Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Джерела права Європейського Союзу

 

СМИРНОВА КСЕНІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2005


Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі порівняльного і європейського права
Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
МУРАВЙОВ Віктор Іванович
завідувач кафедри порівняльного і європейського права
Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,
професор кафедри міжнародного та державного
права зарубіжних країн
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

кандидат юридичних наук, доцент
МИКІЄВИЧ Михайло Миколайович,
завідувач кафедри європейського права
Львівського національного університету
імені Івана Франка

Провідна установа: Київський національний економічний
університет МОН України

Захист дисертації відбудеться “12” грудня 2005 р. о 14 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті
міжнародних відносин Київського національного університету
імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, к. 10.

Автореферат розіслано “11” листопада 2005 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Правові інструменти регулювання відносин в рамках Європейського Союзу (Євросоюзу) забезпечують стабільність та ефективність функціонування інтеграційного об’єднання. Різноманітність форм фіксації норм права Євросоюзу відображається в багаторівневій структурі інтеграційного об’єднання, що складається з трьох опор, а саме з Європейського співтовариства (ЄС), доповненого механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах (СОППКС). Кожна опора Євросоюзу користується власними засобами правового регулювання відносин у відповідній сфері співпраці. Таким чином, джерела права Євросоюзу виступають визначальним чинником розвитку європейського інтеграційного об’єднання та мають характерні особливості, поєднуючи в собі ознаки джерел міжнародного та внутрішнього права.
Для України дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів у Євросоюзі є важливим щодо визначення оптимальних правових форм та механізмів її майбутньої інтеграції у Євросоюз. Дослідження даного питання набуває особливої актуальності в контексті необхідності приведення українського законодавства у відповідність до права Євросоюзу. У цьому зв’язку аналіз джерел права Євросоюзу виступає головним завданням як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України. Першочерговим у цьому контексті є необхідність визначення правових особливостей джерел права Євросоюзу, виокремлення узагальненого критерію для їх всебічної систематизації з урахуванням складної структури Євросоюзу.
Для української доктрини європейського та міжнародного права питання вивчення джерел права Євросоюзу є новим і поки що недостатньо вивченим. З-поміж робіт вітчизняних науковців, які досліджували особливості правового регулювання європейської інтеграції, слід виділити праці М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, М.М. Гнатовського, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.К. Забігайла, М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, А.В. Омельченка, В.Ф. Опришка, Р.А. Петрова, Л.Д. Тимченка, серед яких на особливу увагу в контексті питання джерел права Євросоюзу заслуговують праці М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, В.Ф. Опришка. Праці українських авторів є ґрунтовними дослідженнями особливостей правової системи Євросоюзу, співвідношення права Євросоюзу з внутрішнім правом держав-членів, наднаціональності європейських інтеграційних об’єднань тощо.
Втім, питання особливостей джерел права Євросоюзу, їх юридичної природи в українській науці міжнародного та європейського права висвітлювалися фрагментарно – у зв’язку з вивченням правової та інституційної системи європейських інтеграційних об’єднань в цілому, окремих сфер правового регулювання європейської інтеграції. Практично відсутні праці, присвячені питанням форм фіксації норм права Євросоюзу в рамках його другої та третьої опор, а також тенденцій розвитку системи джерел права Євросоюзу. Залишилося поза увагою дослідження актів органів співробітництва, що створюються на підставі міжнародних угод ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями.
Серед зарубіжних фахівців проблемами джерел права Євросоюзу тією чи іншою мірою займалися М.М. Бірюков, С.В. Глотова, К. Готрон, Р. Давід, Л. Даніель, А. Дашвуд, Г. Девіс, А. Еванс, Л.М. Ентін, Т. Іпсен, Г. Ісаак, А.Я. Капустін, Л. Карту, С.Ю. Кашкін, П. Кептейн, В. Кернз, А.В. Кльомін, М. Кремона, В. Кроненбергер, Д. Лаcок, К. Ленартс, Ж-В. Луї, В.П. Малахов, Н. Мосіс, Г. Опперман, А. Отт, К. Офульс, Г. Паул, К. Пенелоп, П. Пескатор, К. Престон, Ж-Л. Сорон, А. Татам, Б.М. Топорнін, Ж. Тускоз, П. Хай, Т. Хартлі, К. Хіллон, М. Хорспул, Г. Шлогауер, У. Фастенрат, Ю.М. Юмашев та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” №01БФ048-01 та відповідно до плану науково-дослідної теми кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є здійснення ґрунтовного аналізу особливостей системи джерел права Євросоюзу, визначення методологічної основи для такого аналізу і виявлення передумов для інтеграції правових систем Євросоюзу та України шляхом вивчення і систематизації джерел права Євросоюзу.
Відповідно до цього, у дисертації визначено такі завдання:
– виявити особливості засобів правового регулювання європейської інтеграції в доктринальних дослідженнях правової природи Євросоюзу;
– сформувати методологічну основу для формування типологізації системи джерел права Євросоюзу з метою їх всебічного аналізу;
– дослідити співвідношення поняття “спільний доробок” (acquis communautaire) із системою джерел права Євросоюзу;
– розглянути існуючі підходи до класифікації та типологізації джерел права Євросоюзу, у тому числі зміни, що їх привносить Угода про заснування Конституції для Європи (Конституція Євросоюзу); виявити можливість застосування узагальненого підходу до аналізу джерел права Євросоюзу;
– проаналізувати юридичну природу системи правових актів, що регулюють здійснення інтеграції у Євросоюзі; виявити їхні характерні особливості;
– визначити роль та місце загальних принципів права в системі джерел права Євросоюзу;
– здійснити аналіз ролі міжнародних угод, що їх компетентні структури ЄС укладають з іншими суб’єктами міжнародного права;
– дослідити особливості актів органів співробітництва, що формують інституційний механізм, створений на основі міжнародних угод ЄС з іншими суб’єктами міжнародного права;
– дати правову характеристику джерел права Євросоюзу, що регулюють відносини інтеграційного об’єднання з Україною.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовий порядок Євросоюзу у світлі встановлення механізмів та правових засобів регулювання європейської інтеграції.
Предметом дисертаційного дослідження є: система установчих документів Євросоюзу; акти органів Євросоюзу; міжнародні угоди, укладені в процесі імплементації положень установчих договорів; міжнародні угоди, укладені компетентними структурами ЄС з іншими суб’єктами міжнародного права; акти органів співробітництва, ухвалювані в рамках інституційного механізму, створеного на основі міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації полягає в застосуванні в процесі дослідження цілого комплексу наукових методів та підходів, властивих науці правознавства загалом і науці міжнародного права – зокрема. При встановленні основних етапів формування європейських інтеграційних об’єднань та розвитку концепцій правової природи Євросоюзу широко використовувалися історико-правовий та порівняльно-правовий методи дослідження. Виокремлення критеріїв та принципів класифікації джерел права Євросоюзу з метою їх ґрунтовного аналізу базувалося на використанні діалектичного аналізу, методу абстрагування та структурно-функціонального методу дослідження. Аналіз правових актів, що регулюють відносини в межах Євросоюзу та співробітництво європейських інтеграційних об’єднань з іншими суб’єктами міжнародного права, базувався на широкому використанні формально-юридичного методу. У процесі дослідження правових основ взаємовідносин України та Євросоюзу і виявлення перспектив подальшого поширення інтеграційних процесів та вдосконалення співпраці України та Євросоюзу використовувалися також методи прогнозування і моделювання. У роботі використано й інші спеціальні методи пізнання.
У дисертації використано положення праць як вітчизняних фахівців з міжнародного та європейського права, так і вчених російської, британської, німецької, французької та інших наукових шкіл.
Наукова новизна одержаних результатів. Ця дисертаційна робота є першим у вітчизняній юридичній науці спеціалізованим комплексним дослідженням системи джерел права Євросоюзу. Наукову новизну роботи характеризують, насамперед, такі основні результати:
1. Враховуючи різноманітність засобів правового регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі, яка полягає в тому, що одна частина правових актів має обов’язковий характер, а інша – рекомендаційний, виокремлено та сформульовано поняття джерела права Євросоюзу як зовнішньої форми фіксації норм права Євросоюзу обов’язкового характеру.
2. Запропоновано узагальнений підхід до систематизації джерел права Євросоюзу і поділу їх на внутрішні та зовнішні на підставі поєднання критеріїв суб’єкта, об’єкта, процедури створення та способу реалізації правових актів, де найголовнішим об’єднавчим чинником є роль правових актів у регулюванні інтеграційних процесів у Євросоюзі. Визначено та обґрунтовано, що поділ права Євросоюзу на первинне і вторинне не є адекватним щодо виявлення особливостей юридичної природи джерел права Євросоюзу.
3. Виявлено взаємозв’язки і відмінності понять „джерела права Євросоюзу” та “спільний доробок” (acquis communautaire), яке за своїм змістом є ширшим за поняття джерел права Євросоюзу і може бути ототожнене з правопорядком інтеграційного об’єднання. На відміну від системи джерел права Євросоюзу, концепція „спільного доробку” включає в себе сукупність правових актів необов’язкового характеру, доктринальні поняття, рішення Суду ЄС, рекомендації та домовленості.
4. Проаналізовано та детально досліджено правові акти органів Євросоюзу, особливості їхньої юридичної природи, сфери застосування та реалізації, а також виявлено тенденції їх видозміни, що їх привносить Конституція Євросоюзу. Досліджено правові акти, прийняття яких зумовлене практикою діяльності органів Євросоюзу; серед них визначено: акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді Євросоюзу; конвенції, що їх держави-члени укладають на підставі ст. 293 Договору про заснування ЄС, та міжінституційні угоди. Визначено роль загальних принципів права в системі джерел права Євросоюзу і дано їх правову характеристику.
5. Досліджено акти, ухвалювані органами співробітництва з третіми країнами, та доведено, що юридична сила актів, які приймаються в рамках інституційного механізму, створеного на підставі міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями, є різною і залежить від рівня такого співробітництва. Обґрунтовано, що рішення Ради асоціації мають обов’язковий характер і можуть підпадати під критерії прямої дії у правопорядку Євросоюзу.
6. Визначено місце Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) в системі джерел права Євросоюзу. Наголошено на поширенні обов’язкової сили УПС на всі держави – члени Євросоюзу, у тому числі ті, що стали членами Євросоюзу в результаті останнього розширення інтеграційного об’єднання. Обґрунтовано, що акти органів співробітництва, створених на основі УПС, мають рекомендаційний характер.
7. Досліджено правову природу й перспективи поширення Європейської політики сусідства Євросоюзу на Україну та визначено механізм імплементації Плану дій „Україна–Євросоюз”, прийнятого у 2005 році. Доведено, що План дій „Україна–Євросоюз” започатковує формування індивідуального acquis для України.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів України, які займаються питаннями правового регулювання відносин України та Євросоюзу, а також питаннями гармонізації законодавства України із законодавством Євросоюзу. Основні положення дисертації можуть бути враховані Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством закордонних справ, Державним департаментом з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України, Національною радою з питань адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу, Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права тощо. Здійснене дослідження може сприяти діяльності зовнішньополітичних органів України у відносинах з європейськими об’єднаннями.
Основні положення та одержані результати дисертаційного дослідження можуть сприяти подальшій розробці у вітчизняній науці міжнародного права проблем теорії та практики права Євросоюзу, зокрема – відповідності законодавства України до законодавства Євросоюзу й визначенню ролі та місця останнього у правовому регулюванні співробітництва з третіми країнами. Тому вони можуть бути використані для підготовки та перепідготовки фахівців, які займаються питаннями правового регулювання відносин України з європейськими інтеграційними об’єднаннями; для написання і викладання курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а також підручників і навчальних посібників з права Євросоюзу.
Результати дослідження використовувалися здобувачем при підготовці навчальних курсів „Антимонопольне право Євросоюзу”, „Вступ до права Євросоюзу”, „Правове регулювання відносин України з Європейським Союзом” для студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукова достовірність результатів дисертації підтверджується здійсненим комплексним аналізом великої кількості нормативно-правових актів, міжнародних угод, судових рішень, наукових досліджень права Європейського Союзу.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні принципи та положення роботи презентувалися в рамках п’яти науково-практичних конференцій: Науково-теоретичної конференції молодих учених Інституту міжнародних відносин (м. Київ, 24–25 квітня 2003 року); Міжнародної конференції „Права людини починаються з прав дитини” (м. Київ, 14 травня 2004 року); Науково-практичної конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів „Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу”, організованої в рамках міжнародного освітнього проекту „Проект громадянської освіти” (м. Київ, 25 травня 2004 року); Міжнародної конференції „Університети–інформаційне суспільство–ЮНЕСКО” (м. Київ, 2–3 грудня 2004 року); Третьої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 10 березня 2005 року).
Результати дослідження відзначені Дипломом третього ступеня на Всеукраїнському конкурсі на кращі студентські та аспірантські наукові праці з питань євроатлантичної інтеграції, що проходив у Волинському державному університеті ім. Лесі України (м. Луцьк).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових праць у фахових виданнях, у тому числі у матеріалах наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена специфікою мети, завдань та предмета дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 228 сторінок, з них 31 сторінка – список використаних джерел з 380 найменувань.

 

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується стан розробки цієї теми в науковій літературі; вказується на зв’язок дослідження з науковими програмами; формулюються мета і завдання дослідження, його об’єкт та предмет; дається характеристика використаних методів; визначаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів; подається інформація про форми апробації, а також відомості про структуру та обсяг дисертації.
Перший розділ – “Система джерел права Європейського Союзу” – присвячений аналізу особливостей засобів правового регулювання в доктринальних дослідженнях правової природи Євросоюзу, різних підходів до віднесення правових актів до системи джерел права Євросоюзу, дослідженню питання про віднесення рішень Суду ЄС, міжнародного звичаю та доктрини до їхнього кола, виокремленню змісту джерел права Євросоюзу, дослідженню поняття „спільний доробок” (acquis communautaire) та його взаємозв’язку з джерелами права Євросоюзу, аналізу доктринальних підходів до класифікації джерел права Євросоюзу, формування критеріїв для їх узагальненої класифікації, що є методологічною основою дисертаційного дослідження.
Поява на міжнародній арені такого інтеграційного об’єднання, як Євросоюз зумовила існування різних поглядів щодо особливостей засобів правового регулювання інтеграційних відносин. Аналіз федералістських, міжнародно-правових, „автономних” та „змішаних” концепцій правової природи Євросоюзу дав змогу дійти висновку, що на сучасному етапі свого розвитку Євросоюз, маючи певні елементи класичної міжнародної міжурядової організації та державоподібного утворення, характеризується власними особливостями, завдяки яким його правопорядок можна охарактеризувати як „автономний”. Такі особливості виявляються передусім у засобах регулювання відносин. Джерела права Євросоюзу, що регулюють процеси європейської інтеграції, здійснюваної відповідно до цілей та завдань установчих договорів європейських інтеграційних об’єднань, мають власні характерні риси, однак є подібними до міжнародно-правових та внутрішньодержавних актів. Пріоритет актів, що регулюють інтеграційні процеси у Євросоюзі, порівняно з внутрішніми нормативно-правовими актами держав-членів, пряма дія певних актів права Євросоюзу, особливий процес нормотворення та контролю за дотриманням правових норм Євросоюзу мають своїм наслідком наділення Євросоюзу рисами наднаціонального об’єднання.
Процес розвитку джерел права Євросоюзу породжує існування різних поглядів щодо віднесення правових актів до системи джерел. Аналіз різних підходів до їх наповнення, дослідження питання про віднесення судових рішень, міжнародного звичаю та доктрини до їхнього кола доводить, що під джерелами права Євросоюзу слід розуміти зовнішні форми вираження правових норм, які дістають відображення в обов’язкових для виконання актах. Таким чином, до кола джерел права Євросоюзу належать: установчі угоди та документи, прирівняні до них; нормативні акти, ухвалені компетентними структурами Євросоюзу, а також створені під час їх діяльності; загальні принципи права, що є спільними для конституційного і кримінального права держав – членів Євросоюзу; принципи права Євросоюзу, що були розвинуті та розтлумачені Судом ЄС; правові акти, ухвалені в рамках другої і третьої опор Євросоюзу; міжнародні угоди з третіми країнами і міжнародними організаціями та акти органів співробітництва, створених на базі таких угод.
З метою виокремлення меж системи джерел права Євросоюзу було здійснено аналіз „спільного доробку” (acquis communautaire). Аналіз установчих документів, актів органів Євросоюзу, рішень Суду ЄС, міжнародних угод та доктрини доводить, що зміст поняття джерел права Євросоюзу вужчий за зміст поняття аcquis communautaire, яке, крім джерел права Євросоюзу, включає в себе ще й сукупність правових актів незобов’язального характеру, доктринальні поняття, рішення Суду ЄС, рекомендації та домовленості, у тому числі – і в рамках Європейської політики сусідства (ЄПС), що виникли за час існування європейських інтеграційних об’єднань і мають беззастережно сприйматися державами-членами та державами – аплікантами на вступ до Євросоюзу. Таким чином, поняття acquis communautaire може бути ототожнене з поняттям правопорядку інтеграційного об’єднання. У такому разі acquis communautaire стає фундаментальною основою Євросоюзу. Практика приєднання нових держав-членів до Євросоюзу дає підстави до індивідуалізації acquis, тобто зміст аcquis змінюється залежно від рівня інтеграції держави до Євросоюзу.
Здійснений у розділі аналіз доктринальних підходів до класифікації джерел права Євросоюзу дав підстави зробити висновок про те, що запропоновані класифікації мають недовершений характер. Жодна з існуючих класифікацій не охоплює повністю всіх правових актів обов’язкового характеру. Найбільш поширений поділ права Євросоюзу на первинне і вторинне дає змогу певною мірою показати взаємну підпорядкованість джерел права Євросоюзу, проте він не є адекватним щодо виявлення їхньої юридичної природи. Запропонована в рамках дисертаційного дослідження класифікація ґрунтується на поділі джерел права Євросоюзу на внутрішні та зовнішні на підставі поєднання критеріїв суб’єкта, об’єкта, процедури створення та способу реалізації правових актів, де найголовнішим об’єднавчим чинником є роль правових актів у регулюванні інтеграційних процесів у Євросоюзі.
До системи внутрішніх джерел права Євросоюзу належать установчі документи, а саме: установчі договори про створення європейських інтеграційних об’єднань; додатки та протоколи до них, що є невід’ємною їх частиною; договори про приєднання нових держав-членів та додатки до них. До цієї системи включено ухвалювані інститутами Співтовариств акти зобов’язального характеру, прийняття яких прямо передбачене в установчих договорах, а саме в рамках першої, другої та третьої опор Євросоюзу, посилання на які міститься в ст.ст. 12, 34 Договору про Євросоюз, ст. 249 Договору про заснування ЄС, а також інші нормативні акти, посилання на які міститься в інших статтях установчих договорів.
Нетипову (особливу) групу становлять джерела, що їх не можна віднести ані до установчих документів, ані до актів інститутів, оскільки юридична природа та сила їх відрізняються від юридичної природи та сили зазначених вище актів. Такі акти створено в процесі практичної діяльності органів Євросоюзу та Суду ЄС. До групи нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу належать: акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді Євросоюзу; конвенції, що їх держави-члени укладають на підставі ст. 293 Договору про заснування ЄС; міжінституційні угоди. З огляду на особливість створення, юридичну силу та реалізацію загальні принципи права належать до групи нетипових (особливих) джерел, оскільки їх не можна віднести ані до установчих документів, ані до актів інститутів.
До системи зовнішніх джерел належать міжнародні угоди, укладені компетентними структурами Співтовариства з іншими суб’єктами міжнародного права; міжнародні угоди, що їх держави-члени укладають з третіми країнами та міжнародними організаціями в рамках другої і третьої опор Євросоюзу відповідно до ст.ст. 24 та 38 Договору про Євросоюз; акти зобов’язального характеру, ухвалювані органами співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями, які було створено на основі укладених міжнародних угод.
Другий розділ – “Система внутрішніх джерел права Європейського Союзу”– присвячений аналізові правової природи системи установчих документів Євросоюзу та актів, ухвалюваних інститутами європейських співтовариств, дослідженню особливостей актів другої і третьої опор Євросоюзу та виокремленню нетипових (особливих) актів Євросоюзу.
Установчі договори Євросоюзу створюють найважливішу групу джерел права Євросоюзу. Якщо за способом розробки, укладання та набрання чинності установчі документи нагадують звичайні міжнародні договори, то що стосується кола суб’єктів, на яких поширюється їхня дія, змісту та юридичного значення для держав-членів, вони близькі до такого джерела внутрішнього права, як конституція. Особливо підкреслюються конституційні елементи установчих документів у результаті підписання Конституції Євросоюзу, що приймається у формі міжнародної угоди.
Систему документів, що є основою правопорядку інтеграційних об’єднань, умовно можна поділити на основні та доповняльні. До складу основних установчих документів слід віднести установчі договори про заснування європейських інтеграційних об’єднань та всі зміни й доповнення до них, що були прийняті у формі міжнародних договорів. Окрім положень установчих договорів, до документів, що є основою правопорядку Євросоюзу, також належать протоколи, додатки та декларації, які вносять доповнення до установчих договорів, регулюють діяльність інститутів ЄС, що їх саме й можна віднести до доповняльних. Договори про приєднання, що укладаються з державами – кандидатами на вступ до Євросоюзу, також належать до установчих документів з огляду на розширення просторових меж дії права Євросоюзу. У роботі досліджуються та виокремлюються характерні „конституційні” особливості установчих документів, серед яких слід наголосити на створенні на їх основі інституційного механізму Євросоюзу, верховенстві над актами інститутів ЄС та прямій дії деяких положень установчих договорів.
Найбільш вагому групу джерел права Євросоюзу становлять акти, ухвалювані інститутами європейських співтовариств, що ієрархічно підпорядковані установчим документам і не можуть суперечити їм. У дисертаційній роботі визначено передумови для впливу нормативно-правового акта на регулювання європейської інтеграції, серед яких окреслені правова природа установчих договорів як рамкових, процес створення нормативно-правових актів, а також їх застосування.
З метою здійснення ґрунтовного аналізу великого масиву правових актів, ухвалюваних інститутами європейських співтовариств, автором запропонований умовний їх поділ на акти, посилання на які містить ст. 249 Договору про заснування ЄС, та акти, посилання на які містять інші статті установчих договорів. Перша група таких актів включає регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки. На підставі практики діяльності інститутів ЄС автором здійснено юридичний аналіз регламентів і доведено, що регламент виступає методом уніфікації у праві Євросоюзу, що полягає в створенні однакових правових засад для правового регулювання відносин шляхом заміни національних актів на нормативно-правові акти ЄС. У роботі окреслено основні сфери відносин, регульованих переважно регламентами; серед них – спільна сільськогосподарська, транспортна, митна і торговельна політики, сфера конкуренції. У результаті дослідження основних юридичних характеристик директив доведено, що директива у праві Євросоюзу виступає методом гармонізації, який полягає у встановленні правил, спрямованих на зближення положень законодавчих актів держав-членів з правом Євросоюзу в певній галузі співробітництва. У роботі аналізуються рішення, виокремлюються їхні юридичні властивості та порядок їх застосування. Виходячи з практики застосування, рішення, адресоване всім державам-членам, становить за своєю суттю законодавчий акт. Ст. 249 Договору про заснування ЄС вказує на можливість прийняття рекомендацій та висновків. Їх аналіз, а також необхідність їх урахування національними судами держав-членів свідчать про те, що рекомендації та висновки не повністю позбавлені зобов’язальної юридичної сили, що й було підтверджено практикою Суду ЄС.
Наступну групу актів, що не ввійшли в ст. 249 Договору про заснування ЄС, становлять ухвалювані інститутами Співтовариства під час їхньої діяльності акти, посилання на які містять інші статті Договору про заснування ЄС (ст.ст. 12, 71, 128, 129, 149, 151 Договору про заснування ЄС тощо). У роботі узагальнено та досліджено рішення про заохочувальні дії; загальні орієнтири; загальні настанови; положення; загальні правила. Окрему групу становлять процедурні норми, що регулюють внутрішню структуру, порядок функціонування інститутів Співтовариства. У роботі доведено, що, хоча такі акти не наділені повноваженнями створювати права та обов’язки для інших суб’єктів відносин інтеграції, їх порушення відповідним інститутом Співтовариства є підставою для скасування ухваленого ним акта Судом ЄС.
З огляду на складну структуру Євросоюзу, що складається з трьох опор, автором досліджено акти, ухвалювані в рамках сфери зовнішньої політики та політики безпеки і в рамках співробітництва у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах. Серед актів, ухвалюваних у рамках СЗППБ, виокремлено основні юридичні характеристики принципів та основних напрямів, спільних стратегій, спільних дій, спільних позицій, прийняття яких передбачене в ст. 12 Договору про Євросоюз; у рамках СОППКС – спільних позицій, рамкових рішень, рішень, рекомендацій та кваліфікованих думок (ст. 34 Договору про Євросоюз). У роботі обґрунтовано відмінність юридичної природи таких актів від інструментів регулювання відносин у рамках ЄС, здійснено юридичний аналіз кожного виду таких актів з урахуванням особливостей їхньої зобов’язальної дії, можливостей їхньої прямої дії та контролю з боку Суду ЄС.
Особливу увагу автор приділяє нетиповим (особливим) джерелам права Євросоюзу, що їх не можна віднести до попередніх груп актів. Це так звані „акти sui generis”. До них автор відносить рішення Ради Євросоюзу, наділені обов’язковою силою щодо інститутів ЄС, та резолюції Ради Євросоюзу стосовно засобів правового зближення, що мають бути імплементовані на основі цих резолюцій. Так, наприклад, велике значення для формування інтеграційної технологічної політики мала Резолюція Ради від 7 травня 1985 року “Про нову концепцію в галузі технічної гармонізації та стандартизації”. Особливе місце серед нетипових джерел посідають акти, ухвалювані представниками держав-членів, об’єднаних у Раді Євросоюзу, а також конвенції, що їх держави-члени укладають згідно зі ст. 293 Договору про заснування ЄС. До групи нетипових актів належать також міжінституційні угоди, що укладаються інститутами Євросоюзу з метою уточнення та доповнення окремих положень установчих договорів – як правило, процедурних норм. Аналізуючи нетипові джерела права Євросоюзу, автор спеціальну увагу приділив ролі загальних принципів права, що становлять невід’ємну частину джерел права Євросоюзу, які є обов’язковими для Співтовариства. З огляду на те, що сам Євросоюз було створено на основі та з метою підтримання загальних принципів права, на що вказують ст.ст. 220, 230 та 280 Договору про заснування ЄС, ці принципи посідають особливе місце в системі джерел. Такі принципи, як принципи свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, принцип правової держави, принципи адміністративного та конституційного права, принципи законності, справедливості, рівності, пропорційності, правової визначеності тощо, слід віднести до особливих джерел права Євросоюзу. Окрім інкорпорованих загальних принципів права та принципів, спільних для всіх держав-членів, що їх можна охарактеризувати як загальновизнані принципи міжнародного права, установчі договори європейських інтеграційних об’єднань формулюють принципи ЄС та Євросоюзу, що розвивалися та продовжують розвиватися при тлумаченні їх Судом ЄС. Серед таких принципів особливе місце посідають принцип верховенства установчих договорів, принципи інтеграційної взаємодії, принцип поваги до національної індивідуальності держав-членів тощо.
У третьому розділі – “Зовнішні джерела права Європейського Союзу, що регулюють відносини з іншими суб’єктами міжнародного права” – досліджуються особливості, правова природа та процедури укладання міжнародних угод з третіми країнами або міжнародними організаціями; аналізуються правова природа та юридична сила актів, ухвалюваних органами співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями, а також розглядається питання місця та ролі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) та актів, ухвалюваних органами співробітництва, у системі джерел права Євросоюзу.
Міжнародні угоди з третіми країнами або міжнародними організаціями, укладені Співтовариством як самостійним суб’єктом права, або такі, що були укладені ЄС та державами-членами разом, відіграють важливу роль у системі джерел права Євросоюзу. Автором здійснено класифікацію міжнародних угод, в основу якої покладено такі критерії для їх поділу, як розподіл компетенції ЄС та держав-членів; правова основа укладання міжнародних угод; суб’єктний склад; об’єкт міжнародних угод, мета укладання угод. У роботі досліджуються особливості таких міжнародних угод, зокрема – обов’язковість для держав-членів та інститутів ЄС і пряма дія деяких із них у внутрішніх правопорядках держав-членів тощо.
До зовнішніх джерел права Євросоюзу також належать міжнародні угоди, що укладаються й ратифікуються державами-членами в рамках сфери політики та форм співробітництва інтеграційного об’єднання. Правовими основами таких угод є, відповідно, ст.ст. 24 та 38 Договору про Євросоюз.
Більшість видів міжнародних угод, укладених ЄС та/або державами-членами з третіми країнами або міжнародними організаціями, має рамковий характер. Характерною особливістю цих угод є створення органів співробітництва, наділених повноваженнями щодо ухвалення актів. У дисертаційній роботі аналізуються акти, ухвалювані органами співробітництва, створеними на основі різних міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями. Автором доведено та обґрунтовано, що юридична сила актів, ухвалюваних органами співробітництва, насамперед залежить від рівня співробітництва з третьою країною та міжнародною організацією. Найширші повноваження щодо ухвалення рішень, обов’язкових для сторін угоди, а також для держав-членів, має Рада асоціації, що створюється в рамках угод про асоціацію відповідно до ст. 310 Договору про заснування ЄС. Аналіз судової практики ЄС засвідчує факт можливості прямої дії положень рішень Ради асоціації.
У роботі досліджується інституційний механізм угод про співробітництво, що укладаються відповідно до ст.ст. 133, 181, 308 Договору про заснування ЄС. Юридична сила актів, ухвалюваних у рамках такого інституційного механізму, відмінна від ухвалюваних на основі угоди по асоціацію відповідно до ст. 310 цього Договору. Рішення Ради та Комітету співробітництва, що діють у рамках таких угод, не мають зобов’язального характеру.
Особливу увагу автор приділяє дослідженню правових основ співробітництва України та Євросоюзу. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) є одним із зовнішніх джерел права Євросоюзу. На сьогодні УПС, що являє собою, з одного боку, складову частину права Євросоюзу, а з другого – частину законодавства України на засадах, визначених у ст. 9 Конституції України, утворює єдиний договірний та інституційний механізм взаємодії Євросоюзу та України. Правовою основою для укладання УПС є ст.ст. 57(2), 80, 93, 133, 181, 308 Договору по заснування ЄС. Однією з характерних рис УПС є те, що її положення частково поширюють співробітництво сторін і на сфери, які належать до компетенції Євросоюзу (СЗППБ, СОППКС), про що свідчить зміст преамбули УПС.
Автором досліджується створений на основі УПС інституційний механізм, що істотно відрізняється від аналогів у рамках угод про асоціацію. Акти, ухвалювані органами співробітництва, що створені на основі УПС, мають рекомендаційний характер і потребують прийняття актів імплементації. У роботі досліджується План дій у галузі юстиції та внутрішніх справ, що регулює взаємовідносини України з Євросоюзом у рамках третьої опори (СОППКС). Документом, прийнятим органами співробітництва, що створені на основі УПС, є План дій „Україна–Євросоюз”, ухвалений у лютому 2005 року. Цей План дій являє собою акт рекомендаційного характеру, прийнятий з метою реалізації Євросоюзом політики сусідства (ЄПС). Даний План замінив Спільну стратегію Ради щодо України. Він вимагає прийняття імплементаційних актів з боку України, перелік яких передбачено в запропонованій Дорожній карті України на 2005 рік, а також міститься в Плані заходів, затвердженому Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 117-р від 22 квітня 2005 року. Імплементація положень Плану дій „Україна–Євросоюз” стане одним зі шляхів виконання положень УПС. Аналіз положень Плану показує, що цей документ сприятиме формуванню індивідуального acquis для України.
У роботі досліджується питання укладення Україною нової Угоди з Євросоюзом з огляду на закінчення терміну дії УПС і посилання у Європейській політиці сусідства та Плані дій на можливість укладення „нової” європейської угоди.
У висновках узагальнюються результати дослідження, формулюються основні наукові положення щодо особливостей джерел права Євросоюзу. Виконане дослідження дало підстави зробити такі висновки.
Аналіз федералістських, міжнародно-правових, “автономних” та “змішаних” концепцій правової природи права Євросоюзу показує, що на сучасному етапі свого розвитку Євросоюз є особливим міжнародним інтеграційним об’єднанням, яке має елементи міжнародної міжурядової організації та державноподібного утворення. В основі правопорядку Євросоюзу лежить сукупність форм фіксації норм права, що мають власні характерні особливості, однак є подібними до міжнародно-правових та внутрішньодержавних актів.
На основі аналізу установчих договорів, актів органів Євросоюзу, міжнародних угод, рішень Суду ЄС та доктрини в роботі обґрунтовано, що зміст поняття аcquis communautaire є ширшим за зміст поняття джерел права Євросоюзу і включає в себе, крім джерел права Євросоюзу, також сукупність правових актів необов’язкового характеру, доктринальні поняття, рішення Суду ЄС, рекомендації та домовленості, що виникли за час існування європейських інтеграційних об’єднань.
Аналіз існуючих класифікацій джерел права Євросоюзу показав існування в них певних недоліків та прогалин, що виявляється передусім у відсутності врахування повного кола правових актів, які належать до джерел права Євросоюзу, а отже, й у відсутності узагальненого підходу до їх систематизації. Досліджено нові види нормативно-правових актів, що їх пропонує Конституція Євросоюзу. На основі ґрунтовного аналізу всього спектра правових актів Євросоюзу їх можна поділити на внутрішні та зовнішні. На підставі об’єднавчого критерію, яким є роль правових актів у регулюванні інтеграційних процесів у Євросоюзі, до внутрішніх джерел віднесено всі правові акти, що регулюють відносини з державами-членами, у тому числі їх співробітництво у формуванні спільної політики та в рамках форм співробітництва, а до зовнішніх – міжнародні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями й акти, ухвалювані органами співробітництва, що створені на їх основі.
Правові акти, що належать до внутрішніх джерел права Євросоюзу, є неоднорідними за своєю юридичною природою та сферою застосування. З цієї причини їх можна об’єднати в окремі групи, а саме: установчі документи, що включають у себе установчі договори та документи, прирівняні до них; акти, зобов’язального характеру, ухвалювані в результаті практики діяльності інституційного механізму Співтовариств, до яких належать: акти, передбачені установчими договорами (регламенти, директиви, постанови тощо); правові акти, ухвалювані в рамках СЗППБ та СОППКС, відповідно – у рамках другої і третьої опор Євросоюзу (спільні стратегії, спільні дії, спільні позиції, рішення та рамкові рішення тощо). В окрему групу внутрішніх джерел слід об’єднати ті джерела, відмінність яких зумовлена насамперед нечіткістю закріплення компетенції ЄС в установчих документах Євросоюзу та практикою їх прийняття і застосування органами Євросоюзу. До такої групи нетипових (особливих) джерел належать: рішення; резолюції; декларації Ради; акти представників держав-членів, що об’єднані в Раді; допоміжні конвенції, укладені на підставі ст. 293 Договору про заснування ЄС, та загальні принципи права.
У системі зовнішніх джерел визначено міжнародні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями, виділено їхні характерні особливості, запропоновано різні критерії для їх класифікації. Характерними рисами таких угод є обов’язковість для держав-членів та інститутів ЄС, а також можливість прямої дії їхніх положень. З огляду на те, що міжнародні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями є рамковими договорами, вони створюють та уповноважують спільні органи, які формують інституційний механізм. Такі органи у своїй практиці ухвалюють акти, юридична сила яких залежить від рівня співробітництва з третьою країною або міжнародною організацією. Найширшими повноваженнями в цій сфері наділені Ради асоціації, рішення яких становлять складову частину права ЄС, можуть мати пряму дію і тлумачитися Судом ЄС.
Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Україною (УПС) є одним із джерел права Євросоюзу, яке має зобов’язальну силу як для Євросоюзу та його держав-членів, так і для України. Акти, ухвалювані органами співробітництва, що створені на основі УПС, мають рекомендаційний характер і вимагають прийняття актів імплементації, серед яких окреме місце посідає План дій „Україна-Євросоюз”, ухвалений у лютому 2005 року. Цей План започатковує формування індивідуального acquis для України, імплементація якого забезпечить можливість майбутнього вступу України до Євросоюзу.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені в таких публікаціях автора:

Смирнова К.В. Акти спільної зовнішньої політики та політики безпеки як джерела права Європейського Союзу // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. – К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Видавн.-поліграф. центр „Київський університет”. – Вип. 29–30. – 2004. – С. 136–139.
Смирнова К.В. Акти „третьої” опори як джерела права Євросоюзу // Актуальні проблеми міжнар. відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 49. – Ч. ІІ. – 2004. – С. 123–126.
Смирнова К.В. Ідентифікація критеріїв виділення первинних джерел права Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнар. відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 41. – Ч. ІІ. – 2003.– С. 175–179.
Смирнова К.В. Ієрархія джерел права Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 40. – Ч. ІІ. – 2003. – С. 82–88.
Смирнова К.В. Зовнішні джерела права Євросоюзу, що регулюють відносини з третіми країнами // Актуальні проблеми міжнар. відносин: Зб. наук. праць. – Вип. 50. – Ч. І. – 2004. – С. 233–237.
Смирнова К.В. Акти „другої” та „третьої” опор як джерела права Євросоюзу // Актуальні аспекти Європейського права в контексті розширення Європейського Союзу: Тези доповідей наук.-практ. конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів. – К.: Інститут міжнародних відносин, 2004. – С. 7–18.
Смирнова К.В. До проблеми ієрархії джерел права Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. Матеріали наук.-теорет. конференції молодих вчених. – Вип. 43. – Ч. ІІ. – 2003. – С. 88–90.

Анотації:

Смирнова Ксенія Володимирівна. Джерела права Європейського Союзу. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
Дисертація присвячена дослідженню джерел права Євросоюзу, їх виокремленню та аналізу їхніх юридичних особливостей. У роботі розглядається взаємозв’язок джерел права Євросоюзу та acquis communautaire, що є ширшим за поняття джерел, які не включають рекомендаційних, необов’язкових актів, рішень Суду ЄС, доктринальних поняття та звичаю. Досліджується комплекс актів органів Євросоюзу, що їх автор аргументовано поділив на внутрішні та зовнішні на основі поєднання критеріїв об’єкта, суб’єкта, процедури прийняття та способу реалізації правових актів, де найголовнішим об’єднавчим чинником є роль правових актів у регулюванні інтеграційних процесів у Євросоюзі. Серед внутрішніх джерел права Євросоюзу автор досліджує систему установчих документів; актів, ухвалюваних інститутами Співтовариства; актів, схвалюваних у рамках другої (СЗППБ) і третьої (СОППКС) опор Євросоюзу. Серед зовнішніх джерел автор виокремлює міжнародні угоди з третіми країнами або міжнародними організаціями; акти, ухвалювані органами співробітництва в рамках міжнародних угод з третіми країнами або міжнародними організаціями.
Досліджується Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС), рекомендаційні акти органів співробітництва, які створені на її основі, серед яких окреме місце посідає План дій „Україна-Євросоюз” (2005 року), що сприятиме формуванню індивідуального acquis для України.
Ключові слова: Європейський Союз, Європейське співтовариство, джерела права Європейського Союзу, „спільний доробок” (acquis communautaire), спільна зовнішня політика та політика безпеки, співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах, акти інститутів Європейського співтовариства.

Смирнова Ксения Владимировна. Источники права Европейского Союза. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.
Диссертация посвящена исследованию источников права Европейского Союза, взаимодействию понятия источников и acquis communautaire в праве Евросоюза.
Анализ существующих федералистических, международно-правовых, „автономных” и „смешанных” концепций правовой природы Евросоюза показывает, что на современном этапе своего развития Евросоюз является особым объединением с чертами международной организации и государства. „Автономность” правопорядка Евросоюза проявляется прежде всего в средствах регулирования процессов интеграции. Источники права Евросоюза имеют собственные характерные черты и вместе с тем схожи в некоторых элементах с международно-правовыми и внутригосударственными актами.
Диссертация затрагивает проблему соотношения источников права Евросоюза и acquis communautaire, где понятие acquis communautaire является более широким, нежели понятие источников права Евросоюза. В работе анализируются существующие классификации источников права Евросоюза, акцентируется внимание на их несовершенном характере. Автор аргументировано предлагает разделение источников права Евросоюза на внутренние и внешние по критериям объекта, субъекта и процедуры принятия, способа реализации правовых актов, а также их роли в регулировании интеграционных процессов в Евросоюзе.
В работе анализируются внутренние источники, к которым относятся система учредительных документов, акты органов Евросоюза, регулирующие отношения интеграции в рамках первой, второй и третьей опор Евросоюза, принятие которых прямо предусмотрено Договором о создании ЕС (ст. 249), а также Договором о Евросоюзе (ст.ст. 12, 34). К внутренним источникам права Евросоюза автор также относит нетипичные (особенные) источники, принятие которых обусловлено практикой деятельности органов Евросоюза. Среди них анализируются акты, которые принимаются представителями государств-членов, объединенных в Совете; резолюции и решения Совета, которые носят обязательный характер; межинституциональные соглашения; конвенции, которые принимаются государствами-членами согласно ст. 293 Договора о создании ЕС. Особое внимание автор уделяет анализу общих принципов права, которые являются неотъемлемой частью системы источников права Евросоюза.
В рамках внешних источников права Евросоюза исследуются международные соглашения с третьими странами или международными организациями, их правовая природа и юридические характеристики. В работе исследуется место актов, которые принимаются органами сотрудничества, созданными на основе международных соглашений с третьими странами или международными соглашениями. В результате такого анализа сделан вывод, что юридическая сила актов органов сотрудничества зависит от уровня правового сотрудничества. Наиболее широкие полномочия по принятию решений, обязательных как для сторон соглашения, так и для государств – членов Евросоюза, имеет Совет ассоциации, создаваемый на основании соглашения об ассоциации на основе ст. 310 Договора о создании ЕС.
В диссертации анализируется Соглашение о партнерстве и сотрудничестве, заключенное между Европейскими сообществами, их государствами-членами и Украиной (CПC), которое является на сегодняшний день основой правового регулирования взаимоотношений Украины и Евросоюза. Особое внимание автор уделяет актам, которые принимаются органами сотрудничества на основе СПС, среди которых выделяет План действий „Украина – Евросоюз” (2005 г.). В результате анализа Плана действий автором сделан вывод о его рекомендательной силе и необходимости принятия имлементационных актов для его реализации.
Ключевые слова: Европейский Союз, Европейское сообщество, источники права Европейского Союза, „общее наследие” (acquis communautaire), общая внешняя политика и политика безопасности, сотрудничество в сфере охраны правопорядка и правосудия по уголовным делам, акты институтов Европейского сообщества.

Smyrnova Ksenya. Sources of the European Union Law. – Manuscript.
Thesis for obtaining the scientific degree of the Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11 – International Law. The Institute of International Relations of Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2005.
Abovementioned thesis is devoted to the research of European Union law sources, its definition and juridical characteristics. Interrelations between the EU law sources and acquis communautaire are being analyzed in the research. The acquis communautaire concept is wider than the EU law sources notion because the latter doesn’t include recommendations, nonbinding acts, political decisions, decisions of EC Court, doctrine notions and custom.
Complex of the EU acts, classified into internal and external on the criteria of object, subject, adoption procedure, implementation method and their role in integration process regulation in the EU, is being investigated in the work. Among the EU internal sources the author analyses establishing European integration entity Treaties, other statutory documents; acts of the EC institutes; acts adopted within the second (common foreign and security policy) and the third (coordination in justice and home affairs) pillar of the EU. Among the EU external sources the author analyses international agreements with the third countries or international organizations and acts adopted by the coordination bodies based on the international agreements.
The Partnership and Cooperation Agreement concluded between European Communities and their Member States, and Ukraine (PCA), recommendation acts of its coordination bodies are studied. Special attention is given to juridical characteristics and implementation particularities of Action Plan “Ukraine – the EU” (2005) that promotes an individual acquis for Ukraine.
Key words: European Union, European Community, European Union law sources, acquis communautaire, common foreign and security policy, coordination in justice and home affairs, European Community legal acts.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking