Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні: теоретико-методологічний аспект

 

КІРЄЄВА Ольга Борисівна

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

ДНІПРОПЕТРОВСЬК – 2006

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Науковий керівник – доктор філософських наук, професор
РЕШЕТНІЧЕНКО Андрій Володимирович,
Академія митної служби України,
професор кафедри філософії та
соціально-політичних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор
СУРМІН Юрій Петрович,
Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України,
перший заступник директора;

кандидат наук з державного управління, доцент
ГРИГОР Олег Олександрович,
Черкаський державний технологічний університет,
начальник навчального відділу.

Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень,
відділ гуманітарної політики, м. Київ.

Захист відбудеться 15 червня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.866.01 в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29, к. 104.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 29).
Автореферат розісланий 12 травня 2006 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В. М. Дрешпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Провідною ознакою сучасного суспільства є зростання значущості інтелектуальних ресурсів як базових умов розвитку системи виробництва. Притаманний сьогоденню стихійний розвиток інтелектуальних ресурсів призвів до того, що вони не виконують належної їм ролі головного інструменту матеріально-технічного і духовного процвітання нації. Деякі прояви деінтелектуалізації суспільства потребують підвищення ефективності управління процесами правового захисту прав інтелектуальної власності, розвитку вищої школи як генератора нових знань, підняття престижу науково-педагогічної діяльності та поліпшення рівня життя інтелектуальної еліти українського суспільства. Відзначимо також суттєве відставання української освіти та науки від сучасних вимог до технологізації життєдіяльності суспільства, що, у свою чергу, сповільнює процеси відтворення інтелектуальних ресурсів.
Наприкінці ХХ ст. у світі закріпилося переконання про те, що будь-якому суспільству необхідна оновлена освіта та наука для вирішення завдань, пов'язаних із забезпеченням державної інтелектуальної незалежності, виробництвом і впровадженням нових знань, підготовкою і формуванням відповідальних освічених громадян і висококваліфікованих фахівців, без яких неможливий ні економічний, ні соціальний, ні культурний, ні політичний прогрес.
Сучасність висуває принципово нові вимоги і до інтелектуалізації самого процесу управлінської діяльності, якість та ефективність якого на місцевому, регіональному та державному рівнях залежить, перш за все, від інтелектуального забезпечення та професійної компетенції управлінського персоналу. Інтелектуальні ресурси є необхідною умовою для удосконалення методів державного управління та механізмів упровадження новітніх зразків техніки і технології, реконструкції виробництва і його модернізації, оновлення системи підготовки і перепідготовки кадрів. Для цього треба чітко визначити місце і роль державного управління в процесах розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства, окреслити основні цілі й пріоритети, розробити відповідні заходи щодо розвитку та вдосконалення форм та методів державного управління, розробити механізми їх практичного втілення у життя. Саме цим, на думку автора, будуть визначатися темпи, напрями та перспективи подальшого розвитку української держави.
Виходячи з цього, проблема дослідження полягає в загостренні суперечностей між зростанням нагальної потреби суспільства у керованості інтелектуальних складових соціальних трансформацій та недосконалістю державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства. Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю створення підґрунтя для розробки та практичної реалізації концепції державного управління, орієнтованої на формування, відтворення, збереження та подальший розвиток інтелектуальних ресурсів як основних рушійних сил розвитку країни на шляху демократизації, утвердження громадянського суспільства та переходу до інформаційного суспільства.
Становлення уявлень про інтелектуальні ресурси відбувалося у межах різних наук. Підґрунтя для дослідження сутності інтелектуальних ресурсів було закладено в психології, яка активно стала використовувати поняття “інтелект” для опису розумових здібностей людини. У другій половині ХХ ст. воно привернуло увагу соціологів, в обігу з’явилося нове поняття “соціальний інтелект”. Наприкінці ХХ ст. поняттями “інтелект”, “інтелектуальний капітал” почали оперувати економісти, політологи та управлінці (В. Врублевський, Л. Кравчук, Є. Марчук, О. Мороз, Ю. Саєнко). На сьогодні не існує повномасштабних досліджень інтелектуальних ресурсів суспільства, як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій думці. Хоча окремі аспекти знайшли відображення у працях багатьох авторів. Так, дослідженню інтелектуального потенціалу присвячені роботи А. Кузьміна, Н. Липовської, А. Рогожина; інтелектуальний капітал розглядають О. Бервено, О. Бутнік-Сіверський, П. Крайнєв, І. Комаров; на особливості управління інтелектуальною власністю звертають увагу російські дослідники Г. Бромберг, А. Орєхов, Б. Розов та вітчизняні – Г. Андрощук, А. Варгатюк, Ю. Капіця, Е. Компанець, А. Пахаренко, О. Підопригора, В. Речинський, М. Скуленко, В. Суденко, І. Шаров. Серед авторів, що безпосередньо займаються проблемами інтелектуальних ресурсів, слід виділити російських дослідників В. Абрамова, С. Клімова, О. Кореняку, Н. Пермінову. Однак, вони розглядають інтелектуальні ресурси організацій, підприємств, фірм, і лише з позиції економіки. Проблема державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів у зарубіжній та вітчизняній науці розроблена недостатньо. Найчастіше мова йде лише про окремі складові проблеми: реформування освіти (В. Андрущенко, В. Бебик, О. Дем’янчук, К. Корсак, В. Кремень, А. Сердюк, Є. Старченко); розвиток науково-технічної сфери (Б. Малицький, І. Шевченко, В. Яцков); управління людськими ресурсами (Л. Борщ, Є. Лібанова, Г. Щекін, В. Янчевський); управління інформаційними ресурсами (А. Баранов, С. Вакуленко, І. Гаврилов, Г. Гордієнко, О. Григор, О. Гросов, В. Дрешпак, Б. Дуда, І. Іваницький, В. Іванов, Д. Іванов, В. Кравченко, О. Литвиненко, Р. Павленко, М. Павлютенкова, О. Соснін, М. Требін, О. Чубукова, С. Чукут); міграційна політика (М. Артюхін, С. Гримблат, В. Манілов, І. Сосін, В. Троян). У процесі розвитку науки державного управління були сформульовані основні підходи щодо її теоретико-методологічних засад. Вони викладені у працях Г. Атаманчука, В. Бакуменка, В. Князєва, Н. Нижник, Ю. Сурміна, В. Токовенко та ін. Але проблематика державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів щодо теоретико-методологічних, організаційно-правових, навчально-методичних засад потребує окремих досліджень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексного науково-дослідного проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” за темами наукової роботи кафедри філософії, соціології державного управління Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України: “Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства” (державний обліковий номер 0204U003988) та “Концептуально-методологічні основи управління соціальним розвитком українського суспільства” (державний реєстраційний номер 0104U006874), в яких дисертант брав участь як науковий співробітник.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування напрямів та шляхів удосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів українського суспільства.
Для досягнення поставленої мети у дисертаційній роботі передбачено вирішення таких завдань:
– дослідити науково-теоретичні та методологічні підходи до розуміння сутності інтелектуальних ресурсів, місце і роль інтелектуальних складових у формуванні та розвитку інформаційного суспільства, здійснити аналіз наукової літератури за темою дослідження;
– уточнити понятійно-категоріальний апарат дослідження шляхом аналізу та узагальнення понять “інтелект”, “інтелектуальні ресурси”, “інтелектуальний потенціал” та “інтелектуальний капітал”;
? визначити основні складові інтелектуальних ресурсів та розглянути процес їх відтворення;
? проаналізувати характер та наслідки впливу підсистем суспільства на якість та ефективність відтворення інтелектуальних ресурсів в Україні;
? дослідити особливості державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів;
? окреслити основні напрями вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні.
Об’єктом дослідження є процес розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства.
Предмет дослідження – теоретико-методологічний аспект державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів забезпечить необхідні умови для розвитку суспільства та сприятиме прискоренню подальшої розбудови української держави.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід до вивчення інтелектуальних ресурсів, основою якого стала система окремих, спеціальних та загальних методів. Зокрема, за допомогою структурно-генетичного методу виділено якісні рівні відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства, серед яких автор виділяє інтелектуальний потенціал та інтелектуальний капітал. Діалектичний метод допоміг розкрити суперечливу природу інтелектуальних ресурсів, яка полягає у двоякому характері індивідуальної та соціальної властивості, у множині форм прояву. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило виявити структуру й функції інтелектуальних ресурсів, а також представити інтелектуальні ресурси як певну систему, що включає в себе такі елементи, як знання, інформаційні та людські ресурси. Метод порівняльного аналізу застосовується в дисертації під час вивчення підходів щодо дослідження інтелекту та інтелектуальних ресурсів, а також під час виявлення особливостей їх використання в умовах функціонування різних суспільних формацій. Метод моделювання був використаний для дослідження процесу відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства, виявлення сутнісних характеристик і структурно-функціональних особливостей цього процесу. Кореляційний аналіз дозволив автору встановити взаємозв’язок між ступенем використання інтелектуальних ресурсів та рівнем розвитку суспільства, між станом освітньої та наукової підсистем суспільства та ефективністю відтворення інтелектуальних ресурсів тощо. Також у роботі використано метод узагальнення, аналіз документів, синергетичний метод, історичний метод та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що комплексне дослідження поставленої проблеми в роботі дозволило сформулювати такі нові наукові положення та висновки:
уперше:
– на основі комплексного аналізу уявлень про інтелект визначена сутність поняття “інтелектуальні ресурси”. Інтелектуальні ресурси – історично сформовані здібності, уміння та навички розумової діяльності, спрямовані на підтримку взаємодії процесів виникнення, становлення та зміни суб’єктів соціального буття;
– розроблена соціодинамічна модель процесу відтворення інтелектуальних ресурсів, який має циклічний характер і включає в себе етапи формування, підготовки до використання, розподілу та створення резерву, використання, вироблення нового знання, супроводжується наявним інтелектуальним баластом та невикористаними інтелектуальними ресурсами;
– визначено основні складові інтелектуальних ресурсів суспільства, до яких дисертант зараховує знання, інформаційні та людські ресурси; встановлено, що рівень використання інтелектуальних ресурсів залежатиме від нормативно-правового закріплення системи управління розвитком інтелектуальних ресурсів як державного пріоритету, що забезпечить підвищення їх статусу та дозволить розробити загальнодержавну концепцію розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства;
удосконалено:
– понятійно-категоріальний апарат дослідження шляхом уточнення поняття “інтелектуальний потенціал”, суть якого розкривається через сукупність результатів розумової діяльності суспільства, що за певних умов можуть бути використані для досягнення визначеної мети, вирішення певного завдання, реалізації можливостей окремої особистості, держави і суспільства та “інтелектуальний капітал”, що являє собою інтелектуальний потенціал, який активно використовується;
дістали подальшого розвитку:
– підходи щодо створення концепції інтелектуальних ресурсів, які включають філософський, соціальний та державно-управлінський аспекти;
– твердження про випереджаючий розвиток інтелектуальних ресурсів як головну продуктивну силу та неодмінну складову частину успішних реформ у суспільстві;
– розуміння вимог до інституційного забезпечення наукових, освітніх, правових, соціально-економічних складових державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів українського суспільства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та науково обґрунтовані дисертантом положення, висновки та рекомендації можуть бути застосовані в практичній діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з метою вдосконалення управління процесами розвитку інтелектуальних ресурсів на всіх рівнях організації життєдіяльності суспільства, для подальшого наукового дослідження феномена інтелектуальних ресурсів, у процесі викладання соціальних та правових дисциплін, у розробці навчальних програм, підручників, посібників та спецкурсів для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.
Результати дослідження дістали практичне застосування під час підготовки теоретичних курсів “Управління соціальним і гуманітарним розвитком” для слухачів спеціальності “Державне управління”; “Соціологія”, “Соціологія праці” для студентів спеціальності “Менеджмент організацій” ДРІДУ НАДУ (довідка про впровадження від 21.11.05 № 04/5-18-797); під час розробки програми підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та їх кадрового резерву стосовно управління інтелектуальною власністю та нормативно-правового забезпечення її захисту, під час підготовки лекцій з модуля “Розвиток інтелектуальної власності в Україні” (довідка про впровадження від 16.11.05 № 04/5-18-777); під час розробки Головним управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації проекту Програми зайнятості населення Дніпропетровської області (довідка про впровадження від 23.11.04 № 003/4-19-279).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне робота є самостійною науковою працею, у якій викладено авторський підхід щодо дослідження державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні. Постановка і вирішення комплексу завдань здійснені здобувачем особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертації були оприлюднені та обговорені на науково-практичних конференціях за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 2003), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні” (Дніпропетровськ, 2004); “Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України” (Дніпропетровськ, 2004); щорічній науково-практичній конференції “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004); науково-практичній конференції “Управління соціальним розвитком: історія, теорія, методологія” (Дніпропетровськ, 2005); круглому столі “Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського суспільства” (Дніпропетровськ, 2004).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових статей у фахових виданнях, 7 публікацій – як тези доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них – 184 сторінки основного тексту. Робота містить 10 таблиць, 2 рисунки, 2 додатки і список використаних джерел із 364 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дослідження, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікації за темою дослідження.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження інтелектуальних ресурсів” – досліджено еволюцію підходів до розуміння сутності інтелектуальних ресурсів; проаналізовано роль інтелектуальних складових у процесах формування інформаційного суспільства; узагальнено та уточнено понятійно-категоріальний апарат; розкрита методологія дослідження.
Інтелект та інтелектуальні ресурси стають головним інструментом для вирішення сучасних проблем. Серед найбільш поширених в історії пізнання уявлень про інтелект автором було виділено такі підходи: психофізіологічний (Ф. Бессель, Дж. Кеттелл, А. Біне, Т. Сімон), генетичний (Л. Термен, Х. Гарднер, Р. Стернберг), адаптивний (Д. Векслер), факторний (Ч. Спірмен, Л. Терстоун, Дж. Гілфорд, Г. Томсон), соціологізаторський (Дж. Коулман, П. Бурдьє, І. Діскін, В. Радаєв, А. Стрельнікова, Є. Гугнін, Н. Балабанова, О. Чупріков, А. Бова, С. Вовканич, В. Чепак). Ґрунтовне вивчення вказаних напрямів доводить, що довго панував і сьогодні продовжує панувати психологічний підхід до пояснення природи інтелекту. Підняті у ХХ ст. питання щодо складових інтелекту та факторів впливу на його розвиток, виявили, що на рівень інтелекту впливає багато факторів середовища, починаючи від соціальних та культурних умов і закінчуючи фізико-хімічними впливами. Тільки в другій половині ХХ ст. науковці почали використовувати поняття “соціальний інтелект”, говорячи про так званий “суспільний розум”, здатний приймати знання, зберігати, нагромаджувати, синтезувати, виробляти нові знання, впроваджувати їх у рішення, закони, патенти, технології, органічні системи й інші інновації і все це застосовувати на практиці – планувати свою роботу, життя раціонально, тобто на підставі знань.
Підвищення інтересу до інтелектуальних ресурсів пов'язане з переходом розвинутих країн на новий рівень розвитку, який дістав назву “інформаційне суспільство” (Д. Робертсон, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма та ін.). Ця стадія характеризується інтелектуалізацією використовуваних технологій, що забезпечують різке підвищення продуктивності праці; зростання наукоємності товарів та послуг; домінування на ринку інтелектуальних товарів і послуг. Ідеї, пов’язані з розвитком уявлень саме про інтелектуальні ресурси, почали розвиватися в межах існуючих на той час провідних теорій. Теорія людського капіталу (Г. Беккер, Т. Шультц, Я. Минцер) – людський капітал розглядається як сукупність людських здібностей, що дає можливість їх носію одержувати прибуток. Ступінь інвестування людського капіталу визначає сприйнятливість суспільства до нових знань і технологій, мотивують розвиток і прогрес. Нові теорії росту (П. Ромер, Р. Лукас) – центром уваги стає науково-технічний прогрес як внутрішній фактор економічного росту. Інвестиції, що забезпечують економічний ріст: внески в нове знання, в людський капітал і проміжні видатки, націлені на поширення вмінь. Представники еволюційної теорії (Л. Орсеніго, М. Амендолі) виділяють дві причини економічного росту: технологічний прогрес і економічна компетентність. Остання визначається як здатність фірми одержувати конкретні переваги на основі використання досягнень технологічного прогресу. Теорія фірми (Р. Коуз, Р. Грант, Л. Прусак) – фірма розглядається як процесор інформації або як процесор знань. Знання є первинним джерелом вартості. При цьому продуктивність людської праці залежить від знання, а технічні засоби виробництва є його втіленням. Теорії менеджменту (К. Віг, М. Поляни) – виділяють дві складові знання: по-перше, це активи знання, доступні для використання; по-друге, пов'язані із знанням процеси, тобто процеси формування, організації, трансформації, передачі і збереження інформації, що містить у собі знання.
Проаналізовано поняття “інтелектуальний потенціал” та “інтелектуальний капітал”, які є, на думку автора, якісно відмінними рівнями організації, функціонування та практичної реалізації інтелектуальних ресурсів. Виходячи з цього, дисертант пропонує розглядати інтелектуальний потенціал як передумову і наслідок сукупної діяльності суб’єктів соціального буття, які визначають змістовно-сенсові, нормативно-правові та структурно-функціональні можливості окремої особистості, держави та суспільства. Інтелектуальний капітал – як такий потенціал, що здатен за певних умов забезпечувати значні та суттєві інтелектуальні досягнення людини та суспільства.
Враховуючи відсутність узгоджених та загальновизнаних теоретичних підходів до пізнання сутності інтелектуальних ресурсів та інтелектуальної діяльності, дисертантом запропоновано методологія випереджаючого розвитку інтелектуальних ресурсів, яка включає уточнення та обґрунтування понятійно-категоріального апарату та застосування комплексного міждисциплінарного підходу до аналізу досліджуваних проблем.
У другому розділі – “Інтелектуальні ресурси як об’єкт державного управління” – визначено основні складові інтелектуальних ресурсів; виділено етапи та рівні їх відтворення; проаналізовано основні проблеми відтворення інтелектуальних ресурсів в Україні.
Інтелектуальні ресурси беруть як пряму, так і опосередковану участь у формуванні та реалізації усіх найважливіших форм і видів діяльності суб’єктів управління. Вони є складовою діяльності суб’єктів управління і, водночас, об’єктом управління. Інтелектуальні ресурси при цьому виконують ряд функцій, серед яких автор виділяє інформаційну, комунікативну, управлінську, інноваційну, функцію розвитку, креативну, пізнавальну, світоглядну, освітню, захисну, відтворюючу.
Автор акцентує увагу на процесі відтворення інтелектуальних ресурсів, який відбувається водночас на особистісному, організаційному та державному рівнях. На особистісному рівні формуються індивідуальні інтелектуальні ресурси, які використовує людина для саморозвитку та самовдосконалення. Серед головних чинників “успішності” процесу можна виділити інтелектуальні здібності особистості, її здатність до творчого пошуку, вміння оперувати наявними знаннями. Організаційний рівень являє собою відтворення інтелектуальних ресурсів в межах певної фірми, підприємства, організації. Відтворення інтелектуальних ресурсів на організаційному рівні здійснюється в результаті застосування власного потенціалу організації та на основі придбання та використання вже існуючих інтелектуальних ресурсів, результатом чого є їх нарощування та вироблення нових. На державному рівні також відбувається процес циклічного відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства. Національний розвиток держави супроводжується безперервним процесом відтворення інтелектуальний ресурсів, процесом приведення у відповідність інтересів суспільства та інтелектуальних можливостей щодо їх задоволення. Слід зауважити, що “успішне” відтворення інтелектуальних ресурсів на особистісному та організаційному рівнях виступає основою для ефективного відтворення інтелектуальних ресурсів на державному рівні.
Процес відтворення інтелектуальних ресурсів не є замкнутим циклом, а характеризується динамічністю. В межах одного циклу інтелектуальні ресурси практично не “зношуються” і не зменшуються. Під час використання інтелектуальних ресурсів не тільки споживаються наявні знання, вміння, досвід, а й виробляються нові, тобто відбувається процес нарощування інтелектуальних ресурсів. Точніше було б представити його у вигляді спіралі, який на кожному витку викликає не тільки збільшення кількості інтелектуальних ресурсів, а й зміну їх якості.
Дисертантом здійснено аналіз підсистем українського суспільства (правової, освітньої, наукової), які впливають на характер відтворення інтелектуальних ресурсів.
Першочергової уваги потребує вдосконалення сфери правового забезпечення розвитку інтелектуальних ресурсів в Україні. Управління процесами реформування правової системи має спрямовуватися, на думку автора, на подолання недосконалості чинних законодавчих актів про охорону прав інтелектуальної власності, оскільки діючі норми права стримують розвиток винахідництва та суттєво зменшують прояви творчої активності.
Серед причин процесу відпливу умів в Україні, на думку автора, можна виділити такі: незатребуваність професійних знань; криза ціннісної свідомості – малопрестижність певних професій; недосконала політика стосовно заробітної плати; низький рівень життя; неможливість самореалізації; байдужість держави до розумних, енергійних, ділових громадян; відсутність ефективної державної політики щодо регулювання міграційних процесів. Розглядаючи інтелектуальні ресурси як головну умову стабільності, безпеки і прогресивного розвитку суспільства, дисертант наголошує на необхідності подолання як передумов, так і наслідків інтелектуальної міграції. Ігнорування даної проблеми викликає реальну загрозу перетворення України на “донора” розвинутих країн, від яких буде залежати її розвиток.
Відзначаючи незадовільний стан процесів реформування освітньої системи в Україні, дисертант вважає за необхідне закріпити такі пріоритети державної політики: особистісна орієнтація освіти; розвиток системи неперервної освіти; створення рівних можливостей в одержанні якісної освіти; забезпечення економічних та соціальних умов професійної самореалізації педагогічних і управлінських кадрів; запровадження нових державних освітніх стандартів; національний моніторинг якості освіти; інформатизація і комп’ютеризація освіти; створення індустрії сучасних засобів навчання; інтеграція української освіти в міжнародний освітній простір. Освіта має набути ролі провідного фактору відтворення духовно-морального потенціалу, інтелектуальних ресурсів, гармонійного, цілісного, творчого професійного становлення і розвитку особистості, суспільства та держави.
Аналізуючи стан української науки, автор звертає увагу на скорочення попиту на результати вітчизняних науково-технічних розробок, і відповідно, їх фінансування. Виходячи з цього, дисертант вважає за доцільне звернути увагу органів державної влади на забезпечення необхідних умов для ефективної комерціалізації результатів вітчизняних наукових розробок як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Підвищення ролі теоретичної та прикладної науки у процесах відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства також потребує суттєвого удосконалення всіх рівнів державного управління.
Підкреслюючи визначальний вплив науки і освіти на процеси розвитку суспільства, автор зосереджує увагу на взаємообумовленості процесів розвитку інтелектуальних ресурсів із формуванням самобутніх, нових і нетрадиційних стилів мислення і методів діяльності окремих керівників, управлінських команд. Спираючись на всебічний розвиток фізичних, інтелектуальних та духовних здібностей особистості та соціальних спільнот, органи державної влади мають забезпечувати дієве інтелектуальне підґрунтя для успішного реформування політичної, адміністративної, правової, соціальної та інших систем життєдіяльності суспільства.
У третьому розділі – “Управління розвитком інтелектуальних ресурсів як складова державного управління” – проаналізовано стан державного управління розвитком окремих складових інтелектуальних ресурсів в Україні, окреслено шляхи та напрями вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства.
Інтелектуально-освітній рівень суспільства визначається станом інтелектуальних ресурсів, процес формування, використання та відтворення яких вимагає регулювання з боку держави. Інтелектуальні складові виступають, таким чином, як головна умова прискорення адміністративного, політичного, територіального реформування українського суспільства. Аналіз стану державного управління розвитком окремих складових інтелектуальних ресурсів виявив наявність ряду проблем.
Відомий у західній науці термін “управління знаннями” для вітчизняної науки є таким, що потребує розкриття властивих йому мети, завдань та засобів реалізації. Знання стають активами, що потребують систематичного оцінювання, уважного ставлення, розповсюдження та використання. Істотне розширення доступу до знань змінює природу відносин між організацією та працівником, виробником та споживачем, державою та суспільством. Здійснений автором аналіз державної політики в інформаційній сфері показав відсутність чіткого визначення інформаційних ресурсів суспільства, невідповідність стану, темпів виробництва й упровадження інформаційних технологій в Україні світовим тенденціям розвитку. Підвищення якості інтелектуальних ресурсів, на думку автора, пов’язано з проблемами управління людськими ресурсами. Інвестиції в людські ресурси стають достроковим фактором конкурентоспроможності як окремої фірми, так і держави в цілому. До них науковці зараховують вкладення в освіту і професійну підготовку, а також витрати на міграцію і пошук роботи. Ці вкладення здійснюються з надією на високу окупність в майбутньому. Здібності, знання, й навички, якими володіє працівник і які набуті ним завдяки освіті й професійній підготовці, становлять певний запас людських ресурсів.
Беручи до уваги основні складові інтелектуальних ресурсів суспільства, автор розглядає вдосконалення державного управління їх розвитком за такими напрямами: державне управління знаннями; державне управління інформаційними ресурсами; державне управління людськими ресурсами. Враховуючи стратегічну роль інтелектуальних ресурсів, державне управління знаннями, на погляд автора, має забезпечувати інтегруючий підхід до використання нових управлінських, маркетингових та інформаційних технологій, інноваційної активності й творчості людей. Підкреслюючи націленість інтелектуальних ресурсів на перспективу, дисертант акцентує увагу на необхідності підвищення ефективності використання всіх наявних ресурсів держави, одержанні кращих і більш швидких інновацій, вдосконаленні надання послуг, зниженні втрат від невикористання інтелектуальних активів. Створення чіткої і законодавчо визначеної системи підтримки і безпеки інформаційного ринку має передбачати механізм формування і розвитку національної інформаційної мережі, яка б забезпечувала одержання й обробку власного інформаційного продукту, його маркетинг і сучасні технології передачі. Інвестиції в людські ресурси, являючи собою довгостроковий аспект розвитку економіки, в умовах перехідного періоду повинні мати не загальний характер, а цілеспрямований. І тут не обійтися без ефективного і зваженого державного управління розвитком людських ресурсів.
Вироблення комплексної державної політики у сфері управління інтелектуальними ресурсами потребує виваженої інноваційної політики. Розвиток інноваційних процесів має відбуватися з урахуванням як загальнодержавних можливостей та інтересів, так і спиратись на ініціативу представників державної влади всіх рівнів. Так, зокрема, на державному рівні слід суттєво підвищити інтелектоємність державно-управлінських рішень; якісного зростання потребує творча активність управлінських команд та державних службовців. На зміну властивим для сучасної діяльності органів державної влади авторитарним, адміністративним та бюрократичним формам і методам роботи мають прийти інноваційні стилі мислення, орієнтовані на інтелектуалізацію суспільних відносин, підвищення якості та ефективності управлінської діяльності.
Отримані дисертантом результати дозволили зробити висновок про те, що розвиток інтелектуальних ресурсів потребує подальшого дослідження методів, форм і засобів управління як в державній, так і в приватній сферах; впливу інтелектуальних ресурсів на формування стилів, форм та методів управлінської діяльності; можливостей взаємозбагачення державних та приватних структур за рахунок використання досвіду обох сторін. Практична реалізація зазначених напрямів потребує розробки спеціальної державної програми управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства з урахуванням особливостей суб’єктів господарювання з різними формами власності та можливостей місцевих, регіональних та державних органів влади.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, що полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні необхідності вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні. Результати здійсненого аналізу підтверджують гіпотезу, яка ґрунтується на припущенні, що вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів забезпечить необхідні умови для розвитку суспільства та сприятиме прискоренню подальшої розбудови української держави, характеризуються науковою новизною та дають можливість зробити такі узагальнюючі висновки, що мають теоретичне та практичне значення.
1. Аналіз генетичних, психофізіологічних, адаптивних, факторних та соціологізаторських складових гносеологічних механізмів становлення та розвитку природи інтелекту свідчить про суперечності та розбіжності в розумінні сутності інтелектуальної діяльності. Подолання фрагментарності підходів до розуміння понять “інтелект”, “інтелектуальні ресурси”, “інтелектуальний потенціал” та “інтелектуальний капітал” потребує розробки методологічних основ управління процесами інтелектуалізації суспільства на державному рівні. Встановлено, що основні підходи до “теорії інтелектуальних ресурсів” розвивалися поза межами фундаментальної науки, зокрема науки державного управління, і формувалися під впливом практичної діяльності фірм, організацій, їх комерційних інтересів, тобто мають корпоративний (менеджеральний) характер.
2. Запропонована структура розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства, яка включає послідовно упорядковані етапи формування та реалізації творчих здібностей окремої людини та соціальних спільнот, інтелектуального потенціалу, а також інтелектуального капіталу, який розглядається як критерій ефективності використання суспільством інтелектуальних ресурсів.
Серед базових елементів інтелектуальних ресурсів суспільства виділено знання, інформаційні та людські ресурси. Аналіз структури і функцій інтелектуальних ресурсів суспільства показує, що інтелектуальні ресурси завжди є в наявності, а за змістом та наповненням постійно змінюються. Це дає підстави вважати, що відбувається процес відтворення інтелектуальних ресурсів, який має циклічний характер та включає етапи переходу від загальнолюдських розумовотворчих здібностей до створення якісно нових знань як умов розгортання потенційних можливостей інтелектуальних ресурсів. Він являє собою не просто зміну однієї якості іншою, а неперервний процес зміни якості, форми та змісту. Доведено, що процес відтворення інтелектуальних ресурсів, тобто проходження повного циклу, відбувається водночас на особистісному, організаційному та державному рівнях. Серію циклів на цих трьох рівнях можна описати як соціодинамічну модель відтворення інтелектуальних ресурсів. Таким чином, активна природа інтелектуальної діяльності надає процесам відтворення інтелектуальних ресурсів характеру рушійних сил прогресивного розвитку суспільства.
3. Дослідження ролі інтелектуальних ресурсів у процесах формування інформаційного суспільства дозволило виявити залежність між станом розвитку інтелектуальних ресурсів і темпами суспільного прогресу. Встановлено, що в умовах трансформації соціальних, політичних та економічних процесів зростає значення інтелектуальної складової життєдіяльності суспільства й людини. Аналіз сучасного стану інтелектуальних ресурсів в Україні дозволяє стверджувати, що він обумовлений недосконалістю нормативно-правового забезпечення процесів інтелектуалізації українського суспільства, незатребуваністю інтелектуального потенціалу представників інтелектуальної еліти, невідповідністю сучасного стану освіти й науки тенденціям і завданням подальшого розвитку суспільства.
4. Встановлено, що в Україні державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів здійснюється частково, обмежено і має епізодичний характер. Аналіз державного управління основними складовими інтелектуальних ресурсів в Україні дозволив виявити такі його особливості.
Традиційно сформовані підходи до управління знаннями обумовлені досвідом, інтересами та діяльністю приватних структур. Державне управління знаннями має забезпечувати єдиний, інтегруючий підхід до використання нових управлінських, маркетингових та інформаційних технологій, інноваційної активності і творчості людей. Державне управління інформаційними ресурсами також потребує якісного удосконалення. З метою входження України у світовий інформаційний простір необхідно подолати наслідки тоталітаризму, інформаційної ізоляції та створити дієву, високорозвинену інформаційну індустрію, що буде здатна стати основою для досягнення нового рівня національної самосвідомості й культури українського народу. Сьогодні виявляється певна неузгодженість діяльності інформаційних структур; не забезпечена повною мірою безперешкодна циркуляція інформації в суспільстві; відсутні державні стандарти щодо перетворення існуючих інформаційних продуктів у вигляд, зручний для електронного користування, збереження і передачі тощо. Управління людськими ресурсами відзначається відсутністю комплексної політики щодо формування, розвитку та реалізації людських ресурсів. Актуалізується проблема формування управлінської еліти, яка має інтегрувати інтелект людей, стимулювати в них ініціативу, творчість, новаторство, прагнення до оригінальних, самостійних дій і рішень, успіху для досягнення та задоволення як особистісних, так і суспільних потреб та цілей. Тобто мова йде як про інтелектуалізацію самої управлінської діяльності, так і про перехід до нової державної управлінської моделі розвитку українського суспільства.
5. На підставі виокремлення основних складових інтелектуальних ресурсів суспільства та враховуючи фрагментарний характер державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні, запропоновано його вдосконалення за такими напрямами: державне управління знаннями; державне управління інформаційними ресурсами; державне управління людськими ресурсами.
Обґрунтовано основні компоненти державного управління знаннями, серед яких: стимулювання приросту знань шляхом розвитку науки і освіти; добір і акумулювання значущого знання із зовнішніх стосовно даного суспільства джерел завдяки плідній співпраці з закордонними партнерами; збереження, класифікація, трансформація, забезпечення доступності знань шляхом вироблення державних стандартів, створення єдиної інформаційної системи, банку даних; поширення й обмін знань на місцевому, регіональному, державному рівнях шляхом проведення конференцій, круглих столів, використання “командних” технологій; оцінювання знань, вимірювання і використання нематеріальних активів за допомогою розробки системи критеріїв, моніторингу стану; захист знань шляхом забезпечення механізмів правового регулювання. Це сприятиме трансформації усіх видів інтелектуальних активів у більш високу продуктивність та ефективність, у нову вартість і підвищену конкурентоздатність.
Державне управління інформаційними ресурсами включає управління процесами створення, одержання, переробки, аналізу, розповсюдження, збереження інформації. Запропоновано створити загальнодержавну інформаційну систему, яка дозволить координувати дії державних аналітичних служб, недержавних аналітичних центрів, запровадити єдині форми аналітичної звітності, узгоджену систему показників, згідно з якими проводиться опрацювання інформації на всіх рівнях управління. Це надасть можливість подолати суперечності узагальнених оцінок, які ускладнюють прийняття виважених управлінських рішень. Низький рівень використання інформаційних ресурсів доводить необхідність вдосконалення механізмів інформування населення органами державної влади та місцевого самоврядування про свою діяльність і прийняті рішення шляхом організації громадських слухань, подальшого розвитку системи електронного урядування; забезпечення вільного доступу суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів шляхом спрощення умов користування та зниження вартості послуг; реалізації права на інформацію шляхом спрощення процедури розгляду справ; державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію.
Обґрунтовано необхідність удосконалення державного управління людськими ресурсами за такими напрямами: демографічна політика, управління освітою, професійною орієнтацією та зайнятістю, міграційна політика. На підставі аналізу та узагальнення закордонного досвіду запропоновано шляхи профілактики та запобігання процесам відпливу умів, які включають: соціальний захист учених, надання адресної фінансової допомоги, післядипломну підготовку і системну ротацію фахівців, здійснення моніторингу потреби у спеціалістах, розробку гнучкої системи державного замовлення на підготовку і перепідготовку фахівців з урахуванням сучасних потреб і вимог, фінансування програм, спрямованих на створення нових робочих місць, удосконалення роботи служб зайнятості населення.
6. Встановлено, що неодмінною складовою розвитку суспільства в епоху технологічної, інформаційної революції, а також державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів є інноваційна політика. Аналіз сучасного стану державного управління інноваціями дозволяє говорити про необхідність ініціювання інноваційних процесів саме органами державної влади шляхом створення бази даних про інновації та забезпечення вільного доступу до неї, що буде сприяти вивченню і розповсюдженню передового інноваційного досвіду в різних сферах життєдіяльності суспільства, а також надавати можливість широкої участі вченим і фахівцям у підготовці інноваційних програм. Такий підхід допоможе координувати інноваційний процес у всій країні, забезпечувати системну підтримку його розвитку, а також цивілізовано працювати в ринкових умовах на міжнародному рівні, що підсилить конкурентоспроможність підприємств України і прискорить її інтеграцію у світову економіку.
Практичній реалізації запропонованого підходу щодо вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні сприятиме створення при Кабінеті Міністрів України спеціальної міжвідомчої робочої групи із залученням Державного департаменту інтелектуальної власності, Державного агентства України з інвестицій та інновацій, фахівців різних сфер для розробки Державної програми розвитку інтелектуальних ресурсів в Україні. Метою програми має стати визначення стратегічних напрямів розвитку суспільства, підвищення ефективності використання наявних та потенційних інтелектуальних ресурсів держави, поліпшення надання послуг, зниження втрат від невикористовуваних інтелектуальних активів. Державна програма має враховувати такі основні напрями: обґрунтування концептуально-теоретичних засад розвитку інтелектуальних ресурсів суспільства; створення системи індикаторів, показників та критеріїв використання інтелектуальних ресурсів; методологічне забезпечення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства; державне управління знаннями; державне управління інформаційними ресурсами; державне управління людськими ресурсами; державне управління інноваційним розвитком.
Запропоноване дисертантом вдосконалення системи державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів передбачає орієнтацію на досягнення результатів, основою яких мають стати принципи змагальності та збалансованості, підвищена конкурентоздатність, що дозволить забезпечити гармонізацію відносин між людиною, державою та суспільством.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ
АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кірєєва О.Б. Сутність та значення інтелектуальних ресурсів у розвитку суспільства // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: ДФ УАДУ. – 2001. – Вип. 1. – С. 107 – 114.
2. Кірєєва О.Б. Управління людськими ресурсами – стратегічний напрямок державного управління // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ. – 2003. – Вип. 2. – С. 124 – 136.
3. Кірєєва О.Б. Захист інтелектуальної власності: управлінські аспекти // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред) та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 4. – С. 181 – 194.
4. Кірєєва О.Б. Державна політика у сфері управління інформаційними ресурсами суспільства // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред) та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 1. – С. 186 – 199.
5. Кірєєва О.Б. Формування інформаційної політики України – шлях до інтеграції у світове співтовариство // Вісник НАДУ. – 2005. – №1. – С. 364 – 373.
6. Кірєєва О.Б. Державне управління міграційними процесами як засіб запобігання відпливу умів // Актуал. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 3. – С. 182 – 189.
7. Кірєєва О.Б. Інформаційні ресурси в процесі інтеграції України у світове співтовариство // Держ. упр. в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф.: В 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – Т. 1. – С. 94 – 96.
8. Кірєєва О.Б. Поняття реформи, раціоналізація і модернізація управління // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 23 січ. 2003 р.: В 2 ч. / За заг. ред. А. Чемериса. – Л.: ЛРІДУ УАДУ, 2003. – Ч.1. – С. 210 – 212.
9. Кірєєва О.Б. Державна політика в сфері управління людськими ресурсами // Ефективність держ. упр. в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – С. 298 – 300.
10. Кірєєва О.Б. Проблеми вивчення “штучного інтелекту” // Проблеми підготовки управлінських кадрів на регіональному рівні: Матеріали регіон. наук.-практ. конф. / За заг. ред. О.М. Рудіка. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – С. 25 – 27.
11. Кірєєва О.Б. Стратегічні напрямки формування інформаційної політики держави // Актуал. пробл. європейської та євроатлантичної інтеграції України: Матеріали регіон. наук.-прак. конф. / За заг. ред. Л.Л. Прокопенка. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – С. 102 – 105.
12. Кірєєва О.Б. Проблеми й основні напрямки формування інформаційної політики держави // Актуал. теоретико-методол. та організаційно-практ. пробл. держ. упр.: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, 28 трав. 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 2. – С. 377 – 378.
13. Кірєєва О.Б. Проблеми кадрового забезпечення державно-управлінських перетворень // Держ. стратегія упр. місцевим та регіон. розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 24 листоп. 2004 р.: У 2 т.– О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – Т. 1. – С. 37 – 39.

АНОТАЦІЇ

Кірєєва О.Б. Державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів в Україні: теоретико-методологічний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Дніпропетровськ, 2006.

У дисертації розглянуто проблеми розуміння поняття “інтелектуальні ресурси” та його входження у науковий обіг. У роботі проаналізовано найсуттєвіші параметри й ознаки складових інтелектуальних ресурсів, які поєднують в собі знання, інформаційні ресурси й людські ресурси. На основі аналізу структури та функцій інтелектуальних ресурсів суспільства змодельовано процес відтворення інтелектуальних ресурсів суспільства, що відбувається одночасно на особистісному, організаційному та державному рівнях. З’ясовано проблеми розвитку інтелектуальних ресурсів в Україні. Досліджено сутність і роль державного управління в процесах розвитку інтелектуальних ресурсів. Проаналізовано стан державного управління розвитком окремих складових інтелектуальних ресурсів в Україні. Окреслено основні шляхи та напрями вдосконалення державного управління розвитком інтелектуальних ресурсів суспільства.
Ключові слова: інтелект, інтелектуальні ресурси, інтелектуальний потенціал, інтелектуальний капітал, відтворення інтелектуальних ресурсів, управління знаннями, інформаційні ресурси, людські ресурси, інформаційне суспільство, державне управління розвитком інтелектуальних ресурсів.

Киреева О.Б. Государственное управление развитием интеллектуальных ресурсов в Украине: теоретико-методологический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Днепропетровский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. – Днепропетровск, 2006.

В диссертации рассмотрены подходы к трактовке понятия “интеллектуальные ресурсы”, а также его вхождение в научный оборот. Проанализирована степень разработанности темы диссертационного исследования, обоснована его методология. Для обоснования сущности интеллектуальных ресурсов были рассмотрены такие понятия, как “интеллект”, “интеллектуальный потенциал” и “интеллектуальный капитал”. Среди наиболее распространенных представлений об интеллекте автором выделены следующие подходы: психофизиологический, генетический, адаптивный, факторный, социологизаторский. Диссертантом выявлена полифункциональная природа интеллекта, которая раскрывается через генетическую склонность к мышлению; потребность в исследовании и анализе окружающего мира; способность синтезировать новые идеи, адекватно реагировать на внешние условия и выбирать наиболее рациональные решения.
В работе раскрыты основные этапы и особенности процесса становления и развития концепции интеллектуальных ресурсов. Выявлены основные исторические, экономические, социальные и культурные предпосылки формирования теории интеллектуальных ресурсов, в частности: постиндустриальные тенденции в экономике, формирование информационного общества, процессы глобализации, развитие теорий опережающего развития, трансформация государственного управления и т.п. Это позволило автору выявить отсутствие устоявшегося понимания термина “интеллектуальные ресурсы” и предложить свое определение данного понятия. В рамках диссертации уточнены такие понятия, как “интеллектуальный потенциал” и “интеллектуальный капитал”.
В работе рассматриваются наиболее сущностные параметры и признаки составляющих интеллектуальных ресурсов, которые объединяют в себе, по мнению автора, знания, информационные ресурсы и человеческие ресурсы. На основе анализа структуры и функций интеллектуальных ресурсов общества смоделирован процесс воспроизводства интеллектуальных ресурсов общества, который происходит одновременно на личностном, организационном и государственном уровнях. Определены основные проблемы развития интеллектуальных ресурсов в Украине, среди которых можно отметить следующие: несовершенство законодательства; усиливающийся процесс “утечки умов”; кризисные явления в науке и образовании; необеспеченность высоких темпов технического прогресса подготовленным персоналом.
Исследуется сущность и роль государственного управления в процессах развития интеллектуальных ресурсов. Проанализировано состояние государственного управления развитием отдельных составляющих интеллектуальных ресурсов в Украине, а именно управление знаниями, управление информационными и человеческими ресурсами. Разработка комплексной государственной политики в сфере управления интеллектуальными ресурсами невозможна без взвешенной инновационной политики. В результате исследования было выявлено, что функция управления интеллектуальными ресурсами в большей мере присуща коммерческим организациям, предприятиям и фирмам. В то же время все основные закономерности управления интеллектуальными ресурсами проявляются и в государственном управлении. Автором определены направления и пути усовершенствования государственного управления развитием интеллектуальных ресурсов общества.
Ключевые слова: интеллектуальные ресурсы, интеллект, интеллектуальный потенциал, интеллектуальный капитал, воспроизводство интеллектуальных ресурсов, управление знаниями, информационные ресурсы, человеческие ресурсы, информационное общество, государственное управление развитием интеллектуальных ресурсов.

Kireeva O.B. Public administration of development of intellectual resources in Ukraine: theoretical and methodological aspect. – Manuscript.

This thesis is intended for application for the receipt of scientific degree of Candidate of Sciences degree of Public Administration, specialization 25.00.01 – Theory and History of Public Administration. – Dnepropetrovsk Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration at President of Ukraine. – Dnepropetrovsk, 2006.

Problems of interpretation of concept “intellectual resources” and also its implementation to the scientific turnover are considered in the dissertation. The major stages and peculiarities of the formation and development of the intellectual resources concept as a social phenomenon are exposed. The most essential parameters and characteristics signs of constituent intellectual resources are examined in the work, which combine knowledge, informational resources and human resources. The process of society intellectual resources reproduction is simulated on the bases of intellectual resources structure and functions analysis. The main problems of intellectual resources development in Ukraine are determined. Essence, place and role of the public administration in processes of intellectual resources development are investigated. The state of public administration by the separate constituents of intellectual resources in Ukraine is analyzed and recommendations regarding forms, methods and means of public administration of the society intellectual resources development and improvement are elaborated.
Key words: intellectual resources, intellect (intelligence), intellectual potential, intellectual capital, intellectual resources reproduction, knowledge management, administration, informational resources, human resources, informational society, public administration of intellectual resources development.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking