Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи

 

Рожнова Вікторія Василівна

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ІЗОЛЯЦІЄЮ ОСОБИ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ 2003


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент
Удалова Лариса Давидівна, Національна академія внутрішніх справ України, доцент кафедри кримінального процесу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Національна академія Служби безпеки України, професор кафедри кримінального права і процесу

кандидат юридичних наук, доцент ДенисюкАнатолій Миколайович, Київський університет туризму, економіки і права, професор кафедри кримінально-правових дисциплін

Провідна установа Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,
м. Київ

Захист відбудеться 25 червня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ – 35, Солом’янська площа, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ – 35, Солом’янська площа, 1)

Автореферат розісланий 23 червня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Лук’янчиков Є.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Розбудова незалежної держави потребує вдосконалення діяльності державних інституцій. Одним з дійових механізмів цього процесу є право. Дія права в усіх сферах життєдіяльності суспільства нероздільно пов’язана з примусом. Нормативно-правові приписи забезпечені державним примусом, який може бути реалізований у разі необхідності. Особливе місце займає примус у тих галузях права, які покликані регулювати суспільні відносини у сфері боротьби зі злочинністю. До їх числа належить кримінально-процесуальне право. Для успішної реалізації завдань кримінального процесу (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України) необхідно не лише усунути протидію з боку зацікавлених осіб, і у першу чергу з боку підозрюваного та обвинуваченого, а й створити умови для участі у процесі і належної поведінки значної кількості інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності. Примус відіграє значну роль також і у сприянні прискоренню провадження у кримінальній справі, його своєчасному і якісному завершенню.
Важливим завданням кримінально-процесуальної науки, нормотворчості та юридичної практики на сучасному етапі є реальне забезпечення правового захисту особи — учасника кримінального судочинства, посилення гарантій прав і свобод кожного громадянина, який залучається до кримінально-процесуальної діяльності. Особливого значення у цьому зв’язку набуває законне і обґрунтоване застосування заходів процесуального примусу і особливо тих, які пов’язані з ізоляцією особи. З одного боку, застосування таких заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві сприяє розкриттю кожного злочину, забезпечує невідворотність відповідальності осіб, які його вчинили, а з іншого — пов’язане із вторгненням у сферу конституційних прав і свобод громадян. Саме остання обставина викликає потребу у створенні надійних гарантій законного і обґрунтованого застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, що у значній мірі залежить від чіткого законодавчого закріплення підстав, умов і порядку їх застосування.
Між тим, визначення у законі підстав, умов і порядку застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, не в усіх випадках є достатньо повним і не завжди відповідає принципам кримінального процесу України та потребам практики.
Місце, значення заходів процесуального примусу (у тому числі і тих, які пов’язані з ізоляцією особи) у кримінальному судочинстві, негативні наслідки їх незаконного і необґрунтованого застосування на практиці зумовили те, що протягом всієї історії кримінально-процесуальної науки до цієї проблеми звертались багато вчених-правознавців.
Цій проблемі певною мірою (зокрема, під час дослідження деяких питань примусу при вивченні інших проблем науки кримінального процесу) присвячені праці таких вчених-юристів, як М.С. Алексєєв, Л.Б. Алексєєва, В.П. Бож’єв, Б.О. Галкін, Ю.М. Грошевой, В.Г. Даєв, А.Я. Дубинський, Л.Б. Зусь, В.І. Камінська, Л.М. Карнєєва, Л.Д. Кокорєв, О.Ф. Куцова, П.А. Лупинська, В.З. Лукашевич, В.І. Маринів, М.М. Михеєнко, І.Л. Петрухін, М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, О.О. Чувільов, С.О. Шейфер, П.С. Елькінд та інших.
Конкретним примусовим заходам, і перш за все запобіжному заходу у вигляді взяття під варту і затриманню підозрюваного, присвячені праці В.М. Батюка, О.Д. Бурякова, В.П. Бекешка, І.М. Гуткіна, В.О. Давидова, П.М. Давидова, Б.О. Дєнєжкіна, В.Г. Кочеткова, В.Г. Клочкова, Є.М. Клюкова, Л.Д. Кудінова, Ю.Д. Лівшиця, О.М. Матвієнка, Г.О.Омельченка, Л.В. Франка, П.П. Якімова.
Значний внесок у розробку проблеми заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, також зробили такі вчені-процесуалісти, як А.Н. Ахпанов, М.С. Брайнін, З.Д. Єнікеєв, З.З. Зінатуллін, Г.П. Івлієв, З.Ф. Ковріга, В.М. Корнуков, Ф.М. Кудін, В.С. Чистякова.
У цих дослідженнях сформульовані важливі наукові ідеї і висновки, які відображені у законодавстві і використовуються практикою.
Разом з тим, незважаючи на відносно широке дослідження питань застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, а також певні заходи законодавчого, організаційного характеру, деякі з них вимагають якісно нового наукового обґрунтування. Багато питань щодо підстав і процесуального порядку застосування названих заходів теоретично досліджені недостатньо і не врегульовані законодавчо.
У теорії кримінального процесу існують різні думки щодо тлумачень цілого ряду положень інституту заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, і насамперед тих, які стосуються підстав їх застосування. Останні визначаються з різних, а подекуди і протилежних позицій. Це частково пояснює той факт, що підстави застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, по-різному сприймаються і реалізуються практичними працівниками, що тягне за собою зниження ефективності їх дії та порушення прав особи.
Усе це потребує більш глибокого теоретичного дослідження проблеми заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, розробки рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України і практики їх застосування.
Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”, “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки”), включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ) і кафедри кримінального процесу цього закладу.
Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення проблеми заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення діяльності державних органів (їх посадових осіб) по застосуванню заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, захисту конституційних прав громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства.
Дана мета зумовила постановку й вирішення наступних завдань:
• розкриття сутності і основних ознак державно-правового і процесуального примусу;
• визначення видів примусових засобів у кримінальному судочинстві, їх правової природи, призначення та особливостей;
• характеристика співвідношення процесуальної відповідальності, процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу у межах кримінально-процесуального примусу;
• розкриття поняття та визначення видів заходів процесуального примусу, встановлення місця і значення тих з них, які пов’язані з ізоляцією особи, дослідження умов їх застосування;
• виявлення характерних особливостей законодавчої (кримінально-процесуальної) регламентації підстав застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи;
• аналіз особливостей застосування певних заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, відносно окремих категорій осіб;
• узагальнення практики застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи;
• внесення пропозицій до чинного та проекту нового КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства у сфері досліджуваних питань.
Об’єктом дисертаційного дослідження є система заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи та кримінально-процесуальні відносини, які виникають і розвиваються під час їх застосування.
Предметом дослідження є закономірності правового регулювання підстав, умов і порядку застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, а також практична діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення законності та обґрунтованості застосування зазначених заходів.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана раціональна сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі кримінально-процесуального права, кримінального права тощо.
У процесі дослідження використовувалися історико-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний та інші методи пізнання. Так, для з’ясування сутності та специфіки заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, перевага надавалася таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний, наукового узагальнення. З метою визначення співвідношення процесуальної відповідальності, процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу застосовувалися порівняльний та логіко-юридичний методи. Для конкретного аналізу окремих заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, підстав, умов і порядку їх застосування дисертантом використовувалися системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий та конкретно-соціологічні методи (анкетування, вивчення кримінальних справ тощо). Автором проведено узагальнення юридичної практики, зібрано та проаналізовано за допомогою статистичних методів емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження.
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається емпіричною базою дослідження, яку склали результати аналізу 280 кримінальних справ, що перебували у провадженні органів дізнання і слідчих МВС України в м. Києві, Київської області за період з 1996 по 2001 р.; матеріали анкетування 107 співробітників органів дізнання і 238 слідчих системи МВС; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, МВС України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у слідчому підрозділі в системі МВС України.
Одночасно здійснювалося порівняння отриманих дисертантом результатів з узагальненнями слідчої практики, проведеними В.В. Смірновим, Т.М. Москальковою, О.О. Чувільовим, М.Т. Ведерніковим та іншими.
Наукові висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів (Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Європейської конвенції з захисту прав людини, Європейської конвенції з прав людини та Європейської соціальної хартії та ін.), чинного та проектів нового кримінально-процесуального кодексу України, проекту Модельного кримінально-процесуального кодексу для країн-учасників СНД, законів та постанов Верховної Ради України, постанов Пленуму Верховного Суду України. У ході дослідження було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Казахстану, Узбекистану, Азербайджану, Молдови, В’єтнаму, Німеччини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дана дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому комплексно та цілісно розглянуті основні питання застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, які у своїй сукупності створюють окрему наукову проблему. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях вчених-правознавців, автор пропонує своє розв’язання деяких дискусійних питань у теорії кримінального процесу, формулює пропозиції щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування. У дисертації також обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які істотно впливають на зміст теорії кримінального процесу з даної проблеми. До найбільш суттєвих із них слід віднести наступні:
• вперше серед заходів процесуального примусу виділені ті, які пов’язані з ізоляцією особи, визначені їх специфічні ознаки;
• підстави застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, визначаються як встановлені, оцінені і закріплені у кримінально-процесуальному порядку особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом конкретні фактичні дані, які відповідають критеріям, визначеним у цілях їх застосування;
• особливістю правового закріплення підстав застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, визнається те, що у нормах права відображені не самі фактичні обставини, а лише загальні критерії встановлення і оцінки фактів;
• висновок про те, що встановлення підстав застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, є складовою частиною загальної структури доказування у кримінальній справі. Разом з тим, поряд з основною доказовою діяльністю, цей процес має ряд особливостей: по-перше, така діяльність має за мету встановлення обставин, які мають виключно процесуальне значення; по-друге, у такому випадку засоби доказування частіше забезпечують обґрунтованість імовірних рішень (достовірне знання — щодо існування обставин, достатніх для відповідних висновків; імовірне знання — щодо майбутньої поведінки особи);
• обґрунтована необхідність встановлення єдиного порядку роз’яснення особі прав у зв’язку із застосуванням заходів процесуального примусу, пов’язаних з її ізоляцією. Такий порядок має передбачати не усну форму їх роз’яснення, а безпосередню передачу переліку прав і обов’язків особі;
• доопрацьована висловлена в юридичній літературі пропозиція про необхідність законодавчого закріплення у КПК такої процесуальної дії, як доставлення особи до органів дізнання, слідства чи прокуратури;
• висновок про нагальну потребу в реформуванні процесуального порядку визнання особи підозрюваним і пропозиція визнавати такою: а) особу, відносно якої порушена кримінальна справа; б) особу, яка з’явилася з повинною, якщо це стало приводом до порушення кримінальної справи; в) особу, відносно якої винесена вмотивована постанова про визнання її підозрюваним;
• визнання положення щодо можливості продовження строку затримання, яке міститься у ч. 8 ст. 1652 КПК, недосконалим як з правової, так і з моральної сторони;
• обґрунтування необхідності доповнення ст. 156 КПК положенням про те, що матеріали справи повинні бути пред’явлені обвинуваченому, який тримається під вартою, і його захиснику не пізніше як за двадцять діб до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого ч. 2 цієї ж статті. Якщо двадцяти діб для ознайомлення з матеріалами справи виявиться недостатньо, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше як за п’ять діб до закінчення граничного строку тримання під вартою повинен звернутися до суду з поданням про продовження цього строку. Суддя, одержавши подання, приймає одне з наступних рішень: 1) про продовження строку тримання під вартою до моменту закінчення ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи і надходження справи до суду; 2) про відмову в задоволенні подання слідчого і звільнення обвинуваченого з-під варти;
• розвинено положення про те, що особа може бути поміщена у медичний заклад для проведення стаціонарної експертизи за наявності висновку експерта про необхідність тривалого спостереження за нею;
• час перебування обвинуваченого на стаціонарній експертизі в медичному закладі будь-якого виду і типу повинен включатися в строк тримання під вартою;
• сформульовано окремі правові норми, зокрема, норми, які визначають підстави і процесуальний порядок поміщення особи у приймальник-розподільник для неповнолітніх; поняття і умови затримання, а також порядок затримання особи; норма, в якій закріплений принцип поваги честі та гідності особи; норма, яка передбачає відповідальність за невиконання постанов і законних розпоряджень слідчого, порушення порядку проведення слідчих дій, умисне перешкоджання проведенню розслідування;
• обґрунтована доцільність внесення змін і доповнень до низки інших статей чинного КПК України (ст. ст. 43, 431, 148, 149, 150, 156, 159, 1651, 204, 205, 417 та ін.).
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність і специфіку заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи. Отримані автором результати дослідження можуть бути використані:
— у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності по застосуванню заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи;
— у законотворчій роботі – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК, а також при доопрацюванні проекту КПК; при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань;
— у навчальному процесі – при написанні окремих розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, при підготовці і викладанні лекцій за темами “Заходи процесуального примусу”, “Запобіжні заходи”.
Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до слідчого управління Державної податкової адміністрації України і Робочої групи з підготовки нового КПК України при Кабінеті Міністрів України (№ 46/1359 від 12.06.2002 р.). Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співробітництва і взаємодії органів охорони правопорядку з населенням" (червень 2000 р., м. Донецьк), на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів” (жовтень 2000 р., м. Одеса), на науково-практичній конференції “ОВС на початку третього тисячоліття: проблеми протидії насильницькій, майновій та економічній злочинності” (жовтень 2000 р., м. Дніпропетровськ), на міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (лютий 2001 р., м. Дніпропетровськ), на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (березень 2001 р., м. Київ), на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (квітень 2001 р., м. Київ), на міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (квітень 2001 р., м. Донецьк), на міжнародному семінарі “Керівництво розслідуваннями випадків зі смертельним наслідком” (квітень 2000 р., м. Київ).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано одинадцять наукових статей, сім з яких – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 23 сторінках (277 найменувань) та додатки на 12 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета й основні задачі дослідження, показано наукову новизну і сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значущість здобутих результатів, їх апробація і впровадження.
Розділ перший “Правова природа заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, умови їх застосування” складається з трьох підрозділів, в яких досліджується сутність державно-правового, кримінально-процесуального примусу, специфіка заходів процесуального примусу і, зокрема, тих, які пов’язані з ізоляцією особи; з’ясовуються умови їх застосування.
У підрозділі 1.1. “Сутність примусу у сфері кримінального судочинства” визначається, що проблема державно-правового примусу є вихідною щодо дослідження примусових засобів у кримінальному судочинстві.
Дисертант визначає, що державно-правовий примус – це нормативно закріплений вплив держави на суб’єктів суспільного життя з метою забезпечення їх належної поведінки, який у вигляді встановлених законом правообмежень здійснюється компетентними органами під час правозастосовчої діяльності.
Полемізуючи з рядом учених-правників щодо змісту примусу у кримінальному процесі, дисертант підтримує позицію тих правознавців, які визнають існування у сфері кримінального судочинства і процесуальної відповідальності, і процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу (З.Ф. Ковріга). Розглядаючи правову природу і зміст кожного з цих правових інститутів, дисертант дійшов висновку, що: 1) поняття кримінально-процесуального примусу охоплює такі види правоохоронних засобів як процесуальну відповідальність, процесуальні санкції, заходи процесуального примусу, які мають значні розбіжності, зумовлені їх відносною самостійністю; 2) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції мають за мету забезпечення реалізації однієї або декількох норм кримінально-процесуального права (позбавлення особи певних прав і покладання додаткових обов’язків, створення несприятливих наслідків для порушника). Заходи процесуального примусу таких цілей не переслідують, їх мета – забезпечення безперешкодного розвитку кримінально-процесуальної діяльності, створення умов для застосування кримінально-правової норми і, отже, виконання завдань кримінального судочинства; 3) примус у вигляді процесуальної відповідальності і процесуальних санкцій застосовується завжди на підставі вчинених особою порушень приписів (вимог) кримінально-процесуальних норм. Заходи процесуального примусу реалізуються, як правило, на підставі реально підтвердженої можливості неправомірної поведінки; 4) обов’язки належної поведінки, невиконання яких викликає застосування примусу, для процесуальних санкцій і процесуальної відповідальності визначені у законі. Особливо чітко і безпосередньо в нормі, яка містить вказівку на примус, такий обов’язок закріплений для заходів відповідальності. Щодо заходів процесуального примусу такий обов’язок випливає з аналізу правового статусу суб’єктів; 5) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції як реакція на вчинене порушення кримінально-процесуального закону передбачені санкціями кримінально-процесуальних норм, а заходи процесуального примусу – їх диспозиціями; 6) процесуальна відповідальність і процесуальні санкції застосовуються, головним чином, до осіб, які ведуть процес, і які виконують під час провадження у справі певні функції, у той час як заходи процесуального примусу – лише до осіб, які не відносяться до органів кримінального судочинства, насамперед до обвинуваченого, підозрюваного; 7) внаслідок застосування процесуальної відповідальності і процесуальних санкцій порушуються суб’єктивні права, у т.ч. і кримінально-процесуальні. Використання заходів процесуального примусу пов’язано з обмеженням конституційних прав, і в першу чергу права на недоторканність особи.
У підрозділі 1.2. “Правова природа і види заходів процесуального примусу” дисертант визначає характерні ознаки правової природи заходів процесуального примусу, а саме: державно-владний характер відносин, які виникають і розвиваються під час застосування заходів процесуального примусу; специфічна цілеспрямованість; вони завжди пов’язані з обмеженням тих чи інших прав і свобод певних суб’єктів процесу; можуть бути застосовані виключно на підставі закону.
Специфіка мети названих заходів полягає у тому, що на відміну від відповідальності і санкцій, метою яких є покарання і перевиховання осіб, які вчинили порушення кримінально-процесуального закону, а також відновлення порушеного правового стану, застосуванням заходів процесуального примусу забезпечуються умови здійснення кримінального судочинства, а отже й попередження і припинення правопорушень у кримінальному процесі.
Обґрунтовується думка, що заходи процесуального примусу — це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, які застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), що ведуть процес, у чітко визначеному законом порядку щодо осіб, які залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для попередження і припинення їх неправомірних дій, виявлення і закріплення доказів, з метою успішного вирішення завдань кримінального судочинства.
Проведене дослідження дозволило дисертанту відповідно до чинного законодавства, заходами процесуального примусу визнати затримання підозрюваного; запобіжні заходи; запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу; поміщення у приймальник-розподільник для неповнолітніх; поміщення в медичний заклад; відсторонення від посади; привід; накладення арешту на майно; одержання зразків для експертного дослідження; накладення арешту на кореспонденцію; зняття інформації з каналів зв’язку; обшук; виїмку; освідування.
Серед заходів процесуального примусу за ступенем суворості дисертант виділяє ті, які пов’язані з ізоляцією особи (затримання, взяття під варту як запобіжний захід, поміщення особи у приймальник-розподільник для неповнолітніх, а також поміщення особи в медичний заклад), і такі, що не пов’язані з нею.
Дисертант критикує позицію тих учених-процесуалістів, які вважають, що затримання і взяття під варту не завжди є заходами процесуального примусу щодо підозрюваного і обвинуваченого (І.Л. Петрухін). Заходи, які розглядаються, є примусовими за своєю правовою природою, вони висловлюють владне розпорядження компетентних органів держави і об’єктивно обмежують права конкретних осіб, незалежно від того, чи бажають останні настання цих обмежень, чи вимушені з ними змиритись або намагаються їх уникнути.
Зазначається, що заходи процесуального примусу, пов’язані з ізоляцією особи, є високоефективними засобами досягнення завдань кримінального судочинства. Разом з тим вони є найбільш суворими заходами процесуального примусу, які максимально обмежують свободу осіб.
У підрозділі 1.3. “Умови застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи” насамперед визначається співвідношення понять “підстава” і “умова”. Визначення терміну “підстава”, зокрема, передбачає такі явища, які роблять необхідністю застосування заходів процесуального примусу і виступають їх причиною, приводом. Разом з тим, застосування названих заходів під час провадження у справі не може не обмежуватися певними умовами, призначення яких – створити чіткі межі законності їх застосування.
Співвідношення “підстава – умова” у даному випадку можна відобразити наступним чином: якщо підстава, яка є фактичним приводом примусового впливу заходу процесуального примусу, характеризує його з точки зору обґрунтованості, то умова як сукупність певних вимог юридичного характеру служить гарантією законності його застосування.
На думку дисертанта, законодавцем передбачена сукупність обставин і правових вимог, які покликані забезпечити режим законності процесу застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, які визначають їх допустимість і про які можна говорити як про умови застосування названих заходів. До них автор відносить наступні: 1) наявність порушеної кримінальної справи; 2) перебування особи в правовому статусі, яким дозволяється застосування щодо неї заходів процесуального примусу, які пов’язані з її ізоляцією; 3) додержання встановлених меж застосування конкретних заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи; 4) дотримання встановленого порядку проведення кожного з цих заходів.
Перші дві умови характеризують початковий етап процесу застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, тобто період прийняття рішення про застосування конкретного заходу до конкретної особи, наступні – сам процес застосування.
Досліджуючи кожну з названих умов, дисертант:
зазначає, що прийняття рішення про затримання і безпосереднє виявлення, фізичний захват і наступне доставлення осіб, запідозрених у вчиненні злочину, - це два різні види діяльності, які необхідно чітко розділити і у законодавстві. Виявляючи критичне ставлення до позиції тих учених, які вважають допустимим застосування затримання до порушення кримінальної справи, дисертант підтримує пропозицію про необхідність закріплення у КПК такої процесуальної дії, як доставлення особи до органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури;
вважає, що законність застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, визначається чітким і послідовним закріпленням у законі обставин, за наявності яких особа набуває відповідного правового статусу. У зв’язку з цим дисертантом обґрунтовується доцільність зміни законодавчої конструкції визнання особи підозрюваним, а також визначається, що питання про застосування затримання або запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення є похідним від підозри у вчиненні злочину, воно повинно виникати лише після надання особі статусу підозрюваного і вирішуватись відповідно до імовірної в подальшому поведінки цієї особи;
пропонує доповнити чинний КПК статтею “Повага честі та гідності особи”, де закріпити положення про те, що особа, відносно якої прийняте рішення про її тримання під вартою, поміщення у медичний або психіатричний стаціонар, а також у приймальник-розподільник для неповнолітніх, має утримуватись в умовах, які виключають загрозу для її життя і здоров’я;
обґрунтовує необхідність встановлення єдиного порядку роз’яснення особі прав у зв’язку із застосуванням щодо неї заходів процесуального примусу, пов’язаних з її ізоляцією, у формі вручення такого переліку їй “на руки”.
Розділ другий “Підстави і процесуальний порядок застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються теоретичні і прикладні проблеми підстав застосування названих заходів. Досліджуючи матеріали практики дисертант, аналізує найбільш нагальні проблеми законодавчого регулювання порядку застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи. Формулюється ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного КПК України.
У підрозділі 2.1. “Поняття підстав застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи” дисертант зазначає, що процес доказування розповсюджується не лише на обставини, які входять в предмет доказування, а й на обґрунтування застосування заходів процесуального примусу. Дані, якими обґрунтовується прийняття рішення про застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, повинні бути відображені у матеріалах кримінальної справи, оскільки вмотивованість рішення включає в себе зазначення встановлених фактів (ст. ст. 73, 165 КПК).
Аналізуючи одне з джерел доказів – протоколи, складені відповідними підрозділами за результатами оперативно-розшукових заходів, дисертант погоджується з думкою М.Є. Шумила про те, що відсутність узгодженості між КПК і Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” не дає можливості ефективно використовувати результати таких заходів у кримінальному процесі.
Досліджуючи категорію “мета”, дисертант пропонує сформулювати у законі цілі застосування для усіх заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи. Це дозволить більш ґрунтовно планувати і передбачати результати діяльності щодо їх застосування, надасть особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору, суду критерії визначення юридичного значення наявних фактичних даних при застосуванні названих заходів.
Дисертант визначає підстави застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, як встановлені, оцінені і закріплені у кримінально-процесуальному порядку особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом конкретні фактичні дані, які відповідають критеріям, визначеним у цілях їх застосування.
У підрозділі 2.2. “Підстави і процесуальний порядок застосування запобіжних заходів у вигляді затримання і взяття під варту” поряд із загальними положеннями розглядаються особливості застосування затримання і взяття під варту до неповнолітніх і неосудних осіб. Проведене дослідження дозволило дисертанту зробити наступні висновки:
обставини, перелічені у ч.ч. 1, 2 ст. 106 КПК, які визнаються підставами затримання підозрюваного, не є результатом доказування. Автор відносить їх до підстав доставлення запідозреної особи в органи розслідування, а також підтримує тих учених (І.М. Гуткіна, М.О. Козловського та ін.), які вважають зазначені обставини і підставами для підозри особи у вчиненні злочину;
підставами для затримання мають бути лише ті фактичні дані, які є підставами для застосування усіх запобіжних заходів, і які зазначені у ст. 148 КПК, оскільки затримання обов’язково переслідує одну з цілей, перерахованих у цій статті, і загалом забезпечує на певний період належну поведінку особи;
дисертант поділяє думку З.Ф. Ковріги про доцільність усунення з закону вимоги про зазначення мотивів затримання і її заміну вимогою про зазначення цілей затримання;
у законі слід встановити змагальну процедуру прийняття рішення про взяття особи під варту і внести відповідні зміни до ст. 1652 КПК.
Дисертант не підтримує позицію тих авторів, які вважають недопустимим затримання і взяття під варту психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечні діяння. У зв’язку з цим пропонується ст. 417 КПК доповнити частиною третьою наступного змісту:
“У випадку, якщо на момент прийняття рішення про затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, встановлена її неосудність, то ці заходи застосовуються при наявності підстав і в порядку, що встановлені ст. ст. 115, 148, 150, 155, 1652 цього Кодексу відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння”.
У підрозділі 2.3. “Підстави і процесуальний порядок застосування інших заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи” розглядаються нагальні проблеми підстав і порядку застосування поміщення особи в медичний заклад і у приймальник-розподільник для неповнолітніх.
Досліджуючи практику проведення стаціонарних судових експертиз, дисертант вважає, що вибір форми проведення експертизи повинен зумовлюватися складністю виконання експертного дослідження. Складність експертних досліджень можуть оцінити лише експерти, керуючись медичними критеріями.
Для вірного вирішення цього питання автор пропонує розділяти два моменти: питання про вибір способу експертизи і питання про підстави поміщення особи в медичний заклад. Питання про вибір методу експертного дослідження завжди повинно вирішуватися експертом з огляду на те, що його вирішення потребує спеціальних знань, на підставі яких можна рекомендувати той чи інший спосіб дослідження. Саме такими медичними знаннями володіє експерт. Поміщення особи у медичний заклад є питанням юридичного характеру, яке повинно вирішуватися органом, який призначає експертизу.
Пропонується ст. 205 КПК доповнити положенням про те, що особа може бути поміщена у медичний заклад для проведення стаціонарної експертизи за наявності висновку експерта про необхідність тривалого спостереження за нею.
Дисертант вважає, що час перебування обвинуваченого на стаціонарній експертизі в медичному закладі будь-якого виду і типу повинен включатися в строк тримання під вартою. Відповідні зміни пропонується внести до ст. 156 КПК.
Доцільно, на думку дисертанта, у кримінально-процесуальному законі прямо передбачити положення про те, що строк перебування обвинуваченого в медичному закладі на стаціонарному обстеженні не може перевищувати одного місяця. У виняткових випадках, коли це викликається складністю дослідження, слід надати експерту право клопотати про продовження строку стаціонарного дослідження.
Беручи до уваги те, що поміщення особи у приймальник-розподільник для неповнолітніх є окремим самостійним заходом процесуального примусу, який поряд з іншими заходами процесуального примусу, пов’язаними з ізоляцією, суттєво обмежує конституційні права неповнолітньої особи, з метою вдосконалення законодавчої регламентації порядку його застосування, пропонується відокремити у КПК самостійну статтю 74 під назвою “Направлення у приймальник-розподільник для неповнолітніх” наступного змісту:
“Особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п’ять років, з метою запобігти спробам ухилитися від слідства і суду, перешкодити продовженню протиправної діяльності може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх.
За наявності достатніх підстав вважати, що особа буде намагатися ухилитися від слідства і суду, продовжувати протиправну діяльність, суд за поданням слідчого, погодженого з прокурором, поміщає її у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб, про що виносить вмотивовану постанову (ухвалу). Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.
Подання розглядається з додержанням порядку, визначеного частиною п’ятою статті 1652 цього Кодексу.
Постанова негайно оголошується і її копія вручається законному представнику неповнолітнього чи захиснику. Одночасно законному представнику неповнолітнього роз’яснюються порядок і строки оскарження постанови (ухвали).
На постанову судді (ухвалу суду) прокурором, захисником чи законним представником неповнолітнього протягом 3 діб може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови (ухвали)”.
У висновках стисло сформульовані основні положення та пропозиції, які є результатом проведеного дисертаційного дослідження. У них запропоновані шляхи вдосконалення законодавчого регулювання суспільних відносин, які виникають і розвиваються під час застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи. Зокрема, з’ясовано сутність та виділено специфіку заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи; обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання багатьох дискусійних у науці і суперечливих на практиці питань, що стосуються підстав, умов і порядку застосування названих заходів; аргументовано ідею закріплення у нормах КПК цілей застосування для усіх заходів, що розглядаються тощо.
Внесені пропозиції щодо вдосконалення окремих норм чинного КПК, що, на думку автора, позитивно позначиться на забезпеченні захисту прав і інтересів громадян, які залучаються до сфери кримінального судочинства, на законності і обґрунтованості застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях дисертанта:
1. Рожнова В.В. Переконання і примус як форми взаємопорозуміння та взаємодії державних органів з населенням під час розслідування кримінальних справ // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових статей. — Донецьк, 2000. — № 2. — С. 205-210.
2. Рожнова В.В. Заходи процесуального примусу в механізмі забезпечення кримінально-процесуальних норм // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових статей. — Донецьк, 2000. — № 3. — С. 127-134.
3. Рожнова В.В. Співвідношення примусу, відповідальності та санкцій у сфері кримінального судочинства // Право України. — 2000. — № 11. — С. 106-109.
4. Рожнова В.В. Поняття підозрюваного у кримінальному процесі України // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. — 2001. — № 7. — С. 26-32.
5. Рожнова В.В. Щодо поняття “затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину” // Право України. — 2001. — № 8. — С. 86-89.
6. Рожнова В.В. Взяття під варту і недержавна система безпеки підприємництва // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України. Збірник матеріалів науково-практичної конференції, Київ, 16-17 травня 2001 р. / Редкол.: І.І. Тимошенко та ін. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — С. 98-105.
7. Рожнова В.В. Законність і обґрунтованість застосування заходів процесуального примусу як гарантія дотримання конституційних прав та свобод громадян // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. Наукове видання. — Дніпропетровськ, 2001. — С. 268-271.
8. Рожнова В.В. Щодо затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину у складі організованих злочинних структур // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка, В.І. Радченка та ін. — Київ, 2001. — Т. 22. — С. 191-196.
9. Рожнова В.В. Визначення поняття підозрюваного: криміналістичний аспект // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. — Київ, 2001. — С. 248-251.
10. Рожнова В.В. Правовий статус учасника процесу як основа державного захисту прав і законних інтересів громадян // Захист прав і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріал міжвузівської науково-практичної конференції / Гол. ред. І.Г.Кириченко, Донецьк: ДІВС, 2001. — С. 338 - 344.
11. Рожнова В., Ліпкан В. Концептуальні засади побудови системи запобіжних заходів // Право України. — 2002. — № 5. — С. 21-26 (участь здобувача 50%).

Рожнова В.В. Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09. — кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. — Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
Дисертація є монографічним дослідженням, в якому комплексно та цілісно розглянуті основні питання застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, які у своїй сукупності створюють окрему наукову проблему.
У роботі розкривається сутність, правова природа і зміст державно-правового, процесуального, кримінально-процесуального примусу. З’ясовується співвідношення процесуальної відповідальності, процесуальних санкцій і заходів процесуального примусу в межах кримінально-процесуального примусу. Аналізується місце і значення заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, в механізмі забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства. З урахуванням сучасних поглядів і теоретичних концепцій кримінально-процесуального права, положень Конституції України, чинного законодавства, окремих положень відомчих нормативних актів розглядається специфіка застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи, пропонуються шляхи удосконалення законодавчого регулювання підстав, умов і порядку їх застосування. Сформульовані й аргументовані пропозиції та рекомендації по внесенню змін і доповнень до чинного КПК України.
Ключові слова: заходи процесуального примусу, пов’язані з ізоляцією особи; підстави, умови і процесуальний порядок застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи.

Рожнова В.В. Применение мер процессуального принуждения, связанных с изоляцией лица. — Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09. — уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. — Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.
Диссертация является монографическим исследованием, в котором целостно и комплексно рассмотрены основные вопросы применения мер процессуального принуждения, связанных с изоляцией лица, которые в своей совокупности образуют отдельную научную проблему.
В работе раскрывается сущность, правовая природа и содержание государственно-правового, процессуального, уголовно-процессуального принуждения. Исследуется соотношение процессуальной ответственности, процессуальных санкций и мер процессуального принуждения в рамках уголовно-процессуального принуждения. Обосновывается, что меры процессуального принуждения — это предусмотренные уголовно-процессуальным законом средства государственно-правового принуждения, которые применяются уполномоченными на то органами (должностными лицами), ведущими процесс, в чётко определённом законом порядке к лицам, которые вовлекаются в уголовно-процессуальную деятельность, для предупреждения и пресечения их неправомерных действий, сбора и закрепления доказательств, с целью успешного разрешения задач уголовного судопроизводства.
В диссертации исследуется специфика применения тех мер процессуального принуждения, которые связаны с изоляцией лица: задержания, взятия под стражу, помещения лица в медицинское учреждение, помещение лица в приёмник-распределитель для несовершеннолетних. Предлагается уточнить, а в ряде случаев изменить или дополнить отдельные положения, касающиеся оснований, условий и процессуального порядка их применения.
Устанавливается, что особенностью правового закрепления оснований применения мер процессуального принуждения является то, что в нормах права, регламентирующих этот процесс, отображены не сами фактические обстоятельства, а только общие критерии установления и оценки фактов. Вывод о наличии таких обстоятельств всегда будет вероятным, поскольку их наступление относится к будущему. Обосновывается положение о том, что процесс доказывания по уголовному делу распространяется и на обоснование применения мер процессуального принуждения, связанных с изоляцией лица.
Высказывается мнение о необходимости установления единого порядка разъяснения лицу, к которому применяется мера процессуального принуждения, связанная с его изоляцией, его прав в связи с этим. Такой порядок должен предусматривать не устную форму их разъяснения, а выдачу перечня прав и обязанностей лица ему “на руки”.
Вносятся и поддерживаются предложения о введении в УПК общей нормы об уважении чести и достоинства человека в процессе расследования уголовных дел; о законодательном закреплении правил исчисления сроков задержания; об устранении из закона требования об указании в протоколе задержания мотивов задержания с заменой на требование об указании целей задержания; об оформлении решения следователя о передаче несовершеннолетних детей арестованного под надзор не представлением, а постановлением.
Сформулированы другие предложения по усовершенствованию действующего уголовно-процессуального законодательства и следственно-судебной практики по данной проблеме.
Ключевые слова: меры процессуального принуждения, связанные с изоляцией лица; основания, условия и процессуальный порядок применения мер процессуального принуждения, связанных с изоляцией лица.

Rozhnova V. V. Using methods of procedural enforcement connected with isolation of a person. – Manuscript.
Dissertation for scientific degree of candidate of Law Sciences under specialty 12.00.09. – criminal process and criminalistics, forensic examination. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2002
Dissertation is a monographic study where main issues of procedural reinforcement connected with isolation of a person usage are examined forming in a whole the separate scientific problem.
Essence, legal nature and content of state legal, procedural, criminal procedural reinforcement are elucidated in this study. Interrelation between procedural responsibility, procedural sanctions and methods of procedural reinforcement connected with isolation of a person in mechanism of criminal legal proceedings provision is analyzed. Specifics of applying procedural reinforcement measures connected with isolation of a person, proposed ways to improve legislative regulation of causes, conditions and order of its application are considered taking in account modern viewpoints and conceptions of criminal procedural law, provisions of Constitution of Ukraine, acting legislation and provisions of certain departmental statutory acts. Proposals and recommendations on changes to Criminal Procedural Code of Ukraine are argued and formulated.
Key words: measures of procedural reinforcement connected with isolation of a person; causes, conditions and procedural order of procedural measures application connected wit isolation of a person.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking