Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України

 

Безлюдько Ірина Олександрівна

Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України

Спеціальність 12.00.03. – цивільне право і цивільний
процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2005

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін
Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ).

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор
Гопанчук Василь Степанович, Національна академія
внутрішніх справ України (м. Київ), завідувач кафедри
цивільного права юридичного факультету

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
Кучеренко Ірина Миколаївна, Інститут держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ), провідний науковий
співробітник відділу проблем цивільного, трудового
та підприємницького права;

кандидат юридичних наук, доцент Труба В’ячеслав Іванович,
Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова,
завідувач кафедри цивільного права

Провідна установа:
Одеська національна юридична академія (м. Одеса),
Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 7 грудня 2005 року о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д26.001.06 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського
Національного університету імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

 

Автореферат розісланий " 4 " листопада 2005 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук, професор А.С. Довгерт
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення Української держави в умовах ринкових реформ сьогодні залежить від розв`язання багатьох правових проблем, у тому числі у сфері транспортних послуг. Транспорт є однією з найважливіших галузей національної економіки, від функціонування якої залежать усі сфери суспільного виробництва і соціальний клімат у державі.
Актуальність теми дослідження обумовлена великим значенням перевезень вантажу повітряним транспортом для економіки України, недосконалістю правового регулювання відносин, які пов’язані з повітряними перевезеннями вантажу та відсутністю комплексних наукових досліджень. Сьогодення зумовлює необхідність визначення та однозначного розуміння базових понять договору перевезення вантажу повітряним транспортом в умовах реформи цивільного права та формування нової системи зобов’язань; заповнення прогалин у дослідженні цього договору, що мають місце у вітчизняній літературі; визначення співвідношення норм чинного Цивільного, Господарського та Повітряного кодексів України, які регулюють відносини перевезення вантажу повітряним транспортом.
Цивільний кодекс України вніс низку істотних новел у правове регулювання договірних зобов’язань, викликаних потребами ринкових реформ. Відповідно на практиці виникає чимало труднощів у застосуванні нових положень Цивільного кодексу України. Надзвичайну актуальність набуває проблема узгодження норм нового Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Повітряного кодексу України.
Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження окремих видів перевезень: І. В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), І. А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), О. В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), Г. В. Самійленко (перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом), Є.Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу).
Проте дискусійними залишаються ще багато теоретичних та практичних питань щодо визначення поняття договору перевезення вантажу повітряним транспортом, правової природи перевізної послуги, правового статусу учасників договору, істотних умов договору, які не мають однозначного тлумачення в юридичній літературі, що ускладнює вирішення справ цієї категорії у судовій практиці.
Однак, поки що в Україні немає монографічних досліджень, присвячених договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Аналіз зарубіжних джерел свідчить про те, що існують деякі дослідження, присвячені різним аспектам вантажних перевезень, зокрема повітряним транспортом. Проте, у них оминається увагою дослідження договору перевезення вантажу повітряним транспортом як цивільно-правового договору.
Наведене не лише обумовлює вибір теми дослідження, але й свідчить про її актуальність як в теоретичному плані, так і з позицій договірної практики у сфері повітряних перевезень.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.” у межах теми: “Проблеми удосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб”, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз поняття договору перевезення вантажу повітряним транспортом як окремого інституту договірних зобов’язань, аналіз чинного законодавства України, теоретичних та практичних проблем, які виникають у сфері повітряних перевезень вантажу, вивчення договірної практики та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері повітряних перевезень.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні задачі: розглянути загальні положення договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві України, зокрема визначити поняття договору перевезення вантажу повітряним транспортом; з’ясувати місце договору перевезення вантажу повітряним транспортом у системі цивільно-правових договорів; проаналізувати джерела регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом; дослідити порядок укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом; розкрити правове становище учасників договору перевезення вантажу повітряним транспортом, зокрема права і обов’язки його сторін; встановити особливості цивільно-правової відповідальності при виконанні договору перевезення вантажу повітряним транспортом; розглянути порядок пред’явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом; сформулювати пропозиції та надати рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом.
Предметом дослідження є національне законодавство, міжнародно-правові акти з питань повітряних перевезень, наукові літературні джерела, судова практика з розгляду спорів, що випливають із повітряних перевезень вантажу.
Методологічну основу дослідження становлять положення загальної теорії цивільного права. У процесі дослідження було застосовано такі методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, догматичний, діалектичний, метод моделювання.
За допомогою порівняльно-правового методу було проведено аналіз окремих положень нормативно-правових актів; історико-правовий – використаний при дослідженні етапів розвитку національного законодавства у сфері повітряних перевезень; формально-логічний метод надав можливість дослідити правову природу зобов’язань з повітряних перевезень, умови виникнення цих зобов’язань, види відповідних правовідносин, а також здійснити обробку та аналіз емпіричного матеріалу. Використання системно-структурного методу дозволило класифікувати договори перевезення та встановити місце договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного законодавства, виявити у ньому прогалини, сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення, а метод моделювання – не тільки уявити типові випадки, за яких найчастіше відбувається невиконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом, але і запропонувати оптимальні шляхи їх правового вирішення.
Науково-теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці вчених-юристів радянського та сучасного періодів: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, О.А. Беляневич, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, Т.В. Бондар, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, О.Г. Калпіна, В.І. Кисіля, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, Л.А. Лунца, В.В. Луця, В.Л. Мусіяки, В.А. Ойгензіхта, О.А.Підопригори, І.С. Перетерського, К.П. Побєдоносцева, Г.П. Савічева, О.Н. Садікова, В.Т. Смирнова, В.І. Труби, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Г.Л. Шмігельського, В.С. Щербини, К.К. Яічкова та ін.
Емпіричну основу дослідження склали цивільне та господарське законодавство України, практика його застосування, міжнародно-правові акти, що регулюють повітряні вантажні перевезення.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням правової природи зобов’язань, що виникають у сфері повітряних перевезень вантажу, в якій розроблено визначення цього договору, з’ясовано його місце у системі договорів перевезення, проаналізовано цивільно-правову відповідальність за порушення сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом, зокрема за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом.
Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати такі нові положення, що виносяться на захист:
1. Оскільки в Цивільному кодексі України дається лише загальне визначення договору перевезення вантажу, а в Повітряному кодексі не закріплене визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом, у роботі обґрунтовано визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом як такого, за яким одна сторона (повітряний перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (вантажовідправником або замовником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу повітряним транспортом є цивільно-правовим договором про надання перевізних послуг, на який поширюються норми як загальних положень про зобов’язання Цивільного кодексу України (глав 47-53), так і спеціальні норми глави 64 „Перевезення”. Такий договір, укладений у сфері господарювання, на засадах рівності, вільного волевиявлення, майновій самостійності його сторін, набуває також ознак господарського договору, на який мають поширюватися не лише норми Цивільного кодексу України, але й норми Господарського кодексу України, зокрема ст. 179-188, 306-316.
2. Встановлено, що чинне законодавство не містить прямої відповіді на питання про консенсуальність чи реальність договору повітряного перевезення вантажів. Однак, якщо положення ч. 1 ст. 909 ЦК України в частині, яка встановлює зобов’язання перевізника доставити „довірений” йому другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення, розуміти як таке, що виникає лише після прийняття вантажу, то можливий висновок про встановлення законодавчої презумпції реальності договору перевезення вантажу. Однак існування такої презумпції, на думку дисертантки, не перешкоджає сторонам передбачити в договорі повітряного перевезення обов’язок прийняти вантаж до перевезення в майбутньому. У такому випадку цей договір набуде ознак консенсуальності.
3. Автором вперше запропоновано визначити перевізну послугу як продукт, який споживається без створення нової або перетворення переміщуваної речі у процесі діяльності виконавця (перевізника), який шляхом своєї діяльності з переміщення речей (перевезення) задовольняє конкретну потребу замовника у перевезенні. Це дає підстави визнати договір перевезення вантажів повітряним транспортом договором про надання послуг, на який можуть поширюватися положення глави 63 ЦК України „Послуги. Загальні положення”.
4. Доведено, що для визнання договору повітряного перевезення вантажу укладеним недостатньо визначити предмет перевізної послуги відповідно до загальної вимоги ст. 638 ЦК України. У ньому мають бути визначені такі істотні умови: предмет, який характеризується видом вантажу, його вагою, масою, специфічними властивостями, вартістю, ціна договору, строк і місце (аеропорт) доставки. Місце доставки вантажу автор визначає як істотну умову, без якої неможливе виконання договору повітряного перевезення вантажу, більше того, він не може вважатися укладеним.
5. Автором проаналізовано джерела регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом: загальні джерела, до яких належать чинне національне законодавство, зокрема Цивільний і Господарський кодекси України, міжнародні нормативні акти, двосторонні міжнародні угоди про повітряне сполучення, і спеціальні – Повітряний кодекс України, Правила повітряних перевезень вантажів та інші підзаконні нормативні акти, що регулюють повітряні вантажні перевезення. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом, як і в інших договірних відносинах, також є джерелом правового регулювання повітряних перевезень.
6. Автором обґрунтована і дана правова характеристика сторонам і учасникам договору перевезення вантажу повітряним транспортом з відповідним визначенням їх правового статусу:
а) „повітряний перевізник” як „юридична або фізична особа, яка має права експлуатанта і за договором перевезення повітряним транспортом зобов’язана здійснити повітряне перевезення вантажу і має право отримати за це плату”;
б) „відправник вантажу або замовник” як „юридична або фізична особа, яка уклала договір з перевізником щодо перевезення вантажу, зобов’язана пред’явити вантаж до перевезення і сплатити за перевезення плату”;
в) „одержувач вантажу” як „особа, яка уповноважена отримати вантаж у місці (аеропорті) призначення”.
7. Враховуючи те, що належне виконання договору у сфері повітряних перевезень вантажів залежить від специфіки вантажу, автором запропоновано поділити вантажі на такі види: звичайний, швидкопсувний, спеціальний і небезпечний. Спеціальне застереження про вид вантажу має обов’язково міститися в договорі перевезення вантажу повітряним транспортом.
8. Визнано за доцільне передбачити у Повітряному кодексі України підстави звільнення повітряного перевізника від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу (як це зроблено в Кодексі торговельного мореплавства України), що повністю відповідає вимогам ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України, якою передбачено звільнення повітряного перевізника від відповідальності у випадку незбереження вантажу, що сталося внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. До таких підстав дисертантом віднесені: дія непереборної сили, пожежа на судні за відсутності вини перевізника, терористичні акти, не застережені особливі властивості вантажу, природна нестача вантажу, несприятливі метеорологічні умови тощо.
9. Цивільний кодекс України (ст. 924), Господарський кодекс України (ст. 314), Повітряний кодекс України (ст. 93) встановлюють відповідальність перевізника за незбереження вантажу лише у розмірі фактичної шкоди і не передбачають стягнення упущеної вигоди (неодержаних доходів). Дисертанткою зроблено висновок про необґрунтованість обмеження розміру відповідальності і необхідність закріплення у Цивільному та Повітряному кодексах України повної відповідальності перевізника.
10. Сформульовано висновок про те, що оскільки в Повітряному та Господарському кодексах України не визначаються конкретні міри відповідальності перевізника за прострочення доставки вантажу, за це порушення має наступати відповідальність у формі відшкодування збитків відповідно до ст. 923 Цивільного кодексу України. У даному випадку до збитків мають входити реальні збитки та упущена вигода.
11. Норми, що регулюють повітряні перевезення вантажів не містять правил про співвідношення стягуваних збитків і неустойки за порушення зобов’язання. Обґрунтовано висновок, що коли договором чи законом встановлено неустойку у випадку порушення договору перевезення повітряним транспортом має стягуватися неустойка у повному обсязі незалежно від відшкодування збитків відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України (штрафна неустойка), а якщо цей договір є господарським, збитки мають відшкодовуватися в частині, не покритій неустойкою відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України (зарахувальна неустойка).
На підставі цих та інших висновків дисертанткою вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема Цивільного, Господарського та Повітряного кодексів України.
Здійснене в результаті узагальнення і критичного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів та договірної практики дисертаційне дослідження договору перевезення вантажу повітряним транспортом доповнює та розвиває існуючі на даний момент наукові положення про сутність цього договору як окремого договору в системі договірних зобов’язань, його роль та місце в системі зобов’язального права.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та посібників з цивільного права, а також у навчальному процесі.
Деякі сформульовані в дисертації положення мають дискусійний характер і можуть служити матеріалом для проведення подальших досліджень у цьому напрямі.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві України. Всі теоретичні положення, висновки, пропозиції, які були сформульовані автором у дисертації, базуються на дослідженні та аналізі наукових і нормативно-правових джерел, узагальненні договірної практики у сфері повітряних перевезень.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданні кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України.
Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у процесі викладання навчальних курсів “Цивільне право” та “Цивільний процес”. Здобутки дисертації використовувалися також на практичних заняттях з цивільного права.
Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані на наукових і науково-практичних конференціях, а саме: на Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (Національна академія внутрішніх справ України, 27-28 березня 2003 р.).
Публікації. Основні висновки та результати дисертації опубліковані у 7 наукових статтях і тезах конференцій.
Структура дисертації обумовлена об`єктом дослідження, відображає його мету і задачі. Робота складається із вступу, 3 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 304 найменування. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них 24 сторінки займає список використаних джерел.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі розкривається сутність і стан дослідженості проблеми договору перевезення вантажу повітряним транспортом, обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його мета та задачі, об’єкт і предмет, сформульовані основні положення наукової новизни, практичне значення одержаних результатів.
Розділ 1 “Загальні положення договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві” містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1. “Поняття договору перевезення вантажу повітряним транспортом” увага зосереджена на дослідження правової природи договору перевезення вантажу повітряним транспортом.
Враховуючи те, що в Повітряному кодексі України не закріплено визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом, а в Цивільному кодексі України (ст. 901) дається лише загальне визначення договору перевезення вантажу, яке не містить, на думку дисертантки, усіх істотних ознак, пропонується визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як такий, за яким одна сторона (повітряний перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником вантажу або замовником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Таким визначенням, по-перше, однозначно встановлено сторони договору перевезення вантажу повітряним транспортом (повітряного перевізника і відправника вантажу або замовника); по-друге, основні зобов’язання сторін з доставки вантажу до аеропорту призначення і оплаті перевезення, необхідні істотні умови про предмет договору, оплату, строк та місце виконання договору.
Визначення договору перевезення вантажу, наведене у ст.. 901 Цивільному кодексі України, не містить такої істотної умови як строк виконання договору, на відміну від Господарського кодексу України, що, на думку автора, є законодавчою прогалиною, яка має бути усунена шляхом внесення доповнення ст. 901 Цивільного кодексу України нормою про обов’язковість для договору повітряного перевезення вантажу строку його виконання.
Автором досліджено правову природу договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Цей договір є двостороннім і укладається між повітряним перевізником, який зобов’язаний доставити повітряним шляхом вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки, і відправником вантажу або замовником, який зобов’язаний сплатити за перевезення встановлену плату. Одержувача визначено як особу, на користь якої виконується договір, що дає підстави визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як договір на користь третьої особи.
Цей договір є реальним, про що свідчить обов’язок повітряного перевізника надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, а відправника вантажу – пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог (ст. 917 ЦК України). Крім того, законодавець прямо не вирішує питання про консенсуальність чи реальність договору повітряного перевезення вантажів. Однак, якщо положення ч. 1 ст. 909 ЦК України в частині, яка встановлює зобов’язання перевізника доставити „довірений” йому другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення, розуміти як таке, що виникає лише після прийняття вантажу, то можна зробити висновок про необхідність встановлення законодавчої презумпції реальності договору перевезення вантажу.
Однак існування такої презумпції, на думку дисертантки, не перешкоджає сторонам передбачити в договорі повітряного перевезення обов’язок прийняти вантаж до перевезення в майбутньому. У такому випадку цей договір набуде ознак консенсуальності.
У підрозділі 1.2. “Місце договорів перевезення вантажу повітряним транспортом у системі цивільно-правових договорів” визначається місце договору перевезення вантажу повітряним транспортом у системі цивільно-правових договорів.
Встановлено, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом є цивільно-правовим договором про надання перевізних послуг, який регулюється нормами загальних положень про зобов’язання Цивільного кодексу України, спеціальними нормами глави 64 „Перевезення”, нормами Повітряного кодексу України (розділ 11, 16), підзаконними нормативними актами, зокрема Правилами повітряних перевезень вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту від 14 жовтня 2003 р. тощо.
Автором обґрунтовано те, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом є різновидом договору про надання перевізних послуг, що має такі особливості:
предмет договору містить специфічні ознаки щодо характеристики вантажу (його вид, вага, об’єм тощо), які безпосередньо впливають на виконання перевезення;
за загальним правилом у договорі про надання послуг беруть участь дві сторони – замовник і виконавець, на відміну від цього у договорі перевезення вантажу повітряним транспортом одержувач вантажу, як правило, не є стороною договору, а є особою, на користь якої виконується даний договір.
Запропоновано визначити перевізну послугу як продукт, який споживається без створення нової або перетворення переміщуваної речі у процесі діяльності виконавця (перевізника), який шляхом своєї діяльності з переміщення речей (перевезення) задовольняє конкретну потребу замовника у перевезенні. Це дає підстави визнати договір перевезення вантажів повітряним транспортом договором про надання послуг, на який можуть поширюватися положення глави 63 ЦК України „Послуги. Загальні положення”.
Визначено, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом є публічним, оскільки одна із його сторін – повітряний перевізник – є особою, яка здійснює підприємницьку діяльність і взяла на себе зобов’язання надання послуг кожному, хто до неї звернеться.
З’ясовано, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом, укладений у сфері господарювання на засадах рівності, вільного волевиявлення, майновій самостійності його сторін, набуває ознак господарського договору, який врегульований нормами Господарського кодексу України (ст. 179-188, 306-316).
Зазначається, що Цивільний кодекс України посідає центральне місце у регулюванні відносин вантажного перевезення, тому всі норми, які містяться в інших законодавчих і нормативних актах, зокрема, норми Господарського і Повітряного кодексів України мають йому відповідати, за винятком тих випадків, коли Цивільним кодексом України передбачено можливість врегулювання перевізних відносин законом по-іншому.
У підрозділі 1.3. “Джерела регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом” проаналізовано джерела регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом, проаналізовано міжнародні конвенції, закони, підзаконні акти, що регулюють повітряні вантажні перевезення.
До загальних джерел регулювання повітряних вантажних перевезень автором віднесено чинні законодавчі і нормативні акти, зокрема Цивільний і Господарський кодекси України, міжнародно-правові акти, двосторонні міжнародні угоди про повітряне сполучення. До спеціальних джерел – Повітряний кодекс України, Правила повітряних перевезень вантажів та інші підзаконні нормативні акти, що регулюють повітряні вантажні перевезення. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом також є джерелом правового регулювання повітряних перевезень.
Проведена автором систематизація джерел регулювання повітряних вантажних перевезень дозволяє простежити тенденції зближення вітчизняного і міжнародного законодавства у сфері повітряних перевезень. Тому надано увагу уніфікації норм національного законодавства і міжнародних конвенцій та інших угод, які регулюють повітряні перевезення.
На основі такого аналізу автором виявлено кілька тенденцій розвитку правового регулювання у сфері повітряних перевезень, зокрема, поглиблення співпраці заради інтеграції України у Європейське і світове співтовариство у галузі правового регулювання повітряних вантажних перевезень, приведення у відповідність норм міжнародних багатосторонніх конвенцій і норм чинного законодавства України стосовно меж відповідальності перевізника, перспективи укладення дво- і багатосторонніх угод про повітряне сполучення з країнами, з якими такі угоди ще не укладені тощо.
Розділ 2 “Динаміка договору перевезення вантажу повітряним транспортом” складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. „Укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджено порядок укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом, істотні умови і форма договору.
Встановлено, що зміст договору перевезення вантажу повітряним транспортом має складати такі істотні умови: предмет договору, який характеризується видом вантажу, його вагою, масою, специфічними властивостями, вартістю. Істотними умовами є також умови про строк договору і його ціну. Строк договору перевезення вантажу як істотна умова має визначатися не лише у договорі, але й бути законодавчо закріпленою у Цивільному та Повітряному кодексах України.
До тих істотних умов, які є необхідними для укладення договору, автор відносить також місце виконання договору. Місце виконання має винятково важливе значення для укладення договору повітряного перевезення вантажу, оскільки тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу такий договір може вважатися укладеним. Специфіка повітряних перевезень полягає в тому, що повітряні перевезення здійснюються тільки повітряними лініями, які розташовані на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких є аеропорти, місце розташування яких може мати суттєве значення для замовника перевезення. Тому, місце виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом визначається відправником вантажу (замовником) і погоджується із перевізником, який має право визначити таке місце самостійно, тому що повітряні перевезення здійснюються виключно визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.
Автором встановлено, що оскільки укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом підтверджується складенням транспортної накладної, яка є обов’язковою двосторонньою письмовою формою правочину перевезення вантажу і укладається між відправником вантажу та перевізником. Форма договору повітряного перевезення вантажу має відповідати міжнародним стандартам, що значно полегшить співпрацю з міжнародними аеропортами і організаціями у сфері повітряних перевезень вантажу.
Автором було приділено увагу дослідженню моменту укладення договору, оскільки від нього залежить виникнення прав та обов’язків сторін і настання певних наслідків. Встановлено, що незважаючи на те, що більшість договорів про надання послуг є консенсуальними, договір перевезення вантажу є реальним. Враховуючи те, що зобов’язання з перевезення не виникають, якщо вантаж не буде пред’явлений до перевезення, або не подані до перевезення транспортні засоби, договір вважається укладеним з того моменту, коли перевізник приймає вантаж до перевезення і прийом вантажу, пред’явленого до перевезення, оформлений перевізним документом – вантажною або транспортною накладною.
Автором було дано правову оцінку відносинам, які виникають у зв’язку із наданням заявки (замовлення) на перевезення вантажу і прийняття її перевізником. Із факту подачі відправником вантажу і прийняття перевізником заявки виникає типове двостороннє цивільно-правове зобов'язання консенсуального характеру: перевізник зобов'язаний подати відправнику вантаж під навантаження, а відправник вантажу – використовувати транспортні засоби для перевезення вантажу, зазначеного в заявці, і в термін, визначений заявкою. Підставою виникнення обов'язків перевізника і відправника вантажу є правочин, що укладається між ними шляхом подачі заявки і її прийняття.
У підрозділі 2.2. “Правовий статус сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом” автором обґрунтовано правову характеристику сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом з відповідним визначенням їх правового статусу.
Враховуючи те, що норми нормативно-правових актів, які регулюють повітряні вантажні перевезення, містять різні визначення сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом і потребують уніфікації для уникнення подвійного тлумачення цих правових термінів. Автором запропоновано визначити „повітряного перевізника” як „юридичну або фізичну особу, яка має права експлуатанта і за договором перевезення повітряним транспортом зобов’язана здійснити повітряне перевезення і має право отримати за це плату”. Відповідно до ст. 5 Повітряного кодексу України експлуатант – це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі. Будь-яка юридична чи фізична особа, яка займається діяльністю, пов'язаною з розробкою, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, має одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки зазначеної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.
Таким чином, охоплюється, по-перше, визначення саме „повітряного перевізника” як це визначено в Повітряному кодексі України; по-друге, встановлено коло осіб, які можуть бути повітряними перевізниками як таких, що мають права експлуатанта повітряного судна чи пропонують свої послуги в цій галузі.
Дисертантка визначає „відправника вантажу або замовника” як „юридичну або фізичну особу, яка уклала договір з перевізником щодо перевезення вантажу, зобов’язана пред’явити вантаж до перевезення і сплатити за перевезення плату”. Таким чином, згідно з цим визначенням відправником може бути фізична особа або юридична особа, яка уклала договір перевезення вантажу повітряним транспортом, і має основні обов’язки відправника – пред’явлення до перевезення у встановлений строк вантажу, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог і оплата послуг перевезення за домовленістю сторін у договорі.
У підрозділі 2.3. „Правовий статус інших учасників договору перевезення вантажу повітряним транспортом” запропоновано визначення і досліджено правове становище одержувача вантажу.
Автором запропоновано визначити „вантажоодержувача” як „особу, яка уповноважена отримати вантаж у місці призначення”.
Враховуючи весь обсяг прав і обов’язків, які належать одержувачу вантажу, його визначено як особу, на користь якої виконується договір, на підставі чого автором визначено договір перевезення вантажу повітряним транспортом як договір на користь третьої особи.
Теоретичне і практичне значення має право розпорядження вантажем у процесі його транспортування. До 1961 року з моменту відправлення вантажу право розпорядження ним належало тільки одержувачу, який мав право переадресувати вантаж в інший пункт призначення і змінити найменування одержувача. У Повітряному кодексі 1961 року містилася норма про те, що відправник вантажу має право розпорядитись вантажем у випадку неприйняття його одержувачем або неможливості його видачі. У п. 5.8 Правил повітряних перевезень вантажів зазначено, що право розпорядження вантажем впродовж перевезення належить відправнику і припиняється з видачею вантажу одержувачу. Враховуюче те, що в чинних законодавчих актах, що регулюють повітряні вантажні перевезення, не закріплено право розпорядження вантажем, автором запропоновано внести зміни у Цивільний та Повітряний кодекси України, шляхом їх доповнення статтею наступного змісту:
„1. Перевізник зобов’язаний виконати всі інструкції відправника вантажу, оформленого однією авіавантажною накладною. Замовник зобов’язаний відшкодувати перевізнику будь-які витрати, що виникли у зв'язку з реалізацією його права розпоряджатися вантажем.
2. Перевізник має право відмовити в реалізації замовником права розпорядження вантажем, якщо перевізник не в змозі виконати інструкції замовника. Про це перевізник зобов’язаний повідомити замовника. Витрати, що випливають з подальших дій щодо вантажу, додаються до вартості перевезення.
3. Право замовника розпоряджатися вантажем припиняється в той момент, коли після прибуття вантажу до місця призначення одержувач вантажу одержує його у своє розпорядження або запитує доставку вантажу чи авіавантажної накладної, або інакше підтверджує прийняття ним вантажу. Якщо одержувач вантажу відмовляється приймати товари чи авіавантажну накладну або якщо з ним неможливо зв'язатися, то право розпоряджатися вантажем залишається за замовником”.
Розділ 3 “Цивільно-правова відповідальність сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом” містить чотири підрозділи.
У підрозділі 3.1. „Забезпечення виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджено порядок виконання договору повітряного перевезення вантажу, який має низку специфічних особливостей. У результаті аналізу автором запропоновано визначення належного виконання договору повітряного перевезення як регламентованого чинним законодавством порядку і процесу вчинення учасниками цього договору необхідних послідовних і взаємопов’язаних дій, обумовлені у договорі перевезення або транспортній накладній.
Автором запропоновано залежно від того, як особливості та специфіка перевезення окремого виду вантажу впливають на порядок укладення і виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом, виділити такі види вантажу: звичайний, швидкопсувний , спеціальний і небезпечний. Поділ на дорогоцінний вантаж і „живий” не має впливу на договірні відносини, які виникають між транспортною організацією та її клієнтами, оскільки повітряні перевезення цих видів вантажу регулюються спеціальними правилами і інструкціями і не вимагають передбачення спеціальних умов у договорі перевезення вантажу, крім зазначення самого виду вантажу. А швидкопсувний, спеціальний і небезпечний вантажі, крім визначення виду в договорі, вимагають ще й визначення специфічних умов перевезення, які залежать від відправника вантажу.
У підрозділі 3.2. “Відповідальність за невиконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджуються особливості відповідальності за невиконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом.
У цивільному праві за загальним правилом особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Але перевізник завдає майнову шкоду не із своєї вини, частіше така шкода має випадковий характер. Автором досліджено аспекти відповідальності особи за винне і за випадкове заподіяння шкоди і обґрунтована думка про те, що тільки вина у вигляді умислу або необережності створює підставу для відповідальності за завдану майнову шкоду, тоді як випадок – це та обставина, результат якої не можна передбачити і запобігти.
Оскільки у Повітряному кодексі України не закріплено підстави звільнення повітряного перевізника від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу, автором запропоновано внести зміни і передбачити звільнення перевізника від відповідальності, якщо незбереження вантажу сталося внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. До таких підстав дисертантом віднесені: дія непереборної сили, пожежа на судні за відсутності вини перевізника, терористичні акти, не застережені особливі властивості вантажу, природна нестача вантажу, несприятливі метеорологічні умови тощо.
Автором запропоновано встановити у Повітряному кодексі України відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу, що повністю відповідає вимогам ст. 921 Цивільного кодексу України. Розмір цієї відповідальності встановлений у Правилах повітряних перевезень вантажів.
За загальним правилом цивільного законодавства майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Але норми Цивільного, Господарського і Повітряного кодексів України встановлюють відповідальність перевізника за незбереження вантажу лише у розмірі фактичної шкоди і не передбачають стягнення упущеної вигоди (за ст. 225 ГК України – додаткових витрат і неодержаного прибутку або втраченої вигоди). Дисертанткою зроблено висновок про необґрунтованість обмеження розміру відповідальності і необхідність закріплення в Цивільному та Повітряному кодексах України відповідальності перевізника у повному обсязі.
Дисертанткою сформульовано висновок про те, що оскільки в Повітряному та Господарському кодексах України не визначаються конкретні міри відповідальності перевізника за прострочення доставки вантажу, за це порушення має наступати відповідальність у формі відшкодування збитків відповідно до ст. 923 Цивільного кодексу України. У даному випадку до збитків мають входити реальні збитки та упущена вигода.
Норми, що регулюють повітряні перевезення вантажів, не містять правил про співвідношення стягуваних збитків і неустойки за порушення зобов’язання. Обґрунтовано висновок, що коли договором чи законом встановлено неустойку у випадку порушення договору перевезення повітряним транспортом, має стягуватися неустойка у повному обсязі незалежно від відшкодування збитків відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України (штрафна неустойка), а якщо цей договір є господарським, збитки мають відшкодовуватися в частині, не покритій неустойкою відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України (залікова неустойка).
У підрозділі 3.3. „Відповідальність перевізника за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджено відповідальність перевізника за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом.
З’ясовано, що в ст. 923 Цивільного кодексу України прямо не передбачається обов’язковість встановлення вини для застосування відповідальності перевізника за прострочення доставки вантажу. Однак при вирішенні цього питання слід керуватися ст. 614 Цивільного кодексу України, за якою відповідальність особи, яка порушила зобов’язання, настає за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, оскільки законом інше не встановлено, то має застосовуватися загальне правило ст. 614 Цивільного кодексу України про обов’язковість встановлення вини в діях порушника зобов’язання (перевізника).
У ст. 923 Цивільного кодексу України не обмежуються розмір збитків, які мають відшкодовуватися перевізником у разі прострочення доставки вантажу. У зв’язку з цим необхідно визнати п. 20.5.1 Правил повітряних перевезень вантажів, яким передбачено відповідальність повітряного перевізника у розмірі фактичних збитків таким, що суперечить змісту ст. 923 Цивільного кодексу України.
У підрозділі 3.4. „Пред’явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом”.
Автором здійснено дослідження претензійного порядку врегулювання спорів, що виникають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Запропоновано удосконалити цей інститут шляхом подовження строків подання претензій, що значною мірою полегшить взаємовідносини повітряного перевізника і замовника перевезення.
У Висновках за результатами дослідження викладено найбільш важливі наукові і практичні результати, одержані в дисертації, сформульовано конкретні пропозиції з удосконалення регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві та внесення змін до законодавства України. Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні особливостей регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві з метою забезпечення інтересів учасників повітряних перевезень вантажу, що, у свою чергу, сприятиме розвиткові міжнародних відносин у різних сферах суспільного життя.
Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати такі нові висновки:
1. Визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як такий, за яким одна сторона (повітряний перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником вантажу або замовником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
2. Обґрунтовано правову характеристику сторін і учасників договору перевезення вантажу повітряним транспортом:
а) „повітряний перевізник” як „юридична або фізична особа, яка має права експлуатанта і за договором перевезення повітряним транспортом зобов’язана здійснити повітряне перевезення вантажу і має право отримати за це плату”;
б) „відправник вантажу або замовник” як „юридична або фізична особа, яка уклала договір з перевізником щодо перевезення вантажу, яка зобов’язана пред’явити вантаж до перевезення і сплатити за перевезення плату”;
в) „одержувач вантажу” як „особа, яка уповноважена отримати вантаж у місці призначення”.
3. Зроблено висновок про необґрунтованість обмеження розміру відповідальності і необхідність закріплення в Цивільному та Повітряному кодексах України повної відповідальності перевізника.
4. Обґрунтовано висновок, що коли договором чи законом встановлено неустойку у разі порушення договору перевезення повітряним транспортом має стягуватися неустойка у повному обсязі незалежно від відшкодування збитків відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України (штрафна неустойка), а якщо цей договір є господарським, збитки мають відшкодовуватися в частині, не покритій неустойкою відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України (зарахувальна неустойка).

Основні положення дисертації викладено в таких наукових працях:
1. Безлюдько І. О. Характеристика договору перевезення вантажу повітряним транспортом // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. № 3. – C. 34-40.
2. Безлюдько І. О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом: визначення в законодавстві України // Держава і право. – К., 2004. – № 24. –
C. 342-346.
3. Безлюдько І. О. Відповідальність за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом за чинним законодавством України // Юридична Україна. – 2004. – № 11(23). – С. 41-44.
4. Безлюдько І. О. Правовий статус перевізника за договором перевезення вантажу повітряним транспортом за чинним законодавством України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 31-32.
5. Безлюдько І. О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2005. № 2. – C. 60-71.
6. Безлюдько І. О. Система договорів перевезення за новим законодавством України // Право України. – 2005. - № 9. – С. 46-49.
7. Безлюдько І. О. Відповідальність перевізника за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України // Зб. тез Міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання”. – Хмельницький: Вид-во Хмельницького ун-ту управління і права, 2005. – С. 18-22.

АНОТАЦІЇ

Безлюдько І.О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. – цивільне право, цивільний процес, сімейне право та міжнародне приватне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
Дисертація містить комплексний аналіз теоретичних і практичних питань, пов’язаних із регулюванням договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві України. У дисертації досліджено правову природу договору перевезення вантажу повітряним транспортом, розроблено і сформульовано основні теоретичні положення договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві. Досліджено особливості правового становища сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом, здійснено аналіз прав та обов'язків учасників вантажного перевезення. Обґрунтовано висновки щодо особливостей цивільної відповідальності при виконанні повітряних вантажних перевезень.
Приділено увагу розробці конкретних практичних рекомендацій щодо регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом у законодавстві України.
Ключові слова: договір перевезення вантажу повітряним транспортом, вантажне перевезення, вантажні правовідносини, цивільна відповідальність повітряного перевізника.

Безлюдько И.А. Договор перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03. – гражданское право, гражданский процесс, семейное право и международное частное право. – Киевский Национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.
Исследование содержит комплексный анализ теоретических и практических вопросов, связанных с регулированием договора перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве.
Структура диссертации обусловлена объектом исследования, отображает его цель и задачи, состоит из вступления, трех разделов, 10 подразделов, выводов, списка использованных источников, который включает 294 наименования.
Во Вступлении раскрыта суть и состояние проблемы договора перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве, обосновывается актуальность темы диссертационного исследования, его цель, задачи, дана короткая аннотация новых диссертационных положений, практические значение полученных результатов.
Раздел І посвящен общим положениям договора перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве. В нем предложено авторское определение понятия договора перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве, охарактеризована его правовая природа, проанализированы различные источники регулирования договора перевозки грузов воздушным транспортом.
Раздел ІІ посвящен динамике договора перевозки грузов воздушным транспортом, в частности, порядку заключения договора перевозки грузов воздушным транспортом. Автором проведено исследование правового статуса участников договора перевозки грузов воздушным транспортом, проанализирован весь объем прав и обязанностей его сторон. Предложено авторское определение сторон договора перевозки грузов воздушным транспортом, учитывая то, что этот договор является одним из договоров про предоставление услуг.
В ІІІ разделе работы исследованы теоретические и практические аспекты гражданско-правовой ответственности за невыполнение договора перевозки грузов воздушным транспортом.
Сделано заключение о безосновательности ограничения размера ответственности перевозчика и необходимости закрепления в Гражданском и Воздушном кодексах Украины полной ответственности перевозчика.
В Выводах по результатам исследования изложены наиболее важные научные и практические результаты, полученные в диссертации, сформулированы конкретные предложения по усовершенствованию регулирования договора перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве и внесению изменений в законодательство Украины. Приводится теоретическое обобщение и новое решение научной проблемы, что проявляется в определении особенностей регулирования договора перевозки грузов воздушным транспортом в гражданском праве с целью обеспечения интересов участников грузовых перевозок, что в свою очередь будет содействовать развитию международных отношений различных сфер общественной жизни.
Ключевые слова: договор перевозки грузов воздушным транспортом, грузовая перевозка, грузовые правоотношения, гражданская ответственность воздушного перевозчика.

 

Bezludko I.A. Contract of Air Cargo in Civil Law.- Manuscript.
Dissertation for the academic degree of the candidate of legal sciences, specialization 12.00.03. – Civil Law, Civil Procedure, Family Law and International Private Law. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2005.
The dissertation contains complex analysis of theoretical and practical issues connected with regulation air contract in Civil Law. The dissertation explores the legal nature of air contract. The classification of air contracts has been carried out. The conflict rules, which should to be applied to the relations arising from the air contract, have been determined. The features of a legal status of the participants of air carriage have been examined. The analysis of rights and obligations of the parties of air contract has been carried out. The conclusions about features of a civil liability in air carriage are proved. Special attention is devoted to the development of specific practical recommendations for the implementation of international legislation concerning air carriage and for the improvement of the Ukrainian legislation concerning regulation of air contract.
Key words: air contract, air carriage, carriage relations, civil liability of air carrier.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking