Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Емфітевзис у римському праві та його рецепція у праві України

 

ГУТЬЄВА ВІРА ВАСИЛІВНА

ЕМФІТЕВЗИС У РИМСЬКОМУ ПРАВІ ТА ЙОГО РЕЦЕПЦІЯ У ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.01- теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учeнь

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

ЛЬВІВ - 2003

 

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права юридичного
факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор
Тищик Борис Йосипович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка, завідувач кафедри історії
та теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Харитонов Євген Олегович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук Паньонко Ігор Михайлович,
доцент кафедри адміністративного та фінансового права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, начальник Львівського училища професійної підготовки працівників міліції при УМВСУ у Львівській області

Провідна установа: Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, кафедра історії держави і права
України і зарубіжних країн (м.Харків)

Захист відбудеться 12 листопада 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 9 жовтня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.А. Луць

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки, важливі політичні, економічні та соціальні процеси в державі, а також її прагнення увійти повноправним членом до Європейського Союзу зумовлюють потребу у вдосконаленні правової системи України та приведенні у відповідність до міжнародних стандартів правового статусу особи, зокрема в частині її майнових прав.
Тривалі дискусії стосовно поділу права на приватне і публічне, пов’язані з розробкою і наступним прийняттям Цивільного, Земельного кодексів та інших важливих нормативно-правових актів, є відображенням докорінної перебудови поглядів на систему права, що існувала в Україні упродовж більш ніж півстоліття. Нині відбувається трансформація українського права, зумовлена відтворенням традицій романо-германської правової сім’ї, яка заснована, як відомо, на рецепції римського приватного права.
У процесі історичного розвитку українське право вже зазнало сприятливого впливу класичного права, у тому числі і римського приватного, хоча при цьому збереглися його національні особливості. Історичне походження і розвиток українського права традиційно пов’язані з римською правовою доктриною, що, зокрема, виявилось у „Руській Правді”, Литовських статутах, „Правах, за якими судиться малоросійський народ...” та інших пам’ятках українського права.
Відтак у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року простежуються тенденції визнання пріоритету приватного права і всебічного захисту інтересів та прав людини, а також включені норми, що закріплюють речове право – право особи на чужу річ. Серед норм цього інституту значне місце займає група норм, пов’язаних з правом користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що зумовлено, передусім, об’єктом правового регулювання, яким у цих відносинах виступає земля. В юридичній літературі останнім часом активно ведеться дискусія щодо землі як об’єкта цивільних правовідносин. Проте у статті 14 Конституції України закріплюється лише право власності на землю: „Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону”. Однак, крім права власності, до майнових прав особи необхідно віднести весь комплекс прав на чужу річ. Власне становлення та законодавче закріплення емфітевзису у праві України має забезпечити майнові права особи на чужу річ, тобто чужу земельну ділянку.
Сьогодні виникла потреба в уніфікації національного законодавства країн СНД та країн ЄС і значна роль у цьому процесі належить римському приватному праву, причина довговічності якого полягає, зокрема, і в тому, що римляни творчо перейняли та синтезували не тільки свій, а й чужий правовий досвід.
У науці римського приватного права окремі аспекти емфітевзису досліджувалися у працях правознавців-романістів Д. Азаревича, Ю. Барона, М. Бартошека, М. Боголєпова, В. Володкевича, Д. Грімма, Д. Дождєва, В. Дронікова, М. Дювернуа, В. Єфімова, М. Заблоцької, Й. Зельонацького, М. Зобківа, Ф. Золя, Р. Зома, А. Косарєва, Ф. Мацейовського, С. Муромцева, Г. Мюлера, І. Новицького, Є. Орача, І. Перетерського, О. Підопригори, Й. Покровського, М. Поленак-Акімовської, І. Пухана, Г. Пухти, Р. Таубеншлага, Б. Тищика, Є. Харитонова, В. Хвостова, М. Хутиза, З. Черніловського, К. Чіларжа та інших.
Також варто зазначити, що у вітчизняній юриспруденції, зокрема в науці римського приватного права, історії держави і права зарубіжних країн упродовж останнього десятиріччя на дисертаційному рівні досліджувалися проблеми, пов’язані із становленням та розвитком окремих інститутів римського приватного права та їхнім впливом на право України. Проте монографічні дослідження, присвячені саме емфітевзису у римському приватному праві та його рецепції у праві України, наразі відсутні.
Особливе значення емфітевзису у системі прав на чужі речі полягає у тому, що регулювання відносин щодо користування чужою землею для сільськогосподарських потреб є складовою вирішення важливих соціальних і економічних проблем в Україні.
У римському праві була розроблена ефективна система користування чужою землею для сільськогосподарських потреб – довгострокова (вічна) спадкова оренда землі (емфітевзис), спрямована у першу чергу на захист інтересів сільськогосподарських товаровиробників і, головно, на стимулювання обробітку значних земельних площ шляхом надання широких за обсягом повноважень та суттєвих пільг. Ця система виявилася настільки вдалою, що згодом без істотних змін була запозичена практично усіма європейськими державами, а також у дещо зміненому вигляді й Україною. Отож назріла необхідність ґрунтовного дослідження основних ідей та концепції емфітевзису.
У чинному на сьогодні законодавстві України емфітевзис відсутній. Проте в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р., який набуде чинності з 1 січня 2004 р., є глава, присвячена емфітевзису. Однак прийняття цього нормативного акта не може остаточно вирішити цю проблему, оскільки прогалина в законодавстві, а відтак – у застосуванні і тлумаченні емфітевзису в Україні, яка утворилась упродовж майже всього ХХ століття, вимагає поновлення у повному обсязі уявлень про ці відносини, їх виникнення та характерні риси.
Наукове дослідження інститутів римського приватного права взагалі та емфітевзису зокрема сприятиме також використанню римського правового спадку для становлення приватноправового підходу у постсоціалістичній економіці країни.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми „Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № 62, затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка від 28.03.2000 р. № Н-164).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати поняття та зміст емфітевзису за римським правом, а також визначити наявність його впливу на формування і законодавче закріплення спадкової довгострокової оренди землі для сільськогосподарських потреб у пам’ятках права України та у праві сучасної України.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
- вивчити і проаналізувати правове закріплення емфітевзису в джерелах римського приватного права;
- з’ясувати стан дослідження емфітевзису у працях правознавців-романістів України та зарубіжних країн;
- визначити та проаналізувати генезу і джерела формування емфітевзису у Стародавньому Римі;
- проаналізувати особливості та сутність вектигального та вічного права як ранніх форм емфітевзису у римському праві;
- визначити обсяг прав та обов’язків суб’єктів емфітевтичних правовідносин;
- встановити та охарактеризувати способи набуття та припинення емфітевзису;
- проаналізувати процес становлення довгострокового спадкового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб у праві України на різних етапах його розвитку;
- виявити наявність впливу ідей, засад і основних положень римського емфітевзису на становлення довгострокового спадкового користування землею для сільськогосподарських потреб у праві України;
- охарактеризувати регулювання відносин користування чужою землею для сільськогосподарських потреб за Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. та визначити ступінь рецепції в ньому положень римського приватного права щодо емфітевзису;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. норм, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Об’єктом дослідження є емфітевзис як довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Предметом дисертаційного дослідження є емфітевзис за римським правом та його рецепція у джерелах права України на різних історичних етапах його розвитку.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на засадах методологічного плюралізму, тобто на використанні низки методів наукового пізнання тією мірою, в якій вони відповідають об’єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження.
Відповідно було використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи. Серед найважливіших із них необхідно виділити наступні: діалектичний, за допомогою якого в дослідженні виявлено взаємозв’язки та динаміку розвитку емфітевзису за римським приватним правом взагалі та впровадження як окремих його елементів, так і в повному обсязі у право України; системно-структурний метод, який дав можливість з’ясувати структуру досліджуваного об’єкта; історичний метод використано для з’ясування закономірностей і тенденцій розвитку емфітевзису відповідно до загального розвитку права у Стародавньому Римі та в Україні; метод порівняльного аналізу застосовано для з’ясування особливостей та відмінностей емфітевзису на різних етапах розвитку, а також для порівняння його у римському праві та праві України; метод логічного аналізу дав змогу зрозуміти зміст та правильно тлумачити норми римського та українського права, які регулюють відносини довгострокового спадкового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб.
Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження і полягає, насамперед, у тому, що на підставі використання значної кількості джерел, у тому числі джерел римського приватного права, вперше в українській юридичній науці проведено комплексне дослідження емфітевзису за римським правом та його рецепції у праві України. Елементи наукової новизни притаманні наступним положенням дисертації, що виносяться на захист:
1. Вперше у вітчизняній історико-правовій науці досліджено походження емфітевзису і обґрунтовано, що він був запозичений і введений у практику та право Стародавнього Риму із Стародавньої Греції. Встановлено сутність емфітевзису та виділені його характерні риси за давньогрецькими емфітевтичними договорами, а також передумови запровадження емфітевзису у Стародавньому Римі.
2. Досліджено сутність спадкової довгострокової оренди вектигальних (оброчних) земель та вічного права на чужу землю й обґрунтовано, що вони були ранніми формами емфітевзису.
3. Уточнено визначення загального поняття емфітевзису за римським приватним правом.
4. Розкрито зміст емфітевзису як речового права (права на чужу річ) та вперше досліджено сутність прав та обов’язків суб’єктів емфітевтичних правовідносин.
5. Доповнено перелік способів набуття та припинення емфітевзису за римським приватним правом та розкрито їхній зміст.
6. Встановлено ознаки, що відрізняють емфітевзис від користування землею на підставі зобов’язального договору оренди.
7. Вперше досліджено застосування емфітевзису на церковних і монастирських землях у Стародавньому Римі та виявлено його особливості.
8. Досліджено і проаналізовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за пам’ятками права України на різних етапах його розвитку та визначено ступінь рецепції в них норм римського приватного права щодо емфітевзису.
9. Охарактеризовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за сучасним правом України та встановлено у ньому наявність рецепції положень римського приватного права щодо емфітевзису і доведено, що римська концепція емфітевзису може ефективно слугувати підґрунтям удосконалення сучасного законодавства лише за умови комплексного її використання.
10. Обґрунтовано та сформульовано пропозиції з удосконалення чинного законодавства України про емфітевзис.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати, а також загальнотеоретичні та практичні висновки і сформульовані в дисертації положення про генезу, характерні риси й особливості емфітевзису за римським приватним правом та про рецепцію його у сучасному праві України можуть бути використані в процесі вдосконалення цивільного та земельного законодавства Української держави з урахуванням вищих досягнень у цій сфері римського приватного права.
Крім того, положення дисертації можуть бути використані викладачами і студентами при вивченні курсів „Основи римського приватного права”, „Історія держави і права зарубіжних країн”, „Історія держави і права України”, „Цивільне та сімейне право”, „Аграрне право”, а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури із зазначених курсів.
Деякі положення і висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати матеріалом для подальших досліджень цього інституту права.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Результати досліджень були оприлюднені на кількох науково-практичних конференціях: VII та VIII регіональних науково-практичних конференціях „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, які проходили у Львівському національному університеті імені Івана Франка у лютому 2001 р. та у лютому 2002 р.; міжнародних науково-методичних конференціях (семінарах) „Римське право і сучасність”, які проводились Одеською національною юридичною академією, Київським національним університетом та Одеським центром вивчення римського права і похідних правових систем у грудні 2001 р. та у грудні 2002 р.; науковій конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, яка проходила в Юридичному інституті Тернопільської академії народного господарства у лютому 2001р.
Публікації. Основні положення дисертації відображено у п’яти наукових статтях, три з яких опубліковано у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’ятнадцяти підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, у тому числі 15 сторінок списку використаних джерел, що включає 176 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі „Огляд літератури за темою дослідження” аналізуються групи джерел, які становлять базу дисертаційного дослідження.
У підрозділі 1.1. „Емфітевзис у джерелах римського права” подано огляд джерел римського права за темою дослідження: Інституцій Гая (Gai. 3,145), Дигест Юстиніана, зокрема третього титула шостої книги Дигест – „Si ager vectigalis, id est emphyteuticarius, petatur” („Якщо подається вимога про орендовану у громади ділянку, тобто емфітевтичну ділянку”), імператорських конституцій: Діоклетіана і Максиміана 293 р., Константина 315 р. та 319 р., Валентиніана і Валенса 365 р., Граціана, Валентиніана і Теодозія 386 р., Теодозія і Валентиніана 425 р., Зенона 480 р. У книзі IV Кодексу Юстиніана норми щодо емфітевзису містяться у титулі 66 „De iure emphyteutico” („Про емфітевтичне право”). Емфітевзису на церковних землях присвячено 7 та 120 новели імператора Юстиніана. На підставі дослідження римських джерел права визначено головні напрями дослідження.
У підрозділі 1.2. „Стан дослідження емфітевзису в українській юридичній літературі” подається огляд літератури за темою дослідження у працях відомих українських правознавців: В. Дронікова, Є. Орача, О. Підопригори, Б. Тищика, Є. Харитонова та інших. У результаті огляду української юридичної літератури щодо емфітевзису визначено питання, що залишились невирішеними.
У підрозділі 1.3. „Емфітевзис у зарубіжній юридичній літературі” розглядається стан дослідження емфітевзису в працях російських, польських, німецьких правознавців-романістів. У результаті огляду зарубіжної юридичної літератури за темою дослідження виділені питання, які потребують висвітлення у наступних розділах дисертації.
У підрозділі 1.4. „Довгострокове спадкове користування чужою землею як рецепція емфітевзису в джерелах права України та його дослідження в юридичній літературі” зроблено огляд джерел права України: „Руської Правди”, Литовських статутів 1529, 1566 та 1588 років, „Прав, за якими судиться малоросійський народ”, Зводу законів Російської імперії, Загального цивільного уложення Австрійської імперії, законодавства Російської СФРР, УРСР, СРСР та права сучасної України щодо довгострокового спадкового користування чужою землею. В українській та зарубіжній юридичній літературі дослідженню рецепції римського емфітевзису у праві України увага не приділялась. Проте окремі автори – відомі правознавці та історики - розкривають зміст правовідносин, що виникали з найму землі. Загалом, огляд зазначеної літератури дозволяє визначити напрями дослідження питання рецепції емфітевзису у праві України.
У другому розділі „Генеза та зміст емфітевзису за римським правом” розглядається становлення та розвиток емфітевзису у Стародавньому Римі.
У підрозділі 2.1. „Емфітевзис у Стародавньому Єгипті та Стародавній Греції як прототип становлення емфітевзису у Стародавньому Римі” на основі аналізу джерел права Стародавнього Єгипту та Стародавньої Греції з’ясовано, що емфітевзис має дуже давнє походження і застосовувався у цих державах. Зміст „Rew Laws”, відомого грецького папірусу, містить низку указів, виданих у час панування Птоломея ІІ Філадельфа в Єгипті (259 р. до н.е.), зокрема „Закон про націоналізацію виробництва олії в Єгипті” та документ „Оренда приватної землі”, що містять ознаки, притаманні емфітевзису.
Римському емфітевзису передувала вічна оренда землі в Греції. Вже сама назва emphyteusis вказує на грецьке походження цього інституту (від грец. emphyteuein – засадити, обробити). Важливими документами, що свідчать про існування емфітевзису в Греції, є „Межування і здача в безстрокову оренду храмових земель” (IV ст. до н.е.), „Договір про осушення боліт” (IV ст. до н.е.), договори емфітевзису з Міласи і Олімос (V-IV ст. до н.е.). Із Стародавньої Греції емфітевзис набув свого поширення у Стародавньому Римі.
У підрозділі 2.2. „Передумови запровадження емфітевзису у Стародавньому Римі” визначаються правові підстави розподілу і використання громадських земель (ager publicus) у Стародавньому Римі. Про важливість питання щодо використання громадських земель у Стародавньому Римі свідчить значна кількість законів, якими встановлювався порядок використання цих земель, зокрема: перший земельний закон Спурія Касія (486 р. до н.е.), закони Гая Ліцинія Столона та Луція Секстія Латерана (367 р. до н.е.), Тиберія Семпронія Гракха (133 р. до н.е.), Гая Семпронія Гракха (122 р. до н.е.), Спурія Торія (111 р. до н.е.), Лівія Друза (91 р. до н.е.), Гая Юлія Цезаря (59 р. до н.е.). Відтак одним із способів набуття землі в Римі на доволі вигідних умовах стала спадкова оренда громадських (общинних), храмових, а згодом і приватних земель.
У підрозділі 2.3. „Довгострокова спадкова оренда вектигальних (оброчних) земель та вічне право на чужу землю як ранні форми емфітевзису” розглядаються особливості ранніх форм емфітевзису – вектигального та вічного права. У республіканський період у Римі розвинулась і набула поширення особлива форма спадкової оренди – так званих agri vectigales – оброчних земель. Згідно з Інституціями Гая (Gai. 3,143) та Дигестами Юстиніана (D. 6,3,1), муніципальні землі віддавали у найм за сплату щорічної ренти – vectigal на термін до того часу, поки рента сплачувалась наймачем – вектигалістою або його спадкоємцями. Вектигаліста міг відчужувати, віддавати у заставу і передавати у спадок своє право. Якщо наймач не сплачував vectigal, то власник повертав собі землю через rei vindicatio (віндикаційний позов). Претори надавали вектигалісті як петиторний, так і посесорний захист. Визначені обов’язки вектигалісти.
Наступною за часом виникнення формою емфітевзису було вічне право на чужу землю – ius perpetuum, що застосовувалось у період ранньої імперії – принципату. Ius perpetuum – це вічна спадкова оренда державних (коронних – res privata) та приватних імператорських (patrimonium principis) земель за сталу щорічну плату – ренту (canon). Сторонами цих правовідносин були: власник земельної ділянки та перпетуарій (perpetuarius) – наймач. Відповідно до D. 39,4,11,1, перпетуарія можна було позбавити володіння земельною ділянкою лише на підставі розпорядження імператора. Згодом С. 11,71,5 встановлено, що не можна позбавити перпетуарія його права навіть розпорядженням імператора. Перпетуарій, на відміну від вектигалісти, був наділений додатковими повноваженнями: відпускати на волю рабів та збільшувати кількість рабів і худоби (С. 11,66,2).
У підрозділі 2.4. „Поняття та зміст емфітевзису за римським приватним правом” зазначається, що з ІІІ ст. н.е. землі у провінціях, які належали до коронного і приватного імператорського майна, надавали для обробітку у довгострокову спадкову оренду – emphyteusis (емфітевзис). У законодавстві Юстиніана правове регулювання відносин, що випливали із ius perpetuum, визначалось терміном ius emphyteuticum, а тексти, які стосувались ager vectigalis, були поширені на емфітевзис шляхом інтерполяції. Емфітевзис набувався шляхом укладення договору у письмовій формі на 100 і більше років. Із змісту С. 4,66,1 визначено, що договір був консенсуальним. Предметом договору емфітевзису була земля, як правило, необроблена, яка належала імператору, державі, храмам і приватним особам. Встановлено права й обов’язки емфітевти, з’ясовано їхній зміст.
Права емфітевти: право володіти земельною ділянкою закріплено у D. 2,8,15,1; право користуватись земельною ділянкою і одержувати плоди з моменту їх відокремлення від плодоносної речі, тобто від землі, передбачено у D. 22,1,25,1; право змінювати призначення предмету емфітевзису, проте джерела римського приватного права не визначають меж такої зміни, лише встановлюють санкції за погіршення землі (Nov. 120,8); право віддавати емфітевзис у заставу, про що є пряма вказівка у D. 13,7,16,2 та D. 20,1,31 і для цього згода власника не вимагалась; право встановлювати сервітути, що випливає із змісту D. 7,4,1, емфітевта мав лише на час дії договору емфітевзису, а також міг набувати сервітути на землю, якою володів, відповідно до D. 13,7,16,2 та D. 20,1,31; право відчужувати емфітевзис шляхом укладення договору купівлі-продажу, міни, дарування, передавати як придане випливає з С. 4,66,3. Проте це право обмежувалось – емфітевта був зобов’язаний попередити власника про відчуження свого права, який у разі оплатного відчуження мав право переважної купівлі емфітевзису упродовж двох місяців або на отримання laudemium – плати за визнання його власності, яка становила 2% купівельної ціни. З’ясовано, що емфітевзис міг бути предметом оплатного відчуження лише настільки, наскільки поліпшена земля. Відтак відчуженню підлягало лише емфітевтичне право, а не земля; право передавати емфітевзис спадкоємцям за заповітом відповідно до Gai. 3,145, D. 6,3; право на звільнення від сплати ренти за користування землею закріплено в С. 11,52,7 за емфітевтою, який отримав землю, що пустувала – у такому разі він звільнявся від сплати ренти за перші два роки господарювання; право на захист емфітевзису надавалось емфітевті, з одного боку, як володільцю, з іншого – як власнику, тобто він мав як посесорний, так і петиторний захист. Встановлено види інтердиктів і позовів, якими міг скористатися емфітевта та розкрито їхню сутність.
Обов’язки емфітевти: обов’язок сплачувати ренту і виконувати інші повинності встановлений у С. 4,66,2. Несплата емфітевтою ренти упродовж трьох років давала підстави власнику розірвати договір емфітевзису; обов’язок обробляти землю належить до змісту емфітевзису і є його характерною рисою; обов’язок не погіршувати стану земельної ділянки полягав у тому, що емфітевта не міг змінювати конфігурації земельної ділянки та був зобов’язаний поліпшувати якість землі; обов’язок попередити власника про відчуження емфітевзису закріплений у С. 4,66,3.
Наведено права власника, що відповідали обов’язкам емфітевти. На підставі дослідження прав і обов’язків сторін визначено поняття емфітевзису за римським приватним правом.
У підрозділі 2.5. „Способи набуття та припинення емфітевзису” досліджуються первинні та похідні способи набуття емфітевзису. До первинних способів набуття емфітевзису належать: укладення емфітевтичного договору – emphyteuticarius contractus (С. 4,66,2); на підставі легату (відпису), який вчинив спадкодавець на певну земельну ділянку; на підставі судової постанови у випадку, якщо суддя при поділі спільного майна встановлював його для одного із співвласників (D. 10,2,9,10). До похідних способів набуття емфітевзису належать: перехід емфітевзису до спадкоємців емфітевти (D. 6,3,1; І. 3,24,3); укладення договору між емфітевтою і набувачем цього права (І. 3,24,3); присудження емфітевзису суддею (adiudicatio) в процесі про поділ спільного емфітевзису, оскільки він не міг бути поділений на частини (D. 10,3,7); набуття емфітевзису за давністю володіння. Емфітевзис припинявся у разі: спливу терміну, на який був встановлений; позбавлення емфітевти його прав (вигнання емфітевти); відмови емфітевти від свого права (за згодою власника); у разі злиття емфітевтичного права з правом власності в одній особі; загибелі речі – предмета емфітевзису (І. 3,24,3; С. 4,66,1); шляхом вилучення його предмету (земельної ділянки) з обігу; набуття права власності на емфітевтичну ділянку третьою особою за давністю володіння за умови, що третя особа набула цю землю добросовісно (bona fide) і володіла нею як необтяженою емфітевтичним правом упродовж встановленого законом строку.
У підрозділі 2.6. „Особливості емфітевзису на церковних землях” аналізуються новели 7 „Про сакральні нерухомі речі, які не слід відчужувати чи продавати, чи давати кредиторам під спеціальну іпотеку, а віддавати під загальні іпотеки” та 120 „Про відчуження, емфітевзис, найм, іпотеки та інші різні контракти щодо сакральних речей в загальнодоступних місцях”, якими були законодавчо закріплені обмеження прав емфітевти: визначений строк емфітевзису – на час життя емфітевти та двох, а згодом трьох його почергових спадкоємців; заборона відчуження емфітевзису; заборона зменшення розміру ренти більш ніж на шосту частину від первісно встановленого; зменшений до двох років строк несплати ренти як підстави вигнання емфітевти; ускладнена процедура укладення письмового договору емфітевзису та визначення розміру ренти; визначення переліку осіб, яким заборонено набувати в емфітевзис нерухоме майно церковних установ.
У підрозділі 2.7. „Відмінність емфітевзису від користування землею на підставі зобов’язального договору оренди” відзначається, що емфітевта був наділений не властивими для орендаря повноваженнями, що випливали із сутності емфітевзису як речового права. Однак за зобов’язальним договором оренди, який укладався на короткий термін, речове право у орендаря не виникало, орендодавець забезпечував орендарю належні умови користування землею, усував будь-які перешкоди в користуванні нею, а орендна плата за землю була значно вищою від ренти.
У підрозділі 2.8. „Значення емфітевзису для Римської держави” зазначається, що застосування емфітевзису в господарстві Римської імперії мало велике значення для розвитку і зміцнення держави, а саме: економічне – сприяло зростанню сільськогосподарського виробництва, що зумовило швидке наповнення державної скарбниці; соціальне – виник новий численний прошарок підприємливих людей – емфітевтів; політичне – зумовило значний вплив емфітевтів на політичне життя в державі.
Третій розділ „Рецепція емфітевзису у праві України” присвячений аналізу права України щодо рецепції в ньому положень емфітевзису за римським правом.
У підрозділі 3.1. „Рецепція римського права в Україні і закріплення відносин користування чужою землею у праві Київської Русі” розглядаються загальні положення рецепції римського права та вплив римського права на регулювання відносин довгострокового користування чужою землею для сільськогосподарських потреб у збірнику права – „Руській Правді”. Проведено аналіз правового й економічного змісту ролейного закупництва, встановлено спільні риси з вектигальними правовідносинами у Стародавньому Римі, однак відзначено,що підстав для ототожнення ролейного закупництва з вектигальним правом немає.
У підрозділі 3.2. „Довгострокове спадкове користування чужою землею за литовсько-польським законодавством” аналізується зміст вотчинного та чиншового права за Литовськими статутами, які ґрунтувались на багатьох рецепованих ідеях, принципах та окремих положеннях римського приватного права. Довічне чиншове володіння, як і емфітевзис, було спадковим, відчужуваним користуванням чужою землею. Чиншовик сплачував власнику визначений розмір чиншу як винагороду за користування його землею, а також сплачував усі податки і виконував повинності, покладені на землю, аналогічно до емфітевти. Проте, на відміну від емфітевти, чиншовик не був зобов'язаний користуватись землею лише з метою обробітку землі, він навіть міг погіршувати земельний наділ, а також мав право відчужувати своє право без згоди власника і не був пов'язаний переважним правом власника на його купівлю.
У підрозділі 3.3. „Користування чужою землею у праві козацько-гетьманської держави” зазначається, що у першій половині XVIII ст. у Гетьманщині набули розвитку правовідносини, пов’язані з довгостроковим спадковим користуванням землею. Багато елементів емфітевзису містив договір строкового, успадковуваного найму нерухомого майна для сільськогосподарських потреб, а особливо договір довічного найму нерухомого майна за незмінну платню – чинш, який надавав наймачу, на відміну від емфітевти, право вільного, без згоди власника, використання земельного наділу.
У підрозділі 3.4. „Правове регулювання користування чужою землею на українських землях у складі Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ століть” розглядаються джерела права, що діяли упродовж цього періоду у Східній та Центральній Україні, зокрема „Зібрання малоросійських прав” та „Звід законів цивільних”, що увійшов до Зводу законів Російської імперії, щодо наявності в них рецепованих положень емфітевзису за римським приватним правом. Елементи емфітевзису притаманні договору найму чи утримання нерухомого майна – довгостроковому, проте обмеженому в часі і такому, що успадковувався.
У підрозділі 3.5. „Рецепція емфітевзису у праві Австро-Угорської імперії, до складу якої входили західноукраїнські землі в ХІХ – на початку ХХ століть” аналізується Загальне цивільне уложення Австрійської імперії, дія якого поширювалась на західноукраїнські землі, щодо рецепції в ньому положень римського емфітевзису. Загальне цивільне уложення Австрійської імперії розмежовувало повне і неподільне право власності, належне верховному власнику, та неповне і розділене право власності, належне підпорядкованому власнику, що має право або лише на саму річ, або ж лише на вигоди речі. Таке розділене право власності існувало при спадковій оренді, спадковому оброчному утриманні і поземельному оброці. На підставі проведеного аналізу констатується, що австрійські правові норми щодо спадкової оренди, спадкового оброчного утримання та поземельного оброку містять рецеповані положення емфітевзису.
У підрозділі 3.6. „Користування чужою землею у праві України у період відродження Української державності (1917-1923 рр.) та перебування України у складі СРСР (1922-1991 рр.)” розглядаються нормативні акти, що регулювали у цей період відносини щодо користування землею. Нетривале правління Центральної Ради, гетьмана П. Скоропадського, Директорії та влади ЗУНР не дало можливості належно законодавчо оформити земельні відносини в Україні, тому не можна стверджувати про рецепування емфітевзису у праві України у період відродження Української державності. Аналіз законодавства УРСР засвідчує закріплення окремих ідей, засад і принципів римського приватного права в орендних правовідносинах до 1930 р. та відновлення їх з 1988 р., проте норми, які б містили рецеповані положення емфітевзису у законодавстві України цього періоду відсутні.
У підрозділі 3.7. „Рецепція норм римського приватного права щодо емфітевзису у праві України на сучасному етапі” розглянуто регулювання відносин довгострокового користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб у чинному на даний час законодавстві України. На підставі аналізу норм проекту Цивільного кодексу в редакції від 25 серпня 1996 р. (глава 32) та Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (глава 33) щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) і враховуючи зміст емфітевзису за римським приватним правом, запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження зроблено наступні висновки.
Емфітевзис як довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб виник і розвивався в Греції у IV – III ст. до н.е. Саме з Греції емфітевзис набув свого поширення, подальшого вдосконалення і належного правового регулювання у Римі.
Довгострокова спадкова оренда землі в Стародавньому Римі бере свій початок у публічному праві, а саме: Інституціях Гая та Дигестах Юстиніана. Проте своє належне правове регулювання емфітевзис отримав у Кодексі Теодозія, Кодексі Юстиніана та Новелах.
У часи республіки в Римі та західній частині Італії виникла і набула широкого застосування рання форма емфітевзису - спадкова довгострокова оренда вектигальних (оброчних) земель - agri vectigales, а надавалася, головно, муніципіями (міськими общинами), а також колегіями жерців у вічну оренду за сплату ренти (оброку) - vectigal. Свої права вектигаліста міг відчужити або передати у спадок.
Вічне право (ius perpetuum) – наступна за часом утворення форма емфітевзису, була посткласичним продовженням вектигального права (ius in agro vectigali), тому ius perpetuum були притаманні всі його ознаки та характерні риси.
З кінця IV ст. у законодавстві Римської імперії знайшов своє правове регулювання емфітевзис. Емфітевзис виникав на підставі договору, який укладався здебільшого у письмовій формі між власником земельної ділянки та емфітевтою. Вказаний договір був консенсуальним, а передача речі, якщо і відбулася, то не з метою укладення, а на виконання вже укладеного сторонами договору.
Встановлено права та обов’язки емфітевти і розкрито їхню сутність на підставі дослідження джерел римського приватного права та юридичної літератури. Внаслідок дослідження змісту емфітевзису визначено його поняття.
Емфітевзис за римським приватним правом – це речове право на чужу землю, що встановлювалось на підставі договору на строк 100 і більше років, за яким власник надавав емфітевті з метою обробітку у володіння і користування землю з правом відчуження емфітевзису у встановленому порядку, а також з правом передачі його у спадок, встановлення речових прав, зміни призначення землі; а емфітевта був зобов’язаний одержану за договором землю обробляти, не погіршувати її стану, сплачувати власнику щорічну ренту, встановлені податки і збори та попередити власника про відчуження свого права, надаючи йому можливість переважної купівлі емфітевтичного права.
Розкрито зміст способів набуття та припинення емфітевзису та доповнено їхній перелік, зокрема способами набуття (похідними): за давністю володіння та присудження емфітевзису суддею в процесі про поділ спільного емфітевзису; а також способами припинення: відмови емфітевти від свого права (за згодою власника), загибелі речі – предмету емфітевзису або вилучення його з обігу, набуття права власності на емфітевтичну ділянку третьою особою за давністю володіння.
Емфітевзис церковних земель мав певні особливості, встановлені на підставі аналізу новел Юстиніана, що полягали в обмеженні прав емфітевти.
Емфітевзис відрізнявся від користування землею на підставі зобов’язального договору оренди наявністю у емфітевти речового права на землю, за обсягом прав і обов’язків, способами і порядком захисту прав емфітевти та орендаря, а також терміном користування землею.
Впровадження емфітевзису в українське право відбувалося у формі опосередкованої його рецепції, шляхом запозичення основних положень емфітевзису з візантійського та польського права, а також внаслідок впливу ідей римського приватного права. Довгострокове, відчужуване, таке, що успадковується, право користування землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) у праві України бере свої витоки з „Руської Правди”, норми якої регулювали зміст ролейного закупництва. Литовські статути визначили зміст чиншового права, яке ґрунтувалось на рецепованих ідеях та положеннях емфітевзису за римським приватним правом, оскільки безстрокове (вічне) чиншове володіння було спадковим, відчужуваним користуванням чужою землею, за яке чиншовик сплачував власнику встановлений умовами договору чинш, а також ніс усі податки і повинності, покладені на землю. Окремі засади емфітевзису були притаманні праву Гетьманщини у XVIII ст., зокрема держанню пожалуваних безстрокових землеволодінь, особливо рангових строкових, успадковуваних землеволодінь. „Права, за якими судиться малоросійський народ” містили низку норм, що допускали і частково регулювали чиншові відносини.
У ХІХ ст. на території України, яка перебувала у складі Російської імперії, правовідносинам, що стосувалися користування чужою землею, притаманні лише окремі елементи чиншового права. Передусім користування чужою землею хоч і було довгостроковим, проте обмеженим у часі, його можна було передати у спадок, однак, на відміну від емфітевзису, воно було невідчужуваним.
В австрійських правових нормах, які діяли у ХІХ – на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях, детально врегульовано довгострокове спадкове користування чужою землею. Спадковий орендар, як і емфітевта, мав право на власний розсуд користуватись землею для сільськогосподарських потреб, а також ніс всі повинності, покладені на земельну ділянку або маєток. Власник земельної ділянки мав право на одержання плати за користування земельною ділянкою; у разі невиконання умов договору або порушення орендарем чинного законодавства вимагати розірвання договору і відшкодування завданих збитків, проте він не користувався у разі відчуження орендарем права користування земельною ділянкою правом переважної його купівлі. Отже, в австрійському праві, яке було чинним на західноукраїнських землях, мала місце рецепція положень римського емфітевзису.
У Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. вперше у праві України міститься пряма рецепція норм римського приватного права, які регулюють емфітевзис. Проте, враховуючи зміст емфітевзису за римським приватним правом та його рецепованих у джерелах права України положень, у главу 33 Цивільного кодексу України запропоновано внести такі зміни і доповнення:
- у назву глави ввести термін „емфітевзис” та назву сторони за договором – „землекористувач” змінити на „емфітевта”;
- обмежити коло суб’єктів, які можуть отримати чужу земельну ділянку в користування, закріпивши це право лише за громадянами України;
- встановити письмову з нотаріальним посвідченням форму договору з його обов’язковою державною реєстрацією;
- визначити мінімальний строк договору оренди, який не може бути меншим ніж 50 років;
- надати лише емфітевті (а не власнику) право відмовитися від договору, попередивши про це власника не менш як за один рік;
- забезпечити незмінність розміру плати за користування земельною ділянкою упродовж дії договору;
- закріпити чинність договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб у разі зміни власника земельної ділянки;
- зобов’язати емфітевту не погіршувати стану земельної ділянки та/або екологічної ситуації;
- надати емфітевті право на відчуження права користування чужою земельною ділянкою на безоплатній основі;
- встановити підстави розірвання договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з ініціативи власника та способи захисту прав емфітевти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Гутьєва В.В. Права та обов’язки сторін договору емфітевзису за римським приватним правом // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. Вип. 11. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.254-267.
2. Гутьєва В.В. Інститут емфітевзису в пам’ятках римського приватного права // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. Вип. 13. – Одеса: Юридична література, 2002. – С.127-135.
3. Гутьєва В.В. Спадкова оренда землі в Стародавньому Римі // Вісник Львівського ун-ту. Сер. юрид. – 2002. – Вип.37. – С.142-148.
4. Гутьєва В.В. Правовий інститут емфітевзису в системі майнових прав особи // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали VII регіональної наукової конференції (13-14 лютого 2001р.). – Львів: Юрид. фак-т ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – С.73-75.
5. Гутьєва В.В. Становлення і розвиток інституту емфітевзису в римському приватному праві // Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник ЮІ ТАНГ. - Вип.2. - Тернопіль: Юридичний інститут Тернопільської академії народного господарства, 2001. – С.60-67.

АНОТАЦІЯ

Гутьєва В.В. Емфітевзис у римському праві та його рецепція у праві України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.
У дисертації на підставі аналізу джерел римського приватного права, джерел права України, юридичної літератури досліджено емфітевзис за римським приватним правом та його рецепцію у праві України на різних історичних етапах його розвитку.
Проаналізовано генезу, зміст, форми та особливості емфітевзису за римським приватним правом, визначено його поняття та встановлено способи набуття і припинення емфітевзису. Значну увагу приділено дослідженню джерел права України щодо наявності в них рецепованих положень емфітевзису за римським приватним правом. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення редакції окремих положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., котрі стосуються права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).
Ключові слова: римське право, емфітевзис, джерела права України, спадкова оренда землі, рецепція римського приватного права.

АННОТАЦИЯ

Гутьева В.В. Эмфитевзис в римском праве и его рецепция в праве Украины. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2003.
В дисcертации на основе анализа источников римского частного права, источников права Украины, юридической литературы исследовано эмфитевзис в римском частном праве и его рецепцию в праве Украины на разных исторических этапах его развития.
Проанализированы источники римского права, регулирующие эмфитевзис: Институции Гая, Дигесты Юстиниана, императорские конституции, в частности императоров Зенона и Юстиниана, которые составляют С. 4,66 “De iure emphyteutico” (“Об эмфитевтическом праве”), 7 и 120 новеллы, а также изучена степень исследования этого вопроса в историко-правовой литературе. Отмечается, что в трудах по римскому праву на сегодня не выявлено комплексного исследования эмфитевзиса, равно как и не исследовался вопрос рецепции эмфитевзиса в праве Украины.
Установлено древнее происхождение эмфитевзиса и его давнее применение в Древнем Египте и Древней Греции. В работе проведен анализ древнеегипетских документов и древнегреческих эмфитевтических договоров, что послужило основанием для вывода о заимствовании римлянами эмфитевзиса именно из Древней Греции. О греческом происхождении эмфитевзиса указывает и его название (греч. еmphyteuein – засадить, обработать).
В результате детального анализа источников римского права установлены ранние формы эмфитевзиса – вектигальное и вечное право. В республиканский период в Риме возникла и была распространена наследственная аренда так называемых agri vectigales – оброчных земель, а в период ранней империи (принципата) – ius perpetuum – вечное право на землю. Установлены права и обязанности нанимателей земли – вектигалисты и перпетуария, а также особенности этих форм эмфитевзиса.
С ІІІ в. н.э. земли в провинциях, принадлежащие империи, и частные императорские имения отдавали для обработки в эмфитевзис – долгосрочную, наследственную, отчуждаемую аренду путем заключения договора в письменной форме. Срок договора составлял 100 лет и более. Установлены права и обязанности сторон договора – собственника и эмфитевты, и проанализирована их сущность. Тщательное исследование содержания эмфитевзиса позволило определить его понятие.
Приведен перечень и раскрыто содержание способов приобретения и прекращения эмфитевзиса, кроме того, некоторые из них установлены впервые.
Выявлено, что эмфитевзис, применяемый в земельных владениях церкви, имел определенную специфику, что выражалось в ограничении прав эмфитевты.
Приведены и проанализированы признаки, по которым эмфитевзис существенно отличался от пользования землей на основании обязательственного договора аренды.
Сделан вывод, что применение эмфитевзиса в Римской империи способствовало развитию и укреплению государства и имело большое политическое, экономическое и социальное значение.
Рассмотрены общие положения рецепции римского частного права и влияние римского частного права на регулирование отношений долгосрочного пользования землей для сельскохозяйственных нужд в сборнике права „Русская Правда”. Раскрыто правовое и экономическое содержание ролейного закупничества.
Проанализировано содержание чиншевого права в литовско-польском законодательстве. Под чиншевым правом понималось право наследуемого пользования чужой землей при условии внесения чинша, оплаты в определенном раз и навсегда размере. Объектом чиншевого права являлась как сельская, так и городская недвижимость. Как и эмфитевта, чиншевик не был связан экономическим предназначением вещи. Он мог заниматься на чужой земле даже торговлей, не спрашивая разрешения собственника. Установлено происхождение чиншевого права от эмфитевзиса и его вещный характер. Элементы эмфитевзиса были свойственны также нормам права, регулирующим земельные отношения в Гетьманщине в XVIII в.
Исходя из анализа австрийского законодательства, действовавшего на западноукраинских землях, установлено наличие рецепции римского эмфитевзиса в нормах права, регулирующих наследственную аренду, наследственное оброчное содержание и поземельный оброк.
В Гражданском кодексе Украины от 16 января 2003 г. впервые в праве Украины прослеживается прямая рецепция норм римского частного права, регулирующих эмфитевзис. Учитывая содержание эмфитевзиса в римском частном праве и его положений, рецепированных в источниках права Украины, сделан ряд предложений по усовершенствованию редакции отдельных положений главы 33 Гражданского кодекса Украины, которые касаются права пользования чужой землей для сельскохозяйственных нужд (эмфитевзиса).
Ключевые слова: римское право, эмфитевзис, источники права Украины, наследственная аренда земли, рецепция римского частного права.

SUMMARY

V. Gutyeva. Emphytheusis in Roman Law and its reception in the Law of Ukraine. – Manuscript.
Dissertation for gaining the scientific degree of Candidate of Juridical Science in speciality 12.00.01 – Theory and History of State and Law; History of Political and Legal Sciences. – Lviv National University named after Ivan Franko, Lviv, 2003.
The thesis investigates emphytheusis according to Roman Law and its reception in the Law of Ukraine on different historical stages of its development on the basis of analysis of Roman Private Law, the sources of the Law of Ukraine and legal literature.
The origin, substance, forms and peculiarities of emphytheusis according to Roman Law have been analysed and its concept and ways of gaining and cessation of emphytheusis have been determined in the thesis.
Great attention has been paid to the investigation of the sources of the Law of Ukraine as for the recepted principles of emphytheusis according to Roman Law. Proposals as for the improvement of the version of separate principles of the Civil Code of Ukraine from January which deal with the right of use of somebody else’s plot of land for agricultural needs (emphytheusis) have been formulated in the thesis.
Key-words: Roman Law, emphytheusis, sources of the Law of Ukraine, hereditary land lease, reception of Roman Private Law.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking