Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика

 

СИТНИК Григорій Петрович

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ:
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
НИЖНИК Ніна Романівна,
Національна академія державного управління при Президентові України, перший проректор.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України ШАМРАЙ Василь Олександрович,
Державна академія податкової служби України, начальник факультету податкової міліції;

доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України
ПИРОЖКОВ Сергій Іванович,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, директор інституту – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України;

доктор військових наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
РОМАНЧЕНКО Ігор Сергійович,
Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України, заступник начальника інституту з наукової роботи.

Провідна установа – Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, відділ політичних комунікацій, м. Київ.

Захист відбудеться 2 лютого 2005 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ–57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.
Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ–57, вул. Ежена Потьє, 20).
Автореферат розісланий 30 грудня 2004 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю розв’язання актуальних завдань державного будівництва, чого неможливо досягти без ефективного управління суспільним розвитком на основі науково обґрунтованих засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України. Сьогодні ж теоретичні підвалини й практичні питання організації державного управління у цій сфері недостатньо досліджені, зокрема існують досить суперечливі погляди щодо понятійно-категорійного апарату, національних цінностей, національних інтересів і загроз їх реалізації, шляхів, засобів та способів захисту національних інтересів, що підкреслює актуальність дослідження, в якому дисертантом з позицій системного підходу розглядаються державно-управлінські аспекти комплексної проблеми забезпечення національної безпеки.
Аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку, що дослідженню суспільних відносин у контексті феномену державної влади, її джерел, засобів, способів та методів здійснення належить чільне місце у працях відомих мислителів і вчених зі світовими іменами, починаючи із стародавніх часів, зокрема Х.Аквінського, І.Ансоффа, М.Альберта, М.Бердяєва, З.Бжезинського, М.Вебера, Д.Гвішіані, Г.Гегеля, Е.Гроува, Т.Гоббса, Конфуція, Й.Кхола, Г.Кіссінжера, Н.Макіавеллі, К.Маркса, Г.Маркузе, М.Мескона, Ш.Монтеск’є, Д.Моррісея, Г.Райта, Г.Саймона та інших.
Значний внесок у подальші дослідження суспільних відносин у контексті розвитку науки державного управління в останні десятиріччя внесли такі вітчизняні й зарубіжні вчені, як: В.Б.Авер’янов, Г.В.Атаманчук, В.Г.Афанасьєв, В.Д.Бакуменко, Д.Н.Бахрах, В.Т.Білоус, О.Л.Валевський, Б.А.Гаєвський, В.П.Горбатенко, Н.Л.Карданська, В.Г.Кремень, В.А.Козбаненко, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.Я.Матвієнко, С.П.Мосов, П.І.Надолішній, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.Н.Рижих, В.А.Ребкало, В.В.Тертичка, В.П.Тронь, Ф.Хедоурі, В.В.Цвєтков, В.М.Шаповал, Г.В.Щокін та інші.
Вони присвятили свої наукові праці вирішенню загальних проблем державного управління (розробці організаційно-правових засад державного управління, проблемам прийняття управлінських рішень, удосконаленню кадрового забезпечення державної служби високопрофесійними службовцями, економічним аспектам управління науково-технічним прогресом, аналізу політики в галузі державного управління тощо). Завдяки їх наполегливій праці можна стверджувати, що сьогодні наука управління має чимало здобутків, зокрема щодо виявлення основних закономірностей управління, розроблення теоретико-методологічних засад дослідження слабоструктурованих проблем тощо.
З іншого боку, враховуючи підвищену актуалізацію проблеми забезпечення національної і міжнародної безпеки, загострення глобальних проблем безпеки та намагаючись осмислити тенденції і наслідки глибинних трансформацій геополітичного та геоекономічного простору, які відбулися наприкінці минулого століття, ряд провідних вітчизняних і зарубіжних вчених присвятили свої дослідження розв’язанню комплексної проблеми забезпечення національної безпеки. Це, зокрема, М.М.Абдурахманов, О.С.Бодрук, В.Ю.Богданович, В.Б.Вагапов, А.В.Возженіков, К.С.Гаджиєв, М.А.Гареєв, О.М.Гончаренко, В.П.Горбулін, М.Дзлієв, Е.Золінген, Е.Картер, А.Б.Качинський, Р.Коен, А.А.Кокошин, Г.Ф.Костенко, А.В.Костров, Е.М.Лисицин, В.Л.Манілов, В.А.Могілевський, В.І.Мунтіян, А.М.Окара, Г.М.Перепелиця, У.Дж.Перрі, Г.Г.Почепцов, А.А.Прохожаєв, С.А.Проскурін, І.С.Романченко, Е.І.Скакунов, С.В.Смульський, Дж.Снайдер, А.А.Ткачова, А.І.Уткін, В.О.Шамрай, Р.Г.Яновський, В.І.Ярочкін та інші.
У своїх роботах вони досить детально дослідили теоретичні підвалини забезпечення національної безпеки в окремих її сферах (політичній, економічній, воєнній та інших). На їх думку, з початком ХХІ ст. на перший план вийшли проблеми безпеки, пов’язані з діями радикальних організацій, які використовують терористичні методи, зростанням імовірності появи нових ядерних країн, актуалізацією небезпеки воєн із застосуванням зброї масового знищення, спостерігається стійка тенденція до застосування силових методів при вирішенні міжнародних суперечностей, зростають витрати на розробку новітніх систем озброєнь, обсяги контрабанди наркотиків, незаконної торгівлі зброєю, залишається до кінця не розв’язаною низка проблем, які лежать у площині захисту прав і свобод людини.
Водночас дослідження, в яких з позицій системного підходу розглядаються державно-управлінські аспекти комплексної проблеми забезпечення національної безпеки, практично відсутні. Як правило, дослідники віддають перевагу своїм підходам щодо розв’язання тих чи інших проблем у сфері забезпечення національної безпеки, нерідко досить спірним і суб’єктивним. Як наслідок, у цілому відсутні загальноприйняті погляди щодо понятійно-категорійного апарату у сфері забезпечення національної безпеки, не тільки на рівні теоретичних наукових досліджень, а навіть на рівні нормативно-правових документів. Тому дослідження явищ (процесів, об’єктів), розробка і впровадження державно-управлінських рішень у названій сфері, які б відрізнялися чіткістю, лаконічністю, однозначністю, раціональністю, пов’язані із значними труднощами. Існують досить суперечливі погляди щодо національних цінностей, пріоритетності національних інтересів і загроз щодо їх реалізації, а отже й подальших напрямів державного будівництва, засобів, способів і механізмів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Підтвердженням сказаного, зокрема, є значна недосконалість та суперечливість чинного законодавства в цій важливій сфері, періодичні загострення внутрішньополітичної ситуації, стан Збройних сил України.
Таким чином, актуальною проблемою є інтеграції зусиль науковців, політиків, управлінців у напрямі пошуку принципово нових ідей, політичних та управлінських рішень у контексті осмислення сучасних поглядів на сутність, шляхи, засоби, способи й методи захисту національних інтересів на основі науково обґрунтованих засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, що й визначило мету, завдання, предмет, гіпотезу та методи дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане за пріоритетним напрямом розвитку науки і техніки в Україні “Наукові проблеми розбудови державності” в межах планового комплексного проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”, що реалізується, та тісно пов’язане із завданнями тем “Виконавча влада: організаційно-правові питання формування і функціонування” та “Підвищення ефективності державного управління системою забезпечення національної безпеки в політичній, економічній, воєнній, інформаційній та інших сферах”, одним із виконавців яких є дисертант.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове визначення теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України й на цій основі актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах.
Відповідно до названої мети були поставлені такі завдання:
– проаналізувати наявні теоретико-методологічні основи, обґрунтувати напрями та методику дослідження державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, виділити його як об’єкт самостійних теоретичних досліджень;
– дослідити взаємозв’язок категорій (понять): “нація”, “націоналізм”, “державний суверенітет”, “державні інтереси”, “безпека”, “національні цінності”, “національні інтереси” при операціоналізації поняття “національна безпека” та уточнити роль держави у забезпеченні національної безпеки в сучасних умовах;
– уточнити роль національних цінностей в організації державного управління в контексті історичних умов їх формування та обґрунтувати концептуальні засади механізму формування і взаємоузгодження інтересів особи, суспільства й держави;
– обґрунтувати теоретико-методологічні засади щодо виділення функціональних сфер у галузі національної безпеки, визначення ієрархії національних інтересів та структуризації небезпек реалізації цих інтересів, ідентифікації потенційних і реальних загроз національним інтересам;
– розкрити місце і роль концепції, доктрини та стратегії національної безпеки у сфері забезпечення національної безпеки та обґрунтувати теоретичні основи методології розробки Стратегії національної безпеки України;
– удосконалити систему функцій, принципів та критеріїв ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, принципові засади розробки державної політики у цій сфері на основі врахування процесів глобалізації, особливостей надзвичайних ситуацій та положень концепції “політичного реалізму”;
– дослідити концептуальні засади інформаційних моделей механізму розробки державно-управлінських рішень та аналізу інформаційних потоків і управлінських ситуацій у напрямі більш повного врахування взаємозв’язку національних інтересів, ризику, невизначеності й конфліктності у процесі забезпечення національної безпеки;
– удосконалити концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави;
– виконати подальше наукове обґрунтування актуальних напрямів підвищення ефективності управління Воєнною організацією держави, теоретичних засад і практичних питань формування та функціонування системи державного управління в контексті забезпечення безпеки людини, класифікації та врахування можливих рівнів соціальної напруженості в Україні, реформування її політичної системи, розв’язання проблеми формування громадянського суспільства, розробки державної політики у регіонах, удосконалення цивільно-військових відносин;
– апробувати розроблені наукові положення й отримані наукові результати в процесі державного управління в Україні.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки.
Предмет дослідження – теорія і практика державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що удосконалення теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України й концентрація зусиль держави на визначених актуальних напрямах підвищення його ефективності дозволить більшою мірою реалізувати її потенціал при розв’язанні актуальних проблем суспільного розвитку, своєчасному виявленні, запобіганні та нейтралізації загроз національним інтересам.
Методи дослідження. Складність досліджуваної теми зумовила застосування низки як загальнонаукових, так і спеціальних методів, кожен із яких дозволяє дослідити проблему в певному ракурсі. Тому теоретико-методологічною основою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання соціально-політичних явищ, зокрема системний та ситуаційний підходи, порівняльно-ретроспективний, інституціональний і структурно-функціональний, історичний і політологічний аналіз, діагностика і прогнозування соціальних процесів; загальні методи аналізу й синтезу, базові положення і моделі стратегічного управління, систематизація нормативно-правових актів і літератури за темою дослідження, виявлення, добір, класифікація та узагальнення фактів за темою дослідження, а саме:
– системний метод – для характеристики відносин між державами, між державою і суспільством, між суспільством та особою (індивідом) як цілісне, інтегральне явище, яке є результатом реалізації правових, організаційних, інформаційних, політичних, соціально-економічних та інших аспектів суспільних відносин;
– історико-компаративний метод – для визначення місця і ролі національних цінностей (інтересів) в організації державного управління національною безпекою, еволюції уявлень про державну владу та взаємовідносини держави й суспільства в контексті розвитку громадянського суспільства;
– метод герменевтичної рефлексії – для осмислення зміни відносин між державою і суспільством як об’єкт аналізу в поєднанні історичного, порівняльного, структурно-функціонального, логічного підходів;
– аналіз фактологічної та емпіричної інформації органів державного управління, результатів соціологічних досліджень – для визначення актуальних напрямів підвищення ефективності державного управління національною безпекою, врахування тенденцій змін державно-суспільних відносин;
– ситуаційний метод, стрижнем якого є аналіз конкретних ситуацій, дослідження обставин, що впливають на інтерпретацію співвідношення національних інтересів та умов їх реалізації, зокрема в контексті наявних загроз національній безпеці та можливостей (потенціалу) держави стосовно їх нейтралізації, що важливо при розробці керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки, передусім - Стратегії національної безпеки.
Загальною методологічною основою роботи є аналіз комплексної проблеми забезпечення національної безпеки з позицій системного підходу й структурно-функціонального аналізу, соціально-філософські положення про природу національних цінностей та інтересів, насильства й безпеки, політики і влади в суспільстві.
Наукова новизна одержаних результатів. Автором розроблені наукові положення та отримані нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України та актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах.
У результаті наукових досліджень у дисертації вперше:
– науково обґрунтована необхідність виділення та наукового аналізу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як об’єкта самостійних теоретичних досліджень;
– розроблено концептуальні засади механізму формування та взаємоузгодженості інтересів особи, суспільства й держави у процесі державного управління;
– обґрунтовані основи методології виділення функціональних сфер національної безпеки як сфер державно-управлінських впливів, побудови в кожній із них ієрархії національних інтересів, в основі якої ступінь їх важливості для забезпечення національної безпеки та структуризації небезпек цим інтересам на базі кількісної оцінки ступеня їх впливу на національну безпеку та запропонованої процедури ідентифікації потенційних і реальних загроз національним інтересам, яка ґрунтується на залежності рівня загроз від потенціалу держави у сфері забезпечення національної безпеки;
– доведена до аксіоматичного положення гіпотеза про існування ієрархії “концепція національної безпеки – доктрина національної безпеки – стратегія національної безпеки” та її взаємозв’язку з ієрархією “національні цінності – національні інтереси – національні цілі”;
– обґрунтовано теоретичні основи методології розробки Стратегії національної безпеки України;
– запропоновано критерій кількісної оцінки умов забезпечення національної безпеки як функцію результатів порівняння максимально допустимих і критично мінімальних недопустимих втрат держави та джерела загроз національним інтересам, що дозволяє отримувати комплексну оцінку ймовірних втрат та можливостей держави у сфері забезпечення національної безпеки.
У процесі дослідження удосконалено:
– на основі дослідження взаємозв’язку категорій (понять) “нація”, “націоналізм”, “державний суверенітет”, “державні інтереси”, “безпека”, “національні цінності”, “національні інтереси” наукове обґрунтування поняття “національна безпека”, що дозволяє розглядати його як фундаментальну системну характеристику суспільного розвитку та критерій якості соціальної системи;
– наукове обґрунтування пріоритетної ролі національних цінностей в організації державного управління в контексті історичних умов їх формування;
– систему функцій, принципів і критеріїв ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та принципові засади розробки державної політики у цій сфері на основі урахування процесів глобалізації, особливостей надзвичайних ситуацій та положень концепції “політичного реалізму”;
– концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави, завдяки уведенню в науковий обіг у галузі державного управління понять “максимально допустимі” і “критично мінімальні недопустимі” втрати потенціалу держави та врахування характерних рис імовірних воєн майбутнього.
Набули подальшого розвитку:
– наукове обґрунтування пріоритетності ролі держави в забезпеченні національної безпеки на основі комплексного урахування співвідношення національних і державних інтересів та інтересів міжнародного співтовариства;
– концептуальні засади інформаційних моделей механізму розробки державно-управлінських рішень та аналізу інформаційних потоків і управлінських ситуацій у напрямі більш повного урахування взаємозв’язку національних інтересів, ризику, невизначеності й конфліктності у процесі забезпечення національної безпеки;
– обґрунтування актуальних напрямів підвищення ефективності управління Воєнною організацією держави (удосконалення чинного законодавства, уточнення її структури і завдань, більш чіткий розподіл функцій, повноважень і відповідальності на воєнно-політичному, адміністративному й оперативному рівнях управління за підготовку та застосування цієї організації, удосконалення цивільно-військових відносин);
– дослідження теоретичних засад і практичних питань формування й функціонування системи державного управління в контексті забезпечення безпеки людини, класифікації та врахування можливих рівнів соціальної напруженості в Україні, реформування її політичної системи, розв’язання проблеми формування громадянського суспільства, розробки державної політики в регіонах, удосконалення цивільно-військових відносин.
Обґрунтованість і достовірність наукових результатів, висновків та рекомендацій підтверджується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій дослідження, використанням при його проведенні великої кількості первинних матеріалів, обраними методами дослідження, апробацією результатів дослідження на науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі за міжнародною участю, використанням результатів дослідження у практичній діяльності органів державного управління, науково-дослідних організацій і навчальних закладів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані широким загалом фахівців і науковців, які в галузі державного управління розв’язують комплексну проблему забезпечення національної безпеки, а також слухачами системи підготовки магістрів державного управління, оскільки матеріали дисертаційного дослідження використані:
у практико-управлінській діяльності: Адміністрацією Президента України (управління стратегічних ініціатив) при підготовці пропозицій до указів, розпоряджень та доручень Президента України у сфері забезпечення національної безпеки (довідка про впровадження від 17.05.2004 р.); Департаментом стратегічного планування Міноборони України при підготовці проектів нормативно-правових актів та інших керівних документів стратегічного рівня (акт про впровадження від 11.05.2004 р. № 230/47); Головним управлінням виховної роботи Міноборони України в процесі гуманітарної підготовки керівних кадрів Збройних сил (акт про впровадження № 145/1/897 від 10.03.2004 р.);
у науково-дослідницькій сфері: Інститутом проблем національної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України при розробці Стратегії національної безпеки України та виконанні НДР (акт про впровадження від 11.05.2004 р.); Національним науково-дослідним центром оборонних технологій і воєнної безпеки України при розробці моделі комплексної оцінки розвитку національних інтересів України у сфері безпеки (акт про впровадження від 19.08.2004 р.); Національною академією державного управління при Президентові України при виконанні НДР “Безпека ХХІ” у розділі “Сутність, призначення та місце концепції, доктрини і стратегії національної безпеки в ієрархії нормативно-правових актів” (акт про впровадження від 16.02.2004 р.);
у навчальному процесі Національною академією державного управління при Президентові України при розробці низки навчальних програм для підготовки магістрів у галузі державного управління (“Національна безпека України”, “Геополітика і національна безпека”, “Діяльність органів державного управління в особливих умовах”, “Основи обороноздатності України”, “Стратегія (Концепція) національної безпеки: процеси і структури” та інших), навчальних посібників, рекомендованих Міносвіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів: “Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку). – К.: Вид-во “Преса України”, 2000; “Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади”. – Л.: Вид-во “Львівська політехніка, 2002; “Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку”. – Івано-Франківськ: Вид-во “Нічлава”, 2003, дистанційного курсу “Геополітика і національна безпека” для слухачів заочно-дистанційної форми навчання (акт про впровадження від 12.04.2004 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить особисто отримані автором нові результати в галузі науки державного управління, що в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать Н.Р.Нижник та С.Г.Стрісі, разом з якими були опубліковані окремі наукові статті.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на: науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 2001 р.); науково-практичному семінарі за міжнародною участю “Досвід стажування державних службовців у США та ЄС і його роль у становленні демократичного державного управління в Україні (м. Київ, 2002 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 2002 р.); інтерактивному науковому семінарі “Науково-практичні аспекти державного управління національною безпекою в Україні (м. Київ, 2002 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 2003 р.); інтерактивному науковому семінарі “Науково-практичні аспекти державного управління національною безпекою в Україні (м. Київ, 2003 р.) та на засіданні кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи досить повно висвітлені у двох монографіях (індивідуальній та колективній) і 23 статтях у наукових фахових виданнях України. Наукові результати дисертації додатково відображають 10 публікацій в інших виданнях та в матеріалах науково-практичних конференцій і семінарів, 5 – у навчальних посібниках та словнику термінів. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження – 49 друкованих аркушів.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 429 сторінок складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 555 найменувань та додатку. Обсяг основного тексту становить 366 сторінок і містить 3 таблиці та 8 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, аналізується ступінь її наукової розробленості та вказується на зв’язок з науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, мету і завдання дослідження, викладаються теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача, наведені дані щодо апробації дослідження й публікацій, у яких викладені результати дослідження.
У першому розділі – “Аналіз теоретико-методологічних основ забезпечення національної безпеки та обґрунтування напрямів і методики дослідження” – висвітлюються: ступінь наукової розробки теми; наукові основи державно-управлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки; категорія “безпека” як інтегральна характеристика розвитку соціальних систем; проблема операціоналізації дефініції “національна безпека” та традиційні підходи щодо її розв’язання; вплив глобальних процесів на забезпечення національної безпеки та концептуальні засади розробки керівних документів щодо її забезпечення; проблеми оцінки потенціалу держави та комплексного аналізу факторів у сфері забезпечення національної безпеки; теоретичні основи категорії “національна цінність” у контексті сучасних тенденцій світового розвитку, що дозволило обґрунтувати вибір напрямів, концепцію та загальну методику проведення дисертаційного дослідження.
Показано, що регулювання суспільних відносин є однією з основних функцій держави, яка знаходить своє відображення в державному управлінні, котре насамперед спрямоване на узгодження та всебічне задоволення різноманітних інтересів людини, різних соціальних груп, суспільства й держави з метою гарантування їх безпечного розвитку. Сьогодні державне управління офіційно визнане одним із основних видів суспільної діяльності, що є підтвердженням гострої необхідності в ефективному розв’язанні проблем державного будівництва шляхом встановлення тісного взаємозв’язку між теорією та практикою, чого неможливо досягти без подальшого розвитку державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Практичними кроками державної влади, які підтверджують справедливість сказаного, є низка прийнятих нормативно-правових актів, життєво важливих для подальшого розвитку та безпеки держави.
Оскільки робота спрямована на розв’язання наукової проблеми в галузі державного управління, це зумовило необхідність проведення дисертантом аналізу, з одного боку, – сутності державного управління як виду суспільної діяльності та галузі науки, а з другого – поняття ”безпека” як фундаментальної системної характеристики сталого суспільного розвитку.
Установлено, що поняття “безпека” є багатоплановим, але, головним чином, – це тенденції розвитку й умови життєдіяльності соціуму, за яких забезпечується збереження їх якісної і структурної визначеності та вільне, яке відповідає їх природі, функціонування. Тому рішення щодо безпеки соціальної системи можна приймати на підставі аналізу її динаміки розвитку та функціонування, котрі характеризують певними показниками, вихід яких за допустимі межі призводить до руйнування системи. З огляду на це необхідно впливати на параметри, які визначають безпеку системи, а необхідність забезпечення безпеки людини й суспільства має визначати стратегічну спрямованість та зміст діяльності органів державного управління, ключові об’єкти їх управлінських зусиль. При цьому рівень безпеки залежить від наявних можливостей (потенціалу), які є в розпорядженні держави, та ефективності їх використання органами державного управління у сфері забезпечення національної безпеки.
Як показав аналіз, дослідники і нормативні документи дають різні тлумачення поняття “національна безпека”. Звідси відсутність єдиного розуміння внутрішньої сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування і можливого державно-управлінського впливу на системні характеристики явища, яке позначають цим поняттям. Виникає також низка питань: щодо об’єкта управління, можливих меж управлінського впливу, які цілі мають бути пріоритетними і, відповідно, які ресурси для цього необхідно виділити, які способи забезпечення національної безпеки є допустимими та багато інших.
Доведено, що важливим кроком, який певною мірою дозволяє дійти єдиної думки щодо сутності поняття “національна безпека”, є комплексне дослідження категорій “нація” та “націоналізм”, тенденцій трансформації поглядів на роль держави в контексті співвідношення національних і державних інтересів та інтересів міжнародного співтовариства і національних інтересів у світовій політиці. Також має враховуватися низка обставин, що суттєво ускладнюють умови, в яких доводиться сьогодні розробляти керівні документи у сфері забезпечення національної безпеки (руйнування біполярної системи; інтенсифікація процесів глобалізації; трансформаційні зміни у всіх сферах суспільного життя в Україні, пов’язані з кардинальною переоцінкою цінностей та інші). Але комплексних наукових досліджень цих проблем не проводилося, що негативно позначається на ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки.
Цілком справедливо ряд дослідників (Г.В.Атаманчук, О.М.Гончаренко, В.Я.Матвієнко, С.П.Мосов та інші) звертають увагу на ту обставину, що владні відносини, які виникають з приводу державного управління, мають забезпечити прийняття тих чи інших цінностей усіма членами суспільства. Тому в загальному вигляді процес державного управління у сфері забезпечення національної безпеки можна відобразити за допомогою такої моделі: управлінська ситуація – національні цінності (інтереси) – сукупність проблем, пов’язаних із бажанням і прагненням задоволення інтересів (потреб) – цілі, спрямовані на розв’язання названих проблем – розробка та прийняття управлінських рішень, спрямованих на досягнення цілей – система управлінських впливів на суспільство – активний моніторинг з метою виявлення нової проблемної ситуації. При цьому проблемні ситуації часто є наслідком загроз національним інтересам. Це зумовлює необхідність комплексного дослідження ролі національних цінностей, їх взаємозв’язку з національними інтересами й цілями, оцінку загроз реалізації того чи іншого інтересу в процесі державного управління. Але ці проблеми не знайшли належного висвітлення в науковій літературі.
Ефективність державного управління у сфері забезпечення національної безпеки значною мірою визначається потенціалом держави. Як цілком справедливо стверджують О.С.Бодрук, В.Ю.Богданович, Е.М.Лисицин, В.І.Мунтіян, об’єктивним є прагнення звести до мінімально можливої величини частку згаданого потенціалу, який використовується для захисту національних інтересів, забезпечивши при цьому максимально можливий рівень їх захищеності. Проте й ця актуальна проблема поки що не знаходила достатнього відображення в наукових дослідженнях у контексті забезпечення належної ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема щодо визначення межі допустимо можливої втрати потенціалу, за якої не виникає реальна загроза життєво важливим інтересам.
Зроблений аналіз підтверджує висновки дослідників, зокрема А.В.Возженікова, В.О.Косевцова, О.О.Прохожаєва, В.І.Ярочкіна, які стверджують, що комплексний аналіз факторів у сфері забезпечення національної безпеки вимагає складних досліджень, навіть коли мова йде про якусь одну із сфер національної безпеки. Не може викликати сумніву й те, що в процесі розвитку соціальних систем відбувається структуризація середовища завдяки внесенню в нього певного порядку. В роботі показано, що в ієрархії рівнів базовий рівень визначається національними цінностями, які є соціально значущими орієнтирами діяльності суб’єктів та об’єктів національної безпеки і що врахування цієї обставини особливо важливе для суспільства, яке стало на шлях кардинальних трансформацій усіх сфер життєдіяльності. Тобто одним із головних факторів, які справляють вирішальний вплив на ефективність державного управління, є національні цінності, а також взаємоузгодження інтересів держави, суспільства та особи, які великою мірою визначаються названими цінностями. Але цим питанням у дослідженнях приділялося недостатньо уваги.
У цілому аналіз літературних джерел дав змогу дійти загального висновку, що незважаючи на наявні тенденції зростання інтегрального рівня загроз національним інтересам України проблема обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та напрямів підвищення його ефективності на основі світоглядно-філософського, політологічного, правового, соціально-економічного й воєнно-політичного аналізу комплексної проблеми забезпечення національної та в контексті взаємозв’язку міжнародної і національної безпеки не була предметом самостійного наукового дослідження. Водночас необхідність розв’язання проблеми наукового обґрунтування шляхів забезпечення сталого й прогресивного розвитку національних держав та міжнародного співтовариства значно актуалізувалася внаслідок появи відносно нових загроз національним інтересам і міжнародній стабільності та активної переоцінки цінностей країнами колишнього соціалістичного табору. До того ж серед високорозвинених країн перебувають головним чином ті, які мають досить ефективне державне управління у сфері забезпечення національної безпеки.
Доведено, що в основу раціональної логічної моделі дослідження державного управління у сфері забезпечення національної безпеки мають бути покладені такі вихідні положення:
– це управління об’єктивно має стратегічний характер;
– у процесі управління необхідно поєднувати системний та ситуаційний підходи;
– соціальні системи в процесі врегулювання суспільних відносин мають розглядатися як сукупність суб’єктів та об’єктів управління, які володіють певними цінностями;
– концепція взаємозв’язку національної і міжнародної безпеки в контексті врахування глобальних проблем безпеки є ключовою;
– глибина й детальність аналізу загроз національним інтересам має бути достатньою для прийняття державно-управлінських рішень, адекватних рівню згаданих загроз, особливо з огляду на характерні риси можливих воєн майбутнього;
– у процесі реалізації національних інтересів принциповим є усебічне врахування не тільки наявних, а й потенційних можливостей держави та ймовірного джерела загрози цим інтересам;
– необхідне усебічне врахування глобальних процесів і тенденцій світового розвитку;
– управлінський процес має розглядатися як динамічна система, що має властивість гомеостазу, і як така, що складається з набору певних взаємопов’язаних функцій (планування, регулювання, контроль та інші);
– управлінські технології розглядаються і вдосконалюються шляхом типізації найбільш характерних операцій та процедур;
– ключовим питанням є підвищення ефективності управління складовими системи забезпечення національної безпеки, особливо – Воєнною організацією держави.
Указані вихідні положення потребували подальшого теоретичного обґрунтування в процесі дисертаційного дослідження.
У другому розділі – “Національні цінності в організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки” – розкрито роль національних цінностей у забезпеченні прогресивного розвитку особистості, суспільства та держави, структуру й історичні передумови їх формування в Україні та взаємозв’язок з національними інтересами й цілями, а також їх вплив на формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки, взаємозв’язок категорій “націоналізм”, “нація” та поняття “національна безпека”, обґрунтовано концептуальні засади механізму формування та взаємоузгодження інтересів особи, суспільства й держави.
Установлено, що складність політичних, економічних та інших проблем державного будівництва передусім вимагає їх ціннісної інтерпретації, оскільки без цього неможливо науково обґрунтувати національні інтереси та забезпечити духовну цілісність суспільства. Нові ціннісні норми й орієнтації в українському суспільстві формуються виходячи із тих цілей і завдань, які стоять перед ним і є відображенням суспільних потреб, задоволення яких неможливе без наукової організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. При цьому принциповим є те, що будь-яка національна культура, її матеріальні та духовні цінності є рівноцінним індивідуальним виміром матеріальних і духовних цінностей людської цивілізації, а врахування в процесі державного управління суті, джерел, механізмів і закономірностей формування національних цінностей є головною передумовою збереження цілісності суспільства та його прогресивного розвитку.
Своєрідність геополітичного розташування України сприяла виникненню унікального культурно-історичного утворення. Національні цінності України – це цінності європейської держави, яка володіє унікальним за масштабом, змістом, якістю та самобутністю матеріальним і духовним потенціалом, надзвичайно багатим спектром соціально-економічних, політичних, культурних, національно-етнічних та демографічних ознак, в основі якого конгломерат західнохристиянських, православних та мусульманських цінностей. Соціальні загрози – явище рукотворне. Залежною перемінною тут є ідентичність, в основі якої національні цінності й інтереси. Перспективи розвитку духовності народу України, зміцнення її суверенітету, збереження територіальної цілісності, забезпечення національної безпеки залежать від того, чи зможе українська нація запропонувати цінності, які б дозволяли безболісно ідентифікувати їх іншим етносам і меншинам як “свої”. Показано, що це завдання має вирішуватися з урахуванням генези етнічної структури українського суспільства та історичних особливостей становлення Української держави.
Результати дослідження цього розділу дозволяють стверджувати, що квінтесенцією міжетнічних, міжнаціональних суперечностей є те, що конкуруючі сторони часто називають поняттями “національна безпека” та “міжнародна безпека”, але розуміють їх по-своєму. Часто наслідком цього є гострі суперечки навколо уявлень щодо засобів, способів і методів попередження та врегулювання різноманітних конфліктних ситуацій і суперечностей, що виникають як усередині держав, так і в стосунках між ними. В дослідженні показано, що боротися з націоналізмом, як явищем, означає не що інше, як боротися проти цілісності етнічної групи, що є безперспективним, бо сутність поняття “націоналізм” полягає в усвідомленні нацією себе як одного з повноправних суб’єктів історичного розвитку світового співтовариства.
Загальновизнано, що держави складаються історично. В роботі стверджується, що нації також формуються в руслі історичного розвитку, але головним джерелом цінностей більшою мірою є національний характер і культура, а не держави. Її кордони це лише зафіксовані історичні лінії досягнутих компромісів у процесі історичної взаємодії народів. Окрім того, доведено як беззаперечний факт, що в ході суспільного розвитку, під впливом процесів глобалізації безперервно зростає інтенсивність контактів між людьми різних культур, наслідком чого є диференціації особистостей. Тому трансформація поглядів на сучасну роль держави зумовлює необхідність розглядати категорії “нація” і націоналізм” при операціоналізації поняття “національна безпека” з акцентом на права і свободи людини, які є абсолютною цінністю.
Аналіз особливостей розвитку України дозволяє дійти висновку про існування сьогодні наступної структури системи основних національних цінностей: державний суверенітет; територіальна цілісність; демократичні основи розвитку; працьовитість; духовність; сім’я; рівноправність народів, які населяють Україну; самовідданість при захисті Батьківщини; соціальна справедливість; колективізм; матеріальне та духовне надбання народу України; миролюбність; толерантність; доброзичливість. Перелік названих цінностей, безумовно, не є вичерпним, але маємо всі підстави стверджувати, що саме вони повинні бути головними структуроутворюючими факторами формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки України, а їх захист і подальший розвиток мають визначати головні напрями й завдання щодо підвищення ефективності державного управління. При цьому необхідно обов’язково враховувати, що структура національних цінностей і часові масштаби її існування, як правило, не збігаються з масштабами соціальних, політичних та інших змін у суспільстві. Це означає, що національні цінності є відносно інерційним, а тому найменш рухливим елементом системи забезпечення національної безпеки. Більше того – визначити їх ієрархію практично неможливо, бо питання має ставитися так: або це національна цінність, або ні.
Проте, як показано в роботі, аналіз національних цінностей крізь призму конкретно-історичних умов і потреб суспільного розвитку дозволяє дійти висновку, що на їх основі можна визначити національні інтереси, в тому числі й пріоритетні, а декомпозиція останніх – національні цілі, які дозволяють побудувати гіпотетичну модель кращого становища людини, суспільства, держави. Тому національні цінності вирішальною мірою визначають сутність, цілісність і стійкість; інтереси – структуру й характер; цілі – конфігурацію і спрямованість формування та функціонування системи забезпечення національної безпеки. З огляду на це головною причиною, яка обумовлює доцільність формування та функціонування названої системи, є результати комплексного аналізу співвідношення національних цінностей із внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку держави та суспільства і, як наслідок, – визначення тієї чи іншої сукупності національних інтересів (цілей), їх пріоритетності та загроз їх реалізації (досягненню).
Динаміка, інтеграція і дезінтеграція суспільних систем знаходить своє відображення в системі ціннісних відношень у суспільстві, ключовим елементом яких є система ціннісних орієнтацій особистості, яка утворює фундаментальну основу, що забезпечує її внутрішню стійкість та цілісність, відносно прогнозований тип суспільної поведінки і направленість інтересів. Внутрішня руйнація держави завжди починається з деформації національної самосвідомості її громадян, поширення національної індиферентності, байдужості до перспектив розвитку нації. Важливо, щоб інтереси соціальних груп не переростали в антагоністичні національним інтересам. Тому згадані орієнтації мають бути об’єктом цілеспрямованого виховного впливу з боку системи державного управління.
Загальним результатом дослідження цього розділу є те, що вперше науково обґрунтовано концептуальні засади механізму формування та взаємної узгодженості інтересів особи, суспільства й держави у процесі державного управління, а також удосконалено обґрунтування пріоритетної ролі національних цінностей в організації державного управління в контексті історичних умов їх формування та ролі “нація” і “націоналізм” при операціоналізації поняття “національна безпека”.
У третьому розділі – “Теоретичні засади організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки” – виконано структурно-функціональний аналіз системи національної безпеки та обґрунтовано необхідність виділення та наукового аналізу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як об’єкта самостійних теоретичних досліджень. У цьому ж розділі обґрунтовано основи методології виділення функціональних сфер національної безпеки, побудови у кожній із них ієрархії національних інтересів та структуризації небезпек цим інтересам, доведено існування ієрархії “концепція національної безпеки – доктрина національної безпеки – стратегія національної безпеки” та її взаємозв’язку з ієрархією “національні цінності – національні інтереси – національні цілі”, досліджено принципові засади розробки державної політики національної безпеки, роль держави у забезпеченні національної безпеки в сучасних умовах та в контексті гарантування безпеки людини, а також характерні риси ймовірних воєн майбутнього.
Доведено, що при розв’язанні проблеми забезпечення національної безпеки необхідно виділяти систему національної безпеки як функціональну систему, що відображає процеси взаємодії інтересів та загроз щодо їх реалізації, а факт сталого й прогресивного розвитку суспільства дозволяє стверджувати про існування і функціонування певної системи забезпечення національної безпеки. Показано, що названа система забезпечення – це взаємопов’язана і взаємообумовлена сукупність відповідних організаційних структур, сил, засобів, а також певних процедур (правил) формування і реалізації управлінських рішень, спрямованих на забезпечення національної безпеки. Тому принципово важливим є те, хто бере участь в оцінках і прогнозах та яка інформація була взята до уваги, а яка ні. Це означає, що в системі забезпечення національної безпеки має бути елемент, головним призначенням якого є розробка та прийняття зазначених управлінських рішень, що зумовлює необхідність виділення та наукового аналізу названого елемента як об’єкта самостійних теоретичних досліджень. Таким чином, реалізація системного підходу при дослідженні національної безпеки зобов’язує вирізняти систему національної безпеки та її складову - систему забезпечення національної безпеки. Водночас ключовим елементом останньої є система державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, яка, з позицій організаційно-функціонального аналізу, є невід’ємною складовою системи державного управління, оскільки національні інтереси, як і загрози їх реалізації, присутні у всіх сферах суспільної діяльності.
Система державного управління у сфері забезпечення національної безпеки справляє значний вплив на спрямованість, зміст та ефективність адміністративно-політичного, соціально-економічного та інші види державного управління внаслідок стратегічного значення управлінських рішень, які належать до її компетенції. Встановлено, що згадана система – це сукупність взаємообумовлених, взаємодіючих органів державного управління та вищих посадових осіб держави, яка в межах чинного законодавства та із залученням наявного в її розпорядженні потенціалу держави здійснює розробку й реалізацію владних, регулюючих, координуючих та контролюючих управлінських впливів на об’єкти національної безпеки з метою прогнозування, виявлення, запобігання та нейтралізації загроз сталому розвитку цих об’єктів, а предметами, на які спрямовуються дані впливи є суспільні відносини, які стосуються: прав і свобод людини; статусу та самобутності соціальних і національних груп; духовних і матеріальних цінностей суспільства; суверенітету, територіальної недоторканості та конституційного ладу держави; інформаційного і навколишнього природного середовища. Державному управлінню у сфері забезпечення національної безпеки властиві ознаки як міжгалузевої, так і функціональної складових державного управління. При цьому аналіз сукупності функцій, які на нього покладаються, широких та значних його повноважень і, відповідно, специфіки методів, способів, сил і засобів, які використовуються в процесі управління, дозволяє стверджувати про його належність до вищого ієрархічного рівня адміністративно-політичного виду державного управління.
Установлено, що концепція державного суверенітету зазнає суттєвих змін під кутом таких дискурсів, як демократія, лібералізм та права людини. Набуває сили концепція “гуманітарного втручання” у внутрішні справи держави з боку міжнародного співтовариства, якщо відбуваються масові порушення прав людини з боку держави. Акцент на права і свободи людини, як абсолютну цінність, на заперечення будь-яких спроб підміняти державними інтересами національні інтереси дозволяє просунутися в напрямку операціоналізації поняття “національна безпека” та більш чітко й однозначно окреслити суть проблеми забезпечення національної безпеки. Саме тому в демократичних суспільствах безпека держави й суспільства є функцією забезпечення прав і свобод індивіда, а пріоритет державних інтересів поступово заміщується усвідомленістю взаємозалежності інтересів (потреб) національного й міжнародного розвитку.
Доведено, що диференціація національної безпеки за сферами суспільного життя принципово важлива з точки зору розподілу функцій, повноважень та відповідальності органів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, особливо з огляду на необхідність своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації загроз національним інтересам. Виконаний аналіз дозволяє стверджувати, що доцільно розрізняти: економічну, політичну, соціальну, оборонну, інформаційну безпеку та безпеку природного середовища (безпеку біосфери). Водночас широке використання індукції породжує проблему при дедукції. Послідовне об’єднання сфер національної безпеки не дає загального уявлення про національну безпеку в цілому через неможливість урахувати повною мірою перехід кількості в якість, що має бути враховано при інтерпретації отриманих результатів на дану сферу. Окрім того, неправомірно визначати сфери національної безпеки передусім на підставі загроз тим чи іншим національним інтересам. Критерієм доцільності диференціації національної безпеки за сферами суспільного життя має бути наявність у цих сферах пріоритетних для прогресивного суспільного розвитку національних інтересів.
Усебічно показано, що тільки крізь призму реалізації національних інтересів повинні розглядатися всі проблемні питання та завдання організації ефективного державного управління. Акцентовано на тому, що держава завжди має справу із загальнонародним інтересом і що останній не є механічною сумою інтересів окремих громадян. Для визначення ієрархії національних інтересів запропоновано наступний критерій - ступінь важливості інтересів (високий, середній, низький), що визначається за допомогою розміру плати за збиток (шкоду), який (яка) може мати місце в разі виникнення необхідності у їх захисті. Оцінка розміру названої плати дозволяє визначити межі необхідного й достатнього захисту інтересів, сил і засобів, які для цього необхідно залучити. При цьому за будь-яких умов високий ступінь важливості матимуть інтереси, реалізація яких пов’язана зі збереженням та подальшим розвитком національних цінностей, девальвація та втрата котрих ставить під загрозу фізичне й духовне існування народу, призводить до руйнації державного утворення.
Дістало підтвердження відоме положення, що оцінка рівня загроз національним інтересам та прогнозування розвитку ситуацій, які призводять до зростання їх рівня, є ключовим завданням органів державного управління. Проте оскільки сьогодні відсутня єдність серед науковців і практиків у розумінні досить поширених у галузі національної безпеки понять: “виклик”, “ризик”, “загроза”, “безпека” і “небезпека”, а соціальні системи перебувають у стані постійних змін, дисертантом запропоновано розглядати поняття “ризик” при організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як величину змінну, а саме: з одного боку, як функцію, аргументами котрої є ймовірність виникнення небажаної події та обсяг шкоди, яка може бути завдана об’єкту (суб’єкту) національної безпеки внаслідок реалізації даної імовірності, а з другого – як міру “небезпеки”, яка виступає узагальнюючим показником стосовно будь-яких процесів (подій), що можуть заподіяти шкоду національним інтересам. Тому завжди існує деякий спектр небезпек від максимально можливого рівня до рівня, коли нею за тих чи інших обставин можна знехтувати (до цього спонукає принципова обмеженість потенціалу держави, який може бути спрямований на забезпечення реалізації національних інтересів). Це дозволяє класифікувати (структурувати) “небезпеки” за ступенем заподіяння можливого збитку національним інтересам, а отже, обрати адекватні управлінські рішення щодо нейтралізації “небезпек”. Принципово важливими є визначення та врахування максимально допустимої межі збитків (втрат), за якою настає руйнування цілісності системи, а також якісна класифікація умов, котрі запропоновано ідентифікувати як: потенційний виклик - реальний виклик - потенційна загроза - реальна загроза - потенційна небезпека.
Доведено, що ієрархія керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки (концепцій, доктрин та стратегій) взаємопов’язана з ієрархією: національні цінності – національні інтереси – національні цілі, сутність яких визначає структуру, зміст, призначення, спрямованість даних документів і (певною мірою) періодичність їх перегляду. Тому Концепція національної безпеки повинна надати керівні ідеї та базові принципи політики національної безпеки, які визначать її задум і фундаментальні основи на довгостроковий період (до 10-ти років). Доктрина національної безпеки має визначити структуру й характер системи забезпечення національної безпеки, програмні цільові принципи й настанови політики, спрямованої на захист та реалізацію національних інтересів у середньостроковому періоді (до 5-ти років), а Стратегія національної безпеки має бути основою практичної, повсякденної діяльності органів державного управління, спрямованої на досягнення національних цілей. Інакше кажучи, Концепція і Доктрина національної безпеки мають бути керівними документами у сфері загальної діяльності держави в галузі забезпечення національної безпеки, а Стратегія національної безпеки – охоплювати концентрацію зусиль держави, спрямованих на протидію загрозам реалізації національних інтересів. З огляду на це, на думку дисертанта, основні параметри останньої повинні розроблятися органами виконавчої влади щороку, до затвердження державного бюджету, а після його прийняття – затверджуватися на законодавчому рівні. При цьому встановлено, що загалом проблема вибору концептуальних підходів щодо забезпечення національної безпеки має розв’язуватися в контексті культурного та історичного розвитку суспільства й держави.
Водночас сьогодні серед названих підходів у теорії і практиці провідних країн світу у сфері забезпечення національної безпеки переважає так званий “політичний реалізм”. Основними його аксіоматичними положеннями є твердження, що зіткнення національних інтересів на міжнародній арені є неминучим, безпека держави залежить від її сили (військової, економічної тощо), суть якої в здатності опротестовувати національні інтереси інших держав, а загроза її застосування - основний інструмент національної політики. За таких умов та з урахуванням впливу наслідків трансформації геополітичного й геоекономічного простору на подальший розвиток України “політичний реалізм” має бути базовим при виборі органами державного управління сил, засобів, способів і методів забезпечення національної безпеки.
У демократичних країнах при розв’язуванні комплексної проблеми забезпечення національної безпеки цілком обґрунтовано прийнято особливу увагу акцентувати на безпеці людини, що підкреслює її особливу роль як суб’єкта та об’єкта безпеки. В роботі показано, що належний рівень безпеки особи в Україні стане довготривалою реальністю, коли в масовій свідомості буде створено тип людини, яка не шкодить собі, суспільству, природі й державі, коли вона отримає достатньо засобів для духовного й фізичного розвитку. Одночасно подолання суперечностей між особистим та інтересом державного й соціального цілого є не менш складним завданням державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Тому важливо здійснювати постійний моніторинг загроз суспільній безпеці, рівень якої, як показано в дисертації, значною мірою залежить від рівня соціальної напруженості.
Підтверджено висновки тих дослідників, які зазначають, що після закінчення “холодної війни” світ не став більш передбачуваним, що існує тенденція до застосування силових методів у врегулюванні конфліктних ситуацій і стали реальністю війни без розгортання масових армій, широкомасштабне застосування високоточної зброї та зброї на нових фізичних принципах. При цьому за сучасного перенасичення територій розвинених країн потенційно небезпечними об’єктами промисловості її широкомасштабне використання може також призвести до значних людських і матеріальних втрат, а ймовірні війни майбутнього можна характеризувати більшою мірою як асиметричні. Встановлено, що військова могутність агресора не обов’язково буде спрямована на ураження об’єктів економіки, але за певних умов вони можуть стати бажаними цілями для ураження, а можливість ведення тотальної війни зберігається стосовно більш слабкого супротивника, якщо він виявить достатню рішучість і стійкість, чинячи опір (за оцінками деяких дослідників, за останні 200 років більш слабкі вийшли переможцями у 30% збройних конфліктів). Важливо також підкреслити неправомірність уживання досить поширеного в останній час словосполучення “війна з тероризмом” тощо. У даному випадку мова має йти про війни з тими політичними організаціями, які використовують терористичні методи. Тому головною метою в таких війнах має бути передусім політична поразка згаданих організацій і для цього необхідно використовувати весь наявний арсенал сил, засобів, способів і методів національної держави та міжнародного співтовариства.
З огляду на сказане зусилля органів державного управління мають бути спрямовані передусім на підготовку Збройних сил України до ведення бойових дій в оборонних, локальних або регіональних війнах усіх типів, у яких буде застосовуватися високоточна зброя одночасно по всій території держави, а стратегічна ланка системи управління обороною має бути готовою до управління в умовах тотальної війни. Окрім того, певні військові підрозділи й частини необхідно готувати також до участі в нейтралізації “нетрадиційних” загроз національним інтересам, ключове місце серед яких посідають злочини терористичної спрямованості.
Оскільки Україна “занурена” в середовище, де зіткнення національних інтересів не менш жорстке, ніж до дезінтеграції СРСР, то державна політика національної безпеки має бути спрямована на забезпечення геополітичних інтересів України, її суверенітету, політичної стабільності, прогресивного розвитку, на освоєння сучасних форм світового цивілізаційного процесу з урахуванням історичної спадщини України. При цьому головна увага має бути зосереджена в напрямку реалізації тих національних інтересів, які визначають пріоритети державного будівництва й вирізняються прагматизмом.
Основним результатом виконаного в розділі дослідження є те, що вперше: науково обґрунтовані необхідність виділення та наукового аналізу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як об’єкта самостійних теоретичних досліджень і основи методології виділення функціональних сфер національної безпеки як сфер прикладення державно-управлінських впливів, побудови у кожній із них ієрархії національних інтересів, в основі якої ступінь їх важливості для забезпечення національної безпеки та структуризації небезпек інтересам на основі кількісної оцінки ступеня їх впливу на національну безпеку; доведена до аксіоматичного положення гіпотеза про існування ієрархії “концепція національної безпеки – доктрина національної безпеки – стратегія національної безпеки” та її взаємозв’язку з ієрархією “національні цінності – національні інтереси – національні цілі”.
Водночас удосконалено принципові засади розробки державної політики національної безпеки на основі врахування процесів глобалізації та основних положень концепції “політичного реалізму” та набули подальшого розвитку: наукове обґрунтування пріоритетності ролі держави в забезпеченні національної безпеки на базі комплексного врахування співвідношення національних і державних інтересів та інтересів міжнародного співтовариства; дослідження теоретичних засад і практичних питань формування та функціонування системи державного управління в контексті гарантування безпеки людини, класифікації та врахування можливих рівнів соціальної напруженості в Україні.
Четвертий розділ – “Методологічні основи державного управління у сфері забезпечення національної безпеки” – присвячено дослідженню: функцій, принципів та критеріїв ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки; процесу прийняття державно-управлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки та проблеми аналізу інформаційних потоків і управлінських ситуацій у напрямку більш повного врахування взаємозв’язку національних інтересів, ризику, невизначеності й конфліктності у процесі забезпечення національної безпеки; теоретико-методологічних основ розробки Стратегії національної безпеки України; ідентифікації загроз національним інтересам як потенційних чи реальних. Водночас, з метою удосконалення обґрунтування концептуальних засад оцінки оборонної достатності держави, обґрунтовується доцільність уведення в науковий обіг у галузі державного управління понять “максимально допустимі” та “критично мінімальні недопустимі” втрати потенціалу держави.
Установлено, що функції державного управління у сфері забезпечення національної безпеки обумовлені необхідністю створення належних умов щодо реалізації національних інтересів. Йому властиві ознаки та особливості міжгалузевої і функціональної складових державного управління. Проте функції, повноваження та відповідальність, які на нього покладаються, специфічні й одночасно стосуються інтересів кожної людини, суспільної групи, суспільства та держави, а нерідко й інших держав, які, зазвичай, не збігаються і потребують пошуку взаємоприйнятного компромісу, що є першочерговою державно-управлінською проблемою. Все це справляє суттєвий вплив на формування множини функцій, на вибір засобів, способів і методів їх реалізації. Серед таких функцій: розробка концепцій, доктрин, стратегій національної безпеки, інших рішень стратегічного рівня управління, які мають доленосне значення для суспільства й держави; створення і підтримка в готовності до застосування сил та засобів системи забезпечення національної безпеки; моніторинг факторів, які впливають на національну безпеку (в тому числі стратегічна розвідка).
Серед принципів, які мають визначати стратегічні напрямки організації державного управління у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема: дотримання балансу життєво важливих інтересів людини, суспільної групи, суспільства та держави; взаємна відповідальність індивіда, групи, суспільства та держави щодо забезпечення національної безпеки; чітке розмежування повноважень та відповідальності за прийняття і впровадження державно-управлінських рішень у галузі національної безпеки; забезпечення належного рівня цивільно-військових відносин. На особливу увагу заслуговують функції та принципи організації державного управління при надзвичайних ситуаціях, коли головна увага має бути сконцентрована на розробці комплексу заходів, здатних зруйнувати механізми, які блокують можливість ефективних дій на випадок форс-мажорних обставин соціального, природного чи техногенного походження. При цьому достатня ефективність державного управління має бути забезпечена на всіх стадіях розвитку несприятливих ситуацій.
Показано, що для оцінки ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки придатні критерії, які використовуються в політичній, економічній та інших сферах життєдіяльності суспільства. Проте дисертант пропонує застосовувати й критерії, які є специфічними, а саме: параметри (індикатори), за допомогою яких можна оцінювати процеси (явища), що інтерпретуються як загрози національним інтересам у названих сферах та оцінюються крізь призму збитків (втрат) для національної безпеки після реалізації державно-управлінського впливу на ці процеси (явища).
Установлено, що процес прийняття рішень органами державного управління у сфері забезпечення національної безпеки – це процес опрацювання інформації, що дозволяє встановити послідовність інформаційних блоків: даних – ситуації – цілі – вибору. Перші два блоки утворюють ситуативну, а інші два – концептуальну частину інформаційної моделі перетворення інформації. Управлінське рішення, яке приймається органами державного управління, є результатом взаємодії ситуаційної та концептуальної складової моделі. Специфіка здійснення державного управління у сфері забезпечення національної безпеки накладає специфічні обмеження на інформаційні потоки у процесі формування управлінських рішень.
Так, ієрархія національних інтересів відтворює інформаційне середовище механізму прийняття рішень крізь призму його значущості для забезпечення національної безпеки. Оскільки зовнішнє середовище завжди більш рухливе, то для збереження стійкості концептуальна складова повинна функціонувати з певним випередженням. Це досягається завдяки урахуванню національних інтересів, які визначають цілі державного управління у сфері забезпечення національної безпеки ще до того, як отримані результати аналізу даного середовища (головним результатом аналізу має бути передусім оцінка загроз інтересам та можливостей щодо їх нейтралізації). В даному випадку має діяти не тільки механізм обмеження надлишкової різноманітності зовнішньої інформації (що в сучасній практиці управлінської діяльності є досить принциповим положенням і на що звертають увагу чимало дослідників, зокрема В.Д.Бакуменко та В.Я.Матвієнко), а й політичний процес. Саме в руслі останнього досить часто мають бути прийняті політичні рішення щодо важливості досягнення тієї чи іншої цілі (якщо цілі не є прямим наслідком попередніх цільових настанов).
Аналіз чинного законодавства дозволив дійти висновку, що інформація, яка надходить на входи системи державного управління, може бути розподілена за категоріями: безпека, добробут та міжнародне співробітництво, що є важливим при розробці керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки (концепцій, доктрин, стратегій). Окрім того, управлінські рішення в даній сфері, як правило, приймають в умовах ризику, конфлікту й невизначеності. Звичайно, ключова роль у “знятті” невизначеності належить стратегічній розвідці та високопрофесійним аналітикам. Але найцінніша інформація чого-небудь варта, коли вона використовується при формуванні рішень. Як свідчить практика управління у сфері забезпечення національної безпеки, це не завжди має місце. Невизначеність має різну природу, є основною причиною ризику й виключити її з інформаційного процесу неможливо. При цьому чим вищий ієрархічний рівень управління, тим більший ризик. Водночас, з огляду на критерій оперативності, часто доцільніше прийняти рішення в умовах певної невизначеності, ніж гаяти час на зниження її рівня та пошуки більш раціонального рішення. Органам державного управління значну увагу необхідно приділяти найрізноманітнішим варіантам розвитку ситуацій у сфері забезпечення національної безпеки. Зокрема, при розробці Стратегії національної безпеки необхідно акцентувати увагу на процесі її розробки, організація якого поетапно має координувати аналітиків і політиків при розробці та прийнятті тих чи інших рішень. Це дозволяє певною мірою звузити діапазон невизначеності, а отже й знизити ризики недосягнення визначених цілей.
Результати дослідження дозволяють стверджувати, що існує деяка величина власних збитків (втрат) потенціалу в тій чи іншій сфері, з якими суб’єкт загроз національним інтересам України не погоджується за будь-яких умов. Це критично мінімальна величина недопустимих для нього збитків (втрат). Можна також визначити (встановити) максимально допустимі збитки (втрати), досягнення яких не призводить до змін, після яких даний суб’єкт втрачає здатність виконувати свої головні функції. Тому загалом будь-який об’єкт національної безпеки можна вважати захищеним від загроз, якщо внаслідок ужитих органами державного управління заходів можливі збитки даного об’єкта не перевищують максимально допустимих збитків. Підготовка й реалізація цих заходів передбачає наявність у держави потенціалу (можливостей), достатніх для прогнозування, виявлення, запобігання та нейтралізації загроз національним інтересам.
Водночас є всі підстави стверджувати, що коли очікувані збитки України в певній функціональній сфері її національної безпеки (економічній, політичній тощо) перевищують величину максимально допустимих для неї збитків, або коли очікувані збитки держави (джерела загроз) в аналогічній сфері її національної безпеки не досягають критично мінімальної величини недопустимих для неї збитків, після проведених Україною контрзаходів, така ситуація має бути оцінена як наявність потенційної загрози національним інтересам України в цій сфері. При цьому, якщо дану загрозу неможливо компенсувати наявним потенціалом системи забезпечення національної безпеки, вона трансформується в реальну загрозу. Тому дисертантом запропоновано загрози національним інтересам на будь-який момент часу розподіляти на дві групи.
До першої групи належать загрози, які трансформуються в ризики зазнати збитків, більших ніж максимально допустимі для України, через нездатність виконати комплекс завдань, так би мовити, оборонного характеру. Другу групу створюють загрози, які трансформуються в ризики заподіяння Україною збитків державі – (джерелу загроз), нижчих, ніж критично мінімальна величина недопустимих для неї збитків (через нездатність виконати комплекс завдань наступального характеру). В результаті, з огляду на ризики природного, техногенного чи соціального характеру, проблема підвищення ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки трансформується в проблему підвищення ефективності управління ризиками, уникнути яких, через об’єктивну обмеженість сил і засобів, які є в розпорядженні держави, – неможливо.
Підтверджено висновки тих дослідників, зокрема В.А.Манілова, В.П.Шкідченка, В.Н.Цигічка, які стверджують, що при оцінці оборонної достатності не варто ототожнювати кількісно-якісний паритет в озброєннях і бойовій техніці та стратегічну стабільність. Більш доцільним є досягнення раціонального співвідношення зусиль держави у воєнній та невоєнній сферах (зокрема, важливе додаткове джерело оборонної достатності – духовний фактор). Одночасно дисертантом доведено, що в сучасних умовах досить перспективним вихідним пунктом для розгляду питань, пов’язаних з оборонною достатністю, є підхід, який передбачає порівняння критично мінімальних величин недопустимих втрат та максимально допустимих втрат України й держав, які можуть розглядатися як імовірне джерело загроз національній безпеці. З огляду на це визначення (встановлення) максимально допустимих збитків та критично мінімальної величини недопустимих збитків у різних сферах національної безпеки як для України, так і для держав, що здійснюють (можуть здійснювати) діяльність, внаслідок якої виникають загрози національним інтересам України, – є однією з ключових проблем теорії і практики державного управління у сфері забезпечення національної безпеки.
Загалом результати дослідження цього розділу дозволили вперше: науково обґрунтувати процедуру ідентифікації потенційних і реальних загроз національним інтересам, яка ґрунтується на залежності рівня загроз від потенціалу (можливостей) держави у сфері забезпечення національної безпеки, та теоретичні основи методології розробки Стратегії національної безпеки України, а також запропонувати критерій кількісної оцінки умов забезпечення національної безпеки як функції результатів порівняння максимально допустимих і критично мінімальних недопустимих втрат держави та джерела загроз національним інтересам. Останній дозволяє отримувати комплексну оцінку ймовірних втрат та можливостей держави у сфері забезпечення національної безпеки.
Одночасно удосконалено систему функцій, принципів і критеріїв ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки та принципові засади розробки державної політики у цій сфері на основі врахування процесів глобалізації, особливостей надзвичайних ситуацій та положень концепції “політичного реалізму”, а також концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави, завдяки уведенню в науковий обіг у галузі державного управління поняття “максимально допустимі” та “критично мінімальні недопустимі” втрати потенціалу держави й урахуванню характерних рис імовірних воєн майбутнього. Набули подальшого розвитку концептуальні засади інформаційних моделей механізму розробки державно-управлінських рішень та аналізу інформаційних потоків й управлінських ситуацій у напрямку більш повного врахування взаємозв’язку національних інтересів, ризику, невизначеності й конфліктності у процесі забезпечення національної безпеки.
У п’ятому розділі - “Напрями підвищення ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки” – з урахуванням результатів дослідження в попередніх розділах обґрунтовано актуальні напрями підвищення ефективності державного управління в контексті забезпечення національної безпеки в сучасних умовах.
Оскільки Україна перебуває під впливом навколишніх силових векторів, спрямованість яких не збігається, це викликає значні труднощі при формуванні та реалізації її геополітичних доктринальних установок. Існує низка суперечливих концепцій, згідно з якими їй відводять ту чи іншу роль як суб’єкта та об’єкта міжнародних відносин. Показано, що за будь-яких умов Україна зможе забезпечувати свою безпеку лише тією політикою, яка відповідає її геополітичному статусу як великої європейської держави. При цьому історична й культурна спадщина сприяє тому, щоб її геополітична доктрина була зорієнтована на цінності сучасного світового співтовариства й одночасно відображала національні інтереси. Тому все, що сприяє інтеграції України з Європою, – зміцнює її національну безпеку. Але за будь-яких умов наріжним каменем її геополітичної доктрини мають бути національні інтереси.
Установлено, що актуальною є розробка загальної концепції і програми військового будівництва, а не лише Збройних сил України. При цьому має бути реалізований наступний принцип, який запропонований дисертантом: організація, якій надається статус військового формування, повинна мати однозначно виписані на законодавчому рівні завдання щодо участі в обороні держави, взаємопов’язані із завданнями інших військових формувань. У такому випадку, разом із Збройними силами України, вони могли б дістати назву Сил оборони, підпорядкованих Президенту України, для чого необхідно внести зміни до Конституції. За Міноборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування, необхідно залишити тільки функції, повноваження і відповідальність, пов’язані з виконанням завдань з формування та реалізації державної політики у сфері оборони, матеріально-технічного, фінансового та інших видів забезпечення.
Результати аналізу свідчать і про значні недоліки в чинному законодавстві щодо організації управління Збройними силами, зокрема відсутня достатня чіткість у розподілі функцій, повноважень та відповідальності на стратегічному рівні управління ними. Тому для підвищення ефективності формування та управління Воєнною організацією держави необхідне вдосконалення чинного законодавства в напрямку більш чіткого визначення структури, підпорядкування, функцій та їх розподілу на політичному, адміністративному й оперативному (військовому) рівнях управління, повноважень та відповідальності за планування, способи й методи застосування цієї організації.
У контексті забезпечення національної безпеки основними завданнями реформування політичної системи передусім має стати: зведення до мінімуму стихійності у сфері політичного життя; всебічне врахування інтересів різних політичних інститутів і груп; створення кращих передумов для розвитку громадянського суспільства; більш чітке окреслення меж державних структур, сфер їх дії, каналів впливу та взаємодії; створення правового поля для належної співпраці органів державної влади, опозиції і суспільства; створення механізму, який би виключав будь-яку можливість тоталітаризму й авторитаризму в управлінні державою, щоб юридичний і фактичний статус, місце та роль будь-якого органу державної влади збігалися; внесення змін і доповнень до Конституції України щодо перерозподілу владних повноважень і відповідальності між гілками влади за вирішення проблем забезпечення національної безпеки.
Аналіз свідчить, що сучасний стан розвитку громадянського суспільства в Україні перебуває на неналежному рівні, справляючи вкрай негативний вплив на рівень національної безпеки. Процедурні елементи демократії діють, але значною мірою мають формальний характер. Засоби масової інформації не спроможні повною мірою виконувати функцію громадського контролю над державними структурами. В Україні створена й досить успішно функціонує інфраструктура карликових партій, які в потрібний час активізують чи повністю згортають свою діяльність. Тому надання динаміки процесу формування громадянського суспільства необхідно розглядати як одне з першочергових завдань у сфері забезпечення національної безпеки України.
Результати виконаного дослідження також підтверджують, що ключовим чинником національної безпеки є забезпечення мирного співіснування між етнічними та конфесійними групами в межах держави, оскільки в Україні через нерівномірність політичного, економічного та культурного потенціалу окремих територій може виникнути могутнє джерело міжрегіональної напруженості при вирішенні тих чи інших питань стратегічного порядку державного будівництва та забезпечення національної безпеки, що може сприяти поширенню сепаратистських настроїв. Особливо небезпечним є економічний занепад у прикордонних регіонах. Складність міжетнічних і міжконфесійних відносин, загроза деструктивних проявів з боку певних політичних сил помножені на несприятливі соціально-економічні чинники є значною загрозою для національної безпеки. Це вимагає здійснення належної державної політики в цих регіонах. Можна очікувати, що чим далі будуть просуватися інтеграційні процеси, породжені глобалізацією, тим успішнішою може бути реалізація задумів сепаратистів, особливо за підтримки транснаціональних компаній, діяльність яких часто несумісна з національними інтересами, а тому є фактором, який підриває суверенітет і можливості держави з урегулювання суперечностей, що виникають у сфері суспільних відносин.
Доведено, що запровадження демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави є лише частиною більш глобального завдання – удосконалення цивільно-військових відносин. Легковажні підходи в цьому питанні є значною загрозою для національної безпеки, оскільки знижують ефективність державного управління. Є всі підстави стверджувати, що вдосконалення цивільно-військових відносин – це постійний процес формування певного простору взаєморозуміння між фахівцями цивільного й військового сектора на основі знань, якими мають володіти політики у військовій сфері, а військові – у сфері політики. Тому це одне з найважливіших завдань для фахівців у галузі державного управління та воєнної стратегії. Сьогодні під впливом сукупності загроз міжнародній і національній безпеці межі даного простору мають стійку тенденцію до значного розширення, оскільки передбачають розробку і прийняття найрізноманітніших системних рішень з перспективних і поточних проблем воєнно-політичного, воєнно-економічного та воєнно-технічного характеру. Багато фактів свідчать – у цьому питанні необхідно зробити значно більше, ніж було зроблено за роки незалежності України, бо головна причина невиважених рішень у галузі національної безпеки полягає саме у відсутності взаємної відповідальності за виконання завдань у даній сфері між цивільним і військовим секторами суспільства.
У результаті досліджень у цьому розділі набули подальшого розвитку обґрунтування актуальних напрямків підвищення ефективності управління Воєнною організацією держави (вдосконалення чинного законодавства, уточнення структури і завдань, більш чіткий розподіл функцій, повноважень і відповідальності на воєнно-політичному, адміністративному й оперативному рівнях управління за підготовку та застосування цієї організації, удосконалення цивільно-військових відносин), а також дослідження теоретичних і практичних питань реформування політичної системи України, розв’язання проблеми формування громадянського суспільства, розробки державної політики в регіонах, удосконалення цивільно-військових відносин.

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблені наукові положення та отримані результати, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України та актуальних напрямів підвищення його ефективності в сучасних умовах. Апробація одержаних наукових результатів, їх використання у практиці державного управління, науковцями і при підготовці магістрів державного управління підтверджують гіпотезу та методологію, покладену в основу дослідження, а реалізована мета і вирішені завдання дослідження дають можливість зробити наступні висновки й пропозиції.
1. Установлено, що в Україні державне управління здобуло визнання як вид суспільної діяльності і як галузь науки, уточнюються відповідні сфери наукових досліджень. Наука управління має чимало досягнень, зокрема щодо: виявлення основних закономірностей управління; розроблення основ теорії прийняття рішень; широкого використання комплексного застосування системного й ситуаційного підходів. Водночас дослідження процесу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки останнім часом набули особливої актуальності. Головною причиною цього є те, що загроза національним інтересам досягла рівня, який вимагає розробки і впровадження системної політики їх захисту, передусім підвищення ефективності державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Проте у більшості досліджень головним чином увага акцентується на окремих аспектах національної безпеки (економічних, політичних та інших). Як наслідок, залишалися недостатньо дослідженими взаємозв’язки та взаємозумовленість можливостей, умов, шляхів, механізмів, засобів і способів захисту національних інтересів.
Навіть на законодавчому рівні багато суперечностей щодо понятійно-категорійного апарату у сфері забезпечення національної безпеки, що в сукупності свідчить про відсутність обґрунтованих теоретико-методологічних засад державного управління у цій галузі. Тому видається принципово важливим зроблене в дисертації обґрунтування необхідності виділення та наукового аналізу державного управління у сфері забезпечення національної безпеки як окремого об’єкта самостійних теоретичних досліджень.
2. Доведено, що складність політичних, соціальних та економічних проблем державного будівництва вимагає передусім їх ціннісної інтерпретації, врахування суті, джерел, механізмів, принципів і закономірностей формування національних цінностей. Нації та держави формуються історично, але джерелом цінності більшою мірою є національний характер і культура, ніж держава. Кордони останніх відтворюють лише зафіксовані лінії досягнутих компромісів народів у процесі свого історичного розвитку. Внутрішня руйнація держави передусім починається з деформації національної самосвідомості її громадян, вияву байдужості до перспектив розвитку нації. Тільки цілеспрямоване формування і взаємоузгодження інтересів особистості, соціальних груп може забезпечити цілісність, а отже й життєздатність соціальної системи.
При цьому структура та часові масштаби існування національних цінностей не збігаються з масштабами соціально-економічних, політичних та інших змін у суспільстві. Ця обставина має принципове значення для держав, які стали на шлях глибоких перетворень усіх сфер життєдіяльності суспільства, бо національні цінності визначають сутність, цілісність і стійкість системи державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Водночас квінтесенцією міжетнічних та міжнаціональних суперечностей сьогодні є те, що конкуруючі сторони часто позначають дефініціями “національна безпека”, “міжнародна безпека”, “міжрегіональна безпека”, “державна безпека”, але розуміють їх по-своєму. Наслідком є гострі суперечки навколо уявлень щодо допустимих засобів, способів і методів попередження та врегулювання конфліктів, що виникають як усередині держав, так і у відносинах між ними.
З іншого боку, концепція державного суверенітету зазнає суттєвих змін під кутом таких дискурсів, як демократія, лібералізм та права людини. Акцент на права й свободи людини, на заперечення будь-яких спроб підмінити державними інтересами національні інтереси дозволяє більш однозначно з’ясувати суть тенденції, яка сьогодні дедалі більше себе проявляє, – заміщення пріоритету державних інтересів усвідомленістю взаємозалежності національного й міжнародного життя та гострої необхідності подолання наявних суперечностей між інтересом особистим та інтересами держави й соціального цілого. За цих умов практична реалізація розроблених концептуальних засад механізму формування та взаємоузгодженості інтересів особи, суспільства й держави є ключовою передумовою ефективного державного управління у сфері забезпечення національної безпеки.
3. Обґрунтовані основи методології виділення функціональних сфер національної безпеки дозволяють більш чітко здійснювати розподіл функцій, повноважень та відповідальності органів державного управління за своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізацію загроз національним інтересам у тій чи іншій сфері життєдіяльності суспільства. Показано, що доцільно розрізняти: економічну, політичну, соціальну, оборонну, інформаційну безпеку та безпеку природного середовища, а для побудови ієрархії інтересів у тій чи іншій сфері запропоновано критерій, суть якого – ступінь важливості інтересів (високий, середній, низький). Саму ж ступінь визначати як величину збитку (шкоди), що може виникнути при їх захисті. Це дозволяє визначити межу необхідного й достатнього захисту інтересів, сил і засобів, які для цього необхідно залучити. Принципово важливою є максимально допустима межа збитків, за якою настає втрата цілісності системи. Тому високий ступінь важливості завжди будуть мати інтереси, реалізація яких пов’язана зі збереженням та подальшим розвитком національних цінностей. З огляду на це важливо оцінювати загрози такій реалізації.
Оскільки сьогодні відсутня єдність у розумінні понять “виклик”, “ризик”, “загроза”, “небезпека” стосовно їх можливого впливу на реалізацію національних інтересів, запропоновано в процесі державного управління у сфері забезпечення національної безпеки розглядати поняття “ризик” не тільки як функцію ймовірності виникнення небажаної події і величини шкоди, яка може бути завдана об’єкту (суб’єкту) національної безпеки внаслідок її настання, але і як універсальну міру “небезпеки”. Остання у даному випадку є узагальнюючим показником будь-яких процесів (явищ), які можуть заподіяти шкоду національним інтересам. Цінність отриманих результатів полягає в тому, що в сукупності з виконаною якісною характеристикою умов, у яких відбувається реалізація національних інтересів, та запропонованою процедурою ідентифікації загроз, потенційних чи реальних, що ґрунтується на залежності їх рівня від потенціалу держави у сфері забезпечення національної безпеки, вони дозволяють більш цілеспрямовано здійснювати розробку відповідних заходів щодо захисту національних інтересів на всіх ієрархічних рівнях державного управління, зокрема при розробці Стратегії національної безпеки.
4. Визначення ієрархії “концепція національної безпеки – доктрина національної безпеки – стратегія національної безпеки”, доведення її взаємозв’язку з ієрархією “національні цінності – національні інтереси – національні цілі” дає можливість більш обґрунтовано визначати структуру, зміст і терміни розробки (уточнення) цих документів. Зокрема, є всі підстави стверджувати, що концепція має визначати керівні ідеї та головні принципи політики національної безпеки на довгостроковий період, доктрина – програмні настанови цієї політики, структуру й характер системи забезпечення національної безпеки в середньостроковому періоді, а стратегія – основу практичної діяльності органів державного управління, концентруючи їх повсякденні зусилля на організації протидії загрозам національним інтересам. При цьому при виборі засобів, способів і методів забезпечення національної безпеки концепцію “політичного реалізму” необхідно розглядати як базову, акцентуючи увагу на реалізації національних інтересів, які визначають пріоритети державного будівництва.
5. Аналіз та уточнення структури функцій і принципів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки дозволили дійти висновку, що їх реалізація зачіпає інтереси кожної людини, суспільної групи, суспільства і держави та інших держав, які, як правило, не збігаються, що зумовлює необхідність постійного пошуку взаємоприйнятного компромісу між ними при розробці управлінських рішень. На особливу увагу заслуговує обґрунтування функцій та принципів управління в умовах надзвичайних ситуацій. При цьому підтверджена пріоритетна роль держави у забезпеченні національної безпеки, але за умови комплексного урахування співвідношення національних і державних інтересів та інтересів міжнародного співтовариства. Для оцінки ефективності управлінських рішень запропоновано використовувати параметри процесів (подій, ситуацій), які інтерпретуються як загрози національним інтересам та оцінюються крізь призму збитків (втрат) для національної безпеки до і після здійснення відповідного впливу на згадані процеси.
6. Показано, що процес прийняття управлінських рішень у сфері забезпечення національної безпеки є послідовним і тривіальним опрацюванням інформації в блоках: даних – ситуації – цілі – вибору. Проте є суттєві специфічні обмеження на інформаційні потоки у цьому процесі. Зокрема, такими обмеженнями виступають ієрархія національних інтересів та ключове місце політичних рішень. Окрім того, існує необхідність більш повного врахування взаємозв’язку національних інтересів, ризику, різної природи невизначеності й конфліктності, які неможливо виключити з інформаційного процесу. Тому в ході стратегічного планування у галузі безпеки головну увагу необхідно приділяти тенденціям розвитку ситуації, що дає змогу максимальною мірою поетапно координувати зусилля аналітиків і політиків та, відповідно, звузити діапазон невизначеності, а отже й знизити ризики недосягнення цілей. Ця ідея та інші отримані наукові результати, зокрема аналізу сучасних підходів щодо розробки керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки, дозволили обґрунтувати теоретичні основи методології розробки Стратегії національної безпеки України, необхідність якої є вкрай актуальною і передбачена чинним законодавством.
7. Установлено, що порівняння максимально допустимих і критично мінімальних недопустимих втрат держави та джерела загроз національним інтересам може слугувати комплексною оцінкою ймовірних втрат та можливостей держави у сфері забезпечення національної безпеки. Тому вказану оцінки запропоновано використовувати як критерій оцінки умов забезпечення національної безпеки. Запропонований критерій можна використовувати і для оцінку достатності чи дефіциту потенціалу (можливостей) держави для забезпечення національної безпеки та визначення загроз національним інтересам, які трансформуються в ризики зазнати збитків, що будуть більшими від максимально допустимих для України, та оцінки загроз, які трансформуються в ризики заподіяння Україною шкоди джерелу загроз, нижчих від критично мінімальної величини недопустимих для нього втрат. Водночас аналіз характерних рис імовірних воєн майбутнього та особливостей трансформації геополітичного й геоекономічного простору дозволив дійти висновку, що цей критерій може бути більш надійним критерієм стратегічної стабільності, ніж оцінки кількісно-якісного паритету в озброєннях і бойовій техніці, які використовуються у практиці на національному та міжнародному рівнях, що свідчить про вдосконалення концептуальних засад оцінки оборонної достатності держави, визначення якої є загальновідомою ключовою проблемою в галузі національної безпеки.
8. Виконане дослідження свідчить, що геополітична доктрина України має бути спрямована на реалізацію геополітичного статусу великої європейської держави, а пріоритетними завданнями органів державного управління насамперед є підвищення ефективності управління Воєнною організацією держави в напрямку вдосконалення нормативно-правового регулювання її діяльності, уточнення структури та завдань, більш чіткого розподілу функцій, повноважень і відповідальності на воєнно-політичному, адміністративному й оперативному рівнях управління за підготовку та застосування цієї організації, а також удосконалення цивільно-військових відносин. Водночас, у контексті забезпечення національної безпеки, визначено низку завдань щодо реформування політичної системи, зокрема зведення до мінімуму стихійності у сфері політичного життя, надання більшої динаміки формуванню громадянського суспільства, розробка ефективної державної політики на регіональному рівні з метою нейтралізації міжрегіональної напруженості, яка можу бути наслідком нерівномірності політичного, економічного та культурного розвитку окремих територій.
9. З огляду на необхідність створення належних умов для сталого й прогресивного розвитку людини, суспільства і держави, основні наукові результати виконаного дослідження дозволяють запропонувати для втілення у практичну діяльність органів державного управління такі рекомендації:
– Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України активізувати роботу з розробки Стратегії національної безпеки України та інших керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки;
– Міноборони України, іншим органам військового управління в процесі гуманітарної підготовки керівних кадрів приділяти більшу увагу концептуальним засадам державного управління у сфері забезпечення національної безпеки;
– Національному інституту стратегічних досліджень при Президентові України зосередити увагу на обґрунтуванні показників максимально допустимих і критично мінімальних недопустимих втрат держави та ймовірних джерел загроз національним інтересам у різних сферах національної безпеки;
– Національній академії державного управління при Президентові України запровадити спеціалізацію “Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки”.
Дослідженням установлені актуальні напрями подальших наукових досліджень державного управління у сфері забезпечення національної безпеки: обґрунтування теоретико-методологічних основ розробки Воєнної доктрини, Стратегії воєнної безпеки України та інших керівних документів у сфері забезпечення національної безпеки; організаційно-правові засади державного управління в особливих умовах (кризові та передкризові ситуації, територіальна оборона, загроза скоєння злочинів терористичної спрямованості, надзвичайного стану тощо); моделювання та оптимізація системи національної безпеки; методологія оцінки впливу міжнародних інтеграційних процесів на розвиток системи державного управління та рівень національної безпеки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії
1. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 408 с.
2. Державне управління в умовах адміністративної реформи / Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, О.Д.Крупчан та ін. – К.: Рег. центр акад. прав. наук; УАДУ, 2002. – 94 с. – Авторських – с. 74-94.

Статті в наукових фахових виданнях
3. Ситник Г.П. Принципові основи методології розробки оптимальної стратегії національної безпеки // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 2. – С. 34-40.
4. Ситник Г.П. Безпека як категорія і функція державного управління // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 350-357.
5. Ситник Г.П. Методологічні аспекти категорії “цінність” у контексті забезпечення національної безпеки // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2004. – Вип. 1. – С. 24-36.
6. Ситник Г.П. Місце концепції, доктрини та стратегії національної безпеки в ієрархії нормативно-правових актів // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ. – 2004. – Вип. 5. – С. 102-109.
7. Ситник Г.П. Нормативно-правові акти як основа функціонування системи державного управління національною безпекою // Статистика України. – № 2004. – № 1. – С. 42-46.
8. Ситник Г.П. Державний суверенітет та державні інтереси в контексті забезпечення національної безпеки // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – № 1. – С. 95-102.
9. Ситник Г.П. Інформаційна модель прийняття рішень системою державного управління національною безпекою // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 1 (13). – С. 3-10.
10. Ситник Г.П. Оптимізація цивільно-військових відносин – важливе завдання управління національною безпекою // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 3. – С. 326-332.
11. Ситник Г.П. Оцінка достатності потенціалу системи національної безпеки // Упр. сучас. містом. – 2003. – № 10-12. – С. 3-9.
12. Ситник Г.П. Геополітичні імперативи України – ключовий елемент системи забезпечення національної безпеки // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ХРІДУ НАДУ. – 2003. – № 2. – Ч. 1. – С. 292-302.
13. Ситник Г.П. Розвиток концептуальних підходів щодо забезпечення національної безпеки – ключова проблема державного управління // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2003. - Вип. 1. – С. 265-278.
14. Ситник Г.П. Складові потенціалу системи національної безпеки та його вплив на рівень загроз національним інтересам // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2003. – Вип. 2. – С. 114-125.
15. Ситник Г.П. Управління національною безпекою в контексті глобальних трансформацій світового простору // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 508-513.
16. Ситник Г.П. Система державного управління національною безпекою: аналіз чинників // Упр. сучас. містом. – 2003. – № 7-9. – С. 8-14.
17. Ситник Г.П. Актуальні питання державного управління національною безпекою: регіональний аспект // Упр. сучас. містом. – 2002. – № 4-6. – С. 13-14.
18. Ситник Г.П. Національна безпека України крізь призму регіоналізму та глобалізму // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 4. – С. 32-39.
19. Ситник Г.П. Засади формування політики у сфері державного управління національною безпекою // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 3. – С. 231-240.
20. Ситник Г.П. Деякі гносеологічні аспекти державного управління національною безпекою України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. – 2002. – Вип. 10. – С. 39-51.
21. Ситник Г.П. Регіональна безпека крізь призму глобалізму та адміністративної реформи // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 2. – Ч. 1. – С. 109-117.
22. Ситник Г.П. Проблеми регіонального управління крізь призму національної безпеки України // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2000. – Вип. 2. – Ч. ІІІ. – С. 278-285.
23. Ситник Г.П. Методологічні аспекти формування понятійно-категорійного апарату національної безпеки // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 2. – С. 19-27.
24. Ситник Г.П. Проблемні питання реформування силових міністерств в ході адміністративної реформи // Зб. наук. пр. УАДУ. – 1999. – Вип. 2. – Ч.1. – С. 147-153.
25. Нижник Н.Р., Ситник Г.П. Безпека людини в умовах громадянського суспільства // Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. пр. УАДУ / За ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 138-166. – Авторських – с. 138-153.

Словники, навчальні посібники, статті в інших виданнях,
тези доповідей
26. Ситник Г.П. До питання факторного аналізу проблеми національної безпеки в контексті євроінтеграції України // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 29 трав. 2003 р. – Т.1 / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. – С. 140-143.
27. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою в умовах інтеграції України в Європейський Союз // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 29 трав. 2002 р. – Т.2 / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 319-322.
28. Ситник Г.П. Регіональні аспекти національної безпеки в умовах адміністративної реформи // Зб. наук. пр. Хмельниц. ін-ту регіон. упр. та права. – Хмельницький, 2003 р. – С. 216-219. – (Спецвипуск № 2).
29. Ситник Г.П. Деякі особливості формування державної політики національної безпеки України // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні: Матеріали наук.- практ. семінару, м. Київ, 11-12 берез. 2002 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – С. 230-243.
30. Ситник Г.П. Актуальні проблеми формування громадянського суспільства в контексті національної безпеки України // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 30 трав. 2001 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 187-192.
31. Ситник Г.П. Проблеми реформування політичної системи в контексті політичної безпеки // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні: Стан і перспективи розвитку політичних наук: Матеріали “круглого столу”, м. Київ, 13 квіт. 2001 р. / За ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 170-177.
32. Ситник Г.П. Концептуальні засади національної безпеки // Народна Армія. – 2001. – 16 січ. – (Спецвипуск № 3).
33. Ситник Г.П. Збройні Сили України в сучасних воєнно-політичних умовах // Військо України. – 1995. – № 7-8. – С. 8-13.
34. Міжнародна і національна безпека: Короткий словник термінів / Уклад.: Г.П.Ситник (кер. творч. кол.), В.Ю.Богданович, М.Ф.Єжеєв / За заг. ред. Г.П.Ситника. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – 86 с. – Авторських – с. 36-70.
35. Ситник Г.П., Богданович В.Ю., Єжеєв М.Ф. Геополітика і національна безпека України: Навч. посіб. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – 74 с. –Авторських – с. 3-7; с. 53-73.
36. Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку: Навч. посіб. / За ред. Н.Р.Нижник. – К.; Івано-Франківськ, ЗАТ “Нічлава”, 2003. – 288 с. – Авторських – с. 125-143.
37. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / За ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка. – Л.: Вид-во “Львівська політехніка”, 2002. – 352 с. – Авторських – с. 60-66.
38. Нижник Н.Р., Ситник Г.П. Проблема безпеки людини в умовах перехідного періоду // Вісн. Академії митної служби України. – Д.: Вид-во акад. мит. служ. України, 2001. – № 2. – С. 74-79. – Авторських – с. 74-76.
39. Ситник Г., Стріха С. Глобальні проблеми розвитку земної цивілізації і національна безпека України // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2000. – Вип. 1. – С. 105-109. – Авторських – с. 105-107.
40. Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навч. посіб. / За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с. – Авторських – с. 6-57; с. 69-212.

АНОТАЦІЇ

Ситник Г.П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01. - теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2004.
У дисертації досліджується державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України, виділене як об’єкт самостійних теоретичних досліджень, щодо якого зроблено поглиблений системний світоглядно-філософський, політологічний, правовий, соціально-економічний та воєнно-політичний аналіз з урахуванням багатофакторності взаємозв’язку безпеки держави, суспільства, людини та середовища їх розвитку, національної і міжнародної безпеки та співвідношення процесів глобалізації і регіоналізації.
Отримані в роботі результати дослідження в сукупності дозволили вперше обґрунтувати теоретико-методологічні засади державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України, актуальні напрямки та пропозиції щодо підвищення його ефективності в сучасних умовах.
Результати дослідження можуть бути використані широким загалом практиків і науковців, які розв’язують комплексну проблему забезпечення національної безпеки, слухачами системи підготовки магістрів державного управління та перепідготовки державних службовців.
Ключові слова: державне управління, національна безпека, система забезпечення національної безпеки, стратегія національної безпеки, національні інтереси, загрози національним інтересам.

Сытник Г.П. Государственное управление в сфере обеспечения национальной безопасности Украины: теория и практика. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.01. – теория и история государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2004.
В диссертации на основе изучения работ философов, политологов, социологов, экологов, правоведов, специалистов в военной сфере и в области государственного управления, всестороннего анализа накопленного практического опыта обеспечения национальной безопасности исследуется государственное управление в сфере обеспечения национальной безопасности Украины. Благодаря реализации системного подхода управленческие аспекты комплексной проблемы обеспечения национальной безопасности подвергнуты углубленному системному мировоззренческо-философскому, политологическому, правовому, социально-экономическому и военно-политическому анализу с учетом многофакторности взаимосвязи безопасности государства, общества, личности, среды их развития, национальной и международной безопасности, а также соотношения процессов глобализации и регионализации.
Из полученных научных результатов наиболее значимыми являются: обоснование необходимости выделения и научного анализа государственного управления в сфере обеспечения национальной безопасности как объекта самостоятельных теоретических исследований; разработка концептуальных основ механизма формирования и согласования интересов личности, общества и государства в процессе государственного управления; доведение до аксиоматического положения гипотезы о существовании иерархии “концепция национальной безопасности – доктрина национальной безопасности – стратегия государственной безопасности” и ее взаимосвязи с иерархией “национальные ценности – национальные интересы – национальные цели”; обоснование основ методологии выделения функциональных сфер национальной безопасности в качестве сфер приложения управленческих воздействий со стороны государства, построение в каждой из них иерархии национальных интересов, в основе которой степень их важности для обеспечения национальной безопасности и структуризации угроз интересам на основе количественной оценки их влияния на безопасность и предложенной процедуры идентификации потенциальных и реальных угроз национальным интересам, базирующейся на зависимости их уровня от потенциала государства в сфере обеспечения национальной безопасности; обоснование теоретических основ методологии разработки Стратегии национальной безопасности Украины; предложенный критерий количественной оценки условий обеспечения национальной безопасности, который представляет собой функцию результатов сравнения максимально допустимых и критических минимально недопустимых потерь государства, и источника угроз национальным интересам, позволяющий получать комплексную оценку вероятных потерь и возможностей государства в сфере обеспечения национальной безопасности.
Исследование взаимосвязи категорий (понятий) “нация”, “национализм”, “государственный суверенитет”, “государственные интересы”, “безопасность”, “национальные ценности”, “национальные интересы” позволило усовершенствовать обоснование понятия “национальная безопасность”, что дает возможность рассматривать его как фундаментальную системную характеристику общественного развития и критерий качества социальной системы.
Кроме этого, в процессе исследований усовершенствованы: система функций, принципов и критериев эффективности государственного управления в сфере обеспечения национальной безопасности и принципиальные основы разработки государственной политики в этой сфере благодаря учету глобализационных процессов, особенностей чрезвычайных ситуаций и положений концепции “политического реализма”; обоснование приоритетной роли национальных ценностей в организации государственного управления в контексте исторических условий их формирования; концептуальные основы оценки обороноспособности государства, благодаря введению в научный оборот в области государственного управления понятий “максимально допустимые” и “критические минимально недопустимые” потери потенциала государства, а также учету характерных черт вероятных войн будущего.
В совокупности это позволило обосновать теоретико-методологические основы государственного управления в сфере обеспечения национальной безопасности Украины, а также актуальные направления и предложения по повышению его эффективности в современных условиях, в частности относительно управления Военной организацией государства, формирования гражданского общества и государственной политики в регионах.
Результаты исследования могут быть использованы широким кругом практиков и научных работников, которые решают комплексную проблему обеспечения национальной безопасности, слушателями системы подготовки магистров государственного управления и переподготовки государственных служащих.
Ключевые слова: государственное управление, национальная безопасность, система обеспечения национальной безопасности, стратегия национальной безопасности, национальные интересы, угрозы национальным интересам.

Sytnik G.P. Public Administration in sphere of the provision of Ukraine’s national security: theory and practice. - Manuscript.
The Thesis for a Doctor degree in Public Administration on profession 25.00.01. - a theory and history of Public Administration. - National academy of Public Administration, office of President of Ukraine. - Kiev, 2004.
In thesis is researched the issues of a Public Administration in sphere of the provision of the Ukraine’s national security, which is chosen as independent subject of the scientific studies and developed by means of profound philosophical, cultural, political, legal, social-economic and military policy analysis. The developed methodology of research widely uses a factor analysis of correlation of a state, society and personal security, conditions of their development, national and international security, as well as correlations of the processes of globalisation and regionalisation.
The obtained results of research has allowed scientifically to ground the theory-methodological bases of a Public Administration in sphere of the provision of the Ukraine’s national security and the main trends improving its performance in modern changing conditions of Ukraine’s development.
The results of the research could be use by broad range of government officials, state employees, politicians, analysts and scientists, which work on complex problem of the national security provision. The results will be useful for listeners of the advanced training and refresher courses of the state employees and Master level study in a Public Administration.
The Keywords: Public Administration, national securities, system of the provision to national security, strategy to national security, national interests, threats to national interests.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking