Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Захист прав та законних інтересів потерпілого від злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права

 

ФЕДОРЧУК Назар Богданович

ЗАХИСТ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРАВА

Спеціальність: 12.00.09 Кримінальний процес
та криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2007


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,
НОР Василь Тимофійович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Голова Верховного суду України (2002-2006 рр.) Маляренко Василь Тимофійович
кандидат юридичних наук, професор, перший проректор Міжгалузевого інституту управління, завідувач кафедри теорії держави і права Молдован Валеріан Васильович

 

Захист відбудеться “4”__вересня___ 2007 року о _12_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Академії адвокатури України за адресою 01032, м. Київ-32, бульвар Тараса Шевченка 27.

Автореферат розісланий “_31__”__липня___ 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Кандидат юридичних наук,
доцент О.П. Кучинська

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження
“Ідея полягає у виправленні перекосу випадковостей у напрямку рівності. Це той принцип, що його незаслужені нерівності закликають для відшкодування …”
[Джон Ролз]
Проблема відновлення попереднього стану тим, кому незаслужено були заподіяні страждання та шкода, а це, насамперед, жертви злочину, є предметом наукових досліджень не лише у сфері права. Ці питання турбують й філософські кола, де вчені висувають та обґрунтовують теорії справедливості у сучасних суспільствах та її відновлення у разі настання “перекосу випадковостей”. Дати однозначну відповідь, як найбільш правильно і справедливо вчинити щодо “перекосів випадковостей” до сьогодні ще нікому не вдалося, і, мабуть, однозначної відповіді на це не отримаємо ніколи, однак прагнути і шукати правильних та раціональних рішень має бути нашим покликанням.
На фоні нинішнього підвищення рівня злочинного посягання на права та інтереси осіб (фізичних і юридичних) становище потерпілого від злочину є далеким від задовільного. Попри обраний курс на захист прав людини в нашій державі, жертви злочину залишаються поки-що за його бортом. Тоді як інші держави володіють розгалуженою та багаторівневою системою гарантування і захисту прав та інтересів жертв злочину, в Україні до сьогодні немає спеціального закону про захист прав та законних інтересів потерпілих від злочину, а чинні нормативні положення зводяться переважно до процесуальних. Немає і сталих стандартів поведінки правоохоронних органів з ними, фактично не існує інституту державної компенсації завданої злочином шкоди, не було з боку держави дієвих спроб сприяти проведенню процедур примирення потерпілого і злочинця, які максимально забезпечили б жертві поновлення її становища і задоволення легітимних інтересів, окрім рекомендацій з боку Верховного суду більш широко застосовувати інститут примирення правопорушника і потерпілого у справах приватного звинувачення.
Норми Конституції України про людину як найвищу соціальну цінність в Україні (ст. 3) не мають бути порожньою декларацією. Звісно, це положення повинно знаходити свій вияв у галузевому законодавстві у формі чітких, зрозумілих та ефективних юридичних механізмів, а відтак у діяльності правоохоронних органів, посадових осіб та судів, без чого репутація цього положення як декларації має шанси залишитися незмінною ще довго.
Безперечно, розшук злочинця (а це охоплюється змістом швидкого і повного розкриття злочину як одного із завдань кримінального процесу) повинен відбуватися у кожному випадку, де це можливо. Більше того, вирішення цього завдання відкриває можливість більш повного відновлення прав жертви злочину. Але “гонитва” за винуватцем не повинна в жодному разі відвертати нашу увагу від жертви злочину. Виходячи з норм Конституції, зміщення акцентів в бік розкриття злочину, розшуку злочинця і його покарання було б не лише алогічним, а й несправедливим. Як доводить визначний вчений-філософ Д. Ролз, одно з положень якого було взято як епіграф для свого наукового дослідження, оскільки воно (положення) відображає його суть, одним з критеріїв справедливого суспільства є розумний розподіл благ, де більше отримують ті, хто опинився в найменш захищеному становищі в силу об’єктивних обставин.
Потерпілий від злочину, який уже зазнав несправедливості від злочинця, не повинен зазнати повторної несправедливості у вигляді відсутності уваги до себе та ігнорування своїх інтересів з боку суспільства і держави. І для потерпілого не важливо, чим обумовлена така незначна його роль: публічним інтересом, необхідністю виконувати першочергові завдання кримінального процесу, інтересами суспільства або держави чи іншим. Фактичне усунення завданої злочином шкоди та підвищення значущості потерпілого у кримінальному судочинстві буде справедливим кроком йому назустріч.
Проблема захисту кримінально-процесуальними засобами прав та законних інтересів потерпілих від злочину, насамперед, відшкодування завданої їм кримінальним деліктом майнової (матеріальної) шкоди, удосконалення правового статусу потерпілого у кримінальному судочинстві, посилення гарантій реалізації ним своїх прав становила сферу наукових інтересів багатьох поколінь науковців-процесуалістів. Починаючи з другої половини ХІХ ст., питання відшкодування завданої злочином майнової шкоди з допомогою цивільного позову в кримінальному судочинстві (з’єднаний процес) досліджували Н.С. Таганцев, Д.Г. Тальберг, Б.М. Овчинніков, С.В. Вікторський, І.Я. Фойницький та інші. В радянський період нашої державності ці проблеми були в полі зору наукових інтересів С.О. Алєксандрова, Ю.Д. Адояна, В.Г. Власенка, П.П. Гурєєва, А.Д. Давлєтова, В.Г. Даєва, З.З. Зінатулліна, А.Г. Мазалова, Є.С. Нікуліна, В.Я. Понаріна, В.Н. Чічка. Свої погляди на окремі питання відшкодування завданої злочином шкоди у кримінальному процесі висловили свого часу в наукових статтях В.П. Божьєв, А.Я. Грун, Л.Д. Кокорєв, Є.Г. Мартинчик, В.М. Савицький, І.Л. Петрухін, П.Ф. Пашкевич. Дослідженню окремих питань названої теми були присвячені праці С.В. Наріжного, О.М. Ерделєвського, Ю.В. Курдубанова, А.Г. Фіногенова та ін.
Вагомий внесок у розвиток вчення про захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину з допомогою кримінально-процесуальних засобів зробили вітчизняні вчені, зокрема: С.А. Альперт, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Войтюк, Ю.М. Грошевий, Ю.О. Гурджі, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, О.П. Кубинська, В.В. Кривобок, М.В. Сіроткіна, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, М.І. Хандурін та ін.
Ґрунтовному дослідженню була піддана проблема захисту кримінально-процесуальними засобами майнових та інших немайнових прав та законних інтересів потерпілих від злочину вченими-процесуалістами Львівської правничої школи, очолюваної професором В.Т. Нором. Закладене ним в кінці 80-х років ХХ ст. вчення про названий напрямок у науці кримінально-процесуального права одержало свій подальший розвиток у дисертаціях і численних наукових працях його учнів, зокрема, Н.П. Анікіної, А.М. Бойка, Б.Л. Ващук, М.І. Гошовського, М.В. Гузели, О.В. Крикунова, Р.В. Корякіна, В.В. Навроцької. Проте у науці кримінально-процесуального права до цього часу не досліджувався досвід законодавчого врегулювання та правозастосування захисту зазначених прав і законних інтересів потерпілих від злочину (жертв) в англо-американській правовій системі. Як показало вивчення цього досвіду, англо-американська правова система зуміла виробити немало правових засобів, застосування яких дає можливість ефективно захистити (відновити) порушені злочином права та інтереси жертв злочину. В умовах, коли у нашій державі здійснюється судово-правова реформа, ведеться підготовка нового кримінально-процесуального законодавства, ознайомлення з цим досвідом, а також використання його з врахуванням вітчизняних особливостей, безумовно, буде корисним як для розробки концепції захисту прав і законних інтересів потерпілих, так і її реалізації у законотворчій практиці нашої держави. Перелічені обставини й обумовили актуальність теми та її вибір для дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування” (затвердженої наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка № н-239 від 16.04.2003, номер державної реєстрації 0103U005941). Тема дисертаційної роботи затверджена рішенням Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 лютого 2003 року, протокол №22/2, вона ввійшла до “Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права” (2003) – видання Академії правових наук України (Харків, “Право”, 2004, с. 91).
Мета і завдання дослідження
Мета дисертаційної роботи – вивчення ролі жертви злочину в контексті розвитку англо-американської системи права на прикладі Великобританії та США, а саме, з’ясування її правового статусу, місця і значення в кримінальному судочинстві, встановлення рівня та системи захисту прав та інтересів жертв злочину, способів та юридичних механізмів захисту, порівняння правового механізму захисту прав та законних інтересів жертв злочину в названих державах з відповідним механізмом в Україні для можливого використання окремих інститутів і відповідного вдосконалення вітчизняного законодавства у цьому напрямку.
Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язок таких завдань:
? проаналізувати теоретико-прикладні підходи до розуміння ролі жертви злочину в історичному розвитку у Великобританії та США;
? з’ясувати роль жертви злочину в сучасному кримінальному судочинстві Великобританії та США і за його рамками з допомогою аналізу чинного законодавства і практики судів цих країн;
? ознайомитися з науковими доробками, теоріями вчених-правознавців та ініціативою громадських організацій у питаннях захисту прав та інтересів жертв злочинів;
? вивчити інтереси жертв злочину, їх правовий статус у названій правовій системі, принципів поводження з ними;
? критично проаналізувати основні процесуальні механізми захисту порушених прав жертв злочину та порівняти їх з механізмами, що існують або створюються у вітчизняній правовій системі;
? провести аналіз відновного судочинства під кутом зору захисту прав та інтересів жертв злочину;
? обґрунтувати та сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення сучасної правової політики та чинного законодавства України щодо основного питання теми, окреслити перспективу впровадження інститутів державної компенсації завданої злочином шкоди та відновного судочинства в Україні.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають, змінюються і припиняються при організації і функціонуванні системи захисту прав та законних інтересів жертв злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права.
Предметом дослідження є чинне статутне та прецедентне право Великобританії та Сполучених Штатів Америки, практика його застосування, релевантні норми міжнародного права, наукові доробки британських та американських вчених-правників, законодавство України та наукові доробки вітчизняних вчених щодо відшкодування потерпілим від злочину завданої злочином шкоди.
Методи дослідження
Методологічна основа дослідження включає як загально-наукові методи, так і спеціальні методи дослідження. Загальний метод наукового пізнання – діалектичний – дав можливість проаналізувати суспільні і правові явища, що охоплюються проблематикою дисертації, у розвитку, взаємозв’язку і взаємозумовленості. У першому розділі дослідження застосовано історико-правовий метод для з’ясування питань про історичну та сучасну роль жертви злочину у Великобританії та США. Формально-логічні методи здебільшого реалізовано через аналіз законодавства і судової практики та відповідної юридичної літератури з обраної теми впродовж всієї дисертації. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено зіставлення правового регулювання окремих питань як всередині англо-американської правової системи, так і з українськими правовими інститутами, які врегульовують надання захисту жертвам злочину. Статистичний метод використано для узагальнення висновків опитувань і вивчень з досліджуваної проблематики, а також інформації щодо певних категорій кримінальних справ. Метод моделювання було застосовано для розроблення проектів відповідних норм і положень національного законодавства, виробленні пропозицій спрямованих на його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів
Запропонована робота поруч з іншими дослідженнями захисту прав і законних інтересів потерпілого від злочину в Україні є першою спробою монографічного характеру у вітчизняній літературі піддати комплексному ґрунтовному дослідженню проблему захисту прав та законних інтересів потерпілого в англо-американській системі права.
На захист, зокрема, виносяться наступні положення узагальненого характеру:
1) обґрунтовано, що підвищення значимості (ролі) потерпілого від злочину, розширення його правового статусу і надання захисту в кримінальному судочинстві та за його рамками служитиме підвищенню довіри і налагодженню широкої співпраці потерпілого з органами кримінальної юстиції в інтересах правосуддя;
2) доведено, що повноцінний захист прав та інтересів потерпілих можливий лише за умови функціонування комплексу юридичних механізмів і багаторівневості системи заходів, з яких один “страхує” інший – “диверсифікації” засобів захисту;
3) обґрунтовано, що диверсифікацію засобів захисту доцільно здійснювати шляхом прийняття окремих Законів “Про державну компенсацію завданої злочином шкоди”, “Про Фонд потерпілого в Україні”, а також шляхом залучення уряду і відповідних міністерств до роботи над програмами надання послуг та захисту потерпілим від злочину, здійснення примирювальних процедур;
4) з метою підвищення ефективності захисту прав та законних інтересів потерпілого від злочину вперше обґрунтовано необхідність здійснювати його, насамперед, за рахунок “позапроцесуальних” механізмів і засобів, закріплених в інших нормативно-правових актах, однак відповідні права слід передбачити і в кримінально-процесуальному законі;
5) оскільки інститут компенсації (реституції) історично був і залишається основним у питанні захисту прав та інтересів потерпілого від злочину, то обґрунтовується, що держава зобов’язана створити ефективні умови для забезпечення розумної компенсації потерпілим від усіх злочинів через інститут державної компенсації та майбутній інститут відновного судочинства;
6) аргументовано, що одним з ефективних юридичних механізмів захисту прав та законних інтересів потерпілих є здійснення державної компенсації завданої злочином шкоди (у випадках невстановлення особи, яка вчинила злочин, або її неплатоспроможності), принципами здійснення якої, серед інших, повинні бути: 1) пріоритетність відшкодування фізичної (а не матеріальної) шкоди, заподіяної злочином, 2) поза-процесуальний характер цього інституту (тобто винесення його за рамки компетенції установ кримінального судочинства), 3) виконання обов’язків щодо державної компенсації спеціалізованим органом – Фондом потерпілого в Україні, 4) компенсації моральної шкоди на основі тарифу;
7) запропоновано перелік законних інтересів потерпілих від злочину, а також доведено, що задоволення інтересів потерпілих найбільш дієво здійснюється за допомогою процедур відновного судочинства: відповідних зустрічей та посередництв “потерпілий – правопорушник”, що обумовлює необхідність диференціації кримінально-процесуальної форми залежно від складу злочину, особи правопорушника та наявності особи потерпілого, а також внесення відповідних доповнень до законодавства;
8) отримала розвиток позиція про необхідність розширення застосування відновного судочинства з використанням традицій владнання конфліктів в Україні, у зв’язку з чим запропоновано запровадити в Україні дво-вимірну модель відновного судочинства, яка включатиме шкільні батьківські збори та посередництва “потерпілий – правопорушник”;
9) висунуто та обґрунтовано позицію про можливість реалізації ідей відновної судочинства тільки завдяки розвитку та ефективній роботі інституцій громадянського суспільства, а також за безпосередньої підтримки їх роботи державною владою.
Практичне значення отриманих результатів
Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки і рекомендації можуть бути використані у законопроектній роботі Верховної Ради, правозахисній діяльності недержавних громадських організацій, що надають підтримку жертвам злочинів, подальшій науково-дослідній роботі в галузі захисту жертв злочину. Наукові положення та висновки, викладені в дисертації і наукових публікаціях дисертанта з теми дослідження, мають певний вплив на практику реалізації соціальних і правових засобів захисту прав і законних інтересів жертв злочину. Вони також можуть бути використані при розробці і викладанні курсів кримінально-процесуального права або відповідних спецкурсів на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, в інших юридичних навчальних закладах, а також для підготовки матеріалів для впровадження ВС.
Апробація результатів дисертації
Дисертацію виконано на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорено на науковому семінарі, схвалено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри. Основні положення дисертації апробовано в доповідях, виступах та обговореннях на ХІ, ХІІ та ХІІІ регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, лютий 2005, 2006, 2007 рр.), І-й міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, травень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених та здобувачів “Актуальні питання правознавства” (Харків, березень 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, жовтень 2006 р.).
Вагомий вклад у дослідження дисертантом було здіснено при проходженні річного курсу навчання у Оксфордському університеті (Великобританія), де також обговорювалися основні положення дисертаційного дослідження (жовтень 2003 – червень 2004 р.).
Дисертант провів аналіз проекту Закону України “Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину” (реєстр. №0907 від 25 травня 2006 р.) і свої пропозиції, зауваження і рекомендації надіслав до комітету Верховної ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Публікації
Основні наукові положення і висновки дисертації містяться у десяти публікаціях, з яких чотири є науковими статтями у фахових виданнях (одна з них у співавторстві, де особистий вклад дисертанта складає 50%), та шести тезах конференцій.
Структура й обсяг дисертації
Відповідно до поставленої мети і завдань дисертація складається із вступу, трьох розділів, вісьмох підрозділів та дев’ятнадцяти пунктів, висновків, списку використаних джерел (217 джерел) та двох додатків. Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, з яких 185 сторінок – основний текст дисертації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі роботи з’ясовано актуальність теми дослідження та обґрунтовано її вибір, охарактеризовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкрито мету і завдання, а виходячи з них – об’єкт та предмет дослідження, методологічну основу дослідження. Також у вступі визначено наукову новизну роботи та положення, які винесено на захист, охарактеризовано практичну значущість висновків наукового дослідження, а також наведено відомості про апробацію окремих положень дисертації.
Перший розділ дисертації “Жертва злочину, її місце і значення в кримінальному судочинстві країн англо-американської системи права” складається із двох підрозділів. У них досліджено історичні тенденції у розумінні місця та значення жертви злочину в кримінальному судочинстві країн англо-американської системи права на прикладі Великобританії і США (підрозділ 1.1 роботи) та роль жертви на сучасному етапі розвитку досліджуваних держав (підрозділ 1.2 роботи). У цьому розділі також обґрунтовано доцільність вживання в контексті англо-американської правничої думки терміну “жертва” для позначення поняття особи, яка постраждала від вчинення злочину.
У епохи рабовласництва, феодалізму, монархій середньовіччя і аж до ХІХ ст. роль жертви злочину була значна. Жертву злочину можна охарактеризувати як рушійну силу кримінального процесу того часу. Центральним інтересом жертви була компенсація (реституція): в Англії злочинець міг “викупити мир, який він порушив” шляхом сплати жертві або її сім'ї певної суми грошей. Додатково злочинець повинен був здійснити плату лорду або королю, яка слугувала збором за врегулювання справи шляхом переговорів.
Незважаючи на початок укріплення з ХІІ ст. в англійській правовій думці ідеї про суспільну небезпеку злочинів та ототожнення громади, проти якої вчинявся злочин, з Короною, до початку ХVIІI ст. право висувати обвинувачення від імені короля належало громадянам. Жертви злочину за власний кошт здійснювали розслідування злочинів та розшук злочинців, формували та висували обвинувачення. Лише з початком ХVIІI ст., коли у Великобританії та США було засновано посади публічних обвинувачів, інтереси держави почали яскраво домінувати над інтересами жертви злочину. Тому можна погодитись з такими науковцями як А. Ґолдстейн (A. Goldstein), Д. Ґіттлер (J. Gittler) й ін., які довели, що ігнорування жертви та отримання нею статусу, що максимально наближений до статусу свідка по справі, є, найімовірніше, історичним непорозумінням.
Кінець XIX – початок XX століть позначився підвищенням ролі держави в кримінальному процесі, що супроводжувалося суттєвим розширенням повноважень правоохоронних органів, розбудовою системи виправно-трудових установ та закладів реабілітації злочинців. Ці тенденції істотно відобразилися на ролі жертви злочину і призвели до її подекуди повного нівелювання в кримінальному процесі.
Остання третина XX ст. ознаменувалася кількома важливими моментами. Насамперед, проведені у США і Великобританії на початку 70-х років минулого століття опитування відкрили високий “тіньовий” рівень злочинності та суттєве невдоволення жертв злочинів власною роллю у кримінальному судочинстві. Громадський рух, який очолили громадські організації на підтримку жертв злочинів, став стрижнем у боротьбі за права жертв і в подальшому зумовив суттєву переоцінку існуючих цінностей кримінального судочинства, в тому числі роль і правовий статус жертви злочину. Демократичні держави (Великобританія і США в їх числі) проголосили публічний інтерес у підтримці жертви злочину та наданні їй законодавчих прав, а також у наданні громадським організаціям на підтримку жертв злочинів матеріальної та фінансової підтримки.
Щодо теперішнього місця і значення жертви у кримінальному судочинстві, то слід зазначити, що у XXІ ст. Великобританія і США увійшли з якісно новими підходами до статусу потерпілого від злочину в кримінальному судочинстві, а також до питань покарання та виправлення злочинців. Ми поділяємо думку таких вчених як Ґ. Флетчер (G. Fletcher), А. Ґолдстейн (A. Goldstein), Д. Ґіттлер (J. Gittler) про несправедливість ігнорування жертви в процесі (яка зазнає первинної та повторної віктимізації) та доцільність підвищення її значимості з метою подолання дистанціювання з органами кримінальної юстиції та налагодження широкої співпраці з ними.
Є підстави говорити, що у системах кримінального судочинства досліджуваних країн існує багаторівнева система захисту жертв злочину. Законодавство передбачає можливість компенсації, реституції та репарації через кримінальні суди (в порядку судових наказів), компенсації через цивільні суди (в порядку позовного провадження) та державні Фонди відшкодування завданої злочином шкоди. Суттєвим елементом системи захисту виступає також підтримка жертв, яку надають недержавні громадські організації, діяльність яких, однак, підтримує держава.
У другому розділі “Правовий статус жертв злочину у Великобританії та США” досліджено види прав жертв відповідно до статутного права названих країн, розглянуто наукові підходи до питання розширення правового статусу жертв та основні концепції щодо моделі участі жертви у кримінальному судочинстві. Досліджено “Хартії (Біллі) про права жертв” як визначальні акти, спрямовані на розширення правового статусу жертв злочину. В окремих підрозділах з’ясовано права жертви на відшкодування майнової, компенсацію фізичної шкоди, яке реалізується в судовому порядку (право на компенсацію, реституцію та репарацію), на конфіденційність, на державну компенсацію завданої злочином шкоди.
Щодо наукового підходу до питання розширення правового статусу жертв злочину, такі науковці як М. Кавадіно (M. Cavadino) та Д. Діґнан (J. Dignan) обстоюють позицію про надання жертві прав не у рамках традиційного кримінального судочинства, яке функціонує сьогодні, а за допомогою – поки-що неіснуючої – системи, створеної на основі відновного судочинства (правосуддя). Дещо інший підхід до питання розширення прав жертв обрав американський вчений Д. Белуф (D. Beloof). Його підхід, що називається “модель участі жертви”, передбачає “забезпечення досягнення інтересів жертви у справі” і, на відміну від М. Кавадіно та Д. Діґнана, пропонує модель участі жертви з розширенням відповідних прав у традиційній системі кримінального судочинства.
Є всі підстави погодитися з думкою про необхідність розширення прав жертв злочину та здійснення цього за допомогою саме інституту відновного судочинства. Як з’ясувалося, в країнах прецедентної системи права традиційний підхід до розуміння публічного інтересу, зокрема, де є абсолютне домінування публічного – давно є неактуальним. Умовна лінія, яку проводять між піблічним та приватним інтересами у кримінальному судочинстві суттєво зміщена на користь приватного та за рахунок публічного, оскільки важливо, щоб між ними був розумний баланс, а не радикальне прийняття одного і заперечення (як шкідливого) іншого. Виходячи з цього, в роботі наголошено на необхідності встановлення певних рамок правового статусу жертв – для гарантування дотримання фундаментальних прав обвинуваченого (підсудного); публічний же інтерес не повинен конкурувати з приватним – держава повинна надавати максимальну підтримку інтересам жертв злочину, що логічно випливає з положень ст. 3 Конституції України про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У підрозділі 2.1 з’ясовано кореспондуючі правам жертв обов’язки держави. Г. Рівз (H. Reeves) та К. Маллей (K. Mulley) запропонували згрупувати обов’язки держави перед жертвами злочину за п’ятьма принципами захисту прав та інтересів жертв злочину, якими керуються органи кримінального правосуддя Великої Британії. Такі обов’язки, зокрема, лежать у сфері: компенсації; захисту; послуг; інформування; відповідальності.
Перший компонент включає необхідність уповноважити жертву на отримання компенсації для відновлення попереднього фінансового (майнового) стану до того рівня, який вона мала до вчинення злочину. Однак, беручи участь у кримінальному судочинстві, жертви можуть піддаватися приниженням або зловживанням, особливо у справах, де вони виступають ключовими свідками. Тому, важливо забезпечити жертвам розумний захист і гарантувати як фізичну, так і психологічну безпеку. Щодо послуг, то такі необхідно втілювати у життя шляхом інформування жертв про їхні права, вжиття заходів безпеки, залучення до відповідних програм (державної компенсації завданої злочином шкоди, конфіденційності), надання допомоги у поданні заяви про наслідки злочину тощо. Обов’язки держави у сфері інформування передбачають необхідність законодавчо зобов’язати конкретних посадових осіб здійснювати надання жертвам чіткої інформації про хід і результати розслідування та розгляду справи, про їхню роль у справі та права, що можуть їм належати. Насамкінець, у відносинах “держава – жертва” основна відповідальність лежить “на плечах” держави, в тому числі й відповідальність за вирішення долі злочинця. У той самий час, відповідальність жертв лежить у площині надання повної та правдивої інформації у справі.
Аналіз цього підходу дав можливість запропонувати серед механізмів, які б ефективно забезпечували захист прав та інтересів потерпілих від злочину в Україні, законодавче закріплення чітких обов’язків конкретних посадових осіб державних органів щодо інформування потерпілих та забезпечення їхньої конфіденційності, де б кожному праву потерпілого відповідав обов’язок конкретної посадової особи. Як з’ясувалося, такий механізм успішно діє в досліджуваних державах.
Проаналізувавши правовий статус жертв злочину в англо-американській системі права, вдалося сформулювати основні його риси, а саме:
а) глибоке втілення засади диспозитивності у кримінальному судочинстві досліджуваних країн;
б) диверсифікація засобів захисту прав жертв злочину;
в) розгляд приватного інтересу серед публічних інтересів держави;
г) офіційне закріплення прав жертв злочину на законодавчому рівні;
ґ) усвідомлення державою зобов’язань щодо жертви злочину, починаючи з передбачення чітких юридичних механізмів реалізації прав і аж до гарантування компенсації за рахунок бюджету країн.
Підрозділ 2.2 роботи присвячено розгляду питань про право на відшкодування майнової, компенсацію фізичної шкоди, які реалізуються в судовому порядку та процесуальних засобів забезпечення цих прав. Серед відповідних процесуальних засобів в окремих пунктах роботи було детально проаналізовано допоміжні судові накази – накази про компенсацію, накази про реституцію та накази про репарацію. Зокрема, було з’ясовано суть і мету таких наказів, процесуальні умови та порядок їх винесення.
Так, метою наказу про компенсацію є забезпечення жертв зручним і швидким методом отримання відшкодування та уникнення витрат звернення до цивільного судочинства, коли є чіткі докази, що злочинець володіє необхідними матеріальними (фінансовими) засобами до сплати компенсації. Метою наказу про реституцію є поновлення попереднього правового стану жертви шляхом повернення незаконно набутого майна, ремонт пошкодженого або повернення в натурі еквіваленту знищеного майна. Метою репарації є виправлення наслідків злочину іншим способом ніж виплата компенсації (реституції), а саме, шляхом виконання певних робіт на користь жертви або громади. Щодо категорії справ, у яких вони можуть виноситися, то було зазначено, що накази про компенсацію суди можуть виносити у всіх кримінальних справах, де є жертва злочину та внаслідок вчинення якого їй заподіяно тілесні ушкодження, втрату або пошкодження майна, однак невеликої складності, де розмір заподіяної шкоди може бути встановлено без особливих труднощів. Це випливає з принципу спеціалізації судів у досліджуваних державах на цивільні і кримінальні, що не передбачає можливості кримінальних судів заглиблюватися у питання обчислення характеру і розміру заподіяної шкоди. Реституція призначається у справах про крадіжки власності та щодо іншого незаконного позбавлення власників (законних володільців) їх майна: грабіж, розбій, шахрайство. Репарацію застосовують у кримінальних справах про всі злочини, якими було заподіяно шкоду жертвам, однак лише щодо неповнолітніх підсудних.
Процесуальні умови винесення згаданих допоміжних наказів суттєвих відмінностей не мають. У всіх випадках повинно бути встановлено, що злочином заподіяно тілесні ушкодження, майнову шкоду або втрати, причинно-наслідковий зв’язок між злочинною подією та заподіяною шкодою, наявність достатньої кількості прямих і однозначних доказів щодо величини і характеру заподіяної шкоди. На останню умову значно впливає факт погодження суми відшкодування з обвинуваченим. Також зауважено, що законодавство Великобританії передбачає в усіх випадках обов’язок суду наводити причини непризначення компенсації, якщо суд за законом вправі її призначити. Було виявлено характерну рису наказів про компенсацію, у яких, на відміну від наказів про реституцію, кримінальний суд зобов’язаний враховувати наявність у засудженого матеріально-фінансових можливостей сплатити компенсацію.
Порівнявши інститут допоміжних судових наказів у кримінальному судочинстві досліджуваних держав та інститут цивільного позову в кримінальному процесі України, вдалося відмітити їх деякі схожі і відмінні риси. За своєю метою інститути цивільного позову та судового наказу збігаються: відшкодування/покриття потерпілому заподіяної злочином шкоди. Однак подання і підтримання цивільного позову передбачає волевиявлення та активну участь потерпілої особи у доведенні позову в суді, в той час як, для прикладу, за правилами щодо судових наказів про компенсацію – обов’язок суду прийняти наказ про компенсацію, а, отже, й обґрунтувати його відповідними доказами, поданими сторонами щодо заподіяної шкоди. Закон забороняє приймати негативне для жертви рішення у формі судового наказу без належного обґрунтування відмови. З іншого боку, інститут цивільного позову володіє ширшими перспективами щодо категорій справ, у яких він може бути заявлений (може бути заявлений та, відповідно, задоволений практично в усіх справах, в яких є жертва), в той час як накази ухвалюється лише у нескладних справах. Відзначено й фактичну відсутність у вітчизняному правовому полі аналогу інституту репарації. Захист прав та інтересів жертв злочину у досліджуваних державах підсилюється й передбаченою в законодавстві можливістю винесення судових наказів замість призначення такого виду покарання як штраф або навіть замість винесення вироку.
Підрозділ 2.3 висвітлює питання права жертви злочину на конфіденційність. Тут з’ясовано суть конфіденційності, процесуальні механізми захисту права на конфіденційність згідно законодавства та прецедентного права Великобританії та США, а також правові аспекти конфіденційності потерпілого від злочину в Україні.
Одним з ключових положень англо-американського права можна вважати норму, що знайшла відображення у Федеральному законі США (секція 10606, п.(1)(b)), встановлюючи серед переліку основних прав жертви “право на поводження з повагою до її гідності та таємниці приватного життя”. У такий спосіб право на таємницю особистих даних жертви та її приватного життя – право на конфіденційність – законодавець виводить в ранг принципів кримінального процесу.
Законодавчо передбачено конфіденційність інформації жертв у справах про такі злочини як зґвалтування та інші статеві злочини, злочини про зараження вірусом імунодефіциту людини, справи про насильство в сім’ї. У всіх випадках передбачено конфіденційність неповнолітньої жертви злочину. Задля реалізації принципу конфіденційності інформації про жертву законодавство Великобританії та низки штатів США передбачило використання як загальних, так і спеціальних механізмів, спрямованих на захист особистих даних про жертву. Серед них найбільш поширеними є зобов’язання усіх причетних до справи осіб зберігати конфіденційність протоколів та звітів, інших документів по справі, в яких використовуються дані про жертву злочину; зведення певного типу конфіденційної інформації до “стандартів конфіденційності”, що значно полегшує їх використання та не допускає неоднозначного трактування; наділення широкими повноваженнями судів у галузі захисту особистої інформації про жертв, зокрема, щодо можливості винесення наказів про проведення закритого судового засідання; про обмеження доступу до протоколів суду, в яких вказується на особисті дані жертви; про обмеження показів в суді, якщо існує ймовірність оприлюднення конфіденційної інформації; залучення до програм конфіденційності інформації про жертву тощо. У деяких штатах США накладена загальна законодавча заборона на покази в суді з приводу особистої інформації про жертв злочину.
На основі проведеного аналізу для покращення рівня захисту конфіденційності потерпілого від злочину в Україні ми запропонували такі шляхи вирішення цього завдання. По-перше, важливо винести на законодавчий рівень і закріпити право потерпілого від злочину на таємницю його особистих даних (прізвища, імені та по-батькові, дати народження, адреси місця проживання, місця праці, складу сім’ї) як одне з її прав протягом всього кримінального процесу. Конфіденційність цих даних повинен регулювати суд, виходячи з конкретних обставин справи та на вимогу потерпілої особи, а на досудовому слідстві – прокурор. По-друге, доцільно уповноважити українські суди (на стадії судового розгляду) та прокурора (на досудовому слідстві) приймати рішення щодо захисту конфіденційної інформації про потерпілих від злочину шляхом присвоєння їм псевдоніму і його використання замість правдивих даних у всіх процесуальних документах і рішеннях у справі. По-третє, необхідно розширити підстави винесення судом рішень про закритий судовий розгляд з метою захисту конфіденційних даних про потерпілу особу й уповноважити суди на винесення рішень про обмеження або заборону доступу до конфіденційних даних про потерпілу особу в певних категоріях справ. Змодельовані проекти норм щодо цих питань викладені у додатках до роботи.
Окремий підрозділ в роботі присвячено інституту державної компенсації завданої злочином шкоди як одному з найбільш дієвих механізмів захисту прав та інтересів жертв злочину. У пункті 2.4.1, досліджуючи історію впровадження системи державної компенсації жертвам злочинів, було відзначено хоч і відносну новизну цієї ідеї, але, водночас, її велику популярність. “Схему компенсації тілесних ушкоджень, завданих злочином” у Великобританії було засновано у 1964 році; на території США (у штаті Каліфорнія) – у 1965 році; пізніше подібні Схеми було започатковано в усіх штатах США та багатьох державах Європи. Протягом 40 років цей інститут вдосконалювався, в процесі чого за мету було поставлено створити такий механізм, який би гарантував швидке та чітке вирішення питання оцінки фізичної шкоди, прозорість і зрозумілість призначення компенсації як для уряду, так і для громадян держави, забезпечення розумного балансу між потребами жертв злочину та захистом інтересів платників податків.
У дисертації інститут державної компенсації завданої злочином шкоди було проаналізовано саме на прикладі британської Схеми компенсації тілесних ушкоджень, завданих злочином. Зокрема, ми зупинилися на питаннях змісту державної компенсації жертвам злочинів, процедури подання заяви про компенсацію, підстав та умов призначення компенсації, суб’єктів отримання компенсації та обставин, які ведуть до зменшення компенсації, оцінки фізичної шкоди, визначення розміру компенсації та її призначення. Найбільш загальними характерними ознаками здійснення державної компенсації жертвам злочину у Великобританії є віднесення повноважень щодо призначення компенсації до окремо створеного державного органу – Ради з компенсації; здійснення такої компенсації на основі тарифу, де за певний тип ушкодження передбачена фіксована сума компенсації; здійснення компенсації за нервовий шок (певні типи важких психічних травм); доступність та швидкість призначення компенсації, що забезпечується низкою процесуальних гарантій.
Щодо впровадження цього інституту в Україні, то на основі дослідження досвіду його врегулювання у Великобританії підтримано думку про необхідність прийняття окремого нормативно-правового акту для регулювання цього питання та запропоновано низку засад здійснення державної компенсації з метою забезпечення її максимальної ефективності. Базовими принципами здійснення державної компенсації, серед інших, повинні бути:
1) пріоритетність відшкодування фізичної (а не матеріальної, як це запропоновано в проекті Закону №6283 “Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину”) шкоди, заподіяної злочином;
2) поза-процесуальний характер цього інституту (варто винести його за рамки компетенції установ кримінального судочинства, оскільки зміст діяльності по виплаті компенсацій з державного бюджету має яскраво виражений соціальний характер і йде врозріз із призначенням та функціями судових і правоохоронних органів в державі);
3) виконання обов’язків щодо державної компенсації спеціалізованим органом – Фондом потерпілого в Україні (обґрунтовано твердження, що Фонд повинен стати саме тією установою, спеціалісти якого відповідатимуть за визначення розміру та прийняття рішень про відшкодування заподіяної злочином шкоди);
4) компенсація моральної шкоди на основі тарифу (варто зазначити, що універсального способу підрахунку моральної шкоди людством не винайдено, тому виходом із ситуації могла б стати чітка тарифікована система компенсації моральної шкоди на базі узагальненої судової практики, де певна сума відшкодування прив’язувалася би до того чи іншого типу і характеру заподіяної шкоди).
У роботі також наголошено на деяких процесуальних моментах майбутнього інституту державної компенсації завданої злочином шкоди. Процедура проведення державної компенсації повинна здійснюватися в якомога стисліші строки з метою швидкого і безперешкодного отримання компенсації потерпілими від злочинів. У майбутньому законі важливо передбачити, якими видами злочинів (віктимізуючими подіями) повинна бути завдана шкода, щоб потерпілий одержав право звертатися до відповідного органу з проханням про виплату компенсації. Формуляр заяви (анкети) повинен бути заздалегідь розроблений з тією метою, щоб максимально спростити і зробити зручним для потерпілих процес подання документів.
Насамкінець, проаналізувавши правовий статус жертви злочину та механізми захисту прав та інтересів жертв злочину у Великобританії та США, а також здійснивши порівняння та узагальнення стану захисту жертв злочину у досліджуваних країнах та в Україні, зроблено висновок про те, що комплексний захист прав та інтересів потерпілих від злочину неможливий без таких умов:
? закріплення відповідних прав жертв на державному рівні (окремим нормативним актом);
? систематичного інформування кожної жертви злочину про її права;
? усвідомлення зобов’язань держави щодо жертви та закріплення їх на рівні принципів участі жертви у кримінальному судочинстві;
? залучення інших (окрім органів кримінальної юстиції) державних органів та недержавних формувань до діяльності, пов’язаної із захистом прав та інтересів жертв злочину.
У останньому, 3-му розділі “Захист прав та законних інтересів жертв злочину у Великобританії та США шляхом здійснення відновного судочинства” проаналізовано відновне судочинство (далі – ВС) через призму інтересів жертв злочину, спрогнозовано перспективи застосування відновних підходів в Україні на противагу каральним та визначено роль у них жертв злочину. Для глибшого розуміння проблеми в розділі розглянуто походження ідей ВС та історію його становлення, місце і роль ВС в сучасних правових системах Великобританії і США, поняття, зміст, основні моделі ВС, інтереси жертв злочину та перспективи ВС в Україні.
Насамперед, в розділі акцентовано на основній особливості ВС – розмежування процесу ВС і практики його здійснення. Ця риса суттєво відрізняє його від кримінального судочинства, де процес розглядається як практична діяльність. З одного боку ВС це процес, “в якому небайдужі до злочину особи шляхом колективних зустрічей вирішують, що вчинити з наслідками злочину та роблять висновки на майбутнє” (Т. Маршал). З іншого боку, функціонування і розвиток ВС завжди були невід’ємно пов’язані з реалізацією відповідних програм, схем ВС (програми Примирення жертви і злочинця, Медіацій “жертва-злочинець”, Кругового засудження, Конференцій для неповнолітніх злочинців тощо), більшість з яких проводять спеціалізовані недержавні формування із залученням посадових осіб державних органів (поліції, суддів).
У результаті аналізу питань про зміст ВС, ми запропоновали таке визначення ВС: це діяльність усіх осіб, залучених до процесу ВС, в тому числі сторін (жертви, злочинця, їхніх сімей), в процесі якої вони, шляхом проведення колективних зустрічей, обговорюють злочин, його наслідки та приймають спільне рішення про відшкодування шкоди жертві та громаді, а також заходи щодо виправлення особи злочинця. Було здійснено спробу сформулювати вичерпний перелік принципів ВС та умов його здійснення.
У роботі стисло проаналізовано чотири найбільш поширені моделі ВС – Посередництво “жертва-злочинець”, Сімейні конференції, Кругові засудження та Ради з виправлення – та зроблено висновок, що участь жертви у ВС є однією з центральних засад цього типу судочинства, а роль жертви для здійснення завдань і цілей ВС – вирішальною.
Щодо перспектив ВС в Україні, обґрунтовано важливість збереження позапроцесуальності цього інституту із залученням до нього членів громади та створення умов з боку держави для ширшого застосування зустрічей ВС з врахуванням традицій владнання конфліктів в Україні. Окремо досліджено перспективи шкільних батьківських зборів як моделі ВС для України, однак при певному їх вдосконаленні.
Спираючись на досвід Великобританії та США у галузі здійснення ВС, треба вказати на недопустимість обмеженого трактування відновного судочинства (через, для прикладу, медіаційне провадження), оскільки таке несе в собі ризик упущення з виду основної мети існування цього інституту – відновлення. Медіація ж – це посередництво, яке є лише одним із засобів для досягнення відновлення.
Важливим кроком на шляху розвитку ВС в Україні повинна стати законодавча регламентація цього інституту для створення належних умов для його повноцінного функціонування і розвитку. Для цього, поряд з уже висловленими в літературі пропозиціями, запропоновано доповнити українське законодавство нормами, які б:
1) закріплювали повноваження слідчого, прокурора, суду, (залежно від того, в чиєму провадженні перебуває справа) передавати справи для здійснення відновного провадження у всіх випадках вчинення злочину невеликої тяжкості чи неумисного злочину середньої тяжкості вперше або вчинення злочину неповнолітнім, при цьому не обмежуючись лише справами приватного звинувачення;
2) закріплювали права потерпілого у сфері здійснення ВС (зокрема, права на поводження щодо нього з повагою; примирення з обвинуваченим/підсудним; відшкодування шкоди або реституцію шляхом укладення угоди; конфіденційність переговорів під час зустрічей ВС);
3) чітко окреслювали обов’язки посадових осіб, що ведуть кримінальний процес (дізнавача, слідчого, прокурора, судді), щодо роз’яснення потерпілому та обвинуваченому права на примирення; передачі справи для здійснення відновного провадження у передбачених законом випадках; прийняття звіту про проведення зустрічей ВС та долучення його до матеріалів справи;
4) передбачали правовий статус правопорушника під час здійснення ВС (право на участь у зустрічах ВС близьких родичів або знайомих; обов’язок виконати всі умови угоди про примирення);
5) передбачали обов’язки та відповідні гарантії для посередника/ів (обов’язок зберігати конфіденційність переговорів, для чого наділити їх свідоцьким імунітетом; обов’язок зберігати нейтральність під час проведення зустрічей ВС; обов’язок подавати звіт про результати проведених зустрічей).
Проте внесення відповідних змін і доповнень не обов’язково стане запорукою дієвості цього інституту. У Великобританії та США більшість програм ВС фінансує держава, оскільки вона як представник народу найбільше зацікавлена у зменшенні рівня кількості засуджених, підтримці жертви злочину та відшкодуванні їй шкоди, залагодження конфліктів та відновлення гармонії в суспільстві. Тому в роботі обґрунтовано важливість матеріально-фінансової підтримки відновного провадження з боку держави через створений в майбутньому інститут Фонду потерпілого в Україні.
У висновках узагальнено основні результати дослідження історичної ролі і значення жертви злочину у кримінальному судочинстві Великобританії та США, правового статусу жертви злочину та процесуальних засобів захисту її прав та інтересів, основних напрямків розвитку сучасного законодавства та прецедентного права в сфері захисту жертв злочину.
Зроблено висновки про те, що повноцінний захист прав та інтересів жертв злочину можливий лише за допомогою функціонування комплексу юридичних механізмів та їх диверсифікації. Більш гуманне ставлення як до потерпілих від злочину шляхом надання їм ширшого кола прав, так і до обвинувачених (підсудних, засуджених) є одним із шляхів цивілізаційного гуманного розвитку української держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. В. Нор, Н. Федорчук. Особливості правового статусу потерпілої від злочину особи за законодавством США. Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 39. – Львів, 2004. – 465-475.
2. Н. Федорчук. Конфіденційність інформації про жертву злочину в кримінальному судочинстві США. Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 40. – Львів, 2004. – 378-387.
3. Н. Федорчук. Способи захисту та поновлення прав потерпілих від злочину за законодавством і прецедентним правом Великої Британії. // Підприємництво, господарство і право. – Київ, 2005. – №8. –145-148.
4. Н. Федорчук. Відновне судочинство як альтернатива кримінальному: огляд його у Великій Британії та інших країнах прецедентної системи права. Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 42. – Львів, 2006. – 360-365.
5. Н. Федорчук. Перспективи впровадження нових способів захисту і поновлення прав потерпілих від злочину в Україні на основі британського та американського досвідів. // Актуальні питання реформування правової системи України: збірник наукових статей за матеріалами І Міжвузівської науково-практичної конференції 27-28 травня 2005 р. – Луцьк: юридичний факультет державного університету ім. Л. Українки. – 408-413.
6. Н. Федорчук. Порівняльний аспект у компенсації моральної/немайнової шкоди потерпілому від злочину в Україні і Великобританії. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції 3-4 лютого 2005 р. – Львів: юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 440-442.
7. Н. Федорчук. Право потерпілого на інформацію: новий погляд. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції. 9-10 лютого 2006 р. – Львів: юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 455-457.
8. Н. Федорчук. Компенсаційні виплати з державного бюджету потерпілим від злочину в Україні: проблемні питання. // Актуальні питання правознавства: тези доповідей і наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів. – Харків 2006. – 235-238.
9. Н. Федорчук. Державна компенсація потерпілим від злочину: чергова декларація чи істинний намір? // П’яті осінні юридичні читання: збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених. 27-28 жовтня 2006 р. – Хмельницький: видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. – 107-110.
10. Н. Федорчук. Психологія жертви злочину. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції 8-9 лютого 2007 р. – Львів: юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 582-583.

АНОТАЦІЯ

Н.Б. Федорчук. Захист прав та законних інтересів потерпілого від злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Академія адвокатури України. – Київ, 2007.
Дисертація є першою в Україні спробою здійснити комплексне дослідження стану захисту прав та інтересів жертв злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права на прикладі Великобританії та США. За результатами аналізу ролі жертв злочину, їх правового статусу та механізмів захисту прав та інтересів жертв злочину у цих державах, у роботі запропоновано шляхи вирішення проблемних завдань у сфері захисту прав та інтересів потерпілих від злочину в Україні, окреслено концепцію здійснення ефективного захисту таких прав та інтересів та змодельовано проекти норм для доповнення і вдосконалення українського законодавства.
Ключові слова: жертва злочину, потерпілий від злочину, шкода, права, інтереси, механізми захисту.

АННОТАЦИЯ

Н.Б. Федорчук. Защита прав и законных интересов пострадавшего от преступления в криминальном судопроизводстве англо-американской системы права. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Академия адвокатуры Украины. – Киев, 2007.
Диссертация является первой в Украине попыткой осуществить комплексное исследование состояния защиты прав и интересов жертв преступления в криминальном судопроизводстве англо-американской системы права на примере Великобритании и США. По результатам анализа роли жертв преступления, их правового статуса и механизмов защиты прав и интересов жертв преступления в этих странах, автором были предложены пути решения проблемных задач в сфере защиты прав и интересов пострадавших от преступления в Украине, определена концепция осуществления эффективной защиты таких прав и интересов, смоделированы проекты норм для дополнения и усовершенствования украинского законодательства.
Ключевые слова: жертва преступления, потерпевший от преступления, вред, права, интересы, механизмы защиты.

ANNOTATION

N.B. Fedorchuk. The Protection of Rights and Legitimate Interests of Crime Victims in Criminal Justice of English and American Legal Systems. – A Manuscript.
Dissertation for acquiring a degree of a candidate of legal sciences in speciality 12.00.09 – criminal procedure and criminalistics; forensic examination. – The Academy of Advocacy of Ukraine. – Kyiv, 2007.
The dissertation is the first research in Ukraine which studies means of victim protection in criminal justice systems of Great Britain and the United States of America. It is also the first research based on the comparison of British, American and Ukrainian means of protection for crime victims.
The first part of the work has been devoted to historical role of crime victims. Although the state power in Great Britain and the USA strengthened considerably since the 19th century, the role of crime victim in criminal justice system was fairly marginal. Both countries entered the 21st century with new visions of victims rights in criminal justice, problems of punishment and restoration, and therefore, well developed system of protection of victims’ rights and interests. We agree with G. Fletcher, A. Goldstein, J. Gittler and others who proved that the ignorance of victims in criminal justice (in historical context) is unfair and it is important to increase the significance of crime victims in order to overcome victim alienation with criminal justice system and develop effective cooperation between them.
The legal systems of both countries possess a multilevel system of protection of victims rights and legitimate interests. The statutory law provides victims with both criminal justice means and “out-of-criminal justice” means of protection. These are the possibilities to seek compensation through civil litigation, criminal court compensation, restitution and reparation, state compensation for criminal injuries. One of the essential elements of victim protection in Great Britain and the USA are the services, such as support and mediation procedures, for victims of crime delivered by victim support organizations, the activities of which are facilitated by the state authorities.
Other two parts of the work are devoted to the rights of crime victims in Great Britain and the USA and the legitimate means of protection of their rights and interests. Having analyzed the number of approaches to the problem of victim participation and involvement in the process of “their” case (by M. Cavadino, J. Dignan, D. Beloof and others), we came to the conclusion that it would be reasonable to develop a victim participation model through the restorative justice system (not existing yet). It is important however to find the right balance of the public (community) and private (victim) interests. This should be the starting point for determining the legal status (rights and duties) of crime victims. This legal status should not limit the constitutional rights of the defendant. The public interest should support private interests of victims of crime, which also may be logically concluded from the Constitutional principle (art. 3 of the Constitution of Ukraine) that people’s rights and liberties and their guarantees define the essence and directivity of state activity.
The legal systems of Great Britain and the USA developed a number of legitimate means of protection for victims of crime. On the basis of comparative research of ancillary orders in English criminal courts and civil suit in criminal process in Ukrainian courts we summed up several peculiarities which later allowed us to draw differences between these two procedural means of protection. The aim of both of them is to compensate damage to victims of crime. However victims need to take an active stand in order to seek compensation by means of civil suit in criminal process and need to prove damage before the court of law. The latter is not under the duty to compensate criminal damage if the victim fails to prove it. At the same time English courts are obliged to compensate victims for criminal damage by means of compensation (restitution) orders. On the other hand, the civil suit in criminal process provides a more advanced opportunity for victims to seek compensation for damage in every criminal case. Ancillary orders may be passed only in simple criminal cases, where the amount of damage may be determined easily. In Ukrainian legal system there does not exist the analog of reparation – works performed in favour of crime victims.
The analysis of the scheme of state compensation for criminal damage in Great Britain has allowed us to draw theoretical and practical conclusions about the future of such a scheme in Ukraine. We argued that the priority in compensating for damage should be given to victims, who suffered physical damage (injuries) as the result of a committed crime; that only specially established authorities should be responsible for compensating for criminal damage; that the duties to perform state compensation for criminal damage should lay on the Victims’ Fund; that moral (mental) damage should be compensated on the basis of a tariff.
Finally, we have tried to suggest our own concept of victim protection model in Ukraine. We concluded that the effective protection of victims’ rights and interests would not be possible without fixing victims rights and appropriate duties of officials on a statutory level, informing victims of their rights and the main steps undertaken by criminal justice agencies in their cases, attracting non-governmental organizations providing support to victims of crime and facilitating mediations in criminal cases. We also argued the need to adopt a number of separate legal acts concerning the improvement of victim protection in Ukraine and suggested the full range of draft norms concerning the empowerment of victims with the right to information, to confidentiality, to making the victim statement, to participation in mediations etc.
Key terms: crime victim, sufferer, damage, rights, interests, mechanisms of protection.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking