Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Засоби державного примусу у правовій системі України

 

ШЕВЧУК Олег Миколайович

ЗАСОБИ ДЕРЖАВНОГО ПРИМУСУ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків 2003


Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова, Міністерство освіти і науки України (м. Одеса)

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Білий Ігор Леонардович, Одеський національний універ-ситет ім. I.I. Мечникова, доцент кафедри загально-правових дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Скакун Ольга Федорівна, Національний університет вну-трішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент
Бенедик Іван Васильович, Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України Національної юридичної ака-демії України ім. Ярослава Мудрого, директор
Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії держави і права, Міністерство внутрішніх справ України (м. Київ)

Захист відбудеться " 15 " лютого 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м.Харків, пр-т 50-річчя СРСР. 27.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м.Харків, пр-т 50-річчя С'РСР, 27).
Автореферат розісланий " 14 " січня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Є Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження пояснюється насамперед необхідністю вирішення тих за-дач, що постають перед Україною у зв’язку з трансформаціями суспільних відносин, які мають місце в нашій державі. Такий перехід відбувається в умовах пошуку оптимальної економічної та соціальної моделі, створення нової концепції правової системи, котра б адекватно відображала відносини, що формуються у нашому суспільстві і разом з тим забезпечувала надійний юридичний механізм реалізації прав і здійснення обов’язків учасниками правовідносин.
Демократичні перетворення в Україні, вдосконалення громадянського суспільства, соціаль-ної правової держави, ринкових відносин відбуваються за безпосередньої участі правової системи, усіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Підвищення ролі права в процесі соціального регулювання, розширення сфери правового регулювання, поява нових полі-тичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи.
Однією з найскладніших проблем тут є подолання стереотипів та ілюзій, зокрема, тих, що полягають у недооцінці права та переоцінці ролі держави, можливостей використання так званого “адміністративного ресурсу” або у надмірних сподіваннях на громадські важелі впливу, свідо-мість та правову культуру населення тощо.
Теоретичне розв’язання цієї проблеми можливе лише шляхом аналізу сутності національ-ної правової системи, її засад, характеру та встановлення місця у системі Європейського права, що дає матеріал для формування уявлень про вимоги, що постають перед Україною у зв’язку з намірами створити суспільство, у якому діє ефективний правопорядок і разом з тим застосову-ються правові засоби, властиві правовій державі. Сутність правової системи полягає в тому, що вона відображає баланс інтересів громадян і держави. Будучи двобічними, відносини громадянина і держави передбачають їх взаємну відповідальність, що закріплюється в законодавчих і підзакон-них актах, має враховуватися посадовими особами правозастосувальних органів та віддзеркалю-ватися в усіх інших структурних частинах правової системи. Правова держава спирається на мож-ливість легітимного владного примусу, який застосовується тільки у випадку порушення прав лю-дини. У функціонуванні правової системи засоби державного примусу відіграють роль забезпечу-вачів прав людини, правопорядку, належного функціонування правової системи.
Відхід сучасної вітчизняної науки від традиційної “примусової” концепції права потребує переосмислення сутності, особливостей та значення державного примусу у правовій системі Укра-їни. Відсутність такого дослідження на монографічному рівні, що уповільнює формування цілісної концепції застосування права, знижує ефективність правозастосовчої діяльності у державі. Цим зумовлюється актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретична і науково-прикладна цінність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослі-дження є складовою частиною досліджень провідної фундаментальної наукової школи Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова, який пов'язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри на 1999-2004 рр. за темою “Державотворчі, правові, соціально-політичні процеси в Укра-їні”. Роль автора дисертації у виконанні цих науково-дослідних робіт полягала в тому, що було проведено вивчення теоретичних аспектів поняття та сутності категорії “правова система”, вста-новлено особливості національної правової системи України, її родову приналежність і зумовлені цим особливості властивих їй засобів державного примусу, вимог, що ставляться до українського права на сучасному етапі його розвитку та трансформування відповідних інститутів .
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретико-правового аналізу національної правової системи і властивих її засобів державного примусу, сис-тематизувати їх види, узагальнити досвід застосування, визначити можливі тенденції (негативні і позитивні) їх прояву в різних умовах, запропонувати межі їх правового використання.
Для досягнення означеної мети вирішувалися наступні задачі:
- визначення засад трактування категорії “правова система” та встановлення її спів-відношення з поняттями “система права”, “структура права” тощо;
- встановлення методологічної основи класифікації правових систем;
- визначення місця правової системи України у системі Європейського права ї зв’язок її з традиціями розвитку права у Європі;
- проаналізовано сутність правовідносин та їх місце у правовій системі як форми, у якій відбувається правореалізація;
- визначення поняття та особливостей реалізації суб’єктивних прав та обов’язків у процесі функціонування правової системи;
- встановлення ролі засобів примусу у системі заходів правового забезпечення належ-ної реалізації права, здійснення суб’єктивних прав та обов’язків;
- проаналізовано сутність юридичної відповідальності, як властивого українській на-ціональній правовій системі засобу примусу, що забезпечує належну реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а також правопорядок в державі.
Об'єктом дисертаційного дослідження є національна правова система України та властиві їй засоби державного примусу до належної реалізації прав і обов’язків учасниками правовідносин.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні засади встановлення поняття та сут-ності засобів державного примусу до належної реалізації права, юридична відповідальність у сис-темі таких засобів при реалізації правовідносин, що виникають та функціонують у правовій сис-темі України.
Методи дослідження, обрані автором, сформували методологічне підґрунтя останнього, яке складається із сукупності філософського загальнонаукового діалектичного методу і окремих наукових методів структурно-системного, порівняльного і логічного аналізу.
Українська правова система, право та правовідносини у процесі їхньої реалізації, засоби державного примусу, що застосовуються тут, та їхні різновиди розглядалися у діалектичному вза-ємозв’язку та ієрархії відповідних компонентів.
Що стосується окремих методів дослідження, то структурно-системний метод слугував, головним чином, інструментом з’ясування характеру і сутності Української правової системи у загальній системі Європейського права, а також з’ясування системи засобів державного примусу, їх взаємозв’язку та ієрархії - оскільки взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонуван-ня обумовлює саме існування правової системи, бо в розрізненому вигляді вона існувати не може, то при дослідженні даної категорії необхідним є застосування системно-структурного підходу, вивчення правової системи як у цілому, так і частинами. Системний підхід у даному випадку є одним із інструментів дослідження об'єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв'я-зок між якими забезпечує їх цілісність. Метод порівняльного аналізу був використаний при вста-новленні особливостей правової системи України порівняно з іншими правовими системами і від-повідно впливу цього фактору на особливості засобів державного примусу. Метод формально-логічного аналізу дав змогу з’ясувати сутність норм права, що встановлюють засоби державного примусу та регулюють їх застосування.
Ці ж методи застосовувалися при дослідженні стану вивчення проблематики дисертації у фаховій літературі, зокрема, праць вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії держави і права, цивільного та адміністративного права, порівняльного правознавства, таких як С.С.Алексєєв, Е.Анерс, С.М.Братусь, Г.Берман, С.В. Бобровник, А.М.Васильєв, Р.Давид, О. С. Йоффе, К.Жоффре-Спінозі, Ж.Карбоньє, Д.А.Керімов, X. Кетц, В. В. Копейчиков, В.О. Котюк, Л. Малишко, М.Н. Марченко, М.І. Матузов, А.В.Малько, В.С.Нерсесянц, Ю.Н.Оборотов, В.А.Ойгензіхт, Н.М.Онищенко, К. Осакве, Т. Парсонс, В.ІІогорілко, В.А.Рясенцев, А.Х. Саидов, І.С. Самощенко, В.Н. Синюков, О.Ф.Скакун, В.А.Тархов, Ю.О.Тихомиров, Ю.К.Толстой, Л. Фрі-дмен, К.А.Флейшиць, Р.Й.Халфіна, Є.О.Харитонов, К. Цвайгерт, Д.М. Шаргородський, Л.С.Явич та ін.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській юридичній літе-ратурі зроблено спробу комплексного дослідження засобів державного примусу у сучасній право-вій системі України, як суспільного феномену, взятого у його різноманітних проявах.
В результаті у дисертації сформульовані пропозиції і висновки, які репрезентують наукову новизну, до них, зокрема, відносяться такі положення:
1. Засоби державного примусу мають досліджуватися та класифікуватися у контексті кон-кретної правової системи з врахуванням її типології і особливостей, оскільки від типу правової си-стеми залежать особливості засобів державного примусу, визначення напрямків їх застосування, здатності ефективно обслуговувати потреби суспільства, не порушуючи при цьому права приват-них осіб.
2.У понятті “правова система” на відміну від поняття “система права” відображається не стільки внутрішня узгодженість права, скільки автономність правової системи у якості самостій-ного соціального утворення, що функціонує поряд з такими категоріями як політична система, економічна система, культурна система тощо. При цьому правова система, як елемент соціальної системи, перебуває в органічному зв’язку з елементами останньої, будучи певною мірою зумов-леною ними і у той же час, забезпечуючи їхнє функціонування.
3.Під правовою системою України пропонується розуміти сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, і комплексу взаємопов’язаних та узгоджених юридичних засобів, спрямованих на реалізацію цих норм, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок правово-го регулювання і реалізації норм права.
4.Правова система України входить в загальну структуру правових систем, де місце її ви-значається відповідно до особливостей світогляду, доктрини права, змісту норм, правового стилю. Хоча національна правова система України тяжіє до романо-германської правової сім’ї, але націо-нальні правові традиції, особливості культурного та історичного розвитку зумовили її приналеж-ність до східноєвропейської правової традиції, чим зумовлені і розуміння та значення державного примусу у правовій системі України .
5. Характерна особливість східноєвропейської традиції права, до якої належить правова си-стема України, полягає в наголошуванні на всебічному врахуванні публічного інтересу і перева-жанні останнього, підкреслюванні необхідності виконання обов’язків, як умови чи навіть переду-мови реалізації права, чим мотивується можливість широкого застосування державного примусу як елементу механізму забезпечення належного функціонування правової системи, а разом з тим, і соціальної системи в цілому.
6. Вперше дано визначення державного примусу у правовій системі України як методу впливу держави на свідомість і поведінку, на особу і майно суб’єктів правових відносин, який за-стосовується державними органами відповідно до їхньої компетенції незалежно від волі та бажан-ня юридично зобов’язаних суб’єктів з метою забезпечення належної реалізації права, попереджен-ня правопорушень, покарання та виправлення правопорушників, поновлення порушених прав.
7. Державний легітимний примус є одним із засобів правового забезпечення належної реа-лізації права і в залежності від мети, підстав та порядку застосування може бути диференційова-ним на засоби відповідальності за неналежне виконання обов’язків та засоби захисту порушених прав. Разом з тим для правової системи України, як і для інших правових систем, що належать до східноєвропейської правової сім’ї, є характерним акцентування уваги на застосуванні мір відпові-дальності, що проявляється навіть у санкціях, які є мірами захисту, але, як правило, тягнуть додат-кові обтяження для порушника.
8. Державний примус виступає як засіб правового забезпечення належного функціонування правової системи на різних етапах реалізації права – як на етапі реалізації (застосування ) норм об’єктивного права, результатом чого є виникнення правовідносин, так і на етапі здійснення суб’єктивного права, що є елементом правового відношення.
9. При визначенні вимог до реалізації суб’єктивного права і здійснення суб’єктивного обов’язку слід враховувати існування принципів реалізації двох видів: концептуального рівня (які існують на рівні загальної правової системи, тобто, права як явища культури) і рівня галузевого, що діють в рамках певної галузі права .
10. Принципи концептуального характеру опосередковуються в межах приватного та пуб-лічного права. Причому принципи реалізації суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків визна-чаються, насамперед, нормами приватного права, а публічне право встановлює вимоги, що сто-суються публічного інтересу у процесу такої реалізації, і передбачає правові засоби владного (державного) впливу на випадок порушення як суб’єктивних прав, так і публічного інтересу. Кон-цептуальні принципи здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків, як правило, закріплю-ються в Конституції держави і включають такі вимоги як неухильне дотримання Конституції України; неприпустимість посягання на права, свободи, честь і гідність інших людей (тобто вимо-гу врахування публічного інтересу, але також і інтересів приватних осіб); судовий захист пору-шеного права; можливість державного примусу до виконання суб’єктивних обов’язків лише дер-жавними органами, вказаними у законі, і у межах, передбачених законом; можливість судового оскарження неправомірно застосованих актів державного примусу.
На рівні галузей права можуть бути названі: принцип реалізації суб’єктивного права відпо-відно до його призначення; принцип зобов’язування державних органів та посадових осіб до спри-яння громадянам у реалізації суб’єктивних прав останніх тощо.
11. Дотримання як принципів макрорівня (концептуальних), так і галузевих рівною мірою забезпечується можливістю застосування засобів державного примусу, передбачених охоронними галузями права (карного права, адміністративного права) , а також нормами відповідної галузі права. Ця обставина має враховуватися при вдосконаленні загальної доктрини права України та концепції створення окремих законодавчих актів.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати, а також теоретичні і практичні висновки дисертанта можуть бути використані в процесі вдосконалення загальної кон-цепції юридичного механізму забезпечення належної реалізації прав і обов’язків у правовій систе-мі України, правопорядку у нашій державі шляхом вдосконалення системи засобів державного примусу, а також при визначенні напрямків підвищення ефективності їх застосування.
Висновки та низка положень дисертаційної роботи були використані викладачами і студе-нтами при вивченні курсів “Теорія держави і права”, “Загальна історія держави і права”, а також спецкурсів “Теоретико–правовий аспект походження права”, “Державний примус і його засоби в правовій системі України” в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова.
Деякі із сформульованих у дисертації положень мають дискусійний характер і можуть слу-гувати матеріалом для подальших досліджень в цьому напрямку.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри загально–правових дисциплін і міжнародного права Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.
Результати досліджень були оприлюднені на Міжнародній науково–методичній конференції, яка відбулася у грудні 2001 р. в Одеській національній юридичній академії; Міжнародній науковій конференції “Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх вирішення”, яка від-булася у м. Одесі у квітні 2002 р., а також на щорічній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова 2001-2002 рр. Положення дисертації використані при підготовці планів практичних занять за темами “Те-орія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права”, “Історія держави і права”. Висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, активно впроваджуються дисертантом у навча-льний процес в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова при читанні лекцій з курсу “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права”.
Публікації. Результати дисертації оприлюднені у п’ятьох статтях, що опубліковані у ви-даннях, які є фаховими у відповідності з рішеннями ВАК України.
Структура дисертації визначена у відповідності із завданнями, які були поставлені перед автором. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків і спис-ку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 187 аркушів, в тому числі 15 ар-кушів списку використаних джерел, який охоплює 197 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається об’єкт, предмет та мета дослідження, його методологія, формулюється теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації отриманих результатів, список публі-кацій по темі дисертації.
Розділ перший “Правова система України у загальній системі права” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу поняття правової системи та визначенню місця національ-ної правової системи України поміж інших правових систем.
У підрозділі 1.1. “Поняття правової системи” зазначається, що правова система є частиною суспільної системи і тісно пов'язана з явищами і процесами, які відбуваються в сферах економіки, політики, культури, ідеології, а отже не може не взаємодіяти з такими феноменами суспільного життя, як економічна, політична, моральна та інші системи. Суть цієї взаємодії полягає в тому, що сус-пільні відносини, створені в сферах політики, економіки, науки, культури, освіти та ін., є об'єктом регулювання і охорони правової системи. Але тут простежується і зворотний зв'язок - сама правова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин. Звідси слідує висновок, що правова система виступає як важлива складова частина загального устрою суспільства, котрий включає, крім неї, значну кількість інших соціальних систем. При цьому правова система слугує іс-тотним стабілізуючим чинником суспільного життя: вона “підкріплює” економічні, політичні і соці-альні системи, впливає на них за допомогою своєї загальнообов'язкової нормативно-регулюючої властивості, деякою мірою направляє їхній рух, зміни і розвиток.
З врахуванням цих обставин під правовою системою України пропонується розуміти суку-пність правових норм, котрі регулюють суспільні відносини, комплекс юридичних засобів, спря-мованих на реалізацію цих норм, та юридичних явищ, що виникають внаслідок правового регулю-вання і реалізації норм права в Україні.
У другому підрозділі “Методологічні питання класифікації правових систем” аналізують-ся існуючі класифікації світових і європейських правових систем права. Визнається конструктив-ною пропозиція розрізняти глобальну типологію і класифікації. Глобальна типологія – є прерога-тивою загальної теорії держави та права і виконує роль методологічної основи для класифікації, а класифікації – більшою мірою належать до галузі порівняльного правознавства і конкретизують та формалізують найбільш загальні ознаки правових систем. Тільки єдність глобальної типології і класифікації правових систем дає можливість скласти цілісну уяву про правову карту світу. Що ж стосується власне критеріїв типології та класифікації, то вони залежать від того аспекту проблеми, що є предметом дослідження у конкретному випадку. Під таким кутом зору, на думку дисертан-та, і має бути визначена загальна структура права та ієрархія у ньому елементів - національних правових систем, правових сімей, традицій.
Основною ланкою є первісна (національна) правова система, котра визначається як конкре-тно-історичний комплекс взаємопов’язаних юридичних засобів та явищ, а також пануюча правова ідеологія окремої держави (країни). Національні (первісні) правові системи, що мають спільні ознаки (характер джерел, подібність судової системи, структури права, спільні риси історичного розвитку, однакові світоглядні засади), об’єднуються в правові сім’ї . Більш високим ступенем в ієрархії правових систем є “традиція права” (її автор відрізняє від “традиції правової”), котра відо-бражає взаємозв’язок права з певною локальною цивілізацією і у цьому значенні може трактува-тися як правові цінності, категорії, інститути, норми, які протягом сторіч свідомо передаються від покоління до покоління у певній цивілізації (культурі). Традиції права, у свою чергу, утворюють сукупність вищого порядку – локальну правову систему, а сукупність локальних правових систем складає загальну світову правову систему .
Третій підрозділ “Типологія правової системи України” присвячено визначенню місця правової системи України поміж інших правових систем. Зазначивши, що правова система Украї-ни належить до локальної Європейської системи, дисертант виходить з того, що критеріями пода-льшого поділу на правової сім’ї є характер джерел і форм права; концепція регулювання відносин між державою і особою, методи правового регулювання, правові цінності тощо; структура права і зміст основних його інститутів; ставлення до римського права, види та форми його рецепції тощо. В результаті дії цих чинників та їх взаємного впливу у Європі сформувалися такі правові сім’ї: англосаксонська, романо-германська, центральноєвропейська, східноєвропейська, кожна з яких має характерні для неї властивості .
У дисертації констатується, що відносно типології правової системи України існують різні позиції. В результаті їхньої критичної оцінки, а також аналізу особливостей правової системи України дисертант зазначає, що, хоча національна система України тяжіє до романо-германської правової сім’ї, але разом з тим, національні правові традиції, особливості культурного та історич-ного розвитку зумовили її приналежність до східноєвропейської правової сім’ї, характерна особ-ливість якої полягає у наголошуванні на всебічному врахуванні публічного інтересу і навіть пере-важанні останнього, підкреслюванні необхідності виконання обов’язків, як умови чи навіть перед-умови реалізації права тощо, чим мотивується і можливість широкого застосування державного примусу у якості елементу механізму забезпечення належного функціонування правової системи, а разом з тим, і соціальної системи в цілому.
Розділ другий ”Державний примус як ознака правової системи” складається з трьох під-розділів, у яких досліджуються засоби соціального примусу, аналізуються особливості державного примусу і визначається його співвідношення із засобами правового забезпечення реалізації права.
У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика засобів примусу” розкривається значення при-мусу у функціонування соціальних систем. При цьому соціальний примус трактується як один із засобів забезпечення цінностей суспільства, що створює такий фактичний стан, який не виключає рішення індивіда з ланки детермінації, але ставить його у становище, що виключає вибір іншого варіанту поведінки. Примус, на відміну від переконання, можливий не лише як психічний, але й фізичний вплив. Психічний примус – це метод впливу, у процесі якого особа сприймає думку суб’єкту правового впливу, але це сприйняття пов’язане з утиском волі особи. В цих умовах відсу-тня переконаність особи у правильності, соціальній справедливості та юридичній доцільності гро-мадської думки і відповідної поведінки. При цьому особа свідомо змушена діяти саме таким чи-ном під впливом примусу. Визначаючи зв’язок між такими категоріями як “примус” і “санкція правової норми”, дисертант робить висновок, що вже встановлення у правовій нормі санкції є за-собом примусу до належної правомірної поведінки. Спочатку цей примус виступає як форма пси-хічного впливу (загроза застосування санкції), а після порушення вимог правової норми цей при-мус може набувати інших форм і видів.
У цьому ж підрозділі зазначається існування різних видів примусу. Найчастіше примус розрізняють в залежності від об’єкту та характеру впливу (психічний, матеріальний, фізичний та організаційний). Разом з тим, звертається увагу на те, що за юридичним критерієм можна розріз-няти легітимний та нелегітимний і правовий та неправовий примус (насильство). При цьому варто виокремлювати кожну з цих категорій, оскільки некоректним є ставити знак рівності між нелегі-тимним примусом і неправовим примусом (насильством). Для обґрунтування цієї тези, у дисер-тації аналізуються особливості проявів примусу у публічно-правовій та приватноправовій сфері. Особливості засобів примусу у приватноправовій сфері полягають в тому, що вони застосовують-ся внаслідок домовленості між особами, внаслідок дії звичаїв, норм моралі, релігійних норм тощо. Ці засоби можуть бути легітимними і нелегітимними. Наприклад, поза межами цивільного законо-давства існують нелегітимні засоби примусу, котрі у свою чергу бувають як правовими (правовий звичай), так неправовими (відібрання речі без звернення до суду).
Публічно-правовий примус також може бути правовим і неправовим, легітимним і нелегі-тимним. Примус, з одного боку, може бути легітимним, але неправовим. (Наприклад, діяльність ВЧК, ОГПУ, НКВС, КДБ, що відповідала нормам законодавства, але порушувала права людини). У цьому випадку “неправові” законодавчі акти мають бути приведені у відповідність із принципа-ми права. З іншого боку, державний примус у публічній сфері може бути і не правовим, і нелегі-тимним (наприклад, зловживання службовців, некомпетентність, халатність тощо). Така діяль-ність є правопорушенням і має тягти застосування засобів державного примусу, спрямованих на усунення правопорушень.
На цій підставі робиться висновок, що у галузі приватного права поняття правового приму-су є набагато ширшим і охоплює як державний (легітимний), так і недержавний (але правовий) примус. У галузі публічного права поняття правового і легітимного примусу співпадають, а це означає, що державний примус, у свою чергу, обов’язково є легітимним, а крім того, має бути правовим. Хоча остання вимога виконується не завжди, але держава, яка претендує на визначення її як “правової”, має прагнути дотримання цього принципу.
На думку дисертанта, при дослідженні державного примусу, головна увага має бути зосе-реджена на публічно-правовому примусі, оскільки саме у ньому найбільш чітко виявляються вла-дно-організаційні риси, він завжди пов’язують з владою, котра є неодмінним атрибутом держави. Тільки держава має всю повноту влади, застосовує всі її форми. Всі інші соціальні інституції ма-ють лише часткову владу або одну з її форм.
Соціальне призначення публічного примусу, вираженого у санкціях правових норм, полягає у ліквідації аномалій, що виникають; у впливі на осіб, які порушують правопорядок. Даний вид примусу здійснюється у межах правоохоронних відносин і є реакцією держави на неправомірну поведінку.
З врахуванням вказаних характерних рис, засоби примусу трактуються як вплив, що міс-тить елементи загрози, на особу або на майно суб’єкта правових відносин з боку владного суб’єкта з метою досягти бажаної поведінки або певного результату.
У підрозділі 2.2. “Поняття та види державного примусу” відправною є позиція, згідно якій без державного примусу не може існувати позитивне право взагалі, оскільки воно є ні чим іншим, як забезпеченням життєвих умов суспільства у формі примусу, системою соціальних цілей, гарантованих примусом. На думку дисертанта, це відповідає сутності права та правової системи в цілому, враховує відмінності останньої від інших видів соціальних систем, у котрих діють механі-зми реалізації, здатні обійтися без юридичних санкцій, що ґрунтуються на можливості державного примусу до належної поведінки.
Далі розглядаються характерні риси державного примусу, поміж яких названо те, що він здійснюється від імені держави її органами; має легітимний характер; застосовується до конкретних суб’єктів права; являє собою зовнішній вплив на суб’єкта з метою змусити його виконувати правові приписи, здійснити виховний вплив на порушника і оточуючих; здійснюється за посередництва спе-ціальних актів застосування права, оскільки самі по собі юридичні норми передбачають лише мож-ливість примусу. Державний примус застосовується для забезпечення виконання норм права і разом з тим - на підставі норм права, зокрема, передбачених у них санкцій. Юридичними нормами встано-влюються види засобів, порядок та умови їх застосування, визначаються підстави, закріплюються склад правопорушення тощо. При цьому дисертант виходить з того, що тільки у межах закону упов-новажені державою органи та посадові особи можуть обмежувати права та свободи суб’єктів права, накладати на них стягнення та додаткові обтяження, запроваджувати ті чи інші обмеження тощо.
З врахуванням сказаного вище, державний примус визначається у дисертації як метод впливу держави на свідомість і поведінку юридично зобов’язаних суб’єктів, що здійснюється з ме-тою забезпечення реалізації права, попередження правопорушень, покарання та виправлення пра-вопорушників, поновлення порушених прав тощо.
Оскільки засоби примусу різноманітні, мають специфічні властивості, проводиться їхня класи-фікація в залежності від порядку застосування (судовий та позасудовий), способу охорони правопоряд-ку, функціонального призначення (попередження, припинення, поновлення та відповідальність).
Особлива увага приділена аналізу юридичної відповідальності, котра належить до найбільш по-ширених в українській правовій системі засобів державного примусу. Дисертант виокремлює такі хара-ктерні ознаки юридичної відповідальності як те, що вона являє собою реалізацію санкції правової нор-ми; за своїм характером є засобом державного примусу; є наслідком протиправного, винного, суспільно шкідливого діяння; супроводжується державним осудом винної особи; пов’язана з покладенням на вин-ну у вчиненні правопорушення особу невигідних для неї наслідків матеріального чи іншого характеру; є додатковим обов’язком, що його має виконати правопорушник; реалізується у відповідних процесуаль-них формах.
Підрозділ 2.3. “Державний примус і засоби правового забезпечення законності при реаліза-ції права” присвячений аналізу значення державного примусу як одного із засобів забезпечення у суспільстві режиму законності і правопорядку.
Трактуючи законність як різновид вимоги правомірності поведінки членів суспільства, що випливає із об'єктивної необхідності правопорядку, дисертант зазначає, що законність (як і право-мірність у цілому) спирається на механізм регулювання, властивий правовим відносинам, у яких суб'єкт, що володіє правом, особисто зацікавлений у виконанні юридичного обов'язку іншою сто-роною, у її правомірному поводженні (законній діяльності). Законність повинна забезпечуватися державним примусом, але необхідно враховувати, що останній здійснюється також людьми, які виконують відповідні обов'язки і які можуть помилятися або мати особисту зацікавленість у пев-ному вирішенні питання. Таким чином, законність не може спиратися тільки на примус фізичного чи психологічного характеру, хоча він і має велике значення. Її джерела - це інтереси і потреби людей, або ж - права суб'єктів конкретних правовідносин, використання яких у тім чи іншому сту-пені завжди залежить від виконання іншими учасниками цих відносин юридичних обов'язків. Діа-лектика зв'язку між законністю і правами суб'єкта виглядає таким чином, що законність як режим діяльності створює юридичні умови забезпечення суб'єктивних прав, а останні є передумовою іс-нування законності як суспільного явища. Хоча іноді вважають, що примус з боку держави є гара-нтією законності, але у дійсності державний примус ніколи сам по собі не гарантує законність. Навпроти, законність є гарантією правомірності застосування примусу.
У свою чергу, гарантується законність системою соціальних і спеціально-юридичних фак-торів, до числа яких належать: 1) закріплення основ суспільного і державного ладу, основних прав і обов'язків громадян у Конституції; 2) відповідність поточного законодавства Конституції, верхо-венство закону стосовно інших державних актів; 3) незалежність суду і його підпорядкування тільки закону; 4) право громадян на судовий захист своїх конституційних прав і свобод; 5) розви-нута система законодавства, стабільність правовідносин, високий рівень правосвідомості насе-лення і правової культури роботи державного апарату тощо.
Вказана сукупність норм, принципів, заходів у сукупності утворює правові засоби забезпе-чення законності, реалізації права.
При встановленні сутності поняття “правові засоби” дисертант виходить із необхідності розрізняти механізм правового регулювання як загальну категорію, правові засоби та організацій-но-правові засоби. Самі правові засоби можуть бути визначені як сукупність законодавчих актів, за допомогою яких створюється нормативна база відповідних відносин. Організаційно-правові за-соби це сукупність засобів та прийомів, що створюють передумови та забезпечують можливість реалізації положень, закріплених у правових актах. До засобів, що забезпечують реалізацію права відносять, передовсім, засоби державного примусу, оскільки будь-яке цивілізоване суспільство потребує підтримання правопорядку і забезпечення нормального функціонування державних та громадських інститутів, охорони прав та свобод людини і громадянина, публічних та приватних інтересів.
Розділ третій “Державний примус і функціонування правової системи України” скла-дається з трьох підрозділів, присвячених аналізу значення державного примусу у контексті реалі-зації права. У підрозділі 3.1. “Реалізація права як елемент функціонування правової системи та значення для його забезпечення діяльності державних органів” аналізується функціональної під-системи правової системи і звертається увагу на те, що серед її складових частин особливе зна-чення мають реалізація об’єктивного права та здійснення суб’єктивного права, оскільки саме вони є кінцевою метою правотворчості, правового виховання та й усього функціонування правової сис-теми. У результаті реалізації об’єктивного права виникають правовідносини, котрі у свою чергу, виконують свою функцію в результаті здійснення суб’єктивних прав їх учасниками.
З точки зору реалізації об'єктивного права здійснення юридичних норм досягається їхнім дотриманням (формальний критерій). Що стосується реалізації суб'єктивного права, то останнє здійснюється тоді, коли використовуються наявні юридичні права і виконуються юридичні обов'я-зки (змістовний критерій). Маючи на увазі єдність об'єктивного і суб'єктивного права, дисертант робить висновок, що його реалізація полягає у правомірній поведінці учасників суспільних відно-син.
У дисертації звертається увага на те, що в процесі правозастовчої діяльності істотну роль відіграє діяльність державних органів, яка, зокрема, має місце у всіх випадках суперечок про право і при правопорушеннях, що тягнуть юридичну відповідальність. Акти державного правоза-стосування підкріплюють нормативне регулювання індивідуальним. Загальна юридична регламен-тація підкріплюється персоніфікованими владними-примусовими рішеннями, які породжують правовідносини юридичної відповідальності.
Характерною ознакою правозастосовчої діяльності є те, що суб'єктом, який застосовує право може бути тільки орган, наділений владними повноваженнями. Акт застосування норм пра-ва адресується до персонально визначених осіб у виді владного-примусового розпорядження, що констатує відповідні юридичні права та обов'язки сторін чи конкретної особи, а при необхідності встановлює за правопорушення юридичну відповідальність, визначає міру покарання тощо.
Державний примус здійснюється за допомогою юрисдикційних актів. Самі по собі юридич-ні норми передбачають лише можливість примусу. Тією обставиною, що реально владно-примусові властивості правового регулювання концентруються у актах застосування права, обґру-нтовується твердження, що примус є необхідним елементом такої форми реалізації права, як її за-стосування.
З врахуванням цих положень, застосування права визначається як владно-організуюча дія-льність компетентних державних органів та посадових осіб, котра здійснюється шляхом певної процедури і полягає у індивідуалізації правових норм стосовно до конкретних суб’єктів та конкре-тних життєвих обставин у акті застосування права.
Необхідність у застосуванні норм права має місце у випадках, коли передбачені нормами права та обов’язки виникають лише після ухвали владного рішення про наділення одних учасників правового відношення суб’єктивними юридичними правами і покладення на інших учасників суб’єктивних юридичних обов’язків; коли є суперечка про право і сторони не здатні самі прийняти узгоджене рішення про наявність чи ступінь суб’єктивних прав та юридичних обов’язків; при пра-вопорушеннях, коли є необхідність застосування засобів державного примусу; при необхідності офіційного встановлення наявності або відсутності юридичних фактів або конкретних документів; при здійсненні виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самовряду-вання – вирішенні кадрових питань, організації або ліквідації структурних підрозділів органу дер-жави, тощо; при здійсненні державним органом дій на користь конкретної особи (нагородження, виплата пенсії тощо); при вирішенні питань про статус об’єднань (їх реєстрації); при вирішені орга-нізаційних питань.
Застосування державного примусу здійснюється лише у межах діяльності із застосування права, і йому притаманні ті ж риси. Звідси слідує, що застосування норм права має характер: владний, персоніфікований, процесуальний, творчий, юридично оформлений. Крім того, акт за-стосування права завжди має силу юридичного факту, котрий тягне виникнення, зміну або при-пинення конкретного правового відношення.
Аналізуючи форми діяльності держави у сфері реалізації об’єктивного права, дисертант за-значає, що, забезпечуючи здійснення норм законодавства, державний апарат приймає численні рішення конкретно-індивідуальної характеру, персоналізовані акти управління. Особливістю за-стосування державного примусу у правовій системі України є те, що у багатьох випадках держав-ний апарат, заповнюючи прогалини у законодавстві, також видає нормативно-правові акти, типові для управлінської діяльності у правових системах, що належать, як українська, до східноєвропей-ської традиції права. Ці акти мають організаторський характер: вони ніби пристосовують загальні положення закону до конкретних обставин, організують виконання закону і є юридичними факта-ми. Державно-владний характер таких актів, як і їхня забезпеченість можливістю застосування заходів державного примусу, сумнівів не викликають. Разом з тим, акти нормативного характеру не є і не повинні бути типовими для державного керування, хоча їхня необхідність пояснюється багатьма об’єктивними і суб’єктивними обставинами (неможливістю охопити лише законами усі відносини; динамізмом суспільних відносин тощо).
У підрозділі 3.2. “Правовідносини як форма і результат реалізації права” розглядаються пи-тання здійснення суб’єктивних прав та виконання обов’язків, у контексті загальної характеристики категорії правовідносин.
Зазначаючи, що у сучасній теорії права, із врахуванням зазначених ознак, пропонуються рі-зні за складністю і обсягом визначення поняття правового відношення, дисертант приєднується до точки зору тих вчених хто визначає правове відношення як врегульоване нормами права вольове суспільне відношення, що виражається в конкретному зв’язку між уповноваженим та зо-бов’язаним суб’єктами – носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відпо-відальності, і забезпечується державою.
З врахуванням цього визначення далі з’ясовується питання про види правових відносин. На думку дисертанта, всі правові відносини можна поділити за різними підставами на відносини при-ватного та публічного права, галузеві правові відносини, відносини регулятивні та охоронні, від-носини матеріальні та процесуальні, відносини правозастосовчі та правотворчі тощо.
Підрозділ 3.3. “Здійснення суб’єктивних прав і обов’язків та значення засобів державного примусу” присвячено розгляду питань здійснення суб’єктивних прав і обов’язків та значення для цього засобів державного примусу. Виходячи з того, що до складу правового відношення входять такі елементи як суб’єкти, об’єкт, права і обов’язки його учасників, дисертант розглядає особливо-сті кожного з цих елементів з метою встановити надалі їхній вплив на функціонування правової системи та зв’язок із застосуванням засобів державного примусу.
Аналізуючи у цьому контексті характер та правову природу суб’єктивних прав і обов’язків, дисертант торкається такого важливого моменту, як воля учасників правових відносин. Окреслена проблема, на думку дисертанта, не може бути вирішена без врахування розподілу права на публічне і приватне. Приватне право має основою, підґрунтям природне право людини, тому держава може обмежувати його ли-ше тоді, коли необхідним є захист прав інших індивідів. Але сфера публічно-правова враховує ін-тереси, перш за все, публічні, загальні, а отже – державні. І в цій сфері суб’єктивне право ґрунту-ється за нормативним, вольовим принципом, тому що, коли йдеться про публічне право, держава визначає публічний інтерес. Він домінує у цих відносинах і тут виражається воля держави і відбу-вається узгодження індивідуальних інтересів у інтересі публічному. І тому для сфери приватно-правової виправданою є теорія природних прав, а для публічної сфери – так званна “державно-вольова” теорія. Отже, при визначенні і характеристиці суб’єктивних прав, необхідно, перш за все, визначитися, чи це правовідносини у сфері приватного, чи у сфері публічного права. Характер встановлення або набуття, ступінь свободи дій і залежності від волевиявлення суб’єктів, шляхи та засоби захисту публічних та приватних суб’єктивних прав істотно різняться.
Поняття юридичного обов’язку визначається як встановлена законом або договором міра належ-ної поведінки особи. Характерними особливостями юридичних обов’язків, на відміну від обов’язків – звичаїв, обов’язків морального характеру, є їх однозначність за змістом, імперативність, забезпеченість юридичними механізмами, наявність у іншої особи або осіб права вимоги виконання обов’язку, що вини-кає при невиконанні або неналежному виконанні обов’язку.
Принципи концептуального характеру формуються та існують на рівні загальної правової системи (тобто, права як явища культури). Вони опосередковуються в межах приватного та публі-чного права. Причому принципи реалізації суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків визна-чаються, насамперед, нормами приватного права, а публічне право встановлює вимоги, що сто-суються публічного інтересу у процесі такої реалізації, і передбачає правові засоби владного впливу (державного примусу) на випадок порушення як суб’єктивних прав, так і публічного інте-ресу. Концептуальні принципи здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків на рівні наці-ональної правової системи, як правило, закріплюються в Конституції держави.
До числа концептуальних принципів автор відносить: неухильне дотримання Конституції України; неприпустимість посягання на права, свободи, честь і гідність інших людей (тобто вимо-га врахування публічного інтересу, але також і інтересів приватних осіб); судовий захист поруше-ного права як універсальний засіб державного примусу; можливість застосування державного примусу до виконання суб’єктивних обов’язків лише державними органами, вказаними у законі, і у межах, передбачених законом; можливість судового оскарження неправомірно застосованих ак-тів державного примусу.
ВИСНОВКИ
- концептуальній підхід до досліджуваної проблеми будується на положенні, що засоби де-ржаного примусу мають аналізуватися та класифікуватися у контексті конкретної правової систе-ми з врахуванням її типології та особливостей, що визначають напрямки їх застосування, рівень здатності, ефективно обслуговувати потреби суспільства, не порушуючи при цьому права людини;
- під правовою системою України розуміється сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, і комплексу взаємопов’язаних та узгоджених юридичних засобів, спрямова-них на реалізацію цих норм, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок правового регу-лювання і реалізації норм права. Хоч правова система України тяжіє до романо-германської пра-вової сім’ї, але й культурно-історичний розвиток був зумовлений впливом східноєвропейської правової традиції. А це позначилося на особливостях теоретичного обгрунтування, законодавчого закріплення і практичного застосування державного примусу в правовій системі України;
- державний примус може визначатися як один із методів впливу держави на свідомість і поведінку особи як учасниці публічних і приватних правовідносин. Він застосовується відповідно до компетенції державних органів незалежно від волі та бажання юридично зобов’язаних суб’єктів з метою забезпечення належної реалізації права, попередження правопорушень, покарання та ви-правлення правопорушників, поновлення порушених прав.
- аналізуються поняття державного примусу за галузями його застосування – публічного та приватного права. Визначаються, що у галузі приватного права поняття правового примусу є ши-ршим і охоплює як державний (легітимний), так і недержавний правовий примус. У галузі публі-чного права поняття правового і легітимного примусу співпадають, а це означає, що державний примус, у свою чергу, обов’язково є легітимним, а крім того, має бути правовим. Хоча остання вимога виконується не завжди, але кожна держава, яка претендує на визначення її як “правової”, повинна прагнути дотримуватися цього принципу.
- легітимний державний примус є одним із засобів правового забезпечення ефективної реа-лізації права. В залежності від мети, підстав та порядку застосування він може бути диференційо-ваним на засоби юридичної відповідальності за неналежне виконання обов’язків та такі, що не тя-гнуть за собою юридичної відповідальності (засоби захисту порушених прав тощо).
- державний примус виступає як засіб правового забезпечення належного функціонування правової системи на різних етапах реалізації права – як на етапі реалізації (застосування ) норм об’єктивного права, результатом чого є виникнення правовідносин, так і на етапі здійснення суб’єктивного права, що є елементом правового відношення. При визначенні вимог до реалізації суб’єктивного права і здійснення суб’єктивного обов’язку слід враховувати існування принципів реалізації двох видів: загально-концептуального рівня (які існують на рівні загальної правової си-стеми, тобто, права як явища культури) і рівня галузевого, що діють в рамках певної галузі права.
- принципи загально-концептуального характеру (неухильне дотримання Конституції України; неприпустимість посягання на права, свободи, честь і гідність інших людей; судовий захист порушеного права; можливість державного примусу до виконання суб’єктивних обов’язків лише державними органами, вказаними у законі, і у межах, передбачених законом; можливість су-дового оскарження неправомірно застосованих актів державного примусу) і галузевого (принцип реалізації суб’єктивного права відповідно до його призначення; принцип зобов’язування держав-них органів та посадових осіб до сприяння громадянам у реалізації суб’єктивних прав) опосеред-ковуються в межах приватного та публічного права. Причому принципи реалізації суб’єктивних прав та суб’єктивних обов’язків визначаються, насамперед, нормами приватного права, а публіч-не право встановлює вимоги, що стосуються публічного інтересу у процесу такої реалізації, і пе-редбачає правові засоби владного (державного) впливу на випадок порушення як суб’єктивних прав, так і публічного інтересу;
- дотримання як загально-концептуальних, так і галузевих принципів, рівною мірою забез-печується можливістю застосування засобів державного примусу, передбачених охоронними галу-зями права (кримінального, адміністративного), а також нормами відповідної матеріальної і про-цесуальної галузі права. Ця обставина має враховуватися при утвердженні конституційного прин-ципу верховенства права в концепціях проектів законодавчих актів та у практиці їх реалізації.
На підставі викладених вище висновків у дисертації сформульовані пропозиції щодо вдос-коналення регулювання відносин, пов’язаних із застосуванням засобів державного примусу у пра-вовій системі України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
1. Шевчук О.М. До питання про поняття правової системи// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Одеса. -2001 - №3.- С. 165-171
2. Шевчук О.М. Державний примус як вид публічного впливу.// Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Одеса. -2001 - №4. - С. 146-151.
3. Шевчук О.М. Державний примус у системі засобів соціального впливу.// Вісник Націо-нального університету внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 17.- С.105-110.
4. Шевчук О.М. Реалізація права як елемент функціонування правової системи //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Одеса. -2002 - №3.- С. 134-139.
5. Шевчук О.М. Державний примус як засіб правового забезпечення законності //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Одеса. -2002 - №4. - С. 112-117.
АНОТАЦІЇ
Шевчук О.М. Засоби державного примусу у правовій системі України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. Національних університет внутрішніх справ. - Харків, 2003.
Дисертація містить комплексний аналіз теоретичних проблем, пов’язаних із визначенням, трактуванням та застосуванням засобів державного примусу у правовій системі України. Дослі-джено поняття правової системи, підстави класифікації та типологію правової системи України, яка належить до східноєвропейської правової сім’ї, чим зумовлені і розуміння та значення в ній державного примусу, зокрема, всебічне врахування публічного інтересу, переважання останнього, підкреслювання необхідності виконання обов’язків, як умови чи навіть передумови реалізації пра-ва, можливість широкого застосування державного примусу як елементу механізму забезпечення належного функціонування правової системи, а разом з тим, і соціальної системи в цілому. Аналі-зується поняття та сутність державного примусу, його види та характерні риси у правовідносинах приватного та публічного права, значення для реалізації об’єктивного права, здійснення суб’єктивних прав та виконання обов’язків. На підставі проведеного аналізу сформульовані про-позиції щодо вдосконалення доктрини права та концепції підготовки окремих законопроектів в Україні, без чого є неможливим забезпечення реалізації їх норм, належного виконання суб’єктивних прав та обов’язків учасниками відповідних правовідносин.
Ключові слова: правова система України, державний примус, засоби державного примусу, суб’єктивне право, суб’єктивний обов’язок.

Шевчук О.Н. Меры государственного принуждения в правовой системе Украины. – Руко-пись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. На-циональный университет внутренних дел. - Харьков, 2003.
Диссертация содержит комплексный анализ теоретических проблем, связанных с опреде-лением, установлением сущности и применением мер государственного принуждения в правовой системе Украины.
Во Введении обосновывается актуальность темы исследования, характеризуются объект, предмет и методологическая основа исследования, определяются цели и задачи исследования, из-лагаются основные положения, которые выносятся на защиту, освещаются практическое значение и апробация результатов, указываются публикации по теме диссертации.
Раздел І посвящен определению понятия правовой системы, которая трактуется как сово-купность правовых норм, регулирующих общественные отношения, и комплекса взаимосвязанных и согласованных юридических средств, направленных на реализацию этих норм, а также юриди-ческих явлений, возникающих вследствие правового регулирования и реализации норм права в Украине. Отмечается, что хотя национальная правовая система Украины тяготеет к романо-германской правовой семье, но правовые традиции, особенности культурного и исторического развития обусловили ее принадлежность к восточноевропейской правовой семье, чем обусловле-ны и понимание и значение в ней государственного принуждения, в частности, всесторонний учет публичного интереса, преобладание последнего, подчеркивание необходимости выполнение обя-занностей, как условия и даже предпосылки реализации права, возможность широкого примене-ния государственного принуждения как элемента механизма обеспечения надлежащего функ-ционирования правовой системы, а вместе с тем, и социальной системы в целом.
В разделе ІІ осуществлен комплексный теоретический анализ государственного принужде-ния как метода влияния государства на сознание и поведение субъектов правоотношений, приме-няемого государственными органами независимо от воли и желания юридически обязанных субъ-ектов с целью предупреждения правонарушений, наказания и исправления правонарушителей, восстановления нарушенных прав. Различается легитимное и нелегитимное и правовое и непра-вовое принуждение (насилие). Отмечается, что в области частного права понятие правового при-нуждения является более широким и охватывает как государственное (легитимное), так и негосу-дарственное правовое принуждение. В области публичного права понятия правового и легитим-ного принуждения совпадают, а это означает, что государственное принуждение, в свою очередь, обязательно является легитимным, а кроме того, должно быть правовым, к чему должно стремить-ся каждое государство, претендующее на определение ее как “правовое”.
В разделе ІІІ “Государственное принуждение и функционирование правовой системы Ук-раины” анализируется значение государственного принуждения в контексте реализации объек-тивного права, осуществления субъективных прав и исполнения субъективных обязанностей.
Подчеркивается, что к средствам, обеспечивающим реализацию права, прежде всего, отно-сятся средства государственного принуждения, поскольку любое цивилизованное общество нуж-дается в поддержание правопорядка и обеспечение нормального функционирования государст-венных и общественных институтов, охраны прав и свобод человека и гражданина, публичных и частных интересов. При несоблюдении, нарушении норм права, ее реализация обеспечивается всей совокупностью правовых средств принуждения.
Осуществлено исследование особенностей обеспечения средствами государственного при-нуждения надлежащей реализации субъективных прав и обязанностей, проанализированы прин-ципы осуществления субъективных права и выполнения субъективных обязанностей двух уров-ней: макроуровня (концептуального уровня) и уровня отраслевого.
В выводах отмечается, что особенности государственного принуждения в правовой системе Украины должны учитываться как при усовершенствовании доктрины права, так и при определе-нии концепции подготовки отдельных законопроектов, без чего невозможно обеспечение реали-зации их норм, надлежащее выполнения субъективных прав и обязанностей участниками соответ-ствующих правоотношений.
Ключевые слова: опущено, правовая система Украины, государственное принуждение, меры государственного принуждения, субъективное право, субъективная обязанность.

Shevchuck O.M. The means of state compulsion in the legal system of Ukraine. -Manuscript.
The thesis stands for a degree of the candidate in law, speciality 12.00.01 - theory and history of state and law; history of political and legal doctrines. National University of Internal Affairs. - Kharkiv, 2003.
The thesis contains complex analysis of theoretical problems connected with definition, interpretation and applicability of state compulsion in legal system of Ukraine.
The concept of legal system, the classification and typology of the legal system of Ukraine are researched in the thesis. It's belonging to the Eastern European legal family stipulates understanding and significance of the state compulsion. It thoroughly considers public interest and its predominance. It emphasizes the necessity of implementation of the obligations as indispensable condition of realization of law. The research studies the possibility of the wide - range applicability of state compulsion as the element of mechanism guaranteeing the legal system functioning and the social system functioning as a whole. The concept of the state compulsion, types and distinguishing features of legal relations between private and public law as well as its significance for performance of Objective law, accomplishment of subjective rights and fulfillment of the obligations are researched here. Some suggestions as to improvement of the law doctrine and the conception of separate bills in Ukraine were made on the basis of the carried out analysis. It is considered impossible to realize norms and subjective rights and obligations of the parties of legal relations without them.
Key words: legal system of Ukraine, means of compulsion, legal relations, Subjective law, and subjective obligation.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking