Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Договір охорони майна

 

Довбій Сергій Петрович

Договір охорони майна

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2005

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, професор
Шишка Роман Богданович,
Національний університет внутрішніх справ,
професор кафедри цивільно-правових дисциплін

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, доцент Красицька Лариса Василівна,
Донецький національний університет, доцент кафедри цивільного права та процесу.

Провідна установа – Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 25.03.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 23 лютого 2005 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Чалий Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Практична реалізація комплексу заходів, пов'язаних із переходом України до ринкової економіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних правовідносин суб'єктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна, житла, земельних ділянок, особи, інформації і т. ін. Усе гострішою стає проблема забезпечення недоторканності речових прав, насамперед, права приватної власності, права володіння. Цим зумовлена поява значної кількості різних охоронних підприємств, які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи охорону об’єктів права власності (володіння) від протиправних посягань на підставі цивільно-правового договору.
Досвід інших країн світу також свідчить, що без залучення до профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю найширших верств населення робота правоохоронних органів є малоефективною. В останні роки у світі орієнтуються не тільки на поліцію, але й на охоронні фірми. Ця тенденція очевидна, її посилення пояснюється фінансовою привабливістю. Багатьом урядовим органам зарубіжних країн вигідно передавати деякі другорядні правоохоронні функції приватним агентствам та компаніям і в такий спосіб помітно скорочувати витрати на поліцію з держбюджету.
Донедавна практично єдиною організацією, що надавала послуги з охорони майна, була Державна служба охорони при МВС України, організована в 1952 р. (із 1965 р. до 1993 р. – Позавідомча охорона при МВС України), діяльність якої розглядалась як один із спеціальних зобов’язально-правових способів загального механізму охорони соціалістичної власності. Договори щодо надання послуг з охорони укладалися на підставі планово-адміністративного акта, що затверджувався органами виконавчої влади і був обов’язковим до виконання. Тобто ці відносини не були дійсно цивільно-правовими за винятком тих випадків, коли ці послуги надавалися громадянам.
Зародження в Україні ринку охоронних послуг відноситься до початку 1990-х років, коли почали з'являтися нові суб'єкти охоронної діяльності, в тому числі й недержавні. Із 1994 р. існує система ліцензування, яка запровадила певні обмеження для бажаючих займатися охоронною діяльністю, що свідчить про кваліфікований характер останньої та підвищену увагу до неї з боку держави. Однак, слід визнати, що на ринку охоронних послуг відсутні єдині правила для їх учасників. Державна служба охорони при МВС України об'єктивно має низку переваг. Виступаючи як суб'єкт даного виду діяльності, вона водночас виконує й певні контролюючі функції, що призводить до обмеження конкуренції в цій сфері. Безпосередньо сам договір на здійснення охорони не знайшов належного висвітлення в юридичній літературі. Авторові відомі лише декілька робіт, спеціально присвячені цьому питанню, зокрема: Н.П. Волошина “Договор охраны объектов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции”, Є.Д.Шешеніна “Договор на оказание услуг организациями вневедомственной сторожевой охраны” і А.А. Травкіна “Договор об охране объектов подразделениями вневедомственной охраны при МВД СССР и пути его совершенствования”. Однак потрібно зауважити, що ці розробки здійснювалися в період існування колишнього СРСР, в умовах панування державної форми власності та відсутності ринкової економіки, і ґрунтуються вони на нормах чинного тоді цивільного законодавства СРСР. Ця робота є першим в Україні дослідженням договірних відносин з приводу охорони майна в умовах ринкової економіки, що ґрунтується на аналізі сучасного законодавства України та положень перспективного законодавства.
Незважаючи на досить велике поширення відносин із надання послуг з охорони майна, загальною проблемою є те, що правове регулювання цих відносин не відповідає сучасним вимогам та основним засадам ринкової економіки, з чого випливає низка інших проблем, зокрема: проблема сфери застосування цивільно-правового договору, як регулятора суспільних відносин при здійсненні охоронної діяльності; проблема правової природи договору охорони майна; особливості його укладення, виконання та відповідальності за неналежне виконання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 10 серпня 1993 р. “Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 938 від 20.07.2004 р.); розділом I “Тематики пріоритетних досліджень на період 2002–2005 рр.”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 рр.”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; п. 1.4. “Основних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2005 рр.”, затверджених вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 5 січня 2001 р.).
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення адекватного ринковим засадам механізму правового регулювання відносин із надання платних послуг з охорони майна. Для досягнення цієї мети в дослідженні було поставлено такі завдання: з’ясувати правову природу, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права; встановити ознаки поняття “договір охорони майна” і визначити правове регулювання договірних відносин, пов'язаних із наданням такого роду послуг; дати тому й іншому теоретичне обґрунтування і на цій основі сформулювати пропозиції щодо закріплення норм про договір охорони, які відповідають сучасним потребам, в ЦК України та інших законодавчих актах України.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при наданні суб'єктами підприємницької діяльності платних послуг з охорони майна.
Предметом дослідження є цивільно-правовий договір як юридична модель поведінки учасників відносин з охорони майна, яка відображає їх специфіку, правозастосовна та судова практика.
Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні правові методи пізнання. Так, за допомогою формально-логічного методу, що ґрунтується на положеннях формальної логіки, шляхом тлумачення цивільно-правових норм та юридичних явищ з’ясовувалися правова природа, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права. Історико-порівняльний метод дав можливість дослідити розвиток відносин щодо надання послуг з охорони майна як об’єкта приватного права та визначити сферу застосування договору охорони майна на сучасному етапі становлення в Україні ринкової економіки. За допомогою порівняльно-правового методу, було встановлено місце договору охорони в системі зобов’язального права та критерії його відмежування від суміжних договорів, а також особливості позитивного регулювання відносин, які досліджуються.
Відповідно до системи дослідження розглядаються приклади судової практики, що дозволило зробити аналітичні висновки та внести певні пропозиції щодо удосконалення цивільного законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє відображення в таких положеннях, що виносяться на захист:
1. Зроблено висновок про те, що на рівні законодавства необхідне більш чітке розмежування понять “державна охоронна діяльність” і “недержавна охоронна діяльність”. Слід вважати помилковим підхід, згідно з яким форма власності, на якій заснована юридична особа – суб'єкт охоронної діяльності, є критерієм такого розмежування (ст.1 проекту Закону України “Про охоронну діяльність”).
“Недержавною охоронною діяльністю” слід визнати підприємницьку діяльність, зумовлену приватними інтересами сторін, сфера якої окреслена приписами норм публічного права і яка здійснюється на підставі цивільно-правового договору.
“Державна охоронна діяльність” здійснюється в інтересах суспільства в цілому і є функцією держави, виконання якої є прерогативою органів державної влади. Регулювання цих відносин здійснюється виключно нормами публічного права без застосування конструкції цивільно-правового договору.
2. Дістала подальшого розвитку правова категорія “послуга” як об’єкт цивільних прав, на підставі чого зроблено висновок, що предметом договору про надання послуг з охорони майна охоплюється також її корисний ефект (результат). За договором охорони майна одна сторона – охоронець (спеціалізована охоронна організація), зобов'язується прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду. Договір охорони майна є самостійною договірною моделлю про надання послуг, а не спеціальним видом договору зберігання, як це передбачено ЦК України. Для цієї моделі договору доцільно встановити спеціальний правовий режим. Він повинен бути особливим, тому, за відсутності прямих посилань, використання норм, розрахованих на іншу договірну модель, зокрема на договір зберігання, можливе тільки за аналогією закону.
3. Уперше зроблено висновок про необхідність удосконалення механізму укладення договору про оплатне надання послуг з охорони майна. Доведено доцільність використання при укладенні договору охорони майна конструкції попереднього договору. Встановлено особливості укладення зазначеного договору в загальному порядку та шляхом приєднання фізичної або юридичної особи до умов, визначених послугодавцем у типових договорах, формулярах чи інших стандартних формах.
4. Уперше запропоновано принципово нову, на відміну від застосовуваної на практиці, конструкцію договору охорони майна. Вона характеризується сукупністю двох елементів, що перебувають у взаємному зв'язку: діяльності з надання послуги фактичного характеру, спрямованої на забезпечення недоторканності майна, яке охороняється, а також домовленості про прийняття виконавцем послуги на себе ризику несприятливих майнових наслідків як результату можливих неправомірних дій третіх осіб. При цьому виконавець послуги, незалежно від своєї вини, зобов'язується відшкодувати замовнику послуги збитки, завдані протиправними діями третіх осіб у межах, визначених договором, виступаючи свого роду страховиком майна, яке охороняється на випадок його розкрадання, умисного знищення чи пошкодження.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що, по-перше, результати дослідження дозволяють визначити нові підходи до ряду теоретичних та практичних проблем правового регулювання відносин, які досліджуються. Висновки та пропозиції можуть бути використані для подальших досліджень проблем, які залишилися поза межами роботи, або розглянуті не в повному обсязі. По-друге, результати дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного законодавства, норми якого мають враховувати особливості відносин із приводу надання платних послуг у галузі охоронної діяльності, а також у практиці застосовування договірної форми регулювання цих відносин. Вноситься пропозиція щодо необхідності закріплення правового регулювання відносин із приводу охорони майна в рамках самостійного договірного типу шляхом доповнення ЦК України окремою главою, присвяченою даному договору, або на рівні спеціального закону, наприклад, Закону України “Про охоронну діяльність”. По-третє, основні положення роботи можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів вищих юридичних навчальних закладів, при читанні курсу “Цивільне право України”.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки доповідалися та пройшли апробацію за участю автора на таких науково-практичних семінарах та конференціях: “Проблемы развития гражданского законодательства и методология преподавания гражданско-правовых дисциплин”. – Харків, 29–30 січня 1993 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (пам'яті проф. О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 1999 р.; “Проблеми цивільного права” (присвячена світлій пам’яті професора О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 2001 р.; “Проблеми цивільного законодавства” (присвячена пам’яті професора О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 2002 р. та 21 травня 2003 р.
Теоретичні положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, були використані автором під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять у Національному університеті внутрішніх справ та Харківському економіко-правовому університеті.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження відображені в трьох наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які поділено на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 173 сторінки основного тексту, список використаних джерел нараховує 161 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та основні завдання, сформульовано основні положення, що відображають наукову новизну роботи і виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення одержаних в ході дослідження результатів.
Розділ 1. „Правова природа договірних відносин щодо надання послуг з охорони майна” присвячений розгляду причин появи та поширення договірних відносин з охорони майна, визначенню сфери застосування договірної форми їх регулювання, правової природи цих відносин та аналізу стану їх правового регулювання. Розділ складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. „Охорона як спосіб реалізації права на захист майнових інтересів” досліджуються причини виникнення поняття охорони як одного із способів реалізації права на захист майнових інтересів і як об’єкта договірних відносин. Йдеться про природне бажання майже кожного власника (володільця) запобігти небезпекам щодо належного йому майна, зокрема, від протиправних посягань з боку третіх осіб, що не завжди може бути реалізоване власними діями. Тому й виникає необхідність заздалегідь убезпечити себе від шкідливих наслідків цих дій або звести їх до мінімуму за допомогою дій інших осіб. Джерела поняття, яке розглядається, як і більшості інших сучасних правових конструкцій, можна виявити ще в римському праві. При цьому саме поняття охорони майна було відоме не тільки як сукупність фактичних дій, але і як юридична категорія. Так, у римському праві існувало таке поняття, як custodia – охорона речі, коли внаслідок угоди або безпосередньо внаслідок прямої вказівки закону на особу покладалася підвищена відповідальність за крадіжку або пошкодження третіми особами майна, що перебувало у її тимчасовому володінні.
Концептуально поняття охорони нерозривно пов’язане з поняттям здійснення права, яке полягає у здійсненні особою дій, що служать для задоволення її позитивних інтересів, які захищаються правом, і виражається в протидії порушенню цих прав, що вельми характерно для права на самозахист. Водночас охорона майна на підставі цивільно-правового договору, хоча й має певну схожість із самозахистом, характеризується самостійними ознаками, на підставі чого автором зроблено висновок, що для реалізації свого права на захист, поряд з іншими способами, власник або інший титульний володілець майна на законних підставах може вдатися до такого інституту зобов'язального права, як цивільно-правовий договір. Але при цьому зміст зобов'язальних правовідносин буде визначатися наперед і обмежуватися змістом права замовника на самозахист.
У підрозділі 1.2. „Сфера застосування договірної форми регулювання відносин з охорони майна” з’ясовується можлива сфера застосування договору охорони майна як регулятора відносин при здійсненні охоронної діяльності.
За своїм змістом охоронна діяльність має ряд суттєвих відмінностей від інших видів господарської діяльності, а саме: 1) охоронна діяльність здійснюється з метою протидії такому складному суспільному явищу, як злочин; 2) безпосереднє виконання охоронних функцій пов’язане з підвищеною небезпекою для працівників, які їх виконують; 3) суб’єкти господарювання, які здійснюють охоронну діяльність, мають визначені законом ознаки воєнізованих формувань; 4) здійснення охоронної діяльності прямо передбачає вжиття до третіх осіб заходів примусу, аж до застосування фізичної сили та спеціальних засобів.
Унаслідок наявності цих особливостей охоронної діяльності автор вважає за необхідне зупинитися на аналізі можливої сфери її здійснення на підставі цивільно-правового договору. Проблема розмежування сфери правового регулювання охоронної діяльності нормами різних галузей права зумовлена, насамперед, основною загальнотеоретичною проблемою, що полягає в розмежуванні права на приватне (цивільне) і публічне. Однак, у чинному та перспективному законодавстві таке розмежування відносно охоронної діяльності проводиться не досить послідовно. З одного боку, в чинному законодавстві та в проекті Закону України „Про охоронну діяльність” закріплено принцип обов’язкової охорони окремих особливо важливих майнових об’єктів Державною службою охорони (ДСО) при МВС України, з другого – відносини між володільцями цих об’єктів і ДСО при МВС України встановлюються цивільно-правовим договором. Така суперечність обумовлена різними причинами, зокрема дефіцитом бюджетних коштів, традиційно сформованими відносинами з охорони в період адміністративно-командної системи управління, однак намагання зберегти становище, притаманне одержавленій, адміністративно-командній економіці, змішування публічно-правового й приватноправового впливу, при перевазі другого й на шкоду першому, не може вважатися нормальним. Здійснення охорони в цих випадках на підставі цивільно-правового договору суперечить не тільки принципам цивільного права, але й інтересам суспільства в цілому, ставлячи в залежність життєві інтереси багатьох осіб від фінансового становища окремих суб'єктів господарювання, укладення й належного виконання ними приватноправового правочину.
На думку автора, слід виходити з того, що у разі, якщо необхідність здійснення охорони певних об'єктів диктується переважаючими інтересами всього суспільства в цілому, дані відносини повинні регулюватися нормами публічного права. У цьому разі наявність між сторонами відносин влади й підпорядкування взагалі виключає можливість застосування не тільки цивільного законодавства, але й самої конструкції договору як такого.
Автором запропоновано на рівні законодавства більш чітко розмежувати “державну охоронну діяльність”, обумовлену загальнодержавними інтересами, що є функцією держави, й “приватну”, що здійснюється на підставі приватної угоди (цивільно-правового договору) внаслідок взаємної зацікавленості сторін.
Зроблено висновок, що охоронна діяльність на основі приватної ініціативи має здійснюватися лише в тих випадках, коли держава об'єктивно не в змозі або не вважає за необхідне здійснювати адресну охорону. Тоді такою підприємницькою діяльністю може займатися будь-яке охоронне підприємство, яке має ліцензію на її здійснення, а також у певних межах, додатково до своєї основної діяльності, й Державна служба охорони при МВС України. Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні державними силовими структурами, повинен бути чітко визначений законодавством. Наприклад, до них можуть бути віднесені: підприємства водопостачання населених пунктів із резервуарами питної води, пункти поховання радіоактивних відходів, сховища високотоксичних хімічних речовин, особливо важливі інженерні споруди на залізничних магістралях і автомагістралях державного значення, підприємства, що виготовляють вогнепальну зброю, вибухові речовини, й об'єкти їхнього зберігання, атомні електростанції, об'єкти, що являють собою історико-культурну цінність і т. ін.
Підрозділ 1.3. „Поняття й загальна характеристика договору охорони майна” присвячено безпосередньо дослідженню договору охорони майна, визначенню його сутності, правової природи, місця в загальній системі зобов’язального права; сформульовано авторське поняття договору охорони майна. Автор доводить, що досліджуваний договір знаходиться в системі: правочин – договір – договір про оплатне надання послуг – договір охорони – договір охорони майна.
У результаті дослідження суттєвих умов, зокрема стосовно предмета договору про надання послуг, автором зроблено висновок, що поняття договору про надання послуг охоплює досить численну групу договорів, яка, в свою чергу, може бути поділена, як мінімум, на дві підгрупи. Договори першої групи своїм предметом охоплюють і результат діяльності, який гарантується, і, отже, на який послугоотримувач має право розраховувати. Це завжди гарантійні зобов'язання. Кредитори за таких зобов'язань перебувають у набагато кращому становищі, на відміну від ситуації, коли боржник зобов'язаний тільки належним чином здійснювати певні дії, не гарантуючи результату. При гарантійних зобов'язаннях боржник – суб'єкт підприємницької діяльності – звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо доведе наявність непереборної сили, що створила неможливість виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання відповідальність боржника стає автоматичною. Доказом невиконання є тільки той факт, що обіцяний результат не був наданий. Такі договори за своєю правовою природою є досить близькими до договорів на виконання робіт і можуть бути позначені як підрядоподібні. До них слід віднести договори, які без досягнення результату діяльності взагалі втрачають сенс (перевезення, зберігання, аудит і т. ін.), або коли корисний ефект цілком забезпечується обачливим і турботливим виконанням своїх обов'язків, і виконавець, укладаючи договір, міг припускати з достатньою мірою ймовірності його досягнення. Друга підгрупа договорів характеризується тим, що результат діяльності не охоплюється предметом договору й перебуває за межами договірного зобов'язання. У таких договорах результат дійсно не може бути гарантований, і зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність послугодавця виконується у точній відповідності з договором. До цієї підгрупи слід віднести договори послуг, у яких досягнення поставленої мети ускладнене низкою невідомих наперед обставин, що мають об'єктивно-випадковий характер і стосуються або особистості споживача послуг (ступінь занедбаності захворювання при наданні медичних послуг, здібностей того, кого навчають, при наданні освітніх послуг), або обставин зовнішнього характеру, про які сторони при укладенні договору не могли й не повинні були знати, але ймовірність виникнення яких не виключена.
Виходячи з вищевикладеного дисертант вважає, що результат діяльності охоронця, хоча й не втілюється в якусь матеріальну форму, може бути гарантованим і є невід'ємною частиною відповідних дій як таких. У цьому разі можна виходити із принципу: немає результату – немає дій. Крім того, практично єдиним критерієм оцінки якості наданої послуги з охорони майна, в усякому разі для послугоотримувача, є саме той корисний ефект, на одержання якого вона спрямована. На думку автора, позитивний результат послуги з охорони майна, з урахуванням передбаченого договором способу охорони, цілком може бути гарантований, і саме його наявність або відсутність буде основним критерієм оцінки належного виконання договірного зобов'язання.
Зіставляючи договір охорони майна з договором зберігання, автор відзначає, що договір охорони майна має істотні відмінності й не може розглядатися як спеціальний вид договору зберігання. Розміщення поняття договору охорони в главі 66 ЦК України, присвяченій договору зберігання, як спеціального виду договору зберігання необхідно визнати помилковим. Відносини, опосередковувані договором охорони повинні регулюватися не правилами про зберігання, а загальними нормами ЦК про оплатне надання послуг. Застосування правил про зберігання до відносин, що виникають між володільцем майна й охоронцем, можливе лише за аналогією закону. Автором також відзначено, що охорона майна є складовою відносин зберігання, а також і деяких інших договірних відносин, у яких одна із сторін договору зобов'язана зберегти чуже майно, що перебуває в її володінні. Однак, послуга з охорони набуває властивих їй специфічних рис тільки тоді, коли вона виділена в самостійні договірні відносини. Охорона майна припускає виконання лише фактичних, заздалегідь обговорених за своїм характером дій, необхідних для того, щоб зберегти майно від небезпеки фізичного знищення, псування або втрати, що може загрожувати йому з боку навмисних неправомірних дій третіх осіб. Тобто за своїм характером діяльність зобов'язаної особи є більш спеціальною, ніж у договорі зберігання, обмежується забезпеченням збереження майна від розкрадання, умисного знищення або пошкодження та завжди є професіональною.
Автор уточнює назву договору і вносить пропозицію щодо власного найменування сторони в договорі про надання послуг з охорони майна. За аналогією з римським терміном detentio – тримання речі, пропонується позначити виконавця послуги з охорони майна терміном детентор, тобто це особа, яка здійснює панування над чужим майном, не маючи при цьому правомочності володіння.
Дисертант дає авторське визначення договору охорони майна: за договором охорони майна одна сторона – охоронець (детентор) – спеціалізована охоронна організація, зобов'язується прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду. Сенс такої конструкції полягає в тому, що охоронець, з одного боку, погоджується взяти на себе тягар майнових наслідків можливих протиправних дій (злочинів) третіх осіб щодо майна володільця, а з другого – своїми професійними діями та за рахунок замовника послуги (володільця майна) зменшує ризик їх настання. Тобто на перший план виходить не сама послуга з охорони майна, а взятий на себе охоронцем обов’язок відшкодувати майнові втрати від злочину, вчиненого третіми особами. Послуга ж з охорони лише перешкоджає, а тим самим зменшує вірогідність вчинення таких дій щодо майна, яке охороняється. У свою чергу, обов’язок відшкодувати збитки від злочину спонукає виконавця послуги до якомога ретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги (володільця майна). Автор доходить висновку, що цей договір є консенсуальним, двосторонньо зобов’язуючим і оплатним; може бути віднесений до категорії господарських (підприємницьких) і публічних договорів.
У підрозділі 1.4. „Джерела правового регулювання відносин з охорони майна”, аналізуючи сучасний стан правового регулювання відносин з охорони майна, автор відзначає, що існуючі прогалини та суперечності в законодавстві цілком пояснюються тим, що відносини з охорони, як дійсно цивільно-правові, перебувають у стадії становлення й розвитку. Одним із способів усунення прогалин правового регулювання є звернення до загальних норм ЦК України, які мають пріоритет у порівнянні з нормами підзаконних нормативних актів. Сьогодні правова регламентація договірних відносин з охорони майна здійснюється на підставі загальних положень зобов'язального права, які, природно, не можуть ураховувати специфічні особливості цих відносин. Значна кількість підзаконних нормативних актів здебільшого спрямована на регулювання відносин за участю Державної служби охорони при МВС України. Також автор відзначає, що загальним недоліком чинних законодавчих актів є те, що вони практично не приділяють увагу регулюванню відносин, що виникають між їх учасниками, тобто змісту зобов'язальних правовідносин, що виникають унаслідок укладення договору охорони. Типові договори також у повному обсязі не виконують ролі джерела правового регулювання відносин з охорони майна. Вноситься пропозиція щодо необхідності закріплення правового регулювання відносин із приводу охорони майна в рамках самостійного договірного типу шляхом доповнення ЦК України окремою главою, присвяченою даному договору або на рівні спеціального закону, наприклад Закону України “Про охоронну діяльність”.
Розділ 2. „Укладення, зміст і форма договору охорони майна” присвячений дослідженню особливостей укладення договору, його умов та форми.
У підрозділі 2.1. „Порядок укладення договору охорони майна” з урахуванням загальних правил укладення цивільно-правових договорів автором відзначаються особливості стадій укладення договору охорони майна. Обґрунтовується позиція про доцільність використання конструкції попереднього договору. З огляду на те, що охоронна діяльність припускає можливість дій із застосуванням сили, надання сприяння в забезпеченні панування над майном можливе тільки для правомірного володільця. Вказується, що обов’язковою передумовою укладення договору є правомірність володіння майном замовником послуги.
У підрозділі 2.2. „Сторони, істотні та інші умови, форма договору охорони майна” автором відзначається, що охоронець, як сторона договору охорони, займає особливе становище в договірних правовідносинах, які досліджуються, оскільки при виконанні договору припускається силовий вплив з використанням вогнепальної зброї, спеціальних засобів, а також інші дії, які можуть зачіпати інтереси інших осіб, і така діяльність не може не підлягати суворому контролю з боку держави. Тому в підрозділі обґрунтовано доцільність процедури ліцензування і здійснення державного нагляду за цією діяльністю.
Дисертант критично аналізує положення ст. 978 ЦК України і ст. 32 проекту Закону “Про охоронну діяльність” щодо можливості участі фізичної особи в якості сторони (охоронця) договору, який досліджується, навіть коли вона є суб'єктом підприємницької діяльності, тобто без створення юридичної особи. Обґрунтовується доцільність про закріплення права займатися цим видом охоронної діяльності (охороною майна) виключно за юридичними особами. Досліджуючи зміст договору охорони майна, автор доходить висновку, що суттєвими його умовами є предмет договору, тобто вид охорони, вартість майна, яке охороняється, а також домовленість про розмір винагороди за надану послугу. Обґрунтовується висновок, що до звичайних умов договору охорони майна не слід відносити положення, сформульовані у відомчих нормативних актах у вигляді наказів, різного роду приписів, нормативів, інструкцій, функціональних обов'язків і т. ін., які регламентують поведінку конкретних працівників охоронної організації при виконанні договірних обов'язків, і посилання на їх належне виконання не можуть розглядатися як докази, що підтверджують відсутність порушень умов договору.
Досліджуючи форму договору охорони майна, дисертант визначає причини, які обумовлюють необхідність установити його обов’язкову письмову форму, за деякими винятками.
У підрозділі 2.3. „Зміст договірного зобов'язання з охорони майна”, з огляду на раніше отримані результати, більш детально розглядаються суб’єктивні права та відповідні їм обов’язки сторін зобов’язання з охорони майна.
Дисертант зазначає, що належне виконання охоронцем своїх основних обов’язків неможливе без сприяння з боку споживача цих послуг, що спричиняє необхідність закріплення для останнього додаткових обов’язків і правових наслідків у разі їх невиконання.
Розділ 3. „Виконання та відповідальність сторін за неналежне виконання зобов'язання з охорони майна” присвячується дослідженню критеріїв належного виконання договору охорони майна, підстав і умов відповідальності за порушення зобов’язання про надання послуг з охорони майна.
У підрозділі 3.1. „Виконання договору охорони майна” дисертант, з урахуванням результатів дослідження предмета договору охорони майна, доходить висновку, що договір охорони майна буде вважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність охоронця взагалі унеможливить вчинення протиправних дій щодо майна, яке охороняється, або якщо протиправна дія третьої особи відвернена чи припинена на будь-якій стадії її здійснення, внаслідок чого було забезпечено схоронність майна.
У підрозділі 3.2. „Підстави й умови відповідальності за договором охорони майна” автор обґрунтовує точку зору, згідно з якою підставою виникнення цивільної відповідальності є порушення суб’єктивного цивільного права однієї із сторін договору. Для покладання відповідальності на охоронця такою підставою буде доведений факт скоєння крадіжки або умисного знищення чи пошкодження майна, яке охороняється, тобто наявність збитку, заподіяного діями третіх осіб.
Відстоюється позиція, що вина не є необхідною умовою відповідальності охоронця. Висловлюється пропозиція про необхідність установити відповідальність охоронця, як професіонального виконавця послуг, до меж непереборної сили, тобто у цьому разі буде мати місце рецепція давньоримського поняття custodia, коли відповідальність покладається на певну особу за крадіжку довірених йому речей, вчинену третьою особою незалежно від вини боржника, а розподіл майнових наслідків встановлюється за системою ризику. За таким правилом має місце встановлення відповідальності за casus – випадок.
Охоронець має бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок дії непереборної сили. Також слід зберегти можливість передбачення в договорі переліку обставин випадкового характеру, що теж звільняють виконавця від обов'язку компенсації збитку. Ці обставини, з урахуванням специфіки кожного конкретного договору, мають бути чітко сформульовані в тексті договору у вигляді вичерпного переліку, і не повинні підлягати поширювальному тлумаченню.
Вноситься пропозиція про необхідність попереднього визначення розміру можливих збитків. При визначенні розміру відповідальності потрібно на рівні законодавства закріпити майнову відповідальність охоронця за невиконання або неналежне виконання договору охорони майна в межах суми, визначеної на момент укладення договору. Зокрема, право окреслення розміру такої суми слід надати послугоотримувачу, який попередньо, на свій розсуд, має підрахувати можливі збитки. Цією сумою можуть бути покриті повністю або частково як реальні збитки, так і неодержані прибутки. Розмір винагороди за охоронні послуги визначатиметься пропорційно до вказаної суми і буде компенсацією витрат на охорону та своєрідною платою за прийнятий на себе охоронцем ризик.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведені основні положення і узагальнення, отримані в процесі дослідження, та нове розв’язання наукової проблеми, що виявляється в визначенні адекватного основним засадам ринкової економіки механізму регулювання відносин із приводу надання оплатних послуг з охорони майна. Ця загальна проблема вирішена шляхом розв’язання низки інших проблем, що відображено в наступних положеннях:
1. Окреслюється можлива сфера використання цивільно-правового договору як підстави виникнення та регулятора відносин при здійсненні охоронної діяльності. Відзначається, що застосування конструкції цивільно-правового договору можливе лише в сфері недержавної охоронної діяльності, яка зумовлена приватними інтересами сторін. Державна охоронна діяльність є функцією держави, має здійснюватись в інтересах суспільства в цілому. У цьому разі наявність між сторонами відносин влади й підпорядкування взагалі виключає можливість застосування не тільки цивільного законодавства, але й самої конструкції договору як такого.
2. Відзначається, що договір охорони майна є самостійним типом договору про надання послуг, а не спеціальним видом договору зберігання, як це передбачено ЦК України. Для цієї моделі договору виникає необхідність на рівні закону установити спеціальний правовий режим, що дає можливість врахувати специфіку цих відносин. що підлягають врегулюванню.
3. Договір охорони майна є зобов’язанням, що гарантує результат діяльності виконавця послуги. Мається на увазі, що наявність або відсутність очікуваного результату дозволяє зробити висновок: виконані чи не виконані обов’язки, прийняті на себе охоронцем.
4. Підставою цивільно-правової відповідальності за договором охорони майна є невиконання основного обов’язку охоронця, яким слід вважати забезпечення зовнішньої недоторканності майна замовника послуги, внаслідок невиконання якого, протиправними діями третіх осіб заподіяні збитки. У запропонованій моделі договору вина не є необхідною умовою відповідальності, а майнові наслідки розподіляються за системою ризику. В цьому разі зобов’язання по відшкодуванню збитку однорідне страховому зобов’язанню, а ризик можна визначити як можливі або вірогідні негативні майнові наслідки, які бере на себе охоронець.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇЇ
1. Довбій С.П. Цивільно-правове регулювання діяльності з охорони майна громадян та організацій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. – Донецьк, 2003. – № 2. – С. 211–216.
2. Довбій С.П. Щодо розмежування правового регулювання охоронної діяльності // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. Випуск 7. – Харків: Право, 2004. – С. 194–202.
3. Довбій С.П. Щодо питання визначення меж відповідальності й розміру відшкодування збитків за договором охорони майна // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. Вип. 69. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2004. – С. 41–48.

АНОТАЦІЇ
Довбій С.П. Договір охорони майна. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2004.
Дисертація містить комплексний правовий аналіз теоретичних і практичних питань, які виникають у зв’язку з оплатним наданням послуг з охорони майна. Визначено сферу застосування договірної форми регулювання відносин, які досліджуються, комплексно досліджено цивільно-правовий договір охорони майна як юридичну модель поведінки учасників цих відносин, яка відображає їх специфіку та характерні ознаки. Визначено сутність договору охорони майна, його правову природу, місце в загальній системі зобов’язального права та сформульовано авторське поняття договору охорони майна. Приділено увагу особливостям укладення та виконання договору, а також підставам та умовам відповідальності за договором охорони майна. Теоретично обґрунтовано та сформульовано науково-теоретичні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення механізму правового врегулювання відносин з надання охоронних послуг.
Ключові слова: охоронна діяльність, майно, договір, послуга, договір охорони майна, предмет договору, охоронець, схоронність майна.

Довбий С.П. Договор охраны имущества. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2004.
Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой и посвящена комплексному исследованию гражданско-правового института – договора о возмездном оказании услуг по охране имущества.
Автор исследует теоретические и практические вопросы, возникающие в связи с предоставлением платных услуг по охране имущества, отмечает специфический характер этого вида услуг, определяет сферу применения договорной формы регулирования данных отношений. Предложено на уровне закона более четко отграничить частную охранную деятельность от охранной деятельности государственных органов, которая является функцией государства и осуществляется в интересах общества в целом. Обосновывается точка зрения, что в последнем случае, регулирование отношений с использованием конструкции гражданско-правового договора недопустимо.
На основе анализа материально-правовых норм показан существующий правовой механизм регулирования указанных отношений, выявлены пробелы в законодательстве и предложены рекомендации по усовершенствованию действующего и перспективного гражданского законодательства Украины. С учетом общего понятия услуги определены понятие и характерные признаки услуги по охране имущества как объекта гражданского правоотношения. Комплексно исследован сам договор охраны имущества, в частности, вопросы о понятии указанного договора, определения его места в общей системе обязательственного права Украины. Особое внимание уделено определению правовой природы договора охраны имущества, его предмета, особенностям его заключения и исполнения, а также основаниям и условиям ответственности сторон по договору в случае его ненадлежащего исполнения. Предложено ответственность исполнителя по данному договору конструировать по принципу перераспределения риска возможных имущественных утрат услугополучателя (владельца имущества) как результата умышленных противоправных действий третьих лиц. Дана юридическая характеристика договора охраны имущества и рассмотрены его существенные условия. Охарактеризован субъектный состав исследуемого договора. Обосновано положение о том, что исполнителем услуги по охране имущества может быть только юридическое лицо. Теоретически обоснованы и сформулированы научно-теоретические предложения и рекомендации по совершенствованию правового регулирования отношений по возмездному оказанию охранных услуг.
Ключевые слова: охранная деятельность, имущество, договор, услуга, договор охраны имущества, предмет договора, охранник, сохранность имущества.

Dovbiy S.P. Agreement on property protection. – Manuscript.
Dissertation for the degree of the Candidate of Science in Law, speciality 12.00.03 – Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. – National University of Internal Affairs, Kharkov, 2004.
The dissertation includes complex legal analysis of theoretical and practical issues, arising from paid services of property protection.
It determines the area of application of the agreement form of regulating relations under examination, fully examines civil law agreement on property protection as a legal model of behavior of the parties to these relations, which shows their special character and features.
The research determines the essence of agreement on property protection, its legal nature, and its place in the general system of law of obligations and forms the author’s concept of the agreement on property protection.
The dissertation considers the peculiarities of concluding and carrying out the agreement as well as grounds and conditions of responsibility according to the agreement on property protection. Scientific and theoretical proposals and recommendations regarding improvement of the mechanism of legal regulation of protection service relations have been theoretically substantiated and formulated.
Key words: protection activity, agreement on property protection, service, subject of the agreement, guard, safety of the property.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking