Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Закінчення досудового слідства із складанням обвинувального акта

 

ГРИШИН Юрій Олександрович

ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА ЗІ СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО АКТА

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес
та криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2000 р.



Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної академії внутрі-шніх справ України (МВС України)
Науковий керівник - Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук Смітіенко Зінаї-да Дмитрівна, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального процесу.
Офіційні опоненти - Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Грошевий Юрій Михай-лович, віце-президент Академії правових наук України;
кандидат юридичних наук, доцент Шибіко Василь Петрович, завідуючий кафедрою правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Провідна установа: відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту дер-жави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України.

Захист дисертації відбудеться 7 квітня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (610024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (610024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

Автореферат розісланий 6 березня 2000 р.

 

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради БИТЯК Ю. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Реалізація конституційної ідеї створення правової держави в Україні обумовлює реформування національної системи кримінального судочинс-тва. Конституційні принципи презумпції невинності (ст. 62) й підтримки державного обвину-вачення в суді (п. 5 ст. 129) прямо визначають тільки одну форму закінчення досудового роз-слідування, у результаті якого обвинувачуваний був би поставлений у становище підсудного з усіма наслідками, що випливають із цього - направлення кримінальної справи до суду із підсумковим обвинувальним актом суб'єкта, який провадив розслідування. При цьому Кон-ституція не вирішує проблему збереження в законодавстві країни, що реформується, доміну-ючого стану слідства як найбільш складної процесуальної діяльності, стосовно якої аналогіч-на діяльність органів дізнання на даний час має допоміжний характер на початковому етапі розслідування. Такий підхід законодавця до побудови майбутнього кримінального процесу, по-перше, визначає необхідність теоретичного обгрунтування найбільш доцільних форм за-вершення досудового слідства, а по-друге, актуалізує розробку проблем його закінчення зі складанням підсумкового обвинувального документа в справі.
Різним аспектам проблем закінчення досудового слідства зі складанням підсумкового обвинувального акта присвячені роботи С.А. Альперта, В.М. Бикова, В.З. Ве-селова, О.І. Га-лагана, М.Ф. Горського, О.І. Гриценка, Ю.М. Грошевого, А.П. Гуляєва, А.Я. Дубинського, С.П. Єфимичева, Р.В. Жогина, В.С. Зелененького, В.С. Зубарєва, Ю.М, Калмикова, Н.В. Ка-лмикової, Г.К. Кожевникова, Ю.В. Кореневського, В.П. Корж, М.Г. Кортика, Л.П. Крисіна, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, В.Т. Маляренка, Ю.В. Манаєва, Л.А. Маріупольського, А.Я. Меженцевої, Г.М. Миньковського, М.П. Митрохіна, О.Р. Михайленка, О.Б. Мура-віна, І.Д. Перлова, Г.А. Печникова, С.К. Пітерцева, Д.А. Постового, З.Д. Смітієнко, В.Ф. Статкуса, С.С. Степачева, В.А. Стремовського, М.С. Строговича, О.В. Танцюри, Ф.М. Фаткуліна, П.В. Шумсько-го, П.С. Елькінд, Н.А. Якубович, Р.Х. Якупова та інших процесуа-лістів. При всій різ-ноплановості робіт зазначених авторів їх об'єднує розгляд проблем досу-дового слідства у відриві від конституційних основоположних засад його сучасної організації -принципу змагальності. Це утрудняє розроблення концепції реформування стадії досудового розслідування в сучасних умовах формування демократичних основ української держави й інтернаціоналізації світового співтовариства. Крім цього, проведене автором дослідження стану слідчої практики показало, що серйозні недоліки, відступи від норм закону, спрощення при складанні підсумкового обвинувального документа багато де в чому пояснюються відсу-тністю науково обгрунтованих рекомендацій, розроблених на основі узагальнення практики застосування норм, що регулюють зміст і структуру такого процесуального акта, а також су-часних досягнень кримінально-процесуальної науки й криміналістики. Сукупність наведених обставин й обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Дисертаційне дослідження авто-ра передбачено планами науково-дослідної роботи Луганського інституту внутрішніх справ і Національної академії внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 рр.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження - розробка концептуальних основ реформування етапу закінчення досудового слідства, визначення й конкретизація його оптимальної конструкції з позиції посилення змагальних засад кримінального процесу і під-вищення ефективності процесуальних гарантій, а також напрацювання на цій основі рекоме-ндацій, спрямованих на вдосконалювання структури, змісту і методики складання підсумко-вого обвинувального документа в справі. Для досягнення зазначеної мети дослідження в ро-боті накреслене вирішення таких завдань:
• обгрунтування необхідності розвитку змагальних засад досудового слідства, а також доцільних форм його закінчення в кримінальному процесі України, який реформується;
• систематизація етапів історичного розвитку інституту закінчення досудового слідства в Україні;
• аналіз положень кримінально-процесуального закону України, що регулюють закін-чення досудового слідства, дослідження спірних точок зору щодо їх. удосконалювання й об-грунтування позиції автора з цих проблем;
• законодавче, теоретичне й практичне визначення правового статусу слідчого, началь-ника слідчого підрозділу й прокурора, а також розробка на цій основі ефективної конструкції етапу закінчення досудового слідства;
• обгрунтування поняття підсумкового рішення досудового слідства й характеристика оптимальної форми обвинувального акта досудового слідства;
• узагальнення практики прийняття підсумкового рішення про закінчення досудового слідства з обвинувальним висновком, виявлення в ній тенденцій, обумовлених недосконаліс-тю діючого закону, вироблення пропозицій щодо удосконалення його норм;
• розробка пропозицій щодо раціональної методики складання обвинувального акта до-судового слідства.
Методологія, методика й емпірична база дослідження. Загальною методологічною основою дослідження є положення матеріалістичної діалектики щодо пізнання реальної дій-сності та їх зв'язок із практичною діяльністю при здійсненні кримінального судочинства. У ході наукового дослідження широко використовувалися як емпіричні (анкетування, контент-аналіз змісту кримінальних справ, метод самооцінки й експертних оцінок, статистичної інфо-рмації), так і теоретичні (методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, історичний, логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий і аксіологічний) методи. Теоретичною осно-вою дисертаційного дослідження стали досягнення в галузі теорії держави і права, правової психології, лінгвосоціопсихології, етики і соціології, кримінально-процесуального права, криміналістики і кримінального права.
У роботі проаналізовані: правові акти вітчизняного і закордонного законодавств в умо-вах існування різних історичних форм кримінального процесу; нормативні акти й постанови Пленуму Верховного суду України, більше 170 наукових праць вітчизняних і закордонних авторів; рекомендаційні законодавчі акти, підготовлені провідними вченими Співдружності Незалежних Держав (СНД), законодавство США, Німеччини і Франції, а також міжнародно-правові документи.
Достовірність і обгрунтованість висновків автора підтверджується емпіричними дани-ми, отриманими ним у процесі вивчення правової статистики, узагальнення кримінально-процесуальної практики правоохоронних органів України. Дисертантом проанкетовано більш 500 слідчих, начальників слідчих підрозділів, прокурорів, суддів і адвокатів, а також вивчено 862 закриті кримінальні справи і 565 архівних кримінальних справ, закінчених із складанням обвинувального висновку.
Наукова новизна дослідження. Вона полягає в тому, що автором уперше в рамках ди-сертаційної роботи зроблена спроба комплексного дослідження проблем закінчення досудо-вого слідства з позиції конституційного принципу розподілу влади в кримінальному судо-чинстві. При цьому враховувався міжнародний досвід із питання розробки європейської мо-делі кримінального судочинства. Проведене дослідження дає можливість наукового обгрун-тування оптимальної конструкції завершального етапу досудового слідства, а також механіз-му ефективних процесуальних гарантій захисту конституційних прав і свобод громадян в умовах демократичних основ української держави, що зароджуються. Є науковою новелою і результати досліджуваних автором питань, пов'язаних із розробкою структури, змісту і раці-ональних способів складання підсумкового обвинувального акта досудового слідства.
Проведене дисертантом дослідження дає змогу сформулювати такі основні положення, що виносяться на захист:
1. У кримінально-процесуальному законодавстві України, що реформується, орган діз-нання не повинен бути наділений правом закінчення розслідування кримінальних справ зі складанням підсумкового обвинувального акта.
2. Необхідно зберегти в новому КПК України закінчення досудового слідства у формі складання підсумкового обвинувального акта, постанови про закриття кримінальної справи і постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування приму-сових заходів медичного характеру.
3. Пропонується розширити права слідчого стосовно до суб'єктів, які здійснюють про-цесуальний контроль і нагляд за досудовим слідством, шляхом позбавлення начальника слід-чого підрозділу і прокурора права давати слідчому обов'язкові для нього вказівки і скасову-вати його постанови, що обумовлює вилучення з КПК ст.114 (1).
4. Сферу судового контролю на досудових стадіях необхідно поширити на всю проце-дуру порушення кримінальних справ і їх розслідування, а також пов'язане з ними дотримання конституційних прав і свобод громадян. При цьому для здійснення судового контролю необ-хідно увести до всіх загальних судів України посаду слідчого судді, повноваження якого були б пов'язані тільки з виконанням цієї функції.
5. Повноваження прокурора не повинні бути пов'язані зі здійсненням функції керівництва досудовим слідством. У цьому зв'язку пропонується, по-перше, наділити прокуро-ра правом і обов'язком реагувати на виявлене ним порушення законності в ході досудового слідства тільки шляхом внесення протесту в порядку ст.21 Закону "Про прокуратуру", а по-друге, вирішувати всі суперечки, що виникли між слідчим і прокурором із приводу внесеного в слідчий підрозділ протесту, у суді в слідчого судді.
6. Пропонується авторське обгрунтування необхідності закріплення в новому КПК України такої процедури закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта слідчого, яка б надавала всім зацікавленим учасникам процесу право знайомитися з матеріа-лами кримінальної справи до складання підсумкового процесуального документа і заявляти відповідні клопотання.
7. Обґрунтовується необхідність внесення до ч. 1 ст.217, найменування, а також чч.1 і 6 ст.218 КПК коректив, що дозволяють пов'язати закінчення досудового слідства саме зі скла-данням підсумкового обвинувального акта і направленням кримінальної справи до суду.
8. Після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи (при закінченні досудового слідства зі складанням підсумкового обвинувального акта) необхідно встановити реальні ча-сові умови всім зацікавленим учасникам процесу не тільки для заяви обґрунтованих клопо-тань, але й для оскарження постанов слідчого про часткову або повну відмову в їхньому за-доволенні в суді в слідчого судді. Це обумовлює внесення змін до ч. 3 ст.217, а також чч.1 і 3 ст.221 КПК.
9. Позбавлення прокурора функції керівництва слідством обумовлює не затвердження ним підсумкового обвинувального акта слідчого або його складання, а винесення постанови про підтримку державного обвинувачення в суді або постанови про відмову в підтримці дер-жавного обвинувачення в суді. У цьому контексті потрібно зберегти в КПК норму, що зобо-в'язує слідчого після складання обвинувального акта направляти кримінальну справу проку-ророві (ст.225), виключити з КПК ст.230 і внести відповідні правові корективи до ст.ст.227-229, 231 і 232.
10. У запропонованій автором процедурі закінчення досудового слідства підсумковий обвинувальний документ слідчого повинен одержати найменування "обвинувальний акт". Це обумовлює внесення змін у найменування ст.223 КПК та інші його норми, у яких використо-вується термін "обвинувальний висновок".
11. Пропонується авторське обгрунтування необхідності покладання на слідчого обов'я-зку вручення обвинувачуваному, його захисникові і законному представникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам копії обвинувального акта не пізніше доби з моменту його складання і, відповідно, дати їм можливість заявити клопотання по суті складеного підсумкового документа, а також оскаржити його в суді в слі-дчого судді. Це обумовлює правове коригування ст.223, а також скасування ч. 1 ст.254 КПК.
12. Обвинувальний акт складається з вступної, описової, резолютивної і заключної час-тин, кожна з який несе визначене змістове навантаження У цьому зв'язку пропонується прин-ципово нова редакція ст.223 КПК України.
13. Пропонується ввести до ст.224 КПК України частину другу, що передбачає вклю-чення як додатків до обвинувального акта й іншої, не передбаченої цією статтею, довідкової інформації, що полегшує ознайомлення з матеріалами кримінальної справи або сприйняття змісту підсумкового документа слідчого.
14. Обґрунтовуються раціональні способи складання обвинувального акта.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Сформульовані автором висновки і пропозиції можна використати для вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, а також слідчої, прокурорської і судової практики. Законодавча реалізація ре-зультатів дослідження може сприяти посиленню змагальних засад кримінального процесу України, створенню демократичної слідчої структури та відповідної до неї конструкції закін-чення досудового слідства, а також розширенню процесуальних гарантій захисту конститу-ційних прав і свобод громадян. Запропоновані дисертантом концептуальні основи реформу-вання стадії досудового розслідування можуть бути використані в роботі зі створення нового українського КПК, у викладанні курсу "Кримінальний процес" і спецкурсів з досудового роз-слідування, а також при розробці відповідної навчально-методичної літератури.
Особистий внесок здобувача. Положення , що містяться в дисертації , знайшли відби-ток у п'ятьох публікаціях, виконаних здобувачем у співавторстві. Всі вони розроблені дисер-тантом самостійно.
Апробація результатів дослідження. На основі матеріалів дослідження автором підго-товлені й направлені до вищого законодавчого органу України пропозиції про реформування стадії досудового розслідування. Комітет із питань законності і правопорядку Верховної Ради підтвердив їх науково обгрунтований характер і визнав за необхідне використати в законо-проектній роботі над новим КПК країни. Основні положення дисертації обговорені на між-народній науково-практичній конференції "Людський чинник і підвищення ефективності дія-льності правоохоронних органів" (Луганськ,1995); на міжрегіональній науково-практичній конференції "Творча спадщина І.І.Новгородцева (до 130-річчя з дня народження) та актуальні проблеми побудови правової держави в Україні" (Луганськ, 1996), "круглому столі" за учас-тю членів координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю Луганської обласної державної адміністрації, юристів, економістів , політологів, соціологів, співробітників МВС, прокуратури і СБУ, працівників банківських структур і контрольних органів Луганської області (Луганськ,1997), а також на постійно діючій науково-практичній конфе-ренції "Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю" Міжрегіональної академії керування персоналом (Луганськ, 1999).
Напрацьовані автором положення використовуються в системі службової підготовки слідчих і дізнавачів УМВС України в Луганській області, навчальному процесі, а також у на-уково-дослідній роботі слухачів і курсантів ЛІВС МВС України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені в 12 публікаціях зага-льним обсяг 51,2 друкованих аркуша.
Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Вона складається із вступу, двох розділів й шести підрозділів, висновків, додатків і списку використаної літера-тури (174 найменування). Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок. ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, визначаються його мета й завдання, характеризується новизна отриманих результатів і їх практичне значення, сформульовані ос-новні положення, які виносяться на захист, подаються дані про апробацію результатів дисер-таційної роботи.
Перший розділ "Поняття закінчення досудового слідства" складається з трьох під-розділів.
У підрозділі 1.1. "Форми закінчення досудового слідства" обґрунтовуються найбільш доцільні форми закінчення слідства в кримінальному процесі України, що реформується. Автор підтримує процесуалістів, які вважають, що в сучасних умовах проведен-ня судово-правової реформи в країні украй важливо створювати життєво ефективні правові конструкції, що, з одного боку, відповідають міжнародним демократичним принципам права, а з іншого боку - враховують культуру й історію України (О.Р.Михайленко, В.П.Корж та ін.). Проведений з цієї позиції ретроспективний аналіз розвитку вітчизняного інституту закінчен-ня досудового слідства в умовах існування різних історичних форм кримінального процесу (у період до судової реформи 20 листопада 1864 року і по цей час), зокрема, показав: 1) закрит-тя кримінальної справи і направлення її до суду зі складанням обвинувального акта (виснов-ку), а з прийняттям КПК 1961 року й направлення кримінальної справи до суду для вирішен-ня питання про застосування примусових заходів медичного характеру виступають як істори-чно апробовані процесуальні форми закінчення досудового слідства в Україні: 2) із моменту проголошення незалежності України в державі взятий курс на розвиток змагального досудо-вого слідства в кримінальному процесі; 3) формування ефективної процедури закінчення до-судового слідства об'єктивно можливе тільки за умов суворого дотримання конституційного принципу розподілу влади в кримінальному судочинстві (ст.6).
Аналіз положень Конституції (ст.ст.6,121 і 129) у контексті отриманих результатів істо-ричного огляду, а також змісту наукових розробок вітчизняних і закордонних процесуалістів, у тому числі і на рівні міждержавного консультаційно-правового спілкування вчених країн, що входять до СНД, дозволив авторові прийти до логічному висновку про те, що в законо-давстві країни, яке реформується, необхідно встановити такий порядок досудового прова-дження, який зберіг би домінуючий стан слідства як найбільш складної процесуальної діяль-ності стосовно якої діяльність органів дізнання повинна мати допоміжний характер на почат-ковому етапі розслідування кримінальної справи. По-перше, такий підхід до визначення спів-відношення дізнання і досудового слідства відповідає історично сформованій законодавчій практиці в Україні, по-друге, відповідає змагальним засадам кримінального судочинства (М. Строгович, А. Машовець, М. Іванова. О. Левченко), і по-третє, заснований на реальних еко-номічних умовах здійснення судово-правової реформи в країні. У цьому зв'язку дисертант аргументовано заперечує пропозиції про покладання на органи дізнання розслідування в повному об'ємі у справах про нетяжкі злочини (автори Концепції правової реформи в Україні) і злочини невеликої і середньої тяжкості , але без складання підсумкового обвинувального ак-та (автори проекту КПК України). З позиції викладеного дисертант ототожнює завершення досудового провадження з закінченням досудового слідства.
У літературі, присвяченій періодизації досудового провадження , його закінчення тра-диційно включається до змісту завершального етапу розслідування. Пов'язавши криміналіс-тичне поняття закінчення етапу розслідування (І.М.Лузгін) із процесом підготовки, прийнят-тя і реалізації процесуальних рішень слідчого (А.Я.Дубинський), автор прийшов до законо-мірному висновку про те, що для з'ясування процесуального поняття закінчення досудового слідства необхідно виявити ті тенденції, які характеризують розвиток як усього комплексу рішень, що виносять слідчі слідчих при заверенні розслідування, так і їх співвідношення. Аналізуючи роботи О.М. Ларіна, Г.М. Вєтрова. М.С. Строговича, Л.М. Карнєевої, Л.Б. Алек-сєєва та інших процесуалістів, присвячених питанню формування функції обвинувачення в процесі розслідування злочинів, дисертант обгрунтував, що розв'язати це питання можна шляхом класифікації процесуальних рішень слідчого на акти, з прийняттям яких може бути остаточно реалізована функція обвинувачення на досудовому слідстві (О.Б.Муравін). Зазна-чена класифікація дозволила автору теоретично обгрунтувати виділення на етапі закінчення досудового слідства трьох видів взаємопов'язаних рішень. Перший вид пов'язаний із формулюванням підсумкового обвинувачення і направленням кримінальної справи до суду, дру-гий - із вирішенням функції обвинувачення на досудовому слідстві шляхом закриття кримі-нальної справи і третій вид - із вирішенням функції обвинувачення (у процесуальному понят-ті) шляхом направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Аналіз слідчої практики Підтвердив практичну значимість на-званих видів рішень при закінченні досудового слідства (ст.212 КПК).
Враховуючи, що закінчення досудового слідства у формі складання підсумкового обви-нувального документа, постанови про закриття кримінальної справи і постанови про направ-лення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медично-го характеру виступають як історично апробовані, теоретично і практично обгрунтовані фор-ми завершення розслідування у кримінальній справі та пропонується зберегти їх у криміна-льному судочинстві України, що реформується.
У підрозділі 1.2 "Правовий статус владно-розпорядницьких суб'єктів, які приймають рішення при закінчення досудового слідства" аналізуються законодавчі, теоретичні і практичні аспекти правового статусу слідчого, начальника слідчого підрозділу, проку-рора і суду з позиції відповідності процесуальних повноважень зазначених суб'єктів консти-туційним змагальним засадам кримінального судочинства. При цьому автор підтримує пози-цію тих процесуалістів, котрі вважають, що для створення змагального досудового слідства і відповідно етапу його закінчення "необхідне чітке розмежування основних кримінально-процесуальних функцій обвинувачення, захисту й вирішення справи і, відповідно, суб'єктів, які їх здійснюють (А.О.Машовець). Аналізуючи у цьому контексті теоретичні розробки Н.А. Якубович, М.С. Строговича та інших авторів, дисертант приходить до висновку про те, що при змагальномій побудові кримінального процесу саме розходження інтересів учасників процесуальної діяльності і визначає здійснення ними різних кримінально-процесуальних фу-нкцій.
Відповідно до чинного законодавства рішення про завершення досудового слідства приймають слідчий і прокурор, які остаточно і вирішують функцію обвинувачення на досу-довому слідстві (ст.ст.114,212-226,227 і 232 КПК).
У наукових працях вітчизняних і закордонних авторів висловлюються різні точки зору щодо системи процесуальних функцій, здійснюваних слідчим. Автор розділяє обгрунтовану точку зору О.Б.Муравіна про те, що слідчий до встановлення особи, винної у вчиненні зло-чину, здійснює функцію розслідування, а після її встановлення - і функцію обвинувачення. В основі виконання цих функцій лежить принцип процесуальної самостійності і відповідально-сті слідчого (ст.114 КПК). Законодавчий, теоретичний і практичний аналіз правового поло-ження слідчого показав, що він не відповідає пізнавальному характеру його процесуальної діяльності, принципам оцінки доказів і прийняття рішень за внутрішнім переконанням. Це визначає розширення прав слідчого щодо суб'єктів, які здійснюють процесуальний контроль (начальник слідчого підрозділу) і нагляд (прокурор) за досудовим слідством у законодавстві України, що реформується. Такого роду пропозиція передбачає, в законодавстві України, що реформується, позбавити керівника слідчого підрозділу права здійснювати процесуальний контроль за діяльністю слідчого і, відповідно, обумовлює вилучення з КПК ст.114 (1).
Розвиваючи висловлену пропозицію, автор аргументовано показав, що вступ України до Ради Європії, а також прийняття нової Конституції країни поклали початок процесу роз-витку вітчизняного кримінального судочинства у бік зближення з нормами європейського кримінального процесу, який усе більше збагачується змішаними структурами, коли слідство здійснюється під контролем судді, який є арбітром з основних питанні, юрисдикційної про-цедури і контролює дотримання особистих свобод (наприклад, у німецькому і португальсь-кому кримінальному процесі). Водночас аналіз ст.ст.29-32 Конституції і норм глави 22 КПК свідчить про те, що повноваження слідчого і прокурора недостатньо обмежуються судовою владою, яка відповідно до конституційного принципу поділу влади повинна врівноважувати і розділяти межі їх владних функцій під час розслідування кримінальних справ. Такий стан За-кону не виключає зловживання владою і, відповідно, порушення конституційних прав і сво-бод громадян у сфері досудового слідства. Автор підтримує процесуалістів, які відстоюють точку зору про те, що встановлення судового контролю на досудових стадіях кримінального процесу належним чином захистить конституційні права і свободи громадян, а також забез-печить законність при проведенні розслідування злочинів (В.Д.Бринцев, В.Стефанюк, І.Л.Петрухін та ін.). Розвиваючи зазначену точку зору в контексті положень ст.55 Конститу-ції, яка гарантує посилення судового захисту законних прав і свобод громадян від сваволі по-садових осіб держави, дисертант обгрунтовано пропонує поширити сферу судового контролю на всю процедуру порушення кримінальних справ і їх розслідування, а також пов'язане з ни-ми дотримання особистих прав і свобод громадян. У цьому зв'язку він позначає відповідні повноваження суду, (розгляд скарг, клопотань і відводів учасників процесу, а також заяв ор-ганів дізнання, слідчого і прокурора з приводу суперечок, що виникли між ними; санкціону-вання застосування найбільш суворих заходів кримінально-процесуального примусу і слідчих дій, пов'язаних з обмеженням конституційних прав і свобод громадян; закриття кримінальних справ), а також пропонує відмежувати судовий контроль у досудових стадіях кримінального процесу від правосуддя шляхом уведення до всіх загальних судів України посади слідчого судді, діяльність якого була б пов'язана тільки зі здійсненням судового контролю.
Правовий статус прокурора автор досліджує, дотримуючись висловленої в літературі точки зору про те, що прокуратура відповідно до теорії поділу влади не може бути елементом судової і виконавчої влади. Вона повинна діяти від імені і за дорученням законодавчої влади, що не дозволить сконцентрувати всю повноту влади в однім органі (В.В.Долежан, Т.Б.Вільчик, А.Ф.Козлов та инш.). Дисертант, визначивши функцію прокурорського нагляду як законоохоронну (Ю.М.Грошевий, Д.І.Пишньов), підкреслює обгрунтованість позиції О.Р.Михайленко, В.С.Зеленецького, В.П.Коржа, П.В.Шумського та інших вітчизняних про-цесуалістів, які вважають, що прокурор для виконання покладеної на нього функції нагляду за розслідуванням використовує функцію процесуального керівництва досудовим слідством незалежно від його відомчої підпорядкованості. Однак, на його думку, є дуже спірним їх тве-рдження про те, що до-судове слідство як специфічний об'єкт прокурорського нагляду визна-чає вибір саме функції керівництва і, відповідно, пов'язаних із нею методів нагляду. Прове-дене дослідження методів реагування прокурора на виявлені порушення закону у ході розслі-дування і при його закінченні (ст.227 КПК), що по суті збережені й авторами проекту КПК України (ст.25), дозволив автору прийти до висновку про те, що вони не враховують особли-вості досудового слідства як предмета свого пізнання. Їх зміст вступає в протиріччя з гносео-логічними, логічними і психологічними правилами оцінної діяльності слідчого, що істотно порушує принцип його процесуальної самостійності і відповідальності. Більше того їх вико-ристання (п. 5 ст.227 КПК) ігнорує саму сутність, мету і завдання прокурорського нагляду за дотриманням законів (ст.ст.1 і 4 Закону "Про прокуратуру") і ставить прокурора в становище слідчого, тобто піднаглядного, а не наглядового суб'єкта. При цьому законодавець не врахо-вує і важливе значення психологічної установки прокурора, у якого керівництво слідством породжує почуття відповідальності за долю справи і позбавляє його можливості об'єктивно оцінювати допущені при розслідуванні справи похибки і помилки.
З цієї позиції логічно обґрунтовується положення про те, що для посилення змагальних засад досудового слідства, забезпечення реальної дії принципу процесуальної самостійності слідчого, створення правових гарантій захисту законних прав громадян і досягнення істини в справі повноваження прокурора не повинні бути пов'язані зі здійсненням функції керівництва досудовим слідством. З урахуванням цього висновку аргументовано пропонується, по-перше, наділити прокурора правом і обов'язком реагувати на виявлене ним порушення законності у ході досудового слідства тільки способом внесення протесту в порядку ст.21 Закону "Про прокуратуру", який не передбачає втручання в оперативну діяльність піднаглядного органа, а по-друге, вирішувати всі суперечки, що виникли між слідчим і прокурором з приводу внесе-ного в слідчий підрозділ протесту, у суді в слідчого судді.
У підрозділі 1.3 "Загальна характеристика процесуальних рішень про закінчення досудового слідства" досліджується відповідність процесуальних рішень про завершення розслідування конституційним принципам кримінального судочинства. Аналізуючи чинне законодавство України, а також наукові розробітки, автор аргументовано показав, що існую-чий порядок закінчення досудового слідства із закриттям кримінальної справи (ст.214 КПК) не тільки не відповідає змагальним засадам кримінального процесу, але й обмежує дію кон-ституційного принципу презумпції невинності в процесі доведення на досудовому слідстві, а також право громадян, які постраждали від злочину, на захист своїх конституційних прав. Його необхідно змінити шляхом уведення такої процедури, яка б дала зацікавленим учасни-кам процесу (обвинувачуваному (або підозрюваному), його захисникові або законному пред-ставникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві і їх представни-кам) право знайомитися з матеріалами кримінальної справи до складання підсумкового про-цесуального акта і заявляти відповідні клопотання. З огляду на це, пропонується зберегти в законодавстві України, що реформується, аналогічний зазначеному порядок закінчення досу-дового слідства зі складанням обвинувального акта (ст.ст.217-222 КПК), а також внести до ч.І ст.217, найменування, чч.І і б ст.218 КПК правові корективи, що дозволяють пов'язати за-кінчення досудового слідства саме зі складанням підсумкового обвинувального акта і напра-вленням кримінальної справи до суду.
Дисертант обґрунтовує, що існуюча редакція ст.221 КПК, не виключає, а передбачає обмеження конституційного принципу забезпечення права обвинувачуваного на захист (ст.63), а також рівності сторін обвинувачення й захисту як одного з засад змагальності в кримінальному процесі (А.О.Машовець).3 цієї позиції аргументовано пропонується встано-вити реальні тимчасові умови названим зацікавленим учасникам процесу не тільки для заяви обгрунтованих клопотань, але й для оскарження постанов слідчого про часткову або повну відмову в їх задоволенні в суді в слідчого судді. Це обумовлює внесення відповідних корек-тив до ч.З ст.217, а також чч.І і 3 ст.221 КПК.
У роботі також доводиться, що позбавлення прокурора функції керівництва досудовим слідством обумовлює не затвердження ним підсумкового обвинувального акта слідчого або його складання, а винесення постанови про підтримку державного обвинувачення в суді або постанови про відмову в підтримці державного обвинувачення в суді. На користь такої пози-ції виступають не тільки правила оцінної діяльності слідчого, але й загальноприйняті в теорії кримінального процесу механізм і форма прийняття процесуального рішення (А.ЯДубинський). Більше того, підсумковий обвинувальний акт за формою і змістом повинен бути висновком обвинувальної влади. Її представляє на стадії досудового розслідування слід-чий, а не прокурор, наглядова діяльність якого не може безпосередньо породжувати функцію обвинувачення, прямо пов'язану із функцією розслідування. Прокурорський нагляд спрямо-ваний тільки на забезпечення законності формування обвинувачення в ході слідства. На це вказує і конституційний термін "підтримка державного обвинувачення в суді" (п.1 ст.121 Конституції), що означає, на аргументовану думку автора, здійснення діяльності, спрямованої на відстоювання прокурором у суді перед стороною захисту законності підсумкового обвину-вачення слідчого. Отже, для забезпечення урегульованого правового режиму захисту свого процесуального інтересу як сторони обвинувачення при віддані обвинувачуваного під суд, прокурор зобов'язаний прийняти конкретне рішення з питання про підтримку в суді обвину-вачення, сформульованого в обвинувальному акті слідчого. Воно повинно бути пов'язане з результатами перевірки прокурором справи , що надійшла до нього, здійсненої за правилами процесуальної форми (Ю.М.Грошевий, Д.І.Пишньов) і зафіксованої згідно із законодавчою практикою у формі постанови, приблизні зразки якої розроблені дисертантом. Така позиція не суперечить думці деяких із вітчизняних процесуалістів, які вважають, які прокурор пови-нен оформляти рішення про підтримку державного обвинувачення в суді на стадії досудового розслідування (О.Р.Михайленко, П.В.Шумський). Більше того, покладення на прокурора обов'язку складання підсумкового обвинувального акта досудового слідства (В.Т.Маляренко, автори проекту КПК) вимагає збільшення кількості прокурорів в Україні, що е неможливим у сучасних умовах проведення судово-правової реформи в країні (В.П.Корж). У цьому зв'язку також пропонується зберегти в КПК норму (ст.225), котра зобов'язує слідчого після складан-ня обвинувального акта, направляти справу прокуророві, а також виключити з нього ст.230 і внести відповідні правові корективи до ст.ст. 227-229, 231 і 232.
Підводячи підсумки дослідження, автор формулює поняття закінчення досудового слід-ства.
Розділ 2 "Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта" має три розділи.
У підрозділі 2.1. "Поняття, значення і вимоги, що ставляться до обвинувального акта" акцентується увага на тому, що підсумковий обвинувальний акт є найважливішим і найбільш відповідальним документом слідчого, що завершує досудове слідство. Він є різно-видом процесуального рішення в кримінальному процесі і йому притаманні всі його основні риси (А.Я.Дубинський, В.С.Зеленецький, В.М.Биков та ін.). У загальному вигляді він пред-ставляє правовий акт слідчого, що виражає його висновки про направлення справи до суду для вирішення питання про винність особи у скоєнні інкримінованого йому злочину.
Дисертант підкреслює, що згідно з чинним законодавством і запропонованою ним про-цедурою закінчення досудового слідства, підсумковий обвинувальний акт складається тільки після ознайомлення зацікавлених суб'єктів із матеріалами справи і дозволу заявлених клопо-тань (ет.ст.218-222 КПК). Аналізуючи законодавство України, наукові праці М.П.Давидова, А.І. Ґалаґана, Д.С.Сусло, І.Либуса, В.О.Коновалової та інших учених, автор доходить висно-вку про те, що для забезпечення дотримання принципу презумпції невинності на завершаль-ному етапі розслідування слідчий зобов'язаний у підсумковому обвинувальному акті чітко обгрунтувати і мотивувати свій висновок про необхідність притягнення особи до криміналь-ної відповідальності. При цьому документ, що розглядається, повинен виражати не просто думку слідчого про винність обвинувачуваного, але і його внутрішнє переконання як резуль-тат оцінки зібраних у справі доказів. Це зводить обвинувальний документ до розряду особли-во відповідальних актів досудового слідства.
Автор, полемізуючії з О.Р.Михайленком, В.С.Зеленецьким і М.С.Строговичем з питан-ня про юридичну природу підсумкового обвинувального документа, підкреслює, що в умовах дії запропонованої ним процедури закінчення досудового слідства він є актом обвинувальної влади.3 цієї позиції він підтримує висловлену в літературі думка про те, що підсумковий до-кумент у справі "...за своєю суттю зовсім не є будь яким висновком - це саме акт, рішення об-винувальної влади" (М.С.Строгович). Він повинен дійсно отримати найменування "обвину-вальний акт", тому що термін "обвинувальний висновок" не в повній мірі відбиває його юри-дичну природу. Використовуючи наукові розробітки в галузі науки лінгвосоціопсихології (Т.М.Дридзе), загальної теорії права (С.І.Вільянський) і теорії кримінального процесу, дисер-тант обгрунтував, що при конструюванні найменування підсумкового обвинувального акта необхідно користуватися термінологію, що вказує на сутність самого процесуального рішен-ня слідчого, яке містить " ...не тільки логічний висновок, але й державно-владне розпоря-дження", приводить у дію правовий примус (С.С.Алєксєєв). У цьому контексті етимологія і юридичне значення слова "акт" найбільш точно визначають суть рішення слідчого при закін-ченні досудового слідства. Зазначена пропозиція обумовлює використання в законодавстві України, що реформується, терміна "обвинувальний акт" для позначення підсумкового обви-нувального документа слідчого. Це передбачає правове коригування тих норм КПК, у яких використовується термін "обвинувальний висновок".
Розкриваючи суспільно-політичне, юридичне, профілактично-виховне й організаційно-технічне значення підсумкового обвинувального акта слідчого, автор обґрунтовує, що для забезпечення реалізації права обвинувачуваного на захист, а також змагальності сторін необ-хідно покласти на слідчого обов'язок вручення обвинувачуваному, його захисникові і закон-ному представникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам копії обвинувального акта не пізніше доби з моменту його складання, відпо-відно, надати їм можливість заявити клопотання по суті складеного підсумкового документа, а також оскаржити його в суді в слідчого судді. Це обумовлює правове коригування ст.223, а також скасування ч.І ст.254 КПК.
Підсумковий обвинувальний документ, будучи процесуальним актом досудового слідс-тва, повинен відповідати і вимогам, що ставляться до нього, питання про які розглянуте в те-орії кримінального процесу досить докладно. У цьому контексті автор аргументовано пока-зує, що обвинувальний акт повинен бути законним, обгрунтованим, мотивованим,, своєчас-ним і справедливим. Більше того, він повинен відповідати вимогам всебічності, повноти й об'єктивності, а з позиції мови і стилю повинен бути визначеним, грамотним, логічним і від-бивати високу культуру оформлення.
Підводячи підсумки дослідження, автор формулює поняття обвинувального акта.
У підрозділі 2.2. "Структура і зміст обвинувального акта" зазначається, що питання про структуру обвинувального акта в теорії кримінального процесу е дискусійним. КПК ха-рактеризує 'й у найзагальнішому вигляді, виділяючи дві частини - описову і резолютивну (ч.іст.223). Водночас у літературі були висловлені пропозиції про виділення в обвинувально-му акті вступної (С.К.Пітерцев, В.М.Биков, В.М.Тертишник та інш.) і заключної (Л.А.Маріупольский, В.Ф.Статкує, В.С.Тульчина) частин.
Автор вважає, що обвинувальний акт складається з вступної, описової, резолютивної і заключної частин. По-перше, цьому документу, як різновиду процесуального рішення пови-нні бути притамані властивості його структурної організації, яка включає поряд з описово-мотивуючою і резолютивною частинами, також і вступну. По-друге, із позиції інформаційно-цільового аналізу, активно використовуваного в лінгвосоціопсихології, текст будь-якого про-цесуального документа має ієрархічну струк-'О'РУї утворену нерівнозначними смисловими блоками, складеними з мовних засобів, котрі передають його зміст. Проведений у цьому кон-тексті аналіз ч.б ст.223 і ст.224 КПК, а також практики складання обвинувального акта до-зволив виділити в ньому елементи (підпис слідчого, місце і час складання , а також додатки), що виконують у тексті документа інші комунікативні функції, чим елементи, об'єднані в ре-золютивну частину (ч.5 ст.223 КПК). Ці елементи утворять самостійний інформаційний блок документа, що завершує його смислову структуру. Це визначає їх об'єднання в самостійну - заключну частину, котру необхідно виділяти в тексті обвинувального акта.
На основі запропонованої процедури закінчення досудового слідства, аналіза чинного закону і наукових розробіток, а також узагальнення передового слідчого досвіду автор обгру-нтував, що з позиції виконання принципів уніфікації ділового писемного мовлення виділені ним частини обвинувального акта повинні характеризуватися наступним.
Вступна частина містить вихідну інформацію, необхідну для правильного сприйняття всього документа. Вона складається із заголовка документа, що включає його найменування, номер кримінальної справи, прізвище й ініціали обвинувачуваного (обвинувачуваних), кри-мінальний закон, за яким кваліфіковано інкримінований обвинувачуваному (кожному з обви-нувачуваних) злочин; дати, приводу і підстави до порушення кримінальної справи, спеціаль-ного звання, прізвища й ініціалів особи, яка порушила кримінальну справу, злочини, перед-баченої КК, за ознаками якого вона порушена; даних про рух кримінальної справи. Автор розкриває смислові і стилістичні особливості Ті тексту і пропонує варіант заголовка обвину-вального акта.
Описова частина є центральним і найбільш складним розділом обвинувального акта, у якому повинні бути відбиті всі обставини, що складають предмет доведення (ст.64 КПК). Во-на містить у собі такі підрозділи: преамбула; сутність справи; особистість обвинувачуваного у справі; відомості про потерпілого, цивільний позов, заходах щодо забезпечення відшкоду-вання матеріальних збитків і можливої конфіскації майна; причини й умови, що сприяли ско-єнню злочину, і заходи щодо їх усунення; відомості про рух матеріалів кримінальної справи. Зміст цих елементів розкривається з позиції їх відповідності конституційним і спеціальним принципам кримінального процесу.
У резолютивній частині сформульований головний висновок слідчого. Вона містить ві-домості про особистість обвинувачуваного, юридичне формулювання пред'явленого обвину-вачення з обов'язковою вказівкою конкретних статей КК, за якими злочини кваліфіковані і формулювання рішення слідчого про направлення кримінальної справи до суду. Автор об-грунтовано пропонує відбивати в цій частині лише основні біографічні дані обвинувачувано-го, а також не включати до юридичного формулювання обвинувачення фабулу злочину, як це практикується у слідчій практиці.
Заключна частина повинна включати перелік членів слідчо-оперативної групи, якщо вона була створена в ході розслідування; місце і час складання документа; підпис особи, яка його склала, а також додатки. Пропонується розширити практику додатка до обвинувального акта та іншої, не передбаченої законом інформації, що полегшує ознайомлення з матеріалами справи або сприйняття змісту підсумкового документа. Реалізувати зазначену пропозицію необхідно шляхом введення до ст.224 КПК частини другий відповідного змісту.
На основі отриманих результатів дослідження, автор пропонує принципово нову редак-цію ст.223 КПК.
У підрозділі 2.3."Практичні рекомендації щодо складання обвинувального акта" доводиться, що складання обвинувального акта необхідно починати задові о до закінчення розслідування з проведення відповідної підготовчої роботи як невід'ємного елемента техніки планування розслідування. Автор вважає, що, з огляду на особливості форми й змісту обви-нувального акта, механізму його прийняття, принципи і структуру планування з позиції пси-хології праці, а також основні типові документовані операції процесу керування, вона пови-нна включати: 1) накопичення і класифікацію інформації, яка е доказом у справі на основі бази даних, необхідних для планування розслідування і складання обвинувального акта; 2) систематизацію матеріалів кримінальної справи; 3) розробку плану обвинувального акта.
У роботі рекомендуються передові методи накопичення, збереження, вилучення і іру-пування за визначеними ознаками інформації у справі, основані на широкому використанні можливостей ПЕОМ. Автор підкреслює, що розроблена ним форма обвинувального акта, відповідаючи вимогам уніфікації мови і стилю офіційних документів, розвиває стандартизо-ваний стиль викладу його тексту з використанням машинного опрацювання. У цьому кон-тексті визначається приблизна мета програм, котрі можуть складати програмне забезпечення такої автоматизованої системи.
Особливості систематизації матеріалів кримінальної справи досліджуються на основі відомих теорій і практиці способів розміщення документів слідчого провадження (хронологі-чного, тематичного, за особами і змішаного). Пропонуються варіанти оптимального розмі-щення матеріалів кримінальної справи.
На думку автора, відповідно до загальної техніки планування розслідування необхідно складати письмовий план обвинувального акта, обов'язкової форми котрого не повинно існу-вати. У цьому зв'язку він пропонує приблизну форму плану обвинувального акта, що відбиває структуру документа, що позначає основні елементи його змісту, способи і терміни їхнього викладу (і перекладу), а також осіб, відповідальних за їх підготовку (при груповому методі розслідування).
Аналізуючи слідчу практику та спеціальну літературу, дисертант рекомендує раціональні прийоми написання тексту обвинувального акта, основані на особливостях органі-зації індивідуального і групового методів розслідування злочинів, на використанні слідчим ПЕОМ, а також стійких словесних конструкцій, наявних у законах і під-законних актах, і ви-роблених тривалою юридичною практикою.
У висновках у концентрованому вигляді підводяться підсумки дослідження загальнотеоретичних і практичних проблем етапу закінчення досудового слідства, а також сфо-рмулював конкретні пропозиції щодо реформування досліджуваного інституту в сучасних умовах формування демократичних основ української держави. Ці пропозиції, спрямовані на посилення змагальних основ кримінального процесу і підвищення процесуальних гарантій у законодавстві України, що реформується, пов'язані з обгрунтуванням :
• стану досудового слідства у системі кримінально-процесуальної діяльності;
• доцільних форм закінчення досудового слідства;
• необхідності зміни правового положення слідчого, начальника слідчого підрозділу, прокурора і суду;
• створення демократичної процедури закінчення досудоаого слідства;
• оптимальної форми підсумкового обвинувального акта слідчого;
• раціональної методики складання обвинувального акта досудового слідства.
За темою дисертації опубліковані такі роботи автора:
1. Быков В.М., Гришин Ю.А. Обвинительное заключение по групповому уголов-ному делу: Лекция. - Ташкент: Ташкентская высшая школа МВД СССР, 1988. - 35 с. -2,25 п.л.
2. Гришин Ю.А. Проблемы совершенствования методики составления процессу-альньїх актов предварительного расследования //"Человеческий фактор в повышении зффективности деятельности правоохранительных органов". Материалы международной научно-практической конференции. Луганск. 1995. С. 115-118 - 0,25 п.л.
3. Гришин Ю.А., Папу В.В. Система доказательств в обвинительном заключении /"Творческое наследие П.И.Новгородцева (к 130-летию со дня рождения) и актуальные про-блемы построения правового государства в Украине" . Материалы межвузовской научно-практической конференции. Луганск. 1996. С.149-153 - 0,25 п.л.
4. Гришин Ю.А. К вопросу о методах усиления ответственности прокуратуры за качест-во следственной работы в условиях судебно-правовой реформи. //Там же. С.174-177 -0,25 п.л.
5. Гришин Ю.А., Чверткин М.И. Расследование деятельности преступных сооб-ществ с участием защитника: Учебн.-практ. пособие. - Луганск: РИО ЛИВД, 1997. -279 с.- 17,5 п.л.
6. Гришин Ю.А., Смитиенко З.Д. Предварительное следствие. Словарь речевых станда-ртов: Учебн.-практ. пособие. - Луганск: РИО ЛИВД, 1997. -72с.- 4,75 п.л.
7. Гришин Ю.А. Из истории развития досудебного расследования в Украине: Учебное пособие. - Луганск: РИО ЛИВД, 1997. - 144 с. - 9,12 п.л.
8. Гришин Ю.А. Актуальные проблеми института соучастия и составления обви-нительного заключения по уголовным делам о деятельности преступных сообществ //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ № 1 - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1997. -С.163-171 -0,5 п.л.
9. Гришин Ю.А. К вопросу о принципе процессуальной самостоятельности и ответственности следователя //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ № 3. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1998. - С.133-143 - 0,5 п.л.
10. Гришин Ю.А. О структуре обвинительного заключения //Вісник Луганського інсти-туту внутрішніх справ № 4. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1998. - С.138-143 - 0.5 п.л.
1!. Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинитель-ного заключения: проблеми и пута реформирования: Монография. - Луганск: РИО ЛИВД.1999.-252 с. - 15,75 п.л.
12. Гришин Ю.А. Курочка Н.И. К вопросу о методико составления обвинительного за-ключения по уголовному делу //"Актуальные проблемы борьбы с преступно-стью". Материа-лы научно-практической конференции МАУП (Луганский филиал), 15-16 июня 1999 г. - .Луганск:: 000 "Знання", 1999. С.76-93 - 0,6 п.л.

АНОТАЦІЯ
Гришин Ю.0. Закінчення досудового слідства із складанням обвинувального акта.- Руко-пис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. Національная юридична ака-демія України имені Ярослава Мудрого. Харків, 2000.
Досліджується комплекс теоретичних і практичних проблем реформування етапу закінчення досудового слідства із складанням обвинувального акта слідчого в умовах посилення змагальних засад кримінального процесу та підвищення процесуальних гарантій. Пропонуються напрацьовані на цій основі рекомендації, спрямовані на вдосконалення форми обвинувального акта, а також ме-тодики його складання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: досудове слідство, змагальність, слідчий, обвинувальний акт.

АННОТАЦИЯ
Гришин Ю.А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного акта. - Ру-копись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по спе-циальности 12.00.09 - уголовный процесе и криминалистика; судебная зкспертиза. На-циональная юридичес-кая академия Украини имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2000.
Исследуется комплекс теоретических и практических проблем реформирования зтапа оконча-ния досудебного следствия с составлением обвинительного акта следователя в условиях усиления состязательных начал уголовного процесса и повышения процессуальных гарантий.
Основная цель исследования - разработка концептуальних основ реформирования зтапа окон-чания досудебного следствия, определение и конкретизация его оптимальной конструкции с пози-ции усиления состязательньїх начал уголовного процесса и повишения зффективности процессуа-льньїх гарантий, а также наработка на зтой основе рекомендаций, направленных на совершенство-вание структури, содержания и методики составления итогового обвинительного документа по де-лу. Для ее достижения в диссертации предпринята попытка комплексного исследования проблем окончания досудебного следствия с позиции конституционного принципа разделения властей в уголовном судопроизводстве. При этом учитывался международный опыт по вопросу разработки европейской модели уголовного судопроизводства. Проведенное исследо-вание дает возможность научного обоснования оптимальной конструкции завершаю-щего зтапа досудебного следствия, а также механизма зффективных процессуальных гарантий защиты конституционних прав и свобод граждан в условиях зарождающихся демократических основ украинского государства и интерна-ционализации мирового сообщества. Представляется научной новеллой и результаты исследова-ния автором вопросов, связанных с разработкой структуры, содержания й рациональных способов составления итогового обвинительного акта досудебного следствия.
Диссертация состоит из вступления, двух разделов и трех подразделов.
Во вступлении обосновывается выбор темы исследования, обозначаются его цели и задачи, характеризуется новизна полученных результатов и их практическое значение, сформулированы основные положення, которые выносятся на защиту, приводятся данные об апробации результатов диссертационной работм.
Первый раздел "Понятие досудебного следствия" состоит из трех подразделов. В подразделе 1.1 "Формы окончания досудебного следствия" автор обосновывает необ-ходимость развития сос-тязательных начал отечественного досудебного следствия и целесообразные формы его окончания в реформируемом законодательстве Украины. В подразделе 1.2 "Правовой статус властно-распорядительных субъектов, принимающих решения об окончании досудебного следствия" им анализируются законодательные, теоретические й практические аспекты правового статуса следо-вателя, начальника следственного подразделения, прокурора и суда с позиции соответствия про-цессуаль-ных полномочий указанных субъектов конституционным состязательным основам уголо-вного процесса. В подразделе 1.3 "Общая характеристика процессуальных реше-ний об окончании досудебного следствия" диссертант исследует соответствие процес-суального порядка окончания досудебного следствия конституционным принципам уголовного судопроизводства.
Второй подраздел "Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного акта" состоит из трех подразделов. В подразделе 2.1 "Понятие, значение и требования, предьявляемые к обвинительному акту" рассматривается правовая сущность итогового обвинительного документа применительно к преддоженной диссертантом процедуре окончания досудебного следствия. В по-дразделе 2.2 "Структура и содержание обвинительного акта" раскрываются теоретические й прак-тические проблеми формы итогового обвинительного документа по уголовному делу. В подразде-ле 2.3 "Рекомендации по составлению обвинительного акта" рассматриваются вопросы, связанные с разработкой рациональной методики составления обвинительного акта.
В выводах в концентрированном виде подводятся итоги исследования общетео-ретических и практических проблем зтапа окончания досудебного следствия, а также формулируются конкрет-ные преддожения по реформированию исследуемого института современных условиях формиро-вания демократических основ украинского государства и интернационализации мирового сообще-ства.
Сформулированньїе автором выводы и предложения можно использовать при совершенство-вании уголовно-процессуального законодательства, а также следственной, прокурорской и судеб-ной практике. Законодательная реализация результатов исследования может способствовать уси-лению состязательніх начал уголовного процесса Украины, созданию демократичной следствен-ной структури и соответствующей ей коиструкции окончания досудебного следствия, а также ра-сиїирению процессуальных гарантий защиты конституционных прав и свобод граждан. Предло-женные диссертантом концептуальные основы реформирования стадии досудебного расследова-ния могут быть так же использованы в работе по созданию нового украинского Уголовно-процессуального кодекса.
КЛЮЧЕВЬІЕ СЛОВА: досудебное следствие, состязательпость, следователь, об-винительный акт.

SUMMARY
Grishin Y. A. Completion of a pre-trial investigation with formation of a accusatory act. – Manu-script.
Thesis for awarding the degree of the Candidate of Law in Specialiti 12.00.09 – criminal procedure and criminalistics; forensic expertise. National law academy of Ukraine named after Yaroslav Mudryi. Kharkiv, 2000.
It is researched the complex of theoretical and practical problems of reforming of the stage of com-pletion of a pre-trial investigation with formation of an accusatory act under condition of intensification of competition of criminal process and increase of procedural guarantees. It is proposed produced on that basis recommendations that is purposeful to improve forms of an accusatory act and also methodic of its formation.
KEY WORDS: pre-trial investigation, controversy, investigator, accusatory act.,

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking