Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Договір довічного утримання

 

ВЕЛИКОРОДА ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

Спеціальність: 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ – 2006



Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України Гвоздик Павло Олександрович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри цивільного права і процесу.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, заслужений діяч науки і техніки України Шевченко Ярославна Миколаївна, Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідувач відділом проблем цивільного, підприємницького і трудового права.
кандидат юридичних наук, доцент Галянтич Микола Костянтинович, НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, заступник директора з наукової роботи.
Провідна установа: Одеська національна юридична Академія, кафедра цивільного права і процесу, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться 11.05. 2006 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 при НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, за адресою: 01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 3.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, за адресою: 01042, м. Київ, вул. Раєвського, 23А.
Автореферат розісланий 11.04. 2006 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Безух О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Договір довічного утримання (догляду) займає досить важливе значення у практичному житті. Здійснення цього правочину, дозволяє: з одного боку – матеріально забезпечити існування відчужувача, а з іншого – надає кращу можливість набувачу отримати у власність нерухоме чи цінне рухоме майно, так як оплатність в даному випадку носить триваючий і алеаторний характер. Аналіз судової практики показує, що останнім часом збільшилась кількість спорів пов’язаних з виконанням договору довічного утримання. Для вирішення даної проблеми потрібно детально вивчити юридичну природу та сутність цього інституту.
Теоретичну базу дослідження, основу, на якій сформульовані висновки і пропозиції викладені в дисертації, склали праці відомих українських вчених-цивілістів: Бару М.Й., Маслова В.Ф., Ландкофа С.Н., Гордона М.В., Підопригори О.А., Саніахметової Н.А., Луця В.В., Дзери І.О., Косміна Ю., Жигалкіна І., Мічуріна Є.О., а також роботи зарубіжних (насамперед, російських) авторів: Амфітєатрова Г.Н., Брауде І.Л., Рясенцева В.А., Дєсяткова В.М., Яковлєвой В.Ф., Тархова В.А., Іоффе О.С., Єрошенко А.А., Кабалкіна А.Ю., Меєрзона С., Коняєва Н., Круглова В., Бєлогорской Є.М., Марковой З.В., Лаасіка Е.Я., Кулагіной Є.В., Клєйна Н.І., Брагінского М.І. При написанні дисертації була проаналізована також інша численна вітчизняна і зарубіжна монографічна література та періодичні видання, які так чи інакше стосуються предмету дослідження.
Слід зазначити, що більша частина праць, в яких досліджуються проблеми інституту довічного утримання (догляду) були опубліковані до прийняття нині діючого Цивільного кодексу України, в зв’язку з чим окремі з викладених в них теоретичних положень вже застаріли та в певній мірі втратили свою актуальність.
Крім цього, численна література не вичерпує весь зміст даної проблеми. До того ж, багато проблемних питань інституту довічного утримання (догляду), не дивлячись на всю їх значимість, не одержали в юридичній літературі достатньо повного і цілісного розгляду. У зв’язку з цим виникає необхідність в цілісному дослідженні багатогранної сукупності питань, пов’язаних з правовідносинами по довічному утриманню (догляду).
Таким чином, саме вищенаведені обставини і обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження та визначила його структуру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково дослідної програми “Удосконалення цивільно правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України”, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, протокол № 9 від 27.03.2001 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення проблем і особливостей правового регулювання інституту довічного утримання (догляду) та визначення й конкретизація його оптимальної конструкції.
Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
– систематизувати етапи історичного розвитку договору довічного утримання (догляду) в законодавстві України, а також дослідити регулювання даного правочину в правових системах інших країн;
– охарактеризувати юридичну природу договору довічного утримання (догляду) та його елементи (предмет, об’єкт, форму, строк і оцінку);
– охарактеризувати коло учасників договору довічного утримання (догляду);
– розкрити зміст договору довічного утримання (догляду);
– дослідити питання забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) та відповідальності за порушення його умов;
– розглянути питання припинення правовідносин по довічному утриманню (догляду);
– дослідити ефективність правового регулювання правовідносин по довічному утриманню (догляду);
– обґрунтувати необхідність вдосконалення інституту довічного утримання (догляду) та розробити відповідні пропозиції.
Об’єктом дослідження є правові відносини по довічному утриманню (догляду).
Предметом дослідження являється система чинних в Україні нормативно правових актів, що стосуються інституту довічного утримання (догляду), вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, існуюча юридична практика.
Методологічну основу дисертації складають діалектико матеріалістичний, формально логічний, системно структурний, порівняльний, та інші методи наукового пізнання.
Так, зокрема, діалектико матеріалістичний метод використовувався при дослідженні співвідношення предмету та об’єкту договору довічного утримання (догляду); при аналізі правовідносин, що виникають на підставі правочинів, які мають ознаки і договору довічного утримання (догляду), і інших договорів. За допомогою формально логічного методу обґрунтовується потреба уточнення дефініції договору довічного утримання (догляду); дано визначення сторін даного правочину; класифікуються види припинення правовідносин по довічному утриманню (догляду). У процесі роботи над дисертацією використовувався і системно структурний метод. Зокрема, при аналізі змісту договору довічного утримання (догляду) та відповідальності за порушення його умов. Порівняльний метод застосовувався при аналізі: праць вчених, присвячених розвитку договору довічного утримання до 1963 року; досліджень спрямованих на юридичну кваліфікацію цього правочину.
Наукова новизна одержаних результатів. У ході написання дисертаційної роботи сформульовано ряд нових висновків і положень, які, зокрема, полягають у наступному:
1. Вперше в цивільно правовій літературі встановлено етапи розвитку договору довічного утримання в Україні: виникнення (друга половина ХІХ століття); становлення (з кінця ХІХ століття до 1964 року); третій етап (з 1964 року до 2004 року) і четвертий етап (після 2004 року).
2. Удосконалено поняття договору довічного утримання (догляду) як правочину за яким відчужувач передає набувачеві у власність нерухоме або будь яке рухоме майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
3. Встановлено можливість надання утримання та (або) догляду на підставі змішаних договорів, що містять елементи договору довічного утримання (догляду).
4. Зроблено висновок, що для майна переданого за договором довічного утримання (догляду) кільком набувачам значно більше підходить режим спільної часткової власності, ніж спільної сумісної, для чого запропоновано внести відповідні зміни в статтю 746 Цивільного кодексу України.
5. Запропоновано поділити права та обов’язки сторін за договором довічного утримання (догляду) на такі групи: а) права відчужувача вимагати від набувача виконання його обов’язків і зустрічні обов’язки останнього по наданню утримання та (або) догляду; б) можливості сторін по реалізації своєї поведінки (заміні майна, яке було передано набувачеві, зміні умов договору тощо); в) кредиторські обов’язки відчужувача.
6. Встановлено, що ситуацію, коли відчужувач відмовляється приймати належно запропоноване утримання та (або) догляд, слід розглядати як прострочення кредитора (відчужувача), в цьому випадку набувач не повинен притягатися до цивільно правової відповідальності.
7. Класифіковано підстави припинення договору довічного утримання (догляду) та поділено їх на такі групи: а) загальні підстави: ті, які виникають з волі учасників (виконання, передання відступного, домовленість сторін, прощення боргу); ті, які можуть виникати як з волі учасників так і незалежно від їх волі (поєднання боржника і кредитора в одній особі, смерть фізичної особи набувача); ті, які не залежать від волі учасників (ліквідація юридичної особи набувача, неможливість виконання); б) спеціальні підстави: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої був укладений договір, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
8. Зроблено висновок про доцільність розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу відчужувача тільки у випадку суттєвого порушення набувачем своїх обов’язків, для чого пропонується внести відповідні зміни в статтю 755 Цивільного кодексу України.
9. Встановлено, що при вирішенні питання про можливість залишення за набувачем права власності на частину майна, було б доцільно враховувати не тільки тривалість часу, протягом якого набувач належно виконував свої обов’язки за договором, але і витрати, зроблені ним на утримання та (або) догляд відчужувача та майно, яке було передане за договором, для чого пропонується внести відповідні зміни в статтю 756 Цивільного кодексу України.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації, а також пропозиції, які в ній містяться, мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані: а) у науково дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання та вирішення проблем пов’язаних з інститутом довічного утримання (догляду); б) у правотворчій сфері – при удосконаленні норм чинного законодавства, що регулюють договір довічного утримання (догляду); в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації для осіб, що уклали (бажають укласти) договір довічного утримання (догляду) по уникненню можливих суперечностей та їх оптимальному розв’язанні; а також у цивільному процесі при розгляді спорів пов’язаних з даним правочином; г) у навчальному процесі – при викладанні курсу “Цивільне право” для одержання необхідних знань, їх розширенні та поглибленні, а також при підготовці навчальної та навчально методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Головні висновки, положення та рекомендації, які містяться у даній науковій роботі доповідалися та обговорювалися на кафедрі цивільного права та процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях: науково практична конференція “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (Івано Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року); регіональна міжвузівська наукова конференція “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано Франківськ, 18 квітня 2003 року; 16 квітня 2004 року); науково теоретична конференція “Методологія приватного права” (Київ, 30 травня 2003 року).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і ще 4 – у збірниках по матеріалах наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають у себе 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (164 найменування). Повний обсяг дисертації складає 193 сторінки, 14 з яких займає список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, його зв’язок з науковими програмами. Визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна та теоретична основа. Формулюється наукова новизна роботи, підкреслюється її теоретичне та практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.
Розділ І “Розвиток інституту довічного утримання” складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню питання виникнення та розвитку інституту довічного утримання в Україні, а також особливостям правового регулювання договору довічного утримання в інших країн.
У підрозділі 1.1. “Виникнення та становлення відносин по довічному утриманню в Україні” дисертант досліджує період виникнення та становлення інституту довічного утримання в Україні.
Спираючись на соціально економічні умови, які існували в Україні в ХІХ столітті, а також на згадки в юридичній літературі про існування на практиці договорів, які за своєю правовою природою близькі до сучасного договору довічного утримання, автор робить висновок, що в Західній Україні правовідносини по довічному утриманню починають зароджуватись в 50 их - 60 их роках ХІХ століття, а на решті території України – в 70 их - 80 их роках ХІХ століття.
Інститут довічного утримання вперше в нашому законодавстві згадується в нотаріальній інструкції УСРР від 17 листопада 1928 року (стаття 120), і хоча в 1940 року дана стаття була скасована, договори довічного утримання доволі часто зустрічалися на практиці як до 1928 року, так і після 1940 року. Починаючи з 1945 року, з’являються перші статті та наукові праці присвячені договору довічного утримання. Серед них, насамперед, треба виділити роботи Рясенцева В.А., Амфітєатрова Г.Н., Бару М.Й., Маслова В.Ф.
Судова практика неоднозначно ставилася до договорів довічного утримання. З одного боку суди часто намагались підвести такі правочини під договори дарування чи купівлі продажу, а так як це не вдавалося, вони визнавали їх недійсними. Проте, в ряді випадків суди займали іншу позицію - вони виходили з визнання дійсним договору, побудованого по будь якій моделі, що не суперечила закону.
Серед вчених також не було єдності при аналізі інституту довічного утримання. Деякі вчені вважали, що договір довічного утримання є кабальним правочином та таким, що суперечить правилам соціалістичного співжиття. Тому вони пропонували визнавати подібні правочини недійсними. Проте, більшість юристів не поділяли вищенаведених думок. В своїх наукових працях вони критикували рішення судових органів, в яких визнавались недійсними договори довічного утримання та обґрунтовували необхідність законодавчого врегулювання даного правочину.
У підрозділі 1.2. “Розвиток договору довічного утримання після 1963 року” аналізується правове регулювання інституту довічного утримання в Цивільному кодексі УРСР (1963 року) та виділяються особливості цього договору в законодавстві інших республік СРСР.
Згідно з Цивільним кодексом Української РСР 1963 року, за договором довічного утримання одна сторона, що була непрацездатною особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передавала у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язувався надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Даний правочин повинен був бути нотаріально посвідчений; відчуження будинку за життя відчужувача не допускалося. Договір довічного утримання міг бути розірваний за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконував обов’язків, взятих ним на себе за договором або за вимогою набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не мав змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення. При цьому будинок повинен був бути повернутий відчужувачеві.
Приблизно так само був врегульований інститут довічного утримання в більшості інших радянських республіках, проте, існували і певні особливості. Так, в Цивільному кодексі РСФРР договір довічного утримання розглядався як різновид купівлі продажу. В Білоруській РСР і Литовській РСР допускалась можливість відчуження за даним правочином поряд з жилим будинком і іншого майна. Згідно з Цивільним кодексом Казахської РСР, набувач міг відчужити переданий йому будинок чи його частину за життя відчужувача зі згоди останнього. Відповідно до Цивільного кодексу Узбецької РСР, у випадку невиконання чи неналежного виконання набувачем обов’язків, прийнятих на себе за договором, відчужувач міг звернутись в суд з позовом про заміну утримання періодичними грошовими платежами.
В цілому, аналізуючи норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, слід зазначити, що вони далеко не досконало регулювали інститут довічного утримання (це проявлялось в обмеженні суб’єктного складу, відчужуватись міг тільки жилий будинок чи його частина тощо). Дані обставини, а також зміна соціально економічних і політичних умов на початку 90 их років ХХ століття, призвели до потреби реформування договору довічного утримання.
У підрозділі 1.3. “Інститут довічного утримання в законодавстві інших держав” досліджуються особливості правового регулювання інституту довічного утримання в інших країнах.
Аналізуючи чинне законодавство зарубіжних держав, можна виділити два типи ставлення до нього. По перше, законодавство ряду країн не виділяє окремо договір довічного утримання, проте, він укладається на практиці і при його регулюванні застосовуються загальні положення про довічну ренту. Ці держави можна поділити на дві групи. В першу групу входять країни в цивільних кодексах яких не згадується інститут довічного утримання, передбачається тільки довічна рента в грошовій формі (Франція, Іспанія, Австрія). До другої групи належать країни в законодавстві яких зазначається, що рента може виплачувати як в грошовій, так і в натуральній формі, в останньому випадку рента за своєю природою ближча до довічного утримання (Німеччина, Італія, Квебек, Вірменія, Азербайджан). По друге, це держави в нормативно правових актах яких договір довічного утримання виділяється в самостійний договірний тип (Росія, Білорусь, Казахстан, Молдова, Грузія, Узбекистан, Латвія, Естонія, Швейцарія, Японія, Угорщина, Польща та інші).
Розділ ІІ “Загальна характеристика договору довічного утримання (догляду)”, складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються юридична природа договору довічного утримання (догляду), окремі його елементи (предмет, об’єкт, форма, строк та оцінка), порядок укладення, а також різновиди правовідносин по довічному утриманню (догляду).
У підрозділі 2.1. “Поняття та юридична природа договору довічного утримання (догляду)” основна увага зосереджена на аналізі поняття договору довічного утримання (догляду) та його юридичної природи.
Досліджуючи визначення договору довічного утримання (догляду), що є в чинному Цивільному кодексі України, на думку дисертанта, можна зробити висновок, що воно не є досконалим. По перше, у статті, в якій дається дефініція договору довічного утримання (догляду), зазначається, що “... одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно ...”. З точки зору автора, якщо нема обмежень стосовно нерухомого майна, яке може відчужуватись за договором довічного утримання (догляду), то правильніше просто зазначити, що відчужувач може передати набувачу у власність нерухоме майно. По друге, відчужувач може передати у власність набувачеві і рухоме майно, яке має значну цінність. На думку дисертанта, не варто обмежувати норму поняттям “рухоме майно, яке має значну цінність”. Варто просто вказати, що предметом договору може бути і рухоме майно.
Для визначення суті договору довічного утримання (догляду), як і для будь якого іншого, важливе значення має його юридична кваліфікація. На думку автора, більш аргументованою є точка зору вчених, які вважають даний договір реальним, одностороннім, оплатним і алеаторним.
У підрозділі 2.2. “Порядок укладення та елементи договору довічного утримання (догляду)” аналізується порядок укладення договору довічного утримання (догляду) та досліджуються такі елементи даного правочину як предмет, об’єкт, форма, строк та оцінка.
Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Якщо за даним правочином відчужується нерухоме майно, то він підлягає також державній реєстрації. На думку дисертанта, процес укладання договору довічного утриманням (догляду) можна поділити на три стадії: а) оферта; б) акцепт; в) передача відчужувачем майна у власність набувачеві. Якщо для цього договору вимагається тільки нотаріальне посвідчення, то передача майна збігається у часі з нотаріальним посвідченням. У випадку, коли даний правочин потребує також і державної реєстрації, передача відбувається у момент державної реєстрації договору.
В договорі довічного утримання (догляду) потрібно розчленовувати предмет договору та об’єкт (юридичний і матеріальний). До предмету даного правочину відносяться: з одного боку нерухоме майно, а також рухоме майно, яке має значну цінність; а з іншого – послуги по утриманню та (або) догляду. Юридичним об’єктом договору довічного утримання (догляду) є дії набувача по утриманню та (або) догляду; а матеріальним об’єктом – жиле приміщення, яке надається для проживання відчужувача; продукти харчування; одяг і взуття; медикаменти тощо. До елементів даного правочину належить також його оцінка. Відповідно до статті 751 Цивільного кодексу України, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом. На думку автора, доцільніше було б, якщо в чинному Цивільному кодексі України передбачалося, що грошовій оцінці підлягає і щомісячне матеріальне забезпечення, і відчужуване майно. Ще одним суттєвим елементом договору довічного утримання (догляду) є його строк, який визначений подією, яка настане в майбутньому – смертю відчужувача.
У підрозділі 2.3. “Різновиди правовідносин по довічному утриманню (догляду)” досліджуються та класифікуються правовідносини по довічному утриманню (догляду).
На думку автора, всі відносини по довічному утриманню (догляду) можна поділити на дві великі групи: а) правовідносини, що виникають на підставі власне договорів довічного утримання (догляду); б) правовідносини, що виникають на підставі договорів, які мають ознаки і договору довічного утримання (догляду), і інших договорів. Всі відносини, які входять до першої групи можна поділяти за трьома критеріями: а) в залежності від обсягу обов’язків набувача; б) в залежності від майна, що відчужується; в) в залежності від суб’єктів вищезгаданого договору.
Що ж до другої групи, то слід зазначити, що можлива ситуація, коли сторони укладають правочин, який містить ознаки і договору довічного утримання (догляду), і іншого договору (змішаний договір). Так сторони можуть укласти договір утримання (догляду) не довічно, а на чітко визначений строк. На практиці можливе також укладення договору довічного утримання (догляду) з консенсуальною юридичною природою. Можливий і випадок, коли укладається правочин за яким відчужувач передає набувачеві певну суму грошей, а набувач зобов’язується довічно утримувати та (або) доглядати за відчужувачем. Укладаючи договір довічного утримання (догляду), сторони можуть передбачити, що майно передається не у власність набувача, а тільки у володіння та користування.
Розділ ІІІ “Сторони та зміст договору довічного утримання (догляду)” складається з трьох підрозділів, в яких дається детальна характеристика сторін договору довічного утримання (догляду), аналізується зміст даного правочину, а також розглядаються питання забезпечення виконання цього договору та відповідальність за порушення його умов.
У підрозділі 3.1. “Характеристика учасників договору довічного утримання (догляду)” аналізується правовий статус сторін договору довічного утримання (догляду).
Сторонами договору довічного утримання (догляду) є відчужувач (фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я) і набувач (повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа). В цьому правочині можлива ситуація, коли на боці кожної сторони або одної з них виступають кілька осіб. Слід зазначити, що окремі з положень, що регулюють подібні ситуації, можуть породжувати спірні ситуації. Перш за все, варто звернути увагу, що Цивільний кодекс України, регулюючи питання участі у договорі довічного утримання (догляду) кількох набувачів, говорить тільки про фізичних осіб. На думку дисертанта, позиція законодавця, коли дозволяється юридичній особі бути набувачем і в той же час не регулюються випадки при яких набувачами є кілька юридичних осіб або фізичні та юридичні особи одночасно, є не послідовною та не логічною. По друге, на думку автора, сторони договору зможуть більш повно реалізувати свої можливості, якщо в законодавстві буде зазначено, що набувачами можуть бути кілька фізичних осіб і (або) юридичних осіб, а відчужуване майно переходить до співнабувачів на праві спільної часткової власності.
Згідно з Цивільним кодексом України, у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім’ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. На думку дисертанта, вищезгадане положення не є досконалими. Згідно з даною нормою можлива тільки заміна фізичної особи і нічого не згадується про юридичну особу. З точки зору автора, таке обмеження є недоцільним.
В Цивільному кодексі України передбачається також, що у разі смерті набувача його обов’язки за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на відчужене майно. Що ж до юридичної особи, то у разі припинення юридичної особи набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов’язки за договором довічного утримання (догляду). У разі ж ліквідації юридичної особи набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов’язки набувача за договором довічного утримання (догляду).
У підрозділі 3.2. “Зміст договору довічного утримання (догляду)” розкривається зміст договору довічного утримання (догляду), а також детально аналізуються права та обов’язки сторін.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотні умови договору довічного утримання (догляду) можна поділити на три групи: а) умови про предмет договору (майно, яке відчужується, зміст утримання та догляду); б) умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (грошова оцінка щомісячного матеріального забезпечення); в) умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (умови про сплату набувачем неустойки за прострочення виконання його обов’язків). До звичайних умов договору довічного утримання (догляду) відносяться, зокрема, умови про заборону відчужувати передане набувачеві у власність майно за життя відчужувача; обов’язок набувача у разі смерті відчужувача поховати його. Випадкову умову договору довічного утримання (догляду) можна проілюструвати на такому прикладі: за договором довічного утримання (догляду) відчужується будинок разом із земельною ділянкою, і при цьому передбачається право відчужувача користуватись частиною земельної ділянки.
До структури прав і обов’язків сторін договору довічного утримання (догляду) входять: а) права відчужувача та зустрічні обов’язки набувача; б) можливості обох сторін по реалізації певної поведінки; в) кредиторські обов’язки відчужувача. Всі обов’язки набувача можна поділити на кілька груп: а) забезпечення житлом; б) забезпечення харчуванням; в) догляд за відчужувачем; г) послуги по наданню допомоги відчужувачу, та інші види послуг. Аналізуючи права та обов’язки сторін договору довічного утримання (догляду), варто звернути увагу, що Цивільний кодекс України передбачає певні можливості для суб’єктів даного зобов’язання: заміни набувача; заміни майна, яке було передане набувачеві; розірвання договору довічного утримання (догляду); зміни договору. На думку дисертанта, в даних випадках ми маємо справу не з правами, а тільки з можливостями. Адже суб’єктивне цивільне право складається з права на власні дії; права вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності і права вимагати застосування засобів примусу до зобов’язаних осіб. А у вищенаведених випадках існує тільки право на власні дії; інші елементи суб’єктивного цивільного права в даних ситуаціях можна реалізувати тільки за наявності певних підстав. В структуру зобов’язання по довічному утриманню (догляду) входять також кредиторські обов’язки відчужувача. Суть їх полягає в тому, що останній зобов’язаний забезпечити можливість виконання набувачем своїх обов’язків.
Розкриваючи права та обов’язки сторін за договором довічного утримання (догляду), варто також зупинитись на питанні права власності набувача на відчужене майно. Право власності у набувача виникає з моменту передачі майна, але воно має усічений характер.
У підрозділі 3.3. “Забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) та відповідальність за порушення його умов” досліджуються способи забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) та відповідальність за порушення його умов.
Законом передбачено специфічний спосіб забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду). Згідно з чинним законодавством, набувач не має права до смерті відчужувача будь яким чином відчужувати майно, передане за договором довічного утримання (догляду), та укладати щодо нього договір застави. На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача. На думку дисертанта, найбільш точно відображатиме юридичну природу даного способу забезпечення виконання зобов’язання назва – “обтяження майна договором довічного утримання (догляду)”. Крім цього, у даному правочині доцільно використовувати такий спосіб забезпечення виконання зобов’язання як неустойку в формі штрафу.
За порушення умов договору довічного утримання (догляду), до цивільно правової відповідальності можна притягнути тільки набувача, так як за цим правочином обов’язки покладені тільки на нього. На практиці досить часто буває так, що відчужувач, в основному через особисті конфлікти, відмовляється приймати належне виконання, запропоноване набувачем. В законодавстві така ситуація отримала назву “прострочення кредитора”. В даному випадку набувач може не надавати утримання та (або) догляд протягом строку, коли відчужувач відмовляється приймати належне виконання зобов’язання. При цьому, набувач не буде притягатися до цивільно правової відповідальності.
Розділ ІV “Припинення правовідносин по довічному утриманню (догляду)”, складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються та класифікуються підстави припинення договору довічного утримання (догляду), а також ситуації, коли даний правочин є (може бути визнаний) недійсним та наслідки цього.
У підрозділі 4.1. “Загальна характеристика підстав припинення правовідносин по довічному утриманню (догляду) та їх класифікація” розглядаються загальні підстави припинення договору довічного утримання (догляду).
На думку дисертанта, всі підстави припинення даного правочину можна поділити на три групи: а) ті, які виникають з волі учасників: виконання, передання відступного, домовленість сторін, прощення боргу; б) ті, які можуть виникати як з волі учасників так і незалежно від їх волі: поєднання боржника і кредитора в одній особі, смерть фізичної особи набувача; в) ті, які не залежать від волі учасників: ліквідація юридичної особи набувача, неможливість виконання. Договір довічного утримання (догляду) може бути припинений на всіх загальних підставах, за винятком зарахування.
У підрозділі 4.2. “Припинення відносин по довічному утриманню (догляду) внаслідок недійсності правочину” аналізуються ситуації при яких договір довічного утримання (догляду) є (може бути визнаний) недійсним.
Як і інші зобов’язання, правочин по довічному утриманню (догляду) є (може бути визнаний) недійсним, якщо у момент його вчинення стороною (сторонами) недодержано вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Проте, слід зазначити, що відносини по довічному утриманню (догляду) можуть виникати та діяти і з недійсного правочину, це відбувається до тих пір поки суд не застосує наслідки недійсності договору. В окремих випадках, навіть нікчемний правочин породжуватиме реальні права та обов’язки сторін. Наприклад, коли без поважних причин заінтересованою особою пропущено строк позовної давності.
У підрозділі 4.3. “Розірвання договору довічного утримання (догляду)” досліджується питання розірвання договору довічного утримання (догляду).
Згідно з чинним законодавством, відчужувач може вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) тільки у випадку невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків. На думку дисертанта, дане положення варто змінити з таким розрахунком, щоб відчужувач міг вимагати розірвання даного правочину тільки у випадку суттєвого порушення набувачем своїх обов’язків. При цьому під суттєвими порушеннями слід розуміти втрату, пошкодження відчуженого за договором довічного утримання (догляду) майна чи іншу діяльність набувача, яка призводить до суттєвого зниження вартості цього майна; систематичне невиконання останнім умов договору; дії (бездіяльність) набувача, що призвели до погіршення здоров’я відчужувача чи справили суттєвий вплив на його інтереси.
Крім цього, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу набувача з будь яких підстав. При цьому у разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором. Звичайно, існування даного положення є позитивним явищем, проте, на думку дисертанта, було б доцільніше, коли при вирішенні питання про залишення за набувачем права власності на частину майна, враховувалась не тільки тривалість часу належного виконання договору, але й витрати зроблені набувачем та майно, яке було передане за цим договором.
У висновках сформульовано основні положення та пропозиції досягнуті за результатами дисертаційного дослідження. Головними висновками є:
1. Розвиток інституту довічного утримання (догляду) в Україні проходить в чотири етапи: виникнення (друга половина ХІХ століття); становлення (з кінця ХІХ століття до 1964 року); третій етап (з 1964 року до 2004 року) і четвертий етап (після 2004 року).
2. В чинному зарубіжному законодавстві договір довічного утримання або не виділяється окремо, але він укладається на практиці; або виділяється в самостійний договірний тип.
3. Договір довічного утримання (догляду) є реальним, одностороннім, оплатним і алеаторним договором.
4. Порядок укладення договору довічного утримання (догляду) складається з трьох стадій: оферти, акцепту і передачі відчужувачем майна у власність набувачеві. Якщо для договору довічного утримання (догляду) вимагається тільки нотаріальне посвідчення, то передача майна збігається у часі з нотаріальним посвідченням. У випадку, коли даний договір потребує також і державної реєстрації передача відбувається у момент державної реєстрації договору.
5. На практиці можуть виникати змішані договори утримання, які містять як елементи договору довічного утримання (догляду), так і інших договірних типів.
6. При вирішенні питання про відповідальність набувача при порушенні ним умов договору довічного утримання (догляду), повинні враховуватись і загальні норми про виконання зобов’язань, тому ситуацію, коли набувач не може належно виконувати свої обов’язки з вини відчужувача, слід розглядати як прострочення кредитора (відчужувача). В таких випадках набувач не повинен притягатися до цивільно правової відповідальності.
7. Для оптимізації конструкції інституту довічного утримання пропонується внести зміни до ряду статей Цивільного кодексу та викласти їх в наступній редакції:
7.1. Стаття 744.
1. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність нерухоме або рухоме майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
7.2. Стаття 751.
1. В договорі довічного утримання (догляду) повинна бути зазначена оцінка відчужуваного майна, що визначається за згодою сторін.
2. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
7.3. Частина 3 статті 746.
3. Якщо набувачами є кілька фізичних або юридичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної часткової власності, а їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним.
7.4. Стаття 752.
1. У разі неможливості подальшого виконання фізичною чи юридичною особою обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача та майно, відчужене за договором довічного утримання (догляду), можуть бути передані за згодою відчужувача іншій особі.
2. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов’язків набувача та майна, відчуженого за договором довічного утримання (догляду), іншій особі може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.
7.5. Частина 1 статті 755.
1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:
1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі суттєвого порушення набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини;
2) на вимогу набувача.
7.6. Стаття 756.
1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв’язку з суттєвим порушенням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
2. У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором, витрат, зроблених набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача та майна, яке було передане за договором.

Список праць, опублікованих за темою дисертації:
1. Великорода О.М. Розірвання договору довічного утримання. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Івано Франківськ: Плай. – 2002. – Випуск Х – С. 103 109.
2. Великорода О.М. Предмет і об’єкт договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Івано Франківськ: Плай. – 2003. – Випуск ХІ – С. 112 115.
3. Великорода О.М. Юридична кваліфікація договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Івано Франківськ: Плай. – 2004. – Випуск ХІІ – С. 88 93.
4. Великорода О.М. Структура прав та обов’язків сторін договору довічного утримання (догляду). // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Івано Франківськ: Плай. – 2004. – Випуск ХІV – С. 162 169.
5. Великорода О. Становлення інституту довічного утримання. // Право України. – 2003. – № 12. – С. 122 125.
6. Великорода О. Інститут довічного утримання в законодавстві країн СНД. // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 2. – С. 67 69.
7. Великорода О.М. Порядок укладення договору довічного утримання (догляду). // Методологія приватного права. Збірник наукових праць за матеріалами науково теоретичної конференції (м. Київ, 30 травня 2003 року). – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 334–339.
8. Великорода О.М. Припинення договору довічного утримання. // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України. Матеріали науково практичної конференції (м. Івано Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року). – Івано Франківськ: Обласна друкарня, 2002. – С. 90–93.
9. Великорода О.М. Виникнення договору довічного утримання в Україні. // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина в Україні. Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано Франківськ, 19 квітня 2003 року). – Івано Франківськ: Плай, 2003. – С. 118–121.
10. Великорода О.М. Змішані договори з елементами довічного утримання (догляду). // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина в Україні. Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано Франківськ, 16 квітня 2004 року). – Івано Франківськ: Плай, 2004. – С. 75–78.

АНОТАЦІЇ
Великорода О.М. Договір довічного утримання. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – НДІ приватного права і підприємництва АПрН України. - Київ, 2006.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню договору довічного утримання (догляду). В ній розглядаються питання розвитку інституту довічного утримання в Україні, його регулювання в законодавстві інших держав. Проаналізовано юридичну природу договору довічного утримання (догляду) та його елементи, а також розглянуто основні різновиди правовідносин по довічному утриманню. Значна увага приділяється дослідженню змісту вищезгаданого правочину, розкриваються способи забезпечення виконання цього договору та відповідальність за порушення його умов. Аналізуються підстави припинення договору довічного утримання (догляду), в тому числі і розірвання, а також ситуації, коли даний правочин є (може бути визнаний) недійсним та наслідки цього. Сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює інститут довічного утримання (догляду).
Ключові слова: договір довічного утримання (догляду), відчужувач, набувач, предмет договору, нерухоме майно, рухоме майно, зміст договору, припинення договору.

Великорода А.М. Договор пожизненного содержания. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – НИИ частного права и предпринимательства АПрН Украины. - Киев, 2006.
Диссертация представляет собой исследование на монографическом уровне комплекса теоретических и практических вопросов, связанных с институтом пожизненного содержания. В работе анализируется развитие отношений по пожизненному содержанию в Украине, и выделяются его основные этапы (возникновения; становления; развитие с 1964 года по 2004 год; развитие после 2004 года). Рассматривается правовое регулирование института пожизненного содержания в законах отдельных государств. По отношению к этому институту законодательства других государств можно разделить на две группы: а) страны, в которых договор пожизненного содержания не выделяется отдельно в законодательстве, но он заключается на практике, и для его урегулирования применяются нормы о пожизненной ренте; б) государства, в нормативно правовых актах, которых договор пожизненного содержания выделяется в самостоятельный договорной тип.
В диссертации раскрыты понятие договора пожизненного содержания и его юридическая природа. Проведенный системный анализ взглядов различных ученых, позволяет сделать вывод, что договор пожизненного содержание является реальным, односторонним, возмездным, алеаторным. Рассматриваются основные элементы вышеупомянутой сделки (предмет, объект, форма, строк, оценка). Детально проанализирован процесс заключения договора пожизненного содержания и выделены его этапы: оферта, акцепт и передача имущества в собственность приобретателя. Классифицировано основные виды правоотношений по пожизненному содержанию, их разделено на две группы: а) правоотношения, которые возникают собственно из договоров пожизненного содержания (их можно классифицировать в зависимости от объема обязанностей приобретателя; в зависимости от имущества, которое отчуждается; и в зависимости от субъектного состава участников этой сделки); б) правоотношения, которые возникают на основании договоров, которые имеют признаки и договора пожизненного содержания, и иных договоров.
В исследовании раскрываются особенности субъектного состава договора пожизненного содержания. Детально анализируется содержание этой сделки, классифицировано права и обязанности сторон вышеупомянутого договора на три группы: а) права отчуждателя и встречные обязательства приобретателя; б) возможности сторон по реализации определенного поведения; в) кредиторские обязанности отчуждателя. Рассматриваются вопросы возникновения права собственности у приобретателя на отчужденное имущество, обеспечения исполнения договора пожизненного содержания и ответственности за его нарушение. В диссертации обосновывается, что в случае, когда отчуждатель отказывается принимать надлежащее исполнение, приобретатель может не предоставлять содержание. При этом приобретатель не будет привлекаться к гражданско правовой ответственности за не исполнение своих обязанностей.
В работе проводится исследование оснований прекращения договора пожизненного содержания и дается их классификация, а также анализируются случаи, при которых эта сделка является (может быть признана) недействительной.
В диссертации также сформулированы предложения и рекомендации по усовершенствованию норм Гражданского кодекса Украины, которые регулируют договор пожизненного содержания.
Ключевые слова: договор пожизненного содержания, отчуждатель, приобретатель, предмет договора, недвижимое имущество, движимое имущество, содержание договора, прекращение договора.

Velykoroda O.M. Life Maintenance Contract. – Manuscript.
The thesis for obtaining the scientific degree of the Candidate of Legal Sciences in Speciality 12.00.03 – civil law and civil process; family law; international private law. – SRI of private law and entrepreneurship. – Kiev, 2006.
The thesis is devoted to the complex research of the life maintenance contract. The problems of development of the institute of life maintenance in Ukraine and its regulation in other countries are investigated. The legal nature of the life maintenance contract and its elements are analyzed, and the main varieties of legal relationships in the life maintenance are researched. Much attention is devoted to the investigation of the contents of the above mentioned agreement, the methods ensuring exercise of this contract and responsibility for violating its conditions are studied. Bases for cessation of the life maintenance contract, including situations when this contract is (may be recognized) nugatory and its consequences are analyzed. A number of suggestions as to improvement of the legislation in force which regulates the institute of life maintenance are formulated.
Key words: life maintenance contract, alienator, purchaser, subject of the contract, real estate, personal estate, contents of the contract, cessation of the contract.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking