Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини

 

Пастухова Лариса Вікторівна

ЕФЕКТИВНІСТЬ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ І ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ

Спеціальність 12. 00. 11 - міжнародне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2003

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права
Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент
Репецький Василь Миколайович,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
завідувач кафедри міжнародного права

 

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент
Мережко Олександр Олександрович,
Інститут міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри міжнародного приватного та митного права

кандидат юридичних наук, доцент
Мацко Анатолій Степанович,
Інститут права імені князя Володимира Великого
Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ),
завідувач кафедри міжнародного права
та порівняльного правознавства

Провідна установа – Національна юридична академія
імені Ярослава Мудрого
Міністерства освіти та науки України, кафедра міжнародного
права та державного права іноземних держав (м. Харків)

Захист відбудеться “_22_”_12______2003 р. о _14:00_годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 10 в Інституті міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10

 

Автореферат розісланий “__12_”__11_________2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.В. Бурлай

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Однією з сучасних глобальних загальнолюдських проблем є проблема прав людини та їх забезпечення, вирішення якої можливе лише спільними зусиллями держав і міжнародного співтовариства. Сприяти колективному розв’язанню цієї проблеми на європейському континенті покликана Рада Європи, яка створила своєрідний механізм міжнародного захисту прав людини, основою якого є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (надалі – Конвенція).
Наслідком дії цього механізму та держав-учасниць Конвенції повинно стати формування такого європейського міжнародного правопорядку в галузі прав людини, який “дозволив” би кожній людині безперешкодно користуватися своїми правами і свободами, передбаченими Конвенцією. Проте досягнення цієї мети залежить від багатьох факторів, зокрема і від ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції.
У зв’язку з цим особливого значення набуває дослідження питань ефективності міжнародних правозабезпечувальних засобів реалізації Конвенції, потреба в якому зумовлена наступними обставинами:
необхідністю міжнародно-правового забезпечення виконання державами-учасницями Конвенції (у тому числі і Україною) їхніх зобов’язань: гарантувати кожній людині, яка перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією та протоколами до неї;
потребою забезпечення оптимального співвідношення між єдиними конвенційними вимогами до держав-учасниць щодо дотримання прав людини та можливістю (правом) таких держав вільно обирати і встановлювати внутрішньодержавні правові засоби забезпечення прав людини;
значним розширенням сфери дії Конвенції, що зумовлено збільшенням кількості держав-учасниць Конвенції;
суттєвим зростанням обсягу звернень людей за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини, як головної правозахисної інституції в системі конвенційних правозабезпечувальних засобів;
неналежним виконанням державами-учасницями своїх зобов’язань щодо гарантування прав людини;
необхідністю удосконалення конвенційного механізму впливу на виконання державами-учасницями їхніх зобов’язань.
Вказані обставини свідчать про актуальність розробки обраної теми дослідження.
Окремі питання теми, зокрема ефективність рішень Європейського суду з прав людини досліджувалась у роботах П.М. Рабіновича та Г. Ресс. Між тим монографічного (у тому числі і дисертаційного) системного аналізу ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції ще немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка в контексті теми “Міжнародно-правові аспекти входження України до світового та європейського співтовариства” (реєстраційний № 01024003572).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції та визначення їх реальних можливостей та ефективності у такому забезпеченні.
Досягнення поставленої мети вимагало вирішення наступних основних завдань:
з’ясувати зміст поняття правових засобів та встановити критерії їх визначення;
визначити міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції та класифікувати їх;
охарактеризувати міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції;
з’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження та встановлення ефективності міжнародно-правових засобів у забезпеченні реалізації Конвенції;
з’ясувати поняття, критерії та показники ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції;
виявити ступінь реальної ефективності рішень Європейського суду з прав людини;
сформулювати рекомендації щодо підвищення ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції.
Об’єктом дослідження є діяльність та юридичні акти органів Ради Європи та Європейського суду з прав людини, що вчиняються для забезпечення реалізації Конвенції.
Предметом дослідження є реальні можливості та ефективність міжнародно-правових засобів у забезпеченні реалізації Конвенції.
Теоретичною основою дослідження є положення загальнотеоретичної концепції ефективності юридичних норм, сформульовані у працях С.С. Алексєєва, В.М. Баранова, В.В. Глазиріна, В.В. Головченка, А.П. Зайця, В.А. Козлова, В.М. Кудрявцева, В.В. Лапаєвої, В.В.Лазарєва, А.В. Малька, В.І. Нікітинського, А.С. Пашкова, П.М. Рабіновича, І.С. Самощенка, В.Ф. Сіренка, Ф.Н. Фаткулліна, Е.А. Фоміна, Л.Д. Чулюкіна, Є.П. Шикіна, Л.С. Явича, а також розроблені в теорії міжнародного права положення про ефективність міжнародно-правових норм, що містяться у працях Г.М. Даниленка, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, Г.В. Ігнатенка, В.Н. Ліхачова, І.І. Лукашука, С.Ю. Марочкіна, Л.Х. Мінгазова, О.І. Тіунова, Г.І. Тункіна, С.В. Черниченка та інших вчених.
Джерела дослідження. При написанні дисертації використовувалися відповідні міжнародно-правові угоди, рішення Європейського суду з прав людини та юридичні акти органів Ради Європи; чинне законодавство України; спеціальна наукова література з теорії права, міжнародного права та інших юридичних наук. У процесі дослідження опрацьовано близько 800 рішень Європейського суду з прав людини, 200 проміжних та кінцевих резолюцій Комітету міністрів Ради Європи, 80 резолюцій та рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, доповіді Комісара Ради Європи з прав людини за 2000-2002 р.р.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають положення про соціальну обумовленість правових явищ та конкретно-історичний підхід до їх вивчення. Відповідно до етапів наукового пізнання у роботі використана низка теоретичних та емпіричних методів наукового дослідження.
Основним завданням емпіричного пізнання було отримання достовірної інформації про досліджувані правові явища. Для цього використовувалися в основному методи тлумачення права та конкретно-соціологічний метод. Тлумачення Конвенції, інших міжнародно-правових актів дало змогу з’ясувати компетенцію органів Ради Європи і Європейського суду з прав людини, юридичну природу їх актів і на основі цього встановити їхню потенційну роль у забезпеченні реалізації Конвенції. Застосування конкретно-соціологічного методу, зокрема контент-аналізу рішень Європейського суду з прав людини, дозволило у подальшому визначити ступень їх реального впливу на виконання державами їхніх конвенційних зобов’язань, а також прослідкувати динаміку правопорушності конвенційних норм. Методи узагальнення практики Європейського суду з прав людини дали змогу встановити причини, які найчастіше призводять до порушення прав людини. Застосування вказаних та інших (зокрема статистичних) методів дозволило одержати інформацію, необхідну для вивчення та оцінки ефективності міжнародно-правових засобів у забезпеченні реалізації Конвенції.
Основною метою теоретичного етапу наукового пізнання було формування понять про досліджувані явища. Застосування діалектичних методів пізнання, зокрема аналізу, індукції, порівняння, аналогії, абстрагування, сходження від конкретного до абстрактного в теоретичному аналізі відповідних положень загальної теорії права та науки міжнародного права дозволило сформувати поняття міжнародно-правових засобів, поняття ефективності правових засобів, цілей та результатів їх функціонування тощо. Спираючись на поняття міжнародно-правових засобів, відповідний емпіричний матеріал та використовуючи можливості цільового та функціонального методів пізнання, були виявлені міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції, встановлені їх цілі та функції. Застосування прийомів і правил формально-логічного методу дало змогу класифікувати їх.
На основі понять про ефективність правових засобів, їх цілей, результатів функціонування та відповідної емпіричного інформації за допомогою таких діалектичних методів, як аналіз, синтез, дедукція, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, були сформовані поняття ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції, її критеріїв, показників та інші.
Для того, щоб виявити, встановити фактори, що впливають на ефективність міжнародних правозабезпечувальних засобів реалізації Конвенції, було використано можливості імовірнісного підходу. Це дало змогу сформулювати відповідні пропозиції щодо підвищення ефективності досліджуваних правових засобів.
Застосування методів наукового пояснення (зокрема генетичного, атрибутивного, функціонального) дозволило розкрити зміст відповідних понять, встановити роль різних міжнародно-правових засобів у забезпеченні реалізації Конвенції, дати оцінку їх реальної ефективності та розкрити причини, що зумовлюють той чи інший ступень їх ефективності.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняному правознавстві здійснено комплексне монографічне дослідження ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції.
За результатами проведеного дослідження сформульовано наступні положення, які містять елементи наукової новизни:
уточнено визначення поняття правових засобів та критеріїв їх встановлення;
з’ясовано співвідношення міжнародно-правових та внутрішньодержавних засобів реалізації норм міжнародного права;
виявлено міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції та визначено їх поняття;
запропоновано класифікацію міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції;
визначено поняття, критерії та показники ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції;
з’ясовано зміст поняття “виконання державою-учасницею конвенційних зобов’язань”;
визначено поняття, критерії, показники та способи встановлення ефективності рішень Європейського суду з прав людини;
зроблено висновок про ступінь ефективності превентивної функції рішень Європейського суду з прав людини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та теоретичні положення можуть сприяти подальшій науковій розробці проблем міжнародно-правових засобів реалізації норм міжнародного права та їх ефективності.
Положення дисертації про критерії, показники та способи встановлення ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції можуть бути використані, як видається, відповідними інституціями Ради Європи для оцінки їх реального впливу на виконання державами-учасницями своїх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Сформульовані в роботі рекомендації щодо підвищення рівня виконання Україною конвенційних зобов’язань можуть бути прийняті до уваги структурними підрозділами Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, профільними комітетами Верховної Ради України.
Результати дослідження можуть знайти застосування в навчальному процесі при викладанні курсів “Міжнародне право” та “Міжнародне право прав людини”. Деякі з цих результатів вже використовувалися здобувачем під час проведення занять з курсу “Міжнародно-правовий захист прав людини” зі студентами факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Матеріали роботи оприлюднювались у доповідях здобувача: на регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (20 квітня 2001р., м. Івано-Франківськ); на регіональній науково-практичній конференції “Проблеми тлумачення та реалізації законодавства в Україні” (1 березня 2003 р., м. Сімферополь); звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів факультету міжнародних відносин, що відбувалися у Львівському національному університеті імені Івана Франка у 2000-2003 роках; на регіональному семінарі суддів Львівської області при Львівському регіональному центрі суддівських студій (19-21 листопада 2002 р., м. Львів).
Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять наукових праць, у тому числі чотири – у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (розподілених на сім підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 165 сторінок, з яких список використаних джерел займає 15 сторінок і охоплює 158 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі аргументується актуальність теми дослідження, визначається його мета, завдання, об’єкт та предмет, характеризуються теоретична основа і методи дослідження, наукова новизна, а також практичне значення й апробації його результатів.
У першому розділі “Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини та теоретико-методологічні основи їх дослідження” аналізується стан наукової розробки досліджуваної проблеми, характеризується методологія дослідження, розглядаються виявлені міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції, з’ясовуються теоретико-методологічні основи дослідження їх ефективності. Цей розділ складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Характеристика стану наукової розробки проблеми та методології дослідження” подається аналіз науково-теоретичних джерел, в яких розглядаються окремі питання теми, а також тих, котрі слугували теоретичною основою дослідження, і окреслюється коло питань, що залишилися невирішеними; висвітлюються методологічні засади дослідження, характеризуються його основні методи, які використовувалися на відповідних етапах наукового пізнання предмету дослідження.
У підрозділі 1.2. “Міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини” зазначається, що дослідження ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції вимагає, перш за все, визначення поняття та кола таких засобів. Відсутність розробки останніх в літературі з міжнародного права зумовила потребу у з’ясуванні розуміння правових засобів в теорії права. У результаті аналізу існуючих загальнотеоретичних дефініцій робиться висновок про необхідність їхнього уточнення з урахуванням наступних додаткових ознак правових засобів: наявність у них певних об’єктивних властивостей, завдяки яким вони можуть бути використані для досягнення певних цілей в даних конкретних умовах; їхнє закріплення у відповідних нормах національного чи міжнародного права і, як наслідок, їхня “передбачуваність” у застосуванні певними суб’єктами. Під правовими засобами пропонується розуміти передбачені юридичними нормами правові явища, які завдяки своїм об’єктивним властивостям, можуть слугувати досягненню певних цілей.
У роботі зазначається, що реалізація норм міжнародного права, в тому числі й Конвенції, може здійснюватись за допомогою як міжнародних, так і внутрішньодержавних правових засобів. При цьому підкреслюється, що особливістю міжнародно-правових засобів є те, що вони встановлюються спільними зусиллями держав за їх взаємною згодою і закріплюються у відповідних міжнародно-правових угодах та актах. Характеризуючи співвідношення між міжнародно-правовими засобами реалізації міжнародного права та внутрішньодержавними, дисертант доводить, що, якщо аналізувати кожну з цих груп окремо, то всередині кожної з них мають місце правові засоби різного юридичного характеру: правотворчі, правозастосувальні, правотлумачні та правореалізаційні. Водночас всі дії і акти органів держави та інших суб’єктів у внутрішньодержавній сфері, пов’язані з втіленням норм міжнародного права, незалежно від їхньої юридичної природи, слід розглядати в цілому як правореалізаційні засоби. Що ж торкається міжнародно-правових засобів реалізації міжнародного права, то вони, на відміну від внутрішньодержавних та по відношенню до них, виконують правозабезпечувальну функцію. Вони виступають саме засобами забезпечення реалізації міжнародно-правових норм тому, що їхнім основним призначенням є: 1) створення умов для належної реалізації норм міжнародного права державами та іншими суб’єктами права; 2) вплив на виконання державами їхніх міжнародних зобов’язань.
Далі виявляються міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації саме Конвенції. При цьому встановлюються та розкриваються наступні їхні основні риси: 1) вони передбачені Конвенцією, Статутом та іншими документами Ради Європи; 2) в силу здатності забезпечувати реалізацію конвенційних норм ними є діяльність та юридичні акти Європейського суду з прав людини (надалі – Суд) і відповідних органів Ради Європи; 3) така їхня здатність полягає у можливостях впливу на виконання державами – учасницями конвенційних зобов’язань щодо гарантування кожній людині, яка перебуває під їхньою юрисдикцією, прав і свобод, визначених Конвенцією та протоколами до неї. Разом з тим зазначається, що саме у виконанні зобов’язань відповідною державою полягає реалізація нею конвенційних норм, тоді як реалізація останніх людиною вбачається у безперешкодному використанні нею прав, зафіксованих цими нормами. На основі наведеного у дисертації пропонується дефініція досліджуваних явищ: міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції – це передбачені нормами права Ради Європи діяльність та юридичні акти її органів та Суду, які вчиняються з метою належного виконання державами-учасницями зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї.
Аналіз виявлених міжнародно-правових засобів дає можливість зробити висновок про те, що вони розрізняються між собою за онтологічним статусом у правовій системі Ради Європи, юридичною природою, суб’єктами використання, змістом безпосередніх цілей, досягненню яких вони слугують тощо, хоча їх “кінцевим” призначенням є виконання правозабезпечувальної функції. За цими критеріями в роботі виділяються та характеризуються види досліджуваних правових засобів.
В результаті з’ясування компетенції та дослідження юридичної природи і змісту юридичних актів Суду, Комітету міністрів Ради Європи, Парламентської асамблеї Ради Європи, Генерального секретаря Ради Європи, Комісара Ради Європи з прав людини зроблено висновок про їхню потенційну здатність прямо або опосередковано впливати на виконання державами -учасницями конвенційних зобов’язань і в цілому забезпечувати реалізацію Конвенції. Висловлено думку, що до юридичних актів прямого впливу (на держави, які є стороною у справі) відносяться акти Суду, з-поміж яких 1) правозастосувальними актами є: рішення про встановлення факту порушення певних конвенційних норм; рішення про надання потерпілій стороні “справедливої сатисфакції”; рішення про дружнє врегулювання спору; ухвали про прийнятність заяви; рішення про зміну судового рішення; 2) актами офіційного казуального тлумачення є : рішення, що містять правотлумачні положення; рішення про тлумачення судового рішення. До юридичних актів (нормативного або індивідуального змісту) опосередкованого впливу відносяться: декларації, рекомендації та резолюції (проміжні, кінцеві та інші) Комітету міністрів Ради Європи; резолюції, рекомендації, накази та висновки Парламентської асамблеї Ради Європи; запити Генерального секретаря Ради Європи, рекомендації та висновки Комісара Ради Європи з прав людини.
У підрозділі 1.3. “Теоретико-методологічні основи дослідження ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини” виділяються та характеризуються методологічно значущі теоретичні положення про поняття, критерії, показники та умови ефективності юридичних, у тому числі й міжнародних норм, розроблені в загальній теорії права та міжнародно-правовій науці, на яких ґрунтується у подальшому дослідження дисертаційної проблеми. Зазначається, що в основу дослідження покладена “цільова” концепція ефективності правових явищ. Розуміння ефективності правових засобів як ступеню досягнення з їх використанням певних цілей визначило загальний підхід до вивчення ефективності міжнародних правозабезпечувальних засобів реалізації Конвенції. За основу ж кількісного виміру їх ефективності була узята відома формула: співвідношення між фактичним результатом використання правових засобів та „ідеальним”, бажаним результатом їх застосування. Водночас обґрунтовується необхідність та доцільність використання у дослідженні певних положень “результативного” та інших підходів щодо поняття ефективності юридичних норм та норм міжнародного права.
У другому розділі “Встановлення ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини” міститься чотири підрозділи, у яких подається комплексний аналіз ефективності саме міжнародних правозабезпечувальних засобів реалізації Конвенції.
У підрозділі 2.1. “Поняття, критерії та показники ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини” на основі викладених у попередньому розділі положеннях, зокрема щодо поняття міжнародних правозабезпечувальних засобів реалізації Конвенції, поняття ефективності правових засобів та інших пропонується дефініція досліджуваної ефективності: це ступінь реального впливу міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції на виконання державами-учасницями їхніх конвенційних зобов’язань. Передусім зауважується, що той чи інший їх ступінь впливу не в останню чергу зумовлюється обраною державами дуалістичною чи моністичною моделлю імплементації Конвенції, які характеризуються в роботі. Доводиться, що в дуалістично-орієнтованих державах Конвенція є юридично обов’язковою лише для держави, а інші суб’єкти національного права не можуть безпосередньо користуватися та застосовувати її норми. В моністично-орієнтованих (у другому варіанті) державах вона є юридичним джерелом права не тільки для держави, а й для внутрішньодержавних суб’єктів, які можуть прямо і безпосередньо використовувати та застосовувати її положення. Значно “полегшує” такий вплив і конституційне закріплення деякими державами обов’язку органів державної влади забезпечувати виконання не тільки міжнародно-правових договорів, а й рішень міжнародних організацій, членами яких вони є.
Далі з’ясовується зміст поняття “виконання державою-учасницею конвенційних зобов’язань”. Інакше кажучи, що повинна робити держава, щоб (згідно ст. 1 Конвенції) забезпечити кожній людині, яка перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією. Зазначається, що, по-перше, держава (в особі своїх органів, установ , посадових осіб тощо) не повинна порушувати конвенційні права та свободи людини; по-друге, вона повинна створити належний внутрішньодержавний юридичний механізм забезпечення прав людини. Спираючись на відомі в теорії права положення про поняття та елементи такого механізму, дисертант констатує, що на виконання своїх зобов’язань держава повинна створити юридичний механізм, у якому: 1) національне законодавство повинно бути приведене у відповідність з положеннями Конвенції та протоколів до неї; 2) для реалізації прав людини, які передбачені, зокрема ст. ст. 6 (Право на справедливий судовий розгляд), 7 (Покарання виключно на підставі закону), 10 (Свобода виразу думки), 13 (Право на ефективні засоби правового захисту) Конвенції, ст. ст. 1 (Захист права власності), 2 (Право на освіту), 3 (Право на вільні вибори) Протоколу №1, ст. ст. 1 (Процедурні гарантії, що стосується вислання іноземців), 2 (Право на оскарження у кримінальних справах), 3 (Відшкодування в разі незаконного засудження) Протоколу №7 повинні бути встановлені відповідні юридичні процедури, відсутність яких взагалі виключає можливість їх реалізації. Це пояснюється тим, що вказані права належать до групи так званих “позитивних прав” (прав на певні дії держави). Оскільки реалізація таких прав може бути забезпечена лише виконанням державою певних активних обов’язків, постільки послідовність, обсяг, строки їх здійснення тощо мають бути детально регламентовані і закріплені в національному законодавстві; 3) встановити юридичні засоби охорони щодо всіх конвенційних прав людини, які б унеможливлювали їх порушення (зокрема, норми про заборону порушення цих прав, наділити компетенцією відповідні органи державної влади щодо здійснення ними превентивних заходів, передбачити заходи юридичної відповідальності за порушення конвенційних прав); 4) створити систему юридичних засобів захисту всіх конвенційних прав в разі їх порушення у відповідності з вимогами ст. 13 Конвенції (насамперед ефективну систему судового захисту). Отже, саме таке виконання державами-учасницями конвенційних зобов’язань і буде відповідати ст. 3 Статуту Ради Європи та ст. 1 Конвенції. А в цілому – забезпечить реальну можливість громадянам цих держав реалізовувати свої права і свободи, визначені Конвенцією. Разом із тим вказується, що держави-учасниці неналежно виконують свої зобов’язання. Тому, власне, і виникла проблема встановлення ефективності досліджуваних міжнародно-правових засобів, тобто ступеню їх реального впливу на виконання державами конвенційних зобов’язань. При цьому “частка” такого впливу кожного з них зумовлена обсягом компетенції та безпосередніми цілями органів Ради Європи та Суду. Вони з’ясовуються і зазначаються у роботі.
Для досягнення “власних” цілей органи Ради Європи та Суд в межах своєї компетенції здійснюють певну діяльність та приймають юридичні акти, фактичними результатами яких є відповідна “реакція” (поведінка) держав-учасниць. Останні на їх виконання повинні вжити певні заходи, спрямовані на створення належного внутрішньодержавного юридичного механізму забезпечення конвенційних прав людини. Зазначається, що, якщо безпосередні цілі органів Ради Європи та Суду виступають критеріями оцінки ефективності їх діяльності та юридичних актів, то вчинення (або не вчинення) конкретними державами під їх впливом заходів, дій є показником такої ефективності. В кінцевому рахунку, реалізація безпосередніх цілей повинна призвести до досягнення перспективної (опосередкованої) мети – дотримання кожною державою-учасницею конвенційних зобов’язань. В такому випадку, показником ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції буде виступати рівень реальної можливості використання громадянами цих держав конвенційних прав і свобод.
У підрозділі 2.2. “Поняття, критерії та способи визначення ефективності рішень Європейської суду з прав людини” з’ясовується поняття ефективності рішень Суду, встановлюються їх безпосередні цілі, функції тощо; робиться спроба виявлення рівня ефективності превентивної функції рішень та пояснення отриманих результатів.
Пропонується визначати поняття ефективності рішень Суду як ступінь їх реального впливу на виконання державами-відповідачами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї. Доводиться, що, якщо загальною метою діяльності Суду є забезпечення дотримання державами-учасницями конвенційних зобов’язань, то безпосередніми цілями його рішень є: 1) відновлення порушених прав людини; 2) усунення перешкод на шляху реалізації людиною своїх прав. Вони і виступають критеріями оцінки ефективності рішень Суду. Зазначається, що кожне рішення Суду (в якому він констатує факт порушення норм Конвенції) як правозабезпечувальний засіб одночасно “переслідує” вказані цілі та “виконує” дві функції: правовідновлювальну і запобіжну (превентивну). Правовідновлювальна функція рішення Суду полягає в тому, що на його підставі держава-відповідач сплачує потерпілій стороні певну визначену Судом компенсацію, а також вживає певні індивідуальні заходи, спрямовані на відновлення порушеного права особи (в тому числі повторний розгляд справи, поновлення провадження по справі тощо). Превентивна функція рішення Суду полягає в тому, що на його підставі держава-відповідач вживає певні загальні заходи, спрямовані на усунення вказаних Судом причин, котрі призвели до порушення права певної особи. Вжиття державою таких заходів повинно призвести до виключення або суттєвого зменшення аналогічних порушень прав людини і безперешкодного використання у майбутньому своїх конвенційних прав кожною людною, яка знаходиться під юрисдикцією даної держави. Обґрунтовується положення про те, що показником ефективності правовідновлювальної функції рішень Суду є рівень відновлення конкретними державами-відповідачами на основі рішень Суду порушених прав людини. Такий показник у кількісному виразі можна встановити шляхом співвідношення між кількістю рішень Суду, на виконання яких держава відновила порушені права осіб, та кількістю всіх рішень Суду, ухвалених проти даної держави, які вона мала б виконати. Показником ефективності превентивної функції рішень Суду є певні зміни у динаміці встановлених Судом порушень конвенційних норм державами-відповідачами. Такі зміни виявляються встановленням коефіцієнту повторюваності всіх правопорушень або правопорушень одного виду через певні проміжки часу. Він обчислюється шляхом співвідношення між кількістю рішень Суду про встановлення порушень конвенційних норм і кількістю держав-порушниць даних норм.
Підкреслюється, що, якщо висока ефективність правовідновлювальної функції рішень Суду (зважаючи хоча б на встановлений термін сплати компенсації та штрафні санкції) не підлягає сумніву, то цього не можна стверджувати відносно їх превентивної функції. Для визначення рівня ефективності останньої був установлений коефіцієнт повторюваності (К) порушень норм Конвенції, зафіксованих у рішеннях, що були прийняті Судом у 1960 – 1994 та у 2000, 2001, 2002 роках. При цьому, враховуючи, що з початку 90-х років XX ст. кількість країн, які ратифікували Конвенцію, постійно збільшувалась, бралися до уваги лише держави, які ратифікували Конвенцію з початку її існування і, відповідно, мали час для вжиття заходів, необхідних для усунення причин порушень прав людини на підставі рішень Суду. Це такі держави, як Сполучене Королівство, Франція, Бельгія, Швеція, Німеччина, Австрія, Ісландія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Греція та Туреччина. У результаті було встановлено, що середньорічна величина К за період із 1960 – 1994 рр. становила 1,2, у 2000 р. вона дорівнювала 29,7, у 2001 р. – 52, у 2002 р. – 44,08. Був також встановлений коефіцієнт повторюваності порушень ст.6 Конвенції (які виявилися найбільш поширеними серед усіх інших порушень), який у період із 1960 – 1994 рр. становить 0,74, а у 2000 році – 10,75.
На основі порівняння отриманих результатів зроблено висновок про суттєве збільшення правопорушності Конвенції з боку досліджуваної групи держав, що є свідченням зниження рівня ефективності превентивної функції рішень Суду. Для підтвердження або спростування цього висновку необхідно вдатися до повторного проведення такого вимірювання.
Причинами зниження рівня ефективності превентивної функції рішень Суду, на думку автора, є, зокрема наступні: по-перше, неналежне виконання рішень Суду з боку досліджуваної групи держав, а точніше – неадекватність вживаних державами-відповідачами на виконання рішень Суду загальних заходів, спрямованих на усунення причин порушень прав людини і виключення або мінімізацію повторних аналогічних порушень у майбутньому. Така неадекватність полягає в тому, що вживані заходи 1) не усунули невідповідності між національним законодавством та Конвенцією, не ліквідували дефектів у законодавстві (прогалин, колізій, неточності формулювань тощо); 2) не призвели до подолання недоліків у роботі судових та інших органів, пов’язаної з застосуванням та тлумаченням норм Конвенції у світлі правотлумачної та правозастосовчої практики Суду; по-друге, існування у досліджуваній групі держав неналежного внутрішньодержавного юридичного механізму забезпечення прав людини; по-третє, ріст популярності Конвенції серед населення цих держав і обізнаності людей в можливість захисту своїх прав в конвенційних органах, що призвело до суттєвого збільшення звернень людей до Європейського суду з прав людини.
У підрозділі 2.3. “Проблеми визначення ефективності діяльності органів Ради Європи по забезпеченню реалізації Європейської конвенції про захист прав людини” аналізуються основні напрямки та результати діяльності Комітету міністрів Ради Європи, Парламентської асамблеї, Генерального секретаря та Комісара Ради Європи з прав людини, яка здійснювалася для забезпечення реалізації Конвенції. Розглядаються конкретні практичні заходи, які були вжиті вказаними органами на виконання їхніх контрольних та організаційних функцій, пов’язаних із забезпеченням дотримання державами-учасницями конвенційних зобов’язань. У зв’язку з проблемами, які виникають у їхній практичній діяльності, констатується, що механізм забезпечення реалізації Конвенції потребує подальшого вдосконалення. Сприяти цьому, перш за все, допоможе втілення пропозицій, сформульованих Парламентською асамблею Ради Європи у Резолюції 1226 (2000) “Виконання рішень Європейського суду з прав людини”. Для підвищення рівня ефективності досліджуваних правових засобів дисертантом в свою чергу пропонується зокрема: закріпити положення про обов’язковість використання правотлумачної практики Суду при застосуванні відповідних норм Конвенції національними органами держав-учасниць незалежно від того, стосовно яких держав були постановлені Судом рішення, що містять тлумачення тих чи інших конвенційних норм; розширити компетенцію Комітету міністрів щодо здійснення ним наглядової функції: а) встановити повноваження перевіряти адекватність загальних заходів, вживаних певною державою-відповідачем на виконання рішення Суду; б) надати можливість у необхідних випадках звертатися до Суду із запитом стосовно дачі висновку про адекватність вживаних державою-відповідачем заходів, спрямованих на усунення причин порушення прав людини, встановлених у певному рішенні Суду; надати право Генеральному секретареві звертатися з заявою до Суду про порушення конвенційних прав і свобод в певній державі у разі їх виявлення в процесі здійснення ним контрольних повноважень. Указані положення, на думку автора, доцільно було би закріпити у додатковому протоколі до Конвенції.
У підрозділі 2.4 “Вплив міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини на виконання Україною конвенційних зобов’язань” висвітлюється вплив діяльності та юридичних актів органів ради Європи та Суду на нормотворчу та правозастосовчу практику України. Аналізуються конкретні практичні заходи, що вжила Україна на виконання конвенційних зобов’язань. З огляду на це зауважується, що в Україні поки що не створений належний юридичний механізм забезпечення конвенційних прав людини. У зв’язку з цим дисертант формулює деякі пропозиції. Це, зокрема: продовження роботи над приведенням національного законодавства і всієї юридичної практики у відповідність з вимогами Конвенції та рішеннями Суду з прав людини; найскоріше прийняття Закону “Про виконання рішень Європейського суду з прав людини”; закріплення в Конституції України принципу пріоритету загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів, що є частиною її національного законодавства, над нормами національного права; закріплення в Конституції України положення про обов’язок органів державної влади забезпечувати виконання рішень міжнародних організацій, учасницею яких є Україна; визнання можливості здійснення Конституційним Судом України офіційного тлумачення норм Конвенції як частини національного законодавства України; розробка ї здійснення державної програми щодо підготовки суддівського корпусу України з питань застосування Конвенції та правотлумачної практики Суду з прав людини.

ВИСНОВКИ
У дисертації представлено вирішення наукової задачи, яка полягає у тому, щоби на основі опрацювання загальтеоретичної концепції ефективності юридичних норм, основних теоретичних положень ефективності норм міжнародного права та аналізу правозабезпечувальної практики органів Ради Європи та Суду подати комплексну характеристику міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків.
Реалізація норм міжнародного права здійснюється за допомогою як міжнародно-правових, так і внутрішньодержавних правових засобів, по відношенню до яких перші виконують правозабезпечувальну функцію, яка полягає 1) у створенні ними умов для належної реалізації норм міжнародного права державами, котрі повинні вже за допомогою внутрішньодержавних засобів впроваджувати їх у свої національні правові системи; 2) у можливості впливу міжнародно-правових засобів на виконання державами міжнародних зобов’язань.
Потребує уточнення загальнотеоретичне визначення поняття правових засобів, котрі пропонується визначити як передбачені юридичними нормами правові явища, які завдяки своїм об’єктивним властивостям, можуть слугувати досягненню певних цілей. Критеріями віднесення того чи іншого правового явища до правових засобів є: об’єктивні властивості цих явищ, завдяки яким вони можуть слугувати досягненню певних цілей; сам зміст тих чи інших поставлених цілей.
Міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції – це передбачені нормами права Ради Європи діяльність та юридичні акти її органів та Суду, які вчиняються з метою належного виконання державами-учасницями зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї.
Класифікація міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції здійснюється за різними критеріями. Залежно від суб’єктів використання такі правові засоби поділяються на : діяльність та юридичні акти Суду; діяльність та юридичні акти Комітету міністрів Ради Європи; діяльність та юридичні акти Комісара Ради Європи з прав людини; діяльність та юридичні акти Парламентської асамблеї Ради Європи; діяльність та юридичні акти Генерального секретаря Ради Європи. За онтологічним статусом у правовій системі Ради Європи та юридичною природою вони поділяються на : а) діяльність відповідних органів Ради Європи та Суду, що здійснюється ними для забезпечення реалізації Конвенції, до якої відносяться: правозабезпечувальна правотворча діяльність, правоінтерпретаційна діяльність, правозастосувальна діяльність, правореалізаційна діяльність; б) юридичні акти відповідних органів Ради Європи та Суду, які приймаються ними для забезпечення реалізації Конвенції і поділяються на: правові акти нормативного змісту, правозастосувальні акти, інтерпретаційно-правові акти, правореалізаційні акти. За змістом безпосередніх цілей, досягненню яких слугують такі міжнародно-правові засоби, вони поділяються на: контрольні та захисні.
Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції – це ступінь їх реального впливу на виконання державами-учасницями їхніх зобов’язань щодо гарантування кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, прав і свобод, визначених Конвенцією та протоколами до неї.
Виконання державою-учасницею конвенційних зобов’язань полягає у: 1) непорушенні нею (в особі своїх органів, установ, посадових осіб тощо) конвенційних прав і свобод людини, яка перебуває під її юрисдикцією; 2) створенні нею належного внутрішньодержавного юридичного механізму забезпечення прав і свобод, визначених Конвенцією та протоколами до неї. Такий механізм повинен складатися з: а) національного законодавства, приведеного у відповідність з положеннями Конвенції та протоколів до неї; б) юридичних процедур реалізації “позитивних” прав; в) юридичних засобів охорони конвенційних прав і свобод, які б унеможливлювали їх порушення; г) юридичних засобів захисту конвенційних прав і свобод в разі їх порушення, які відповідають вимогам ст. 13 Конвенції.
Критеріями оцінки ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції є певні цілі. Аналіз Статуту Ради Європи, Конвенції та інших документів Ради Європи дозволяє дійти висновку, що безпосередніми цілями Комітету міністрів є нагляд за виконанням рішень Суду; Суду – забезпечення дотримання державами конвенційних зобов’язань; Генерального секретаря – з’ясування стану ефективності законодавства держав-учасниць у забезпеченні виконання положень Конвенції; Парламентської асамблеї – обговорення питань та винесення рекомендацій щодо захисту та подальшого здійснення прав людини; Комісара з прав людини – сприяння ефективному дотриманню державами-учасницями прав людини.
Для реалізації цих цілей вказані органі Ради Європи та Суд в межах своєї компетенції здійснюють правотворчу, правозастосувальну, правотлумачну або правореалізаційну діяльність і приймають певні юридичні акти.
Показниками ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції є: 1) вчинення (або не вчинення) конкретними державами-учасницями на основі відповідних юридичних актів органів Ради Європи та Суду певних дій, заходів, спрямованих на виконання ними зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї; 2) рівень реальної можливості використання громадянами цих держав конвенційних прав і свобод.
Ефективність рішень Європейського суду з прав людини – це ступінь їх реального впливу на виконання державами – відповідачами зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї.
Критеріями оцінки ефективності рішень Європейського суду з прав людини є їх безпосередні цілі: 1) відновлення порушених прав людини; 2) усунення перешкод на шляху реалізації людиною своїх прав. Вони зумовлюють функції судових рішень, кожне з яких одночасно “виконує” правовідновлювальну та превентивну функції.
Показниками ефективності рішень Європейського Суду з прав людини є: 1) рівень відновлення конкретними державами-відповідачами на основі рішень Суду порушених прав людини; 2) певні зміни у динаміці встановлених Судом порушень конвенційних норм державами-відповідачами. Перший показник у кількісному виразі можна отримати шляхом співвідношення між кількістю рішень Суду, на виконання яких держава-відповідач вжила правовідновлювальні заходи та кількістю всіх його рішень, ухвалених проти даної держави, які вона мала б виконати. Він є показником ефективності правовідновлювальної функції рішень Суду. Другий показник встановлюється вимірюванням коефіцієнту повторюваності всіх правопорушень або правопорушень одного виду через певні проміжки часу шляхом співвідношення між кількістю рішень Суду про встановлення порушень конвенційних норм і кількістю держав-порушниць даних норм. Він є показником ефективності превентивної функції рішень Суду.
Проведені вимірювання дозволили зробити висновок про збільшення правопорушності Конвенції з боку досліджуваної групи держав, що є свідченням зниження рівня ефективності превентивної функції рішень Європейського суду з прав людини, спрямованих на усунення перешкод на шляху реалізації громадянами держав-відповідачів конвенційних прав.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Пастухова Л.В. Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000.- Вип. 2. – С. 412-416.
Пастухова Л.В. Юридичні акти Європейського Суду з прав людини // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002.- Вип. 9. – С. 104 -109.
Пастухова Л.В. Міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (поняття та види) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса: Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, 2002.- Вип. 2. – С. 55-60.
Пастухова Л.В. Ефективність превентивної функції рішень Європейського Суду з прав людини // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2003.- Вип. 21.- Ч. 1.- С. 108-113.
Пастухова Л.В. Деякі аспекти ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини // Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры. - Симферополь: “Таврия – Плюс”, 2003.- С. 71-79.
АНОТАЦІЯ
Пастухова Л.В. Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12. 00. 11 – міжнародне право. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003.
У дисертації здійснено систематичний аналіз ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
На основі аналізу відповідних міжнародно-правових документів і науково-теоретичних джерел виявлено міжнародні правозабезпечувальні засоби реалізації Конвенції та подано їх характеристику. Визначено поняття, критерії та показники ефективності міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції. З’ясовано поняття, критерії, показники та способи встановлення ефективності рішень Європейського суду з прав людини. Виявлено ступінь ефективності превентивної функції рішень Європейського суду з прав людини. Показано вплив досліджувальних міжнародно-правових засобів на виконання Україною конвенційних зобов’язань.
Ключові слова: міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав людини; ефективність міжнародних правозабезпечувальних засобів реалізації Конвенції; Європейський суд з прав людини; ефективність превентивної функції рішень Європейського суду з прав людини.

АННОТАЦИЯ
Пастухова Л.В. Эффективность международно-правовых средств обеспечения реализации Конвенции о защите прав и основных свобод человека. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право.– Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. – Киев, 2003.
В диссертации на основе использования эвристических возможностей положений общетеоретической “целевой” концепции эффективности юридических норм, основных теоретических положений эффективности норм международного права, а также анализа правообеспечительной практики органов Совета Европы и Европейского суда по правам человека исследуется эффективность международно-правовых средств обеспечения реализации Конвенции о защите прав и основных свобод человека (далее – Конвенция). Предлагается определение понятия эффективности исследуемых правовых средств как степени их реального влияния на выполнение государствами-участниками конвенционных обязательств по гарантированию каждому человеку, находящемуся под их юрисдикцией, прав и свобод, определённых Конвенцией и протоколами к ней. Выясняется содержание выполнения государством-участником конвенционных обязательств, которое состоит: 1) в не нарушении им (в лице своих органов, учреждений, должностных лиц) конвенционных прав и свобод человека, находящегося под его юрисдикцией; 2) в создании им надлежащего внутригосударственного юридического механизма обеспечения конвенционных прав и свобод. Такой механизм должен включать: а) приведенное в соответствие с положениями Конвенции и протоколов к ней национальное законодательство; б) юридические процедуры реализации “позитивных” прав человека (прав на определённые действия государства); в) юридические средства охраны конвенционных прав и свобод, предупреждающие их нарушения; г) юридические средства защиты прав и свобод на случай их нарушения, соответствующие требованиям ст. 13 Конвенции. Выявляются критерии и показатели такой эффективности. Её критериями выступают непосредственные цели деятельности органов Совета Европы и Европейского суда по правам человека, которые рассматриваются в работе. А показателями являются: 1) совершение (либо не совершение) конкретными государствами-участниками на основе соответствующих юридических актов органов Совета Европы и Европейского суда по правам человека действий, направленных на выполнение конвенционных обязательств; 2) уровень реальной возможности использования гражданами этих государств конвенционных прав и свобод.
Выясняются понятие, критерии и показатели эффективности решений Европейского суда по правам человека как наиболее значимых правообеспечительных средств реализации Конвенции. Предлагается определять их эффективность как степень их реального влияния на выполнение государствами-ответчиками (правонарушителями) конвенционных обязательств. Критериями оценки эффективности решений Суда как правоприменительных актов выступают их непосредственные цели: 1) восстановление нарушенного права человека; 2) устранение преград на пути реализации человеком своих прав. При этом каждое решение Суда одновременно “выполняет” правовосстановительную и превентивную функции. Показателями же их эффективности являются: 1) уровень восстановления государствами-ответчиками на основе решений Суда нарушенных прав человека; 2) определённые изменения в динамике установленных Судом нарушений норм Конвенции государствами-ответчиками. Первый показатель в количественном выражении можно получить путём соотношения между количеством решений Суда, во исполнение которых государство-ответчик восстановило нарушенное право и количеством всех его решений, принятых против данного государства, которые оно должно было выполнить. Этот показатель характеризует эффективность правовосстановительной функции решений Суда. Второй показатель устанавливается измерением коэффициента повторности всех правонарушений или правонарушений одного вида через определённые промежутки времени путём соотношения между количеством решений Суда, устанавливающих нарушения конвенционных норм и количеством государств-нарушителей данных норм. Этот показатель характеризует эффективность превентивной функции решения Суда.
Проведенные соискателем измерения эффективности превентивной функции решений Суда (принятых в 1960-1994 г.г. и 2000-2002 г.г.), которыми государствами-нарушителями были признаны Соединенное Королевство, Франция, Бельгия, Швеция, ФРГ, Австрия, Исландия, Ирландия, Италия, Нидерланды, Греция и Турция, показали увеличение правонарушаемости Конвенции данной группой государств и, как следствие, снижение уровня исследуемой эффективности. В работе дается объяснение полученным данным.
Ключевые слова: международно-правовые средства обеспечения реализации Европейской конвенции о защите прав человека; эффективность международных правообеспечительных средств реализации Конвенции; Европейский суд по правам человека; эффективность превентивной функции решений Европейского суда по правам человека.

SUMMARY
Pastukhova L. Efficiency of international law means of assurance of realization of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. – Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Juridical Science on the specialty 12.00.11 – International law. – Institute of International Relations of Kyiv National University of Taras Shevchenko. – Kyiv, 2003.
The dissertation is focused on systematic analysis of efficiency of international law means of assurance of realization of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.
On the basis of analysis of corresponding international law documents and scientific-theoretical sources international law means of assurance of realization of the Convention were revealed and its characteristics was given. The notion, criteria and indexes of efficiency of international law means of assurance of realization of the Convention were defined. The notion, criteria, indexes and ways of establishment of efficiency of the European Court on Human Rights’ decisions were clarified. The degree of efficiency of preventive function of the European Court on Human Rights’ decisions was revealed. The impact of researching international law means fulfillment by Ukraine of conventional commitments was shown.
Key words: international law means of assurance of realization of the European Convention for the Protection of Human Rights; efficiency of international law means of assurance of realization of the Convention; European Court on Human Rights; efficiency of preventive function of the European Court on Human Rights’ decisions.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking