Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Адміністративно-правове забезпечення права громадян на освіту

 

РАКША Наталія Станіславівна

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ОСВІТУ

Спеціальність: 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове
право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі адміністративного права і адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Комзюк Анатолій Трохимович,
Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та
Процесу (м. Харків);
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Берлач Анатолій Іванович,
Відкритий Міжнародний університет розвитку
людини “Україна”, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права (м. Київ);
кандидат юридичних наук, доцент
Лихачов Сергій Васильович,
заступник начальника лінійного управління на Донецькій залізниці УМВС України на транспорті (м. Донецьк);
Провідна установа: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права, МВС України (м. Дніпропетровськ).

Захист відбудеться 30 березня 2007 року о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.725.02 Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України за адресою: 79007, м. Львів, вул. Городоцька, 26.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України за адресою: 79007, м. Львів, вул. Городоцька, 26.

Автореферат розісланий 26 лютого 2007 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.З. Панкевич

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Утвердження і забезпечення права людини на освіту в будь-якій країні є одним з найважливіших обов’язків держави. Це зумовлено тим, що освіта в сучасному глобалізованому й інформатизованому світі набуває все більшого значення як вирішальний чинник суспільного прогресу й національної безпеки, стає важливою складовою всебічного розвитку людської особистості, поглиблення поваги до прав і свобод людини. Сьогодні цілком очевидно, що без необхідної освіти людина не зможе забезпечити собі належних умов життя і реалізуватись як особистість, а також усвідомити і захистити свої права.
В системі забезпечення права людини на освіту значне місце посідають норми адміністративного права, або, іншими словами, адміністративно-правові засоби. Ефективність діяльності органів управління освітою, а також органів внутрішніх справ щодо забезпечення зазначеного права значною мірою залежить від якості цих засобів, тому все більшої актуальності набувають питання удосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення права громадянина на освіту й водночас наукового дослідження основних проблем освітньої галузі.
В умовах реформування системи освіти в Україні, її інтеграції до єдиного європейського освітнього простору підвищуються вимоги до функціонування органів управління освітою, а також правоохоронних органів, діяльність яких спрямована на забезпечення необхідних умов для реалізації громадянами права на освіту в повному обсязі, тобто виникає необхідність в удосконаленні правових засад діяльності зазначених органів.
Зважаючи на те, що у вітчизняній юридичній літературі зазначені проблеми висвітлено недостатньо, в наявних наукових працях ці питання розглядалися фрагментарно, за відсутності комплексного підходу, дослідження проблем адміністративно-правового забезпечення права громадян на освіту, діяльності органів управління освітою та проблем використання адміністративного примусу у зазначеній сфері набувають особливого змісту й актуальності.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося відповідно до наказу МВС України за № 755 від 5 липня 2004 р. „Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, а також до Указу Президента України за № 143 від 8 лютого 2002 р. „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Дисертація виконана згідно з Планом науково-дослідної роботи Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнення практики його реалізації визначити систему та зміст адміністративно-правових засобів забезпечення права громадянина на освіту, а також сформулювати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.
Виходячи з цієї мети, в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
- визначити місце та роль права громадянина на освіту в системі прав людини та гарантії його реалізації;
- охарактеризувати право громадянина на освіту як об’єкт адміністративно-правової охорони;
- з’ясувати сутність та систему адміністративно-правових засобів забезпечення права громадянина на освіту;
- визначити можливості імплементації міжнародно-правових норм щодо права людини на освіту в правову систему України;
- сформулювати сутність та принципи системи освіти;
- визначити адміністративно-правовий статус органів управління сферою освіти;
- розкрити форми та методи управління освітою;
- визначити особливості управління навчальними закладами системи МВС та шляхи його подальшого удосконалення;
- систематизувати адміністративно-примусові заходи попередження та припинення порушень права громадян на освіту;
- охарактеризувати сутність, особливості та правові засади адміністративної відповідальності у сфері забезпечення права громадян на освіту;
- визначити підстави та процедури адміністративної відповідальності у сфері забезпечення права громадян на освіту.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення права громадянина на освіту.
Предмет дослідження становлять методологічні засади та адміністративно-правові засоби забезпечення права громадянина на освіту.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Дослідження змісту права людини на освіту, адміністративно-правових засобів забезпечення вказаного права, проблеми імплементації міжнародно-правових норм щодо права людини на освіту в правову систему України, поглиблення понятійного апарату здійснювалося за допомогою логіко-семантичного методу та методу статистичного аналізу (підрозділи 1.1-1.3). З використанням методу аналізу і синтезу, визначено систему державного управління у сфері освіти (підрозділ 2.1), структуру адміністративно-правового статусу органів управління освітою; поняття адміністративних послуг у сфері освіти (підрозділи 2.2, 2.3) та питання управління навчальними закладами системи МВС та шляхи його удосконалення (підрозділ 2.4). Методи класифікації, групування, порівняльно-правовий, документальний аналізи було застосовано для характеристики адміністративно-примусових заходів попередження та припинення порушень права громадян на освіту (підрозділ 3.1), характеристики сутності, особливостей і правових засад адміністративної відповідальності у сфері реалізації права громадян на освіту (підрозділ 3.2), а також підстав та процедур адміністративної відповідальності у сфері реалізації права громадян на освіту (підрозділ 3.3).
Науково-теоретичне підґрунтя дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних фахівців у галузі конституційного, адміністративного та інших галузей права: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, О.П. Клюшниченка, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, С.В. Лихачова, О.В. Негодченка, А.О. Нечитайленка, О.І. Остапенка, Р.С. Павловського, І.П. Пахомова, В.П. Пєткова, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова, О.Ф. Скакун, С.С. Сливки, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи та ін. Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України, які регламентують організаційно-управлінські відносини в сфері освіти. Використовувалися також актуальні матеріали політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань, що стосуються проблем забезпечення права на освіту. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали щодо діяльності органів та установ освіти, матеріали діяльності міліції в цій сфері за останні роки.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, присвячених проблемам адміністративно-правового забезпечення права громадянина на освіту. В результаті дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих дисертантом особисто. Основні з них такі:
- вперше визначено поняття та систему адміністративно-правових засобів забезпечення права громадянина на освіту;
- удосконалено характеристику системи державного управління сферою освіти;
- запропоновано шляхи подальшого розвитку адміністративно-правового статусу органів управління освітою;
- покращено визначення системи та особливостей надання адміністративних послуг у сфері освіти;
- удосконалено характеристику системи управління навчальними закладами системи МВС;
- набула подальшого розвитку характеристика адміністративно-примусових заходів попередження та припинення порушень права громадян на освіту, а також сутності, підстав та процедур адміністративної відповідальності у сфері забезпечення права громадян на освіту;
- обґрунтовано шляхи удосконалення адміністративно-правових засобів забезпечення права громадянина на освіту, сформульовано пропозиції щодо удосконалення ряду адміністративно-правових норм, чинних у цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- в науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть стати підґрунтям для подальшої розробки проблем адміністративно-правового забезпечення права громадянина на освіту;
- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства, зокрема Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність різних державних органів щодо використання адміністративно-правових засобів у сфері забезпечення права громадян на освіту;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з дисципліни „Адміністративне право”, вони вже використовуються під час проведення занять із зазначеної дисципліни в Донецькому юридичному інституті.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях: міжнародній „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (Одеса, 2004); міжвузівській „Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005) та засіданнях кафедри адміністративного права і адміністративної діяльності ОВС Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 202 сторінки. Список використаних джерел, який складається із 264 найменувань, займає 23 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1 „Загальна характеристика системи адміністративно-правового забезпечення права громадян на освіту” містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1 „Право громадян на освіту в системі прав людини та гарантії його реалізації” аналізуються поняття, особливості права громадян на освіту, визначається система гарантій його реалізації.
В роботі підкреслюється, що право людини на освіту входить до блоку культурних прав і свобод, тому його слід розглядати як певну можливість людини засвоювати систематизовані знання, необхідні для практичної діяльності та подальшого розвитку особистості.
Розглядаючи питання гарантій реалізації права на освіту, автор наголошує на тому, що головне їх призначення полягає у наданні всім і кожному рівних правових можливостей для набуття, реалізації, охорони та захисту прав і свобод, у створенні необхідних юридичних умов для перетворення закріплених у нормативно-правових актах прав і свобод з потенційних можливостей на реальну спроможність.
На основі проведеного аналізу гарантії забезпечення права громадян на освіту в дисертації класифікуються на:
1) економічні (право приватної власності, забезпечення фінансування державних закладів освіти за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей господарства, державних підприємств і організацій, можливість залучення додаткових джерел фінансування);
2) політично-організаційні (єдина політика в галузі освіти держави та її органів, створення загальноосвітніх і професійних навчальних закладів різного типу, можливість навчатись без відриву від виробництва, активна участь профспілок та громадських організацій у реалізації права на освіту);
3) юридичні гарантії (конституційне закріплення права на освіту, законотворча і нормотворча робота щодо його утвердження, ефективна діяльність судових і правоохоронних органів держави щодо його забезпечення, створення юридичних механізмів для сприяння реалізації людиною свого конституційного права на освіту).
У підрозділі 1.2 „Сутність та система адміністративно-правових засобів забезпечення права громадян на освіту” розкриваються зміст і структура адміністративно-правових засобів забезпечення права громадян на освіту як різновиду правових засобів.
Акцентується, що сфера адміністративного права, зокрема державного управління, передбачає широкі можливості для реалізації прав та свобод громадян. Виконання конституційних норм, що закріплюють і забезпечують права та свободи громадян України, а також реалізація приписів, що містяться в цих нормах, здійснюються практично в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади, перш за все, за допомогою адміністративно-правових засобів. Саме адміністративно-правовий захист прав особи забезпечує швидке й ефективне втілення загального поняття захисту прав людини в реальність.
Досліджено поняття „адміністративно-правовий засіб”. Воно має певні усталені (але не беззаперечні в правовій науці) тлумачення. Адміністративно-правові засоби забезпечення права громадян на освіту в дисертації розглянуто як сукупність встановлених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини у зазначеній сфері з метою всебічного забезпечення права на освіту, попередження та припинення порушень права громадян на освіту, притягнення винних до відповідальності та інших засобів втілення в життя державної освітньої політики.
Серед адміністративно-правових засобів забезпечення права громадян на освіту виділено два напрями: а) засоби організації управління освітою; б) адміністративно-правові методи управлінської діяльності.
У підрозділі 1.3 „Проблеми імплементації міжнародно-правових норм щодо права людини на освіту в правову систему України” здійснено аналіз сутності та структури процесу імплементації.
В підрозділі вказано, що міжнародні зв’язки в галузі прав людини, зокрема права на освіту, є невід’ємною складовою зовнішньополітичної діяльності України, і тому підвищення авторитету держави та її національної системи освіти неможливі без своєчасної імплементації міжнародно-правових норм щодо освіти в правову систему України та забезпечення зазначеного процесу усіма державними засобами. З урахуванням різних точок зору імплементація трактується як діяльність органів держави щодо втілення в правову систему загальноприйнятих норм міжнародного права.
Здійснено аналіз норм Конституції України, який засвідчив, що вони відповідають міжнародним стандартам у галузі освіти. Зокрема, Конституція гарантує кожному право на освіту, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, задоволення національно-культурних і мовних потреб, вільний розвиток особистості, право на свободу світогляду, право набувати спеціальні знання, які дають можливість вибору професії та роду трудової діяльності. Зазначені положення узгоджуються з ч. 1 ст. 13 Міжнародного пакту, відповідно до якої всі учасники Пакту визнають право кожної людини на освіту. В підрозділі звертається увага на те, що право на дошкільну освіту в міжнародних документах відсутнє (ст. 28 Конвенції про права дитини, ст. 26 Загальної декларації прав людини), що є значним недоліком і не відповідає потребам народів. Україна ж у цьому питанні зробила крок уперед, прийнявши у липні 2001 року Закон „Про дошкільну освіту” і тим самим забезпечивши право дитини на дошкільну освіту.
В дисертації аналізуються також важливі питання імплементації міжнародних положень щодо реформування системи національної вищої освіти з урахуванням вимог Болонської декларації.
Розділ 2 „Адміністративно-правові засади управління освітою в Україні”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено характеристиці змісту та порядку здійснення управління національною освітою (і як різновиду – відомчою освітою системи МВС України) та визначенню шляхів його удосконалення.
У підрозділі 2.1 „Поняття, принципи та система освіти в Україні” наголошується, що серед соціальних інститутів сучасного суспільства освіта посідає одну з провідних позицій, адже добробут людини, рівень культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу безпосередньо залежать від якості та рівня освіти, що є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства.
Серед принципів освіти як вихідних, основних вимог, які має задовольняти діяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади у сфері забезпечення права громадян на освіту, у підрозділі проаналізовано такі: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, наданих державою; рівність умов для кожної людини в питаннях повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок з освітою і національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогнозованість системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; безперервність і різноплановість освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в сфері освіти.
В дисертації зазначено, що система освіти в Україні складається з навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою і органів самоврядування у сфері освіти. В Україні встановлюється єдина структура системи освіти, що охоплює: дошкільне виховання, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.
У підрозділі 2.2 „Адміністративно-правовий статус органів управління освітою” акцентується на тому, що визначення правового статусу органу виконавчої влади у певній сфері діяльності та його юридичне закріплення мають важливе науково-практичне значення, оскільки відсутність чіткої регламентації прав і обов’язків органів та їх посадових осіб призводить до порушення законності, знеособлення керівництва і зниження відповідальності за прийняті рішення. У підрозділі визначено складові правового статусу органу виконавчої влади та проаналізовано їх взаємозв’язок.
Спираючись на аналіз думок науковців, у дисертації пропонується авторське визначення поняття правового статусу органу виконавчої влади та розподілу суб’єктів адміністративного права – носіїв адміністративно-правового статусу – на види.
Дисертантом здійснено аналіз стану освіти в Донецькій області, який свідчить, що мережа шкільних і дошкільних закладів у регіоні зменшується, однак розвиваються заклади нового типу – ліцеї, коледжі, гімназії; зростає і чисельність вищих навчальних закладів. Проте актуальною залишається проблема фінансування, незадовільного матеріального забезпечення, невиплати заробітної плати педагогам. Основним способом розв’язання зазначених проблем названо, звичайно, пошук позабюджетних коштів, відкриття шкільних, дошкільних та позашкільних закладів з іншими, недержавними формами власності, надання можливості комунальним закладам освіти здійснювати певні послуги на платній основі, наприклад позашкільні заняття, не виходячи при цьому за межі наданих прав.
У підрозділі 2.3 „Форми і методи управління освітою” зазначається, що сьогодні в сфері державного управління взагалі та у сфері освіти зокрема питання форм і методів набувають особливої важливості, адже від правильного вибору й ефективного їх застосування значною мірою залежить досягнення визначених цілей.
Аналіз форм, використовуваних у державному управлінні, свідчить про те, що їх сукупність – це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проте не є взаємозамінними. Враховуючи зазначене, дисертант дійшов висновку, що під формою управління освітою можна розуміти сукупність однорідних конкретних дій працівників органів виконавчої влади, пов’язаних зі створенням оптимальних умов для реалізації громадянами своїх прав та обов’язків у сфері освіти, а також спрямованих на попередження та усунення негативних факторів, які ускладнюють їх реалізацію у повному обсязі.
Метод державного управління розглянуто як певний спосіб реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на керований об’єкт з метою досягнення поставлених управлінських цілей. Виходячи із загального розуміння методу державного управління, метод управління освітою визначено як певний спосіб реалізації функцій управління освітою шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління освітою на об’єкт управління з метою досягнення поставлених управлінських цілей у сфері освіти та запровадження державної освітньої політики.
З-поміж методів управління освітою особливу увагу приділено такому методу, як надання адміністративних послуг органами виконавчої влади у зазначеній сфері.
У підрозділі 2.4 „Управління навчальними закладами системи МВС України та шляхи його удосконалення” звертається увага на те, що система відомчої освіти МВС України є органічною складовою національної системи освіти з властивими їй специфічними рисами. Специфіка відомчої освіти системи МВС полягає в безпосередньому впливі на неї замовників на висококваліфіковані кадри (галузевих служб Міністерства внутрішніх справ України). Саме тому необхідно чітко усвідомлювати, що на відміну від орієнтації на підготовку фахівців широкого профілю, освіта у навчальних закладах МВС спрямована, насамперед, на якісне кадрове забезпечення конкретних напрямків діяльності органів внутрішніх справ.
Акцентується увага на тому, що діяльність з управління навчальними закладами системи МВС України здійснюється згідно з загальними законами та принципами державного управління і означає здійснення адміністративної діяльності й методичного керівництва (визначення змісту освіти та методичного забезпечення навчально-виховного процесу).
Автор вважає, що для удосконалення управлінської діяльності керівництво навчального закладу має знати та вміло використовувати у своїй повсякденній праці закони та закономірності державного управління, основи менеджменту і педагогіки, а також принципи та функції управління, які з них витікають.
Зроблено висновок про недосконалість теоретичних напрацювань і нормативної урегульованості механізму управління навчальним закладом системи МВС України.
Розділ 3 „Адміністративний примус в системі забезпечення права громадян на освіту” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 „Адміністративно-примусові заходи запобігання та припинення порушень права громадян на освіту” зауважується, що серед універсальних методів державного управління визначне місце посідають методи переконання та примусу, використовувані у всіх сферах управлінської діяльності, в тому числі й у боротьбі з порушеннями права громадян на освіту.
Проаналізовано проблематику існування поняття адміністративного примусу. Розглянуто різноманітні підходи науковців щодо зазначеного питання, наявні класифікації заходів адміністративного примусу та підстави його застосування.
В дисертації зроблено висновок, що серед адміністративно-примусових заходів запобігання порушенням права громадян на освіту можна виділити такі: 1) взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки; 2) відвідування підприємств, установ і організацій; 3) входження в жилі та інші приміщення громадян з метою вивчення житлово-побутових умов проживання неповнолітніх дітей; 4) внесення подань в державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень; 5) клопотання перед радою з питань опіки та піклування при органах місцевого самоврядування про позбавлення батьківських прав батьків, які не забезпечують право своєї дитини на освіту; 6) відвідування навчальних закладів з метою виявлення осіб, чиє право на освіту порушене чи обмежується, з подальшим притягненням винних до відповідальності.
До заходів адміністративного припинення порушень права громадян на освіту віднесено: 1) вимогу припинити протиправну поведінку; 2) доставлення порушника для складання протоколу про адміністративне правопорушення; 3) привід осіб, які ухиляються від явки за викликом до органу внутрішніх справ; 4) адміністративне затримання; 5) вилучення речей і документів; 6) зупинення і припинення діяльності навчальних закладів, у яких порушується право громадян на освіту.
У підрозділі 3.2 „Адміністративна відповідальність у сфері реалізації права громадян на освіту” адміністративно-правова охорона прав і свобод громадян визнається одним із дієвих механізмів забезпечення прав та свобод громадян, способом регулювання суспільних відносин у сфері державного управління, спрямованим на запобігання порушенням прав та свобод громадян і усунення перешкод щодо їх реалізації. Звертається увага на те, що ефективним засобом дотримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність взагалі та адміністративна, зокрема.
Розглянуто різні точки зору науковців щодо розуміння поняття „юридична відповідальність” та адміністративної відповідальності як її різновиду.
Досліджуючи стан забезпеченості права громадян на освіту за допомогою адміністративного законодавства, увага акцентується на тому, що воно практично не передбачає відповідальності за порушення права громадян на освіту. Винятком є відповідальність за дії, що входять до складу адміністративного проступку, передбаченого ч. 1 ст. 184 КпАП України. Адміністративним стягненням, передбаченим санкцією цієї статті, є адміністративний штраф, який не завжди з огляду на його розміри є ефективним засобом впливу на правопорушників. Для посилення відповідальності батьків за невиконання обов’язків щодо виховання та навчання своїх дітей пропонується підвищити штрафну санкцію вгаданої статті.
У підрозділі аналізується досить дискусійне на сьогодні питання щодо суб’єкта адміністративної відповідальності. Зокрема, автор пристає на думку тих науковців, які пропонують під суб’єктом адміністративної відповідальності розуміти як фізичну, так і юридичну особу. Визначаючи суб’єктом такого адміністративного проступку як порушення права громадян на освіту, запропоновано визнати таким і посадову особу, тобто передбачити у законодавстві її адміністративну відповідальність, оскільки належне забезпечення права людини на освіту і, зокрема, права на освіту неповнолітніх, залежить не лише від їх батьків чи осіб, що їх замінюють, а й від належного забезпечення необхідних умов для навчання та виховання у навчально-виховних закладах.
В дисертації запропоновано до складу нового Кодексу про адміністративні проступки додати окрему главу, де встановлювалася б відповідальність за адміністративні проступки, що посягають на конституційні права громадян (у тому числі право на освіту); диференціювати статтю 184 КпАП, а саме – зробити життя, виховання та навчання неповнолітніх дітей окремими об’єктами охорони адміністративно-деліктним законодавством і передбачити для правопорушників такий вид стягнення, як підвищений штраф; запропонувати нові склади адміністративних деліктів, що полягають у порушенні права громадян на освіту, а саме: встановити відповідальність посадових осіб за порушення права громадян на освіту, в тому числі на доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; порушення права громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах тощо.
Здійснивши аналіз теоретичних положень щодо розуміння сутності адміністративної відповідальності, зроблено висновок, що як вид юридичної відповідальності адміністративна відповідальність за порушення права громадян на освіту є засобом захисту суспільних відносин у сфері забезпечення права громадян на освіту через накладення уповноваженими на те органами (посадовими особами) на громадян та посадових осіб, які вчинили порушення права на освіту, адміністративних стягнень на підставі та в порядку, передбачених законом.
У підрозділі 3.3 „Підстави та процедури адміністративної відповідальності у сфері реалізації права громадян на освіту” проблема підстав адміністративної відповідальності висвітлюється як така, що постійно перебуває в полі зору вчених, оскільки безпосередньо пов’язана із встановленням обсягу застосування заходів адміністративного стягнення, а отже – із забезпеченням законності відповідальності, дотриманням прав і свобод громадян. Відсутність таких підстав, безумовно, виключає правову відповідальність особи в суспільстві, зберігає недоторканними її суб’єктивні права.
Акцентовано увагу на тому, що в теорії адміністративного права відсутня одностайність у розумінні підстав адміністративної відповідальності. Дисертант поділяє думку тих вчених, які під підставами адміністративної відповідальності визнають адміністративне правопорушення. В дисертації проаналізовано поняття „адміністративний делікт”, його загальні ознаки та ознаки, які утворюють юридичні склади адміністративних правопорушень .
Фактичною підставою адміністративної відповідальності у сфері забезпечення права на освіту є специфічний вид адміністративного правопорушення – невиконання батьками чи особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей, яке полягає у протиправній, винній (умисній) бездіяльності, що посягає на встановлений законодавством України порядок набуття освіти і за які КпАП України передбачено відповідальність.
Завершується підрозділ аналізом співвідношення понять „процес”, „норма”, „провадження” та „процедура адміністративної відповідальності”. В характеристиці процедури адміністративної відповідальності у сфері реалізації права громадян на освіту особливу увагу приділено складанню протоколу про адміністративні правопорушення.
ВИСНОВКИ
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань автором наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розвитку розуміння сутності та видів адміністративно-правових засобів забезпечення права громадян на освіту, визначенні шляхів їх удосконалення. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.
Визначено зміст і місце права громадянина на освіту в системі прав людини та гарантії його реалізації, зроблено висновок, що головною властивістю, яка обумовлює специфіку права громадян на освіту в системі прав людини, є те, що це право забезпечує всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності суспільства, обумовлює значні структурні зміни в суспільному житті, несе відповідні матеріальні блага, гарантовані громадянські права та задоволення зростаючих потреб. Серед гарантій права громадян на освіту виділено і охарактеризовано економічні; політично-організаційні; юридичні.
Основним завданням адміністративно-правової охорони права громадян на освіту визнано запобігання порушенням цього права і усунення перешкод для його реалізації. Вперше визначено сутність адміністративно-правових засобів забезпечення права громадян на освіту як сукупності встановлених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини у цій сфері з метою всебічного забезпечення зазначеного права, попередження та припинення його порушень, притягнення винних до відповідальності та інших засобів проведення в життя державної освітньої політики.
У системі адміністративно-правових засобів забезпечення права громадян на освіту виділено дві групи:
1) засоби організації управління освітою, до яких віднесено засоби визначення видів та структури органів виконавчої влади, які діють у сфері освіти та засоби визначення правового статусу органів управління освітою;
2) адміністративно-правові методи управлінської діяльності в цій сфері: а) переконання; б) примус, що застосовується з метою попередження, припинення правопорушень у сфері забезпечення права громадян на освіту; в) заохочення, які сприяють підвищенню активності учасників правовідносин.
З’ясовано можливості імплементації міжнародно-правових норм щодо права людини на освіту в правову систему України, сформульовано авторське розуміння цього процесу, його завдання, зміст, проаналізовано положення міжнародно-правових актів щодо права людини на освіту. Обов’язковою умовою відповідності української вищої школи (у тому числі і системи відомчої освіти МВС України) вимогам сьогодення названо активне впровадження ідей Болонської декларації – кредитно-модульної організації навчання, підвищення якості освіти та її відповідності європейським нормам на основі нових державних стандартів, запровадження додатка до диплома європейського зразка, створення умов для мобільності студентів, налагодження механізмів контролю за якістю навчання на університетському і громадсько-державному рівнях, удосконалення нормативно-правової бази та приведення її у відповідність до міжнародно-правових документів тощо.
Освіту визначено як соціальний інститут, покликаний до життя потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навички, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством.
Визначення адміністративно-правового статусу органів управління освітою здійснено з урахуванням існування в ньому певних блоків: цільового, до якого включено призначення та завдання органу (в тому числі його функції); структурно-організаційного, до якого віднесено питання утворення органу, його структуру та штати; компетенцію та відповідальність.
Розкриваючи форми та методи управління освітою, сформульовано авторський підхід до розуміння цих категорій, а саме: формою управління освітою визнається сукупність однорідних конкретних дій працівників органів виконавчої влади, пов’язаних зі створенням оптимальних умов для реалізації громадянами своїх прав та обов’язків у сфері освіти, а також спрямованих на запобігання та усунення негативних факторів, що ускладнюють їх реалізацію у повному обсязі. Під методом управління освітою розуміється певний спосіб реалізації функцій управління освітою шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління освітою на об’єкт управління з метою досягнення поставлених управлінських цілей у сфері освіти та запровадження державної освітньої політики. Вперше визначено поняття адміністративних послуг у сфері освіти як одного з методів управління, а саме діяльність органів виконавчої влади з надання необхідних умов для реалізації громадянами та іншими суб’єктами адміністративних відносин права на освіту у сфері діяльності виконавчої влади.
З’ясовано особливості управління навчальними закладами системи МВС, здійснено оцінку ефективності цієї діяльності, її завдань та змісту. До можливих шляхів удосконалення управління відомчими навчальними закладами віднесено розробку положень, що регламентують права та обов’язки факультетів і кафедр, навчальних лабораторій, методичних комісій та інших навчально-методичних підрозділів, а також порядок здійснення різноманітних видів навчальної та навчально-методичної діяльності (наприклад, положення про стажування, проведення екзаменаційних сесій слухачів-заочників, про організацію навчальної практики і т.ін.); упорядкування функціональних обов’язків працівників навчального закладу; розробку календарних графіків заходів і виконання різноманітних документів за всіма функціями управління (планів робіт, наказів, звітів, актів перевірок, нарад, які щорічно повторюються тощо).
Визначено поняття, систему і специфіку адміністративно-примусових заходів попередження та припинення порушень права громадян на освіту. До системи заходів запобігання порушенням права на освіту віднесено: 1) взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки; 2) відвідування підприємств, установ і організацій; 3) входження до житлових та інших приміщень громадян з метою вивчення житлово-побутових умов проживання неповнолітніх дітей; 4) внесення подань до державних органів, підприємств, установ, організацій, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяють вчиненню порушень права на освіту; 5) клопотання перед радою з питань опіки та піклування при органах місцевого самоврядування про позбавлення батьківських прав батьків, що не забезпечують право своєї дитини на освіту; 6) відвідування навчальних закладів з метою виявлення осіб, чиє право на освіту порушено чи обмежується, з подальшим притягненням винних до відповідальності. Заходами адміністративного припинення порушень права громадян на освіту визнано: 1) вимогу припинити протиправну поведінку; 2) доставлення порушника для складання протоколу про адміністративне правопорушення; 3) привід осіб, які ухиляються від явки за викликом до органу внутрішніх справ; 4) адміністративне затримання; 5) вилучення речей і документів; 6) зупинення і припинення діяльності навчальних закладів, у яких порушується право громадян на освіту.
В аналізі сутності, особливостей та правових засад адміністративної відповідальності у сфері забезпечення права громадян на освіту основний акцент зроблено на обґрунтуванні її примусового характеру та можливостей застосування в зазначеній сфері; правові засади проаналізовано з огляду на їх важливість з точки зору забезпечення прав і свобод громадян. Сформульовано визначення адміністративної відповідальності за порушення права громадян на освіту як засобу захисту суспільних відносин у сфері забезпечення права громадян на освіту шляхом накладення уповноваженими на те органами (посадовими особами) на громадян та посадових осіб, які вчинили порушення права на освіту, адміністративних стягнень на підставі та в порядку, передбачених законом.
Провадження у справах про порушення права на освіту визначено як комплекс дій посадових осіб міліції щодо виявлення та припинення правопорушень у зазначеній сфері, перевірки первинних повідомлень, матеріалів правопорушень; розгляду матеріалів перевірки та прийняття рішення про порушення адміністративного провадження або відмову в порушенні такого провадження; встановлення факту та обставин правопорушення, особи правопорушника, збирання та перевірки доказів; розгляду справи про порушення права на освіту; виконання постанов по справах про порушення права на освіту; направлення матеріалів про інші правопорушення до відповідних правоохоронних органів; внесення пропозицій про вжиття заходів для усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушення.
З метою удосконалення адміністративно-правових засад забезпечення права громадян на освіту запропоновано запровадити відповідальність посадових осіб за порушення цього права, оскільки належне забезпечення права людини на освіту, зокрема, прав неповнолітніх, залежить не тільки від їх батьків чи осіб, що їх замінюють, але й від створення необхідних умов для навчання та виховання у навчальних закладах. Для цього пропонується Кодекс про адміністративні правопорушення доповнити окремою главою, якою встановлювалася б відповідальність за адміністративні проступки, що посягають на конституційні права громадян (в тому числі право на освіту). Сформульовано можливі нові склади адміністративних деліктів у сфері порушення права громадян на освіту, а саме: порушення права на доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; порушення права громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах тощо. Запропоновано також диференціювати статтю 184 КпАП – невиконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я, виховання та навчання неповнолітніх дітей визнати окремими складами адміністративних правопорушень і передбачити для правопорушників такі види стягнень як попередження та штраф у підвищеному розмірі.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Лазарєва Н.С. Право громадян на освіту як об’єкт адміністративно-правової охорони // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. ДЮІ МВС при ДонНУ, 2005. – № 1. – С. 166-173.
2. Лазарєва Н.С. Адміністративна відповідальність у системі юридичних засобів забезпечення права громадян на освіту // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – 2005. – № 3 (22). – С. 279-286.
3. Лазарєва Н. Державні послуги у сфері освіти: погляд на питання // Право України. – 2005. – № 11. – С. 17-20.
4. Ракша Н.С. Імплементація міжнародних положень щодо реформування вищої освіти в правову систему України // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. ДЮІ МВС ЛДУВС, 2006. – № 2. – С. 124-130.
5. Лазарєва Н.С. Забезпечення права людини на освіту в діяльності ОВС // Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави (Одеса, 14-15 жовтня 2004 р.): Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / За заг. ред. д-ра юрид. наук, професора О.Ф. Долженкова. – Частина 2. – Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С. 242-244.
6. Лазарєва Н.С. Деякі питання управління вищим навчальним закладом системи МВС // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників ХIII міжвуз. студ. наук. конф., м. Запоріжжя, 19 травня 2005 р.: У 2 ч. Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління”; студентське наук. тов-во. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2005. – Ч. 1. – С. 45-46.
АНОТАЦІЇ
Ракша Н.С. Адміністративно-правове забезпечення права громадян на освіту. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Львівський державний університет внутрішніх справ, Україна, Львів, 2007.
Дисертацію присвячено аналізу питань адміністративно-правового забезпечення права громадян на освіту. Визначено сутність та систему адміністративно-правових засобів забезпечення права на освіту; проблеми імплементації міжнародно-правових норм щодо права людини на освіту в правову систему України. З’ясовано поняття, принципи та систему освіти в Україні; визначено адміністративно-правовий статус органів управління освітою, його форми і методи, а також особливості управління навчальними закладами системи МВС та шляхи його удосконалення. Охарактеризовано адміністративно-примусові заходи запобігання та припинення порушень права громадян на освіту; сутність, особливості, правові засади, підстави та процедури адміністративної відповідальності у сфері забезпечення права на освіту. Визначаються напрямки удосконалення адміністративного законодавства у сфері забезпечення права громадян на освіту, сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до низки нормативно-правових актів України.
Ключові слова: право на освіту, забезпечення, адміністративно-правові засоби, імплементація, система освіти, адміністративно-правовий статус, управління, адміністративний примус, адміністративна відповідальність, процедура.

Ракша Н.С. Административно-правовое обеспечение права граждан на образование. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Львовский государственный университет внутренних дел, Украина, Львов, 2007.
Диссертационная работа представляет собой комплексное исследование проблем административно-правового обеспечения права граждан на образование. Исследуются сущность, особенности, система административно-правовых средств обеспечения права граждан на образование, его роль в системе прав человека.
Административно-правовые средства обеспечения права граждан на образование рассматриваются в двух направлениях: первое из них – это средства организации управления образованием, к которым относятся:
а) средства определения видов и структуры органов исполнительной власти, которые действуют в сфере образования;
б) средства определения правового статуса органов управления образованием.
Второе направление составляют административно-правовые методы управленческой деятельности: а) убеждение (в виде разъяснений, правового воспитания граждан, публичной критики); б) принуждение, которое применяется с целью предупреждения, пресечения правонарушений в сфере обеспечения права граждан на образование; в) стимулирование, г) поощрение, которое содействует повышению активности участников правоотношений.
Рассмотрены административно-правовые основы управления образованием в Украине: проанализированы понятие, принципы и система образования в Украине, административно-правовой статус органов управления образованием, формы и методы управления образованием, управление учебными заведениями системы МВД Украины и пути его реформирования.
В работе дается характеристика административного принуждения в системе обеспечения права граждан на образование. Выделяются административно-принудительные меры предупреждения и пресечения нарушений права граждан на образование; дается понятие административной ответственности, характеризуются ее основания и процедуры.
Диссертант предлагает в состав нового Кодекса об административных правонарушениях Украины включить отдельную главу, которая будет устанавливать ответственность за административные проступки, посягающие на конституционные права граждан (право на образование в том числе); дифференцировать статью 184 КоАП, а именно – сделать жизнь, воспитание и обучение несовершеннолетних детей отдельными объектами регулирования со стороны административного законодательства и предусмотреть для правонарушителей такие виды наказания, как предупреждение, штраф; предложить новые составы административных деликтов за нарушение права граждан на образование, а именно: установить ответственность должностных лиц, в частности на доступность и безоплатность дошкольного, полного общего среднего, профессионально-технического, высшего образования в государственных и коммунальных учебных заведениях; за нарушение права граждан, которые являються представителями национальных меньшинств, на обучение родным языком или изучение родного языка в государственных и коммунальных учреждениях и т.п.
Ключевые слова: право на образование, обеспечение, административно-правовые средства, имплементация, система образования, административно-правовой статус, управление, административное принуждение, административная ответственность, процедура.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

 

Пошукова анотація: інформаційно психофізіологічного інтелектуальної сторін суміжні архітектури мистецтва Інтернет правовідносини розвитку договір царської Аграрні правовідносини охорони господарського службі Європейського таємниця покарання юридичної військовослужбовців екологічні алкогольних наркотичних авторських таємницю суміжних державну рекламу лісового митних торговельної моралі волевиявлення свободи оподаткування керівника неповнолітніх посадових юридичних осіб засобів юридичних митних осіб процедура юстиція реформування судочинство засіб управління внутрішніх податкової міліції примус торговельного права послуги сільському митній проступки суди міліції монопольним автотранспортних експлуатації комунальної тваринного міграції проституції місцевих податкової інформаційної безпеки неповнолітніх освіту імміграційного внутрішніх біженців управлінської видворення провадження виконавчої грального кредитування безпеки місцевої суднових екологічної пожежної надзвичайних дозвільної благоустрою комунального кредитно міграційного нормотворчої залізничному нотаріальної масових автомобілебудування техногенної посадової міліцією детінізації податкового надзвичайного громадських громадянина інспекцій виконавця автомобільної іноземців керівників місцевого посадової міліції виконавчої працівника цінними громадських підприємницької прокуратури громадського відносини гарантії працівників корупцією арешту екологічної міського залізничному міліції підрозділів підприємництва звернень корупції контролю екологічну державного внутрішньої інтелектуальної автомобільної кадрів громадської дорожнього податкових митної земельних корупцією митних платників неповнолітніми дільничних охоронних служби місцевої відповідальності справи ліцензування підприємницької свобод вантажів статус гарантії строки координація територіальний дільничного митних пожежного податкової епідеміологічної суду примусу Кабінету президента народовладдя латентної правозастосовчої покарань людини земельних внутрішніх Акція Аліментні запозичення Антикризові Антимонопольні Антитерористична Запорізької Західною Апеляційне оскарження провадження Апеляційні Апроксимація суден Арешт Архівно Атестаційне Атестація Аудит Аутоагресивна Бандитизм податкових таємниця незаконним пожежами розповсюдженням зброї власність російських моніторингу адміністрацій механізму Вексель біхевіоризм Верховна Вестфальський відповідальність самоврядування представницької адміністративних партійної громадських жіночих місцевих представницької правоохоронної громадськістю дізнання МВС інформації корупцією внутрішніх розслідування соціальної вищою Юркевича Вибори СНД законодавство процес комісії співвідношення виконання Виконавча вексельних заповіту громадських


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking