Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Європейського Союзу та право України: теоретико-правові проблеми співвідношення та гармонізації

 

ЛАБА ОКСАНА ВАСИЛІВНА

ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА ПРАВО УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ГАРМОНІЗАЦІЇ (1991-2004 рр.)

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Київського університету права.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор
Бобровнік Світлана Василівна,
Київський університет права, проректор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Калюжний Ростислав Андрійович,
Національна академія внутрішніх справ України,
начальник кафедри теорії держави та права

кандидат юридичних наук, доцент
Дзейко Жанна Олександрівна,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
докторант кафедри теорії держави і права

Провідна установа:
Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м. Харків).

 

Захист відбудеться “ 20 ” жовтня 2005 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.009.01 у Національній академії внутрішніх справ України, за адресою:03035, м.Київ, Солом’янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України, за адресою:03035, м.Київ, Солом’янська площа, 1.

 

Автореферат розісланий “ 20” вересня 2005р.

 

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О. Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес демократизації українського суспільства є складним, системним явищем, яке пронизує і охоплює всі сфери життєдіяльності соціуму – економіку, політику, право, ідеологію. Тому проблема формування нової правової доктрини нерозривно пов’язана з глибокими змінами соціально-економічного устрою нашої держави, суспільно-політичних інститутів, з процесом переосмислення духовних цінностей. Ефективність здійснення економічних і політичних реформ неможлива без реорганізації правової системи, яка передбачає необхідність зміни теоретичних уявлень про суспільство, про співвідношення між державою і правом.
В умовах побудови правової держави потребують переосмислення уже усталені підходи до права, його сутності і призначення. Вступ України до Ради Європи, проголошення стратегічного завдання України – вступу до ЄС визначає, насамперед, обов’язок приведення у відповідність національного законодавства із загальноєвропейським. Європа вже набула єдиного культурно-правового простору, що дає змогу європейським державам розбудувати “загальноєвропейський дім”, ідея якого передбачає і єдине “правове середовище”.
Оригінальність сучасних тенденцій світового розвитку та однопорядкових з ними європейських процесів, з урахуванням кардинальних змін в житті України як суверенної та незалежної держави, пов’язані з державним будівництвом та означенням відносин з іншими державами, з усією очевидністю детермінують нагальність переосмислення феномену права. Історичне тяжіння до європейських ціннісних орієнтирів та спроможність власної правової традиції перетворює європейське право на об’єкт сучасних досліджень, зокрема об’єкт загальнотеоретичного міжнародно-правового осмислення.
Співробітництво з Європейським Союзом посідає особливе місце у системі пріоритетів України. Як зазначено в “Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”, затвердженій Указом Президента України від 11 червня 1998 року, “національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС”. Наближення меж Європейського Союзу до кордонів України актуалізує проблему її взаємовідносин з цим інтеграційним об'єднанням, вимагає визначення найбільш ефективної стратегії і тактики інтеграції України до ЄС в цілому та зближення правової системи України з правом Євросоюзу зокрема.
Україна повинна докласти максимум зусиль для забезпечення поступового наближення національного законодавства до правового поля та стандартів ЄС. Тим часом, досвід минулих років довів, що доки Україна не матиме стійкого курсу та концепції інтеграції, доти гармонізація законодавства не матиме сенсу, оскільки гармонізація не може відбуватися у вакуумі. Україна все ще перебуває на початковому етапі процесу інтеграції. Актуальність проблеми ефективного використання усіх можливостей, які закладені у правових документах, що визначають основні напрямки партнерства та співпраці між Україною та ЄС, диктується не тільки міркуваннями удосконалення засобів міжнародно-правового регулювання відносин між партнерами. Усі ці засоби можуть і повинні застосовуватися і для здійснення економічних та правових реформ в Україні. Зважаючи на ці аргументи, дослідження особливостей зближення правової системи України із правом ЄС слід розглядати як важливу складову зусиль у напрямку поступової інтеграції України до європейського політичного, економічного та правового простору.
Необхідно зазначити, що вітчизняна юриспруденція, починаючи практично з моменту здобуття незалежності України репрезентує багатоваріантний підхід до пізнання та характеристики комплексу проблем, пов’язаних зі зближенням права України до правової системи Європейського Союзу. Йдеться про те, що різні дослідники виокремлюють власну критеріальну структуру аналізу проблеми, наголошуючи на принциповій важливості тих чи інших її аспектів. Так, наприклад, одні дослідники інституціональним аспектом своїх пошуків вбачають характеристику соціально-правової природи “європейського правового простору”, який є детермінантним щодо інших правових систем, визначаючим принципи та особливості правової інтеграції та уніфікації. Серед інших вчених, що досліджували названий аспект проблеми, слід назвати французького вченого Е.Крабі, який зробив першу в юридичній науці спробу комплексно дослідити концепцію європейського правового простору. Серед дослідників з пострадянських держав необхідно відзначити роботи С.А.Бєляєва та В.В.Пустогарова, які звернули увагу на зв’язок становлення європейського правового простору та утвердження країн Східної Європи та колишнього Союзу РСР як правових держав, а також на обґрунтування А.Х.Саїдовим наукової цінності концепції європейського правового простору для наук міжнародного права та порівняльного правознавства. Окремі теоретичні аспекти доцільності наукового вжитку поняття “правовий простір” висвітлюються у роботах Ю.О.Тихомирова. У зв’язку з проблематикою інтернаціоналізації внутрішнього права держав на основі норм і стандартів, вироблених у регіональному міжнародному праві, до поняття “європейський правовий простір” звернувся І.І.Лукашук.
Важливими для різнобічного розкриття процесу становлення європейського правового простору є роботи російських (Л.М. Ентіна, О.І.Тіунова, Б.М.Топорніна, Є.T. Усенка, Ю.М. Юмашева, а також таких західних вчених, як Е.Аннерс, Дж.Вейлер, Дж.Вінер, В.Греве, Р. Давід, А.Романо, М.Дженіс, Р.Кей, Е.Бредлі, А.Татам та ін.) вчених та українців А.І.Дмитрієва, А.С.Довгерта, В.К.Забігайла, Л.Г.Заблоцької, О.В.Задорожнього, А.П.Зайця, М.І. Козюбри, В.Є.Мармазова та І.С.Піляєва, В.І.Муравйова, Л.Д.Тимченка, Ю.С.Шемшученка.
З-поміж зарубіжних фахівців, які займалися дослідженням права Євросоюзу в цілому та особливостей і принципів його зближення із правовими системами третіх країн, слід назвати таких вчених, як Н. Блокер, Ж. Булюї, М. Вестлейк, Т. Гартлі, Г-Н. Геренфельдт, А. Еванс, Г. Єніке, Г. Іпсен, В. Кернз, Н. Каталано, Д. Лазок, Д. Маклеод, Ж. Рідо, П. Пескатор, А. Татам, Ж. Тускоз, А. Фердрос, П. Фішер, С. Хайет, Г. Шлогауер, О. Шпірман, Ж. Штайнер та ін.
Окремої уваги заслуговують роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників, предметом яких є понятійно-категоріальна сутність, еволюція та оригінальні риси функціонування правової системи як соціального феномену. Серед таких увагу привертають передусім роботи українських авторів: В.Д.Бабкіна, А.П.Зайця, О.В.Зайчука, М.І.Козюбри, В.В.Копейчикова, Є.В.Кубка, Л.В.Луць, В.Ф.Опришка, Н.М.Оніщенко, В.Ф.Погорілка, П.М.Рабіновича, В.М.Селіванова, О.Ф.Скакун, В.М.Шаповала, Я.М.Шевченко, Ю.С.Шемшученка та ін. Серед російських вчених цю проблему досліджували: С.С.Алексєєв, В.Л.Карташов, Д.А.Керімов, В.В.Кудрявцев, О.А.Лукашова, О.В.Малько, М.В.Марченко, Ю.О.Тихомиров, Л.С.Явич та ін. З-поміж інших зарубіжних авторів, потрібно згадати насамперед Ф. Аумана, Р. Болдіна, Р. Давида, Ж. Карбоньє, К. Нетона, Дж. Тернера, А. Уотсона, Л. Фрідмена, Дж. Херста та ін.
Нарешті, спроби систематичного осмислення принципів, тенденцій, сфер, проблем та перспектив зближення правової системи України до права ЄС зроблені такими авторами, як В.Н. Денисов, М.В. Буроменський, О.Ф. Висоцький, В.І. Євінтов, М.О. Баймуратов, Л. Д. Тимченко, К. К. Сандровський, В. А. Василенко, А.З. Георгіца, В. І. Кисіль, А.С. Довгерт, Н. Р. Малишева, В. Г. Буткевич, С.В. Шевчук, Г. Є. Бувайлик, А. С. Філіпенко, О. І. Шнирков, В.І. Муравйов.
Поза тим, незважаючи на достатньо велику кількість наукових досліджень, пов’язаних із характеристикою різних аспектів зближення правової системи України до права ЄС, слід наголосити, що на разі є відсутніми комплексні теоретико-правові пошуки, автори яких пропонували б системний підхід до висвітлення проблеми.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з тематикою науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Київського університету права НАН України та відділу теорії держави і права інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вона виконана в рамках загальної теми “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (№ державної реєстрації 0102U001597).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є спроба виокремлення й паралельного аналізу права Європейського Союзу та правової системи України, а також інструментально-правова характеристика шляхів, за допомогою яких можливе здійснення інтеграційних процесів зближення української і європейських правових систем. З урахуванням означеної соціально-аксіологічної, політичної та правової важливості дослідження проблеми, особливе значення приділяється визначенню способів впливу права європейських інтеграційних організацій на правову систему України. Йдеться про репрезентацію права ЄС і правової системи України в динаміці їхнього розвитку і зосередження головної уваги на визначенні специфіки принципів, умов, сфер і інституціонально-правових інструментів зближення права України та правової системи ЄС.
Досягнення поставленої мети пов’язується з вирішенням наступних завдань:
? дослідити поняття, природу та принципи європейської правової системи;
? проаналізувати теоретико-концептуальні доктрини, що характеризують особливості інституціонально-правової природи Європейського Союзу;
? проаналізувати процес становлення ЄС та особливості його функціонування;
? визначити особливості правової системи України та її місце у європейській правовій системі;
? охарактеризувати фактори, що зумовлюють формування правової системи України;
? дослідити загально-правові тенденції та національні особливості правової системи України;
? визначити сутність та способи узгодження норм національного права та права ЄС;
? дослідити способи впливу права Європейського Союзу на правові системи країн, що не є членами Євросоюзу, в тому числі - на правову систему України;
? охарактеризувати теоретико-правові особливості гармонізаційного механізму зближення законодавства України з правовою системою ЄС;
? визначити форми та шляхи правового забезпечення курсу України на євроінтеграцію.
Об’єктом дисертаційного дослідження є нормативно-правові засади гармонізації правової системи України з правом Європейського Союзу.
Предметом дослідження є конкретні принципи, сфери, напрямки та інституціонально-правові інструменти зближення права України та права ЄС.
Методи дослідження складає система загально філософських та спеціально наукових методів, спрямованих на об’єктивний та всебічний аналіз процесів та явищ соціального розвитку. З урахуванням мети і завдань дослідження, автор застосовував наступні методи: загально філософський метод матеріалістичної діалектики надав можливість виокремити особливості права ЄС, його складові елементи та шляхи розвитку; історико-правовий метод дозволив визначити генезис правової системи ЄС та її залежність від історичного етапу розвитку суспільства та держав; логічний метод забезпечив отримання нових знань про природу та структуру правової системи ЄС та України як логічно завершених категорій.
Мета і завдання дисертації зумовили використання системного, структурно-функціонального, соціологічного методів, які використовувалися для забезпечення розуміння діалектичного зв’язку між функціями та структурою національної правової системи та правової системи Європейського Союзу. Використання порівняльного методу обумовлювалося необхідністю порівняння різних моделей правових систем з метою виявлення їх загальних рис і специфіки, пошуку оптимальних шляхів створення передумов розвитку правової системи України. З арсеналу спеціальних методів використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий метод, метод вивчення ефективності дії правових норм, метод правового експерименту.
Аналіз правових актів, які регулюють відносини в межах Європейського Союзу та співробітництво європейських інтеграційних організацій з Україною, базувався на широкому використанні формально-юридичного методу. В процесі розробки пропозицій щодо вдосконалення гармонізації права України до правової системи Євросоюзу використовувався метод прогнозування.
Наукова новизна одержаних результатів. Результати, отримані в результаті дисертаційного дослідження, визначають особистий внесок автора у розробку проблеми і складають наукову новизну роботи:
1. Досліджено поняття, природа та принципи європейської правової системи. Визначено особливості правової природи Європейського Союзу та європейських співтовариств, що поєднують риси, притаманні державоподібним об’єднанням та міжурядовим організаціям.
2. Проаналізовано теоретико-концептуальні доктрини, що характеризують особливості інституціонально-правової природи Європейського Союзу. Основу Європейського Союзу складає Європейське співтовариство (ЄС), що регулює співробітництво країн-членів у економічній сфері, і воно доповнюється механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах (СОППКС), встановлених в Договорі про Євросоюз.
3. Проаналізовано процес становлення ЄС та особливості його функціонування. Шляхом формування правового порядку Європейського Союзу є поєднання міжнародного права з оригінальною сукупністю унікальних правових норм об’єднання. В цілому, право ЄС складається із сукупної низки правових норм, відповідним чином конституйованих (наприклад, в текстах установчих документів європейських інтеграційних об’єднань, в нормативних актах держав-членів ЄС та ін.), інституціоналізованих (в контексті утворення органів та інститутів ЄС) та галузево диференційованих.
4. Визначено поняття європейського права як такого, що має багатоаспектний характер і пов’язується з сукупністю національних правових систем європейських держав; частини міжнародно-правових норм, що регламентують взаємовідносини між європейськими державами; сукупності норм, що регулюють взаємовідносини держав у межах європейських інтеграційних об’єднань.
5. Обґрунтовано, що право Євросоюзу має пріоритет по відношенню до внутрішнього права країн-членів, а певні його норми мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн, що надає праву Євросоюзу особливого характеру і відрізняє його як від міжнародного права, так й від внутрішнього права держав.
6. Визначена сутність правової системи України, інституціональними складовими якої є положення Конституції, фундаментальною основою якої є природно-правові ідеї, ідеї політичного та економічного плюралізму, соціально-демократичної детермінації здійснення публічно-владних повноважень.
7. Обґрунтована необхідність розуміння правової системи як багатоаспектної, динамічної системи, що є “стрижневим” виміром правового життя суспільства і людини з їх розгорнутими горизонтальними та вертикальними зв’язками, зовнішнім впливом та внутрішніми процесами, що відображають єдність економічної, політичної, соціальної, державно-правової сфер, процеси взаємодії держави і права.
8. Визначена сутність та способи узгодження норм національного права та права ЄС, у зв’язку з чим зазначено, що основою співвідношення правової системи України до права ЄС є наближення, що здійснюється шляхом гармонізації, яка в свою чергу, уможливлює конституювання у правовій системі України європейських правових норм та створює правові передумови для залучення держави до євроінтеграційного простору.
9. Досліджені способи зближення національного права асоційованих з ЄС держав із правом ЄС, а саме: прийняття національних нормативно-правових актів, що враховують положення права ЄС; приєднання країн-не членів ЄС до міжнародних угод між ЄС та державами-членами; інкорпорація в національне право правових актів ЄС; взаємне визнання сторонами діючих стандартів та уніфікованих правил; ухвалення державами актів, ідентичних за змістом актам ЄС.
10. Охарактеризовано теоретико-правові особливості гармонізаційного механізму зближення законодавства України з правовою системою ЄС. Наголошено, що міжнародні угоди ЄС про партнерство і співробітництво та асоціацію можуть включати положення про гармонізацію відповідного законодавства країн-не членів з правом Євросоюзу, а основними способами гармонізації є приєднання до угод, сторонами яких є країни-члени Євросоюзу, ухвалення нормативних актів, положення яких відповідають нормам права європейських інтеграційних організацій, взаємне визнання чинних в країнах-учасницях угод та відповідних стандартів.
11. Визначені форми та шляхи правового забезпечення курсу України на євро інтеграцію, в контексті чого зроблено висновок: поглиблення та інтенсифікація співробітництва між Україною та ЄС детермінували, з-поміж іншого, розширення його правової основи, котра на разі перевищує рамки, визначені Угодою про партнерство та співробітництво, і поширюється на різноманітні сфери внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема – на безпекову сферу, на сферу охорони порядку та правосуддя, на численні прояви економічних (бізнесових) відносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що проведений аналіз природи та специфіки зближення правової системи України та права Європейського Союзу може сприяти конституюванню оригінальної політики України щодо інтеграційної взаємодії із ЄС з урахуванням її динамічних тенденцій та проявів.
Сформульовані в дисертації висновки та положення можуть бути використані:
? у правотворчій та правозастосовній діяльності з метою вдосконалення чинного законодавства та його гармонізації з міжнародним правом;
? у нових дослідженнях у сфері теорії держави та права, міжнародного права та конституційного прав, в процесі написання навчальних підручників, посібників, методичних матеріалів для вищої школи;
- у навчальній роботі в процесі проведення лекційних, аудиторних та поза аудиторних занять із студентами, а також самостійного вивчення студентами аналізованої у роботі проблематики.
Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження виконане автором одноособово. Аргументовані в роботі теоретичні положення та висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора, синкретичному аналізі наукових та нормативних джерел й узагальненні практики функціонування права Європейського Союзу та України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення обговорювалися на засіданні кафедри теорії держави і права Київського університету права НАН України та відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. М.В. Корецького НАН України. Основні результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних та всеукраїнських конференціях, зокрема:
1. Політико-правові засади Європейського Союзу // Матеріали міжвузівської наукової студентської конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (25-30 січня 2003 року). - м. Косів Івано-Франківської області. - Випуск №4, 2003. - С.24-26 (0,2 д.а.).
2. Європейська Хартія про місцеве самоврядування – конституція місцевого самоврядування // Матеріали міжвузівської наукової студентської конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (25 січня – 3 лютого 2003 року). - м. Косів Івано-Франківської області. - Випуск №5, 2003. - С.114-118 (0,3 д.а).
Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані у дисертації, викладені у 3-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. З урахуванням об’єкту, предмету, мети й завдань дослідження, у ньому виділені вступ, три розділи, які поділені на дев’ять підрозділів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 202 стор., з них 14 стор. - список використаних джерел з 148 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначений зв’язок з науковими програмами, темами, планами, проаналізований загальний стан наукової розробки теми, визначений об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження, репрезентована його методологічна база, сформульована наукова новизна результатів роботи та їх теоретичне і практичне значення, наведені відомості про апробацію результатів дослідження та його структуру.
Розділ 1 “Правова природа Європейського Союзу” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1.“Історичні, політичні та правові аспекти становлення і функціонування ЄС” наголошується, що особливістю зародження та розширення інтеграційних процесів у Європі ХХ століття є зумовленість конституювання скоординованої поведінки держав не політичними, а економічними факторами, основними серед яких стали сприяння економічному розвитку, росту зайнятості, підвищення рівня життя населення.
У процесі зародження, становлення і розвитку європейської інтеграції можна виокремити декілька етапів:
? панування ідей обмеження державного суверенітету на користь наднаціонального об’єднання;
? етап зародження концепцій “європейської цивілізації та європейської культури”;
? етап формування проектів об’єднаної Європи;
? етап прояву націоналістичних концепцій
? ідейно-теоретичне обґрунтування та спроби правового регламентування об’єднання європейських держав, серед яких можна виокремлювати концепції: Центральноєвропейського демократичного союзу; Пан-Європи та сучасні теоретико-методологічні концепції ЄС.
Серед останніх виокремлюються інтеграційні концепції “первинного розширення”, які зводяться до застереження щодо негативних наслідків розширення Європейського Союзу, який “не зможе протистояти викликам сьогодення; інтергаверменталістське (англ. intergovernmentalism) бачення європейської інтеграції (міжурядовий підхід), який зводиться до виокремлення провідної ролі держав у процесах європейської еволюції та трансформації на противагу інститутам та організаціям цих держав; “синхроністські” інтеграційні теорії, котрі розглядають євроінтеграційні процеси як взаємопов’язаний процес, у якому поєднуються волі держав, інтереси їх інститутів, громадських організацій, міждержавних спільнот; комунікативні теорії, засновником яких є американський політолог К.Дойч, вбачають основною метою інтеграційних теорій досягнення миру та гарантування безпеки й стабільності.
Так само складно-диференційованою є теоретико-концептуальне підґрунтя європейської інтеграції, юридична природа європейських співтовариств також не є статичною. Вона змінювалася історично, в процесі ухвалення тих чи інших Угод, які формалізували інтеграційні об’єднання на європейському континенті. Тому дослідження правової природи Європейського Союзу вимагає характеристики як еволюції теоретико-методологічних концепцій розбудови європейських політико-правових інститутів, так і конкретних проектів їх втілення в просторовому і часовому вимірах. Ми погоджуємося з точкою зору Л.М. Ентіна, який пропонує розглядати особливості правової еволюції європейських співтовариств крізь призму розвитку їхньої нормативно-правової бази. При цьому, варто виокремлювати такі етапи як створення і ухвалення Договору про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, підписання Угоди про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом), підписання в 1987 році єдиного Європейського акту, підписання у лютому 1992 року та введення в дію у листопаді 1993 року Угоди про Європейський Союз.
Підрозділ 1.2. “Поняття та основні принципи європейської правової системи” присвячений аналізу одного з найцікавіших і, в той же час, найскладніших явищ у сучасній юридичній науці - праву Європейських співтовариств.
Встановлено, що у юридичній науці термін “європейське право” вживають найчастіше в трьох значеннях:
1. Ним називають сукупність національних правових систем європейських держав. У цьому випадку термін “європейське право” використовується як збірне поняття для позначення всієї сім’ї європейських правових систем, незважаючи на їх досить істотні, часом принципові розходження. Серед них особливо значним є розходження між англосаксонським загальним і домінуючим в континентальній Європі романо-германським правом.
2. Термін “європейське право” використовується також для позначення тієї частини міжнародно-правових норм, за допомогою яких регулюються відносини між європейськими державами у різних сферах. Як правило, такі норми права формулюються в багатосторонніх конвенціях та угодах, що укладаються європейськими державами, чи навіть в двосторонніх договорах, які регулюють відносини між тими чи іншими європейськими державами. Інакше кажучи, у цьому випадку термін “європейське право” використовується для позначення регіональної або навіть субрегіональної міжнародно-правової системи, що складається переважно у взаєминах між державами Європейського континенту.
3. Нарешті, і це найбільш істотно, термін “європейське право” використовується для позначення сукупності правових норм, що регулюють взаємини, які складаються в рамках європейських інтеграційних об’єднань, у рамках Європейських співтовариств і Європейського Союзу. На нашу думку, це розуміння є вихідним в контексті даного дослідження.
Відповідно до Маастрихтського договору про заснування Євросоюзу, його правова система конституйована на основі “трьох стовпів”, де першим є самі Європейські Співтовариства і, відповідно, Договір про утворення Європейського Співтовариства з усіма додатковими угодами і матеріалами; другим - загальна зовнішня політика і політика безпеки; третій - співробітництво в сферах юстиції та внутрішніх справ.
На відміну від права традиційної міжнародної організації, основним призначенням якого є регулювання внутрішньої організаційної діяльності самої цієї організації, право Європейських співтовариств покликано насамперед забезпечувати розвиток інтеграційних процесів між окремими державами, що входять до його складу. Воно має специфічні риси (принципи), серед яких першорядне значення належить наступним:
1. Принцип пріоритету Європейських співтовариств перед національним правом держав – членів.
2. Принцип верховенства права ЄС над внутрішнім національним правом держав – членів.
3. Принцип прямої дії норм права ЄС на території держав - учасників.
У підрозділі 1.3. “Теоретико-правові аспекти інтеграції національних правових систем до європейського правового простору” звертається увага на те, що з моменту утворення і впродовж всієї історії Європейські співтовариства піддавалися впливу двох центробіжних сил: розширення і поглиблення. Сучасний етап еволюції інтеграційного процесу в Європі доводить, що в кінцевому підсумку взяло гору прагнення до об’єднання максимально можливої (але в той же час – чітко окресленої) кількості учасників.
Сам термін “інтеграція” може бути трактований двояко: з внутрішньої позиції, у звичайному сенсі вживання цього поняття, воно асоціюється з поглибленням наднаціонального елементу в складній структурі Європейського союзу і протиставляється розширенню числа членів організації. Однак, у більш широкому сенсі слова, інтеграція передбачає включення нових учасників до загального процесу і, тим самим, розширення сфери дії європейського права, вступаючи в протиріччя з вузьким тлумаченням терміну.
Виходячи із зовнішньої позиції, поняття інтеграції також не є однозначним. Європейська інтеграція уявляється органічною частиною загального процесу сучасної світової глобалізації, що сприяє зближенню рівнів розвитку країн у всіх сферах, і, одночасно, протиставляється загальному руху в контексті концепції регіоналізму з метою захисту європейських інтересів.
Підтримуючи більш прийнятну для нас “зовнішню” позицію, видається необхідним зазначити, що і в її рамках поняття інтеграції також не є однозначним. Європейська інтеграція уявляється органічною частиною загального процесу сучасної світової глобалізації, що сприяє зближенню рівнів розвитку країн у всіх сферах, і, одночасно, протиставляється загальному руху в контексті концепції регіоналізму, з метою захисту європейських інтересів.
Ідея багаторівневої інтеграції в європейській науковій літературі традиційно пов'язується з трьома основними загальними термінами: “диференціацією” (differenciation, Differentiation), “гнучкістю” (flexibilitee, Flexibility) і “більш тісним співробітництвом” (cooperation plus etroite, Closer cooperation). Перевага того чи іншого з них часто мотивується бажанням підкреслити політичну позицію автора або ж, навпаки, виробити нейтральний підхід до проблеми. Таким чином, “більш тісне співробітництво” у більшій мірі відповідає позиції прихильників захисту національних інтересів та переваги міжурядових механізмів у внутрішній структурі Європейського союзу, тоді як у контексті понять “диференціація” і “гнучкість” відображається весь спектр моделей багаторівневої інтеграції.
Розділ 2 “Правова система України: динаміка розвитку та особливості функціонування на сучасному етапі” присвячений аналізу сутності правової системи в цілому та правової системи України зокрема.
У підрозділі 2.1. “Фактори, що вплинули на формування правової системи України” звертається увага на те, що правова система України є складно структурованим явищем, формування якого соціально та історично детерміновано. Ми погоджуємося з думкою Д.А. Керімова про доцільність визначення правової системи як єдності відповідних їй компонентів (частин), що певним способом з’єднані між собою і які залежно від їх природи й характеру зв’язку між ними складають відносно стабільну організацію.
Аналізуючи практичні аспекти становлення та розвитку правової системи України періоду заснування незалежної держави, можна виокремлювати два загальні етапи її еволюції:
1. Перший з них умовно може бути окреслений часовим відрізком 1990-1996 рр.
2. Початком другого є 1996 рік – ухвалення Конституції України.
Безумовно, така періодизація не може бути визнана категоричною та остаточною. На нашу думку, така часова диференціація є у більшій мірі умовною, проте вона дозволяє якісним чином розглянути фундаментальні особливості розвитку системи правового регулювання суспільних відносин в Україні.
Таким висновок може бути додатково аргументований на основі результатів аналізу, проведеного у рамках підрозділу 2.2. “Основні риси сучасної правової системи України”.
Зокрема, наголошується, що в українській правовій науці поширеною є думка про те, що будь-яка правова система (в тому числі – і України) має суттєве значення не лише в процесі створення та функціонування правових інститутів. Ця категорія має програмне значення, оскільки сприяє реалізації визнаних державою завдань та перспектив.
З-поміж основних засадових рис правової системи України варто виокремлювати:
1. Правова система України є джерелом і засобом формування громадянського суспільства.
2. Її фундаментальною основою є система гарантій захисту та поновлення суб'єктивних прав, що забезпечується правом як важливою умовою нормального функціонування суспільства в демократичному режимі, виваженості в безперешкодній та певній реалізації прав та обов'язків.
3. Завдяки своїм системним та державно-владним якостям правова система України покликана забезпечувати організованість та системність внутрішньо системних суспільних зв’язків, охороняти суспільне життя від негативних явищ.
4. Акумулюючи в собі моральні якості, правова система закріплює єдині для всього суспільства ідеї справедливості, гуманізму, правди. Саме вона впливає на релігійні, етичні, традиційні устої суспільства, що сформувались впродовж багатовікової історії розвитку людства.
5. Правова система України завдяки своїм внутрішнім загально-гуманістичним якостям активно впливає на формування суб'єктивних установок у людей, сприяє встановленню нормальних взаємовідносин у суспільстві.
6. В силу своєї специфіки правова система виробляє власні культурні цінності, які стають власністю всього суспільства. Серед них — правові конструкції, термінологія, мова права та ін.
7. Правова система сприяє взаємодії національних систем, що надає можливість застосувати позитивний досвід інших країн у розбудові громадянського суспільства та правової держави.
При цьому, на нашу думку, правова система України знаходиться нині в площині глибоких структурних реформ. Розробку сучасних моделей державної політики правових перетворень в Україні необхідно розглядати як невід’ємну частину загальнодержавної доктрини демократично спрямованої трансформації українського суспільства.
Проте, трансформацію правової системи суспільства в цілому не варто зводити лише до практики та методології її здійснення. Надзвичайно важливим завданням є й оцінка потенційної здатності інституту правової системи до трансформації. При цьому, окрім визначення потенції трансформації, необхідно виокремити і можливі її напрямки. В даному випадку йдеться, зокрема, і про необхідність пошуку відповіді на запитання, наскільки усталена правова спадщина будь-якого суспільства може бути паралелізована зі світовими процесами розвитку правового регулювання суспільних відносин. Спроба пошуку такої відповіді зроблена у межах підрозділу 2.3. “Ґенеза правової системи України: загально-правові тенденції та національні відмінності”.
Ми вважаємо, що багатоманіття правових систем, їхній правовий колорит та якісна оригінальність проявів детермінують проблему взаємної трансформації національних правових систем в ту чи іншу правову сім’ю. Звідси, варто погодитися із Ю.М. Оборотовим, який посилається на К. Цвайгерта та X. Кета, пропонуючи використання в якості класифікаційного критерію поняття правового стилю, яке включає: історію походження та розвитку правової системи; домінуючу доктрину юридичної думки та її специфіку; своєрідність правових інститутів; правові джерела й методи їхнього тлумачення; ідеологічні фактори.
У цьому сенсі, для аналізу теоретико-правових засад потенційного напрямку генези правової системи України ми пропонуємо використовувати категорію наступності у праві, яку сучасні дослідники (наприклад, Н. Неновськи) розглядають із виокремленням певних елементів, які можуть свідчити про їхню подібність. При цьому, критеріальними підставами є: а) наявність подібних галузей та інститутів, їх стійкість; б) подібність у техніці правового регулювання; в) подібність і навіть ідентичність в об’єктах та цілях окремих правових інститутів; г) подібність правових норм у зобов’язальному праві (купівля-продаж, позика, тощо); д) подібність правового регулювання відносин між батьками та дітьми; є) наявність норм, які передбачають покарання за такі злочини як вбивство, крадіжка та ін.; ж) наявність правових норм, які враховують біологічні фактори (спадковість, кровозмішування, статеві особливості (у трудовому праві), особливості віку і стану здоров’я (неповноліття й повноліття, осудність та неосудність і т.д.); з) подібність у процесуальному праві (право на захист, гласність, змагальність, презумпція невинуватості й ін.); і) загальні принципи інституту власності (володіння, користування, розпорядження); к) спільні риси у регламентації можливостей використання техніки та природних ресурсів; л) подібність у логіці, мові права та законодавчій техніці.
Використовуючи порівняльно-правовий метод аналізу правової системи України та права ЄС ми приходимо до висновку, що саме система права Європейського Союзу є такою, що найбільш відповідає правовій культурі українського суспільства, ознакам та рисам її правової системи. Саме тому, аргументується теза про позитивність та необхідність розвитку правової системи України у напрямку зближення з правовою системою Європейського Союзу.
Шляхи, форми, напрямки та особливості такого зближення розглядаються у межах Розділу 3 “Еволюційно-процесуальні та нормативні принципи гармонізації права України до права Європейського Союзу”.
У підрозділі 3.1. “Понятійно-категоріальна сутність та способи узгодження норм національного права і права ЄС як частини міжнародної правової системи” підтримується логіка диференційованого аналізу способів узгодження норм національного права та права ЄС, започаткована в українській правовій науці В.І. Муравйовим. Відповідно, розглядаються:
- механізми гармонізації, конституйовані в рамках самого Європейського Союзу;
- нормативно-правова практика, усталена у взаєминах між ЄС та державами-асоційованими членами цієї спільноти;
- формат правового співробітництва Європейського Союзу з державами, що не володіють жодним з окреслених статусів.
В першому випадку йдеться про те, що норми національного права країн — членів європейських інтеграційних організацій повинні бути приведенні у відповідність із вимогами права Євросоюзу. При цьому, гармонізація законодавства не вимагає від держав-членів ухвалення однакових правових актів. Йдеться насамперед про те, щоб держави-члени застосовували схожі закони чи інші правові акти.
Розглядаючи гармонізацію внутрішнього права асоційованих країн з правом Європейського Союзу, потрібно зауважити, що її варто розглядати як етап у процесі поступової уніфікації правових норм європейських інтеграційних організацій та держав-нечленів, що співпрацюють з ними. В цілому, можна говорити про такі способи зближення національного права асоційованих країн із правом ЄС, як:
1) прийняття національних правових актів, які тією чи іншою мірою враховували б положення права ЄС;
2) приєднання держави, що не є членом ЄС, до міжнародних угод, які зобов’язують Європейське Співтовариство та держави — члени цього об’єднання;
3) інкорпорація в національне право правових актів ЄС із гармонізації (директив);
4) взаємне визнання сторонами діючих у кожній з них стандартів;
5) паралельне ухвалення асоційованими країнами нормативних актів, що є ідентичними або схожими за своїм змістом з актами Євросоюзу.
У межах підрозділу 3.2. “Гармонізаційний механізм зближення законодавства України з правовою системою Європейського Союзу: теоретико-правові та практичні особливості” звертається увага на те, що гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу є однією з важливих умов поглиблення співпраці нашої країни з європейськими інтеграційними організаціями та його державами-членами. Вона створює необхідні передумови для переходу до наступних стадій інтеграції, включаючи членство України в ЄС.
Інституціональною основою процесу гармонізації законодавства України з правовою системою Європейського Союзу є укладена у 1994 році Україною Угода про партнерство і співробітництво з Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.
Положення УПС щодо гармонізації мають рамковий характер, а їх реалізація вимагає ухвалення правових актів, створення необхідних інституційних механізмів та проведення відповідних дій як на міжнародному рівні у відносинах сторін, так і в правопорядку України та Співтовариства.
На кожному з цих рівнів гармонізація здійснюється шляхом використання певних способів. У зв’язку з цим можна виділити кілька способів гармонізації. По-перше — це приєднання до міжнародно-правових документів, які закріплюють міжнародні стандарти у певній галузі. По-друге — ухвалення національних правових актів, положення яких відповідають нормам права ЄС.
УПС визначає основні сфери, в яких гармонізація здійснюється шляхом приєднання до міжнародних зобов’язань у певній галузі міжнародних відносин. Ними є захист прав на інтелектуальну власність, енергетика, охорона довкілля та боротьба з відмиванням грошей.
У підрозділі 3.3. “Основні форми та шляхи правового наповнення євроінтеграційного курсу України” зазначається, що ключовим елементом успішної євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами ЄС.
Міжнародно-правове співробітництво між Україною і ЄС пройшло декілька етапів. На першому етапі, який почався після отримання Україною незалежності в 1991 р. і продовжувався до набрання чинності в 1996 році Тимчасової угоди з питань торгівлі і питань, пов’язаних з торгівлею, відносини між Україною та ЄС регулювали положення укладеного в грудні 1989 р. Радянським Союзом договору про комерційне та економічне співробітництво з Європейським Економічним Співтовариством та Євратомом.
Другий етап ґрунтувався на укладеній у 1994 році Угоді про партнерство і співробітництво. Україна стала першою новою незалежною державою, яка уклала таку угоду, однак тривала ратифікація УПС державами ЄС дозволила їй вступити в дію лише у 1998 році, тому на другому етапі співробітництво було сконцентровано в основному на розвитку економічних або торгівельних відносин без практичного звернення на проблеми правової (законодавчої) інтеграції права України до права Європейського Союзу.
Третій етап, що розпочався після набуття чинності УПС, характеризується розширенням співробітництва сторін на достатньо широкий спектр відносин, включаючи і сферу зближення правових систем.
Для України гармонізація національного законодавства до норм права ЄС має особливу значущість і актуальність, оскільки з цим процесом пов’язане не тільки створення правової бази для майбутнього вступу до ЄС, а й досягнення інших важливих для нашої держави цілей, а саме:
- створення підґрунтя та рушійної сили правової, адміністративної та судової реформи в Україні;
- наближення України до повного виконання своїх зобов’язань за УПС як етапу на шляху поступової інтеграції до Європейського Союзу;
- створення стимулів для здійснення економічних реформ, підвищення конкурентоспроможності економіки та сприяння залученню іноземних інвестицій в Україну;
- розвиток зовнішньої торгівлі між Україною та ЄС, оскільки зі створенням зони вільної торгівлі для них діятимуть рівні правила;
- подальша демократизація суспільних процесів, розбудова основних засад функціонування громадянського суспільства відповідно до європейських стандартів.
Таке загальне бачення подальшої діяльності у сфері наближення правової системи України до права ЄС конкретизовано у роботі організаційними та інституціональними пропозиціями щодо покращення та посилення ефективності діяльності органів державної влади України у цьому напрямку.
У висновках дисертації містяться загальні підсумки проведеного дослідження:
1. Виникнення європейських співтовариств та Європейського Союзу було обумовлено насамперед поглибленням інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин, пов’язаних з розвитком науки і техніки, монополізацією виробництва, необхідністю лібералізації торгівельних відносин між європейськими державами, подоланням наслідків для європейських виробників звуження господарської території після утворення соціалістичного табору та розпаду колоніальної системи.
Рух до об’єднаної Європи був поетапним – від простих секторальних форм регіональної інтеграції до більш складних і широкомасштабних: від митного союзу і спільного ринку товарів – до єдиного внутрішнього ринку з вільним рухом товарів, послуг, капіталу, осіб, потім – до Європейського валютного Союзу і запровадження єдиної європейської валюти і лише на завершальному етапі – до політичного союзу.
2. Серед важливих політичних чинників, що сприяли створенню наддержавних європейських співтовариств можна назвати: фінансову допомогу європейській інтеграції з боку США, пан-європейський рух за створення Сполучених Штатів Європи, який знайшов підтримку у таких впливових західноєвропейських політиків як У. Черчіль, Р. Шуман; зацікавленість Франції та країн Бенелюксу, що мало забезпечити мирний розвиток європейських країн-учасниць цих об’єднань і Європи в цілому.
3. Правову основу для функціонування інститутів європейських інтеграційних організацій складають установчі договори (Римський договір про заснування ЄС 1957 р., Римський договір про заснування Євратому 1957 р., Договір про заснування Європейського Союзу 1992 р., Амстердамський договір 1997 р. та Ніццький договір, спрямований на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв’язку із приєднанням до нього 1 травня 2004 року 10 європейських країн) з Протоколами та внесеними змінами, учасниками яких є 25 європейських країн. Основу організаційної структури Євросоюзу складають Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата.
4. Розуміння європейського права має багатоаспектний характер і вживається: у значенні сукупності національних правових систем європейських держав; частини міжнародно-правових норм, що регламентують взаємовідносини між європейськими державами; сукупності норм, що регулюють взаємовідносини держав у межах європейських інтеграційних об’єднань. Право Європейського Союзу є сукупністю норм та правових принципів, що регулюють процеси інтеграції та діяльності об’єднання.
5. Джерела правової системи Євросоюзу можна поділити на дві групи: основні та допоміжні. До основних належать міжнародні договори про заснування європейських співтовариств та Європейського Союзу, міжнародні договори, укладені європейськими співтовариствами з іншими суб’єктами міжнародного права, акти органів Європейського Союзу зобов’язального характеру, загальні принципи права, що є спільними для конституційного та кримінального права країн-членів Євросоюзу. Допоміжними джерелами права Євросоюзу є рішення Суду ЄС.
6. Правова система України визначається як феномен, що базується на конституційних положеннях, вироблених на основі концепції природних прав, політичного плюралізму, пріоритету прав людини, відповідальності держави перед особою, інтеграційному забезпеченні політико-правових процесів у реалізації завдань суспільства, пов’язаних із співробітництвом та консенсусом.
7. Процес зближення правових систем України і Заходу передбачає взаємну гармонізацію законодавства, новий етап взаємообумовленості міжнародного і національного права, коли в останнє імплементуються принципи і норми міжнародного права.
8. Правовою основою гармонізації правової системи України до права ЄС є Угода про партнерство та співробітництво, але слід зазначити, що вона нею не вичерпується, а включає також низку документів, ухвалених вже після набуття чинності УПС. До них належать: укладені на засадах, визначених в УПС, міжнародні угоди з ЄОВС та Євратомом; Спільна стратегія Євросоюзу щодо України 1999 р.; акти Євросоюзу з реалізації Спільної стратегії тощо.
9. Складову зближення України з європейськими інтеграційними організаціями становить поглиблення впливу права Євросоюзу на її внутрішній правопорядок. Основними засобами такого впливу є міжнародні економічні угоди про співпрацю між Україною і європейськими інтеграційними організаціями та гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лаба О.В. Правовий статус органів Європейського Союзу (теоретико-правові аспекти) // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. –К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - №19. - С.79-86 (0,7 д.а.).
2. Лаба О.В. Правова система України: механізми взаємодії з правової системою Ради Європи // Часопис Київського університету права. - №1. – 2004. - С.100-105 (0,5 д.а.).
3. Лаба О.В. Майбутнє Європи: вирішення проблеми “демократичного дефіциту” // Часопис Київського університету права. - №3. – 2004. - С.19-23 (0,5 д.а.).

АНОТАЦІЇ

Лаба О.В. Право Європейського Союзу та право України: теоретико-правові проблеми співвідношення та гармонізації. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2005.
В дисертації розглядаються теоретико-правові передумови зближення правової системи України та права ЄС. Комплексно досліджуються різні аспекти правової природи Європейських співтовариств та права ЄС, відстежується динаміка та соціально-історичні детермінанти утворення, розвитку і функціонування ЄС на сучасному етапі, а також – принципи нормативного його регламентування.
Аналізується сутність правової системи України, її особливості, фактори, що вплинули на її формування, особливі риси, а також загально-правові тенденції і національні відмінності генези правової системи України.
Визначається понятійно-категоріальна сутність та способи узгодження норм національного права і права ЄС як частини міжнародної правової системи, досліджуються теоретико-правові та практичні особливості гармонізаційного механізму зближення законодавства України з правовою системою Європейського Союзу, а також основні форми та шляхи правового наповнення євроінтеграційного курсу України.
Ключові слова: ЄС, право ЄС, правова система України, гармонізація, інтеграція, зближення, законодавство, система законодавства, право, правовий простір.

Лаба О.В. Право Европейского Союза и право Украины: теоретико-правовые проблемы соотношения и гармонизации. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2005.
В диссертации с использованием философских, общенаучных и специальных методов, направленных на объективный и всесторонний анализ проблематики, а также – на основании обширной базы научной и учебной литературы рассматриваются теоретико-правовые предпосылки сближения правовой системы Украины и права ЕС.
Комплексно исследуются различные аспекты правовой природы Европейских сообществ и права ЕС, отслеживается динамика и социально-исторические детерминанты образования, развития и функционирования ЕС на современном этапе, а также – принципы нормативного регламентирования функционирования ЕС.
В диссертационном исследовании анализируется европейское право как феномен духовно-практического освоения действительности. Исследованы основания зарождения европейского права, определены его сущностные свойства. Основное внимание уделено реконструкции свойств европейского права как особого способа бытия. Проанализированы определенные сферы проявления европейского права: на уровне человеческой личности, на уровне социального пространства, на уровне духовно-практической и интеллектуальной деятельности.
Анализируется сущность правовой системы Украины, ее особенности, факторы, которые повлияли на ее формирование, оригинальные черты, а также - общеправовые тенденции и национальные отличия генезиса правовой системы Украины.
Определяется понятийно-категориальная сущность и способы согласования норм национального права и права ЕС как части международной правовой системы. С учетом объекта исследования, исследуются теоретико-правовые и практические особенности гармонизационного механизма сближения законодательства Украины с правовой системой Европейского Союза, а также - основные формы и пути правового наполнения евро-интеграционного курса Украины.
Практическое значение конкретных результатов исследования имеет многоаспектную направленность. Результаты работы могут быть использованы для развития дальнейших исследований в сфере теории государства и права, конституционного и международного права, в образовательном процессе, в процессе усовершенствования украинского законодательства, согласно стандартам международного права и права ЕС.
Ключевые слова: ЕС, право ЕС, правовая система Украины, гармонизация, интеграция, сближение, законодательство, система законодательства, правовое пространство.

Laba O.V. The law of European Union and the law of Ukraine: theoretical and legal problems of correlation and harmonization (1991-2004) - Manuscript. Kiev, 2005.
Thesis for scientific candidate’s degree of the candidate of laws according to qualification 12.00.01 – Theory and History of the State and Law; History of the political and Legal Studies. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine. – Kiev, 2005.
The thesis is devoted to the investigation of the legal grounds of regulation of economic relations between the European Union and third countries. Special attention is given to the growing role of the EU law involving third countries into the process in integration in the Union. The main tool of such inviting involvement is the acquis communautaire having internal and external dimensions. It constitutes not only a consolidating legal axis of the European integration. In the process of cooperation between the EU and third counties the provisions of the acquis communautaire are usually stipulated in legal acts regulating such relations. Thus, the EU law is becoming an integral part of legal orders in the third countries broadening the legal framework for greater integration in Europe.
The development of the legal mechanism of European integration brought to life two different models of the legal regulation of European integration depending on the role of member states in governing the integration processes which are positioned at the interstate and supranational levels. As an international entity the EU has attributed from the member states a set of legal instruments whereby it is able to oversee and supervise the process of European integration. The combinatory use of both models within the EU framework has resulted in a certain symbiosis giving to the European Union the attributes of an entity sui generis. The organizational and legal mechanism of the EU is largely different from the legal mechanisms of any other international organization.
Key words: European Union, European Union law, Ukrainian law, extrateritoriality, harmonization.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking