Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Законне представництво у кримінальному процесі України

 

САМОЛЮК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

ЗАКОННЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.09 - кримінальний процес
та криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України,
Нор Василь Тимофійович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка, завідувач
кафедри кримінального процесу і криміналістики

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Шумило Микола Єгорович,
Університет економіки і права “Крок”,
проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, професор
Шибіко Василь Петрович
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри правосуддя

Провідна установа – Національна юридична академія
України імені Ярослава Мудрого (м. Харків),
Міністерства освіти і науки України,
кафедра кримінального процесу

Захист відбудеться 13 вересня 2005 року о 12 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка, 27

Автореферат розісланий 4 серпня 2005 р.

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Істотне розширення у кримінальному судочинстві України принципу змагальності зумовило потребу більшою мірою забезпечити рівноправність сторін та надати додаткові гарантії тим, хто з огляду на об’єктивні причини не може самостійно реалізувати свої процесуальні права. Однією з таких га-рантій є законне представництво учасників кримінального процесу, які через неповноліття, психічні чи фізичні вади не володіють повною процесуальною дієздатністю.
Радянська кримінально-процесуальна доктрина хоча і не заперечувала існування у кримінальному судочинстві принципу змагальності, проте у зв’язку з відсутністю чіткого розподілу процесуальних функцій між судом та сторонами проблемі забезпечення гарантій процесуальної рівноправності сторін відводила другорядну роль. Диспозитивні засади у реалізації власних прав – одна з умов оптимального забезпечення законних інтересів учасників судочинства – як правило, недооцінювались, поступаючись місцем публіч-но-правовим засобам, ефективність яких залежала від рівня правосвідомості дізнавача, слідчого, прокурора і, особливо, суду. У зв’язку з цим механізми диспозитивного характеру (одним з яких є законне представництво) під час розгляду справ за участю суб’єктів, які з об’єктивних причин не володіли ре-альною здатністю користуватися процесуальними правами (особи, щодо яких вирішувалось питання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру; неповнолітні обвинувачені, потерпілі чи свідки), не застосовувались.
Вказані обставини призвели до того, що у вітчизняній кримінально-процесуальній науці законне представництво не було предметом дисерта-ційних та монографічних досліджень. І хоча деякі теоретичні та практичні аспекти проблеми побічно з’ясовувалися у працях М. Гошовського, О. Ку-чинської, М. Казаренка, В. Леоненка, Г. Омельяненко, С. Писарчука, цілісна концепція цього інституту так і не знайшла свого вираження у кримінально-процесуальній доктрині.
Проте уже тепер практика правозастосування висунула для вирішення широке коло проблемних питань, адже розширення меж участі у криміналь-ному процесі законного представника обвинуваченого, потерпілого, свідка наразі стало вимогою часу і вже знайшло часткове відображення у деяких новелах кримінально-процесуального законодавства.
Основою для дослідження теми дисертації стало чинне законодавство України, роз’яснення щодо його застосування та узагальнення відповідної судової практики, проведені Верховним Судом України. Значна кількість інформації була отримана у ході особистого вивчення дисертантом судової практики у кримінальних справах в архівах Славутського районного та Не-тішинського міського судів Хмельницької області, Острозького районного суду Рівненської області (загалом понад 200 кримінальних справ). Концеп-туально робота ґрунтується на дослідженнях проблем представництва у кримінальному процесі у працях В.Адаменка, В.Божьєва, О.Ландо, В.Лазаревої, Л.Новобратського, Г.Саркісянца, В.Степанова, Ю.Стецовського, П.Теплякова, В.Шимановського, С.Щерби та ін. Окрему цінність для дослідження мають роботи з цивільно-процесуального предста-вництва І.Ільїнської та Л.Лесницької, Я.Розенберга, В.Шерстюка, цивільного представництва – В.Андреєва, О.Невзгодіної, В.Рясенцева та ін.
Загальнотеоретичну базу дослідження становлять праці Ю.Грошевого, Г.Міньковського, М.Михеєнка, В.Нора, М.Строговича, В.Шибіко, М.Шумила та інших процесуалістів.
Актуальність теми. В радянській науці кримінального процесу осно-вна увага дослідників була зосереджена на участі у справі законного пред-ставника обвинуваченого, але при цьому не враховувалось загальнопроцесу-альне значення інституту представництва. У чинному КПК України здебі-льшого йдеться також про законне представництво саме обвинуваченого.
Однак очевидним є факт, що повною дієздатністю можуть не володіти не лише обвинувачені, але й потерпілі, цивільні позивачі, свідки. Якщо ж виходити із загальних правових принципів, недієздатні чи частково дієздатні особи не можуть самостійно реалізувати своє право – їх завжди заміняє або допомагає у реалізації прав законний представник. Ось чому питання закон-ного представництва всіх учасників процесу потребує детального вивчення і врегулювання в законі.
Дане дослідження стосується саме кримінально-процесуального ін-ституту законного представництва, який хоча і базується на загальноправо-вих, у тому числі і цивілістичних засадах представництва недієздатних осіб, однак має дещо іншу цільову спрямованість, яка породжує відмінності пра-вового регулювання статусу цього учасника.
У дисертаційній роботі комплексно та системно досліджуються: сут-ність законного представництва як самостійного інституту кримінального процесуального права; теоретичні та практичні аспекти участі законного представника у справі; правовідносини за участю законного представника та ряд інших питань законного представництва у кримінальному процесі.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами. Дисертація підготовлена згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри кримі-нального процесу та криміналістики Львівського національного університе-ту імені І. Франка і відповідає темі дослідження кафедри – “Проблеми захис-ту прав та законних інтересів особи в кримінальному процесі в умовах його реформування” (номер державної реєстрації 0103U005941).
Дисертація пов'язана також з науковою темою "Проблеми державо-творення та захисту прав людини і громадянина", яка досліджується на юри-дичному факультеті Національного університету “Острозька академія”, де працює дисертант.
Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є законне представництво як одна із форм надання правової допомоги недієздатним учасникам кримінального судочинства.
Предмет дослідження – кримінальні процесуальні відносини за учас-тю законних представників, зміст та правова природа інституту законного представництва, а також особливості здійснення законного представництва стосовно різних учасників процесу на окремих стадіях кримінального судо-чинства.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблемних питань законного представництва у кримінальному процесі, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на розвиток теорії кримінально-процесуального права, удосконалення кримінально-процесуального законодавства та прак-тики реалізації норм інституту законного представництва у кримінальному процесі.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження були поставлені та-кі завдання:
? виявити характерні ознаки законного представництва та визначити його поняття;
? провести класифікацію законного представництва за відповідними критеріями на окремі види;
? визначити процесуальну мету, функції та загальні межі повнова-жень законного представника;
? встановити передумови та підстави залучення законного представ-ника до участі у кримінальному процесі;
? дослідити правовий статус законного представника різних учасни-ків кримінально-процесуальної діяльності: обвинуваченого, потерпілого, ци-вільного позивача, цивільного відповідача, свідка;
? розкрити особливості законного представництва учасників кримі-нального судочинства на різних його стадіях;
? виявити можливі колізії та прогалини правового регулювання за-конного представництва в кримінальному судочинстві;
? розробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та юридичної практики з питань, що стосуються законного представництва, а також сформулювати основні положення для вирішення теоретичних проблем.
Методологічну основу дослідження складає система загальнотеоре-тичних та спеціально-наукових методів пізнання, зокрема: діалектичний, формально-юридичний, порівняльного правознавства, історичний, структу-рно-функціональний, системного аналізу, соціологічний, статистичний.
До основних серед дослідницьких методів, що використовувалися у написанні дисертаційного дослідження, належить загальний метод пізнання – діалектичний. Згідно з його принципами всі явища природи і суспільного життя органічно взаємопов’язані та взаємообумовлені. Вони залежать одне від одного і перебувають у постійному русі та розвитку, саме з властивостей окремих явищ формується властивість та сутність цілого. Через діалектич-ний метод законне представництво розуміється як система соціальних (мо-рально-етичних, правових) відносин, що виникають, змінюються та припи-няються у різних сферах суспільного життя, в тому числі й у кримінальному судочинстві.
Формально-юридичний метод включає такі прийоми, як опис і аналіз правових норм та правовідносин, їх пояснення і тлумачення, класифікацію. За допомогою таких прийомів у дисертації досліджувалась юридична при-рода законного представництва у кримінальному процесі, з’ясовувались зміст та значення вживаних законодавцем термінів, встановлювалось спів-відношення норм, які регулюють статус законного представника на міжгалу-зевому та галузевому рівнях. Метод порівняльного правознавства було по-кладено в основу уніфікації доктринального розуміння та правового регулю-вання законного представництва у кримінальному процесі та інших галузях права. При цьому порівнювались інститути законного представництва як у матеріальних (цивільне, сімейне), так і в процесуальних (цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне) галузях права. Історичний метод використано для дослідження генезису становлення інституту законного представництва у кримінальному процесі. Структурно-функціональний ме-тод лежить в основі визначення процесуальної функції законного представ-ника, а відтак – з’ясування конкретного обсягу його процесуальних прав та обов’язків. Метод системного аналізу використано для з’ясування місця ін-ституту законного представництва в системі права України. За допомогою соціологічного методу з’ясовано позицію юристів-практиків щодо вирішен-ня поставлених у роботі проблем. Через використання статистичного ме-тоду встановлювалися тенденції практики провадження у справах за участю осіб, які не володіють повною процесуальною дієздатністю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в наці-ональній кримінально-процесуальній науці це дослідження є першим ком-плексним, системним монографічним дослідженням проблем законного представництва у кримінальному процесі. В роботі вперше на концептуаль-ному рівні сформульоване наукове бачення інституту законного представ-ництва у кримінальному процесі, розроблено численні пропозиції щодо вдо-сконалення кримінального процесуального законодавства в частині реаліза-ції правовідносин за участю законних представників.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку виснов-ків та пропозицій, що містять наукову новизну і виносяться на захист:
? законне представництво у кримінальному процесі є системою пра-вових відносин, які виникають, з одного боку, між законним представником та особою, яку він представляє, а з другого, – законним представником та іншими суб’єктами кримінального процесу, і направлені на реалізацію, охо-рону та захист суб’єктивних прав учасника, який не володіє повною проце-суальною дієздатністю;
? під законним представником у кримінальному процесі потрібно розуміти суб’єкта кримінально-процесуальних відносин, допущеного до участі у справі органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом з кола ви-значених законом осіб, для захисту інтересів недієздатного (частково дієзда-тного) суб’єкта провадження;
? законне представництво у кримінальному процесі врегульовується широкою системою конкуруючих норм різних галузей права, проте після порушення справи здійснюється в межах встановленої кримінально-процесуальної форми;
? система юридичних фактів, на основі яких виникає законне пред-ставництво, становить юридичний (фактичний) склад, центральним елемен-том якого виступає факт залучення законного представника у справу, офор-млений у відповідному процесуальному документі органом, що веде процес;
? законний представник є учасником кримінального процесу, який володіє низкою самостійних прав, виконує відповідні процесуальні обов’язки та може брати участь у всіх стадіях провадження;
? особливість статусу законного представника полягає в тому, що його функція, на відміну від інших учасників, наперед не встановлена і ви-значається функцією представлюваної особи. Поєднання ним процесуальних статусів різних учасників провадження, функції яких перебувають у супере-чності, неприпустиме;
? обсяг прав законного представника, які він реалізує на власний розсуд, залежать від рівня дієздатності особи, яку він представляє;
? законні представники у різних стадіях судочинства реалізують як права обвинуваченого, так і власні права, у зв’язку з чим нормативно має бу-ти визначено їх перелік;
? законні представники повинні залучатись у процес з моменту за-лучення осіб, які не володіють повною дієздатністю. Незалучення законного представника потрібно розглядати як грубе порушення принципів змагаль-ності та процесуальної рівності сторін з відповідними наслідками.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визнача-ється декількома аспектами. Насамперед, теоретичне значення полягає у то-му, що в дисертації сформульовано ряд положень, висновків та пропозицій, які є основою для вирішення теоретичних та практичних проблем інституту законного представництва у кримінальному процесі, а також можуть слугу-вати підґрунтям для наступних досліджень цієї та суміжних проблем.
Окрім того, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі для викладання курсу "Кримінальний процес України", а також для написання підручників, подальших наукових розробок теми процесуального представництва та у підготовці спеціалістів у сфері кримінального судочинства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у роботі над проектом Кримінального процесуального кодексу України, підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України щодо за-хисту прав учасників кримінального судочинства, а також застосування на практиці під час провадження у справах за участю осіб, які не володіють по-вною процесуальною дієздатністю.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисерта-ційного дослідження обговорювалися на Х-ХІ Регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення та захисту прав лю-дини в Україні” (2004-2005 рр., м. Львів), ІІ-ІV Регіональних наукових кон-ференціях “Проблеми державотворення і захист прав людини в Україні” (2003-2004 рр., м. Острог), Всеукраїнській науковій конференції “Верховен-ство права у процесі державотворення та захисту прав людини” (2005 р., м. Острог).
Окремі положення та результати дисертаційного дослідження були апробовані в навчальному процесі юридичного факультету Національного університету “Острозька академія” у ході викладання курсу “Кримінальний процес України”.
Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих пи-тань процесуального представництва були подані до Верховного Суду Укра-їни та до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано шість одноосі-бних статей, у тому числі п’ять у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослі-дження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які мають загалом 7 підрозділів, висновку, списку використаних джерел (190 найменувань) та додатків. Повний обсяг роботи становить 219 сторінок, текст дисертації – 195 сторінок. Список використаних джерел та додатки загалом нараховують 20 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито актуальність і стан наукової розробки теми дисерта-ційного дослідження, визначено мету та завдання роботи, об’єкт, предмет і методологічну основу дисертаційного дослідження, виділено положення, що становлять наукову новизну одержаних результатів та вказано їх науково-практична значимість.
У першому розділі – “Загальні умови участі законного представни-ка у кримінальному процесі” – з’ясовуються сутність та природа законно-го представництва у кримінальному процесі, визначаються підстави та пере-думови його виникнення, встановлюються загальні умови участі законного представника у справі.
У підрозділі 1.1. – “Сутність законного представництва у криміна-льному процесі” – розглядаються питання, пов’язані зі з’ясуванням юриди-чної природи законного представництва у кримінальному процесі.
Насамперед вказується на те, що законне представництво, попри низку особливостей, має ту ж юридичну природу, яку має будь-яке правове пред-ставництво. У той же час законне представництво у кримінальному процесі має ряд ознак, характерних як процесуальному представництву загалом, так і властивих лише даному виду представництва. Серед загальних ознак закон-ного представництва виділяється: 1) його направленість на надання допомо-ги у реалізації процесуальної функції та суб’єктивних прав відповідного уча-сника процесу; 2) допустимість сумісної (паралельної) участі процесуально-го представника з особою, яку він представляє; 3) обмежений обсяг прав, які представник може реалізувати від імені представлюваного; 4) можливість одночасного допуску до участі у справі кількох представників; 5) визначе-ний законом загальний обсяг повноважень представника та його самостій-ність у їх реалізації.
Серед ознак, властивих виключно законному представництву, виділені такі: 1) законні представники покликані законодавцем охороняти права і за-конні інтереси недієздатного чи частково дієздатного суб’єкта; 2) вони отримують повноваження на представництво інтересів особи, яку вони представляють, не від неї самої (оскільки вона не володіє повною дієздатніс-тю), а на підставі закону; 3) їх обсяг прав не залежить від волі представлюва-ного, оскільки така воля не може бути визнана правом; 4) здійснюючи пред-ставництво, вони виражають свою власну волю; 5) представництво інтересів визначених законом осіб є обов’язком законного представника.
Попри спільні риси інституту законного представництва з аналогічними інститутами інших галузей права, законне представництво у кримінальному процесі має свою специфіку, яка, на думку дисертанта, полягає ось у чому:
– по-перше, законний представник стає учасником процесу і наділяєть-ся правами лише після допуску його до участі у справі. Особа може мати кі-лька законних представників у загальноправовому значенні, проте визнава-тися як учасник процесу будуть лише ті з них, які спеціально допущені до справи органом, який веде процес;
– по-друге, не кожен законний представник у загальноправовому зна-ченні може бути законним представником у кримінальному процесі. Причи-ною цього може бути будь-яка обставина, що перешкоджає належній охоро-ні прав та законних інтересів недієздатного учасника справи.
Потреба в інституті законного представництва у кримінальному процесі обумовлюється такими причинами: 1) необхідністю компенсувати неповну дієздатність учасника кримінально-процесуальних правовідносин; 2) обов’язком законного представника турбуватися про недієздатного предста-влюваного; 3) правом законного представника захищати права та законні ін-тереси відповідних осіб.
Проведено також класифікацію законного представництва за різними критеріями: залежно від об’єкта (законне представництво особи та законне представництво над майном); за обсягом дієздатності представлюваних (за-конне представництво повністю недієздатних, частково недієздатних та діє-здатних осіб); залежно від процесуального статусу представлюваного (за-конне представництво обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законне представництво особи, щодо якої вирішу-ється питання про застосування примусових заходів виховного характеру та законне представництво особи, щодо якої вирішується питання про застосу-вання примусових заходів медичного характеру); залежно від фактичної під-стави, що обумовлює участь у справі законного представника (законне пред-ставництво неповнолітніх, законне представництво осіб з фізичними вадами та законне представництво осіб з психічними вадами); за характером право-вого зв’язку між представником та представлюваним (природне та адмініст-ративне законне представництво).
У підрозділі 1.2. – “Передумови та підстави законного представниц-тва у кримінальному процесі” – з’ясовується коло обставин, необхідних для виникнення законного представництва у сфері кримінального судочинс-тва.
До загальних передумов участі законного представника у справі, на ду-мку дисертанта, належать норми права, на основі яких виникає правовідно-шення, правосуб’єктність учасників цього правовідношення, що її визнача-ють встановлені кримінально-процесуальним та кримінальним законом умо-ви суб’єктно-статусного характеру, а також система юридичних фактів, яка відіграє причинно-наслідкову роль у формуванні цього правового зв’язку.
Систему юридичних фактів, на основі яких виникає законне представ-ництво, становить юридичний склад, що включає:
1) факт залучення представлюваного суб’єкта до участі у справі, оскіль-ки законне представництво може виникнути лише щодо учасника криміна-льно-процесуальної діяльності;
2) факт відсутності у особи, яку представляють, повної процесуальної дієздатності, під якою пропонується розуміти здатність особи самостійно набувати і реалізувати процесуальні права та обов’язки, розпоряджатися на-бутими правами, і нести відповідальність за невиконання покладених обов’язків;
3) факт перебування цієї особи у визначеному законом правовому зв’язку з іншим суб’єктом – представником. До кола законних представників пропонується відносити батьків (усиновителів), повнолітніх дітей щодо ба-тьків (усиновителів); опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, представників адміністрації установ чи організацій під опікою чи піклуван-ням яких прибуває особа; діда, бабу, брата, сестру, мачуху, вітчима; предста-вників органу опіки і піклування;
4) факт відсутності у представника перешкод для вступу в процес, до яких дисертант відносить: попередню участь у справі як слідчого, дізнавача, прокурора, судді, секретаря судового засідання або перебування з ними в ро-динних стосунках; порушення проти законного представника кримінальної справи у цьому ж або іншому провадженні; вчинення представлюваним суб’єктом злочину проти законного представника; наявність порушеного провадження про позбавлення батьківських прав, права опіки, піклування чи патронату; відмову законного представника від участі у справі;
5) факт визнання представника учасником процесу через процесуальне оформлення його статусу постановою про залучення законного представни-ка до участі у справі з роз’ясненням усіх прав та обов’язків учасника.
Наявність кожного елемента цього фактичного складу, на думку дисер-танта, є обов’язковою. У разі відсутності хоча б одного з вказаних фактів за-конне представництво не може виникнути, а якщо такі факти відпадуть в процесі його реалізації, підлягає припиненню.
У підрозділі 1.3. – “Загальні умови визначення кримінально-процесуального статусу законного представника” – з’ясовується сукуп-ність ознак, які визначають місце та роль законного представника у криміна-льному процесі та характеризують його як самостійного суб’єкта процесуа-льної діяльності.
Зокрема обґрунтовується позиція, за якою законний представник є са-мостійним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, який володіє рядом визначених кримінально-процесуальним законом прав та виконує у процесі відповідну процесуальну функцію. Залежно від того, якого учасника процесу законний представник представляє, він може виконувати або функ-цію захисту, або обвинувачення. Так, здійснюючи представництво обвину-ваченого, цивільного відповідача, законний представник виконує функцію захисту. А здійснюючи представництво потерпілого, цивільного позивача – функцію обвинувачення. Проте недопустимою вважається ситуація, коли б законний представник зміг в одній справі поєднувати виконання цих двох функцій.
Від процесуальної функції у роботі відмежовується мета участі закон-ного представника у справі. Вважається, що такою метою виступає охорона прав та законних інтересів особи, яка через об’єктивні причини позбавлена можливості належним чином самостійно реалізувати свої процесуальні пра-ва.
Окремо вказується на можливість одночасного поєднання особою, яка виконує функцію законного представника у кримінальному процесі, спеціа-льного статусу іншого учасника кримінально-процесуального провадження. Так, вважається за можливе одночасне поєднання тією ж особою статусу за-конного представника обвинуваченого та статусу цивільного відповідача, статусу законного представника потерпілого та законного представника ци-вільного позивача. Щодо можливості поєднання статусу законного предста-вника та захисника, то відстоюється позиція, що, будучи допущеним як за-хисник, законний представник втрачає статус законного представника як учасника процесу і надалі реалізує права захисника, тобто такого поєднання не відбувається.
У роботі також вказується на недоліки поєднання законним представ-ником статусу законного представника та свідка. На думку дисертанта, за-конний представник, як і інші учасники провадження (обвинувачений, поте-рпілий, цивільний відповідач чи позивач), повинен володіти правом давати свідчення, а не обов’язком. У зв’язку з цим показання законного представ-ника потрібно виокремити в окреме джерело доказів.
Окремо у роботі розглядаються питання встановлення загальних засад взаємодії законного представника з представлюваним, межі участі якого у справі, а відтак і процесуальна самостійність, мають різнитися залежно від рівня дієздатності останнього. При цьому пропонується встановити правило, за яким здатність самостійно здійснювати свої права та доручати захист чи представництво своїх інтересів іншій особі у кримінальному процесі нале-жить учасникам, які досягли повноліття, а також юридичним особам. Учас-ники процесу віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також учасни-ки з психічними чи фізичними вадами, що утруднюють самостійне здійс-нення ними своїх прав і виконання обов’язків, користуються допомогою за-конного представника. Права та охоронювані законом інтереси малолітніх учасників процесу, громадян, визнаних недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також громадян, визнаних судово-психіатричною експертизою неосудними чи обмежено осудними, але такими, щодо яких розглядатиметься питання про застосування примусових заходів медичного характер, повинні реалізувати їх законні представники.
Щодо розпорядчих дій у кримінальному процесі (відмова від обвинува-чення, примирення з обвинуваченим, а також розпорядчі дії щодо цивільно-го позову тощо) відзначається, що законні представники недієздатних осіб вчиняють розпорядчі дії на свій розсуд. Законні представники осіб з непов-ною процесуальною дієздатністю дають згоду на вчинення таких дій самим представлюваним.
Другий розділ – “Законне представництво обвинуваченого” – роз-криває особливості законного представництва обвинувачуваного на різних стадіях процесу.
У підрозділі 2.1. – “Законне представництво обвинуваченого на досудових стадіях процесу” – розкрито особливості здійснення законного представництва обвинуваченого у стадії порушення кримінальної справи та стадії досудового розслідування.
Особливу увагу дисертант приділяє розкриттю особливостей врегулю-вання законного представництва на стадії порушення кримінальної справи. Участь законного представника в цій стадії відбувається на загальноправо-вих засадах на підставі норм сімейного та цивільного права. Пояснюється це тим, що на цій стадії відсутній підозрюваний чи обвинувачений як суб’єкт представництва, а є лише особа, від якої беруть пояснення або щодо якої ви-рішується питання про порушення кримінальної справи.
Обґрунтовується позиція, що в стадії порушення кримінальної справи законні представники повинні володіти правами: 1) від імені представлюва-ного робити явку з повинною (з’явлення із зізнанням), яке може бути прийн-яте як таке у випадку його підтвердження подальшими діями самого пред-ставлюваного, що вказують на його каяття та бажання розкрити злочин; 2) бути присутнім під час відібрання пояснень від представлюваного і самому давати пояснення з приводу обставин, що мають значення для справи; 3) бу-ти повідомленим про рішення, прийняте в результаті провадження у стадії порушення кримінальної справи; 4) ознайомитись з постановою про пору-шення кримінальної справи чи відмову в її порушенні; 5) оскаржувати при-йняте рішення в порядку ст. 99-1 КПК.
На відміну від стадії порушення кримінальної справи у стадії досудо-вого розслідування участь особи, яка притягується до кримінальної відпові-дальності, носить значно ширший характер, що, відповідно, відображається на межах участі її законного представника. Дисертант робить висновок, що визначення у кримінально-процесуальному законі чіткого переліку прав, якими повинні володіти законні представники обвинуваченого, а також вре-гулювання процедури, яка б передбачала обов’язкове роз’яснення таких прав, повинно сприяти захисту прав та законних інтересів учасників справи, які не володіють повною дієздатністю. Тут також визначається система прав, якими законний представник повинен володіти у стадії досудового розсліду-вання, а саме: 1) знати, у чому обвинувачують (підозрюють) представлюва-ного, ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинува-чення; 2) до першого допиту представлюваного мати з ним та захисником конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості; 3) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, та подавати інформацію про них; 4) бути присутнім на допитах представлюваного та під час виконання інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням, клопо-танням захисника чи самого законного представника, а під час виконання інших слідчих дій – з дозволу дізнавача, слідчого; 5) з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого застосовувати науково-технічні засоби під час провадження слідчих дій, в яких він бере участь, а також під час ознайо-млення з матеріалами справи; 6) заявляти клопотання і відводи; 7) ознайом-люватися після закінчення досудового розслідування з усіма матеріалами справи; 8) подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) на забезпечення безпеки.
Щодо обов’язків, які повинні нести на досудовому розслідуванні за-конні представники, то до їх переліку віднесено обов’язок: 1) з’являтись на виклик органу, що веде процес; 2) допомогти представлюваному запросити захисника, а у випадку його малоліття, неосудності чи обмеженої осудності запросити його самостійно; 3) дотримуватись процесуального порядку ве-дення слідства; 4) забезпечити належну поведінку представлюваного та його явку до органу, що веде процес, якщо той перебуває під наглядом законного представника.
Обґрунтовується позиція, за якою законний представник має право брати участь у справі з моменту залучення до справи самої особи, що не во-лодіє повною процесуальною дієздатністю, яке може відбуватися у різних формах (затримання, допит, пред’явлення обвинувачення). Якщо про наяв-ність неповноліття, психічних чи фізичних вад на час вчинення таких проце-суальних дій відомо не було, законний представник повинен бути допуще-ний з моменту, коли про такі обставини стало відомо.
Необґрунтована відмова слідчого або суду допустити законного пред-ставника до участі в справі повинна бути предметом оскарження, оскільки суттєво порушує як право на представництво самого законного представни-ка, так і право обвинуваченого на захист.
У підрозділі 2.2. – “Законне представництво обвинуваченого в су-дових стадіях процесу та стадії виконання вироку” – розкрито особливо-сті здійснення законного представництва обвинуваченого у стадії попере-днього розгляду справи суддею, стадії судового розгляду, стадіях апеляцій-ного, касаційного та виключного провадження, а також у стадії виконання вироку.
Відзначається, що в стадії попереднього розгляду справи суддею за-конні представники повинні мати право: 1) бути повідомленими про час та місце такого розгляду; 2) бути присутніми під час його проведення, мати можливість заявляти відводи та клопотання; 3) клопотати про колегіальний розгляд справи у випадках, передбачених законом; 4) у випадку призначення справи до розгляду знайомитись з обвинувальним висновком та іншими ма-теріалами справи; 5) оскаржувати рішення суду.
Характеризуючи систему прав законного представника в стадії судо-вого розгляду, дисертант виходить з прав, які мають самі представлювані. Однак аргументується хибність твердження, що законні представники під-судних користуються на судовому розгляді правами осіб, яких вони пред-ставляють, адже вони не користуються правом мати захисника (чи представ-ника) та правом звертатися до суду з останнім словом, якими наділений представлюваний з огляду на положення ст. 263 КПК. Обсяг прав законного представника дещо вужчий і, з урахуванням сказаного вище, включає право: 1) заявляти відводи; 2) заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; 3) подавати докази, просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призна-чення експертизи і витребування інших доказів; 4) давати показання або від-мовитися давати показання і відповідати на запитання; 5) просити суд про оголошення доказів, що є в справі; 6) ставити питання представлюваному та іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільно-му позивачеві і цивільному відповідачеві; 7) брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів; 8) брати участь у судових деба-тах; 9) отримувати копію вироку.
Щодо обов’язків законного представника, то відповідно до ч. 2 ст. 271 КПК він повинен беззаперечно виконувати розпорядження головуючого про додержання порядку в судовому засіданні. Якщо під час судового засідання від участі у справі буде усунуто захисника представлюваного або він не зможе виконувати свої функції з інших причин, законний представник зо-бов’язаний допомогти представлюваному запросити іншого захисника, а у випадку повної недієздатності представлюваного – запросити його самостій-но. Крім того, до обов’язків законного представника на стадії судового роз-гляду дисертант відносить обов’язок з’являтись на виклик суду; забезпечити належну поведінку представлюваного та його явку до суду, якщо він пере-буває під наглядом законного представника, не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення протиправних дій.
У процесі апеляційного та касаційного оскарження вироків та поста-нов за законним представником має бути закріплене право: 1) подавати апе-ляційну чи касаційну скаргу та до початку розгляду справи доповнити, змі-нити або відкликати її; 2) бути повідомленим про скаргу чи подання іншого учасника судового розгляду та подати на них свої заперечення; 3) подавати нові матеріали (додаткові докази) та заявляти клопотання про їх витребуван-ня; 4) знайомитись з матеріалами справи; 5) бути повідомленим про час і мі-сце апеляційного чи касаційного розгляду справи, бути присутнім під час їх проведення; 6) підтримувати в суді свою скаргу чи відмовитись її підтриму-вати; 7) давати пояснення з приводу поданої скарги; 8) заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників; 9) у випадку проведення апеляційним судом судового слідства давати показання або від-мовитися давати показання і відповідати на запитання, ставити питання ін-шим учасникам справи, брати участь у дослідженні інших доказів та у судо-вих дебатах.
Межі участі законного представника в стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження порівняно з іншими судовими стадіями дещо обмежені, що пояснюється особливостями процесуальної форми даної стадії.
Хоча звернення законних представників не є підставою для порушен-ня виключного провадження, вони можуть лише ставити питання про таке порушення перед відповідними посадовими особами. Якщо справу поруше-но, вона підлягає розгляду за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку. У такому випадку законні представники користу-ються всіма правами, якими вони володіють у судовому розгляді справи ка-саційним судом.
Насамкінець, система прав законного представника засудженого в стадії виконання вироку, на думку дисертанта, має включати: 1) право знати про місце відбуття засудженим покарання; 2) право мати із засудженим по-бачення; 3) право у передбачених законом випадках заявляти клопотання про звільнення засудженого від відбування покарання, заміни покарання більш м’яким, знаття судимості тощо; 4) право брати участь у розгляді судом заявлених клопотань та інших судових засіданнях, у яких можлива участь засудженого; 5) право у передбачених законом випадках подавати апеляцію на рішення суду, в тому числі якщо таким правом володіє сам засуджений.
Третій розділ – “Законне представництво потерпілого, цивільного позивача та свідка” – розкриває особливості законного представництва по-терпілого, цивільного позивача та свідка на різних стадіях процесу.
У підрозділі 3.1. – “Законне представництво потерпілого, цивіль-ного позивача та свідка в досудових стадіях процесу” – розкрито особли-вості здійснення законного представництва потерпілого, цивільного позивача та свідка у стадії порушення кримінальної справи та стадії досудового розслі-дування.
Зазначається, що законне представництво потерпілого має певні особ-ливості залежно від того, чи відбувається діяльність в порядку публічного, приватного чи приватно-публічного обвинувачення.
На думку дисертанта, участь законного представника в стадії пору-шення кримінальної справи в порядку публічного обвинувачення проявля-ється в двох основних аспектах: заявленні про вчинений злочин та участі в розгляді та вирішенні такої заяви. Вважається, що право законного предста-вника потерпілого на заявлення про вчинений проти представлюваного зло-чин є незаперечним. Таку заяву він може подавати як від імені потерпілого, так і від власного імені. Що стосується порядку вирішення заяви, то на думку дисертанта, потрібно передбачити обов’язок органу, який вирішує питання порушення кримінальної справи, повідомляти заявника про результати роз-гляду поданої ним заяви.
Якщо потерпілі у справах приватного обвинувачення не володіють по-вною процесуальною дієздатністю, то щодо них також можливе здійснення законного представництва, а отже, і подання скарги законним представни-ком. Вважається, що законний представник повинен подавати скаргу від свого імені. Окрім того, законний представник повинен мати право відстою-вати заявлене у скарзі обвинувачення, хоча виступає як представник потер-пілого, а не потерпілий.
Вирішуючи суперечність у позиціях потерпілого та законного пред-ставника у даній категорії справ, на думку дисертанта, доцільно виходити з обсягу дієздатності потерпілого як однієї з безпосередніх підстав його за-конного представництва. Оскільки, відповідно до запропонованої градації дієздатності, малолітні потерпілі, а також потерпілі, визнані судом недієзда-тними, не можуть брати участь у вирішенні процесуальних питань розпоря-дчого характеру, – суд повинен керуватися виключно позицією законного представника. Стосовно потерпілих віком від 14 до 18 років та потерпілих з психічними вадами, то суд, очевидно, не може не брати до уваги їх пропози-цію.
Відстоюється думка, за якою законний представник не може подати скарги на захист інтересів потерпілого у віці від 14 до 18 років, якщо остан-ній не бажає порушення справи. Це ж стосується і законного представника громадянина, визнаного обмежено дієздатним. Закриття ж порушеної спра-ви, у випадку примирення такого потерпілого з обвинуваченим, можливе лише за наявності згоди законного представника. Сам же законний предста-вник виступити з ініціативою закриття справи може лише у випадку пред-ставництва малолітнього чи визнаного судом недієздатним потерпілого.
Аналогічні правила щодо порушення кримінальної справи підлягають застосуванню і в справах про злочини приватно-публічного обвинувачення.
Як підсумок, вказується на те, що законний представник потерпілого в стадії порушення кримінальної справи має право: 1) на власний розсуд заяв-ляти про злочин, вчинений проти представлюваного у справах публічного обвинувачення; 2) на власний розсуд подавати скаргу про злочин, вчинений проти малолітнього чи визнаного судом недієздатним представлюваного у справах приватного обвинувачення; 3) за згодою представлюваного подава-ти скаргу про злочин, вчинений проти неповнолітнього чи обмежено дієзда-тного представлюваного у справах приватного та приватно-публічного об-винувачення; 4) бути присутнім під час відібрання пояснень від представлю-ваного і самому давати пояснення з приводу обставин, що мають значення для справи; 5) бути повідомленим про прийняте в результаті провадження у стадії порушення кримінальної справи рішення; 6) знайомитись з постано-вою про порушення кримінальної справи чи відмову в такому порушенні; 7) оскаржувати прийняте рішення в порядку ст. 99-1 КПК.
Аналогічні права під час заявлення про злочин, а також при розгляді і вирішенні таких заяв, має законний представник цивільного позивача.
У стадії досудового розслідування законні представники потерпілого та цивільного позивача повинні мати право: 1) бути присутнім під час ого-лошення представлюваному постанови про визнання його учасником справи і роз’яснення йому передбачених законом прав; 2) запрошувати представлю-ваному представника за договором; 3) подавати докази; 4) заявляти клопо-тання та відводи; 5) подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду; 6) бути присутнім під час допиту представлюва-ного; 7) брати участь у слідчих діях, які проводяться за їх клопотанням чи клопотанням представлюваного, а з дозволу слідчого і в інших слідчих діях; 8) бути повідомленим про закриття справи з підстав, визначених законом і на ознайомлення з усіма її матеріалами; 9) знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, робити виписки із справи та заявляти клопотання про доповнення слідства, знайомитися з додаткови-ми матеріалами чи усією справою після проведення додаткових слідчих дій; 10) на відшкодування витрат, пов’язаних з явкою за викликом в органи діз-нання, досудового слідства, прокуратури і суду; 11) на забезпечення безпеки.
Окрім того, законний представник потерпілого у випадку малоліття чи визнаної судом недієздатності останнього повинен мати право заявляти ци-вільний позов. Законний представник цивільного позивача – просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову, а у випадку малоліття чи визнаної судом недієздатності представлю-ваного – підтримувати цивільний позов чи відмовитись від позову.
Крім прав законний представник потерпілого (цивільного позивача) повинен мати такі обов’язки: 1) з’являтись на виклик органів, що ведуть процес; 2) дотримуватись процесуального порядку ведення слідства; 3) по-відомляти представлюваного про виклик до слідчого, прокурора чи суду і забезпечити його явку; 4) не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення протиправних дій;
Окремо в роботі дисертант зупинився на дослідженні питань законно-го представництва свідка, проблема законного представництва якого є до-сить актуальною та має велике практичне значення.
Дисертант відстоює позицію, згідно з якою в разі відсутності у свідка повної процесуальної дієздатності останній повинен користуватися допомо-гою законного представника, до прав якого варто віднести право: 1) корис-туватися допомогою перекладача та заявляти відвід перекладачеві; 2) знати, у зв'язку з чим і у якій справі допитується свідок; 3) бути присутнім під час допиту свідка і з дозволу слідчого ставити йому запитання; 4) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і за-уважень; 5) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого; 6) одержу-вати відшкодування витрат, пов'язаних із викликом для дачі показань; 7) на забезпечення безпеки. Реалізація вказаних прав законним представником сві-дка загалом не повинна обмежувати правосуб’єктності особи, яку він пред-ставляє, та має виступати виключно як додаткова гарантія забезпечення її вла-сних процесуальних прав.
Крім того, законний представник малолітнього свідка повинен бути наділений правом від імені представлюваного заявити про відмову давати свідчення щодо себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усинови-теля. Свідчення, дані без роз’яснення такого права, не повинні розглядатися як допустимі докази.
У підрозділі 3.2. – “Законне представництво потерпілого, цивіль-ного позивача та свідка в судових стадіях процесу” – розкрито особливо-сті здійснення законного представництва потерпілого, цивільного позивача та свідка у стадії попереднього розгляду справи суддею, стадії судового роз-гляду, стадіях апеляційного, касаційного та виключного провадження.
Загалом, законні представники потерпілого, цивільного позивача в стадії попереднього розгляду справи суддею, на думку дисертанта, повинні користуватися такими правами: 1) бути попередженими про час та місце та-кого розгляду; 2) бути присутніми під час його проведення, мати можливість заявляти відводи та клопотання; 3) у випадку призначення справи до розгля-ду ознайомитись з обвинувальним висновком та іншими матеріалами спра-ви; 4) оскаржувати рішення суду.
Вказана система прав законного представника потерпілого, цивільного позивача в цілому збігається з системою прав законного представника обви-нуваченого, проте має різну спрямованість, обумовлену протилежністю по-зицій та інтересів даних учасників.
Певні особливості попереднього розгляду справи існують у прова-дженні справ приватного обвинувачення. Так, участь особи, яка подала скар-гу в порядку ч. 1 ст. 27 КПК, під час її прийняття та розгляду повинна мати місце виключно для захисту власного інтересу, а тому й має розглядатися як право, а не обов’язок. Проте така особа обов’язково повинна повідомлятися про час і місце розгляду поданої заяви. Якщо скаргу подано законним пред-ставником малолітнього чи визнаного судом недієздатним громадянина, в судове засідання може викликатися лише законний представник. В іншому випадку викликається потерпілий та його законний представник разом, неза-лежно від того, ким з них була подана скарга. У судовому засіданні законний представник потерпілого має право виступати з обґрунтуванням заявленого обвинувачення, заявляти клопотання про виклик свідків, витребування дока-зів, заявляти відвід судді.
Визначаючи особливості законного представництва потерпілого, циві-льного позивача в стадії судового розгляду, відзначається, що їх реалізація відбувається в чотирьох головних напрямках: організаційному, доказовому, аналітичному та контрольному.
Організаційний аспект реалізації прав законного представника прояв-ляється під час вирішення основних організаційних питань судового розгля-ду (визначенні складу суду, кола учасників процесу тощо), а також інших питань, від вирішення яких залежить можливість подальшого провадження (підтримка чи відмова від обвинувачення). Доказовий напрямок реалізації прав стосується питань визначення доказової бази, що розглядатиметься в процесі судового слідства (висловлення думки щодо обсягу доказів, які під-лягають дослідженню, та порядку їх дослідження), та участі в судовому слідстві. Під аналітичним напрямком реалізації прав законного представника потрібно розуміти оголошення перед судом цілісної позиції сторони у спра-ві, як це має місце під час судових дебатів. Контрольна діяльність законного представника у стадії має місце, насамперед, стосовно суду (як домінуючого органу) і проявляється у можливості бути присутнім під час проголошення вироку, праві знайомитись із протоколом судового засідання і подавати на нього письмові зауваження, знайомитись з матеріалами справи протягом строку апеляційного оскарження.
Стосовно обов’язків законного представника потерпілого, цивільного позивача, то їх коло, на думку дисертанта, повинне включати такі обов’язки: 1) з’явитися в судове засідання у визначені повісткою час та місце; 2) забез-печити явку до суду представлюваного, якщо його явка є обов’язкова; 3) без-заперечно виконувати розпорядження головуючого про додержання порядку в судовому засіданні та забезпечити належну поведінку представлюваного; 4) не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення протипра-вних дій.
Під час розгляду справи в суді апеляційної та касаційної інстанції за-конний представник потерпілого, цивільного позивача, на думку дисертанта, повинен володіти правами, які нададуть йому можливість вільно заявити та відстоювати свою позицію щодо винесеного судом вироку чи постанови.
Що стосується участі законного представника потерпілого, цивільного позивача у перегляді судових рішень в порядку виключного провадження, то клопотання про його порушення він може заявляти лише за наявності но-вовиявлених обставин (ч. 1 ст. 400-9 КПК). Сам же порядок перегляду справ за нововиявленими обставинами і, відповідно, умови участі в ньому закон-ного представника відповідають касаційній формі перегляду судових рі-шень.
У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, узагальне-но його результати, визначено ступінь виконання поставлених перед дослі-дженням завдань.
У додатках подано зведення результатів дослідження кримінальних справ щодо участі законного представника у різних стадіях провадження, а також результати анкетування слідчих, суддів, адвокатів та прокурорів щодо проблем законного представництва у кримінальному процесі України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ
ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:
1. Законне представництво свідка у кримінальному процесі // Вісник Львівського університету. – 2004. – Вип. 40. – С. 387-393.
2. Законне представництво у стадії порушення кримінальної справи // Вісник Львівського університету. – 2004. – Вип. 39. – С. 450-458.
3. Законні представники у кримінальному процесі // Наукові записки НаУ “Острозька академія”: серія “Право”. – 2003. – №4. – С. 254-261.
4. Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у криміналь-ному процесі // Вісник Львівського університету. – 2003. – Вип. 38. – С.530-537.
5. Передумови та підстави законного представництва у кримінальному процесі // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 3. – С. 71-80.
6. Сутність законного представництва у кримінальному процесі Украї-ни // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип. 26. – К., 2004. – С. 488-493.
7. Особливості законного представництва потерпілого у справах при-ватного обвинувачення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IХ регіональної науково-практичної конференції. 3-4 лютого 2005 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – С. 400-402.

АНОТАЦІЯ
Самолюк В.В. Законне представництво у кримінальному процесі України. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес і криміна-лістика; судова експертиза. – Академія адвокатури України. – Київ, 2005.
У дисертаційній роботі комплексно та системно розглядаються питан-ня, пов’язані зі з’ясуванням юридичної природи законного представництва у кримінальному процесі, з’ясовується коло обставин, необхідних для виник-нення законного представництва у сфері кримінального судочинства, дослі-джується сукупність ознак, які визначають місце та роль законного предста-вника у кримінальному процесі та характеризують його як самостійного суб’єкта процесуальної діяльності. Значна увага приділена розкриттю особливостей здійснення законного представництва обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та свідка у стадії порушення кримінальної страви, стадії досудового розслідування, судових стадіях процесу та стадії виконання вироку.
Ключові слова: суб’єкти кримінального процесу, законне представни-цтво, законний представник, кримінально-процесуальна дієздатність, непов-нолітні, особи з психічними вадами, особи з фізичними вадами.

АННОТАЦИЯ
Самолюк В.В. Законное представительство в уголовном процессе Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; су-дебная экспертиза. – Академия адвокатуры Украины. – Киев, 2005.
В диссертационной работе комплексно и системно исследуется юри-дическая природа законного представительства в уголовном процессе, уста-навливается круг обстоятельств, необходимых для его возникновения. Также изучается совокупность признаков, которые определяют место и роль закон-ного представителя в уголовном судопроизводстве и характеризируют его как самостоятельного субъекта процессуальной деятельности. Значительное внимание уделено раскрытию особенностей осуществления законного пред-ставительства обвиняемого, пострадавшего, гражданского истца и свидетеля в стадиях возбуждения уголовного дела, досудебного расследования, судеб-ных стадиях процесса и стадии выполнения приговора.
Научная новизна полученных результатов в том, что для украинской уголовно-процессуальной науки это исследование является первым ком-плексным, системным монографическим изучением проблем законного представительства в уголовном процессе. В работе впервые на концептуаль-ном уровне сформулировано научное видение института законного предста-вительства в уголовном процессе, разработаны многочисленные предложе-ния относительно усовершенствования уголовно-процессуального законода-тельства в части урегулирования участия законных представителей в уго-ловных делах.
В результате проведенного исследования сформулировано ряд выво-дов и предложений, которые содержат научную новизну и выносятся для защиты.
Так, по мнению диссертанта, законное представительство в уголовном процессе является системой правовых отношений, возникающих, с одной стороны, между законным представителем и представляемым лицом, а с другой, - законным представителем и другими субъектами уголовного про-цесса. Эти правоотношения направлены на реализацию, охрану и защиту субъективных прав участника уголовного дела, который не владеет полной процессуальной дееспособностью. И хотя законное представительство в уголовном процессе регулируется широкой системой конкурирующих норм разных областей права, после возбуждения дела оно осуществляется в пре-делах установленной уголовно-процессуальной формы.
Система юридических фактов, на основе которых возникает законное представительство, составляет юридический (фактический) состав, цен-тральным элементом которого выступает факт привлечения законного представителя к участию в деле, оформленный в соответствующем процес-суальном документе органом, ведущим процесс.
Под термином "законный представитель" в уголовном процессе сле-дует понимать субъекта уголовно-процессуальных отношений, допущенного к участию в деле органом дознания, следователям, прокурором или судом из круга определенных законом лиц, для защиты интересов недееспособного (частично дееспособного) субъекта уголовного судопроизводства.
Законный представитель является участником уголовного процесса, который владеет рядом самостоятельных прав, выполняет соответствующие процессуальные обязанности и может принимать участие во всех стадиях уголовного судопроизводства. Особенность статуса законного представите-ля заключается в том, что его функция, в отличие от других участников, за-ведомо не установленна и определяется функцией представляемого лица. Объединение им процессуальных статусов участников производства, имею-щих различные функции, недопустимо.
Объем прав законного представителя, которые он реализует по собст-венному усмотрению, зависит от уровня дееспособности лица, представляе-мого им. Законные представители в различных стадиях судопроизводства реализуют как права обвиняемого, так и собственные права, в связи с чем нормативно должен быть определен их перечень.
Законные представители должны привлекаться для участия в деле с момента привлечения лица, которое не владеет полной процессуальной дее-способностью. Непривлечение законного представителя необходимо рас-сматривать как грубое нарушение принципов состязательности и процессу-ального равенства сторон.
Ключевые слова: субъекты уголовного процесса, законное предста-вительство, законный представитель, уголовно-процессуальная дееспособ-ность, несовершеннолетние, лица с психическими недостатками, лица с фи-зическими недостатками.

ANNOTATION
Samolyuk V.V. Legal Representation in the Ukrainian Criminal Proce-dure. – Manuscript.
Dissertation for acquiring a scientific degree of a Candidate of Law Sci-ences in speciality 12.00.09 – Criminal Procedure and Criminalistics; Forensic Examination. – Barrister Academy of Ukraine. – Kyiv, 2005.
This Dissertation comprehensively and systematically covers the questions concerning the clarification of the judicial nature of legal representation in the criminal procedure, the establishment of the circumstances necessary for legal rep-resentation to arise in the sphere of criminal justice, and the detection of the com-bining signs that determine the place and role of a legal representative in the crimi-nal procedure and characterize the representative as an independent subject of pro-cedural actions. The considerable attention is paid to the study of the peculiarities in exercising the legal representation of the accused, the victim, the plaintiff, and the witness on the stage of opening a criminal case, on the stage of a pretrial in-quire, on judicial stages of the proceeding, and on the stages of sentence enforce-ment.
Key words: subjects of criminal procedure, legal representation, legal repre-sentative, active capability, minority, infancy, corporal defects.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking