Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Еволюція структури й змісту права користування морем: теорія й практика

 

ШЕМЯКІН Олександр Миколайович

ЕВОЛЮЦІЯ СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРЕМ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Київ – 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівня-льного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України (м. Київ).

Науковий консультант
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України,
заслужений діяч науки і техніки України
ДЕНИСОВ Володимир Наумович,
завідувач відділу міжнародного права та порівняльного
правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького
Національної академії наук України

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор,
ВИСОЦЬКИЙ Олександр Федорович,
завідувач кафедри міжнародного приватного права
Міжнародного Соломонового університету

доктор юридичних наук, професор,
БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,
професор кафедри міжнародного права та іноземного законодавства Національної юридичної академії Украї-ни ім. Ярослава Мудрого

доктор юридичних наук, доцент,
МЕРЕЖКО Олександр Олександрович,
професор кафедри права Київського національного
лінгвістичного університету

Провідна установа
Інститут міжнародних відносин Київського національ-ного університету ім. Тараса Шевченка
Захист відбудеться "25" листопада 2005 року о 1430 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 в Інсти-туті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за ад-ресою: 01601, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адре-сою: 01601, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розіслано "24" жовтня 2005 року.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.І. ТАРАХОНИЧ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток міжнародного морського права свідчить про те, що практично в усіх сферах суспільних відносин, пов’язаних з використанням Світового океану, існує значний масив принципів і норм, дотримання яких є необхідною умовою існування земної цивілізації. Ці правила поведінки держав та міжнародних організацій знаходять свій вияв у міжнародних нормативних актах, прийнятих під егідою і в рамках ООН та її спеціалізованих установ, насамперед Міжнародної морської організації (IMO), Міжнародної організації праці (ILO), Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO) та ін. Значна роль у вирішенні правових проблем Світового океану належить й міжнародним неурядовим організаціям, які також беруть активну участь у розробці проектів нормативних актів, перш за все, це Міжнародний морський комітет (CMI), Консультативний комітет із запобігання забруднення моря нафтою (ACOPS), Балтійська та міжнародна морська рада (BIMCO), Об’єднання асоціацій судновласників Європейського Союзу (ECSA), Міжнародна асоціація судновласників Чорноморського регіону (BINSA).
Складність і розгалуженість системи нормативного регулювання у сфері використання Світового океану, її динамічність і здатність вбирати в себе нові явища, створює нагальну потребу в теоретичному осмисленні стану сучасного міжнародного морського права та встановленого ним правового порядку. У свою чергу, вивчення й узагальнення розвитку системи цього порядку дозволяє визначити перспективи його подальшої еволюції у напрямку створення для всіх держав рівноправних та сприятливих умов користування морем. Необхідність цього обумовлена й тим, що у 2004 році минув десятирічний термін, передбачений статтею 312 Конвенції ООН з морського права 1982 року (далі Конвенція ООН 1982 р.), коли кожна держава-учасниця може запропонувати Генеральному секретарю ООН внести до неї поправки.
Актуальність дослідження зумовлена також необхідністю подальшого зміцнення правових засад діяльності України у Світовому океані, яка, маючи вигідне географічне місце розташування з довжиною морських кордонів понад 1000 морських миль і розвинену морську інфраструктуру, може значно розширити свою діяльність у таких сферах, як транспортне використання морських шляхів, розробка живих морських та мінеральних ресурсів, охорона морського середовища, проведення морських наукових досліджень та ін. Разом з тим, умови розвитку України як незалежної держави вимагають пристосування багатьох положень міжнародного морського права до формування власної міжнародно-правової позиції, перш за все у стосунках з сусідніми морськими державами – Російською Федерацією, Румунією, Туреччиною, Болгарією, Грузією.
Існує чимало теоретичних досліджень вітчизняних і особливо зарубіжних вчених, присвячених правовим проблемам використання Світового океану. Зокрема, певні правові аспекти користування морем розглядалися в роботах Г.О. Анцелевича, О.Ф. Висоцького, В.Н. Гуцуляка, В.В. Демиденка, Є.В. Додіна, І.В. Дмитриченка, Г.Г. Іванова, О.В. Іщенка, А.Л. Колодкіна, В.М. Корецького, С.О. Кузнєцова, М.І. Лазарева, С.В. Молодцова, В.М. Прусса, О.А. Радзівілла, А.В. Сидоренка, Л.Д. Тимченка, Ю.С. Шемшученка, О.А. Щіпцова та ін. Проте практика держав у сфері використання моря все більше вступає у протиріччя з конвенційними нормами міжнародного морського права, що зв’язано з інтенсифікацією різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізацією міжнародних відносин в цілому. Саме дослідження цих змін у правовому порядку Світового океану становить сьогодні вузлові проблеми розвитку міжнародного морського права, які мають велике практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям даної роботи є складовою фундаментальних досліджень з міжнародного морського права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а саме теми "Сучасні тенденції розвитку міжнародного права та їх вплив на міжнародно-правову доктрину та практику України" (номер державної реєстрації 0102U007076), а також пов’язаний з виконанням плану науково-дослідної роботи кафедри морського права Одеської національної морської академії: "Розробка, обґрунтування комплексних теоретичних проблем правового регулювання безпеки мореплавства і рятування на морі та використання досягнутих результатів у процесі підготовки фахівців морського флоту" (номер державної реєстрації 0196U010326); "Комплексні теоретичні проблеми правового регулювання забруднення морського середовища" (номер державної реєстрації 0198U001690); "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (номер державної реєстрації 0102U002187). Автор дисертаційного дослідження був науковим керівником зазначених тем по кафедрі морського права Одеської національної морської академії.
Напрям даної роботи віднесено до пріоритетних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких інститутів Одеської області, спрямованих на виконання державної Програми "Регіональна ініціатива" з питань формування та здійснення морської політики України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сучасних тенденцій еволюції міжнародного морського права, які впливають на зміни структури та змісту правового порядку в Світовому океані.
Для досягнення поставленої мети у роботі визначені такі основні завдання:
визначити й обґрунтувати особливості сучасної системи права користування морем в міжнародному морському праві;
обґрунтувати специфіку методології права користування морем, визначивши критерії класифікації морських просторів;
з’ясувати фактори та тенденції, що обумовлюють зміни структури та змісту правового режиму існуючих категорій морських просторів у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин;
встановити сфери права користування морем, які потребують подальшої кодифікації;
узагальнити сучасну теорію і практику імплементації норм міжнародного права у внутрішнє право держав, що стосується сфери використання морських просторів;
проаналізувати участь України в кодифікації міжнародного морського права та ступінь виконання нею конвенційних зобов’язань;
з’ясувати сучасні проблеми права користування морськими просторами Чорноморсько-Азовського басейну та визначити шляхи формування міжнародно-правової позиції України для їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що склалися і розвиваються у сфері використання Світового океану і морського дна.
Предмет дослідження становить систему принципів і норм міжнародного морського права та їх еволюційний розвиток в умовах інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин.
Методи дослідження обумовлюються метою та завданнями дисертаційної роботи. В основу методології покладено синтез загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що знайшли своє широке застосування в сучасній науці міжнародного права. Водночас в роботі використана методологія, що віддзеркалює специфіку науки міжнародного морського права як окремої галузі міжнародного права. В першу чергу, в даній роботі застосовано загальнонауковий метод системного аналізу. Цей метод використано в процесі визначення складових права користування морем, що становить особливий правовий порядок і якому притаманна власна структура та зміст, які обумовлюють тенденції подальшого розвитку цього порядку. При висвітленні питань про правомірності включення окремими державами-учасниками Конвенції ООН 1982 р. тих або інших правових норм у своє внутрішнє право застосовувався аксіоматичний або дедуктивний метод дослідження. У свою чергу, метод сходження від конкретного до абстрактного дозволив більш, чітко окреслити й конкретизувати проблеми розвитку сучасного міжнародного морського права. Соціологічний метод використовувався при аналізі діяльності міжнародних організацій, ефективності розроблювальних під їх егідою конвенцій, договорів і угод, а також прийнятих їх органами резолюцій. Даний метод дозволив не лише підійти до вирішення багатьох традиційних проблем міжнародного морського права, але й визначити ряд нових, зокрема, проблеми десятирічного строку подання документів у Комісію з кордонів континентального шельфу для встановлення його межі понад 200 морських миль. Порівняльний метод застосовувався для зіставлення подібних об’єктів пізнання, що існують як одночасно, зокрема, сучасні категорії морських просторів зі змішаним правовим режимом, так і тих явищ які, відокремлені певним часом, наприклад, відношення до піратства, або концепції "відкритого" і "закритого" моря, концепції "територіальності судна" тощо. В роботі використано також статистичний метод дослідження, зокрема, в питаннях, що стосуються ратифікації державами міжнародних конвенцій, договорів та угод, аналізу внутрішніх нормативних актів відносно ширини територіального моря і континентального шельфу тощо. В процесі дослідження зазначених проблем широко використовувався й формально-юридичний метод, завдяки якому показана правова природа змін в структурі й змісті права користування морем, що вимагає подальшої його кодифікації, а також систематизовано та узагальнено отримані наукові результати.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є першим в такому напрямі у вітчизняній науці міжнародного права комплексним дослідженням засад права користування морем у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин.
Наукова новизна дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях:
визначено міжнародне морське право як відкриту складну динамічну систему принципів та норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в процесі використання Світового океану і морського дна як загального надбання людства;
показано, що відкритість системи міжнародного морського права обумовлена її взаємозв’язком з іншими системами та окремими їх елементами (іншими галузями міжнародного права, внутрішнім морським правом держав, міжнародним приватним морським правом тощо), її складність виявляється як у системності складових елементів, так і наявності розгалужених багаторівневих зв’язків цих елементів, а динамічність – визначається здатністю її до самоорганізації та спроможністю змінюватися в процесі глобалізації світу;
доведено, що поведінка учасників правовідносин, що виникають в процесі використання Світового океану і морського дна, прямою мірою залежить як від рівня розвитку міжнародного морського права, так і наявності дієвих механізмів реалізації його положень у внутрішньому праві держав та контролю за їх виконанням;
встановлено, що відповідні резолюції та циркуляри Міжнародної морської організації, яка є основною спеціалізованою структурою в системі права користування морем, мають статус обов’язкових норм;
доведено, що Міжнародна морська організація поступово набуває ознаки міжнародної морської адміністрації, яка здійснює відповідні права держав у сфері забезпечення безпеки мореплавства та запобігання забруднення морського середовища;
встановлено, що правовий статус кожного з морських просторів залежить не лише від поширення на нього суверенних прав держави, але й у відповідних випадках міжнародно-правової позиції держави стосовно даного простору та внутрішнього права;
визначено, що проблеми класифікації та делімітації морських просторів в Чорноморсько-Азовському басейні пов’язані з трьома основними факторами: природним розвитком суспільства та розширенням масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів; географічними особливостями Чорноморсько-Азовського басейну (малий розмір, замкнутість басейну тощо); перерозподілом інтересів у цьому регіоні в зв’язку з розпадом СРСР і появою на його території нових незалежних держав, в тому числі України;
визначено, що вирішення проблем розмежування континентальних шельфів та виключних економічних зон України й Румунії повинно базуватися на тріаді принципів: двосторонній угоді; рівновіддаленості; та особливих обставинах (історичні й економічні підстави, складна конфігурація берегової лінії та розміри Чорного моря, довжина берегової лінії кожної з держав, розміри їх сухопутних територій і чисельність населення та права острова Зміїний на такі категорії морського простору як територіальне море, виключна економічна зона, континентальний шельф тощо);
доведено, що з позиції національних інтересів, відносно делімітації Азовського моря, Україна повинна виходити з концепції історичних внутрішніх вод, які мають бути розмежовані з Росією шляхом укладення угоди про встановлення морського кордону між двома державами;
обґрунтовано, що поєднання в Конвенції ООН 1982 р. інтересів відповідних держав з різною структурою континентального шельфу (в геологічному розумінні) сприяло встановленню в міжнародному морському праві двох різних його правових режимів: одного для континентального шельфу в межах 200 морських миль, що виміряються від вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря, та другого для континентального шельфу за межами цього району (від 200 до 350 морських миль);
визначено, що основу поняття "протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства", яке широко застосовується в Конвенції ООН 1982 р., складають два елементи: географічний, що відображає особливості розташування протоки (наявність альтернативного проходу та його зручність для судноплавства) у взаємозв’язку з правовою кваліфікацією (сухопутні території, що розмежовує протока, та категорії морського простору, що з’єднує протока); та функціональний, що визначає значимість і практику використання протоки для між народного судноплавства;
аргументовано, що встановлення Туреччиною національних правил проходу Чорноморських проток суперечить положенням ряду норм міжнародного права і дає цій країні певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій, і тому, виходячи з національних інтересів України, необхідно проводити політику, спрямовану на перегляд положень Конвенції про протоки 1936 р.;
визначено, що в сучасній доктрині міжнародного морського права стосовно правового регулювання судноплавства в "міжнародних каналах" закладено два взаємопов’язаних між собою принципи: принцип територіального суверенітету та принцип свободи морських сполучень, які мають знайти закріплення в міжнародних конвенціях або національних нормативних актах;
доведена необхідність дотримання принципу примату міжнародного права з метою усунення відхилень в застосуванні у внутрішньому праві України ряду положень міжнародного морського права, зокрема, неприпустимості встановлення певних категорій морських просторів в Азовському морі й визначення їх правових режимів, а також в питаннях забезпечення безпеки мореплавства й запобігання забруднення морського середовища;
обґрунтовано, що подальший розвиток міжнародної системи права користування морем у перспективі має відбуватися шляхом: розв’язання старих проблем, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити (насамперед, розширення кола учасників Конвенції ООН 1982 р. та інших спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень, приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права, створення ефективної системи міжнародного контролю, розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, зокрема, з реєстрації морських торговельних суден, "безквиткових пасажирів" тощо); вирішення нових проблем, обумовлених необхідністю запобігання протиправним діям у сфері безпеки міжнародного судноплавства, тероризму, забрудненню морського середовища та охороні життя людини на морі тощо.
Практичне значення отриманих результатів пов’язано з теоретичною значимістю роботи, в якій проведено комплексний аналіз відкритої складної динамічної системи сучасного міжнародного морського права й розроблено пропозиції щодо шляхів її удосконалення.
Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, знайшли своє практичне застосування при розгляді ряду проблем, насамперед тих, що стосуються делімітації континентального шельфу й виключної економічної зони України, визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки, островів Зміїний і Тузла, проблем, пов’язаних з реєстрацією морських торговельних суден. З цих питань автор входив до складу робочих груп Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, Вищого арбітражного суду України та органів прокуратури або залучався до їх роботи.
Матеріали, висновки та пропозиції використовуються на факультеті морського права Одеської національної морської академії при викладанні таких дисциплін, як "Міжнародне морське право", "Міжнародне приватне морське право", "Морське право України", "Правові основи діяльності морського судна", "Правове забезпечення судноплавства", "Правове забезпечення безпеки мореплавства" та ін.
Результати роботи також можуть бути використані органами законодавчої і виконавчої влади України при підготовці проектів нормативних актів, так само як і органами державного управління морегосподарським комплексом України, тобто всіма тими, хто формує і здійснює морську політику України.
Матеріали, положення і висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти більш глибокому розумінню правових, політичних та економічних процесів, що відбуваються в сучасній період. Вони можуть активізувати подальший інтерес до правових проблем Світового океану, сприяючи розширенню наукових досліджень у цій сфері та створенню освітніх програм для юридичних і морських навчальних закладів України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших авторів, на які обов’язково зроблено посилання.
У співавторстві опубліковано один розділ колективної монографії обсягом 2,1 авт. аркуша (Концепція створення морського законодавства України // Суверенітет України і міжнародне право. – Київ: Манускрипт, 1995. – С. 241–257). Здобувач особисто є автором 0,9 авт. аркуша цього розділу. Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні процесів систематизації морського законодавства України та їх обґрунтуванні.
У співавторстві опубліковано одну колективну монографію обсягом 9,3 авт. аркуша (Пиратство, терроризм, мошенничество на море (правовые аспекты). – Одесса: Бахва, 1996. – 144 с.). Здобувач особисто є автором 3 авт. аркуша цього розділу. Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні процесів міжнародно-правової регламентації боротьби з піратством на морі та систематизації й обґрунтуванні здобутих результатів.
У співавторстві опубліковано також п’ять наукових статей (Чи забезпечує державний нагляд безпеку торговельного мореплавства // Право України. – 1998. – № 1. – С. 104–106.; Про делімітацію континентального шельфу між Україною та Румунією // Право України. – 1998. – № 9. – С. 85–88.; Міжнародно-правові принципи і норми безпеки торгового мореплавства / Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ: Ін Юре, 1998. – С. 266–272.; Міжнародно-правові основи режиму континентального шельфу України // Право України. – 2002. – № 3. – С. 158–161.; Імплементація міжнародних норм і стандартів у сфері використання Світового океану: деякі сучасні проблеми // Право України. – 2004. – № 4. – С. 142–145). Не менше половини обсягу кожної з них є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у визначення мети, систематизації матеріалу, підготовці тексту та формулювання висновків.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на міжнародних, регіональних і національних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах: Науково-практична конференція "Правова система України: теорія і практика" (Київ, 7–8 жовтня 1993 р.; тези опубліковані); Науково-практична конференція "Концепція розвитку законодавства України" (Київ, травень 1996 р.; тези опубліковані); Друга міжнародна науково-практична конференція з удосконалювання системи санепіднагляду на транспорті (Іллічівськ, 8–10 вересня 1999 р.; доповідь опублікована); Друга спільна конференція Міжнародної асоціації судновласників чорноморського басейну й Асоціації суднобудівників і судноремонтників чорноморського регіону (Одеса, 7–9 жовтня 1999 р.; доповідь опублікована); Міжнародний семінар "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (Одеса, 14–17 листопада 2001 р.; доповідь опублікована); Міжнародна конференція, присвячена 20-річчю прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року (Москва, 26–28 червня 2002 р.; доповідь опублікована); Перша міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 18–20 вересня 2002 р.; доповідь опублікована); Всеукраїнський науково-практичний семінар "Міжнародне співробітництво й інтеграція в сфері освіти по підготовці фахівців митної служби і юристів, що працюють у сфері торговельного мореплавства" (Одеса, 3–4 грудня 2002 р.); Міжнародна науково-методична конференція "Римське право і сучасність" (Одеса, 6–7 грудня 2002 р.; доповідь опублікована); Міжнародна науково-практична конференція присвячена 5-річчю Інституту морського права (Санкт-Петербург, 16–17 вересня 2003 р.); Міжнародна наукова конференція "Сучасне судноплавство і морська освіта" (Одеса, 14–15 квітня 2004 р.; доповідь опублікована); Друга міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 22–23 квітня 2004 р.; доповідь опублікована); Шоста міжнародна виставка-симпозіум по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі (Одеса, 2–5 вересня 2004 р.; доповідь опублікована); Щорічні науково-практичні конференції, що проводяться в Одеській національній морській академії (Одеса, квітень 1993–2005 роки; тези опубліковані).
Дисертація обговорювалася на засіданні відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та рекомендована до захисту.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у понад 60-ти наукових публікаціях, в тому числі: 2-х індивідуальних монографіях і 3-х колективних монографіях; 34-х статтях у фахових й інших виданнях, 6-ть з яких у співавторстві; 8-ми збірниках наукових тез і доповідей конференцій, симпозіумів, семінарів; та 2-х власних навчальних посібниках і 8-ми колективних навчальних і навчально-методичних виданнях. Загальний обсяг опублікованих по темі дисертації праць становить понад 110 авт. аркушів.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 6-ти розділів, що включають 28 підрозділів, висновків, списку джерел з 512-ти найменувань на 57-ми сторінках та двох додатків на 35-ти сторінках. Загальний обсяг дисертації – 430 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими, програмами, планами, темами; визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет, а також методи дослідження; наводиться інформація про наукову новизну дисертації, практичне значення отриманих результатів, а також рекомендацій щодо їх використання; наводиться інформація про апробацію результатів дисертації, характер публікацій, в яких висвітлені основні результати дослідження, а також відомості щодо структури й обсягу роботи.
Перший розділ "Політико-правові передумови формування сучасної методології права користування морем" присвячений аналізу генезису права користування морем як специфічної складної відкритої динамічної системи.
Системний підхід, як напрямок методології наукового пізнання і соціальної практики дозволив спрямувати дисертаційне дослідження на розкриття цілісності об’єкта, виявлення різноманітних типів зв’язків як між елементами цієї системи, так і з іншими відкритими системами та їх елементами.
В процесі аналізу генезису системи права користування морем було визначено три періоди її розвитку: перший період до середини XIX сторіччя; другий – кінець XIX перша половина XX сторіччя; третій – обумовлений кодификацією міжнародного морського права під егідою ООН. Саме ці періоди, обумовлені найбільш виразними системоутворюючими властивостями, заклали основу формування структури та змісту сучасної системи права користування морем.
Так, в античний період та раннє середньовіччя в основі системоутворюючих властивостей було прагнення забезпечити головним чином приватні або корпоративні інтереси, пов’язані з морською торгівлею, то й складовими елементами цієї системи виступали в основному правила, які, хоча і не були санкціоновані будь-якою суверенною владою, але добровільно визнавалися купцями і торговцями всіх націй.
В період становлення в Європі суверенних держав міжнародні відносини піднялися на принципово новий рівень свого розвитку. В галузі використання Світового океану на перший рубіж поступово виходять публічні, державні інтереси. Відкриття нових земель, бурхливий розвиток мореплавства й міжнародної торгівлі поставили питання про панування на морі. В цей період виникли нові принципи, серед яких визначальне місце зайняв принцип свободи відкритого моря, який, заклав основу для користування морем.
Створення ООН як міжнародної організації, діяльність якої спрямована на підтримку і зміцнення миру, безпеки і розвиток співробітництва в усіх галузях міжнародних відносин, створили передумови для формування нової системи права користування морем. Як сказано в преамбулі всеосяжної універсальної Конвенції ООН 1982 р. її основна мета полягає в прагненні "врегулювати у дусі взаєморозуміння і співробітництва всі питання, що стосуються морського права". Це пов’язано з такими факторами, як: розвиток і розширення сфери діяльності людини у Світовому океані та на морському дні; кодифікація та прогресивний розвиток норм міжнародного морського права; створення ефективної системи правил поведінки; прагнення усунути застарілі й неефективні норми права, а також ліквідувати пробіли і вирішити у цій галузі колізії.
Четвертий підрозділ присвячений визначенню методології класифікації морських просторів, в основі якої був покладений метод системного аналізу. В результаті доведено що в правовому аспекті Світовий океан не однорідний, його простори складаються з окремих елементів (категорій морських просторів), правовий режим яких регламентується багатьма обов’язковими і факультативними міжнародними актами. Прийняття цих актів в одних випадках віднесено до компетенції міжнародних організацій та їх органів, а в інших – до компетенції держав, а у третіх – як тих, так й інших. Саме компетенція суб’єктів, що формують систему правових норм тієї або іншої категорії водного простору, обумовлює виділення трьох груп категорій морських просторів: простори, що входять до складу державної території та мають національно-правовий режим; простори з міжнародно-правовим режимом; простори зі змішаним режимом. Однак така класифікація не позбавлена недоліків, тому що не враховує специфіки окремих морських просторів, таких, як протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства, морські канали, "замкнуті або напівзамкнуті моря" тощо. В роботі обґрунтовується доцільність виділення цих категорій водних просторів в самостійну групу – простори зі спеціальним правовим режимом. Такий підхід дозволяє уникнути лінійності в побудові системи права користування морем і допомагає певному сприйняттю сучасних проблем правового режиму морських просторів та визначенню шляхів їх вирішення.
Виділення чотирьох основних груп морських просторів, сприяло розробці цілісної системи функціонально пов’язаних між собою елементів, що дозволило, з одного боку, чітко визначати правову природу кожної із зазначених груп і встановити спільні ознаки категорій морських просторів в середині групи, а з іншого – розбіжності як між самими групами, так і морськими просторами в середині однієї групи. Це дало змогу критично підійти до концептуальних положень ряду авторів, які виходять, зокрема, з позиції "обмеженого суверенітету" прибережної держави в територіальному морі чи архіпелажних водах, або можливості встановлення всередині певної категорії морського простору інших категорій, що належать як до одної, так і до різних груп. Так, стосовно пропозицій про встановлення в Азовському морі, яке за своєю правовою природою є історичними внутрішніми водами, територіальних морів і виключних економічних зон Росії та України.
Другий розділ роботи "Генезис структури й змісту права користування морськими просторами з національно-правовим режимом" складається з шести підрозділів, в яких висвітлюються проблеми категорій морських просторів, що входять до складу державної території (внутрішні води, територіальне море, архіпелажні води).
Так, перші три підрозділи присвячено саме внутрішнім морським водам, і, в них, зокрема, розглядається правова природа та склад внутрішніх морських вод, їх правовий режим та порядок перебування там морських суден, а також контроль держави порту в сфері судноплавства.
Шляхом застосування порівняльного, історичного і формально-юридичного методів проведено аналіз генезису інституту внутрішніх морських вод. Це дозволило, в першу чергу, уточнити поняття внутрішніх морських вод, під якими слід розуміти води, що входять до складу суверенної території прибережної держави і розташовані: у континентальних і острівних держав (не держав-архіпелагів) – у бік берега від вихідних ліній територіального моря; у держав-архіпелагів – у бік берега від замикаючих ліній внутрішніх вод. В цій дефініції акцент робиться на внутрішні води держав-архіпелагів, що дає можливість запобігти ототожненню у внутрішньому праві таких держав понять архіпелажних і внутрішніх вод. Це повинно сприяти вирішенню проблем правового режиму використання архіпелажних вод в першу чергу – стосовно права транзитного і архіпелажного проходів іноземних суден в цих водах.
Незважаючи на те, що питання складу внутрішніх вод вирішуються виключно національним законодавством, аналіз внутрішніх державних актів у цій сфері дозволяє дійти висновку, що у світовій практиці склався більш-менш однаковий підхід стосовно цієї проблеми. Це обумовлюється необхідністю врахування норм міжнародного права і світової практики, спрямованих на створення максимально сприятливих умов для міжнародного судноплавства і розвитку економічного співробітництва з іншими державами.
Відкриваючи свої морські порти для заходу іноземних суден і приймаючи заходи, спрямовані на "полегшення торговельного мореплавства", прибережна держава здійснює ряд різних видів контролю (санітарний, прикордонний, митний, контроль у сфері забезпечення безпеки мореплавства та запобігання забруднення морського середовища). Усі вони здійснюються державами або в силу їх права, що випливає із суверенітету і поширюється на внутрішні води, або (та) в силу зобов’язань, що містяться в ряді джерел міжнародного морського права.
Наступні два підрозділи присвячено генезису інституту терторіального моря. Зокрема четвертий – становленню й розвитку цього інституту, а п’ятий – проблемам права мирного проходу іноземних суден в територіальному морі прибережної держави, яке передбачено Конвенцією ООН 1982 р.
Аналіз генезису інституту територіального моря дозволив дійти висновку, що в основу сучасної концепції даної категорії морського простору закладено ідею природного продовження сухопутної території прибережної держави, яка була властива ще для античного періоду, однак здобула свого найбільш динамічного розвитку лише у XIX–XX століттях, коли почалися перші кодифікаційні спроби щодо встановлення правового статусу цього прибережного морського поясу.
Максимальна ширина територіального моря в 12 морських миль вперше на міжнародно-договірному рівні була встановлена в Конвенції ООН 1982 р. Спроби обґрунтувати "часткове" вирішення цієї проблеми в Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., а також дотримання думки про те, що це є нормою звичаєвого, а не договірного міжнародного морського права є необґрунтованими, що підтверджується діями ООН та практикою держав стосовно встановлення зовнішньої межі територіального моря.
Аналіз внутрішніх актів держав і двосторонніх угод свідчить, що однією з найскладніших проблем при делімітації кордонів територіального моря є принципи вибору вихідних ліній (нормальних, прямих, архіпелажних), які є базисом не лише для встановлення бокових і зовнішніх кордонів територіального моря, але й всіх інших категорій морських просторів. Неналежне їх проведення є причиною виникнення багатьох спорів з делімітації кордонів, не лише територіального моря, а й виключної економічної зони та континентального шельфу.
Шостий підрозділ присвячено генезису інституту архіпелажних вод, основу якого становить концепція "нероздільного зв’язку землі, води та народу", а також проблемам правового режиму цієї категорії морського простору.
На основі аналізу положень Конвенції ООН 1982 р., а також внутрішніх нормативних актів держав-архіпелагів, звертається увага на те, що в цій сфері є значна кількість проблем. Більшість держав-архіпелагів, включаючи ті, що виступали ініціаторами виділення архіпелажних вод у самостійну категорію водного простору, і ратифікували Конвенцію ООН 1982 р. не привели своє внутрішнє право у відповідність її нормам. Перш за все щодо права мирного і Архипелажного проходів іноземних суден в архіпелажних водах. Так, Філіппіни при ратифікації Конвенції, у своїй заяві визначили свою міжнародно-правову позицію заявивши, що "концепція архіпелажних вод є аналогічною концепції внутрішніх вод за Конституцією Філіппін і виключає право іноземних суден на транзитний прохід з метою міжнародного судноплавства через протоки, що з’єднують ці води з економічною зоною або відкритим морем". Ряд інших держав-архіпелагів, навіть не згадують у своєму внутрішньому праві про архіпелажні води, розглядаючи їх як свої внутрішні води не надаючи права мирного та архіпелажного проходу іноземним суднам. До таких належать Тонга, Фіджі та ін.
Право мирного проходу через архіпелажні води, визнане Конвенцією ООН 1982 р., за своєю сутністю і правовою природою аналогічно праву мирного проходу суден через територіальне море прибережної держави. У той самий час для шляхів, які є звичаєвими для міжнародного судноплавства і знаходяться у межах архіпелажних вод і територіального моря держави-архіпелагу, Конвенція встановлює режим архіпелажного проходу, який за своєю правовою природою відповідає режиму транзитного проходу в протоках, що використовуються для міжнародного судноплавства. Однак через географічні особливості цих вод і принципову відмінності в їх призначенні ці правила повинні застосовуватися mutatis mutandis.
Третій розділ "Компромісний характер формування структури й змісту права користування морськими просторами зі змішаним правовим режимом" містить аналіз інститутів таких категорій морських просторів, як виключна економічна зона, прилегла зона та континентальний шельф.
Завдяки аналізу різних ідей і концепцій зародження й становлення сучасних інститутів морських просторів зі змішаним правовим режимом, можна дійти висновку про їх компромісний характер. Саме так вони розглядалися на III Конференції ООН з морського права, і на сьогодення продовжують породжувати велику кількість проблем, пов’язаних з їх делімітацією та правовим режимом використання. Це підтверджується, як значною кількістю заяв, які були зроблені по цих категоріях, під час підписання, ратифікації чи приєднанні держав до Конвенції 1982 р., так і тематикою тих спорів, які розглядалися Міжнародним судом ООН і Міжнародним трибуналом з морського права. Так, заяви з різних проблем виключної економічної зони зробили 27 держав, континентального шельфу – 13, прилеглої зони – 6. Аналіз цих заяв дозволив з’ясувати нині існуючі загальні проблеми цих категорій морських просторів і визначити, що більшість з них пов’язана саме зі спробами пошуку компромісу, і як наслідками цього недостатнім проробленням окремих питань в Конвенції ООН 1982 р.
Розглядання проблем інституту виключної економічної зони у першому підрозділі починається зі спроби дати відповідь на питання, чи є вона – простором sui generis чи зоною altum mare?
Уточнено визначення виключної економічної зони як самостійною категорії міжнародного морського права, а саме зазначено, що це морський район, який знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, та підпадає під специфічний правовий режим, згідно з яким права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регламентуються відповідними положеннями міжнародного морського права. У цій дефініції привертається увага на те, що положення сучасного міжнародного морського права, на наш погляд, дають всі підстави вважати виключну економічну зону самостійною категорією морського простору.
Правовий режим виключної економічної зони розглянуто у другому підрозділі. Вона певною мірою пов’язана саме з розумінням прибережними державами правового статусу цієї категорії морського простору. У виключній економічній зоні прибережна держава має суверенні права з метою розвідки, розробки, збереження і керування природними ресурсами; а також здійснює юрисдикцію з таких питань, як створення і використання штучних островів, проведення морських наукових досліджень, захист і збереження морського середовища. Ці права надані прибережній державі положеннями Конвенції ООН 1982 р. можуть породжувати два види правомірних дій з боку прибережної держави: прийняття необхідних внутрішніх нормативних актів щодо питань, віднесених до її компетенції, а також застосування необхідних заходів для забезпечення дотримання цих нормативних актів.
Невизначеність правового статусу виключної економічної зони і надання прибережній державі лише певної групи прав породжує ряд проблем, що є характерними як для держав, що виступають з позиції визнання виключної економічної зони зоною sui generis, так і тих, що дотримуються точки зору, згідно з якою ця зона є лише частиною відкритого моря. При цьому, як правило, і ті й інші держави не торкаючись проблеми правового статусу виключних економічних зон у своєму внутрішньому праві, вирішують питання власних прав і юрисдикції в цих зонах лише шляхом їх конкретного переліку. Такий підхід відзначається в Законі "Про виключну (морську) економічну зону України" 1995 р., ст. 4 якого містить перелік суверенних прав і сфер юрисдикції України в цій зоні, а ст. 6 – перелік прав й обов’язків інших держав у виключній економічній зоні України.
Як свідчить аналіз законодавчої і судової практики, такий підхід породжує значні проблеми. По-перше, це стосується свободи судноплавства у виключній економічній зоні іноземних рибальських суден, бо надання права плавання таким суднам у цій зоні у внутрішніх нормативних актах держав часто ставиться в залежність від виконання ними ряду умов: складання по-похідному знаряддя промислу; повідомлення про прохід через виключну економічну зону іноземних суден з уловом, законно добутим в економічній зоні третіх країн; підтвердження факту законності улову, що знаходиться на борті судна тощо. По-друге, це проблема плавання військових суден в цій зоні та проведення навчань із застосуванням зброї. Саме занепокоєність з цих питань призвела до того, що ряд держав в процесі ратифікації Конвенції 1982 р. зробило заяви про неправомірність проведення у виключній економічній зоні військових маневрів з використанням зброї або вибухових речовин без згоди на те прибережної держави. Такі заяви були зроблені в заявах Бангладеш, Бразилії, Німеччини, Індії та ін.
Підрозділ третій присвячений аналізу генезису інституту прилеглої зони й перспективам його подальшого розвитку. Запропоновано уточнити дефініцію цієї категорії водного простору, під якою слід розуміти морський пояс (частину виключної економічної зони), що безпосередньо прилягає до територіального моря, шириною до двадцяти чотирьох морських миль, відлічуваних від базових ліній, які використовуються для виміру ширини територіального моря (нормальні та прямі вихідні лінії, архіпелажні лінії). Отже, прилегла зона – є лише частиною виключної економічної зони, тому її правовий режим складається з двох груп правил, одна з яких стосується безпосередньо виключної економічної зони, а друга – прилеглої зони. Базисом для відліку її ширини можуть бути у континентальних та острівних держав (не держав-архіпелагів) як нормальні, так і прямі вихідні лінії, а у держав-архіпелагів – архіпелажні лінії.
Право контролю прибережної держави за іноземними суднами у прилеглій зоні згідно Конвенції ООН 1982 р. існує у двох видах. Перший – у вигляді контролю з метою запобігання порушенню митних, фіскальних, імміграційних та санітарних правил у межах території або територіального моря прибережної держави. Такий контроль носить превентивний характер і може застосовуватися лише відносно тих суден, що прямують у бік територіального моря прибережної держави. Він не припускає подальший арешт або недопущення проходу іноземного судна через територіальне море, якщо це судно користується правом мирного проходу з метою перетнути територіальне море, не заходячи у внутрішні води прибережної держави. Другий вид контролю може здійснюватися з метою покарання за порушення правил, що відбулося в межах території або територіального моря прибережної держави.
Аналіз внутрішніх нормативних актів прибережних держав дозволив дійти висновку, що в міжнародному морському морі існує тенденція, спрямована на розширення прав і обов’язків прибережної держави в прилеглій зоні. Як приклад, можна навести морський закон Південно-Африканської Республіки 1994 р., який вводить поняття "морська культурна зона Південної Африки", що пролягає від зовнішнього кордону територіального моря до зовнішнього кордону прилеглої зони, тобто фактично збігається з традиційною прилеглою зоною. Загальні положення цього закону базуються на положення ст. 303 Конвенції ООН 1982 р., згідно з якими держави зобов’язані охороняти археологічні й історичні об’єкти, знайдені в морі, а також співробітничати у вирішенні цих питань.
У четвертому підрозділі проведено аналіз становлення та розвитку інституту континентального шельфу. Уточнено поняття континентального шельфу, під яким необхідно розуміти: морське дно і надра підводних районів, що простираються від зовнішнього кордону територіального моря до фіксованої міжнародним правом межі, над якими прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розробки їх природних ресурсів, а також юрисдикцію з питань прокладки кабелів і трубопроводів; створення, експлуатації і використання штучних островів, установок і споруд; проведення морських наукових досліджень тощо. Отже, континентальний шельф розташований саме за межами територіального моря, тобто до його складу не входять дно і надра підводних районів, які покриваються територіальним морем. По-друге, в сучасному міжнародному морському праві його вже не можна розглядати лише як природне продовження сухопутної території прибережної держави, бо з одного боку, до його складу можуть входити не лише частка континентального шельфу у геологічному розумінні цього терміна, а й материковий схил, підйом і ложе океану, а з іншого – право на цю категорію морського простору мають не лише континентальні, а й острівні держави, а також держави-архіпелаги.
Аналіз положень Конвенції ООН 1982 р. дозволяє дійти висновку, що сполучення інтересів різних держав і спроба вироблення спільної позиції сприяли закріпленню двох різних правових режимів континентального шельфу: одного – для шельфу в межах 200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній територіального моря, а другого – за межами цього простору. Але нечіткість окремих положень призвело до ряду заяв, зроблених державами при підписанні, ратифікації й приєднанні до Конвенції. Зокрема, Бразилія та Італія зробили заяви стосовно категорій штучних островів право на юрисдикцію відносно яких має прибережна держава; Бангладеш, Великобританія, Індія, Італія, Пакистан – стосовно використання вибухових речовин на континентальному шельфі тощо.
Значною проблемою виявився десятирічний термін, встановлений ст. 4 Додатка II до Конвенції ООН 1982 р., щодо подачі прибережними державами даних у Комісію з кордонів континентального шельфу. З тих держав, що мають юридичні підстави скористатися наданим ст. 76 Конвенції правом на встановлення зовнішньої межі континентального шельфу на відстані понад 200 морських миль, десятирічний термін минув у 2004 р. для 14-ти держав (Австралія, Ангола, Бразилія, Гвінея, Гайана, Індонезія, Ісландія, Маврикій, Мексика, Мікронезія, Намібія, Сейшельські острови, Уругвай, Фіджі); минає у 2005 р. для 2-х держав (Аргентина та Індія); у 2006 р. для 6-ти держав (Франція, Ірландія, Японія, Нова Зеландія, Норвегія); у 2007 р. для 4-х держав (Португалія, Російська Федерація, Іспанія, Великобританія); в 2008 р. для 2-х держав (Південна Африка, Сурінам) тощо.
У п’ятому підрозділі розглянуті проблеми делімітації морських просторів зі змішаним правовим режимом між державами з протилежними та суміжними узбережжями. Зокрема, акцентується увага на тому, що в основу сучасної концепції делімітації морських просторів зі змішаним правовим режимом закладено принцип угоди сторін, який припускає, що зацікавлені держави можуть домовитися про будь-яке справедливе визначення спільних меж кордонів цих просторів, за умови, що такою угодою не будуть порушені права та інтереси інших держав.
Державам надається повна свобода вибору правомірних способів і засобів розмежування морських просторів зі змішаним правовим режимом. Зокрема, таке розмежування може базуватися як на серединній лінії (для держав з протилежними берегами), так і на лінії рівного віддалення (для держав з суміжними берегами) або на особливих обставинах, що мають об’єктивний характер і можуть діяти незалежно як самостійний принцип. До таких обставин можуть бути віднесені: незвичайна конфігурація берегової лінії; історичні правові підстави; співвідношення довжини берегової лінії чи (та) площі сухопутної території держави до площі водного простору; чисельність населення прибережних держав; наявність островів; геологічні особливості морського дна; наявність судноплавних фарватерів тощо.
Четвертий розділ "Морські простори з міжнародним правовим режимом de lege lata та de lege ferenda", базується на аналізі генезису сучасних інститутів таких категорій морських просторів, як відкрите море і Район (дно морів і океанів та їх надра за межами національної юрисдикції) і перспектив їх подальшого розвитку.
Виходячи з цього у першому підрозділі проводиться аналіз еволюції інституту відкритого моря і закладається підґрунтя для його подальшого дослідження не з позиції status quo, тобто сталого стану речей, а в динаміці з погляду перспектив подальшого розвитку.
На розвиток цих положень у другому підрозділі проведено аналіз імперативних норм jus cogens, як вихідних початків і головних критеріїв правового режиму відкритого моря. Насамперед до таких норм слід віднести: принцип свободи відкритого моря, якому історично належить провідна роль у формуванні, функціонуванні і розвитку міжнародного морського права; принцип резервування відкритого моря для мирних цілей; принцип неправомірності претензій на суверенітет над відкритим морем тощо. Ці принципи є такими юридичними правилами, від яких не може бути ніякого відхилення – ні шляхом будь-яких однобічних актів, ні шляхом укладання будь-яких міжнародних угод.
Виходячи з того, що будь-яка діяльність людини у відкритому морі пов’язана з використанням суден (у широкому розумінні цього терміну), підрозділ третій присвячено проблемам їх правового режиму у цій категорії водного простору.
У розвиток положень другого підрозділу проведено аналіз імперативних норми jus cogens, безпосередньо пов’язаних з використанням морських суден. Насамперед до таких слід віднести: право кожної держави незалежно від того, чи є вона прибережною чи такою, що не має виходу до моря на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі; право держав самим визначати умови надання своєї національності суднам і реєстрації суден на їх території; право виключної юрисдикції держави прапора відносно судна у відкритому морі й реального зв’язку судна з державою прапора тощо. Ці основоположні принципи Конвенції ООН 1982 р., визначили лише основні віхи щодо правового режиму суден, і розраховані на подальше їх опрацювання. Однак і на сьогодення більшість з них залишається не вирішеною. Конвенція ООН про умови реєстрації суден 1986 р., спрямована на вирішення цих проблем, чинності не набула навіть через 19 років після її прийняття. Але, це питання настільки значна, що Генеральний Секретар ООН у своїй Доповіді "Світовий океан і морське право", що відбулася 5 березня 2004 р. на 59-й сесії Генеральної Асамблеї ООН більшу частину часу приділив саме проблемам, пов’язаним з реєстрацією суден. Ситуація, що склалася, виявляється досі складною тому, що, з одного боку, значна частина світового тоннажу зареєстрована під "зручними прапорами" (за станом на 1 січня 2003 р. тільки в шести державах "зручного прапора" – Багамські Острови, Бермудські Острови, Кіпр, Ліберія, Мальта і Панама – зареєстровано 47,2% усього світового тоннажу суден), а держави такої реєстрації не зацікавлені в ратифікації Конвенції 1986 р.; з іншого боку, сама Конвенція багато важливих питань реєстрації віддає на відкуп внутрішнього права держав, що не сприяє особливому посиленню реального зв’язку держави реєстрації з судном, а багато в чому носить лише компромісний характер.
Відсутність єдиних правил надання державою права плавання під її прапором сприяло тому, що в даний час в різних державах ці правила найрізноманітніші і залежать як від політичних, так і економічних інтересів кожної конкретної держави. Останнім часом у світі намітилася тенденція збільшення держав, що користуються перевагами "других регістрів" з метою підвищення конкурентноздатності свого торговельного флоту і протидії тому, щоб їх судна йшли під "зручний прапор". Наприклад, у "другому регістрі" Італії зареєстровано 60% усього її тоннажу, Франції – 65%, Великобританії – 69%, Португалії – 80%, Норвегії – 91%, а Данії – близько 97%.
Виходячи з критичного аналізу положень, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, констатується існування двох найбільш поширених концепцій, спрямованих на розуміння правової природи юрисдикції держави прапора над своїми суднами: концепції "територіальності судна" та концепції "функціональної юрисдикції". Жодна з них не позбавлена своїх переваг і недоліків і в цілому не розкриває правової природи юрисдикції держави прапора судна. У той час необхідно визнати, що перша концепція тлумачиться обмежено, а саме стосовно лише відкритого моря, що більш точно відображає фактичний стан справ з цього питання.
Для запобігання зловживань свободою відкритого моря і захисту своїх інтересів держави домовляються про певні вилучення з принципу виключної національної юрисдикції держави прапора, тобто про те, щоб конкретні юридичні факти не підпадали під дію загального правила. Тому підрозділ четвертий присвячено проблемам вилучення з принципу виключної юрисдикції держави прапора у відношенні суден, що знаходяться у відкритому морі, як необхідного елементу у справі підтримки правопорядку у Світовому океані.
З метою виявлення спільних рис такого вилучення проаналізовано низьку конвенцій, серед яких: Міжнародна конвенція по охороні підводних телеграфних кабелів 1884 р., Тимчасова конвенція про збереження котиків північної частини Тихого океану 1957 р., Конвенція про порядок ведення промислових операцій у Північній Атлантиці 1967 р., Міжнародна конвенція про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р. тощо. В результаті встановлено, що випадки вилучення з принципу виключної юрисдикції держави прапора істотно відрізняються за колом держав, яким надається право на втручання. Так, в одних випадках така юрисдикція може бути універсальною, тобто бути надана будь-якій державі. В інших ж коло держав, що мають право на втручання, може бути істотно обмежено і залежати, наприклад, від приналежності території, на якій мало місце правопорушення, або громадянства особи, яка його вчинила, тощо. Крім того, різні заходи, що застосовуються юрисдикцію держави: від огляду іноземного судна і перевірки документів до його знищення.
Виходячи з необхідності підтримки державами правопорядку у Світовому океані найбільша увага приділено в дисертації положенням Міжнародної конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р., з Протоколом про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988 р. Основні принципи цих міжнародних документів зводяться до наступного. По-перше, злочини, що підпадають під дію цих конвенційних норм, вважаються такими злочинами, що спричиняють видачу, у будь-який існуючий договір про видачу. По-друге, ті держави, що обумовлюють видачу лише наявністю договору, при одержанні звернення про видачу можуть за своїм розсудом розглядати дану Конвенцію як правову підставу для такої видачі. По-третє, ті держави, що не обумовлюють видачу наявністю договору, розглядають між собою злочини, що підпадають під дію цієї Конвенції, як злочини, що тягнуть видачу. По-четверте, у разі необхідності, ці злочини для цілей видачі можуть розглядатися державами-учасниками як такі, що були вчинені не тільки в місці їх здійснення, а й у будь-якому місці в межах юрисдикції держави-учасника, що звертається з проханням про видачу.
Загострення проблеми боротьби з тероризмом на морі, а також внесення відповідних змін у Міжнародну конвенцію по охороні людського життя на морі 1974 р., які набрали чинність з 1 липня 2004 р., а також пропозиції щодо внесення певних змін у Міжнародну конвенцію про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р. і прийняття у червні 2003 р. на 91-й Генеральній конференції Міжнародної організації праці Конвенції № 185 (переглянутої) про посвідчення особи моряків, на наш погляд, потребують внесення деяких змін і в Міжнародну конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.
Підрозділ п’ятий присвячено аналізу конвенційних принципів використання дна морів і океанів та їх надр за межами національної юрисдикції держав, тобто тій категорії морського простору, яка в Конвенції ООН 1982 р. здобула назву – Район. Уточнена дефініція цієї категорії, відповідно до якої Район – це дно морів і океанів та їх надра за межами національної юрисдикції, які, як самі, так і їх ресурси, визнаються загальною спадщиною людства, від імені якого виступає Міжнародний орган з морського дна. У цій дефініції акцентується увага на те, що Район визнається загальною, а не спільною спадщиною людства, як це останнім часом робиться в науковій вітчизняній літературі й офіційних перекладах міжнародних нормативних актів українською мовою. Концепція res communis (утім, як і концепція res nulluis) не являє собою будь-яку практичну цінність для визначення його правового статусу. Також привертається увага до того, що Район – це один з інститутів міжнародного морського права, який динамічно розвивається і його подальший розвиток повинен бути обумовлений, в першу чергу, розв’язанням проблеми, пов’язаної з визнанням міжнародної правосуб’єктності людства.
П’ятий розділ "Становлення й розвиток інститутів водних просторів зі спеціальними правовими режимами" присвячений аналізу проблем таких категорій водних просторів, як "замкнуті або напівзамкнуті моря", протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства, морські канали, міжнародні ріки й озера.
Зокрема, у першому підрозділі проведено аналіз концепції "замкнутих або напівзамкнутих морів" в контексті визнання специфіки проблем окремих морських просторів, що дозволило дійти висновку, що ця концепція базується на зацікавленості прибережних держав у належному використанні вод "замкнутих їх берегами". Враховуючи специфіку цих замкнутих просторів, Конвенція ООН 1982 р. ставить в обов’язок зацікавленим державам співробітничати у питаннях: управління живими ресурсами моря, їх збереженням, розвідкою й експлуатацією; здійснення своїх прав і обов’язків відносно захисту і збереження морського середовища; політиці проведення наукових досліджень і здійснення спільних програм тощо.
Термін "замкнуті або напівзамкнуті" моря стосовно Конвенції 1982 р., в першу чергу, відображає географічні ознаки цих морів з їх юридичною кваліфікацією, а саме, що ці моря оточені двома або більше державами, і з’єднуються з іншим морем або океаном через вузький прохід, або складаються цілком чи головним чином з територіальних морів і виключних економічних зон двох або більше прибережних держав. У свою чергу, термін "закриті або напівзакриті" моря прийнятний лише відносно тих водних просторів, які закриті для заходу іноземних суден, чи такий захід обумовлено будь-якими певними обставинами. Таким чином, терміни "замкнуті або напівзамкнуті" і "закриті або напівзакриті" моря не слід ототожнювати, і порівнювати, оскільки вони відображають зовсім різні властивості цих морів. Одне і те саме море може бути як "замкнутим або напівзамкнутим", так і "закритим або напівзакритим".
Другий і третій підрозділи присвячено проблемам розуміння сутності проток у міжнародному морському праві, методології їх класифікації та правовому режиму використання відповідно до Конвенції ООН 1982 р. Зокрема, звертається, увага на те, що протоки не є самостійними категоріями морського простору, а лише відносно вузькими природними водними просторами, що розділяють ділянки суші і з’єднують суміжні водні простори або їхні частини, до складу яких можуть входити будь-які категорії морських просторів (внутрішні води, територіальне море, виключна економічна зона тощо).
Зміст юридичного поняття "протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства", яке знайшло опосередкування в Конвенції ООН 1982 р., складає: географічний елемент, що відображає географічні особливості протоки (чи існує альтернативний морський шлях для суден, а якщо так, то наскільки він зручний з погляду навігаційних і гідрографічних умов) у взаємозв’язку з їх юридичною кваліфікацією (які морські простори з’єднує протока, з яких категорій морських просторів складається), і функціональний, що визначає значимість і практику використання цієї протоки для міжнародного судноплавства.
Усі протоки, які використовуються у міжнародному судноплавстві правовий режим яких підпадає під положення Конвенції ООН 1982 р., можна розділити на дві основні групи: протоки між однією частиною відкритого моря або виключної економічної зони та іншою частиною відкритого моря або виключної економічної зони (у таких протоках всі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу, яке являє собою здійснення відповідно до передбачених Частиною III Конвенції ООН 1982 р. положень, свободи судноплавства і польотів єдино з метою безперервного і швидкого транзиту через протоку); протоки, що утворені островом держави, яка межує з протокою та її континентальною частиною, якщо вбік моря від острова є настільки ж зручний з навігаційних і гідрографічних умов шлях у відкритому морі або у виключній економічній зоні, а також між частиною відкритого моря або виключної економічної зони і територіальним морем іншої держави (в таких протоках всі іноземні судна та літальні апарати користуються правом мирного проходу mutatis mutandis відносно того, як він визначений для територіального моря).
Четвертий підрозділ присвячений класифікації й аналізу правового режиму судноплавства у морських каналах. Особлива увага приділяється правовому режиму Суецького і Панамського каналів.
Зокрема, в залежності від географічного розташування, економічного, транспортного та стратегічного значення всі морські канали пропонується підрозділи на три умовні групи: канали всесвітнього значення; канали регіонального значення; та канали місцевого значення. До першої групи, повинні увійти лише Суецький та Панамський канали, до другої такі канали, як Кильський та Коринфський, прикладами каналів, що входять до третьої групи можуть бути Сайменський канал (Росія – Фінляндія), що з’єднує Фінську затоку з озером Сайма, та система каналів, що поєднує порт Гент (Бельгія) з Північним морем. Перша і друга група каналів через свою значимість для міжнародного судноплавства, у свою чергу, може бути об’єднана в єдину групу "міжнародних каналів".
Аналіз міжнародних нормативних актів, зокрема Конвенції щодо забезпечення вільного користування Суецьким каналом 1888 р., Договору між Великобританією та США щодо полегшення будівництва судноплавного каналу між Атлантичним і Тихим океанами 1901 р., Договору між Сполученими Штатами та Панамською Республікою з приводу Панамського каналу 1903 р., а також положень внутрішніх нормативних актів держав, на території яких розташовані морські канали, дозволяє дійти висновку, що в основу правового режиму судноплавства в "міжнародних каналах" закладено два основоположних взаємозалежних принципи: принцип територіального суверенітету та принцип свободи сполучень, який, однак, не може застосовуватися in adversum держави і повинен бути явно вираженим у міжнародних конвенціях, двосторонніх угодах або національних нормативних актах.
П’ятий підрозділ присвячено аналізу понять та класифікації, загальних принципів правового режиму міжнародних рік та озер. Особлива увага приділяється правовому режиму рік Європи, що мають безпосереднє значення для України, зокрема Дунаю, Рейну, Транс’європейській воднотранспортній магістралі Рейн–Майн–Дунай та Дніпру.
Звертається увага на те, що ріки разом з озерами утворюють єдину водну систему, яка є найважливішим елементом природного середовища, що служить людині, з одного боку, та природним водним шляхом, а з іншого – джерелом питної і промислової води, а також середовищем існування живих ресурсів. З юридичної точки зору, критерії визначення будь-якої ріки або озера носять у першу чергу політичний характер і залежать від таких факторів, як розташування ріки та її басейну або озера (на території однієї держави або декількох), значення водойми для судноплавства і водозабору, а також інших факторів, пов’язаних з їх використанням. Констатується, що незважаючи на значимість таких водойм для міжнародного співтовариства відносно їх правового режиму ніколи не існувало однакових правил. А ті нормативні документи, що приймалися з цих питань, стосуються або конкретних рік і озер, або були скоріш актами, спрямованими на стимулювання співробітництва, ніж основами визначення їх правового статусу.
Шостий розділ "Сучасні тенденції функціонування і розвитку права користування морем" присвячений як ряду сучасних проблем Чорноморсько-Азовського басейну, так і аналізу перспектив подальшого розвитку міжнародного морського права.
Зокрема, у першому підрозділі йдеться про політико-правові передумови функціонування структури та змісту правового режиму морських просторів у Чорноморсько-Азовському регіоні. Констатується, що становлення правового режиму морських просторів Чорноморсько-Азовського басейну відбувається під впливом природного розвитку суспільства і політичних процесів, що мають місце у цьому регіоні й обумовлюється рядом взаємозалежних проблем, які можна об’єднати в три основні групи. Перша з них пов’язана з природним розвитком суспільства, зокрема, розширенням масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів, і, як наслідком цих процесів – кодификацією міжнародного морського права. Друга група проблем визначається географічними особливостями Чорного моря (малі розміри, замкнутість водного простору тощо). Третя група проблем пов’язана з розпадом колишнього СРСР і утворенням на його території незалежних держав, і, як природний процес, перерозподілом інтересів у цьому регіоні. Саме ці проблеми з позиції національної безпеки України ставлять ряд актуальних для нашої держави питань.
Перша з них пов’язана з проблемою делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони з Румунією. Однак, як свідчить світова практика, розмежування цих морських просторів певною мірою зводиться лише до проблеми делімітації континентального шельфу. В основу сучасної концепції його делімітації покладено принцип угоди сторін, який припускає, що зацікавлені держави з протилежними і суміжними територіями можуть домовитися про будь-яке справедливе визначення його спільних кордонів, за умови, що такою угодою не будуть порушені права та інтереси інших держав. Таким чином, державам нібито надається повна свобода вибору правомірних способів і засобів його розмежування. Зокрема, таке розмежування може базуватися як на серединній лінії (для держав із протилежними берегами), так і на лінії рівного віддалення (для держав із суміжними берегами). Але у даному випадку, ситуація з делімітацією континентального шельфу з Румунією ускладнюється географічними особливостями Чорного моря тому, що через його малі розміри і наявність Кримського півострова, стосовно питання розташування, Україна і Румунія одночасно є державами з суміжними і протилежними узбережжями. Тому у даному випадку повинні враховуватися особливі обставини, що мають об’єктивний характер і можуть застосовуватися незалежно як самостійні принципи. До них можуть бути віднесені: незвичайна конфігурація берегової лінії; історичні правові підстави; співвідношення довжини берегової лінії чи (та) площі сухопутної території держави до площі водного простору; чисельність населення прибережних держав; наявність островів; геологічні особливості морського дна; наявність судноплавних фарватерів тощо.
Друга група проблем, яка вже знайшла часткове вирішення, пов’язана з правовою природою Азовського моря, яке визнано історичними внутрішніми водами України та Росії. Саме правова природа цього моря повинна визначати правові режими використання як його просторів, так і Керченської протоки. Стосовно Азовського моря найбільш правильним рішенням буде розмежування цих історичних внутрішніх вод шляхом встановлення державних кордонів. Визначення інших категорій морських просторів (територіального моря та виключної економічної зони) в Азовському морі неприпустимо, бо воно автоматично втратить статус історичних внутрішніх вод. Керченська протока повинна бути визнана територією спільного користування України і Росії з утворенням з цією метою міждержавного адміністративного органу.
Третя проблема пов’язана з правовим режимом використання Чорноморських проток. У даному випадку, поділяючи зацікавленість Туреччини, у підвищенні безпеки судноплавства в Чорноморських протоках, проте, варто визнати, що вона не може бути вирішена в рамках однієї держави і вимагає всебічного вивчення із залученням фахівців і експертів у сфері судноплавства, економіки та міжнародного морського права для вироблення спільної позиції всіх причорноморських держав. Вирішення цієї проблеми повинно йти шляхом перегляду Конвенції про режим проток 1936 р. Сучасна ситуація, яка характеризується введенням Туреччиною національних правил проходу через протоки, дає їй певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій.
У другому підрозділі висвітлюються сучасні актуальні проблеми забезпечення міжнародного правопорядку у Світовому океані. Проводиться аналіз норм сучасного міжнародного морського права, узагальнюються і систематизуються отримані результати. Це дає підстави говорити про те, що, незважаючи на велику кількість міжнародних нормативних актів, які стосуються права користування морем, проблеми у цій сфері не зменшується. Більш того, значна кількість проблем, виявлених десятиліття назад і дотепер не вирішено, а деякі з них ще й загострилися. Одна з основних причин такої ситуації, на наш погляд, полягає в тому, що прийняття цих нормативних документів недостатньо погоджується з їх імплементацією у внутрішнє право держав. Таким чином, пристосування нормативної бази відбувається дуже повільно. Тому, державам необхідно підсилити свій потенціал в інтересах здійснення не лише Конвенції 1982 р., але й всіх інших, спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень. З метою підвищення дієвості міжнародних нормативних актів необхідно також створення ефективного механізму імплементації та системи міжнародного контролю за виконанням зобов’язань у галузі використання Світового океану і морського дна.
Третій підрозділ присвячено перспективам розвитку структури та змісту права користування морем. Як відзначається у доповіді Генерального секретаря ООН на 56-й сесії Генеральної Асамблеї ООН "у настільки динамічній сфері, як Світовий океан і морське право, події постійно розвиваються". Проведено аналіз процесу приєднання держав до Конвенції ООН 1982 р. та їх наслідків з позиції реалізації її положень у внутрішньому праві держав. Звертається особлива увага на ті природні процеси, що відбуваються у суспільстві та їх вплив на подальший розвиток структури та змісту права користування морем. Зокрема, розвиток технологій і нових шляхів застосування існуючої техніки, які будуть мати вплив на майбутній хід подій ще швидше, ніж у минулому; наслідки глобалізації використання Світового океану; політичні процеси, що відбуваються у суспільстві тощо.
У висновках дисертації акцентується увага на комплексності проблем сучасного міжнародного морського права і на те, наскільки вагоме місце займає ця галузь правового регулювання в розвитку сучасної цивілізації. Саме комплексність проблем Світового океану спонукає розглядати право користування морем не дискретно, з погляду існування окремих інститутів і норм, а як систему, яка має свій певний зміст і структуру, обумовлені її системоутворюючими факторами. Це дозволяє визначити право користування морем як цілісний правовий порядок і встановити закономірності його самоорганізації та розвитку, та дійти таких основних висновків.
Право користування морем є відкритою, складною та динамічною системою, специфіка якої полягає в існуванні численних різнорівневих правових порядків, взаємопов’язаних між собою комплексом принципів та норм міжнародного та звичаєвого права, права міжнародних організацій та відповідного внутрішнього права держав. Звідси відкритість системи міжнародного морського права в цілому обумовлено її взаємозв’язком з іншими системами та окремими їх елементами, її складність виявляється як у системності складових елементів, так і наявності розгалужених багаторівневих зв’язків цих елементів, а динамічність – визначається здатністю її до самоорганізації та спроможністю змінюватися в процесі глобалізації світу.
В сучасній доктрині міжнародного морського права можна виділити чотири групи категорій морських просторів: простори, що входять до складу державної території та мають національно-правовий режим; простори з міжнародно-правовим режимом; простори зі змішаним режимом; простори зі спеціальним правовим режимом.
Виходячи з розвитку права користування морем в сучасний період, можна визначити такі дефініції морських просторів, які або відсутні в міжнародному морському праві або викликають великі спори в його доктрині та практики. Так, внутрішні води є водами, що входять до складу суверенної території прибережної держави і розташовані у континентальних та острівних держав (не держав-архіпелагів) – у бік берега від вихідних ліній територіального моря, а у держав-архіпелагів – у бік берега від замикаючих ліній внутрішніх вод. Під виключною економічною зоною треба розуміти район, що знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, який підпадає під специфічний правовий режим, відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями міжнародного морського права. Під прилеглою зоною необхідно розуміти морський пояс (частину виключної економічної зони), що безпосередньо прилягає до територіального моря, шириною до двадцяти чотирьох морських миль, відлічуваних від базових ліній, які використовуються для виміру ширини територіального моря (нормальні та прямі вихідні лінії, архіпелажні лінії). Під континентальним шельфом варто розуміти морське дно і надра підводних районів, що простираються від зовнішнього кордону територіального моря до фіксованої міжнародним правом межі, над якими прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розробки їх природних ресурсів.
Правовий статус кожного з морських просторів залежить не лише від поширення на нього суверенних прав держави, але й у відповідних випадках міжнародно-правової позиції держави стосовно даного простору та внутрішнього права.
Термін "замкнуті або напівзамкнуті" моря в Конвенції 1982 р. відображає географічні ознаки цих морів з їх юридичною кваліфікацією, а саме, що ці моря оточені двома або більше державами, і з’єднуються з іншим морем або океаном через вузький прохід, або складаються цілком чи головним чином з територіальних морів і виключних економічних зон двох або більше прибережних держав. Його не слід ототожнювати чи порівнювати з таким терміном як "закриті або напівзакриті" оскільки вони відображають зовсім різні властивості цих морів. Одне і те саме море може бути як "замкнутим або напівзамкнутим", так і "закритим або напівзакритим".
В основу правового режиму судноплавства в "міжнародних каналах" закладено два основоположних взаємозалежних принципи: принцип територіального суверенітету та принцип свободи сполучень, який, однак, не може застосовуватися in adversum держави і повинен бути явно вираженим у міжнародних конвенціях, двосторонніх угодах або національних нормативних актах.
Ріки разом з озерами утворюють єдину водну систему, яка є найважливішим елементом природного середовища, що служить людині, з одного боку, та природним водним шляхом, а з іншого – джерелом питної і промислової води, а також середовищем існування живих ресурсів. Однак незважаючи на значимість таких водойм для міжнародного співтовариства відносно їх правового режиму ніколи не існувало однакових правил. А ті нормативні документи, що приймалися з цих питань, стосуються або конкретних рік і озер, або були скоріш актами, спрямованими на стимулювання співробітництва, ніж основами визначення їх правового статусу.
Міжнародна морська організація, яка є основною спеціалізованою структурою в системі права користування морем, поступово набуває ознаки міжнародної морської адміністрації, яка здійснює відповідні права держав у сфері забезпечення безпеки мореплавства та запобігання забруднення морського середовища. Положення її резолюцій та циркулярів за формальними ознаками мають статус рекомендацій, однак значна кількість з них має обов’язковий характер в силу прямих вказівок, що містяться у відповідних міжнародних конвенціях, або в силу доручень, що даються цій Організації державами.
Проблеми класифікації та делімітації морських просторів в Чорноморсько-Азовському басейні пов’язані з трьома основними факторами: природним розвитком суспільства та розширення масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів; географічними особливостями Чорноморсько-Азовського басейну; перерозподілом інтересів у цьому регіоні в зв’язку з розпадом СРСР і появою на його місті нових незалежних держав, в тому числі України.
Розмежування континентальних шельфів та виключних економічних зон України й Румунії повинно базуватися на тріаді принципів: двосторонній угоді; рівновіддаленості; та особливих обставинах (історичні й економічні підстави, складна конфігурація берегової лінії та розміри Чорного моря, довжина берегової лінії кожної з держав, розміри їх сухопутних територій і чисельність населення та права острова Зміїний на такі категорії морського простору як територіальне море, виключна економічна зона, континентальний шельф тощо).
З позиції інтересів України відносно делімітації Азовського моря необхідно виходити з концепції історичних внутрішніх вод, які мають бути розмежовані з Росією шляхом укладення угоди про встановлення морського кордону між двома державами.
Встановлення Туреччиною національних правил проходу Чорноморських проток суперечить положенням ряду норм міжнародного права і дає цій країні певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій, і тому, виходячи з національних інтересів України, необхідно проводити політику, спрямовану на перегляд положень Конвенції про протоки 1936 р.
Необхідність дотримання принципу примату міжнародного права з метою усунення відхилень в застосуванні у внутрішньому праві України ряду положень міжнародного морського права, зокрема з питань встановлення певних категорій морських просторів в Азовському морі й визначення їх правових режимів, а також забезпечення безпеки мореплавства й запобігання забруднення морського середовища.
Подальший розвиток міжнародної системи права користування морем у перспективі має відбуватися шляхом: розв’язання старих проблем, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити (насамперед, розширення кола учасників Конвенції ООН 1982 р. та інших спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень, приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права, створення ефективної системи міжнародного контролю, розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, зокрема, з реєстрації морських торговельних суден, "безквиткових пасажирів" тощо); вирішення нових проблем, обумовлених необхідністю запобігання протиправним діям у сфері безпеки міжнародного судноплавства, тероризму, забрудненню морського середовища та охороні життя людини на морі тощо.

Основні положення дисертаційного дослідження
викладено у таких публікаціях

1. Шемякин А.Н. Право пользования морем (генезис структуры и содержания). – Одесса: Астропринт, 2004. – 272 с.
Рецензії: 1) Тимченко Л.Д. Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ: Ін Юре, 2005. – С. 663–665. 2) Іванчак А.І. Часопис Київського університету права. – 2005. – № 2. – С. 163–164.
2. Шемякин А.Н. Современное международное морское право и перспективы его развития. – Одесса: ОНМА, 2003. – 316 с.
3. Демиденко В.В., Прусс В.М. Пиратство, терроризм, мошенничество на море (правовые аспекты). – Одесса: Бахва, 1996. – 144 с.
4. Демиденко В.В., Шемякін О.М. Концепція створення морського законодавства України // Суверенітет України і міжнародне право. – Київ: Манускрипт, 1995. – С. 241–257.
5. Прусс В.М., Шемякін О.М. Чи забезпечує державний нагляд безпеку торговельного мореплавства // Право України. – 1998. – № 1. – С. 104–106.
6. Шемякін О.М., Короткий Т.Р. Про делімітацію континентального шельфу між Україною та Румунією // Право України. – 1998. – № 9. – С. 85–88.
7. Шемякін О.М. Азовське море та Керченська протока: реалії сьогодення // Право України. – 1998. – № 12. – С. 113–118.
8. Прусс В.М., Шемякін О.М. Міжнародно-правові принципи і норми безпеки торгового мореплавства / Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ: Ін Юре, 1998. – С. 266–272.
9. Шемякін О.М. Правовий режим Чорноморських проток: історія, сучасність і перспективи розвитку // Право України. – 2000. – № 7. – С. 109–111.
10. Шемякін О.М. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного морського права // Право України. – 2001. – № 7. – С. 113–116.
11. Шемякин А.Н. Морская правосубъектность и государственный суверенитет Украины // Международное морское право и Черноморский регион. – Одесса: ОНЮА, 2002. – С. 10–16.
12. Шемякін О.М. Основні етапи систематизації міжнародного морського права // Українське право. – 2002. – № 1. – С. 135–142.
13. Шемякін О.М., Благодельський С.В. Міжнародно-правові основи режиму континентального шельфу України // Право України. – 2002. – № 3. – С. 158–161.
14. Шемякін О.М. До 20-річчя прийняття Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 р. // Право України. – 2002. – № 4. – С. 147–150.
15. Шемякін О.М. Знаменний етап у систематизації міжнародного морського права // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 4. – С. 55–62.
16. Шемякін О.М. До питання тлумачення терміну "судно" у морському праві // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип. 17. – С. 122–125.
17. Шемякін О.М. Резолюції міжнародних організацій як джерело сучасного міжнародного морського права// Часопис Київського університету права. – 2003. – № 2. – С. 69–74.
18. Шемякин А.Н. Черноморские проливы: история и современные проблемы // Транспортное право. – 2003. – № 4. – С. 26–31.
19. Шемякін О.М., Благодельський С.В. Імплементація міжнародних норм і стандартів у сфері використання Світового океану: деякі сучасні проблеми // Право України. – 2004. – № 4. – С. 142–145.
20. Шемякін О.М. Азовське море: сучасні проблеми правового статусу та режиму використання // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 24. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. –С. 540–545.
21. Шемякін О.М. Генезис міжнародно-правових засобів боротьби з тероризмом на морі // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 2. – С. 77–81.
22. Шемякін О.М. Методологія правової класифікації морських просторів // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 25. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 516 521.
23. Шемякін О.М. Сучасні проблеми й перспективи розвитку структури та змісту права користування морем // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 27. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 539–544.
24. Шемякін О.М. Проблеми державної реєстрації морських торговельних суден у сучасному міжнародному морському праві // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 28. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 543–548.

Публікації які додатково відображають результати дисертації

25. Шемякин А.Н. Концепция правового обеспечения технической эксплуатации флота // Судоходство. – 1994. – № 6–7. – С.55–56.
26. Морское право Украины: Учебное пособие. / Демиденко В.В., Шемякин А.Н., Балобанов А.О., Прусс В.М., Ищенко А.Л. – Одесса: Бахва, 1996. – 140 с.
27. Прусс В.М., Шемякин А.Н. Государственный надзор за торговым мореплаванием // Судоходство. – 1997. – № 1. – С.15–16.
28. Шемякин А.Н., Прусс В.М. Право пользования морем: Учебное пособие. – Одесса: ИнтерБио, 1997. – 134 с.
29. Шемякін О.М. Територіальні інтереси України в Чорноморсько-Азовському басейні // Зб. наук. пр. – № 7. – Хмельницький: АПВУ, 1998. – Ч. II. – С. 276–279.
30. Шемякин А.Н., Короткий Т.Р. Правовое регулирование перевозки грузов и пассажиров: Учебное пособие. – Одесса: Латстар, – 1999. – 172 с.
31. Шемякин А.Н. Международное морское и внутригосударственное морское право // Торговое мореплавание. – 2000. – № 1. – С. 15–20.
32. Шемякін О.М. Міжнародне приватне морське право. – Одеса: Латстар, – 2000. – 272 с.
33. Шемякин А.Н. Международное морское право в контексте 20 летнего юбилея принятия Конвенции ООН по морскому праву 1982 г. // Морское право: история, современность, перспективы развития: Сб. науч. тр. № 1. – Одесса: Издат-Информ ОНМА, 2002. – С. 14–18.
34. Шемякин А.Н., Пономаренко А.А. К вопросу о проблемах правового статуса капитана морского торгового судна // Sea Review. – 2003. – № 1. – С. 15–16; № 2. – С. 18–19.
35. Шемякин А.Н. Конвенция Международной организации труда об удостоверениях личности моряка // Sea Review. – 2003. – № 4. – С. 21–23.
36. Шемякин А.Н. Международное морское право в сложной самоорганизующейся системе морского права // Ежегодник морского права 2002 г. – М.: Союзморниипроект, 2003. – С. 64–74.
37. Шемякин А.Н. Современное международное морское право в контексте десятилетнего юбилея вступления в силу Конвенции ООН по морскому праву 1982 г.: [Электронный ресурс] / Центр морского права / Журнал "Морское право" / № 7 Ноябрь-Декабрь 2003 г. – Режим доступа: http://www.sea-law.ru/journal/2003-12/shemyakin.html, свободный. – Загл. с экрана. – яз. рус.
38. Шемякин А.Н., Китаенко А.Е. Правовые основы регламентации судоходства: Учебное пособие. – Одесса: ОНМА, 2003. – 84 с.
39. Шемякин А.Н. Современные правовые средства борьбы с терроризмом на море // Судоходство. – 2004. – № 1–2. – С. 48–49.
40. Шемякин А.Н. Политико-правовые аспекты проблемы Азовского моря, Керченского пролива и острова Тузла: [Электронный ресурс] / Центр морского права / Журнал "Морское право" / № 2 Апрель-Июнь 2004 г. – Режим доступа: http://www.sea-law.ru/journal/2004-2/shemyakin.html, свободный. – Загл. с экрана. – яз. рус.
41. Шемякин А.Н. Морское право: Учебное пособие. – Харьков: Одиссей, 2004. – 384 с.
42. Шемякин А.Н. Международное морское право на рубеже десятилетия вступления в силу Конвенции ООН по морскому праву // Морское право: актуальные вопросы теории и практики: Сб. науч. тр. – Вып. 2. – Одесса: ОНМА, 2005. – С. 18–23.

Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях і зібраннях

43. Шемякін О.М. Міжнародно-правові вимоги до створення законодавства України про технічну експлуатацію морського судна // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції "Правова система України: теорія і практика". – Київ: МВС. – 1993. – С. 526–527.
44. Шемякін О.М. Державний нагляд за торговельним мореплавством // Матеріали науково-практичної конференції "Концепція розвитку законодавства України". – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1996. – С. 134–136.
45. Шемякін О.М. Людський фактор та безпека мореплавства // Материалы 2-й международной научно-практической конференции по совершенствованию системы санэпиднадзора на транспорте (Санэпиднадзор на транспорте – 99). – Ильичевск, – 1999. – С. 131–138.
46. Шемякин А.Н. Правовые аспекты безопасности мореплавания // Материалы II совместной конференции БИНСА–БРАСС. – Одесса: Латстар, – 2000. – С. 155–164.
47. Шемякін О.М. Проблеми імплементації міжнародних норм і стандартів у сфері безпеки мореплавства і запобігання забруднення морського середовища // Матеріали 54 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії. – Одеса: ОНМА. – 2002. – С. 96–97.
48. Шемякін О.М. Проблемы правовой классификации морских пространств // Матеріали 55 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії. – Одеса: ОНМА. – 2003. – С. 178–179.
49. Шемякин А.Н. Современное международное морское право в контексте десятилетнего юбилея вступления в силу Конвенции ООН по морскому праву 1982 г. // Сучасне судноплавство і морська освіта: Матеріали міжнародної наукової конференції: В 2 ч. – Одеса: ОНМА, 2004. – Ч. 2. – С. 117–120.
50. Шемякин А.Н. Проблемы имплементации международных норм и стандартов в сфере обеспечения безопасности мореплавания в национальное законодательство // Безопасность судоходства и человеческий фактор: Шестая международная выставка-симпозиум по судоходству, судостроению, развитию портов и торговле. – Одесса, 2004. – С. 201–204.

Шемякін О.М. Еволюція структури й змісту права користування морем: теорія й практика. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.
Робота присвячена теоретичному дослідженню генезису структури й змісту права користування морем як складної відкритої динамічної підсистеми сучасного міжнародного морського права.
У роботі проводиться комплексний аналіз передумов, проблем формування, загальних закономірностей і тенденцій розвитку структури й змісту правового режиму сучасних категорій морських просторів і узагальнюється практика імплементації норм міжнародного морського права у внутрішнє право держав. Особлива увага приділяється проблемам Чорноморсько-Азовського регіону і формуванню політики України в галузі права користування морем.
Ключові слова: право користування морем, категорії морських просторів, Конвенція ООН з морського права 1982 р., імплементація норм міжнародного морського права, Чорноморсько-Азовський басейн, морська політика України.

Шемякин А.Н. Эволюция структуры и содержания права пользования морем: теория и практика. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.
Работа представляет собой теоретическое исследование генезиса структуры и содержания права пользования морем как сложной открытой динамичной подсистемы современного международного морского права.
В работе проводится комплексный анализ предпосылок, проблем формирования, общих закономерностей и тенденций развития структуры и содержания правового режима современных категорий морских пространств и обобщается практика имплементации норм международного морского права во внутреннее право государств. Особое внимание уделяется проблемам Черноморско-Азовского региона и формированию политики Украины в сфере права пользования морем.
Ключевые слова: право пользования морем, категории морских пространств, Конвенция ООН по морскому праву 1982 г., имплементация норм международного морского права, Черноморско-Азовский бассейн, морская политика Украины.

Shemyakin A.N. Evolution of structure and contents of the right to use sea: the theory and practice. – Manuscript.
Thesis for a scientific degree of doctor's of sciences (Law), specialty 12.00.11 – international law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences, Kiev, 2005.
The work presents a theoretical research aimed to carry out the over-all analysis in the context of existing problems and conceptual ways of their solving through revealing the logic of modern international maritime law evolution as well as studying the structure forming practice and this system contents.
From the point of view of the existing separate institutions and norms of modern international maritime law the research has not been carried out discretely, but by using synergetic approach to the right of using sea as complex open dynamical system. First of all, the specific nature of the system is caused by a significant number of institutions and norms which have no analogues in other branches of international law. On the one hand its complexity is determined by the system character of its components, on the other hand, by the complex relationships among them. The right to use sea is submitted like an open system which components are in close interaction which components are in close interrelation with other systems and their subsystems (other branches of general International Law, Private International Maritime Law, national legislation, etc.). This system is developing in a highly dynamic way due to a rapid transformation of political and economic processes in a society and is being shaped under influence of system-forming properties of the society evolution.
The method of the system analysis on which the research is based has allowed to conclude that the World Ocean is not homogeneous in legal aspect. Its spaces consist of separate elements (categories of sea spaces) which legal regime is really regulated by huge amount of binding and non-binding instruments, and their adoption is in the competence of international organizations and their bodies in some cases and in other cases – in the competence of states, these are cases – their adoption is in competence of both above. The competence of subjects which form legal standards system of this or that sea space category in combination with, their specificity, has allowed to allocate 4 groups of such spaces: spaces which are part of the state territory and have national legal regime; spaces with international legal regime; spaces with combined legal regime and spaces with specific legal regime. The approach has allowed to avoid linearities in constructing right-to-use-sea system and helped to provide correct perception of sea spaces legal regime problems and to find the ways to solve them.
Under categories and system methodology based on the above 4 groups of sea spaces a complete system of functionally related elements has been worked out which allowed to define legal character of each group and common features of sea spaces categories in the middle of it, on one hand, and divergence among the groups, as well as among die sea spaces in the middle of a group.
The perception of the right-to-use-sea in this methodoligal apply has allowed to critically determine the conceptual positions of those authors who proclaim "limited sovereignty" of the states with sea spaces incorporated into their territories, or the possibility to establish some other categories within sea spaces of definite categories, which belong both to one or different groups. The perception of right-to-use-sea as a complex dynamic system has allowed, being based on a dialectic method of cognition social phenomena, as well as comparative legal method used to compare such objects which exist both simultaneously and divided by definite time period, define categories of sea spaces. In particular: internal waters, exclusive economic zone, contiguous zone, a continental shelf.
Special attention has been paid to the Black sea – Azov sea region and the policy of Ukraine regarding the right to use sea.
The conclusion and proposals contained in the work are intended for experts in international law, political scientists and practical workers of international organizations, state bodies and their structural divisions who deal with the World Ocean problems. They may be used by the international organizations when working out drafts of international statutory acts, by the legislative and executive bodies when working out drafts of national statutory acts and by state bodies of Ukraine which forms and implements sea policy of the state.
Key words: the right to use sea, categories of sea spaces, United Nations Convention on the Law of the Sea of 1982, implementation of international maritime law norms, the Black sea – Azov Sea basin, sea policy of Ukraine.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking