Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Джерела права Європейського Союзу (теоретичні аспекти)

 

СТРЄЛЬЦОВА Ольга Вікторівна

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних та правових учень

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2008



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник : доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України
ЗАЙЧУК Олег Володимирович,
Інститут законодавства Верховної Ради України, заступник директора

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ЛУЦЬ Людмила Андріївна,
Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент
НЕЛІП Михайло Іванович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Захист відбудеться “31” жовтня 2008 р. о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “26” вересня 2008 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Т. І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Вихід за межі державних кордонів економічного, політичного, культурного та інших аспектів суспільного життя призвів до розгортання процесів світової і регіональної інтеграції. В якості організаційних центрів, покликаних здійснювати управління означеними процесами виступають різноманітні інтеграційні об’єднання держав. І хоча кількість таких міждержавних об’єднань постійно збільшується, особливе місце серед них займає Європейський Союз (Євросоюз), який від часу заснування Європейських співтовариств перетворився з невеликої субрегіональної організації економічного характеру в якісно нове, наддержавне політичне утворення універсальної компетенції, що займає на сьогодні проміжне становище між міжнародно-правовими формами об’єднання держав (міжнародною міжурядовою організацією, конфедерацією) і державним утворенням (квазіфедеративною структурою).
Європейська інтеграція на всіх своїх етапах супроводжувалась високим рівнем правового регулювання. Форми фіксації норм права Євросоюзу, з одного боку, слугували головним регулятором інтеграції, сприяли її розвитку, а з іншого – втілювали її результати і потреби. Внаслідок цього, в Євросоюзі склалась своєрідна система джерел права, котра відображує всю неоднорідність нормативно-інституційної структури Європейських співтовариств і Євросоюзу та поєднує елементи джерел як міжнародного, так і національного права.
Повноцінним учасником європейських інтеграційних процесів прагне стати і Україна. Водночас, забезпечення ефективного співробітництва і взаємодії України з Євросоюзом та поступове входження до європейського політичного, економічного і правового простору можливе лише за умов наближення джерел вітчизняного права до правових принципів і стандартів, які діють у рамках європейських інтеграційних об’єднань. Здійснення конкретних заходів у цьому напрямку вимагає ґрунтовного та поглибленого вивчення джерел права Євросоюзу.
Варто зауважити, що інтеграційні процеси зумовили трансформацію методології загальнотеоретичного правознавства у бік розширення його об’єкта дослідження. На сьогодні таким об’єктом, окрім національних держав та їхніх правових систем, все більшою мірою стають також системи міжнародно-правові як всесвітнього, так і регіонального рівнів. При цьому, національна правова система зі всіма її компонентами, зокрема, джерелами права, осмислюється як елемент (реальний або потенційний) іншої правової системи, наприклад, правової системи Євросоюзу. Підтвердженням цього методологічного підходу можуть слугувати праці, присвячені проблемам права Євросоюзу таких теоретиків права, як П. М. Рабінович, Л. А. Луць, Н. М. Пархоменко, А. Л. Шевцов та ін.
До теперішнього часу дослідження форм зовнішнього виразу і закріплення норм права Євросоюзу велося переважно в аспекті їх міжнародно-правового аналізу. Крім того, виокремлення та вивчення джерел права Євросоюзу здійснювалось за суто юридичними, тобто формальними, здебільшого зовнішніми підставами. Такий підхід, звісно, дозволяє виявити особливості засобів правового регулювання, котрі застосовуються в межах європейських інтеграційних об’єднань, проте, не розкриває соціальної обумовленості джерел права Євросоюзу, залишає поза увагою ті першопричини, які безпосередньо зумовили їх специфічні риси.
Отже, актуальність дослідження теоретичних аспектів джерел права Євросоюзу визначається, з одного боку, необхідністю створення методологічної основи для формування цілісної концепції джерел права Євросоюзу і, зокрема, вивчення всієї сукупності факторів, які визначили зміст права Євросоюзу та форми його вираження, з іншого – орієнтацією України на ефективне співробітництво та поступову інтеграцію до європейського політичного, економічного і правового простору, що вимагає комплексного дослідження джерел права Євросоюзу.
Теоретичні аспекти джерел права досліджували такі вітчизняні та російські вчені-юристи, як С. С. Алексєєв, С. І. Вильнянський, Н. Л. Гранат, О. В. Зайчук, С. Л. Зивс, Д. А. Керімов, С. Ф. Кечек’ян, В. М. Косович, В. В. Лазарєв, П. Ф. Мартиненко, М. М. Марченко, Г. І. Муромцев, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун, А. Ф. Шебанов та ін. Проблемам окремих видів формально-юридичних джерел права присвячені праці Г. М. Александрова, Т. В. Апарової, І. Ю. Богдановської, С. К. Загайнової, В. В. Іванова, А. М. Колодія, В. В. Ладиченко, Б. В. Малишева, О. А. Назаренко, Т. І. Фулей та ін.
При обстоюванні загальнотеоретичних позицій щодо джерел права автор також спирався на досягнення видатних учених кінця ХІХ – початку ХХ ст.: А. М. Горовцева, Ф. Ф. Кокошкіна, К. М. Коркунова, Я. М. Магазинера, Й. В. Михайловського, Л. І. Петражицького, О. В. Тарановського, Є. М. Трубецького, М. Ю. Чижова, М. Д. Чубатого, Г. Ф. Шершеневича та ін.
Джерела права Євросоюзу розглядалися переважно фахівцями у галузі міжнародного та європейського права у поєднанні з вивченням інших аспектів права Євросоюзу. Серед українських і російських науковців, які зверталися до розгляду джерел права Євросоюзу у зв’язку з вивченням особливостей правової системи та інституційної структури європейських інтеграційних об’єднань на особливу увагу заслуговують праці М. М. Бірюкова, М. М. Гнатовського, І. А. Грицяка, В. Н. Денисова, Л. М. Ентіна, А. Я. Капустіна, С. Ю. Кашкіна, О. В. Кресіна, Л. А. Луць, М. М. Мікієвича, В. І. Муравйова, А. В. Омельченка, В. Ф. Опришка, В. Посельського, Л. Д. Тимченка, Б. М. Топорніна, А. С. Фастовець, А. О. Четверікова, Ю. С. Шемшученка та ін. При цьому, безпосередньо проблемам формально-юридичних джерел права Євросоюзу присвячені праці А. М. Москаленка, К. В. Смирнової.
У роботі використовувались праці зарубіжних науковців: Ж.-Л. Бержеля, Дж. В. Бріджа, П. Бромхеда, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, В. Кернза, К. Кол’яра, Р. Кросса, Д. Ласока, А. Нашиц, П. Пескатора, И. Сабо, П. Свободи, Ж.-Л. Сорона, А. Татама, Р. Уолкера, Т. К. Хартлі та ін.
Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених проблемам джерел права Євросоюзу. Проте, ці роботи не містять комплексного теоретичного аналізу джерел права Євросоюзу, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України з теми „Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у створенні загальнотеоретичної основи для формування наукової концепції джерел права Євросоюзу.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
розглянути розвиток концептуальних підходів до визначення категорії „джерело права” та уточнити у зв’язку з цим значення, в яких застосовується дане поняття;
узагальнити і синтезувати поширені уявлення про джерела права та дослідити матеріальні, ідейні, інституційні та формально-юридичні джерела права відповідно до рівнів правоутворення;
з метою формування методологічного підґрунтя для всебічного аналізу джерел права Євросоюзу, розглянути окремі види формально-юридичних джерел права та виявити специфіку їх дії у рамках європейських країн, які належать до континентальної та англосаксонської правових сімей;
дослідити генезис природних, соціальних і духовних правотворчих чинників, які обумовили особливості засобів правового регулювання в рамках Євросоюзу, надати авторські дефініції матеріальних та ідейних джерел права Євросоюзу;
проаналізувати інституційні джерела права Євросоюзу, виявити особливості правової природи самого інтеграційного об’єднання (Євросоюзу), його інститутів і органів, наділених повноваженнями приймати юридично обов’язкові акти та правотворчих процедур, які застосовуються у рамках європейських інтеграційних об’єднань;
розглянути існуючі підходи до класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу і критично осмислити їх з позицій сьогодення;
запропонувати авторську класифікацію формально-юридичних джерел права Євросоюзу та надати характеристику окремих їх видів.
Об’єктом дослідження є процес правоутворення в межах європейських інтеграційних об’єднань і, зокрема, фактори правоутворення, властиві кожному окремому рівню даного процесу.
Предметом дисертаційного дослідження є матеріальні, ідейні, інституційні та формально-юридичні джерела права Євросоюзу.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження виступає сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. За допомогою діалектичного методу пізнання здійснювалось дослідження та обґрунтування основних понять, які використовуються в роботі та вивчення джерел права Євросоюзу й інших правових явищ в контексті їх розвитку та взаємозв’язку. Формально-логічний метод застосовувався при дослідженні джерел права відповідно до рівнів правоутворення; при класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу, а також формулюванні висновків роботи; порівняльно-правовий – при вивченні концептуальних підходів до визначення поняття „джерело права”; аналізі правової природи Євросоюзу; історико-правовий – при дослідженні становлення і розвитку окремих видів формально-юридичних джерел права в рамках романо-германської й англосаксонської правових сімей, а також при аналізі матеріальних й ідейних джерел права Євросоюзу; індукції і дедукції – при визначенні понять „матеріальне джерело права Євросоюзу”, „ідейне джерело права Євросоюзу”, „інституційне джерело права Євросоюзу”, „формально-юридичне джерело права Євросоюзу”; системно-функціональний – при дослідженні ролі компетентних інститутів Євросоюзу в правотворчому процесі; як засіб з’ясування місця кожного окремого виду формально-юридичних джерел права у системі джерел права Євросоюзу; аналогії – при визначенні загальних та специфічних ознак деяких різновидів формально-юридичних джерел права Євросоюзу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, яке присвячено теоретичним аспектам джерел права Євросоюзу.
Найбільш істотні результати, що відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми такі:
вперше:
доведено, що при розгляді джерел права відповідно до рівнів процесу правоутворення, поряд із матеріальними, ідейними і формально-юридичними джерелами права, самостійним різновидом виступають інституційні джерела права, під якими розуміються, у широкому значенні – держава або міждержавне об’єднання, а у більш вузькому – компетентні правотворчі органи і, зокрема, їх діяльність, направлена на встановлення або санкціонування норм права;
запропоновано авторське визначення матеріальних джерел права Євросоюзу як сукупності природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших факторів правоутворення об’єктивного характеру, котрі, складаючись у ході цивілізаційного розвитку впродовж усієї історії Європи, виступили безпосередньою основою для створення Євросоюзу та обумовили формування особливої системи його формальних джерел права;
подано авторське визначення ідейних джерел права Євросоюзу як системи концептуальних підходів і доктринальних течій, що сформувались у руслі так званої „європейської ідеї” та знайшли свого втілення у проектах відомих європейських мислителів і суспільних діячів, які на протязі багатьох століть виступали за викорінення війн та об’єднання народів і держав Європи;
сформульована дефініція, за якою інституційними джерелами права європейських інтеграційних об’єднань виступають у найбільш загальному значенні – сам Євросоюз як особлива організація політичної влади, а у більш вузькому розумінні – правотворча діяльність його компетентних інститутів і органів, які, за допомогою спеціальних правотворчих процедур, здійснюють об’єктивацію правових норм, що регулюють процеси європейської інтеграції, у визначені форми права;
запропоновано класифікувати формально-юридичні джерела права Євросоюзу відповідно до форм, в які втілюються загальнообов’язкові правові приписи інститутів і органів Євросоюзу і держав-членів на: 1) джерела первинного і вторинного права (законодавства); 2) джерела договірного права; 3) джерела прецедентного права; 4) загальні принципи права;
дістало подальшого розвитку:
положення про те, що необхідність узагальнення і синтезу всіх існуючих на сьогодні підходів до визначення змісту категорії „джерело права” вимагає розгляду джерел права у безпосередньому зв’язку з процесами правоутворення; аргументовано, що фактори правоутворення, властиві кожному окремому рівню правоутворення виступають джерелами права цих рівнів;
дослідження юридичної природи джерел первинного права (установчих договорів); обґрунтовано, що юридична природа установчих договорів носить комплексний характер, оскільки поєднує риси як нормативно-правового договору (його міжнародного, конфедеративного, федеративного та конституційного різновидів), так і нормативно-правового акта найвищої юридичної сили (Конституції). Серед ознак, що притаманні установчим договорам як нормативно-правовим актам конституційного характеру виділено та проаналізовано зміст і значущість таких: а) основоположний, установчий характер; б) широта предмета правового регулювання; в) верховенство, найвища юридична сила; г) пряма дія норм; ґ) юридична база вторинного законодавства, а також інших джерел права Євросоюзу; д) особливий порядок прийняття і внесення змін;
вивчення дискусійних питань стосовно місця прецеденту у системі правових актів Євросоюзу. Зокрема, розглянуті такі складові доктрини прецеденту Суду ЄС, як концепції acte clair (питання, котре вже було вирішено у конкретній справі) і delegation sectorale des fonctions judiciaires (“частковий перерозподіл судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшої розробки загальнотеоретичних питань джерел права Євросоюзу. Висновки, пропозиції та рекомендації, що містяться у дисертації, можуть бути враховані у діяльності державних органів України, котрі займаються питаннями правового регулювання відносин України та Євросоюзу, а також питаннями гармонізації законодавства України із законодавством Євросоюзу. Результати дисертаційного дослідження також можуть використовуватись у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з курсів „Теорія держави і права”, „Право Європейського Союзу”, „Європейське право”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення і висновки, котрі містяться у дисертації, розглядались на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 29 травня 2002 р.; тези опубліковані); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 10–11 квітня 2003 р.); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14–15 листопада 2003 р.; тези опубліковані).
Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 12 статтях, з них 5 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та 2 – у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, три розділи, які об’єднують сім підрозділів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок, включаючи список використаних джерел з 251 найменування на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризуються методологічна основа, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ перший „Загальнотеоретична характеристика джерел права як основа дослідження джерел права Євросоюзу” складається з двох підрозділів, присвячених характеристиці концептуальних підходів до визначення поняття „джерело права” та окремих видів формально-юридичних джерел права.
У підрозділ 1.1. “Концептуальні підходи до визначення поняття „джерело права” з метою формування методологічної основи для аналізу джерел права у рамках правової системи Євросоюзу досліджено еволюцію доктринальних підходів та наукових концепцій до визначення змісту категорії „джерело права”. На думку дисертанта, різне розуміння поняття джерела права зумовлене, насамперед, складністю і багатогранністю цього явища, а також історичною епохою і належністю дослідників до різних шкіл. Виходячи з цього, аналізується спектр поглядів стосовно того, звідки випливає право і що є його джерелом в межах природно-правової, позитивістської, нормативістської, історичної, психологічної, соціологічної правових шкіл.
Досліджуються погляди дореволюційних учених на проблему джерел права. Відзначаючи потужність і прогресивність наукової думки того часу, автор робить висновок, що саме тоді у науковий обіг були запроваджені основні теоретичні положення, поняття та категорії, якими і досі оперують вітчизняні правознавці при вивченні джерел права. Послідовно аналізується пошук найбільш адекватного визначення джерела права у працях науковців радянського періоду та сучасних правознавців.
Особлива увага приділяється порівняльному аналізу підходів до розуміння поняття „джерело права”, що склались у вітчизняній і європейській правовій доктрині. Зокрема, досліджуються концепції джерел права в англійській, німецькій, румунській, угорській та французькій теорії права.
Досліджується генезис факторів правоутворення об’єктивного і суб’єктивного характеру та розглядаються джерела права відповідно до рівнів процесу правоутворення. Автор констатує, що у спеціальних правових дослідженнях розповсюдженою є точка зору, згідно з якою, відсутність загальновизнаного поняття джерела права обумовлена недооцінкою питання про джерела права і недостатністю його теоретичної розробки. Критично осмисливши дану позицію, дисертант дійшов висновку, що проблема багатозначності й нечіткості поняття джерела права та великої кількості різнопланових підходів до його розуміння обумовлена не тільки відсутністю ґрунтовних теоретичних розробок у цій сфері, а також тим, що вивчення джерел права нерідко ведеться у відриві від процесу правоутворення. Водночас, у найбільш широкому, загальному розумінні джерела права можуть бути охарактеризовані саме як причини і закономірності генезису, формування права, а тому мають розглядатися у безпосередньому зв’язку з процесом правоутворення. На думку дисертанта, правотворчі фактори, властиві кожному з рівнів правоутворення, виступають одночасно джерелами права цих рівнів. Тим самим, джерелами права визнаються як фактори, що створюють зміст права, так і фактори, які надають праву загальнообов’язкового значення, за умови їх дії на різних етапах процесу правоутворення.
Обстоюється точка зору, що держава або, у контексті даного дисертаційного дослідження міждержавне об’єднання, яким виступає Євросоюз, і, зокрема, правотворча діяльність їх органів, направлена на встановлення або санкціонування норм права є самостійним видом джерел права, який, відповідно до рівня правоутворення, можна охарактеризувати як інституційне джерело права. Даний висновок ґрунтується на тому, що саме державна (чи наднаціональна) влада опосередковує зв’язок права з об’єктивно існуючими суспільними відносинами та відіграє визначальну роль у створенні правових норм, шляхом надання правовим установленням загальнообов’язкового характеру.
Відповідно до рівнів правоутворення виділяються і поетапно характеризуються матеріальні, ідейні, інституційні та формально-юридичні джерела права.
Дисертант вважає, що запропонований підхід сприяє зближенню існуючих позицій та дозволяє перейти від односторонності правових шкіл і наукових концепцій до синтезу накопичених поглядів і знань.
У підрозділі 1.2. “Види формально-юридичних джерел права” крізь призму методологічних підходів теорії держави і права досліджуються окремі види формально-юридичних джерел права. Коло обраних для аналізу джерел обумовлено необхідністю створення теоретичного підґрунтя для вивчення джерел права європейських інтеграційних об’єднань і визначається тим, в які саме форми втілюються загальнообов’язкові правові приписи держав-членів та інститутів і органів Євросоюзу. Виходячи з цього, у роботі розглядаються характерні риси нормативно-правового акту, нормативно-правового договору, прецеденту і загальних принципів права. Зазначається, що дія кожного з цих різновидів джерел права складалась по-різному залежно від того, в якій правовій сім’ї він формувався і застосовувався. А оскільки правові системи держав-членів Євросоюзу є представниками двох правових сімей – романо-германської і англосаксонської, то і дослідження нормативно-правового акту, нормативно-правового договору, судового прецеденту та загальних принципів права здійснюється на основі порівняльного аналізу їх дії у межах цих двох правових сімей, зокрема, в рамках правових систем окремих європейських країн (Австрії, Великобританії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Португалії, ФРН, Франції та ін.).
Розділ другий „Матеріальні, ідейні та інституційні джерела права Євросоюзу” складається з трьох підрозділів, в яких аналізуються матеріальні, ідейні та інституційні джерела права Євросоюзу.
Підрозділ 2.1. “Матеріальні джерела права Євросоюзу” присвячений характеристиці природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших факторів правоутворення, котрі виступають матеріальними джерелами права Євросоюзу. Обґрунтовується, що створення Європейських співтовариств, а пізніше на їх основі Євросоюзу стало можливим завдяки тому, що у 50-ті роки ХХ ст. у цій частині світу склались необхідні передумови у вигляді унікальної комбінації факторів, які сприяли інтеграції європейських держав. Європейська інтеграція на всіх своїх етапах супроводжувалась високим рівнем правового регулювання. Форми фіксації норм права Євросоюзу, з одного боку, слугували головним регулятором інтеграції, сприяли її розвитку, визначали головні цілі та завдання, а з іншого – втілювали її результати і потреби. Тому, автор вважає, що чинники, які сприяли інтеграції, виступили також факторами, що обумовили виникнення, розвиток, зміст права Євросоюзу і, відповідно, являють собою природні, історичні, культурні, релігійні, політичні, економічні та інші фактори правоутворення об’єктивного характеру або матеріальні джерела права Євросоюзу.
Природні фактори правоутворення або джерела права у природному аспекті характеризуються взаємодією географічних, кліматичних та інших чинників, які безпосередньо впливають на правоутворення і опосередковано – на правотворчий процес. Ще в XVIII ст. Ш.-Л. Монтеск’є, досліджуючи у трактаті „Про дух законів…” процес впливу кліматичних умов на право, писав: „Якщо вірно, що характер розуму і пристрасті серця надзвичайно відмінні у різних кліматах, то закони повинні відповідати і різниці цих пристрастей, і відмінності цих характерів”. Серед природних джерел права Євросоюзу автор виділяє помірність клімату; наявність багатьох природних рубежів; близькість морів і судноплавних річок, які забезпечують легкий доступ практично до всіх частин субконтиненту; обмеженість запасу родючих земель тощо. Кожна з цих особливостей мала свої глибокі соціальні наслідки.
Історичні фактори правотворення складалися впродовж усієї історії Європи і визначаються головними віхами цивілізаційного розвитку європейських країн.
Як культурний фактор правоутворення значний вплив на Європу справила спільна правова культура, котра у всіх європейських країнах, у більшій (на континенті) чи меншій (в Англії) мірі зазнала впливу римського права.
Релігійним об’єднавчим чинником виступило християнство і, зокрема, його урбаністичний і раціоналістичний варіант – католицизм.
Вагомим фактором правоутворення виступили чинники політичного характеру, які спонукали європейські країни до об’єднання. Дисертант умовно поділяє політичні інтеграційні чинники на внутрішні і зовнішні. Внутрішнім фактором політичного порядку виступила необхідність припинити незлагоду між державами всередині європейського континенту. Зовнішньополітичний об’єднавчий фактор полягав у необхідності: 1) відновлення позицій європейських держав у світовій політиці після Другої світової війни; 2) об’єднанні задля ймовірного спільного протистояння зовнішньому противнику. Зокрема, прихованим стимулом для інтеграції західноєвропейських держав виявився розкол континенту на два ворогуючі табори, створення НАТО, Ради Економічної Взаємодопомоги і Організації Варшавського Договору.
Аналіз економічних об’єднавчих чинників і, відповідно, економічних факторів правоутворення, дозволив виділити наступні: 1. Розростання виробничих сил за межі національних ринків, що об’єктивно вимагало інтернаціоналізації виробництва і капіталу; 2. Високорозвинена ринкова економіка, котра у західноєвропейському контексті мала три складові: а) наявність розвиненого промислового потенціалу; б) ринковий тип господарювання; в) однорідність інституційної структури економіки; 3. Поліцентрична структура об’єднання.
Коло правотворчих факторів природного і загальносоціального характеру можна розширювати і доповнювати, проте обрані для дослідження чинники видаються оптимальними для того, щоб дослідити матеріальні джерела права Євросоюзу в усій їх повноті й багатоманітності.
У підрозділі 2.2. “Ідейні джерела права Євросоюзу” досліджуються концептуальні підходи та доктринальні течії, які сформувались у руслі так званої „європейської ідеї” та знайшли свого втілення у проектах об’єднання Європи, що висувалися відомими європейськими мислителями та суспільними діячами.
Автором доводиться, що суспільні перетворення, котрі тягнуть за собою зміни у правовій сфері – результат дії не лише об’єктивних причин, які лежать у сфері реального життя (суспільне буття). Важливою та необхідною умовою слугує також підготовка суспільної свідомості на позитивне сприйняття майбутніх реформ. Для цього, у свою чергу, необхідно сформувати концепцію, „ідею”, навколо якої можливо об’єднати людей. Стосовно Євросоюзу такого роду концепцією послужила так звана „європейська ідея” – сукупність проектів об’єднання народів і держав Європи в єдину політичну організацію. Такі проекти неодноразово висловлювалися провідними представниками європейської суспільної думки, які на протязі багатьох століть виступали за викорінення війн в Європі і політичне об’єднання її народів. Дисертант вважає, що сукупність концепцій об’єднання європейських країн являють собою ідейні джерела права Євросоюзу. У цьому контексті розглядаються пропозиції щодо створення союзу європейських держав таких провідних представників політико-правової думки як П. Дюбуа, І. Подебрад, Д. де Сюллі, В. Пенн, Ш.-І. де Сен-П’єр, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Р. Куденхове-Калергі, А. Бріан, Ж. Моне, Р. Шуман.
Підрозділ 2.3. “Інституційні джерела права Євросоюзу” присвячений комплексному аналізу особливостей правової природи Євросоюзу, а також його інститутів і органів, наділених повноваженнями приймати юридично обов’язкові акти та правотворчих процедур, які застосовуються у рамках європейських інтеграційних об’єднань.
Обстоюється точка зору, що інституційним джерелом права Євросоюзу у найбільш загальному розумінні виступає сам Євросоюз як особлива організація політичної влади. У більш вузькому значенні інституційним джерелом права Євросоюзу є правотворча діяльність його компетентних інститутів і органів, які, за допомогою спеціальних правотворчих процедур, здійснюють об’єктивацію правових норм, що регулюють процеси європейської інтеграції, у визначені форми права.
Складність питання про правову природу Євросоюзу, насамперед, обумовлена тим, що на сучасному етапі свого розвитку Євросоюз виступає як складне за своєю структурою формування, складовими елементами якого є Європейське співтовариство (ЄС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) – І опора Євросоюзу, а також структури, що відповідають за спільну зовнішню політику та політику безпеки (СЗППБ) та співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері (СПСКС) – відповідно ІІ і ІІІ опори Євросоюзу. Функціональна відмінність між опорами Євросоюзу полягає у тому, що в рамках Європейських співтовариств найбільшою мірою проявляється державоподібний характер об’єднання, а у межах СЗППБ та СПСКС співробітництво здійснюється переважно на міждержавному рівні за допомогою міжнародно-правових механізмів та інструментів. У наслідок цього, Євросоюз займає проміжне становище між міжнародно-правовими формами об’єднання держав і державним утворенням (квазіфедеративною структурою), що знаходить свій прояв у наявності у нього рис мінімум трьох видів державних союзів: міжнародної міжурядової організації, конфедерації та федерації. У роботі наводиться аналіз міжнародно-правових рис та ознак державності в правовій природі Євросоюзу. Здобувач підтримує погляди тих правознавців, які визначають Євросоюз як об’єднання особливого характеру (sui generis) з автономним правопорядком.
Визначається, що основними носіями правотворчих повноважень у рамках європейських інтеграційних організацій є Рада Євросоюзу, Європейський парламент, Європейська комісія, Суд Європейських співтовариств та Європейська рада. Розглядається компетенція, склад, внутрішня структура цих інститутів, виявляються їхні особливості, місце та роль у процесі прийняття юридично обов’язкових рішень. Автор акцентує увагу на дослідженні правотворчих процедур, за допомогою яких приймаються правові акти Євросоюзу. Зокрема, аналізуються такі законодавчі процедури як консультативна процедура, процедура отримання згоди Європейського парламенту (процедура санкціонування), процедура співпраці, процедура спільного прийняття рішень Радою Євросоюзу і Європейським парламентом, а також процедура прийняття Європейською комісією актів делегованої нормотворчості („комітологія”). Робиться висновок про те, що специфіка правової природи Євросоюзу, його компетентних інститутів та правотворчих процедур, які застосовуються у рамках європейських інтеграційних об’єднань безпосередньо зумовлюють особливості формально-юридичних джерел права Євросоюзу.
Розділ третій „Формально-юридичні джерела права Євросоюзу” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню підходів до класифікації формально-юридичних джерел права європейських інтеграційних об’єднань та видів формально-юридичних джерел права Євросоюзу.
У підрозділі 3.1. “Підходи до класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу” аналізу піддається широкий спектр поглядів вітчизняних, російських та європейських правознавців на проблему класифікації формально-юридичних джерел права Євросоюзу. Виявлено, що доктринальні підходи до побудови системи джерел права Євросоюзу вирізняються значним розмаїттям і носять суперечливий характер. З огляду на теоретичне спрямування дисертаційного дослідження, на основі узагальненого критерію, яким виступають форми, в які втілюються правові приписи інститутів і органів Євросоюзу і держав-членів, автор пропонує об’єднати всі джерела права Євросоюзу у чотири групи: по-перше, джерела первинного і вторинного права (законодавства); по-друге, джерела договірного права; по-третє, джерела прецедентного права; по-четверте, загальні принципи права. На думку здобувача, така класифікація носить універсальний характер, оскільки дозволяє врахувати комплексну природу права Євросоюзу, за її допомогою можна розкрити відмінні особливості окремих його джерел, а також простежити існуючі між ними взаємозв’язки.
Підрозділ 3.2. “Види формально-юридичних джерел права Євросоюзу” присвячений дослідженню джерел первинного і вторинного права (законодавства) Євросоюзу, джерел договірного права, джерел прецедентного права і загальних принципів права як джерел права Євросоюзу.
При дослідженні джерел первинного і вторинного права (законодавства) Євросоюзу вивчається система установчих документів Євросоюзу, а також юридичні акти, що приймаються компетентними інститутами і органами Євросоюзу.
Розглядаючи установчі документи, автор акцентує особливу увагу безпосередньо на договорах про заснування Європейських співтовариств і Євросоюзу, котрі є фундаментальними, базовими джерелами права, оскільки виступають правовою основою виникнення і діяльності європейських інтеграційних об’єднань. Визначається, що їх юридична природа вирізняються значною специфікою, котра проявляється в наявності у них рис як нормативно-правового договору (його міжнародного, конфедеративного, федеративного та конституційного різновидів), так і нормативно-правового акта найвищої юридичної сили (Конституції).
Конституційний характер установчих документів отримує свого підтвердження у рисах, які характеризують їх зв’язок з суспільними процесами в рамках європейських інтеграційних об’єднань і виступають ознаками установчих договорів як основного джерела права Євросоюзу. Серед найважливіших ознак установчих договорів автор виділяє і детально аналізує такі: 1) основоположний, установчий характер; 2) широта предмета правового регулювання; 3) верховенство, найвища юридична сила; 4) пряма дія норм; 5) юридична база вторинного законодавства, а також інших джерел права Євросоюзу; 6) особливий порядок прийняття і внесення змін тощо.
На відміну від первинного законодавства, що є результатом спільної нормотворчості держав-членів, вторинне законодавство має своїм джерелом акти, котрі приймаються компетентними інститутами і органами Євросоюзу. Поняття „вторинне законодавство” Євросоюзу включає дві категорії документів. По-перше, це правові акти, що приймаються на основі установчих договорів (з метою їх конкретизації та деталізації). Система таких актів складається з трьох компонентів (підсистем), які відповідають трьом опорам Євросоюзу і мають, відповідно, різні юридичні властивості. Дисертант досліджує основні правові характеристики актів, ухвалюваних в рамках І опори Євросоюзу на підставі ст. 249 Договору про заснування ЄС (регламенти, директиви, рішення, рекомендації і висновки) і розглядає правові документи, що є інструментами правового регулювання у межах СЗППБ і СПСКС (спільні стратегії, спільні позиції, спільні акції, рамкові рішення та рішення). По-друге, у роботі розглядаються так звані „нетипові акти” (акти sui generis), правовий режим яких не регламентується установчими договорами, зокрема, правила процедури (внутрішні регламенти), котрі визначають внутрішню організацію і порядок функціонування інститутів Євросоюзу, а також рішення Ради, що приймаються на підставі ст. 202 Договору про заснування ЄС.
У підрозділі досліджуються особливості джерел договірного права Євросоюзу. Визначається, що систему договірних джерел права становлять: міжнародні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями; допоміжні конвенції між державами-членами Євросоюзу; акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді Євросоюзу та міжінституційні угоди. Здобувач здійснює юридичний аналіз кожного різновиду джерел договірного права з точки зору його місця у системі джерел права Євросоюзу, юридичної сили, суб’єктного складу, об’єкту регулювання, можливості прямої дії, а також компетенції Суду ЄС щодо здійснення попереднього контролю і тлумачення.
Обґрунтовується точка зору, що рішення Суду Європейських співтовариств (Суду ЄС) є не тільки правозастосовчими, а й правотворчими актами, тобто виступають джерелами прецедентного права Євросоюзу. Досліджені дискусійні питання стосовно місця прецеденту в системі правових актів Євросоюзу. Здобувачка підтримує погляди тих вчених, які відзначають вагоме значення судового прецеденту для правопорядку європейських інтеграційних об’єднань, додатково аргументує необхідність включення його до кола джерел права Євросоюзу. Шляхом аналізу серії рішень Суду ЄС, прийнятих ним по конкретним справам, а також винесених у преюдиціальному порядку (на підставі ст. 234 Договору про заснування ЄС), дисертантка простежує еволюцію прецеденту як джерела права у рамках правопорядку Євросоюзу. Визначається, що основними складовими доктрини прецеденту в межах Євросоюзу виступають розроблені Судом ЄС концепції acte clair („питання, котре вже було вирішено у конкретній справі”) і delegation sectorale des fonctions judiciaires (“часткового перерозподілу судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів), які оформили трансформацію рішень Суду ЄС з акта тлумачення і застосування права Євросоюзу у повноцінне джерело права, наділене прямою дією на території держав-членів.
Також, у підрозділі здійснений аналіз загальних принципів права як джерела права Євросоюзу. Розглядаються різноманітні підходи до визначення місця загальних принципів права у системі джерел права Євросоюзу, їх ролі і значення для правопорядку європейських інтеграційних об’єднань, а також встановлення їх конкретного переліку і змісту. Виявлено, що провідну роль у ствердженні загальних принципів права як джерела права Євросоюзу відіграв Суд ЄС, який шляхом прийняття рішень по справам сформулював ряд фундаментальних юридичних принципів неписаного характеру і звів їх до рангу вищих норм права європейських інтеграційних об’єднань. Автор доводить, що на сьогодні загальні принципи права, поряд із установчими документами, займають найвищу сходинку в ієрархії джерел права Євросоюзу. Виділено і проаналізовано основні загальні принципи права Євросоюзу, а саме: принцип правової визначеності, принцип законних очікувань, принцип солідарності, принцип рівності, принципи пропорційності і субсидіарності, основні права людини.
У Висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у дослідженні не тільки формальних джерел права Євросоюзу, а всієї системи факторів, які визначають зміст права європейських інтеграційних об’єднань і форми його вираження. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є наступні висновки.
1. Проблема визначення змісту категорії „джерело права” є предметом однієї з найдавніших наукових дискусій. У різні часи до неї зверталися правознавці, висвітлюючи той чи інший аспект питання. Це значною мірою сприяло тому, що в юридичній науці поняття джерела права є одним з найбільш дискусійних і багатозначних.
На теперішній час, як у вітчизняній, так і в європейській правовій доктрині склалось декілька підходів до визначення джерела права. По-перше, у так званому матеріальному значенні під джерелом права розуміють сили або фактори, які створюють право, викликають правові установлення до життя. По-друге, у формально-юридичному значенні джерелом права визнаються певні форми зовнішнього виразу та закріплення правових норм (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, судовий прецедент тощо). Ряд правознавців поряд із матеріальними і формальними виділяють також джерела права в ідейному (ідеологічному) розумінні, до яких відносять правосвідомість суспільства та різноманітні правові доктрини, концепції тощо.
2. Водночас, звертаючись до розгляду джерел права з позицій цілісного і системного підходу, слід виходити з того, що формування права являє собою складний, багатоетапний процес, кожному рівню якого притаманні відповідні фактори правоутворення, що виступають джерелами права. Матеріальні джерела права являють собою сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших правотворчих факторів об’єктивного характеру, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права. Ідейним джерелом права виступає правосвідомість як правотворчий фактор суб’єктивного характеру, через який об’єктивні правотворчі чинники впливають на майбутній зміст правових норм. Інституційним джерелом права у найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада (стосовно даного дослідження – міждержавне об’єднання, яким є Євросоюз), у силу того, що саме держава опосередковує зв’язок права з об’єктивно існуючими суспільними відносинами та надає правовим установленням загальнообов’язкового характеру. У більш вузькому значенні інституційним джерелом права є правотворча діяльність держави (міждержавного об’єднання) через уповноважені органи, що спрямована на встановлення або санкціонування норм права. Нарешті, формальним джерелом права виступає результат правотворчої діяльності держави (міждержавного об’єднання) – форми вираження і закріплення норм права.
Тим самим, джерелами права визнаються як фактори, що створюють зміст права, так і фактори, які надають праву загальнообов’язкового значення, а також форми об’єктивації правових норм за умови їх дії на різних етапах процесу правоутворення. Такий підхід сприяє зближенню існуючих позицій та дозволяє перейти від односторонності правових шкіл і наукових концепцій до синтезу накопичених поглядів і знань.
3. Сучасним правовим системам європейських країн властивий плюралізм форм фіксації правових установлень, який виявляється у тому, що правове регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою широкого кола формально-юридичних джерел права. Водночас, значення різних форм права в окремих європейських державах не є однаковим. У силу історичних і правових традицій у тих країнах, які належать до романо-германської правової сім’ї основну роль продовжують відігравати нормативно-правові акти. Проте, закон більше не сприймається як єдине і переважне джерело права, а у розширювальних методах його тлумачення та заповнення прогалин проявляється правотворча роль судової практики. Так само у державах, правові системи яких представляють англосаксонську правову сім’ю, значні сфери суспільного життя, поряд із прецедентом, охоплюються правовим регулюванням законодавчих актів. Чільне місце у системах джерел права європейських країн відводиться також нормативно-правовим договорам та загальним принципам права.
4. Європейська інтеграція, що призвела до створення Європейських співтовариств і Євросоюзу, стала можливою завдяки тому, що у середині ХХ ст. склалися необхідні передумови у вигляді унікальної комбінації чинників природного та загальносоціального характеру, що спонукали європейські держави до об’єднання. А оскільки європейська інтеграція супроводжувалась високим рівнем правового регулювання, саме ці чинники, на думку автора, виступили також факторами, що обумовили виникнення, розвиток, зміст права Євросоюзу і, відповідно, являють собою природні, історичні, культурні, релігійні, політичні, економічні та інші фактори правоутворення або матеріальні джерела права Євросоюзу. Таким чином, матеріальними джерелами права Євросоюзу є сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших факторів об’єктивного характеру, котрі, складаючись у ході цивілізаційного розвитку впродовж усієї історії Європи, виступили безпосередньою основою для створення Євросоюзу та обумовили формування специфічної системи його формальних джерел права.
5. Суспільні перетворення, що тягнуть за собою зміни у правовій сфері – результат дії не лише об’єктивних причин, які лежать у сфері реального життя. Важливою та необхідною умовою слугує також підготовка суспільної свідомості на позитивне сприйняття майбутніх реформ. Для цього, у свою чергу, необхідно сформувати концепцію, „ідею”, навколо якої можливо об’єднати людей. Стосовно Євросоюзу такого роду концепцією послужила так звана „європейська ідея” – сукупність проектів об’єднання держав Європи в єдину політичну організацію. Отже, ідейними джерелами права Євросоюзу виступають концептуальні підходи та доктринальні течії, котрі сформувались у руслі так званої „європейської ідеї” та знайшли свого втілення у проектах відомих європейських мислителів та суспільних діячів, які протягом багатьох сторіч виступали за викорінення війн та об’єднання народів і держав Європи.
6. Визначальним фактором у процесі створення своєрідної системи юридичних інструментів, які забезпечують правове регулювання інтеграційних процесів, виступає сам Євросоюз як особлива організація політичної влади. Виходячи з цього, Євросоюз охарактеризовано у роботі як інституційне джерело права європейських інтеграційних об’єднань (в широкому розумінні). У більш вузькому значенні інституційним джерелом права є правотворча діяльність компетентних інститутів Євросоюзу, які, за допомогою спеціальних правотворчих процедур, здійснюють об’єктивацію правових норм, що регулюють процеси європейської інтеграції, у визначені форми права.
7. Юридичне закріплення формальних джерел права європейських інтеграційних об’єднань характеризується невизначеністю. Внаслідок цього, доктринальні підходи до побудови системи джерел права Євросоюзу вирізняються значним розмаїттям і носять суперечливий характер. З огляду на загальнотеоретичне спрямування даного дисертаційного дослідження, залежно від форм, в які втілюються правові приписи інститутів і органів Євросоюзу і держав-членів, запропоновано об’єднати всі джерела права Євросоюзу у чотири групи: по-перше, джерела первинного і вторинного права (законодавства); по-друге, джерела договірного права; по-третє, джерела прецедентного права; по-четверте, загальні принципи права. Така класифікація носить універсальний характер, оскільки дозволяє врахувати комплексну природу права Євросоюзу, за її допомогою можна розкрити відмінні особливості окремих його джерел, а також простежити існуючі між ними взаємозв’язки.
8. Джерелами первинного і вторинного права (законодавства) Євросоюзу є установчі документи європейських інтеграційних об’єднань, а також правові акти, що приймаються компетентними інститутами і органами Євросоюзу. Джерела первинного і вторинного права Євросоюзу вважаються головними компонентами системи його джерел, оскільки, маючи ознаки правових актів, виступають основними та найважливішими інструментами правового регулювання суспільних відносин у межах європейських інтеграційних об’єднань. Взаємовідносини між цими двома групами джерел права характеризуються найбільш тісним характером системних зв’язків та визначаються принципом ієрархічності, адже перші мають основоположний характер, наділені вищою юридичною силою і, як правило, прямо передбачають прийняття других, а другі приймаються на підставі перших (з метою їх конкретизації і деталізації) та не повинні їм суперечити. Особливістю даної категорії джерел права є їх змішаний характер, який відображує комплексну природу самого Євросоюзу. Зазначена особливість проявляється в наявності у них ознак як нормативно-правових актів внутрішньодержавного права, так і властивостей традиційних міжнародно-правових актів, а також власних специфічних рис, котрі відрізняють їх і від перших, і від других.
9. Договірні джерела права Євросоюзу включають у себе міжнародні угоди, укладені Європейськими співтовариствами і Євросоюзом з третіми країнами та міжнародними організаціями; допоміжні конвенції між державами-членами Євросоюзу; акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді; міжінституційні угоди. Договірні джерела права Євросоюзу як за формою укладання, так і за змістовними характеристиками є нормативно-правовими договорами. Залежно від процедури укладання, суб’єктного складу та сфери дії договірні джерела права Євросоюзу можуть носити як міжнародно-правовий, так і внутрішній характер. Аналіз даної групи джерел права Євросоюзу дозволив дійти висновку про обмеженість ролі договірних джерел права як інструмента правового регулювання інтеграційних процесів у межах Євросоюзу порівняно з актами, що приймаються інститутами Європейських співтовариств і Євросоюзу, у чому, зокрема, проявляється відмінність європейських інтеграційних об’єднань від класичних міжнародних міжурядових організацій.
10. До групи джерел прецедентного права належать рішення Суду ЄС, які носять прецедентний характер. Особливість джерел прецедентного права Євросоюзу розкривається у тому, що установчі договори прямо не уповноважують Суд ЄС встановлювати нові норми права, а покладають на нього завдання збереження одноманітності права Європейських співтовариств при тлумаченні і застосуванні цих договорів. Водночас, діючи на підставі повноважень, наданих установчими договорами, Суд ЄС розробив доктрину прецеденту як інструмента формування норм права Євросоюзу, що використовується ним для заповнення прогалин у праві Євросоюзу і de facto є обов’язковим для застосування іншими інститутами та судами держав-членів. Система доктрини прецеденту включає концепції „acte clair” і „delegation sectorale des fonctions judiciaires”. „Acte clair” дозволяє розв’язати питання, в якому випадку можна говорити про прецедент як про джерело права ЄС, що підлягає безпосередньому застосуванню та володіє верховенством і прямою дією на території держав-членів. Концепція „часткового перерозподілу судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів визначає, яким чином використовується прецедент як джерело права Євросоюзу судами держав-членів при визначальній, контролюючій і нормоутворюючій ролі Суду ЄС і загальній правозастосовчій ролі національних судів.
11. Загальні принципи права є концентрованим виразом найбільш суттєвих рис і цінностей, притаманних правовій системі Євросоюзу. В них знаходять свого втілення важливі демократичні традиції, що поділяються як державами-членами, так і Євросоюзом у цілому. Практика Суду ЄС свідчить, що дійсність правових актів Євросоюзу у вирішальній мірі визначається тим, чи відповідають ці акти не тільки установчим договорам, а й загальним принципам права. Наявність такої невідповідності у разі порушення справи про визнання недійсними актів інститутів Євросоюзу в Суді ЄС буде слугувати безперечною підставою для їх скасування. Все це дозволяє говорити про загальні принципи права як про вище, „надпозитивне” джерело права Євросоюзу, що є критерієм легітимності законодавства останнього і застосовується у випадку прогалин у ньому.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Стрєльцова О. В. Загальні принципи права як джерело права Європейського Союзу / О. В. Стрєльцова // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип. 14. – К., 2003. – С. 516–526.
2. Стрєльцова О. В. Становлення та розвиток принципу основних прав людини як джерела права Європейського Союзу / О. В. Стрєльцова // Право України. – 2003. – № 11. – С. 158–161.
3. Стрєльцова О. В. Судовий прецедент та судова практика: проблема співвідношення (теоретичний аспект) / О. В. Стрєльцова // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 9. – С. 91–98.
4. Стрєльцова О. В. Актуальні питання джерел права в аспекті правоутворення / О. В. Стрєльцова // Держава і право: зб. наук. праць. Вип. 39. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – С. 47–53.
5. Стрєльцова О. В. Прецедент як джерело права Європейського Союзу (теоретичний аспект) / О. В. Стрєльцова // Судова апеляція. – 2007. – № 2 (7). – С. 119–125.
6. Стрєльцова О. В. Рада з питань співробітництва між Україною та Європейськими співтовариствами (Європейським Союзом) / О. В. Стрєльцова // Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 5 : П–С. – 2003. – С. 214.
7. Стрєльцова О. В. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами / О. В. Стрєльцова // Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 6 : Т–Я. – 2004. – С. 168–169.
8. Стрєльцова О. В. Уповноважений України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції / О. В. Стрєльцова // Юридична енциклопедія. – К.: Вид-во „Українська енциклопедія” імені М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 6: Т–Я. – 2004. – С. 217.
9. Стрєльцова О. В. Європейський ордер на арешт / О. В. Стрєльцова // Великий енциклопедичний юридичний словник. – К.: ТОВ «Вид-во „Юридична думка”», 2007. – С. 247–248.
10. Стрєльцова О. В. Євроюст / О. В. Стрєльцова // Великий енциклопедичний юридичний словник. – К.: ТОВ «Вид-во „Юридична думка”», 2007. – С. 250–251.
11. Стрєльцова О. В. Джерела права Європейського Союзу / О. В. Стрєльцова // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: матеріали наук.-практ. конференції за міжнародною участю (29 травня 2002 р.). – К.: Вид-во УАДУ, 2002. –
Т. 1. – 2002. – С. 207–208.
12. Стрєльцова О. В. Деякі питання розвитку вітчизняного права в аспекті інтеграції України до Європейського Союзу / О. В. Стрєльцова // Молодь у юридичній науці: зб. тез доповідей Міжнародної наук.-практ. конференції молодих вчених [“Другі осінні юридичні читання”], (14–15 листопада 2003 р.). – Хмельницький: Вид-во ХІУП, 2003. – С. 360–361.

Стрєльцова О. В. Джерела права Європейського Союзу (теоретичні аспекти). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2008.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів джерел права Євросоюзу. З метою формування методологічного підґрунтя для аналізу джерел права Євросоюзу, досліджуються концептуальні підходи до визначення поняття „джерело права”, здійснений аналіз джерел права відповідно до рівнів процесу правоутворення та розглянуті окремі види формально-юридичних джерел права. Виділено і послідовно охарактеризовано матеріальні, ідейні та інституційні джерела права Євросоюзу. Проведена класифікація формально-юридичних джерел права Євросоюзу відповідно до узагальненого критерію, яким виступають форми, в які втілюються загальнообов’язкові правові приписи інститутів і органів Євросоюзу і держав-членів. Проаналізовано джерела первинного і вторинного права (законодавства) Євросоюзу, джерела договірного права, джерела прецедентного права та загальні принципи права. На підставі вивчення всієї сукупності факторів, які визначили зміст права Євросоюзу та форми його вираження створена загальнотеоретична основа для формування наукової концепції джерел права Євросоюзу.
Ключові слова: джерело права, Європейський Союз, матеріальні джерела права Європейського Союзу, ідейні джерела права Європейського Союзу; інституційні джерела права Європейського Союзу, формально-юридичні джерела права Європейського Союзу.

Стрельцова О. В. Источники права Европейского Союза (теоретические аспекты). Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины. – Киев, 2008.
Диссертация посвящена исследованию теоретических аспектов источников права Европейского Союза. С целью формирования методологической основы для анализа источников права Европейского Союза исследуются концептуальные подходы к определению понятия „источник права”, осуществлен анализ источников права в соответствии с уровнями процесса правообразования и рассмотрены отдельные виды формально-юридических источников права. Выделены и последовательно охарактеризованы материальные, идейные и институционные источники права Европейского Союза.
Материальные источники права Европейского Союза определяются в работе как совокупность природных, исторических, культурных, религиозных, политических, экономических и других факторов правообразования объективного характера, которые, складываясь в ходе цивилизационного развития на протяжении всей истории Европы, выступили непосредственной основой для создания Европейского Союза и обусловили формирование особой системы его формально-юридических источников права.
Идейными источниками права Европейского Союза являются концептуальные подходы и доктринальные течения, которые сформировались в русле так называемой «европейской идеи» и воплотились в проектах наиболее видных европейских мыслителей и общественных деятелей, которые в течении многих веков выступали за искоренение войн и объединение народов и государств Европы.
Институционным источником права Европейского Союза выступает, в наиболее широком смысле, сам Европейский Союз как особая организация политической власти. В более узком значении институционным источником права Европейского Союза является правотворческая деятельность его компетентных институтов и органов, которые, с помощью специальных правотворческих процедур, осуществляют объективацию правовых норм, регулирующих процессы европейской интеграции, в определенные формы права.
Проведена классификация формально-юридических источников права Европейского Союза. В зависимости от форм, в которые облекаются правовые предписания институтов и органов Европейского Союза и государств-членов, предложено объединить все формально-юридические источники права Европейского Союза в четыре группы: источники первичного и вторичного права (законодательства); источники договорного права; источники прецедентного права; общие принципы права. Проанализированы отдельные виды формально-юридических источников права Европейского Союза. На основании изучения всей совокупности факторов, которые определяют содержание права Европейского Союза и формы его выражения создана общетеоретическая основа для формирования научной концепции источников права Европейского Союза.
Ключевые слова: источник права, Европейский Союз, материальные источники права Европейского Союза, идейные источники права Европейского Союза; институционные источники права Европейского Союза, формальные источники права Европейского Союза.

Strel'tsova O. V. Sources of law for European Union (theoretical aspects). – Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of the Sciences (Law) on the speciality 12.00.01 – theory and history of state and law; history of political and legal studies. – V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2008.
The thesis is devoted to the investigation of theoretical aspects of sources of law for European Union. With the purpose of forming of methodological grounds for the analysis of sources of law for European Union, the conceptual approaches to the determination of concept ,,source of law" are researched, the analysis of sources of law according to the levels of law-making process is made and separate types of formal sources of law are considered. The material, ideological and institutional sources of law for European Union are defined and consistently described. The classification of formal sources of law for European Union in accordance with the generalized criterion – the forms, which are the embodiment of obligatory legal orders of institutes and organs of European Union and states-members, is conducted. The sources of original and second law (legislations) of European Union, treaty law sources, case-law sources and general principles of law are analyzed. On the basis of studying all factors, which defined the content of law for European Union and forms of its expression, general theoretical basis for forming of scientific conception of sources of law for European Union is created.
Key words: source of law, European Union, material sources of law for European Union, ideological sources of law for European Union; institutional sources of law for European Union, formal sources of law for European Union.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: розкриття бухгалтерських адвокатом науково доказів поліції мирової інформаційного комп'ютерних оперативної смартфонів спеціальних розслідуванні електричної Вимагання працівників Виникнення Канади Виправлення Виправні кооперативі експерта моральних навчальні представницькі засуджених провадження соціального церкви контроль масової батьків боржника управлінні військовослужбовців протиправні міжнародних лікувальну конкуренції торгівлю хабарництво Німеччини підвищеної податкової спеціального господарського обстановки заподіяної немайнової моральної службовими життю малолітніми незаконними незаконними внутрішніх екологічних НКВС Віктимологічна профілактика Влада автомобільної громади розслідування Внутрівідомчий Внутрішнє переконання прикордонні Європейському Внутрішньоуправлінська Європейського політики факторів християнства радянського трубчастих Геґеля жертву Гарантії землю слідчого проступки фінансових Гарантія забезпечення податкового паритетність Гендерна смислової правових Геокриміногенна Гідність прокуратури майном адміністрацій консультаційних Господарський підприємців інвестиційної підтримки корпоративних акціонерних лікарськими банкрутства податків Гродський контроль порядок громадянського Громадянин Громадянство Громадянське Громадянські Грошові Групова насильницька Гуманізація інтервенція Делегування Деліктний Деліктологія управління судової громадянське Держава влада допомога інформаційна кадрова транскордонного тероризму соціальної торгівлі житлово політика місцевих політика регуляторна служба політичне охорони аграрного туризму природні агропромислового безпеки зайнятості населення торгівлі промисловості промислового регіону підприємництва освітнього митної монополій освітніх праці транспортних залізничного аграрного ринку культури кооперації олійного охороні регіонів пенсійного телекомунікаційної туристичної фондового освіти регіону розвитку туризму давальницькою програмування транспортної техногенної гуманітарній партійної допомоги населення гетьманату Пенсійного мінерально вищою економікою судів життєдіяльності інноваційною місцевому пенітенціарною охорони пожежною приватизацією вищої здоров'я інтелектуальних культури європейської допомогою електроенергетики рекреаційного безпеки військовими середньої охорони переробних органів контроль фондового сільськогосподарського злочинністю нотаріальною цінних ліцензійної Буковині економічної інноваційних службовець фінансовий природокористування гілок етнічними Криму папери навчальними страхування неповнолітніхмитної громадянського Дністрянського Петрункевича західноукраїнських Державотворчий Дефектність управління унітарній адміністративного доказів канонічного конституційногоподаткового Джерела Європейського Союзу Джерела трудового Диспозитивність

 


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking