Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Законодавчо-розпорядчі інституції України в контексті трансформації соціуму (90-ті роки ХХ - початок ХХІ століття)

 

Пекарчук Володимир Михайлович

ЗАКОНОДАВЧО-РОЗПОРЯДЧІ ІНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІУМУ
(90-ТІ РОКИ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

07. 00. 01 – історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Луганськ – 2005


Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Михайлюк Віталій Павлович,
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля,
завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Фомін Анатолій Іванович,
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля,
завідувач кафедри історії держави і права

доктор історичних наук, професор,
заслужений працівник освіти України
Кравченко Володимир Іванович,
Донецький юридичний інститут МВС України при Донецькому національному університеті,
професор кафедри історії України та філософії права

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна кафедра історії України,
Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “30” січня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А, корпус 1, ауд. 241.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А)

Автореферат розісланий “29” грудня 2005 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.В.Довжук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. З прийняттям Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 року) почався процес розбудови законодавчої та виконавчої гілок влади в Україні, заснований на демократичних засадах з урахуванням досвіду зарубіжного конституціоналізму. Вектор державотворення був спрямований на утвердження президентсько-парламентської республіки і незалежності гілок державної влади.
Поступово протягом 90-х років ХХ століття президентські структури стали домінуючими в центрі та на місцях. При цьому набула чинності певна обмеженість повноважень Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, послабилася роль місцевого самоврядування тощо.
Основою демократичної незалежної держави є конституційний принцип розподілу влади, який передбачає наявність чіткого організаційно-політичного механізму розмежування сфер компетенції та повноважень між державними інституціями і систему стримувань та противаг. Тому процеси подальшого державотворення в Україні, що відбуваються в складних умовах переходу держави до ринкової економіки та жорсткого протиборства політичних сил, потребують вдосконалення форми правління та зміни статусу органів державної влади, форм і методів діяльності та взаємовідносин між законодавчою та виконавчою гілками влади. Налагодження оптимального науково-обґрунтованого функціонування останніх в значній мірі є тим підґрунтям, що дозволяє успішно виконувати програми суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України, вирішувати соціальні проблеми та завдання щодо підвищення життєвого рівня українського народу.
Комплексне дослідження генези і форм діяльності законодавчо-розпорядчих інституцій в Україні у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ століття, що включає критичне осмислення досвіду розбудови державних органів влади України, розкриття особливостей функціонування органів влади, аналіз прояву дії позитивних і негативних чинників у державотворенні, сприятиме об’єктивному висвітленню історії сучасних владних інституцій і обґрунтуванню рекомендацій щодо усунення негативних рис в їх діяльності, які позначаються на розвитку народовладдя в Україні. Це й зумовило обрання теми дисертації.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є розділом комплексної проблеми, що розроблялася кафедрами історичного профілю в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Зокрема в підтемі “Розвиток української державницької ідеї та її історичне втілення” (номер реєстрації ГН-49А-99).
Об'єктом дослідження є законодавчо-розпорядчі інституції України (органи законодавчої та виконавчої державної влади) у 90-і роки ХХ – на початку ХХІ ст.
Предметом дослідження є становлення і розвиток, а також основні форми діяльності органів законодавчої та виконавчої державної влади, які впливають на трансформацію соціуму.
Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють 90-ті роки ХХ – початок ХХІ століття - період, коли відбувалися суттєві зміни у державному устрої України, і, відповідно, змінювався статус та повноваження інституцій законодавчої та виконавчої гілок державної влади. Нижня межа визначається прийняттям Декларації про державний суверенітет (липень 1990 року) та проголошенням України президентсько-парламентською республікою. Верхня межа обумовлена соціальними та політичними результатами державотворення за роки незалежності, потребою реформування всіх гілок державної влади та підвищення ролі регіонів у розбудові правової держави в Україні.
Територіальні рамки дослідження охоплюють Україну як самостійну державу у її кордонах і водночас усі її регіони з урахуванням досвіду взаємодії центральних та місцевих органів влади у вирішенні проблем їх розвитку.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивченої джерельної бази висвітлити суть, напрями, етапи зміни структури, форм і методів функціонування органів законодавчої та виконавчої гілок влади, показати їх роль у проведенні реформ політичної та економічної систем, утвердженні принципів демократії у процесі державотворення незалежної України.
Зазначена мета конкретизується наступними завданнями:
- з’ясувати ступінь наукової розробки проблем державотворення в Україні, розкрити позитивні і негативні чинники в процесі становлення, розвитку, функціонування, зміни статусу органів законодавчої та виконавчої гілок влади;
- проаналізувати основні передумови реформування державного устрою, законодавчої та виконавчої гілок влади в умовах незалежності України;
- висвітлити процес зміни статусу та структури Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, місцевих органів державної влади відповідно до принципів ринкової економіки, демократії, народовладдя;
- дослідити загальноконцептуальні засади діяльності Верховної Ради України, описати статус, особливості формування організаційної структури (фракцій, комітетів), заходи та форми їх функціонування на відповідних етапах розвитку;
- охарактеризувати місце і роль органів центральної виконавчої влади, механізм їх формування та методи функціонування;
- проаналізувати зміни статусу Кабінету Міністрів України, висвітлити напрями і форми його діяльності;
- розкрити специфіку організаційної структури, повноважень та взаємовідносин органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- обгрунтувати об’єктивні умови необхідності зміни статусу, структури, повноважень законодавчої і виконавчої гілок влади, а також органів місцевого самоврядування;
- визначити найбільш актуальні проблеми процесу подальшого вдосконалення системи державної влади в Україні.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження в історичному аспекті суті, напрямів, етапів державотворення у сфері реформування законодавчої та виконавчої гілок влади України у роки незалежності. В ній на основі всебічного аналізу опрацьованих архівних джерел, матеріалів періодичної преси та опублікованих даних у виданнях органів державної влади та місцевого самоврядування автором вперше:
–досліджено сучасний стан наукової розробки проблеми;
–систематизовано законодавчо-нормативні основи та політико-правові засади державотворення в Україні після набуття нею статусу незалежної держави;
– охарактеризовані правові засади функціонування Верховної Ради України, показано еволюцію особливостей формування її складу та структури, форми та методи законодавчо-контрольної діяльності;
– розкрито закономірності, позитивні та негативні аспекти у формуванні інституцій законодавчої та виконавчої гілок державної влади;
– проаналізовані причини протистояння органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади;
– визначені етапи становлення і розвитку, зміни статусу і повноважень інституцій центральних та місцевих органів виконавчої влади;
– викладені основні принципи конституційної реформи, підкреслена важливість її проведення для поглиблення демократії в незалежній українській державі;
– сформульовані рекомендації щодо подальшої реорганізації форм і методів функціонування законодавчої та виконавчої гілок державної влади, їх ефективної співпраці.
Методологічну основу дисертації становлять наукові принципи та методи пізнання, які спираються на здобутки вітчизняної та світової науки, об’єктивне висвітлення процесів і тенденцій предмету дослідження, орієнтації на загальнолюдські цивілізаційні цінності, історико-критичний підхід в поєднанні минулого із сучасним, що дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів системи суспільного розвитку, а також застосування законів і правил логіки.
При написанні дисертації враховувалися дві важливі умови, дотримання яких передбачає принцип історизму. По-перше, розгляд державних інституцій як багатогранного явища з точки зору їх виникнення та розкриття закономірностей і тенденцій розвитку. По-друге, аналіз функціонування державних інституцій з урахуванням змін суспільно-політичного та суспільно-економічного розвитку незалежної України.
Комплексне використання різноманітних архівних матеріалів, чинної нормативно-правової бази та значної кількості фактологічної інформації і статистичних даних дало можливість прослідкувати динаміку становлення і розвитку органів державної влади в незалежній Україні в процесі державотворення.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання фактологічного матеріалу, основних положень та висновків дисертації у навчальному процесі при викладанні курсу історії України, історії держави та права України у вищих навчальних закладах, при проведенні занять зі спецкурсів з проблем державотворення України, а також при подальшому вивченні проблеми демократизації в усіх сферах суспільно-політичного і соціально-економічного життя України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були обговорені на засіданні кафедри історії України Східноукраїнського університету імені Володимира Даля, на міжрегіональній науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки” (Луганськ, 14 жовтня 2002 р.); на другій міжрегіональній науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки” (Луганськ, 17 жовтня 2003 р.); на методологічному семінарі “Втілення інноваційних технологій у сучасне виробництво” (Луганськ, 23-24 листопада 2004 р.); на ІV міжрегіональній науковій конференції “Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки” (Луганськ, 10-11 лютого 2005 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування системи аграрної вищої освіти в Україні: досвід і перспективи” (Київ, 21 квітня 2005 р.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 статей у фахових наукових виданнях (без співавторства).
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків (основний текст – 174 сторінки), списку використаних джерел та літератури (319 найменувань на 26 сторінках) й додатків (13 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 213 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, конкретизуються об’єкт і предмет роботи, хронологічні та географічні межі дослідження, визначаються мета та основні завдання, методологічна основа дисертації, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, містяться відомості про структуру і обсяг роботи.
Перший розділ – “Джерелознавчий та історіографічний огляд” - присвячено аналізу джерел та літератури за темою історичного дослідження.
Підрозділ 1.1 – “Джерельна база”. Хронологічні рамки дослідження зумовлюють специфічність джерельної бази. Вона складається з архівних та опублікованих документальних матеріалів, різних за походженням, змістовністю та ступенем достовірності. Автор вважав за доцільне охарактеризувати їх відповідно до принципу функціональної спрямованості.
При написанні дисертації використано два типи архівних документів: по-перше, матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ) – Ф. 1. - Оп. 32; по-друге, матеріали відомчого архіву Верховної Ради України.
Також у дисертації аналізувалися: Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 року); Акт проголошення незалежності України (серпень 1991 року); Конституція України (червень 1996 р.); законодавчі та нормативні акти (Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України) з проблем реформування органів державної влади, їх повноважень та форм функціонування; нормативні акти відповідних міністерств та державних комітетів, що публікувалися у газетах і часописах органів державної влади, а також спеціальних збірниках і бюлетенях.
Вивчалися матеріали науково-практичних конференцій, “круглих столів”, семінарів, громадських слухань з питань державотворення та становлення громадянського суспільства в Україні.
Дослідником використовувалися хронологічні довідники, присвячені питанням вітчизняної історії.
Широкий спектр різнопланових проблем щодо функціонування законодавчої, виконавчої гілок влади, обласних, міських і районних державних адміністрацій висвітлюється на шпальтах газет: “Урядовий кур’єр”, “Голос України”; часописах політичних партій та громадських організацій, а також “Віче”, “Державна справа” тощо.
Дослідження, аналіз і синтез зазначених документів дає можливість прослідкувати етапи, тенденції та характер становлення законодавчої та виконавчої гілок влади в українській державі.
Джерельна база дисертаційної роботи є достатньо широкою для комплексного вивчення розвитку законодавчо-розпорядчих інституцій України в умовах трансформації соціуму.
Підрозділ 1.2 – “Стан наукової розробки проблеми”. Аналізуючи ступінь наукової розробки проблеми, треба зазначити, що над окремими її аспектами сьогодні працює велика кількість дослідників.
Автор відзначає, що вивчення питання особливостей державотворення, в тому числі й функціонування органів законодавчої та виконавчої гілок влади в умовах розбудови нової політичної системи, в незалежній Україні носить практично складний і теоретично дискусійний характер.
Проблеми державотворення та розбудови громадянського суспільства в Україні розглянуті у працях А. Блохіна і В. Литвина (Блохін А. Україна у XX столітті: документи та матеріали. (К., 2000); Литвин В. Україна продовж віку. Незалежна Україна. (К., 2000); Литвин В.М. Хроніка поступу (1991-2000). (К., 2000); Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки XX ст.) (К., 2001); Україна за роки незалежності (1991-2001) / В.М. Литвин та ін. (К., 2001); Литвин В.М. Політична арена України. Дійові особи і виконавці. (К., 1994)).
Оригінальною за структурою і змістовною спрямованістю є праця В.М. Литвина довідково-бібліографічного характеру (“Україна: хроніка поступу (1991-2000)”. (К., 2000)), у якій відображені найсуттєвіші події української історії 90-х років XX століття.
Комплексно і багатопланово викладені соціальні наслідки політичних та економічних реформ в незалежній Україні у книзі “Історія України: нове бачення” (Під ред. Смолія В.А. – К., 2000).
Проблеми сучасної української державності досліджують В. Журавський, С. Рябов, М. Томенко, В. Полохало, Ф. Рудич та інші. У їх працях аналізуються теоретичні засади державної політики, закономірності політичних процесів у суспільстві, осмислюються проблеми влади, політичного лідерства, політичних партій та їх ролі у суспільному житті.
Питанню формування нової політичної системи в незалежній Україні присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених. Це насамперед колективна монографія “Політична система сучасної України: особливості становлення і тенденції розвитку” (К., 1998). Значний інтерес у цьому напрямку представляють публікації доктора філософських наук, професора Ф.М. Рудича (Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект). (К., 1999); Формування політичних структур в сучасній Україні: політологічний аналіз. - Український історичний журнал. (1994. - № 2-3.). Значним є доробок з проблеми доктора політичних наук Л.Є. Шкляра (Этнос. Культура. Личность. (К., 1992); Етнодержавознавство: теоретико-методологічні засади / Ю.І. Римаренко, Л.Є. Шкляр та ін. (К., 2001)).
Загальні тенденції політичних і соціально-економічних процесів в Україні 90-х років, окремі галузі суспільного життя вивчають філософи (Кремень В., Безлюда Д., Бондаренко В. Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п'яти років. (К., 1996); Михальченко М, Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991-1995. (К., 1996)).
Наукові засади побудови правової держави розробляли також правознавці Ю. Шемшученко, Ю. Римаренко, В. Опришко, Л. Кривенко тощо. Центром такого роду досліджень став Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, який у 1999 році видав працю “Національно-державне будівництво. Концептуальні підходи, наукова література”, в якій у певній мірі проаналізовані публікації з вказаної проблеми 1991-1998 років. Висвітлюються проблеми державного управління у “Малій енциклопедії етнодержавознавства” (К., 1996).
Концептуально-методологічні та правові засади розбудови незалежної, демократичної, правової, соціальної держави та громадянського суспільства в Україні розкриті у доповідях та виступах Л.Д. Кучми, який на початку 90-х років XX століття очолював Уряд України, а з 1994 року був Президентом (Кучма Л.Д. Про найголовніше. (К., 1999); Його ж. Вірю в український народ. (К., 2000); Його ж. Україна – не Росія. (М., 2003).
У 1999-2003 роках видано монографії, наукові збірники, матеріали конференцій, статті, захищено дисертації, в яких висвітлені відповідні аспекти становлення і розвитку нової політичної системи в незалежній Україні (Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. (Донецьк, 1999); Розбудова громадянського суспільства в Україні (історико-політичне дослідження) / Беренштейн Л.Ю., Панченко П.П., Реєнт О.П. та ін. (К., 1999); Нелл Вільям. Трансформація громадянського суспільства. (К., 1999); Патей-Братанюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, генеза, ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. (Тернопіль, 1999); Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць Української академії державного управління при Президентові України / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. (К., 2001); На шляху до громадянського суспільства: теоретичні засади і соціально-культурні передумови демократичної трансформації в Україні. (Львів, 2002); Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. (Львів, 2002); Авсєєвич В.П. Верховна Рада у конституційному процесі в Україні 1990-1996 рр. Дис… канд. іст. наук. (Запоріжжя, 2002); Дроботенко Н.А. Реорганізація та утворення державних органів влади в Україні (1990-2000): історичний аспект. Дис… канд. іст. наук. (К, 2002); Сацький П.В. Становлення політичної системи в Україні наприкінці 1980-х – в першій половині 1990-х років. Дис… канд. іст. наук. (К, 2003); Чмихова В.І. Діяльність Верховної Ради України в умовах незалежності (березень 1990 – січень 2000 рр.). Дис… канд. іст. наук. (Львів, 2001)).
У ряді праць висвітлюються основні тенденції формування нових політичних структур у процесі становлення інститутів громадянського суспільства, вирішення проблем державотворення в контексті поглиблення демократії, реформування адміністративно-територіального устрою в сучасній Україні. Наводяться дані про політичну практику, яка значно відірвалася від теорії. Автори стверджують, що відрив політичної практики від політичної теорії, хоч і є свідченням динамічного розвитку, але не сприяє послідовному втіленню в життя концепції розбудови правової демократичної держави та становлення громадянського суспільства в Україні.
У більшості видань, безумовно, підтримувався президентський курс політичного і економічного розвитку України та критикувалися програмні підходи опозиційних сил з цього питання.
Значна кількість праць з проблем державотворення опублікована у 2000-2003 роках. Останні багатопланово розглянуті у монографіях Конончука С.Г. та Яроша О.Я., Бандурка О.М. та Гренченка В.А., Дунаєвої Л.М. тощо, присвячених розвитку демократії в незалежній Україні, ролі політичних партій та політичної еліти в процесі становлення і розвитку незалежної української держави, аналізу взаємовідносин законодавчої та виконавчої гілок влади. Простежено трансформацію президентських структур та змін в Адміністрації Президента України і Раді національної безпеки та оборони України, а також у Кабінеті Міністрів України. Розглянута діяльність Верховної Ради України та її внесок у розвиток демократії.
У деяких дослідженнях висвітлено теоретичні та практичні аспекти формування та реалізації державної кадрової політики в Україні, охарактеризовано сучасну діяльність органів виконавчої влади щодо формування, навчання, виховання державних службовців та персоналу управління (Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та державне управління: Навч. посіб. (К., 2000)).
Матеріали концептуально-правового характеру з проблеми державотворення, про напрями та шляхи реформування органів державної влади, їх нову структуру та повноваження містяться у довіднику “Абетка української політики. 2002-2003. Довідник” (Вип. 6. / Під ред. М. Томенка. – К., 2003).
Важливим внеском у розробку актуальної для сьогодення проблеми політичного лідерства та різних аспектів функціонування держави є низка публікацій, в яких охарактеризовані політичні та психологічні портрети керівників України (Врублевский В.К. Владимир Щербицкий: правда и вымыслы. Записки помощника: документы, слухи, легенды и факты. (К., 1993); Чемерис В. Президент. Роман-есе. (К., 1994); Луканов Ю. Третій Президент (Політичний портрет Л. Кучми). (К., 1996).
У представлених в історіографічному огляді працях недостатньо розкриваються концептуально-методологічні та політико-правові аспекти проблеми і практично відсутні матеріали з проблеми державотворення перших років ХХІ століття, не розглянуті етапи зміни статусу законодавчої та виконавчої гілок влади у 90-х роках ХХ століття, не відображені причини та прояви протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади, передумови та потреба конституційної реформи в Україні, зміни характеру державного статусу країни тощо.
Отже, аналіз наукових досліджень, присвячених розвитку законодавчо-розпорядчих інституцій в Україні у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття, дає підстави стверджувати, що в них по суті комплексно не були відображені основні аспекти проблеми.
Другий розділ – “Становлення та розвиток організаційно-правових засад діяльності Верховної Ради України в умовах незалежності” - складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 – “Правові засади статусу українського парламенту” - аналізуються документи, що визначали чи регламентували форми діяльності та статус Верховної Ради як законодавчого органу влади у правовому вимірі. Показані концептуально-правові, стратегічні принципи з проблеми зміни політичної системи, що були основою законодавчих та нормативних актів, які приймалися протягом 1991 – 2005 рр.
Автором зазначено, що в першій половині 90-х років ХХ ст., тобто до прийняття Конституції 1996 р., повноваження Верховної Ради України почали звужуватися, оскільки відбувався перехід від парламентської до президентсько-парламентської республіки. 27 листопада 1992 р. Верховною Радою України внесено зміни та доповнення до Конституції України щодо повноважень Верховної Ради у законотворчій діяльності, порядку підписання законів та введення їх у дію. Після ухвалення Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні”, котрий діяв до прийняття Конституції України 28 червня 1996 р., повноваження Президента збільшилися. Інститут президентства поєднав у собі виконавчі та законодавчі функції та еволюціонував у бік формування президентсько-парламентської республіки.
З прийняттям нової Конституції України (1996 р.) було закріплено правові засади функціонування парламенту. Зокрема підкреслено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Автор висвітлює основні функції законодавчого органу.
Дослідник вказує, що після прийняття Конституції України акценти поступово зміщуються у бік парламентсько-президентської республіки як форми державного правління і як механізму втілення демократичних ідеалів. Проблема набула актуальності після перемоги Л.Кучми на президентських виборах у 1999 р. Але в результаті суперечностей між фракціями та низького рівня політичної культури законопроект про внесення змін до Конституції підтриманий парламентом не був. Верховна Рада повернулася до нього під час президентських виборів 2004 р.
У дисертації дається аналіз Проекту закону України “Про внесення змін до Конституції України”, де акценти зміщені у бік парламентсько-президентської республіки: призначення уряду парламентом, реформа виборчої, законодавчої та судової систем, створення функціонуючої парламентської більшості, розширення форм народовладдя і закріплення їх у Конституції України. Політична реформа має вступити в силу з 1 січня 2006 р.
Висвітлюється Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів України” (7 липня 2005 р.). Підкреслюється: цей закон створює можливості для формування стабільної більшості, що сприятиме більш ефективній діяльності Верховної Ради України.
У підрозділі 2.2 – “Формування складу та структури Верховної Ради України” - досліджуються зміни принципів формування структури парламенту.
Зазначено, що парламентські вибори в Україні у 1990 та 1994 рр. відбувалися за мажоритарною системою, коли кожен депутатський мандат виборювали декілька претендентів. Правовою основою проведення виборів були закони про вибори народних депутатів, прийняті Верховною Радою у 1989 та 1993 роках.
Аналізуються вибори до Верховної Ради УРСР у 1990 р. Вказується, що склад законодавчого органу оновився порівняно з попереднім на 90 %, що свідчило про народження нової генерації політиків. Вибори керівництва Верховної Ради України спричинили появу парламентської опозиції та парламентської більшості. Розгорнулася боротьба полярних сил, яка заважала продуктивній роботі законодавчого органу.
Досліджуються дострокові вибори Верховної Ради України у 1994 р.
Розкриваються особливості виборів до парламенту у 1998 р. Відповідно до закону “Про вибори народних депутатів України”, прийнятого 24 вересня 1997 р., вводилася змішана мажоритарно-пропорційна система. За цією системою відбулися парламентські вибори й у 2002 р. Дисертант вивчив виборчі технології, використані в ході кампанії, і дійшов висновку, що результати голосування засвідчили значну недовіру суспільства до політики влади, яку від нового фіаско врятували лише вибори за змішаною системою і особливо застосування мажоритарного принципу. Це підтверджує аксіому, що в недемократичній неправовій країні мажоритарні вибори є основою для маніпулювання та зловживання владою.
Висвітлюються повноваження та функціональна роль, яка змінилася, постійних комісій, що є важливими структурними підрозділами парламенту. Після прийняття Конституції у 1996 р. назву “комісії” було замінено на “комітети”. Загалом протягом дяльності Верховної Ради ХІV скликання діяло 22 комітети, структура яких постійно вдосконалювалася. У разі потреби Верховна Рада створювала тимчасові комісії, а також контрольні, ревізійні, слідчі, погоджувальні тощо.
Аналізуючи викладене, автор стверджує, що в умовах незалежності відбулися певні позитивні зміни в удосконаленні організації і практичної діяльності Верховної Ради. Процес формування вищого законодавчого органу та його внутрішнє структурування відбувались у руслі демократизму, постійному пошуку оптимізації та ефективності.
Визначаються зміни складу Верховної Ради України у досліджуваний період за віком, статтю та належністю до політичних партій.
Вивчаються права, функціональні обов’язки та статус депутатів парламенту протягом 1990 – 2005 рр. З’ясовуються основні критерії політичного структурування, що передбачає можливість створення фракцій, груп та об’єднань, а також особливості їх діяльності протягом періоду дослідження.
Аналізуються принципи створення парламентської більшості, серед яких виділяються політичний, ідеологічний, ситуативний (персоніфікований), функціональний (інституціональний), та її діяльність.
Проведене дослідження свідчить, що протягом 1990 – 2005 рр. зміна принципів формування структури Верховної Ради України сприяла вдосконаленню її організаційної будови і створила умови для більш ефективної діяльності народних депутатів.
У підрозділі 2.3 – “Законодавчо-контрольна діяльність парламенту” - досліджуються розробка та прийняття законів – правових документів, що визначають функціонування держави і всього суспільства, а також форми контролю за виконанням законодавчих актів.
Автором визначаються головні принципи побудови і характер незалежної української держави за Конституцією та іншими законами. Визначаються етапи розгляду та прийняття парламентом законопроектів, що включають обговорення, схвалення головних положень постатейно, голосування за документ в цілому.
Висвітлюються положення Концепції розвитку законодавчої системи у найближчі десять років, розробленої у 1996 р. Інститутом законодавства Верховної ради спільно з Інститутом держави і права НАН України.
Аналізуються протиріччя між законодавчою та виконавчою гілками влади щодо правових засад економічних та інших перетворень протягом 90-х років. Дисертант зазначає, що, незважаючи на протиборство між гілками влади, Верховна Рада України в цілому здійснювала законодавчу роботу. Аналіз законів і постанов, прийнятих Верховною Радою у 90-х роках ХХ і на початку ХХІ ст., свідчить про те, що в них визначені не тільки завдання розвитку державотворення, внутрішньої та завнішньої політики, а й форми контролю за їх виконанням.
Розкриваються форми контролю за виконанням законодавчих актів, якими стали дні уряду у Верховній Раді України та парламентські слухання з актуальних проблем. Підкреслюється, що такі форми контролю приносять користь: розкривається кращий досвід роботи, висловлюються думки щодо усунення недоліків. Так, про дієвість законодавчо-контрольної діяльності парламенту свідчить його реакція на хід президентських виборів у 2004 р. Результатом стало прийняття 27 листопада 2004 р. Верховною Радою постанови “Про політичну кризу у державі, що виникла у зв’язку з виборами Президента України”, у якій визнано недійсними результати повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 р., висловлено недовіру Центральній виборчій комісії тощо.
Досліджується закон від 19 червня 2003 р., за яким визначаються повноваження парламента у здійсненні контролю за військовою організацією і правоохоронними органами держави.
Проведений аналіз свідчить, що законодавчо-контрольна діяльність Верховної Ради в цілому не є досить ефективною і не сприяє дієвому виконанню прийнятих законів, що зумовлено недостатньою співпрацею Верховної Ради з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Третій розділ – “Трансформація державної виконавчої влади в Україні” - складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 – “Система державної виконавчої влади в Україні” - простежується структурна організація органів виконавчої влади в Україні, їх діяльність та трансформація повноважень.
Важливою складовою у процесі державотворення в умовах незалежності України є формування виконавчої гілки влади. З початку 90-х років і до прийняття Конституції діяльність органів виконавчої влади носила декларативний характер і лише з 1996 р. виконавчі органи у системі влади набули правового статусу.
У дисертації висвітлюється структура системи виконавчої влади України, трансформація повноважень її органів протягом досліджуваного періоду. Отже, аналізується діяльність та повноваження Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій тощо.
Зроблено висновок, що у досліджуваний період неодноразово змінювалася структура державної виконавчої влади, що призводило до негативних наслідків діяльності виконавчих органів. Дисертант вважає, що з обранням Президентом В.Ющенка ситуація змінилася: уряду –– вищому органу виконавчої влади були надані широкі повноваження, що сприяло більш ефективній його діяльності. Проте робота Кабінету Міністрів України не позбавлена помилок та прорахунків, які, на жаль, боляче позначалися на пересічних громадянах.
У підрозділі 3.2 – “Законодавче забезпечення функцій центральних та місцевих виконавчих органів державної влади”.
Автор виділяє декілька етапів реформування виконавчих органів влади. Перший етап (липень 1990 – липень 1991 рр.) – продовжувався з часу прийняття Декларації про Державний суверенітет України до введення в Україні посади Президента. У цей час Україна по суті мала статус парламентської республіки. Верховна Рада поєднувала повноваження законодавчої влади з виконанням певних виконавчих функцій. Це виявилося і в компетенції місцевих рад народних депутатів. Функціональні повноваження органів виконавчої влади були визначені у спеціальних законах. Другий етап почався після обрання Президента України в грудні 1991 р. і продовжувався до травня 1995 р. – часу заключення Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України. У країні відбувався процес формування президентсько-парламентської республіки. Відповідними указами Президента утверджувалася президентська гілка влади. Введено інститут місцевих державних адміністрацій, почали функціонувати органи місцевого самоврядування. Звужено повноваження місцевих рад, що були позбавлені повноважень виконавчого характеру. Третій етап – з червня 1995 р. до прийняття Конституції України у червні 1996 р. Повноваження місцевих державних адміністрацій розширилися, а в районних та обласних радах були ліквідовані виконавчі органи. Розширилися повноваження Президента по відношенню до діяльності уряду. Четвертий етап – друга половина 1996 – 2001 рр. Здійснювалися заходи, спрямовані на утвердження ефективних форм діяльності центральних органів влади. П’ятий етап розпочався з 2001 р., коли було створено коаліційний уряд, і продовжується зараз. Він пов’язаний із завершенням у державі перехідного періоду в суспільно-політичному житті. Актуальним стало питання про перехід суспільства до розширення парламентських принципів управління.
Зроблено висновок, що в межах кожного з визначених етапів здійснювалися заходи, спрямовані на зміну структури та повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Аналізується законопроект щодо політичної реформи в Україні та реакція на нього різних політичних сил.
Досліджується “Декларація про єднання та співпрацю заради майбутнього України” (2005 р.), спрямована на створення стабільної суспільно-політичної та соціально-економічної обстановки в Україні.
Вивчаються зміни функціональної діяльності місцевих державних адміністрацій протягом років незалежності України, оскільки вони є складовою частиною системи органів виконавчої влади.
У підрозділі 3.3 – “Діяльність центральних органів виконавчої влади” - досліджуються особливості діяльності центральних органів виконавчої влади України протягом 90-х років ХХ ст. – на початку ХХІ ст.
Серед головних висновків, яких дійшов автор в ході аналізу фактологічного матеріалу, є те, що на початку 90-х років відбувалася реорганізація та утворення нових органів центральної державної виконавчої влади, повноваження котрих було розмежовано протягом тривалого часу в гострій політичній боротьбі. Відсутність стабільного уряду негативно впливала на здійснення реформ політичної та економічної системи, вирішення проблем соціального характеру, послідовного проведення зовнішньої політики тощо.
У підрозділі 3.4 – “Розбудова державної виконавчої влади на місцях” - висвітлюється становлення функціональних повноважень місцевих органів державної виконавчої влади.
Підкреслюється, що на початку 90-х років ХХ ст. одним з головних питань було формування та підпорядкування органів влади на місцях. Протягом першого десятиліття незалежності України положення щодо сфер діяльності органів влади на місцях містили в собі суперечності, що в результаті призводило до конфліктів між державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Проте автор зазначає, що введення інституту обласних, міських, районних державних адміністрацій сприяло поліпшенню діяльності місцевих органів виконавчої влади. Їх робота виявлялась особливо ефективною при наявності злагоджених дій з представницькими органами влади місцевого самоврядування. Вказується, що існує необхідність відновлення у місцевих радах виконавчих структур. Державні адміністрації слід наділити тільки контролюючими функціями.
У висновках підбиваються підсумки дисертаційної роботи:
- трансформація основних напрямків і форм діяльності органів законодавчої та виконавчої державної влади незалежної України досліджувалася фрагментарно. Критична оцінка та узагальнення праць попередників надали авторові можливість вирішити завдання дисертаційного дослідження;
- на початку 90-х років ХХ століття змінилися статус, структура і повноваження органів державної влади. Замість певних структур, які були виконавцями ідеологічних настанов Комуністичної партії Радянського Союзу і центральних органів влади СРСР, створені законодавча, виконавча, судова гілки влади;
- змінився характер державного устрою: встановлено президентсько-парламентську форму управління. З урахуванням цього проведена значна робота щодо формування законодавчих засад державотворення, статусу, структури, повноважень всіх гілок державної влади;
- у досліджуваний період можна виділити п’ять етапів державотворення;
- Конституція України визначає лише концептуальні засади організації та діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади. Вона не може (і не повинна) регулювати всі аспекти діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, оскільки предметом конституційного регулювання є лише фундаментальні найважливіші суспільні відносини. Тому повноваження та порядок діяльності Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, інших центральних і місцевих органів влади повинні визначатися законами України. В комплексі ці закони покликані сприяти ефективній та злагодженій діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади, що є важливою передумовою успішного вирішення проблем суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку незалежної України, її процвітання, неухильного зростання добробуту усіх верств її населення;
- проблема законодавчого регулювання статусу, структури, повноважень законодавчої, виконавчої та судової гілок влади по суті не знайшла свого оптимального вирішення. Й досі ці питання вирішуються на основі підзаконних нормативно-правових актів, що негативно позначається на житті суспільства і держави;
- незважаючи на недосконалість структури та недостатню ефективність діяльності, законодавчо-розпорядчі інституції виступають важливим елементом механізму влади і представляють собою відносно самостійну частину держави, що наділена певними повноваженнями, має власні завдання і функції, діє на підставі Конституції та відповідних законів України;
- згідно Конституції України Президент України є главою держави. Систему органів законодавчої державної влади становить Верховна Рада України, виконавчої - Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети і місцеві державні адміністрації;
- протягом 90-х років ХХ століття здійснювався пошук оптимальної моделі діяльності владних інститутів в Україні, яка набула статусу незалежної держави. Проводилися відповідні організаційні заходи щодо вдосконалення структури парламенту та системи центральних і місцевих органів виконавчої влади;
- постійно діючим владним інститутом була Верховна Рада України - вищий законодавчий орган. Відбулась суттєва зміна соціального складу парламенту. Депутатами обрані представники багатьох політичних партій (об’єднань) та громадських організацій, прихильники різних ідеологічних спрямувань. Серед народних депутатів різко зменшилася кількість представників робітничого класу і селянства. Значно зросла чисельність представників інтелігенції. З другої половини 90-х років ХХ століття серед депутатів парламенту домінували професіонали-політики та представники промислового капіталу;
- змінилася структура Верховної Ради. Депутати об’єднувалися у фракції та депутатські групи. Трансформація Верховної Ради відбулися після впровадження посади Президента України. Тоді ж зменшилась роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади. У діяльності Верховної Ради проявлялися моменти, які не сприяли насправді ефективній діяльності її структур: масовим став перехід депутатів із фракцій у фракцію; у складі Верховної Ради по суті не сформувалася стабільна більшість, що не сприяло її ефективній діяльності; не визначені статус і форми функціонування парламентської опозиції; не всі депутати Верховної Ради беруть активну участь у діяльності комітетів, розробці та обговоренні проектів законів, виступають на засіданнях секцій, комітетів, парламентських слухань;
- по суті не відбулося реформування структури виконавчої влади, хоч і здійснювалися спрямовані на це певні заходи. Від радянських часів вона залишилася громіздкою, малоефективною і до того ж виступала оплотом бюрократизму, носієм корумпованості. До серйозних недоліків влади слід віднести нечіткість у розмежуванні повноважень Президента та Кабінету Міністрів України. Часто уряд позбавлявся самостійності у прийнятті рішень, змушений був “оглядатися” на главу держави, який надмірно регламентував його діяльність, особисто вирішував питання щодо оцінки діяльності міністерств, державних комітетів, обласних і районних адміністрацій, звільняв працівників без урахування думки керівників певних структур. Негативно на діяльність уряду впливала по суті систематична зміна його складу;
- не вдалося вирішити проблему розбудови державної виконавчої влади на місцях. Запровадження інституту місцевих державних адміністрацій спричинило протистояння між ними та районними і обласними радами та їх головами, що не сприяло забезпеченню ефективного вирішення актуальних проблем розвитку регіонів. У системі законодавства щодо органів місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування панував хаос. Понад двісті законів, які регулюють діяльність органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади на місцях, виписані таким чином, що ці повноваження дублюються, а відтак не досягнуто самостійності місцевого самоврядування і його незалежності від виконавчої влади. Реформи в цьому напрямку в цілому не сприяли вирішенню проблем розбудови державної виконавчої влади на місцях.
Аналіз змін статусу та особливостей діяльності законодавчо-розпорядчих інститутів в Україні у досліджуваний період дає підстави обгрунтувати деякі практичні рекомендації. Вони стосуються подальшої наукової розробки даної теми, врахування позитивних і негативних моментів у функціонуванні органів законодавчої та виконавчої гілок влади з метою уникнення помилок та прорахунків у подальшошу розвитку державотворчих процесів в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Законодавчі засади зміни структури та повноважень центральних органів виконавчої влади в Україні: історичний аспект (90-ті рр. ХХ – перші роки ХХІ ст.) // Історичні записки: збірник наукових праць. Вип. 2. – Луганськ: Вид-во СНУ ім.В.Даля, 2004. - С. 154 – 164.
2. До питання про визначення етапів становлення центральних органів виконавчої влади України (90-і роки ХХ ст.) // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб.наук.праць. Вип. 17. – К.,– 2004. – С. 153 – 159.
3. Роль Верховної Ради України у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку сучасної України // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб.наук.праць. – Спеціальний випуск. – К.:Ін-т іст.України НАНУ; НАУ, 2005. – С. 13 – 18.
4. Законодавчо-розпорядчі інституції України в контексті трансформації соціуму: історіографічний аспект // Історичні записки: збірник наукових праць. Вип. 6. – Луганськ: Вид-во СНУ ім.В.Даля, 2005. - С. 163 – 170.
5. Становлення державної виконавчої влади в Україні (1991 – 2005 рр.) // Історичні записки: збірник наукових праць. Вип. 7. – Луганськ: Вид-во СНУ ім.В.Даля, 2005. - С. 163 – 171.

Матеріали конференцій:

1. Зміни владних структур по їх суттєвим ознакам: історико-правовий аспект (90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.) // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки Тези доповідей міжрегіональної наукової конференції молодих вчених. 14 жовтня 2002 р. – Луганськ: СНУ ім.В.Даля, 2002. – С. 42-43.
2. Розбудова в Україні сучасної державної виконавчої влади на місцях // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки Тези доповідей другої міжрегіональної наукової конференції молодих вчених. 17 жовтня 2003 р. – Луганськ: СНУ ім.В.Даля, 2003. – С. 31 – 35.
3. Теоретико-методологічні та правові підходи до етапів становлення центральних органів виконавчої влади незалежної України // Втілення інноваційних технологій у сучасне виробництво. Матеріали методологічного семінару 23-24 листопада 2004 р. – Луганськ: СНУ ім.В.Даля, 2005. – С. 32 – 36.
4. Роль Верховної Ради у формуванні центральних органів виконавчої влади в незалежній Україні // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки. Тези доповідей ІV міжрегіональної наукової конференції. 10-11 лютого 2005 р. – Луганськ: СНУ ім.В.Даля, 2005. – С. 31 – 33.
5. Кузня підготовки та перепідготовки державних службовців // Реформування системи аграрної вищої освіти в Україні: досвід і перспективи. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 21 квітня 2005 р. – Ч. ІІ. – К.: НАУ, 2005. – С. 22 – 25.

 

АНОТАЦІЇ

Пекарчук В.М. Законодавчо-розпорядчі інституції України в контексті трансформації соціуму (90-ті роки ХХ - початок ХХІ століття). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2005.
В рамках спеціального дослідження на основі аналізу джерел та історіографії висвітлюється суть, напрями, етапи зміни структури, форм і методів функціонування органів законодавчої та виконавчої гілок влади, показана їх роль в утвердженні принципів демократії та свобод, в процесі державотворення незалежної України.
На основі аналізу всіх аспектів проблеми зроблено висновок про те, що протягом досліджуваного періоду функціонування законодавчих та виконавчих органів влади під впливом політичних та соціально-економічних чинників зазнало змін. Трансформація особливостей їх діяльності значною мірою сприяла формуванню державотворчих процесів, котрі спричинили кардинальні перетворення у суспільстві. Ці перетворення базувалися на демократичних засадах. Концептуально нові завдання, поставлені перед країною у 2005 р., вплинуть на вихід України до нових рубежів і сприятимуть форсуванню процесів у державі в євроінтеграційному напрямку.

Ключові слова: органи законодавчої влади, органи виконавчої влади, державотворення, законодавчо-розпорядчі інституції.

 

Пекарчук В.М. Законодательно-распорядительные институции Украины в контексте трансформации социума (90-е годы ХХ – начало ХХІ столетия). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2005.
В рамках специального исследования на основе анализа источников и историографии освещается сущность, направления, этапы изменения структуры, форм и методов функционирования органов законодательной и исполнительной ветвей власти, показана их роль в утверждении принципов демократии и свобод в процессе государственного строительства независимой Украины.
На основе анализа всех аспектов проблемы сделан вывод о том, что на протяжении исследуемого периода функционирование законодательных и исполнительных органов власти под влиянием политических и социально-экономических факторов претерпело изменения. Трансформация особенностей их деятельности в значительной мере способствовала формированию процессов государственного строительства, которые способствовали появлению кардинальных изменений в обществе. Эти изменения базировались на демократических основах. Концептуально новые задачи, поставленные перед страной в 2005 г., повлияют на выход Украины на новые рубежи и будут способствовать форсированию процессов в государстве в евроинтеграционном направлении.

Ключевые слова: органы законодательной власти, органы исполнительной власти, государственное строительство, законодательно-распорядительные институции.

 

Pekarchuk V.M. Legislative and administrative institutions of Ukraine in the context of social transformations (the 90s of the 20th century – the beginning of the 21st century). – Manuscript
Dissertation for the scientific degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – East Ukrainian National University named after Volodymyr Dahl, Luhansk, 2005.
The dissertation deals with the essence, tendencies and stages of changes in the structure, form and methods of legislative and executive bodies of power and their functioning. Their role in establishing of the principles of democracy and liberty in the process of building of independent Ukraine has been shown. The research has been carried out on the basis of historiography analysis.
The documents which determined or regulated the forms of activity and the status of the parliament as the legislative body of power in the legal field have been analyzed. Conceptual and legal, strategical principles which influenced the process of state building and were the basis for the formation of the normative and legislative documents from 1991 till 2005 have been exposed. The changes of the principles of the parliament structure formation have been investigated. The peculiarities of the process of making out and passing laws – legal documents which determine state and society functioning and the forms of control for carrying out the acts of legislation have been studied. The structural organization of the legislative bodies in Ukraine as well as their activity and the transformation of duties have been observed.
The peculiarities of the activity of the central executive bodies of power of Ukraine (the 90s of the 20th century – the beginning of the 21st century) have been determined. The changes in the functional activity of the local state administrations during the years of the independence of Ukraine have been displayed. It is important because local state administrations are the part of the system of executive bodies of power. The local formation of the functional powers of the state executive bodies of power has been shown.
On the basis of the analysis of all the aspects of the problem the following conclusion has been made: during the period researched the functioning of executive and legislative bodies of power has changed under the influence of political, social and economic factors. The transformation of the peculiarities of their activity contributed to the formation of state building processes which caused fundamental changes in the society. Those changes based on democratic principles. Conceptually new tasks which were set to the country in 2005 will influence Ukraine’s advance to new frontiers and will contribute to further Euro integration processes of the country.

Key words: legislative bodies of power, executive bodies of power, state building, legislative and administrative institutions.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking