Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Договір комісії та агентський договір в цивільному праві

 

Колосов Руслан Віталійович

ДОГОВІР КОМІСІЇ І АГЕНТСЬКИЙ ДОГОВІР У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2004


Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України
Шевченко Ярославна Миколаївна,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
завідуюча відділом проблем цивільного, трудового та підприємницького
права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, доцент
Майданик Роман Андрійович,
Київський національний університет ім. Тараса Шевченко,
доцент кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент
Шимон Світлана Іванівна,
Київський національний економічний університет,
завідувач кафедри правового регулювання економіки

Провідна установа: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків)

Захист відбудеться "27" жовтня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.2623602 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001 м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001 м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий "24" вересня 2004 року

В.О. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради Костенко О.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Перехід України на ринкові форми господарювання зумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національного підприємництва. При цьому правотворчий процес у даному напрямку не повинен обмежуватися систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Великого значення набуває розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства, бо сучасний стан цивільного обороту вимагає створення більш адекватних юридичних засад для цивілізованого розвитку ринку посередницьких послуг. Необхідною умовою вирішення цього завдання є докладне вивчення тих видів договорів, що не одержали нині належного правового врегулювання, серед таких особливе місце посідають договір комісії та агентський договір. Однією з причин певного відставання українського законодавства щодо регулювання цих договорів є низький рівень їх наукової розробки. Так, питання правового регулювання договору комісії на монографічному рівні розглядалися ще в 50-60 роках минулого століття; до того ж ці праці стосувалися лише окремих аспектів комісійних правовідносин, зокрема, договору комісії на продаж сільськогосподарської продукції. Разом з тим, саме в ті часи розвитку правової науки було одержано ряд важливих здобутків та внесено багато пропозицій, котрі й сьогодні не втратили своєї актуальності. Проте, якщо договір комісії знайшов своє відображення в системі нового Цивільного кодексу України й потребує незначного удосконалення, то агентський договір як новий інститут цивільного (господарського) права вимагає поглибленої теоретичної розробки та гідного законодавчого забезпечення. Останнє являє собою більш складну проблему, оскільки специфіка діяльності посередників поки що не була об’єктом докладного вивчення вчених-цивілістів.
Зокрема, залишалася поза увагою науковців класифікація посередників, малодослідженим є питання співвідношення агентського договору з договором комісії та проблема правового регулювання діяльності агента та комісіонера як суб’єктів підприємницької діяльності. Це має своє об’єктивне пояснення: за часів існування адміністративно-командної системи вищезазначені договори не отримали належної теоретичної розробки, оскільки тоді їх застосування зводилося до мінімуму. Тому наукове дослідження цих договорів повинно стати теоретичною основою для побудови системи договорів щодо надання посередницьких послуг, котра б послужила поштовхом і для розвитку сучасного ринку посередницьких послуг.
До недавнього часу вважалося, що договір доручення, договір комісії та агентський договір є однотипними договорами, оскільки в них співпадає предмет і регулюють вони однорідні суспільні відносини. Ця думка знайшла своє підтвердження і в зарубіжному праві. Так, у країнах з англо-американською системою права посередницькі відносини регулюються агентським договором, а в державах континентальної правової системи – договорами доручення та комісії. Лише в праві Російської Федерації договори доручення, комісії та агентський договір врегульовані як самостійні. Вибір напряму розвитку вітчизняного цивільного законодавства у цій сфері має максимально відповідати інтересам сучасного суспільства та сприяти розвитку цивільного обороту. Основою цього вибору має стати виважений науковий підхід, який би ґрунтувався на глибоких теоретичних розробках проблеми правового забезпечення даного виду договорів і враховував як особливості розвитку ринкових відносин в Україні, так і позитивний досвід найбільш розвинених зарубіжних правових систем.
Викладене дозволяє стверджувати, що актуальність даного наукового дослідження визначається:
- надзвичайним поширенням договору комісії та агентського договору у цивільному обороті України, що зумовлено розвитком ринкових відносин;
- відсутністю систематизованого законодавства з питань надання посередницьких послуг (окремі норми, що містяться в законі, мають фрагментарний характер);
- невідповідністю деяких правових норм, що регулюють такі відносини принципам ринкової економіки і вимогам часу;
- відсутністю у цивільному праві теоретичних розробок стосовно правового забезпечення діяльності агента та комісіонера як суб'єктів підприємницької діяльності;
- невизначеністю терміна “посередництво”, котре вживається як у публічному, так і в приватному праві, внаслідок чого залишаються нез’ясованими загальні засади застосування агентського договору та договору комісії;
- відсутністю єдиної наукової концепції щодо розвитку законодавства про надання посередницьких послуг в Україні.
Порівняльно-правовий аналіз агентського договору та договору комісії має стати теоретичною основою для створення належної нормативно-правової бази посередницьких договорів, яка б відповідала реаліям ринкової економіки й слугувала стимулом для її розвитку.
Теоретичну основу дисертації складають базові наукові положення, що містяться у роботах провідних вітчизняних та зарубіжних цивілістів, таких, як: В. Ансон, Д.В. Боброва, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, В.В. Вітрянський, А.Г. Гойхбарг, М.В. Гордон, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, А.І. Дрішлюк, В.В. Залеський, О.С. Іоффе, О.Ю. Кабалкін, І. Кобленц, Б.К. Комаров, О.О. Красавчиков, Н.С. Кузнєцова, С.Н. Ландкоф, Г. Ласк, Л.А. Лунц, В.В. Луць, Р.А. Майданик, В.Ф. Маслов, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, О.О. Пушкін, В.О. Рясенцев, Н.О. Саніахметова, А.Ф. Сохновський, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой, Є.О. Харітонов, Я.М. Шевченко Г.Ф. Шершеневич та інших науковців.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу правових проблем цивільного, підприємницького та трудового права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема відповідно до теми “Приватноправові засади нового цивільного законодавства”
Мета і завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є з'ясування правової природи агентського договору та договору комісії, розкриття їх змісту та сутності шляхом проведення порівняльно-правового аналізу, наукове обґрунтування доцільності використання юридичної конструкції агентського договору в цивільному обороті України, а також формування пропозицій по вдосконаленню вітчизняного законодавства щодо правового регулювання зазначених договорів.
Для досягнення зазначеної мети поставлені такі завдання:
- дослідження історичних аспектів розвитку договору комісії та агентського договору у вітчизняному праві;
- вивчення чинних нормативно-правових актів України з питань правового регулювання цих договорів та проведення їх порівняльного аналізу із правовими джерелами зарубіжних країн;
- з’ясування особливостей правового статусу сторін агентського договору та договору комісії за чинним законодавством України;
- аналіз основних правових проблем у сфері застосування договору комісії та агентського договору;
- визначення місця і ролі договору комісії та агентського договору в системі цивільно-правових договорів України;
- розробка єдиної правової термінології щодо посередницькій діяльності.
Практичне ж завдання дисертаційного дослідження полягає у формуванні пропозицій щодо оптимізації законодавства у сфері правового регулювання договору комісії та агентського договору з метою забезпечення цивілізованого розвитку ринку посередницьких послуг в Україні.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають при реалізації агентського договору та договору комісії.
Предметом дослідження є цивільно-правові інститути договору комісії й агентського договору та перспективи їх розвитку у вітчизняному праві. Предметом також є система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, а також судова та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та реалізації зазначених договорів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс методів наукового пізнання: діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, теоретико-прогностичний та формально-логічний. Зокрема, застосування перших двох методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку договору комісії та агентського договору у праві України. За допомогою формально-логічного методу був проведений аналіз норм чинного законодавства України з питань правового регулювання зазначених договорів. Системно-функціональний метод надав можливість визначити істотні умови цих договорів, їх сутність та юридичний зміст; порівняльно-правовий метод – виділити особливості регулювання договору комісії та агентського у зарубіжних країнах, а теоретико-прогностичний метод – сформулювати пропозиції щодо вдосконалення цих інститутів у праві України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній цивільно-правовій науці на рівні дисертаційного дослідження здійснено порівняльно-правовий аналіз агентського договору та договору комісії, визначено сутність та значення кожного з них у праві України; на теоретичному рівні обґрунтовано доцільність використання агентського договору в цивільному обороті України та необхідність його належного законодавчого регулювання.
Наукова новизна основних положень дослідження, одержаних висновків та рекомендацій, які виносяться на захист і відображають авторську концепцію становлення та розвитку агентського договору й договору комісії в цивільному обороті України, полягає в тому, що в дисертації:
- на підставі комплексного аналізу юридичної природи договору комісії та агентського договору визначено основну рису, що є спільною для обох цих договорів: в кожному з них одна сторона (комітент, принципал) досягає певного результату за допомогою іншої сторони (комісіонера чи агента), котра діє в інтересах, під контролем та за рахунок особи, яка надає відповідне доручення;
- обґрунтовано необхідність внесення змін до ГКУ, де запропоновано сторонами агентського договору визнати агента та принципала (у главі 31 ГКУ сторонами агентського договору визнаються комерційний агент та суб’єкт, якого представляє комерційний агент);
- обґрунтовано висновок, що найбільш доцільно агентський договір у праві України вживати в такому розумінні – це цивільно–правовий договір, за яким одна сторона (агент) зобов’язується за винагороду вчинити за дорученням і рахунок іншої сторони (принципала) юридичні та інші дії від свого імені або від імені принципала;
- одержало подальший науковий розвиток положення про те, що головна відмінність між договором комісії й агентським договором полягає у визначенні їх предмета, якщо предметом першого є правочини, то предметом другого – юридичні й інші дії;
- обґрунтовано висновок, що прийняття комісіонером на свій рахунок різниці між встановленою комітентом та фактичною ціною, за якою укладається правочин, не завжди є ознакою належного виконання договору комісії, оскільки інтерес комітента може бути зосереджений не на ціні товару, на підставі цього аргументовано доцільність надання комітентові права на відмову від прийняття виконання та права на відшкодування збитків за умови, що він доведе вину комісіонера у недбайливому виконанні доручення;
- аргументовано необхідність більш чіткого законодавчого визначення моменту, з якого набуває законної сили правочин, укладений комерційним агентом з перевищенням повноважень; з цією метою запропоновано внести зміни до п.2 ст. 298 Господарського кодексу України та викласти його у такій редакції: „Угода, укладена комерційним агентом без повноважень або з їх перевищенням, вважається дійсною з моменту її ухвалення принципалом”;
- обґрунтована необхідність забезпечення інтересів комісіонера у разі відмови комітента від договору комісії, у зв’язку з чим запропоновано доповнити п.4 ст. 1025 ЦКУ наступними словами: „ Якщо подібна відмова сталася вже після укладення комісіонером правочинів з третіми особами, то комісіонер також має право на отримання комісійної плати”. Така редакція статті дозволить вирішити питання не лише про відшкодування витрат комісіонерові, а і про втрачену вигоду, котра фактично буде прирівнюватися до суми неодержаної комісійної плати;
- обґрунтовано пропозицію про необхідність встановлення у відповідних нормах Цивільного кодексу України певного строку, протягом якого комісіонер повинен виконувати доручення комітента у разі смерті останнього або припинення юридичної особи – комітента, якщо від його правонаступників не надійдуть інші вказівки;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані в процесі удосконалення цивільного законодавства України. Деякі положення дисертаційної роботи можуть знайти застосування у практичній діяльності, що пов’язана з укладенням та виконанням договору комісії та агентського договору. Матеріали дисертаційної роботи також можуть бути застосовані у навчальному процесі та при підготовці підручників і навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів.
Частина сформульованих у дисертації висновків та положень має дискусійний характер і може слугувати основою для подальших наукових пошуків.
Апробація результатів дисертації
Найважливіші положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні наукові положення дисертації були оприлюднені на: науково-практичному семінарі “Правове регулювання корпоративних відносин в Україні.” – (Львів, 28 лютого 2003р.); міжнародній науковій конференції пам’яті П.І. Новгородцеві “Ідея правової держави: історія та сучасність”. – (Луганськ: 22-23 квітня 2003р.); науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” – (Київ: 14 травня 2003р.); міжвузівській студентській науковій конференції “Наука і вища освіта”. – (Запоріжжя: 15-16 травня 2003р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у шістьох наукових працях; усі вони опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, а також у тезах чотирьох виступів на науково-практичних конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, 15 з яких складає список використаних джерел, котрий включає 179 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, аналізується стан та ступінь її наукової розробки, визначається предмет і об’єкт, мета і завдання дослідження, висвітлюється методологічна основа дисертації, її наукова новизна, розкривається теоретичне й практичне значення роботи, вказується порядок апробації її результатів.
Перший розділ дисертації “Роль та місце договору комісії в цивільному праві України” складається з трьох підрозділів, присвячених теоретичному дослідженню правової природи зобов’язань з надання послуг, яке здійснюється шляхом аналізу таких категорій як послуга, правочин, зобов’язання.
У підрозділі1.1. “Послуга як економічна та правова категорія” дисертант характеризує поняття “послуга”, котре розглядає в економічному та правовому сенсі. На підставі цього в роботі проведено класифікацію послуг і визначено їх місце в системі економічних відносин. Найбільш поширеною, на думку автора, слід визнати класифікацію, за якою послуги поділяються на матеріальні та нематеріальні. Під першими розуміють послуги результати яких матеріалізуються у продукті та знаходять своє відображення у предметах споживання. Нематеріальні ж послуги, навпаки, внаслідок своєї специфіки не набувають предметної (речової) форми. Така позиція дозволила автору дійти висновку, що і комісіонер, і агент надають послуги нематеріального характеру.
У цій частині дослідження з’ясовується зміст поняття “зобов’язання”, розкривається проблема співвідношення таких понять цивільного права як „договір” та „правочин”. З метою визначення місця договору комісії в системі цивільно-правових договорів автор аналізує різноманітні класифікації договорів та критерії, за якими вони здійснюються, і доходить висновку, що цей договір належить до групи зобов’язань з надання послуг.
У підрозділі 1.2. “Зобов’язання про надання послуг. Загальні положення” розглядаються теоретичні основи зобов’язань з надання послуг, формулюється їх поняття, котре розкривається через визначення договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. При дослідженні договорів про надання послуг особлива увага приділена дослідженню їх предмета. У роботі автор відстоює точку зору, що предметом цих договорів є послуги нематеріального характеру, які виступають у формі здійснення певних дій чи діяльності. Сторонами цього договору визнаються виконавець та замовник. Зважаючи на те, що ЦКУ не містить ніяких обмежень щодо суб’єктного складу договору про надання послуг автор дійшов висновку, що його сторонами можуть бути як фізичні так і юридичні особи.
Автор проводить ретельний аналіз положень глави 63 Цивільного кодексу України “Послуги. Загальні положення”, внаслідок чого наводить юридичну характеристику договору про надання послуг, вирішує питання про його строк й ціну, аналізує класифікації таких договорів та розкриває деякі особливості договорів про безоплатне надання послуг. Досліджуючи правове положення сторін у договорі про надання послуг автор відзначає, що головний обов’язок виконавця полягає у безпосередньому наданні послуги, а замовника – в оплаті зазначеної послуги у розмірі, строки та порядку встановленому договором.
Значну увагу приділено питанням відповідальності виконавця послуги за недосягнення заздалегідь обумовленого сторонами результату. У процесі дослідження даного питання були виявленні різні підходи до його вирішення, котрі склалися у цивільно-правовій науці. Згідно першого цивільно-правова відповідальність виконавця послуги за недосягнення певного результату передбачається лише за порушення умов договору. Прихильники другого підходу дотримуються протилежної точки зору, на їх думку презумпція негарантованості результату послуги, що надається професійним виконавцем не відповідає цілям економічної діяльності, тому модель договору про оплатне надання послуг повинна припускати існування таких зобов’язань, де досягнення певного результату включається до предмету цього зобов’язання. У дисертації підкреслюється, що в цивільному праві України відповідальність виконавця послуги за збитки завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату може визначатися двояко. Стосовно осіб, для котрих надання даного виду послуг не є професійною діяльністю, відповідальність настає лише за наявності в їх діях провини. Більш суворі приписи встановлено для осіб, які надають послуги у процесі здійснення підприємницької діяльності, їх відповідальність настає у випадку будь-якого порушення договору про надання послуг за плату. Аналізуючи останнє, дисертант визнає такі правила аргументованими і доцільними, а саме розмежування відповідальності виконавця послуг залежно від характеру його діяльності цілком обґрунтованим.
Наприкінці цього підрозділу автор висвітлює деякі проблеми, пов’язані з розірванням договорів про надання послуг, та вносить пропозиції по вдосконаленню законодавства у цій сфері.
Підрозділ 1.3. „Інститут посередництва та його складові частини” присвячений теоретичному аналізу поняття “посередництво”, яке розглядається в економічному та юридичному значенні. З економічної точки зору посередництвом визнається встановлення будь-якого зв’язку між двома або більше особами за допомогою третьої, тому будь-яка особа (фізична чи юридична), котра сприяє налагодженню економічних зв’язків, може визнаватися посередником. Аналіз юридичних аспектів поняття “посередництво” дав можливість виділити два основних сформованих у цивілістиці підходи до його визначення. Згідно першого посередництво розглядається у вузькому розумінні й означає лише надання фактичних послуг. Прибічники другого підходу розглядають посередництво в широкому значенні, як таке, що охоплює собою надання послуг не лише фактичного, але й юридичного характеру. Відповідно автор обґрунтовує пропозицію розрізняти фактичне та юридичне посередництво.
На підставі проведеного аналізу аргументується висновок про посередницький характер відносин, які виникають при укладенні договору комісії та агентського договору, а однією з головних ознак посередницької операції визнається те, що право власності на товар не переходить до посередника.
На підставі аналізу відповідного досвіду зарубіжних правових систем, автор відзначає, що в країнах континентальної системи права (Бельгія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Франція) відносини посередника з клієнтами регулюються через норми договору доручення та комісії, а в країнах англо-американської системи права (Австралія, Англія, Великобританія, Канада та США) – агентським договором. Якщо розглядати посередницькі відносини в праві України, то з моменту введення в дію Господарського кодексу України їх правова база значно розширилась. Зокрема, посередницькі відносини, поряд з договорами доручення та комісії, можуть бути опосередковані через норми агентського договору. Відтак українське законодавство містить вже декілька юридичних конструкцій, котрі можуть забезпечувати здійснення посередницької діяльності.
Другий розділ дисертації “Розвиток договору комісії в цивільному праві України” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика договору комісії” автор досліджує юридичну природу договору комісії. Зокрема, перша частина цього підрозділу присвячена історичним аспектам становлення та розвитку договору комісії, аналізуються історичні передумови його виникнення. Значна увага приділяється вивченню цивільного законодавства радянського періоду: досліджуються етапи його становлення та аналізуються правові джерела, що регулювали комісійні відносини. Дисертант відмічає, що в ті часи договір комісії не був достатньо поширеним, проте виділялись деякі його різновиди, які знаходили своє застосування переважно у сфері торгівлі.
Характеризуючи поняття договору комісії, дисертант вказує на його нерозривний зв’язок з нормативним визначенням цього договору та окреслює предмет договору комісії, через вивчення котрого розкриваються найбільш характерні риси даного договору. Аналіз юридичної літератури з цього питання свідчить про різноманітність наукових поглядів, спектр яких досить широкий. Автор схиляється до думки, що предметом договору комісії є дії комісіонера, спрямовані на укладення та здійснення правочинів з третіми особами. Вирішуючи проблему співвідношення договору комісії з відносинами представництва, дисертант доходить висновку, що договір комісії не є представництвом. Характеризуючи комісійне зобов’язання, автор зазначає, що в ньому виділяється дві групи правовідносин: внутрішні, котрі формуються між комітентом та комісіонером, та зовнішні – між комісіонером та третьою особою. При цьому внутрішні відносини є головними та визначають характер зовнішніх.
Значна увага приділяється дослідженню елементів договору комісії, зокрема розкриваються питання про форму, строк та суб’єктний склад цього договору. Норми цивільного законодавства щодо договору комісії не містять вимоги про обов’язковість письмової форми даного договору, а це означає, що договір комісії може бути укладений в усній, письмовій чи нотаріально посвідченій формі. Такий договір може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, а його сторонами можуть виступати фізичні чи юридичні особи.
У підрозділі 2.2. “Правовий статус сторін за договором комісії” з’ясовується правове положення кожної зі сторін цього договору. Так, одним з найголовніших обов’язків комісіонера визнається виконання доручення комітента на умовах найбільш вигідних для останнього. В цьому сенсі автор зазначає, що комітент, передусім, зацікавлений в чіткому і неухильному виконанні його вказівок комісіонером. Тому останній може відступити від них лише за згодою комітента. В роботі відзначається, що хоча комісіонер і не відповідає перед комітентом за виконання третьою особою укладених правочинів (за винятком випадків, коли він був необачним при її виборі або поручився за виконання договору), але він зобов’язаний здійснити усі дії, що були б властиві дбайливому господарю. Досить докладно розглядається також проблема правових наслідків відступу комісіонера від тих вказівок комітента, котрі стосуються ціни товару.
Не менш важливим, на думку дисертанта, є обов’язок комісіонера зберігати майно комітента, при цьому він відповідає не лише за втрату чи пошкодження майна, але й за стан, в якому воно передається транспортною організацією чи третьою особою. У зв’язку з цим, у структурі даного обов’язку автор виділяє такі його підвиди: а) обов’язок прийняти товар і забезпечити усі можливі заходи для його цілісності; б) провести огляд майна для перевірки його асортименту, кількості та якості.
Як і будь-яка інша особа, що діє за дорученням другої сторони, комісіонер повинен повідомляти про проведені дії та понесені витрати, звідси випливають інформаційні обов’язки комісіонера. До них можна віднести: а) обов’язок повідомляти про хід виконання доручення, укладені правочини; б) обов’язок надати комітентові звіт. Крім того, у разі виникнення необхідності комісіонер повинен забезпечити захист як матеріальних, так і процесуальних прав комітента.
В роботі докладно досліджено обов’язки комітента, основним з яких вважається обов’язок сплатити комісійну плату. Враховуючи особливості правового регулювання договору комісії та практику його застосування, визначаються способи формування комісійної плати, серед яких автор виділяє такі, що встановлюються: а) за згодою сторін; б) ставками, що визначені нормативно-правовими актами; в) на розсуд суду; г) відповідно до торгових звичаїв. Виходячи із сучасного розуміння сутності та значення договору комісії, дисертант висвітлює питання про комісійну плату, основними формами якої вважає: а) процентну (розмір плати встановлюється у виді певного відсотка від суми правочину); б) ступінчату (полягає у визначенні твердого відсотку, котрий отримує комісіонер, плюс додаткові відсотки від різниці між встановленою комітентом та фактичною ціною, за якою укладається правочин); в) таку, що визначається твердою сумою грошей.
Крім виплати комісійної плати, комітент зобов’язаний відшкодувати витрати комісіонера, проте лише ті, які відповідають його розпорядженню та були необхідними для належного виконання даного ним доручення. При дотриманні цих умов комісіонер набуває права на відшкодування витрат. Аналізуючи обов’язки комітента, автор, виділяє ще декілька таких, що випливають із самої сутності договору комісії. Враховуючи те, що комісіонер діє в інтересах комітента, останній, на думку дисертанта, повинен не лише прийняти виконання за договором комісії, але й забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання договору з третьою особою. Як відомо, комітент не може відмовитись від прийняття доручення, якщо комісіонер приймає різницю на свій рахунок. Аналізуючи дане положення, автор відзначає, що в деяких випадках економічний інтерес комітента не зосереджений на ціні товару, тому прийняття комісіонером різниці на свій рахунок не завжди слід вважати ознакою належного виконання доручення. Отже, якщо комітент доведе вину комісіонера у недбайливому виконанні його доручення, то йому слід надати право відмовитися від прийняття виконання доручення та право на відшкодування збитків.
У підрозділі 2.3. “Особливі права комісіонера та комітента” розглядаються основні проблеми, що виникають при застосуванні окремих прав учасників договору комісії. Зокрема, аналізується право комісіонера на укладення договору субкомісії, що отримало законодавчу регламентацію в новому ЦКУ. Відмічаючи позитивний характер даного нововведення, автор вказує на недоліки в його правовому регулюванні, до яких він відносить деяку його нормативну невизначеність. Так, потребує уточнення п.2 ст. 1015 ЦКУ, зі змісту якого незрозуміло, в яких випадах комісіонеру надається право на укладення договору субкомісії без згоди комітента, оскільки вказівка законодавця “... у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси комітента” не дає чіткого уявлення про це. Автор зауважує, що залишилося поза увагою розробників нового Цивільного кодексу України й питання про право субкомісіонера укладати аналогічні договори субкомісії з третіми особами, принаймні Цивільний кодекс ніяк не обмежує кількість субкомісіонерів у договорі комісії. Отже, виходячи із загальних засад цивільного права, сторони мають право урегулювати це питання на власний розсуд. У цілому ж побудову норми про використання договору субкомісії (за згодою комітента), на думку дисертанта, слід визнати оптимальною, оскільки вона у більшості враховує інтереси обох сторін.
Окремо розглядаються в дисертації теоретичні аспекти права комісіонера на притримання. На підставі аналізу сформульованих у науці положень щодо цього питання, автор дійшов висновку, що у праві притримання, яке в змозі застосувати комісіонер, можна виділити: право притримання речей та право притримання грошей. Певні труднощі викликає з’ясування юридичної сутності права притримання; ключовою при вирішенні цього питання є проблема предмета притримання. Якщо доручення комітента полягає у купівлі товару, то предметом притримання буде річ (товар); якщо ж здійснюється продаж, то предметом притримання виступатимуть гроші. Враховуючи цей факт, автор пропонує розрізняти комісію-купівлю та комісію-продаж. Тоді, у першому випадку мова йтиме про право притримання, а в другому – про право комісіонера на відрахування грошових коштів, яке реалізується шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк яких настав.
Не менш актуальною є проблема переміщення права власності між комітентом, комісіонером і третьою особою. На думку автора дисертації, при переході права власності між комітентом, комісіонером та третьою особою відбувається акт відчуження речі: при комісії-продажі комісіонер своїми діями припиняє право власності комітента шляхом передачі речі третій особі, у якої виникає право власності. Аналогічно при комісії-купівлі третя особа після передачі речі комісіонеру втрачає на неї право власності, яке оминаючи комісіонера переходить до комітента. Отже, при переході права власності від комітента до третьої особи, комісіонер, внаслідок свого особливого правового статусу фактично виконує роль прихованого посередника, бо з економічних причин він не може стати власником речі.
Підрозділ 2.4. “Припинення договору комісії” присвячено дослідженню проблем припинення договору комісії, розуміння яких необхідно для правильної оцінки самої юридичної природи комісійних правовідносин. Аналіз підстав припинення та його правових наслідків для сторін договору комісії проводиться відповідно до загальних підстав припинення договору, поряд з якими розглядається як особлива підстава – відмова від договору комісії. Зазначається, що право комітента на відмову від договору комісії має неконтрольований та необмежений характер, з чим автор цілком погоджується, оскільки головним у комісійному зобов’язанні є економічний інтерес комітента. Водночас, таке положення потребує додаткових заходів для забезпечення інтересів комісіонера. У зв’язку з цим, автор пропонує п.4 ст. 1025 Цивільного кодексу України викласти у такій редакції: “У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер зберігає право на відшкодування витрат, а якщо подібна відмова сталася вже після укладення комісіонером правочинів з третіми особами, то комісіонер також має право на отримання комісійної плати.” На думку автора, на відміну від діючої редакції, наведене формулювання статті дозволить вирішити питання про відшкодування комісіонерові суми втраченої вигоди, котра фактично прирівнюється до суми неотриманої комісійної плати, на яку він може розраховувати після укладення правочинів з третіми особами.
Право комісіонера на відмову від виконання договору комісії, з точки зору автора, суворо обмежується. Так, п.1 ст. 1026 цивільного кодексу України встановлює, що комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором, повідомивши про це комітента не пізніше, аніж за 30 днів. Автор не є прибічником такої суворої регламентації права комісіонера на відмову від договору комісії і вважає, що вказана норма повинна мати диспозитивний характер.
Договір комісії припиняється також у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи – комісіонера. Аналогічні правові наслідки настають у випадку визнання комісіонера недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім. Водночас законодавець залишає поза увагою питання про правові наслідки смерті комітента. На погляд автора, така позиція не є достатньо обґрунтованою, оскільки не враховує специфіку комісійних відносин, адже смерть комісіонера та комітента спричиняє різні правові наслідки. Тому дисертант вважає доцільним доповнити главу 69 ЦКУ статтею такого змісту: “ У разі смерті комітента, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, а також у разі припинення юридичної особи – комітента, комісіонер зобов’язаний протягом одного місяця продовжувати виконання даного йому доручення, якщо від правонаступників комітента не надійдуть інші вказівки. Автор пропонує також розширити перелік підстав припинення договору комісії, включивши до нього банкрутство комісіонера.
Розділ 3 “ Агентський договір в праві іноземних країн” складається з п’яти підрозділів, що присвячені аналізу основних правових джерел зарубіжних країн та виявленню особливостей правового регулювання агентського договору у країнах англосаксонської та континентальної системи права. В даному розділі дисертант докладно досліджує агентський договір у праві Англії та США. Такий вибір пояснюється тим, що принципи правового регулювання агентського договору, що вироблені практикою та доктриною цих держав, в цілому сприйняті низкою інших країн загального права. Особлива увага відведена вивченню норм про агентський договір у праві Російської Федерації; відзначається, що договори доручення, комісії та агентський договір врегульовані у російському законодавстві як самостійні цивільно-правові договори. У цьому розділі дисертації проведено порівняльно-правовий аналіз норм агентського договору в різних країнах континентальної та англо-американської правової сім’ї, визначено основні риси та відмінності цього договору в певних цивільно-правових системах, аргументовано висновки щодо можливості запозичення позитивного досвіду цих країн для розвитку вітчизняного законодавства та юридичної практики.
У підрозділі 3.1. “Визначення поняття та змісту агентського договору” з’ясовується правова природа агентського договору. Дослідивши іноземне законодавство та судову практику Англії та США щодо агентського договору, автор дійшов висновку, що під ним розуміють цивільно-правовий договір, за яким одна сторона (агент) зобов’язана за винагороду здійснити за дорученням іншої сторони (принципала) юридичні та інші дії від свого імені, але за рахунок принципала або від імені і за рахунок принципала. Розкриваючи зміст агентського договору, дисертант наводить докладну характеристику його основних елементів та відзначає, що правовідносини агента з принципалом за правом Англії та США можуть виникати не лише на підставі письмової чи усної угоди, а й згідно такої поведінки принципала, котра дає підстави припускати наявність агентських відносин. У праві Франції, навпаки, будь-який агентський договір має укладатися у письмовій формі. Право Російської Федерації не містить спеціальних вказівок щодо форми агентського договору, однак практика свідчить, що здійснення агентом юридичних дій повинно оформлюватися дорученням чи письмовим договором, де вказуються повноваження агента.
У підрозділі 3.2. “Права та обов’язки сторін за агентським договором” розглядається правове положення кожної із сторін цього договору, в результаті чого дисертант здійснює класифікацію обов’язків агента, серед яких виділяє такі:
1. Інформаційні обов’язки:
- утримуватися від розголошення конфіденційних відомостей і не використовувати проти інтересів принципала інформацію та матеріали, одержані у процесі виконання доручення;
- повідомляти принципалу про усі істотні факти, пов'язані з виконанням доручення;
- надати принципалу звіт про хід та результати виконання доручення.
2. Обов'язки добропорядного партнера:
- передати усі прибутки від правочинів, що він уклав за дорученням принципала, якщо інше не встановлено агентським договором;
- дотримуватись усіх вказівок принципала;
- утримувати майно принципала окремо від особистого майна та майна третіх осіб;
- діяти в інтересах принципала та на умовах найбільш вигідних для нього;
- виконати доручення принципала особисто.
3. Обмежувальні обов’язки:
- утримуватися від створення ситуацій, за яких його обов'язки вступають у суперечність з його інтересами;
- діяти виключно в інтересах одного принципала;
- діючи від імені принципала, не купляти для нього майно у самого себе і не придбавати у нього майно для себе;
- утримуватися від укладення однорідних за предметом агентських договорів з іншими принципалами на обумовленій території (поширено у Російській Федерації).
Автор аналізує також обов’язки принципала. Незважаючи на особливості правової регламентації агентського договору в тій чи іншій країні (так у праві Англії за відсутності прямо виявленої або припущенної вказівки принципала про виплату винагороди агент не має права на її отримання; у праві ж США будь-який агентський договір припускає винагороду агента, якщо його послуги не носять незначний характер; у праві Російської Федерації агентський договір є абсолютно оплатним правочином) автор виділяє обов’язки принципала, головними з яких є виплата винагороди агенту та відшкодування витрат, які він поніс в процесі виконання доручення
У підрозділі 3.3. “Відповідальність сторін в агентському договорі” розглядаються питання відповідальності агента та принципала в праві зарубіжних країн. Актуальною є, зокрема, проблема визначення суб’єкта відповідальності, яка розглядається через призму правового положення агента. Якщо агент укладає правочин від власного імені, то саме він буде відповідальним за цим правочином; коли ж останній укладається від імені принципала, то відповідальність за ним покладається на принципала. Однак, якщо договір укладається від імені професійного агента, то він не несе особистої відповідальності за цим договором, оскільки професійність агента безумовно свідчить про дії в інтересах іншої особи.
Особливий інтерес викликає дослідження правового становища третьої особи, з якою агент укладає правочини в інтересах принципала, оскільки право Англії та США допускає можливість пред’явлення позову від третьої особи до принципала та навпаки. Так, якщо агент діяв від власного імені, а третій особі вже після укладення цієї угоди став відомий факт агентських відносин, то вона на власний розсуд може пред’явити позов про виконання договору як до агента, так і до принципала. Ясна річ, що це право розповсюджується доти, доки зобов’язання перед третьою особою не виконано.
У цій частині роботи досліджуються також юридичні наслідки перевищення агентом наданих йому повноважень. Так, право Англії та США у разі перевищення агентом повноважень встановлює його особисту відповідальність, що є цілком закономірним, у зв’язку з тим, що принципал взагалі не визнає такого правочину. Якщо ж агент перевищує межі прямого, але діє в рамках припущеного повноваження, то принципал може схвалити такі дії агента й стати відповідальним за даним договором.
Вирішення питання про суб’єкта відповідальності в ситуаціях, коли агент виступає від імені неіснуючого чи не недієздатного принципала не викликає ускладнень, бо агент, як єдина сторона за договором, відповідає за усіма позовами третіх осіб. Якщо ж агент діяв від імені обмежено дієздатного принципала, то він нестиме відповідальність лише у випадку, якщо свідомо ввів в оману третіх осіб стосовно обсягу дієздатності принципала. Однак, якщо ім’я та особистість принципала були розкриті, то агент не може бути визнаний винним за те, що третя особа не знала про факт обмеження дієздатності принципала.
Підрозділ 3.4. “Види агентів” присвячено дослідженню особливостей правового регулювання деяких категорій агентів, серед яких автор виділяє таких:
Агент з виключними правами – агент, який користується виключним правом на продаж товарів принципала на обумовленій території. Сутність цього права полягає в тому, що за договорами укладеними принципалом на визначеній території (на яку розповсюджується виключне повноваження) агент отримує певну винагороду. Такому агенту виплачується винагорода за продаж товарів на обумовленій території, незалежно від того, його зусиллями чи зусиллями інших осіб він здійснений.
Аукціоніст – агент з продажу майна з аукціону. Аукціоніст володіє правом застави на продану річ до моменту доки не буде виплачена сума, обумовлена в договорі, а також правом пред’явлення позову від свого імені, якщо такий платіж не надійде.
Агент-делькредере – агент, який за додаткову винагороду гарантує принципалу надходження купівельної ціни, тобто він зобов’язується відшкодувати принципалу збитки, якщо третя особа не виконає взятих на себе зобов’язань. Але агент-делькредере звільняється від відповідальності, якщо третя особа відмовляється здійснити платіж на підставі того, що сам принципал не виконує належним чином своїх обов’язків.
Агент з продажу нерухомості – агент, головна задача якого полягає у пошуку покупців для нерухомості принципала, а його найхарактернішою рисою є те, що він не має права укладати договори купівлі-продажу. Отже, агент з продажу нерухомості більшою мірою, ніж інші категорії агентів, виступає тільки в якості простого посередника, а його функції обмежуються вивченням попиту і пропозицій на ринку нерухомості та пошуку можливих покупців для власності принципала.
Брокер – агент, який проводить переговори між сторонами з метою укладення між ними договору. До його обов’язків входить зближення контрагентів, проведення переговорів та підготовка відповідних документів.
Фактор – агент, якому передаються товари для продажу. Головною ознакою даного агента є те, що він стає володарем товарів принципала, внаслідок чого усі його дії пов’язані з розпорядженням майном принципала визнаються дійсними, навіть, якщо у нього не було прямо виявленого повноваження на це.
У підрозділі 3.5. “Припинення агентських відносин” поряд із загальними підставами припинення агентського договору, розглядаються особливості його припинення у праві Англії, США та Російської Федерації. Так, за правом США агентські відносини припиняються за бажанням однієї з сторін чи за спільною згодою, а також у випадках: досягнення мети договору, закінчення терміну його дії, смерті однієї із сторін, душевного захворювання або неспроможності принципала, знищення предмета договору, зміни права, що робить досягнення мети договору протиправним, відсутність у агента можливості продовжувати виконання своїх обов’язків згідно умов договору. В праві Англії агентські відносини припиняються в односторонньому порядку, за згодою сторін чи внаслідок приписів права (зокрема це стосується випадків божевілля, неспроможності, чи смерті однієї з сторін агентського договору). В праві Російської Федерації, поряд із загальними підставами припинення зобов’язання, передбачена можливість односторонньої мотивованої відмови від виконання агентського договору. Такий договір припиняється також внаслідок смерті агента, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним чи безвісно відсутнім, визнання індивідуального підприємця, котрий є агентом неплатоспроможним (банкрутом).
Розділ 4. “Агентський договір: сучасність та перспективи” містить лише один підрозділ “Агентський договір у праві України,” який присвячений глибокому науковому аналізу агентського договору у законодавстві України. Досліджуючи норми про агентський договір в Господарському кодексі України, дисертант виділяє ряд теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з його правовою регламентацією. Відзначається, що їх вирішення повинно відбуватися в рамках єдиного наукового підходу з обов’язковим урахуванням досвіду зарубіжних країн у цій галузі та вітчизняної правозастосовчої практики.
У висновках наводяться найбільш суттєві результати дисертаційного дослідження, формулюються положення науково–теоретичного та практичного характеру. Одержані результати дозволили отримати й обґрунтувати нові наукові положення щодо з’ясування правової природи договору комісії й агентського договору, надати їх юридичну характеристику та визначити місце в системі цивільно–правових договорів. Практичні результати дисертаційного дослідження полягають у формулюванні рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює порядок укладення та виконання договору комісії й агентського договору у праві України.

Список праць опублікованих за темою дисертації

1. Колосов Р.В. Визначення предмета та юридична характеристика агентського договору // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.:ІДП НАНУ. – 2002. – Вип. 17. – С. 234-236.
2. Колосов Р.В. Поняття й місце агентського договору в цивільному праві // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 3. – С. 42-45.
3. Колосов Р.В. Право власності комітента // Правова держава: Щор. наук. пр. Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: ІДП НАНУ. – 2003. – Вип. 14. – С. 531-535.
4. Колосов Р.В. Право сумісництва комісіонера // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 43-45.
5. Колосов Р.В. Способи формування і види комісійної винагороди // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 28-30.
6. Колосов Р.В. Договір комісії та інститут посередництва // Правова держава: Щор. наук. пр. Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.:ІДП НАНУ. – 2004. – Вип. 15.– С. 359-364.
7. Колосов Р.В. Особливості правового регулювання деяких категорій агентів // Мат. наук.-практ. семінару „Правове регулювання корпоративних відносин в Україні”. – Львів: 28 лютого 2003р. – С. 94-99.
8. Колосов Р.В. Сучасний стан кодифікації норм цивільного та господарського права в сфері здійснення господарської діяльності // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції „Проблеми кодифікації законодавства України”. – К.: ІДП НАН України. – 2003. – С. 106-110.
9. Колосов Р.В. Юридична характеристика договору комісії // Тези доповідей учасників Х1 міжвузівської студентської наукової конференції „Наука і вища освіта”. – Запоріжжя: Гуманітарний університет „ЗІДМУ”. –2003. – С. 31-32.
10. Колосов Р.В. Реформування цивільного законодавства (на прикладі дослідження договору комісії та його окремих елементів) // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Спеціальний випуск у 5 ч. – Луганськ: Луганська академія внутрішніх справ МВС. – 2004. – Ч.4. – С. 137-142.

Колосов Р.В. Договір комісії та агентський договір в цивільному праві. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2004.
Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій розглядаються особливості правового регулювання договору комісії та агентського договору. Вперше на рівні дисертації проводиться порівняльно-правовий аналіз цих безумовно споріднених договорів, з’ясовується їх правова сутність та місце в системі цивільно-правових договорів.
В дисертації досліджуються поняття зобов’язання, послуги, правочину, аналізується поняття договору комісії та агентського договору, визначається їх зміст та структура, висвітлюються питання про основні елементи цих договорів, правовий статус сторін та їх відповідальність за невиконання умов договору, а також розглядаються особливості припинення вказаних вище договорів.
На основі вивчення нормативного матеріалу та аналізу літературних джерел сформульовані висновки та рекомендації щодо подальшого вдосконалення цивільного та господарського законодавства з питань укладення та виконання договору комісії та агентського договору. Зокрема, сформульовано поняття агентського договору, визначено предмет договору комісії та агентського договору, досліджено специфіку правового регулювання даних договорів та показано їх місце в праві України.
Ключеві слова: зобов’язання, послуга, правочин, посередництво, договір комісії, агентський договір, комісіонер, комітент, агент та принципал.

Колосов Р.В. Договор комиссии и агентский договор в гражданском праве. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. – Гражданское право и гражданский процесс; семейное право, международное частное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2004.
Диссертация посвящена комплексному исследованию правоотношений, которые возникают при заключении договора комиссии и агентского договора. Исследуется понятие и структура этих договоров, особое внимание уделено их сравнительно-правовому анализу и соотношению с другими гражданско-правовыми договорами. Анализируются права и обязанности сторон, их ответственность за невыполнение или ненадлежащее исполнение условий договора, рассматриваются вопросы об основаниях и особенностях прекращения договора комиссии и агентского договора, а также вносятся предложения по усовершенствованию указанных правоотношений.
В диссертации изучается такая категория как услуга, которая рассматривается в экономическом и юридическом смысле. С целью определения места договоров комиссии и агентского в системе гражданско-правовых договоров анализируются различные классификации договоров и критерии, за которыми они предоставляются. В результате чего автор приходит к выводу, что оба эти договора относятся к обязательствам на оказание услуг. Исследуя правовое положение сторон в обязательствах на оказание услуг, автор отмечает, что главная обязанность исполнителя заключается в предоставлении услуги, а заказчика в ее оплате.
Значительная часть диссертации посвящена глубокому теоретическому анализу термина „посредничество”, которое рассматривается в экономическом и юридическом смысле. С экономической точки зрения посредничеством признается установление любых экономических контактов между сторонами, с помощью третьей. Рассмотрение юридических аспектов понятия „посредничество” позволило автору выделить два основных подхода, отличие между которыми состоит в объеме полномочий посредника. В первом случае действия посредника ограничиваются выполнением фактических действий, во втором – наряду с фактическими действиями посредник обязан выполнить ряд юридических. Обосновывается положение о том, что договор комиссии и агентский договор относятся к гражданско-правовым обязательствам по предоставлению посреднических услуг.
Проведенный сравнительно–правовой анализ договора комиссии и агентского договора показал, что в каждом из этих договоров одна сторона (комитент, принципал) достигает определенного правового результата с помощью второй стороны (агента, комиссионера), которая действует в интересах и за счет первой. При этом в действиях комиссионера (агента) можно выделить несколько этапов: а) подготовительный, заключается в изучении конъюнктуры рынка, поиске контрагентов и проведения с ними переговоров; б) непосредственное заключение соглашения с третьим лицом; в) выполнение заключенного договора. Главное же отличие договора комиссии от агентского договора заключается в определении их предмета. Если предметом первого из них есть одна или несколько сделок, то предметом второго – юридические и иные действия.
Большое внимание уделено исследованию правового статуса сторон в договоре комиссии и агентском договоре. Учитывая специфику правового регулирования этих договоров автором указываются способы определения агентского (комиссионного) вознаграждения: а) по соглашению сторон; б) ставки вознаграждения устанавливаются нормативными актами; в) на усмотрение суда; г) в соответствии с торговыми обычаями. В диссертационном исследовании также освещаются вопросы о форме вознаграждения, основными с которых являются: а) процентная (размер вознаграждения устанавливается в виде определенного процента от сумы сделки); б) ступенчатая (заключается в определении твердого процента, который получает агент (комиссионер) плюс дополнительный процент от разницы между установленной ценою и фактической, по которой совершается сделка); в) определение вознаграждения в виде определенной суммы. В работе выделяется еще одна возможная форма вознаграждения, в силу которой вознаграждение определяется в виде разницы между установленной и фактической ценой. Однако в силу действия п.2 ст. 1014 ГКУ ее применение в праве Украины ограничено.
В работе рассматриваются основные требования к форме и порядку подписания договоров комиссии и агентского, детально раскрываются иные элементы этих договоров, их правовая сущность. В конце диссертации сформулированы выводы и рекомендации по усовершенствованию гражданского и хозяйственного законодательства, которое регулирует порядок заключения и исполнения договора комиссии и агентского договора. Так, на основе изучения нормативного материала, отечественной и зарубежной литературы сделан вывод о том, что по своей правовой природе агентский договор является гражданско-правовым, в связи с чем аргументируется положение о необходимости дополнения Гражданского кодекса Украины главою „Агентский договор”.
В диссертации обосновывается вывод, что юридическая конструкция агентского договора, предложенная в Хозяйственном кодексе Украины, не в полной мере отображает специфику данных отношений. Наиболее целесообразно под агентским договором понимать такой договор, в котором одна сторона (агент) обязуется за вознаграждение совершить юридические и иные действия по поручению и за счет другой стороны (принципала) от своего имени или от имени принципала.
Ключевые слова: обязательство, услуга, посредничество, договор комиссии, агентский договор, комиссионер и комитент, агент и принципал.
Kolosov R.V. The agreement of commission and agency in civil law. – Manuscript.
Thesis on competition for a Candidate of Law's degree on speciality 12.00.03 -Civil Law and Civil Procedure, Family Law, International Private Law. – V. Koretsky Institute of State and Law, National academy of sciences of Ukraine, Kyiv, 2004.
The thesis is independent complete scientific work, in which peculiarities of legal regulation of commission's agreement and agency agreement are considered. For the first time on the level of thesis the comparable – legal analysis of this equivalent agreement is conducted and their legal essence and place in the system of civil – legal agreement are established.
Notions "obligation," "service," "deal" are investigated in the thesis, notions treaty of commissions and agency agreement. Their substance and structure are analyzed, questions about basic elements of these agreements and it's responsibility for non-compliance with conditions of agreement are spoken, peculiarities of halting of mentioned above treaties are considered.
On the basic of studying of normative material and analysis of literary sources the results and recommendations, concerned subsequent perfection of civil economic legislation with question's of conclusion and doing of commission's treaty and agency agreement are formed.
In particular the notions of agency treaty is formed, appointed the subject of commission's treaty and agency treaty. The specificity of legal regulations of these treaties is investigated and it's place in the law of Ukraine are showed.
Key words: obligation, service, deal, mediation, treaty of commissions, agency agreement, middleman, agent, principal.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking