Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Державно-правовий механізм захисту прав неповнолітніх в Українській РСР (60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.)

 

Несинова Світлана Василівна

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР (60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права,
історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент Третьякова Тамара Анатоліївна, професор кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Гончаренко Володимир Дмитрович, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м. Харків), завідувач кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн

кандидат юридичних наук, доцент Шмоткін Олексій Вікторович, Національна академія служби безпеки України (м. Київ), завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа:
Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Захист відбудеться 23.12. 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук у Національній академії внутрішніх справ України за адресою: м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розіслано 22.11. 2005 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Останніми роками в Україні активізувався процес перегляду існуючих нормативно-правових актів та створення нових, які б враховували сучасні суспільні відносини, що потребують правового закріплення. Ці акти мають бути узгоджені з міжнародними правовими до-кументами, визнаними багатьма країнами світу, зокрема й Україною. Під час реалізації такої полі-тики держави посилюється увага до визначення та захисту прав окремих верств населення, які по-требують особливого ставлення з боку держави, і зокрема захисту прав дітей, що є сьогодні актуа-льним, а створення спеціального державно-правового механізму реалізації і захисту прав неповно-літніх, а також ювенальної юстиції як особливого апарату вирішення справ неповнолітніх є вкрай необхідним. Найбільш вдало це може бути здійснено за умови аналізу наукових розробок, синтезу теоретичної та нормативної бази із залученням переваг історичного досвіду нашої країни з цього питання.
Вивчення стану наукової розробки теми показує, що досі вона комплексно не досліджува-лася спеціалістами у галузі права. Розглядались лише окремі її аспекти – охорона материнства та немовлят органами охорони здоров’я, охорона дитинства та підтримка сім’ї, що має дітей, захист прав неповнолітніх у навчально-виховному процесі закладів системи освіти тощо. При бажанні авторів охопити істотні сторони охорони дитинства спостерігається однобічність аналізу проблем, що стосуються неповнолітніх: вони або розглядаються з боку лікувально-профілактичної допомо-ги, або вивчаються види соціально-економічної підтримки сім’ї та дитини. При цьому право як інструмент охорони неповнолітніх випадає з поля зору.
У вивченні питань охорони прав неповнолітніх на сучасному етапі корисним є аналіз вини-кнення та розвитку органів держави та громадських організацій із захисту прав неповнолітніх про-тягом всієї історії Радянської держави. Особливо важливим для дослідження є процес створення і вдосконалення організаційних і правових форм в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. як складової частини державно-правового механізму, що забезпечував розв’язання проблеми захисту прав дитини.
Важливою подією у справі юридичного закріплення соціального становища неповнолітніх, створення системи гарантій їх прав стало прийняття у 1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН Де-кларації прав дитини. У цей час держава стала більш уважно вирішувати питання підвищення яко-сті виховання неповнолітніх, умов навчання у школі, влаштування на роботу після закінчення школи тощо. Тому дослідження організаційно-правових засад, форм, методів діяльності суб’єктів, що забезпечували захист прав неповнолітніх у 60–80-х рр. ХХ ст. в УРСР дає змістовний матеріал не лише для наукових узагальнень, а й для вирішення проблеми захисту прав дітей і молоді, боро-тьби з безпритульністю, бездоглядністю, правопорушеннями неповнолітніх на сучасному етапі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає “Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 роки” (п. 2.9) і “Тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки” (п. 1.5), затвердженим наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р, “Пріоритетним напрямам наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки” (п. 1.4), затвердженим ректором НАВСУ 5 квітня 2001 р., та науково-дослідній програмі кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі всебічного вивчення відповідних нормативних актів, архівних документів і наукових розробок з питань дія-льності суб’єктів, які застосовують спеціальні заходи для захисту прав неповнолітніх, спираючись на статистичні дані, узагальнити досвід функціонування державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. ХХ ст., вирішити питання правової природи принципів захисту прав неповнолітніх та меж використання позитивного досвіду колишньої УРСР для вирі-шення проблеми захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні.
Виходячи з мети дослідження, автор ставив перед собою такі завдання:
– дослідити наукові розробки з проблематики державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх;
– з’ясувати змістову сторону окремих категорій прав неповнолітніх, що потребують захисту з боку держави та суспільства;
– проаналізувати правові аспекти діяльності державних та громадських організацій УРСР у сфері захисту прав неповнолітніх, визначивши особливості правового регулювання у цій сфері;
– шляхом використання структурного підходу визначити основні компоненти, що разом складають внутрішню організацію теоретичної конструкції державно-правового механізму захис-ту прав неповнолітніх;
– на підставі вивчення практичного досвіду державних та громадських інституцій у 60-і – поч. 80-х рр. минулого століття в УРСР визначити найбільш вживані форми та методи здійснення правового захисту прав неповнолітніх;
– визначити головні фактори життєдіяльності дітей, що сприяють реалізації прав неповнолі-тніх та потребують особливої уваги з боку держави;
– розробити пропозиції щодо окремих елементів механізму захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні.
Об’єктом дослідження є діяльність держави та громадських організацій із захисту прав не-повнолітніх в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.
Предметом дослідження є державно-правовий механізм діяльності уповноважених суб’єктів із захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.
Методи дослідження. Дисертація виконана на основі використання філософських, загаль-нонаукових та спеціальних методів дослідження. Метод діалектики застосовувався при вивченні нормативно-правової бази захисту прав неповнолітніх, подолання бездоглядності та злочинності неповнолітніх, зокрема, для висвітлення її розвитку відповідно до соціально-економічної та полі-тичної ситуації у державі.
Серед загальнонаукових слід виділити методи системного аналізу, структурний та функціо-нальний. Перший з них дозволив розглянути форми та засоби роботи з неповнолітніми безприту-льними, бездоглядними та правопорушниками як елементи системи правової охорони дитинства. Два інших методи використовувалися для вивчення правових засад функціонування системи дер-жавних органів та громадських організацій, уповноважених здійснювати цю роботу, зокрема, для з’ясування їх організаційної структури та функціональної підпорядкованості відповідно до вико-нуваних завдань. Методи аналізу та узагальнення застосовувалися при дослідженні конкретних правових норм та інститутів законодавства України, що закріплює основи правового статусу не-повнолітніх.
Використання таких спеціальних методів, як формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, дало змогу всебічно проаналізувати правові акти СРСР і УРСР з питань, що розглядаються в роботі, порівняти умови державно-правового захисту прав неповнолітніх, ви-явити схожість та відмінності в ідеологічному та організаційному підходах до вирішення цього питання в УРСР та сучасній Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних нау-кових досліджень державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60–80-х рр. минулого століття.
У дисертації систематизовано результати досліджень, які стали у другій половині ХХ ст. науковою основою правового регулювання у цій галузі; сформульовано поняття державно-правового механізму та визначено його основні елементи; з’ясовано тенденції становлення та роз-витку системи державних органів і громадських організацій, які брали участь у цій діяльності; ви-світлено правові засади роботи з безпритульними, бездоглядними дітьми та неповнолітніми пра-вопорушниками; визначено найважливіші напрями правового забезпечення охорони дитинства; розкрито основні принципи взаємодії суб’єктів захисту прав неповнолітніх. При цьому автором використано переважно новий архівно-документальний матеріал, який вперше впроваджується до наукового обігу.
Новизну дисертаційного дослідження відображають такі наукові положення:
1. Здійснено аналіз наукових джерел, присвячених захисту прав неповнолітніх і зроблено висновок, що стан розробленості проблематики державно-правового механізму захисту прав непо-внолітніх в УРСР у 60–80-х рр. ХХ ст. характеризується однобічністю, розкриттям лише окремих сторін даної проблематики. Переваги державного захисту прав неповнолітніх у 60–80-х рр. в УРСР з метою використання позитивного досвіду для створення ефективного державного механі-зму захисту прав дітей в сучасній Україні на рівні дисертацій та монографій не досліджувались – мало місце лише висвітлення питань правового регулювання боротьби з безпритульністю, бездог-лядністю та правопорушеннями неповнолітніх в УРСР у 20-х рр. ХХ ст. або питань правової охо-рони дитинства в СРСР.
2. Сформульовано поняття державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх, ви-значені основні компоненти, що разом складають внутрішню організацію цієї теоретичної конс-трукції.
3. Доведено, що поряд з основними органами та установами державного походження у механізм захисту прав неповнолітніх активно залучалися спеціальні громадські організації для сприяння державним органам у захисті прав дітей, у боротьбі з бездоглядністю та правопорушен-нями неповнолітніх. Нормативно-правовими актами, що регламентували напрями діяльності цих організацій, детально визначалися їх статус, структура, конкретні обов’язки, що сприяло забезпе-ченню відносно високого рівня ефективності у роботі, організації взаємодії з іншими уповноваже-ними суб’єктами.
4. На підставі аналізу нормативної бази та архівних матеріалів встановлено, що необхідно виділяти два рівні нормативного забезпечення прав дітей (міжнародний і національний) з метою їх змістового співставлення та вироблення необхідних пропозицій щодо захисту цих прав. На цій підставі проаналізовано існуючі класифікації прав дитини, визнані за міжнародними стандартами, та наповнено змістом окремі групи з них, виходячи з національного законодавства.
5. Зроблено висновок, що у період 60–80х рр. у діяльності органів державної влади спосте-рігалося істотне розширення застосування виховних методів у боротьбі з підлітковою злочинністю, підвищилася вікова межа неосудності неповнолітніх. Нормативними актами про роботу комісій у справах неповнолітніх з правопорушниками, які не підлягали кримінальній відповідальності, перед-бачалося застосування законодавчо визначених заходів виховного впливу замість покарання. Право-ве регулювання кримінальної відповідальності неповнолітніх характеризувалося встановленням норм, що пом’якшували покарання, застосування судом заходів медико-педагогічного характеру, надання неповнолітнім засудженим загальної та професійної освіти.
6. У механізмі захисту прав дитини у 60-х – поч. 80-х рр. ХХ ст. виявлено комплексний підхід держави до питань такого захисту. Це підтверджується результатами аналізу ряду заходів державного впливу, що набули у той період пріоритетного значення у вирішенні завдань ювеналь-ної політики, стали основними формами діяльності, спрямованої на правове забезпечення або за-хист прав дитини.
7. Викладено пропозиції щодо окремих елементів механізму захисту прав неповнолітніх у сучасній Україні. Запропоновано переглянути діяльність та компетенцію існуючих уповноважених суб’єктів із захисту прав неповнолітніх шляхом зменшення їх кількості та розширення повнова-жень з метою створення гарантій у реалізації прав дітей та ефективного захисту їх від порушень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисерта-ції основні положення та висновки, а також викладений і проаналізований нормативний і фактичний матеріал можуть бути використані при проведенні подальших досліджень проблем вдосконалення державного механізму із захисту прав дітей, боротьби з бездоглядністю та правопорушеннями непо-внолітніх; для удосконалення правового регулювання у цій галузі на сучасному етапі; при викла-данні історії держави та права України, кримінології, кримінального, сімейного, трудового права, а також при підготовці відповідних навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Ос-новні положення та висновки дослідження оприлюднені на Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу ‘2004” і VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2005”, що відбулися відповідно 1–15 листопада 2004 р. та 7–21 лютого 2005 р. в м. Дніпропетровськ, а також на Всеукраїнській науковій конференції “Правове життя: су-часний стан та перспективи розвитку”, що проходила 25 березня 2005 р. у м. Луцьку.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дослідження дістали відображення у восьми статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах доповідей (п’ять із них опубліковані у фахових виданнях).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (372 найменування) та 4-х додатків. Загальний обсяг дисертації 230 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програма-ми, планами, темами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методоло-гічна основа, окреслюються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх ап-робація.
Розділ перший “Історіографічні й теоретичні аспекти проблеми державного механізму захисту прав неповнолітніх” розкриває стан розробки теми дисертації. Окрема увага приділяєть-ся висвітленню результатів досліджень, що стали науковою основою державно-правового механі-зму захисту прав неповнолітніх у 60-х – поч. 80-х рр. минулого століття.
У 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. проблеми охорони прав неповнолітніх досліджували-ся дуже активно, що є наслідком соціальних негараздів та катаклізмів. Головними аспектами до-сліджень того часу були причини правової незахищеності дітей та підлітків, умови життя, що впливають на стан злочинності серед неповнолітніх, та засоби боротьби з нею, що застосовували державні органи та громадськість. Концентрувалась увага на роботі з неповнолітніми правопору-шниками методами виховного характеру, порушувалось питання бездоглядності, безробіття, тяж-ких умов праці підлітків. Важливим для нашого дослідження є аналіз кримінально-виправної полі-тики держави, висвітлення питань створення та розвитку дитячих судів, а також виправних уста-нов для неповнолітніх. У своїх працях М. Набок спробував привернути увагу до взаємодії комісії у справах неповнолітніх з іншими державними органами та установами. Організаційно-правові ас-пекти діяльності комісій стали предметом досліджень М.А. Глейзера, А. Вікторова, Я.А. Переля. Виховним методам роботи з неповнолітніми присвятив свою роботу С.В. Познишев, дослідивши засади організації функціонування спеціальних виховних установ.
У 30-ті рр. ХХ ст. з’являються праці радянських вчених-правознавців Б.С. Утевського, який розглянув питання складу та повноважень комісії у справах неповнолітніх та відстоював позицію, що комісії є педагогічними органами, та М. Матвієвського, який присвятив свою монографію ін-ституту сімейного права – опіки як одному з важливих засобів захисту прав неповнолітніх.
З другої половини 30-х рр. до кінця Другої світової війни істотних досліджень у зазначеній галузі не велося. Науковці-правознавці повертаються до проблем захисту прав дітей та підлітків лише у 50-х – 60-х роках минулого століття. У цей період з’являються праці, присвячені окремим аспектам нашої тематики, таких авторів як П.П. Михайленко, В.С. Орлов, М.І. Вєтров, М.В. Га-белко, А.Б. Кошелкін, Д.С. Зарєв, А.М. Белякова, І.М. Ільїнська та інших. Характерною відмінністю цих робіт є спроба комплексного вивчення проблеми. Проте ці дослідження проведені переважно з точки зору кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права.
Дослідження науковців-правознавців 70-х – 80-х років все більше присвячуються питанням саме захисту дитинства та охороні прав неповнолітніх. Велику роль у мобілізації громадської дум-ки щодо захисту прав дітей та підлітків відіграв Міжнародний рік дитини (1979 р.). У цей період з’являються роботи відомих вчених, що були присвячені правовому забезпеченню охорони інтересів дітей, висвітленню прав, свобод та обов’язків молоді, правовим питанням виховання дітей в родині, діяльності закладів, що ведуть боротьбу з правопорушеннями неповнолітніх.
Важливий внесок у дослідження механізму захисту прав дітей та підлітків зробили автори роботи “Правовая охрана детства” В.С. Орлов, А.М. Белякова і В.С. Проніна, в якій подаються по-чаткові відомості про правову охорону дитинства, розкриваються права й обов’язки батьків щодо дітей, цивільні та трудові права неповнолітніх; визначається роль громадськості у попередженні правопорушень та у боротьбі з ними. Більш детально ці питання розглянуто іншими авторами у роботах, присвячених висвітленню особливостей захисту прав неповнолітніх у певній сфері жит-тєдіяльності. А. Сенчин, О. Старов розкрили роль індивідуального шефства, його ефективність у вихованні та профілактиці правопорушень неповнолітніх. Т.С. Барило і Т.А. Третьякова намагали-ся висвітлити процес розвитку системи та структури комісій у справах неповнолітніх, розширення їх повноважень, взаємодії з іншими державними органами на підставі аналізу низки нормативних актів, що регламентували діяльність названих комісій. У цей час з точки зору кримінології Е.І. Мельникова розкриває профілактичну діяльність інспекцій у справах неповнолітніх як еле-мент широкого комплексу взаємопов’язаних заходів. Н.Г. Яковлева, І.Л. Стечкіна досліджували діяльність закладів культури щодо залучення “важких” підлітків, правопорушників до соціально корисних форм проведення дозвілля.
У 1983 р. колективом авторів був підготовлений посібник “Охрана прав несовершеннолет-них”, де розглядаються питання охорони прав дітей та підлітків у сфері сімейних стосунків, на-родної освіти, праці тощо. Розкриваються підстави правової відповідальності батьків та осіб, що їх замінюють, за неналежне виконання обов’язків з виховання дітей, а також ідповідальності право-порушників, висвітлюються особливості застосування до підлітків цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності.
У 90-х рр. питання історії організації правосуддя у справах неповнолітніх були в центрі ува-ги праць В.В. Николюка, Е.Б. Мельникової, які предметом досліджень обрали органи спеціальної юрисдикції – суди для неповнолітніх, процес їх запровадження та становлення, склад, повнова-ження, правова база їх функціонування.
У сучасній Україні все більше уваги приділяється питанням ювенальної юстиції. С. Косенко, О. Мойсеєва, І. Лисенко, С. Киренко, Н.М. Крестовська присвятили свої роботи висві-тленню проблем кримінального захисту прав та інтересів неповнолітніх, сутності ювенальної юс-тиції, стану і перспектив її розробки в Україні та Росії, порівняльному аналізу ювенальної юстиції в США і в Україні.
Отже, до цього часу в нашій державі не було досліджень, які б комплексно аналізували державно-правовий механізм захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60-х – поч. 80-х рр. минулого століття. Державно-правовий механізм у цій галузі взагалі ще не був предметом спеціального ви-вчення в історико-правовому плані.
Вивчаючи проблеми захисту прав дітей, автор дійшов висновку, що ці питання неможливо розглядати без висвітлення понятійного апарату досліджуваної проблеми: неповнолітніх, прав ді-тей (громадянських, прав дитини у сім'ї, на освіту, на здоров’я та здоровий спосіб життя, у галузі зайнятості), механізму захисту прав дітей як на світовому, так і на національному рівні, складу державно-правового механізму, ювенальної юстиції та основних напрямків ювенальної політики
Розділ другий – “Організаційно-правові форми захисту прав неповнолітніх в УРСР у 60-80-х роках ХХ століття” присвячений законодавчому закріпленню правових засобів захисту прав неповнолітніх, організаційним формам захисту прав дітей, системі заходів із захисту прав неповнолітніх у діяльності державних органів та громадських організацій.
Насамперед наголошується увага на тому, що у забезпеченні інтересів і правильному фор-муванні неповнолітнього велику роль відіграє право. Проте не слід ототожнювати такі явища як “правова охорона (захист) неповнолітніх” та “захист прав неповнолітніх”. Ці явища співвідносять-ся як часткове та загальне, тому що захист прав неповнолітніх як механізм обов’язково вміщує в собі такий елемент, як правовий захист, тобто наявність нормативної бази як джерела зовнішнього виразу та закріплення прав дітей. Проте цей механізм включає і неправові (організаційні) форми та засоби впливу. Засоби захисту невід’ємно пов’язані з певними формами правозахисної діяльно-сті, тому у цьому розділі, розкриваючи зміст форм захисту прав дітей, автор висвітлює ті засоби, завдяки яким реалізується та чи інша форма захисту.
В Україні ставлення до неповнолітніх, культури дитинства, внутрішнього світу, інтересів дітей та підлітків з другої половини ХХ ст. змінювалося, ставало більш уважним. Це знайшло свої прояви і у створенні та функціонуванні спеціальних державних органів та громадських ор-ганізацій, і у формуванні низки нормативних актів, що забезпечують правовий захист дітей та підлітків та регулюють діяльність організаційних структур з цих питань, а також передбачають підпорядкованість та контроль у системі органів та організацій із захисту прав неповнолітніх.
Основні сфери життєдіяльності неповнолітніх і проблеми реалізації ними своїх законних прав та інтересів дозволяють визначити головні фактори, що впливають на неповнолітніх та по-требують особливої уваги з боку держави:
а) наявність у дитини сім’ї, благополуччя у сімейних відносинах, що може бути досягнуто шляхом застосування в певних випадках таких правових заходів, як встановлення опіки чи піклу-вання, всиновлення, примусове здійснення аліментних зобов’язань, притягнення до відповідаль-ності за порушення прав дитини;
б) вдалий вибір варіантів виховних методів батьків, дошкільних дитячих установ, школи та інших навчальних закладів, що може підвищити правосвідомість кожної дитини, піднести на більш високий рівень правову культуру суспільства. Цього можна досягти лише за наявності взає-мопорозуміння у спілкуванні з дитиною, прояву поваги до неї та забезпечення обізнаності дитини щодо правомірної поведінки;
в) організація дозвілля неповнолітніх, що відіграє важливу роль у стимулюванні розвитку та вдосконаленні особистих здібностей дитини. Розширення мережі позашкільних закладів (секцій, гуртків, спортшкіл тощо), а також функціонування загальнодержавної дитячої організації (на зра-зок піонерської чи комсомольської) допомагає організувати дозвілля неповнолітніх та запобігає їх правопорушенням;
г) соціальна підтримка державою родини та неповнолітнього, що знаходить свій прояв у встановленні особливих умов праці дітей, наданні одноразової або щомісячної допомоги у виді виплат по інвалідності, у разі народження дитини, багатодітним сім'ям та самотнім матерям, а та-кож дітям з малозабезпечених родин. В окремих випадках, коли дитина змушена знаходитись на утриманні держави за станом здоров’я чи відсутністю родини, держава повинна створити їй нале-жні умови життя та розвитку у спеціальних дитячих установах, а в окремих випадках додатково реалізувати програми соціалізації для дітей з фізичними та психічними вадами;
д) особлива турбота про здоров’я дитини з боку медичних установ ще до народження дити-ни, а потім протягом всього етапу розвитку неповнолітнього. Роль держави у забезпеченні охоро-ни здоров’я дитини має полягати у налагодженні системи оздоровчих заходів у дитячих установах, гігієнічного виховання, пропаганді здорового способу життя, профілактиці алкогольної, наркотич-ної, токсичної залежності та СНІДу, функціонування оздоровчих та спортивних літніх таборів то-що;
е) особливі умови вирішення справ про правопорушення неповнолітніх, що має здійснюва-тись ювенальною юстицією (дитячими судами чи спеціальними органами держави у справах не-повнолітніх) завдяки особливому підходу до неповнолітнього, що бере участь у провадженні по справі. Не менш важливим є ретельний контроль за умовами перебування неповнолітніх у спеціа-льних закладах під час відбуття покарання та створення державою умов реабілітації у соціальному середовищі після цього. Проте основним завданням держави повинно бути не розкриття правопо-рушень, а недопущення, профілактика злочинності серед неповнолітніх.
В історії розвитку державних установ Української РСР 60–80 роки ХХ ст. стали одним з ос-новних етапів, на якому держава та громадськість надавали значної уваги проблемі захисту прав дитини. Це період, коли втілювалася у життя взаємодія науки, навчання та практичної діяльності, що появлялось у створенні спеціальних дитячих установ і закладів, покликаних здійснювати за-хист прав неповнолітніх та забезпечувати нагляд за правильним вихованням і розвитком підрос-таючого покоління.
Діяльність держави із захисту права дитини на охорону здоров’я базувалась на нормах ра-дянського права, що регулювали основні сторони життєдіяльності дітей, передбачаючи додаткові гарантії забезпечення їх прав і законних інтересів, орієнтували на охорону материнства і дитинст-ва, на посилення профілактики захворювань і організацію профілактичної допомоги дітям. Досяг-ненням цього періоду було вирішення організаційно-правового питання допомоги дітям, що по-требують як медичної, так і соціальної, правової допомоги.
Для більш якісного функціонування державно-правового механізму із захисту прав непов-нолітніх у складі обласних, міських, районних, селищних і сільських Рад були створені і функціо-нували постійні комісії, що складалися з депутатів цих Рад, покликані здійснювати захист прав дітей та надавати їм у разі необхідності допомогу. Задачі комісій мали визначену спрямованість, але усі вони робили внесок у справу забезпечення захисту та виховання молоді, охорони їх прав і попередження дитячої бездоглядності.
В УРСР охорона дитинства здійснювалася й іншими органами та організаціями. До їх числа входили комісії у справах неповнолітніх, що діяли при виконкомах Рад народних депутатів та при Раді Міністрів УРСР і були основною ланкою в системі державних органів і громадських органі-зацій, що займалися виховною і профілактичною роботою, спрямовуючи інші органи й організації на виконання спільної для них задачі – захисту прав неповнолітніх, запобігання правопорушен-ням.
Місцеві органи опіки і піклування – виконкоми Рад народних депутатів, незважаючи на розмаїтість адміністративної підпорядкованості населених пунктів в УРСР, утворювали основу адміністративно-територіальної системи органів, уповноважених державою захищати права та ін-тереси дітей. Для цього були розроблені Правила опіки та піклування, Положення про опікунську раду при виконкомі місцевої ради та інші нормативні акти з правового регулювання опіки та пік-лування.
До сказаного варто додати, що, по-перше, майже усі ланки системи державних органів охо-рони дитинства мали подвійне підпорядкування, що дозволяло більш кваліфіковано вирішувати питання, пов’язані із захистом прав дітей. По-друге, низові ланки були не тільки керуючими, але і керованими органами, координація роботи яких входила до компетенції органу, що знаходився на більш високому рівні адміністративної ієрархії.
У 80-ті роки розширюється мережа створюваних на громадських засадах органів, іменова-них “службою сім'ї”. У поєднанні з широкою і різноманітною пропагандою знань про моральні, медико-гігієнічні, правові основи шлюбно-сімейних відносин консультаційна служба утворювала єдину систему профілактичної допомоги родині, від “здоров'я” якої багато в чому залежав фізич-ний і духовний стан дитини.
Значний внесок у виховання робили піонерські організації і комсомол, метою діяльності яких було формування нової людини, удосконалення форм і методів трудового, морального і есте-тичного виховання неповнолітнього. Оперативні комсомольські загони проводили індивідуальну виховну роботу з особами, які повернулись з виховно-трудових колоній, спецпрофтехучилищ та спецшкіл, а також з молоддю, що відбула покарання та засуджена умовно, сприяли виявленню мо-лоді, що ухилялась від суспільно корисної праці та вела антигромадський паразитичний спосіб життя.
Важливими питаннями, які вирішувала держава у 60–80-х рр., було поліпшення навчально-виховної роботи у дошкільних закладах, зокрема підготовки дітей до школи, розширення сітки дошкільних закладів, зміцнення їх матеріальної бази, підвищення ідейно-політичного рівня та фа-хової кваліфікації педагогічних працівників.
Сприяли поліпшенню виховної роботи і заходи щодо забезпечення дитячих установ кваліфікованими педагогічними кадрами.
Посилилась і участь громадськості у вихованні підростаючого покоління. З 1960 р. рамки шефської діяльності стали значно ширшими – шефи підтримували дійовий зв’язок з дитячими і педагогічними колективами, їх представники допомагали у проведенні культурно-масової і гурт-кової роботи, у працевлаштуванні вихованців на своїх підприємствах тощо.
Одною з проблем, які постали перед урядом УРСР, є те, що на початок 60-х рр. в республіці склалась незадовільна ситуація з питань патронування дітей. Це стало наслідком того, що органи народної освіти у справі патронування допустили істотні недоліки, в результаті чого частина пат-ронованих дітей проживала в поганих матеріальних умовах. Сьогодні число покинутих та зане-дбаних дітей в Україні створює для державних органів подібні проблеми, які потребують негайно-го розв’язання. При їх вирішенні необхідно звертати увагу на ті недоліки та прорахунки, які були допущені під час подолання цих негативних явищ в УРСР.
Уся діяльність із захисту прав дитини державних органів, спеціалізованих закладів, громад-ських та профспілкових організацій контролювалась центральними органами влади, підтримува-лась плановими витратами бюджетних коштів та забезпечувалась на підставі права за допомогою спеціального апарату примусу, в тому числі з притягненням до відповідальності осіб, винних у порушенні прав дітей.
Таким чином, можна зазначити, що правові та організаційні форми і засоби відіграють ве-лику роль у захисті прав неповнолітніх. Вони реалізуються за допомогою засобів зобов’язання, заборони, уповноваження, фінансового забезпечення, обмеження, контролю, юридичної відпові-дальності, інформаційно-статистичного, процедурно-процесуального.
У третьому розділі “Координація діяльності із захисту прав неповнолітніх у досліджу-ваний період” розглянуті питання історії формування цілей та задач діяльності комісій у справах неповнолітніх із захисту прав дітей, теоретичні аспекти взаємодії комісій з державними органами та громадськими організаціями як гарантія ефективності захисту прав дітей. Великомасштабні за-ходи соціально-правового захисту підростаючого покоління, а також попередження дитячої зло-чинності та бездоглядності були прийняті відразу після встановлення Радянської влади. Було роз-роблено програму боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолі-тніх, сформульовано педагогічну концепцію профілактичної діяльності комісій для неповнолітніх, яка виходила з визнання того, що неповнолітні правопорушники – це не “морально-дефектні”, а в цілому нормальні діти, які потрапили в екстремальну обстановку і яким необхідно змінити умови життя та виховання.
У 1958 р. було затверджено “Положення про комісії з влаштування дітей та підлітків, що залишились без батьків, при обласних, міських та районних Радах народних депутатів трудящих”. Створені на основі цього положення комісії багато у чому були схожі на своїх попередників. До їх компетенції входила організація роботи державних органів та громадських організацій з виявлен-ня бездоглядних дітей та їх влаштування у дитячі будинки та школи-інтернати, до сімей під опіку і патронат, у колективи трудящих тощо. Комісій розглядали та вирішували питання, що стосували-ся ізоляції неповнолітніх правопорушників і їх направлення до установ системи МВС – дитячих трудових колоній. Проте виконавчі функції по веденню розпочатих комісіями справ надавались цілому ряду державних та громадських організацій, до яких передавались зібрані комісіями мате-ріали. Такий порядок стримував активність комісій, що негативно відбивалось на ефективності захисту прав неповнолітніх. Тому 30 грудня 1961 р. Президія Верховної Ради УРСР затвердила “Положення про комісії у справах неповнолітніх Української РСР”. Метою роботи комісій стали розробка та здійснення різних заходів, спрямованих на попередження бездоглядності та безприту-льності, захист здорових інтересів неповнолітніх, конкретна допомога сім'ї, школі, колективам трудящих у соціалізації “важких” дітей та підлітків, охорона їх прав. Комісії стали основним орга-ном, що здійснював охорону прав дітей, попередження бездоглядності та правопорушень непов-нолітніх, координуючим центром для органів та громадських організацій, які займалися питання-ми неповнолітніх.
Нове Положення про комісії у справах неповнолітніх Української РСР від 26 серпня 1967 р. поклало керівництво роботою комісій на наділену владними повноваженнями посадову особу ви-конкому місцевої Ради. Це сприяло більш тісній взаємодії з різними державними органами та гро-мадськими організаціями з метою захисту прав дітей, запобігання бездоглядності та правопору-шень неповнолітніх.
Комісії у справах неповнолітніх, відтворені в Україні у 60-х рр. ХХ ст., взаємодіяли з різними суб’єктами як на загальносоціальному, так і спеціальному рівнях. Спеціальними суб’єктами були правоохоронні органи – прокуратура, народний суд, органи внутрішніх справ то-що. До загальносоціальних суб’єктів виховно-профілактичного процесу належали різні державні та господарські органи і установи, громадські організації, трудові колективи та окремі громадяни.
Успіх діяльності із захисту прав неповнолітніх багато у чому визначався комплексним під-ходом до організації профілактичної роботи, яка проводилась правоохоронними органами за та-кими основними напрямами: виявлення осіб, схильних до скоєння правопорушень та здійснення на них виховно-профілактичного впливу; запобігання злочинам; припинення злочинів; попере-дження рецидиву.
У висновках автор узагальнює результати дослідження. В цілому воно свідчить, що дисер-тант по-новому вирішив поставлене наукове завдання, систематизувавши досвід діяльності держа-ви та громадськості у захисті прав неповнолітніх в УРСР у 60-х – поч. 80-х рр. ХХ ст. Зокрема, у висновках зазначається наступне.
1. Стан розробленості проблематики державно-правового механізму захисту прав неповно-літніх в УРСР у зазначений період характеризується однобічністю, розкриттям лише окремих сто-рін даної проблематики. До цього часу в нашій державі не було досліджень, які б комплексно аналізували сутність та структурні складові державно-правового механізму захисту прав дітей в УРСР у 60-х–80-х рр.ХХст.
2. До основних прав неповнолітніх, визнаних “Світовою конституцією прав дитини” (Кон-венцією про права дитини, прийнятою ООН у 1989 р.) належать: особисті права (право на життя, право жити у родині, право на ім’я, право на житло, право на безпечне існування без експлуатації або недбалого ставлення, право на захист від жорстокості, знущань, несправедливого ставлення, право вільно висловлювати свою думку, право на громадянство тощо) та соціально-культурні пра-ва (право на освіту, право на особливу турботу про здоров’я, право на доступ до культурних цінностей, право на розвиток – інтелектуальний, психічний, фізичний та право на гідний рівень життя). Захисту саме цих прав присвячено це дослідження.
3. Державно-правовий механізм захисту прав неповнолітніх – це єдина злагоджена система державних органів та громадських організацій, які на основі чинного законодавства з метою за-хисту прав неповнолітніх контролюють, координують та безпосередньо беруть участь у створенні належних умов життєдіяльності неповнолітніх, протидії посяганням на їх права та обов’язки, при-тягненні до юридичної відповідальності винних осіб. Склад державного механізму включає: суб’єктів (сукупність органів держави та громадських організацій, до компетенції яких належить захист дітей); об’єкт (права і свободи дітей); нормативно-правову базу, що визначає правове ста-новище неповнолітніх, компетенцію органів, що забезпечують їх права; відповідальність за пору-шення прав дітей; методи діяльності, що відображають різні підходи до вирішення проблем захис-ту прав неповнолітніх; форми і засоби правового та організаційного характеру; гарантії захисту, які надають елементам правового статусу дитини реального змісту; мета діяльності (створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей, реалізації їх прав безпосередньо або через пред-ставників, реальний захист законних інтересів неповнолітніх у всіх сферах життя дитини).
4. За часи існування УРСР була створена чітка система закладів, задачею яких стало вико-ристання різних заходів із захисту прав дітей, боротьби з бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх на основі комплексного диференційованого підходу до кожної дитини. Всіх упов-новажених суб’єктів у сфері захисту прав дитини можна поділити на суб’єктів загального і спеціального призначення. Вивчений досвід УРСР з цього питання дозволяє стверджувати, що ко-ординатором всієї діяльності були комісій у справах неповнолітніх, компетенція яких, починаючи з 20-х років ХХ ст., постійно удосконалювалась з урахуванням проблем конкретного історичного періоду та накопиченого досвіду діяльності цих установ.
5. Основними формами діяльності, спрямованої на правове забезпечення або захист прав дитини в УРСР у 60–80-х рр. були: організація опіки, усиновлення, патронату; створення мережі закладів державного соціального виховання, надання у них певних трудових навичок, потрібних для подальшого набуття професії; здійснення соціального захисту випускників інтернатів; запро-вадження загального обов’язкового навчання; раціональна організація дозвілля; подолання безро-біття підлітків, створення полегшених умов праці неповнолітніх, гарантій отримання ними освіти тощо.
6. У механізмі захисту прав дитини у 60-х – поч. 80-х рр. ХХ ст. виявлено комплексний під-хід держави до питань такого захисту. Це підтверджується результатами аналізу ряду заходів дер-жавного впливу, що набули у той період пріоритетного значення у вирішенні завдань ювенальної політики, стали основними формами діяльності, спрямованої на правове забезпечення або захист прав дитини.
7. На підставі викладеного вище автор формулює низку рекомендацій стосовно удоскона-лення державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх на сучасному етапі.
Необхідно залучити цінний досвід нашої країни у подоланні беззахисності дітей шляхом створення єдиної злагодженої системи інституцій, які б були наділені компетенцією щодо вирі-шення питань правової, соціальної, виховної та іншої допомоги особливим членам нашого суспі-льства – дітям.
Слід критично дослідити досвід інших країн у введені посади омбудсмена з питань захисту прав дітей та підзвітних йому органів на місцях.
Автор пропонує створити Державний комітет із статусом центрального органу влади, до склад якого б входили різні структурні утворення за функціональними напрямами діяльності (со-ціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти та науки, охорони материнства і дитинства, бо-ротьби з правопорушеннями неповнолітніх тощо) для реалізації завдань захисту прав дітей. Ви-кладаються завдання цього органу.
Автор зазначає, що настав час створити єдиний механізм реалізації захисту прав дітей та виконання тих нормативно-правових актів, які стосуються життя, здоров'я та розвитку дитини. Для цього необхідно здійснити такі заходи:
шляхом систематизації, обліку, внесення змін до нормативно-правових актів вдосконалити правову базу з питань захисту прав неповнолітніх;
скоротити кількість державних органів із захисту прав неповнолітніх та розширити їх ком-петенцію з метою створення чіткої схеми взаємодії цих органів з громадськістю, координації їх діяльності; провести атестацію працівників цих органів;
розширити сітку позашкільних закладів за рахунок державного та місцевого бюджетів із за-лученням спонсорської допомоги;
створити Всеукраїнську організацію дітей та молоді, яка б допомагала в організації їх дозвілля та сприяла закріпленню у дітей стандартів поведінки, що відповідало б ідеалам та мо-ральним цінностям суспільства.
Пропонується також низка інших заходів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Захист прав неповнолітніх в Україні (роль органів міліції у 1960–70-х рр.) // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України. – Дніпропетровськ. – 2004. – № 1. – С. 217–221.
2. Організаційно-правові аспекти захисту прав неповнолітніх у 60-х – поч.80-х рр. ХХ ст. в Українській РСР // Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу’2004” (1–15 листопада 2004 р.). – Т. 48. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 26–28.
3. Державні гарантії захисту права дитини на особливу турботу про здоров’я підростаючого покоління в Українській РСР у 60–80 рр. ХХ ст. // Науковий вісник НАВСУ. – 2005. – № 1. – С. 328–338.
4. Історико-правові аспекти розвитку державної ювенальної політики України у ХХ ст. // Українське право. – 2005. – № 1. – С. 1228–132.
5. Цілі та задачі держави із захисту прав дітей в УРСР: історія формування // Вісник Запо-різького інституту внутрішніх справ України. – 2004. – № 4. – С. 306–316.
6. Взаємодія комісій у справах неповнолітніх з органами прокуратури з питань захисту прав дитини в Українській РСР у 60–80 рр. ХХ ст. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України. – Дніпропетровськ. – 2005. – № 1. – С. 159–165.
7. Комісії у справах неповнолітніх як основний орган з захисту прав дітей та підлітків в УРСР // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта’2005” (7–21 лютого 2005 р.). – Т. 44. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 39–42.
8. Про комплексність профілактики правопорушень учнів профтехучилищ // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (25 березня 2005 р.). – Луцьк: Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 2005. – С. 31–34.

 

АНОТАЦІЇ
Несинова С.В. Державно-правовий механізм захисту прав неповнолітніх в Українсь-кій РСР (60-і – поч. 80-х рр. ХХ ст.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Київ: Націона-льна академія внутрішніх справ України, 2005.
У роботі сформульовано поняття державно-правового механізму захисту прав неповноліт-ніх, досліджено його основні елементи: суб’єкти, об’єкти, нормативно-правова база, форми та ме-тоди діяльності державних органів та громадських організацій у цій сфері, а також гарантії досяг-нення головної мети – захисту прав дитини. Охарактеризовано основні напрями діяльності держа-ви у цій галузі в Українській РСР у досліджуваний період. Значну увагу приділено організаційним та правовим формам захисту прав неповнолітніх, а також взаємодії державних органів та установ з громадськими організаціями та окремими громадянами.
Сформульовано низку рекомендацій щодо удосконалення державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх на сучасному етапі розвитку України.
Ключові слова: державно-правовий механізм, неповнолітні, захист прав дітей, сім’я, вихо-вання, профілактика правопорушень, соціальна реабілітація, комісії у справах неповнолітніх.

Несынова С.В. Государственно-правовой механизм защиты прав несовершеннолетних в Украинской ССР (60-е – нач. 80-х гг. ХХ ст.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Ки-ев: Национальная академия внутренних дел Украины, 2005.
Диссертационное исследование посвящено обобщению исторического опыта защиты прав несовершеннолетних в Украинской ССР в 60-е – нач. 80-х гг. ХХ столетия.
В работе сформулировано понятие государственно-правового механизма защиты прав не-совершеннолетних, исследованы его основные элементы: субъекты, объекты, нормативно-правовая база, формы и методы деятельности государственных органов и общественных органи-заций в этой сфере, а также гарантии достижения главной цели – защиты прав ребенка. Охаракте-ризованы основные направления деятельности государства в этой отрасли в Украинской ССР в исследуемый период.
На основании анализа архивных материалов и законодательства СССР и УССР в работе оп-ределено, что за время существования Советского Союза была создана четкая система организа-ций, задачей которых стало осуществление комплексных мер по защите прав детей, борьбы с без-надзорностью и правонарушениями несовершеннолетних. Такими организациями были комиссии по делам несовершеннолетних всех уровней. Эти комиссии работали не обособленно, а согласо-вывали усилия разных государственных и общественных организаций, трудовых коллективов и отдельных граждан в защите прав несовершеннолетних, предупреждении безнадзорности и проти-воправного поведения детей.
Показано, что комиссии по делам несовершеннолетних во взаимодействии с органами на-родного и профессионально-технического образования имели возможность осуществлять не толь-ко защиту прав детей, но и раннюю профилактику правонарушений подростков.
В работе рассмотрено нравственное и правовое воспитание несовершеннолетних как важ-ная составляющая общевоспитательного процесса, который осуществлялся не только в школе, но и в семье, внешкольных учреждениях, по месту жительства и работы подростка.
Значительное внимание автор уделил организационным и правовым формам защиты прав несовершеннолетних, а также взаимодействию государственных органов и учреждений с общест-венными организациями и отдельными гражданами.
На основе изучения соответствующей нормативной базы в диссертации рассмотрен состав, порядок формирования и полномочия комиссий по делам несовершеннолетних, а также компетен-ция государственных органов и общественных организаций, принимавших участие в защите прав детей.
Опираясь на отечественный историко-правовой опыт, автор сформулировал ряд рекомен-даций относительно усовершенствования государственно-правового механизма защиты прав не-совершеннолетних на современном этапе развития Украины.
Ключевые слова: государственно-правовой механизм, несовершеннолетние, защита прав детей, семья, воспитание, профилактика правонарушений, социальная реабилитация, комиссии по делам несовершеннолетних.

Nesynova S.B. State and legal mechanism of minors’ rights protection in Ukrainian SSR (60’s – early 80’s of XX century). – Manuscript.
Dissertation submitted for the Candidate of Law degree, speciality 12.00.01 – Theory and History of State and Law; History of Political and Law Studies. – National Academy if Internal Affairs of Ukraine. Kyiv, 2005.
The notion of state and legal mechanism of minors’ rights protection has been formulated. Such main elements of the mechanism as subjects, objects, normative and legal basis as well as forms and methods of state bodies and public organizations activities in this sphere have been investigated. The guaranties of the achievement of the main goal - child’s rights protections have also been studied. The main directions of the state activity in this branch in Ukrainian SSR in the period under investigation have been characterized. Special attention was paid to organizational and legal forms of minors’ rights protection as well as to the interaction of state bodies and institutions with public organizations and indi-viduals.
Some recommendations directed to the imperfection of state and legal mechanism of minors’ rights protection at present stage of Ukraine development have been formulated.
Key words: state and legal mechanism, minors, child’s rights protection, family, bringing up, of-fence prevention, social rehabilitation, commission on minors’ affairs.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking