Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адміністративний процес у парадигмі права

 

КУЗЬМЕНКО ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС У ПАРАДИГМІ ПРАВА

12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий консультант
доктор юридичних наук, професор
Калюжний Ростислав Андрійович,
Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри

Офіційні опоненти:
Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор
Селіванов Анатолій Олександрович,
Апарат Верховної Ради України, постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України, завідувач відділу зв’язків з органами правосуд-дя

Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор
Авер’янов Вадим Борисович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права

доктор юридичних наук, професор
Нижник Ніна Романівна,
Українська Академія державного управління при Президентові України, перший проректор

Провідна установа
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра адмініс-тративного права, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “30” травня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, Київ-35, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного уні-верситету внутрішніх справ (03035, Київ-35, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий “26” квітня 2006 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Оновлення поглядів на зміст взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства виявилося важливим чинни-ком позбавлення права від етатистських традицій, формування нового концепту його парадигми.
У реформованому форматі правових відносин важливим теоретичним здо-бутком стала відмова від моно-центриського розуміння адміністративного права та висновок про його поліструктурність.
Предметний науковий пошук і втілення його результатів у практику дер-жавотворення забезпечує формування за стандартами правової держави адмініс-тративної юстиції, адміністративно-деліктного права, інститутів адміністратив-них послуг, позасудового захисту фізичних та юридичних осіб, а також інших складових діяльності публічної адміністрації.
Фактором забезпечення їх розвитку як інструмента демократичних пере-творень постає адміністративний процес, який виражає динаміку, пов’язує право з конкретним буттям.
Проте адміністративно-процесуальна теорія на сьогодні не забезпечена концептуальними положеннями нового типу щодо таких детермінант, як: адмі-ністративний процес та адміністративно-процесуальне право; адміністративний процес і адміністративна процедура, які суттєво впливають на сутнісну характе-ристику зазначеного явища.
З’ясування змісту, соціальної ролі адміністративного процесу, різноманіт-тя зв’язків у сфері діяльності публічної адміністрації дає можливість розглянути його як самостійну галузь права з єдиним предметом, методом та індивідуаль-ною структурою.
Дослідження адміністративно-процесуальних норм, їх змісту, видів та призначення зумовлює можливість визначити їх роль у обслуговуванні потреб не тільки відповідного матеріального права, а й інших матеріальних галузей.
Адміністративний процес – складне явище, системний характер якого обумовлюється значним обсягом предметної регламентації, що охоплює найріз-номанітніші сфери діяльності публічної адміністрації та численні категорії індивідуальних справ. На цьому тлі вартою на особливу увагу постає проблема наукової детермінації окремих складових адміністративного процесу. Адже від того, наскільки динамічно буде вирішуватись проблема ланок системи адмініст-ративного процесу, залежатиме вся кодифікаційна діяльність у царині адмініст-ративно-процесуального права, а також ефективне функціонування усієї системи державної влади на благо людини, суспільства та держави у цілому.
Базове підґрунтя для цього склали дослідження С.С. Алексєєва, К.С. Бельського, Б.М. Габрічидзе, М.Д. Загряцкова, Д.А. Керимова, Ю.М. Коз-лова, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, Б.М. Лазарєва, В.В. Лазарєва, О.Г. Мурашина, В.О. Навроцького, Н.М. Оніщенко, В.М. Протасова, В.І. Ремньова, П.М. Рабіновича, Ю.М. Старилова, Ю.О. Тихомирова, В.А. Юсупова, Л.С. Явича та ін.
Дослідження ключових детермінант адміністративно-процесуального пра-ва провадилося, виходячи з нової ідеології українського адміністративного права відповідно до його суспільної цінності, методу, предмета і структури, що здійс-нені у працях: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.М. Горшеньова, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, Л.В. Кова-ля, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, В.В. Копейчикова, Є.Б. Кубка, Є.О. Курінного, В.М. Марчука, О.І. Миколенка, О.В. Негодченка, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, В.Г. Перепелюка, В.П. Пєткова, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, М.Ф. Стахурського, В.Я. Тація, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, В.К. Шкару-пи, Ю.С. Шемшученка та інших.
Обґрунтуванню теоретичних висновків щодо місця адміністративного процесу в системі юридичного процесу, природи адміністративно-процесуальних норм та відносин, детермінації предмета, методу адміністратив-но-процесуального права слугували праці вчених країн пострадянського просто-ру А.Б. Агапова, Д.М. Бахраха, І.А. Галагана, О.К. Застрожньої, О.П. Коренєва, А.М. Крамника, О.Є. Луньова, В.М. Манохіна, М.Я. Масленникова, І.В. Панової, Л.Л. Попова, Б.В. Россинського, Н.Г. Салищевої, В.Є. Севрюгіна, В.Д. Сорокіна, С.С. Студенікіна, М.С. Студенікіної, Н.Ю. Хаманєвої, А.П. Шергіна, О.Ю. Якимова та інших.
Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців утворили теоретичну базу для нового пошуку щодо природи, змісту і структури адміністративного процесу. Детальний теоретичний огляд історичного становлення суті та змісту адмініст-ративного процесу, дав можливість довести, що інститут адміністративного процесу перетворився у новітню галузь адміністративного права – адміністрати-вно-процесуальне право, запропонувати нову теоретичну концепцію структури адміністративного процесу, розглянути індивідуальні особливості окремих груп проваджень.
Викладене вище зумовлює актуальність теми дисертації, її важливе теоре-тичне і практичне значення щодо подальшого розвитку адміністративно-процесуального права і оновлення адміністративно-процесуального законодавства відповідно до сучасного українського державотворення.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація вико-нана в рамках планових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на 2005–2010 роки”) і НАВСУ (“Основні напрями наукових досліджень НАВСУ на 2005–2010 роки”). Її проблематика має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України № 810 від
22 липня 1998 р., і теми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми адміністративно-правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (№ 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження – розроблення на основі нової ідеології реформування адміністративно-правових інститутів і оновлених уявлень про адміністративну культуру, що сформульовані Концепці-єю адміністративної реформи в Україні, концептуальних засад української теорії адміністративного процесу, визначення пріоритетних шляхів удосконалення адміністративно-процесуального законодавства і процесуальної діяльності публічної адміністрації.
Мета дослідження зумовила наступні завдання:
– дослідити розвиток становлення юридичного процесу, теоретично обґру-нтувати його системність, розглянути компоненти і класифікувати за характером функціонального зв’язку із структурою механізму правового регулювання;
– визначити місце адміністративного процесу в правовій системі та його рівень залежності від кореспондуючої матеріальної галузі права;
– відокремити родові та видові ознаки юридичного процесу;
– дослідити теоретичні засади детермінації предмета адміністративно-процесуального права;
– здійснити логіко-методологічний аналіз дефініції “предмет адміністра-тивно-процесуального права”;
– теоретично обґрунтувати характерні особливості процесуальних та про-цедурних норм, їх зміст, види, важливість у реалізації потреб матеріального права;
– розглянути особливості методу правового регулювання у адміністратив-но-процесуальному праві;
– окреслити структуру адміністративно-процесуального права;
– визначити співвідношення правових категорій “адміністративний про-цес” та “адміністративно-процесуальне право”, “адміністративний процес” і “адміністративна процедура”;
– дослідити характерні особливості суб’єктів адміністративного процесу та визначити критерії їх класифікації;
– охарактеризувати категорію “строк” у адміністративному процесі;
– сформулювати концептуальні засади детермінації структури адміністра-тивного процесу;
– розкрити сутність, структурні особливості конфліктних проваджень (нормотворчого, дозвільного, реєстраційного, контрольного, атестаційного) та не конфліктних проваджень (у справах про адміністративні делікти, дисципліна-рного, з розгляду скарг, адміністративно-позовного);
– запропонувати проект Кодексу процесуальної діяльності публічної ад-міністрації.
Об’єктом дослідження є процесуальні відносини публічного права.
Предметом дослідження є теоретичні проблеми адміністративного проце-су в українському праві.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить су-купність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалек-тичний, історичний, логічний, системного аналізу тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).
Діалектичний метод дав можливість розглядати співвідношення адмініст-ративного процесу з адміністративним правом та іншими юридично галузевими утвореннями в умовах постійного розвитку, взаємодії матеріального й ідеально-го, забезпечуючи матеріалістичний підхід до зазначених явищ (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3. та ін.).
Метод абстрагування дозволив “відвернутися” від наповненості змісту конкретного явища, свідомо залишити поза увагою його численні сторони і ознаки, але виявити у ньому типове, найбільш характерне й істотне, визначити закони, за якими воно існує, тобто розкрити останнє як наукову категорію (під-розділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 3.5. та ін.).
Сходження від конкретного до абстрактного найтісніше пов’язано із взає-модоповнюючими один одного методами – аналізу і синтезу. Найбільш рельєф-но зазначені методи проявилися при аналізі окремих процесуальних дій та про-ваджень (розділи 4 та 5 та ін.).
Застосування історичного методу дало можливість встановити генетичні зв’язки адміністративного процесу та адміністративного права, відмежувати адміністративний процес від кримінального та цивільного процесів (підрозділи 1.1, 1.3 та ін.).
Метод структуралізму застосовувався при аналізі видів юридичного про-цесу; адміністративного процесу та окремих проваджень (підрозділи 1.3, 3.5, 4.1, 4.2, 5.1, 5.3 та ін.).
Функціональний метод застосовувався для вивчення функцій, наприклад, суб’єктів адміністративного процесу (підрозділи 3.3 та ін.).
Системний метод сьогодні розглядається як універсальний інструмент пі-знавальної діяльності, що відкриває шлях для подолання протиріч між зростан-ням кількісних характеристик інформаційних потоків і обмеженими можливос-тями сприйняття інформації. Його застосування дало можливість розглядати адміністративно-процесуальне право як галузь права (розділ 2 та ін.).
Використання порівняльно-правового методу дозволило у ході дослідження врахувати тенденції розвитку процесуального законодавства у державах з близь-кими до України правовими системами, уникнути некоректних рішень, запозичи-ти позитивний досвід законотворення (підрозділи 4.2, 4.3, 5.1, 5.2, 5.3 та ін.).
Наукова новизна одержаних результатів у загальнотеоретичному вимірі полягає у тому, що адміністративний процес розглянутий як процесуальна діяльність публічної адміністрації із задоволення публічних інтересів громадян. Зазначений підхід дозволив отримати нові знання, які, по-перше, вивели сприй-няття цього явища за рамки радянської правової доктрини, котра концентрувала дослідницькі зусилля на питаннях юрисдикційного та судочинського характеру, залишаючи природу процесуальної діяльності органів публічної влади за межа-ми наукових пріоритетів або дроблячи адміністративний процес на декілька самостійних процесів як інститутів адміністративного права; по-друге, наявні концептуальні ознаки галузі, характерні для адміністративного процесу, дали можливість довести існування адміністративно-процесуального права як само-стійної правової галузі; по-третє, сформувати оновлену структуру та відокреми-ти групи адміністративного процесу.
Наукова новизна дисертації характеризується тим, що у представленій ро-боті уперше:
– обґрунтовано інтегративні зв’язки юридичного процесу як правової ка-тегорії з функціонуванням публічної адміністрації та її складовими;
– доведено, що юридичному процесу, як органічному цілому, притаманні родові ознаки, не ідентичні ознакам його частин, а це дає можливість стверджу-вати, що вказане явище є системним утворенням в якісному та організаційному відношенні;
– встановлено, що у співвідношенні понять “процес” та “процедура” процес є безперервним рухом, вираженим у послідовних переходах від одного стану до іншого, а процедура – це ніщо інше, як дискретність такого руху;
– визначено предмет адміністративно-процесуального права. Це – публі-чні, організуючі суспільні відносини, які складаються з приводу реалізації пуб-лічною адміністрацією, порядку розгляду питань про застосування норм відповідних матеріальних галузей права, що закріплені адміністративно-процесуальним законодавством;
– підтверджено, що на рівні окремої галузі права специфіка методу поля-гає у характерній комбінації утворюючих його прийомів: дозволу, заборони та припису, а точніше – у їх особливому пропорційному співвідношенні;
– обґрунтовано, що для адміністративно-процесуального права властива група правових норм, які мають відповідний ступінь системної організації, що утворює внутрішню структуру, елементами якої є її інститути;
– визнано, що адміністративно-процесуальне право знаходиться у тісній взаємодії з іншими галузями права;
– встановлено співвідношення понять “адміністративний процес” та “адміністративно-процесуальне право”, наведені авторські дефініції вказаних явищ;
– запропоновано класифікацію процесуальних строків за функціональ-ним призначенням;
– обґрунтовано, що адміністративні провадження можна об’єднати за на-явністю або відсутністю у них спору про право у дві групи: конфліктні та неко-нфліктні;
– відокремлено групи об’єктів державної реєстрації та державної атеста-ційної діяльності;
– сформульовано дефініції нормотворчого, дозвільного, реєстраційного, атестаційного проваджень;
– запропоновано проект Кодексу процесуальної діяльності публічної ад-міністрації;
– доведено доцільність зміни назви провадження у справах про адмініст-ративні правопорушення на провадження у справах про адміністративні делікти;
– подано структуру адміністративно-позовного провадження;
– запропоновано зміни до Кодексу адміністративного судочинства України.
Результатами дослідження з ознаками новизни є удосконалення:
– класифікації юридичного процесу за характером функціонального зв’язку із структурою механізму правового регулювання;
– основних засад детермінації суб’єктів адміністративного процесу;
– структури нормотворчого провадження;
– проекту Адміністративно-процедурного кодексу (внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України). З цією метою запропо-новано більше десяти змін та доповнень.
Результатами дослідження є оновлений подальший розвиток і уточнення у адміністративно-процесуальній сфері:
– дефініції адміністративно-процесуальної норми;
– поняття “суб’єкт” та “учасник адміністративного процесу”;
– структури адміністративного процесу;
– дефініції адміністративного провадження;
– поняття “строк” у адміністративному процесі;
– співвідношення понять “контрольне” та “наглядове провадження”;
– дефініції “дисциплінарне провадження”;
– системи стадій та етапів провадження у справах про адміністративні делікти.
Практичне значення одержаних результатів iaoiiaeaii, ia?o ca ana, oai?aoe?ii? ni?yiiaai?no? ?iaioe.
Висновки та пропозиції, які містяться у дисертаційному дослідженні, сприятимуть становленню та подальшому вдосконаленню правового регулю-вання адміністративно-процесуальних відносин. Вони використані при розроб-ленні проектів Адміністративно-процедурного кодексу України, Кодексу Украї-ни про адміністративні проступки, Закону “Про адміністративно-правові акти” та інших законів.
Матеріали дисертації широко використані у підручниках, навчальних і на-вчально-методичних посібниках. Як такі вони пройшли апробацію у вигляді окремої глави у підручнику (див. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністратив-не право України: Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.).
Матеріали включені до базових навчальних курсів і спеціальних курсів у межах викладання дисциплін адміністративно-правового спрямування. Позити-вний досвід з цього приводу накопичений у КНУВС, Одеському юридичному інституті ХНУВС, ЛДУВС, у Академії МВС Республіка Молдова “Штефан чел Маре”, де викладається курс “Адміністративно-процесуальне право”.
У правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути ви-користані для підвищення рівня правової культури населення, працівників державних та недержавних установ.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки узагальнено і сформульовано у дисертації, оприлюднено у доповідях і виступах дисертанта на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних, регіональних науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях та семіна-рах. Зокрема: “Адміністративна реформа в Україні: стан та перспективи” (2001 р.); “Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні” (2002 р.); “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (2003 р.); “Адміністративне право у сучасному вимірі”
(2003 р.); “Проблеми організації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в умовах адміністративної реформи” (2003 р.); “Ад-міністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції” (2003 р.); “Конституційна реформа в Україні” (2003 р.); “Реформування основних адмініс-тративно-правових інститутів: проблеми теорії і практики” (2003 р.); “Основні напрями реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (2004 р.); “Адміністративне право у контексті європейського вибору України” (2004 р.); “Забезпечення законності при реалізації адміністративно-деліктного законодав-ства” (2005 р.); “Європейські тенденції розвитку сучасного адміністративного права” (2005 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано індивідуальні монографії: “Процесуальні категорії адміністративного права”
(Л.: ВАТ “Атлас”, 2004. – 232 с.) і “Теоретичні засади адміністративного проце-су” (К.: “АТІКА”, 2005. – 358 с.), які отримали позитивні відзиви у публічних рецензіях доктора юридичних наук, професора В.К. Колпакова та члена-кореспондента АПрНУ, доктора юридичних наук Н.М. Мироненко.
Низка ключових положень і висновків дисертації знайшли відображення у 42 наукових працях, з них у: 1 підручнику, 3 монографіях, 5 навчальних посіб-никах, а також у 33 наукових статтях, доповідях і виступах, у тому числі у
25 статтях, що опубліковані у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, які об’єднують двадцять три підрозділи, висновків, списку використаних дже-рел. Окремою частиною оформлені додатки (86 стор.). Загальний обсяг дисерта-ції без додатків становить 404 стор., включаючи список використаних джерел, який займає 44 стор. Список використаних джерел складається з 499 найменувань.
Назви і розташування розділів та підрозділів зумовлені логікою викладен-ня та результатами виконаного дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь дослідження проблеми, формулюється мета, визначаються завдання досліджен-ня, методологічна і теоретична основи, розкриваються теоретичне і практичне значення, новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист. Міститься інформація щодо зв’язку роботи з науковими програмами, апробації, публікації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації.
Розділ 1. Природа юридичного процесу складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. Генезис юридичного процесу аналізується шлях становлення та розвитку розглядуваної частини правової системи. Зазначається, що існує три основних підходи до розуміння змісту та структури юридичного процесу: “судо-чинський”, “юрисдикційний” та “загально-процесуальний”. Етапи становлення і зміст кожного з них детально досліджуються у роботі. Вказані підходи мають своїх прихильників і опонентів, суперечки з цього приводу з часом не згасають, а наведені концепції знаходять у подальшому своїх послідовників.
Українська правова наука пішла шляхом розвитку теорії широкого розу-міння юридичного процесу. За останні роки все більше утвердилася думка про те, що юридичний процес – це нормативно встановлені форми упорядкування правової діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення і гарантування інтересів суб’єктів права. Водночас у сучасній вітчизняній теорії права майже відсутні концептуальні підходи до визначення змісту та структури юридичного процесу.
Об’єктивний підхід до розуміння змісту юридичного процесу можливий тільки через філософське розуміння пізнання природи права.
Розглядаючи філософські підходи стосовно розуміння категорії “процес”, автор з’ясував, що вона є самодостатньою субстанцією, яка існує як у формах індивідуальної свідомості, так і у об’єктивних формах суспільної свідомості.
Що ж до правової інтерпретації цієї категорії, то при її спробі слід відшто-вхуватись від загальних ознак і закономірностей, притаманних даному явищу в його загально-філософському розумінні.
Якщо “взагалі” процес – це сукупність змінюючих один одного станів об’єкта, то юридичний процес становить аналогічну послідовність етапів реаліза-ції правових норм. При цьому йдеться про офіційно впорядкований процес реалі-зації будь-яких матеріальних норм, а не лише тих, котрі регламентують окрему сферу соціальних відносин (наприклад, функціонування органів юстиції).
Будь-яке твердження про обмеженість юридичного процесу рамками суб’єктного складу фактично дорівнює точці зору про те, що загальне явище процесу – це прогрес або регрес лише окремого виду об’єктів. Натомість, за логікою прихильників такої концепції, розвиток всіх інших явищ називатися процесом не може. Методологічна невиваженість даної позиції очевидна.
Спираючись на загальне розуміння філософської категорії “процес”, мож-на стверджувати, що юридичний процес об’єднує всі нормативно-регламентовані процесуальні форми правової діяльності, які є системою взаємопов’язаних, спеціально упорядкованих, розташованих у певному порядку дій та опе-рацій, що підпорядковані певній меті і приводять (за допомогою відповідних прийомів та засобів) до конкретного результату.
У підрозділі 1.2. Система юридичного процесу зазначається, що юриди-чному процесу притаманні фундаментальні властивості системи: певний ступінь внутрішньої організації, узгодженість частин цілого, визначена структура, наяв-ність зв’язків як спосіб об’єднання елементів у систему.
При здійсненні аналізу системності юридичного процесу зазначено, що як будь-яке правове явище, він має відповідний зміст та форму. Отже, процесуаль-на діяльність складає внутрішню характеристику юридичного процесу, а право-ва процесуальна форма – зовнішній прояв даної категорії.
Всі правові форми діяльності органів держави мають споріднену природу, будуються на однакових принципах і тому повинні відповідати одним і тим же визначальним вимогам структурного та функціонального характеру. В юридич-ному процесі за функціональною ознакою можна виділити: правотворчий, пра-возастосовчий та правоохоронний процеси.
Обов’язковою ознакою цілісної системи виступають частини цілого, його компоненти, без яких неможлива організація, структура будь-якої реальної системи. Компонентами юридичного процесу є процесуальне провадження, процесуальні стадії, процесуальні етапи та процесуальні дії.
У підрозділі 1.3. Види юридичного процесу вказується, що юридичний процес як системне утворення охоплює: конституційний, кримінальний, цивіль-ний, господарський, адміністративний процеси. Різниця між ними обумовлена насамперед тими особливостями, які характерні для відповідних галузей матері-ального права.
Разом з тим необхідно враховувати й наступні чинники: галузей матеріа-льного права набагато більше, ніж процесуальних галузей. Тому правова діяль-ність у разі відсутності “свого” процесуального права здійснюється у рамках процесу, передбаченого одним із зазначених процесів; у межах однієї галузі матеріального права різноманітні норми мають особливості, які вимагають певного процесуального розмежування щодо їх забезпечення; у деяких випадках виникає необхідність враховувати особливість конкретних справ. Це призводить до того, що в рамках однієї процесуальної галузі, одного виду юридичного процесу з’являються різні види процесуальних проваджень з не характерними ознаками.
У роботі детально досліджується зміст та структура зазначених процесуа-льних видів. Особлива увага приділяється адміністративному процесу, аналізу-ється генезис предмета адміністративного права з часів розвитку науки камера-лістики до періоду отримання Україною самостійності. В результаті оновленого курсу держави, спрямованого на задоволення потреб людини та громадянина, змінився предмет адміністративного права, а, відповідно до цього, також й зміст та призначення адміністративного процесу. Дане концептуальне положення особливо розробляється дисертантом у зазначеному підрозділі.
Дослідивши види юридичного процесу, автор дійшов висновку, що роз-глядуваному процесу, як органічному цілому, притаманні загальні родові озна-ки, не ідентичні ознакам його частин. Це дало можливість стверджувати, що вказане явище має складнішу систему організації у якісному та організаційному відношеннях порівняно з його структурними складовими.
Розділ 2. Адміністративно-процесуальне право: концептуальні детер-мінанти складається з шести підрозділів. У підрозділі 2.1. Теоретичні засади детермінації предмета адміністративно-процесуального права визначається низка факторів, які обумовлюють проблематику детермінації предмета адмініст-ративно-процесуального права, як-то: обширність матеріального поля регулято-рного впливу адміністративно-процесуальних норм; динамічний характер розви-тку обслуговуваних цими нормами матеріальних галузей права; наявність тен-денції до виокремлення структурних елементів адміністративно-процесуального права у відносно ізольовані самостійні галузі. Проте головна перешкода для формування предмета адміністративно-процесуального права – відсутність єдиного доктринального підходу до визначення фактичного обсягу даного фе-номена правової дійсності.
При визначенні поняття предмета регулювання адміністративно-процесуального права дисертант виходив з наступного: не виправдовує себе думка про зведення адміністративного процесу суто до юрисдикційної діяльнос-ті виконавчих органів або ж адміністративних судів; ідея про можливість виді-лення процесуальної галузі права на підставі офіційного закріплення спеціаліза-ції судів загальної юрисдикції не має під собою належного методологічного підґрунтя; вітчизняне законодавство розвивається у бік відокремлення самостій-них видів юридичного процесу (законодавчий, трудовий), публічно-правова природа яких не піддається сумніву. Це, у свою чергу, свідчить про недоціль-ність зведення суті юридичного процесу до виконання виключно юрисдикційних чи судово-процесуальних завдань.
На підставі викладеного зазначається, що лише широке розуміння предме-та адміністративно-процесуального права як відносин, котрі виникають у сфері реалізації адміністративно-правових норм при вирішенні індивідуальних адміні-стративних справ, дає можливість належним чином окреслити сферу функціону-вання останнього, дозволяє з’ясувати його істинну юридичну природу, а також чітко визначити роль та місце адміністративно-процесуальної галузі у правовій системі країни.
У підрозділі 2.2. Логіко-методологічний аналіз дефініції “предмет ад-міністративно-процесуального права” обґрунтовується певна не виваженість, якою характеризуються висловлені у юридичній літературі думки про одночасну обґрунтованість та “однакове право на життя” одразу декількох провідних кон-цепцій адміністративно-процесуального права: управлінської, юрисдикційної та судочинської. Незалежно від числа поглядів, висловлених з приводу певного явища, сутність останнього завжди залишається незмінною. Тож абсолютно адекватне відображення предмета детермінації у свідомості дослідника можливе лише у єдиній з декількох логічно несумісних концепцій, яка і є істинною. Не є винятком з цього правила і галузь адміністративно-процесуального права та предмет її регулювання. Твердження про істинність одного з названих вище підходів до їх розуміння одночасно є позицією про хибність двох інших.
Важливе місце у детермінації предмета адміністративно-процесуального права посідає питання побудови його дефініції. Формалізований підхід до її конструювання неприпустимий. Вичерпне та обґрунтоване розкриття основних характеристик поняття предмета адміністративно-процесуального права у відпо-відному визначенні є можливим лише за умови врахування формально-логічних та філософських правил формулювання дефініцій понять.
Аналіз ключових ознак предмета адміністративно-процесуального права дозволив визначити його як державно-владні, організуючі суспільні відносини, що складаються з приводу реалізації публічною адміністрацією, закріпленого адміністративно-процесуальним законодавством, порядку розгляду питань із застосування норм відповідних матеріальних галузей права.
Підрозділі 2.3. Адміністративно-процесуальні норми: теоретичний ас-пект містить постановку питання про важливість наукового дослідження сутно-сті адміністративно-процесуальних норм, яке обумовлене не тільки теоретич-ним, а й суттєвим прикладним його значенням для подальшого розвитку вітчиз-няної юриспруденції. Лише шляхом розв’язання низки методологічних проблем на рівні первинної ланки відповідної підсистеми права можуть бути напрацьовані чіткі та обґрунтовані критерії кодифікації адміністративно-процесуального законодавства; остаточно розв’язання питання про галузевий або інституційний характер адміністративно-процесуального права; обрана єдина стратегія щодо визначення його місця у правовій системі держави; вирішено інші стратегічні завдання, які сьогодні стоять перед законодавцем.
В результаті проведеного дослідження дисертант прийшов до висновків, що сфера дії норми адміністративно-процесуального права не вичерпується реалізацією норм однойменної матеріальної галузі. Правозастосовча діяльність суб’єктів управління нерідко стикається з життєвими фактами, вирішення яких може бути здійснене шляхом застосування не лише адміністративно-правових норм, а й норм фінансового, земельного або інших галузей права. Порядок їх реалізації також визначається адміністративно-процесуальними нормами. Таким чином, на адміністративно-процесуальні норми покладається завдання обслуго-вування низки матеріальних галузей.
Сервісна функція адміністративно-процесуальних норм дозволяє вести мову про певну другорядність останніх щодо матеріальних. Сенс їх існування обумовлений лише одним – необхідністю чіткої регламентації порядку реалізації норм матеріального права – тих, які викликаються до життя конкретними обста-винами і з реалізацію інших юридичних норм безпосередньо не пов’язуються.
Проте вторинний характер норм процесуального права не може бути пе-решкодою для визнання їх предметної автономності. Вторинність процесуаль-них норм не означає, що вони безпосередньо породжуються нормами матеріаль-ними. Як слушно зазначав В.О. Лучин, що будь-які процесуальні відносини виникають з приводу і у зв’язку з матеріально-правовим відношенням, але не безпосередньо з нього як юридичного факту.
У даному разі похідну природу процесуального права слід розглядати ли-ше у загальному аспекті: коли одне явище стає поштовхом для виникнення іншого. Одночасно, будучи якісно відмінним, останнє не може вважатись різно-видом (елементом) першого.
При подальшому дослідженні проблем детермінації явища норм адмініст-ративно-процесуального права, автором уточнена дефініція адміністративно-процесуальної норми. Це – встановлене державою та забезпечене її примусом загальнообов’язкове правило поведінки, яким регулюються організуючі суспіль-ні відносини, що складаються у процесі реалізації адміністративно-процесуальної форми застосування матеріальних норм права.
У підрозділ 2.4. Метод правового регулювання в адміністративно-процесуальному праві зауважується, що виходячи з галузевої концепції адміні-стративно-процесуального права, неможливо обійти увагою проблематику детермінації методу його правового регулювання, як фактора, котрому в науці відводиться одна з провідних галузеутворюючих ролей.
Але суто галузевий підхід до вивчення методу правового регулювання не дозволяє у повному обсязі визначити загальні риси цього феномена, встановити співвідношення останнього з іншими явищами правової дійсності, окреслити закономірності його організаційного впливу на систему соціальних відносин. Лише з’ясувавши властивості методу правового регулювання на рівні правової системи в цілому і спираючись на пронизуючі усі підпорядковані ланки права характеристики, можна розглядати його крізь призму конкретної галузі.
Торкаючись галузевого аспекту методу правового регулювання, зазначено, що на рівні окремої галузі права специфіка методу полягає у характерній комбі-нації утворюючих його прийомів: дозволу, заборони та припису, а точніше – у їх особливому пропорційному співвідношенні. При цьому, хоча винятково індиві-дуальна пропорція прийомів правової регламентації іманентна кожній окремій юридичній галузі, чітко детермінувати її у переважній більшості випадків – завдання практично нездійсненне. Простої вказівки на домінування у методі регулювання певної галузі того або іншого його прийому (прийомів) явно недо-статньо для розмежування усіх галузей правової системи.
За ознакою методу правового регулювання можуть бути тільки розмежо-вані адміністративне та цивільне право, а також наближені до них галузі. Проте всередині двох вказаних галузевих груп цей диференціюючий критерій не спра-цьовує. Адже той факт, що специфіка методу правового регулювання конкретної галузі полягає у питомій вазі, яку в ньому займають той або інший прийом регламентації, ставить практично непереборну перепону для розмежування галузей, у методі регулювання котрих превалює один і той же прийом.
Отже, переважна більшість галузей права тією чи іншою мірою викорис-товують поєднання імперативного та диспозитивного методів, а їх метод право-вого регулювання може бути визначений як синтезований. Тому системотворче значення методу правового регулювання для виділення певної сукупності юри-дичних норм у самостійну галузь права є сьогодні недоцільним та майже не можливим.
У підрозділ 2.5. Структура адміністративно-процесуального права вказується, що для адміністративно-процесуального права властива група пра-вових норм, які мають відповідний ступінь системної організації, що утворює внутрішню структуру, елементами якої є її інститути.
Структурні складові будь-якої галузі чи підгалузі права відокремлюються за критерієм масштабності дії норми. У даному разі можливо відокремити зага-льну та особливу частини.
Адміністративно-процесуальні норми, що виконують різноманітні функції, по суті відіграють у системі адміністративно-процесуального права таку ж роль, що і подібного призначення норми, які належать до інших галузей. Вони скла-дають Загальну частину адміністративно-процесуального права, що об'єднує дві частини: перша – становить нормативний матеріал і теоретичні положення загального характеру; друга – представляє нормативний матеріал й теоретичні положення, які регулюють загальний порядок провадження у індивідуально-конкретних справах в сфері реалізації компетенції публічної адміністрації для задоволення інтересів суспільства.
Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають сутність та зміст окремих видів проваджень.
Наявність структурного формування у відповідній галузі – ознака, що при-таманна галузі права.
У підрозділі 2.6. Взаємодія адміністративно-процесуального права з іншими галузями права зазначається, що на сьогодні адміністративно-процесуальне право реально обслуговує матеріальні галузі права, виразно де-монструючи випередження практики порівняно з теорією, у якій чітке існування адміністративно-процесуального права ще не склалося.
Перш за все, адміністративно-процесуальні норми найбільш тісно та різ-номанітно пов’язані з матеріальними адміністративно-правовими нормами. Але як такий цей безперечний факт взаємодії ще не має можливості дати повну картину вірного становища справ, оскільки відомо, що деякі матеріальні галузі права мають у своєму складі певну кількість процесуальних норм. Обслуговую-чи потреби лише своєї матеріальної галузі, ці процесуальні норми (за всієї їх очевидної соціальної значимості) не можуть претендувати на роль галузі права.
Адміністративно-процесуальне право також тісно взаємодіє з іншими га-лузями права: державним, конституційним, цивільним, фінансовим, трудовим, господарським тощо.
Розділ 3. Зміст та структура адміністративного процесу складається з п’яти підрозділів. Підрозділ 3.1. Адміністративний процес та адміністратив-но-процесуальне право присвячений дослідженню понять “адміністративний процес” та “адміністративно-процесуальне право”. Помилка або необережність при оперуванні такими базовими поняттями юридичної теорії, як “право” та “процес”, завідомо зводить нанівець усі зусилля з розкриття “підпорядкованих” їм понять, як-то: предмет, прийом, метод, форма, провадження, механізм регла-ментації тощо.
Тому принциповою відмінністю адміністративного процесу від адмініст-ративно-процесуального права є те, що адміністративно-процесуальне право – це система юридичних норм, якими регулюються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосування норм відповідних матеріальних галузей права, а адміністративний процес – це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.
У підрозділі 3.2. Адміністративна процедура в адміністративному про-цесі досліджується один з ключових елементів понятійного апарату адміністра-тивно-процесуального права – адміністративна процедура.
Автор зазначає, що поняттю “процес” притаманні детермінуючі риси: тем-поральна континуальність, динаміка змін станів, структурованість, наявність кінцевої мети тощо.
Одні із складових частин процесу виконують роль утворюючих, вони є ви-хідним пунктом процесу або його наслідками; інші – умов, що забезпечують перетворення вихідного пункту на наслідок. Будь-який процес є низкою істори-чних станів об’єкта у їх зв’язках, взаємопереходах попереднього й наступного. Термін “процес” вживають, коли йдеться про зміну, розвиток, прогрес і регрес явищ природи, суспільства, людського мислення. Що ж стосується процедури, то для неї притаманні далеко не всі властивості з числа утворюючих зміст по-няття “процес”. І хоча, ведучи мову про певний порядок або послідовність, уособленням яких є процедура, ми, знову ж таки, маємо справу з певною струк-турованістю об’єкта дослідження, одночасною його цілісністю у рамках визна-ченої кінцевої мети, певними його станами. Проте цього явно недостатньо, щоб вбачати у процедурі чи-то різновид процесу, чи-то поняття, стосовно до якого процес сам є різновидом.
У процедурі відсутня головна детермінанта процесу – подовженість у ча-совому вимірі. Якщо явище процесу – це передусім динаміка, безперервний рух, виражений у послідовних переходах від одного стану до іншого, то процедура – ні що інше, як дискретність такого руху. Процедура не є явищем, наділеним часовою динамікою.
Таким чином, процес слід розглядати як діяльність суб’єктів права із здій-снення правової регламентації суспільних відносин та реалізації права, а проце-дуру – як формалізований бік такої діяльності. Процедура детермінує порядок здійснення суб’єктами правовідносин юридично значущих дій, які у своїй суку-пності складають юридичний процес. Вона окреслює стадії процесу, визначає їх мету, послідовність, способи оформлення та фіксації.
У підрозділі 3.3. Суб’єкти адміністративного процесу вказується, що суб’єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесуальних функцій поділяються на ті: які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто “лідируючі суб’єкти”; котрі мають “заці-кавлену” позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі; які займають “пасивну” позицію стосовно ходу і наслідків у індивідуальній справі. Останні залучаються до участі в справі у зв’язку з тим, що це необхідно для з’ясування істини, найбільш повного і всебічного встановлення всіх обставин у справі. При чому цей поділ суб’єктів процесу має місце у всіх видах адміністративних про-ваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретно-го провадження.
У теорії процесу деякі вчені “лідируючих суб’єктів” називають “суб’єктами процесу (провадження)”, інших – “учасниками процесу (провадження)”, при цьому стверджують, що друге поняття є частиною цілого (першого).
Однією із спроб з’ясувати сутність співвідношення понять “суб’єкти про-цесу” і “учасники процесу” стало їх дослідження з допомогою онтологогносео-логічних підходів.
Відповідно до них зазначені поняття знаходяться у різній площині знань. Учасники процесу – це онтологічна категорія і кожен з них є правовим феноме-ном, тобто абстрактним і об’єктивним відбитком реально існувавших фактів участі тих чи інших осіб у адміністративному процесі.
Суб’єкти процесу – категорія гносеологічна, вона сформована на базі від-повідних правових феноменів у результаті дослідницьких зусиль і містить суб’єктивні погляди на властивості, що характеризують учасників у адміністра-тивному процесі.
Підрозділ 3.4. Строки в адміністративному процесу містить досліджен-ня поняття “процесуальний строк”.
Право як система правових норм і суспільних відносин є об’єктивною реа-льністю, яка існує у часі. Категорія часу пов’язана з категорією строків. У пра-вових приписах як засіб впливу на поведінку людей використовується не філо-софська категорія “час”, а правова – “строк”. Строк як спосіб виміру часу впли-ває не сам на себе, а на поведінку людини і тому, як суб’єктивний вимір об’єктивного руху, він може призупинятися та відновлюватися. Строки мають суттєве значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Вони вказують початок, період дії і закінчення правовідносин; забезпечують своєчасне здійс-нення прав і обов’язків; вносять визначеність у правові відносини.
Отже, процесуальний строк у адміністративному процесі – це визначений період часу, із застосуванням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення, тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються адміністративно-процесуальні правовідносини.
Аналіз усього масиву процесуальних строків дає можливість відокремити три наступні групи строків: а) нормотворчі; б) правозастосовчі; в) правоохороні.
Нормотворчі строки – це періоди часу, які регламентують процесуальну діяльність по створенню, зміні, призупиненню, відміні підзаконних нормативних актів публічної адміністрації, які виконують покладені на них завдання та функ-ції в сфері публічного управління, з метою створення правової бази для реаліза-ції законів.
Правозастосовні строки – це періоди часу які регламентують процесуальну діяльність регулятивного характеру публічної адміністрації по реалізації прав і обов’язків індивідуальних та колективних суб’єктів у сфері надання сервісних послуг.
Правоохоронні строки – це періоди часу, які регламентують процесуальну діяльність охоронного, примусового характеру публічної адміністрації по вирі-шенню правових суперечок, реалізації санкцій та захисту регулятивних право-відносин з застосуванням заходів примусу.
У підрозділ 3.5. Структура адміністративного процесу наголошується, що адміністративний процес має складну та розгалужену структуру, де доміну-ючою видовою категорією є провадження. Процес – це сукупність проваджень. При чому процес – поняття широке, яке охоплює юридичну частину діяльності публічної адміністрації, а провадження – це вже діяльність, пов’язана з вирішен-ням певної, порівняно вузької групи однорідних справ.
Провадження – вид адміністративного процесу. Провадження з розгляду конкретної індивідуальної справи є первинним елементом системи адміністративного процесу. Кожне таке провадження – своєрідна “цеглина” у фундаменті адміністративного процесу.
Адміністративні провадження можна об’єднати за наявністю або відсутні-стю у них конфлікту у дві групи: конфліктні та неконфліктні.
До неконфліктної групи адміністративних проваджень віднесено наступні: нормотворче, дозвільне, реєстраційне, контрольне, атестаційне.
До конфліктної групи адміністративних проваджень належать: адміністра-тивно-деліктне, дисциплінарне, по розгляду скарг, адміністративно-позовне.
При аналізі адміністративних проваджень у роботі до уваги у першу чергу бралися теоретичні прогалини чи невідповідності правової регламентації зазна-чених процесуальних складових.
Таким чином, адміністративне провадження – це вид адміністративного процесу, який об’єднує послідовно здійснювані уповноваженими суб’єктами процесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ.
Будь-яке конкретне провадження складається з окремих операцій. Вони називаються стадіями адміністративного процесу. Під даними операціями розу-міються відносно відокремлені частини адміністративного провадження, які є сукупністю процесуальних етапів, спрямованих на досягнення локального за-вдання в рамках загальної мети вирішення індивідуально-конкретної справи. Кожна стадія має свої етапи, наповнені діями. Етапи – це сукупність послідов-них процесуальних дій, сполучених єдиною проміжною метою на певному відтінку конкретного адміністративного провадження. Дія – найменший струк-турний елемент адміністративного процесу.
Розділ 4. Неконфліктні провадження в адміністративному процесі міс-тить п’ять підрозділів. У підрозділ 4.1. Нормотворче провадження в адмініст-ративному процесі зазначається, що переважна більшість наукових досліджень, присвячених проблематиці нормотворчих проваджень, не висвітлює внутрішній зміст нормотворчого провадження та його структурну будову або ж торкається його лише побіжно. Проведений аналіз існуючих концепцій загальних категорій теорії адміністративно-процесуального права (“стадія провадження”, “етап провадження”, “процесуальні дії”), критичне переосмислення висловлених у юридичній літературі поглядів на структуру нормотворчого провадження,
а також дослідження наявної нормативної бази дозволив виділити у даному виді неконфліктного адміністративного процесу п’ять основних стадій: 1) підготовка нормативного акта; 2) прийняття нормативного акта; 3) реєстрація нормативного акта; 4) набрання нормативним актом чинності; 5) оскарження.
Підрозділ 4.2. Дозвільне провадження в адміністративному процесі присвячений формуванню концепту дозвільного провадження у адміністратив-ному процесі, який прямо залежить від пануючого у правовій теорії та практиці підходу до визначення явища дозвільної системи.
Неспинний розвиток науково-технічного прогресу обумовлює постійну появу принципово нових видів об’єктів (діяльності), безконтрольне користуван-ня якими несе загрозу інтересам держави, суспільству або окремим громадянам. Як наслідок – закріплене у п. 1 Положення “Про дозвільну систему”, затвердже-ного Постановою Кабінету Міністрів України, визначення поняття “дозвільна система” не охоплює багато сфер дозвільних правовідносин. Тому воно потре-бує суттєвого вдосконалення.
На підставі детального вивчення сучасного стану нормативної регламен-тації дозвільної діяльності в Україні, запропоновано власну дефініцію “дозвільна система”.
На сьогодні назріла необхідність відходу від ортодоксального сприйняття сутності явища дозвільної системи як суто імперативної (авторитарно-директивної) форми регулювання суспільних відносин. Об’єктивним фактом сьогодення є формування нового правового стандарту взаємовідносин органів публічної адміністрації і особи, обґрунтованого на визначенні головним обов’язком держави забезпечувати права і свободи людини та громадянина,
а також на принципі, згідно з яким саме ці права і свободи та їх гарантії визна-чають зміст і спрямованість діяльності держави.
З урахуванням специфіки побудови вертикалі адміністративно-правових відносин на принципах задоволення інтересів суспільства державою, автором визначено поняття “дозвільного провадження”.
У підрозділ 4.3. Реєстраційне провадження в адміністративному про-цесі зазначається, що дослідження наукових праць з питань реєстраційного провадження у адміністративному процесі дозволяє зробити висновок про відсу-тність у вітчизняній теорії права повної та об’єктивної класифікації об’єктів державної реєстрації. Як наслідок – залишаються не до кінця визначеними як обсяг суспільних відносин у реєстраційній сфері, так і предмет регламентації відповідного інституту адміністративно-процесуального права. Визначення реальних меж реєстраційної системи та, відповідно, реєстраційних проваджень можливий був завдяки вивченню усього масиву нормативно-правових актів, якими регламентуються суспільні відносини у сфері державної реєстраційної діяльності. Аналіз більше 750 таких документів дозволив виділити наступні групи об’єктів державної реєстрації: події; цивільні стани; фізичні та юридичні особи, як носії юридичних прав і обов’язків; учасники виборчих процесів; об’єкти, пов’язані із здійсненням економічної, підприємницької та інформацій-ної діяльності; нерухомість; матеріальні об’єкти; документи, їх проекти та рекві-зити; проекти й програми; географічні об’єкти; фізичні особи.
На підставі проведеного аналізу наявних у теорії юриспруденції поглядів на сутність явища реєстраційного провадження, а також виходячи зі змісту норм вітчизняного адміністративно-процесуального законодавства, запропонована авторська дефініція “реєстраційне провадження”.
Підрозділ 4.4. Контрольні провадження в адміністративному процесі присвячений питанню детермінації контрольного провадження. Основною причиною цього є відсутність у теорії права та чинному законодавстві чіткої галузевої парадигми явища державного контролю. Практично не існує чіткої узгодженої позиції щодо розуміння змісту понять “державний контроль”, “сис-тема державного контролю”, “об’єкти державного контролю”, “контрольне провадження”, а також стосовно визначення їх місця серед суміжних явищ правової дійсності. Ключову роль у даному разі відігравало розв’язання питання про співвідношення явищ контролю і нагляду в державному управлінні.
Не зважаючи на значну семантичну подібність, терміни “контроль” та “на-гляд” у галузевому контексті не можуть вважатись синонімічними, а детерміно-вані ними явища – тотожними. Будучи більш широким явищем, державний контроль включає у себе нагляд як одну із специфічних форм.
Екстраполюючи дану позицію у площину методології процесуального права, варто підкреслити, що наглядове провадження є особливим видом конт-рольних проваджень та, одночасно, підвидом адміністративного процесу. На підставі цього видається необґрунтованим використання терміна “контрольно-наглядовий” для позначення групи адміністративних проваджень, якими регла-ментується діяльність у контрольній сфері. Сутність даного виду адміністратив-ного процесу цілком охоплюється терміном “контрольні провадження”.
У процесі нормотворення слід виходити з того, що за умови “конкуренції” названих термінів у загальному сенсі перевага повинна надаватись поняттю “контроль” та його похідним. Натомість, у випадку практичної потреби у конк-ретизації змісту контрольної діяльності уповноваженого суб’єкта з метою під-креслення її наглядового характеру (невтручання у оперативну діяльність об’єкта; непримусовий спосіб впливу на суспільні відносини; дискретність тощо) варто використовувати термін “нагляд”.
У підрозділі 4.5. Атестаційні провадження в адміністративному проце-сі проаналізовано чинне законодавство, що дозволило виділити наступні групи об’єктів державної атестаційної діяльності: 1) фізичні особи; 2) виробництва;
3) право здійснення окремих видів діяльності; 4) підприємства, установи, лабо-раторії, служби, їх підрозділи та робочі місця; 5) навчальні заклади; 6) племінні тварини; 7) предмети неорганічного походження.
Шляхом узагальнення наявного емпіричного матеріалу поняття атестацій-ної системи визначено наступним чином. Атестаційна система – це нормативно регламентований порядок встановлення фактичних даних про певні об’єкти, що має на меті їх ідентифікацію, інвентаризацію або виявлення ступеня відповідно-сті оціночним критеріям, необхідним для подальшого функціонування у певній сфері.
Дослідження особливостей атестаційного провадження дозволили дисер-танту запропонувати власну дефініцію “атестаційне провадження”.
Розділ 5. Конфліктні провадження складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 5.1. Дисциплінарне провадження – вказується на значне падіння інтересу правників до теми дисциплінарних проваджень. А, між тим, і понині у цій площині існує комплекс теоретичних питань, які варті на прискіпливу увагу наукового загалу.
Так, дискусійний характер має твердження про належність інституту дис-циплінарної відповідальності до інших галузей права (зокрема, трудового). Яскраво виражений полігалузевий характер дисциплінарних відносин, а також очевидна недосконалість ідеї про суто зовнішнє спрямування організуючого впливу державної управлінської діяльності однозначно вказують на адміністра-тивно-правову природу інституту дисциплінарної відповідальності.
Важко погодитись також з думкою, відповідно до якої до адміністративно-го процесу не можуть бути віднесені провадження у справах про дисциплінарні проступки стосовно працівників, що регламентуються нормами трудового права. Провадження у справах про дисциплінарні проступки у сфері праці відбувають-ся у чіткій відповідності із загальними нормами адміністративно-процесуального права, якими детермінуються загальні строки у провадженні, його принци-пи, учасники, обставини, що виключають провадження, загальний порядок виконання рішення у справі тощо. Тож у даному аспекті діяльність з вирішення справ про порушення трудової дисципліни є нічим іншим, як різновидом дисци-плінарних проваджень у адміністративному процесі.
Дисциплінарні правовідносини (як деліктні, так і “позитивного” спряму-вання), крім суто професійної сфери складаються також і у галузі освіти, вихо-вання та відбування покарань. Вказане підкреслює, що розгляд таких явищ, як дисциплінарне правопорушення, дисциплінарна відповідальність, дисциплінарне провадження тощо, здійснюваний виключно крізь призму теорії трудового права, є надто звуженим та однобоким для того, щоб вважатись всебічно обґрун-тованим.
Застосування дисциплінарної відповідальності ускладнюється також й тим, що чинне законодавство у переважній більшості випадків не закріплює за конкретними видами дисциплінарних проступків відповідних їм дисциплінарних стягнень. Як наслідок – нормативно не визначеними залишаються питання індивідуалізації дисциплінарного покарання, адекватності застосованих до порушника заходів примусу, ступеня шкідливості вчиненого ним дисциплінар-ного проступку.
Оптимальним шляхом вирішення окреслених та інших актуальних про-блем нормативної регламентації провадження у справах про дисциплінарні правопорушення має стати кодифікація вітчизняного законодавства про дисцип-лінарну відповідальність. У даному аспекті назріло питання прийняття Кодексу України “Про дисциплінарну відповідальність”, де доцільно закріпити концеп-туальні засади як самої дисциплінарної відповідальності, так і процесуальні форми її реалізації.
У підрозділі 5.2. Провадження по розгляду звернень громадян (розгля-дається в контексті розгляду скарг) – підкреслено: головна особливість прова-джень з розгляду звернень громадян полягає у тому, що, на відміну від інших видів конфліктних проваджень, у даному випадку громадянин є “активним” учасником процесу, його ініціатором. Ще однією визначальною рисою названо-го провадження є надана керованій стороні можливість захищати своє управлін-ське право у його рамках.
Різні види проваджень з розгляду справ про звернення громадян отриму-ють подальшу конкретизацію на галузевому рівні. Проте таке розмаїття норма-тивного матеріалу, окрім цілком позитивного ефекту від деталізації та конкрети-зації окремих проваджень з розгляду звернень громадян, має очевидні недоліки. До останніх слід віднести як численні колізії нормативних актів різного рівня, так і наявність “прогалин” у регулюванні різноманітних сфер кореспондуючих суспільних відносин. Відповідно, на сучасному етапі розвитку вітчизняної сис-теми права гостро постала проблема створення єдиного кодифікованого акта, котрий на якісно новому рівні, детально та повно регламентував би як сам поря-док розгляду звернень громадян, так і порядок діяльності органів публічної адміністрації взагалі.
Нині на розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Адмініст-ративно-процедурного кодексу, яким передбачається чітко визначити загальний порядок діяльності органів публічної влади, а також їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації й захисту прав і законних інтересів фізичних та юридич-них осіб. У зв’язку з цим не можна не відмітити низку дискусійних моментів, якими характеризується зміст відповідного проекту. В дисертаційній роботі запропоновано шляхи усунення цих прогалин та удосконалення змісту зазначе-ного проекту. Висловлені зауваження мають суто конструктивну мету і спрямо-вані на вдосконалення правової основи законодавчого рівня для регулювання відносин між органами публічної влади та фізичними і юридичними особами при реалізації останніми свого конституційного права на звернення.
Автором запропоновано проект Кодексу процесуальної діяльності публіч-ної адміністрації, у якому висвітлене власне бачення щодо правової регламента-ції загального порядку діяльності публічної адміністрації, а також її посадових осіб стосовно забезпечення реалізації й захисту прав і законних інтересів фізич-них та юридичних осіб.
У підрозділі 5.3. Провадження у справах про адміністративні делікти акцентується увага на тому, що у світлі нових теоретичних досліджень природи адміністративного правопорушення, механізму його трансформації у адміністра-тивний проступок, співвідношення категорій “суспільна небезпека” і “шкідли-вість” стосовно адміністративного делікту доцільним є у адміністративному процесі використання назви – “провадження у справах про адміністративні делікти” замість “провадження у справах про адміністративні правопорушення”.
Проаналізувавши нормативний матеріал, практику діяльності суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження, автор надає систему стадій та етапів провадження у справах про адміністративні делікти:
1. Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів роз-слідування; г) направлення матеріалів для розгляду за пiдвiдомчiстю.
2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду i заслуховування;
б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома.
3. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови;
б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення.
4. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання;
б) безпосереднє виконання.
Підрозділ 5.4. Адміністративно-позовне провадження, присвячений аналізу Кодексу адміністративного судочинства України. Автор відокремлює дві групи стадій розгляду індивідуально-конкретних справ у судах адміністративної юрисдикції: перша – розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції; друга – розгляд адміністративної справи у апеляційному та касаційному поряд-ку. На основі цього поділу побудовано внутрішню структуру аналізованого провадження. У загальних рисах вона має такий вигляд:
Розгляд адміністративної справи у суді першої інстанції: 1) підготовчий розгляд позовного звернення; 2) попередній розгляд справи (в Кодексі – підго-товче провадження); 3) остаточний розгляд справи та прийняття рішення.
Розгляд адміністративної справи в апеляційному та касаційному порядку.
Виконання судового рішення у справі.
В результаті дослідження норм Кодексу адміністративного судочинства України сформульовано наступні пропозиції щодо удосконалення його змісту:
доцільно передбачити можливість подання заяви про забезпечення адміні-стративного позову вже на початковій стадії провадження (починаючи з момен-ту подання позовного звернення). Відповідну норму доцільно закріпити в Главі 1 Розділу ІІІ Кодексу;
назва Глави 3 Розділу ІІІ не зовсім вірно відображає суть регламентованої нею стадії судового провадження. Більш придатними у цьому відношенні вида-ються такі варіанти назв, як: “Глава 3. Вирішення адміністративної справи” або “Глава 3. Остаточний розгляд справи” тощо.
зайвою видається закріплена у частині 4 статті 12 КАСУ ремарка про те, що: “Розгляд справи в закритому судовому засіданні провадиться з додержанням усіх правил судочинства”. Це положення цілком підпадає під дію Статті 5
КАСУ, якою визначається чинність адміністративного процесуального закону в часі та просторі;
статті 65, 66, 68 КАСУ запропоновано доповнити окремими нормами, які б передбачали притягнення до адміністративної відповідальності за злісну неяв-ку до суду свідка (ч. 1 ст. 185-3 КУпАП), експерта і перекладача (ч. 2 ст. 185-3 КУпАП);
пропонується викласти абзац 1 частини 1 статті 136 КАСУ в такій редак-ції: “Протягом судового розгляду справи по суті позивач може повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, а відповідач – повністю або частково визнати адміністративний позов, зробивши усну заяву”;
доцільно доповнити Кодекс окремою нормою, згідно з якою особа, діюча на захист прав та свобод учасника процесу, завжди виступає першою. Такий крок сприятиме подальшому вдосконаленню нормативної регламентації порядку проведення судових дебатів. Відповідних змін має зазнати стаття 152 “Судові дебати” КАСУ.

ВИСНОВКИ
Головним висновком дисертації є встановлення нових знань про адмініст-ративний процес, що утворили концептуальні засади нової адміністративно-процесуальної теорії і детермінували адміністративно-процесуальне право як процесуальну галузь права.
Систематизація отриманих результатів дозволила сформулювати низку підсумкових узагальнень щодо мети і завдань дослідження.
У філософському розумінні “процес” складається з послідовно змінюваних якісно нових станів, тому він є дискретним. Між станами немає чітко визначе-них меж. Матеріальний зміст одного стану втілюється у наступний стан і при цьому процес не зупиняється – у вказаному змісті процес є безперервним. Тому в кожному об’єкті, природно, постійно відбуваються зміни. Без змін не може бути руху, який приведе об’єкт до необхідного результату.
При здійсненні правової інтерпретації категорії “процес” автор відштовху-вався від загальних ознак і закономірностей, притаманних явищу в його загаль-но-філософському розумінні. Тобто, процес “взагалі” – це сукупність змінюю-чих один одного станів об’єкта, процес юридичний – становить аналогічну послідовність етапів реалізації правових норм. При цьому йдеться про офіційно впорядкований процес реалізації будь-яких матеріальних норм, а не лише тих, котрі регламентують окрему сферу соціальних відносин. Будь-яке твердження про обмеженість юридичного процесу рамками суб’єктного складу фактично дорівнює точці зору про те, що загальне явище процесу – це прогрес або регрес лише окремого виду об’єктів.
Отже, юридичний процес – це урегульований процесуальними нормами порядок діяльності публічних суб’єктів з підготовки, прийняття і документаль-ного закріплення юридичних рішень загального або індивідуального характеру.
Разом з тим юридичний процес як наука є чітко визначеним поліцентрич-ним утворенням, покликаним уніфіковувати і узагальнено об’єднати наукову інформацію у всіх різновидах юридичної практики як комплексну систему і на цій підставі давати інтегральну картину категоріального арсеналу, понятійного апарату, що є ще диференційованим за різними галузями процесуальних юриди-чних наук: конституційний, кримінальний, цивільний, адміністративний, проце-си тощо.
В результаті дослідження адміністративного процесу в системі інших про-цесуальних видів обґрунтовано інтегративні зв’язки юридичного процесу як правової категорії з функціонуванням публічної адміністрації та її складовими.
Зазначено, що юридичному процесу як органічному цілому притаманні родові ознаки, які не ідентичні ознакам його частин (видовим), що дає можли-вість стверджувати: вказане явище є системним утворенням у якісному та орга-нізаційному відношенні.
Дослідження концептуальних детермінант адміністративно-процесуального права дозволило зробити висновок про можливість відокремлення адмініс-тративно-процесуального права як самостійної галузі права, із специфічним предметом, ступенем системної організації, широким спектром взаємодії з іншими галузями українського права як підсистемами одного і того ж рівня.
Адміністративний процес має складну та розгалужену структуру, де домі-нуючою видовою категорією є провадження. Процес – це сукупність прова-джень. При цьому процес – поняття широке, яке охоплює юридичну частину діяльності публічної адміністрації. Провадження – це вид адміністративного процесу, який об’єднує послідовно вчинювані уповноваженим суб’єктом проце-суальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ.
Ієрархічно систему адміністративного процесу в загальному вигляді мож-на відобразити наступним чином: “адміністративний процес” – “адміністративні провадження” – “провадження з розгляду конкретної адміністративної справи”.
Адміністративні провадження можна об’єднати за наявністю або відсутні-стю у них спору про право у дві групи: конфліктні та неконфліктні.
До неконфліктної групи адміністративних проваджень належать: нормот-ворче; дозвільне; реєстраційне; контрольне; атестаційне.
Під нормотворчим провадженням розуміється регламентована адміністра-тивно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації,
у ході якої вирішуються питання про формування змісту, прийняття та оприлю-днення нормативно-правового акта.
Дозвільне провадження визначено автором як регламентовану адміністра-тивно-процесуальними нормами діяльність органів публічної адміністрації, під час якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльно-сті шляхом надання їм відповідного дозволу.
Реєстраційне провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адмініст-рації, у ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності право-вих актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками; а також про облік та фіксацію юридич-них фактів, шляхом закріплення їх у реєстраційних документах.
Атестаційне провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, під час якої вирішуються питання про ідентифікацію, інвентаризацію або вста-новлення ступеня відповідності об’єктів атестаційної системи оціночним крите-ріям, необхідним для подальшого функціонування у певній сфері.
До проваджень конфліктного характеру віднесено: дисциплінарне прова-дження; провадження у справах про адміністративні делікти; провадження з розгляду скарг громадян; адміністративно-позовне провадження.
Підсумковий висновок полягає у тому, що загальне визнання змісту адмі-ністративного процесу та адміністративно-процесуального права як галузі права розширить можливості локальної процесуалізації діяльності публічної адмініст-рації, що призведе до збільшення ефективності функціонування публічної адмі-ністрації, виключить можливість прийняття помилкових рішень, а також гаран-туватиме невладним суб'єктам у повному обсязі реалізацію їх прав і законних інтересів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ
ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії, підручники, навчальні посібники:
1. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно-графія. – Київ: Атіка, 2005. – 358 с.
2. Кузьменко О.В. Процесуальні категорії адміністративного права: Моно-графія. – Львів: ВАТ “Атлас”, 2004. – 232 с.
3. Кузьменко О.В. Колпаков В.К. Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії: Монографія. – Д.: Наука і освіта, 2002. – 372 с.
4. Кузьменко О.В., Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підруч-ник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
5. Кузьменко О.В. Адміністративно-правовий статус біженців в Україні. – Д.: Наука і освіта, 2001. – 102 с.
6. Кузьменко О.В. Адміністративно-правова протидія нелегальній міграції: Навчальний посібник. – Д.: Наука і освіта, 2001. – 252 с.
7. Кузьменко О.В. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті: Підручник: У 2-х книгах / Я.Ю. Кондратьєв,
Ю.І. Римаренко та ін.; – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, НАВСУ. – К., 2001. – 232 с.
8. Кузьменко О.В., Шамрай В.О., Філонов В.П. Паспортна система і систе-ма реєстрації фізичних осіб в Україні. – Донецьк: НД та РВВ ДЮІ МВС України, 2004. – 212 с.

Статті у фахових виданнях України
1. Кузьменко О.В. Неюрисдикційні провадження // Вісник Львівського ін-ституту внутрішніх справ. – 2003. – № 4. – С. 78-86.
2. Кузьменко О.В. Адміністративний процес: сутність та структура // Право України. – 2003. – № 2. – С. 22-26.
3. Кузьменко О.В. Актуальні проблеми адміністративного процесу // Під-приємництво, господарство і право. – 2003.– № 3. – С.116-119.
4. Кузьменко О.В. Строки адміністративного провадження // Держава и право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інсти-тут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. –
Вип. 19. – С. 265-270.
5. Кузьменко О.В. Детермінізм структури адміністративно-деліктного про-цесу // Держава и право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 21 – С. 201-206.
6. Кузьменко О.В. Структура юридичного процесу // Вісник прокуратури. – 2003.– № 9. – С. 89-93.
7. Кузьменко О.В. Адміністративний, управлінський та деліктний процес в Україні // Науковий вісник НАВСУ. – 2003. – № 2. – C. 66-73.
8. Кузьменко О.В., Баб’як А.В. Процесуальні строки адміністративного су-дочинства // Держава и право: Збірник наукових праць. Юридичні і по-літичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2003. – Вип. 22. – С. 215-222.
9. Кузьменко О.В. Місце дисциплінарних проваджень в адміністративно-процесуальному праві // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2003. – № 2.– С. 109-119.
10. Кузьменко О.В. Проблеми реформування адміністративного права // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 44-47.
11. Кузьменко О.В. Структурні особливості адміністративно-деліктного процесу // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2003. – № 3. – С. 71-176.
12. Кузьменко О.В. Генезис адміністративно-процесуального права // Право України. – 2004. – № 6. – С. 21-24.
13. Кузьменко О.В. Гарантії в праві (адміністративно-правовий аспект) // Науковий вісник НАВСУ. – 2004. – № 1. – С. 94-104.
14. Кузьменко О.В. Наукова парадигма структури юридичного процесу // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2004. – № 3(17). – С. 83-89.
15. Кузьменко О.В., Любимов А.В. Адміністративне провадження: поняття, види, класифікація // Держава и право: Збірник наукових праць. Юриди-чні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2004. – Вип. 25. – С. 229-235.
16. Кузьменко О.В. Співвідношення адміністративного процесу та адмініст-ративного процесуального права // Право України. – 2004. – № 12. –
С. 24-28.
17. Кузьменко О.В. Особливості правового регулювання процесуальних від-носин в адміністративному праві // Науковий вісник Юридичної акаде-мії МВС України. – 2004. – № 4(18). – С. 227-233.
18. Кузьменко О.В. Логіко-методологічні засади детермінації адміністрати-вної процедури // Право України. – 2005. – № 1.– С. 29-32.
19. Кузьменко О.В. Методи правового регулювання: теоретичні аспекти // Науковий вісник НАВСУ. – 2005. – № 2. – С. 5-15.
20. Кузьменко О.В. Теоретичні засади щодо розуміння адміністративного провадження як правової категорії адміністративного процесу // Науко-вий вісник Юридичної академії МВС України. – 2005. – № 1(20). –
С. 206-214.
21. Кузьменко О.В. Норми адміністративно-процесуального права: теоретичний аспект // Юридична Україна. – 2005. – 4 (28). – С. 35-42.
22. Кузьменко О.В. Атестаційні провадження в адміністративному процесі // Право України. – 2005. – № 11. – С. 14-17.
23. Кузьменко О.В. Головні правові категорії адміністративного процесу // Науковий вісник НАВСУ. – 2005. – № 5. – С. 16-25.
24. Кузьменко О.В. Нормотворче провадження в адміністративному процесі // Юридична Україна. – 2005. – 12 (33). – С. 15-22.
25. Кузьменко О.В. Оновлення парадигми змісту адміністративного процесу // Держава и право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2006. – Вип. – № 4 (27). – С. 194-200

Статті, тези, доповіді, у яких додатково відображені наукові результати дослідження
1. Кузьменко О.В. Реформирование административного права за Концеп-цией административной реформы в Украине / Современные проблемы предотвращения и борьбы с преступностью: Матеріали міжнародної на-укової конференції. – 2003. – Вип. № 4. – С. 77-85.
2. Кузьменко О.В. Принципи адміністративного процесу / Проблеми пра-вознавства та правоохоронної діяльності; Донецький юридичний інсти-тут МВС при Донецькому національному університеті. Збірник науко-вих праць. – 2005. – № 1. – С. 127-135.
3. Кузьменко О.В. Теоретичні проблеми детермінації явища адміністратив-ної процедури (Матеріали конференції за участю представників право-охоронних органів України) // Вісник прокуратури. – 2005. – № 5 –
С. 49-50.
4. Кузьменко О.В. Структура адміністративного процесу: оновлення вимі-ру / Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженні молодих учених: IV Національна науково-теоретична конференція “Українське адмініст-ративне право: сучасний стан і перспективи реформування”. Спец. ви-пуск у 2-х частинах. – 2005, Сімферополь. – С. 117-121.
5. Кузьменко О.В. Охорона громадського порядку / Юридична енциклопе-дія: У 6- ти томах / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (гол. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 4.: Н-П. – 2002. – С. 381-382.
6. Кузьменко О.В., Нагребельний В.П. Реквізиція / Юридична енциклопе-дія: У 6- ти томах / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (гол. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 5.: Н-П. – 2002. – С. 280.
7. Кузьменко О.В., Колпаков В.К. Адміністративні правопорушення в сис-темі корупційних деліктів // Боротьба з організованою злочинністю і ко-рупцією (теорія і практика). – 2002. – № 5. – С. 13-22.
8. Кузьменко О.В. Особенности реформирования административного права и административного законодательства за Концепцией административ-ной реформы в Украине // Международно-практический правовой жур-нал “Закон и жизнь”. – 2004. – № 4. – С. 21-25.

 

АНОТАЦІЯ
Кузьменко О.В. Адміністративний процес у парадигмі права. –
Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню адміністративного процесу в системі права. Розглядається генезис розвитку юридичного процесу, його система та структура. Визначається місце адміністративного процесу серед процесуальних видів.
Вивчення сутності адміністративного процесу, його соціальної ролі, різ-номаніття зв’язків у сфері діяльності публічної адміністрації дає можливість розглянути його як самостійну галузь права з єдиним предметом, методом та самостійною структурою.
Наводиться структура адміністративного процесу та її особливості. Виво-дяться поняття адміністративного провадження, стадія, етапи та дії провадження.
Теоретично обґрунтовано, що адміністративні провадження можна об’єднати за наявністю або відсутністю у них спору про право у дві групи: конфліктні та неконфліктні. Сформульовано дефініції проваджень: нормотворче; дозвільне; реєстраційне; контрольне; атестаційне. Виділені ключові детермінан-ти конфліктних проваджень як самостійної групи адміністративного процесу.
Ключові слова: юридичний процес, адміністративний процес, адміністра-тивно-процесуальне право, адміністративно-процесуальні відносини, процесуа-льне законодавство, адміністративне провадження, стадія провадження.

АННОТАЦИЯ
Кузьменко О.В. Административный процесс в парадигме права. –
Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и про-цесс; финансовое право; информационное право. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.
Диссертация посвящена исследованию административного процесса в сис-теме права. Рассматривается генезис развития юридического процесса, основные подходы к его содержанию. Особое внимание уделено системным признакам. Исследуется структура и компоненты указанного явления. Определяется место административного процесса среди процессуальных видов, акцентируется вни-мание на взаимозависимости содержания административного права и админист-ративного процесса. Выделяются родовые и видовые признаки юридического процесса.
Изучение сущности административного процесса, его социальной роли, многообразия связей в сфере деятельности публичной администрации дает возможность рассмотреть его как самостоятельную отрасль права с единым предметом, методом и самостоятельной структурой.
Под предметом административно-процессуального права понимаются го-сударственно-властные, организующие общественные отношения, которые складываются в результате реализации публичной администрацией, закреплен-ного административно-процессуальным законодательством порядка рассмотре-ния вопросов по применению норм соответствующих материальных отраслей права. Отмечается, что на уровне отдельной отрасли правовая специфика метода правового регулирования данной отрасли состоит в характерной комбинации образующих его приемов: разрешения, запрета и предписания, а точнее – в их особом пропорциональном соотношении.
Анализируется взаимосвязь административно-процессуального права с иными материальными отраслями права. Характерная особенность взаимодейст-вия с другими отраслями украинского права, как подсистемами одного и того же уровня, дает возможность вести речь о еще одном аргументе в пользу выделения отдельной отрасли права.
Внимание акцентируется на содержании и соотношении понятий “админи-стративный процесс” и “административно-процессуальное право”; “администра-тивный процесс” и “административная процедура”.
Исследованы характерные особенности процессуальных сроков, предло-жено авторское понятие “процессуальный срок”.
Изучена категория “субъекты процесса”, разграничены понятия “субъект процесса” и “участник процесса”, выделено шесть групп субъектов процесса.
Определена структура административного процесса и ее особенности. Вы-ведены понятия административного производства, стадий, этапов и действий производства.
Теоретически обосновано, что административное производство можно
объединить по наличию или отсутствию в них спора о праве в две группы: конфликтные и неконфликтные.
Сформулированы дефиниции производств: нормотворческого, разрешите-льного; регистрационного; контрольного; аттестационного.
Определены ключевые детерминанты конфликтных производств, как са-мостоятельной группы административного процесса. Предложен проект Кодекса процессуальной деятельности публичной администрации.
Исследуется административно-исковое производство, которое регламен-тировано нормами Кодекса административного судопроизводства Украины. Автор выделяет две группы стадий рассмотрения индивидуально-конкретных дел в судах административной юрисдикции: 1. Рассмотрение административного дела в суде первой инстанции. 2. Рассмотрение административного дела в апел-ляционном и кассационном порядке. На основе этого деления построена внут-ренняя структура анализируемого производства.
В результате исследования норм Кодекса административного судопроиз-водства Украины сформулированы предложения относительно усовершенство-вания его содержания.
Ключевые слова: юридический процесс, административный процесс, ад-министративно-процессуальное право, административно-процессуальные отно-шения, процессуальное законодательство, административное производство, стадия производства.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking