Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Доступність правосуддя та гарантії його реалізації

 

Овчаренко Олена Миколаївна

ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій;
прокуратура та адвокатура

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2007


Дисертація є рукописом.
Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник –
кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Михайленко Олександр Романович, Інститут підготовки кадрів Академії прокуратури України, завідувач кафедри теорії і практики прокурорської діяльності;
кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу.
Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії наук України.

Захист відбудеться “24” травня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розіслано “20” квітня 2007 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.О. Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Актуальність теоретичних і практичних питань, пов’язаних з доступністю правосуддя, є беззаперечною. У період становлення й розвитку в Україні правової держави, формування громадянського суспільства актуалізуються дослідження сутності судової влади. Доступність правосуддя є однією з передумов утвердження цієї гілки влади як повноцінного й самодостатнього механізму захисту прав і свобод людини.
Проблема доступності правосуддя не обмежується окремою державою, а привертає увагу міжнародного співтовариства, тому можна констатувати інтернаціоналізацію стандартів у галузі судоустрою. Міжнародно-правові акти передбачають право на справедливий суд і доступ до суду як неодмінний його елемент, підкреслюючи поряд із цим такі властивості суду, як незалежність, безсторонність і законність (ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.). Посилання на обов’язок держави забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до суду містяться в низці рішень Європейського суду з прав людини, а також рекомендаціях і резолюціях Комітету Міністрів Ради Європи.
Конституція України (1996 р.) заклала підвалини становлення доступності правосуддя, визначивши, що звернення до суду для захисту прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8), а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). У Законі “Про судоустрій України” (2002 р.) зазначається, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, передбаченому Конституцією (ст. 3) й законами України. У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 р., зазначено, що подальший розвиток правосуддя має бути спрямований насамперед на забезпечення його доступності.
Незважаючи на те, що окремі питання доступності правосуддя вже були предметом дослідження деяких учених-процесуалістів, в Україні немає монографічних робіт, присвячених проблемі оптимізації устрою судової влади в аспекті забезпечення її доступності. Отже, актуальність теми дисертації зумовлена потребою гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері судоустрою й необхідністю дослідження системи організаційно-правових гарантій принципу доступності правосуддя.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертація виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації й діяльності судових і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.09931). Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 17.12.2004 р. (протокол № 5).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є створення концептуальних теоретичних засад доступності правосуддя в Україні й розроблення та наукове обґрунтування на цій підставі пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, що регламентує організацію діяльності суду та процедуру вирішення ним юридично значущих справ. Ця мета зумовила вирішення наступних завдань:
– розглянути в історичному аспекті становлення й еволюцію інституту доступності правосуддя в законодавстві та юридичній доктрині України й зарубіжних держав;
– проаналізувати різні підходи до розуміння сутності поняття “доступність правосуддя”;
– дати авторське визначення цього поняття, розкрити його зміст і структуру;
– виявити зв’язок доступності правосуддя з іншими принципами організації й діяльності судової влади;
– зробити аналіз міжнародно-правових актів у сфері організації судової влади і з’ясувати рівень відповідності законодавства України їх положенням;
– розкрити систему організаційно-правових гарантій доступності правосуддя й запропонувати шляхи їх вдосконалення;
– виявити ставлення пересічних громадян до суду й окреслити проблеми, які виникають у них при зверненні до нього;
– оцінити бачення проблем доступності правосуддя професійними суддями;
– сформулювати науково обґрунтовані висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Об’єктом дослідження є еволюція й сучасний стан доступності правосуддя в умовах побудови в Україні правової держави.
Предметом дослідження виступають правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі забезпечення доступності правосуддя, а також норми чинного законодавства, що визначають організаційно-правові гарантії доступності правосуддя.
Методи дослідження. У межах дисертації використовується комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження й пізнання, що застосовуються в сучасній правовій науці. Вони й становлять методологічне підґрунтя даної роботи. Так, загальний діалектичний метод використано в процесі наукового пізнання сутності доступності правосуддя й систематизації її елементів; системно-структурний дав можливість проаналізувати зв’язок і взаємодію доступності з іншими принципами організації й діяльності судової влади, дослідити систему гарантій її реалізації та шляхи їх вдосконалення; історичний і порівняльно-правовий методи дозволили простежити становлення й еволюцію принципу доступності правосуддя в законодавстві, практиці та юридичній теорії України й зарубіжних держав; формально-логічний застосовувався при класифікації елементів і гарантій доступності правосуддя, з’ясуванні й роз’ясненні положень чинного законодавства; при обробці результатів анкетування громадян і професійних суддів використовувалися статистичні методи. Дотримання вимог правильної логічної побудови понять, суджень та умовиводів забезпечило обґрунтованість і достовірність зроблених висновків. Застосування усіх методів дослідження у взаємозв’язку забезпечило повноту й об’єктивність дослідження.
Теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи базується на наукових працях і дослідженнях з філософії права, соціології, загальної теорії держави і права, конституційного права, теорії процесуального права й теоретичних основ судоустрою.
Наукове опрацювання організаційно-правових і процесуальних аспектів доступності правосуддя закладалася в дореволюційній правовій доктрині Росії такими вченими, як Є.В. Васьковський, М.В. Духовський, А.Ф. Коні, Н.В. Муравьйов, В.О. Рязановський, І.Я. Фойницький, Т.М. Яблочков та ін.
Розробка власного бачення проблеми доступності правосуддя ґрунтується на вивченні праць сучасних українських і російських вчених, зокрема, О.Б. Абросимової, О.А. Банчука, В.П. Бож’єва, В.М. Бібіло, Ю.П. Битяка, О.С. Безнасюка, М.С. Бондара, В.Д. Бринцева, Л.О. Воскобітової, В.В. Городовенка, Ю.М. Грошевого, К.Ф. Гуценка, М.А. Гурвича, М.Л. Ентіна, В.М. Жуйкова, М.І. Клеандрова, О.Р. Куйбіди, В.О. Лазарєвої, В.М. Лебєдєва, А.Л. Лікаса, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, Т.Г. Морщакової, Л.М. Москвич, І.Л. Петрухіна, І.А. Приходька, Д.М. Притики, О.І. Рабцевич, П.М. Рабиновича, В.О. Ржевського, Х.У. Рустамова, Н.Ю.Сакари, В.М. Семенова, В.М. Сидоренка, Н.В. Сібільової, Н.М. Чепурнової, В.Є. Чіркіна, М.С. Шакаряна, О.Г. Шило, В.І. Шишкіна, П.І. Шевчука, С.Г. Штогуна, В.В. Яркова та ін.
Теоретичне обґрунтування дисертаційного дослідження базується також на працях таких зарубіжних науковців, як Б. Бауринг, Е. Бредлі, Ж.-Л. Бержель, А. Гарапон, Б. Гарт, Д. Гом’єн, М. Де Сальвіа, М. Дженіс, І. Джекоб, Л. Зваак, М. Каппеллетті, Р. Кей, Н. Моул, Дж. Оберто, Дж. Ролз, Д. Харис, К. Харбі та ін.
Нормативну базу даної наукової роботи складають: положення міжнародно-правових актів (Загальної декларації прав людини (1948р.), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (1966р.), Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950р.), рекомендацій і резолюцій Комітету Міністрів Ради Європи з питань доступності правосуддя); норми Конституції й законодавства України та зарубіжних держав, що стосуються доступності правосуддя; практика Європейського суду з прав людини; рішення Конституційного Суду України, судів України.
Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані судів України, результати анкетування 363 суддів Харківської, Донецької, Сумської, Луганської областей (місцевих та апеляційних судів), результати анкетування 300 різних за віком, освітою й матеріальним станом громадян Харкова, Донецька, Луганська, узагальнення досвіду організації роботи модельних судів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичної науці на монографічному рівні, з урахуванням положень Конституції й законів України, міжнародно-правових стандартів у царині судоустрою, законодавства зарубіжних країн, а також правозастосовчої практики комплексно досліджено сутність і зміст доступності правосуддя, сформульовано поняття “доступність правосуддя”, визначено його структуру, обґрунтовано необхідність удосконалення існуючої системи організаційно-правових гарантій доступності правосуддя й чинного законодавства, яке регулює відповідні правовідносини. Результати дослідження, які відбивають внесок авторки в розробку зазначеної проблеми, зводяться до наступного:
1. Уперше у вітчизняній юридичній науці доступність правосуддя трактується як стан організації судової системи та юрисдикційної діяльності суду в демократичному суспільстві, який задовольняє потребу суспільства у вирішенні юридично значущих справ і відповідає закріпленим у міжнародно-правових актах вимогам.
2. Уперше у правовій доктрині доступність розглядається в системі інших принципів організації й діяльності судової влади. Місце принципу доступності правосуддя в системі принципів права зумовлюється тим, що сфера його дії поширюється на організацію судової системи й регламентацію процедури розгляду справ у суді.
3. Уперше зміст доступності правосуддя розкривається через сукупність її елементів, аргументується вирізнення серед них правових, соціальних і економічних.
4. Класифікуються види доступності правосуддя на формальну і реальну відповідно до співвідношення нормативного закріплення цього принципу і практики його реалізації.
5. Уперше детально вивчено систему організаційно-правових гарантій доступності правосуддя і запропоновано шляхи їх удосконалення.
6. На основі аналізу низки міжнародно-правових актів, які містять стандарти у царині судоустрою, визначено критерії доступності правосуддя.
7. Право на доступ до суду як складник права на справедливий суд розглядається як процесуальне право-гарантія, передбачене нормами міжнародного права й закріплене на конституційному рівні, забезпечення якого є прямим обов’язком держави.
8. Наведено додаткові аргументи щодо доцільності побудови територіальної юрисдикції судів України відповідно до адміністративно-територіального устрою держави.
9. Уперше у вітчизняній правовій літературі досліджено правову природу доступності механізмів оскарження судових рішень, визначено співвідношення права на оскарження й перегляд рішення суду, а також законні обмеження цього права.
10. Доводиться, що в побудові судової системи необхідним і достатнім є наявність 2-х загальнодоступних інстанції – (а) яка розглядає справи по суті (місцевий суд) і (б) яка наділена повноваженнями з повного перегляду справи й виправлення судових помилок (апеляційний суд). Призначення вищих судових інстанцій (вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України) полягає у вирішенні найскладніших питань правозастосування й забезпеченні стабільності судової системи.
11. Обґрунтовується, що для судової системи неприпустимим є поєднання функцій різних судових інстанцій в одній судовій ланці, оскільки це суперечить засадам безсторонності й компетентності суду.
12. Визначено співвідношення юрисдикції суду і компетенції альтернативних (несудових) інститутів розгляду юридично значущих справ. Наводяться аргументи, що критеріями віднесення справи до юрисдикції суду має бути її складність і наявність правового конфлікту.
13. З метою вирішення проблеми доступності правової допомоги рекомендовано створити державні адвокатські об’єднання, які фінансувалися б з Державного бюджету.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони сприятимуть подальшому розвитку юридичної науки, вдосконаленню законодавства стосовно регламентації доступності правосуддя й гарантій його забезпечення. Висновки і пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані: (а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки наукових основ доступності правосуддя, поглиблення наукового обґрунтування системи гарантій її забезпечення; (б) у правотворчій діяльності – при вдосконаленні нормативного регулювання принципу доступності правосуддя, оптимізації положень чинного процесуального й судоустрійного законодавства, розробці нових нормативно-правових актів у цій царині; (в) у правозастосовчій діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що встановлює гарантії доступності правосуддя і процедуру вирішення юридично значущих справ судом; (г) у навчальному процесі – при проведенні лекційних курсів і семінарських занять з таких дисциплін, як “Організація судових та правоохоронних органів”, “Організація судової влади”, “Порівняльне судове право”, для підготовки підручників, навчальних посібників, у науково-дослідницькій роботі студентів; (д) у правовиховній сфері запропоновані положення можуть бути використані як науково-теоретичний матеріал у роботі з підвищення рівня правової культури правознавців, державних службовців, населення в цілому.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні її положення, висновки та пропозиції викладені авторкою на Шістнадцятих Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства” (м. Харків, 25 червня 2005 р.) і на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях: “Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку”(м. Харків, 21-22 листопада 2005 р.); “Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення” (м. Харків, 1-2 груд. 2005 р.); “Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям під варту” (м. Харків, 22-23 лют. 2006 р.), “Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального Кодексу та Кодексу адміністративного судочинства” (м. Харків, 25-26 січня 2007 р.).
Окремі результати дослідження використовуються в навчальному процесі при проведенні семінарських занять і підготовці тестів з навчальних курсів “Організація судових та правоохоронних органів”, “Організація судової влади”, “Порівняльне судове право”.
Публікації. Основні положення наукових пошуків відображені в 5-ти наукових статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та 5-ти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Композиційна побудова дисертації зумовлена завданнями, що стояли перед дисертанткою, і необхідністю логічного й послідовного викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, що містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 249 сторінок, обсяг основного тексту – 185 сторінок, обсяг додатків – 19 сторінок. Список літератури містить 475 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризуються ступінь її наукової розробки і зв’язок з науковими програмами, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет і джерела дослідження, його методологічні засади, розкриваються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію основних результатів роботи.
Розділ 1. “Доступність правосуддя: поняття та зміст” складається із 3-х підрозділів. У підрозділі 1.1. “Доступність як принцип організації й діяльності судової влади” досліджено історичний розвиток, теоретичне й філософське обґрунтування концептуальних засад доступності правосуддя.
Уперше проблеми доступності правосуддя набули висвітлення в роботах дореволюційних російських учених (І.Я. Фойницький, М.В.Духовський, Т.М. Яблочков, Є.В. Васьковський, В.О. Рязановський). Активне її вивчення відбувалося в межах всесвітнього руху “Доступ до правосуддя”, що виник у Європі в 60-х роках XX ст. з метою зробити судовий захист прав осіб найбільш ефективним (Б. Гарт, М.Каппеллетті та ін.). Нині різні аспекти зазначеної проблеми привертають увагу українських і російських правників (І.Є. Марочкін, Н.Ю. Сакара, В.М. Сидоренко, І.А. Приходько, В.М. Жуйков). Їх дослідження провадилися здебільшого в галузі цивільного процесуального права, при цьому не приділялося належної уваги організаційно-правовим засадам оптимізації судового устрою.
Доступність правосуддя розглядається як принцип організації й діяльності судової влади, сфера дії якого поширюється на організацію судової системи й регламентацію процедури вирішення судом юридично значущих справ. Доступність правосуддя характеризується в системі інших принципів, а також як загальноправова категорія. Відзначається тісний зв’язок досліджуваного принципу із філософською концепцією справедливості.
Здійснюється ретельний семантичний аналіз слова “доступність”, критично оцінюються синонімічні терміни, що вживаються в науковій юридичній літературі для позначення предмета дослідження – “доступність правосуддя”, “вільний доступ до суду”, “доступність суду”.
Робиться висновок, що термін “доступність” може бути застосовано для характеристики права як певної системи норм у цілому, так і окремих правових інститутів і відбиває рівень суспільної потреби в них і стан задоволення останньої. Роль держави в забезпеченні доступності певного інституту визначається 2-ма вихідними положеннями: (1) держава, яка проголошується правовою й демократичною, бере на себе зобов’язання забезпечити певний рівень особистої свободи індивіда, що неможливо без створення інститутів, як спрямованих на реалізацію творчого, інтелектуального потенціалу особи (інститути освіти), так і спеціальних правозахисних (суд); (2) рівень доступності окремого інституту має визначатися його соціальною значущістю.
Доступність правосуддя належить до інституційних принципів, які стосуються організації й діяльності судової влади в цілому. Вони відіграють роль системоутворюючих чинників, що виражають сутність судової влади та її призначення в суспільстві, служать фундаментом, на якому ґрунтується устрій судової системи і процедура вирішення судом юридично значущих справ.
У підрозділі 1.2. “Міжнародні стандарти доступності правосуддя” аналізуються міжнародно-правові акти, які містять положення з питань організації й діяльності судової влади. Джерела закріплення міжнародних стандартів доступності правосуддя можна класифікувати: за ступенем обов’язковості на: (а) імперативні – норми міжнародних договорів, рішення Європейського суду з прав людини і (б) диспозитивні (рекомендаційні) – акти органів міжнародних організацій (резолюції Генеральної асамблеї ООН, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи); за сферою поширення на: (а) універсальні, прийняті на рівні всього міжнародного співтовариства і (б) регіональні, розробка яких має місце в рамках певної географічно близької сукупності країн. Особливістю означених міжнародно-правових актів є те, що в них здебільшого розглядається право на справедливий суд, причому можна окремо вирізнити документи: (а) у яких ідеться про відповідне право будь-яких осіб (загальне) і (б) які визначають право на суд певної категорії осіб (спеціальне), як-то: неповнолітніх, військовополонених, біженців, потерпілих від злочину.
Право на справедливий суд за нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950р.) складається з інституціональних та процесуальних елементів. До перших належать вимоги щодо суду як установи (незалежний, неупереджений, створений на підставі закону), до других – мінімальні вимоги стосовно процедури судового розгляду (гласність, забезпечення наданих процесуальним законом прав осіб–учасників судового розгляду, змагальність, “розумний” строк розгляду справи, виконання остаточного судового рішення тощо).
Право на доступ до суду міститься у нормах Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (1998 р.) та рішеннях Європейського суду з прав людини (“Голдер проти Сполученого Королівства” (1975 р.), “Ейрі проти Ірландії” (1979 р.), “Девеєр проти Бельгії” (1980 р.), у яких воно розглядається як складник права на справедливий суд, передбаченого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.) Право на доступ до суду визначається Європейським судом з прав людини як відсутність надмірних правових і фактичних ускладнень під час звернення особи до суду і розгляду її справи у суді.
Право на справедливий суд і доступ до суду аналізується в системі прав людини. Обґрунтовується, що воно належить до процесуальних прав-гарантій, закріплених на конституційному рівні, забезпечення яких покладено на державу. Роль держави може полягати як в активних діях, спрямованих на створення конкретних механізмів забезпечення цього права, так і в утриманні від учинення фактичних і правових перешкод у його реалізації.
У підрозділі 1.3. “Зміст доступності правосуддя” розкрито сутність поняття “доступність правосуддя” через сукупність його правових (інституційних і процесуальних), соціальних та економічних елементів. Проведене авторкою опитування професійних суддів засвідчило, що найсуттєвішими проблемами доступності правосуддя є раціональне навантаження на одного суддю (78,6 %), матеріально-технічне забезпечення судів, суддів (77,3%), невиконання постановлених рішень (62,7 %), неявка сторін у судове засідання без поважних причин (56,8%).
Зміст принципу доступності правосуддя становлять такі інституційні елементи, як: (а) територіальна наближеність суду, (б) відкритість інформації про нього, (в) універсальність юрисдикції суду, (д) його компетентність, (д) стабільність судової системи. Доступність судового процесу розкривається через: (а) розумний строк розгляду справи, (б) максимально можливу простоту процесу, (в) доступ до судового рішення, (г) виконання судового рішення.
Доступність правосуддя включає такі соціальні елементи, як: (а) потреба громадян у вирішенні правових конфліктів, що виникають у суспільстві, (б) рівень розвитку правосвідомості суспільства в цілому й окремих громадян, що складається з правової обізнаності населення й довіри громадян до суду, (в) рівень правосвідомості суддів як носіїв судової влади.
Анкетування громадян засвідчило, що за 5-бальною шкалою діяльність судової влади України на “задовільно” оцінюють 49% опитаних, на “незадовільно” – 26,9% , 15 % – на “дуже погано”, лише 9 % респондентів – на “добре” й “дуже добре”. Серед основних причин негативного сприйняття суду населенням називались: корупція (34,6%), залежність від органів виконавчої й законодавчої влади (18,7%), постановлення незаконних рішень (15,5%), порушення прав осіб у судовому процесі (12,4%), низький рівень професіоналізму суддів, негативний імідж суду, що тягнеться ще з часів існування СРСР (3%). Такий результат говорить про необхідність прийняття з боку держави невідкладних заходів, спрямованих на підвищення авторитету судової влади в суспільстві.
Економічними елементами доступності правосуддя є витрати: (а) держави на фінансування судової влади, (б) сторін та інших учасників справи, передбачені процесуальним законодавством, (в) держави, пов’язані із забезпеченням доступу до суду найбідніших верств населення.
Обґрунтовується класифікація видів доступності правосуддя на формальну і реальну відповідно до співвідношення нормативного закріплення цього принципу та практики його реалізації.
Розділ 2. “Гарантії доступності правосуддя” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Інституційні гарантії доступності правосуддя” досліджуються організаційно-правові засоби оптимізації судового устрою, спрямовані на забезпечення доступності правосуддя.
Територіальної наближеності судів можна досягти шляхом їх оптимального розташування щодо об’єктів інфраструктури місцевості, відповідності судових та адміністративно-територіальних округів і забезпечення необхідної кількості суддів залежно від чисельності населення.
Обґрунтовується недоцільність запропонованої в Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (2006 р.) ідеї визначати судові округи, відмінні від адміністративно-територіального поділу держави. По-перше, це незручно і незрозуміло для громадян. По-друге, згідно з адміністративно-територіальним устроєм будується й компетенція органів прокуратури, дізнання й досудового слідства, яка узгоджується з юрисдикцією судів. По-третє, не визначено критеріїв поділу території країни на судові округи, а їх організація призведе до значних матеріальних державних витрат. По-четверте, висловлювана деякими вченими думка, що таке розведення судових округів і територіальних одиниць зміцнить незалежність суддів, є сумнівною, оскільки в такому разі вплив на суддів буде здійснюватися виконавчою владою декількох населених пунктів. Отже, при конкуренції засад незалежності суддів і доступності правосуддя пріоритет має остання.
Відкритість інформації про суд забезпечується шляхом доведення до громадян інформації про суд, його розташування, підсудність, часи роботи. Обов’язок щодо цієї інформації має бути покладено на спеціальні підрозділи апарату Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Державну судову адміністрацію України. Доцільним було б введення спеціальних посадових осіб (прес-секретарів) у штаті апарату суду, які будуть взаємодіяти з громадськістю й засобами масової інформації.
Універсальність юрисдикції суду досягається забороною вилучення певних категорій справ з відання суду і чітким розподілом повноважень між різними судами з метою уникнення конфліктів.
Компетентність судді, який розглядає справу, досягається встановленням стандартів професійної придатності кандидатів на посаду судді, систематичним підвищенням суддями своєї кваліфікації, спеціалізацією суддів. Із опитаних нами суддів 47,7 % підтримали ідею запровадження спеціалізації в місцевих судах шляхом утворення судових палат по розгляду певних категорій справ (цивільних, кримінальних, по справах неповнолітніх).
Стабільність судової системи забезпечується незмінюваністю її структури впродовж тривалого терміну (5-10 років) і розробкою критеріїв її ефективності, які мають служити виключними підставами зміни судового устрою.
У підрозділі 2.2. “Доступність механізмів оскарження судових рішень” розглядаються проблеми доступності судів апеляційної й касаційної інстанцій. Відповідні форми оскарження рішень суду першої інстанції передбачено Конституцією України (ст. 129). Міжнародно-правовими актами закріплено право на перегляд рішень суду й передбачені обмеження цього права, як-то: вилучення незначних категорій справ, наявність дозволу суду на подання скарги, встановлення граничних термінів її подання тощо. Отже, існування відповідних обмежень у внутрішньому праві є правомірним.
Наводяться аргументи щодо відмінності між правом на оскарження рішення суду і правом на його перегляд. Перше є правом на подачу скарги до суду вищої інстанції, а друге – правом на повторний розгляд цим судом фактичних і юридичних аспектів справи.
Аналізуються світові моделі ієрархічної побудови судової системи. На підставі вивчення існуючих серед правників поглядів (В.Є. Васьковський, І.А. Приходько) і міжнародних стандартів робиться висновок, що справа має розглядатися по суті двома судовими інстанціями (місцевим і апеляційним судами). Це випливає з правової природи інституту апеляції, який спрямовано на забезпечення законності рішення суду, усунення можливих суддівських помилок, досягнення більш компетентного розгляду справи.
Одночасно значна територіальна віддаленість апеляційного суду (що було підтверджено результатами анкетування суддів) не є обмеженням його доступності. Остання зумовлюється передусім правовою можливістю безперешкодного подання апеляційної скарги у визначеній законом формі з ініціативи заінтересованої сторони, яка не залежить від дискреційних повноважень відповідних посадових осіб.
Інститут апеляції в процесуальному законодавстві аналізується через вимоги до змісту апеляційної скарги, межі й строки її розгляду апеляційним судом, рішення, які він вправі приймати. Робиться висновок, що чинниками, які перешкоджають доступності цієї інстанції, є: (а) суворе обмеження меж перегляду справи судом змістом апеляційної скарги, (б) короткий термін подання останньої, (в) фактичні перешкоди для спрямування апеляційної скарги до вищого суду, які чиняться судом, що постановив рішення, (г) можливість повернення справи апеляційним судом на новий розгляд до суду першої інстанції.
Досконале вивчення наукової літератури й аналіз чинного законодавства дозволили зробити висновок, що сутність касаційного провадження полягає в розгляді матеріалів справи щодо наявності порушень матеріального і процесуального закону. В Україні функції касації щодо системи судів загальної юрисдикції зосереджені у Верховному Суді України. Існують Вищий господарський і Вищий адміністративний суди України, які є вищими ланками спеціалізованих судів. Усі вони розташовані у м. Києві. Призначення касаційної інстанції, покликаної на засадах найвищого професійного рівня виправляти суттєві помилки нижчих судових інстанцій, а також забезпечувати єдність судової практики, не переглядаючи справ по суті, не потребує максимального територіального наближення цього суду до населення.
Аналіз міжнародно-правових стандартів дає підстави стверджувати, що звернення до касаційного суду може бути зумовлено більш суворими обмеженнями щодо його форми, підстав (наприклад, виключною складністю справи) і передумов (зокрема, необхідністю попереднього перегляду справи апеляційним судом). Крім того, присутність особи при розгляді її справи касаційним судом не є обов’язковою. Найсуттєвішими порушеннями права особи на доступ до суду касаційної інстанції слід вважати порушення розумного строку розгляду справи. Недотримання цього положення Верховним Судом України стало предметом розгляду в Європейському суді з прав людини. Вирішити проблему можливо шляхом обмеження права на перегляд справ касаційною інстанцією в особливо складних справах.
Дисертанткою обґрунтовується, що з метою забезпечення найбільшої доступності судова система має втілювати принцип “одна судова ланка = одна інстанція”. По-перше, виконання функцій декількох інстанцій має організаційні вади: часто неможливо забезпечити, щоб справи в порядку різних проваджень слухали різні судді. По-друге, вищі суди укомплектовуються компетентнішими суддями, що виявляється у більш суворих вимогах до їх віку, стажу роботи й зумовлюється складнішими завданнями, які постають перед вищими судами. По-третє, відповідно до позиції Конституційного Суду України побудова системи судів має узгоджуватися зі стадіями судочинства.
У підрозділі 2.3. “Організаційно-правові гарантії доступності судової процедури” ґрунтовно вивчалися проблеми, що виникають у громадян під час звернення до суду та шляхи їх розв’язання. За результатами проведеного опитування громадян, найбільшу складність для них під час звернення до суду становлять тривалі строки судового розгляду справи (31,7%), високі ставки оплати професійних представників (17,7%), складна й почасти незрозуміла процедура розгляду справи (16,1%).
Дотримання судами “розумних” строків розгляду справ можна досягти шляхом запровадження таких організаційних заходів: (а) забезпечення реальних нормативів середньомісячного навантаження на суддів, (б) оптимізації організації роботи суду, (в) використання новітніх технологій в роботі суду.
Анкетування суддів показало, що 90% суддів підтримують ідею введення нормативів середньомісячного навантаження на суддю місцевого суду. Вони вважають прийнятним розгляд 7-ми кримінальних, 24 цивільних і 47 справ про адміністративні правопорушення на місяць. Скорочення надмірного навантаження на суддів можливе шляхом звільнення їх від виконання завдань, що безпосереднього не стосуються розгляду справи. Цій меті служить інститут помічника судді, звільнення суддів від прийому громадян, оптимізація структури апарату суду.
Для досягнення максимальної ефективності роботи апарат місцевого суду має складатися із 3-х відділів: а) відділ прийому заяв, матеріалів і справ, б) відділ забезпечення судового розгляду справ, в) відділ виконання судових рішень та зберігання справ.
Необхідною умовою належної роботи судів є комп’ютеризація діловодства, запровадження якої нині явно недостатнє. Розробка й поширення відповідного програмного забезпечення має бути покладена на Державну судову адміністрацію України з урахуванням вимог чинного законодавства. При цьому доцільно використовувати позитивний досвід модельних судів.
Однією з організаційно-правових гарантій доступності правосуддя для громадян є інститут професійного представництва у суді. Анкетування громадян виявило, що лише 27,4 % респондентів, які зверталися до суду, повністю задоволені якістю наданих фахівцем у галузі права послуг. Основними причинами невдоволення є висока вартість цих послуг (33%) і недостатня кваліфікованість фахівців (26,6%). Вирішенню цієї проблеми має служити об’єднання державної адвокатури, яка фінансувалася б із Державного бюджету.
На зменшення обсягу справ, які вирішує суд, треба спрямувати мережу установ альтернативного вирішення правових конфліктів, звернення до яких має бути добровільним і не може обмежувати права на судовий захист. Доцільність такої ідеї підтвердило анкетування суддів, 88% із яких її підтримують. У кримінальному судочинстві таким інститутом повинно бути відновлювальне правосуддя, а в цивільному – третейський суд, які недостатньо розвинені на сьогодні в Україні.
Важливими організаційно-правовим гарантіями доступності правосуддя є доступ до судових рішень та їх виконання. Забезпечення такого доступу на нинішньому етапі ускладнюється такою проблемою, як брак у судах відповідного програмного забезпечення, оргтехніки й комп’ютерів. Вирішення цією проблеми покладено на Державну судову адміністрацію України. Обґрунтовується пропозиція, що утворення Єдиного державного реєстру судових рішень не знімає питання опублікування судової практики в періодичних виданнях судової влади.

Висновки
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розкритті сутності і змісту поняття “доступність правосуддя”. Відповідно до поставленого завдання були сформульовані такі висновки:
1. Доступність правосуддя визначається як такий стан організації судової системи та юрисдикційної діяльності суду в демократичному суспільстві, який задовольняє потребу останнього у вирішенні юридично значущих справ і відповідає закріпленим у міжнародно-правових актах вимогам.
2. Цінність доступності правосуддя неприпустимо зводити лише до того, що судова влада є інституціонально оформленою в систему відповідних органів і наділеною універсальною юрисдикцією з вирішення правових конфліктів, які виникають у суспільстві. Вона полягає як у наявності процедури судового розгляду, так і можливості скористатися її перевагами, практична реалізація яких не обтяжена правовими і фактичними перешкодами на момент звернення до суду і у процесі судового розгляду.
3. На підставі проведеного дослідження для забезпечення принципу доступності правосуддя пропонується внести нижченаведені зміни в чинне процесуальне законодавство й законодавство про судоустрій. Для цього з метою:
– впровадження більш широкої внутрішньої спеціалізації суддів у місцевих загальних судах утворити палати з розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ (справи про адміністративні правопорушення й справи, віднесені КАС України до юрисдикції місцевого загального суду) і палату із розгляду справ неповнолітніх;
– втілення в судову систему України принципу “одна судова ланка = одна інстанція”: (а) передати розгляд усіх справ по першій інстанції у кримінальному судочинстві місцевим загальним судам, (б) скасувати положення Закону “Про судоустрій України” щодо утворення Апеляційного суду України, (в) скасувати положення КАС України, яким установлюється низка категорій справ, підсудних Вищому адміністративному суду України як суду першої й останньої інстанції (п. 4 ст. 18), й передати їх окружному адміністративному суду;
– забезпечення зв’язків судової влади й суспільства: (а) виділити при кожному суді (всіх рівнів) відповідальну посадову особу апарату суду по зв’язках з громадськістю, (б) обов’язок проведення організаційних заходів для утвердження зв’язків судової влади й суспільства покласти на Державну судову адміністрацію України;
– підвищення компетентності суддів: (а) затвердити обов’язкове навчання кандидатів на посаду суддів у спеціальному навчальному закладі відповідного профілю, (б) затвердити на державному рівні програму підготовки кандидатів на посаду суддів до кваліфікаційного іспиту, (в) ввести обов’язкову вимогу регулярного (один раз на 3–5 років) підвищення кваліфікації суддів у спеціальному навчальному закладі відповідного профілю;
– зміцнення стабільності судової системи: (а) розробити критерії ефективності судової системи, (б) увести заборону на зміну структури судового устрою протягом певного періоду (5–10 років);
– підвищення доступності механізмів перегляду судових рішень: (а) скасувати повноваження апеляційних судів передавати справу на новий розгляд до місцевого суду в кримінальному, цивільному й адміністративному судочинстві, (б) наділити апеляційний суд правом виходити за межі скарги в кримінальному судочинстві, (в) обмежити підстави касаційного перегляду рішень суду відповідно до складності справи та її принципового значення для розвитку судової практики, (г) ввести положення щодо необов’язковості участі заявника при касаційному розгляді справи в кримінальному, цивільному й господарському судочинстві;
– дотримання судами “розумного” строку розгляду справ у місцевих судах: (а) запровадити науково обґрунтовані нормативи навантаження суддів, (б) прийом громадян мають здійснювати виключно уповноважені працівники апарату суду, (в) в апараті суду створити: відділ прийому заяв, матеріалів та справ, відділ забезпечення судового розгляду справ, відділ виконання судових рішень і зберігання справ, (г) забезпечувати суддів і працівників апарату суду оргтехнікою, (д) упроваджувати новітні комп’ютерні технології в діловодство;
– розв’язання проблеми надання безоплатної правової допомоги створити спеціальні адвокатські об’єднання (державних адвокатів), які фінансувалися б за рахунок Державного бюджету;
– розвантаження суддів: (а) вилучити з компетенції судів дрібні справи (приміром, про порушення правил дорожнього руху), (б) розвивати систему альтернативного (несудовго) розв’язання правових конфліктів, зокрема третейського судочинства й відновлювального правосуддя;
– забезпечення загального доступу до судових рішень необхідно: (а) оснастити суди відповідною оргтехнікою й комп’ютерами, (б) розробити спеціальне програмне забезпечення, (в) розробити типові функціональні обов’язки працівника апарату суду, відповідального за розміщення актів суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень, (г) збільшити обсяг судових рішень, що публікуються в періодичних виданнях судової влади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ:

1. Овчаренко О.М. Доступність судової влади: до визначення поняття // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 80. – С. 168–173.
2. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя у контексті Європейської конвенції з прав людини // Право і безпека. – 2005. – Т.4. – № 5. – С. 35–40.
3. Овчаренко О.М. Гарантії доступності як принципу організації й діяльності судової влади // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. – 2006. – Вип. 1. – С. 89–101.
4. Овчаренко О.М. Доступ до суду очима громадян: підсумки соціологічного дослідження // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. – 2006. – Вип. 3. – С. 116–128.
5. Овчаренко О.М. Роль суду в забезпеченні верховенства права // Укр. право. – 2006. – № 1(19). – С. 239–247.
6. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя як механізм забезпечення діалогу влади і суспільства // Соціально-правові протиріччя та проблеми соціального партнерства: Зб. наук. тез (за матер. ХІ Харків. політолог. читань). – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 182–184.
7. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя як принцип організації судової влади // Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку: Тези доп. та наук. повід. учасників конф. молодих учених та здобувачів / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 190–191.
8. Овчаренко О.М. Проблеми доступності правової допомоги // Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару, 1-2 груд. 2005 р., м. Харків. – Х.: К.: ЦНТ “Гопак”, 2006. – С. 217–222.
9. Овчаренко О.М. Роль захисника у забезпеченні доступу особи до суду у досудових стадіях кримінального процесу // Роль захисника у досудовому слідстві при обранні запобіжних заходів, не пов’язаних із взяттям під варту: Матер. міжнар. наук.-практ. конф., 22-23 лют. 2006 р.; м. Харків. – Х.: К.: ПП “Серга”, 2006. – С. 150–152.
10. Овчаренко О.М. Юрисдикція судів в аспекті забезпечення доступу особи до суду // Актуал. пробл. застосування ЦПК та КАС: Тези доп. та наук. повід. учасників міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 січня 2007 р. / За заг. ред. В.В. Комарова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – С. 290–293.

АНОТАЦІЯ

Овчаренко О.М. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2007.
Дисертацію присвячено дослідженню сутності й змісту доступності як принципу організації й діяльності судової влади, удосконаленню системи гарантій її забезпечення. Зміст доступності правосуддя розкривається через сукупність її елементів (правових, соціальних та економічних). Обґрунтовано класифікацію видів доступності правосуддя на формальну і реальну відповідно до співвідношення нормативного закріплення цього принципу та практики його реалізації. Аналізується широкий спектр міжнародно-правових актів, на підставі чого визначено критерії доступності правосуддя. Право на доступ до суду розглядається як процесуальне право-гарантія, закріплене в чинному законодавстві. Пропонується модель судового устрою, яка відповідає зазначеним критеріям. Детально розглядаються проблеми, з якими зустрічається пересічний громадянин під час звернення до суду, рекомендуються шляхи їх вирішення.
Ключові слова: судова влада, доступність правосуддя, елементи доступності правосуддя, гарантії доступності правосуддя, міжнародні стандарти доступності правосуддя.
АННОТАЦИЯ

Овчаренко Е.Н. Доступность правосудия и гарантии её реализации. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.10 – судоустройство; прокуратура и адвокатура. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2007.
Диссертация посвящена исследованию сущности и содержания доступности как принципу организации и деятельности судебной власти, усовершенствованию системы гарантий её реализации. Содержание принципа доступности правосудия раскрывается путем перечисления его элементов (правовых, социальных и экономических). Правовые элементы доступности правосудия делятся автором на институциональные, касающиеся вопросов построения судебной системы, и процессуальные, охватывающие процедуру рассмотрения судом дел, отнесенных к его юрисдикции.
Институциональные элементы доступности правосудия составляют: (а) территориальная приближенность суда, (б) открытость информации о нём, (в) универсальность юрисдикции суда, (г) его компетентность, (д) стабильность судебной системы.
Доступность судебного процесса можно определить через такие его характеристики, как: (а) разумный срок рассмотрения дела, (б) простота процесса, (в) доступ к судебному решению, (г) исполнение судебного решения.
Суд, как любой другой социальный институт, не может существовать в отрыве от общества. На этом основании выделены такие социальные элементы доступности правосудия, как: (а) потребность граждан в разрешении правовых конфликтов, возникающих в обществе; (б) уровень развития правосознания общества в целом и отдельных граждан, составляющий уровень знаний населения о праве и уровень доверия граждан к суду; (в) уровень правосознания судей как носителей судебной власти.
Экономические элементы доступности правосудия составляют затраты: (а) государства на финансирование судебной власти, (б) сторон и других участников процесса, предусмотренные процессуальным законом, (в) государства, связанные с обеспечением доступа к суду малообеспеченных слоев общества.
Право на доступ к правосудию закреплено рядом международно-правовых актов и истолковано в практике Европейского суда по правам человека. Это право является процессуальным правом-гарантией, предусмотренным международно-правовыми актами и действующим законодательством. Обеспечение данного права является прямой обязанностью государства.
Предложены организационно-правовые гарантии доступности как принципа организации и деятельности судебной власти.
Обосновывается, что в построении судебной системы необходимым и достаточным является наличие двух общедоступных инстанций: (а) которая рассматривает дело по существу (местный суд) и (б) которая наделена полномочиями по полному пересмотру дела и исправлению судебных ошибок (апелляционный суд). Предназначение высших судебных инстанций (высшие специализированные суды, Верховный Суд Украины) состоит в разрешении самых сложных вопросов правоприменения и обеспечении стабильности судебной системы.
Ключевые слова: судебная власть, доступность правосудия, элементы доступности правосудия, гарантии доступности правосудия, международные стандарты доступности правосудия.
ANNOTATION
Ovcharenko O.M. Access to Justice and its Guarantees. – Manuscript.
Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of legal sciences on specialty 12.00.10 – Judiciary; prosecution and advocacy. – National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mydry. – Kharkiv, 2006.
Dissertation is devoted to the research of legal nature of access to justice, improvement of the system of its guarantees. Contents of this mainframe principle of judiciary are reviewed through the variety of its elements (legal, social and financial). The author classifies access to justice on formal and real according to correlation of the normative regulation of this principle and practice of its implementation.
International standards of access to justice are analyzed and on this basis legal criteria of access to justice are stated. The right to access to justice is viewed as a procedural right that simultaneously functions as a guarantee of another human rights.
The author proposes a model structure of the court system that corresponds all stated criteria. A deep focus is made on problems, which faces an average person who files a claim to the court. Recommendations aimed to resolve revealed problems are given.
Key words: judiciary, access to justice, elements of access to justice, guarantees of access to justice, international standards of access to justice.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking