Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Досудове слідство в Україні: становлення та перспективи розвитку

 

СОЛДАТЕНКО Олена Анатоліївна

ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО В УКРАЇНІ: СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

12.00.09 — кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ — 2006



Дисертацією
є рукопис.

Робота виконана
в Запорізькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Баулін Олег В’ячеславович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Лукашевич Віталій Григорович, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, перший проректор

кандидат юридичних наук, доцент
Цимбал Петро Васильович, Національна академія державної податкової служби України, м.Ірпінь, завідувач кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики

Провідна
установа Одеська національна юридична академія, кафедра кримінального процесу, Міністерство освіти і науки України, м.Одеса

Захист відбудеться “ 24 ” лютого 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м.Київ, Солом’янська площа, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м.Київ, Солом’янська площа, 1).

Автореферат розісланий “ 23 ” січня 2006 року

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Формування в Україні правової держави з метою забезпечення надійного захисту прав, свобод та інтересів кожної людини, у якій існуватиме не лише відповідальність громадян перед державою, а й держави перед своїми громадянами, — є важливою передумовою створення в Україні демократичного суспільства. Цей головний напрямок державної політики передбачає вжиття відповідних заходів щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, подальшої демократизації його положень та приведення його у відповідність до Конституції України й міжнародно-правових стандартів.
Становлення правової держави в Україні обтяжується складною криміногенною ситуацією, що зумовлена недосконалістю соціально-економічних реформ, політичною нестабільністю, наявністю “тіньової” економіки, низьким рівнем життя окремих верств населення, правовим нігілізмом та занепадом моральних цінностей.
Історичний досвід реформування правової сфери й аналіз Концепції судово-правової реформи в Україні переконливо свідчать, що посилення ефективного впливу держави на злочинність пов’язується передусім зі змінами в організації діяльності органів досудового слідства ), переглядом їх функцій, формуванням нових підходів до комплектування кваліфікованим персоналом. Але самі по собі зміни організаційно-управлінського характеру, без суттєвого реформування чинного кримінально-процесуального законодавства не приведуть до бажаних позитивних результатів.
Важливу роль у протидії злочинності відіграють органи досудового слідства, стан яких не відповідає сучасним потребам українського суспільства, оскільки вимоги статті 9 Перехідних положень Конституції України щодо формування в державі нової системи досудового слідства й уведення в дію законів, котрі б регулювали його функціонування, незважаючи на завершення терміну чинності зазначених положень, не виконані. Залишається вкрай низьким соціально-економічний захист працівників органів досудового слідства, наявні непоодинокі факти втручання у їх діяльність з боку інших державних інституцій. Досудове провадження в Україні не повною мірою відповідає й стандартам досудового розслідування Європейського співтовариства. Саме тому особливої ваги набуває визначення оптимальних правових та організаційних засад діяльності органів досудового слідства, науково обґрунтованих шляхів їх подальшого вдосконалення й розвитку в нових економічних та політичних реаліях, створення надійних гарантій реального забезпечення незалежності слідчих шляхом впровадження низки процесуальних та організаційних заходів.
Питання правового регулювання й ефективності провадження досудового слідства привертали до себе увагу багатьох вітчизняних науковців ще в ХІХ столітті, зокрема Я.І. Баршева, С.В. Вікторського, В.П. Даневського, В.М. Духовського, О.Ф. Кистяківського, А.Ф. Коні, В.А. Ліновського, П.І. Люблінського, В.Л. Случевського, М.І. Стояновського, І.Я. Фойницького та ін. Вагомий внесок у розробку згаданої проблематики зробили як українські науковці, так і вчені країн співдружності незалежних держав: С.А. Альперт, М.І. Бажанов, О.В. Баулін, В.П. Бахін, Б.А. Вікторов, І.Д. Гончаров, В.Г. Гончаренко, Г.Ф. Горський, Ю.О. Гришин, Ю.М. Грошевий, А.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, М.Ч. Когамов, Г.К. Кожевніков, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, Л.С. Лірмаченко, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.А. Стремовський, М.С. Строгович, В.Т. Томін, Ф.Н. Фаткуллін, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін.
Наявні теоретичні розробки послужили методологічними витоками, науковим фундаментом для визначення сучасних проблем реформування органів досудового слідства та напрямків їх розв’язання. Найбільш актуальними залишаються питання визначення місця слідчого апарату в системі правоохоронних органів; відпрацювання чіткої системи досудового слідства й приведення її у відповідність до Конституції України та вимог сучасного суспільства; удосконалення правового статусу слідчого та його правовідносин із суб’єктами, які беруть участь у кримінальному процесі, та багато інших проблем, що потребують вивчення й вирішення. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує власне бачення розв’язання низки складних дискусійних у теорії кримінального процесу питань стосовно діяльності органів досудового слідства та вдосконалення кримінально-процесуального законодавства й практики його застосування, котрі й визначили актуальність і значущість обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25.12.2000 за №1376/2000, пріоритетним напрямкам наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12.12.2000 за №9 КМ/1, наказ МВС України від 30.06.2002 №635). Тему дисертації передбачено планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 рр. та затверджено Вченою радою зазначеного інституту 31 березня 2005 року, протокол №3.
Мета та завдання дослідження. Основною метою дослідження є визначення сутності й значення досудового слідства та органів, які його здійснюють, у сучасному кримінальному судочинстві України, а також пошук ефективних шляхів приведення вітчизняної системи досудового слідства у відповідність до Конституції України та міжнародно-правових стандартів.
Досягнення поставленої мети забезпечується реалізацією таких завдань:
– здійснити наукове обґрунтування й уточнити окремі аспекти поняття, сутності та правової природи досудового слідства в сучасному кримінальному процесі України;
– уточнити історичні передумови виникнення й перспективи подальшого розвитку вітчизняного досудового слідства;
– розкрити значення основних історичних етапів розвитку вітчизняного досудового слідства для вдосконалення сучасного кримінального процесу;
– визначити місце та роль органів досудового слідства у єдиній системі функціонування державних органів України;
– обґрунтувати модель організаційної побудови слідчого апарату;
– з’ясувати функціональне призначення органів досудового слідства й визначити особливості їх процесуальних правовідносин із органами дізнання, прокурором та судом;
– узагальнити правову регламентацію провадження досудового слідства за законодавством деяких зарубіжних країн;
– визначити правовий статус органів досудового слідства в кримінальному судочинстві України;
– обґрунтувати необхідність внесення змін до чинного кримінально-процесуального законодавства з метою підвищення ефективності провадження досудового слідства, сформулювати відповідні пропозиції.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають під час діяльності органів досудового розслідування.
Предмет дослідження становлять: теорія кримінально-процесуального права; практика діяльності органів досудового розслідування та відповідні норми кримінально-процесуального права, які регламентують цю діяльність.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплексне використання сукупності методів та прийомів сучасної теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ. Це надає можливість вивчати проблему в єдності її змісту та юридичної форми, здійснювати системний аналіз діяльності органів досудового слідства з розслідування кримінальних справ. У роботі використовувався історико-правовий метод для виявлення закономірностей становлення й розвитку інституту досудового слідства; метод системного аналізу правових норм дозволив усвідомити зміст процесуальних норм, які регулюють порядок провадження досудового слідства; порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та низки зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень чинного та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України; статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією, вивчення кримінальних справ, проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів, обробку та узагальнення отриманих даних.
Емпіричну базу дослідження склали: результати анкетного опитування 157 слідчих МВС і 76 слідчих прокуратури з різних регіонів України, вибірковий аналіз даних про особовий склад слідчих підрозділів та про основні показники слідчої роботи за 2003-2004 рр.
Використано аналітичні й статистичні матеріали органів МВС України, власний досвід дисертанта, набутий під час роботи у слідчих підрозділах УМВС України в Запорізькій області.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні самостійним монографічним дослідженням комплексу взаємопов’язаних теоретичних і практичних проблем діяльності органів досудового слідства з урахуванням положень Конституції України, а також внесених останнім часом змін та доповнень до чинного законодавства, за результатами якого осмислено й узагальнено значення історичних етапів розвитку досудового слідства для сучасного його реформування в Україні. Висловлено авторське бачення шляхів удосконалення кримінально-процесуального законодавства, що дозволить більш гармонійно вирішити дві пов’язані між собою проблеми: підвищення ефективності діяльності органів досудового слідства — з одного боку, і посилення гарантій прав та законних інтересів учасників кримінального процесу — з іншого.
Проведене дослідження дозволило сформулювати положення, котрі відповідають вимогам наукової новизни та мають значення для теорії кримінального процесу й правоохоронної практики.
Вперше:
– систематизовані передумови виникнення сучасного типу вітчизняного досудового (попереднього) слідства, які остаточно склалися на початку 60 х років XIX ст. та у формуванні яких відбилися звичаї східнослов’янських племен; норми звичаєвого права, княжих статутів та збірників Русі, Литовських Статутів, Магдебурзького права, статті українських гетьманів (“Березневі”, “Переяславські”, “Глухівські” та інші), “Права, за якими судиться малоросійський народ”, закони Російської імперії;
– розкрито історичні витоки та сформульовано авторську класифікацію основних історичних етапів розвитку вітчизняного досудового слідства, яких налічується три: 1) досудове слідство другої половини XIX та початку XX ст. (1864-1917 рр.); 2) досудове слідство Української Радянської Соціалістичної Республіки (1918-1991 рр.); 3) досудове слідство після отримання Україною незалежності (з 1991 р.);
– визначено шляхи поступового реформування досудового слідства в самостійну галузь правоохоронної діяльності, що приведе до створення системи самостійних державних органів, поряд з такими, як органи правосуддя й прокуратури;
– аргументовано доцільність формування в Україні слідчого апарату саме в системі органів виконавчої, а не судової влади;
– запропоновано модель організаційної побудови та функціонування слідчого апарату, що передбачає об’єднання всіх слідчих органів та створення єдиного слідчого відомства, для забезпечення проведення єдиної кримінальної політики на всій території країни;
– сформульовано відповідні конкретні пропозиції стосовно вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту нового КПК України з метою підвищення ефективності провадження досудового слідства.
Уточнено:
– поняття досудового слідства як форми досудового розслідування, що за своєю суттю є діяльністю органів досудового слідства, яка здійснюється під наглядом прокурора й обмеженим контролем суду та полягає у збиранні, дослідженні, перевірці й оцінюванні доказів, вжитті інших заходів щодо встановлення причин і обставин злочину; осіб, котрі його скоїли; характеру й розміру збитків, завданих злочином; виявлення та усунення обставин, що сприяли скоєнню злочину;
– правовий статус органів досудового слідства як таких, що є часткою державного апарату, діють за дорученням держави, наділені функціями державно-владного характеру, мають власну компетенцію, специфічні форми й методи діяльності, і єдиним способом формування яких є призначення.
Дістало подальший розвиток:
– наукова концепція стосовно того, що досудове слідство є самостійним видом державної діяльності, яку не можна звести до функцій, котрі б виконувались органами суду, прокуратури та державного управління;
– теза щодо виняткового призначення органів досудового слідства здійснювати такий окремий вид державно-правової діяльності як досудове слідство;
– система завдань досудового слідства, яка полягає в повному, всебічному й об’єктивному дослідженні всіх обставин кримінальної справи з метою вирішення питання про можливу передачу кримінальної справи стосовно обвинувачуваного до суду; в забезпеченні суду належними й достовірними доказами, достатніми для винесення законного, обґрунтованого й справедливого рішення та охорони громадянина від зловживання владою й помилок з боку органів дізнання та досудового слідства; а також у правовому вихованні громадян, захисті їх від неправомірних дій тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає передусім у тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності — для подальших досліджень у цій галузі; у правотворчій діяльності — для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та при підготовці проекту нового КПК України стосовно діяльності органів досудового слідства; у практичній діяльності — з метою сприяння підвищенню ефективності діяльності органів досудового слідства; у навчальному процесі — під час вивчення відповідних розділів кримінального процесу, загальної теорії та історії держави і права, а також для підготовки відповідних навчальних та методичних посібників, підручників, курсів лекцій.
Матеріали дисертації використовуються під час викладання дисциплін “Кримінальний процес України”, “Судові та правоохоронні органи України”; спецкурсу “Вступ до посади” у Запорізькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження від 21.09.2005), а також у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації слідчих МВС України (акт впровадження від 03.05.2005). Автор направляв свої пропозиції до проекту нового КПК України до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акт впровадження від 29.09.2005).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора та обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту МВС України, кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, а також на секційних засіданнях таких наукових конференцій: всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м.Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року); всеукраїнська науково-практична конференція “Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні” (м.Донецьк, 13 грудня 2002 року); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (м.Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 року); всеукраїнська науково-практична конференція “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (м.Запоріжжя, 20-21 травня 2005 року); на засіданні круглого столу із заступниками начальників ГУМВС, УМВС України — начальниками слідчих управлінь (відділів) на тему “Місце і роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування” (м.Київ, 31 січня 2003 року).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки й рекомендації сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені в семи наукових статтях, із них чотири опубліковані у фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (345 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок, з яких 191 сторінка — текст дисертації, список використаних джерел — 29 сторінок, додатки вміщено на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, встановлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, основні завдання, методи, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено конкретні форми їх апробації та впровадження в навчальний процес, законотворчу й практичну діяльність.
Розділ 1 “Виникнення й становлення досудового слідства в Україні” складається з двох підрозділів й присвячено аналізові історичних передумов та генези досудового слідства в Україні, а також дослідженню змін норм кримінально-процесуального права, що стосуються регламентації досудового слідства.
У підрозділі 1.1. “Історичні передумови виникнення вітчизняного досудового слідства” автор проводить історичний та юридичний аналіз передумов виникнення досудового слідства, які поступово склалися, починаючи з часів стародавньої Русі до другої половині XIX ст.
Автор дійшов висновку, що передумови виникнення досудового (попереднього) слідства сучасного типу можуть розглядатися лише через зв’язок цього процесу зі становленням держави в цілому, де відбилися звичаї східнослов’янських племен; норми звичаєвого права, княжих статутів та збірників Руської правди, Литовських Статутів, Магдебурзького права, “Березневих”, “Переяславських”, “Глухівських” та інших статей українських гетьманів, “Прав, за якими судиться малоросійський народ”, законів Російської імперії тощо. Стосовно генези досудового слідства в Україні стверджується, що у зв’язку з поступовою ліквідацією автономних прав України, законодавство Російської імперії почало проникати в усі сфери життя й призвело до поглинання українського судочинства загальноімперською судовою системою. Під впливом російського права властиве українському суспільству кримінальне судочинство змагального типу поступово замінюється на так званий інквізиційний процес.
Піддавши юридичному аналізові правові форми існування органів досудового слідства в історичному аспекті їх становлення й розвитку, автор обґрунтовує тезу, що до початку проведення Судово-правової реформи XIX ст. у вітчизняному кримінальному судочинстві створилося попереднє досудове слідство європейського типу, в основу якого було покладено демократичну ідею відокремлення судової влади від влади адміністративної (виконавчої) з наданням першій слідчих повноважень і, з покладанням на другу, — функцій дізнання, переслідування та розшуку.
У підрозділі 1.2. “Основні етапи розвитку досудового слідства та їх значення для сучасного кримінального судочинства України” автор обґрунтовує тезу, що сучасний інститут досудового слідства України пройшов досить складний та суперечливий шлях свого становлення й розвитку. Проведений аналіз історії вітчизняного законодавства, яке регулювало кримінальне судочинство у різні часи його становлення, надав можливість дійти висновку, що існування досудового слідства є історично визначеною необхідністю, спрямованою на вирішення основних завдань кримінального процесу. Дослідження правових норм, котрі визначали порядок проведення досудового слідства у різні історичні періоди, дозволило виділити три основні етапи його становлення й розвитку.
Перший етап — досудове слідство другої половини XIX — початку XX ст. (1864-1917 рр.). Він характеризувався тим, що Статут кримінального судочинства 1864 р. на буржуазно-демократичних засадах сформував кримінальний процес змішаної форми, для якого головним принципом було обов’язкове відокремлення судової влади від влади адміністративної та проголошення судових слідчих членами окружних судів.
Другий етап — досудове слідство Української Радянської Соціалістичної Республіки (1918-1991 рр.). Він характеризувався, до прийняття 20 вересня 1922 року КПК УРСР, пошуком шляхів та моделей створення радянського кримінального процесу. При цьому не виключалася можливість використання в нових умовах концептуальних ідей та нормативних досягнень вітчизняної судової системи другої половини XIX ст. У цей час дізнання набуває суто кримінально-процесуального характеру. Попереднє слідство перебуває у складі суду та органів юстиції. У період з 1922 по 1958 рр. простежується суттєве зближення дізнання й попереднього слідства, а органи попереднього слідства переходять із судового відомства в підпорядкування прокуратури. З часом і окремі органи виконавчої влади наділяються повноваженнями з провадження попереднього слідства. З 1958 до 1991 рр. досудове слідство пов’язується з законодавчим формуванням більш демократичного порядку провадження досудового слідства, а також системи органів, які його здійснюють, у вигляді, схожому з тим, який існує й сьогодні.
Третій етап — досудове слідство після отримання Україною незалежності (з 1991 р.). Шляхи реформування досудового слідства в незалежній Україні були визначені “Концепцією судово-правової реформи в Україні”, прийнятою Верховною Радою України 28 квітня 1992 року та Конституцією України 1996 р., положення яких стали орієнтирами для законодавчої діяльності в галузі вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Визначальними рисами цього періоду є демократизація досудового слідства та піднесення його значення, через обов’язковість провадження практично у всіх кримінальних справах, позбавлення органів дізнання повноважень щодо притягнення осіб як обвинувачених, і завершення досудового розслідування зі складанням обвинувального висновку й направленням справи до суду (1993 р.); збільшення системи органів досудового слідства (1998 р.); встановлення судового контролю за взяттям осіб під варту, проведенням окремих слідчих дій тощо (2001 р.).
Розділ 2 “Досудове слідство та органи, які його здійснюють в Україні” складається з двох підрозділів, у яких формулюється поняття й сутність досудового слідства, визначається перелік органів, що здійснюють досудове слідство, а також уточнюються їх кримінально-процесуальні функції з метою подальшого визначення змісту та спрямованості діяльності останніх.
У підрозділі 2.1. “Поняття, сутність і завдання досудового слідства в Україні” автор критично переосмислив висловлені в науковій літературі точки зору щодо визначення істотних ознак досудового слідства, його природи, місця в чинній кримінально-процесуальній системі України. Визначаються його цілі, завдання, значення з огляду на функціонування досудового слідства в межах загальної кримінально-процесуальної системи.
Результати аналізу структури кримінального процесу дають підстави стверджувати: досудове слідство є окремою формою досудового розслідування, що його здійснюють спеціальні посадові особи — слідчі. На сучасному етапі досудове слідство залишається єдиною легітимною формою досудового встановлення фактичних обставин у кримінальному судочинстві.
Автор вважає, що, згідно з чинним КПК України, досудове слідство як форма досудового розслідування за своєю суттю є діяльністю органів досудового слідства, котра здійснюється під наглядом прокурора й обмеженим контролем суду й полягає у збиранні, перевірці та оцінюванні доказів, вжитті інших заходів щодо встановлення обставин злочину; осіб, які його скоїли; характеру й розміру збитків, завданих злочином; виявлення та усунення обставин, що сприяли його скоєнню. Значення досудового слідства полягає в підготовці кримінальної справи для розгляду в суді, тобто в забезпеченні належного здійснення правосуддя.
Досягнення притаманних для досудового слідства цілей здійснюється на підставі його функціонального призначення та властивих тільки для нього завдань, що полягають у повному, всебічному та об’єктивному дослідженні всіх обставин кримінальної справи з метою вирішення питання про можливу передачу кримінальної справи стосовно обвинувачуваного до суду; забезпечення суду належними й достовірними доказами, достатніми для винесення законного, обґрунтованого й справедливого рішення та охорони громадянина від зловживання владою й помилок з боку органів дізнання та досудового слідства тощо.
У підрозділі 2.2. “Органи досудового слідства в Україні та їх функції” проаналізовано природу та зміст досудового слідства як одного з видів (форм) державної діяльності. Досліджено питання функціонального призначення органів досудового слідства, їх процесуальний статус.
Досудове слідство є самостійним видом державної діяльності, яку не можна звести лише до функцій органів суду, прокуратури та державного управління. Незалежно від відомчої підпорядкованості, слідчі органи в механізмі держави посідають окреме місце і мають самостійне значення.
Аналіз сучасного правового статусу органів досудового слідства дозволяє констатувати, що це є частка державного апарату, наділена функціями державно-владного характеру, має владну компетенцію, специфічні форми й методи діяльності, діючи за дорученням держави.
Логіка розвитку українського кримінального процесу дозволяє авторові визначити історично обумовленим існування слідчого апарату саме в системі органів виконавчої, а не судової чи законодавчої влади.
Поступове формування досудового слідства як самостійної галузі правоохоронної діяльності приведе до створення системи самостійних державних органів, поряд із такими, як органи правосуддя й прокуратури.
На підставі аналізу системи кримінально-процесуальних функцій робиться висновок, що функціональна структура кримінального процесу визначається його формою. В Україні історично склалася змішана форма кримінального процесу з досудовим провадженням та розглядом справи в суді. Систему ж основних кримінально-процесуальних функцій у кримінальному судочинстві України складають: розслідування, обвинувачення, захист і правосуддя. У цій системі органи досудового слідства є носіями функції досудового розслідування.
Розділ 3 “Перспективи розвитку досудового слідства та органів, які його здійснюють в Україні” складається з двох підрозділів, де досліджуються теоретичні й практичні питання вдосконалення організації та діяльності органів досудового слідства в Україні на сучасному етапі.
У підрозділі 3.1. “Організаційно-правові питання вдосконалення досудового слідства”, узагальнюючи визначені дисертантом проблеми діяльності досудового слідства в Україні, автор відзначає, що суттєвим недоліком наявної системи є роз’єднаність слідчих, їх підпорядкованість різним правоохоронним відомствам. Негативними наслідками цієї роз’єднаності є паралелізм і дублювання у їх діяльності, розпорошеність сил та засобів, суперечки з питань про підслідність, ускладнення аналізу причин злочинності, труднощі в узагальненні слідчої практики та вжиття заходів щодо її вдосконалення. Визначаючи місце слідчого апарату в системі державних органів, його організацію й структуру, автор дослідив організаційну побудову системи досудового слідства в таких країнах, як Росія, Казахстан, Німеччина, Франція. Комплексне вивчення досвіду розвитку загальнодержавних систем досудового слідства дозволяє дійти висновку, що слідчий апарат не може бути частиною прокуратури або органу дізнання. Недоцільним буде й повернення до інституту судових слідчих, який існував за Статутом кримінального судочинства 1864 року.
Дисертант доводить, що, виходячи з класичної для європейського континенту централізованої системи побудови правоохоронних органів, єдиним вищим органом у системі вітчизняних органів досудового слідства повинен стати Слідчий комітет, а систему органів досудового слідства України мають складати: Слідчий комітет України, управління Слідчого комітету України в Автономній Республіці Крим, управління Слідчого комітету України в місті Києві та Севастополі, управління й відділи Слідчого комітету України в областях, містах і районах. У слідчих підрозділах потрібно передбачити чітку спеціалізацію слідчих, котрі будуть ефективно здійснювати процесуальну діяльність під прокурорським наглядом і за умов, передбачених Конституцією України, судового контролю, який доцільно покласти на спеціально для цього утворених у судах загальної юрисдикції судових слідчих.
У підрозділі 3.2. “Нормативно-правове регулювання діяльності органів досудового слідства й перспективи його розвитку” аналізується сукупність нормативно-правових актів, у яких урегульоване зазначено коло питань. Для системи діяльності органів досудового слідства характерна наявність двох основних рівнів правового регулювання: законодавчого та іншого нормативного, включаючи й відомчий. Система нормативних актів законодавчого рівня правового регулювання цієї галузі ґрунтується на нормах Конституції (ІІ розділ). Основним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність органів досудового слідства, є Кримінально-процесуальний кодекс України, який закріплює загальні умови провадження досудового слідства, чим віддзеркалює характерні риси та особливості цього слідства. Окремі правові норми, котрі визначають особливість становища слідчого та інших суб’єктів кримінального процесу, або такі, що спрямовані на забезпечення слідчої діяльності, містяться в Законах України “Про прокуратуру”, “Про службу безпеки України”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та в деяких інших законодавчих актах. Особливе місце серед джерел кримінально-процесуального права посідають міжнародні нормативно-правові документи, міждержавні договори та угоди, ратифіковані Україною, а також Рішення Конституційного Суду України.
У межах дисертаційного дослідження автор детально проаналізував чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, зазначивши, що навіть після внесення до нього останнім часом значних змін і доповнень, за своєю побудовою, формально-декларативним визначенням більшості принципів та окремих інститутів, розмитістю нормативної регламентації він усе ж таки залишається на рівні первісної його сутності періоду 60-х років минулого століття.
Проведений аналіз засвідчує, що суттєвим недоліком системи нормативного регулювання діяльності органів досудового слідства є їх регламентація чисельними актами, що недостатньо пов’язані та узгоджені між собою й не мають чіткого механізму їх реалізації. В окремих випадках ці акти суперечливі. Тому, з огляду на ситуацію, що склалася на сьогодні, нагальною потребою є прийняття Закону “Про статус слідчого”, котрий би визначав роль та місце слідчого апарата в системі правоохоронних органів, його структуру та інші важливі питання.

ВИСНОВКИ
У висновках сформульовано основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:
1. Аналіз і систематизація історичних витоків становлення інституту досудового слідства дає підстави стверджувати, що на початку 60 х років XIX ст. у вітчизняному кримінальному судочинстві було створено попереднє, досудове слідство європейського типу, в основу якого була покладена демократична ідея відокремлення судової влади від влади адміністративної, з наданням першій слідчих повноважень та з покладанням на другу функцій дізнання, переслідування й розшуку. Після декількох років апробації на практиці (1860-1864 рр.) зазначена модель була остаточно закріплена в кримінально-процесуальному законодавстві (Статут кримінального судочинства 20 листопада 1864 року).
2. У розвитку вітчизняного досудового слідства сучасного типу виділяються три основні періоди: 1) досудове слідство другої половини XIX та початку XX ст. (1864-1917 рр.), так званий дореволюційній період; 2) досудове слідство Української Радянської Соціалістичної Республіки (1918-1991 рр.); 3) досудове слідство після отримання Україною незалежності, оскільки через органічну єдність досудового слідства і суб’єктів, які його здійснюють, з державою та її політикою, суттєві зміни у ньому, з моменту утворення фактично були обумовлені Жовтневою соціалістичною революцією 1917 року та розвалом колишнього Радянського Союзу й розбудовою незалежної України. Проте певних змін досудове слідство зазнавало й упродовж кожного з цих основних етапів свого розвитку і закономірності їх впливу є відчутними й важливими для його вдосконалення та формування нової системи органів досудового слідства.
3. Досудовому слідству в системі досудового розслідування України належить провідне місце, оскільки, на відміну від дізнання, воно є обов’язковим практично в усіх кримінальних справах.
4. Досудове слідство є самостійним видом державної діяльності, яку не можна звести до функцій, що їх би виконували органи суду, прокуратури та державного управління. У перспективі досудове слідство доцільно реформувати в окрему галузь правоохоронної діяльності та сформувати систему самостійних державних органів досудового слідства. Саме про це йдеться в Конституції України (ст.121) та її Перехідних Положеннях (ст.9).
5. Органи досудового слідства як частка державного апарату мають діяти за дорученням держави, бути наділені функціями державно-владного характеру, відповідною компетенцією, застосовувати специфічні форми й методи діяльності.
Логіка попередньої тези дозволяє констатувати об’єктивну доцільність формування слідчого апарату саме в системі органів виконавчої, а не судової влади. Хоча, поряд з фігурою слідчого — спеціальної посадової особи, яка відповідає певним вимогам (має вищу юридичну освіту і знання, вміння та навички з розслідування злочинів), слід увести посаду слідчого судді для здійснення судового контролю за провадженням досудового слідства.
6. Кримінально-процесуальна функція є визначеною законом діяльністю суб’єкта кримінально-процесуальних відносин, яка характеризується його рольовим призначенням, заснована на системі прав та обов’язків цього суб’єкта й цілком залежна від мети й завдань кримінального судочинства.
7. За сучасних умов відомчий слідчий під час кримінально-процесуальної діяльності одночасно виконує три основні функції кримінального процесу — обвинувачення, захист і вирішення справи, а слідчий повинен виконувати лише функцію досудового слідства.
8. З метою посилення ролі органів досудового слідства необхідним є: обов’язкове закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві функції досудового розслідування як самостійної функції кримінального процесу, у зв’язку з чим автор вважає доцільним доповнити статтю 16-1 КПК України новою частиною, виклавши її в такій редакції: “Функцію досудового розслідування здійснюють органи досудового слідства”. Необхідно також звільнення суб’єкта, котрий провадить досудове слідство, від обвинувальних функцій та сувора нормативна регламентація його процесуальної незалежності; законодавчий розподіл функцій між владними суб’єктами кримінального судочинства.
9. Створення єдиного Слідчого комітету забезпечить проведення єдиної кримінальної політики на всій території країни; виключить втручання в процесуальну діяльність не уповноважених на те законом осіб та органів, сприятиме зміцненню законності в діяльності правоохоронних органів, у тому числі органів досудового слідства.
10. Діяльність органів досудового слідства регулюється великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили. Центральне місце в механізмі правового регулювання діяльності органів досудового слідства посідають Конституція України, міжнародні документи й закони України. Основним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність органів досудового слідства, є Кримінально-процесуальний кодекс України. Але у всьому розмаїтті законодавчих актів немає закону, котрий би чітко визначив принципи, завдання, місце й роль діяльності органів досудового слідства. І таким має стати Закон “Про статус слідчого”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Солдатенко О.А. Сучасний стан інституту досудового слідства // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць / Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому національному університеті.— 2002.— №4.— С.126-132.
2. Солдатенко О.А. Вітчизняна історія створення та розвитку органів досудового слідства // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2002.— №1.— С.250-259.
3. Солдатенко О.А. Деякі аспекти вдосконалення форм закінчення досудового слідства // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2002.— №3.— С.185-190.
4. Солдатенко О.А. Реформування слідчого апарату у світлі вимог Концепції судово-правової реформи // Вісник Одеського юридичного інституту внутрішніх справ.— 2002.— №4.— С.149-153.
5. Солдатенко О.А. Забезпечення конституційних прав і свобод людини у кримінальному судочинстві // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини”. 11-12 грудня 2003 р. м.Запоріжжя: У 2 ч.— Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2003.— Ч.1.— С.177-180.
6. Солдатенко О.А. Реформування досудового слідства: сучасний стан та перспективи // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції “Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні”. Донецьк, 13 грудня 2002 року.— Донецьк: ДІВС, 2003.— С.88-94.
7. Солдатенко О.А. Окремі аспекти вдосконалення досудового слідства // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства”. 20 21 травня 2005 року. м.Запоріжжя: У 2 ч.— Запоріжжя: Юридичний ін т МВС України, 2005.— Ч.2.— С.130-135.

АНОТАЦІЯ
Солдатенко О.А. Досудове слідство в Україні: становлення та перспективи розвитку.— Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.— Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.
Дисертація є дослідженням, у якому на монографічному рівні вивчені актуальні правові, теоретичні й практичні аспекти організації та провадження досудового слідства.
У роботі з’ясовуються історичні передумови виникнення й розвитку вітчизняного досудового слідства. Розглянуті питання, пов’язані з поняттям, сутністю та процесуальним порядком провадження досудового слідства. Визначено місце досудового слідства в кримінальному процесі України й тенденції його розвитку. Проаналізовані й вивчені особливості функціонального призначення органів досудового слідства, їх правового статусу. Встановлено, що досудове слідство є специфічно самостійною галуззю державно-правової діяльності. Обґрунтовуються переваги створення нового правоохоронного органу — Слідчого Комітету України, який забезпечить проведення єдиної кримінальної політики на всій території країни. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства з деяких аспектів кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства.
Ключові слова: кримінально-процесуальна діяльність, досудове слідство, слідчий, функціональне призначення, правовий статус.

АННОТАЦИЯ
Солдатенко Е.А. Досудебное следствие в Украине: становление и перспективы развития. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза.— Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.
Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучены актуальные правовые, теоретические и практические аспекты организации и производства досудебного следствия в Украине.
В работе исследована история становления и развития института досудебного следствия, проанализировано уголовно-процессуальное законодательство некоторых зарубежных стран, рассмотрены вопросы, связанные с определением правового статуса и функционального назначения органов досудебного следствия.
На основе анализа правовой литературы, нормативно-правовых актов, материалов практической деятельности правоохранительных органов Украины уточнено понятие, цель, задания и значение досудебного следствия.
На основании анализа Конституции Украины, действующего уголовно-процессуального законодательства сформулирован вывод о том, что досудебное следствие является самостоятельным видом государственной деятельности. Независимо от своей ведомственной подчиненности следственные органы в механизме государства занимают особое место и имеют самостоятельное значение. В перспективе досудебное следствие должно быть сформировано в самостоятельную структуру правоохранительной деятельности.
Органы досудебного следствия представляют собой часть государственного аппарата; наделены функциями государственно-властного характера; имеют свою компетенцию, специфические формы и методы деятельности; действуют от имени государства. Каждый следственный орган прокуратуры, службы безопасности, внутренних дел и налоговой милиции является специальным, отдельным органом государственной власти, полномочия которого отражены в обязательных для выполнения всеми предприятиями, учреждениями и организациями, должностными лицами и гражданами постановлениях (ст.114 КПК Украины). Поскольку следователь является единоличным органом власти, то единым способом его формирования является назначения.
Логическое осмысление истории отечественного уголовного процесса позволяет выделить объективную закономерность формирования следственного аппарата именно в системе органов исполнительной, а не судебной власти.
Обосновывается вывод о том, что создание единого Следственного комитета обеспечит проведение на всей территории страны единой уголовной политики; воспрепятствует вмешательству в процессуальную деятельность не уполномоченных на то законом лиц и органов, и будет оказывать содействие укреплению законности в деятельности правоохранительных органов, в том числе органов досудебного следствия.
В работе получило дальнейшее развитие положение о том, что следователь является носителем одной уголовно-процессуальной функции — досудебного следствия (расследования).
Решение проблем современного отечественного досудебного следствия должно происходить в направлении усовершенствования, как организации досудебного следствия, так и его нормативной базы.
Ключевые слова: уголовно-процессуальная деятельность, досудебное следствие, следователь, функциональное назначение, правовой статус.

SUMMARY
Soldatenko O.A. Pretrial investigation in Ukraine: formation and trends of development.— Manuscript.
Dissertation for the candidate degree in Jurisprudence. Speciality 12.00.09 - Criminal process and criminalistics; judicial examination.— Kyiv National University of Internal Affairs, Kyiv, 2006.
Dissertation is the research in which the actual legal, theoretical and practical aspects of organization and realization of pretrial investigation is studied.
Historical preconditions of formation and development of native pretrial investigation is examined. The problems related to the concept, essence and procedural order of realization of pretrial investigation are analyzed. The place of pretrial investigation in criminal proceedings of Ukraine and the trends of its development are defined. Peculiarities of functional purposes of pretrial investigative organs and their legal status is analysed and researched. It is determined that pretrial investigation presents specific and independent branch of state-legal activity. The advantage of organizing of new law-enforcement organ — Investigation Committee of Ukraine which will provide the realization of unified criminal policy on all territory of country is proved. Suggestions concerning of improvement of current criminal procedural legislation of some aspects of criminal procedural activity of the pretrial investigation agencies of pretrial investigation are formulated.
Keywords: criminal procedural activity, pretrial investigation, investigator, functional purpose, legal status.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking