Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Дозвільне провадження в адміністративному процесі

 

Лихачов Сергій Васильович

ДОЗВІЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління;
адміністративне право і процес; фінансове право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2001

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент
Комзюк Анатолій Трохимович, Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, доцент
Остапенко Олексій Іванович, Львівський інститут внутрішніх справ, перший проректор;

кандидат юридичних наук, доцент
Дяченко Олександр Васильович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри адміністративного права.

Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, відділ проблем державного управління та адміністративного права (м. Київ).

Захист відбудеться “ 17 ” листопада 2001 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий “ 16 “ жовтня 2001 року.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проблеми визначення засад, належного регулювання умов і порядку реалізації законів та підзаконних актів набувають в сучасних умовах особливої гостроти і практичної значущості. Поняття “адміністративний процес” завжди привертало увагу науковців, а його розуміння віддзеркалювало домінуючі уявлення про сутність і призначення адміністративного права і державного управління. В ході розбудови незалежної демократичної правової держави відбувається відповідна зміна точок зору на ряд фундаментальних політико-правових цінностей і реалій практики, до яких належить, безумовно, і адміністративний процес. Для формування сучасних науково-методологічних і правових засад реформування на адміністративному терені необхідні відповідні наукові дослідження широкого кола питань, які охоплюють проблематику адміністративного процесу взагалі та дозвільного провадження – однієї з органічних і найважливіших його складових, зокрема.
Надання дозволів і ліцензій, відповідна регламентація тих чи інших видів діяльності, а також заборона певних видів діяльності – в усьому цьому знаходить своє втілення призначення управлінсько-регулятивної діяльності. Саме таким чином держава реалізує свої функції органу впровадження певного соціального порядку і гарантування певних рамок свободи, певного режиму примусу і контролю. Таким чином, глибоке дослідження проблем адміністративно-правового регулювання дозвільного провадження в адміністративному процесі набуває особливого змісту і актуальності.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 3.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 роки (затверджені рішенням колегії МВС України № 4КМ/2 від 28 лютого 1995 року).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України і практики його реалізації здійснити аналіз сутності, змісту та процедур дозвільного провадження в Україні в умовах перехідного періоду, визначити основні напрямки його удосконалення.
Об’єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, які виникають у сфері дозвільного провадження.
Предмет дослідження складають теоретико-методологічні засади, нормативна основа та процедури дозвільного провадження.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:
– визначаються сутність, особливості і структура адміністративного процесу;
– формулюється поняття дозвільного провадження, визначаються його предмет і завдання, а також місце у структурі адміністративного процесу;
– розкриваються особливості правового регулювання дозвільного провадження в Україні;
– аналізується правовий статус суб’єктів дозвільного провадження;
– визначаються і характеризуються окремі види дозвільного провадження;
– характеризуються загальні засади, зміст та підстави адміністративної відповідальності в сфері здійснення дозвільного провадження;
– визначаються напрямки удосконалення правового регулювання дозвільного провадження.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз дозвільного провадження. В роботі також використовувались окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості адміністративного процесу і дозвільного провадження (розділ І). Для аналізу правового статусу суб’єктів дозвільного провадження (підрозділ 2.1) використані документальний аналіз, історичний та компаративний методи. Порівняльно-правовий та системно-структурний методи широко використовувались для визначення і аналізу окремих видів дозвільного провадження, системи його правового регулювання, а також системи та підстав застосування заходів адміністративної відповідальності за порушення його правил (підрозділи 1.3, 2.2 і 2.3). Компаративний, логіко-семантичний методи, документальний аналіз використовувались для визначення напрямків удосконалення дозвільного провадження (підрозділи 2.3 і 2.4).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки фахівців в галузі теорії управління та адміністративного права – В.Б. Авер’янова, О.Ф.Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, О.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В.А. Гуменюка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, О.В. Дяченка, В.В. М.І. Єропкіна, Зуй, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Г.І. Кириченка, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, І.В. Мартьянова, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, Р.С. Павловського, І.М. Пахомова, В.П. Пєткова, С.Д. Подлінєва, Л.Л. Попова, В.М. Самсонова, О.І. Семчика, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, О.П. Шергіна та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють предмет, завдання і процедури дозвільного провадження в Україні. Дисертант звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань, що стосуються проблем удосконалення державного управління в цілому і дозвільного провадження, зокрема. Емпіричну базу дослідження становлять матеріали, що характеризують діяльність суб’єктів дозвільного провадження ряду областей.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в роботі вперше у вітчизняній адміністративно-правовій науці проведено спеціальне комплексне дослідження організаційно-правових аспектів дозвільного провадження в адміністративному процесі в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які запропоновані здобувачем особисто і виносяться на захист. Основні з них такі:
– дістали подальшого розвитку визначення сутності, особливостей і структури адміністративного процесу в умовах трансформації суспільних відносин в Україні;
– вперше в адміністративно-правовій літературі дозвільна система характеризується як форма соціального контракту між громадянином і державою, однією із засад якого є принцип довіри;
– удосконалено визначення дозвільного провадження, його предмету, завдань та місця в адміністративному процесі;
– вперше здійснено системний аналіз правового статусу суб’єктів дозвільного провадження;
– вперше виділено окремі види дозвільного провадження, розглянуто управлінські процедури, пов’язані із його здійсненням;
– удосконалено визначення системи, видів і особливостей об’єктів, щодо яких здійснюється дозвільне провадження;
– дістала подальшого розвитку характеристика адміністративної відповідальності за порушення правил дозвільного провадження;
– вперше обґрунтовано необхідність перегляду підходів до правового регулювання дозвільного провадження, виокремлення правового інституту дозвільного провадження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
у сфері науково-дослідної діяльності – основні висновки дослідження може бути використано для подальшої розробки проблем адміністративно-процесуального права;
у правотворчості – використання результатів дослідження буде сприяти удосконаленню правового регулювання дозвільного провадження, в тому числі шляхом прийняття нових нормативних актів;
у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність суб’єктів дозвільного провадження;
у навчальному процесі – матеріали дисертації уже використовуються під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право” і “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” в Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України. Їх враховано також у науково-методичних розробках, підготовлених за участю автора.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, усі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичний конференції “Проблеми взаєморозуміння, співробітництва та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 2000), а також на засіданнях кафедри адміністративного права і державного управління Донецького інституту внутрішніх справ МВС України.
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані у чотирьох статтях в збірниках наукових праць.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 177 сторінок. Список використаних джерел, який складається із 303 найменувань, займає 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, об’єкт і предмет, мета і завдання, методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ I “Загальна характеристика дозвільного провадження” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Сутність, особливості і структура адміністративного процесу” аналізуються поняття, особливості, принципи, складові адміністративного процесу, його значення в управлінській діяльності.
В роботі підкреслюється, що поняття “адміністративний процес” є одним з ключових понять адміністративного права. Воно завжди привертало увагу науковців, а його розуміння віддзеркалювало домінуючі уявлення про сутність і призначення адміністративного права і державного управління. В сучасних умовах проблеми визначення засад, належного регулювання умов і порядку реалізації законів та підзаконних актів набувають особливої гостроти і практичної значущості.
Для формування адекватного сучасним реаліям і сучасному розумінню завдань права розуміння сутності адміністративного права і процесу як юридичних феноменів виправданим, на думку дисертанта, є розгляд адміністративного процесу у двоякому сенсі: по-перше, як порядку реалізації органами, громадянами і юридичними особами своїх статусів в адміністративній сфері і, по-друге, як порядку розгляду колізій і спорів з приводу їх порушень. Адміністративно-процесуальна діяльність регламентується процесуальними нормами адміністративного права і реалізується в адміністративно-процесуальних відносинах. Поза правовими нормами адміністративний процес як явище юридичної реальності не існує.
На основі проведеного аналізу адміністративний процес в дисертації визначається як урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади (посадових осіб), зміст якої складає розгляд і вирішення різноманітних індивідуальних адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління, в порядку реалізації завдань і функцій виконавчої влади.
Визначаючи фундаментальне значення правових принципів, дисертант підкреслює, що процесуальні принципи адміністративного права складають стійку теоретичну основу, на якій здійснюється реалізація конкретних норм. В підрозділі детально аналізуються такі принципи адміністративного процесу і дозвільного провадження як законність, компетентність суб’єктів, що його здійснюють, охорона інтересів держави і особистості, процесуальна рівність, гласність, безпосередність, швидкість і економічність процесу, відповідальність органів та посадових осіб за належне здійснення процесу, досягнення матеріальної істини.
Структура адміністративного процесу в роботі розкривається в двох аспектах – з огляду на його динаміку він складається з ряду стадій, а залежно від змісту індивідуальних справ, що розглядаються і вирішуються, процес утворюють відповідні адміністративні провадження, одним із яких є провадження дозвільне.
У другому підрозділі “Поняття, предмет і завдання дозвільного провадження” розкриваються зміст і співвідношення понять “дозвільна політика”, “дозвільна система”, “дозвільне провадження”, а також предмет і завдання останнього.
Підкреслюється, що найбільш загальним, універсальним, родовим, генералізуючим щодо інших, підпорядкованих йому, є поняття “дозвільна політика”. Дозвільна політика містить у собі певну правову філософію і ідеологію, згідно з якою приймаються певні норми, впроваджуються (або ж, навпаки, скасовуються) процедури, які стосуються дозвільної системи. Поле, на якому розгортається дозвільна політика, включає в себе дозвільне провадження, а також цілу низку інших відносин і способів регулювання, які виходять за межі цього провадження, але є близькими за метою та соціальним спрямуванням.
Досліджено також ключове для зазначеного провадження поняття “дозвіл”. Воно має певні усталені, але не безспірні в правовій науці тлумачення. Під дозволом розуміється офіційне санкціонування уповноваженими органами (посадовими особами) певних дій фізичних і юридичних осіб, яке здійснюється з метою забезпечення громадської безпеки, законності, охорони правопорядку, життя і безпеки громадян. Зазначена мета обумовлює запровадження та існування дозвільної системи в державі.
В дисертації звернення громадян до органів, які здійснюють дозвільне провадження, розглядаються як різновид соціального контракту, що передбачає взаємну довіру і взаємну відповідальність. З одного боку, громадянин усвідомлює необхідність опосередкування своєї діяльності втручанням адміністративних органів держави (якій він довіряє), з іншого, – він так само вірить і виходить з того, що держава виходитиме з взаємно прийнятних і вигідних обом сторонам умов “дозвільного контракту”. Держава, з свого боку, “виправдовує” і реалізує через дозвільну систему своє призначення як сили, яка затверджує і гарантує в суспільстві порядок, справедливість і можливість користуватися свободами і правами.
В третьому підрозділі “Правове регулювання дозвільного провадження” проведено аналіз сутності та системи такого регулювання.
В підрозділі підкреслюється, що правове регулювання здійснюється шляхом запровадження і реалізації загальнообов’язкових правил, тобто приписів правових та техніко-юридичних норм, які встановлюються і охороняються державою для закріплення і регулювання суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі здійснення певних видів діяльності. Ці міркування дозволили розглянути систему правового регулювання дозвільного провадження через розкриття змісту щодо нього таких понять як “засоби правового регулювання”, “механізм правового регулювання”, “правовий режим”.
Засоби правового регулювання трактуються як шляхи юридичного впливу, виражені через юридичні норми, інші елементи правової системи (правовідносини, юридичні факти, елементи юридичної техніки). Засобами правового регулювання визнаються також позитивні зобов’язання, заборони, дозволяння. Вони реалізуються через виконання, дотримання та використання. Саме через реалізацію утворюється “матерія” права як об’єктивна реальність.
Проведений аналіз показав, що проблема засобів правового регулювання дозвільного провадження постає в тому, як визначити пріоритети у прийнятті правових норм, як з’ясувати питання: чи здатні тільки зобов’язуючі та заборонні норми врегулювати те чи інше питання здійснення дозвільного провадження, а також які саме суспільні відносини у сфері дозвільного провадження мають бути унормовані.
Дослідження юридичного змісту засобів правового регулювання дозвільного провадження, необхідності забезпечення відповідності норм принципам права дозволило зробити висновок про застосування щодо дозвільного провадження формул заборонного і дозвільного типу регулювання: відповідно, “дозволено усе, крім забороненого законом” та “заборонено усе, крім дозволеного законом”. Тип регулювання безпосередньо залежить від об’єкту дозвільного провадження. При цьому, у випадку застосування дозвільного типу регулювання, дозволяння виступають не як винятки, а як обмежувальні умови.
Основою механізму правового регулювання дозвільного провадження, зазначається в підрозділі, коли на рівні позитивного права закріплюються в абстрактному вигляді можливості та необхідність певної поведінки його суб’єктів, є юридичні норми. Норми права, які регулюють це провадження, утворюють окремий інститут дозвільного провадження.
Розділ ІІ “Зміст та процедури дозвільного провадження”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено характеристиці змісту та порядку здійснення дозвільного провадження, а також проблем його удосконалення.
У першому підрозділі “Правовий статус суб’єктів дозвільного провадження” наголошується, що поняття “суб’єкт дозвільного провадження” має власний, специфічний зміст, властивий тільки цьому виду управлінської діяльності.
Враховуючи зміст управлінської діяльності взагалі та адміністративного процесу і дозвільного провадження, зокрема, суб’єкт в цьому випадку визначається як структурно окреслена спільнота людей, яка має управлінські, державно-владні повноваження у сфері дозвільного провадження. При цьому розрізняються поняття “суб’єкт провадження” і “учасник провадження”. Учасники дозвільного провадження – це громадяни, інші особи, колективи громадян та організації в особі їх представників, які наділені правами і несуть обов’язки, що дозволяє їм брати участь у дозвільному провадженні з метою реалізації своїх прав та законних інтересів, захисту осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню дозвільного провадження.
Суб’єктами дозвільного провадження, відповідно до чинного законодавства, є уповноважені на те органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. В роботі аналізуються дозвільні повноваження ряду центральних органів виконавчої влади України – Міністерства внутрішніх справ, Міністерства економіки, Міністерства юстиції, Міністерства освіти і науки, Державного комітету промислової політики, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики, Державного комітету лісового господарства, Державного комітету інформаційної політики, Державного комітету зв’язку та інформатизації, Антимонопольного комітету та ін.
В роботі зазначається, що переважна більшість суб’єктів дозвільного провадження здійснює свої функції у відомчих рамках, що, безперечно, не тільки ускладнює, але фактично унеможливлює створення чітко врегульованої і цілком прозорої (як це має бути в ідеалі в умовах правової держави) системи реалізації державної дозвільної політики. Відомча “розпорошеність” існуючих суб’єктів дозвільного провадження гальмує створення ефективної загальнонаціональної системи обліку виданих дозволів (ліцензій), впорядкованості і уніфікації цього провадження.
У другому підрозділі “Характеристика окремих видів дозвільного провадження” зазначені види визначаються залежно від суб’єктно-об’єктного складу дозвільних відносин, а також кінцевої мети видачі дозволів.
Перший вид дозвільного провадження, яке здійснюється з метою набуття легітимності певних видів господарської діяльності, суб’єктів господарювання, в роботі названо реєстраційно-ліцензійним. До нього належать такі види дозвільної діяльності як реєстрація, ліцензування, сертифікація, видача торгового патенту. Якщо ж кінцевою метою провадження є забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, воно буде установчо-дозвільним.
Метою державної реєстрації, на думку дисертанта, є не тільки наділення заявника статусом юридичної особи, але і встановлення певних зобов’язально-правових відносин. Реєстраційна процедура в роботі розглядається як передбачений законом порядок дій, що вчиняються органом державної реєстрації з метою фіксації юридичних фактів, що відображають виникнення, зміну або припинення статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Дисертант звертає увагу на те, що адміністративно-процесуальні відносини в реєстраційно-дозвільній сфері, як правило, виникають з ініціативи заявника – фізичної особи або групи громадян, що клопочуться про надання їм додаткових повноважень (правомочностей). До останніх належать, зокрема, права і обов’язки власника в повному обсязі або його окремі прояви. Заявник внаслідок акту державної реєстрації отримує право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм відособленим майном або володіти ним на правах господарського відання чи оперативного управління.
Аналіз нормативних актів та практики дозвільно-ліцензійної діяльності дозволив дисертанту виділити кілька стадій провадження з видачі дозволів (ліцензій). Стороною, що ініціює виникнення адміністративно-процесуальних відносин у цьому випадку, може бути тільки заявник, що клопочеться про надання йому певного права, здійснення якого ліцензується, або виду діяльності чи спеціального права (наприклад, права володіння, користування і розпорядження зброєю).
В дисертації дано детальну характеристику процедур державної реєстрації підприємств, господарських товариств, об’єднань громадян (політичних партій, релігійних організацій), права власності та інших майнових прав (автомототранспортних засобів, зброї, спеціальних засобів самооборони), видачі дозволів (ліцензій, сертифікатів, патентів) на здійснення окремих видів підприємницької чи іншої діяльності.
В третьому підрозділі “Відповідальність за порушення правил дозвільного провадження” підкреслюється, що забезпечення виконання загальнообов’язкових правил дозвільного провадження здійснюється за допомогою різноманітних засобів, серед яких важливу роль відіграють заходи юридичної, перш за все, адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність за порушення правил дозвільного провадження в дисертації визначається як застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, а також заходів відповідальності в адміністративному порядку, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального чи особистісного характеру і накладаються уповноваженими на те органами або посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права.
Особливістю адміністративної відповідальності у сфері дозвільного провадження названо застосування до порушників чотирьох видів адміністративних стягнень: попередження, штрафу, оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, та конфіскації такого предмета або грошей, одержаних внаслідок вчинення правопорушення. В роботі аналізуються особливості застосування зазначених видів стягнень.
Головну увагу в підрозділі приділено характеристиці підстав адміністративної відповідальності за порушення правил дозвільного провадження. Порушення цих правил, на думку дисертанта, є різновидом адміністративних проступків, що посягають на встановлений порядок управління як систему відносин, які забезпечують нормальне функціонування державних органів, а також чітке виконання різних загальнообов’язкових правил, встановлених з цією метою. Зазначені відносини складають видовий об’єкт адміністративних проступків в сфері здійснення дозвільної системи.
Здобувач звертає увагу на те, що КпАП України закріплює досить багато складів адміністративних проступків, пов’язаних з порушенням загальнообов’язкових правил дозвільного провадження. Це всі проступки, склад яких утворюють діяння, що вчиняються без відповідного дозволу (ліцензії, ордеру, посвідчення тощо) або з порушенням визначених цим дозволом правил. Аналіз Особливої частини розділу ІІ КпАП дозволив зробити висновок, що такі проступки містяться практично в кожній її главі. Крім того, подібні склади закріплюють також деякі інші законодавчі акти. Разом з тим законодавство практично не передбачає адміністративної відповідальності за порушення правил дозвільного провадження його суб’єктами, тобто органами та посадовими особами, наділеними відповідними повноваженнями, хоча така відповідальність є одним із провідних принципів адміністративного процесу і дозвільного провадження.
В четвертому підрозділі “Напрямки удосконалення дозвільного провадження” аналізуються установчо-методологічні та практичні проблеми удосконалення цього провадження.
Головним напрямком розвитку правових засад дозвільного провадження має стати розробка в рамках проведення реформи адміністративного права Кодексу адміністративних процедур, в якому зазначеному провадженню повинно бути присвячено окремий структурний підрозділ (розділ, главу). В цьому нормативному акті необхідно врегулювати всі загальні питання дозвільного провадження – його предмет, завдання, принципи, правовий статус учасників, процедури тощо.
Крім цього, в роботі звертається увага на необхідність удосконалення окремих питань правового регулювання та практичного здійснення дозвільного провадження. Зокрема, не викликає сумнівів необхідність удосконалення системи реєстраційних органів в Україні, адже на сьогодні система державної реєстрації регламентується десятками нормативно-правових актів, її здійснюють сотні органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Потребують подальшого удосконалення також нормативне регулювання і практика ліцензійної діяльності. Основним його завданням має стати уточнення переліку видів діяльності, для здійснення яких необхідно одержати ліцензію. Причому, мова тут йде не про механічне скорочення чи розширення такого переліку, а про необхідність його оптимізації.
Серед напрямків удосконалення дозвільного провадження в дисертації розглядаються можливості поліпшення засобів його забезпечення, зокрема регулювання адміністративної відповідальності за правопорушення в цій сфері. Потребують врегулювання, в першу чергу, загальні питання адміністративної відповідальності юридичних осіб, а також відповідальність суб’єктів дозвільного провадження за неналежне його здійснення.
Удосконалення вимагає, на думку дисертанта, також дозвільна діяльність органів внутрішніх справ. Найгострішою проблемою тут знову ж таки є незадовільне правове регулювання. Порядок видачі дозволів (ліцензій) органами внутрішніх справ регулюється, в основному, відомчими нормативними актами МВС України. У зв’язку з цим гостро стоїть потреба у прийнятті Закону України “Про зброю”.

ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення дозвільного провадження. Основні з них такі:
1. З точки зору змісту, характеру і специфіки індивідуальних справ адміністративний процес становить сукупність адміністративних проваджень, різниця між якими визначається предметом провадження. Адміністративне провадження – це нормативно врегульований порядок вчинення процесуальних дій, які забезпечують законний і об’єктивний розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ, об’єднаних спільністю предмета.
2. Дозвільне провадження – це особливий вид адміністративного провадження, сукупність послідовних дій, врегульованих адміністративно-процесуальними нормами, які забезпечують певний порядок реалізації дозвільної політики, відповідної конституційним положенням щодо напрямків державного будівництва.
3. Норми права, які регулюють здійснення дозвільного провадження, утворюють певний правовий інститут, оскільки вони об’єднанні єдиним предметом регулювання, мають єдину мету – закріпити порядок функціонування об’єктів реєстраційно-дозвільної системи, тобто встановити певні загальнообов’язкові правила її здійснення.
4. Потребують уточнення норми Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, зокрема, щодо визначення переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. На думку дисертанта, в Законі має бути визнана ліцензійною також діяльність щодо розроблення зброї та боєприпасів, освітня діяльність, яка здійснюється поза навчальними закладами, будь-яка фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність, в тому числі з підготовки спортсменів до змагань з усіх видів спорту, а не тільки “визнаних в Україні”.
5. Залежно від суб’єктно-об’єктного складу дозвільних відносин, а також кінцевої мети видачі дозволів у дозвільному провадженні умовно можна виділити два види: реєстраційно-ліцензійне і установчо-дозвільне провадження.
6. Ліцензія – спеціальна санкція органу виконавчої влади, що свідчить про наявність у юридичної або фізичної особи спеціального права або повноважень (прав і обов’язків) на здійснення виду діяльності, що ліцензується.
7. В аналізі проблем адміністративної відповідальності за порушення правил дозвільного провадження особливого змісту набуває питання включення до кола її суб’єктів юридичних осіб – адже об’єктом державного регулюючого впливу у цьому разі дуже часто є саме вони – суб’єкти господарювання, об’єднання громадян тощо.
8. В наш час засобами адміністративної відповідальності забезпечено належне виконання своїх обов’язків лише однією стороною дозвільних відносин, а саме – стороною, яка одержує (чи має одержати) відповідний дозвіл. Що ж стосується суб’єктів дозвільного провадження, тобто органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, то вони практично ніякої відповідальності в разі порушення правил цього провадження не несуть, що, на думку дисертанта, необхідно міняти.
9. Одним із основних напрямків удосконалення дозвільного провадження, на думку дисертанта, має стати удосконалення системи реєстраційних органів в Україні, створення єдиної системи органів державної реєстрації, яка забезпечувала б реєстрацію всіх суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб. Всі реєстраційні органи мають підпорядковуватися єдиному органу державної влади. Ця функція може бути покладена на органи юстиції.
10. Аналіз дозвільного провадження, яке здійснюється органами внутрішніх справ, свідчить про те, що найгострішою проблемою тут є регулювання права громадян на зброю. На думку дисертанта, курс на вилучення з обігу автоматичної і напівавтоматичної вогнепальної зброї армійських зразків (пістолетів, револьверів) в Україні є цілком виправданим і правильним. Вирішити зазначену проблему можна було б шляхом надання громадянам права на придбання і зберігання “травматичної зброї”, призначеної для стрільби пластизолевою або гумовою кулею.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:
1. Лихачов С.В. Ліцензування як вид дозвільного провадження // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому державному університеті. – 2000. – № 3. – С. 236-246.
2. Лихачов С.В. Дозвільна система України: питання вдосконалення // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому державному університеті. – 2001. – № 1. – С. 84-93.
3. Лихачов С.В. Дозвільна система в Україні: сутність та співвідношення з дозвільною політикою // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип. 14. – С. 76-80.
4. Лихачов С.В. Адміністративний процес: поняття, особливості, сучасні тенденції // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 2. – С. 119-126.

АНОТАЦІЇ
Лихачов С.В. Дозвільне провадження в адміністративному процесі. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право. – Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2001.
Дисертацію присвячено аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ та проблем практичного здійснення дозвільного провадження. Досліджуються сутність, особливості і структура адміністративного процесу, поняття, предмет і завдання дозвільного провадження, система його правового регулювання. Дається характеристика змісту та процедур дозвільного провадження. Аналізуються правовий статус його суб’єктів та порядок здійснення окремих видів – реєстраційно-ліцензійного та установчо-дозвільного провадження, а також засоби забезпечення виконання загальнообов’язкових правил дозвільного провадження, зокрема, адміністративна відповідальність за проступки в цій сфері. Визначаються напрямки удосконалення дозвільного провадження, сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до ряду нормативно-правових актів України.
Ключові слова: адміністративний процес, дозвільне провадження, дозвіл, ліцензія, правове регулювання, процедура, реєстрація, ліцензування, порушення, адміністративна відповідальність.

Лихачев С.В. Разрешительное производство в административном процессе. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право. – Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2001.
Диссертация посвящена анализу теоретико-методологических и нормативно-правовых основ, а также проблем практического осуществления разрешительного производства. Исследуются сущность, особенности и структура административного процесса, понятие, предмет и задачи разрешительного производства, система его правового регулирования. Административный процесс определяется как урегулированная административно-процессуальными нормами деятельность органов исполнительной власти (должностных лиц), содержание которой состоит в рассмотрении и разрешении индивидуальных административных дел, возникающих в сфере государственного управления. Административный процесс образует совокупность административных производств, в каждом из которых разрешаются индивидуальные административные дела, связанные общностью предмета.
Под разрешительным производством в диссертации понимается особый вид административного производства, совокупность действий, урегулированных административно-процессуальными нормами, обеспечивающими определенный порядок реализации разрешительной политики. Нормы права, регулирующие порядок осуществления разрешительного производства, образуют определенный правовой институт, поскольку они объединены единим предметом регулирования, имеют единую цель – закрепить порядок функционирования объектов регистрационно-разрешительной системы, то есть установить определенные общеобязательные правила ее осуществления.
В работе дается характеристика содержания и процедур разрешительного производства, анализируются правовой статус его субъектов и порядок осуществления отдельных видов – регистрационно-лицензионного и учредительно-разрешительного производства, а также средства обеспечения выполнения общеобязательных правил разрешительного производства, в частности, административная ответственность за проступки в этой сфере.
Субъектом разрешительного производства признается определенное структурно очерченное сообщество людей и его представители, имеющие государственно-властные полномочия в сфере разрешительного производства. Выделяя особенности административно-правовых отношений в разрешительной сфере, диссертант подчеркивает, что возникают они, как правило, по инициативе заявителя – физического или юридического лица, ходатайствующего о предоставлении ему дополнительных правомочностей.
Главным направлением развития правовых основ разрешительного производства, по мнению, соискателя, должна стать разработка в рамках проведения реформы административного права Кодекса административных процедур, в котором указанному производству должна быть посвящена отдельная структурная часть (раздел, глава). В этом нормативном акте необходимо урегулировать все общие вопросы разрешительного производства – его предмет, задачи, принципы, правовой статус участников, процедуры и т.п.
Среди направлений совершенствования разрешительного производства в диссертации рассматриваются также возможности улучшения средств его обеспечения, в частности, регулирования административной ответственности за правонарушения в этой сфере. Требуют урегулирования, в первую очередь, общие вопросы административной ответственности юридических лиц, а также ответственность субъектов разрешительного производства за ненадлежащее его осуществление. Для улучшения разрешительной деятельности органов внутренних дел необходимо сократить ее ведомственное правовое регулирование, для чего следует принять Закон Украины “Об оружии”.
Ключевые слова: административный процесс, разрешительное производство, разрешение, лицензия, правовое регулирования, процедура, регистрация, лицензирование, нарушение, административная ответственность.

Likhachov S.V. Permitting execution in administrative process. – Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree by specialty 12.00.07 – theory of management; administrative law and process; financial law. – National University of Internal Affairs, Ukraine, Kharkiv, 2001.
Thesis is devoted to the analysis of theoretical, methodological and normative principles, the problems of practical realization of permitting execution. Peculiarities, substance and the structure of administrative process, definition and tasks of permitting execution, the system of its legal regulation are studied in this work. Characteristics of the contest and procedures of permitting execution are given in the work. Legal status of its subjects and the order of separate kinds’ realization – registering-licensing and establishing-permitting execution and also methods of guaranteeing of fulfillment of common obligatory rules of permitting execution, namely administrative responsibility for misdemeanors in this field are analyzed. Ways of perfection of the permitting execution are determined. Propositions connected with changes and additions to some normative and legal bills in Ukraine are formulated.
Key words: administrative process, permitting execution, permission, license, legal regulation, procedure, registration, licensing, violations, administrative responsibility.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking