Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі

 

Бородовська Наталія Олександрівна

Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2006


Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному
університеті імені Василя Стефаника, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Михайленко Олександр Романович, Академія Адвокатури
України, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права “Крок”,
проректор з наукової роботи.

Кандидат юридичних наук, доцент Толочко Олександр Миколайович,
Академія прокуратури України, директор інституту підготовки кадрів.

Провідна установа: Національна юридична академія України
імені Ярослава Мурого, кафедра кримінального процесу,
Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться 15 травня 2006 року о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(01033 Київ, вул.. Володимирська, 58).

 

Автореферат розісланий 13 квітня 2006 року.

 

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Конституція України у ст. 3 пріоритетним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави і здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи. Особливого значення правозабезпечувальна діяльність набуває в стадіях апеляційного, касаційного, виключного проваджень, виконання вироку щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі. Україна посідає третє місце після Росії і США за кількістю засуджених до позбавлення волі на 100 тис. населення. Їх питома вага у загальній кількості всіх засуджених в Україні є найбільшою і становить 26,5%. Зокрема, у 2001р. до позбавлення волі було засуджено 60576 осіб, у 2002р. – 61013, у 2003р. – 60983, у 2004р. – 54212, у І півріччі 2005р. – 25700. Саме засуджений до позбавлення волі найбільше обмежений в конституційних правах та свободах. Але його кримінально-процесуальний статус, що виражає міру свободи, певну можливість поведінки, у КПК України врегульований недостатньо повно, а інколи – суперечливо. У теоретичному плані статус засудженого, його структура та механізм забезпечення комплексно і всебічно, на основі чинного законодавства і практики не досліджувались. А для того, щоб забезпечити кримінально-процесуальний, а, відповідно, і правовий статус засудженого до позбавлення волі, необхідно, насамперед, визначити його структуру, що не зводиться до прав та обов’язків, тобто правового положення засудженого, а включає значно більше елементів. Потребує також своєї оцінки історична практика притягнення осіб до кримінальної відповідальності позасудовими органами. Достатньо сказати, що за даними В. Солженіцина у радянських виправно-трудових таборах було знищено 66 млн. чоловік.
Проблемам теорії правового статусу особи взагалі і тієї, яка притягується до кримінальної відповідальності, присвячені праці, зокрема, В.Д. Адаменка, Н.В. Вітрука, А.М. Колодія, Л.Д. Кокорева, В.О. Котюка, О.А. Лукашевої, Є.Г. Мартинчика, Н.І. Матузова, Р.І. Назаренка, В.І. Новосьолова, П.М. Рабіновича та інших.
Щодо забезпечення процесуального статусу учасників кримінального процесу, вказана проблема була предметом дослідження таких вчених, як І.Я. Фойницький, В. Случевський, С.А. Альперт, Т.В. Варфоломеєва, М.М. Видря, Ю.М. Грошевий, М.В. Джига, В.С. Зеленецький, А.Д. Кобліков, Л.Д. Кокорєв, В.М. Корнуков, Є.Ф. Куцова, О.М. Ларін, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Л.М. Москвич, Я.О. Мотовіловкер, В.Т. Нор, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, О.Д. Святоцький, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, А.Л. Ципкін, М.О. Чельцов-Бебутов, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інших.
Однак, більшість наукових праць присвячені характеристиці права на захист, процесуальному положенню підозрюваних, обвинувачених і підсудних. Проблема ж забезпечення процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, залишилася недостатньо дослідженою, що зумовлено неоднозначністю тлумачення поняття „обвинувачений”: розрізняють поняття обвинуваченого у вузькому розумінні - власне обвинувачений, і широкому - підсудний, засуджений, виправданий (І.Д. Перлов). Чинний КПК України також чітко не визначає особу засудженого, момент появи цієї процесуальної фігури, а, відповідно, і обсяг її прав, свобод, обов’язків, гарантій тощо. Сукупність наведеного і обумовила вибір теми дисертаційного дослідження, визначила його структуру та зміст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана з урахуванням основних положень Постанови Верховної Ради України „Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, відповідає вимогам “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року, а також плану наукових досліджень кафедри кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності правозабезпечувальної діяльності щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, та формулювання на його основі науково обгрунтованих практичних і методичних рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання таких конкретних завдань в межах теми дисертації:
- дослідити сутність і складові механізму правозабезпечувальної діяльності та її місце в системі державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі;
-з’ясувати роль судової влади у забезпеченні кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, і хибність прийняття кримінально-репресивних рішень позасудовими органами;
-удосконалити структуру кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі;
- уточнити момент набуття підсудним процесуального статусу засудженого до позбавлення волі;
- уточнити суб’єктів реалізації функції захисту у кримінальному процесі;
-розкрити зміст діяльності суб’єктів забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі;
-обґрунтувати значення принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду для засудженого до позбавлення волі;
-визначити роль соціальних чинників у забезпеченні процесуального статусу засудженого до позбавлення волі;
-з’ясувати сучасний стан забезпечення статусу осіб, що утримуються в місцях ув’язнення;
-сформулювати пропозиції щодо удосконалення відповідного законодавства, пов’язаного з забезпеченням прав та законних інтересів осіб, засуджених до позбавлення волі.
Об’єктом дослідження є теоретичні та практичні проблеми забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі.
Предмет дослідження обумовлений його об’єктом, конкретизується ним і складається з законодавчого регулювання та теоретичних положень, правозастосовчої практики забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження використані такі методи:
Діалектичний метод, що дав можливість розглянути поставлені проблеми в динаміці, у їх взаємозв’язку, особливо, при дослідженні формування та розвитку правозабезпечувальної діяльності у кримінальному процесі, визначенні структури кримінально-процесуального статусу засудженого, дослідженні сутності захисту, функції захисту у кримінальному процесі.
Структурно-функціональний метод дозволив виділити зв’язки між видами державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі, визначити їх взаємодію та умови ефективності здійснення щодо забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі.
Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі поглядів науковців щодо сутності правозабезпечувальної діяльності, функції захисту, структури кримінально-процесуального статусу засудженого з урахуванням правового регулювання цих відносин в інших державах.
Метод історичного аналізу дав змогу показати динаміку зародження і розвитку інстанційності кримінального судочинства як гарантії забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі.
Спеціально-юридичний аналіз норм чинного законодавства та практики його застосування щодо забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, дав можливість виявити прогалини та суперечності у певних нормативних актах, і сформулювати пропозиції з удосконалення чинного законодавства у руслі поставленої мети дослідження.
Соціологічний метод використовувався у процесі опитування за спеціально розробленими дисертанткою анкетами 400 засуджених до позбавлення волі та 6 засуджених до довічного позбавлення волі. Одержані дані були використані для обгрунтування відповідних висновків та пропозицій.
Усі методи дослідження застосовувались у їх діалектичному взаємозв’язку для досягнення поставленої мети і вирішення відповідних завдань щодо забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та іноземних авторів у галузях загальної теорії та історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, психології, соціології.
Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти у галузі прав людини та судочинства, Кримінально-процесуальні кодекси України, Росії, Республіки Молдова, Франції, проект Закону України „Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України”, проект нового Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінальний, Кримінально-виконавчий кодекси України, відповідні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України тощо.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали опублікована практика Верховного Суду України, комплексні звіти Івано-Франківської обласної прокуратури щодо здійснення прокурорського нагляду за дотриманням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, ізоляторах, спеціальних приміщеннях, гауптвахтах за 2002-2003 рр.; огляди фінансово-господарської та оперативно-службової діяльності кримінально-виконавчих установ за 2002-2003 рр.; огляди, довідки, інформаційні листи, узагальнення Івано-Франківського апеляційного суду за 2002-2005 рр.; опубліковані дані судової статистики за 1990 - 2005 рр. Також були використані дані анкетування 400 засуджених до позбавлення волі на певний строк та 6 засуджених до довічного позбавлення волі.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає у тому, що вона є першим у кримінально-процесуальній науці монографічним дослідженням теоретичних, правових і практичних проблем правового регулювання та забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі.
Наукова новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:
- вперше охарактеризовано сутність та показано значення правозабезпечувальної діяльності, її місце і взаємозв’язок з іншими видами державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі;
- обґрунтовано необхідність багатоканального забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі як у кримінальному процесі, так і під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі (довічно чи на певний строк) у кримінально-виконавчій установі, відповідно встановлено, що правозабезпечувальну діяльність щодо засудженого здійснюють: Верховна Рада України, Президент України та відповідні органи при ньому: Управління з питань помилування Секретаріату Президента України, Комісія при Президентові України у питаннях помилування; Державний департамент України з питань виконання покарань; Прокуратура України, відповідні відомства (Рахункова Палата України, державні інспекції та служби); судові органи; адвокатура України; спостережні комісії, представники засобів масової інформації, органи місцевого самоврядування, що здійснюють громадський контроль; міжнародні урядові і неурядові організації. Усі названі органи здійснюють правозабезпечувальну діяльність щодо засудженого в межах своєї компетенції.
- в історичному плані показано важливість здійснення правосуддя виключно судами, а не позасудовими органами, на засадах незалежності від виконавчої влади, підкоренні тільки закону, змагальності, гласності та значення інстанційності кримінального судочинства для забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі;
- обґрунтовано, що засуджений є окремим, активним суб’єктом реалізації функції захисту та забезпечення свого кримінально-процесуального статусу, а не пасивним учасником кримінального процесу;
- арґументовано, що право на захист належить і засудженому, а не тільки підозрюваному, обвинуваченому і підсудному, як це зазначено в законодавстві України;
- уточнено структуру процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, що обумовлена підставами і порядком появи цього суб’єкта у кримінальному процесі, до якої відносяться: міра покарання, громадянство, правосуб’єктність, права і обов’язки, законні інтереси, функції, принципи, юридична відповідальність, гарантії, відповідні правовідносини та правові норми. Включення цих елементів до структури статусу ґрунтується, насамперед, на змісті законів про статус окремих осіб і органів (народних депутатів, суддів, іноземців тощо);
- визначено співвідношення процесуального статусу засудженого до позбавлення волі з його правовим статусом як суб’єкта кримінально-виконавчого права з урахуванням рівня забезпечення прав і свобод засудженого в установах виконання покарань;
- встановлено, що, особу можна засудити не до позбавлення волі, адже воля означає, насамперед, здатність особистості регулювати свою поведінку, стосується свідомості особи, а до позбавленя свободи, тобто можливості певної поведінки, бо право визначає сферу, межі саме свободи поведінки людини, а не волі;
- наведено додаткові аргументи про те, що підсудний набуває процесуального статусу засудженого з моменту публічного проголошення постановленого судом обвинувального вироку;
- обґрунтовано необхідність безпосередньої участі засудженого у вирішенні всіх питань, що стосуються його процесуального статусу в апеляційній, касаційній інстанціях, стадії виключного провадження та при виконанні вироку. Там, де вирішується доля людини, її інтереси, а тим більше – бути їй на свободі чи ні, особисту присутність засудженого чи його захисника потрібно визнати обов’язковою;
-сформульовані пропозиції щодо удосконалення відповідного законодавства, що прийняті у Верховній Раді України і додані до дисертації.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, мають обгрунтовану теоретичну та практичну спрямованість і можуть бути використані у науково-дослідній сфері при подальшій розробці проблем забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі та інших осіб, залучених до кримінального процесу; у правотворчій сфері – при розробці нового Кримінально-процесуального, при внесенні змін до чинних Кримінально-виконавчого, Кримінального кодексів та Конституції України; у правозастосовній діяльності – як рекомендації для удосконалення практичної діяльності з забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі; у навчальному процесі – при вивченні курсів кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, адвокатури України, судоустрою України, а також в науково-дослідній роботі студентів, при підготовці навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального права і процесу юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичній конференції „Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м.Івано-Франківськ 2-4 жовтня 2002 р.), ІІІ, IV, V регіональних міжвузівських наукових конференціях молодих вчених і аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м.Івано-Франківськ 19 квітня 2002 р., 18 квітня 2003р. та 16 квітня 2004 р.), міжрегіональній науково-практичній конференції „Становлення і розвиток корпоративного права в Україні” (м.Івано-Франківськ 26-27 вересня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Тактика, методика, етика захисту та представництва” (м.Київ 28 листопада 2003 р.), Науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності” (м.Івано-Франківськ 20 лютого 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ 30 вересня -1 жовтня 2005 р.).
Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з курсу „Адвокатура України” у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 10 наукових статтях, 5 з яких опубліковано у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, 5 – у тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації зумовлена метою та предметом дослідження та складається з вступу, чотирьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, додатків (сім).
Обсяг дисертації становить 229 сторінок, із яких 22 сторінки займають сім додатків, та 25 сторінок – список використаних джерел (305 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробки, мета та завдання, об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, зв’язок дисертації з науковими програмами, апробація результатів дослідження.
Перший розділ „Правозабезпечувальна діяльність в системі видів державної діяльності у кримінальному процесі щодо особи, засудженої до позбавлення волі” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. „Система видів державної діяльності у кримінальному процесі щодо особи, засудженої до позбавлення волі” зазначається, що Конституцією України встановлено якісно нову організацію здійснення державної влади на основі того, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність. У зв’язку з цим в суспільстві повинна бути налагоджена „багатоканальна” система охорони, захисту і забезпечення прав людини. У кримінальному процесі при встановленні виду і міри обмежень прав і свобод особи, винної у скоєнні злочину, взаємодіють різні види державної і недержавної діяльності. Зокрема, правоохоронна, правозахисна, судова, правоконтрольна, правонаглядова, законотворча, правогарантуюча, правозабезпечувальна тощо. Кожна з них має свою сутність, зміст, особливості і взаємозв’язок. Найбільш важливе місце серед них відводиться правозабезпечувальній діяльності. Адже кінцевою метою реалізації всіх видів державної діяльності у кримінальному процесі є забезпечення законності, а, відповідно, і кримінально-процесуального статусу засудженого.
Автором зроблено висновок, що процесуальний статус особи, засудженої до позбавлення волі, гарантується всією системою видів державної та недержавної діяльності, способом побудови кримінального процесу, через реалізацію одного з основних його принципів - забезпечення обвинуваченому (засудженому) права на захист.
У підрозділі 1.2. „Сутність, механізм та значення правозабезпечувальної діяльності у кримінальному судочинстві України” стверджується, що одне з центральних місць в різноманітній діяльності держави займає виконання завдання з забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи, зокрема, у сфері кримінального судочинства.
Звертається увага на те, що правозабезпечувальна діяльність щодо особи за своєю суттю спрямована на створення можливостей, умов реалізації правових норм, які закріплюють її правовий статус. При визначенні механізму забезпечення прав і свобод засудженого до позбавлення волі необхідно враховувати як нормативно-правові (національне і міжнародне законодавство), так і функціональні (система відповідних державних та недержавних органів і установ, що здійснюють правозабезпечувальну діяльність) засоби. Юридичними передумовами забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого є закріплення в законодавчих актах всіх складових елементів структури процесуального статусу засудженого (права, свободи, законні інтереси, гарантії, принципи, юридична відповідальність тощо). Проте для реалізації засудженим свого кримінально-процесуального статусу недостатньо норм, що закріплюють цей статус. Необхідно закріпити юридичні механізми гарантування його реалізації, охорони від будь-якого порушення та захисту. Автором стверджується, що в структурі механізму забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі необхідно враховувати і загальносоціальні умови. Ці умови об’єктивно гарантуються політико-виховними, економічними, соціальними факторами і визначають дієвість суто юридичного забезпечення прав і свобод особи. Так, проведене анкетування 400 засуджених до позбавлення волі, засвідчило, що рівень матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення при відбуванні покарання вважають достатнім 85 (21%) засуджених, недостатнім – 315 (79%). З 6 опитаних засуджених до довічного позбавлення волі, визнають недостатнім рівень матеріально-побутового і медико-санітарного забезпечення 6 (100%) осіб.
Окреслено значення правозабезпечувальної діяльності у кримінальному процесі щодо процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі, яка є необхідною умовою належного здійснення кримінально-процесуальної діяльності в постановленні законного, обгрунтованого, справедливого вироку чи іншого судового рішення; створює умови для захисту і охорони прав і законних інтересів засудженого до позбавлення волі; є гарантією захисту і охорони прав, свобод та законних інтересів засудженого до позбавлення волі, бо встановлює відповідні правозахисні і правоохоронні механізми.
Другий розділ „Кримінально-процесуальний статус особи, засудженої судами України до позбавлення волі” присвячений історії виникнення та розвитку інстанційності кримінального судочинства, а також дослідженню структури і змісту кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі.
У підрозділі 2.1. „Суди України, що вправі засудити особу до позбавлення волі та їх генеза. Неприпустимість здійснення правосуддя іншими органами” зазначається, оскільки обвинувальний вирок суду є юридичним фактом, що зумовлює виникнення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, то проблема забезпечення процесуального статусу засудженого, тісно пов’язана з системою судів, що вправі засудити його до позбавлення волі.
Показано зародження та розвиток судової влади в Україні, починаючи з Київської Русі. Особлива увага приділена позасудовим репресіям, що розпочались у 1917 р. і здійснювались Особливими Нарадами при ОДПУ, „трійками”, Особливими Нарадами при НКВС, „двійками”. Наводяться наслідки діяльності цих репресивних органів. Так, Законом України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” констатовано, що протягом 1917-1991 рр. грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства. За офіційними даними з початку 30-х років до 1953 р. було засуджено і репресовано у позасудовому порядку за звинуваченнями у політичних злочинах 3 773 234 особи, 786 тисяч із яких було розстріляно. В Україні за період з 1929 – 1953 рр. репресовано за такими ж звинуваченнями 961 654 осіб, а розстріляно з них - 205 640. Обґрунтовується важливість здійснення правосуддя виключно судами, а не позасудовими органами, на засадах незалежності від виконавчої влади, підкоренні тільки закону, змагальності, гласності та значення інстанційності кримінального судочинства для забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі. Судові органи повинні бути вирішальною, найбільш надійною юридичною гарантією прав людини. Це пояснюється унікальними, найефективнішими можливостями цієї влади у визначенні того, де є право, в чому правомірність та справедливість відповідної поведінки. Констатується, що особа може набувати процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, виключно у результаті правозастосовчої діяльності суду, створеного згідно норм Конституції, правових законів, що діє на засадах незалежності від виконавчої влади, верховенства права, змагальності, гласності, рішення якого засуджений може оскаржити. Звернута увага на необхідність проведення судово-правової реформи в Україні.
Підрозділ 2.2. „Поняття та структура кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі” складається з двох структурних частин.
У пункті 2.2.1. „Сутність категорії „правовий статус” розкриваються теоретичні положення щодо сутності правового статусу особи, як одного з ключових понять юридичної науки. Необхідність дослідження правового статусу особи зумовлено тим, що воно складає методологічну основу для розкриття змісту і структури кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі. Обґрунтовується необхідність класифікації правового статусу особи на загальний (конституційний), спеціальний (родовий) та індивідуальний. Це стосується і статусу засудженого до позбавлення волі. Такий підхід грунтується на співвідношенні філософських категорій загального, особливого, окремого. Дозволяє прослідкувати діалектику розвитку, послідовної зміни, взаємовпливу кримінально-процесуального статусу засудженого та правового статусу засудженого, як суб’єкта кримінальних, кримінально-виконавчих відносин, на різних рівнях правового регулювання, у стадіях апеляційного, касаційного, виключного проваджень та при виконанні вироку. Таке дослідження дає можливість визначити напрями удосконалення правозабезпечувальної діяльності щодо осіб, засуджених до позбавлення волі.
Кожен засуджений має певний набір особливих властивостей, що індивідуалізують його статус. Диференціація процесуальних статусів окремих груп засуджених до позбавлення волі у кримінальному процесі (неповнолітніх, осіб, які мають фізичні, психічні вади, іноземців тощо) і, як результат, визначення спеціальних та індивідуальних статусів, цілком виправдовується ідеями соціальної справедливості, забезпечує постановлення законного і обгрунтованого вироку та призначення покарання, що необхідне і достатнє для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Обґрунтовується, що у кримінальному процесі важливим є дотримання встановленого порядку набуття підсудним процесуального статусу засудженого до позбавлення волі. Адже з цього моменту засуджений наділяється відповідним обсягом процесуальних прав, якими не наділений обвинувачений чи підсудний, спрямованих на забезпечення і захист його прав та законних інтересів, щодо нього починають діяти певні обмеження, зумовлені його статусом. Проте момент виникнення процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, законодавцем визначається нечітко, суперечливо і часто незрозуміло: особа має статус підсудного чи засудженого. На підставі норм Конституції України (ст.62), КПК (ст.ст.341, 344, 347, 348, 349, 384 тощо ) та КВК України (ст.4), Закону України „Про попереднє ув’язнення” (ст.1) дисертантка дійшла висновку, що, згідно чинного законодавства України, підсудний набуває процесуального статусу засудженого до позбавлення волі з моменту публічного проголошення постановленого судом обвинувального вироку у якому мірою покарання визнано позбавлення волі: довічно чи на певний строк.
У пункті 2.2.2. „Структура кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі” автор, проаналізувавши різні теоретичні підходи до з’ясування структури правового статусу особи, обґрунтовує, що процесуальний статус засудженого до позбавлення волі визначається структурою правового статусу людини і громадянина, взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави. Тому правовий статус не можна зводити до правового положення особи і визначати його структуру як сукупність прав, свобод та обов’язків. У дисертаційному дослідженні обґрунтовується, що структурними елементами процесуального статусу засудженого до позбавлення волі об’єктивно є не тільки повноваження, а й громадянство, правосуб’єктність, законні інтереси, функції, принципи, юридична відповідальність загалом, вид конкретного покарання, гарантії, юридичні норми та правовідносини. Дисертантка дійшла висновку, що, з’ясовуючи систему елементів структури процесуального статусу особи, у першу чергу, доцільно брати до уваги, зміст норм законів, які за назвою уже спрямовані на з’ясування сутності правового статусу окремих осіб (про статус суддів, іноземців тощо). В дисертації наводиться характеристика окремих елементів статусу засудженого до позбавлення волі.
При дослідженні такого елементу кримінально-процесуального статусу засудженого як покарання у вигляді позбавлення волі, стверджується, що термін „позбавлення волі” є неточним. У ст.29 Конституції України йдеться про те, що кожна людина має право на свободу (а не волю) та особисту недоторканість. Крім того, виходячи з співвідношення сутності свободи і волі, саме воля залежить від мотивів, а свобода можлива як поведінка, що базується на пізнаній необхідності. Тому дисертантка дійшла висновку, що право, закон, вирок суду не можуть позбавити людину волі, бо не регулюють вольові процеси, що відбуваються у свідомості особи. Правові акти регулюють лише на зовнішній прояв поведінки особи – її свободу. Своєю волею керувати може тільки сама людина. Навіть проголошеним обвинувальним вироком, засуджену особу можна тільки обмежити у свободі, але не позбавити її абсолютно, а тим більше - позбавити волі. Якщо б засудженого позбавити волі, то це означало б втрату ним можливості здійснювати свої права, свободи, законні інтереси, виконувати обов’язки, тощо, бо воля – це здатність до вибору поведінки, а свобода – можливість, здатність діяти відповідно до вибору волі в межах нормативного регулювання.
Засуджений є негативним суб’єктом у соціальних відносинах і не кожна людина здатна вчинити злочин, тому момент виникнення правоздатності засудженого настає не з моменту народження, а збігається з моментом виникнення його дієздатності та деліктоздатності. Хоча 0,5% опитаних нами засуджених до позбавлення волі вважають себе, як такими, що набули статусу засудженого з моменту народження.
Права засудженого, що входять у предмет, структуру його правозабезпечення класифіковані автором на конституційні; міжнародного рівня (загальні і спеціальні); закріплені у КПК та КВК України; права, що передбачені іншими галузями права; права, закріплені у підзаконних нормативних актах.
Третій розділ „Право засудженого на захист у кримінальному судочинстві України, як об’єкт правозабезпечувальної діяльності” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. „Функція захисту у кримінальному судочинстві як спосіб забезпечення засудженому права на захист” зазначається, що здійснення функції захисту, суб’єктом реалізації якої є і засуджений до позбавлення волі у кримінальному процесі, дає йому можливість самостійно або за допомогою захисника чи інших осіб, здійснювати дії з забезпечення свого процесуального статусу. Ці дії можуть бути спрямовані на зміну чи скасування вироку, усунення сумнівів, помилок і протирічь, що виникають при виконанні вироку.
Автор приходить до висновку, що умовою належного забезпечення процесуального статусу засудженого є ефективне законодавче визначення його правових можливостей для реалізації функції захисту, а також рівність цих можливостей у порівнянні зі стороною обвинувачення. Виходячи з того, що, хоча засуджений є суб’єктом апеляційного, касаційного проваджень, стадії виключного провадження (ст.ст. 348, 384, 400-6, 400-9 КПК України) тощо, він за чинним КПК України не визнаний стороною кримінального судочинства, не віднесений до осіб, які здійснюють функцію захисту. Тому автором запропоновано до ч.ч. 4, 5 ст. 16-1 КПК України внести відповідні зміни та доповнення.
Зазначається, що розуміння функції захисту як суто похідної від обвинувачення, є не зовсім правильним. Захищатись можна від будь-яких порушень або їх загрози. В апеляційній, касаційній інстанціях, виключному провадженні, стадії виконання вироку мова може йти не про безпосереднє обвинувачення, а його наслідки, визначені вироком суду, проте у вказаних інстанціях засуджений та його захисник реалізують функцію захисту.
Дисертанткою звертається увага на суб’єктів, які здійснюють функцію обвинувачення та правосуддя. Зокрема, автор вказує, що прокурор-апелянт, який затвердив обвинувальний висновок не повинен бути обмежений позицією, що займав прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, особливо, якщо це йде на користь засудженого.
При аналізі моделей дії суду у змагальному процесі – активності чи пасивності, автор приходить до висновку, що при утриманні суду від прояву активності при вираженій слабкості суб’єктів захисту, наприклад, в плані збирання доказів, наслідком може бути постановлення вироку на недостатньо перевірених даних. Адже активність суду у дослідженні обставин справи особливо необхідна, коли цього вимагає потреба захисту інтересів, засудженого (щодо якого застосовано запобіжний захід – взяття під варту чи він перебуває у кримінально-виконавчій установі), який не має можливості нарівні з обвинуваченням збирати докази. Проте для активності суду необхідно встановити певні межі.
У підрозділі 3.2. „Зміст права на захист та значення його забезпечення щодо засудженого до позбавлення волі” право засудженого на захист розглядається як комплекс прав, спрямованих на реалізацію його законних інтересів, за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду.
Право на захист належить до основних прав людини і громадянина передбачених Конституцією України (ст. 59) та відповідними міжнародними актами, і за своїм змістом та механізмом забезпечення є складним. Дисертантка дійшла висновку, що забезпечення засудженому права на захист у кримінальному процесі є передумовою захисту його інших прав і законних інтересів, зокрема, майнових, житлових, трудових, авторських, професійних тощо. Адже, якщо результатом захисту буде виправдання чи пом’якшення призначеного судом покарання, то, відповідно, засуджений буде поновлений у своїх конституційних правах, йому буде відшкодована моральна і матеріальна шкода тощо.
Правозабезпечувальна діяльність щодо засудженого до позбавлення волі ускладнюється недосконалістю правового регулювання права засудженого на захист. Так, у Конституції України (ч.2 ст.63, п. 6 ст. 129) як і у КПК України (ст. 21) не передбачені ні право засудженого на захист, ні його забезпечення. Автором наведені аргументи щодо визнання за засудженим права на захист та його забезпечення у кримінальному процесі.
Вказано на неналежну законодавчу регламентацію права засудженого на захист у апеляційній, касаційній інстанціях, стадії виключного провадження та при виконанні вироку. Якщо право на захист належить засудженому, то саме він повинен ним розпоряджатись. Виходячи ж з аналізу норм КПК України не є обов’язковою участь засудженого в судових провадженнях після проголошення вироку. Вирішення цього питання по суті залежить від суду, хоча це право належить засудженому. Стверджується, що безпосередня участь засудженого, за його бажанням, є необхідною у вирішенні всіх питань, що стосуються його статусу у вказаних інстанціях. У зв’язку з чим дисертанткою запропоновані відповідні зміни до КПК України. Позитивно оцінюється можливість використання системи відеоконференцзв’язку для участі засуджених до позбавлення волі у відповідних судових інстанціях.
Зазначається, що зміст права засудженого на захист у своїй сутності вимагає забезпечення реалізації всіх елементів його статусу. А це залежить від позитивної активності самого засудженого, його захисника, суду, прокурора та інших компетентних осіб і належної правової регламентації його процесуального статусу.
Четвертий розділ „Суб’єкти забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі та надання йому правової допомоги” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1. „Характеристика повноважень та діяльності суб’єктів забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі” стверджується, що забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі, передбачає активну поведінку компетентних суб’єктів. Виходячи з положення ч.2 ст.3 Конституції України про те, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, дисертантка дійшла висновку про те, що кримінально-процесуальний статус засудженого в основному забезпечують Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, Державний департамент України з питань виконання покарань, прокурор, суд, адвокатура України, спостережні комісії, міжнародні урядові, неурядові організації при ініціативній поведінці самого засудженого, який не повинен розглядатися „споживачем” правозабезпечення. Охарактеризована правозабезпечувальна діяльність вказаних органів.
Автором обґрунтовується, що виходячи з повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, його необхідно включити до учасників кримінального процесу (п.п. 9, 10 ст. 13 Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”).
Виключно Президент України має право помилувати засудженого. Відповідно, до Конституції України (ч. 2 ст. 106) він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. А практично, рішення щодо помилування приймає не Президент України, а працівники Комісії з питань помилування при Президентові України. Усі опитані нами засуджені, які зверталися з клопотанням про помилування (61 особа, у тому числі 6 – засуджених до довічного позбавлення волі) заявили, що відповідь про відмову у помилуванні вони отримали не від Президента, а його Адміністрації. Така практика не зовсім відповідає Конституції України. Тому процедуру помилування необхідно удосконалити на законодавчому рівні.
Правозабезпечувальна діяльність прокурора щодо засудженого до позбавлення волі обумовлена конституційними функціями, покладеними на прокуратуру України, її завданнями. З одного боку прокурор, підтримує державне обвинувачення, наприклад, у апеляційній інстанції, коли ставить питання про скасування вироку з приводу застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення тощо (ст.378 КПК України). З іншого, прокурор, дотримуючись такої засади як всебічний, повний і об’єктивний розгляд справи, забезпечує процесуальний статус засудженого, сприяючи суду у постановленні ним законного і обгрунтованого рішення. Також прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень.
Для більш реальної можливості отримання засудженими правової допомоги адвокатів, доцільно створити Єдиний реєстр адвокатів, з яким варто було б ознайомлювати засуджених. Дисертантка зупинилась на діяльності спостережних комісій та міжнародних організацій щодо забезпечення статусу засудженого до позбавлення волі.
У підрозділі 4.2. „Забезпечення засудженому до позбавлення волі апеляційного та касаційного оскарження рішення суду” досліджується конституційна засада забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, з позицій судового контролю за забезпеченням процесуального статусу засудженого до позбавлення волі. Дисертанткою зазначається, що правосуддя у кримінальних справах ще не досягло такого ступеня досконалості та ефективності, при якому не допускалися б судові помилки.
Автор доходить висновку, що у зміст забезпечення засудженому до позбавлення волі апеляційного та касаційного оскарження рішення суду входять: 1. Компетенція апеляційного та касаційного суду, зокрема, щодо роз’яснення засудженому його прав, та забезпечення можливості їх реалізації. 2. Компетенція адміністрації слідчого ізолятору чи установи виконання покарання – своєчасне вручення засудженому вироку суду першої інстанції, ухвали, вироку, постанови апеляційного суду, ухвали касаційного суду тощо; забезпечення права скористатись допомогою захисника, включаючи захисника за призначенням; роз’яснення засудженому його прав під час перебування у слідчому ізоляторі чи кримінально-виконавчій установі, надання можливості користування відповідною юридичною літературою для ефективного захисту ним своїх прав, забезпечення належного рівня матеріального-побутового та медико-санітарного забезпечення; 3. Право самого засудженого на безперешкодне звернення до вищого суду, а також комплекс його прав у апеляційній, касаційній інстанціях та стадії виконання вироку, зокрема, щодо здійснення особистого захисту, за його бажанням, у судовому розгляді апеляційного, касаційного суду, стадії виключного провадження; 4. Права захисника в апеляційній, касаційній інстанціях спрямовані на здійснення ефективного захисту засудженого.
У підрозділі 4.3. „Проблеми сучасного стану дотримання прав обвинуваченого, підсудного та засудженого у місцях ув’язнення” автор, комплексно проаналізувавши проблеми, що виникають в місцях ув’язнення, зазначила, що рівень дотримання прав осіб, які перебувають у місцях ув’язнення, має не лише правову, а й соціально-політичну природу. За ступенем забезпечення конституційних прав, гарантій, дотримання міжнародних стандартів щодо осіб, які перебувають під вартою, та засуджених до позбавлення волі можна оцінювати рівень демократизму у державі і суспільстві.
У 2002–2005 рр. тривало реформування пенітенціарної системи України, відбулися позитивні зміни щодо захисту прав і свобод людини в умовах відбування кримінального покарання в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань. Проте залишається немало проблем, що характеризують, в основному, незадовільний стан забезпечення прав ув’язнених, зокрема, засуджених до позбавлення волі. Переповненість слідчих ізоляторів, кримінально-виконавчих установ при неповному їх фінансуванні призводить до постійного порушення встановлених норм харчування, комунально-побутового та медичного забезпечення. Не виконуються вимоги чинного законодавства про забезпеченя засуджених роботою. Відповідно, вартість їх утримання перекладається на державний бюджет.
Звернуто увагу на проблему відбування засудженими такого покарання як довічне позбавлення волі. З кожним роком кількість таких засуджених зростає, проте спеціальної установи, де б вони відбували покарання, немає. Їх в основному утримують в слідчих ізоляторах України (в дільницях максимального рівня безпеки для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі), де для цього не створено необхідних умов.
З урахуванням зазначених проблем сучасного стану дотримання прав засуджених до позбавлення волі у місцях ув’язнення, автор дійшла висновку, що правовий статус цих осіб неналежно забезпечується. А забезпечення процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі у апеляційній, касаційній інстанціях, стадії виключного провадження, при виконанні вироку не може бути достатньо ефективним за відсутності належних соціально-економічних, політичних, культурних та інших умов, що визначають дієвість суто юридичного забезпечення прав і свобод особи.
У Висновках наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконаленні реалізації правозабезпечувальної діяльності у кримінальному процесі, щодо особи, засудженої до позбавлення волі, встановлено, що правозабезпечувальна діяльність є необхідною складової кожної з видів державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі, удосконалено структуру процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, визначено момент набуття підсудним кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, його обумовленість і взаємозв’язок з правовим статусом засудженого як суб’єкта кримінально-виконавчого права, уточнено коло суб’єктів реалізації функції захисту та обґрунтовано необхідність включення до них засудженого, визначено суб’єктів забезпечення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі.
Подано пропозиції в Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України до Проекту Кримінально-процесуального кодексу України, Конституції України, Кримінального кодексу України.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях автора:
1. Чмир Н.О. Забезпечення права на захист і функція захисту в кримінальному процесі України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. – Випуск 8.- Івано-Франківськ, 2002. - С.167-172.
2. Чмир Н.О. Сутність та значення правозабезпечувальної діяльності в кримінальному процесі // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності: Матер. наук.-практ. семінару [Івано-Франківськ] 20 лютого 2004р. / Ред.кол.: Фріс П.Л. (голова ред.) та ін. – Івано-Франківськ, 2003. – С.124-130.
3. Чмир Н.О. Сутність законних інтересів у кримінальному судочинстві// Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. –Випуск 11.- Івано-Франківськ, 2003. - С.189-196.
4. Бородовська Н.О. Забезпечення правового статусу засудженого до позбавлення волі // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №9 (39). – С.104-113.
5. Бородовська Н.О. Забезпечення правового статусу засудженого // Юридична Україна. – 2004. - №10. – С.54-57.
6. Чмир Н.О. Поняття захисту в кримінальному процесі // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченій 10-й річниці заснування юридичного інституту Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника 3-4 жовтня 2002р.- Івано-Франківськ, 2002. – С.265-268.
7. Чмир Н.О. Правове положення суду і забезпечення прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів 19 квітня 2003 року. - Івано-Франківськ, 2003. – С.243-247.
8. Чмир Н.О. Момент виникнення у підсудного правового статусу засудженого // Корпоративне право в Україні: становлення і розвиток. Зб. наук.праць (за матеріалами міжрегіональної наук.-прак. конф., м.Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003р.)) / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова), В.Д. Басай, В.В. Луць та ін. – К.: НДІ приватного права та підприємництва АПрН України, 2004. – С.397-405.
9. Бородовська Н.О. Права засудженого як об’єкт захисту // Тактика, методика, етика захисту та представництва. Доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Академія адвокатури України, 2003. – С.25-30.
10. Бородовська Н.О. Питання удосконалення законодавчого визначення забезпечення засудженому права на захист у стадіях аеляційного та касаційного проваджень // Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року]. – Івано-Франківськ, 2005. – С.172-175.

Анотації
Бородовська Н.О. Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню актуальних теоретичних та практичних проблем забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі.
Розкривається сутність, значення, механізм та місце правозабезпечувальної діяльності в системі інших видів державної та недержавної діяльності у кримінальному процесі України щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі.
В історичному плані показано важливість здійснення правосуддя виключно судами, а не позасудовими органами, на засадах незалежності від виконавчої влади, підкоренні тільки закону, змагальності, гласності та значення інстанційності кримінального судочинства для забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі.
Досліджено структуру кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, що не зводиться автором до прав та обов’язків особи. Визначено, що процесуальний статус засудженого до позбавлення волі обумовлюється структурою правового статусу людини і громадянина, взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави.
Обґрунтовано, що засуджений є окремим, активним суб’єктом реалізації функції захисту та забезпечення свого кримінально-процесуального статусу, а не пасивним учасником кримінального процесу. Реалізація функції захисту є способом забезпечення процесуального статусу засудженого як ним самим так і його захисником чи іншими уповноваженими особами.
Визначено систему органів, що здійснюють правозабезпечувальну діяльність щодо засудженого до позбавлення волі як у кримінальному процесі, так і під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі (довічно чи на певний строк) у кримінально-виконавчій установі.
Ключові слова: правозабезпечувальна діяльність, засуджений до позбавлення волі, кримінально-процесуальний статус, правовий статус, функція захисту, суб’єкти правозабезпечувальної діяльності.
Бородовская Н.А. Обеспечение уголовно-процессуального статуса лица, осужденного судами Украины к лишению свободы. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.
Диссертация представляет собой исследование комплекса теоретических и практических вопросов, связанных с обеспечением процессуального статуса лица, осужденного судами Украины к лишению свободы. Этот статус не сводится только к правам, свободам и обязанностям лица, в его структуру необходимо включать и другие элементы такие, как соответствующие гарантии, гражданство и др.
В работе исследуется сущность, механизм, значение правообеспечительной деятельности в уголовном судопроизводстве, взаимодействие правообеспечительной деятельности с другими видами государственной и негосударственной деятельности в уголовном процессе. Акцентировано внимание на том, что в уголовном процессе реализация государственной власти не ограничивается законодательной, исполнительной и судебной властью. Ее реализация совершается через президентскую, административную, контрольно-надзорную деятельность, прокурорский надзор, парламентский контроль.
Автором обосновано положение о том, что уголовно-процессуальный статус лица, осужденного к лишению свободы, гарантируется всей системой государственной власти, способом построения уголовного процесса, через реализацию одного из его основоположных принципов обеспечения обвиняемому (осужденному) права на защиту.
Диссертанткой утверждается, что, исходя из конституционных норм о обеспечении прав и свобод человека, как главной обязанности государства, правообеспечительная деятельность входит необходимым элементом в любую из видов государственной деятельности в уголовном процессе.
Показана история создания и развития инстанционности уголовного судопроизводства, как одной из необходимых гарантий обеспечения процессуального статуса осужденного к лишению свободы. Акцентировано внимание на том, что исполнение правосудия исключительно судебными, а не внесудебными органами, создание системы судебной власти, которая действует на принципах независимости от исполнительной власти, подчинении только закону, гласности, гарантировании возможности осужденному реализовать защиту своего процессуального (и правового) статуса как самостоятельно, так и с помощью защитника - основная гарантия обеспечения процессуального статуса осужденного.
Диссертанткой обоснованно содержание процессуального статуса лица, осужденного к лишению свободы, классификация процессуального статуса, момент его возникновения.
Проанализированы условия эффективности реализации функции защиты осужденным и его защитником. Обоснованно положение о том, что осужденный – самостоятельный, активный субъект реализации функции защиты и обеспечения своего уголовно-процессуального статуса, а не пассивный участник уголовного процесса. В диссертации указывается на необходимость четкого распределения уголовно-процессуальных функций обвинения, защиты и правосудия, как гарантии обеспечения процессуального статуса лица, осужденного к лишению свободы. Автором обоснована необходимость обеспечения осужденному к лишению свободы возможности самостоятельно реализовать, распоряжаться своим правом на защиту в стадии апелляционного, кассационного, исключительного производства и при исполнении приговора.
Подробно исследована система субъектов обеспечения процессуального статуса лица, осужденного к лишению свободы, а также дана характеристика их деятельности. Автором акцентируется внимание на том, что в системе субъектов правообеспечительной деятельности особое место отводится осужденному к лишению свободы и его защитнику, как основным инициаторам обеспечения процессуального статуса осужденного.
В диссертации автор указывает на необходимость совершенствования не только юридических, но и социальных, экономических, психологических факторов проблемы соблюдения и обеспечения прав человека в местах лишения свободы.
В результате проведенного диссертационного исследования, автором сформулировано ряд предложений по усовершенствованию действующего конституционного, уголовно-процессуального и уголовного законодательства Украины с целью повышения качества деятельности по обеспечению процессуального статуса лица, осужденного к лишению свободы.
Ключевые слова: правообеспечительная деятельность, осужденный к лишению свободы, уголовно-процессуальный статус, правовой статус, функция защиты, субъекты правообеспечительной деятельности.

Borodovskaya N.A. Maintenance of the criminal - processual status of a person condemned by courts of Ukraine to imprisonment. - Manuscript.
The dissertation for winning Candidate degree of jurisprudence on a speciality 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics; forensic expertise. –The Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2006.
The thesis represents a completed complex research - both theoretical and practical questions connected to maintenance of the processual status of a person, condemned by courts of Ukraine to imprisonment.
Dissertation is devoted to research the essence, the mechanism and the value of law provided activity in criminal proceedings, interaction of law provided activity with other kinds of the state and not state activity in criminal procedure.
The author proves position that the criminal - processual status of a person condemned to imprisonment, is guaranteed by all system of the government power, by the criminal trial construction.
The author proves contents of the processual status of a person condemned to imprisonment, gives classification of the processual status and the moment of its occurrence.
As a result of the dissertational research, the author has formulated a number of propositions to improve the constitutional work, criminal - procedure and criminal legislation of Ukraine with the purpose of improvement the quality of activity on maintaining the processual status of a person condemned to imprisonment.
Key words: law provided activity, condemned to imprisonment, the criminal - processual status, a legal status, function of protection, subjects of law provided activity.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking