Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне управління приватизацією у контексті трансформації відносин власності в Україні

 

ЧЕЧЕТОВ Михайло Васильович

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПРИВАТИЗАЦІЄЮ У КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

КИЇВ – 2006


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України
НИЖНИК Ніна Романівна,
Національна академія державного управління
при Президентові України,
перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор
ЛЕБЕДИНСЬКА Ольга Юріївна,
Національна академія державного управління
при Президентові України,
декан факультету вечірньої форми навчання;

доктор наук з державного управління
ГАМАН Микола Васильович,
Апарат Верховної Ради України,
Перший заступник Керуючого справами;

доктор наук з державного управління, професор
МОРДВІНОВ Олександр Григорович,
Гуманітарний університет “Запорізький інститут
державного та муніципального управління”,
завідувач кафедри державного управління
та адміністративного менеджменту.

Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень, відділ економічної та соціальної стратегії, м. Київ.

Захист відбудеться 26 червня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).
Автореферат розісланий 26 травня 2006 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.К. Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з головних напрямів системозмінюючих перетворень у суспільстві є реформування відносин власності, яке відбувається переважно через приватизацію майна державних та комунальних підприємств. Саме воно має сприяти підвищенню ефективності управління, появі чіткої мотивації до праці, прискоренню структурної перебудови й розвитку економіки країни, покращанню інвестиційного клімату в державі, удосконаленню системи управління державним майном. Тільки в результаті приватизації можливо створити клас ефективних власників, зацікавлених у розвитку виробництва, які забезпечували б інвестиційну привабливість українських підприємств і вивели б їх на високий технологічний рівень. Це дало б змогу випускати конкурентоспроможну інноваційну продукцію та надавати якісні послуги.
У практиці приватизації починаючи з 1991 р. накопичений відповідний досвід, але через певні недоліки української моделі приватизації, не досить ефективну державну політику у сфері трансформації відносин власності вкрай необхідна розробка нової методологічної бази з метою запобігання багатьом помилкам, які були припущені на перших етапах приватизації, сприяння удосконаленню її державних механізмів, визначенню стратегічних пріоритетів і ролі органів державної влади в управлінні приватизацією, спрямування їх діяльності на найбільш повну реалізацію потенціалу трансформаційних перетворень щодо підвищення ефективності діяльності підприємств, формування соціальної бази реформ і соціально орієнтованої ринкової економіки.
Важливо узагальнити накопичений досвід проведення приватизації в Україні, оскільки аналіз досягнень і недоліків свідчить про можливість підвищення ефективності управління приватизацією.
Безумовний інтерес становить вивчення досвіду приватизації у зарубіжних країнах та дослідження можливості його використання в Україні. В країнах розвинутої ринкової економіки приватизація розвивається як перманентний процес та має свій налагоджений механізм, що дає змогу державі здійснювати збалансовану виважену політику у сфері відносин власності. Вивчення українського досвіду й зарубіжної практики в розробці прикладних аспектів сприятиме обґрунтуванню нової методології приватизації, виробленню прозорих механізмів управління та формування політики держави у цій сфері.
Роль держави в регулюванні суспільних процесів, феномен власності й еволюція відносин власності є предметом наукових досліджень протягом багатьох століть. Ці питання відображені в роботах В.Б.Авер’янова, А.С.Гальчинського, Дж. Гелбрейта, В.М.Ємченка, Дж.Кейнса, М.Х.Корецького, І.В.Лазні, Л.Ю.Мельника, Дж.Мілля, А.А.Пігу, В.О.Рибалкіна, А.Сміта та інших вітчизняних і зарубіжних дослідників.
Окремі аспекти проблеми реформування відносин власності, і зокрема роль приватизаційних процесів у формуванні ринкових відносин, вивчались українськими й зарубіжними вченими Р.Є.Андерсеном, О.Л.Барабашем, В.М.Вакуленком, С.Я.Веселовським, В.А.Виноградовою, В.Є.Воротіним, В.М.Гейцем, І.О.Жадан, С.Ю.Лєдомською, Е.М.Лібановою, І.В.Науменком, Є.Г.Панченком, О.Й.Пасхавером, В.Л.Ревенком, О.Ю.Рудченком, О.О.Тяпкіним, В.К.Черняком та ін.
Особливо важливими для дослідження теми дисертації є ідеї й теоретичні розробки, пов’язані із системним підходом в організації державного управління, теорією формування державно-управлінських рішень, філософією та методологією державного управління, впровадженням сучасних механізмів державного управління, у тому числі й управління процесами трансформації відносин власності та формування ринкового середовища тощо. Вагомим доробком з цієї проблематики, зокрема з державного управління, генезису приватизації, є праці В.Б.Авер’янова, В.Д.Бакуменка, С.О.Білої, В.Г.Бодрова, М.В.Гамана, М.Х.Корецького, В.М.Князєва, О.Ю.Лебединської, В.І.Лугового, С.В.Майбороди, О.Г.Мордвінова, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, Г.І.Одінцової, О.Г.Осауленка, В.А.Ребкала, В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, С.М.Серьогіна, В.В.Токовенко, В.П.Троня, В.В.Цвєткова, Л.Є.Шкляра, В.В.Юрчишина та інших, але комплексні наукові дослідження з теми дисертації не проводилися.
Однак потреба у систематизації, комплексному аналізі та узагальненні напрацювань стосовно генезису процесів реформування відносин власності зумовлена необхідністю нових підходів до формування державної політики приватизації, розробки таких її методів та інструментів, які б відповідали сучасним реаліям розвитку суспільства в цілому й були б адекватними новій системі державного управління зокрема. Це передбачає розробку теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління приватизаційними процесами в Україні.
Це і визначає актуальність дисертаційного дослідження, його мету, завдання й гіпотезу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі державного управління та менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації РК 0199U002827) за темою “Розроблення теоретичних засад деконцентрації та децентралізації в системі виконавчої влади та механізмів забезпечення збалансованості повноважень і відповідальності” (номер державної реєстрації 0103U006819), в якій здобувач був одним із виконавців.
У дисертації також висвітлені результати досліджень, здійснених під безпосереднім науковим керівництвом дисертанта та за його активної участі у складі міжвідомчих комісій, зокрема з питань підготовки державних програм приватизації, низки законопроектів та актів Кабінету Міністрів України із аналізованої проблематики.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються в системі управління приватизацією державного майна в Україні.
Предмет дослідження – удосконалення державного управління приватизацією в контексті трансформації відносин власності в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що теоретичні розробки та положення, історичний досвід, висновки та пропозиції, наведені в дисертаційному дослідженні, сприятимуть виробленню ефективної державної політики приватизації, а впровадження запропонованих методів, алгоритмів, механізмів і заходів – прискоренню ринкових трансформацій та інституціональних перетворень у державі, удосконаленню державного управління приватизацією.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування організаційно-методологічних засад удосконалення державного управління приватизацією в умовах трансформації відносин власності.
Відповідно до зазначеної мети поставлені такі завдання:
– здійснити системний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, законодавчих актів та визначити напрями дослідження з теми дисертації;
– уточнити зміст і сутність базових понять приватизації: “державне управління приватизацією”, “роздержавлення”, “приватизація”, “функції державного управління в системі приватизації”;
– виділити й обґрунтувати напрями та етапи трансформації відносин власності в Україні;
– виявити й конкретизувати провідні тенденції, функції та принципи розвитку системи державних органів приватизації в умовах соціально-економічних і політичних трансформацій суспільства;
– оцінити ефективність нормативно-правового забезпечення державного управління приватизацією;
– розкрити концептуальні підходи щодо удосконалення інвестиційно-інноваційного спрямування процесів приватизації в Україні;
– визначити ефективні механізми (форми, інструменти) державної політики у сфері трансформації відносин власності;
– запропонувати практичні рекомендації щодо удосконалення державного управління приватизацією в умовах трансформації відносин власності.
Сукупність завдань дала змогу з’ясувати логіку та послідовність дослідження, визначити структуру дисертації.
Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження становили фундаментальні положення теорії державного управління, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань економічного розвитку й державної політики у сфері приватизації державного майна і трансформації відносин власності. Для досягнення поставленої мети застосовувались сучасні методи дослідження:
– порівняльно-історичний та функціонально-структурний аналіз, що передбачав вивчення проблеми, яка розглядається в дисертації, та дав змогу простежити причинно-наслідкову й історичну зумовленість її виникнення, а також виявити основні напрями дослідження;
– періодизації – для дослідження якісних змін управління приватизаційними процесами на сучасному етапі розвитку держави;
– порівняльний і статистичний аналіз фактів і явищ, їх синтез – при дослідженні системи державного управління для кращого розуміння динаміки розвитку нормативно-правової бази у сфері приватизації;
– системно-аналітичний – для теоретичного узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних та зарубіжних учених, присвячених проблемам трансформації відносин власності, висвітлення методології приватизації державного майна;
– прогностичний, моделювання – при узагальненні незалежних характеристик, прогнозуванні;
– дедукції та синтезу – для дослідження системи державного управління приватизацією, його організаційно-інституціонального та нормативно-правовового забезпечення;
– контент-аналіз нормативно-правової бази й документальної інформації органів державного управління України;
– узагальнення опрацьованих матеріалів – при формулюванні висновків, рекомендацій та визначенні шляхів подальшого розвитку системи державного управління приватизаційними процесами.
Крім того, застосовувалися методи комплексного системного аналізу соціально-економічних явищ і процесів.
Інформаційними джерелами дослідження є Конституція України, закони та підзаконні акти, нормативні документи органів державної влади, матеріали науково-практичних конференцій, дані статистичної звітності, звітні матеріали центральних органів виконавчої влади, Фонду державного майна України та його регіональних відділень щодо процесів приватизації державного та комунального майна, способів їх роздержавлення та продажу, а також аналітичні огляди й науково-методичні публікації з досліджуваної проблеми в періодичній пресі, інструктивні та нормативно-правові документи, особисті дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації
вперше:
– розглянуто управління приватизацією як складову підсистему наукової галузі “державне управління” з позиції системного підходу;
– запропоновано запровадження в теорію державного управління нової парадигми приватизації як державно-управлінської діяльності щодо об’єктів державної власності, що базується на засадах прозорості прийняття рішень про продаж цих об’єктів, наукової обґрунтованості вибраних методів продажу та розрахунків економічної доцільності його здійснення. Виходячи з цієї парадигми приватизацію необхідно розглядати як управлінський процес, спрямований на підвищення ефективності економіки країни; інструмент державної політики, що дає змогу оптимізувати економічну структуру держави та сприяти розвитку конкурентного економічного середовища і фондового ринку;
– доведено необхідність чіткої законодавчої регламентації меж проникнення іноземного капіталу в економіку країни в процесі приватизації державного майна, рівня його диверсифікації щодо галузей економіки й окремих підприємств;
– визначено й науково обґрунтовано чотири періоди процесу формування й розвитку державного управління приватизацією в Україні;
– сформульовано основні вимоги до оптимізації правових механізмів державного управління приватизацією;
удосконалено:
– понятійний апарат теорії управління приватизацією як важливої складової сфери науки державного управління, визначення сутності і змісту понять “державне управління приватизацією” та “функції державного управління в системі приватизації”, “роздержавлення”;
– методичні засади підвищення ефективності управління державною власністю, які перебувають у площині формування сучасної системи управління корпоративними правами держави;
дістали подальшого розвитку:
– концептуальні засади державної політики приватизації та удосконалення управління державною власністю і розроблено основні напрями стратегії управління приватизаційними процесами на сучасному етапі розвитку держави стосовно: визначення цілей, пріоритетів та завдань завершального етапу приватизації; послаблення державного адміністрування діяльності суб’єктів господарювання, що враховуватимуть необхідність підвищення ефективності управління і розпорядження державним майном; залучення підприємствами, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, приватних коштів; рівня управління державними корпоративними правами тощо через удосконалення організаційно-правових механізмів та методології приватизації; зміщення акцентів у бік комплексного, системного вирішення питань щодо підвищення конкурентоспроможності й ефективності базових галузей та економіки країни в цілому як основи зростання суспільного добробуту.
– методичні підходи щодо вдосконалення системи управління об’єктами державної власності й структури органів приватизації, її ресурсного і кадрового забезпечення, прозорості прийняття управлінських рішень стосовно приватизації стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, зворотного зв’язку та посилення державного контролю за приватизацією;
– інвестиційно-інноваційна складова стратегії розвитку держави, яка передбачає створення передумов для стимулювання залучення інвестицій в інноваційний розвиток підприємств, що підлягають приватизації;
– система зворотного зв’язку між органами управління приватизацією центрального та регіонального рівнів.
Уточнено зміст функцій державного управління, що залежать від стану, структури й самокерованості управлінських суспільних процесів. В системі приватизації згадані функції означають управлінський вплив держави, специфічний за предметом, змістом і механізмом реалізації. Такий вплив забезпечує вихід об’єкта, на який він спрямований, з-під повного державного контролю. Отже, у процесі приватизації держава свідомо відмовляється від певних прав щодо об’єкта приватизації на користь недержавного суб’єкта. Державне управління приватизацію за змістом являє собою діяльність щодо виконання цих функцій.
Практичне значення одержаних результатів визначаються тим, що висновки й рекомендації, а також матеріали дисертаційного дослідження, використані при виробленні та реалізації державної політики приватизації й управління об’єктами державної власності: Верховною Радою України при підготовці проектів законів України “Про Державну програму приватизації на 2000-2002 роки”, “Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”, “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”, “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою забезпечення врахування екологічних вимог у процесі приватизації”, “Про Державну програму приватизації”, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність”, “Про Державну програму приватизації на 2005-2007 роки”, “Про внесення змін та доповнень до деяких законів з питань приватизації” та “Про Фонд державного майна України” (довідка про впровадження від 11 квітня 2005 р. № 06-8/12-214); використані та оприлюднені особисто автором у телевізійних інформаційно-пізнавальних та оглядових програмах “Подробиці”, “Подробиці з перших вуст”, “Подробиці. Економічний огляд” протягом 2000-2004 років на телеканалі “Інтер” (довідка про впровадження від 10 травня 2005 р. № 682), Міжнародним інститутом бізнесу в навчальному процесі (довідка № 85/1 від 25 жовтня 2005 р.),Фондом державного майна України.
Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на підставі проведеного в роботі аналізу, а також виявлені в процесі дослідження теоретичні підходи й запропоновані методичні розробки також можуть бути використані:
– у діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади, спрямованій на роздержавлення та приватизацію майна;
– у роботі Фонду державного майна України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади при формуванні програм приватизації, управління об’єктами державної та комунальної власності;
– у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших ВНЗ за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема в процесі розробки або вдосконалення навчальних курсів.
Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні еволюції розвитку системи державного управління приватизаційними процесами, а також у виявленні їх тенденцій і принципів та визначенні підходів щодо удосконалення приватизації. Основні ідеї, а також розробки, висновки, пропозиції та рекомендації стосовно роботи, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету й завдання, методологічні підходи до їх вирішення, теоретичну цінність роботи та практичне значення одержаних результатів, отримані здобувачем особисто Ідеї й розробки дослідників, у співавторстві з якими було підготовлено окремі публікації, в дисертації не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались автором на 30 національних та міжнародних наукових, науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах. Найважливішими з них були міжнародні науково-практичні конференції: “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз” (Київ, 2002); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Сучасні проблеми управління” (Київ, 2003), “Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України (Київ, 2003), “Институциональное преобразование как предпосылка эффективного использования ресурсного потенциала региона” (Москва, 2003); “Пути и перспективы преодоления коррупции в странах СНГ (Киев, 2004); Всеукраїнські науково-практичні конференції: “Від лідера-особистості до держави-лідера” (Київ, 2003); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), “Управління економікою в ринкових умовах у контексті стратегічних напрямків розвитку України до 2011 року” (Київ, 2004); Міжнародний економічний форум “Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації” (Київ, 2004).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 41 наукова праця, з них три монографії, 21 стаття у наукових фахових виданнях України. Додатково наукові результати дисертації висвітлено у 17 статтях, навчальних посібниках, матеріалах конференцій та інших наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 101 друкований аркуш.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 490 сторінок, обсяг основного тексту – 388 сторінок. Робота містить 16 таблиць та 12 рисунків, 4 додатки. Список використаних джерел складається з 744 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, встановлюється зв’язок дослідження з науковими програмами, розкриваються його мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, її структуру, обсяг та публікації.
У першому розділі – “Аналіз теоретико-методологічних основ приватизації та обґрунтування напрямів дослідження” – узагальнено проблеми державного управління приватизацією, проаналізовано наукові джерела за темою дисертаційного дослідження, визначено базові поняття та емпіричний інструментарій, за допомогою яких здійснено науковий пошук. Розкрито сутність категорії “приватизація”, здійснено аналіз еволюції приватизаційних процесів в Україні, нормативно-правового середовища, основних етапів становлення теорії державного управління приватизацією.
Всебічний історико-логічний аналіз джерел з досліджуваної теми показав, що питання трансформації відносин власності розглядалися у працях вітчизняних та зарубіжних вчених протягом десятиріч. Усі вони мають особливе наукове значення, не втратили своєї наукової цінності, хоч написані в різні періоди суспільного розвитку.
Останнім часом у період трансформаційних процесів в Україні перелік питань, що вивчаються, значно розширився за рахунок запровадження державного управління приватизаційними процесами, що значною мірою вплинуло на стан науки державного управління, закономірності та принципи її розвитку, вдосконалення політики держави у цій сфері.
Загальним та спеціальним підходам і принципам в організації державного управління, формуванні державно-управлінських рішень, у тому числі й у сфері управління процесами трансформації відносин власності, присвячені праці В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.М.Князєва, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, С.В.Майбороди, П.І.Надолішнього, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, Г.С.Одінцової, О.Г.Осауленка, В.А.Ребкала, С.М.Серьогіна, В.П.Троня, В.В.Цвєткова, В.О.Шамрая, Л.Є.Шкляра та ін. Моделі та механізми державного регулювання різних аспектів і сфер діяльності в контексті трансформації відносин власності досліджували у своїх працях С.О.Біла, В.Г.Бодров, В.Є.Воротін, М.В.Гаман, М.Х.Корецький, О.Ю.Лебединська, О.Г.Мордвінов, В.М.Рижих, І.В.Розпутенко, Ю.П.Шаров, В.В.Юрчишин та ін. Світовий досвід управління приватизаційними процесами розкрито у працях Г.В.Артамонова, Р.Андерсона, А.А.Арупова, В.С.Білих, В.Г.Бодрова, А.М.Васильєва, С.Я.Веселовського, В.О.Виноградова, С.П.Глінкина, Л.І.Дідківської, Ю.І.Єханурова, Дж.М.Кейнса, В.К.Кондратенка, В.С.Ларцева, В.М.Олуйка, О.Д.Рябченка та ін.
Проте системний аналіз наукових праць за темою дослідження вказує на те, що питання державного управління приватизаційними процесами в Україні, як і державна політика в сфері приватизації, ще не були до цього часу предметом спеціального дослідження. Теоретичні й концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми.
Так, незважаючи на ґрунтовні напрацювання, не сформовано завершену теорію власності, особливо в аспекті державного управління нею, адже, по-перше, трактування її сутності залежить від сутності суспільних відносин, крізь призму яких розглядається поняття власності; по-друге, розвиток цих відносин як невід’ємна складова розвитку держави й суспільства в загальносвітовому вимірі не дає підстав вважати, що розробка цієї теорії доведена до логічного кінця.
Термін “приватизація” вперше був уведений в обіг 1976 р. американським дослідником Робертом У. Пулом, проте термінологічні джерела цього поняття датуються 1969 р., коли П. Друкер у своїй книзі “Вік переривання традицій” вжив слово “реприватизація” для визначення процесу повернення націоналізованих підприємств їх колишнім власникам. Водночас ще в 20-х рр. минулого століття М.Бухарін та О.Риков розглядали приватизацію як один з основних факторів забезпечення соціальної стабільності та громадянської злагоди у країні, а також можливості залучення іноземних інвестицій для активізації відтворювального виробничого процесу.
Офіційні документи й наукова література поряд з традиційним визначенням приватизації як процесу передачі державою об’єктів і певних видів діяльності в приватну власність містять трактування, згідно з яким цим поняттям охоплюються також приватизація будь-якого монопольного права, завоювання певного сегменту ринку або навіть виникнення нових форм пропозиції товарів і послуг.
У розділі доведено, що приватизація, крім економічного і юридичного, має також вагомий політичний, соціальний, ідеологічний, екологічний зміст, тому аналіз приватизаційних процесів не може обмежуватися розглядом суто економічних аспектів. У ньому має враховуватися широке коло питань, що відображають усю сукупність взаємовпливів та взаємозв’язків факторів і напрямів суспільних відносин.
При всій різноманітності підходів тлумачення поняття “приватизація” в широкому розумінні включає в себе один з аспектів реформування державного сектора із скороченням його розміру, а у вузькому означає повний або частковий перехід об’єкта приватизації з державного володіння у приватне, тобто воно пов’язане з трансформацією відносин власності.
Як засвідчив аналіз літературних джерел, саме аспекти проблеми реформування відносин власності, і, зокрема, роль приватизаційних процесів у формуванні ринкових відносин, досить грунтовно досліджувались українськими та зарубіжними вченими. Серед них слід виділити: В.М.Гейця, В.А.Виноградова, С.Я.Веселовського, Я.Корнаї, В.М.Вакуленка, О.О.Тяпкіну, О.Й.Пасхавера, В.К.Черняка, Е.М.Лібанову, І.О.Жадан, О.Ю.Рудченка, С.Ю.Лєдомську, В.Л.Ревенка, І.В.Науменка, Є.Т.Панченка та ін.
У розділі розкриваються теоретичні основи механізмів трансформації відносин власності та управлінських аспектів приватизації й підходів до неї.
Наповнення науково-методичним змістом поняття “державне управління приватизацією” потребує, насамперед, чіткого визначення окремих термінів, а саме змісту понять “роздержавлення” та “приватизація”, що дасть можливість уникнути плутанини в подальших наукових дослідженнях. З різних позицій цю проблему було розглянуто у працях таких науковців, як С.О.Біла, В.М.Геєць, В.В.Засанський, В.З.Куликов, Е.М.Лібанова, С.Ю.Лєдомська, Є.Г.Панченко, О.Ю.Рудченко та ін. Завдяки узагальненню наукових підходів встановлено, що приватизація є складовою роздержавлення власності. В постсоціалістичних країнах вона має певну специфіку, що відрізняє її від аналогічних процесів у західних країнах та відображається в меті, термінах і формах здійснення. Аналіз наукових джерел дає підстави стверджувати, що існують кілька основних підходів до розуміння поняття “приватизація”. Досить широко це поняття тлумачать у Японії, США та інших постіндустріальних країнах, розуміючи під ним не тільки перетворення державної власності на приватну, а й дерегулювання економіки, тобто послаблення державного впливу на неї. У більш вузькому розумінні поняття “приватизація” застосовується у країнах Західної Європи, а на пострадянському та постсоціалістичному просторі цей термін ототожнюється з терміном “продаж”.
У розділі наголошується, що сутність роздержавлення з погляду теорії державного управління полягає в тому, що воно є одним з напрямів державної політики щодо реформування як відносин власності, так і всієї системи організації управління національною економікою, господарювання, регулювання та розподілу. Метою, кінцевим результатом роздержавлення є перехід від адміністративно-планового ведення господарства до ринкового. Цей процес пов’язаний із системними трансформаційними змінами. Саме системозмінюючий характер перетворень відрізняє роздержавлення як напрям державної політики від приватизації, оскільки вона за своєю суттю є лише інструментом такої політики, механізмом цих перетворень. Приватизація забезпечує вивільнення власності з тотального володіння, користування й розпорядження держави у всеосяжних масштабах як інструмент реалізації її волі щодо розпорядження цією власністю. Для країн з одержавленою економікою роздержавлення й приватизація є єдино можливими механізмами швидкого, революційного переходу від однієї системи до іншої. Доцільність застосування цих механізмів у їх взаємодоповненні та взаємодії завжди визначається на політичному рівні, оскільки вони спрямовані на провадження державної політики, що має забезпечувати формування як нових джерел і стимулів економічного розвитку, так і нових інструментів впливу на діяльність недержавних суб’єктів господарювання. Трансформація системи відносин власності, подолання монополії держави на засоби та знаряддя виробництва, перетворення державної власності на недержавну пов’язані зі становленням ринкової системи господарювання, з інституціональними змінами, які передбачають співіснування суб’єктів господарювання з різними формами власності, зумовлене їх плюралізмом. Такі перетворення змінюють становище працівника, систему його соціальної захищеності, а отже, вимагають від держави підвищення уваги до стабілізації системи нагромадження й перерозподілу доходів з метою запобігання збагаченню однієї частини населення за рахунок зубожіння іншої.
Особливістю роздержавлення і приватизації власності в Україні (як і в інших державах колишнього СРСР) було те, що зміна моделі соціально-економічного розвитку збіглася в часі з кризовими явищами в економіці, активізацією інфляційних процесів і обмеженістю інвестиційних ресурсів. Крім того, спостерігалися нерозвиненість ринкової інфраструктури, низька підприємницька активність населення та негативне сприйняття ним ринкових перетворень.
Доведено, що в умовах системозмінюючих трансформацій зростає роль держави як системи організації суспільної влади, основною функцією якої є створення умов для суспільного розвитку. Зрозуміло, що економічним підґрунтям цього розвитку є відносини власності, які отримали адекватне нормативно-правове забезпечення. Підкреслено, що, незважаючи на величезні трансформаційні перетворення форм і відносин власності, державна власність продовжує посідати вагоме місце в українській економіці, проте відповідні статті Цивільного та Господарського кодексів України навіть концептуально не охоплюють всього спектра проблем управління об’єктами державної власності, залишаючись законодавчо неврегульованими.
У розділі зазначається, що трансформація відносин власності є лише одним з інструментів державної політики розбудови соціального ринкового господарства. Однак це потужний і дієвий інструмент, основою якого є природне право людини володіти й користуватися результатами цього володіння, що потребує адекватного законодавчого забезпечення. В Україні законодавчі зміни щодо відносин власності в 1992-2004 рр. мали еволюційний характер, що не призводило до різких змін у методології приватизації і сприяло впровадженню державної політики ринкових перетворень.
Аналіз правової бази приватизації дає підстави зробити висновок, що в Україні поняття “приватизація” і “продаж” щодо об’єктів державної власності ототожнюються. За винятком продажу за приватизаційні папери і компенсаційні сертифікати, а також оренди з продажем, визначені на початку 90-х рр. способи приватизації застосовувались і на початку 2005 р., але нині пріоритети віддаються продажам за конкурсом, оскільки етап “великої” приватизації в Україні, який розпочався у 1998 р., характеризується переходом у приватний сектор підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, є містоутворюючими та належать до природних державних монополій. Водночас і на цьому етапі відбувається продаж дрібних пакетів акцій підприємств, які приватизувалися кілька років тому, а також об’єктів малої приватизації.
Важливість заходів щодо приватизації, які вживаються сьогодні в Україні, передбачає застосування таких способів приватизації об’єктів державної власності, що забезпечать реалізацію мети й завдань приватизації щодо розбудови економічно незалежної держави з високим рівнем соціальної захищеності усіх верств населення.
У висновках до розділу на основі результатів комплексних досліджень, порівняльного аналізу наукових праць, законодавчих актів, постанов, дисертацій визначені найважливіші напрями подальших наукових досліджень.
У другому розділі – “Історико-системний аналіз процесів приватизації державного майна в Україні” – висвітлено суспільно-політичні події, на тлі яких відбувається становлення й розвиток державної політики у сфері приватизації, аналізуються історичні періоди здійснення приватизації в Україні та еволюція нормативно-правової бази. Це дало змогу визначити існуючі проблеми та досягнення, пов’язані з трансформацією відносин власності в країні. Логічний аналіз літературних та статистичних джерел, нормативно-правової бази дає підстави стверджувати, що це складний період пошуку оптимальних варіантів формування ефективної системи управління приватизацією та демократичним суспільством.
Актуальність проблеми відносин власності зберігається протягом усієї історії розвитку людства. Великі переділи власності, як і політичні кризи й зміни влади, стають практично неминучими, оскільки в певному розумінні власність є атрибутом влади. В сучасному світі на формування інститутів власності суттєво впливають глобалізаційні процеси та інтегральні моделі розвитку суспільства.
Аналіз історичних документів засвідчив, що напередодні приватизації в Україні не були враховані такі реалії соціально-політичної й економічної ситуації: консервативність українського населення, панування в масовій свідомості соціалістичних стереотипів з елементами традиційної селянської дрібнобуржуазності; переважання старої комуністичної бюрократії в нових владних структурах від верху до низу; економічне домінування “червоних” директорів на державних підприємствах і, відповідно, у виробничому секторі; відсутність вільних і достатніх фінансових капіталів у тих, хто бажає придбати державну власність; непідготовленість державних підприємств до приватизації та роботи в нових економічних умовах; нерозуміння значною частиною населення сутності приватизації і його небажання адаптуватися до умов нової системи господарювання; відсутність сформованого ринкового середовища, спроможного забезпечити конкурентність купівлі-продажу державної власності.
Доведено, що мала приватизація в основному вирішила важливе економічне завдання – створила умови для появи й розвитку малого бізнесу і продовжує сприяти формуванню конкурентного середовища для ведення бізнесу та поліпшення якості товарів і послуг. Необхідними складовими середньострокового зростання економіки є подальший розвиток ринкових інституцій та збільшення основного капіталу через інвестування. Довгострокове зростання ґрунтується переважно на технічному прогресі, що, крім приватних інвестицій, передбачає підтримку держави.
Відбулося становлення організаційно-методологічної основи процесу приватизації в Україні, рівні нормативно-правової бази та професійно-кадрового забезпечення виявилися достатніми для того, щоб цей процес не супроводжувався фатальними колізіями.
Досвід приватизації 2003-2004 рр. довів те, що в українському суспільстві вже існує розуміння необхідності ринкових перетворень, позитивно сприймається політика держави в сфері приватизації, яка узгоджується з методологією її провадження. Крім того, цей досвід переконливо продемонстрував зрілість системи приватизації в Україні як механізму державного впливу на економіку суспільства.
До здобутків приватизації як потужного чинника ринкової трансформації можна віднести: ліквідацію державної монополії в багатьох галузях народного господарства, що стало основою формування конкурентної ринкової економіки; перехід значної частини державної власності до приватних осіб та створення умов для подальшої концентрації власності у більш ефективних господарів; суттєву зміну ролі держави в економічних процесах та відносинах власності; створення потужного корпоративного сектора економіки; повноцінного фондового ринку і, зокрема, ринку корпоративних цінних паперів, а також нових сфер діяльності з оцінки майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг тощо; зменшення навантаження на Державний бюджет.
Поряд з окресленням напрямів подальшої ринкової трансформації шляхом приватизації, зокрема підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або посідають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів та послуг, слід запровадити концептуально нові підходи та напрями реформування відносин власності, в яких враховувалися б: регіональні та галузеві особливості приватизації; особливості приватизації окремих груп об’єктів, зокрема об’єктів, розміщених у зоні гарантованого добровільного відселення з території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, підприємств з небезпечними умовами праці, а також тих, діяльність яких пов’язана з використанням надр; містоутворюючих підприємств; науково-дослідних та проектно-конструкторських закладів; спрямування коштів, отриманих від приватизації, на інвестування підприємств.
У розділі зазначено, що на сьогодні трансформація відносин власності перебуває на тому етапі, який потребує поєднання приватизації з іншими заходами з реорганізації державних підприємств та організацій в окремих секторах економіки, формування єдиного комплексу заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення суб’єктів господарювання (зокрема державних), залучення недержавних інвестицій на їх технічне переозброєння, створення нових робочих місць, вирішення інших соціальних питань
З’ясовано, що роль держави в економіці залишається значною й на сучасному етапі розвитку України. Це вимагає оптимізації частки державного сектора економіки та вжиття комплексу заходів щодо формування дієвої системи управління об’єктами державної власності, зокрема визначення її організаційного центру та побудови системи підпорядкування, що забезпечить ефективне управління. Актуальними залишаються питання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, розкриття інформації про цю діяльність, запровадження ефективних моделей аудиту (як внутрішнього, так і зовнішнього), кадрового забезпечення тощо.
Системне вивчення наукових підходів щодо етапів трансформації відносин власності протягом 1988-2004 рр. в Україні дало змогу вдосконалити систему періодизації, згідно з якою виділяються ініціалізація процедури приватизації, підготовчий етап, етап масової приватизації, “точкова” приватизація, постприватизаційний період. Визначено, що доцільно виокремити ці періоди не тільки з огляду на обсяги роздержавлення, а, передусім, з урахуванням цілей, які були актуальними на відповідних етапах розвитку економіки. У розділі вказується, що передприватизаційний період розпочався в 1988 р. Він характеризувався стагнацією соціалістичної економіки, що базувалася на суспільному володінні надрами, засобами виробництва й виробленою продукцією, а також на прийнятті економічних рішень з огляду на централізоване планування виробництва й розподіл і вже не задовольняла вимоги відтворювального процесу, а економіко-політична ситуація в країні ще не була сприятливою для докорінного перетворення прав власності. Разом з тим можна виділити окремі елементи трансформації розподільної системи, роздержавлення, приватизації майна державних підприємств, формування на їх основі нових форм господарювання, що розпочалося ще в рамках адміністративно-командної економіки (оренда, кооперація). Створювалися акціонерні товариства, концерни, комерційні банки, біржі, СП та великі торговельні доми. Проте рішення уряду про приватизацію державних виробничо-господарських об’єктів мали фрагментарно-ситуативний характер.
Зазначається, що приватизація в Україні як соціально-економічний проект макроекономічного трансформування і політичний проект подолання стереотипів, зміни переконань і звичок щодо ринку та формування світогляду приватного власника розпочалася з 1991 р. ХХ ст. й відбувалася у чотирьох напрямах: сертифікатної приватизації, що заклала стартові умови для подальших перетворень; оренди з викупом, яка сприяла пробудженню ініціативи трудових колективів; закріплення за державою переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, що сприяло розмежуванню сфер впливу приватного капіталу як рушія ринкових перетворень і держави як гаранта забезпечення економічної безпеки країни та соціальної стабільності в суспільстві; малої та середньої приватизації, що вирішила проблему дефіциту на споживчому ринку.
Досліджено, що кожен з цих напрямів не був відокремленим, оскільки з огляду на певний розвиток подій та результати реалізації за окремими приватизаційними проектами вони були об’єднані політикою, ідеологією, стратегією й тактикою всеосяжності, яка була притаманна періоду масової приватизації (1991-2000 рр.). Для цього періоду були типовими: спонтанність і напівлегальність, спричинені відсутністю чітких законодавчих норм та обмежень; ознаки так званої “технічної” приватизації, що зумовлювалися необхідністю врахування балансу інтересів для досягнення соціального компромісу; позаекономічний характер рішень щодо способів приватизації, в основу яких була покладена політична воля.
Загалом цей період характеризується утворенням певної кількості приватних підприємств, інтенсивним формуванням нових ринкових інституцій, але не якістю нового сегменту ринку. Від цього періоду, а саме від сертифікатної приватизації, оренди з викупом, приватизації малих та середніх підприємств, що, однак, супроводжувались роздержавленням шляхом акціонування та корпоратизації великих підприємств та скороченням переліку підприємств, що не підлягають приватизації, поступово долаючи опір прихильників старої системи господарювання, у 2000 р. Україна перейшла до періоду індивідуальної приватизації за грошові кошти. У цей час здійснювалося наповнення Державного бюджету й закладалися основи соціально-економічного зростання шляхом залучення на підприємства промислових інвесторів, які брали на себе зобов’язання щодо їх розвитку відповідно до умов договорів купівлі-продажу. Цьому періоду приватизації (2000-2004 рр.) властиве суттєве поглиблення процесів ринкової трансформації. Йому притаманні: стабільність процесу; продаж за грошові кошти контрольних пакетів акцій стратегічних підприємств; забезпечення надходження значних коштів від приватизації до Державного бюджету; залучення промислових інвесторів до процесу приватизації великих підприємств; індивідуальний підхід (урахування конкретних характеристик кожного підприємства: фінансово-економічних показників, інвестиційної привабливості, значення для економіки та безпеки держави); широке висвітлення приватизаційних процесів у засобах масової інформації.
У цей період переважає інтенсивний перерозподіл прав власності, після “технічної” приватизації стають очевидними якісні зрушення у сформованих інституціональних структурах та відносинах між ними, унормовується втручання держави в перерозподіл прав власності на мікрорівні. Завершення цього періоду пов’язане зі стабілізацією системи нових прав власності (майнових, управлінських відносин), а також якісних і кількісних параметрів економічних механізмів та інституціональних структур, які мають забезпечити реалізацію нових прав власності.
Наприкінці 2004 р. позначився перехід до періоду соціально-економічної приватизації. У розділі наголошується на тому, що для цього періоду характерні: врахування соціальної значущості об’єктів приватизації; прийняття рішень на основі ретельних фінансово-економічних розрахунків виходячи з індивідуальних особливостей, коопераційних, технологічних та міжгалузевих зв’язків підприємств, що приватизуються; відкритість та прозорість для суспільства; сприяння розвитку фондового ринку шляхом продажу акцій, що належать державі, на організованих ринках цінних паперів; оптимізація структури державної власності у виробничій сфері; інноваційно-інвестиційна спрямованість процесу приватизації; відсутність часових обмежень щодо його завершення. Крім того зазначається, що в цей період відбулась приватизація на конкурсних засадах у контексті державної політики, що була визначена вищим керівництвом держави, ВАТ “Криворіжсталь”, ВАТ “Металургійний комбінат ім. Дзержинського” та ін.
Увага держави на цьому етапі має зосереджуватися на підвищенні соціально-економічної ефективності виробництва, формуванні ефективного приватного та державного секторів економіки, розвитку конкурентного середовища й створенні інших умов для зростання економіки та підвищення добробуту населення й для адаптації економіки України до процесів глобалізації світової економіки.
У третьому розділі – “Специфіка приватизації державного майна в зарубіжних країнах” – проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо формування системи державного управління приватизацією та обґрунтовано можливість його використання для України.
Аналіз досвіду різних країн показав, яку величезну роль відіграє інститут держави в розробці стратегій, регулюванні й контролі основних інститутів економіки, в тому числі у сфері управління об’єктами державної власності та їх роздержавлення з метою підвищення ефективності як окремих підприємств, так і економіки країни в цілому.
Оптимізація регулюючої ролі держави в зарубіжних країнах сприяла створенню того, що сьогодні називають економіками добробуту, розв’язанню складних протиріч між працею й капіталом, монополією і конкуренцією, вільною торгівлею й розвитком внутрішнього виробництва, вивільненням робочої сили завдяки інноваційним механізмам і забезпеченням оптимального рівня зайнятості. Водночас більшість країн в останні десятиліття стикається з проблемою неадекватності сучасним вимогам регулюючої інфраструктури, її відставанням від швидкоплинних соціально-економічних процесів. Це свідчить про певну застарілість сучасних систем регулювання, що перешкоджає економічному розвитку.
Визначено, що цілі й завдання приватизації встановлюються в країнах світу відповідно до загальної спрямованості економічних реформ і політичної стратегії держави. Виконання функцій з реалізації державної політики у сфері приватизації й управління державним майном покладається на спеціально створені органи або на галузеві міністерства.
У фінансово-корпоративній сфері з’явилася загальносвітова тенденція до дерегулювання інститутів фінансового ринку при зміщенні акцентів на захист прав акціонерів та інвесторів і посилення інформаційно-консультаційних функцій держави.
Зарубіжний досвід доводить, що значущість цілей діяльності держав у соціальній сфері змінюється залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни. Усі ці цілі, у свою чергу, становлять дві основні групи: переважно політичні й переважно економічні. До першої групи належать цілі щодо підтримки соціальної стабільності на основі недопущення занадто великого розриву в доходах і рівні життя різних верств населення, до другої –по-перше, збільшення людського капіталу, покращання якості робочої сили; по-друге, стимулювання розвитку внутрішнього ринку та інвестицій шляхом підвищення доходів населення; по-третє, забезпечення впливу держави на розвиток тих чи інших структурних процесів (як демографічних, так і економічних).
Аналіз показав, що зарубіжний досвід може бути використаний в Україні в кількох окремих найбільш важливих напрямах, серед яких: упровадження конкурентних механізмів у традиційні сектори державної опіки (соціальна сфера, галузі інфраструктури); підвищення гнучкості структури управління шляхом стимулювання участі в ухваленні рішень усіх зацікавлених сторін (державних міністерств і відомств, міжвідомчих органів, громадських організацій, бізнесових структур) при збереженні за державою обов’язку щодо встановлення загальних правил гри; підвищення адресності державних послуг на основі виділення пріоритетних сфер впливу (груп населення; галузей, секторів, сегментів ринку); забезпечення послідовності в реалізації стратегічних завдань щодо приватизації з акцентуванням особливої уваги на вирішенні соціальних та екологічних проблем у процесі продажу державного майна; залучення інвестицій у процесі приватизації, зокрема іноземних; формування ефективної системи управління об’єктами державної власності із зосередженням уваги на контролюванні діяльності природних монополій і підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
У четвертому розділі – “Організаційно-управлінські засади приватизації державного майна в Україні” – проаналізовано становлення та розвиток системи державного управління приватизацією, її ресурсного забезпечення, системи контролю, визначено регіонально-управлінський аспект приватизації.
Обґрунтовано, що набір і зміст функцій державного управління залежать від стану, структури й самокерованості управлінських суспільних процесів. Функції державного управління в системі приватизації означають специфічний за предметом, змістом і механізмом реалізації управлінський вплив держави, що приводить до виходу об’єкта впливу з повного державного контролю. Таким чином, у процесі приватизації держава свідомо відмовляється від певних прав щодо об’єкта приватизації на користь недержавного суб’єкта. За змістом державне управління процесами приватизації являє собою діяльність з реалізації цих функцій.
У розділі наголошується на тому, що приватизаційний процес в Україні завжди є предметом політичних дискусій. Унаслідок цього громадськості періодично надається необ’єктивна, а часом викривлена інформація про цілі і результати прийняття відповідних управлінських рішень щодо об’єктів державної власності. Отже, важливим напрямом управління приватизацією є своєчасне й регулярне висвітлення приватизаційних подій починаючи з намірів і прийняття рішень щодо продажу й закінчуючи його результатами та постприватизаційною перспективою. Цьому має сприяти сформована сучасна система органів приватизації в Україні, до якої входять центральний апарат (ЦА) Фонду державного майна України, Фонд майна Автономної Республіки Крим, 26 регіональних відділень (РВ) Фонду в областях, містах Києві і Севастополі та 13 представництв Фонду в районах і містах. Організаційно-функціональну структуру системи приватизації в Україні з погляду визначення стратегічних цілей, встановлення завдань і функцій приватизації, а також власне здійснення управління приватизацією на загальнодержавному рівні та на місцях наведено на рис. 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Організаційно-функціональна структура системи приватизації в Україні

Досліджено, що формування та впровадження державної політики у сфері приватизації та управління об’єктами державної власності вимагає своєчасного виявлення, всебічного аналізу та якнайшвидшого вирішення проблем, що виникають в органів приватизації під час виконання поставлених перед ними завдань. Проведення щорічних опитувань регіональних відділень, запроваджене у 2003 р., дає змогу центральному апарату Фонду виявити та проаналізувати проблеми на регіональному рівні, зробити висновки щодо їх актуальності та визначити шляхи їх вирішення. Завдяки такому каналу зворотного зв’язку з регіонами центральний апарат Фонду можу оперативно вирішувати проблеми на місцях, беручи до уваги думку і практичний досвід регіональних відділень при прийнятті управлінських рішень. Зокрема, цей метод взаємодії дає можливість усувати правові колізії при формуванні проектів Державних програм приватизації, розробці проектів нових і внесенні змін до існуючих законодавчих і нормативних актів.
У розділі обґрунтовано, що система контролю за приватизацією в Україні постійно розвивається й забезпечує можливість нівелювання негативних наслідків приватизації та виконання зобов’язань покупців державного майна, а також суб’єктів управлінських і орендних відносин. Вони мають удосконалюватися шляхом законодавчого врегулювання взаємодії органів управління об’єктами державної власності та контролюючих органів загальнодержавного рівня, що забезпечить комплексний державно-управлінський вплив, адекватний потребам системи приватизації та економіки суспільства.
Особливим видом контролю є контроль за виконанням покупцями договірних умов. На сьогодні в усіх ланках існує досить злагоджений механізм контролю за виконанням покупцями об’єктів приватизації взятих зобов’язань – від обліку договорів купівлі-продажу, що містять такі зобов’язання, перевірок стану їх виконання, застосування передбачених законодавством та умовами цих договорів санкцій за їх невиконання до систематичного звітування перед вищими державними органами про роботу, проведену в цьому напрямі.
Величезна відповідальність покладається на всіх суб’єктів системи приватизації за прийняття рішень як щодо передачі у приватний сектор стратегічних підприємств та підприємств-монополістів, так і щодо збереження за державою контролю за їх діяльністю, оскільки ці питання лежать у площині економічної та національної безпеки. Ще більш складними є питання реприватизації й націоналізації, оскільки, якщо покупцями виконані умови договорів купівлі-продажу, вони вже не є законодавчо обумовленими державно-управлінськими механізмами. Це саме ті складові державного впливу, які зачіпають інтереси приватного власника й ніколи не будуть популярними, навіть якщо держава намагатиметься виправити свої помилки, компенсуючи матеріальні чи моральні збитки власникам. Жодні перетворення не можуть бути визнані доцільними, якщо вони погіршують соціально-економічне становище країни, регіону, людини.
Особливу увагу в розділі акцентовано на тому, що як потужний державно-управлінський механізм приватизація має ґрунтуватися на ретельних розрахунках і виважених рішеннях, а отже, потребує політичної далекоглядності та професіоналізму службовців, а також економічної обґрунтованості при прийнятті кожного окремого рішення та розробці стратегії в цілому. Сьогодні, в умовах великої приватизації, цього вимагає статус підприємств, що є учасниками процесу.
У п’ятому розділі – “Шляхи вдосконалення управління приватизацією у контексті системних зрушень” – розглядаються питання удосконалення системи державного управління приватизацією виходячи зі стратегічних та тактичних завдань держави на етапі інноваційного розвитку, запровадження в цей процес новітніх механізмів та методів управління.
Доведено, що неефективність державної політики в науковій сфері виявляється в частих змінах цілей і завдань щодо реформування науково-технічного комплексу, хронічній бездіяльності щодо стимулювання науково-технічних розробок, системних помилках. Отже, проблема полягає у відсутності чіткого цілевизначення стратегії реалізації інноваційної моделі розвитку і неефективності системи управління цим процесом.
Аналіз засвідчив, що, незважаючи на наукові дослідження й досить відпрацьовану законодавчо-нормативну регламентацію відповідної діяльності, інноваційна складова державної інвестиційно-інноваційної політики України не відповідає структурі пануючої у світі “економіки знань”. Стратегічна помилка, допущена на початку ринкового реформування вітчизняної економіки, що полягала в оцінці України як держави, нерозвиненої не лише з економічного, а й з науково-технічного погляду, мала дуже негативні економічні й соціальні наслідки: в науковій сфері країна фактично почала рухатися в напрямі демонтажу відповідного потенціалу розвитку.
У розділі встановлено, що визначальним напрямом інноваційної діяльності на сучасному етапі є розширення ресурсної бази для забезпечення генезису та розвитку інноваційних процесів в економіці насамперед через залучення інвестиційних ресурсів, забезпечення інформаційними ресурсами, запровадження трансферу технологій та введення в господарський обіг об’єктів інтелектуальної власності науково-технологічної сфери.
Міжнародний досвід доводить, що тільки активне застосування прогресивних форм соціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги та якість виробництва і споживання. Проте всі інноваційні нововведення потребують значних ресурсних витрат та підвищення інноваційної культури в суспільстві як суб’єктів інноваційної діяльності, так і пересічних громадян через активізацію просвітницької діяльності, стимулювання винахідництва та підвищення загального рівня освіти в державі. Розвиток інноваційної культури в нашому розумінні означає пробудження креативного мислення в суспільстві, покращання його сприйнятливості до інноваційних ідей, набуття досвіду їх реалізації та, як результат, зміцнення інноваційного потенціалу держави.
Показано, що роздержавлення і приватизація як інструменти трансформації відносин власності на сьогодні відіграють ключову роль в українській економіці щодо регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності. Системозмінюючі трансформаційні перетворення, забезпечуючи становлення й розвиток ринкових інститутів і механізмів ринкового регулювання суспільного розвитку, передбачають організаційно-структурні та функціональні зміни системи державного управління і формування інноваційної політики держави, зокрема стосовно делегування повноважень на місця і регіональної складової державно-управлінської діяльності.
Обсяг залучення інвестицій є однією з основних характеристик економічної діяльності як окремих суб’єктів господарювання, так і держави в цілому з урахуванням того, що інвестиційний клімат визначається, передусім, політичною та економічною ситуацією в країні. Аналіз інвестиційної складової політики трансформації відносин власності довів, що в Україні, зважаючи на особливості трансформаційного періоду, необхідне створення організаційно-інституційних і нормативно-правових засад залучення інвестицій і, зокрема, іноземних, на нових, ринкових принципах.
Державна інвестиційна політика має передбачати використання державних інвестицій як засобу створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки. Необхідно приділяти особливу увагу інвестиційним проектам зі змішаними інвестиціями з використанням їх державної частки як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів.
Державна інвестиційна політика має бути спрямована на обмеження глибини проникнення іноземного капіталу в економіку країни, який звужує можливості національного капіталу, контролювання показників його диверсифікації на рівні галузі і окремих підприємств з урахуванням національної та економічної безпеки держави
Як показав аналіз нормативно-законодавчої бази з регламентації екологічної складової державної політики приватизації, зроблено лише перші кроки в напрямі вирішення екологічних проблем, зокрема щодо недопущення погіршення стану довкілля в процесі приватизації та управління об’єктами державної власності. Це вимагає вжиття комплексу організаційно-правових та управлінських заходів стосовно державної політики екологічної безпеки. Крім того, відсутність досвіду й методики визначення вартості еколого-аудиторських робіт унеможливлює визначення орієнтовних розмірів плати за виконання обов’язкового екологічного аудиту, а невизначеність термінів його проведення може уповільнювати приватизацію великих об’єктів
Обґрунтовано, що підвищення ефективності управління державною власністю лежить у площині формування сучасної системи управління корпоративними правами держави, що, зокрема, передбачає: перехід до розмежування з управління державним майном між органами виконавчої влади та поступове вивільнення органів виконавчої влади від невластивих їм функцій управління об’єктами державної власності; створення спеціалізованих господарських структур, що здійснюватимуть функції управління об’єктами державної власності; чітке визначення повноважень та підвищення відповідальності державних органів у сфері управління майном; упровадження механізму планування фінансових результатів діяльності господарських товариств з державною часткою та відповідної системи моніторингу результатів.
У подальшому успішність подолання тіньового характеру діяльності великого українського капіталу значною мірою залежатиме від того, наскільки, з одного боку, останній усвідомить свою державотворчу роль, а з другого – як зміниться характер державної політики, а саме, чи охоплюватиме вона питання щодо створення сприятливого середовища для легітимного розвитку великого капіталу. Отже, потрібна система державного регулювання розвитку великого капіталу, що дасть змогу нейтралізувати його негативні риси й сприятиме прояву його позитивного потенціалу.
Зауважимо, що навіть найефективнішого здійснення приватизації як потужного інструменту трансформації відносин власності недостатньо для формування ефективної ринкової економіки в країні з 70-річним досвідом адміністративно-планового ведення господарства. Набуття права власності не гарантує того, що власник згоден взяти на себе турботи про екологічний стан або соціально-економічний розвиток країни. І в цьому важливою є роль держави в умовах перехідної економіки щодо стимулювання й розвитку відносин власності, побудованих на законах ринку, саме в контексті цього розвитку, оскільки його забезпечення є прямим обов’язком держави, і зміцнення приватного сектора не є підставою для усунення держави від його виконання.
Приватизація в Україні, замінюючи власника-державу на власника – приватну особу, сприяє тому, що держава, з одного боку, поступово передає права власника більш ефективному (з погляду оцінки комерційного ефекту) власникові, а з другого – самоусувається від обов’язків, зумовлених ступенем загальносуспільної значущості об’єкта приватизації. Таким чином, якнайшвидше досягнення позитивного соціально-економічного ефекту ринкової трансформації відносин власності було б можливим, якби концепція приватизації в Україні передбачала перехід цих обов’язків до нового власника або залишення їх за державою. Останнє досягається країнами світу з різним рівнем розвитку ринкових відносин шляхом використання значно поширеного інституту “золотої акції” – спеціального права держави, яке дає можливість нівелювати негативні наслідки діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, але приватизуються.
Визначено, що приватизація як інструмент упровадження державної політики спонукає до акцентування уваги на питаннях державної власності. Механізмами управління державною власністю є приватизація та націоналізація, передача державного майна в довірче управління і заставу, здавання його в оренду, реорганізація й ліквідація державних підприємств, банкрутство.
У методології трансформації відносин власності в Україні не враховано критерій впливу діяльності суб’єкта господарювання на соціально-економічне становище держави. Виходячи з теорії державного управління ступінь досконалості організаційної та функціональної складових механізму управління є визначальним для забезпечення його ефективності. Інакше кажучи, через сукупність організаційно та функціонально оформлених інституцій реалізується цілезабезпечення діяльності держави щодо приватизації як одного з механізмів управління об’єктами державної власності, тобто визначальними є не організаційна форма ведення бізнесу і не форма власності, а сукупність організаційно-правових механізмів взаємодії суб’єкта господарювання з навколишнім середовищем, яка забезпечить його ефективність (рис. 2). З погляду теорії державного управління йдеться про встановлення загальносуспільних цілей щодо використання власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Схема взаємодії підприємства та зацікавлених осіб

Таким чином, особливе значення для створення умов щодо суспільного відтворення має оптимізація системи впливів на діяльність суб’єктів господарювання, а компетенційний аспект приватизації щодо сприяння соціально-економічному зростанню в Україні (що цілком відповідає програмним документам, які визначають стратегію держави на середньо- та довгострокову перспективу) повинен забезпечуватися можливістю компетенційного впровадження. Останнє передбачає розробку й вжиття комплексу взаємоузгоджених заходів міжвідомчого характеру в керованій системі координат “доцільність – законність – результативність”.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного управління приватизацією в умовах трансформації відносин власності. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.
1. Системний аналіз наукових праць, законодавчих актів за темою дисертації показав, що проблема державного управління приватизаційними процесами в Україні, як і державна політика у сфері приватизації, до цього часу ще не була предметом комплексного дослідження. В роботі опрацьовано значний теоретичний матеріал з питань управління приватизацією. Дослідження підтверджує, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, ця проблема розглядалася в них фрагментарно, а теоретичні й концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим її аспектам. Це зумовлює необхідність проведення наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів системи державного управління процесами приватизації.
2. Доведено, що роздержавлення й приватизація як інструменти трансформації відносин власності та регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності на сьогодні відіграють ключову роль у формуванні нових механізмів державного управління життєдіяльністю суспільства. Сутність роздержавлення з погляду теорії державного управління полягає в тому, що воно є одним з напрямів державної політики щодо реформування як відносин власності, так і всієї системи організації управління національною економікою, господарювання, регулювання і розподілу. Метою, кінцевим результатом роздержавлення є перехід від адміністративно-планового ведення господарства до ринкового. Цей процес пов’язаний із системними трансформаційними змінами. Саме системозмінюючим характером перетворень роздержавлення як напрям державної політики відрізняється від приватизації, яка за своєю суттю є лише інструментом такої політики, механізмом цих перетворень. Приватизація забезпечує вивільнення власності з тотального володіння, користування й розпорядження держави у всеосяжних масштабах і є інструментом реалізації волі держави щодо розпоряджання цією власністю. Для країн з одержавленою економікою роздержавлення й приватизація є єдино можливими механізмами швидкого, революційного переходу від однієї системи до іншої.
3. Дослідження історичного досвіду й тенденцій щодо трансформації відносин власності в Україні засвідчило необхідність удосконалення методологічної бази приватизації, що випливає з потреби у зміщенні акцентів політики держави в бік управління об’єктами державної власності та регулювання діяльності недержавних суб’єктів господарювання й зумовлене сучасним станом розвитку економіки. Це вимагає запровадження нової парадигми приватизації як державно-управлінської діяльності щодо об’єктів державної власності, що базується на засадах прозорості прийняття рішень про продаж цих об’єктів, наукової обґрунтованості вибраних методів продажу та розрахунків економічної доцільності його здійснення. Виходячи з цієї парадигми приватизацію необхідно розглядати: як управлінський процес, спрямований на підвищення ефективності економіки країни, як інструмент державної політики, що дає змогу оптимізувати економічну структуру держави та сприяти розвитку конкурентного економічного середовища і фондового ринку.
4. Як управлінсько-економічний феномен процес формування і розвитку державного управління приватизацією включає чотири умовно визначені й обґрунтовані нами періоди трансформації відносин власності в Україні протягом 1988-2004 рр. Кожен період визначається: соціально-економічними умовами, рівнем розвитку теорії і практики державного управління, цілями та завданнями роздержавлення.
1988-1990 рр. – передприватизаційний період. Він характеризувався стагнацією соціалістичної економіки, а також прийняттям економічних рішень за допомогою централізованого планування виробництва й розподілу. Рішення уряду про приватизацію державних виробничо-господарських об’єктів були фрагментарно-ситуативними. Разом з тим розпочалося формування ринкової інфраструктури, що слугувало інституціональним підгрунтям для подальшої приватизації.
1991-2000 рр. – приватизація як соціально-економічний проект макроекономічного трансформування і політичний проект подолання стереотипів, зміни переконань і звичок щодо ринку та формування світогляду приватного власника. Цьому періоду були притаманні спонтанність і напівлегальність через відсутність чітких законодавчих норм та обмежень; ознаки так званої “технічної” приватизації, що пояснювалося необхідністю врахування балансу інтересів для досягнення соціального компромісу; позаекономічний характер рішень щодо способів приватизації, в основу яких була покладена політична воля.
Загалом цей період приватизації характеризується утворенням “критичної маси” приватних підприємств, інтенсивним формуванням нових ринкових інститутуцій. Їх якість на цій стадії значно поступається кількості
2000-2004 рр. – період індивідуальної приватизації за грошові кошти. На цьому етапі приватизації вирішувалися питання наповнення Державного бюджету й закладалися основи для соціально-економічного зростання шляхом залучення на підприємства промислових інвесторів, які брали на себе зобов’язання щодо її розвитку відповідно до умов договорів купівлі-продажу. Суттєво поглибилися процеси ринкової трансформації. Завершення періоду пов’язане зі стабілізацією системи нових прав власності (майнових, управлінських відносин), а також якісних і кількісних параметрів економічних механізмів та інституціональних структур, які мають забезпечити реалізацію нових прав власності.
З кінця 2004 р. розпочався період соціально-економічної приватизації, для якого характерні: прийняття рішень на основі грунтовних фінансово-економічних розрахунків виходячи з індивідуальних особливостей, коопераційних, технологічних та міжгалузевих зв’язків підприємств, що приватизуються; врахування соціальної значущості об’єктів приватизації; відкритість та прозорість для суспільства; сприяння розвитку фондового ринку шляхом продажу акцій, що належать державі, на організованих ринках цінних паперів; оптимізація структури державної власності у виробничій сфері; інноваційно-інвестиційна спрямованість процесу приватизації.
Запропонована періодизація дала змогу виявити принципові зміни розвитку державного управління приватизацією в кожному з досліджуваних періодів, визначити їх специфічні риси, скласти цілісне уявлення про розвиток системи державного управління приватизацією, розглянувши її найважливіші тенденції й суперечності.
5. Перелік і зміст функцій державного управління залежать від стану, структури й самокерованості управлінських суспільних процесів. Функції державного управління в системі приватизації – це специфічний за предметом, змістом і механізмом реалізації управлінський вплив держави, що забезпечує вихід об’єкта впливу з-під повного державного контролю. Таким чином, у процесі приватизації держава свідомо відмовляється від певних прав щодо об’єкта приватизації на користь недержавного суб’єкта. За змістом державне управління приватизацією являє собою діяльність з реалізації цих функцій.
6. Зарубіжний досвід може бути використаний в Україні за кількома окремими найбільш важливими напрямами: впровадження конкурентних механізмів у традиційні сектори державної опіки (соціальна сфера, галузі інфраструктури); підвищення гнучкості структури управління шляхом стимулювання участі в ухваленні рішень усіх зацікавлених сторін (державних міністерств і відомств, міжвідомчих органів, громадських організацій, бізнесу) при збереженні за державою функції встановлення загальних правил гри; підвищення адресності державних послуг на підставі виділення пріоритетних сфер впливу (груп населення; галузей, секторів, сегментів ринку); забезпечення послідовності у реалізації стратегічних завдань приватизації з акцентуванням особливої уваги на вирішенні соціальних і екологічних проблем у процесі продажу державного майна; залучення у процесі приватизації інвестицій, зокрема іноземних; формування ефективної системи управління об’єктами державної власності із зосередженням уваги на контролюванні діяльності природних монополій та підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
7. Система контролю за приватизацією в Україні постійно розвивається й забезпечує можливість нівелювання негативних наслідків приватизації та виконання зобов’язань покупців державного майна, а також суб’єктів управлінських і орендних відносин. Вони мають удосконалюватися шляхом законодавчого врегулювання взаємодії органів управління об’єктами державної власності та контролюючих органів загальнодержавного рівня, що забезпечить комплексний державно-управлінський вплив, адекватний потребам системи приватизації та економіки суспільства.
8. Приватизація сприяє структурній перебудові економіки. Потужні приватизаційні ін’єкції є свого роду каталізатором процесів ринкового розвитку і економічного зростання, запускають механізми інституціоналізації та функціонування ринку й самовідтворення капіталу в цілому та його прибутковості зокрема. Визначальну роль у підвищенні ефективності підприємств відіграють інвестиції, які залучаються в процесі приватизації, а також зобов’язання покупців, що визначаються концепціями розвитку підприємств та умовами договорів купівлі-продажу. Одне з основних місць у переліку цих зобов’язань належить соціальним питанням, оскільки соціальна складова трансформаційних перетворень безпосередньо корелює з приватизацією підприємств, особливо тих, що справляють вирішальний вплив на соціально-економічне становище міст, регіонів і країни в цілому.
9. Обґрунтовано, що підвищенню ефективності управління державною власністю сприяє формування системи управління державним сектором економіки, що, зокрема, передбачає: чітке розмежування функцій, визначення повноважень та посилення відповідальності державних органів у сфері управління майном; створення спеціалізованих господарських структур, що виконуватимуть функції управління об’єктами державної власності; впровадження механізму планування фінансових результатів діяльності господарських товариств із державною часткою та відповідної системи моніторингу результатів.
10. Сформульовано вимоги до оптимізації правових механізмів для забезпечення впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, адекватного умовам розвитку відносин власності на ринкових засадах, які існують сьогодні, а саме введення в правовий обіг спеціального права держави (“золотої акції”), що дасть можливість: зберегти за державою можливість нівелювати негативні наслідки діяльності приватизованих підприємств, що потребують державного втручання (стратегічні, природні монополісти, прибуткові, містоутворюючі), стосовно коригування обсягів виробництва, соціальних аспектів, екологічної складової і для деяких, можливо, – коригування цінової політики відповідно до статусу підприємств; вивільнити адміністративний і фінансовий ресурс, який сьогодні витрачається на утримання численних представників держави в органах управління суб’єктів господарювання з державною часткою; підняти управління об’єктами державної власності на більш високий рівень.
11. Аналіз організаційно-інституціональних засад управління приватизацією в Україні свідчить про те, що формування та впровадження державної політики у сфері приватизації й управління об’єктами державної власності передбачають своєчасне виявлення, всебічне вивчення та якнайшвидше вирішення проблем, що постають перед органами державної влади під час виконання покладених на них повноважень і потребують постійного вдосконалення системи управління об’єктами державної власності та структури органів приватизації, їх ресурсного та кадрового забезпечення, дотримання принципів прозорості, забезпечення зворотного зв’язку й посилення державного контролю за здійсненням приватизації.
Ринкові та державні механізми мають збалансовано впливати на економіку суспільства, і приватизація як один з механізмів цього впливу покликана виконувати певну функцію, базуючись на державно-управлінських та суспільно-політичних принципах законності, демократизму, соціальної спрямованості, об’єктивності та прозорості.
12. Розроблено концептуальні напрями стратегії приватизації на сучасному етапі державотворення, які мають: відображати стратегію держави, орієнтовану на розв’язання широкого кола соціально-економічних проблем суспільства; визначати цілі, пріоритети та завдання завершального етапу приватизації; окреслювати межі державного сектора, а також способи приватизації виходячи з того, що в міжнародній практиці поняття “приватизація” трактується не тільки як продаж державного майна, а і як послаблення державного адміністрування діяльності суб’єктів господарювання; враховувати необхідність підвищення ефективності управління та розпорядження державного майна, рівня управління державними корпоративними правами; забезпечувати можливість: коригування помилок, допущених під час приватизації в попередні роки, зокрема щодо ступеня прозорості та відкритості як прийняття рішень, так і самого процесу продажу державного майна, розвитку конкурентного середовища як передумови економічного зростання, підвищення ефективності залучення приватних коштів до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, через удосконалення організаційно-правових механізмів та методології приватизації; враховувати необхідність диверсифікації іноземного капіталу (щодо стратегічних підприємств, галузей та економіки в цілому) в обсягах, що стимулюватимуть розвиток державної економіки, ґрунтуючись на концептуальних засадах національної безпеки; сприяти зміщенню акцентів у бік комплексного, системного вирішення питань щодо підвищення конкурентоспроможності та ефективності базових галузей та економіки країни в цілому як основи підвищення суспільного добробуту.
13. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку державної політики у сфері регулювання приватизаційних процесів та удосконалення управління державною власністю дасть змогу запропонувати для втілення в життя низку практичних заходів, які б сприяли залученню інвестицій в економіку та посилили інноваційну складову її розвитку:
– розвиток і гармонізація законодавчої та нормативної бази, зокрема шляхом прийняття нових і вдосконалення чинних законів України “Про управління об’єктами державної власності”, “Про акціонерні товариства”, “Про приватизацію державного майна”, “Про податок на додану вартість”, “Про Державну програму приватизації”, “Про Фонд державного майна України” та інших, які б, враховуючи поточні потреби, сприяли реалізації економічної стратегії держави;
– забезпечення відкритості та прозорості приватизації для суспільства й підвищення довіри покупців шляхом удосконалення процедур прийняття та реалізації державно-управлінських рішень щодо об’єктів державної власності;
– підвищення зацікавленості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках шляхом забезпечення стабільності правового поля та недопущення різких коливань державної політики реформування відносин власності;
– оптимізація державних і ринкових механізмів регулювання діяльності суб’єктів господарювання з метою створення перешкод для застосування схем тіньової приватизації;
– запобігання монополізації товарних ринків під час приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;
– сприяння розвитку економічного середовища шляхом підвищення фінансово-економічних показників діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності і сприяння конкуренції між ними;
– удосконалення управління об’єктами державної власності та збільшення обсягів надходження коштів до Державного бюджету на цій основі, зокрема: підвищення конкурентоспроможності підприємств, що належать до державного сектора економіки; посилення контролю за ефективністю використання орендованого державного майна; впровадження прозорих механізмів визначення частки прибутку, що спрямовується у фонд сплати дивідендів акціонерних товариств з державною часткою; удосконалення механізмів контролю за діяльністю суб’єктів господарювання з державною часткою (запобігання незаконному відчуженню пакетів акцій, переданих до статутних фондів холдингових компаній, вивільнення державного майна й активів від державного впливу тощо);
– контроль за належним утриманням, збереженням та використанням майна, що не увійшло до статутних фондів, але перебуває на балансі недержавних суб’єктів господарювання;
– покращання системи оцінки майна і майнових прав, підвищення її прозорості та об’єктивності, впровадження міжнародних стандартів оцінки під час розробки та прийняття національних стандартів оцінки майна;
– створення єдиної системи контролю за якістю оцінки майна, що здійснюється суб’єктами оціночної діяльності;
– запровадження системи екологічного аудиту та контролю як у перед-, так і в постприватизаційний період;
– досягнення оптимальної глибини продажу об’єктів, які перебувають у процесі приватизації;
– налагодження функціонування Єдиного державного реєстру державної та комунальної власності;
– цільове (для підтримки пріоритетних галузей, стратегічних виробництв, інноваційних та наукових програм) використання коштів, отриманих від приватизації державного майна, плати за оренду державного майна та дивідендів, нарахованих на акції держави в господарських товариствах;
– законодавче закріплення механізмів контролю та відповідальності за дотриманням державно-управлінських принципів у процесі прийняття та реалізації рішень стосовно відносин власності.
Подальші дослідження в предметній галузі мають здійснюватися із застосуванням одержаних результатів і висновків щодо вдосконалення системи управління об’єктами державної власності.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Чечетов М.В. Приватизація: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. – 645 с.
2. Стратегія соціально-економічного розвитку: держава, суспільство, особистість. – К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2005. – 270 с. – Авторські с. 7-16.
3. Новий формат стратегії і тактики соціально-економічного розвитку України: людина, громада, держава / Наук. ред. д-р екон. наук, проф. І.К.Бондар. – К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2005. – 384 с. – Авторські с. 29-44.

Статті в наукових фахових виданнях

4. Чечетов М.В. Підсумки та завдання приватизації в Україні // Статистика України. – 2004. – № 3. – С. 95-103.
5. Чечетов М. Приватизація державного майна та управління об’єктами державної власності у контексті стратегії уряду // Економіка України. – 2004. – № 7. – С. 10-17.
6. Чечетов М. Приватизація як основний інструмент впровадження державної політики в українському суспільстві // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 7-9 (15). – С. 199-205.
7. Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект // Економіка України – 2004. – № 8. – С. 4-15.
8. Чечетов М. Трансформація відносин власності в Україні (правовий аспект) // Економіка України – 2004. – № 9. – С. 4-13.
9. Чечетов М., Жадан І. Соціально-економічний аспект трансформації відносин власності в Україні // Економіка України – 2004. – № 10. – С. 4-16. – Авторські с. 11-16.
10. Чечетов М.В. Інноваційна складова ринкової трансформації // Економіка України – 2004. – № 11. – С. 4-14.
11. Чечетов М. Здобутки та завдання приватизації в Україні в контексті світових глобалізаційних процесів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 3 (17). – С. 12-20.
12. Чечетов М. Методологічні засади приватизації в Україні // Економіка України. – 2004. – № 12 – С. 4-17.
13. Чечетов М. Приватизація у країнах світу зі сталими ринковими відносинами // Економіка України. – 2005. – № 1 – С. 4-18.
14. Чечетов М.В. Методологія і практика управління державними корпоративними правами в Україні // Статистика України. – 2004. – № 4 (27). – С. 43-51.
15. Чечетов М. Організаційно-правове забезпечення приватизації в Україні // Економіка України. – 2005. – № 2 – С. 4-15.
16. Чечетов М.В, Жадан І.О. Концептуальні засади управління об’єктами державної власності // Економіка України. – 2005. – № 3 – С. 20-31. – Авторські с. 25-31.
17. Чечетов М. Контроль у сфері приватизації // Економіка України. – 2005. – № 5 – С. 18-30.
18. Чечетов М. Регіональний аспект управління приватизаційними процесами в Україні: проблеми та шляхи вирішення // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 10-12 (16). – С. 106-113.
19. Чечетов М., Жадан І. Удосконалення управління державними корпоративними правами – стратегічний напрям ринкових перетворень в Україні // Економіка України. – 2001. – № 2 .– С. 4-13. – Авторські с. 5-9.
20. Чечетов M., Мендрул O. Корпоративне управління в умовах економічної трансформації // Економіка України. – 2001.– № 4. – С. 10-18. - Авторські с. 10-15.
21. Чечетов М., Жадан І. Державне регулювання та державне підприємництво: міфи і реальність // Економіка України. – 2001.– № 12. – С. 10-18. – Авторські с. 12-18.
22. Чечетов М., Жадан І. Особливості макроекономічного трансформування в умовах перехідної економіки // Економіка України. – 2002. – № 6. – С. 4-12. – Авторські с. 10-12.
23. Чечетов М., Жадан І. Управління державними корпоративними правами у контексті економічної стратегії держави // Економіка України. – 2003. – № 8. – С. 4-12. – Авторські с. 9-12.
24. Чечетов М., Ожелевський Л., Зінченко О. Про деякі аспекти підвищення професіоналізму в державній службі // Вісн. держ. служби. – 2004. – № 2. – С. 37-43. – Авторські с. 37-40.

Навчальні посібники, статті у наукових та науково-методичних виданнях, тези доповідей

25. Чечетов М.В. Основи економіки та організація приватизації в Україні: Навч. посіб. – Х.: Видавн. дім “ІНЖЕК”, 2004. – 804 с.
26. Чечетов М.В., Чечетова Н.Ф., Бережна А.Ю. Бюджетний менеджмент: Навч. посіб.: В 2 ч. – Х.: Видавн. дім “ІНЖЕК”, 2004. – 1008 с. – Авторські с. 150-647.
27. Иваненко В.В., Чечетов М.В. Ценообразование: Учеб. пособие. – Х.: Издат. дом “ИНЖЕК”, 2004. – 224 с. – Авторські с. 51-174.
28. Чечетов М.В., Скаршевський В.Г., Ломинога В.Ю., Солдатенко В.В. Фіскальна політика // Економічне зростання на засадах справедливості. Український погляд: Світовий банк: документ для обговорення № 407 / За ред. Д.Хансена та В.Нанівської. – Б.м., 1999. – С. 71-98. – Авторські с. 71-80.
29. Чечетов М.В. Не тільки приватизувати, але й уміло управляти // Держ. інформ. бюл. про приватизацію – 2000. – № 5 – С. 6- 7.
30. Чечетов М.В. Особенности приватизации в Украине на современном этапе // Вісн.: Харківський державний економічний університет. – 2001. – № 2 (18). – С. 26-29.
31. Чечетов М.В. Управление государственной собственностью в контексте экономической стратегии государства // Від лідера-особистості до держави-лідера: Зб. доп. та тез до ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. – К., 2003. – С. 7-18.
32. Чечетов М.В. Приватизація державного майна як механізм реалізації соціально-економічної стратегії держави // Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації: Матеріали ІІ наук.-практ. конф. “Управління економікою в ринкових умовах у контексті стратегічних напрямків розвитку України до 2011 року”. – К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2004. – С. 3-13.
33. Чечетов М.В. Здобутки та завдання приватизації в Україні в контексті світових глобалізаційних процесів // Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації: Матеріали міжнар. форуму: У 2 ч. – К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2004. – Ч. 1. – С. 3-11.
34. Чечетов М.В., Жадан І.О. Приватизація в Україні: цілі, підсумки, перспективи // Держ. інформ.бюл. про приватизацію. – 2004. – № 1. – С. 2-9. – Авторські с. 4-7.
35. Чечетов М. Заслін тіньовій приватизації // Президент. контроль. – 2004. – № 1. – С. 45-49.
36. Чечетов М.В. Большая приватизація – большая ответственность // Конкуренция. Вестн. Антимонопольн. ком. Украины. – 2004. – № 2 (11). – С. 38-41.
37. Чечетов М. Економічна політика України: актуальні питання: Парламентські слухання // Економіст. – 2004. – № 6. – С. 26-27.
38. Чечетов М.В. Збереження та цільове використання об’єктів соціально-культурного призначення (виступ на парламентських слуханнях) // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. – 2004. – № 7. – С. 2-5.
39. Чечетов М.В. Приватизаційний формат-2004 // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. – 2004. – № 12 – С. 3-5.
40. Словник акціонера (4500 термінів, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України) / Заг. ред. М.В.Чечетова. – К.: Видавн. дім “КОРПОРАЦІЯ”, 2004. – 600 с. – Авторські с. 130-241.
41. Чечетов М.В. Особенности приватизации в Украине // Пути и перспективы преодоления коррупции в странах СНГ: Материалы междунар. науч.-практ. конф., 24 ноября 2004 г., г. Киев // Громадська експертиза “Актуальные проблемы борьбы с коррупцией в Украине”. – К.: РIА “ХХI Століття”, 2004. – С. 27-28.

 

АНОТАЦІЇ

Чечетов М.В. Державне управління приватизацією у контексті трансформації відносин власності в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2006.

У дисертації досліджуються теоретико-методологічні та історичні аспекти державного управління приватизацією в Україні в умовах трансформації відносин власності. Дослідження базується на широкому колі джерел, значна частина яких вперше введена в науковий обіг. Системно подано структуру й функції центральних органів державного управління приватизацією, охарактеризовані напрями та методи державного регулювання приватизаційних процесів. Удосконалено підходи до визначення періодизації та етапів еволюції державного управління приватизацією в Україні. Охарактеризовано тенденції, принципи інноваційного спрямування економіки й суперечності відповідно до кожного з виявлених періодів розвитку державного управління приватизацією.
Запропоновані методичні підходи щодо вдосконалення системи управління об’єктами державної власності та структури органів приватизації, їх ресурсного й кадрового забезпечення, прозорості прийняття управлінських рішень відносно приватизації стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, зворотного зв’язку та посилення державного контролю за приватизацією.
Ключові слова: державне управління і регулювання, приватизація, інновація, еволюція, ринкова економіка, структура, тенденції, політика, держава, органи влади.

Чечетов М.В. Государственное управление приватизацией в контексте трансформации отношений собственности в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2006.

В диссертации исследуются теоретико-методологические и исторические аспекты управления приватизацией в Украине в условиях трансформации отношений собственности. Исследование базируется на широком круге источников, значительная часть которых впервые введена в научное обращение. Системно представлены структура и функции центральных органов государственного управления приватизацией, охарактеризованы направления и методы государственного регулирования приватизационных процессов. Усовершенствованы подходы к определению периодизации и этапов эволюции государственного управления приватизацией в Украине. Охарактеризованы закономерности и противоречия в соответствии с каждым из выявленных периодов развития государственного управления приватизацией.
Осуществлен комплексный анализ государственной политики в сфере приватизации, выявлены тенденции, основные принципы и направления развития системы государственного управления приватизацией в условиях инновационной ориентации экономики и формирования новой системы управления в Украине.
Предложены методологические подходы относительно усовершенствования системы управления объектами государственной собственности и структуры органов приватизации, их ресурсного и кадрового обеспечения, прозрачности принятия управленческих решений, касающихся приватизации стратегических предприятий и предприятий-монополистов, обратной связи и усиления государственного контроля над приватизацией.
В диссертации управление приватизацией рассмотрено как подсистема научной специальности “государственное управление” с позиций системного подхода; предложено внедрить в теорию государственного управления новую парадигму приватизации как государственно-управленческой деятельности относительно объектов государственной собственности, базирующейся на прозрачности принятия решений о продаже этих объектов, научной обоснованности выбранных методов продажи и расчетов экономической целесообразности ее осуществления. Исходя из этой парадигмы под приватизацией следует понимать: управленческий процесс, направленный на повышение эффективности экономики страны; инструмент государственной политики, позволяющий оптимизировать экономическую структуру государства и способствующий развитию конкурентной экономической среды и фондового рынка.
Доказана необходимость введения в правовое обращение специального права государства (“золотой акции”), что даст возможность эффективно влиять на его долю в уставных фондах стратегических предприятий.
Усовершенствованы подходы к определению периодизации и этапов эволюции государственного управления процессами приватизации в Украине (1988-1990 гг. – предприватизационный период; 1991-2000 гг. – приватизация как социально-экономический проект макроэкономической трансформации и политический проект преодоления стереотипов, изменения убеждений и привычек относительно рынка и формирование мировоззрения частного собственника; 2000-2004 гг. – период индивидуальной приватизации за денежные средства; с конца 2004 г. – период социально-экономической приватизации); понятийный аппарат теории управления приватизацией как важной составляющей сферы науки государственного управления; уточнены содержание понятий “разгосударствление” и “приватизация”, а также методические основы повышения эффективности управления государственной собственностью, которые находятся в плоскости формирования современной системы управления корпоративными правами государства.
Разработаны концептуальные основы государственной политики в сфере приватизации и усовершенствования управления государственной собственностью; инвестиционно-инновационная составляющая стратегии развития государства, которая предусматривает создание предпосылок для стимулирования привлечения инвестиций к инновационному развитию предприятий, подлежащих приватизации.
Обоснована необходимость четкой законодательной регламентации пределов проникновения иностранного капитала в экономику страны в процессе приватизации государственного имущества, уровня его диверсификации относительно отраслей экономики и отдельных предприятий.
Ключевые слова: государственное управление и регулирование, приватизация, инновация, эволюция, рыночная экономика, структура, тенденции, политика, государство, органы власти.

Chechetov M.V. State Management of Privatization in the Context of Property Relation Transformation in Ukraine. – The Manuscript.

The Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Sciences on Public Administration, speciality 25.00.01 – theory and history of public administration. – National Academy of Public Administration, the President of Ukraine. – Kyiv, 2006.

The Dissertation explores the theoretical and methodological aspects of privatization regulations in Ukraine in the context of property relation transformation in Ukraine. The Research is based on a broad pool of sources, a substantive part of which has been firstly introduced to scientific circulation. The Work demonstrates systematically the structure and functions of the central authorities dealing with government regulation of privatization process, characterizes the trends and methods of government regulations in privatization process. The approaches to outlining of the periods and stages in evolution of government regulation of privatization process in Ukraine are improved. The regularities and contradictions of each of the defined stages of government regulation of privatization process are characterized.
The methodological approaches aimed at improvement of state-owned enterprises administration system and organizational structure of privatization authorities, their resource and personnel provision, transparency in management decision-making process in regard to strategic enterprises and monopolies privatization, feedback and strengthening of state control in privatization process.
Key words: public administration and government regulation, privatization, innovation, evolution, market economy, structure, trends, policy, state, public authorities.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking