Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні

 

Венедіктова Ірина Валентинівна

Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків - 2003


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: - доктор юридичних наук, професор
Кузнєцова Наталія Семенівна,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
професор кафедри цивільного права.

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор
Луць Володимир Васильович,
Академія муніципального управління,
завідувач кафедри цивільного права;

-доктор юридичних наук, доцент
Майданик Роман Андрійович,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри цивільного права.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія,
кафедра цивільного права,
МОН України, м.Одеса.

Захист відбудеться 9 грудня 2003 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
Автореферат розісланий 30 жовтня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Розвиток суспільних відносин завжди вимагає свого забезпечення відповідними правовими інституціями, які належним чином регулювали б цей процес. За таких умов у цивілістиці з’являється велика кількість нових правових конструкцій для регламентації правового простору реалізації діяльності суб’єктів цивільно-правових відносин, до яких відноситься і інститут довірчого управління майном. Сутність даної юридичної конструкції дозволяє усунути прогалини в регулюванні питань щодо управління власністю та надає широкі можливості суб’єктам цивільних правовідносин моделювати свою правову поведінку по ефективному управлінню довіреним майном, а також можливість швидкого реагування на змінення кон’юнктури ринку або умов договору. Тому дисертаційна робота „Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні” є нагальним кроком до висвітлення і розв’язання проблем управління власністю та проблем існування довірчих відносин в цій сфері.
Єдиної наукової думки про те, яку ж конструкцію треба вводити, щоб ліквідувати прогалини в управлінні майном, у цивілістиці України до цього часу ще не існує. Р.А. Майданик і С.О. Сліпченко в наукових дослідженнях зупинилися на необхідності введення конструкції довірчої власності (trust), а М.М. Слюсаревський вказує на інститут управління чужим майном як єдино правильну альтернативу довірчій власності. Актуальність обраної теми дисертаційної роботи збільшилася з прийняттям Закону України від 19 червня 2003 р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який запроваджує в право України інститут довірчої власності і проголошує формою його реалізації договір управління майном. Незважаючи на наявність наукових досліджень у цій сфері, питання правового регулювання довірчого управління майном продовжує залишатися дискусійним, що є вагомою підставою для нового дослідження з приводу розвитку й застосування цього інституту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язано з науковими розробками Національного університету внутрішніх справ, які здійснюються за напрямками, затвердженими Академією правових наук України, а також відповідає змісту Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України, визначених Наказом МВС України №356 від 11 травня 2001 р. „Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.” (державна реєстрація № 0186.0.070867). Тема роботи знайшла також своє відбиття в плані дослідницької діяльності кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні проблеми регулювання правовідносин фідуціарного характеру, що складаються з приводу управління майновою масою. Предметом дисертаційної роботи є дослідження договору довірчого управління майном як форми реалізації інституту довірчого управління майном в Україні, його поняття, змісту, дії та припинення, а також правових наслідків невиконання (неналежного виконання) умов даного договору.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження інституту довірчого управління майном, зокрема договору довірчого управління майном як форми його реалізації, яка має бути досягнута шляхом критичного аналізу наукової цивілістичної доктрини, існуючої юридичної практики і стану законодавства в Україні і за кордоном.
Для досягнення поставленої мети в дисертації зроблена спроба вирішити наступні задачі:
• дослідити гносеологію інституту довірчого управління майном;
• здійснити теоретичний порівняльний аналіз інституту довірчого управління майном з альтернативними конструкціями цивільного права;
• довести хибність висновків щодо розуміння інституту довірчого управління майном як модифікації конструкції трасту;
• дати визначення поняття „договір довірчого управління майном” через комплексний аналіз складників цього поняття: цивільно-правової категорії „управління”, закріпленого в терміні „довірче” фідуціарного характеру цього договору й об’єкта договору довірчого управління, який міститься в терміні „майно”;
• розглянути сферу застосування правового інституту довірчого управління майном;
• визначити місце розглядуваного договору в системі договірного права;
• розкрити сутність договору довірчого управління майном, дати його загальну характеристику, визначити його предмет;
• висвітлити права й обов’язки сторін за цим договором, розкрити його зміст;
• проаналізувати правові наслідки невиконання (неналежного виконання) умов договору довірчого управління майном;
• вирізнити підстави припинення дії досліджуваного договору;
• сформулювати конкретні пропозиції й рекомендації по вдосконаленню законодавства і правозастосовчої практики з питань реалізації інституту довірчого управління майном.
Методи дослідження. Методологічну й загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження становлять загальнонаукові методи пізнання соціально-правових явищ і досягнення науки цивільного права й чинного законодавства України.
Історичний метод передбачає дослідження розвитку і становлення інституту довірчого управління майном в Україні, зв’язок минулого й сьогодення. Порівняльно-правовий метод використовано для з’ясування місця договору довірчого управління майном в системі інших договорів, а також правового інституту довірчого управління майном порівняно з іншими конструкціями цивільного права України. Формально-юридичний метод надав можливості проаналізувати зміст правових норм національного законодавства і законодавства інших країн. Ретроспективний метод застосовано при визначенні генезису інституту і договору довірчого управління майном, а перспективний – для конструювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики України. Конкретно-соціологічний, статистичний та інші інструменти наукового аналізу дозволили розширити емпірічну базу та ввести в науковий обіг нові й маловідомі дані.
Теоретичну основу для виконання поставлених завдань склали праці видатних вчених у галузі цивільного права: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, С.М. Братуся, А.В. Венедиктова, В.В. Вітрянського, М.В. Гордона, Д.М. Генкіна, О.В. Дзери, В.О. Дозорцева, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвеєва, Д.І. Мейєра, Р.Л. Наришкіної, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, І.О. Покровського, О.А. Пушкіна, З.В. Ромовської, В.І. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Я.М. Шевченко, Ю.К. Толстого, Г.Ф. Шершеневича, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова та ін.
Емпірічною базою дослідження послужила договірна практика різних суб’єктів підприємницької діяльності (банки та інші фінансові установи, довірчі товариства, інвестиційні компанії тощо), які застосовують або надають такий вид послуг, як довірче управління майном.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що наукова робота виконана на новому теоретичному рівні і є комплексним дослідженням сутності та змісту договору довірчого управління майном в ракурсі його реалізації як форми правового інституту довірчого управління майном. На монографічному рівні проведено всебічний теоретико-функціональний аналіз договору довірчого управління майном.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення й висновки, зокрема:
• удосконалено теоретичне обґрунтування існування правового інституту довірчого управління майном і визначена його відмінність від аналогічних конструкцій в цивільному праві України;
• вперше запропоновано вважати траст “квазіречевим інститутом”, оскільки в праві України немає законодавчої регламентації правовідносин, які виникають між сторонами при встановленні трасту; поняття цього інституту запозичено з правової системи загального права, а його обґрунтування дається за допомогою термінів і юридичних здобутків континентального права;
• доведено, що договір довірчого управління майном є безпосередньою формою реалізації інституту довірчого управління майном в Україні, який треба розглядати як самостійну діяльність управителя по реалізації чужих суб’єктивних майнових прав та обов’язків, яка може бути спрямована на збереження і примноження переданого в довірче управління майна, а також зменшення або попередження збитків від його використання шляхом реалізації правомочностей володіння, користування й розпорядження в обсязі, встановленому установником управління;
• по-новому сформульовано розуміння дії договору довірчого управління майном: “За договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає другій (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління, яка зобов'язується від свого імені управляти цим майном шляхом здійснення правомочностей користування, розпорядження й володіння ним в інтересах установника управління або особи, ним зазначеної (вигодонабувача)”;
• по-новому визначено загальну мету договору довірчого управління майном - отримання певного ефекту від професіонального управління довіреним майном в інтересах установника управління без переходу до довірчого управителя права власності на нього шляхом виникнення в останнього правомочностей володіння, розпорядження й користування цією майновою масою;
• отримало подальший розвиток визначення ознак договору довірчого управління майном як фідуціарної угоди: наявність високої взаємодовіри контрагентів; відсутність чітко визначеного змісту повноважень одного з контрагентів - довірчого управителя, оскільки сторони взаємовідкриті і прагнуть досягти максимально кращого результату, який неможливо конкретизувати заздалегідь; можливість для кожної зі сторін в односторонньому порядку розірвати договірні відносини з причини втрати довіри до контрагента; договірні відносини можуть бути розірвані без пояснення мотивів такого акту стороною-ініціатором; поряд з укладенням звичайної угоди передбачається ще одна, яка має неформальний характер і ніби існує між контрагентами неписано, а як тільки умови цієї неписаної угоди не виконуються, розривається і реальний договір; за фідуціарною угодою одна особа юридично є утримувачем права, яке в соціальному плані належить іншій особі, і за рахунок цього може незаконно набути вигоди для себе;
• уперше визначено поняття управління як цивільно-правової категорії. Це виконання довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника, по володінню, користуванню й розпорядженню його майном і в його інтересах;
• запропоновано ввести до кола об’єктів довірчого управління майном грошові кошти, валютні цінності й розробити специфічний механізм управління ними в рамках конструкції довірчого управління майном;
• удосконалено поняття „довірчий управитель”: це правосуб’єктна фізична або юридична особа, здатна за правовою формою діяльності й наявністю спеціального резервного фонду, а також за іншими показниками здійснювати чужі суб’єктивні права й обов’язки по управлінню довіреним майном, виконуючи правомочності володіння, користування й розпорядження ним в обсязі, встановленому установником управління;
• отримало подальший розвиток визначення характерних рис й відмінних ознак договору довірчого управління майном від інших подібних йому договорів у системі цивільно-правових правочинів України: за специфічним предметом і змістом договору, довірчим (фідуціарним) характером, можливістю для контрагентів обирати, яким чином конструювати конкретний договір довірчого управління майном – як оплатний чи безоплатний, реальний чи консенсуальний або як договір на користь третьої особи;
• запропоновано низку конкретних пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства і правозастосовчої практики.
Практичне значення одержаних результатів можна окреслити трьома головними аспектами:
• результати дисертаційної роботи будуть сприяти подальшому розширенню і поглибленню наукових пошуків у вивченні проблеми інституту довірчого управління майном;
• матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці методичних та дидактичних матеріалів при викладанні курсів „Цивільне право України”, „Підприємницьке право України”, „Порівняльне приватне право”;
• наукові рекомендації можуть бути корисними для вдосконалення чинного законодавства, правозастосовчої практики, для більш успішного подалання негативних наслідків переходу до товарно-ринкових відносин.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки й положення роботи викладені в публікаціях дисертантки, доповідалися на міжнародних, вузівських наукових та науково-практичних конференціях: курсантів і слухачів 1997-2000 рр. (Університет внутрішніх справ, м. Харків); ад’юнктів і слухачів магістратури (Харків, 2001р.); „Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації” (Харків, 2001р.); „Проблеми цивільного права” (Харків, 2001р.); „Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001р.); „Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (Донецьк, 2002р.); ад’юнктів і магістрів (Харків, 2002р.). Вони також обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, методологічних семінарах ад’юнктів і магістрів. Матеріали дисертації використовувалися при викладанні курсу „Цивільне право України” в Національному університеті внутрішніх справ і в Народній українській академії.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у 7 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та у збірниках наукових праць і матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура роботи. Структура дисертації зумовлена цілями й характером дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок та 12 сторінок списку використаних джерел (150 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовуються актуальність і ступінь дослідження проблеми, визначаються його мета й основні задачі, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, можливі сфери практичного застосування зроблених дисертанткою висновків і пропозицій.
Розділ 1. “ Передумови виникнення і сфера застосування інституту довірчого управління майном в Україні” містить чотири підрозділа. У підрозділі 1.1. “Історичні й економічні передумови виникнення правового інституту довірчого управління майном” з’ясовуються історико-правові й економічні чинники становлення цього інституту, показується, що ідеї конструкції довірчого управління майном не нові, їх зародки існували в Давньому Римі. Ще за часів дореволюційної Росії стали формуватися відносини комерційного управління чужим майном. Цей процес призупинився в радянські роки, коли регулювання економічної і правової сфери життя відбувалося на командно-адміністративних засадах, і завданням цивілістів було обгрунтувати підпорядкування цивілістичних відносин державному впливу й пояснити адміністративні втручання держави в господарський оборот цивілістичними категоріями, а не виробляти нові цивілістичні конструкції. Тому питання про управління майном на засадах суто цивільно-правових інститутів виникло як наслідок реанімації приватної власності тільки в 90-ті роки ХХ ст. в умовах переходу до ринкової економіки. Таким чином, ідеї введення довірчого управління майном були відроджені й модернізовані. Ретельний аналіз правових та економічних чинників дав можливість здобувачці визначити такі передумови виникнення інституту довірчого управління майном в Україні, як-то: а) трансформація економічних відносин, пов’язана перш за все з підвищенням ролі приватної власності, процесами приватизації; б) відкритість капіталу для акумуляції при відсутності відповідного механізму контролю за цими процесами; в) прогалини й недоліки у вітчизняному цивільному законодавстві; г) наявність існування реальних відносин, які вже склалися у сфері банківського, інвестиційного та іншого управління, виникнення довірчих компаній; д) нагальна потреба отримати швидкий ефект від розпорядження об’єктами народного господарства, що зумовлено державною політикою в цілому; е) приклад позитивного досвіду здійснення довірчих операцій у сфері управління майном в країнах Західної Європи; є) вимоги Ради Європи по уніфікації цивільного законодавства європейських держав. Йдеться про попередження ситуацій, коли іноземна фірма, розпочинаючи свою діяльність на території України або інвестуючи капітал в українські підприємства, стикається з проблемою неможливості оперувати загальновизнаними юридичними категоріями й механізмами. Звичайно, такі механізми мають бути адаптовані до вітчизняного правового середовища й відповідати правилам національного законодавства, але їх сутність і результати застосування мають бути прописані за загальновизнаними стандартами, що сприятиме ефективному співробітництву у царині міжнародного підприємництва.
Підрозділ 1.2. “Порівняльний аналіз інституту довірчого управління майном з альтернативними конструкціями цивільного права” висвітлює переваги розглядуваного інституту порівняно з іншими правовими конструкціями, призначенням яких є регламентація відносин по управлінню майном. Зазнають аналізу інститути довірчої власності (trust), права оперативного управління, управління чужим майном, фідуціарного управління, агентського договору, прокури, торгівельного представництва.
Розглядаючи інститут довірчої власності (trust), дисертантка критикує існуючі в науковій спільноті непоодинокі думки про те, що новий інститут довірчого управління майном треба розміщати в площині довірчої власності, вважати його модифікацією трасту, аналогом трасту в континентальній правовій системі, комплексною конструкцією зобов’язального характеру, ідентичною за своєю природою з українським варіантом рецепції трасту, підставою виникнення права довірчої власності як речевих правовідносин; юридичною формулою, яка дозволяє обійти значні труднощі, пов’язані з рецепцією довірчої власності. Доводиться, що, маючи однакові предмет регулювання правовідносин і мету їх встановлення, інститут довірчого управління майном і інститут трасту оперують різними методами і правовими засобами для досягнення цієї мети, а також істотно відрізняються один від одного за юридичним змістом. Також піддається критики доктрина подвійної природи трасту, що виражається в тому, що між інститутом довірчої власності й інститутом довірчого управління майном різниця несуттєва й обидва їх можна означити поняттям „траст”. Акцентується увага на тому, що такий інститут, як траст, неможливо запровадити без докорінних змін всього цивільно-правового набуття континентальної держави, а обмежитися простим включенням трастових норм у цивільне законодавство. На думку дисертантки, траст треба вважати “квазіречевим інститутом”, оскільки в праві України немає законодавчої регламентації правовідносин, які виникають між сторонами при встановленні трасту; поняття інституту запозичено з правової системи загального права, а його обґрунтування дається за допомогою термінів і юридичного набуття континентального права. Критикується законодавче закріплення договору управління майном як форми реалізації інститутів довірчого управління майном і довірчої власності, які є між собою альтернативними, і введення одного виключає застосування другого в одній правовій системі.
У підрозділі 1.3. “Сфера застосування правового інституту довірчого управління майном” дисертантка доходить висновку, що цей інститут має перспективу для застосування його при управлінні пенсійними фондами (державними й позабюджетними), страховими і громадськими фондами, державною власністю, інвестиційними потоками, майновими авторськими й суміжними правами, майном недієздатної чи обмежено дієздатної особи, при управлінні спадковою масою тощо. Сфера застосування зумовлює своєрідність прояву інституту довірчого управління майном, на що вказує дисертантка, розкриваючи особливості довірчого управління майном в різних сферах, їх переваги й недоліки, і дає з цього приводу рекомендації.
Звертається увага на те, що в рамках конструкції довірчого управління майном необхідно розробити специфічний механізм управління грошовими коштами, валютними цінностями і майновими правами, який має бути нормативно закріплений у Законі України „Про довірче управління майном”. На думку дисертантки, механізм управління грошовими коштами, який представлений в Законі України від 19 червня 2003 р. „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, недосконалий, оскільки має помилкове підгрунтя (не можна ототожнювати правовідносини довірчої власності і довірчого управління майном), а також містить термінологічну плутанину, невизначеність і протиріччя як в самих нормах Закону, так і нормам статей ЦК України.
У підрозділі 1.4. „Місце договору довірчого управління майном у системі цивільно-правових договорів України” розглядається система цивільно-правових договорів України, яка в своєму існуванні динамічна й не залишається незмінною. Причому певного роду зміни, що відбуваються, не призводять до її розпаду, а навпаки, тільки наповнюють і збагачують її структуру.
Для досягнення поставленої мети дисертантка здійснює порівняльний аналіз договору довірчого управління майном і договорів доручення, комісії, транспортного експедирування, комерційної концесії, банківського вкладу, банківського рахунку, про надання послуг, зберігання, страхування, підряду, управління організацією як юридичною особою і зобов’язання з виконання дій у чужих інтересах без доручення. При цьому обираються такі критерії для порівняння, як: предмет договору, його мета, загальна характеристика, істотні умови, строк виконання, суб’єктний склад, від імені кого й за чий рахунок здійснюється угода, наявність винагороди за її виконання, віднесення прав та обов’язків по угодах, можливість виконання обов’язків третьою особою, випадки односторонньої відмови від договору однією зі сторін, специфіка відповідальності сторін та підстави припинення договору. Визначаються характерні риси й відмінні ознаки договору довірчого управління майном і близьких до нього угод у системі цивільно-правових правочинів України. Порівнюючи розглядуваний договір з подібними правовими інститутами, дисертантка доходить висновку, що подібної конструкції правовідносин, як у договорі довірчого управління майном, не зустрічається в жодному іншому договорі. Договір довірчого управління майном є самостійним, який з прийняттям нового Цивільного кодексу України посів належне йому місце в системі цивільних правочинів.
Розділ 2. “Загальна характеристика договору довірчого управління майном” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Поняття договору довірчого управління майном” авторка виходить з того, що рівень, характер та урегульованість узгодження умов договору є запорукою його ефективності. Під договором довірчого управління майном розуміється як угода про виникнення, зміну і припинення певних правовідносин, так і зобов’язання сторін, що виникають з неї, а також документ, що фіксує акт виникнення такого зобов’язання. У загальному вигляді договір довірчого управління майном, як і будь-який інший договір, призначений узгоджувати волю суб’єктів економічної діяльності, виступає засобом саморегулювання економічних відносин, є тим кінцевим результатом, у якому воля сторін знаходить своє загальне вираження. Особлива увага приділяється одному з важливих елементів договору – меті його встановлення. Як матеріальна підстава укладання договору, вона впливає на юридичний характер і зміст укладуваного договору, оформлюючись у конкретну правову форму й реалізуючись через договірну конструкцію. У загальному вигляді метою договору довірчого управління майном є одержання відповідного ефекту від професіонального управління довіреним майном в інтересах установника управління без переходу до довірчого управителя права власності на нього шляхом виникнення в останнього правомочностей володіння, розпорядження й користування цим майном.
В умовах введення нових ринкових механізмів змінюється і смислове навантаження правових категорій. У науковій доктрині питання про управління власністю не вирішується однозначно. Наявність наукової дискусії дає підстави для здійснення нових досліджень у цій сфері. Дисертанткою проведено аналіз цивільно-правової категорії „управління” і запропоновано поняття останнього: управління - це здійснення довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника майна, по володінню, користуванню й розпорядженню його майном і в його інтересах. Дисертантка вважає, що управління – це абстрактна категорія, яка існує і в кожній з правомочностей тріади права власності, і поза цим правом, а може бути винесена і в окрему правомочність.
Аналіз об’єкта довірчого управління майном дозволяє зробити цікаві висновки. По-перше, запропоновано вважати об’єктом довірчого управління рухомі й нерухомі речі, цінні папери, грошові кошти, валютні цінності, майнові комплекси, майнові права, результати творчої діяльності й виключні права, документи, що супроводжують їх рух, а також набуті управителем в процесі довірчого управління права та інше майно. По-друге, перелічене майно має відповідати таким умовам: бути дозволеним законом, знаходитися в необмеженому цивільному обороті; над ним не повинно бути встановлено режиму права повного господарського відання, оперативного управління або іншого речевого права, окрім права власності; не знаходитися в заставі без попереднього повідомлення про це установником управління довірчого управителя; бути здатним для відокремлення від іншого майна установника управління і майна довірчого управителя. По-третє, гроші й майнові права, на думку авторки, є специфічним об’єктом довірчого управління майном і потребують розробки окремого механізму управління, який повинен бути закріплений у Законі України „Про довірче управління майном”.
Результати аналізу конститутивних ознак розглядуваного договору дають підстави поглибити зміст теоретичного поняття „довірче управління майном”, під яким необхідно розуміти ініціативну самостійну діяльність управителя по реалізації чужих суб’єктивних прав та обов’язків, яка може бути спрямована на збереження і примноження переданого в довірче управління майна, а також зменшення або попередження збитків від його використання шляхом реалізації правомочностей володіння, користування й розпорядження в обсязі, встановленому установником управління.
Таким чином, спираючись на вищенаведене, дисертантка проводить думку, що за договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає другій (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління, а друга сторона зобов'язується від свого імені управляти ним шляхом здійснення правомочностей користування, розпорядження й володіння в інтересах установника управління або особи, ним зазначеної (вигодонабувача).
У підрозділі 2.2. “Предмет та ознаки договору довірчого управління майном” деталізується предмет правового регулювання, визначаються загальні й особливі правила договору. Дисертантка виходить з того, що предметом довірчого управління майном є фактична поведінка конкретних суб’єктів, з якою пов’язаний зміст прав та обов’язків суб’єктів цих правовідносин, а також самі відносини, що складаються з приводу діяльності управителя майна по ефективному здійсненню правомочностей власника майна в інтересах останнього або вказаної ним особи. З огляду на суть довірчого управління майном, а саме – здійснення фактичних і юридичних дій по управлінню останнім, які спрямовані на отримання певного корисного ефекту, предметом договору довірчого управління майном є будь-які юридичні та фактичні дії, виконувані з цим майном довірчим управителем від свого імені в інтересах установника управління або зазначеної ним особи (вигодонабувача). Отже суть конструкції довірчого управління майном передбачає, що довірчий управитель дискретно здійснює правомочності власника в обсязі, встановленому договором про довірче управління майном або законодавством, якщо довірче управління встановлюється на підставі закону.
Договір довірчого управління майном належить до групи договорів по наданню послуг. Керуючись цією тезою, ми автоматично відносимо його до майнових договорів і не можемо вважати його організаційним. Пройшовши стадію змішаного, він еволюціонував у самостійний різновид договору, оскільки вирізняється специфікою матеріальних відносин, виникаючих між сторонами. Залежно від послідовності досягнення цілей договір довірчого управління майном може укладатися як попередній договір і як остаточний – основний, до якого може укладатися й додатковий (акцесорний) договір, який є похідним і повністю залежним від нього. Доводиться необхідність договір довірчого управління майном за загальним правилом вважати реальним, але допускати можливість його укладання як консенсуального; цей договір є оплатним, взаємним і комплексним.
На підставі аналізу характерних рис досліджуваного договору пропонується: а) зі ст. 1029 нового Цивільного кодексу, де визначається договір управління майном, виключити слова “за плату” і залишити в такій редакції: “За договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління, а друга сторона зобов'язується здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача)”; б) у п. 2 ст. 1035, де йдеться про істотні умови розглядуваного договору, замінити слова “розмір і форма плати за управління” на “наявність винагороди за управління, її розмір і форма”, а також додати до переліку істотних умов умови про реквізити сторін, вказівку про вигодонабувача, строки подання звітів довірчим управителем і строк дії договору; в) внести зміни в розділ 4 Закону України „Про авторське право і суміжні права” щодо підстав виникнення відносин по управлінню майновими правами суб’єктів авторського й суміжних прав: цими підставами мають бути договір доручення і договір довірчого управління майновими авторськими правами.
У підрозділі 2.3. “Правовий статус суб’єктів і зміст договору довірчого управління майном” визначається сукупність умов, які за загальним правилом обумовлюють права й обов’язки сторін досліджуваного договору. Співвідношення інтересів сторін у правовідносинах довірчого управління майном характеризується тим, що за наявності самостійного інтересу довірчого управителя в структурі правовідносин основним є його діяльність в інтересах установника управління або вигодонабувача. Як правило, на сьогодні повноваження по довірчому управлінню майном виконують фахівці, призначення яких не зовсім відповідає такому управлінню: брокери, дилери, депозитарії, незалежні оцінювачі, інвестиційні керуючі, інвестиційні консультанти та ін. Ситуація має змінитися з ефективним використанням договору довірчого управління майном, коли сформується клас професіоналів-управлінців – довірчих управителів. Дисертанткою обгрунтовано відторгнута як нежиттєспроможна концепція розглядання правового статуса довірчого управителя як довірчого власника. Інакше руйнується структура загальних норм і принципів цивільного права України. Пропонується наступне визначення поняття „довірчий управитель”: це повністю правосуб’єктна фізична або юридична особа, яка здатна за правовою формою діяльності й наявністю спеціального резервного фонду, а також іншими показниками здійснювати чужі суб’єктивні права й обов’язки по управлінню довіреним майном, виконуючи правомочності володіння, користування й розпорядження ним в обсязі, встановленому установником управління. За загальним правилом довірчим управителем має бути суб’єкт підприємницької діяльності, але якщо управління відбувається безоплатно, близькими родичами установника або за інших обставин, указаних у законі, управителем може виступати й фізична особа-непідприємець.
З метою забезпечення майнових інтересів суб’єктів цивільних правовідносин пропонується розробити й закріпити кваліфікаційні стандарти, показники ліквідності й фінансового стану довірчих управителів - суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідно передбачити систему ліцензування (сертифікації), акредитації й моніторингу довірчих управителів. На підставі детального аналізу чинного й перспективного законодавства опрацьовано вихідні положення про правовий статус сторін у договорі довірчого управління майном, на основі чого з’ясовано суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін останнього.
Також уточнені істотні умови розглядуваного договору і проведено їх класифікацію за предметом та імперативною визначеністю в правових актах.
У підрозділі 2.4. “Правові наслідки невиконання умов та припинення дії договору довірчого управління майном” дисертантка переконливо доводить, що за договірною відповідальністю недбалий боржник зобов’язаний відшкодувати кредитору шкоду, що виникла в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов’язань. Основною метою договірної відповідальності є не стільки покарання винної особи, скільки надання певних гарантій безпеки контрагентам від звичайних ризиків, тобто гарантій відновлення їх майнового становища. При укладанні договору довірчого управління майном сторони можуть обумовити більшу відповідальність, аніж це вказано в законі, або знизити її розмір, що зумовлено розвитком ринкових відносин і розширенням договірної свободи осіб. Пропонується нормативно передбачити відповідальність установника управління у разі порушення кредиторського зобов’язання: відмови від прийняття виконаного боржником зобов’язання; несплати гонорару боржникові; нездійснення дій, передбачених законом, іншими правовими актами, договором або звичаями ділового обороту, в результаті чого боржник не зміг виконати своїх зобов’язань. У такому разі довірчий управитель вправі вимагати відшкодування збитків або не сплачувати відсотків від доходу, якщо невиконання зобов’язання є “його суттєвим порушенням” і підставою розірвання або зміни договору. Ретельного аналізу зазнали норми нового Цивільного кодексу про відповідальність довірчого управителя. Такий підхід зумовлено субсидіарним характером відповідальності останнього.
Особлива увага зверталася на питання дострокового припинення договору довірчого управління майном. На думку дисертантки, такий договір достроково може припинятися в разі: а) загибелі переданого в управління майна; б) смерті громадянина-вигодонабувача; в) ліквідації юридичної особи-вигодонабувача, якщо інше не передбачено договором; г) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; д) ліквідації юридичної особи - управителя або установника управління; е) визнання фізичної особи недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою, а також у випадках її смерті; є) відмови від договору довірчого управителя або установника управління у зв’язку з неможливістю для першого особисто здійснювати управління майном; ж) відмови установника управління від договору за умови виплати управителеві винагороди; з) відмови довірчого управителя майном від договору з причини неповідомлення йому факту, що передане майно обтяжене заставою (при виплаті визначеної винагороди довірчому управителеві); и) розірвання договору за рішенням суду у випадку здійснення довірчим управителем дій, спрямованих проти інтересів установника управління або вигодонабувача, чи інших протиправних дій; і) домовленості обох сторін; к) інших передбачених законом або договором обставин.
ВИСНОВКИ
Завершаючи наукове дослідження, дисертантка наводить стислу інформацію про теоретичні й практичні результати проведеної роботи, які розв’язують поставлене наукове завдання, що полягає в комплексному аналізі правового інституту і договору довірчого управління майном, доведенні тези про те, що договір довірчого управління майном є формою реалізації суто інститута довірчого управління майном і не може бути формою реалізації інститута довірчої власності. Ці результати у своїй сукупності дозволили отримати нові науковообгрунтовані положення та висновки щодо визначення правової природи договора довірчого управління майном, його місця в системі цивільних правочинів України й створення теоретичної бази для удосконалення законодавства в сфері управління майном. Отримані нею загальні висновки зводяться до наступного: 1) передумовами виникнення договору довірчого управління майном у цивільному праві України послужили об’єктивні соціально-правові й економічні чинники, а не проста рецепція інституту довірчої власності (trust); 2) шляхом порівняльного аналізу різноманітних правових конструкцій по управлінню майном доведено, що конструкція довірчого управління має самостійний характер, автентичний від інших подібних правових конструкцій, і найбільш здатна задовольнити вимоги цивільного обороту України щодо ефективної реалізації правомочностей по утриманню майна власників з одержанням від нього прибутку; 3) доведено, що договір довірчого управління майном є формою реалізації правового інституту довірчого управління майном, а не інституту довірчої власності, а тим більш не може бути підставою виникнення цих обидвох конструкцій; 4) зроблено висновок про специфічність деяких об’єктів довірчого управління майном (грошові кошти й майнові права) і необхідність розробки для довірчого управління ними окремого механізму; 5) поглиблено зміст теоретичного поняття „довірче управління майном”, під яким необхідно розуміти ініціативну самостійну діяльність управителя по реалізації чужих суб’єктивних прав та обов’язків, яка може бути спрямована на збереження і примноження переданого в довірче управління майна, а також зменшення або попередження збитків від його використання шляхом реалізації правомочностей власника майна по володінню, користуванню й розпорядженню в обсязі, встановленому установником управління. Отже, наводимо розуміння дії договору довірчого управління майном, сформульоване авторкою: “За договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає другій (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління, а друга сторона зобов'язується від свого імені управляти ним шляхом здійснення правомочностей користування, розпорядження й володіння ним в інтересах установника управління або особи, ним зазначеної (вигодонабувача)”; 6) доведено, що інститут довірчого управління, якому притаманна низка специфічних ознак, має фідуціарний характер; 7) наголошується, що повноваження довірчого управителя остаточно визначити неможливо, оскільки в кожному конкретному договорі довірчого управління майном визначатиметься різний юридичний зміст, отже, буде різним і обсяг правомочностей, що виникають у довірчого управителя з договору залежно від мети й умов договору, особи управителя, його професіонального досвіду, ділової репутації тощо; 8) запропоновано під управлінням як цивільно-правовою категорією розуміти здійснення довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника майна, по володінню, користуванню й розпорядженню ним і в його інтересах; 9) рекомендовано конструювати договір довірчого управління майном за загальним правилом взаємним, реальним, оплатним, але допускати можливість його укладення як консенсуального й безоплатного; 10) зроблено загальний висновок, що така форма довірчого управління майном здатна гармонійно поєднати економічний інтерес із правовою моделлю його забезпечення, спрямувати елементи механізму правового регулювання на економічні процеси, що відповідають змісту й цілям встановлення управління між суб’єктами цивільно-правових відносин в Україні.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:
1. Венедіктова І.В. Передумови виникнення інституту довірчого управління майном // Вісн. Ун-ту внутр. справ. - 2000. -Вип. 11. -С.253-256.
2. Венедіктова І.В. Фідуціарні угоди в сучасному цивільному праві // Вісн. Ун-ту внутр. справ: Спецвипуск.- 2001. - С.306-310.
3. Венедіктова І.В. Порівняльний аналіз довірчого управління майном з альтернативними конструкціями по регулюванню відносин з управління майном // Вісн. Нац. уні-ту внутр. справ. 2002. – Вип. 17. - С. 245-251.
4. Венедіктова І.В. Проблеми визначення поняття “управління” в інституті довірчого управління майном // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. - 2002. - Вип. 18. - С. 344-348.
5. Венедиктова И.В. Роль института доверительного управления имуществом в регулировании имущественных отношений // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Матер. межвуз. науч.-практ. конф., Харьков, 27 апр. 2001г. / Нар. укр. акад.; Оргком.: О.Л.Яременко и др. - Харьков, 2001. - С.34,35.
6. Венедіктова І.В. Управління інвестиційними потоками в межах інституту довірчого управління майном // Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства: Матер. міжвуз. курсант. (студент.) наук. конф., Донецьк, 5 квіт. 2002 р. / Гол. ред. Ю.Л. Титаренко. - Донецьк: ДІВС, 2002. - С.161-165.
7. Венедіктова І.В. Правовий статус контрагентів у договорі довірчого управління майном // Матер. IV звітної наук.-практ. конф. проф.-викл. та курсант. (студент.) складу Кримського юрид. ін-ту Нац. ун-ту внутр. справ: У 2-х ч. - Сімферополь: ДОЛЯ, 2002. - Ч. 2. - С.117-121.
АНОТАЦІЇ
Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні . – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2003 р.
Робота присвячена дослідженню нового договірного виду, створеного в цивільному праві України, - договору довірчого управління майном в ракурсі його реалізації як форми правового інституту довірчого управління майном. У дисертації розглядаються соціально-правові й економічні передумови виникнення цього інституту, сфера його застосування. Шляхом глибокого аналізу визначаються переваги й недоліки інституту довірчого управління майном у порівнянні з альтернативними конструкціями по управлінню майном і робиться висновок, що довірче управління майном є найбільш придатною конструкцією для регулювання подібних правовідносин. Пропонується авторське поняття договору довірчого управління майном. Розкриваються предмет, суб’єктний склад договору, права й обов’язки сторін, правові наслідки невиконання (неналежного виконання) умов договору й підстави дострокового припинення його дії.
Ключові слова: власність, управління власністю, довірчий (фідуціарний) договір, довірче управління майном, договір довірчого управління майном, довірчий управитель.
Венедиктова И.В. Договор доверительного управления имуществом как форма реализации правового института доверительного управления имуществом в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2003 г.
Работа посвящена исследованию нового договорного вида, возникшего в гражданском праве Украины, - договора доверительного управления имуществом в ракурсе его реализации как формы правового института доверительного управления имуществом.
В диссертации рассматриваются социально-правовые и экономические предпосылки возникновения правового института доверительного управления имуществом, сфера его применения. Путем сравнительного анализа различных правовых конструкций по управлению имуществом доказано, что конструкция доверительного управления имуществом имеет самостоятельный характер и наиболее способна удовлетворить требования гражданского оборота Украины по эффективной реализации правомочий по содержанию имущества собственников с извлечением из этого процесса прибыли. В диссертационной работе подвергаются критике высказывания о том, что доверительное управление имуществом является аналогом траста, вариантом его рецепции и т.д. Диссертантка предлагает считать траст “квазивещным институтом”, поскольку в праве Украины не существует законодательной регламентации правоотношений, возникающих между сторонами при создании траста; понятие института заимствовано из правовой системы общего права, а его обоснование осуществляется с помощью юридического инструментария континентального права.
В работе углублено содержание теоретического понятия “доверительное управление имуществом”, под которым понимается инициативная самостоятельная деятельность доверительного управляющего по реализации чужих субъективных прав и обязанностей, которая может быть направлена на сохранение и увеличение переданного в доверительное управление имущества, а также уменьшение или предупреждение убытков от его использования путем реализации правомочий владения, пользования и распоряжения им в объеме, установленном собственником этого имущества.
Предлагается авторское определение договора доверительного управления имуществом, понятия управления как гражданско-правовой категории, определение доверительного управляющего. Доказывается, что договор доверительного управления имуществом, которому присущ ряд специфических признаков, имеет фидуциарный характер. Анализируется объем объекта доверительного управления имуществом и сделан вывод о необходимости разработки отдельного механизма доверительного управления таким специфическим объектом, как денежные средства и имущественные права. Рассматриваются предмет, субъектный состав договора, права и обязанности сторон, существенные условия договора, последствия неисполнения (ненадлежащего исполнения) договора, основания досрочного расторжения договора. Определены характерные черты и отличительные признаки договора доверительного управления имуществом от подобных ему договоров в системе гражданского права Украины.
Ключевые слова: собственность, управление собственностью, доверительный (фидуциарный) договор, доверительное управление имуществом, договор доверительного управления имуществом, доверительный управляющий.
Venediktova I.V. Contract for Property Trustworthy Control as a Form of Legal Institution of Property Trustworthy Control Realization in Ukraine. – Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree by specialty 12.00.03 – civil law and civil process; family law; international private law. – Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 2003.
Thesis is devoted to the research of a new contract type, which has been created in civil law of Ukraine, – contract for property trustworthy control foreshortened of its realization as a form of legal institution of property trustworthy control. Social, legal, and economic suppositions of this institution creation, the field of its application are considered in this work. Advantages and shortages of legal institution of property trustworthy control as for alternative constructions dealing with property control are defined by the way of a comparative analysis and the conclusion is made that property trustworthy control among these constructions is the most suitable for such legal relations’ regulation. Author’s notion of contract for property trustworthy control is proposed. Subject, contract’s parties, their rights and responsibilities, legal consequences of contract conditions’ nonfulfillment (improper fulfillment) and grounds for prescheduled cessation of contract’s effect are revealed.
Key words: property, property control, trustworthy contract, property trustworthy control, contract for property trustworthy control, trustworthy manager.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking