Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Закони у системі джерел (форм) права та їх класифікація

 

ОВЧАРЕНКО ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

ЗАКОНИ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ (ФОРМ) ПРАВА ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

Спеціальність 12.00.01. — теорія та історія
держави і права; історія політичних
і правових вчень

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків – 2004


Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Скакун Ольга Федорівна,
Національний університет внутрішніх
справ, професор кафедри теорії та історії
держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Мурашин Олександр Геннадійович,
Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії та історії держави і права.

кандидат юридичних наук, доцент
Бенедик Іван Васильович,
Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України при Націо-нальній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, директор.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія України, кафедра теорії дер-жави і права, Міністерство освіти і науки України, м.Одеса.

Захист відбудеться “27” лютого 2004 року о 10. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “27” січня 2004 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження визначається потребою в удосконаленні законодавчої ба-зи для демократичної трансформації українського суспільства і необхідністю створення опти-мальної моделі закону як основного елемента правової реформи.
Незважаючи на існування значної кількості наукових робіт, присвячених окремим аспектам теорії закону, проблема комплексного теоретичного вивчення закону та його співвідношення з іншими формами (джерелами) права за умов існування України як незалежної держави ще не ставилася. Брак такого дослідження позначається на ефективності досягнення в Україні мети законодавчої влади – врегулюванні суспільних відносин на рівні правового закону.
Дотепер існують значні розбіжності між практикою демократичних перетворень та їх юри-дичною базою: очікують на законодавче закріплення зміни у сфері економіки, фінансів, земе-льних відносин; потребують коригування чинні базові закони, що за багатьма параметрами ви-явилися неякісними, набувають актуальності проблеми легальної відповідальності законодавця за якість прийнятого закону. Неузгодженість, суперечливість, численні зміни і доповнення призводять до неефективності закону, підривають принцип його верховенства, що суперечить закріпленим в Конституції України принципам пріоритету прав людини і верховенства права, оскільки навіть Конституція і чинні нормативно-правові акти не дають поняття про правовий закон і принципи його верховенства.
Комплексне дослідження теорії закону, включаючи науковий пошук сутності такого складного явища правової дійсності, як форма права, дає можливість суттєво підвищити авторитет закону. Вирішити цю проблему неможливо без подолання суперечностей, пов’язаних із тлумаченням тер-міна "форма (джерело) права" та недостатньою визначеністю ролі кожної окремої форми права в правовій системі суспільства. Багатогранність терміна "форма (джерело) права" та наявність різ-номанітних наукових підходів до визначення співвідношень закону з іншими формами права зу-мовлюють необхідність аналізу різних соціальних аспектів цього правового феномену. Такий ана-ліз розкриває перспективи теоретико-методологічного осмислення "живучості" у модифікованому вигляді всіх історичних форм права, виявлення шляхів їх утілення в різних національних правових системах і визначення закономірностей використання в залежності від конкретних історичних умов розвитку суспільства.
Пропоноване дослідження пов’язане з аналізом принципів класифікації законів, оскільки Конституція України обмежується короткою вказівкою на правові акти, прийняті різними ор-ганами держави, покладаючи їх подальшу стратифікацію на закон "Про нормативно-правові акти”, що дотепер лишається проектом. Однак строкате розмаїття як конституційних, так і звичайних законів вимагає визначення їх правової природи і юридичної чинності. Здійснення чіткої класифікації видів законів, виконане за коректними критеріями, дає змогу суттєво поле-гшити практику законотворчості в Україні, наблизити її до класичного варіанта створення за-конів.
Комплексне дослідження теорії закону дозволяє висунути науково обґрунтовані вимоги до законів, що розробляються. Ці вимоги, укладені з урахуванням актуальних потреб практики законотворення і правозастосування, мають на меті забезпечити ефективність законів у реаль-ному регулюванні суспільних відносин та сприяти підвищенню правової культури суспільства через підвищення якості законів і досягнення їх відповідності праву.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами здійснюється у відповіднос-ті до "Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр." (п.1.22), затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002р., та згідно з "Головни-ми напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки" (п.1.3), затвердженими Вченою Радою НУВС 23 березня 2001 р.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні закону як найбільш авторитетної форми серед основних форм (джерел) права, диференціюванні законів незалежної України за певними класифікаційними ознаками та встановленні вимог, яким мають відповідати закони в умовах побудови демократичної правової соціальної держави.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
- простежити виникнення та зміну уявлень людства про закон та інші формальні джерела пра-ва;
- розглянути розвиток наукових підходів до визначення категорії "закон" у вітчизняній юриди-чній літературі;
- охарактеризувати поняття і ознаки закону, відповідно до чинного законодавства та перспек-тив його розвитку;
- проаналізувати співвідношення понять форми та джерела права;
- визначити місце закону серед основних юридичних джерел права (судового прецеденту, право-вого звичаю та нормативно-правового договору), виявити позитивні та негативні ознаки кожного з джерел;
- укласти систему вимог до закону як до досконалої форми права;
- запропонувати класифікацію законів України за різними критеріями;
- проаналізувати та дати характеристику конституційним та звичайним законам України на підставі чинного законодавства та вивчення досвіду зарубіжних країн;
- розкрити поняття, ознаки та функції модельних законів в умовах уніфікації та гармонізації національних законодавств.
Об'єктом дослідження в роботі є закон у системі формальних джерел права.
Предмет дослідження – закономірності становлення та сучасного функціонування закону серед інших форм (джерел) права, види та класифікаційні ознаки законів України, критерії якості законів, що забезпечують його наступність, стабільність, ефективність.
Методологічна основа дисертації ґрунтується на комплексі сучасних методів дослідження. Це загальнонаукові методи: метод філософської діалектики, що дозволив визначити динаміку взаємної залежності законів держави; метод синергетики – з’ясувати неоднолінійність еволюції законодавства та механізмів його становлення; системний підхід – встановити систему форма-льних джерел права; метод структуралізму – виявити об’єктивно-суб’єктивну природу закону. З конкретних наукових методів теорії держави та права використовується формально-логічний метод, за допомогою якого сформульовані поняття і визначені властивості закону та інших джерел (форм) права; порівняльно-правовий метод, що необхідний для з’ясування загального та особливого в законі, правовому звичаї, судовому прецеденті, нормативному договорі, а та-кож для зіставлення принципів їх реалізації в різних правових системах; метод герменевтики, що дав змогу конкретизувати значення використаних термінів та здійснити аксіологічний під-хід до з’ясування причин неефективності законів та розробити пропозиції щодо покращення їх якості. Також використовуються історичний, соціологічний, статистичний та інші методи.
Теоретичною основою дослідження стали фундаментальні праці з проблем вивчення зако-ну як джерела і форми права вітчизняних дореволюційних (М.Коркунов, Є.Спекторський, Г.Шершеневич та інші), радянських і сучасних вчених (Н.Александров, С.Алексєєв, В.Баранов, С.Бошно, С.Братусь, П.Євграфов, О.Зайчук, А.Заєць, С.Зівса, В.Іванова, С.Кечекьян, Д.Керімов, М.Козюбра, Р.Лівшиць, М.Марченко, А.Міцкевич, О.Мурашин, В.Нерсесянц, І.Новицький, В.Опришко, А.Піголкін, С.Полєніна, П.Рабинович, І.Самощенко, Л.Сюкияйнен, Ю.Тихомиров, М.Цвік, А.Шебанов та інші), а також зарубіжних авторів (Ж.-Л.Бержель, Г.Дж.Берман, Р.Давид, Х.Кетц, К.Цвайгерт), роботи з проблем класифікації законів видатних вчених (С.Алексєєв, М.Малєін, А.Міцкевич, С.Полєніна, Ю.Тихомиров та інші) і молодих нау-ковців (А.Грищенко, Г.Дутка, Є.Євграфова, О.Лисенкова та інші).
Емпіричною базою дисертації є Конституція і чинне законодавство України, модельні закони країн СНД, нормативно-правові акти з історії України та зарубіжних країн, міжнародно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у неза-лежній Україні монографічним комплексним дослідженням закону як форми права. У роботі впе-рше послідовно й системно визначено місце і роль закону серед інших формальних джерел права, сформульовано вимоги до якості закону, виявлено основні ознаки ієрархічної системи законів України, класифіковано їх види, проаналізовано природу модельного закону та його значення для гармонізації національного законодавства. Зокрема:
- виявлені різні підходи до поняття закону в правових системах світу в різні епохи, встано-влені історичні етапи інтелектуального і формального набуття законом ознак досконалої фор-ми права в континентальній Європі (Аристотель, Фома Аквінський, Цицерон, Гроцій, Локк, Монтеск'є, Кант, Остін, Кельзен, Паунд, Месснер, Харт та ін.);
- на підставі аналізу досягнень вітчизняної науки, відносно природи закону, встановлені основні закономірності розвитку категорії “закон” за певними періодами (1917 р. – середина 50-х рр. ХХ ст.; кінець 50-х – 1985 р. ХХ ст.; 1985 р. – наші часи) щодо успадкування їх сучас-ною теоретико-правовою наукою для реального утвердження принципу верховенства права, який передбачає верховенство Конституції, міжнародних принципів і норм в галузі прав люди-ни, прийняття правових законів;
- уточнені та розвинені дефініції "закон", "законодавство", "законодавчі акти", "верховенс-тво закону", джерело права", "форма права", "нормативно-правовий договір", "конституція", "Конституція України", "конституційний закон", "модельний закон", "реформувальні закони", "названі (органічні) закони", "звичайні закони", "загальні закони", "спеціальні закони", "спеці-алізовані закони";
- обґрунтовані пріоритетності закону над іншими формами права і визначені тенденції зро-стання ролі судового прецеденту і нормативно-правового договору в Україні як субсидіарних форм права, які особливого значення набувають у процесі нейтралізації або заблокування дії неправових законів;
- конкретизовані уявлення про досконалість закону, що виявляється через його якість, вті-лену у формі (нормативно-правовий акт) і змісті закону (норми права як регулятори суспільних відносин) з урахуванням системи зовнішніх факторів, які знаходяться за межами їх змісту;
- розроблена наукова класифікація системи законів України, які розподілено на підсистеми: основні (конституція, конституційні - "названі", або органічні та "реформувальні”) і звичайні закони;
- уточнено поділ законів в залежності від функціонального призначення на: закони, що ре-гулюють певну сферу суспільних відносин, та закони, що закріплюють певну процедуру вве-дення в дію іншого закону чи ратифікації міжнародних актів;
- запропонована класифікація звичайних законів на: а) такі, що матеріалізують зміст волі законодавця: загальні – закони, що регламентують визначену сферу суспільних відносин і по-ширюються на все населення (кодифіковані і некодифіковані, поточні); спеціальні – закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення, окрему сферу життя чи вид діяльності; б) такі, що матеріалізують форму закону або міжнародного публічного договору: спеціалізовані – закони, регулятивна природа яких обме-жена введенням в дію інших законів і нормативно-правових договорів;
- уточнена і розвинена класифікація спеціальних законів за змістом (що регламентують обмежену сферу суспільних відносин та поширюються на частину населення, окрему сферу життя або вид діяльності) на види: статусні; тематичні; проблемно-ситуаційні; програмні, а та-кож “реформувальні”;
- вперше дається визначення спеціалізованих законів як оперативно-забезпечувальних, що у свою чергу поділяються за об’єктом дії на: закони про введення в дію законів та закони про ратифікацію міжнародних договорів;
- запропонована і обґрунтована класифікація кодексів за ступенем модернізації (актуаліза-ції) вміщених в них нормативних приписань: новаційні і традиційні;
- запропоновано закріпити в Законі України "Про регламент Верховної Ради України" по-ложення про обов'язкове прийняття кодифікованих законів кваліфікованою більшістю депу-татського корпусу парламенту та введення їх у дію спеціалізованими (забезпечувальними) за-конами, так само, як і конституційних законів ("реформувальних" та "названих" /органічних/);
- поглиблено класифікацію видів модельних законів за сферою діяльності, за обсягом ви-кладених в них рекомендацій тощо;
- обґрунтована доцільність використання вітчизняним законодавцем міждержавного моде-льного закону (модельного закону співтовариств, членом яких є Україна) тільки у разі, якщо він не суперечить національним правовим цінностям і не деформує національну правову куль-туру.
Практичне значення одержаних результатів пов’язане із: доповненням загальної теорії закону; збагаченням знань про сутність, зміст та соціальну цінність закону; визначенням місця закону серед інших основних формальних джерел права; класифікуванням законів за різними критеріями; формуванням системи вимог до закону, необхідної для забезпечення якості його змісту та ефективності його реалізації; визначенням ролі модельного закону в зближенні наці-ональних законодавств. Висновки й рекомендації, що містяться у дисертації, можуть бути ви-користані вченими, законодавцями, практикуючими юристами в процесі вдосконалення якості законів, їх гармонізації з законами співтовариств, членом яких є Україна, у підвищенні ефек-тивності правозастосувальної діяльності. Теоретичні положення дисертації можуть бути вико-ристані в навчальному процесі під час викладання курсів теорії держави та права, інших галу-зевих навчальних дисциплін, спецкурсу "теорія закону", а також при удосконаленні наукових, науково-методичних та інших навчальних видань.
Апробація результатів дисертації відбувалася під час її виконання й обговорення на ка-федрі теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України. Основні положення дисертації доповідалися на: Міжнародній науково-практичній конференції "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики" (Інститут законодавства Верховної Ради України, 6 – 7 жовтня 1999р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління та місцевого самовряду-вання” в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного і муніципального управління” (15-16 листопада 2001 р., м. Запоріжжя); традиційному семінарі істориків держави і права "Джерелознавчі проблеми історико-юридичних досліджень" (Національний університет внутрішніх справ, 12 – 13 червня 1998 р., м. Харків); конференціях молодих вчених Національ-ного університету внутрішніх справ МВС України (1998 – 2003 рр.).
Окремі результати дослідження були використані автором у навчальному процесі при про-веденні занять з теорії держави і права та під час керівництва науково-дослідною роботою кур-сантів та слухачів Національного університету внутрішніх справ МВС України, а також при укладанні методичних вказівок щодо організації науково-дослідної роботи курсантів та слуха-чів.
Публікації. За темою дослідження опубліковано шість робіт (три з них – у фахових видан-нях).
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків (200 сторінок тексту). Список використаних джерел містить 290 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, методоло-гічну основу, теоретичну, нормативну і джерельну базу, надано відомості про апробацію ре-зультатів дослідження.
Розділ I "Теоретико-методологічні підходи до категорії "закон" – складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Основні віхи у розвитку уявлень людства про закон” висвітлено особли-вості формування закону в романо-германській правовій сім’ї, до якої належить Україна, з’ясовано об’єктивні причини переваг закону серед інших джерел (форм) права та тенденції подальшого зростання його пріоритетності. Простежено поетапне зростання знань про закон та їх відображення в законодавчій практиці, встановлено характер використання надбань минуло-го в сучасному, визначено теоретико-методологічні підходи до поняття “закон” у хронологіч-ному вимірі та їх зв’язок з національно-історичними, соціокультурними, геополітичними чин-никами.
У підрозділі 1.2. “Поняття “закону” у вітчизняній юридичній науці” простежено еволюцію категорії "закон" у вітчизняній юридичній думці. З урахуванням тенденцій розвитку суспіль-них відносин і національного законодавства, запропоновано таку дефініцію: закон – норматив-но-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов’язкових правил (норм), що приймається із додержанням законодавчої процедури та має вищу юридич-ну силу. Найважливіші ознаки закону: нормативно-правовий акт за змістом; конкретний зако-нодавчий акт, який відрізняється від підзаконних актів за ознакою виключності суб’єкта зако-нодавчої процедури; приймається вищим представницьким органом країни або громадянським суспільством (безпосередньо народом) у порядку референдуму; має вищу юридичну силу в си-стемі нормативно-правових актів та загальнообов’язковість; містить у собі, як правило, пер-винні норми права; встановлює права та обов’язки громадян у відповідності до загальновизна-них цінностей людства; характеризується формальною визначеністю; приймається у суворій відповідності до конституції та раніше прийнятих законів; не потребує додаткового затвер-дження; може бути змінений тільки законом та перевірений на відповідність Конституції тіль-ки Конституційним Судом України.
Розділ II "Закон у системі форм права" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Поняття форми (джерела) права” узагальнено різноманітні підходи віт-чизняних вчених до проблеми співвідношення форми та джерела права й обґрунтовано виснов-ки, згідно з якими закон – це прояв права, форма його життєдіяльності, його формальне джере-ло, а форма права – набір певних засобів фіксування норм, які вже встановлені джерелом пра-ва. Визнано правомірність різних підходів до розуміння багатогранного поняття форма (дже-рело) права (матеріальний – економічні, соціальні умови життя населення, які зумовлюють державну владу та виступають як правоутворювальна сила суспільства; ідеологічний – сукуп-ність ідей, теорії, концепції, правосвідомість, правове мислення; формальний – спосіб, яким державна влада надає правилу поведінки загальнообов’язкової сили, підносить у закон волю владних політичних сил; ретроспективний /історичний/ – спосіб пізнання історичних пам’ятників права, даних археології та ін.) і запропоновано дефініцію: форма права – спосіб виразу міри охоронюваного державою права. Будучи формою життя і мірою охоронюваного державою права, закони наділяють правові норми, що сформувалися в суспільстві, формаль-ною визначеністю і загальністю – незалежно від того, наскільки вирішальним був вплив дер-жавного регулювання.
У підрозділі 2.2. “Співвідношення закону з іншими формами (джерелами) права” порівнюється роль і функції закону та інших форм (джерел) права: судового прецеденту, нормативно-правового договору, правового звичаю. Визначено важливе суспільне значення судового прецеденту, що в Україні реалізується через такий механізм: прийняття судового рішення – апробація рішення ви-щими судовими органами України (якщо рішення приймалося іншим судом) – опублікування рі-шення – застосування його іншими судами. Зростання ролі прецеденту обумовлене універсальніс-тю закону і потребою додаткової конкретизації його положень, що підтверджено дискусією про правову природу рішень Конституційного Суду України. У дисертації обстоюється позиція, за якою рішення Конституційного Суду про відповідність законів держави, правових актів Верховної Ради, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АР Крим чи їх окремих положень Конституції України є актами тлумачення, які можна вважати спе-цифічними судовими прецедентами (прецедентами тлумачення), а не актами законодавчого харак-теру. У цих рішеннях виявляються законотворчі, а не законодавчі можливості органу конститу-ційної юрисдикції, оскільки тільки Верховна Рада може надати рішенню (прецеденту тлумачення) Конституційного Суду законодавчого значення. Це дає підстави вважати, що в Україні потрібно легалізувати судовий прецедент як джерело (форму) права. До цього спонукає й те, що з прийнят-тям Закону "Про ратифікацію Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року" Україна визнала юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, рішення якого (у мотивувальній частині) є прецедентами, що повинні використовуватися в національній судовій практиці.
Дослідження ролі і місця звичаю в його співвідношенні з законом призводить до висновку, що звичай стає правовим: 1) у результаті санкції держави, коли норма-звичай включається в законодавчий акт – у цьому випадку відбувається його легалізація (узаконення), що властиво для романо-германської і звичаєво-общинної сім'ї (типу) правових систем; 2) унаслідок ви-знання його таким, що захищається судом, коли звичай є підставою для вирішення спору – в цьому випадку відбувається його легітимація, він існує не в законі, а в судовому або адмініст-ративному рішенні, що характерно для англо-американської сім'ї (типу) правових систем. Вод-ночас в дисертації наголошується, що у випадку санкціонування норми-звичаю відбувається легалізація не шляхом формулювання державою нової правової норми (у такому випадку нор-ма-звичай виступає лише як мотив для створення такої норми), а через дозвіл, згоду на дію, державне “благословення” чи офіційне визнання норми-звичаю. Таке санкціонування, поси-лання на норму-звичай в нормативно-правовому акті перетворює цю соціальну норму в юри-дичну та вимагає, щоб компетентні державні органи вирішували справи на основі санкціонова-ного звичаю, а не на основі інших первинних норм, що містяться в нормативно-правових актах держави. Визначення ознак подібності й відмінності між законом і правовим звичаєм дає під-стави для висновку, що в Україні правовий звичай як формальне джерело права має допоміж-ний характер і не може ставитися в рівень із законом.
На відміну від правового звичаю, роль правового договору у співвідношенні з законом в Україні зростає. Дослідження дає підстави вважати, що нормативно-правовий договір стане однією з важливих та перспективних (після закону) юридичних форм права.
До певних теоретико-правових пошуків проблеми нормативно-правового договору як фор-ми права автора спонукала відсутність фундаментальних досліджень у цій галузі, а також пер-спектива виникнення стабільних договірних відносин, що обумовлена конституційним закріп-ленням (ч.2 ст.5 Конституції України) двох рівнів публічної влади – держави і самоврядування. На науковий розсуд у роботі виноситься дефініція нормативно-правового договору: забезпече-ний державою договірний правовий акт, що встановлює за взаємною згодою сторін формаль-но-обов’язкові правила поведінки (норми права) загального характеру, які є підставою для ви-дання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій.
Враховуючи специфіку розвитку правової системи України, автор репрезентує класифікацію форм права (на підставі пріоритетності використання, а не законодавчого проголошення) у такому вигляді: первинні – нормативно-правові акти (перш за все закони); вторинні – нормативно-правові договори, правові звичаї, судові прецеденти. Це, однак, не означає, що міжнародно-правові дого-вори та внутрішньодержавні договори між вищими органами влади (наприклад, Конституційний Договір між Президентом України і Верховною Радою України) займають другорядне місце. Між-народно-правові договори є пріоритетними перед національними законами, а внутрішньодержавні договори конституційного характеру дорівнюють конституції, що проектується, і існують до мо-менту її прийняття.
У підрозділі 2.3. “Вимоги до закону як до досконалої форми права” аналізуються вимоги, дотримання яких дозволяє кваліфікувати закон як досконалу форму права. Встановлюється зв’язок понять "досконалість", "якість", “оптимальність”, що дозволяє розглядати якість закону як оптимальний варіант правового регулювання, що є актом прямої дії і який не потребує кон-кретизації його положень підзаконними актами.
Розглядаються різні підходи до проблеми якості закону, виділяється головний фактор якос-ті – закон повинен бути правовим, тобто відповідати невід'ємним, невідчужуваним правам лю-дини як безпосередньо діючому праву. Наголошується, що закон як джерело правового регу-лювання вищої форми, має спиратися на гармонійне поєднання всіх інших джерел права, між якими існують складні зв'язки взаємодоповнюваності.
Відзначаючи низьку якість та ефективність законів України, автор узагальнює конкретні вимоги, що обумовлюють якість закону, як от: закон повинен відповідати концепції, його зміст та форма мають бути науково обґрунтованими; підзаконні акти не можуть підміняти закони; законодавець має виявляти та враховувати законоутворювальні інтереси, виражати згоду всіх соціальних верств суспільства, їх толерантність; у процесі розробки законопроектів потрібно вміло використовувати юридичні засоби-інструменти з метою встановлення на нормативному, модельному рівні прав, обов'язків, заборон, санкцій, заохочень та ін., тобто важливо інструме-нтально-технологічно забезпечувати проголошені цілі законів; кількість законів, що прийма-ється, повинна бути науково обґрунтованою; упорядкування законодавства має відбуватися не тільки шляхом видання нових законів, а й внесенням необхідних змін у чинні закони; підгото-вка та прийняття законів повинна здійснюватися за принципом "юридичної домінанти" в сис-темі нормативних актів — із дотриманням їх ієрархії, яку утворюють формальні моменти (фо-рма, а не зміст) тощо.
Розділ III "Класифікація законів України" складається з трьох підрозділів, у яких на до-ктринальному рівні пропонується класифікація усіх законів України за багатоманітністю під-став.
У підрозділі 3.1. “Критерії класифікації законів. Види конституційних законів” констату-ється той факт, що з двох офіційних (юридичних) способів закріплення переліку основних но-рмативно-правових актів та їх видів – в конституції та в законах про нормативно-правові акти – в Україні існує перший (дотепер Закон "Про нормативно-правові акти України" не прийнятий парламентом країни, оскільки без внесення певних змін до Конституції України його прийнят-тя унеможливлене).
Аналіз світового та вітчизняного досвіду в галузі інтеграції законів (об'єднання однорідних законів у окремі блоки) дає можливість провести диференціацію їх за юридичною силою (що є однією із значущих підстав класифікації) і водночас згрупувати закони за предметом, колом суспільних відносин, які ними регламентуються.
Позиція автора щодо неможливості ототожнення конституцій та конституційних законів зумовлює висновок про те, що система законів України за юридичною силою поділяється на підсистеми: Конституція України; конституційні закони; звичайні закони. Спростовується іс-нуюче в науковій юридичній літературі віднесення конституції до конституційних законів, ви-значаються негативні наслідки такого підходу, як для теорії закону (відбувається зведення на-нівець особливого місця конституції у структурі національного законодавства), так і для прак-тики правового регулювання (веде до суттєвих ускладнень в діяльності Конституційного Суду України щодо нагляду за відповідністю усіх нормативних актів нормам Конституції України). Акцентується увага на особливій ролі конституцій, пропонується узагальнююче поняття тер-міну "конституція", на основі якого можна визначати дефініцію конституції конкретної держа-ви з наголосом на її специфіці, зокрема Конституції України.
Системно-структурний та герменевтичний розгляд норм Конституції України та норм Рег-ламенту Верховної Ради України дає підстави стверджувати, що в Україні існують (за відсут-ності спеціального визначення відповідного терміна) конституційні закони двох видів: закони, які вносять зміни та доповнення в Основний Закон (реформувальні); закони, які названі в Кон-ституції України і які органічно розвивають та конкретизують її суттєві положення (названі або органічні). Пропонується визначення конституційного закону як законодавчого акту, що походить від конституції, має на меті конкретизацію названих конституційних положень шля-хом регулювання найважливіших суспільних відносин або внесення до неї (конституції) змін, приймається із дотриманням особливої ускладненої процедури кваліфікованою більшістю го-лосів та має стосовно інших нормативних актів, крім конституції, вищу юридичну силу. Дифе-ренціація вищих законів держави на конституцію і конституційні закони, припускає їх спіль-ність — виникнення в результаті процесу конституцієдавства. Конституція і конституційні за-кони утворюють конституцієдавчу підсистему правової системи.
У підрозділі 3.2. “Основні види звичайних законів” дається визначення поняття звичайних законів: це є акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню найважливіших сфер суспільних відносин, прийняті парламентом країни або народом у порядку референдуму відпо-відно до конституції і конституційних законів і мають вищу юридичну чинність стосовно під-законних актів. Визначаються основні риси та види звичайних законів. Особлива увага зверта-ється на правову природу Конституції АР Крим; на основі аналізу чинного законодавства вно-ситься пропозиція вважати Конституцію АР Крим кодифікованим статутним законом, що за-ймає певне місце в ієрархічній системі національного законодавства, і не є тотожним консти-туції суб'єкта федерації, якщо здійснювати їх порівняння.
Класифікація звичайних законів проводиться на підставі, насамперед, поділу цих актів у зале-жності від форми та ступеня концентрації нормативних приписів (кодифіковані та некодифіковані, поточні). Розглядаючи сучасну законотворчу практику, автор підкреслює той факт, що кодифіко-вані закони (кодекси, Основи законодавства), хоча й відносяться за юридичною силою до звичай-них законів, але за своїм значенням для розвитку національної системи законодавства повинні підпорядковуватися тільки Конституції та конституційним законам України, і процедура прийн-яття кодифікованих законів потребує уточнення (кваліфікована більшість голосів).
З метою подолання існуючої в національному законодавстві безсистемності та встановлення стабільності в законодавчій діяльності автор репрезентує власну узагальнену класифікацію неко-дифікованих законів. Підставою для такої класифікації є поділ звичайних законів у залежності від функціонального призначення норм права, які складають зміст відповідних законів, а саме: 1) за-кони, що регулюють певну сферу суспільних відносин (матеріалізують зміст волі законодавця); 2) закони, що закріплюють певну процедуру введення у дію іншого закону та ратифікують міжнаро-дні акти (матеріалізують форму закону та міжнародного договору). Для повноти розкриття класи-фікації першої групи законів автор пропонує розділити їх за сферою дії на: 1) загальні, що регу-люють певну сферу суспільних відносин та поширюються на все населення (кодифіковані та неко-дифіковані, поточні); 2) спеціальні, що регламентують обмежену сферу суспільних відносин та поширюються на частину населення, окрему сферу життя або вид діяльності. Серед останніх в ди-сертації виділено такі: статутні, тематичні, проблемно-ситуаційні, реформувальні, орієнтаційні (установчі і програмні). До другої групи законів (матеріалізують форму) віднесені спеціалізовані (особливі) закони, які названі автором оперативно-забезпечувальними (або забезпечувальними). На відміну від звичайних законів, вони не містять норм права, які призначені для регулювання су-спільних відносин. Їх зміст складають норми (частіше – норма), роль яких полягає в оперативному підтвердженні міжнародних договорів чи введенні в дію законів. Крім того, вони не існують само-стійно – їх поява залежить від тих законів, які матеріалізують зміст волі законодавця (або волі уча-сників міждержавних договорів).
Підрозділ 3.3. “Модельний закон як важливий інструмент зближення національних законо-давств” присвячений визначенню місця модельного закону в запропонованій класифікації за-конів. З цією метою дається узагальнювальна теоретико-правова характеристика модельного закону, розкривається його поняття, види, робиться спроба визначити раціональність його за-стосування (використання) в Україні.
Пропонуються дефініції загального модельного закону, внутрішньодержавного (у федера-ціях) і міждержавного модельних законів; підкреслюється, що на відміну від закону держави, обов'язкового для її громадян, міждержавний модельний закон розробляється, як правило, міжнародними організаціями, які не вправі нав'язувати його державі.
Аналізується ряд модельних законів СНД (кримінально-виконавчий, кримінальний, циві-льний), визначаються позитивні моменти та недоліки їх створення, узагальнюються рекомен-дації щодо якості їх розробки. Зазначено, що закони, у тексті яких вказується, що вони розроб-лені на основі відповідного модельного акта, повинні застосовуватися і тлумачитися як акти національного законодавства для забезпечення однакового режиму регулювання в певній сфері суспільних відносин. При їх тлумаченні поряд з іншими обставинами, повинні братися до ува-ги положення першооснови (тексту модельного акта). Посилання на модельний закон, на осно-ві якого розроблений акт національного законодавства, є легальною підставою для правозасто-сування (якщо національний закон не має істотних відхилень від модельної основи).
Із висновків, що зроблено в дисертації, найбільш загальними і важливими, на думку автора, є такі:
Усі держави світу у сфері правового регулювання, в тій чи іншій мірі, використовували за-кон, звичай, прецедент. Закон з давніх часів став пріоритетною формою романо-германського права. У наш час зростає його роль в англо-американській, змішаній та традиційно-общинній сім'ях правових систем.
Закон як міра охоронюваного державою права є найбільш ефективним виразником права та його досконалою формою. Судовий прецедент, як і нормативно-правовий договір, дають мен-ше можливостей для врахування думки громадськості, що, однак, не заважає прояву тенденції до зростання їх ролі як субсидіарних джерел (форм) права.
Пріоритетна роль закону забезпечена його досконалістю, досягти якої можна у разі дотри-мання конкретних вимог до закону як до форми (джерела) права (нормативно-правового акту), так і до норм права, що утворюють зміст закону (регуляторів суспільних відносин). Головною вимогою до якості закону є його відповідність праву, невідчужуваним правам людини, що в основному зафіксовані в міжнародно-правових документах ООН, в принципах і нормах міжна-родного права, в конституціях і конституційних законах цивілізованих держав.
Особлива роль закону обумовлена тим, що при його створенні можливе найбільш повне та точне урахування й закріплення усвідомлених суспільством потреб, які є морально виправда-ними. Приписи закону повинні мати точного соціального адресата: якщо закон не виконує сво-єї функції з упорядкування соціальних конфліктів і закріплення нормативно-правової моделі їх вирішення, не відповідає моральним принципам, він позбавлений потенційних можливостей ефективної реалізації. На перший план тут виходить діалектика взаємозв’язків юридичної фо-рми та її матеріального змісту – суспільних відносин та моральних потреб, які формують пра-во. Закон як результат прояву влади в державі не є силою, що створює право, а виступає фор-мою, в якій право знаходить свій зовнішній прояв. Пріоритетність правового закону серед ін-ших форм (джерел) права і в системі нормативно-правових актів дає можливість реалізувати принцип верховенства права.
Конкретизовано класифікацію звичайних законів на види за юридичною чинністю: кодифіко-вані і некодифіковані (поточні); поточних законів за часом дії на: постійні, тимчасові, надзвичайні. Аналіз звичайних законів дозволив виділити серед законів, що матеріалізують зміст волі законо-давця, – загальні (кодифіковані і некодифіковані, поточні) та спеціальні; серед законів, що матері-алізують форму закону або міжнародного публічного договору — спеціалізовані. Визначено спе-ціальні закони за змістом: статусні, тематичні, проблемно-ситуаційні, орієнтаційні (установчі і програмні) та реформувальні. Проведено класифікацію спеціалізованих законів за об'єктом дії на: закони про введення в дію (скасування) законів і закони про ратифікацію міжнародних договорів; запропоновано називати їх оперативно-забезпечувальними або забезпечувальними законами.
Сформульовано ряд пропозицій, в тому числі – закріпити в Законі України "Про норматив-но-правові акти України" ієрархічну субординацію усіх законодавчих актів і внести відповідні зміни до Конституції України.
За темою дисертації опубліковані такі роботи:
1. Овчаренко І.М. Роль закону на етапі створення сучасної держави // Актуальні проблеми сучас-ної науки в дослідженнях молодих учених. Вип. 1: Матеріали наукової конференції молодих учених Університету внутрішніх справ. – Харків: УВС, 1996. – С. 10-12.
2. Овчаренко І.М. Місце конституційних законів у системі законодавства України // Вісник Запо-різького юридичного інституту, 1999. – №4. – С. 46-51.
3. Овчаренко І.М. Лобізм – реальність сучасного процесу законотворення // Вісник Університету внутрішніх справ, 1999. – Вип. 7. – Ч. 3. – С. 55-58.
4. Овчаренко І.М. Шляхи розвитку кодифікаційного законодавства в Україні // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – С. 182-183.
5. Скакун О.Ф., Овчаренко І.М. Місце актів місцевого самоврядування в системі нормативно-правових актів громадянського суспільства і держави // Держава і регіони. Науково-виробничий журнал. Серія “Право”. Гуманітарний університет “Запорізький інститут дер-жавного та муніципального управління”, 2001. – №3. – С. 47-52.
6. Скакун О.Ф., Овчаренко І.М. Модельний закон як фактор гармонізації національних законо-давств // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна: ІІ Політологічні читання “Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України”, Питання політології. – Х., 2003. – № 592. – С. 249-258.

АНОТАЦІЇ

Овчаренко І.М. Закони у системі джерел (форм) права та їх класифікація. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Національ-ний університет внутрішніх справ. Харків, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню закону як форми права, його місця і ролі серед інших формальних джерел права, вимог до його якості; визначенню класифікаційних ознак законів України (конституція, конституційні, звичайні: загальні, спеціальні, спеціалізовані), характе-ристиці їх видів відповідно до певних критеріїв класифікації, а також природи та значення мо-дельного закону для гармонізації національного законодавства. Обґрунтовано, що закон є пріоритетною формою права в системі інших форм (джерел) права та відмічено тенденцію зро-стання ролі судового прецеденту і нормативно-правового договору в Україні як субсидіарних форм права, які набувають особливого значення у процесі нейтралізації або заблокування дії неправових законів.
Формулюються пропозиції закріпити в Законі України "Про нормативно-правові акти" іє-рархічну субординацію усіх законодавчих актів та внести відповідні зміни до Конституції України.
Ключові слова: закон, законодавство, форма права, джерело права, конституція, конститу-ційні закони, звичайні закони, модельний закон, правовий звичай, судовий прецедент, норма-тивно-правовий договір.

Овчаренко И.Н. Законы в системе источников (форм) права и их классификация. — Руко-пись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный университет внутренних дел. Харьков, 2004.
Диссертация посвящена исследованию закона как формы права, его места и роли среди других формальных источников права, требований к его качеству; определению классифика-ционных признаков законов Украины (конституция, конституционные, обыкновенные), харак-теристике их видов в соответствии с определенными критериями, а также природы и значения модельного закона для гармонизации национального законодательства.
В диссертации анализируется процесс развития идей о законе и практика их реализации в правовых системах континентальной Европы вообще, и Украины в частности. Сопоставление закона и нормативно-правового договора, закона и судебного прецедента, закона и правового обычая дает возможность утверждать, что закон является приоритетной формой права среди других форм (источников) права. Отмечается тенденция возрастания роли судебного преце-дента и нормативно-правового договора в Украине как субсидиарных форм права: они приоб-ретают особое значение в процессе нейтрализации или блокирования действия неправовых за-конов. Обеспечению приоритетной роли закона способствует его совершенство. Главным тре-бованием к качеству закона является его соответствие праву, неотчуждаемым правам человека.
Уточнена следующая классификация обыкновенных законов по юридической силе – коди-фицированные и некодифицированные (текущие); по действию во времени – постоянные, вре-менные, чрезвычайные. Законы, которые материализуют содержание воли законодателя, пред-ложено классифицировать на виды: а) общие — законы, которые регламентируют определен-ную сферу общественных отношений и распространяются на все население (кодифицированные и некодифицированные, текущие); специальные — законы, которые регламентируют ог-раниченную (специальную) сферу общественного отношения и распространяются на часть на-селения, отдельную сферу жизни или вид деятельности (статусные; тематические; проблемно-ситуационные; учредительные; программные; реформирующие). А законы, которые материа-лизуют форму закона и международного публичного договора, предложено называть специализированными (обеспечительными), поскольку их регулятивная природа ограничена вве-дением в действие других законов и нормативно-правовых договоров и они выступают актами об актах, актами обеспечительного и оперативного свойства, актами-инструментами.
Формулируются предложения официально закрепить в Законе Украины "О нормативно-правовых актах" иерархическую субординацию всех законодательных актов и внести соответ-ствующие изменения в Конституцию Украины.
Ключевые слова: закон, законодательство, форма права, источник права, конституция, конституционные законы, обычные законы, модельный закон, правовой обычай, судебный прецедент, нормативно-правовой договор.

Ovcharenko I. Laws in the system of the sources (forms) law and theirs qualification. – The Manu-script.
The thesis for candidate?s degree in the field 12.00.01 – Theory and history of the state and law; his-tory of the political and legal studies. – National University of Internal Affairs, 2004.
The dissertation is devoted to the search of law (lex) as a form of law, its place and role among other formal sources of law, demands to its quality; definition of qualificational traits of Ukrainian laws (consti-tution, constitutional, usual: common, special, specialized), charachteristics of theirs types in accordina-tion to certain criterions of classification and nature and meaning of model laws for harmonization of na-tional legislation. It is devoted that law (lex) is a priority form of the law in the system of other forms (sources) of law and the tendentious of the strengthening of the role of judicial precedent and normative treaty in Ukraine as subsidiary forms of law that obtain especial meaning in the process of neutralization and blocking the acting of unlawful laws are marked.
The propositions to fix in Ukrainian law ”About normative acts” a status of all current laws in theirs hierarchical subordination and to amend Constitution of Ukraine are formulated.
Key words: law (lex), legislation, form of law, source of law, constitution, constitutional laws, cus-tomary laws, model law (lex), legal custom, judicial precedent, normative treaty.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking