Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики

 

СТАВНІЙЧУК МАРИНА ІВАНІВНА

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ВИБОРИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.02 — конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ — 1999


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права та місцево-го самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та на кафедрі конституційного права Вищої школи права при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України
ПОГОРІЛКО Віктор Федорович —
завідувач відділу конституційного права та місцевого
самоврядування Інституту держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України
Тодика Юрій Миколайович —
завідувач кафедри конституційного права України
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук, доцент
Шукліна Наталія Георгіївна —
завідувач кафедри конституційного і
адміністративного права Київського
університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа — Національна академія внутрішніх справ України
Захист відбудеться “25” червня 1999 року о 14 годині на засі-данні Спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.04 по захисту дисер-тацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Київському університеті ім. Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці університету.

Автореферат розіслано “ 15 травня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат юридичних наук С.В. БОБРОВНИК
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією із характерних особливостей розвитку переважної більшості посттоталітарних країн в останнє десятиліття є перехід до демократичних форм управління. В Україні така особливість визначає перебіг усіх політичних і державотворчих процесів. У правовому відношенні це дістає вираження насамперед у пошуках нових підходів до правового регулювання інститутів безпосереднього народовлад-дя на рівні конституційного права.
Нова Конституція України, встановлюючи конституційний статус України як суверенної і незалежної, демократичної, соці-альної і правової держави, визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Конституційний ме-ханізм здійснення народом влади передбачає, що влада реалізу-ється як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інсти-тути представницької і безпосередньої демократії. Як у практиці, так і в теорії державного права і будівництва колишнього СРСР вважалося, що провідною є представницька форма демократії, яка передусім пов’язувалася з діяльністю системи Рад народних депутатів.
Сучасне ж конституційне оформлення народовладдя свідчить про позитивні зрушення в суспільному житті після проголошен-ня незалежності й державного суверенітету України. Відбуваєть-ся процес докорінних змін у пріоритетах реалізації народовладдя на користь безпосереднього здійснення народом України належ-ної йому влади. В кінцевому підсумку це має сприяти реальному залученню громадян до управління державними справами, створенню умов для подолання відчуженості громадян від влади, ха-рактерної для тоталітарного режиму.
З прийняттям Конституції України пріоритетна роль у регу-люванні суспільного розвитку надається власне безпосередньо-му волевиявленню громадян, найвищим проявом і однією з ос-новних конституційних форм якого виступають вибори.
Перетворення народовладдя з формального атрибуту держа-ви на реальний політичний суспільно-правовий інститут, яким встановлюється право народу на вільне волевиявлення і забезпе-чується легітимність, стабільність, поступовість і наступність його влади, надзвичайно актуалізувало проблеми реформування виборчого права і виборчого законодавства України як правової основи формування і функціонування державних органів і орга-нів місцевого самоврядування.
Нині українське суспільство остаточно ще не визначилося з типом виборчої системи і поки що не має стабільного виборчого законодавства. За цих умов першочергового значення набувають дослідження у галузі парламентського виборчого права, оскіль-ки, на нашу думку, історично склалося так, що Закон України “Про вибори народних депутатів України” виступає модельним законодавчим актом у сфері виборчого права України.
Власне, кожний із законів про вибори народних депутатів України 1989, 1993 та 1997 років на відповідному етапі станов-лення української державності виступив визначальним законо-давчим актом у правовому регулюванні організації системи на-родовладдя. Крім того Україна має найбільший досвід прове-дення саме парламентських виборів. Однак до цього часу досвід формування та застосування законодавства про вибори народних депутатів України не був узагальнений на належному рівні й не став об’єктом грунтовного науково-теоретичного аналізу.
Отже, нині є нагальна потреба, по-перше, у створенні ціліс-ної, науково обгрунтованої теорії інституту виборчого права вза-галі та інституту парламентського виборчого права зокрема; по-друге, у формулюванні теоретичних засад становлення і розвит-ку виборчого законодавства України і передусім законодавства про вибори народних депутатів України; по-третє, у визначенні основних чинників його розвитку; по-четверте, у визначенні співвідношення різних видів і рівнів виборчого законодавства з метою напрацювання глибоких теоретичних засад для відповід-ної уніфікації, систематизації і кодифікації цього законодавства України в майбутньому; по-п’яте, у виробленні напрямів і шля-хів вдосконалення цього законодавства з метою науково обгрун-тованого прогнозування його подальшого розвитку.
Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дисе-ртаційного дослідження.
Стан наукової розробки проблеми. Питання, певною мірою пов’язані з поняттям виборчого права, виборчого законодавства і в цілому з проблемами виборів, дістали висвітлення у науковій і суспільно-політичній літературі в галузі держави і права, філо-софії, політології, а головним чином — у науці конституційного (державного) права. Водночас протягом досить тривалого часу (за умов радянської виборчої системи) інституту виборчого пра-ва та виборчому законодавству як у практиці державного будів-ництва, так і в науці державного права не надавалося належного значення. З одного боку, сфера виборчих суспільних відносин взагалі не мала юридичної регламентації, з другого — навіть за умов нормативного регулювання неможливо було вести мову про власне систему виборчого законодавства. Показово, що на-віть формально системи виборчого законодавства як системи певних законів однієї галузі, що об’єднані спеціальним предме-том регулювання, не було. Пріоритетним джерелом норм вибор-чого права виступали Конституції СРСР і Конституції УРСР з їх досить широким регламентуванням принципів виборчого права, виборчої правосуб’єктності громадян, інших засад здійснення виборів. Поряд з цим законодавець, минаючи рівень законів, фа-ктично зводив правове регулювання виборів до підзаконних ак-тів: інструкцій (20-30-і роки) та положень (30-70-і роки). Прові-дними вченими у галузі виборчого права ще у 60-і роки порушу-валися проблеми невідповідності правового регулювання вибо-рів тому важливому політичному значенню, яке вони відіграють у здійсненні народовладдя. Щоправда, після прийняття Консти-туції СРСР 1977 року і Конституції УРСР 1978 року правове ре-гулювання виборів до органів державної влади УРСР здійсню-валося на основі законів УРСР. Проте говорити про існування цілісної системи виборчого законодавства можна лише умовно, зважаючи передусім на обмеженість правового регулювання процедури виборів.
Донедавна і наука національного конституційного права та-кож не мала чіткого розуміння щодо обсягу і меж правового ре-гулювання виборчого права і законодавства. Принаймні можна виділити три тенденції у його тлумаченні. По-перше, урізане, вузьке тлумачення цього поняття. Ця тенденція була характерна для періоду становлення радянського виборчого права й грунту-валася на положеннях Конституції Російської Федерації 1918 року. З часом на противагу подібним поглядам сформувалась інша тенденція, пов’язана з розширеним тлумаченням виборчого права. Автори такого підходу включали до предмета правового регулювання виборчого права поряд з виборчими правовідноси-нами правові відносини інших державно-правових інститутів представницької демократії, зокрема, відповідальності депутатів перед виборцями, контролю за депутатською діяльністю тощо. Цілком очевидно, що радянські науковці свідомо розширювали межі виборчого права як визнаного у світі демократичного ін-ституту, не відокремлюючи спеціально інших самостійних форм реалізації безпосереднього народовладдя, оскільки, по-перше, вся теорія народовладдя зводилася до представницької природи органів державної влади, а по-друге, це не мало важливого зна-чення ні для суспільного життя, ні для правової науки через фо-рмальний характер самого народовладдя.
Останнім часом у національному конституційному праві ви-бори інституалізуються як політичне суспільно-правове явище і поступово утверджується третя тенденція розуміння виборчого права і законодавства — як регулятора виключно виборчих сус-пільних відносин, як системи юридичних норм, що регулюють процес формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування.
В Україні проблеми безпосереднього народовладдя, і зокрема різні аспекти правового регулювання виборів, досліджувалися І.П.Бутком, Ф.Г.Бурчаком, В.Д.Бабкіним, Р.К.Давидовим, М.І.Козюброю, В.В.Копєйчиковим, М.І.Корнієнком, В.М.Кампом, Л.Т.Кривенко, М.І.Малишком, П.Ф.Мартиненком, В.В.Медведчуком, В.Ф.Мелащенком, О.М.Мироненком, Г.О.Мурашиним, О.Г.Мурашиним, Н.Р.Нижник, М.П.Орзіхом, В.Ф.Погорілком, П.М.Рабіновичем, С.Г.Рябовим, А.О.Селівановим, В.Ф.Сіренком, А.П.Тарановим, В.Я.Тацієм, В.М.Тодикою, Є.А.Тихоновою, О.Ф.Фріцьким, В.В.Цвєтковим, М.В.Цвіком, П.Ф.Чалим, В.М.Шаповалом, Ю.С.Шемшученком, Н.Г.Шукліною, Л.П.Юзьковим, О.І.Ющиком, В.Д.Яворським та іншими.
Різноманітні питання реалізації безпосередньої демократії у радянську добу розглядалися у працях Г.В.Барабашева, А.О.Безуглова, М.В.Вітрука, Л.Д.Воєводіна, О.І.Денисова, В.А.Дорогіна, Д.Л.Златопольського, В.Т.Кабишева, А.І.Кіма, В.Ф.Котока, С.С.Кравчука, В.С.Кудінова, Й.Д.Левіна, О.М.Лучина, В.В.Маклакова, М.Н.Марченка, А.О.Мішина, Р.А.Сафарова, В.М.Суворова, Ю.Г.Судніцина, І.П.Трайніна, Н.А.Теплової, С.В.Троїцького, І.Є.Фарбера, М.А.Шафіра, К.Ф.Шеремета та інших вчених.
Сучасні зарубіжні вчені також приділяють значну увагу пра-вовим проблемам організації виборів як однієї із основних форм безпосереднього народовладдя. Це дістало відображення в пра-цях С.А.Авак’яна, Ю.О.Веденєєва, В.І.Васильєва, О.А.Вишнякова, О.М.Волкової, О.В.Іванченка, А.І.Ковлера, Є.І.Колюшина, В.В.Комарової, О.О.Кутафіна, В.І.Лисенка, Ю.А.Новикова, О.Є.Постникова, А.Я.Сливи, Б.О.Страшуна та інших дослідників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, тема-ми. Дисертаційна робота виконувалася як складова частина до-сліджень відділу конституційного права та місцевого самовряду-вання Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН Укра-їни та кафедри конституційного права України Вищої школи права з тем “Конституційно-правові основи форм безпосеред-ньої демократії в Україні” та “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України”.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексної розробки про-блем теорії правового регулювання і практики виборів народних депутатів України та виробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України.
Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань.
1. Визначити місце досліджуваної проблеми в науці.
2. Виходячи з положень, сформульованих у науковій літера-турі, дати власне визначення поняття виборів, показати їх роль у системі демократичних інститутів суспільства, виробити наукові класифікації видів виборів, а також стадій виборчого процесу.
3. Простежити етапи розвитку законодавства про вибори на-родних депутатів України, визначити основні фактори станов-лення чинного законодавства про вибори народних депутатів України.
4. Виходячи із сучасного стану виборчого законодавства України, дати наукове обгрунтування системи виборчого зако-нодавства та визначити місце Закону України “Про вибори на-родних депутатів України” в цій системі.
5. Проаналізувати структуру Закону “Про вибори народних депутатів України” та розробити відповідну концепцію.
6. Основним завданням дисертаційного дослідження є роз-гляд проблем реалізації законодавства про вибори народних де-путатів України та визначення основних напрямів його розвитку і вдосконалення.
Об’єктом дослідження є правові відносини у сфері реаліза-ції безпосереднього народовладдя.
Предметом дослідження є питання теорії і практики станов-лення і розвитку законодавства про вибори народних депутатів України.
Методологічні засади дисертації. Методологічними засада-ми дисертації є принципи, методи і засоби, які забезпечують до-стовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником завдань і цілей. Автор виходить з комплексного розуміння осно-вних методів дослідження і застосовує, по-перше, загальнонау-кові — системний, структурно-функціональний, порівняльно-історичний, конкретно-історичний, формально-логічний, а та-кож методи багатофакторності, моделювання, прогнозування; по-друге, ряд загальнофілософських методів, зокрема діалектич-ний, матеріалістичний та ідеалістичний, принцип історизму; по-третє, спеціальні — формально-юридичний, порівняльно-правовий, правового моделювання, політологічний, статистич-ний метод та інші.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі вибор-чого права. При підготовці дисертації використовувалися також положення теорії держави і права, конституційного права Украї-ни, порівняльного конституційного права, історії правових учень, міжнародного публічного права, кримінального, цивіль-ного, адміністративного права. Автором враховані нові наукові положення, висновки, сформульовані політологією, філософією, соціологією та іншими суспільствознавчими науками.
Джерельну базу дослідження становлять Конституція Укра-їни, Закон України “Про вибори народних депутатів України”, інші спеціальні виборчі закони України, конституційні та інші закони України, підзаконні нормативно-правові акти України, а також міжнародно-правові акти та законодавство зарубіжних країн про вибори. У дисертаційному дослідженні використані матеріали архівного фонду Центральної виборчої комісії.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є пе-ршим в Україні науковим дослідженням, в якому комплексно, цілісно розглядаються теоретичні й практичні проблеми вибор-чого права і виборчого законодавства України взагалі й законо-давства про вибори народних депутатів України зокрема.
Новими і найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:
• головним пріоритетом сучасної національної концепції ви-борів і відповідно виборчого права і законодавства має бути ро-зуміння того, що вибори — це політичний суспільно-правовий інститут, суттю якого є вияв реальної волі народу, що дає під-стави характеризувати вибори як вид установчої влади народу;
• вибори — це передбачена Конституцією та законами Укра-їни форма прямого народовладдя, яка є безпосереднім волевияв-ленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• за формою здійснення вибори слід розглядати як установ-чий юридичний процес, який має ряд стадій;
• процес становлення чинного законодавства про вибори на-родних депутатів України має багатофакторний характер, де го-ловним є внутрішньополітичний чинник, який безпосередньо визначає характер і зміст виборчого законодавства;
• класифікація виборів, що проводяться в Україні, може здій-снюватися за територіальною ознакою; за суб’єктами виборчо-го процесу; за часом проведення; за кількісною ознакою (числом виборців); за правовими наслідками; за порядком визначення результатів виборів;
• виборче законодавство України має комплексний та систе-мний характер, Закон України “Про вибори народних депутатів України” виступає модельним нормативним актом у цій сис-темі;
• законодавство про вибори народних депутатів України ха-рактеризується наявністю системи функцій. За сферами впливу на суспільні відносини можна розрізняти політичну як пріорите-тну та соціальну й ідеологічну функції. За способами впливу ви-борчого законодавства на суспільні відносини слід розрізняти регулятивну, установчу, охоронну, інформаційну та прогностич-ну функції. Головне місце в цій класифікації посідають регуля-тивна й установча функції;
• авторська концепція структури Закону України “Про вибо-ри народних депутатів України”;
• пріоритетними напрямами вдосконалення законодавства про вибори народних депутатів України виступають, по-перше, проблеми формально-правової організації означеного законо-давства: структуризація, систематизація, створення правових га-рантій; по-друге, вдосконалення правового регулювання вибор-чого процесу; по-третє, вдосконалення правового регулювання механізмів судового захисту виборчих прав громадян України та оскарження порушень виборчого законодавства.
Теоретичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації дають поштовх і відповідну базу для подальших до-сліджень загальнотеоретичних проблем реалізації Конституції України та виборчого законодавства України..
Положення дослідження можуть бути використані для розро-бки нової редакції Закону України “Про вибори народних депу-татів України”, інших спеціальних виборчих законів, а в перспе-ктиві — при підготовці Виборчого кодексу України.
Висновки і пропозиції дисертаційної роботи можуть застосо-вуватися у правотворчій, освітній та виховній діяльності.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, неодноразово обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування та Вченій раді Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Теоретичний доробок дисертанта було взято за основу навча-льного спеціального курсу “Виборче право України”, запрова-дженого як навчальна дисципліна у Вищій школі права при Ін-ституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, ви-користовується в іншій навчально-методичній роботі.
Результати дисертаційного дослідження були використані під час роботи дисертанта керівником робочої групи по розробці проекту Закону України “Про Центральну виборчу комісію” та при підготовці Пояснювальної записки до цього проекту. Проект готувався протягом квітня-червня 1997 р. в Інституті законодав-ства Верховної Ради України.
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються також у роботі Науково-методичної ради при Центральній вибо-рчій комісії, членом якої є дисертант.
Теоретичні та практичні положення, що містяться у дисерта-ції, неодноразово використовувались автором при підготовці доповідей і виступів на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних конференціях, круглих столах, семінарах тощо. Зо-крема, дисертант брала участь та виступала на науково-практичній конференції “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність” (м.Київ, 22-23 листопада 1994 р.); науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 р.” (м.Київ, 22-24 травня 1996 р.); республікан-ській науково-практичній конференції “Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перс-пективи” (м.Київ, 25 червня 1997 р.); науково-практичній кон-ференції “Право і культура” (м.Київ, 15-16 травня 1997 р.); нау-ково-практичній конференції “Державно-правова реформа в України” (м.Київ, 16-17 листопада 1997 р.); республіканській науково-практичній конференції “Актуальні питання втілення в життя положень Конституції України” (м.Київ, 29 вересня 1998 р.); національній науково-практичній конференції “Адміні-стративне право: сучасний стан і напрями реформування” (м.Яремча, 18-21 червня 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Україна. Вибори-98: Досвід. Проблеми. Перспективи” (м.Київ, 18-20 листопада 1998 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Розгляд виборчих спорів су-дами України” (м.Київ, 18-19 березня 1999 р.).
Структура дисертації. З огляду на поставлену мету, завдан-ня, а також характер, обсяг і зміст дослідження автор визначила структуру праці. Рукопис дисертації складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ поділено на три, другий — на чотири підрозділи.
Загальний обсяг дисертації — 180 сторінок, кількість вико-ристаних джерел — 280.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, аналі-зуються стан наукової розробленості теми, зв’язок роботи з нау-ковими програмами, плановими темами, визначаються мета і завдання дослідження, об’єкт та предмет дослідження, методо-логічні й науково-теоретичні основи дисертації. Визначається наукова новизна отриманих результатів, формулюються основні висновки і положення дослідження. Обгрунтовується практичне значення отриманих результатів та викладаються дані щодо ап-робації результатів дослідження.
Перший розділ “Проблеми становлення законодавства про вибори народних депутатів України” містить три підрозділи.
У першому підрозділі — “Поняття виборів, виборчого права та виборчого законодавства” в концептуальному плані розгля-даються передусім загальнотеоретичні проблеми форму-вання поняття виборів, що характерне для сучасного етапу роз-витку науки конституційного права. Досліджуючи поняття вибо-рів з позицій конституційного права, автор звертається також до аналізу ролі виборів у процесі регулювання суспільних відносин. Характеризуються види виборів, що проводяться в Україні. Аналізуються стадії виборчого процесу.
Окремою групою проблем виступають питання, що визнача-ють сучасний зміст виборчого права та виборчого законодавства України.
Автор наголошує на тому, що сьогодні існує гострий дефіцит наукових досліджень на рівні монографічних та дисертаційних праць юридичного, політичного і соціологічного характеру, що стосуються проблем організації і проведення виборів в Україні. Однак певна увага формуванню поняття виборів, їх змісту в спе-ціальній науковій літературі все таки приділялася. В дисертації констатується, що в науці конституційного права, як у вітчизня-ній, так і в зарубіжній, існують різні точки зору з приводу розу-міння суті й, власне, визначення виборів. Аналіз наукових під-ходів свідчить, що відносно повне поняття виборів може сфор-муватися за умови комплексного аналізу виборів за змістом, за характером їх суспільних функцій, з одного боку, й адекватних змістові форм їх здійснення — з іншого.
Здобувач вважає, що ключовим моментом щодо визначення змісту сучасної теорії інституту виборів у національному кон-ституційному праві виступає стаття 5 Конституції України, якою визначається, що “Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює вла-ду як безпосередньо, так і через органи державної влади та орга-ни місцевого самоврядування”. З огляду на положення цієї статті автор вважає, що вибори слід розглядати як політичну функцію самого суспільства по здійсненню державотворення. На думку автора, піддається сумніву загальноприйнята наукова концепція виборів як державно-правового інституту. З переходом постра-дянських держав, у тому числі й України, до політичної демок-ратії відкрилась можливість для вчених-конституціоналістів роз-глядати вибори як політичний суспільно-правовий інститут.
Досліджуючи суспільні функції виборів, автор розрізняє се-ред них такі: функція здійснення права народного суверенітету і легітимізації влади; здійснення права національного сувереніте-ту; забезпечення стабільності, поступовості й наступності влади; створення формальної основи для ефективного функціонування державних органів та органів місцевого самоврядування, а також інформаційну функцію. При цьому зазначається, що політологи розрізняють й інші функції виборів.
Вибори є формою безпосереднього народовладдя, що здійс-нюється за умов демократичного суспільства і правової держави лише в порядку, передбаченому Конституцією й іншими закона-ми. Щодо форми здійснення виборів, то основним виступає ро-зуміння виборів як юридичного процесу. На думку дисертанта, його слід розглядати як врегульовану законом специфічну діяль-ність уповноважених органів і громадян держави, спрямовану на формування конституційного якісного і кількісного складу орга-нів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ця діяльність впорядкована через систему спонукальних обставин (як певних юридичних обставин, що потребують відповідних юридичних дій) і юридичних фактів (як юридичних дій, що за-безпечують початок відповідних процедур), які закріплюються в матеріальних і процесуальних нормах виборчого законодавства.
Автор вирізняє такі стадії процесу виборів народних депута-тів України: перша — проголошення або призначення виборів; друга — затвердження або утворення виборчих територіальних одиниць: виборчих округів, виборчих дільниць; третя — утво-рення виборчих комісій; четверта — складання списків вибор-ців; п’ята — висування і реєстрація кандидатів у народні депута-ти України; шоста — проведення передвиборної агітації; сьома — голосування; восьма стадія — підбиття підсумків виборів і реєстрація обраних народних депутатів України. Стадії виборчо-го процесу не є сталими. На їх зміст, кількість, правові форми, терміни впливають багато факторів. Найголовнішим з них є ха-рактер виборчої системи як способу визначення результатів ви-борів, від чого залежать порядок розподілу депутатських манда-тів і сам механізм голосування.
Автор класифікує види виборів, що проводяться в Україні, за відповідними критеріями: по-перше, за територіальною ознакою вибори поділяються на загальнонаціональні та місцеві; по-друге, за суб’єктами слід розрізняти вибори народних депутатів Украї-ни; вибори Президента України, вибори депутатів Верховної Ра-ди Автономної Республіки Крим; вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, вибори сільських, селищних і міських голів; по-третє, за часом проведення вибори поділяються на чергові, позачергові, повтор-ні, вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, місь-ких), які вибули; вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці або виборної посади; по-четверте, з огляду на правові наслідки вибори поділяються на дійсні й недійсні; по-п’яте, за порядком визначення результатів виборів розрізняють вибори мажоритарні, пропорційні та зміша-ні.
Автор відзначає, що інституціоналізація виборів як суспіль-но-правового явища здійснюється шляхом формування об’єктивного виборчого права та адекватної цьому інститутові системи виборчого законодавства України. Автор характеризує інститут виборчого права як комплексний інститут конституцій-ного права. Цей висновок підтверджується тим, що регулювання відносин, які складають предмет виборчого права, досягається завдяки різним за галузевою належністю нормам. Тлумачення виборів як юридичного процесу потребує поділу норм виборчого права на матеріальні, що визначають права, обов’язки, принци-пи, гарантії тощо, і процесуальні, що встановлюють порядок здійснення прав, принципів та обов’язків, що встановлені у ма-теріальних нормах.
У другому підрозділі “Розвиток інституту виборів до пред-ставницьких органів влади в Україні” аналізується розвиток ін-ституту виборів до Верховної Ради України.
Проведені дослідження показали, що виборність як одна із характерних форм самоорганізації суспільства була започатко-вана ще до виникнення держави на території України. За умов створення або відновлення української державності вибори як форма народовладдя проводилися постійно. Прикладом цього виступають Київська держава, Запорозька Січ, Гетьманська держава, Українська Народна Республіка.
Особливе місце в історії становлення інституту виборності займають вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки. Конституція УНР разом із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів містили ряд демократичних норм, якими передбачалося, що вибори мали здійснюватися на основі загального, рівного, прямого виборчого права і таємного голосування з дотриманням принципу пропорційного представ-ництва. Вибори проводилися по виборчих округах, створювала-ся система виборчих комісій на основі “коаліційного” членства з обов’язковим представництвом правників. Встановлювалася до-сить широка регламентація виборчих процедур. Існувала також система судового захисту виборчих прав громадян.
Самостійний період розвитку виборчого права становить ра-дянське виборче право. Уникаючи тенденційного тлумачення, автор зазначає, що радянська виборча система розвивалася ра-зом із суспільно-політичними і державно-правовими процесами колишніх СРСР і УРСР. У дисертації обгрунтовується і пропо-нується запровадити наступну періодизацію процесу становлен-ня виборів у радянський період: перший — з 1917 р. до 1936-37 рр.; другий — з 1936 р. до 1985 р.; третій — з 1985 р. до 1990 р.
У третьому підрозділі “Фактори становлення законодавства про вибори народних депутатів України в умовах незалежності України” аналізуються чинники, що визначають зміст, характер, систему і структуру сучасного виборчого законодавства про ви-бори народних депутатів України. Автор зазначає, що конститу-ційна та парламентська реформи, поєднання яких становить суть процесу трансформації сучасного українського суспільства, на-самперед пов’язані з реформою виборчої системи. Створення і запровадження нових виборчих законів є фактично кардиналь-ними змінами в розвитку перехідних суспільства і держави. Ав-тор виділяє ряд наступних етапів у розвитку виборчого законо-давства в умовах незалежності України. Перший період, 1991-1993 років, можна охарактеризувати як період дії постсоціаліс-тичного виборчого законодавства. Наступний етап охоплює 1993-1996 роки. З прийняттям Конституції України розпочався етап утвердження якісно нового українського законодавства. Становлення і розвиток сучасного виборчого законодавства, в тому числі про вибори народних депутатів України, зумовлені низкою зовнішніх і внутрішніх чинників, серед яких пріоритет-ним виступає внутрішньополітичний.
Розділ другий “Система та структура сучасного законодав-ства про вибори народних депутатів України” містить чотири підрозділи.
У першому підрозділі “Місце і роль законодавства про ви-бори народних депутатів України в системі сучасного виборчого законодавства України” зазначається, що основним елементом механізму становлення політичної виборчої демократії виступає комплексний інститут виборчого законодавства. Концепція ви-борів як владо-установчої суспільно-правової форми прямого народовладдя, з одного боку, і як юридичного процесу — з ін-шого, визначає сьогодні зміст і архітектоніку системи виборчого законодавства. Проведений аналіз дає змогу зробити висновок про те, що систему виборчого законодавства України складають чотири групи законодавчих актів. Основу цієї системи становить Конституція України, другу групу складають спеціальні виборчі закони, третю — інші нормативно-правові акти конституційно-го законодавства; четверту — галузеві законодавчі акти суміж-них галузей права.
На сучасному етапі особливе місце в регулюванні виборів посідають рішення Конституційного Суду України.
Автор відзначає особливу роль модельного законодавчого акту Закону України “Про вибори народних депутатів України”, який у майбутньому може бути основою формування Виборчого кодексу України.
В розділі подано пропозиції щодо конституційно-правового регулювання виборів.
Підрозділ другий “Структура Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Автор зазначає, що процес стано-влення законодавства про вибори народних депутатів пов’язаний з вирішенням проблем раціоналізації структури За-кону України “Про вибори народних депутатів України”, оскіль-ки через структуру Закону як форму організації і викладення правового матеріалу закріплюється зміст всіх правових відно-син, що виникають у процесі здійснення виборів народних депу-татів України. Як зазначається в дисертації, структура Закону визначається загальною теорією закону, а також конституційно-правовим змістом інституту виборів. На думку автора, з точки зору теорії закону Закон “Про вибори народних депутатів Украї-ни” повинен, по-перше, містити набір формально-юридичних елементів; по-друге, вимагає уточнення назва чинного Закону, а саме: Закон України “Про вибори до Верховної Ради України”, оскільки, відповідно до Конституції України, юридично вагомим фактом, що має відповідні юридичні наслідки, є обрання кон-ституційного складу Верховної Ради України; по-третє, Закон повинен містити, як і зараз, “Загальний розділ”, однак ним пови-нні регулюватися засади всіх правовідносин, що виникають в процесі організації виборів; по-четверте, логіка рубрикації вима-гає виокремлення спеціальних розділів Закону, якими регулю-ються окремі стадії здійснення виборів народних депутатів України або окремі субінститути; по-п’яте, Закон повинен місти-ти понятійно-категоріальний апарат; по-шосте, Закон повинен також вміщувати завершені правові конструкції щодо регулю-вання виборів. Автор дає ряд пропозицій щодо гармонізації структури Закону України “Про вибори народних депутатів України”.
Підрозділ третій “Функції законодавства про вибори народ-них депутатів України”. У сучасних умовах виборче законодав-ство як комплексний інститут відіграє низку самостійних функ-цій, які обумовлені специфікою предмета правового регулюван-ня означеного законодавства. Автор класифікує функції вибор-чого законодавства: по-перше, за сферами впливу на суспільні відносини; по-друге, за способами впливу. За сферами впливу пропонується розрізняти політичну, соціальну, ідеологічну фун-кції законодавства про вибори народних депутатів України, за способом впливу на суспільні відносини — регулятивну, устано-вчу і правотворчу, а також охоронну, інформаційну, прогности-чну.
У підрозділі четвертому “Проблеми реалізації законодавст-ва України про вибори народних депутатів України і напрями його вдосконалення” автором розглядаються шляхи подальшого вдосконалення правового регулювання виборів народних депу-татів України. При цьому пріоритетними напрямами вдоскона-лення законодавства виступають: по-перше, вирішення проблем формально-правової організації (структуризації, систематизації, створення правових гарантій); по-друге, вдосконалення правово-го регулювання процедур виборчого процесу; по-третє, вдоско-налення правового регулювання механізму судового захисту ви-борчих прав громадян України та оскарження порушень вибор-чого законодавства України. Автором викладено конкретні про-позиції по кожному із зазначених напрямів вдосконалення зако-нодавства про вибори народних депутатів України.
Висновки дисертації відзначаються науковою новизною, мі-стять теоретично та практично значущі результати.
Запропоновані висновки і положення є основою сучасної концепції виборів як пріоритетної форми народовладдя, яка є безпосереднім волевиявленням народу щодо формування кон-ституційного якісного і кількісного складу представницьких ор-ганів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ви-бори як вид установчої влади народу виконують одну з політич-них функцій суспільства — державотворчу.
Виборність як одна із форм самоорганізації суспільства скла-лася ще до виникнення держави на території України. За умов створення або відновлення власне української державності ви-бори як форма народовладдя застосовувалися постійно.
Важливе методологічне значення мають висновки щодо під-став класифікації видів виборів, стадій виборчого процесу.
В особливу групу можна виділити висновки, що стосуються системи та структури сучасного законодавства про вибори на-родних депутатів України. Йдеться про багатофакторність про-цесу формування чинного законодавства про вибори народних депутатів України та визначення пріоритетності внутрішньопо-літичного чинника. Методологічною основою для подальшого розвитку виборчого законодавства України є висновок про сис-темний та комплексний характер означеного законодавства та особливе місце Закону України “Про вибори народних депутатів України” в цій системі як модельного нормативного акту. Завдя-ки системному підходові до аналізу структури Закону України “Про вибори народних депутатів України” сформульована авто-рська концепція структури цього Закону, основні положення якої полягають у тому, що, по-перше, вимагає уточнення назва Закону — “Про вибори до Верховної Ради України”; по-друге, доцільно сформулювати преамбулу до Закону, яка визначатиме основні завдання і мету, юридичне значення Закону; по-третє, перший розділ Закону “Загальні положення” повинен адекватно виконувати роль “загальної частини” і містити основні засади правового регулювання всіх інститутів виборчого права і відпо-відно стадій виборчого процесу; по-четверте, Закон повинен міс-тити термінологічні поняття; по-п’яте, кожній стадії виборчого процесу або кожному інституту виборчого права має відповідати розділ Закону; по-шосте, положення загального розділу Закону, а також норми загальних статей в інших розділах повинні мати логічну і конструктивну завершеність у тексті Закону.
Обгрунтовується необхідність реформування правового ре-гулювання процесу організації і проведення виборів народних депутатів України.
Запропоновані у дисертації висновки мають прогностичний характер і визначають розвиток виборчого законодавства Украї-ни в найближчий час та на перспективу.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Форми безпосередньої демократії // Конституційне право України: Підручник. — К.: Наук. думка, 1999. — С. 300-355.
2. Вибори в Україні. — К., 1998. — 48 с.
3. Законодавство про вибори народних депутатів України // Парламент України: вибори-98. Інф.-анал. вид. в 2 т. / Центр. виборч. коміс. Ред.: М.М.Рябець. — К., 1998. — С. 23-34.
4. Виборчі комісії: правовий статус, структура, склад і повно-важення // Там само. — С. 105-113 (у співавторстві з В.І.Співаком, Р.П.Князевичем).
5. Взгляд на комиссии. Что было и что должно быть // Сове-ты народных депутатов. — 1989. — № 12 (527). — С. 43-45 (у співавторстві з І.П.Бутком).
6. Право вибору і виборче право (нотатки до сучасного розу-міння виборів і виборчого права) // Місцеве самоврядування. — 1994. — № 4 (9). — С. 67-70.
7. Теоретичні проблеми становлення прямого народовладдя в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць. — Ви-пуск дев’ятий. — К.: Ін-Юре, 1998. — С. 78-85.
8. Проблеми конституційно-правового регулювання виборів в Україні // Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених. — Випуск 2. — К.: Ін-Юре,1999. — С. 79-85.
9. Практика проведення виборів народних депутатів України 1998 року та проблеми вдосконалення парламентського вибор-чого законодавства // Вісник Запорізького юридичного інститу-ту. — Випуск 2 (4). — Запоріжжя, 1998. — С. 3-10 (у співавторс-тві з Р.П.Князевичем).
10. Верховна Рада Автономної Республіки Крим // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: “Укр. енцикл.”, 1998. — Т.1. — С. 342.
11. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим // Там само. — С. 356-357.
12. Вибори Президента держави // Там само. — С. 358-359.
13. Вибори Президента України // Там само. — С. 359-360.
14. Виборча кампанія // Там само. — С. 361-362.
15. Виборче право // Там само. — С. 362-363 (у співавторстві з В.Ф.Погорілком).
16. Виборчі документи // Там само. — С. 367-369.

 

 

 

 

 

Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних де-путатів України: проблеми теорії і практики. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юриди-чних наук за спеціальністю 12.00.02. — конституційне право. — Київський університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 1999.
У дисертації досліджуються теоретичні та практичні пробле-ми виборів як однієї з основних форм безпосередньої демократії.
В роботі сформульовано поняття виборів. Досліджуються функції інституту виборів як політичного владоустановчого сус-пільно-правового явища в системі конституційного ладу Украї-ни. Пропонується авторська класифікація видів виборів за тери-торіальною ознакою, за суб’єктами, за часом проведення, за уча-стю виборців, за правовими наслідками, за порядком визначення результатів виборів. Розглядаються стадії виборчого процесу.
Аналізується процес розвитку інституту виборів до представ-ницьких органів в Україні. Визначаються фактори становлення чинного законодавства України про вибори народних депутатів України.
Значна увага приділяється аналізу системи виборчого зако-нодавства України та структури Закону України “Про вибори народних депутатів України”.
Виходячи із стану сучасного правового регулювання виборів народних депутатів України, розглядаються шляхи і форми вдо-сконалення виборчого законодавства.
Ключові слова: вибори, безпосередня демократія, пряме на-родовладдя, виборче право, виборче законодавство, виборчий процес, народний депутат України.

Ставнийчук М.И. Законодательство о выборах народных депутатов Украины: проблемы теории и практики. — Руко-пись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юри-дических наук по специальности 12.00.02 — конституционное право. — Киевский университет имени Тараса Шевченко. — Ки-ев, 1999.
В диссертации исследуются теоретические и практические проблемы выборов как одной из основных форм реализации прямого народовластия в Украине на примере выборов народ-ных депутатов Украины.
Дается определение понятия выборов и обосновывается ин-ституционализация в конституционном праве Украины. Выборы рассматриваются как предусмотренная Конституцией и закона-ми Украины форма прямого народовластия, которая представля-ет собой волеизъявление народа путем тайного голосования по формированию конституционного качественного и количест-венного состава представительных органов государственной власти и органов местного самоуправления.
Исследуются функции выборов как политического общест-венно-правового явления в системе конституционного строя Ук-раины. Выделяются следующие функции выборов: реализации права народного и национального суверенитета, обеспечения стабильности и преемственности власти, отбора политических кадров, специально социологическими функциями выступают функции артикуляции интересов социальных групп, политиче-ской социализации и ресоциализации личности, информативная функция.
Предлагается авторская классификация видов выборов, осу-ществляемых в Украине, в зависимости от территориальности, субъектов, времени проведения, участия избирателей, правовых последствий, порядка определения результатов выборов.
Рассматриваются также проблемы избирательного процесса. В частности, выделяются стадии: провозглашения или назначе-ния выборов; утверждения или формирования избирательных единиц; формирования избирательных органов; составления списков избирателей; выдвижения и регистрации кандидатов на выборные должности; проведения предвыборной агитации; го-лосования; подсчета голосов и определения результатов выбо-ров.
Анализируется процесс развития института выборов в пред-ставительные органы в Украине. Определяются факторы ста-новления современного законодательства о выборах народных депутатов Украины, приоритетным среди которых является внутриполитический фактор.
Значительное внимание уделяется анализу системы избира-тельного законодательства Украины. Определяется роль Закона Украины “О выборах народных депутатов Украины” как мо-дельного закона в этой системе.
Исследуются также проблемы гармонизации структуры За-кона Украины “О выборах народных депутатов Украины”. Ав-тором разработана собственная концепция структуры избира-тельного закона.
Анализируются функции законодательства о выборах народ-ных депутатов Украины. Намечены пути совершенствования действующего избирательного законодательства, среди которых приоритетными выступают, во-первых, направления, связанные с формально-правовой организацией законодательства; во-вторых, с совершенствованием правового регулирования проце-дур избирательного процесса; в-третьих, с совершенствованием механизмов судебной защиты избирательных прав и обжалова-ний нарушений избирательного законодательства Украины.
Ключевые слова: выборы, прямое народовластие, избира-тельное право, избирательное законодательство, избирательный процесс, народный депутат Украины.
Stavniychuk M.I. Legislation of the elections of Ukraine Peo-ple’s Deputies: problems of theory and practice. — Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Sci-ences (Law) on the speciality 12.00.02 — Constitutional Law. Kyiv Taras Shevchenko University, Kyiv, 1999.
Thesis is devoted to the theoretical and practical problems of the Ukrainian elections a one of the fundamental forms of the direct de-mocracy. The questions of the improvement of electoral legislation are based on the exiting legal regulation of the elections of Ukraine People’s Deputies, are considered.
Key words: elections, direct democracy, direct people power, rights to vote, election law, election procedure, Ukraine People’s Deputies.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking