Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Закон у системі нормативно-правових актів України

 

ДУТКА ГАЛИНА ІВАНІВНА

ЗАКОН У СИСТЕМІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ 2003


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник Козюбра Микола Іванович,
доктор юридичних наук, професор (Київський національний
університет імені Тараса Шевченка)
Офіційні опоненти

Цвік Марк Веніамінович, доктор юридичних наук, професор
(Харківська юридична академія України імені Ярослава Мудрого)

 

Євграфов Павло Борисович, кандидат юридичних наук, доцент
(Конституційний Суд України)

 

Провідна установа
Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

 

 

 

Захист відбудеться 26 вересня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26. 001.04. по захисту дисертацій при
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
01017, м. Київ – 1, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.

 

 

Автореферат розісланий 18 серпня 2003р.

 

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н. Г. Шукліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається значенням, яке надається закону в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.
Провідна роль у створенні ефективної правової системи належить органам державної влади, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності з загальнолюдськими цінностями з урахуванням історичної й національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роботу, ухваливши після прийняття Конституції України близько півтори тисячі законів. Та все ж питома вага підзаконних нормативних актів, особливо відомчого характеру, в системі нормативно-правового регулювання все ще залишається домінуючою. Їх недосконалість і неузгодженість, а нерідко й очевидна невідповідність законам, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує ефективність нормативно-правового регулювання, послаблює режим законності та рівень правопорядку в країні, перешкоджає реалізації прав і свобод людини й громадянина.
У зв’язку з цим актуальним є подальший пошук шляхів підвищення ролі закону як у системі нормативно-правових актів, так і у всій правовій системі України. Саме закон має стати її системостворюючим фактором, виконувати роль гаранта справедливості й упорядкованості прав і свобод людини й громадянина.
Питання, пов’язані з аналізом місця закону в ієрархії нормативних актів не належать до числа обійдених увагою юридичною наукою. Проте переважна більшість праць, присвячених цим питанням, опублікована ще в радянський період нашої історії. Чимало теоретичних положень, сформульованих у той час, не втратили свого значення й понині. Проте сама проблема місця й ролі закону в ієрархічній структурі нормативних актів потребує переосмислення під кутом зору тих змін, які відбулися в правовій системі України за роки її незалежності, і насамперед - положень чинної Конституції. Це стосується, зокрема, таких питань як предмет закону, його співвідношення зі спорідненими поняттями “законодавчий акт”, “законодавство”, взаємозв'язок принципів верховенства закону і верховенства права, види законів, колізій між ними та їх причини, шляхи й способи їх розв’язання тощо.
Певні завдання в досліджуваній сфері постають також у зв’язку з активізацією взаємодії міжнародної й національної правових систем. Питання про співвідношення міжнародного й внутрішнього права, зокрема норм міжнародних договорів і норм закону та забезпечення їх гармонізації, набувають сьогодні принципово важливого практичного значення для розвитку правової системи України.
Теоретичною основою дослідження були фундаментальні теоретичні роботи вітчизняних і зарубіжних авторів. У роботі використані наукові праці дореволюційних теоретиків права, зокрема: М.Капустіна, М.Коркунова, А.Лопухіна, М.Лазаревського, Є.Спекторського і інших авторів.
Питанням теорії юридичного закону, класифікації законів, колізій в системі законодавства присвячені роботи вчених радянської доби, а саме: С.Алексєєва, І.Воронкової, А.Гузнова, С.Зівса, Р.Лівшица, О.Лук’янової, А.Міцкевича, Л.Морозової, Є.Назаренко, П.Недбайла, В.Нерсесянца, І.Самощенка, М.Сільченка, Ю.Тіхомірова, Л.Юзькова та інших.
Певні аспекти теорії закону, в тому числі правового законодавства України, питання делегованого законодавства в своїх працях аналізували сучасні вітчизняні дослідники: С.Бобровник, М.Воронов, А.Грищенко, Ю.Грошовий, П.Євграфов, А.Заєць, М.Козюбра, А.Колодій, В.Котюк, Л.Кривенко, О.Лисенкова, О.Мурашин, А.Олійник, Н.Онищенко, В.Опришко, В.Петришин, С.Погребняк, І.Процюк, П.Рабінович, М.Сірий, В.Стретович, В.Тацій, М.Цвік, В.Шаповал, С.Шевчук, Ю.Шемшученко, В.Щебельський та інші.
Деяким проблемам законотворчого процесу, значення, місця і ролі законодавства в політичному і економічному житті держави і суспільства були присвячені роботи зарубіжних авторів: С.Алексєєва, М.Власенка, Л.Дюгі, Г.Еллінека, В.Лазарева, А. Малька, М.Марченка, М.Матузова, А.Піголкіна, С.Полєніної, Л.Фуллера, Ф.Сулейманова, В.Тіхомірова, В.Хропанюка та інших.
Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу дослідження складають: Конституція та закони України, міжнародні договори України, підзаконні акти. Емпіричну базу дослідження складають: практика застосування Конституції та законів України, рішення Конституційного Суду України, періодичні видання, довідникова література.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в рамках Комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення в Україні” за темою 01 БФ 042-01 “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні”.
Вона відповідає також підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування місця та ролі закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.
Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідних завдань, основними з яких є:
- дослідити зміну уявлень про закон та його роль у правовій системі в умовах розподілу влади та дії принципу верховенства права;
- уточнити у зв’язку з цим визначення загального поняття закону, розкрити його співвідношення із суміжними поняттями – “законодавство” і “законодавчий акт”;
- проаналізувати існуючі в літературі підходи до визначення критеріїв правового закону та запропонувати власне їх бачення;
- з’ясувати зміст принципу верховенства закону в умовах дії принципу верховенства права;
- спираючись на досягнення загальнотеоретичної правової думки та положення Конституції України , уточнити предмет закону та визначити його межі;
- окреслити напрями вдосконалення законотворчої діяльності та підвищення якості законів;
- проаналізувати існуючі в літературі критерії класифікації законів та визначити шляхи подальшого можливого розширення видів законів у правовій системі України;
- розкрити поняття і причини колізій у законах у сучасних умовах та намітити шляхи їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є закон як провідне джерело права України.
Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування й розвитку закону в системі нормативно-правових актів України в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави.
Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу місця й ролі закону в системі нормативно-правових актів України. Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони та категорії діалектики. Системний метод застосовувався, зокрема, при аналізі понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт” і полягав у залученні категоріального апарату теорії систем. Герменевтичний метод використовувався для з’ясування смислу нормативно-правових актів, історико-правовий – при зверненні до генезису предмету дослідження. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання, пов’язані з видами законів та їх місцем у правовій системі, в конституціях зарубіжних держав, а також проблеми делегування законодавчих повноважень у сучасних демократичних країнах. На підставі методу прогнозування формулювалися пропозиції щодо вдосконалення законодавчої діяльності в Україні. Широке застосування у роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. Дисертант прагнула вести дослідження, спираючись на принцип верховенства права, що втілюється, насамперед, у принципі верховенства Конституції, закріпленому нею пріоритеті невід’ємних та невідчужуваних прав і свобод людини, а також верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів, через розгляд проблемних питань у світлі сучасного політико-правового мислення з метою сприяння побудові правової системи України на демократичних засадах.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійною, завершеною працею, першим в незалежній Україні загальнотеоретичним дослідженням предмета закону в контексті чинної Конституції України, його місця й ролі в системі нормативно-правових актів України, видів законів та критеріїв їх класифікації, а також причин колізій законів та шляхів і способів їх розв’язання.
Елементи наукової новизни притаманні, на думку здобувача, наступним положенням і висновкам дисертації:
1. Положення про співвідношення поняття закону як нормативного акта, прийнятого в особливому порядку парламентом – Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, що має вищу юридичну силу щодо всіх інших (окрім Конституції) нормативних актів, з поняттями “законодавчий акт” та “законодавство”:
- поняттям “законодавчі акти” поряд із законами охоплюються нормативні акти, прийняті в порядку делегованої законотворчості, тобто на основі спеціального уповноваження Конституцією та законами України чітко визначених державних органів видавати нормативні акти, які мають спільні з законом ознаки за предметом регулювання, порядком внесення змін та юридичною силою (Декрети Кабінету Міністрів України видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року) або ж за предметом регулювання та особливостями порядку наступного законодавчого урегулювання (Укази Президента України, видані на підставі пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України 1996 року);
- поняття “законодавство” вживається як у юридичній теорії, так і в правотворчій практиці, у тому числі у Конституції України, у різних значеннях, найпоширенішим серед яких є розуміння законодавства як сукупності всіх нормативних актів держави;
- висновок про те, що найбільш науково коректним є розуміння законодавства виключно як системи законів, проте практична реалізація такого розуміння можлива лише після внесення змін до Конституції України.
2. Положення щодо предмета закону та його меж:
- предметом законодавчого регулювання є всі сфери суспільних відносин, які об’єктивно потребують правового регулювання, що обумовлюється особливою природою суб’єктів прийняття закону як носіїв народного суверенітету. Проте така універсальність предмета закону не означає його безмежності;
- межі предмета закону поряд з об’єктивними чинниками, зокрема специфікою сфер законодавчого регулювання, визначаються також компетенцією Верховної Ради України, яка за чинною Конституцією є відносно обмеженою;
- висновок про те, що шляхом прийняття закону Верховна Рада України не може втручатися у визначені Конституцією України виключні повноваження органів виконавчої і судової влади та органів місцевого самоврядування.
3. Положення про співвідношення принципів “верховенство права” і “верховенство закону”:
- принцип верховенства права означає визнання прав людини вищою соціальною цінністю та надання їм загальнорегулятивного значення. Він включає, насамперед, верховенство Конституції, що закріплює і гарантує визнаний міжнародним співтовариством каталог прав людини, а також дотримання конституційної вимоги про правовий характер законів, найбільш предметним критерієм якого є невідчужувані права людини;
- висновок про те, що однією з необхідних умов забезпечення принципу верховенства права є дотримання ієрархії нормативних актів, що передбачає, зокрема, верховенство в ній правового закону.
4. Положення про необхідність запровадження з цією метою більш чіткої градації самих законів:
обгрунтування доцільності виділення в їх структурі поряд з конституційними законами, якими вносяться зміни до Конституції, окремого виду органічних законів як таких, що розвивають найсуттєвіші положення Конституції і на які містяться посилання в її тексті, кодифікаційних законів (кодексів) та звичайних законів; уточнення у зв’язку з цим конституційної процедури їх прийняття відповідно кваліфікованою (конституційні закони у визначених Основним законом випадках), абсолютною (органічні закони і кодекси) та простою (звичайні закони) більшістю голосів;
- пропозиція про закріплення в Конституції України спеціального положення про непоширення на конституційні закони права вето Президента України.
5. Положення про особливості колізій законів як різновиду юридичних колізій, об’єктивні і суб’єктивні причини їх виникнення, шляхи і способи розв’язання: запобігання (застосовуються на стадії підготовки, прийняття і введення в дію законів), усунення (повне зняття колізій в процесі законодавчої діяльності), подолання (переборення колізій в процесі застосування законів без остаточного зняття суперечностей між ними);
пропозиція про доцільність законодавчого закріплення колізійних норм, якими встановлювалися б правила подолання колізій між загальними, спеціальними і допоміжними законами (зокрема Законом України про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим).
Теоретичне та практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження спрямовані на поглиблення знань про предмет закону, правовий закон, види законів та критерії їх класифікації, співвідношення законів та інших нормативних актів, делегування законодавчих повноважень, колізії у законах, їх причини, шляхи розв’язання. Висновки й рекомендації, що містяться у дисертації, можуть бути використані вченими, представниками органів законодавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування, особами, які займаються юридичною практикою, для удосконалення законодавства, його гармонізації з міжнародним правом, для поліпшення якості законодавчої та правозастосовчої діяльності. Теоретичні положення дисертації можуть сприяти удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів теорії держави і права, конституційного права, інших галузевих навчальних дисциплін, а також при підготовці відповідних навчальних видань.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.Основні положення дисертації обговорювались на наукових конференціях молодих вчених Київського національного торговельно-економічного університету, студентсько-викладацьких конференціях Коломийського економіко-правового коледжу. Окремі результати дослідження використовувались автором у навчальному процесі при проведенні занять із теорії держави і права та конституційного права України, при складанні методичних матеріалів згаданих вище курсів.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4-х статтях, які містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, об’єкта й предмета дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків (обсяг 185 с.) та переліку використаних джерел ( 234 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається предмет та об’єкт, мета та завдання дослідження, характеризуються його методологічна, теоретична та емпірична бази, формулюються основні положення і висновки, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається практичне значення роботи, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та їх публікації.
Розділ 1 ”Проблеми поняття та якості закону” складається із шести підрозділів.
Підрозділ 1. 1. присвячений дослідженню еволюції поглядів на поняття закону впродовж історичного розвитку суспільства. У ньому показується, що перш ніж дійти до узагальненого усвідомлення законів, що управляють розвитком суспільства й природи, людина навчилась сприймати закон більш вузько – як певне правило поведінки людей у суспільстві, встановлене чиєюсь свідомою волею чи як повторюваність явищ природи.
У більш пізній період еволюція закону призводить до того, що це поняття пов’язується з актами представницького органу законодавчої влади. Держава, таким чином, стає не тільки охоронцем права, а й активним його творцем. У зв'язку з цим виникає проблема співвідношення права і закону, яка залишається актуальною до цього часу. Поділяючи аргументи щодо того, що поняття "право" і "закон" не співпадають, не є однопорядковими категоріями, що закони держави не завжди відображають об'єктивний хід розвитку економічних, політичних та інших суспільних відносин, здобувач, разом з тим, вважає, що ці поняття не слід протиставляти. Закон, в силу притаманних йому властивостей, є однією з найдосконаліших і найефективніших форм виразу права, без якої уявити сучасне право неможливо.
У підрозділі 1. 2. аналізується співвідношення понять "закон", "законодавство", "законодавчий акт". Найбільш науково коректним, на думку автора, є розуміння законодавства як сукупності законів. Проте таке розуміння можливе нині виключно на рівні теорії, оскільки практично терміном "законодавство" охоплюються, у тому числі Конституцією України, як закони, так і засновані на них підзаконні нормативні акти.
У дисертації обгрунтовується думка, що надто широке трактування терміну "закон" як сукупності всіх нормативних актів призводить до розмивання закону в масиві підзаконних актів і не сприяє утвердженню його верховенства.
Перехід до вузького розуміння поняття "законодавство" необхідно розпочинати з внесення відповідних змін до Конституції України, які б усунули існуючу в ній нині термінологічну неоднозначність.
У завершальній частині підрозділу обгрунтовується правомірність вживання поряд із поняттям "закон" і "законодавство" також поняття "законодавчий акт", яким, окрім законів, охоплюються акти делегованої законотворчості, зокрема декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України з економічних питань, виданих ним відповідно до п. 4 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України.
Підрозділ 1. 3. присвячений з'ясуванню співвідношення права і закону та критеріїв його правовості. Проаналізувавши існуючі в літературі підходи до вироблення об'єктивних підстав для віднесення одних законів до категорії правових, а інших - до категорії неправових, здобувач приєднується до думки, що найбільш предметним критерієм правового характеру законів є невід'ємні, невідчужувані права людини. Права людини є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватись всупереч закону, якщо закон суперечить фундаментальним правам людини: не відображає природно-правові засади; не відповідає загальновизнаним міжнародно-правовим принципам і нормам про права людини й громадянина; прийнятий нелегітимним органом державної влади тощо.
Реальне життя правового закону можливе лише в умовах правової держави.
У підрозділі 1. 4. розкривається системостворююча і стабілізуюча роль закону в правовій системі, що дає можливість повніше розкрити його властивості, виявити його прямі і зворотні зв’язки з іншими елементами правової системи, перш за все, з іншими нормативно-правовими актами. Природу цих зв’язків неможливо зрозуміти без аналізу принципу верховенства закону. Даний принцип має велике соціально-політичне значення, відбиваючи природу демократичного устрою й верховенство представницьких органів.
Звертається увага на те, що хоч в Конституції України офіційно закріплено принцип верховенства права, а не верховенства закону, їх не слід протиставляти один одному, як це іноді має місце в літературі.
Розгляд принципу верховенства права поза верховенством Конституції й законів – це шлях до беззаконня й уседозволеності, а визнання тільки принципу верховенства закону поза системним розумінням принципу верховенства права – шлях до прийняття несправедливих, недемократичних, неправових законів та інших нормативно-правових актів. Отже, принцип верховенства закону зберігає своє значення і сьогодні, більш того, він є однією із засад конституційного ладу, підтвердженням чому можуть служити цілий ряд положень Конституції України.
У підрозділі 1. 5. основна увага зосереджена на дослідженні такого досить складного і дискусійного питання як предмет закону.
Аналіз теоретичної літератури, Конституції України, законотворчої практики та практики Конституційного Суду України дає підстави констатувати, що законодавчим регулюванням мають охоплюватися всі сфери суспільних відносин, що потребують правового регулювання. Проте це не означає, що предмет регулювання законом в цих сферах не має меж, як це за старою радянською традицією нерідко вважається в літературі.
Відповідно до чинної Конституції України, регулювання законом в одних випадках (їх більшість) здійснюється в повному обсязі, що виключає будь-яке підзаконне регулювання, в інших же випадках – до предмета закону віднесено тільки визначення засад регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Конкретизація цих засад складає предмет регулювання підзаконних нормативно-правових актів або ж актів об'єднань громадян. Втручання Верховної Ради України шляхом прийняття закону в компетенцію інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, як і об'єднань громадян, не допускається. Це, на думку здобувача, цілком узгоджується з принципом розподілу влади та автономності, відносної незалежності об'єднань громадян від держави в умовах громадянського суспільства.
Підрозділ 1. 6. присвячений проблемам якості закону, тобто сукупності необхідних ознак, властивих йому як ефективно діючому регулятору суспільних відносин.
У сучасній науці поки що не сформувалось єдиного розуміння якості законів, хоча з цих питань існують розробки як вітчизняних, так і зарубіжних вчених.
Шляхи підвищення якості закону знаходяться в політичній, соціальній і юридичній площинах. При цьому соціальна характеристика якості закону охоплює два моменти: ступінь адекватності відображення в законі процесів, що відбуваються в суспільстві й точність прогнозування цих процесів на майбутнє, а також можливих шляхів розвитку суспільства і нерозривно зв’язаного з цим вибору оптимальних шляхів їх видозміни в бажаному напрямку за допомогою права. Політична характеристика якості закону – це ступінь відповідності вибраних законодавцем варіантів регламентації відповідної сфери суспільних відносин і загальної спрямованості розвитку правової системи вимогам законодавчої політики й завданням суспільного розвитку на ту чи іншу перспективу. Правова характеристика якості закону включає як правовий характер його змісту, так і його відповідність певним техніко-юридичним критеріям, система яких охоплює три види аспектів: власне юридичні (нормативність, загальнообов'язковість, повнота, конкретність законодавчого регулювання), мовні (простота, стислість, ясність, точність), логічні (визначеність, послідовність, несуперечливість). Втілення в законі названих критеріїв забезпечується застосуванням розвинутої сукупності вимог, які складають законодавчу техніку.
Якість закону, на погляд здобувача, є важливою частиною самого закону, а не явищ, що лежать поза ним.
У розділі ІІ “Класифікація законів”, що складається з трьох підрозділів, аналізуються критерії класифікації законів та їх види.
Підрозділ 2. 1. присвячений критеріям класифікації законів, що має не тільки пізнавальне, а й важливе практичне значення.
Як свідчить досвід, зокрема вітчизняний, недостатня розробка питання про види законів негативно позначається на практиці їх прийняття та дії, співвідношенні законів між собою, а також законів із підзаконними актами. Це, в свою чергу, ускладнює реалізацію принципу верховенства закону в системі нормативних актів.
В Україні проблема класифікації законів може розглядатися поки що тільки на доктринальному рівні, оскільки чинна Конституція України, як і Конституція УРСР, не дає належних підстав для запровадження ієрархічної системи законів, окрім конституційних та звичайних. Намагання сконструювати таку систему в законах про законодавчу діяльність чи про нормативні акти без внесення відповідних змін до Конституції України є безпідставним. Разом з тим, це зовсім не означає, що необхідність теоретичної розробки таких критеріїв втрачає актуальність.
У дисертації аналізуються різноманітні критерії класифікації законів, з-поміж яких виділяється найважливіший – їх юридична сила. Ця ознака дозволяє провести як зовнішню, так і внутрішню розмежувальну лінію законів між собою та з іншими нормативно-правовими актами. З цієї точки зору розрізняють три основні групи законів у якості своєрідних підсистем: конституції, конституційні закони, звичайні закони.
Нормативна характеристика цих законів дається, перш за все, в конституціях, як це робиться в більшості зарубіжних держав. Вони містять концентровані оцінки природи й видів законів, кола відносин, що ними регулюються, визначають порядок прийняття законів, їх співвідношення з іншими нормативними актами. Нагромаджений зарубіжний конституційний досвід градації законів є, на думку здобувача, небезкорисним для України.
Підрозділ 2. 2. присвячений характеристиці видів законів. Провідне місце в системі законів та інших нормативних актів займає Конституція України. Як Основний Закон вона має найвищу юридичну силу.
Важливим засобом регулювання конституційно-правових відносин є конституційні закони. У дисертації аналізуються різні позиції щодо розуміння конституційних законів. Проте більшість з них, хоч мають під собою певні наукові підстави, залишаються проблематичними, оскільки за Конституцією України конституційний закон – це фактично закон, яким вносяться зміни до Конституції. Після набуття ним чинності, він не має самостійного значення, стаючи складовою частиною Конституції України. Тому здобувач вважає, що порядок оприлюднення такого закону має відрізнятися від порядку оприлюднення звичайних законів, а право президентського вето до нього не може бути застосоване.
Одним з особливих видів законів може розглядатися так званий органічний закон. На відміну від ряду зарубіжних країн, де статус органічних законів визнаний на конституційному рівні, Конституція України не оперує таким поняттям. Тому ставлення до органічних законів, визначення їх призначення, сутності, предмета й порядку прийняття у вітчизняній літературі неоднозначні.
Введення в національне правове поле поняття органічного закону шляхом його законодавчого закріплення навряд чи можливе без внесення відповідних змін до Конституції України. Здобувач вважає, що офіційне закріплення такого виду законів в Конституції України було б доцільним, оскільки це сприяло б поліпшенню законодавчого процесу (усуненню певних проблем в порядку прийняття законів) та більш чіткій ієрархієзації законів. Органічними законами, на його думку, мали б визнаватися закони, які органічно розвивають засадничі положення Конституції і на які містяться посилання в її тексті. Такі закони мали б прийматися у відмінному від інших законів порядку, що в свою чергу обумовлювало б їх місце в ієрархії законів.
До окремих видів законів слід віднести закони про ратифікацію міжнародних договорів, затвердження Конституції Автономної Республіки Крим, Державного бюджету тощо. Хоч порядок їх прийняття та оприлюднення не відрізняється від порядку прийняття і оприлюднення інших законів (крім конституційцних), видається, що вони все ж мають істотну специфіку. У літературі такі закони нерідко іменують допоміжними, чим, на думку автора, обумовлюється їх зміст.
У підрозділі 2. 3. увагу зосереджено на питаннях делегування законодавчих повноважень. У роботі констатується, що розуміння самого поняття “делегування законодавчих повноважень”, його можливостей і меж у загальнотеоретичному правознавстві далеко неоднозначне. Одні вчені, позитивно оцінюючи як зарубіжну, так і вітчизняну практику делегування законодавчих повноважень, вважають його необхідним не тільки в сучасний перехідний період нашої історії, а й в майбутньому, оскільки таке делегування сприяє більшій гнучкості регулювання і швидкості вирішення правових питань, хоч при цьому підкреслюють, що делегування законодавчих повноважень має здійснюватись не з усіх питань, що складають предмет закону. Інші автори до делегування законодавчих повноважень взагалі ставляться негативно, оскільки воно, на їх думку, не відповідає принципам суверенітету народу та розподілу влади. У дисертації робиться висновок, що практика делегування законодавчих повноважень в Україні здійснювалася в роки незалежності в двох формах: видання Кабінетом Міністрів України декретів відповідно до статті 971 Конституції 1978 року та видання Президентом України указів з економічних питань, не врегульованих законами, відповідно до пункту 4 розділу ХІV “Прикінцеві положення” чинної Конституції України, хоч за своєю юридичною природою вони не зовсім ідентичні. Незважаючи на ряд недоліків названої практики делегування законодавчих повноважень, вона відіграла певну позитивну роль у формуванні правової системи України, прискоривши врегулювання окремих правових питань, обумовлених зміною економічної ситуації та способів правового регулювання.
Розділ ІІІ “Колізії у законах” присвячений дослідженню поняття, причин виникнення, видів та способів розв’язання колізій законів. Він містить чотири підрозділи.
У підрозділі 3. 1. увагу зосереджено на розкритті поняття юридичних колізій та його відмежуванні від інших юридичних явищ. Колізії в законах розглядаються як різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами закону, що регулюють одні і ті ж фактичні відносини. Залежно від причин неузгодженості вони, як і юридичні колізії, поділяються на два основні види: матеріальні і формальні.
Матеріальні колізії в законах пов’язані, насамперед, із таким зовнішнім фактором як динаміка відносин і мають об’єктивну природу.
Формальні колізії – це суперечності в середині системи законів. Вони мають суб’єктивну природу і породжуються внутрішніми збурюваннями.
У підрозділі 3. 2. мова йде про причини виникнення колізій у законах. Вони поділяються на дві великі групи: об'єктивні й суб'єктивні. Під об'єктивними причинами розуміють ті, які не залежать від волі й свідомості законодавця (складність і суперечливість відносин, що підлягають законодавчому регулюванню, наявність законів, прийнятих в умовах різних політичних і економічних систем, динамізм правового регулювання тощо).
Суб'єктивні причини - це ті явища, які зв'язані з волею законодавця. Традиційно, до суб'єктивних факторів, що детермінують виникнення законодавчих колізій, відносять: відсутність планування законотворчої діяльності; недосконалість організаційної роботи в процесі підготовки й прийняття законів; недостатність правових знань; нехтування правилами законодавчої техніки. Сукупність суб'єктивних причин також виступає як об'єктивно необхідна умова існування в системі права різновидності спеціалізованих норм – колізійних.
Підрозділ 3. 3. присвячений видам колізій законів. Автор аналізує різноманітні критерії розподілу колізій у законах. Визнається, що найважливіше значення має розподіл колізій на темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні) і змістовні. Саме ця класифікація дозволяє максимально повно усвідомити властивості й особливості колізій у законах.
У підрозділі 3. 4. розглядаються шляхи і способи розв’язання колізій у законах. Відзначаючи їх різноманітність, автор зупиняється на характеристиці трьох основних груп способів: способів попередження (запобігання), способів подолання й способів усунення колізій. Разом з тим зазначається, що дана класифікація не є абсолютною, оскільки деякі способи можуть одночасно сприяти як попередженню, так і усуненню колізій, або ж як попередженню колізій, так і їх подоланню.
Попередженням колізій у законах можна вважати заходи, що дозволяють запобігти їх появі ще на стадії підготовки, прийняття й введення в дію законів до набуття ними чинності.
Розглядаючи питання про розмежування способів усунення й подолання колізій, автор погоджується з точкою зору С. Погребняка, що ухвалення колізійних норм, тлумачення закону й застосування правоположень є засобами подолання колізій, у той час як нормотворчість – це спосіб їх усунення. Наголошується на особливому значенні для усунення колізій такого способу систематизації законодавства як кодифікація, результатом якої є створення єдиного, логічно цілісного, внутрішньо узгодженого закону – кодексу.
Визнається, що колізійні норми мають перевагу над іншими способами подолання колізій. Колізійні норми є різновидом спеціалізованих правових норм, що встановлюють правила вибору правової норми, яка підлягає застосуванню при наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами права, які закріплені в законах та регулюють однакові фактичні відносини.
Зазначається, що тлумачення може бути засобом подолання колізій у тому випадку, якщо вибір між конфліктуючими нормами неможливо зробити на підставі колізійних норм і правоположень або їх недостатньо.

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки:
1. Закон як нормативний акт пройшов довготривалий шлях свого становлення й розвитку – від його розуміння як певного правила поведінки людей, встановленого чиєюсь свідомою волею, до визнання закону як акта, що приймається органом законодавчої влади (або ж референдумом), регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу. “Закон” потрібно відрізняти від інших споріднених із ним понять – “законодавство” і “законодавчий акт”.
Найбільш науково обґрунтованим є розуміння законодавства як сукупності законів, але таке розуміння можливе нині виключно на теоретичному рівні. Практично ж терміном “законодавство” (у тому числі Конституцією України) охоплюються як закони, так і основані на них підзаконні нормативні акти, а також нормативні акти СРСР, що не втратили чинності.
Поряд із поняттям “закон”, “законодавство” має право на існування також поняття “законодавчий акт”, яким окрім законів охоплюються акти делегованої законотворчості – декрети Кабінету Міністрів України, видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року, та укази Президента України, видані ним у порядку реалізації пункту 4 розділу ХV “Перехідні положення” чинної Конституції України. Незважаючи на їх недоліки та відмінності у природі (зокрема, щодо юридичної сили), ці акти мали певне позитивне значення для становлення правової системи незалежної України, оскільки дозволяли оперативніше реагувати на зміни у сфері економіки, які відбуваються нині в Україні.
2. Не всі закони та інші нормативно-правові акти є правовими за своїм змістом. Найважливішим предметним критерієм правового закону є невід’ємні, невідчужувані права людини. Вони є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватися всупереч закону, якщо він ігнорує, безпідставно обмежує права людини. Реальне життя правового закону можливе лише в умовах правової держави.
3. Гармонійність і цілеспрямованість правової системи досягається завдяки стабілізуючій ролі законів.
Аналіз Конституції дає підстави констатувати, що вона поряд із закріпленням принципу верховенства права послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів. Принцип верховенства закону відбиває корінний принцип демократизму – належність влади народу й здійснення її, насамперед, безпосередньо та через представницькі органи влади.
4. У процесі будівництва незалежної демократичної правової держави в Україні відбулися зміни у сфері й напрямах законодавчого регулювання. Їх аналіз дає підставидля висновку, що предмет регулювання закону не є безмежним. З одного боку, він окреслюється сферою правового регулювання, за межами якої залишаються відносини, основані на нормах моралі, звичаях, традиціях тощо, а з другого – навіть у сфері правового регулювання предмет закону має певні межі, обумовлені принципом розподілу влади (зокрема, визначеною компетенцією Верховної Ради України).
5. Важливою умовою забезпечення пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів є підвищення його якості, тобто ознак, властивих йому як ефективно діючому регулятору суспільних відносин.
Ознаки, які утворюють якість закону, доцільно диференціювати на два види: а) ознаки, що характеризують закон як форму (джерело) права, як нормативно-правовий акт; б) ознаки, властиві нормам права, що утворюють безпосередній зміст закону як регулятора суспільних відносин.
6. Підвищенню ефективності законодавчого регулювання та зміцненню принципу верховенства закону в системі нормативних актів сприяє більш чітка ієрархія законів.
В Україні це питання може розглядатися поки що на доктринальному рівні. Конституційні підстави для виділення окремих видів законів, які розрізняються за юридичною силою, нині відсутні. Тому намагання провести градацію законів шляхом прийняття спеціального закону про закони і законодавчу діяльність (або закону про нормативні акти) не має перспектив, оскільки не узгоджується з Конституцією.
Ієрархічна структура законів можлива тільки після внесення відповідних змін до Конституції України. У зв’язку з цим доцільно конституційно закріпити в якості своєрідних підсистем єдиної системи такі види законів: Основний Закон – Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони. Критеріями їх розмежування мають бути як особливості предмету регулювання (змістовні ознаки) , так і специфіка порядку ухвалення (процедурні ознаки), що у свою чергу зумовлює відмінності в юридичній силі таких законів (формально-юридичні ознаки).
7. Аналіз зарубіжного досвіду, а також, досвіду делегування законодавчих повноважень в Україні, нагромадженого за роки незалежності, дає підстави вважати, що цей інститут (за умови його належної врегульованості ) не може розглядатися як аномалія для демократичної й правової держави.
Незважаючи на ряд недоліків практики делегування законодавчих повноважень, що мала місце в Україні в 1993-2001 роках, вона відіграла певну позитивну роль у формуванні правової системи України перехідного періоду, надавши їй більшого динамізму та прискоривши врегулювання певних правових питань, зумовлених зміною економічної системи та способів правового регулювання.
8. Колізії у законах – різновид юридичних колізій, що виникають при наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами права, які закріплені в законах та регулюють одні і ті ж фактичні відносини.
9. Причини виникнення колізій у законах поділяються на дві великі групи: об'єктивні й суб'єктивні.
При дослідженні даної проблеми слід виходити з двох факторів: специфіки фактичних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню й особливостей законотворчості. У рамках першого фактора можна виділити три причини таких зіткнень: а) причини, пов'язані з динамікою правовідносин в часі (колізія в часі); б) причини, пов'язані з протяжністю правовідносин у просторі (просторові колізії); в) причини, пов'язані з диференційним регулюванням відносин правотворчості (змістовні колізії).
10. Поділ колізій, у тому числі у законах, може проводитися: а) в залежності від властивостей і особливостей; б) з точки зору юридичної сили конфліктуючих норм; в) в залежності від обсягу регулювання колізуючих правових приписів; г) з позицій системи права й системи законодавства; д) з урахуванням зіткнення юридичних норм.
Найбільш важливим для практики є розподіл колізій на темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні) і змістовні. Саме така класифікація дозволяє максимально повно усвідомити властивості й особливості колізій і визначити шляхи і способи їх розв’язання.
Шляхи і способи розв’язання колізій у законах, як і юридичних колізій у цілому, є досить різноманітними. З певною долею умовності їх можна поділити на три основні групи: способи попередження (запобігання) колізій, способи усунення колізій і способи подолання колізій.
Список опублікованих праць за темою дисертації:
Дутка Г. І. Закон в ієрархічній системі нормативно-правових актів // Науковий вісник Чернівецького університету. – Серія “Правознавство”, 1999. - Вип. 70. – с. 11 – 16.
Дутка Г. І. Предмет закону // Право України. – 2001. - № 4. - с. 98 – 101.
Дутка Г. І. Проблеми законотворчості на сучасному етапі // Держава і право. – 2001. – Вип.10. – с.13 - 17.
Дутка Г. І. Проблеми колізійності законодавства України та шляхи їх розв’язання // Вісник Запорізького юридичного інституту . – 2001. – № 4 (17). – с.316-323.

АНОТАЦІЇ
Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003р.
Дисертацію присвячено теоретичному дослідженню місця та ролі закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.
Закон як нормативно-правовий акт пройшов довготривалий шлях свого становлення і розвитку – від його розуміння як певного правила поведінки людей, установленого чиєюсь свідомою волею, до визнання його як акта, що приймається органом законодавчої влади (чи референдумом), регулює найбільш важливі суспільні відносини, володіє вищою юридичною силою. “Закон” необхідно відрізняти від суміжних понять “законодавчий акт”, “законодавство”. Підкреслюється, що не всі закони є правовими за змістом. Найбільш суттєвим критерієм правового закону є невідчужувані і невід’ємні права людини.
У дисертації досліджується проблема предмета закону. У процесі будівництва незалежної правової держави в Україні відбулися зміни в сферах і напрямах законодавчого регулювання. Їх аналіз дає підстави констатувати, що предмет регулювання закону не є безмежним. З одного боку, він визначається сферою правового регулювання, за межами якої залишаються відносини, основані на нормах моралі, звичаях, традиціях, а з другого – навіть у сфері правового регулювання предмет закону має певні межі, обумовлені, зокрема, принципом розподілу влади.
У дисертації розглядається проблема співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону. Аналіз Конституції дає підстави стверджувати, що вона, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів. Принцип верховенства закону відображає корінний принцип демократизму – належність влади і її здійснення безпосередньо народом та через представницькі органи влади.
Підкреслюється, що підвищенню ефективності законодавчого регулювання і укріпленню принципу верховенства закону в системі нормативних актів сприяє більш чітка ієрархія законов. В Україні це питання може розглядатися поки що тільки на доктринальному рівні. Конституційні основи для виділення окремих видів законів за їх юридичною силою відсутні. Пропонується у зв’язку з цим внести зміни до Конституції України і визначити статус таких видів законів за їх юридичною силою: Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони.
У дисертації розглядається питання про колізії в законах. Дається їх поняття, визначаються причини колізій законів, розглядаються шляхи і способи їх розв’язання.
Ключові слова: закон, предмет закону, законодавство, законодавчий акт, правовий закон, види законів, конституційний закон, органічний закон, звичайний закон, делегування законодавчих повноважень, колізії у законах.
Дутка Г. І. Закон в системе нормативно-правовых актов Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, 2003.
Диссертация посвящена теоретическому исследованию места и роли закона в системе нормативно-правовых актов независимой Украины в контексте положений действующей Конституции Украины, тенденций развития законотворчества в европейских, в частности постсоциалистических, странах и формирования правового государства.
Закон как нормативно-правовой акт прошел длительный путь своего становления и развития – от его понимания как определенного правила поведения людей, установленного чьей-то волей, до признания его как акта, что принимается органом законодательной власти (или же референдумом), регулирует наиболее важные общественные отношения и владеет высшей юридической силой. “Закон” необходимо отличать от смежных понятий “законодательный акт”, “законодательство”. Подчеркивается, что не все законы есть правовыми по содержанию. Наиболее существенным критерием правового закона есть неотчуждаемые и неотъемлемые права человека.
В диссертации исследуется проблема предмета закона. В процессе строительства независимого правового государства в Украине состоялись изменения в сферах и направлениях законодательного регулирования. Их анализ дает основания констатировать,что предмет регулирования закона не есть беспредельным. С одной стороны, он определяется сферой правового регулирования, за пределами которой остаются отношения, основанные на нормах морали, обычаях, традициях, а с другой – даже в сфере правового регулирования предмет закона имеет определенные границы, обусловленные, в частности, принципом распределения власти.
В диссертации рассматривается проблема соотношения принципов верховенства права и верховенства закона. Анализ Конституции дает основания утверждать, что она, закрепляя принцип верховенства права, последовательно проводит принцип верховенства закона в системе нормативных актов. Принцип верховенства закона отображает коренной принцип демократизма – принадлежность власти и осуществление ее непосредственно народом и через представительные органы власти.
Подчеркивается, что повышению эффективности законодательного регулиролвания и укреплению принципа верховенства закона в системе нормативных актов содействует более четкая иерархия законов. В Украине этот вопрос может рассматриваться пока что только на доктринальном уровне. Конституционные основания для выделения отдельных видов законов по их юридической силе отсутствуют. Предлагается в связи с этим внести изменения в Конституцию Украины и определить статус таких видов законов по их юридической силе: Конституция, конституционные законы, органические законы, обычные законы.
В диссертации рассматривается вопрос о коллизиях законов. Дается их понятие, выделяются причины коллизий законов, рассматриваются пути и способы их разрешения.
Ключевые слова: закон, предмет закона, законодательство, законодательный акт, правовой закон, виды законов, конституционный закон, органический закон, обычный закон, делегирование законодательных полномочий, коллизии в законах.
Dutka G. Low in the system of the legal acts of Ukraine. – The Manuscript.
The thesis for a candidate’s degree in the field 12.00.01 – Theory and history of the state and law; history of the political and legal studies. – Kyiv National University named after T. Shevchenko, 2003.
The dissertation is devoted to theoretical research of the place and role of law in the legal acts in the independent Ukraine under the effective Constitution regulations of Ukraine, according to the legislation tendencies of development in European countries, specifically post-socialist ones, and the creation of rule-of-law state.
Key – words: law, subject of law, legislation, legislative act, jural law, constitutional, organic, customary law, to delegate legislation powers to, conflict of laws.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking