Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Звичаєве право: сутність, ґенеза, чинність

 

ЖОВТОБРЮХ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО: СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗА, ЧИННІСТЬ

Спеціальність: 12. 00. 12 — філософія права

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ — 2002


Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі історії філософії

Науковий керівник
доктор філософських наук, професор Бичко Ігор Валентинович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідуючий кафедрою теорії та історії держави і права

кандидат філософських наук, доцент Чміль Борис Федорович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри філософії

Провідна установа Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Захист відбудеться 13.05.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 007. 01 Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою : 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1

Автореферат розісланий 11.04.2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Казміренко Л.І.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичними та практичними проблемами трансформації сучасного українського суспільства. Однією з них є проблема можливості практичного вирішення питання правової суперечності між інтересами держави та її індивідуальними і соціально-груповими суб'єктами з урахуванням власного історичного досвіду, традицій, звичаїв і потреб українського суспільства. Актуальність звичаєвого права зумовлюється й тим, що тут знаходять своє відображення важливі питання культурного, соціально-економічного і політичного розвитку суспільства. Адже як регулятор поведінки людей, звичаєве право репрезентується і через повсякденне життя людей, і через всі історичні форми життєдіяльності (сім'я, етнічні та соціальні групи, держава).
Звичаєве право є предметом інтенсивних наукових досліджень. Воно вивчається юристами, етнографами, філософами, істориками тощо, причому серед дослідників звичаєвого права склався певний “розподіл праці” при вивченні цього феномена. Етнографічний аспект звичаєвого права (Х.Думанов, Л.Свєчнікова, Ю.Семенов, Я.Смирнова та ін.) стосується етнічного різноманіття звичаїв у різні історичні періоди. Юридичний аспект звичаєвого права часто не виходив за межі юридичного позитивізму, що було обумовлено методологією правничої парадигми. Поза увагою правників залишилося соціальне буття звичаєвого права, ґенеза його наукових положень, виявлення засад його чинності, аналіз звичаєвого права як форми духовності й самобутності українського соціуму.
Наукові розробки різних аспектів проблеми звичаєвого права значною мірою проводилися в контексті визначення безпосереднього джерела права. Така постанова питання була характерна насамперед для історичної (Г.Пухта, Ф.Савіньї та інші), соціологічної (Є.Ерліх, Ф.Жені та інші), психологічної (Л.Петражицький) концепцій права. Інтерес до виявлення істотних ознак чинності звичаєвого права засвідчений у працях Е.Бірлінга, О.Гірке, Г.Еллінека, М.Ілларіонова, М.Коркунова, Е.Ламберта, П.Новгородцева, Дж.Румеліна, Е.Зітельманна та ін. Питанням впливу вітчизняного звичаєвого права на становлення національної правової системи присвячені роботи українських дослідників права М.Брайчевського, Б.Гаврилишина, Ю.Гошко, М.Грушевського, О.Доброва, П.Єфименка, О.Кістяківського, А.Кристера, О.Левицького, О.Малиновського, Л.Окіншевича, О.Титарчука, М.Чубатого, П.Чубинського, Б.Язловського, А.Яковліва.
Сучасний етап розвитку вітчизняного правознавства, і зокрема філософії права, пов'язаний з необхідністю перегляду попередньої світоглядної парадигми та спробами побудови нових соціально-філософських підстав, які б відповідали сучасним історичним реаліям. Характерною рисою зазначених досліджень є плюралістичність методологічних підходів до розв'язання філософсько-правових проблем. Звертають на себе увагу творчі доробки вчених С.Алексєєва, І.Бичка, Р.Давида, Ю.Єршова, Д.Керимова, В.Малахова, І.Малинової, В.Нерсесянца, Ю.Пермякова, Є.Позднякова, Е.Соловйова.
Серед вітчизняних дослідників правознавчих тем виділяються праці І.Бойко, П.Біленчука, Б.Кистяківського, А.Козловського, А.Колодія, В.Копєйчикова, М.Костицького, О.Манохи, В.Мельничука, В.Скиби, Л.Петрової, В.Погорілко, Л.Шкляра.
Окремі аспекти проблеми звичаєвого права розглядались у працях Д.Валєва, Ю.Гошко, І.Грозовського, О.Доброва, М.Ілларіонова, Р.Лащенка, В.Липинського, Г.Муромцева, В.Олександрова, М.Страхова, М.Супатаєва, О.Титарчука, А.Яковліва. Проблема взаємозв'язку сутності і явища у праві розглядалися в роботах А.Васильєва, Д.Керимова, І.Фарбера, змісту і форми права — О.Іоффе, С.Зівса, В.Кучинського, А.Ушакова.
Проте теоретична розробленість багатьох аспектів проблем звичаєвого права має фрагментарний, дискусійний та суто юридично-позитивістський характер. Не існує одностайної думки щодо визначення сутнісних ознак звичаєвого права та його чинності. Відсутній філософсько-правовий аналіз понять, що характеризують звичаєве право й процес його становлення. Недостатньо досліджена специфіка українського звичаєвого права, його роль у формуванні української національної ідеї. Розгляд цих проблем може дати досить плідні результати в рамках філософсько-правового аналізу.
Зв'язок роботи із науковими програмами. Дисертація виконана у межах наукової теми “Філософський аналіз сутності та ґенези звичаєвого права” кафедри історії філософії Київського національного університету імені Т. Шевченка, і є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт “Розбудова державності України” № 97128.
Мета і завдання дослідження. Дисертант ставить за мету системно проаналізувати сутнісні складові, підстави формування та дієві чинники звичаєвого права, з'ясувати смисл духовно-практичних аспектів звичаєвого права, які у своїй сукупності давали б цілісне уявлення про його сутність.
Означена мета дослідження зумовила відповідну сукупність завдань:
- з'ясувати специфіку філософсько-правового аналізу звичаєвого права;
- осмислити сутність звичаєвого права та категорій: звичка, звичай, правовий звичай, традиція, право, звичаєве право, які розкривають його зміст;
- розглянути історичну генезу науково-теоретичних положень звичаєвого права;
- з'ясувати детермінанти чинності звичаєвого права;
- дослідити специфіку функціонування звичаєвого права в Україні;
- проаналізувати звичаєве право як форму духовності й самобутності українського соціуму.
Об'єктом дослідження є звичаєве право як соціальний феномен.
Предметом дослідження є соціально-правове буття звичаєвого права, історична ґенеза його науково-теоретичних положень та специфіка українського звичаєвого права.
Методи дослідження. Методологічною основою філософсько-правового аналізу звичаєвого права є теоретичні методи як філософського, загальнонаукового, так і конкретно-правового характеру.
При дослідженні поставлених у роботі проблем були використані такі наукові методи:
- системний аналіз — при дослідженні підходів до розуміння звичаєвого права як однієї із форм права в цілому та визначенні його сутнісних характеристик і ознак чинності;
- теоретичний аналіз, синтез, порівняння — при дослідженні та конкретизації змісту категорій звичаєвого права, що описують його сутність та визначення специфіки чинності звичаєво-правових норм в порівнянні з чинністю норм закону;
- оброблення джерельного матеріалу, узагальнення та систематизація фактів з метою їх логічного опрацювання — при дослідженні історичної ґенези науково-теоретичних положень теорії звичаєвого права та властивостей українського звичаєвого права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розкритті сутності звичаєвого права як соціально-правового явища, у з'ясуванні соціальних детермінант його чинності та у виявленні специфіки функціонування звичаєвого права в Україні. Вона деталізується в наступних теоретичних положеннях:
- визначено і проаналізовано такі групи соціальних детермінант чинності звичаєвого права, як економічні (різна позиція особи або спільноти в майновій ієрархії суспільства, роль та місце в системі суспільного виробництва); соціально-етнічні (неоднорідність людей і спільнот за професійними, територіальними й етнічними ознаками); соціально-політичні (локальний досвід спільноти на периферії державно-правової організації суспільства); духовні (різноманіття світоглядних орієнтацій спільноти, що відбивається в різних традиціях, звичаях, ритуалах, фольклорі, національній ідеї);
- удосконалено характеристику звичаєвого права в Україні. Проаналізовані такі властивості вітчизняного звичаєвого права, як гуманізм, “сердечність”, естетизація ритуальності, поетичний романтизм, спрямованість на забезпечення особистісного “життєвого світу” і мирного співіснування з оточуючим соціальним і природним середовищем;
- дістав подальший розвиток аналіз становлення теорії звичаєвого права щодо проблеми його чинності. Дослідження чинності звичаєвого права доповнено новим підходом, а саме: шляхом встановлення залежності чинності звичаєвого права від соціальних факторів. Виділено два характерних напрямки у визначенні чинності звичаєвого права: перший полягає в наданні звичаєвому праву обов'язкової чинності поряд із позитивним правом (школа природного права), другий — у запереченні чинності звичаєвого права і його значення як об'єктивного права (школа юридичного позитивізму);
- визначені і проаналізовані сутнісні аспекти звичаєвого права — фактичний, психологічний, діяльнісний, що становлять основу його чинності;
- доведено, що функціональні особливості звичаєвого права зв'язані з необхідністю саморегуляції відносин спільноти для збереження етнічної, професійної та регіональної самобутності;
- надана характеристика звичаєвого права як форми збереження духовності та самобутності українського соціуму;
- удосконалено методологію філософсько-правового аналізу звичаєвого права, що знайшло відображення в уточненні категоріального апарату теорії звичаєвого права.
Практичне значення одержаних результатів. Філософсько-правове осмислення феномена звичаєвого права, дослідження проблеми його чинності та специфіки функціонування може сприяти більш глибокому розумінню становлення та подальших шляхів еволюції права в Україні.
Результати дослідження можуть бути використані:
- для подальшої науково-теоретичної розробки проблем розвитку та сутності звичаєвого права у вітчизняній науковій практиці, виявлення закономірностей функціонування звичаєвого права як соціального інституту, розробки проблем правової онтології, аксіології та епістемології;
- в процесі читання курсів із філософії права, теорії держави і права, історії і теорії держави і права в Україні за темами: історія вітчизняної та європейської філософсько-правової думки, сутність права, походження права, джерела права.
Апробація результатів дисертації здійснена на теоретичних семінарах кафедр історії філософії та теорії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної академії внутрішніх справа України; на конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); VІІ Харківські міжнародні Сковородинівські читання “Практична філософія і правовий порядок” (м. Харків, 2000 р.); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам'яті професора К.Г.Федорова (м. Запоріжжя, 2001 р.); Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (м. Запоріжжя, 2001 р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковано в трьох наукових статтях у фахових виданнях і тезах науково-теоретичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 190 сторінок. Список використаних джерел (кількістю 206 найменувань) займає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність, доцільність і ступінь наукової дослідженості обраної теми, визначено об'єкт, предмет і методологію дослідження. Розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, а також висвітлені аспекти, пов'язані з апробацією та впровадженням результатів дослідження.
Перший розділ “Методологічні проблеми дослідження звичаєвого права” присвячений аналізу методологічних підходів до визначення чинності звичаєвого права та аналізу категорій, що розкривають його сутність.
У підрозділі 1.1. “Філософія права як методологічна основа дослідження звичаєвого права” дається обґрунтування та визначення специфіки філософсько-правового підходу до дослідження чинності та сутнісних ознак звичаєвого права. Філософія права розглядається як фундаментальна основа дослідження звичаєвого права. Відзначається, що така роль філософії права обумовлена тим, що, досліджуючи онтологічний, антропологічний, історико-логічний та гносеологічний аспекти права, вона виробляє загальні принципи, шляхи та методи пізнання правової дійсності, які використовуються при дослідженні спеціальних правових об'єктів. Виконуючи методологічну функцію, філософія права не тільки пропонує систему методів дослідження правових об'єктів, а також включає в себе світоглядний аспект. На рівні філософії права аналізується, в яких категоріальних формах можливе осягнення звичаєвого права, в чому його сенс та засади чинності. Це означає, що філософсько-правове дослідження звичаєвого права спрямоване на з'ясування передумов його виникнення, висвітлення його сутнісних рис та етапів історичної ґенези, дослідження його ролі в правовому регулюванні суспільних відносин та взаємодії з іншими соціальними нормами.
Автором надається аналіз основних методологічних підходів філософсько-правового дослідження звичаєвого права, що історично склались на основі філософського раціоналізму і позитивізму та знайшли своє втілення в теоретичних концепціях юридичного позитивізму і природного права. Юридичний позитивізм при вирішенні вказаної проблеми обмежується дослідженням юридичної даності, в якості якої виступають нормативні акти та інші джерела права, встановлені та визнані державою, що в сукупності і становлять собою позитивне право. Звичаєве право визнається тут одним із джерел права, другорядним у порівнянні з законом. Виходячи з загальних положень природно-правових концепцій про визнання існування незалежних від держави та влади, постійно існуючих, вищих норм і принципів, що укорінені у природі людської особистості і виражають у собі устрій дійсних соціальних відносин, ідею, зміст і сутність права, відзначається, що на відмінну від юридичного позитивізму, концепції природного права акцентують свою увагу не на форму, а на пізнання сутнісного змісту звичаєвого права, юридичних норм та конкретних рішень.
Розглядаються підходи до визначення змісту понять “право” і “природне право”. Теоретичний аналіз методологічних проблем визначення сутності звичаєвого права свідчить, що філософсько-правова доктрина природного права дозволяє підійти до розуміння звичаєвого права при всій складності й суперечності його буття як такого, що обіймає певну сферу правового життя суспільства, спрямовує до пізнання сутнісного змісту звичаєвого права як безпосередньої реалізації ідей та принципів природного права, що лежать в його основі. Звичаєве право є складовою, відносно автономною частиною системи права в цілому і в цьому значенні виступає як специфічна, особлива форма права, поряд з такою формою, як закон, в основі яких лежать ідеї і принципи природного права. Звичаєве право і закон як частини цілого знаходяться між собою і правом як цілим у взаємозв'язку і доповнюють один одного.
Обґрунтовується, що при дослідженні сутності звичаєвого права та ознак його чинності, необхідно підходити не з формально-юридичних позицій, а з філософсько-правових. Теоретичною базою керівних ідей і принципів праворозуміння, нормотворення та нормоздійснення, філософсько-правового дослідження звичаєвого права, визнається і приймається філософсько-методологічна доктрина природного права. Основою системного аналізу звичаєвого права є діяльнісно-людиномірний принцип, а також принципи цілісності, взаємозалежності системи і середовища, багатоаспектності існування системи, ієрархічності, структурності, поліфункціональності.
У підрозділі 1.2. “Філософсько-правовий аналіз категорій звичаєвого права” розглядаються підходи до визначення змісту понять, що розкривають зміст феномена звичаєвого права. Звичаєве право визнається самобутнім явищем в історико-культурному ряді людства. Основними категоріями, що описують сутність звичаєвого права, є “звичка”, “звичай”, “правовий звичай”, “традиція”, “право”, “звичаєве право”. Дослідження змісту цих категорій дозволяє стверджувати, що означені категорії знаходяться між собою в діалектичному взаємозв'язку, сутнісною складовою їх змісту виступає діяльнісний аспект. Таким чином, філософсько-правовий підхід визначає безпосередній зв'язок звичаєвого права з соціальною практикою.
На підставі проведеного аналізу стверджується, що звичаї є: формою соціальної свідомості; виступають усталеним правилом поведінки; результатом довготривалої загальної звичаєвої практики як певний досвід діяльного задоволення потреб у вигляді вчинків, поведінки, діянь; забезпечуються силою суспільної думки, соціальною санкцією. Вони мають: етнічний, соціальний характер; моральну обумовленість; зв'язок з релігійними уявленнями та ритуалами. Характерними ознаками звичаю є: загальна соціальна значимість (в межах певного соціального простору); стійкість; стереотипність поведінки; публічність проявлення звичаїв, що відрізняє їх від звичок і навичок; конкретність; обов'язковість виконання звичаю.
Звертається увага на специфічні ознаки, що дають змогу встановити відмінності між категоріями “звичай” і “правовий звичай”. Розглянуто і визначено основні етапи утворення звичаєво-правової норми: — становлення певної звичаєвої практики регулювання суспільних відносин; визнання звичаєвої практики в якості звичаєвої правової норми. Під визнанням розуміється усвідомлення у правовій необхідності вживати те або інше фактичне положення звичаєвої практики. В разі визнання і санкціонування таких правових звичаїв державою, вони набувають статусу норм позитивного права.
Аналізується зв'язок звичаєвого права з природним та позитивним правом, де перше забезпечує безпосередній взаємний зв'язок між природним і позитивним правом, виступає як необхідний етап в процесі об'єктивації змісту об'єктивно обумовлених вимог життєдіяльності особистості, соціальної спільноти, суспільства у правові вимоги і ідеї та набуття ними нормативних форм позитивного права. Звичаєве право, виступаючи як практичний, позитивний досвід стосунків між людьми, виконує певною мірою функцію переходу природно-правових ідей в юридичні нормативні положення.
Другий розділ “Сутність звичаєвого права та засади його чинності” присвячений дослідженню сутнісних ознак звичаєвого права та детермінант його чинності.
У підрозділі 2.1. “Історична ґенеза науково-теоретичних положень звичаєвого права” проводиться аналіз теоретичних обґрунтувань чинності звичаєвого права та характеристичних ознак його сутності в історичному контексті розвитку правових теорій. Розглядаються основні ідеї щодо визначення звичаєвого права та сутнісних ознак його чинності в часи Античності і Середньовіччя, в поглядах представників історичної школи права та їх критиків, в працях дослідників права середини ХІХ — початку ХХ століть. На підставі аналізу основних підходів та вимог щодо розуміння звичаєвого права в цей період встановлено:
1.Термін consuetudo має в Corpus juris civilis різні значення: в одному випадку як звичаї суто фактичні, в іншому як звичаї, що з них потім утворюються правові норми або як правові норми, що випливають із звичаю. До цього суто фактичні звичаї можуть стосуватися як окремих осіб, так і певної місцевості.
2. Звичаєве право може бути визначене як право неписане, заведене силою довгочасних звичаїв. Підкреслюються і такі ознаки, як наявність санкції народу або більшої його частини.
3. Різниця між нормами звичаєвого права і місцевими законами, які видавала громада і сила яких ґрунтувалась на волі громади, полягала в тому, що, коли видавався місцевий закон (статут), воля колективу висловлювалась просто і відверто, а коли утворювалася звичаєва норма — посередньо й мовчки.
Стверджується, що як каноністи, так і глосатори, і постглосатори не ставились у своєму розумінні звичаєвого права як до джерела права. З їхнього погляду звичаєве право було тільки одним із видів права, що вживалось поряд з законом для регулювання правових відносин. Згідно положень історичної школи, право не установлюється волею однієї особи. Право — це продукт народного духу, що проявляється в усіх членах суспільства і приводить усіх до однієї правосвідомості. Звичаєве право визначається як природне право народу у розумінні його стихійного походження з первинних, природжених, психічних властивостей народу.
Виходячи з розуміння історичною школою чинності звичаєвого права, стверджується, що:
- на відміну від римсько-канонічної теорії права, історична школа права засновує внутрішній елемент звичаєвого права на існуванні народного духу;
- визнаючи зовнішній аспект чинності звичаєвого права як фактичне вживання звичаєво-правової норми за супутника звичаєвого права, правники історичної школи позбавляють його значення конститутивності.
У ХІХ — на початку ХХ століття діапазон філософсько-правових досліджень розширюється. Спадкоємність з попередніми філософсько-правовими вченнями про звичаєве право помітно доповнюється новими ідеями і підходами, розробкою низки нових концепцій та модифікацією старих підходів. На підставі проведеного аналізу автор стверджує, що: продовжуючи традицію римсько-канонічної теорії звичаєвого права, всі інші теорії, при вирішенні проблеми чинності звичаєвого права, також ґрунтуються на положенні, що чинність звичаєвого права обумовлена сукупністю певних моментів, які характеризують існування звичаєво-правової норми. Загальним слабким місцем теорій звичаєвого права є те, що, визначаючи певним чином конститутивну ознаку чинності звичаєвого права, вони не дають аналіз цієї чинності і сходять при цьому або в царину апріорно-спекулятивних міркувань, надаючи поняттям “загального переконання” і “загальної волі” метафізичного характеру, або обмежуються констатуванням нормативної сили фактичного, або абсолютизують роль держави.
У підрозділі 2.2. “Соціальна детермінація чинності звичаєвого права” розглядається зміст поняття “чинність”, спільні та відмінні ознаки чинності закону, звичаєвого права, судового прецеденту. Чинність звичаєвого права визначається як властивість звичаєво-правових норм діяти за певних умов і мати юридичну силу. Аргументуються основні напрями дослідження проблеми чинності звичаєвого права. Для вирішення цієї проблеми запропоновано новий підхід, що полягає в становленні залежності чинності звичаєвого права від соціальних факторів. Стверджується, що чинність звичаєвого права має свою специфіку і обумовлена суспільним буттям спільноти, чиї інтереси та цінності звичаєво-правові норми відображають. Різниця між звичаєво-правовою нормою та нормою закону спостерігається щодо способу їх виникнення. Норма закону виникає виключно за волею осіб, що складають законодавчі органи держави, згідно з встановленим порядком та формальними умовами, як то передбачає організація державного устрою. Норми звичаєвого права у своєму виникненні підлягають іншому порядку. Специфічна ознака звичаєвого права збігається з істотними (сутнісними) моментами, що визначають його утворення.
Доведено, що, на відмінність від норм закону, звичаєво-правові норми мають: підзаконний характер; локальну обмеженість у соціальному просторі (діють тільки в межах даної спільноти або регіону); поступовий, невизначений в часі характер виникнення й відмирання; чітке етнічне, професійне, регіональне забарвлення; консервативність усталених існуючих традицій і мобільність знов набутих звичок для здійснення суб'єктом свого права; спрямованість на саморегуляцію відносин в спільноті шляхом конкретизації усіх проявів активності членів угрупування й порядку їх життєдіяльності; спрямованість на збереження соціальної самобутності спільноти, на її відокремлення від оточуючого соціального простору.
На підставі аналізу характерних ознак чинності звичаєвого права стверджується, що воно у своєму здійсненні, на відміну від закону і прецеденту, не залежить від приписів законодавчої та судової влади і переважно не користується державним захистом. Специфічною ознакою звичаєвого права є його виключно безпосередня залежність від соціальних факторів. Соціальна детермінація звичаєвого права означає обумовленість розвитку звичаєво-правових норм соціальними чинниками. В якості основних факторів соціальної детермінації звичаєвого права визнаються: етнічні, економічні, політичні, духовні. Стверджується, що причиною розвитку і функціонування звичаєвого права є соціальна неоднорідність суспільства, об'єднання людей у спільноти, що мають різні інтереси, ідеали, умови життя, доступ до цивілізаційних ресурсів.
На підставі проведеного аналізу уточнюється зміст сутнісних складових ознак звичаєвого права (фактичного і психологічного аспектів); характеристику звичаєвого права пропонується доповнити ще одним, встановленим в результаті аналізу, сутнісним аспектом — діяльнісним. Доведено, що встановлені сутнісні аспекти звичаєвого права (фактичний, психологічний, діяльнісний) знаходяться між собою в діалектичному взаємозв'язку. При цьому діяльнісний аспект виступає об'єднуючим по відношенню до інших, зв'язуючи всі ці сутнісні ознаки в одне ціле. Вказані аспекти, лише виступаючи як ціле, в сукупності визначають сутність звичаєвого права, виступають конститутивною ознакою його чинності.
У третьому розділі “Звичаєве право як форма духовності і самобутності українського соціуму” йдеться про філософсько-правове осмислення українського звичаєвого права як носія архетипу українського етносу в контексті духовності і визначення його ролі у формуванні української національної ідеї.
Підрозділ 3.1. “Духовний аспект українського звичаєвого права” присвячений дослідженню українського звичаєвого права як форми духовності. Доведено, що духовність як надприродна властивість людини формується суспільством і особистістю та містить у собі пізнавальний, моральний і естетичний початки. Цьому відповідають сфери духовної діяльності, що створюють наукове знання, філософію, право, мистецтво і моральність.
Дослідження духовного аспекту українського звичаєвого права проводиться з позиції розуміння духовності як вихід за межі егоїзму, своєкорисливості й утилітаризму. Вона визначається як визнання “іншого”, не підвладного людині ні за допомогою грубої сили, ні за допомогою раціональних обґрунтувань — природної реальності, іншої людини, іншої культури, минулого. З “іншим” можна лише вступити в діалог, в ході якого змінюється кожний з його учасників. Ця сукупність духовних орієнтирів розглядається як система вищих надіндивідуальних цінностей, яким підпорядковані всі інші, зокрема утилітарні цінності.
Зазначається, що при такому розумінні духовного і духовних вимірів звичаєве право позбавляється підстав для протиставлення духовності і раціональності, тому що сама раціональність починає розумітися по-іншому. Це — не просто дія згідно фіксованих правил, виконання яких призводить до заздалегідь наміченої мети (така раціональність теж має місце, але в найпростіших випадках), вона допускає перегляд, зміну і розвиток самих правил. Найголовніше, що раціональність включена в діалог різних культурних (у тому числі пізнавальних) традицій, що не може бути запрограмовано, і в розвитку якого відбувається перегляд самих правил раціональності.
В умовах трансформації українського суспільства правова свідомість характеризується фрагментарністю, розірваністю, співіснуванням несумісних уявлень, розширюється смуга панування бездуховного, примітивного прагматизму. Разом з цим, індивід перестає бути тільки об'єктом духовного впливу з боку держави, права, церкви та інших соціальних інститутів. Він усе більше стає суб'єктом власного духовного самобудівництва, набуває духовної свободи, життя предстає як серія власних виборів, за допомогою яких він сам контролює і реалізує себе як духовну істоту, і звичаєве право цьому сприяє.
Зазначається, що звичаєве право складалося спонтанно, самочинно в житті української спільноти. Саме тому норми звичаєвого права, як і норми моралі, глибше вкорінені в первісному синкретизмі, в давній історії України, ніж норми закону. Звичаєве право — це “око” моралі, яке спостерігало Україну у всій неперервності її внутрішнього досвіду, всьому розмаїтті її життєвих ситуацій, акумулювало життєвий досвід і мудрість українців багатьох поколінь.
У підрозділі 3.2. “Українське звичаєве право як чинник формування української національної ідеї” виділяються основні підходи до розуміння сутності української національної ідеї, а саме: державницький – підкреслює державницьку спрямованість національної ідеї, єдність історії нації і держави; етно-національний – акцентує в національній ідеї сутнісні риси українства, що виражають самобутність його соціального характеру (менталітету, свідомості); правовий – розглядає права людини як національну ідею.
Національна ідея є усвідомлення правових, економічних, політичних, культурних, релігійних запитів та засад самоврядування суспільства. На відміну від російської національної ідеї, основу якої становить принцип авторитету державної влади, українська національна ідея історично ґрунтується на принципах широкого демократизму і рівних прав для кожної одиниці суспільства, які об'єктивно відбилися в українському звичаєвому праві.
В цьому аспекті українське звичаєве право відображає українські національні інтереси, характерні для сьогодення, а саме: створення умов вільного розвитку української спільноти взагалі і кожного її члена зокрема; побудова української держави як гаранта прав і свобод українців; організація суспільного життя на принципах духовності, моральності, гуманізму, справедливості; забезпечення територіальної цілісності і мирного співбуття з оточуючим соціальним і природним середовищем.
Українське право повинно відбивати як національно-державні цілі й інтереси українського народу в цілому, так і захищати життєвий простір кожної особистості від кривди і сваволі. Національна ідея як екзистенціальні права людини – це та “логіка” і порядок, що забезпечать стабільне функціонування суспільства, вихід його із системної кризи.
Зазначається, що сучасна інтенсифікація розвитку правової науки і практики на Україні свідчить про те, що однією з важливих детермінант цього розвитку є необхідність виявлення національно визначених рис українського права і розробка такого правового поля у власному законодавстві, у якому могли б органічно взаємодіяти загально визнані правові конструкції та національно означені форми правової поведінки, що зумовлені історичним типом української національно-культурної ментальності.
У висновку дисертації підсумовуються основні результати проведеного дослідження проблеми. Дається теоретичне узагальнення сутності, ґенези теоретичних положень та чинності звичаєвого права. Доведено, що:
1. Звичаєве право є специфічним соціально-юридичним явищем, онтологічно обумовленим природою соціального буття людини. Як регулятор поведінки, воно репрезентується через повсякденне життя людей та всі історичні форми життєдіяльності. Філософсько-правове дослідження звичаєвого права має свою специфіку, що обумовлено природою цього феномену і ґрунтується на філософсько-правовій доктрині природного права. Це дозволяє підійти до пізнання сутнісного змісту звичаєвого права як безпосередньої реалізації ідей та принципів природного права, що лежать в його основі та розуміння звичаєвого права як складової, відносно автономної частини права в цілому, як особливої форми права поряд з такою формою, як закон. Дослідження звичаєвого права як особливої форми права спирається на метод системного аналізу, в основу якого покладено діяльнісно-людиномірний принцип.
2. Звичаєве право визначається як форма права, сукупність правових звичаїв (звичаєво-правових норм) — загальних правил поведінки, що діють у межах певної спільноти стосовно всіх її членів, які об'єднані змістом цих правил, таких, що усвідомлюються як правомірні і обов'язкові, відповідають і безпосередньо ґрунтуються на принципах природного права, виступають як результат тривалої, однакової і постійної практики вирішення правових ситуацій, що виникають на основі типових відносин у практичному житті людей, забезпечуються соціальною санкцією, а також можуть мати захист з боку державних органів влади та суду. Звичаєве право характеризує собою здатність суспільства визнавати та встановлювати певний обсяг прав і обов'язків, що необхідний для нормального відтворення певних видів соціальних відношень.
3. Звичаї і норми закону відрізняються один від одного за походженням, за формою вираження, за способом забезпечення реалізації. Специфічними ознаками, що дають змогу встановити відмінності між категоріями “звичай” і “правовий звичай” є: відповідність змісту звичаю принципам природного права; переконання у правомірності і обов'язковості вживання звичаю як норми права. Механізм утворення звичаєво-правової норми передбачає: по-перше, становлення певної звичаєвої практики регулювання суспільних відносин; по-друге, визнання цієї звичаєвої практики в якості звичаєвої правової норми. Перехід звичаєво-правової норми в позитивну правову, обумовлений її відповідністю політиці владних структур спільноти і реально відбувається при вирішенні правових ситуацій на основі існуючих звичаїв.
4. Сутнісними аспектами звичаєвого права виступають:
- фактичний, що включає в себе: наявність фактів вживання звичаїв (звичаєвої практики) в практичному житті спільноти при регулюванні типових, постійно повторюваних відношень;
- психологічний — усвідомлення або переконання у правомірності й необхідності застосування звичаю при вирішенні типової правової ситуації. Це означає, що фактичне вживання звичаю для того, щоб постало звичаєве право, повинно мати характер здійснення суб'єктивних прав з боку тих, хто його використовує, а також такого здійснення, що містить у собі вияв норми об'єктивного права;
- діяльнісний — об'єктивні (середовище і потреби) та суб'єктивні (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді настанов, мотивів, цілей, цінностей, інтересів та їх діяльне задоволення) фактори; тривалість існування практики; однаковість, постійність практики; загальний характер практики. Діяльнісний аспект виступає об'єднуючим по відношенню до інших сутнісних ознак, зв'язує їх в одне ціле. Лише в цілому перераховані ознаки визначають сутність звичаєвого права та виступають конститутивною основою його чинності.
5. Історично в теорії звичаєвого права сформувалися два основних підходи щодо визначення сутності звичаєвого права та ознак його чинності. Для першого характерно надання переважного значення психологічному елементу, для другого — фактичному вживанню звичаю. Спільним для цих підходів є те, що при вирішенні проблеми чинності звичаєвого права вони обмежувались лише встановленням сукупності певних моментів, що характеризують існування звичаєво-правової норми. При цьому акцент робився на саму форму існування звичаєвого права, а не на його зміст.
6. Специфічною рисою звичаєвого права є те, що в основі його здійснення знаходиться суспільна думка, яка і виступає примусовою силою по забезпеченню звичаєво-правових норм у випадку їх порушення. Чинність звичаєвого права обумовлена суспільним буттям спільноти, чиї інтереси та цінності звичаєво-правові норми відображають. Як соціальне явище, звичаєве право визначається дією факторів, які мають соціально-історичну природу. Соціальна детермінація звичаєвого права означає обумовленість розвитку звичаєво-правових норм соціальними чинниками. В якості основних факторів соціальної детермінації звичаєвого права виступають: соціально-етнічні, економічні, соціально-політичні, духовні.
7. Функціонування звичаєвого права на Україні має свою специфіку, обумовлену тим, що через низку історичних причин українська нація втратила свою державність. При цьому правові приписи, що діяли на територіях України, не можна вважати українським правом, бо вони являли собою тільки норми права на українській території. Чинним, практично протягом всього історичного розвитку українського суспільства (принаймні до радянських часів), українським правом було право звичаєве, і то такою мірою, наскільки воно зберігалось та регулювало відносини членів окремих груп українського населення, передусім в таких галузях права як спадкове і родинне. Специфіка функціонування українського звичаєвого права пояснюється тим, що воно виступало не тільки регулятором людської поведінки, а й формою духовності українського суспільства, як втілення його корінних інтересів, ідеалів, характерних рис ментальності.
8. На рівні духовності українське звичаєве право відбиває особливий стиль світосприйняття української спільності, комплекс установок, моделей та стереотипів поведінки, що визначають спосіб життя українців згідно їх уявлень про себе і своє місце в об'єктивних умовах життєдіяльності, що склалися історично. Як форма духовності і самобутності української нації, звичаєве право виступає носієм архетипів українського етносу, охоронцем фольклору, способу життя, традицій і історії українців. Духовним забезпеченням звичаєвого права виступає пам'ять — як індивідуальна психічна здатність та колективно здійснюваний духовний спосіб утримання і закріплення людського досвіду. Українське звичаєве право, виступаючи формою національної визначеності та самоорганізації життя української нації, слугує підґрунтям щодо формування української національної ідеї.
Перелік опублікованих праць за темою дисертації:
1. Жовтобрюх М.М. Звичаєве право як соціальне явище // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. – Х.: вид-во УАДУ ХФ, 2000, – № 2 (7). – С. 142 – 148.
2. Жовтобрюх М.М. Ідеї гуманізму в українському праві Київської Русі // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – Вип. 10. – С. 151 – 156.
3. Жовтобрюх М.М. Культуроморфічні чинники формування національної правосвідомості // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – Вип. 11. – С. 220 – 224.
4. Жовтобрюх М.М. Звичаєве право і його вплив на формування української національної ідеї. // Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука: Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України (31 травня 2001 р.). – Запоріжжя: “Просвіта”, 2001. – С 260 – 263.
5. Жовтобрюх М.М. Характерні риси українського звичаєвого права. // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки): Зб. наук. пр. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – № 3. – С. 76 – 80.

Анотація
Жовтобрюх М.М. Звичаєве право: сутність, ґенеза, чинність. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 — філософія права. — Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
Дисертація присвячена дослідженню сутності, ґенези та чинності звичаєвого права. Визначено і проаналізовано соціальні детермінанти чинності звичаєвого права. Розглянуто становлення теорії звичаєвого права в аспекті проблеми його чинності. Проаналізовані властивості вітчизняного звичаєвого права. Головну увагу зосереджено на дослідженні специфіки чинності звичаєвого права, його характеристичних ознак і сутнісних властивостей.
У дисертації запропоновано визначення вітчизняного звичаєвого права як форми збереження духовності та самобутності українського соціуму. Простежено зв'язок функціональних особливостей звичаєвого права з необхідністю саморегуляції відносин спільноти для збереження етнічної, професійної та регіональної самобутності. Проаналізовані певні сфери прояву звичаєвого права на рівні соціального простору, духовно-практичної та інтелектуальної діяльності.
Практичне значення конкретних результатів має подвійне спрямування. Результати роботи можуть бути використані для розвитку методології дослідження філософсько-правового процесу в Україні та в освітньому процесі для підготовки кадрів вищої кваліфікації.
Ключові слова: право, звичаєве право, філософія права, чинність звичаєвого права, ґенеза звичаєвого права, правовий звичай, правосвідомість, теорія звичаєвого права.
Аннотация
Жовтобрюх Н.Н. Обычное право: сущность, генезис, действие. — Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 — философия права. — Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.
Диссертация посвящена исследованию сущности, генезиса и действия (способности регулировать определенные правоотношения и поведения индивидов в общественной жизни) обычного права. На основании исследования и критического анализа теоретических положений зарубежных и отечественных учёных, подробно рассмотрены вопросы генезиса теории обычного права, понятия, сущности, специфики, причин и основных, характерных аспектов и признаков действия обычного права в истории и на современном этапе развития украинского государства. Исследованы социальные факторы детерминации действия обычного права, их роль и характер влияния на его развитие и осуществление в жизни. Рассмотрены вопросы роли обычного права в становлении, построении и развитии украинской национальной правовой системы.
Основное внимание уделено исследованию специфики действия обычного права, его характерных признаков и сущностных свойств.
В диссертации предложено определение отечественного обычного права как формы сохранения духовности и самобытности украинского социума. Прослежена связь функциональных особенностей обычного права с необходимостью саморегуляции отношений сообщества для сохранности этнической, профессиональной и региональной самобытности. Проанализированы определенные сферы проявления обычного права на уровнях социального пространства и духовно-практической, интеллектуальной деятельности.
В целях исследования сущности обычного права и детерминант его действия, критически проанализированы теоретические обоснования действия обычного права и характеризующие признаки его сущности в историческом контексте развития правовых теорий. Исследованы основные теоретические подходы к определению сущности обычного права. Главное внимание отводится сравнительному анализу концепций обычного права, выработанных в этот период.
Диссертационное исследование посвящено анализу методологических подходов к определению сущностных признаков обычного права и детерминант его действия. Рассматриваются подходы к определению содержания понятий, которые раскрывают феномен обычного права. Обычное право признается самобытным явлением в историко-культурном ряде человечества, анализ которого осуществляется путем исследования понятий “привычка”, “обычай”, “правовой обычай”, “традиция”, “право”, “обычное право”. Исследуются факторы действия норм обычного права и характер влияния этих факторов на его образование и развитие.
В диссертационном исследовании обосновывается точка зрения, что действие обычного права имеет свою специфику. Она обусловлена общественным бытием сообщества, чьи интересы и ценности нормы обычного права отображают.
Дана характеристика обычного права как формы духовности и самобытности украинского социума. Речь идет о философско-правовом осмыслении украинского обычного права как носителя архетипа украинского этноса в контексте духовности и определение его роли в формировании украинской национальной идеи.
Обосновано, что феномен существования обычного права обусловлен природой общественного бытия человека, способом жизнедеятельности той или иной общности людей, ее духовной и материальной культурой. Так же обосновано, что действие обычного права непосредственно детерминировано социальными процессами. В качестве основных факторов социальной детерминации выступают: этнические, экономические, политические, духовные. Причиной развития и функционирования обычного права является социальная неоднородность общества, объединения людей в сообщества, которые имеют различные интересы, идеалы, условия жизни, доступ к цивилизационным ресурсам.
Практическое значение конкретных результатов имеет несколько направлений. Результаты работы могут быть использованы для развития методологии исследования философско-правового процесса в Украине и в образовательном процессе для подготовки кадров высшей квалификации.
Ключевые слова: право, обычное право, философия права, действие обычного права, генезис обычного права, правовой обычай, правосознание, теория обычного права.

Annotation
Zhovtobruhh M.M. Customary Law: essence, genesis, action. – Manuscript.
This is a thesis for searching the scientific degree of candidate of Law Science by speciality 12.00.12 – Philosophy of Law. – The National Academy of Internal affairs of Ukraine, Kyiv, 2002.
The thesis is devoted to the research of essence, genesis and action of Customary Law. Social determinants of action of Customary Law are defined and analyzed. The formation of the theory of Customary Law in the aspect of its act problem is viewed. Characteristic features of the National Customary Law are analyzed.
The main attention is concentrated on the research of the particularity of action of Customary Law, its characteristic features and essential qualities.
The definition of the National Customary Law as a form of preservation of spirituality and unique features of the Ukrainian community is suggested in the thesis. The connection of functional particularities of Customary Law with the necessity of self-regulation of society relations for the preservation of its ethnical, professional and regional originality is observed. Definite spheres of manifestation of Customary Law on the level of social area, spiritual and intellectual activity were analyzed.
The practical importance of the concrete results has two main directions. The results of the work can be used both for the development of the methodology of the research of the philosophic-and-law process in Ukraine and for educational process with the purpose of training specialists of the highest qualification.
Key words: Law, Customary Law, Philosophy of Law, action of Customary Law, genesis of Customary Law, law custom, law consciousness, the theory of Customary Law.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: Диспозитивність прокурорівсімейного поляриметричного Дізнання прикордонної Дільничний податкового міліції нацистівземств Конституційного біженців Донбасу міліції адміністративних ОВС виконавчої внутрішніхсправ профілактиці неповнолітніх попередження службовців області транспортних самоврядування місцевого громадських правоохоронних транспортної громадськістю відмовапредставництво позбавлення вкладу довірчого довічного доручення зберігання агентський кредитування земельної приватизації купівлі морського страхування реклами найму житла нерухомого оренди майна перевезення повітряним давальницької перестрахування чартерупозички фінансових професійну продукції спільну ренти страхування системі житлом факторингу лізингу медичних конституційного Договірна матеріальна подружжя Договірне економічних музичний дилінгу підрядних автомобільним послуг франчайзингу Дозвільна провадження Докази Доказування господарському посадових докази правозастосовчій пізнання Доктрина розподілу Документаційне самоврядування місцевого Польщі Достатність Доступність правосуддя Досудове територіальної курсантів слов’ян Європейського морем Литовського Екологічна лісокористування детінізації сільськогосподарської власності людини Економічні сучасної Експертиза цивільному контрабанду Експлікація Екстрадиція Електрохімічне Емоційний Емфітевзис юриста адвоката слідчого адміністративної державотворчі правосвідомості податкова гуманітарного зайнятості Конвенції юстиції Європейська хартія соціальна оподаткування Європейське право гуманізм торгівлею Європейські Союзу внутрішніх Єфремівська шахрайства Жінка злочинність адвокатурою договорів господарських екологічної законності примусу колізійної статусу засудженої обвинуваченому податковою підозрою досудових митних внутрішніх надзвичайних обвинуваченого реабілітації аварія поліція призначення досудового міліції Закон форм представництво Законність справедливість обґрунтованість профілактики страхування вибори оплату імперії регламент Законодавча процес техніка інституції процес Закриття Заміна Заочний Запобігання нафтогазовому неповнолітніх корисливим насильницьким відмиванню незаконному податковою наркотизму шахрайству Заповіт гласності диспозитивності примусу державного дисципліни індивідуалізації кредитних Застава майнових забезпечення адміністративного процесуального колізійних юрисдикції довкілля сімейних Затримання профспілок Захисник доказування конкуренції репутації конкуренції жертв майнових немайнових патентного військовослужбовців адмiнiстративнi інтелектуальної меншин потерпілого інвестиційної державної потерпілого комп'ютерну профспілками честі прикордонної податкової безпеки транспорті Збитки громадськістю Звернення Звичаєве


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking