Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Зв’язки з громадськістю як інститут державного управління

 

РАБОТА Юрій Іванович

ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ ЯК ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2006


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник –
кандидат історичних наук, доцент
МЕЛЬНИЧЕНКО Віктор Іванович,
Національна академія державного управління
при Президентові України, доцент кафедри державного управління і менеджменту.

Офіційні опоненти:
доктор наук з державного управління, професор
РОМАТ Євген Вікторович,
Київський національний торговельно-
економічний університет, професор кафедри маркетингу і комерційної діяльності;

кандидат наук з державного управління
ГУРКОВСЬКИЙ Володимир Ігорович,
Служба безпеки України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації,
заступник начальника юридичного відділу.

Провідна установа – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ теоретичних
та прикладних проблем політології, м. Київ.

Захист відбудеться 2 лютого 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 30 грудня 2006 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Після здобуття Україною державного суверенітету й вибору демократичного шляху розвитку реальністю стала політична, економічна та ідеологічна різноманітність. Українське суспільство відчуває брак інтегруючих ідеалів. Це потребує наполегливого пошуку політичної та ідеологічної домінанти подальшого розвитку. В таких умовах адміністративно-командні методи державного управління поступаються місцем узгодженню інтересів і координації зусиль різних груп населення та громадських організацій у вирішенні актуальних питань державного будівництва, визначенні змісту та форми практичного здійснення державної влади.
Зміни у сприйнятті влади в суспільній свідомості висувають нові завдання перед органами державного управління. У зв’язку з цим особливого значення набуває інститут зв’язків із громадськістю (ЗГ). Активне використання ЗГ у практиці вітчизняного державного управління зумовлене передусім необхідністю створення цілісної, організаційно оформленої і законодавчо закріпленої системи взаємодії держави і суспільства та впровадження нових комунікативних технологій. Потребують наукового осмислення зміст якісних змін у діяльності органів державної влади, підвищення ролі державних інститутів, ефективність прямих і зворотних зв’язків органів державної влади з громадянами, об’єктивні суперечності між розвитком політичної демократії і цілеспрямованістю та професійністю здійснення державної влади. В Україні все ширше застосовуються методи ЗГ, але в загальнотеоретичному контексті відчувається невизначеність у розумінні феномена ЗГ, їх зв’язку з цивілізаційними змінами і формуванням інформаційного суспільства.
В умовах трансформаційних процесів зростає об’єктивна потреба в дослідженні функціонального статусу ЗГ, механізму застосування притаманних їм засобів, методів, прийомів і процедур; визначенні об’єктно-предметної специфіки, перспектив розвитку інституту ЗГ як системи взаємодії суспільства і держави, громадських структур і державного апарату, державних службовців і громадян.
Дослідження ЗГ як інституту державного управління покликане створити теоретичне підґрунтя для розв’язання важливих, але малодосліджених проблем, пов’язаних із демократизацією державного управління і становленням громадянського суспільства в Україні. Про актуальність теми свідчить і дедалі більший інтерес фахівців у галузі державного управління до окремих змістових і формальних аспектів взаємодії інститутів держави і суспільства. Це зумовлено можливістю практичного застосування отриманих даних для суспільствознавчого та інституційного підходів у державному управлінні, дослідження потенціалу діалогових відносин органів виконавчої влади і громадськості, досягнення необхідного рівня толерантності і відповідальності у цих відносинах, конструювання інноваційних моделей, що визначають стратегії цивілізованого спілкування, впливають на конфігурацію комунікативного простору українського суспільства.
Комплексний характер проблем розвитку і функціонування державного управління в Україні терміново вимагає застосування комунікативних технологій, розрахованих на сприйняття масовою аудиторією, з використанням інструментарію ЗГ, що, у свою чергу, викликає інтерес до них з боку представників різноманітних галузей науки. Поняття ЗГ дістало поширення в науковій практиці завдяки теоретичним розробкам С.Блека, Е.Бернайса, С.Катліпа, А.Сентера, Г.Брума, Ф.Буарі, Л.Матра та ін. У сучасній науці теоретичні пошуки у сфері ЗГ здійснюють Ф.П.Сайтел, Д.Ньюс, Дж.ВанСлайк Тьорк, Д.Крукебер та ін. Ця проблематика постійно перебуває в полі зору зарубіжних та вітчизняних учених: І.В.Альошиної, В.М.Бебика, В.С.Комаровського, В.Г.Королька, В.А.Моісеєва, Д.В.Ольшанського, Г.Г.Почепцова, Є.Б.Тихомирової, М.А.Шишкіної та ін. Системну модель ЗГ, виділяючи їх різноманітні предметні сфери, розробляють у своїх працях Е.А.Блажнов, Т.Ю.Бочаров, М.П.Лебедєва, Г.Н.Татарінова, О.М.Чуміков та ін. Водночас слід зауважити, що внаслідок високого рівня політичної активності населення на пострадянському просторі ці автори більше схильні досліджувати рольову участь ЗГ у політичних процесах. Певну увагу до окремих аспектів ЗГ у державному управлінні тільки починають виявляти такі дослідники, як Н.К.Дніпренко, І.М.Ібрагімова, С.В.Колосок, Л.Руіс Мендісабаль, Є.В.Ромат.
Незважаючи на інтерес науковців до багатьох аспектів проблеми, відчувається нестача комплексних досліджень ЗГ як цілісного державно-управлінського явища, що має певну об’єктивну обумовленість, стійкість, системність і безперервність, а також помітну специфіку порівняно із ЗГ в інших сферах суспільної життєдіяльності. Попри об’єктивність існування ЗГ як соціального інституту його інституціоналізація у сфері державного управління потребує певних цілеспрямованих зусиль щодо як відповідного правового оформлення, так і формування механізмів ефективного функціонування відповідно до суспільних потреб.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є самостійною завершеною науковою роботою здобувача. Обраний напрям дослідження пов’язаний з плановим комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК №0200U004103), який забезпечує наукове підґрунтя проведення адміністративної реформи, а також з виконанням комплексного наукового проекту НАДУ “Теоретично–методологічні засади інформаційної політики в сучасних умовах державотворення” (РК – 01024002540).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретико-методологічне обґрунтування ЗГ як інституту державного управління через визначення його сутності, елементів, понятійного апарату, виявлення особливостей та зв’язків, відстеження тенденцій становлення.
Для реалізації цієї мети було поставлено такі взаємопов’язані завдання:
– визначити об’єктно-предметну спрямованість, функціональний статус та специфіку ЗГ як комунікативної складової демократичного державного управління;
– з’ясувати методологічні засади ЗГ як державно-управлінського явища, охарактеризувати зарубіжний досвід і запропонувати можливі шляхи його використання через узагальнення практики взаємодії з громадськістю в державному управлінні України;
– обґрунтувати взаємозумовленість змістової і формальної складових ЗГ в державному управлінні як інституціонального явища, дослідити процес трансформації ЗГ із соціального інституту в державно-управлінський в умовах демократизації державного управління і становлення громадянського суспільства в Україні;
– розкрити роль ЗГ у формуванні громадської думки як важливого інструменту подолання відчуження між державою і громадянами, гармонізації відносин особистості і органів виконавчої влади, створення серед громадськості привабливого іміджу держави та її органів, здійснення громадського впливу на процес вироблення та реалізації державної політики;
– розглянути правові та етичні засади, організаційно-кадрове і матеріально-технічне забезпечення формування ЗГ як інституту державного управління;
– виявити основні тенденції у взаємовідносинах органів виконавчої влади і населення та запропонувати практичні рекомендації щодо розширення комунікацій апарату державного управління і громадськості, формування цілісної системи ЗГ у державному управлінні України.
Об’єктом дослідження є сукупність відносин, що виникають у процесі взаємодії органів державної влади України з інститутами громадянського суспільства, пов’язаних з формуванням та реалізацією державно-управлінських впливів.
Предмет дослідження – зв’язки з громадськістю як державно-управлінський інститут, його складові, передумови та перспективи розвитку.
Гіпотезою дослідження є припущення, що осмислення об’єктивної обумовленості, стійкості, системності, безперервності, специфічності ЗГ в державному управлінні, оцінка стану та визначення потреби в їх оформленості та реалізованості стануть потужним засобом подальшого вдосконалення комунікативної складової діяльності апарату державного управління і забезпечать її адекватність умовам демократичного суспільства.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовувались загальнонаукові методи. Історичний метод використано у дослідженні процесу становлення ЗГ як суспільного феномена, а також визначення рівня інституціалізації ЗГ у державному управлінні. Із застосуванням емпіричних методів – спостереження, моніторингу, класифікації, нормативно-інституційного – виявлено й описано тенденції, які визначають зростання ролі ЗГ у державно-управлінській діяльності. З допомогою структурно-функціонального методу досліджено та визначено функції ЗГ як інституту державного управління. Суттєвим доповненням до структурно-функціонального методу став порівняльний, який передбачає зіставлення зарубіжного та вітчизняного досвіду застосування методів ЗГ органами державної влади. За допомогою соціологічних методів, статистичного і прогностичного підходів, експертних і гіпотетичних оцінок вивчалась громадська думка щодо ролі ЗГ у становленні діалогових відносин влади і громадськості.
Важливе місце у дослідженні посідає системний підхід, який передбачає комплексне дослідження феномена ЗГ, що базуються на використанні теоретичних конструкцій, які є різноманітними моделями систем – від описової до формальної. Складовими методологічної бази дослідження є також об’єктивність, поєднання критичного і раціонального, конструктивного, порівняльно-ретроспективного підходів тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є науковою роботою, в якій здійснено теоретично-методологічне обґрунтування ЗГ як інституту державного управління.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації
уперше:
– з’ясовано стан інституціалізації ЗГ у державному управлінні через визначення його сутності, елементів, понятійного апарату, виявлення особливостей та зв’язків, відстеження тенденцій становлення;
– виявлено й описано тенденції розвитку ЗГ як необхідної складової демократичного державного управління, що сприяє реалізації принципів прозорості та відкритості в прийнятті державно-управлінських рішень;
– обґрунтовано взаємозумовленість змістової і формальної складових ЗГ у державному управлінні як інституту;
– досліджено механізм трансформації ЗГ із інституту соціального в державно-управлінський та сформульовано пропозиції щодо поглиблення цього процесу;
удосконалено теоретичні засади осмислення об’єктивної обумовленості, стійкості, системності, безперервності, специфічності ЗГ в демократичному державному управлінні, оцінки стану та визначення потреби в їх оформленні та реалізованості;
дістали подальшого розвитку:
– механізм взаємодії органів державної влади, ЗМІ та громадськості через розширення змістової складової ЗГ як інституту державного управління, визначення правових та етичних основ його формування;
– методи діяльності підрозділів ЗГ в органах виконавчої влади;
– методика оцінки ЗГ як ефективного державно-управлінського інституту.
Практичне значення одержаних результатів зорієнтоване на інституціалізацію ЗГ у державному управлінні. Науковий доробок автора був використаний при підготовці таких нормативно-правових документів: указів Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення вiдкритостi у дiяльностi органiв державної влади” № 683/2002 вiд 1 серпня 2002 р., “Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” № 854 від 31 липня 2004 р.; доручення Президента України № 1-1/1086 від 21 серпня 2002 р. про створення управлінь (відділів) з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю в апаратах центральних і місцевих органів виконавчої влади; постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 “Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”; розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2004 р. № 759-р “Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадськістю та взаємодії із засобами масової інформації”.
Розроблені дисертантом “Методичні рекомендації щодо положень про управління (відділи) з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю апаратів центральних і місцевих органів виконавчої влади”, які було затверджено наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України та Міністерства юстиції України від 26 березня/14 квітня 2003 р. № 59/314/7, використані при підготовці положень про управління (відділ) з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю, затверджених в апаратах центральних і місцевих органів виконавчої влади України. Автором проводився інформаційно-методичний, організаційно-кадровий та технічний супровід їх діяльності.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях за міжнародною участю в НАДУ: “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Шляхи вдосконалення етики державних службовців” (Київ, 2002).
Результати дисертаційного дослідження проходили апробацію на семінарах, нарадах з керівниками прес-служб, начальниками управлінь (відділів) взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю апаратів центральних і місцевих органів виконавчої влади в 2003-2005 рр.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 публікаціях, 6 з яких надруковано у фахових наукових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 221 сторінка, обсяг основного тексту – 195 сторінок. Робота містить 3 рисунки, 9 додатків. Список використаних джерел включає 205 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність вивчення ЗГ як інституту державного управління, розкрито сутність і стан розробленості наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету, завдання і гіпотезу дослідження, визначено його об’єкт, предмет та викладено методи, запропоновано елементи наукової новизни, розкрито практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації, публікацій за досліджуваною темою, охарактеризовано структуру дисертаційного дослідження.
У першому розділі – “Зв’язки з громадськістю як державно-управлінське явище і об’єкт наукового осмислення” – проаналізовано сучасний стан вивчення ЗГ як інституту державного управління через визначення об’єктно-предметної галузі ЗГ, її структуроутворюючих елементів і розділів, категорій і функцій, а також меж, в яких структурується нова система знань та їх міждисциплінарне співвідношення за умови, що система знань має власний предмет дослідження, специфічні проблеми та особливості методології їх вивчення у системі притаманних певному виду знання дефініцій. Основна увага приділяється суті та особливостям ЗГ як інституту державного управління. Визначаються філософські, історичні, соціологічні та інші наукові засади феномена ЗГ. Узагальнюється вітчизняний досвід та з’ясовуються можливоcті застосування зарубіжного.
Аналіз наукової літератури засвідчив, що спеціальних досліджень ЗГ як державно-управлінського інституту поки що немає, що спонукає до більш ретельного вивчення цього питання, що має особливу актуальність у період суспільно-політичної та соціально-економічної трансформації українського суспільства. Незважаючи на відсутність спеціальних робіт з теми дисертації, варто відзначити вагомий творчий доробок вітчизняних науковців у висвітленні окремих аспектів дослідження. Зокрема, слід назвати напрацювання Г.В.Атаманчука, С.Д.Дубенко, А.Ф.Мельник, І.Ф.Надольного, В.А.Ребкала, Г.П.Ситника та ін.
Концептуальні підходи до визначення сутності, ролі, змісту об’єктно-суб’єктних зв’язків у сфері державного управління сформульовано в працях вітчизняних учених: В.Б.Авер’янова, В.Д.Бакуменка, О.А.Машкова, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, В.В.Цвєткова та ін.; зарубіжних фахівців: Б.Гурне, Г.Райта, П.Брауна та ін. Окремі аспекти ЗГ в державному управлінні досліджували такі науковці, як Т.О.Бутирська, В.А.Водолазький, Н.К.Дніпренко, І.М.Ібрагімова, С.В.Колосок, В.М.Лобас, О.В.Мех, М.В.Рогожин, Л.Руіс Мендісабаль, С.М.Серьогін, І.Слюсаренко, О.Шевченко, Л.Пізнюк та ін.
З урахуванням специфіки об’єкта та предмета дисертаційного дослідження слід згадати значні напрацювання фахівців у царині саме ЗГ. Найбільш цінним є досвід дослідження ЗГ американською школою (Е.Л.Бернайс, С.Блек, П.Друкер, С.Катліп, А.Сентер, Г.Брум), якою запропоновано визначення цього феномена як невід’ємної складової ефективного управління, а в широкому розумінні – як функції менеджменту. Серед європейських теоретиків ЗГ заслуговує на увагу Ф.Буарі з його “стратегією довіри”, в якій розвивається латинська концепція ЗГ. У концепції ЗГ, яку запропонував Л.Матра, вони розглядаються як стратегія управління.
Водночас зазначимо, що суспільна практика значно випереджає поповнення теоретичного доробку в галузі ЗГ. Локальні дослідження за цією тематикою дають можливість лише констатувати певний стан минулих та сучасних змін щодо становлення ЗГ. Разом з тим цілеспрямованість державного управління та стійкість державно-управлінських впливів значною мірою зумовлюються саме його інституційним характером. Тому вважаємо за доцільне зосередити увагу в дослідженні на перспективних напрямах розвитку ЗГ не лише як суспільної практики, а і як державного інституту та визначенні ролі суспільних комунікацій у побудові в Україні громадянського суспільства.
Зв’язки з громадськістю розглядаються як цілісний державно-управлінський інститут, який має відігравати особливу роль у становленні громадянського суспільства, як основа демократичного державного управління. Наголошується, що комунікативні технології ще у минулому столітті стали індустріальними засобами організації комунікативних процесів у суспільстві. Вони базуються на теорії комунікативної раціональності Ю.Хабермаса, який розглядає комунікативну діяльність як домовленість між партнерами, які переконують один одного лише за допомогою аргументів і міркувань раціонального характеру. Дисертант розглядає ЗГ як соціальне відображення комунікативних технологій. Як окремі складові ЗГ розглядаються методи досягнення довіри, взаєморозуміння, суспільної злагоди, а також різноманітні комунікативні стратегії. Особлива роль у становленні демократичного державного управління відводиться комунікативному підходу, що, на думку автора, являє собою аналіз системи державного управління з позиції системоутворюючих зв’язків та відносин між її інститутами.
У діяльності державного апарату України ЗГ є новими реаліями, що передбачають структурно-функціональні зміни і якісне оновлення взаємовідносин між державою і громадянами. Перспективи подальшого розвитку ЗГ зумовлюють необхідність більш ґрунтовного їх дослідження як державно-управлінського явища і об’єкта наукового осмислення. На погляд автора, характеристика ЗГ як досить самостійної і самодостатньої складової державного управління має ґрунтуватися передусім на визначенні самого державного управління як функціонального прояву державної влади і усвідомленні особливостей її здійснення відповідно до форми держави (передусім такої її складової, як форма політичного режиму). Видається принципово неправильним намагання знайти ЗГ в будь-якій державі, ігноруючи особливості та умови здійснення державного управління, оскільки неминуче постало б питання щодо визначення того, якою мірою “громадськість” (ураховуючи часову та просторову неоднозначність сприйняття самої цієї дефініції) могла б впливати на функціонування апарату державного управління, наскільки б цей апарат, у свою чергу, був би зацікавлений в узгодженні власної діяльності з “громадськістю” тощо.
Проблема сутності і природи управління в умовах ринкового становлення економіки є ключовою в теорії і методології державного управління, що визначально впливає на специфіку комунікацій при демократичному політичному режимі. Державне управління набуває нових демократичних форм розвитку. Однак, на думку автора, про виникнення у апарату державного управління потреби в ЗГ може йтися лише тоді, коли “громадськість” виникає як така.
Аналіз різних наукових підходів щодо визначення поняття “державне управління” свідчить, що на формування управлінських відносин значно впливають не тільки матеріальні відносини, а й суспільна свідомість. Діалог органів державного управління із громадськістю стає можливим лише за умови взаємного порозуміння та відповідальності щодо підготовки та реалізації прийнятих державних рішень. З цього випливає, що специфічні риси демократичного державного управління зумовлюють функціонування інституту ЗГ. Специфіка такого інституту найяскравіше проявляється у відмінності його функціонального навантаження від пропаганди як засобу впливу держави на населення з метою його мобілізації на підтримку певних внутрішньо- та зовнішньополітичних заходів держави. Якщо ЗГ – це інструмент досягнення суспільної злагоди, то головною метою пропаганди й маніпуляцій є формування й підтримання в об’єкта впливу необхідної і вигідної для суб’єкта системи поглядів. Суттєвим є те, що діяльність структурних підрозділів ЗГ органів державного управління, з одного боку, репрезентує сукупність державних інтересів у цілому через різноманітні аспекти, компоненти, сторони, що відображають загальний інтерес, а не ототожнює їх із власними, а з другого – партнером держави виступає громадянин або об’єднання громадян зі своїми інтересами. Таким чином, за допомогою інституту ЗГ представляються, узгоджуються і реалізуються різноманітні інтереси сторін, які беруть участь у процесі державного управління. Сучасні комунікації – це засоби ефективного обміну інформацією, де обидві сторони відіграють активну роль. Вони стали невід’ємною складовою всіх основних видів управлінської діяльності.
Здійснення державного управління в умовах демократичного політичного режиму об’єктивно детермінує більшу або меншу увагу органів державного управління та їх посадових осіб до налагодження конструктивної і змістової взаємодії з громадськістю. У разі неадекватності обсягу, змісту, характеру цих зв’язків суспільним умовам і відсутності монополії на політичну владу, ймовірно, її здійснення буде визначатися іншим, більш чутливим до суспільних потреб та інтересів угрупуванням політико-адміністративної еліти. Стосовно цього можна стверджувати, що характер ЗГ в умовах демократичного державного управління є інституціональним.
Розглядаючи підходи західних дослідників щодо функціонування ЗГ у країнах розвинутої демократії, автор доходить висновку, що набутий ними теоретичний та суспільно визнаний практичний досвід може бути корисним і для України. Його потрібно розглядати як шлях, прокладений демократичною спільнотою для забезпечення процесу демократизації державного управління. Водночас існує неоднозначне ставлення вітчизняних науковців до використання такого досвіду, наприклад, коли, з одного боку, спостерігається готовність адаптувати державні інститути до відповідних умов і вимог європейського співтовариства, а з другого – існує досить скептичне ставлення до його використання. Потрібно також застерегти органи державної влади від бездумного запозичення зарубіжного досвіду та широкого його запровадження без необхідного наукового обґрунтування та відповідних рекомендацій українських фахівців у сфері ЗГ і державного управління. Сьогодні стоїть завдання не лише щодо пропагування ЗГ, створення єдиної державної системи ЗГ через поєднання зарубіжних досягнень з науковим узагальненням власних теоретичних і практичних надбань. Така система відкриє широкі можливості для розвитку українського суспільства. Це сприятиме позитивним зрушенням у процесі демократизації державного управління в цілому, підготовленості суспільства до адекватного сприйняття більш ефективних форм і методів роботи. У процесі створення української школи ЗГ, зокрема в держуправлінні, слід спиратися на історичний досвід та менталітет власного народу, враховуючи вітчизняні реалії та умови функціонування державного механізму, власний досвід державотворення.
Наявність зворотного зв’язку обов’язково передбачає ЗГ, їх застосування в державно-управлінській діяльності дає змогу усувати протиріччя між особистісними установками, корпоративними інтересами та суспільними вимогами. ЗГ заповнюють собою історично створений трикутник “людина – суспільство – держава”, забезпечуючи громадянину можливість реалізації соціальних прав та політичних свобод як основних конституційних гарантій.
У другому розділі – “Взаємозумовленість змістової і формальної складових зв’язків з громадськістю в державному управлінні як інституціонального явища” – ЗГ розглядаються як комунікативний засіб функціонування механізму державного управління.
Обґрунтовано висновок про зростання ролі комунікації в українському суспільстві. Система адміністрування та ієрархічно вибудованої комунікації (Г.Почепцов) замінюється на нові форми роботи, де наказ поступається місцем переконанню, а сам процес комунікації відбувається вільно, на основі узгодження відмінностей. Одним з напрямів дослідження є комунікаційний вплив, що значною мірою залежить від використання різноманітних технологій популяризації управлінських рішень у масовій свідомості, де інструментом виступають методи журналістики, реклами, маркетингу, ЗГ. У цій ситуації функція інтерактивної комунікації є більшою, ніж поширення інформації, це спосіб обміну інформацією. Найважливішою функцією менеджменту комунікацій стає управління потоками інформації.
Дослідження підтверджують, що інформаційна діяльність має асиметричний характер, коли вона ґрунтується на бажанні суб’єкта влади переконати громадськість у доцільності та корисності для населення здійснюваних ним перетворень, або симетричний, коли інформація подається на паритетних засадах і відповідає інтересам як громадськості, так і органів влади, що за змістом становить діалог. Поняття “діалог” у державному управлінні означає розуміння основними учасниками управлінських процесів можливості зміни курсу державної політики або форми її впровадження, якщо вони не відповідають інтересам зацікавлених груп громадськості.
Ефективна комунікація органів державної влади, на переконання автора, можлива за умови, по-перше, якщо комунікація розглядається державним органом як невід’ємна складова його діяльності, по-друге, якщо він має відповідний підрозділ у своїй структурі, ставить завдання контролювати інформаційні та комунікаційні потоки і відповідним чином їх спрямовувати, по-третє, якщо спеціаліст такого підрозділу належно підготовлений, є менеджером комунікацій органу влади, а не його комунікатором. Для досягнення бажаного ефекту комунікації у процесі взаємодії влади і населення необхідно проводити інформаційно-роз’яснювальні кампанії ЗГ різних видів.
Пропонується також власне бачення дисертантом доцільності, можливостей, результативності та ефективності таких форм взаємодії органів державної влади зі ЗМІ, як проведення прес-конференцій і брифінгів, підготовка прес-релізів, інформаційних повідомлень, статей та інтерв’ю з важливих та актуальних питань державної політики, визначення каналів спілкування, засобів встановлення зворотного зв’язку тощо.
Інформаційні потоки, як і сфера діяльності засобів масової комунікації (ЗМК), стають невід’ємною складовою ЗГ. У сучасному державному управлінні ЗМК набувають практично нового значення: вони створюють механізм забезпечення спілкування і взаємного впливу влади і громадян, причому цей механізм найбільш ефективно спрацьовує в режимі двосторонніх зв’язків. Всебічний аналіз діалогових відносин органів державного управління із громадськістю переконливо доводить, що в них має переважати концептуальний, заснований на принципах системності науковий підхід, що включає засоби й методи ЗГ, аналіз громадської думки, моделювання прогнозу соціальної поведінки населення тощо.
Залучення громадян до управлінських процесів передбачає набуття ними практичних навичок управлінської діяльності, здійснення громадського впливу на процес формування та реалізації державної політики через громадські слухання, внесення пропозицій, проведення консультацій та слухань, ознайомлення їх з процедурами прийняття державних рішень. Інформаційне суспільство, демократичні перетворення в Україні потребують нових методів роботи і форм контактів органів державного управління з громадянами. Найбільш ефективним видається метод залучення через ЗГ активних громадян до проведення дискусій щодо цілей державної політики. Комунікативний дискурс як засіб соціальної взаємодії має стати новою формою політичного, наукового, організаційного і технічного потенціалу в суспільстві, за допомогою якого індивід чи сукупність індивідів здійснюють обмін інформацією. Форма може бути найрізноманітніша – це теле- і радіо-, газетний дискурс, дискурс у сфері ЗГ. Зрештою, комунікативний діалог стимулює не бажання людини передати інформацію, а її прагнення зробити свої інтенції зрозумілими для інших.
Досліджуючи роль ЗГ у формуванні громадської думки як важливого інструменту подолання відчуження між державою й громадянами, створенні відповідного іміджу суб’єктів державного управління, дисертант дійшов висновку, що в державному управлінні громадська думка – це колективна думка більшості представників суспільної групи стосовно її ставлення до влади в цілому та безпосередньо до діяльності її організаційних структур. Громадська думка транслюється не обов’язково через факти, а скоріше через сприйняття, оцінні судження або коментарі тих чи інших подій та явищ суспільно-політичного життя, управлінських рішень. Спроба інформаційно вплинути на думку індивіда відносно тієї чи іншої проблеми, формування його ставлення до порушених питань і є завданням спеціалістів ЗГ у сфері державного управління.
Саме ЗГ, на думку автора, мають створити дієву систему двосторонніх відносин держава – громадянин, яка б забезпечила досягнення взаємопорозуміння між органами державної влади та особою на основі державного інтересу. Йдеться насамперед про те, що головним у підході до даної проблеми має залишатися фундаментальна теза про визнання особи центром усіх взаємовідносин, що позиціонують її у соціальному просторі.
У третьому розділі – “Забезпечення інституційності зв’язків з громадськістю у сфері державного управління” – розглядаються основні проблеми, пов’язані з державним управлінням у сфері організації та інституалізації ЗГ.
Серед різноманітних суспільних явищ можна виокремити низку таких, які доцільно з наукової точки зору розглядати як інститут. Заслуговує на увагу визначення ознак цього феномена (В.Даниленко, І.Єгошин): постійності, імперсональності, функціональності, системності, замкненості, цілісності, міцності, гнучкості, раціональності. Основним завданням соціальних інститутів є забезпечення виконання публічних функцій, а головним соціальним інститутом сьогодні, як і раніше, залишається держава. Якщо соціальний інститут безпосередньо не набуває правового закріплення, пов’язаного з тим, що порядок його функціонування законодавчо не встановлюється, то правовий інститут, узагальнюючи попередню суспільну практику, визначає відповідні орієнтири, які спрямовують поведінку людей на реалізацію певних норм і правил. Створюється певний і унормований порядок у різноманітних сферах людської діяльності, що визначається як інституалізація.
На основі аналізу досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених зроблено висновок, що інституалізація ЗГ в державному управлінні в країнах розвинутої демократії і Україні відбувається в різних політичних та соціально-економічних умовах і є досить складним процесом, що потребує законодавчого та організаційного державного впливу. Її завдання полягає в тому, щоб чітко визначити, що являють собою ЗГ як інститут державного управління. Як державно-правове явище інституалізація спрямована на закріплення множини суспільних зв’язків, норм і правил, об’єднання суспільства в єдину політичну націю. ЗГ органів державної влади мають забезпечити дієвість державної політики в усіх сферах суспільної життєдіяльності, що створить підґрунтя для впровадження ідеології державництва у суспільну практику. ЗГ як інститут державного управління мають важливе практичне значення для розвитку демократії в Україні, адже саме за допомогою цього інституту суспільство має змогу долучитися до процесу прийняття владних рішень, а сама влада отримує можливість легітимації своїх рішень.
Об’єктивність інституту ЗГ не тотожна ефективності його функціонування і не забезпечує її автоматично. Стійкість певних суспільних зв’язків роблять ЗГ соціальним інститутом. Однак особливості державного управління (зокрема здійснення його переважно в правовій формі) потребують відповідних заходів щодо трансформації його в державно-управлінський інститут, що ефективно функціонує.
Методологія питання правового забезпечення та правових основ формування і діяльності ЗГ як інституту державного управління в Україні передбачає можливість реалізації двох підходів. Перший – це формалізований шлях інституалізації ЗГ через нормативні-правові акти та документи, що регламентують їх діяльність і сприяють політико-правовому забезпеченню у системі органів виконавчої влади. Другий підхід не обмежується законодавчим забезпеченням ЗГ і закладає етичні основи формування діяльності цього інституту. Виходячи з того, що ЗГ – це усталена комунікаційно-психологічна взаємодія органів державної влади і населення, існує нагальна потреба у врахуванні етичної складової в змісті інституту ЗГ.
Суспільна практика, теоретико-методологічні напрацювання підтверджують необхідність системно організованого нормативно-правового регулювання діяльності і відносин у сфері ЗГ, зокрема в державному управлінні у межах національного законодавства. На жаль, законодавче оформлення діяльності інституту ЗГ не знайшло достатнього відтворення в державно-правовому регулюванні, однак існує низка чинних законодавчих і нормативно-правових актів, що стали системоутворюючим фактором, забезпечення діяльності структур ЗГ в органах державної влади. Отже, функціонування ЗГ у державному управлінні потребує подальшої копіткої законотворчої роботи.
До найважливіших питань щодо інституціонального забезпечення ЗГ у діяльності апаратів центральних i місцевих органів виконавчої влади належать структурно-функціональні зміни, пов’язані із запровадженням підрозділів з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю, що сприяло підвищенню ефективності механізму державного управління. Суттєвим кроком стало залучення громадськості до вироблення державної політики, включення процедури консультацій до регламенту прийняття державних рішень. Потрібен системний підхід до вирішення питання про незавершеність формування єдиної державної системи ЗГ, здатної до взаємодії, координації та ефективної реалізації завдань державної політики, підтримання комунікації влади і населення на рівні, адекватному умовам демократичного суспільства.

ВИСНОВКИ

У дисертації на підставі наукового аналізу літератури з державного управління, ЗГ, комунікативної філософії, нормативно-правових актів, матеріалів періодичної преси, змісту форм і методів діяльності, визначення тенденцій, а також змін у структурі органів державної влади в Україні, вивчення та адаптації зарубіжного досвіду становлення ЗГ вирішено актуальне науково-теоретичне завдання щодо підтвердження достовірності покладеної в основу дослідження гіпотези, що осмислення об’єктивної обумовленості, стійкості, системності, безперервності, специфічності ЗГ в державному управлінні, оцінка стану та визначення потреби в їх оформленості та реалізованості стане потужним чинником подальшого вдосконалення комунікативної складової діяльності апарату державного управління і забезпечить її адекватність умовам демократичного суспільства.
Основні висновки дисертаційного дослідження полягають ось у чому.
1. Як державно-управлінське явище і об’єкт наукового осмислення ЗГ розглядаються з точки зору комплексного підходу до предмета вивчення як складного багатокомпонентного засобу комунікації, дієвої складової науки і практики сучасного менеджменту, державного управління. Вирішальним фактором діяльності такої системи є подолання протиріч, що виникають у процесі узгодження інтересів індивідів, соціальних груп у межах громадянського суспільства й державних інститутів. Теоретичне переосмислення ролі та значення інститутів державного управління сприяє зміні парадигми відносин громадянина і влади, яка визначає новий тип відносин, де в процесі інформаційного обміну суб’єктно-об’єктна інформаційна модель поступається комунікативній моделі суб’єктно-суб’єктного типу з діалогічним зворотним зв’язком.
2. Характеристика провідними вітчизняними та зарубіжними теоретиками ЗГ як досить самостійної і самодостатньої складової державного управління доводить, що проблема сутності і природи управління в сучасних умовах ринкового становлення економіки є вихідною, ключовою в теорії і методології державного управління. Показано, що специфічність ЗГ як суспільного інституту найяскравіше виявляється у їх відмінності від пропаганди як засобу впливу держави на населення. Зокрема, методи ЗГ повністю відкриті, а пропаганда може у разі необхідності викривляти інформацію. Досліджено чинники, що зумовлюють особливості змісту і форми ЗГ у сфері державного управління, механізм трансформаційних змін, необхідних для того, щоб ЗГ перетворились із соціального інституту в державно-управлінський.
З методологічної точки зору розкрито перспективність наукової розробки феномена ЗГ: від вивчення понятійного й категорійного апарату до впровадження відповідної методології. Зроблено висновок про необхідність розмежування науки і практики ЗГ, що надасть онтологічної визначеності такому складному явищу, як ЗГ. Сутність ЗГ у державному управлінні автор визначає через різноманітні аспекти, компоненти, сторони загального інтересу, а не ототожнення їх із власними, де партнером держави виступає громадянин або об’єднання громадян та їх інтереси.
4. Через з’ясування шляхом теоретичних досліджень змісту і форми інституталізації суспільних явищ конкретизовано поняття “інститут” щодо ЗГ як інституту державного управління. Досліджуючи процес інституціалізації цього суспільного феномена в Україні, зроблено висновок про багатовимірність цього поняття як визначеності, стійкості, постійності і незмінності організації діяльності і відносин у сфері управління, які втілюють суспільні норми (правила поведінки) та забезпечують стале функціонування системи управління. Інститут ЗГ автор розглядає як систему взаємодії суспільства й держави, державного апарату й громадських структур, державного службовця й громадянина.
5. Виходячи з взаємозумовленості змістової й формальної складових ЗГ в державному управлінні показана необхідність перетворення ЗМІ на ЗМК, широкого застосування інтерактивного спілкування, де домінуючим є комунікаційний вплив органів державного управління через використання різноманітних технологій запровадження управлінських рішень у масову свідомість, а інструментом виступають засоби журналістики, реклами, маркетингу, ЗГ. На підставі аналізу у контексті комунікативної політики питання поширення інформації зроблено висновок про ефективність корпоративних повідомлень, внаслідок чого виникають відносини “компліцитності” (причетності) із цільовими аудиторіями, а також доводиться твердження про результативність кампаній ЗГ, які закладають фундамент дієвого спілкування і взаємного впливу влади і громадян. Пропонується розглядати ЗГ як багатоаспектну систему комунікації, засіб громадського контролю і корпоративної та урядової звітності, аналіз громадської думки та моделювання прогнозу соціальної поведінки населення тощо.
6. Обґрунтована роль ЗГ у формуванні позитивної громадської думки щодо діяльності органів державної влади, підвищення їх авторитету серед населення, трансформації системи духовних відносин, зумовлених новою парадигмою розвитку українського суспільства. Необхідний подальший аналіз законодавчої бази, що забезпечує діяльність ЗГ, зокрема в державному управлінні. Запропоновано розглянути ЗГ у сфері державного управління із застосуванням нормативно-правового та етичного підходів, оскільки не всі питання, які виникають у суспільних комунікаціях, врегульовуються законодавчим шляхом. Підкреслено необхідність оптимізації діяльності структурних підрозділів органів державної влади через забезпечення методичних, організаційно-кадрових та матеріально-технічних умов; створення належних умов для проведення консультацій з громадськістю шляхом використання формалізованих процедур; запровадження моніторингу та експертних опитувань щодо ефективності діяльності органів державної влади.
7. У процесі дослідження виявлено, що ЗГ розширюють межі державного управління. У практичній діяльності необхідно використовувати різноманітний інструментарій, сукупність конкретних методик, форм, процедур встановлення взаємозв’язків держави і суспільства. Із розширенням охоплюваного ними предмета більшими стають можливості для постановки цілей. Підрозділи ЗГ в органах виконавчої влади стають важливим засобом управлінської діяльності, що має забезпечити взаєморозуміння між керуючою і керованою системам з метою підвищення ефективності їх функціонування.
Отримані в процесі дослідження висновки дають змогу запропонувати такі рекомендації.
1. Розробити і затвердити Концепцію участі громадськості у процесі вироблення урядової політики, формування рішень та громадського контролю функціонування і діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування) як нової стратегії партнерства влади та громадянського суспільства.
2. Переглянути зміст нормативно-правових актів, що регулюють ЗГ органів публічного управління. Необхідно розробити і прийняти Закон України “Про відкритість і прозорість органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування”, внести зміни та доповнення до закону про інформацію, регламентувавши доступ до інформації, та визначити і затвердити перелік інформаційних послуг у сфері державного управління.
3. Секретаріату Кабінету Міністрів України доцільно посилити інституційну спроможність відповідних структурних підрозділів та громадських рад, створити центри комунікації при органах державної влади. З метою надання якісних інформаційних послуг та наближення існуючої практики до загальноєвропейських стандартів у сфері розроблення, прийняття та впровадження урядових рішень підготувати та розповсюдити Зелену і Білу книги, запровадити підсистему “Консультації з громадськістю. Дослідження розвитку громадянського суспільства”, яка б узагальнювала та систематизувала матеріали ЗМІ про діяльність центральних органів виконавчої влади та місцевих адміністрацій для публічного їх представлення на Інтернет-ресурсах Кабінету Міністрів України. Для дієвого громадського контролю створити разом з громадськими організаціями Моніторинговий комітет.
4. Центральним і місцевим органам виконавчої влади покращити ресурсне забезпечення впровадження новітніх технологій ефективних комунікацій та інформування населення про суспільно-політичну і економічну ситуацію в країні.
5. Розробити концепцію Стратегії єдиної державної системи громадських комунікацій, покликану забезпечити ефективну реалізацію завдань державної політики шляхом інтенсивної комунікації влади і населення з метою задоволення суспільних потреб.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Работа Ю.І. Забезпечення зв’язків з громадськістю в державно-управлiнськiй діяльності: структурно-функціональний аспект // Вісн. НАДУ. – 2003. – № 4. – С. 460-465.
2. Работа Ю.І. Етичні аспекти взаємодії апарату державного управління і засобів масової інформації // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Вип. 2. – С. 104-114.
3. Работа Ю.І. Розширення взаємодії апарату управління і громадськості в умовах інформаційного суспільства: досвід Франції // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. Львів. регіон. ін-ту держ. упр. НАДУ / За заг. ред. А.О.Чемериса. – Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4. – С. 56-63.
4. Работа Ю.І. Проблеми інституалізації зв’язків з громадськістю в державно-управлiнськiй діяльності // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2. – С. 35-43.
5. Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю як комунікативна складова гармонізації взаємин держави та особи // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 80-86.
6. Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю як чинник формування та реалізації державної політики // Актуальні проблеми внутрішньої політики: Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 4 . – С. 250-257.
7. Работа Ю.І. Забезпечення прозорості державного управління в Україні у контексті французького досвіду // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М.Князєва: У 2 т. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – С. 335-337.
8. Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю як чинник подолання відчуження особи від держави // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 28 трав. 2004 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва: У 2 т. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 1. – С. 190-191.
9. Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю – комунікативна складова гармонізації взаємин особи і держави // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 31 трав. 2005 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва: У 2 т. – К.: Вид -во НАДУ, 2005. – Т. 1. – С. 128-130;
10. Работа Ю.І. Етичні принципи взаємодії державної служби зі ЗМІ та громадськістю // Шляхи вдосконалення етики державних службовців: Матеріали наук.-практ. конф, м. Київ, 30 листоп. 2002 р. / За заг. ред. М.І.Рудакевич. – К.: Вид-во УАДУ, Американ. Ради з міжнар. освіти: ACTR/ACCELS, 2002. – С. 68-72.

АНОТАЦІЇ

Работа Ю.І. Зв’язки з громадськістю як інститут державного управління. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління зі спеціальності 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2006.

У дисертації досліджено та визначено основні теоретико-методологічні засади ЗГ як інституту державного управління через виявлення особливостей, зв’язків та відмінностей, визначення сутності, понятійного апарату, відстеження тенденцій його становлення в умовах демократизації суспільного життя. Зроблено оцінку стану ЗГ та визначено потребу в їх оформленні як важливого чинника подальшого вдосконалення комунікативної складової діяльності апарату державного управління і підвищення ефективності та результативності його діяльності в Україні.
Визначено завдання державного управління щодо розширення можливостей впливу громадськості на діяльність органів державної влади, налагодження дієвого суспільного діалогу.
Ключові слова: зв’язки з громадськістю, держава, державний інститут, державна політика, державне управління, громадськість, громадянське суспільство, інформація, інформаційна політика, засоби масової інформації, комунікація, комунікативний.

Работа Ю.И. Связи с общественностью как институт государственного управления. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2006.
В диссертации исследованы и определены основные теоретико-методологические основы связей с общественностью (СО) как института государственного управления путем выявления особенностей, связей и отличий, определения сущности, понятийного аппарата, отслеживания тенденций его становления в условиях демократизации общественной жизни в Украине.
С использованием системного подхода анализируется система государственного управления с позиции системных связей и отношений между ее институтами. Делается вывод, что решающим фактором деятельности такой системы является преодоление противоречий, которые возникают в процессе согласования интересов индивидуумов, социальных групп, институтов гражданского общества и государства. Специфика СО как общественного института, в отличие от пропаганды как средства влияния государства на население, проявляется в том, что методы СО полностью открыты, а пропаганда может при необходимости искажать информацию. Значительное внимание уделяется творческому синтезу теории и эмпирического материала, разработке новых подходов, анализу отечественного и зарубежного опыта в сфере государственного управления.
Институт СО представляется как система взаимодействия общества и государства, государственного аппарата и общественных организаций, государственного служащего и гражданина. СО рассматриваются как многовариантная система коммуникации, средство общественного контроля, корпоративной и правительственной отчетности, мониторинга общественного мнения, моделирования прогноза социального поведения населения и т.д. Сделан акцент на роли СО в процессе формирования позитивного общественного мнения относительно деятельности органов государственной власти, повышения их авторитета среди населения, трансформации системы духовных отношений, которые отвечали б новой парадигме развития украинского общества.
Показана роль СО в информационных процессах и управлении. Сделан вывод, что развитие структур по связям с общественностью в органах исполнительной власти в современной Украине в значительной степени ориентируется на создание многофункциональных связей с общественными институтами и общественностью в целом. Непременным условием управленческой деятельности становится не административное принуждение к выполнению принимаемых решений, а развитие диалоговых отношений с общественностью посредством проведения консультаций, общественных слушаний, использования “обратной связи” как основного условия формирования новой системы демократического государственного управления, основанной на знании потребностей и нужд различных общественных групп и слоев, а также на умении создавать условия для двусторонней коммуникации с применением современных информационных технологий.
Доказано, что эффективные СО расширяют границы управления и возможности общественного контроля органов государственной власти, становятся неотъемлемой частью эффективного управления любой организационной структуры, основой действенного общественного диалога, повышают результативность деятельности аппарата государственного управления.
Сделан вывод о необходимости формирования единой государственной системы СО, способной эффективно решать задачи государственной политики, поддерживать коммуникацию органов исполнительной власти и населения на уровне, адекватном условиям демократического общества.
Ключевые слова: связи с общественностью, государство, государственный институт, государственная политика, государственное управление, общественность, гражданское общество, информация, информационная политика, средства массовой информации, коммуникация, коммуникативный.

Yuriy Rabota. Public Relations as an Institution of the Public Administration. - Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree in public administration, speciality 25.00.01 – Theory and history of public administration. – National Academy of Public Administration at the President of Ukraine. – Kyiv, 2006.

The thesis explores and determines main theoretic and methodological principles of PR as an institution of the public administration by defining peculiarities, relations and differences; determining the essence and notions, tracing tendencies of its development in conditions of democratization of public life. It makes the evaluation of current conditions and reveals the need for formation of PR as an important factor of the further improvement of the communication component of public administration and increase in its efficiency and effectiveness.
The thesis determines the tasks of the public administration as to the wider participation of the public in activities of state bodies and building of an effective social dialogue.
Key words: public relations, state, state institution, state policy, public administration, public, civil society, information, information policy, mass media, communication, communicative.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking