Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Загальні засади призначення покарання та їх кримінально-правове значення

 

ПОЛТАВЕЦЬ Валерія Володимирівна

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ТА ЇХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія;
кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005


Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному університеті
внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник
кандидат юридичних наук, професор Кривоче-нко Людмила Миколаївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Музика Анатолій Ананійович, Київський юридичний ін-ститут МВС України, проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, професор Андруш-ко Петро Петрович, Київський національний уні-верситет імені Тараса Шевченко, професор кафедри кримінального права і кримінології

Провідна установа
Одеський національний університет імені І.І. Мечнікова, кафедра кримінального права і кри-мінології, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться “20” грудня 2005 р. о 12 годині на засіданні спе-ціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за ад-ресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за ад-ресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Автореферат розісланий 17 листопада 2005 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України поставило перед наукою кримінального права серйозне завдання глибокого наукового дослідження новел, зумовлених новим етапом соціального розвитку України як само-стійної правової держави.
Одним з інститутів кримінального права України, що зазнав істотних змін у зв’язку з прийняттям КК 2001 року, є інститут призначення покаран-ня. Питання призначення покарання, і зокрема поняття та сутність загаль-них засад призначення покарання, завжди вважалися актуальними. У теорії кримінального права проблеми призначення покарання вивчалися такими вченими, як Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Н.А. Беляєв, Є.В. Благов, Г.С. Гаверов, І.М. Гальперін, І.І. Горелік, Т.А. Денисова, В.К. Дуюнов,
А.В. Іщенко, В.І. Зубкова, І.І. Карпець, Г.А. Кригер, Л.Л. Кругліков,
Т.А. Леснієвські-Костарева, В.В. Мальцев, Ю.Б. Мельнікова, О.О. Мясніков, Т.В. Непомняща, Г.П. Новосьолов, П.П. Осипов, В.В. Похмелкін,
Л.А. Прохоров, М.А. Скрябін, М.Н. Становський, М.С. Таганцев, В.І. Ткачен-ко, В.І. Тютюгін, О.Г. Фролова, Г.І. Чечель, М.Д. Шаргородський та інші.
Однак слід визнати, що, незважаючи на досить детальне розроблення даної проблеми в науковій літературі, такі загальнотеоретичні питання, як визначення поняття загальних засад призначення покарання, системи прин-ципів призначення покарання та їх співвідношення з загальними засадами призначення покарання, залишаються спірними в науці кримінального пра-ва, не знаходять вони єдиного вирішення і в судовій практиці.
Існуючий стан теоретичного дослідження вказаних проблем, а також наявність прогалин у чинному кримінальному законодавстві не сприяють правильному призначенню покарання, є однією з причин помилок у судовій практиці, а отже, не забезпечують досягнення його мети. Це підтверджуєть-ся матеріалами практики. Так, за статистичними даними Верховного
Суду України, у 2003 році апеляційними судами змінено вироки з пом’якшенням покарання щодо 3100 засуджених, а у зв’язку з необхідністю застосування більш суворого покарання було скасовано вироки щодо
485 засуджених.
Усе це викликає необхідність у більш глибокому та повному науковому дослідженні проблеми загальних засад призначення покарання. Самостійно-го дослідження потребує співвідношення загальних засад зі спеціальними засадами призначення покарання. Теоретичне і практичне значення має проблема визначення принципів призначення покарання, які зумовлюють зміст основних, загальнообов’язкових положень цього інституту на сучас-ному етапі розвитку кримінального законодавства та науки кримінального права.
Серйозного теоретичного обґрунтування вимагають окремі питання призначення покарання, які об’єктивно не могли бути досліджені в науці кримінального права, оскільки виникли у зв’язку з прийняттям нового КК України у 2001 році, у якому цим питанням вперше присвячено самостійний розділ XI “Призначення покарання”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного універ-ситету внутрішніх справ відповідно до цільової комплексної програми
„Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального права
й системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне розроблення проблеми загальних засад призначення покарання, виявлення функціонального взаємозв’язку та взаємодії цих засад з принци-пами призначення покарання, обґрунтування необхідності виділення в зако-ні спеціальних засад призначення покарання та їх співвідношення з загаль-ними засадами призначення покарання.
У зв’язку з цим було поставлено такі завдання: визначити поняття та сутність загальних засад, їх співвідношення з принципами призначення пока-рання на основі аналізу норм КК України 2001 року та різних позицій з цих питань у науці; визначити юридичну природу загальних засад призначення покарання та їх значення для реалізації передбаченої кримінальним законом мети покарання; дослідити систему та види загальних засад призначення по-карання, передбачених у ст. 65 КК України, обґрунтувати обов’язковість ура-хування сукупності цих засад у кожному конкретному випадку призначення покарання; обґрунтувати наявність у кримінальному законі, крім загальних засад, спеціальних засад призначення покарання, що забезпечують макси-мальну індивідуалізацію покарання в разі застосування конкретних інститутів кримінального права (при незакінченому злочині, співучасті, множинності злочинів та ін.); сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчо-го визначення системи та видів загальних засад призначення покарання.
Об’єктом дослідження є загальні засади призначення покарання, їх співвідношення з принципами призначення покарання, а також зі спеціаль-ними засадами призначення покарання.
Предметом дослідження є норми чинного українського та зарубіжного кримінального законодавства, а також чинного раніше, у сфері визначення поняття, мети, видів покарань, загальних і спеціальних засад призначення покарання; матеріали практики призначення судами покарання; викладені в монографічній та іншій спеціальній літературі положення, що стосуються досліджуваної проблематики.
Методи дослідження. Методи обрано з огляду на поставлену мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет. У роботі використовувалася система загальних і спеціальних методів пізнання: логіко-історичний та іс-торико-правовий, що дозволили проаналізувати розвиток поглядів на об’єкт дослідження; діалектичний – для дослідження системи й ознак принципів призначення покарання, видів та ознак загальних і спеціальних засад при-значення покарання, їх співвідношення; порівняльно-правовий і догматич-ний – для опрацювання законодавчих актів і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань призначення покарання, порівняння законодавства, що діяло раніше, і чинного кримінального законодавства, а також порівнян-ня окремих норм чинного законодавства інших держав та України; систем-ний і функціональний методи, за допомогою яких досліджувалася практика судів з питань призначення покарання для з’ясування змісту норм чинного кримінального законодавства та їх удосконалення. Під час роботи над ди-сертацією було вивчено й узагальнено 345 кримінальних справ, розглянутих судами м. Луганська, Луганської області та Верховним Судом України, у яких через неправильне призначення покарання було змінено або скасовано вироки, статистичні дані, узагальнення судової практики, проведені Управ-лінням судової практики й аналітичної роботи з питань застосування зако-нодавства Верховного Суду України, а також Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в Україні дисертаційним дослідженням проблеми загальних засад призначення пока-рання, передбачених КК 2001 року.
До найбільш важливих результатів дослідження належать такі:
1. Відповідно до ст. 65 КК 2001 року обґрунтовано визначення загаль-них засад призначення покарання як передбаченої в кримінальному законі системи загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення по-карання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку при-значення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети пока-рання. У зв’язку з цим сформульовано пропозицію про необхідність допов-нення першого рядка ч. 1 ст. 65 КК словами: “з урахуванням сукупності таких обов’язкових правил:” (і далі за текстом).
2. Наведено додаткові арґументи на користь концепції визначення сис-теми принципів призначення покарання. Обґрунтовано, що в основі призна-чення покарання лежать, крім загальноправових і галузевих, також і спе-ціальні принципи інституту призначення покарання, які відображають най-більш типові, основні й істотні ідеї, положення, що визначають сутність і зміст інституту призначення покарання, його спрямованість і значення, аде-кватність правовим принципам у цілому.
3. Обґрунтовано авторську позицію щодо проблеми співвідношення загальних засад призначення покарання та принципів призначення покаран-ня. Визначено, що ці поняття характеризують самостійні кримінально-правові інститути, які мають різну правову природу, виконують різні функ-ції. У зв’язку з цим запропоновано доповнити ч. 2 ст. 65 КК абзацом пер-шим такого змісту: „Суд, призначаючи покарання, повинен керуватися принципами законності, справедливості, гуманізму, індивідуалізації пока-рання й економії заходів кримінально-правового примусу”.
4. З урахуванням загальних засад призначення покарання, передбаче-них ст. 65 КК, зроблено висновок про невідповідність санкцій деякий статей Особливої частини КК України загальним правилам побудови санкції, а саме: у санкціях ч. 1 ст. 137; ст. 145; ч. 2 ст. 171; ч. 2 ст. 351 КК не врахова-но вимоги ст. 51 КК. У зв’язку з цим запропоновано змінити послідовність видів покарань у цих санкціях відповідно до їх місця в системі покарань, передбаченій у ст. 51 КК України. Також обґрунтовано, що визначення мі-німальних меж покарання у вигляді позбавлення волі, передбаченого в
санкціях ст. 159, ч. 3 ст. 160, ст. 178 та ч. 2 ст. 303 КК, є недоцільним,
оскільки вони є тотожними мінімальним межам, які встановлюються в За-гальній частині для цього виду покарання. Саме тому пропонується виклю-чити мінімальні межі основного покарання у вигляді позбавлення волі, пе-редбаченого в санкціях указаних статей.
5. Уперше запропоновано змінити редакцію п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, виді-ливши як самостійні такі види загальних засад призначення покарання:
“1) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину”; “2) враховуючи осо-бу винного”; 3) “враховуючи обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання”. Така редакція ч. 1 ст. 65 КК буде зобов’язувати суд більш детально характеризувати кожен із цих видів загальних засад при призна-ченні покарання винному.
6. Обґрунтовано висновок, що зміст загального правила врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, у зв’язку з введенням уперше в КК України 2001 року норми про класифіка-цію злочинів залежно від ступеня їх тяжкості (ст. 12), складається з двох вимог: по-перше, суд у кожному конкретному випадку призначення пока-рання зобов’язаний відповідно до ст. 12 КК України визначити категорію злочину, до якої законодавець відносить вчинений злочин та її правові нас-лідки; по-друге, суд повинен у межах певної категорії врахувати індивіду-альний ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, який зумовлений його конкретними об’єктивними та суб’єктивними ознаками.
7. Отримали подальший розвиток положення про види та значення пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, урахування яких визнано самостійною загальною засадою призначення по-карання. По-новому сформульовано обов’язкові загальні ознаки цих обста-вин, серед яких запропоновано визначати такі: 1) ці обставини не впливають на кваліфікацію; 2) вони враховуються судом при призначенні покарання конкретній особі за вчинення нею конкретного злочину; 3) їх урахування є обов’язком, а не правом суду; 4) вони впливають на застосування до особи певних кримінально-правових інститутів: пільгових або, навпаки, більш суворих; 5) законодавцем чітко визначено сутність цих обставин як таких, що за своїм змістом зменшують чи підвищують суспільну небезпечність діяння або особи; 6) законодавча оцінка їх сутності не може бути змінена судом при призначенні покарання конкретній особі: суд не може визнати передбачену законом пом’якшуючу обставину як обтяжуючу і навпаки;
7) перелік пом’якшуючих обставин, відповідно до принципу гуманізму, не є вичерпним: суд у конкретній справі може врахувати як пом’якшуючі й такі, що в ч. 1 ст. 66 КК не перелічені; 8) відповідно до принципу законності пе-релік обтяжуючих обставин визначається законом як вичерпний: суд не мо-же визнати обтяжуючою таку ознаку, яка в ч. 1 ст. 67 КК не названа; 9) як-що будь-яка з обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, одночасно перед-бачена в статті Особливої частини як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (привілейована або кваліфікуюча), суд не може враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує або обтяжує;
10) кожна з цих обставин є непохідною (відмінною) від інших, що ввійшли у визначені в ст.ст. 66 і 67 КК України переліки.
8. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 65 КК та ч. 2 ст. 50 КК запропоновано допов-нити п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” сло-вами “психологічні особливості винного (характер, темперамент, потреби і мотиви, установки, ціннісні орієнтації, рівень інтелектуального розвитку)” для максимального врахування судом особи винного при призначенні пока-рання.
9. Визначено певну суперечність між ч. 2 ст. 65 та ч. 2 ст. 50 КК. У зв’язку з цим запропоновано в ч. 2 ст. 65 КК слова „для її виправлення та попередження нових злочинів” замінити словами „для досягнення його ме-ти”.
10. Уперше на підставі КК України 2001 року визначено поняття, зна-чення та систему спеціальних засад призначення покарання, їх співвідно-шення з загальними засадами призначення покарання. Обґрунтовано, що спеціальні засади призначення покарання є передбаченими кримінальним законом конкретними правилами призначення покарання, що зумовлені специфікою вчиненого злочину або особливостями суб’єкта злочину. Дове-дено, що за юридичною природою ці засади є підсистемою системи загаль-них засад призначення покарання й спрямовані на забезпечення принципу індивідуалізації покарання. Уперше сформульовано висновок про те, що ці правила (засади) за своїм змістом є спеціальними, а за порядком застосу-вання – додатковими до загальних засад призначення покарання. Саме тому запропоновано доповнити ст. 65 КК частиною п’ятою такого змісту: “Суди у випадках, спеціально передбачених у законі, на підставі загальних засад призначення покарання повинні враховувати спеціальні засади призначення покарання”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що ви-сновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані: 1) у на-уково-дослідній роботі – як матеріал для подальшого дослідження інституту загальних і спеціальних засад призначення покарання; 2) у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду, пов’язаних із проблемами покарання та його призначен-ня; 3) у правозастосовчій діяльності – при обранні судом міри покарання особі, винній у вчиненні конкретного злочину; 4) у навчальному процесі – на лекціях і практичних заняттях із курсу Загальної частини кримінального права, який викладається студентам вищих навчальних закладів, для підго-тування підручників і навчальних посібників. Пропозиції щодо вдоскона-лення кримінального законодавства з питань призначення покарання було направлено до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохорон-ної діяльності Верховної Ради України, який дав позитивну оцінку пропо-зиціям, внесеним автором, і повідомив, що вони будуть ураховані при під-готуванні проектів змін і доповнень до КК (лист заступника голови Коміте-ту з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/14-1427 від 04.10.2005 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення ди-сертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на кафедрі кри-мінального права Луганського державного університету внутрішніх справ, на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Злочини у сфері вико-ристання комп’ютерної техніки: проблеми кваліфікації, розслідування та попередження” (м. Луганськ, 2004), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС” (м. Івано-Франківськ, 2005).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в семи працях, з них одна монографія, чотири статті, які опубліковані в
збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових юридичних ви-дань, і дві тези виступів на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї ро-боти), списку використаних джерел (273 найменування), трьох додатків. Загальний обсяг роботи становить 200 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 25 сторінок, 2 додатки на 3 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослі-дження, визначається його мета, завдання, наукова новизна, теоретичне й практичне значення результатів дослідження.
Розділ 1 „Принципи призначення покарання”. У цьому розділі роз-глядається проблема принципів призначення покарання, їх поняття та зміст. Ці питання мають особливу актуальність, оскільки на сьогодні в теорії кри-мінального права немає єдності в їх розумінні. Не знайшла вирішення ця проблема й у кримінальному законодавстві України, де протягом усього історичного розвитку не виділялася спеціальна норма, яка б передбачала принципи призначення покарання і розкривала їх співвідношення з загаль-ними засадами призначення покарання. Аналізуючи сутність принципів призначення покарання, дисертант виходить із найбільш визнаного розу-міння юридичної природи й ознак правових принципів, а також зі специфіки й значення інституту призначення покарання на сучасному етапі розвитку кримінального права. Доведено, що принципи призначення покарання, як і принципи будь-якого конкретного інституту права, забезпечуючи єдність правового реґулювання певного кола однорідних суспільних відносин, іс-нують не ізольовано від загально-правових і галузевих принципів, а допов-нюють їх, є специфічною ланкою в загальній системі правових принципів. Тому, на думку дисертанта, інститут призначення покарання ґрунтується на: 1) загальних і галузевих принципах кримінального права; 2) спеціальних принципах, що лежать в основі сукупності норм, які визначають правила призначення покарання.
Досліджуючи систему принципів призначення покарання, дисертант виділяє критерії, якими визначається ця система. Так, принципи призначен-ня покарання повинні: 1) бути основною, загальнообов’язковою, керівною ідеєю як для законодавця, так і для правозастосовника; 2) відбивати сутність покарання та його мету; 3) складати основу формування кримінально-правових норм щодо призначення покарання; 4) не суперечити загальнопра-вовим і галузевим принципам права.
Дисертант виокремлює таку систему принципів призначення покаран-ня: 1) загальні та галузеві принципи кримінального права, які мають специ-фічний вияв у призначенні покарання: законність, справедливість, гуманізм та інші; 2) спеціальні принципи інституту призначення покарання: індивіду-алізація покарання й економія заходів кримінально-правового примусу.
Розділ 2 „Загальні засади призначення покарання та їх види” скла-дається з шести підрозділів, у яких розкриваються поняття, види та значен-ня загальних засад призначення покарання, а також зміст кожної окремої загальної засади призначення покарання, передбаченої законом.
У підрозділі 2.1 „Поняття загальних засад призначення покарання” розглядається історія зародження та розвитку теоретичної думки щодо
формування перших правил призначення покарання. На підставі проведено-го дослідження встановлено, що ще в давні часи такі філософи, як Платон, Аристотель, Цицерон, здійснювали спроби визначення правил призначення покарання. Істотну роль не тільки у формуванні правил призначення пока-рання, але й у самому становленні інституту призначення покарання віді-грав Ч. Беккаріа, ідеї якого щодо покарання та правил його призначення були визначальними для подальших кримінально-правових теорій. Аналі-зуються питання індивідуалізації покарання в дослідженнях Геґеля, Канта, Бентама, а також у працях відомих російських учених: М.С. Таганцева,
Н.Д. Сергієвського, І.Я. Фойницького, В.Д. Спасовича та інших.
Дисертант проаналізувала й історію розвитку інституту загальних засад призначення покарання в кримінальному законодавстві України. Цей аналіз дав змогу показати закономірності, спрямованість розвитку загальних засад призначення покарання від окремих, розрізнених правил у перших норма-тивних актах до їх стрункої системи, передбаченої в ст. 65 КК України
2001 року. Незважаючи на це, проблема покарання, його призначення не втрачає своєї гостроти й сьогодні, оскільки залишаються невирішеними, спірними багато питань, зокрема про сутність загальних засад призначення покарання, їх співвідношення з принципами призначення покарання. Відсутнє також єдине розуміння юридичної природи загальних засад при-значення покарання. У зв’язку з цим автор перш за все аналізує існуючі в науці точки зору на поняття загальних засад.
Ґрунтуючись на розумінні юридичної природи загальних засад призна-чення покарання, а також виходячи з семантичного значення таких катего-рій, як „критерії”, „положення”, „вимоги”, „правила”, „розпорядження”, дисертант робить висновок про те, що законодавець у ст. 65 КК України визначає саме загальнообов’язкові правила, якими повинен керуватися суд, обираючи конкретний вид і міру покарання. Це підтверджується такими формулюваннями: суд призначає покарання “у межах, установлених…”, “відповідно до...”, “враховуючи…” та інше.
На підставі цього загальні засади призначення покарання визначаються як передбачена в кримінальному законі система загальних правил, що ґрун-туються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.
Ураховуючи юридичну природу загальних засад призначення покаран-ня, їх види, а також аналізуючи помилки, яких припускаються суди у своїй практиці, дисертант приходить до висновку про те, що необхідно змінити формулювання загальних засад призначення покарання, а саме передбачити в ст. 65 КК правило, відповідно до якого суд повинен призначати покарання з урахуванням сукупності обов’язкових правил.
Підрозділ 2.2 „Призначення покарання в межах, установлених у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відпові-дальність за вчинений злочин” присвячено аналізу меж призначення пока-рання. У зв’язку з цим звертається увага на дискусійність у науці кримі-нального права питання про те, що є межами призначення покарання. Вод-ночас наголошується, що однозначне, правильне вирішення цього питання має велике практичне значення. Досліджуючи межі призначення покарання, дисертант розглядає різні позиції з цього питання, які сформульовані в тео-рії кримінального права, а також аналізує п. 1 ст. 65 та інші статті КК Укра-їни 2001 року. Викладене дало змогу зробити висновок про те, що певна окремо взята санкція статті Особливої частини КК не може дати вичерпного уявлення про межі покарання, яке може бути призначене судом, оскільки:
1) у багатьох санкціях не вказується мінімум покарання; 2) не враховується можливість призначення додаткових покарань, не передбачених у санкціях; 3) у санкції не передбачається можливість звільнення від кримінальної від-повідальності й покарання; 4) у санкції не передбачаються обмеження щодо застосування окремих видів покарання: довічного позбавлення волі, арешту, виправних робіт тощо.
У зв’язку з цим дисертант приходить до висновку, що межами призна-чення покарання є законодавчо встановлені санкцією статті Особливої час-тини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, і статтями Загальної частини КК мінімальна (нижня) і максимальна (верхня) межі пев-ного виду або видів покарання.
При розгляді меж призначення покарання дисертантом проаналізовано санкції в чинному кримінальному законодавстві та їх ефективність для ін-дивідуалізації покарання. Оцінка санкцій статей Особливої частини КК в єдиному комплексі дозволила виявити низку прогалин, диспропорцій і де-структивних положень у їх змісті. У зв’язку з цим у роботі наводяться про-позиції щодо їх удосконалення.
У підрозділі 2.3 „Призначення покарання відповідно до положень Зага-льної частини КК України” визначається орієнтовний перелік необхідних для врахування при призначенні покарання положень, що містяться в стат-тях Загальної частини КК. На підставі проведеного аналізу норм Загальної частини КК 2001 року та вивчення практики дисертант приходить до ви-сновку про те, що, призначаючи покарання, суд зобов’язаний ураховувати три групи положень, передбачених у Загальній частині КК України.
Перша група – положення, що стосуються проблеми злочину, передбачені в розділах I?VII Загальної частини КК. Друга група ? положення, що стосують-ся загальних питань покарання, передбачені в розділі X „Покарання та його види” Загальної частини КК. Третя група ? положення, що стосуються безпосе-редньо питань призначення покарання, а саме передбачені в розділах XI „При-значення покарання” та XV „Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх” Загальної частини КК.
Підрозділ 2.4 “Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжко-сті конкретного вчиненого злочину”. Аналіз правила врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину дав дисертанту можливість зробити висновок, що ця загальна засада виявляється в тому, що, по-перше, суд у кожному конкретному випадку призначення покарання зобов’язаний, відповідно до ст. 12 КК України, визначити категорію злочину, до якої законодавець від-носить вчинений злочин та її правові наслідки; по-друге, суд повинен у ме-жах певної категорії врахувати індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, який зумовлений його конкретними об’єктивними та суб’єктивними ознаками: індивідуальними особливостями безпосереднього об’єкта злочину, характером діяння, тяжкістю (характером і розміром запо-діяної шкоди) наслідками, формою та видом вини (за можливості вчинення діяння як у формі умислу, так і необережності), способом вчинення злочину тощо.
Аналізуючи ступінь тяжкості як кримінально-правову категорію, ди-сертант доходить висновку про нетотожність понять „типовий ступінь тяж-кості злочину” і „ступінь тяжкості вчиненого злочину”. Вивчення змісту
ст. 12 КК України, де закріплюється класифікація злочинів залежно від сту-пеня тяжкості, дозволяє зробити певні висновки: а) зміст типового ступеня тяжкості злочину становить оцінка сукупності найбільш істотних, зако-номірних і типових об’єктивних і суб’єктивних ознак певного виду діяння і діяча; б) законодавча оцінка сукупності цих ознак, по-перше, дає можли-вість законодавцеві класифікувати злочини на певні категорії; по-друге, зу-мовлює можливість визначення меж санкції конкретної статті, що передба-чає злочин певної категорії; по-третє, надає можливість установити для ко-жної категорії злочинів залежно від ступеня тяжкості співвідносні з нею правові наслідки. На думку автора, “ступінь тяжкості вчиненого злочину” (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК), більш широке поняття, ніж “типова ступінь тяжкості злочину”, оскільки включає не тільки конкретне значення визначених у диспозиції найбільш загальних і типових ознак складу злочину, а й містить індивідуальні ознаки вчиненого, які знаходяться поза ознаками складу зло-чину.
Підрозділ 2.5 „Призначення покарання з урахуванням особи винного”. Розглядаючи правило врахування особи винного, дисертант приходить до висновку про те, що, незважаючи на численні дослідження проблеми особи винного в кримінальному праві, ця проблема досі залишається недостатньо глибоко та всебічно вивченою.
Доведено, що суд, призначаючи покарання, зобов’язаний ураховувати всю сукупність як позитивних, так і неґативних властивостей особи винно-го, його фізичний і психічний стан, а також соціальний і правовий статус, які були до, під час і після вчинення злочину і мають велике значення для індивідуалізації покарання.
Аналіз судової практики дав змогу зробити висновки про те, що оцінка особи судом характеризується надмірно вузьким розумінням системи вимог щодо врахування особи винного при призначенні покарання. Суди, обираю-чи міру покарання, здебільшого не беруть до уваги умови життя, праці, ма-теріальний стан, стан здоров’я винного, взаємини з оточуючими людьми, мотивація злочинної поведінки, роль винного у вчиненні злочину й інші обставини. Недостатня оцінка психологічних особливостей, що притаманні конкретній особі, неґативно позначається на процесі індивідуалізації пока-рання. У зв’язку з цим у дисертації сформульовано відповідні рекомендації для судової практики.
У підрозділі 2.6 „Призначення покарання з урахуванням обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання” досліджуються юридична при-рода, поняття та зміст загальної засади призначення покарання щодо враху-вання обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання.
Аналізуючи юридичну природу пом’якшуючих та обтяжуючих обста-вин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК 2001 року, дисертант приходить до ви-сновку про те, що обов’язковими ознаками цих обставин є такі: 1) ці обста-вини не впливають на кваліфікацію; 2) вони враховуються судом при при-значенні покарання конкретній особі за вчинення нею конкретного злочину; 3) їх врахування є обов’язком, а не правом суду; 4) вони впливають на за-стосування до особи певних кримінально-правових інститутів: пільгових або, навпаки, більш суворих; 5) законодавцем чітко визначено сутність цих обставин як таких, що за своїм змістом зменшують чи підвищують суспіль-ну небезпечність діяння або особи; 6) законодавча оцінка їх сутності не мо-же бути змінена судом при призначенні покарання конкретній особі: суд не може визнати передбачену законом пом’якшуючу обставину як обтяжуючу і навпаки; 7) перелік пом’якшуючих обставин, відповідно до принципу гу-манізму, не є вичерпним: суд у конкретній справі може врахувати як пом’якшуючі й такі, що в ч. 1 ст. 66 КК не перелічені; 8) відповідно до принципу законності перелік обтяжуючих обставин визначається законом як вичерпний: суд не може визнати обтяжуючою таку ознаку, яка в ч. 1
ст. 67 КК не названа; 9) якщо будь-яка з обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, одночасно передбачена в статті Особливої частини як ознака злочи-ну, що впливає на його кваліфікацію (привілейована або кваліфікуюча),
суд не може враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує або обтяжує; 10) кожна з цих обставин є непохідною (відмінною) від інших, що ввійшли у визначені в ст.ст. 66 і 67 КК України переліки.
У роботі розглядається дискусійне в теорії кримінального права питан-ня, яке має велике практичне значення, про призначення покарання за наяв-ності в одній справі одночасно сукупності пом’якшуючих і обтяжуючих обставин. Аналіз КК 2001 року підтверджує, що в законі відсутні обмежен-ня у визначенні судом покарання, близького до мінімуму санкції, або навіть у застосуванні ст. 69 КК за наявності в кримінальній справі разом із пом’якшуючими й обтяжуючих обставин.
Ґрунтуючись на розумінні юридичної природи та значенні кожного з розглянутих положень, передбачених в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, автор приходить до висновку про необхідність виділення кожного з трьох правил у самостій-ні види загальних засад. У зв’язку з цим пропонується визначення кожного з них в окремому пункті ч. 1 ст. 65 КК України, виділивши пункти 3, 4 і 5:
“3) врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину”; “4) врахування особи винного”; “5) врахування обставин, які пом’якшують та обтяжують пока-рання”.
Розділ 3 „Співвідношення загальних засад призначення покарання із спеціальними засадами призначення покарання” присвячено дослі-дженню співвідношення загальних і спеціальних засад призначення пока-рання. У зв’язку з цим розглядаються поняття, юридична природа, види та значення спеціальних засад призначення покарання.
Аналіз норм КК України 2001 року, що стосуються призначення пока-рання, дозволив зробити висновок про те, що, крім загальних засад призна-чення покарання, у них фактично передбачено й спеціальні правила призна-чення покарання, зумовлені специфікою конкретних інститутів криміналь-ного права. До спеціальних правил призначення покарання, зокрема, пропо-нується віднести: правила призначення покарання особі, яку визнано судом обмежено осудною (ч. 2 ст. 20 КК України); правила призначення покаран-ня особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з по-передження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи зло-чинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); правила призначення покарання за неза-кінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК України); правила призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків (ст.ст. 70, 71 КК України); правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК України).
На підставі аналізу цих статей зроблено висновок, що ознаками, які ха-рактеризують і відображають специфіку спеціальних правил, є такі: 1) вони являють собою передбачені в КК України правила призначення покарання; 2) їх зміст зумовлений особливостями певних кримінально-правових інсти-тутів, що виражають специфіку вчиненого злочину або особливості суб’єкта злочину; 3) вони застосовуються на підставі загальних засад призначення покарання.
У дисертації сформульовано авторське поняття спеціальних засад при-значення покарання, під якими розуміються передбачені в кримінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індивідуалізації по-карання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину або особли-востей суб’єкта злочину.
На підставі аналізу сутності та юридичної природи спеціальних засад призначення покарання в роботі визначається, що їх співвідношення з зага-льними засадами призначення покарання виявляється в тому, що: 1) спеціальні правила (засади) застосовуються тільки на підставі загальних засад призначення покарання; 2) застосування спеціальних правил призна-чення покарання є обов’язковим за наявності певних конкретних, передба-чених у кримінальному законі обставин, які відображають специфіку кри-мінально-правових інститутів (інститути незакінченого злочину, співучасті, множинності злочинів, призначення покарання неповнолітнім тощо).
Аналіз КК 2001 року показав, що законодавець не врахував специфіки всіх інститутів кримінального права при визначенні спеціальних правил призначення покарання. Зокрема, у КК України 2001 року не конкретизова-но спеціальних правил призначення покарання особі, яку визнано судом обмежено осудною (ч. 2 ст. 20 КК).
Дисертант обґрунтовує необхідність конкретизувати правила призна-чення покарання обмежено осудним особам, винним у вчиненні злочину, у зв’язку з чим запропоновано доповнити КК України статтею „Призначення покарання обмежено осудним особам, винним у вчиненні злочину”, яку слід подати в розділі XI „Призначення покарання”.
У висновках у скороченій формі підбиваються підсумки дослідження та визначається його значення. Головними теоретичними та прикладними результатами роботи є такі висновки:
1. Інститут призначення покарання ґрунтується на принципах призна-чення покарання, які відбивають основні, загальнообов’язкові положення цього інституту на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства та науки кримінального права.
2. Систему принципів призначення покарання складають: 1) загальні та галузеві принципи, що мають специфічний прояв у призначенні покарання: законність, справедливість, гуманізм та інші; 2) спеціальні принципи інсти-туту призначення покарання: індивідуалізація покарання й економія заходів кримінально-правового примусу.
3. Загальні засади призначення покарання ? це передбачена в кримі-нальному законі система загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнен-ня мети покарання.
4. У процесі дослідження виявлено деякі недоліки й суперечності в са-нкціях окремих статей Особливої частини, що передбачають відповідаль-ність за вчинення злочину, для усунення яких запропоновано низку змін до Кримінального кодексу України. Отже, з метою вдосконалення чинного кримінального законодавства, підвищення ефективності призначення пока-рання пропонується:
4.1. Узгодити назву такого виду покарання, як позбавлення права обі-ймати певні посади або займатися певною діяльністю, у всіх статтях як За-гальної, так і Особливої частини КК з назвою, яка передбачена в статтях 51, 55 КК, оскільки саме в цих статтях визначаються поняття, зміст і особливо-сті призначення цього виду покарання.
4.2. Виходячи зі змісту ст. 51 КК, змінити в санкціях ч. 1 ст. 137; ст. 145; ч. 2 ст. 171; ч. 2 ст. 351 КК послідовність видів покарань залежно від їх суворості.
4.3. Виключити з тексту ч. 1 ст. 374 КК слова „або виправними робота-ми на строк до двох років”.
4.4. Змінити зміст санкцій ст. 159, ч. 3 ст. 160, ст. 178 та ч. 2 ст. 303 КК, передбачивши тільки верхні межі покарання у вигляді позбавлення волі, з метою одноманітного використання правил конструювання санкцій у КК України.
4.5. Переглянути санкції статей, передбачених у ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 203 КК, у частині визначення видів основного й додаткового покарання.
4.6. Викласти чч. 1, 2 ст. 100 КК в такій редакції: „1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 14 років...” (далі ? за текс-том ч. 1 ст. 100 КК). 2. Виправні роботи можуть бути призначені неповноліт-ньому у віці від 14 років...” (далі ? за текстом ч. 2 ст. 100 КК)”.
5. У зв’язку з введенням уперше в КК України 2001 року норми про класифікацію злочинів залежно від ступеня їх тяжкості (ст. 12) обґрунтову-ється висновок, що зміст загального правила врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, складається з двох вимог: по-перше, суд у кожному конкретному випадку призначення пока-рання зобов’язаний, відповідно до ст. 12 КК України, визначити категорію злочину, до якої законодавець відносить вчинений злочин та її правові нас-лідки; по-друге, суд повинен у межах певної категорії врахувати індиві-дуальний ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, який зумовлений його конкретними об’єктивними та суб’єктивними ознаками.
6. Обов’язковими ознаками обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання, запропоновано визначити такі: 1) ці обставини не впливають на кваліфікацію; 2) вони враховуються судом при призначенні покарання кон-кретній особі за вчинення нею конкретного злочину; 3) їх урахування є обов’язком, а не правом суду; 4) вони впливають на застосування до особи певних кримінально-правових інститутів: пільгових або, навпаки, більш суворих; 5) законодавцем чітко визначено сутність цих обставин як таких, що за своїм змістом зменшують чи підвищують суспільну небезпечність діяння або особи; 6) законодавча оцінка їх сутності не може бути змінена судом при призначенні покарання конкретній особі: суд не може визнати передбачену законом пом’якшуючу обставину як обтяжуючу і навпаки; 7) перелік пом’якшуючих обставин, відповідно до принципу гуманізму, не є вичерпним: суд у конкретній справі може врахувати як пом’якшуючі й такі, що в ч. 1 ст. 66 КК не перелічені; 8) відповідно до принципу законності пе-релік обтяжуючих обставин визначається законом як вичерпний: суд не мо-же визнати обтяжуючою таку ознаку, яка в ч. 1 ст. 67 КК не названа; 9) якщо будь-яка з обставин, передбачених у ст.ст. 66, 67 КК, одночасно передбачена в статті Особливої частини як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (привілейована або кваліфікуюча), суд не може врахову-вати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує або обтяжує; 10) кожна з цих обставин є непохідною (відмінною) від інших, що ввійшли у визначені в ст.ст. 66 і 67 КК України переліки.
7. Обґрунтовується необхідність змінити редакцію ч. 1 ст. 65 КК Украї-ни та викласти її таким чином:
“Суд призначає покарання з урахуванням сукупності таких обов’язкових правил:
1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Ко-дексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину;
4) враховуючи особу винного;
5) враховуючи обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання”.
8. Пропонується доповнити абзацом першим ч. 2 ст. 65 КК України та змінити цю частину ст. 65 КК України і викласти її таким чином:
„Суд, призначаючи покарання, повинен керуватися принципами закон-ності, справедливості, гуманізму, індивідуалізації покарання й економії за-ходів кримінально-правового примусу.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для досягнення його мети”.
9. Обґрунтовується необхідність виділення поряд із загальними засада-ми призначення покарання спеціальних засад призначення покарання. До спеціальних засад призначення покарання належать: правила призначення покарання особі, яку визнано судом обмежено осудною (ч. 2 ст. 20 КК Укра-їни); правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час ви-конання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК), правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) і сукупністю вироків (ст. 71 КК), правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК).
10. Спеціальні засади призначення покарання ? це передбачені в кри-мінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індиві-дуалізації покарання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину або особливостей суб’єкта злочину.
11. Запропоновано доповнити ст. 65 КК частиною п’ятою, у якій закрі-пити таке: “Суди у випадках, спеціально передбачених у законі, на підставі загальних засад призначення покарання повинні враховувати спеціальні засади призначення покарання”.
12. Запропоновано конкретизувати правила призначення покарання об-межено осудним особам, винним у вчиненні злочину, у зв’язку з чим допо-внити КК України статтею, яку слід подати в розділі XI „Призначення пока-рання” в такій редакції:
„Призначення покарання обмежено осудним особам, винним у вчинен-ні злочину
1. При призначенні покарання особі, визнаній обмежено осудною, крім обставин, передбачених у ст.ст. 65-67 КК цього кодексу, необхідно обов’язково оцінювати вплив психічного розладу або розумової відсталості на можливість усвідомлювати винним фактичного характеру і (або) суспі-льної небезпечності своїх дій (бездіяльності) або керувати ними і здатність винного усвідомлювати призначене йому покарання.
2. При визнанні особи обмежено осудною призначене покарання пови-нно бути пом’якшено, за винятком випадків, коли: 1) стан обмеженої осуд-ності істотно не впливав на процес вчинення суспільно небезпечного діян-ня; 2) якщо стан обмеженої осудності виявився результатом зловживанням алкоголем, вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів;
3) якщо сам винний викликав психічний розлад з наміром вчинити злочин”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Грицай В.В. Поняття та значення загальних засад призначення пока-рання винному в кримінальному законодавстві України // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. ? 2003. ? № 2. ? С. 138-143.
2. Грицай В.В. Співвідношення принципів призначення покарання і за-гальних засад призначення покарання // Вісник Луганського інституту вну-трішніх справ МВС України. ? 2003. ? № 4. ? С. 84-94.
3. Полтавець В.В. Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину су-дом при призначенні покарання // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Зб. наук. пр. ? Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. ? 2005. ? Вип. 1. ? С. 101-115.
4. Полтавець В.В. Деякі питання вдосконалення законодавчої регламе-нтації інституту обставин, які обтяжують покарання // Проблеми правознав-ства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. ? Донецьк: ДІВС МВС України. ? 2005. ? № 2. ? С. 229-237.
5. Полтавець В.В. Співвідношення загальних і спеціальних засад при-значення покарання в кримінальному праві України // Проблеми норматив-но-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції 31 бер. – 1 квіт. 2005 р. ? Івано-Франківськ: Прикарпатський юридичний інститут МВС України, 2005. ? С. 60-65.
6. Полтавець В.В. Щодо необхідності врахування психологічної харак-теристики особи при призначенні покарання за комп’ютерний злочин // Віс-ник Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності Украї-ни. Спеціальний випуск за матеріалами науково-практичної конференції “Злочини у сфері використання комп’ютерної техніки: проблеми кваліфіка-ції, розслідування та попередження” (25 листопада 2004 р.). – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. ? С. 63-65.
7. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за криміна-льним правом України: Монографія. ? Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. ? 239 c.

АНОТАЦІЇ

Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання та їх кри-мінально-правове значення. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 ? кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. Інститут держави і права імені В.М. Корецького Націона-льної академії наук України, Київ, 2005.
Робота є першим в Україні (на основі норм КК 2001 року) дисертацій-ним дослідженням, що присвячене вивченню інституту загальних засад призначення покарання.
У дисертації аналізуються загальні засади призначення покарання, пе-редбачені в ст. 65 КК, визначається їх місце в системі норм щодо призначення покарання, значення для реалізації передбаченої ст. 50 КК мети покарання, її видів. Обґрунтувавши нерозривний зв’язок загальних засад призначення по-карання і принципів призначення покарання, автор арґументує висновок про їх різну правову природу: принципи призначення покарання є правовими іде-ями, що визначають суть і значення загальних засад призначення покарання, а загальні засади є такими, що ґрунтуються на цих ідеях, загально-обов’язковими, передбаченими в кримінальному законі правилами призна-чення судом покарання в кожному конкретному випадку.
У роботі на підставі аналізу норм КК України 2001 року обґрунтову-ється необхідність виокремлення в ньому спеціальних засад призначення покарання, зумовлених наявністю в КК спеціальних інститутів, що вимага-ють урахування їх специфіки при призначенні покарання.
Ключові слова: загальні засади призначення покарання, принципи призначення покарання, спеціальні засади призначення покарання.

Полтавец В.В. Общие начала назначения наказания и их уголовно-правовое значение. ? Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических на-ук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Институт государства и права имени В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины, Киев, 2005.
Работа является первым в Украине (на основе норм УК 2001 года) дис-сертационным исследованием, посвященным изучению института общих начал назначения наказания.
В диссертации анализируются общие начала назначения наказания, предусмотренные в ст. 65 УК, определяется их место в системе норм о на-значении наказания, значение для реализации предусмотренных ст. 50 УК целей наказания, их виды. Делается вывод, что признаками данных начал являются следующие: 1) их перечень исчерпывающим образом определен в КК Украины (ст. 65); 2) они имеют общий характер; 3) являются обязатель-ными правилами; 4) представляют собой систему правил, которые должны учитываться судом в их совокупности; 5) в них реализуются принципы на-значения наказания: законность, справедливость, гуманизм, индивидуализа-ция наказания и экономия мер уголовно-правового принуждения; 6) их зада-чей является достижение наказанием предусмотренных законом целей. Обосновав неразрывную связь общих начал назначения наказания и прин-ципов назначения наказания, автор аргументирует вывод об их различной природе: принципы назначения наказания являются правовыми идеями, ко-торые определяют сущность и значение общих начал назначения наказания, а общие начала назначения наказания являются основанными на данных идеях общеобязательными, предусмотренными в уголовном законе правилами на-значения судом наказания в каждом конкретном случае.
В диссертации анализируется история зарождения и развития теоретиче-ской мысли о первых правилах назначения наказания. На основании прове-денного исследования установлено, что еще такие философы, как Платон, Аристотель, Цицерон, предпринимали попытки определения правил назначе-ния наказания. Существенная роль не только в формулировании правил на-значения наказания, но и в самом становлении института назначения наказа-ния принадлежит Ч. Беккариа, идеи которого о наказании, его целях и прави-лах назначения были определяющими для дальнейших уголовно-правовых теорий.
Диссертантом исследована также история развития института общих начал назначения наказания в уголовном законодательстве Украины. Этот анализ дал возможность показать закономерности, направленность развития общих начал назначения наказания от отдельных, разрозненных правил в первых нормативных актах к стройной системе, предусмотренной в ст. 65 КК Украины 2001 года. Осуществлен сравнительный анализ уголовных ко-дексов Грузии, Дании, Испании, Кыргызской Республики, Латвийской Рес-публики, Литовской Республики, Республики Беларусь, Республики Болга-рия, Республики Казахстан, Республики Польша, Российской Федерации, Франции, ФРГ, Швейцарии, Эстонской Республики, Японии.
С учетом принципов назначения наказания проводится самостоятельное исследование сущности и значения для достижения целей наказания каждого вида общих начал назначения наказания, предусмотренных в ч. 1 ст. 65 КК Украины. Рассматривая вопрос о признаках и системе общих начал назначе-ния наказания, автор приходит к выводу о необходимости выделения каждого из положений, предусмотренных в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, в самостоятельные виды общих начал назначения наказания. В связи с этим предлагается определить каждый из них в отдельные пункты ч. 1 ст. 65 КК Украины, выделив пункты 3, 4 и 5: “3) учет степени тяжести совершенного преступления”, “4) учет лич-ности виновного”; “5) учет обстоятельств, которые смягчают и отягчают на-казание”.
В диссертации на основе норм УК Украины 2001 года обосновывается необходимость выделения в нем специальных начал назначения наказания, обусловленных наличием в УК специальных институтов, требующих учета их специфики при назначения наказания. Дается определение данных начал назначения наказания и аргументируется их соотношение с общими нача-лами назначения наказания.
Ключевые слова: общие начала назначения наказания, принципы на-значения наказания, специальные начала назначения наказания.

Poltavets V.V. The common regulations for setting the punishment and their criminal and legal meaning. ? Manuscript.
The research for gaining the scientific degree of the Candidate of Law in specialty 12.00.08 ? Criminal law and Criminology; Criminal-Executive Law. The V.M. Koretsky Institute of the State and law of the Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2005.
The thesis is a first scientific research of a monographic type (based on the norms of the Criminal Code of 2001) in Ukraine which deals with the study of the institution of the common regulations for setting the punishment.
The common regulations for setting the punishment foreseen in the Art. 65 of the Criminal Code are analyzed in the work, their place in the system of norms for setting the punishment, the meaning for realization the purpose of the punishment foreseen in Art. 50 of the Criminal Code of Ukraine and its types are defined. Having proved the inseparable connection of the common regulations for setting the punishment and the principles of setting the punishment, the author argues the conclusion about their various legal natures.
In the research on the basis of analyzing the norms of the Criminal Code of Ukraine of 2001, the necessity for the special regulations for setting the punishment provided by the existence of special institutions in the Criminal Code demanding to take info the consideration the specific character when setting the punishment are determined.
Keywords: general principles of setting the punishment, special rules of setting the punishment, special regulations of setting the punishment.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking