органів (загальні причини), а також причини, зумовлені прорахунками в державній економічній політиці, неефективністю системи державного управління економікою (специфічні).
До соціальних причин віднесені: безробіття, складна демографічна ситуація, недоліки право-виховної роботи, загальна непідготованість населення та управлінських кадрів до вирішення складних завдань на основі нової економічної стратегії, недостатній розвиток демократичних традицій саморегуляції суспільних процесів в економіці та інше. Досліджений вплив виділених причин на тінізацію економіки.
У підрозділі 5.4 “Загальні заходи попередження тіньової економіки” на засадах результатів проведених досліджень розроблені комплексні державно-управлінські заходи попредження та протидії тінізації економіки: політичні, правові, організаційні та регуляторні.
У пункті 5.4.1 “Політичні заходи” наведено, що політичні заходи складаються у створенні державою умов щодо реалізації конституційної поведінки індивіда, яка передбачає праводопустиму власну поведінку та правозумовлене, небайдуже відношення до порушень норм права іншими особами.
У пункті 5.4.2 “Правові заходи” виділені прогалини у чинному законодавстві, які не дозволяють, навіть за умови виявлення конкретних (за світовим досвідом) злочинів у сфері економіки, фінансів, притягувати до відповідальності порушників, сприяють особистій і груповій безвідповідальності та безкарності. При доповненні законодавства особливу увагу треба приділяти: законам, що регламентують процеси банкрутства підприємств, антимонопольному законодавству, системі оподаткування, законам, які стимулюють розвиток підприємництва. Надання особливої уваги саме цим групам законів зумовлено тим, що вони спрямовані на стимулювання розвитку конкурентного середовища як основи ринкової економіки. Крім цього, зазначено, що державне управління подоланням тінізації економіки містить у собі заходи не тільки адміністративно-правові, а й ті, що дозволять попередити криміналізацію економіки – зокрема, кримінологічна експертиза законопроектів, які регулюють економічну сферу суспільного життя. Розроблені критерії проведення кримінологічної експертизи: наявність (відсутність) протиріччя чинному законодавству; стимулювання (гальмування, стримування) розвитку підприємництва; наявність чинників, що сприяють корупції у сфері державної служби; ступінь лібералізації реєстраційної діяльності та контроль за нею з боку держави; керованість державою фінансово-кредитної та господарської сфер. Відповідні положення доцільно відтворити у Законі України “Про кримінологічну експертизу”.
У пункті 5.4.3 “Організаційні заходи” на основі світового досвіду та з врахуванням практики роботи органів внутрішніх справ запропонована інформаційна система, дія якої спрямована на боротьбу з криміналізацією економіки.
У пункті 5.4.4 “Регуляторні заходи запобігання та протидії” виділені державно-управлінські заходи, які дозволяють гнучко регулювати стан фінансово-економічної сфери країни, впливати на господарські відносини між суб’єктами господарювання. Такі заходи об’єднуються у три групи: 1) податкове та фінансово-кредитне регулювання, встановлення правил ціноутворення, цільових дотацій, розміру фінансових санкцій; 2) система державних резервів, ліцензування, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми та нормативи; 3) державне замовлення, цільові науково-технічні, економічні, соціальні державні та регіональні програми.
У Висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що складають зміст дисертаційної роботи, зокрема ті, що стосуються обгрунтування положення про необхідність розгляду державного управління економікою у адміністративно-правовому аспекті, що передбачає перегляд існуючого погляду на державне управління як прерогативу суто виконавчої влади, розширення кола суб’єктів управління включенням до нього органів тріади влади та місцевого самоврядування, аналізу правового статусу кожного з уповноважених державних органів в процесі здійснення ними повноважень щодо державного управління економікою на засадах конституційного розподілу влад, поглиблення поняття “економіка” з врахуванням плюралізму форм власності, перегляду місця і ролі державної власності у системі форм власності та у державно-управлінському механізмі, дослідження впливу економіки на управлінську діяльність держави, обгрунтування необхідності та вдосконалення правового регулювання державного управління реструктуризацією економіки, дослідження тінізації економіки та розробка державно-управлінських заходів щодо запобігання та протидії їй.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія/ За загальною редакцією О.М. Бандурки.-Харків:Ун-т внутрішніх справ,1999. - 304с.
2. Рябченко О.П. Проблеми тінізації економіки в період формування ринкових відносин. Курс лекцій.-Харків:Університет внутрішніх справ, 1998. - 68с.
3. Рябченко Е.П., Ковалев Е.В. Маркетинговая концепция экономической безопасности предприятия. - Харьков, Университет внутренних дел,1998. - 144с.
4. Рябченко О. Фінансово-економічна експертиза як захід державного регулювання// Матеріали науково-практичної конференції. - Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України,1996. - С.200-202.
5. Ковальов Є.В., Рябченко О.П., Коваленко А.І.. Економіко-правові проблеми інтеграції України у Європейський Союз// Вісник Університету внутрішніх справ.Вип.2 – Харків,1997. - С.175-179.
6. Рябченко Е.П. Криминологический аспект экономических преступлений// Материалы международной конференции “Новый уголовный кодекс Российской Федерации: проблемы борьбы с преступностью”. - Ростов-на-Дону,1997. - С.100-103.
7. Ковальов Є.В., Рябченко О.П. Урахування чиннику часу в економічному аналізі фірми // Вісник Університету внутрішніх справ.Вип.1 – Харків,1996. - С.85-88.
8. Бандурка О.М., Рябченко О.П. Адміністративно-правові проблеми функціювання виконавчої влади в Україні// Малий і середній бізнес. – 1999 - №1-2 – С.23-28.
9. Рябченко О.П. Посилення державного управління – шлях до детінізації економіки// Міліція України. - 1999. - №1-2. - С.16-17.
10. Рябченко О.П. Проблеми становлення місцевого самоврядування в Україні// Актуальні проблеми державного управління. Науковий збірник. - Х.: УАДУ (ХФ),1999. - №1(3). - С.69-75.
11. Рябченко О.П. Економічні методи державного управління в період реформування економіки// Вісник Університету внутрішніх справ.Вип.9.-Харків,1999. – С.327-334.
12. Рябченко О.П. Проблеми здійснення судового реформування в Україні/ Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників/ Керівники авторського колективу А.І. Комарова, В.В. Медведчук, В.О. Євдокимов, В.Ф. Бойко, О.О. Крикун – Київ,1999. - Том 12. - С.619–623.
13. Рябченко О.П. Адміністративно-правові засади державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні// Вісник Академії митної служби України. – Дніпропетровськ: АМСУ - 1999. - №3. - С. 31-36.
14. Рябченко О.П. Тіньова політика і корупція. Разом чи окремо? / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників/ Керівники авторського колективу А.І. Комарова, В.В. Медведчук, В.О. Євдокимов, В.Ф. Бойко, О.О. Крикун – Київ,1999. - Том 18. - С.97–101.
15. Рябченко О.П. Місцеве самоврядування в Україні – теорія і практика// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - №4. – С.179-181.
16. Рябченко О.П. Державне регулювання і економічна злочинність// Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. Спеціальний випуск у чотирьох частинах. Частина 2. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності”. 20-21 травня 1999 року .- Луганськ,2000. - С.34-38.
17. Рябченко О.П. Державна служба в Україні з позицій теорії управління// Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків. Науковий збірник. - Х.: УАДУ(ХФ),2000. - С.71-75.
18. Рябченко О.П. Державне управління відносинами власності в Україні// Вісник Університету внутрішніх справ. Вип.10. - Харків, 2000. - С.192-196.
19. Рябченко О.П. Адміністративно-правовий аспект державного управління податковими надходженнями в Україні// Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Вип.1. - Львів,2000. - С.105-111.
20. Рябченко О.П. Державна регіональна економічна політика через призму засад державотворення в Україні// Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. - Х.:УАДУ (ХФ), 2000. - №2(7). - С.87-93.
21. Рябченко О.П. Об’єкт адміністративної юстиції – корупція. До постановки проблеми// Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. - К.,2000. –№2. - С.56-60.
22. Рябченко О.П. Єдність та розподіл влад у системі органів державної влади в Україні// Вісник Запорізького юридичного інституту. – Запоріжжя,2000.-№1(10).-С.3-11.
23. Рябченко О.П. Адміністративно-правовий аспект бюджетної політики в Україні// Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 11. – Харків,2000.
24. Рябченко О.П. Формування інформаційної системи економічної безпеки// Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Випуск 3,4. – Харків: Основа, 1997. - С.32-34.
25. Рябченко Е.П. Экономическая безопасность региона в системе национальной безопасности Украины// Міжрегіональна науково-практична конференція. Харківська обласна державна адміністрація. Харківський інститут бізнесу і менеджменту.-Харків,1997. - С.31-34.
26. Позняков О.І., Рябченко О.П. Проблеми державного управління бюджетним процесом в Україні// Стратегія розвитку України до 2010 року. Тези міжрегіональної науково-практичної конференції. Секція №1: “Механізми управлінського впливу на соціально-економічний розвиток регіону”. - Х.: УАДУ (ХФ),1999. - С.70-73.
27. Рябченко О.П. Адміністративно-правові проблеми взаємодії між центром та регіонами в процесі державного управління економікою// Матеріали четвертої міжрегіональної науково-практичної конференції “Концепція формування законодавства України”, листопад 1999 року. Запорізький державний університет. Юридичний факультет – Запоріжжя,2000. - С.101 – 109.
28. Бандурка О., Рябченко О. Державне управління вищою освітою в Україні. Проблеми. Шляхи вдосконалення// Новий колегіум. - 2000. - №1(2). - С.18-21.
29. Рябченко О.П. Державне управління реструктуризацією економіки України. Теоретичний аспект і практичні пропозиції// Пути реформирования экономики Украины на современном этапе. Приложение №4(9) к научному журналу “Персонал” №2(56). - 2000. - С.14-16.

Рябченко О.П. Державне управління економікою України (адміністративно-правовий аспект.-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичний наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. Університет внутрішніх справ МВС України.Харків,2000.
Дисертація присвячена дослідженню актуальних проблем державного управління економікою України у адміністративно-правовому аспекті. Аналізуються питання, пов’язані із методологічним підходом до державного управління економікою, визначенням місця і ролі органів державної влади та місцевого самоврядування в процесі здійснення державно-владних повноважень на засадах концепції єдності і розподілу влад. Досліджуються питання вдосконалення правового регулювання державного управління економікою, проблеми сполучення централізації та децентралізації у державному управлінні економікою, питання державного управління відносинами власності, бюджетним процесом, реструктуризацією економіки. Аналізується вплив економіки на зміст і характер державного управління. Розглядаються проблеми державного управління подоланням тінізації економіки і розробляються комплексні державно-управлінські заходи попередження і протидії.
Ключові слова: державне управління економікою, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державно-управлінські відносини, власність, бюджет, реструктуризація, тіньова економіка.

Рябченко Е.П. Государственное управление экономикой Украины (административно-правовой аспект).-Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право. Университет внутренних дел МВД Украины. Харьков,2000.
Диссертация посвящена исследованию актуальной проблемы государственного управления экономикой Украины в административно-правовом аспекте. Подробно разрабатываются концептуальные положения государственного управления экономикой: содержание управления, принципы, функции, методы и формы. На основе концептуальных положений, а также конституированной концепции единства и разделения власти проанализировано место и роль органов государственной власти и местного самоуправления в процессе осуществления своих государственно-властных полномочий по управлению экономикой. Исследована обратная связь в системе государственного управления – влияние экономики на управленческую деятельность государства. При этом обоснована необходимость углубления понятия “экономика”. Рассмотрены вопросы государственного управления собственностью. В процессе исследования государственного управления бюджетным процессом определена необходимость внесения изменений и дополнений в действующее законодательство, а также пересмотра полномочий Министерства финансов Украины. Отдельной проблемой является соотношение централизации и децентрализации в государственном управлении экономикой. Централизация и децентрализация исследованы не только как категории, объективно присущие управлению, но и организационно-правовой аспект их соотношения. На основе результатов проведенных исследований формулируются конкретные предложения по совершенствованию правового регулирования государственного управления экономикой, а также меры организационно-правового обеспечения. Особое внимание уделено проблеме государственного управления преодолением тенизации экономики. Предложен соответствующий понятийный аппарат, исследованы элементы теневой экономики (теневая политика, организованная преступность, экономическая преступность, коррупция, легальные элементы: бартер, взаимозачеты, вексельный оборот), причины ее возникновения, разработаны комплексные государственно-управленческие меры преодоления, среди которых особое место занимает криминологическая экспертиза законопроектов, регулирующих сферу экономики, а также организационное обеспечение предупреждения и противодействия теневой экономики.
Ключевые слова: государственное управление экономикой, органы государственной власти, органы местного самоуправления, государственно-управленческие отношения, собственность, бюджет, реструктуризация, теневая экономика.

State management of the economic of Ukraine (administrative-lawful aspect). Elena P. Ruabchenko.-Manuscript.
Thesis for scientific degree Doctor of Law Sciences, specialty 12.00.07 – theory of management; administrative law and procedure; financial law/ University of Internal Affairs/ Kharkov, 2000.
The thesis with the research of actual problems of the state management of the economic of Ukraine in the administrative-lawful aspect. It analyses the problems of elaboration methodological approach of the state management of the economic; it determines the place and the part of the organ of the state power and local government in trial realization of the state-powerful commission; it analyses the problems of improvement upon lawful regulation of the state management of the economic; it considerations the problems of the state management of shadow economic and it gives complex recommendations on preventive. In work the reasons of origin and existence of shadow economy are investigated; the main concepts are indicated; the consequences of an operation of shadow economy are chosen: shadow policy, corruption, organized criminality, economic criminality; the manifestations of shadow economy in socio economic life of company are systematized; the world (global) experience of realization of measures on warning and counteraction to shadow economy is circumscribed. The robot is intended for the practical workers of law-enforcement organs, cadets of maximum educational institutions of organs of internal businesses, broad circle of the experts - lawyers, economists
Key words: state management of the economic, organ of state power, organ of local government, state-management relations, property, budget, restructuration, shadow economy.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking