Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом

 

СВИСТУН ЛАРИСА ЯКІВНА

ДОГОВОРИ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник
ВЕНЕЦЬКА Марина Віталіївна,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
старший науковий співробітник

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
ДОВГЕРТ Анатолій Степанович,
Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри міжнародного приватного і митного права;

кандидат юридичних наук, професор
ГОПАНЧУК Василь Степанович,
Національна академія внутрішніх справ МВС України (м. Київ),
завідувач кафедри цивільного права юридичного факультету

Провідна установа:
Одеська національна юридична академія, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться “30” січня 2006 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “29” грудня 2005 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Перехід України на ринкові форми господарювання зумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національного підприємництва. При цьому правотворчий процес у даному напрямку не повинен обмежуватися систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Великого значення набуває розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.
Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики. Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження з питань перевезень окремими видами транспорту: Г.В. Самойленком (перевезення внутрішнім водним транспортом), І.В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), О.В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), І.А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), Є.Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу), І.О. Безлюдько (договір перевезення вантажу повітряним транспортом). Що ж стосується перевезень автомобільним транспортом, то в радянські часи, а саме в 1974 році була опублікована монографія О.О. Карлова “Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом”, а в 1976 році М.Р. Наапетяном захищена дисертація на тему “Договор перевозки грузов автомобильным транспортом по законодательству УССР”. В сучасній же Україні процеси радикального реформування законодавства взагалі і з питань автомобільних перевезень зокрема та удосконалення судової практики, пов’язаної з його застосуванням, на жаль, до цього часу не знайшли адекватного відображення в юридичній літературі. Література з цієї теми, що з’явилась в останній час, є або навчально-методичною, або уявляє собою різного роду коментарі чинного законодавства, і не може претендувати на роль наукового дослідження відповідних правовідносин, тому що окремі проблеми не одержали відповідного вирішення, деякі положення є спірними, ряд питань, висунутих практикою, вимагають нового вирішення. Тому сьогодні залишаються поза увагою питання поняття та юридичної сутності договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, порядку його укладання, виконання. Недостатньо з’ясована сутність довгострокових (річних) договорів, їх значення. Сьогодні значно ускладнюється питання про учасників договірних відносин. Крім того, в сучасних умовах питання про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом має розглядатися з урахуванням надання деяким з них статусу публічних. Актуальним залишається питання відповідальності сторін за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом. Усе це зумовлює необхідність наукового дослідження питань договору перевезення вантажів автомобільним транспортом та визначило вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки цивільного права.
Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як М.К. Александров-Дольник, С.С. Алексєєв, А.Г. Биков, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, Г.С. Гуревич, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, В.А. Єгіазаров, О.С. Іоффе, О.О. Карлов, А.Д. Кейлін, Н.С. Ковалевська, В.В. Луць, О.Л. Маковський, Д.А. Мєдвєдєв, М.Р. Наапетян, Г.Д. Отнюкова, Д.І. Половинчик, Я.І. Рапопорт, А.М. Рубін, Г.П. Савічев, О.М. Садіков, В.Т. Смирнов, М.А. Тарасов, Є.О. Харитонов, Б.Л. Хаскельберг, М.Є. Ходунов, Р.Ш. Цинцадзе, Х.І. Шварц, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, В. Якушев, інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення та комплексний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:
- визначення історичних аспектів розвитку договору перевезення у вітчизняному праві та системи нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- теоретико-правове дослідження системи договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; аналіз правової природи договорів перевезення конкретних вантажів автомобільним транспортом та довгострокових (річних) договорів;
- визначення змісту договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; конкретизація та систематизація прав та обов’язків суб’єктів цих договорів;
- дослідження порядку укладання та оформлення таких договорів; правова характеристика припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- аналіз та визначення цивільно-правової відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- розробка конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладанні, виконання та припиненні договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Предметом дослідження є цивільно-правовий інститут договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та перспективи його розвитку у вітчизняному праві. Предметом також є система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, а також судова та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та реалізації зазначених договорів.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису нормативно-правових України в сфері регулювання цих договорів. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Аналіз наукових позицій, поглядів, різних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Сучасний стан законодавства та пропозиції щодо його удосконалення викладено у роботі шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в самостійній Україні дослідженням взагалі і після прийняття нового Цивільного кодексу України зокрема, договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, в якому на підставі чинного законодавства України визначено систему нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом; досліджено юридичну природу, зміст даних договорів; досліджено порядок укладання та реалізації договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; визначено цивільно-правову відповідальність за цими договорами.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, що виносяться на захист:
1. З нових позицій законодавства проаналізовано систему договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом, визначено специфічні особливості та розмежування за основними правовими критеріями таких договорів: договору перевезення конкретного вантажу як оплатного та консенсуального, річного (довгострокового) договору як як безоплатного та консенсуального та договору перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного як оплатного та реального.
2. На підставі аналізу нормативних актів, що регулюють автоперевезення, зокрема, норм ЦК України, Закону України „Про автомобільний транспорт та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, автором визначено істотні умови кожного з договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом:
- річний договір має містити умови про: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, права та обов’язки, пов’язані: а) з наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням (розвантаженням) вантажу;
- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, має містити: відомості про конкретний вантаж із зазначенням його індивідуалізуючих ознак; умови та строк перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу;
- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, що має разовий характер, і укладається не на підставі річного, відрізняється від договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, тим, що окрім вищезазначених умов, він має обов’язково містити умови про надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків.
3. З огляду на те, що річний договір не містить умов про конкретний вантаж і за ним не здійснюються конкретні перевезення вантажу, а його предметом є організація майбутніх перевезень вантажів, аргументується висновок, що річний договір не можна вважати договором перевезення вантажу, а можна вважати лише договором на організацію перевезень вантажів.
4. Обґрунтовується положення про те, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.
5. Сформульовано рекомендації та пропозиції щодо внесення змін та доповнень в законодавство стосовно зазначення в договорах автоперевезень таких положень як: визначення кінцевого строку очікування автомобілів, по закінченню якого їх слід вважати ненаданими; вантажовідправник може відмовитися від наданого автотранспортну за умови, коли виявлені недоліки не можуть бути усунуті на місці; якщо для перевезення вантажу надано непридатний автотранспорт, то перевізник на вимогу вантажовідправника зобов’язаний надати придатний автотранспорт у визначений строк.
6. Обґрунтовано доцільність зменшення удвічі строків розшуку вантажів, зазначених в ЦК України та в Статуті автомобільного транспорту УРСУ; встановлення в новому САТ, ст. 68 Закону України „Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ЦК України норми, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, у розмірі дійсної вартості..
7. Аргументується доцільність скасування норм САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу на вантажовідправника, які не кореспондуються із відповідними нормами нового ЦК України, Законів „Про автомобільний транспорт” та „Про транспорт”.
8. Автором запропоновано визначення нормативного простою: це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані як методичні рекомендації Міністерству транспорту України, юридичним, фізичним особам – підприємцям, що займаються автоперевезеннями, наданням транспортно-експедиційних послуг, громадянам, що користуються послугами автотранспорта по перевезенню вантажів, з питань укладання, оформлення, виконання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, організації та здійснення автоперевезень вантажів. Окремі положення дисертації можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та у навчальному процесі при читанні лекцій з дисциплін “Цивільне право”, “Господарське право”, “Підприємницьке право”, “Договірне право”, спецкурсу “Транспортне право”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох конференціях: науково-практичній конференції “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (20 – 21 листопада 2003 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); науково-практичній конференції молодих науковців “Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства” (31 березня – 1 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); IІ міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, юридичний факультет).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано вісім наукових статей, зокрема п’ять статей у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези трьох доповідей на конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 175 сторінок друкованого тексту, у тому числі 15 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 190 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовуються вибір та актуальність теми дисертації, визначаються її мета і завдання, об’єкт, предмет і методологія дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи, її структуру і обсяг.
У Розділі першому “Система, суб’єкти та правова природа договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом” досліджується історичне становлення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, розкривається система договорів з перевезення вантажів автомобільним транспортом та їх суб’єкти, визначається правова природа договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
У підрозділі 1.1 “Історичне становлення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні” здійснюється ретроспективний аналіз становлення і розвитку законодавства про договори перевезення як взагалі так і договору перевезення вантажів автомобільним транспортом зокрема. Внаслідок аналіза історичного розвитку сфери правового регулювання договорів перевезення вантажів, було визначено його поетапний розвиток. У зв’язку з цим автор зазначає, що вже до революції 1917 р. договір перевезення розглядався в якості самостійного цивільно-правового договору. У радянський період норми про договір перевезення довгий час були відсутні в кодифікованих актах цивільного законодавства. Тільки в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. з’явилася окрема глава, присвячена договору перевезення. В новий же ЦК України були включені лише основні положення, що регулюють договори перевезення. Взаємовідносини сторін договорів перевезення як і раніше регулюються транспортними статутами та кодексами. Враховуючи специфіку відносин щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом, збереження такого підходу в законодавстві, на думку автора, є правильним.
Крім того, автор не залишає поза увагою і Господарський кодекс України, і Закони України “Про транспорт” та “Про автомобільний транспорт”, і Статут автомобільного транспорту УРСР (далі - САТ), затверджений ще постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року., і Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила). Проаналізувавши ці нормативно-правові акти, автор зазначає, що, не зважаючи на достатню кількість нормативних актів, окремі їх норми або дублюють одна одну, або частково регулюють питання автоперевезень, або суперечать одна одній чи є неточними. Норми САТ взагалі застаріли і не відповідають вимогам сучасності.
У підрозділі 1.2 “Система договорів з перевезення вантажів автомобільним транспортом та їх суб’єкти” наголошується на тому, що перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються системою договорів, тому окремо досліджуються договори перевезення конкретних вантажів, річні (довгострокові) договори та договори перевезення конкретних вантажів, укладені на підставі річних.
Розглянувши договір перевезення вантажів, передбачений ст. 909 ЦК України, зазначено, що цей договір регламентує правовідносини з доставки в пункт призначення конкретного вантажу, переданого (довіреного) перевізникові, тому, погоджуючись з іншими авторами, автор пропонує іменувати цей договір договором перевезення конкретного вантажу. Особлива увага у роботі приділена визначенню та змісту договорів перевезення вантажів транспортом загального користування як публічних.
Виходячи із специфіки автотранспорту, що полягає, на відміну від інших видів транспорту, в здатності прийняти вантаж до перевезення безпосередньо в місці перебування вантажовідправника, наголошується, що в нормативному порядку заздалегідь не можна назвати місце здачі вантажу до перевезення, визначити маршрути і схеми вантажопотоків, у кожному конкретному випадку це може бути визначено лише за узгодженням з вантажовідправником, з урахуванням місцезнаходження вантажу. Тому автор доводить доцільність при довгострокових зв’язках перевізників та вантажовідправників укладати річний договір, а на його підставі – договір перевезення конкретного вантажу. Якщо ж річний договір не укладається, то перевезення має здійснюватись за одним договором перевезення конкретного вантажу.
Аналізуючи норми українського та російського законодавства про довгострокові (річні) договори, автором встановлено, що головна мета таких договорів – організувати майбутній перевізний процес, і, не дивлячись на те, що в українському законодавстві цей договір прямо не називається організаційним, його організаційні функції випливають саме з його змісту. Річний договір не містить умови про конкретний вантаж і за ним не здійснюються конкретні перевезення вантажу, а його предметом є лише організація майбутніх перевезень вантажів. Крім того назва “річний” зовсім не відповідає його призначенню та змісту. Акцентуючи увагу на тому, що формулювання і визначення цього договору за ЦК РФ, на відміну від ЦК України, більш вдала та коректна, пропонується даний договір визнати договором на організацію перевезень вантажів.
Підкреслюючи, що річний договір не лише регулює процес конкретизації майбутнього перевезення, зазначено, що його можна зарахувати до договорів, що опосередковують перевізні відносини. Автором визначено ознаки, що відрізняють річний договір від договору перевезення конкретного вантажу, а саме: 1. Зміст річного договору складають права та обов’язки сторін з організації майбутніх перевезень вантажів, а також що регламентують процес транспортування як такий. Предметом договору перевезення конкретного вантажу є послуга перевезення, а предметом річного договору є лише організація майбутніх перевезень вантажів, тобто річний договір не можна вважати договором перевезення вантажу. 2. Річний договір автомобільного перевезення має триваючий характер. Виконання одного чи декількох перевезень вантажів не перериває договірних відносин. 3. Строк дії річного договору визначається сторонами договору. Термін же дії договору перевезення конкретного вантажу припиняється моментом видачі прийнятого до перевезення вантажу уповноваженій особі.
Аналізуючи норми законодавства, встановлено, що сторону перевізників в договорі перевезення вантажів доцільно позначати терміном “особи, які здійснюють підприємницьку діяльність”. Вантажовідправником (замовником, споживачем) у договорі перевезення вантажів автомобільним транспортом є будь-яка фізична чи юридична особа, яка звертається для одержання послуги перевезення вантажу із будь-якою метою. На відміну від вантажовідправника вантажоодержувач не бере участі в укладенні договору перевезення і, отже, не може вважатися суб’єктом цього договору, але має права і обов’язки, що випливають з перевезення вантажу. Отже встановлено, що суб’єктами (сторонами) зобов’язання є автоперевізник та вантажовідправник, а суб’єктами виконання можна визнати і автоперевізника, і вантажовідправника, і вантажоодержувача.
У підрозділі 1.3 “Правова природа договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом” здійснюється класифікація договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Виходячи з того, що кожна із сторін договорів перевезення конкретного вантажу та річного договору одночасно наділена правами та обов’язками, з’ясовано, що ці договори є двосторонніми. Виконання перевізником обов’язку з переміщення вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внесення провізної плати), тому договори перевезення конкретного вантажу є відплатними. Довгострокові (річні) договори слід віднести до безвідплатних, тому що зустрічні дії суб’єктів договору взаємно не компенсуються. Підкреслюється, що договори перевезення конкретного вантажу слід віднести до мінових (комутативних) договорів, тому що результат цих договорів повністю визначається волею та діями сторін договорів, вони є вигідними для обох сторін договорів.
На основі визначення договору перевезення конкретного вантажу, що міститься в ст. 909 ЦК України, з’ясовано, що не можна зробити однозначний висновок про реальний характер договору. Автор наголошує, що коли між сторонами не укладено річний договір, а перевезти вантаж необхідно, то ще до надання вантажу перевізникові на стороні останнього виникають обов’язки з надання транспортного засобу під завантаження, а отже, сам договір перевезення вантажів автотранспортом повинен вважатися укладеним до моменту вручення перевізникові вантажу. Але якщо обов’язок перевізника з надання автотранспорту виникає з річного договору, цей обов’язок передує договору перевезення конкретного вантажу і на побудову останнього як реального не впливає. Тобто права та обов’язки суб’єктів договору можуть виникати як в момент досягнення згоди про майбутнє перевезення, так і в момент прийняття вантажу для перевезення. На цих підставах автором встановлено, що у першому випадку договір буде реальним, а в другому – консенсуальним. Підкреслюючи, що річні договори вважаються укладеними після досягнення згоди їх сторонами, зазначено, що вони є консенсуальними.
Акцентуючи увагу на тому, що в договорах перевезення конкретного вантажу безпосередньо визначена підстава їх укладення, обумовлена наміром (метою) досягти конкретного юридичного результату, а відсутність в цих договорах визначення такої правової підстави їх укладення унеможливила б встановлення їх правової природи, а також могла б призвести до визнання їх недійсними, пропонується відносити їх до каузальних договорів. З’ясовано також, що такі договори є договорами на користь третьої особи.
Розділ другий “Правове регулювання укладання та реалізації договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом” присвячено дослідженню змісту, порядку укладання, оформлення та припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
У підрозділі 2.1 “Зміст договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом” визначено, що в загальному вигляді предметом договору перевезення вантажів автомобільним транспортом виступає оплатна послуга перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Проаналізувавши норми Закону України “Про автомобільний транспорт” та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, встановлено, що вони не диференціюють зміст договорів перевезення конкретного вантажу та річних договорів. Тому пропонується розглядати умови цих договорів окремо, і, відповідно, окремо визначати їх зміст. При цьому запропоновано права та обов’язки суб’єктів договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом класифікувати відповідно до стадій вантажоперевізного процесу.
Виходячи з того, що надання непридатних для перевезення вантажів автомобілів негативно впливає на виконання умов договору перевезення, пропонується в Правилах встановити таку норму: “Якщо до перевезення вантажу надано непридатний рухомий склад, то перевізник на вимогу вантажовідправника зобов’язаний надати придатний для перевезення вантажу рухомий склад у визначений строк”. Автором обгрунтовується, що вантажовідправник може відмовитися від використання автотранспорту лише тоді, коли виявлені недоліки в ньому не можуть бути усунуті на місці. В цьому випадку перевізнику потрібно надати право замінити рухомий склад та встановити для цього обмежений термін.
Досліджуючи права та обов’язки сторін під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт, автор пропонує встановлювати строки на виконання таких робіт в самих договорах. Обгрунтовується доцільність зазначення в договорах чітких критеріїв стимулювання скорочення строків вантажно-розвантажувальних робіт, строків простоїв транспортних засобів, закріплення в договорах права перевізника на дострокову доставку вантажів одержувачу та встановлення матеріального стимулювання для автоперевізників за скорочення строків перевезення вантажів.
Беручи до уваги, що вантажоодержувач є третьою особою, на користь якої укладено договір, з’ясовано, що зобов’язання, пов’язане з прийняттям вантажу одержувачем, не створює обов’язку для вантажоодержувача, а лише може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Тому норми САТ, що встановлюють обов’язок вантажоодержувачів приймати від перевізників доставлені на їх адресу вантажі, у тому числі і не призначені (незамовлені) для даних одержувачів, пропонується визнати такими, що суперечать ЦК України і не підлягають застосуванню.
Доведено, що у річному договорі перевезення вантажу мають зазначатись: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, раціональні маршрути і схеми вантажопотоків; права та обов’язки, пов’язані: а) з наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням та розвантаженням вантажу; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Визначено, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами було укладено річний договір, має містити: найменування та кількість вантажу, його пакування, маркування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу, та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами не було укладено річний договір, має містити: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків; найменування та кількість вантажу, його пакування, маркування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з: а) наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням та розвантаженням вантажу; г) транспортуванням та видачею вантажу одержувачу; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно автором пропонується нова редакція статей 62 та 63 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
У підрозділі 2.2 “Порядок укладання та оформлення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом”, розкриваючи юридичну природу відносин, пов’язаних з подачею вантажовідправником заявки і прийняттям її перевізником, а також зобов’язань, що виникають з прийнятої перевізником заявки, визначається, що вони мають договірну природу. Автор підтримує точку зору, що якщо в річному договорі містяться умови про подання заявок на перевезення - це є одним з елементів цього договору, тобто – виконанням такого договору.
Досліджуючи зміст товарно-транспортних накладних, встановлено, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.
У підрозділі 2.3 “Припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом” з’ясовано, що чинне законодавство України не визначає переліку спеціальних підстав для припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Тому при їхньому визначенні автор керувався загальними положеннями цивільного законодавства України про припинення зобов’язань. В результаті було встановлено, що зобов’язання за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом припиняється виконанням, проведеним належним чином; неможливістю його виконання; на підставі поєднання боржника і кредитора в одній особі; смертю фізичної особи, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою, тобто коли сторонами договору є фізичні особи – підприємці; за домовленістю сторін; у разі ліквідації юридичної особи – перевізника або вантажоодержувача. Визначається, що зміна умов перевезення, пункту призначення, виду вантажу не можна вважати підставами припинення договору перевезення конкретного вантажу, оскільки його предметом є саме послуга перевезення, а можна вважати лише зміною умов договору.
З огляду на те, що чинне цивільне законодавство України не встановлює спеціальних випадків для розірвання договорів перевезення вантажів, у тому числі і автомобільним транспортом, наголошується, що сторони повинні встановлювати в договорах підстави, за яких сторони набувають права вимагати розірвання договору. Автор, в першу чергу, до таких підстав відносить істотні порушення умов договору. Причому, вирішальним для визначення права сторони на розірвання договору стає віднесення того чи іншого порушення умов договору до істотних.
Розділ третій “Цивільно-правова відповідальність за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом” присвячено дослідженню механізму цивільно-правової відповідальності за порушення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
У підрозділі 3.1 “Умови та особливості відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом” з’ясовано, що відповідальність сторін за договором перевезення - це різновид загальної цивільно-правової відповідальності з особливостями, властивими цим договорам. Враховуючи, що характерною рисою відповідальності за порушення зобов’язань з перевезення вантажу є її обмежений характер, автор наголошує на тому, що у випадку порушення сторонами своїх зобов’язань, за яке не передбачена відповідальність ні угодою сторін, ні транспортним законодавством, ні главою 64 ЦК, будуть застосовуватись загальні положення цивільного законодавства про повне відшкодування збитків. На підставі цього автор пропонує внести в ЦК та в новий САТ норми про повну відповідальність сторін за договорами перевезення вантажів.
Автором встановлено, що поняття непереборної сили як підстави звільнення від відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом може включати в себе: а) певні явища стихійного характеру, стихійне лихо; б) явища, прирівнювані за своїми наслідками до стихійних. Але наголошується, що формальне посилання на обставини, зазначені в переліку випадків непереборної сили є недостатніми для звільнення сторін від відповідальності: необхідно брати до уваги всі обставини кожного окремого випадку, розглядаючи його в зв’язку з конкретними обставинами.
У підрозділі 3.2 “Відповідальність за незбереження, прострочення доставки вантажів та за інші порушення” дисертант визначає відповідальність за окремі порушення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Розглянувши строки розшуку вантажів, зазначені в ЦК і в САТ, автор з’ясував, що вони є задовгими, і пропонує їх скоротити удвічі. Аналізуючи норми ГК України та САТ, що встановлюють випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника, автор визначає, що вони суперечать нормам ЦК, Законів “Про автомобільний транспорт” та “Про транспорт”, тому запропоновано вважати, що норми САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування на вантажовідправника (вантажоодержувача) втратили своє значення і застосовуватися не повинні.
Розглянувши обставини, зазначені в ст. 134 САТ, з’ясовано, що ці обставини іноді зовсім не виключають вину автоперевізника за незбереження вантажу, а, навпаки, допускають випадки, коли автоперевізник безпідставно звільняється від відповідальності, тому зазначається, що норму ст. 134 САТ сьогодні застосовувати не доцільно.
Автором обгрунтовується доцільність встановлення в новому САТ, ст. 68 Закону України “Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ГК України норми, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, - в розмірі дійсної вартості.
Аналізуючи норми законодавства та судову практику, автором визнана можливість зменшення відповідальності перевізника за нестачу, втрату, псування і пошкодження вантажу через те, що вантажовідправник (вантажоодержувач) умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків.
Обгрунтовується, що у випадку, коли прострочення доставки вантажу призводить до його незбереження, збитки мають бути віднесені на автоперевізника лише тоді, коли буде встановлений причинний зв’язок між допущеним простроченням у доставці та псуванням вантажу. Якщо псування сталося через причини, що залежали лише від вантажовідправника, і пов’язане з будь-якими допущеними ним порушеннями, відповідальність має бути покладена на вантажовідправника, незважаючи на прострочення у доставці вантажу.
В роботі зауважується на великому практичному значенні при укладанні договору перевезення вантажу чіткого встановлення змісту поняття “нормативний простій” та відповідальності за нього. Автор висловлюється таке визначення: “це час, який витрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів”.
Висновки. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні та комплексному аналізі системи нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства про ці договори. Проведене дослідження дозволяє висловити такі основні твердження і зробити загальні висновки:
В систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів автомобільним транспортом входять договір перевезення конкретного вантажу, річний (довгостроковий) договір та договір перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного.
Договори перевезення конкретних вантажів є двосторонніми, міновими (комутативними), договорами з надання послуг, відплатними, каузальними, договорами на користь третьої особи, можуть бути як реальними так і консенсуальними. Довгострокові (річні) є двосторонніми, консенсуальними, договорами з надання послуг, безоплатними, каузальними.
Визначено зміст річного (довгострокового) договору; договору перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами було укладено і довгостроковий (річний) договір; договору перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами не було укладено довгостроковий (річний) договір.
За юридичною природою подача і прийняття заявки, а також зобов’язання, що виникають з прийнятої перевізником заявки, мають договірну природу. За наявності ж в довгостроковому (річному) договорі норм, відповідно з якими подаються заявки, подача та прийняття заявок на перевезення є виконанням такого договору.
Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.
Підставами припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом є практично всі підстави, передбачені ЦК України.
Норми САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування на вантажовідправника (вантажоодержувача) втратили своє значення і застосовуватися не повинні.
Доцільно встановити в новому САТ, ст. 68 Закону України “Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ГК України норму, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, - в розмірі дійсної вартості.
Можливість зменшення відповідальності перевізника за нестачу, втрату, псування і пошкодження вантажу через те, що вантажовідправник (вантажоодержувач) умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, має вирішуватись позитивно при автомобільних перевезеннях вантажу.
Нормативний простій - це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів.
Список опублікованих праць за темою дослідження:
1. Свистун Л.Я. Суб’єкти договору перевезення вантажів автомобільним транспортом // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2004. – С. 299-304;
2. Свистун Л.Я. Довгостроковий договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом // Право України. – 2004. – № 7. – С. 62-64;
3. Свистун Л.Я. Правове значення товарно-транспортної накладної на автомобільному транспорті // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 65-67;
4. Свистун Л.Я. Правове регулювання договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 27-30;
5. Свистун Л.Я. Видача вантажів за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 19-21;
6. Свистун Л.Я. Правове регулювання відповідальності сторін за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. – Запоріжжя: Запорізький державний університет. – 2004. - № 2. – С. 125-129;
7. Свистун Л.Я. Сутність договору перевезення вантажів автомобільним транспортом: правова характеристика // Вісник Академії митної служби України. – 2003. – № 3. – С. 67-71;
8. Свистун Л.Я. Перевізник як суб’єкт договору перевезення вантажів автомобільним транспортом // Вісник Академії митної служби України. – 2005. – № 2. – С. 87-90.
9. Свистун Л.Я. Сутність договору перевезення вантажів автомобільним транспортом: правова характеристика // Матеріали конференції “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (20 – 21 листопада 2003 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України). – Дніпропетровськ, 2003. – С.122-124.
10. Свистун Л.Я. Історичне становлення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом // Матеріали науково-практичної конференції курсантів, студентів та молодих науковців “Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства” (31 березня – 1 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України). – Дніпропетровськ, 2005. – С.121-122.
11. Свистун С.Я. Припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом // Збірник наукових статей за матеріалами І міжвузівської науково-практичної конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, юридичний факультет). – Луцьк, 205. – С.10-14.

Свистун Л.Я. Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2005.
Дисертація є комплексним науковим дослідженням договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.
У роботі на підставі чинного законодавства України визначено систему нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом; визначено історичний розвиток договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; здійснено теоретико-правове дослідження системи договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; досліджено юридичну природу, зміст даних договорів; з’ясовано порядок укладання та реалізації договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; зроблено аналіз цивільно-правової відповідальності за цими договорами. У роботі сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Ключові слова: договір перевезення; автомобільний транспорт; перевізник, вантажовідправник, вантажоодержувач; істотні умови; довгостроковий (річний) договір; товарно-транспортна накладна; заявка; укладання та виконання договорів; відповідальність сторін.

Свистун Л.Я. Договоры перевозки грузов автомобильным транспортом. – Рукопись (190 стр.)
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. – Киев, 2005.
Диссертация является комплексным научным исследованием договоров перевозки грузов автомобильным транспортом в Украине.
В работе на основе действующего законодательства Украины определена система нормативно-правовых актов, регулирующих договоры перевозки грузов автомобильным транспортом; определено историческое развитие договоров перевозки грузов автомобильным транспортом.
С нових позиций законодательства раскрыта система договоров, опосредующих перевозки грузов автомобильным транспортом: договоры перевозки конкретного груза и долгосрочные (годовые) договоры. В работе осуществлено теоретико-правовое сравнение долгосрочных (годовых) договоров с договорами перевозки конкретных грузов; определены специфические особенности этих договоров, которые заключаются в содержании этих договоров, предмете, сроках действия.
Дисертантом аргументирована целесообразность признания долгосрочного (годового) договора договором на организацию перевозок грузов.
В работе впервые проанализированы договоры перевозки конкретных грузов автомобильным транспортом как публичные договоры.
С новых позиций законодательства дана характеристика правовой природи договоров перевозки грузов автомобильным транспортом.
В работе диссертантом с учетом положений украинского законодательства дан анализ и определено содержание годовых договоров и договоров перевозки конкретного груза. Права и обязанности сторон договора классифицированы в соответствии со стадиями перевозочного процесса, а именно права и обязанности, связанные с: а) предоставлением транспортных средств; б) предъявлением груза к перевозке; в) погрузкой и разгрузкой груза; г) транспортировкой и выдачей груза получателю.
В работе обосновано, что юридическая природа подачи и принятия заявки, а также обязательства, возникающие с принятием перевозчиком заявки, имеют договорную природу.
Автором обосновывается вывод, что товарно-транспортная накладная является письменной формой договоров перевозки конкретных грузов при условии, что она выписывается в момент заключения договора и содержит все существенные условия таких договоров. Если же договор заключается до принятия груза к перевозке, товарно-транспортная накладная выписывается в соответствии с уже ранее заключенным договором, то есть в содержание товарно-транспортной накладной включаются не все существенные условия, а, следовательно, не будет письменной формой такого договора.
В работе на основе нового законодательства сделан анализ оснований прекращения договоров перевозки грузов автомобильным транспортом.
Диссертантом осуществлен анализ гражданско-правовой ответственности по договорам перевозки грузов автомобильным транспортом.
В работе доказывается необходимость в договоре перевозки грузов автотранспортом четко устанавливать содержание нормативного простоя. Предлагается такое определение понятия: это время, которое затрачивается автоперевозчиком и состоит из времени, в течение которого автотранспорт, предоставленный для перевозки груза, находится вне движения в связи с ожиданием выполнения погрузо-разгрузочных операций, непосредственным осуществлением погрузочно-разгрузочных работ и оформлением перевозочных документов.
В работе сформулированы конкретные предложения и рекомендации, направленные на усовершенствование законодательства о договорах перевозки грузов автомобильным транспортом.
Ключевые слова: договор перевозки; автомобильный транспорт; перевозчик, грузоотправитель, грузополучатель; существенные условия; долгосрочный (годовой) договор; товарно-транспортная накладная; заявка; заключение и исполнение договоров; ответственность сторон.
Annotation
Svistun L.Y. Agreements of cargo transportation by vehicles. - Manuscript.
The dissertation to gain a Candidate degree in Juridical Sciences. Speciality 12.00.03 – Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2005.
The dissertation is a full scientific research into agreements of cargo transportation via Ukraine.
In the research work the system of standard and legal acts of Ukraine is determined basing on legislation currently in force, the abovementioned acts regulate the agreement of cargo transportation by vehicles; the dissertation studies the historical development of agreements of cargo transportation by vehicles; the theoretical and legal research into the system of agreements of cargo transportation by vehicles is done; the author investigates the juridical contents of proposed agreements and finds out the order of compiling as well as fulfilling the agreements of cargo transportation by vehicles; the analysis of civil and legal responsibility according to these agreements is accomplished.
In the research work some specific propositions and recommendations directed at improving legislation on agreements of cargo transportation by vehicles are formulated.
Key words: agreement of transportation, vehicle, person responsible for conveyance, consignor, consignee, essential conditions, long-term (annual) agreement, invoice, application form, working out and fulfilling agreements, responsibility between consignor and consignee.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking