Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Земля як об’єкт права власності за земельним законодавством України

 

БОНДАР Олександр Григорович

ЗЕМЛЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Націона-льної академії наук України.

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
МУНТЯН Василь Лук’янович,
Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН
України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент АПрН України
ШУЛЬГА Михайло Васильович,
Національна юридична академія України імені Ярослава
Мудрого, професор кафедри екологічного права;

кандидат юридичних наук, доцент
НОСІК Володимир Васильович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права.

Провідна установа –
Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, кафедра цивільного та трудового права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Одеса.

Захист відбудеться 11.10.2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
3 дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвяти-тельська, 4.
Автореферат розісланий 09.09. 2005 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливість теоретичного вивчення проблем правового режиму землі як об’єкта права власності в Україні зумо-влена потребами практики реформування земельного ладу у нашій державі та завданням подальшого розвитку законодавства у таких, зокрема, напря-мах, як вдосконалення правових засад реалізації Українським народом та іншими суб’єктами права власності на землю своїх правомочностей, право-ве забезпечення оптимального балансу публічних та приватних інтересів при використанні земель, подолання колізійності норм земельного та циві-льного права щодо регулювання земельних відносин, визначення меж мож-ливого залучення цивільного законодавства до регламентації земельних відносин майнового характеру, розробка законопроектів, спрямованих на ліквідацію прогалин у правовому регулюванні відносин земельної власнос-ті.
Право власності на землю для українського суспільства у всі часи було і залишається одним з найбільш гострих та суперечливих питань його розви-тку. Особливої ваги цей інститут набуває у світлі розбудови незалежної Української держави. Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу. Статтею 14 Основного Закону передбачено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізуєть-ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Однак ці конституційні норми непослідовно втілені у Земельному кодек-сі України (далі – ЗК). Парламент України, приймаючи ЗК, мав імплементу-вати до тексту кодексу конституційні положення щодо об’єктів права влас-ності Українського народу, а також стосовно визначених в Основному За-коні суб’єктів, що здійснюють правомочності цього власника. Ігнорування у ЗК конституційних засад права власності Українського народу на землю призвело до вкрай небезпечного антиконституційного проголошення землі основним національним багатством невідомої особи або осіб (ст. 1 ЗК). Вбачається, що антиконституційним є і перелік суб’єктів земельних відно-син, визначений у ч. 2 ст. 2 ЗК. Органи законодавчої та виконавчої влади дотепер не забезпечили реалізацію конституційного постулату, що земля є об’єктом права власності Українського народу, оскільки не визначили пра-вовий режим вказаної земельної власності, а проголосили її державною власністю тощо. За таких обставин необхідно не вносити зміни до ЗК, а з метою скасування антиконституційних по суті положень Загальної частини кодексу прийняти нову редакцію ЗК.
За роки, що минули з часу прийняття чинного ЗК – це одне з перших комплексних досліджень питань правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України. Однак окремі вихідні по-ложення, покладені в основу цієї дисертаційної роботи, розроблені такими відомими вітчизняними вченими, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Г.М. Бе-женар, Є.С. Бердніков, А.І. Берлач, Ц.В. Бичкова, А.Г. Бобкова, Л.О. Бондар, І.С. Будзилович, О.А. Вівчаренко, О.М. Вовк, Н.С. Гавриш, А.П. Геть-ман, О.В. Глотова, С.В. Гринько, В.К. Гуревський, М.В. Домашенко, Л.П. Заставська, І.І. Каракаш, В.М. Корнієнко, О.В. Конишева, П.Ф. Кули-нич, В.І. Лебідь, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, М.М. Павлишенко, О.О. Погрібний, С.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.К. Попов, С.В. Размєтаєв, В.Є. Рубаник, О.Д. Святоцький, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, А.Д. Юрченко, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші.
Серед теоретичних розробок зарубіжних науковців у галузі земельного права, перш за все, потрібно зазначити праці Г.О. Аксеньонка, Г.Ю. Бист-рова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.В. Петрова, М.О. Сиродоєва, Г.В. Чубукова та інших.
Значна увага питанням права власності була приділена у працях таких українських вчених–цивілістів, як Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, О.В. Дзера, М.В. Венецька, Ю.О. Заіка, Н.С. Кузнєцова, К.І. Кучерук, І.М. Кучеренко, Л.А. Музика, С.І. Пересунько, О.А. Підопригора, Г.В. Пронська, О.А. Пуш-кін, В.М. Співак, Я.М. Шевченко та інші.
Проведені наукові розробки не знімають актуальності проблеми, що до-сліджується, оскільки стан реформування земельних відносин в Україні у 1991–2005 роках свідчить про відсутність значних позитивних досягнень в цій галузі, чинний ЗК України потрібно приймати у новій редакції, реаліза-ція основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001–2005 роки, схвалених Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001, далека від завершення.
Значного ускладнення дослідження питань правового режиму землі як об’єкта права власності зазнає у зв’язку із багатоманітністю методологічних підходів щодо напрямів розвитку законодавства, що має регулювати право-відносини власності на землю, а також термінологічними розбіжностями, за якими досить часто перебувають розбіжності концептуальні.
У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці земельного права. Зокрема, у сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження правового режиму землі як об’єкта права влас-ності за земельним законодавством України поки що відсутнє. Вбачається, що названа прогалина хоча б частково може бути заповнена цим досліджен-ням.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках науково-дослідної планової теми “Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (номер державної реєстрації PK 0102U07072), яка виконувалась в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є комплекс-на теоретична розробка питань правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України та формулювання на цій основі науково-теоретичних пропозицій щодо вдосконалення законодав-ства, що регулює правовідносини власності на землю.
З огляду на поставлену мету визначено наступні дослідницькі завдання:
- аналіз розвитку наукових досліджень та визначення поняття право-вого режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України у сучасній правовій доктрині;
- визначення поняття та змісту правовідносин власності на землю;
- визначення відмінностей правового режиму землі як об’єкта права власності у залежності від певного суб’єкта цього права;
- визначення особливостей правового регулювання земельних відно-син майнового характеру;
- аналіз стану і визначення перспектив розвитку та вдосконалення ін-ституту права власності на землю в Україні;
- розробка та обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удо-сконалення законодавства, що регламентує правовідносини власності на землю.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із становленням та реалізацією права власності на землю в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні праці у галузі земельного, цивіль-ного права, законодавство, що регулює відносини права власності на землю в Україні, а також судова практика застосування земельного і суміжних з ним галузей законодавства.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження ви-користано систему загальних методів наукового пізнання (діалектичного, історичного, логічного тощо) та методів, що вживаються в юридичній науці (формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового, логіко-семантичного тощо).
Застосування діалектичного методу дозволило дослідити правовідноси-ни власності на землю у їх єдності та взаємозв’язку, виявити об’єктивні закономірності їх розвитку. За допомогою історично-правового методу охарактеризовано окремі аспекти розвитку наукових розробок щодо право-вого режиму землі як об’єкта права власності та становлення правових засад правовідносин земельної власності в Україні. Дослідження змісту нормати-вно-правових актів, що визначають правовий режим окремих об’єктів права земельної власності, та їх співвідношення із нормами суміжних галузей права здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу. Систе-мно-структурний метод дав змогу розглядати досліджувані правові явища як складні системні утворення, що мають внутрішню структуру та існують у нерозривному зв’язку з іншими системами. Із використанням порівняльно-правового методу проаналізовано подібні правові інститути та норми у за-конодавстві України та Російської Федерації. Логіко-семантичний метод використовувався при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і ЗК та при форму-люванні відповідних дефініцій.
Зроблені в дисертації висновки і пропозиції спираються на вимоги фор-мальної логіки щодо визначеності, несуперечності, послідовності та обґрун-тованості суджень і здійснюються в рамках загальнотеоретичних та спеціа-льних конструкцій науки земельного, цивільного права і з використанням понятійного апарату цих наук.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному ди-сертаційному дослідженні правового режиму землі як об’єкта права власно-сті за земельним законодавством України, обґрунтуванні наукових поло-жень та висновків, нових у теоретичному плані, формулюванні пропозицій щодо подальшого розвитку і вдосконалення земельного законодавства Ук-раїни.
У межах здійсненого дослідження одержано наступні результати, які мають наукову новизну та виносяться на захист:
1. Запропоновано визначення категорії “правовий режим земель як об’єкта права власності” – це сукупність визначених у законодавстві умов реалізації права власності щодо земельної ділянки з установленими межами, певним місцем її розташування.
2. Дістало подальшого розвитку теоретичне обґрунтування спорідне-ності права державної і комунальної власності на землю, виходячи із поло-жень Конституції України, згідно з якими земля є об’єктом права власності Українського народу і що від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З огляду на це про-понується ч. 3 ст. 78 ЗК викласти в наступній редакції: “Землі в Україні можуть перебувати у приватній і публічній (державній та комунальній) власності”.
3. Удосконалено теоретичне обґрунтування визначення суб’єктив-ного права власності на землю, виходячи із розуміння подвійної конструкції права публічної власності на землю в Україні, що базується на конституцій-ному принципі права власності Українського народу на землю. Таким чи-ном, необхідним елементом права власності держави, територіальних гро-мад у земельних відносинах є правомочність управління у сфері викорис-тання та охорони земель. На цій підставі пропонується наступне визначення суб’єктивного права власності на землю – це закріплена нормами права сукупність повноважень щодо володіння, користування, розпорядження та, у визначених законом випадках, управління землями, земельними ділянка-ми чи правами на земельні ділянки, що мають здійснюватись із врахуванням встановлених законодавством обмежень та забезпечення недопущення погі-ршення якості земель та навколишнього природного середовища в цілому.
4. Обґрунтовується висновок про обов’язковість імплементації до тек-сту чинного ЗК конституційних норм щодо права власності Українського народу на землю та про антиконституційність проголошення землі основ-ним національним багатством щодо невизначеного кола осіб (ст. 1 ЗК). У зв’язку з цим з метою закріплення у ЗК законодавчих засад інституту права власності на землю народу України пропонується нова редакція окремих частин ст.ст. 1, 2, 78, 80 ЗК.
5. Обґрунтовується висновок, що будь-які спроби вичерпного розме-жування об’єктів загальнонародної власності на землі від інших об’єктів права земельної власності призведуть до ревізії Конституції України. На сьогодні умовне розмежування цих об’єктів можна прослідкувати у площи-ні здійснення органами держави і органами місцевого самоврядування вла-дних функцій у сфері земельних відносин. Таким чином, функціональна ознака діяльності цих органів є єдиним критерієм умовного розмежування об’єктів права земельної власності Українського народу і держави, терито-ріальних громад. Проте в певних випадках правовий режим окремих земель, особливо цінних або таких, які використовуються без закріплення за конк-ретним суб’єктом, дає підстави віднести їх до земель суспільного надбання, які перебувають у виключній власності Українського народу. У зв’язку з цією обставиною та неможливістю застосування норм ЦК до врегулювання зазначених відносин пропонується запровадити в ЗК інститут оборотоздат-ності землі в Україні.
6. Дістало подальшого розвитку теоретичне обґрунтування необхід-ності розмежування категорій “земельна нерухомість” та “нерухоме майно”. При цьому не заперечується майнова сутність правовідносин власності на землю, оскільки земельна нерухомість не має принципово важливих особ-ливостей, що дозволяють відокремити її від речей, і може розглядатись як особливий різновид об’єктів нерухомого майна. Однак, виходячи із відмін-ності методів правового регулювання у цивільному та земельному праві, це категоріальне розмежування сприятиме додержанню пріоритету земельного законодавства над цивільним при регулюванні земельних правовідносин.
7. Запропоновано з метою усунення колізії між ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК щодо підстав набуття прав на земельну ділянку викласти ч. 1 ст. 120 ЗК у новій редакції: “Якщо земельна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати земельну нерухомість і нерухоме майно за цільовим призначенням та якщо власник цього об’єкта нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєдну-ється в одній особі, земельна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди вважаються єдиним об’єктом права власності”. У зв’язку з цим частини 1–5 ст. 120 ЗК змінити на частини 2–6.
8. З метою удосконалення механізму реєстрації речових прав на неру-хоме майно в Україні внесено пропозицію абз. 3 ч. 2 ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 р. “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” викласти у такій редакції: “об’єкт нерухомого майна складається з одного або двох видів майна – 1) земельна нерухомість (земе-льна ділянка); 2) об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;”. Одночасно запропоновано ч. 3 ст. 4 цього закону доповнити наступним реченням: “Якщо власник об’єкта нерухомого майна, що складається з двох його ви-дів, поєднується в одній особі, право власності на цей об’єкт реєструється за одним кадастровим номером об’єкта нерухомого майна і видається одне свідоцтво про державну реєстрацію речових прав”.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослі-дження полягає у можливості використання його результатів у законопрое-ктній роботі, оскільки матеріали дисертації певною мірою базуються на аналізі теорії і практики реалізації правомочностей суб’єктів права власнос-ті на землю в Україні. Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані при підготовці нової редакції ЗК, проектів законів відповідно до Прикінцевих положень чинного ЗК. Результати дисертаційного дослі-дження можуть бути використані у науковій роботі, в навчальному процесі, при розробці відповідних програм правового регулювання земельних відно-син у навчальних, наукових закладах тощо. Ступінь готовності до викорис-тання пропозицій здобувача у законопроектній роботі характеризується повними і логічними текстами проектів змін і доповнень до чинного ЗК або до нової редакції ЗК.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на ІІІ та IV міжрегіональних науково-прак-тичних конференціях “Концепція формування законодавства України” (За-порізький державний університет, м. Запоріжжя, 11 листопада 1998 р. та 12 листопада 1999 р.); на міжнародному “круглому столі”, присвяченому пам’яті проф. К.Г. Федорова (Запорізький державний університет, 12 травня 2000 р.); на науково-практичній конференції молодих вчених і аспірантів України “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ, 19 квітня 2001 р.); на міжнародній науковій конференції “Методо-логічні проблеми правової науки” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 13-14 грудня 2002 р.); на міжвузівській науково-практичній конференції молодих науковців “Забезпечення закон-ності у сфері земельних правовідносин” (Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, м. Львів, 26 вересня 2003 р.). Також окремі положення дисертації були апробовані у навчальному процесі на юридичному факультеті Запорізького національно-го університету.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дванадцяти наукових публікаціях, з яких сім наукових ста-тей, у тому числі п’ять у фахових юридичних виданнях, та п’ять тез допові-дей на науково-практичних конференціях.
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 222 сторінки, з них список використаних джерел – 26 сторінок (294 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються ступінь наукової розробки проблеми, мета і завдання дисертаційного дослі-дження, його методологічні та теоретичні засади, відображається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, що виносяться на захист, список публікацій та апробація результатів дослідження.
Розділ І “Загальна характеристика землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України” складається із двох підрозділів та висновків до розділу, присвячених загальнотеоретичним проблемам право-відносин власності на землю в Україні та правового режиму землі як об’єкта права власності.
У підрозділі 1.1 “Розвиток наукових досліджень правового режиму зем-лі як об’єкта права власності за земельним законодавством України” за-значається, що як у теорії права, так і у земельно-правовій науці спостеріга-ється розмаїття підходів щодо розуміння поняття “правовий режим”.
Визначення правового режиму через залучення категорії “порядок” є, в певній мірі, недотриманням правил логічної семантики, оскільки у разі ро-зуміння режиму як функціонуючої системи “певного порядку“ сутність дефініції “правовий режим” у кінцевому випадку буде зведено до загально-відомої у теорії права категорії “правопорядок”. Однак, на думку дисертан-та, зміст правового режиму земель має розкриватись не через поняття пра-вопорядку, а через характеристику сукупності юридично значущих умов, в яких перебуває об’єкт права земельної власності.
Включення землі до законодавчо визначеного кола об’єктів права влас-ності не позбавляє, однак, цей природний ресурс суттєвої специфіки порів-няно з майном, створеним працею людини. Це вимагає чіткого пріоритету як у доктрині, так і у законодавстві земельно-правової концепції відносин земельної власності.
Для більш повного дослідження правового режиму землі як об’єкта пра-ва власності проведено аналіз теоретичних розробок щодо суб’єктного складу відповідних правовідносин із зосередженням особливої уваги на питанні щодо права власності на землю Українського народу, оскільки воно висвітлено у науковій літературі вкрай суперечливо. У багатьох випадках сутність проблеми зводиться до ототожнювання загальнонародної і держав-ної власності через несприйняття народу України як суб’єкта земельних правовідносин.
На думку дисертанта, необхідним є нормативне визначення правового режиму землі як об’єкта права власності Українського народу, що має стати первісною умовою перерозподілу цієї землі на користь інших суб’єктів права власності, зазначених у Конституції України, і, взагалі, головною умовою створення і функціонування нового земельного ладу в нашій дер-жаві.
У підрозділі 1.2 “Поняття та зміст правовідносин власності на землі в Україні” проводиться дослідження правової природи і змісту цих правовід-носин.
На підставі аналізу наявних у теорії земельного та екологічного права визначень поняття права власності на землю та його законодавчого закріп-лення обґрунтовується висновок про необхідність вдосконалення цієї кате-горії шляхом відходу від прямого копіювання цивілістичних положень та включення до дефініційної конструкції права власності на землю його клю-чових особливостей, зумовлених еколого-правовим характером цього права.
Основу правового режиму земельної ділянки як об’єкта права власності становлять правомочності володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, які у своїй сукупності складають зміст суб’єктивного права влас-ності. Наявні прогалини у земельному та екологічному законодавстві щодо нормативного визначення цих правомочностей зумовлюють залучення кате-горіального апарату цивілістики. Однак, оскільки у відносинах власності на землю задіяні не лише приватно-правові, а й публічно-правові інтереси у зв’язку із універсальним призначенням землі та її винятковою цінністю, зміст кожного з елементів права власності на землю корегується згідно із встановленими законодавством вимогами та обмеженнями.
Виходячи із розуміння подвійної конструкції права державної власності на землю, що базується на конституційному принципі права власності Укра-їнського народу на землю в межах території України, необхідним елемен-том права власності держави, територіальних громад у земельних відноси-нах є правомочність управління у сфері використання та охорони земель. Зазначена правомочність притаманна виключно вказаним суб’єктам права власності на землі, і вона в значній мірі врегульована земельним законодав-ством.
Розділ ІІ “Види об’єктів права земельної власності в Україні” скла-дається із чотирьох підрозділів та висновків до розділу і присвячений дослі-дженню особливостей правового режиму різних об’єктів права власності на землю.
У підрозділі 2.1 “Земельний фонд України як об’єкт права власності Українського народу” розробляються проблеми визначення об’єктного складу права загальнонародної власності на землю та його співвідношення із об’єктами права земельної власності інших суб’єктів.
Уявляється, що категорія “земельний фонд України як об’єкт права вла-сності” у чинному законодавстві є умовною, оскільки, по-перше, вона не має легального визначення у ЗК у зв’язку із використанням поняття “землі України”, і, по-друге, ЗК не відносить Український народ до кола землевла-сників. Тому аналіз поняття та змісту цієї категорії базується безпосередньо на залученні відповідних конституційних положень.
На думку дисертанта, невизначеність у законодавстві правового режиму землі як об’єкта права власності народу України зумовлена, окрім вищена-ведених, зокрема, такими обставинами, як відсутність нормативного визна-чення поняття “земля” (попри наявність цілої низки категоріальних пропо-зицій у теорії земельного права) та чіткого механізму реалізації Українсь-ким народом своїх правомочностей власника.
Аналіз цих питань у контексті нормативного визначення Конституцією повноважень усіх гілок державної влади дає підстави зробити висновок, що жодна з них, окрім законодавчої, не наділена конституційними повнова-женнями щодо представництва Українського народу у земельно-правових відносинах. Проте зазначене представництво реалізується лише через зако-нодавчу функцію парламенту. На основі правових позицій Конституційного Суду України, зокрема, у справі про Рахункову палату України, обґрунтову-ється висновок, що Верховна Рада України під час реалізації законодавчої функції має враховувати прямі конституційні приписи, а не корегувати їх у відповідних законах, або діяти в інший спосіб – вносити відповідні зміни до Конституції України. Отже, парламент, приймаючи ЗК, мав імплементувати до тексту ЗК конституційні положення щодо права власності Українського народу на землю.
За умов множинності суб’єктів права власності на землю дослідження правового режиму земельного фонду України видається можливим лише через призму аналізу механізму перерозподілу об’єктів земельної власності між окремими власниками.
Обґрунтовується висновок, що будь-які спроби вичерпного розмежуван-ня об’єктів загальнонародної власності на землі від інших об’єктів права земельної власності призведуть до ревізії Конституції України. На сьогодні умовне розмежування цих об’єктів можна прослідкувати у площині здійс-нення органами держави і органами місцевого самоврядування владних функцій у сфері земельних відносин. Таким чином, функціональна, цивіліс-тична або нецивілістична, ознака діяльності цих органів є єдиним критерієм умовного розмежування об’єктів права земельної власності Українського народу і держави, територіальних громад. Проте в певних випадках право-вий режим окремих земель, особливо цінних або таких, які використову-ються без закріплення за конкретним суб’єктом, дає підстави віднести їх до земель суспільного надбання, які перебувають у виключній власності Укра-їнського народу. У зв’язку з цією обставиною та неможливістю застосуван-ня норм ЦК до врегулювання зазначених відносин у новій редакції ЗК про-понується запровадити інститут оборотоздатності землі в Україні та допов-нити ЗК статтею такого змісту:
“Оборотоздатність земельних ділянок
1. Всі земельні ділянки в межах території України обмежено оборотозда-тні і можуть бути надані в користування, відчужуватись або переходити у власність іншим чином лише до суб’єктів права власності на землю, визна-чених в цьому Кодексі, із зазначенням обмежень і обтяжень та за умов, якщо ці земельні ділянки не вилучені з обороту.
2. Окремі категорії земель або їх частина, які прямо зазначені в цьому Кодексі, перебувають під особливою охороною держави та належать до виключної власності Українського народу (суспільне надбання) і не можуть бути відчужені на користь будь-кого.
3. Не можуть бути надані в користування, відчужені або переходити у власність іншим чином до фізичних і юридичних осіб земельні ділянки публічної власності за переліком, прямо зазначеним в цьому Кодексі”.
Підрозділ 2.2. “Об’єкти права державної власності на землю” містить розгорнуту характеристику правового режиму земель, власником яких є Українська держава.
Вбачається, що проголошена в ч. 1 ст. 84 ЗК презумпція перебування зе-мель у державній власності не дає відповіді на питання про момент виник-нення цього права власності, співвідношення права власності на землю Українського народу і держави, а сам об’єкт права власності як залишок відрахування із земельного фонду України земель комунальної та приватної власності не можна формально-юридично розглядати як об’єкт права влас-ності держави, оскільки це суперечило б змісту права власності на землю та визначенню земельної ділянки як єдиної за ЗК юридичної категорії, що є об’єктом права власності.
У науковій літературі висловлені різні підходи щодо набуття Україною як суверенною державою права власності на землю. На думку дисертанта, первинне виникнення державної власності на землю носило виключно не-цивілістичний характер та пов’язано із політико-правовими особливостями формування держави. Проте з моменту скасування монополії права власно-сті держави на землю вона в особі своїх органів не позбавлена права набу-вати земельні ділянки у спосіб, який встановлений законом. Однак без ви-значення правового титулу належності землі державі та без визначення її меж це право перетворюється у фікцію. Отже, констатація в ЗК факту пере-бування у державній власності усіх земель України, крім земель комуналь-ної та приватної власності, через призму конституційного правила, що усі суб’єкти права власності рівні перед законом, не відповідає припису Основ-ного Закону про набуття державою права власності на землю відповідно до закону.
Обґрунтовується висновок про доцільність уточнення переліку земель, які знаходяться у виключній власності держави, шляхом узгодження та ліквідації дублювання положень ч.3 та ч. 4 ст. 84 ЗК.
У підрозділі 2.3 “Земля як об’єкт права комунальної власності” зазнача-ється, що навіть з урахуванням закріплення у Конституції України комуна-льної власності як самостійної форми власності доцільним є віднесення її, поряд із державною, до публічної власності на землю.
Перелік земель, що перебувають у комунальній власності, встановлений у ч. 2 ст. 83 ЗК. Однак, на думку дисертанта, самого по собі вищенаведеного нормативного положення недостатньо для формування комунальної власно-сті на землю, для цього необхідна наявність певних юридичних фактів та дій. Цей висновок базується, зокрема, на аналізі становлення нормативного регулювання комунальної власності та питання щодо можливого правона-ступництва власності адміністративно-територіальних утворень сучасними територіальними громадами.
У ч. 4 ст. 83 ЗК та главах 19-20 ЗК встановлені загальні підстави набуття територіальними громадами права власності на землю. У цій площині центральне місце посідає ст. 117 ЗК, яка чітко фіксує похідний характер комунальної земельної власності від державної. За таких обставин розмежу-вання земель державної та комунальної власності на підставі однойменного Закону України від 5 лютого 2004 р. є основним джерелом формування об’єктного складу права комунальної власності на землю. Однак складність реалізації положень цього закону, а також суперечливість норм Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р. та їх часткова неузгодженість із положення-ми ЗК призводить до того, що на сьогодні у більшості випадків право кому-нальної власності на землю не визначене.
У підрозділі 2.4 “Земля як об’єкт права приватної власності в Україні” характеризується правовий режим земельних ділянок, власниками яких є фізичні особи та юридичні особи приватного права.
Через призму аналізу наукових поглядів щодо причин і об’єктивних під-став відновлення у законодавстві України інституту права приватної влас-ності на землю та обґрунтування пріоритетності його розвитку зроблено висновок про відсутність чіткої концепції формування об’єктного складу цього права, особливо на початковому етапі новітньої земельної реформи в Україні.
Правовий режим земельної ділянки як об’єкта права приватної власнос-ті, окрім інших елементів, включає цільове призначення цієї ділянки та інші обмеження правомочностей власника. Проте генезис цих обмежень у науко-вих розробках у багатьох випадках залишається поза увагою. На думку дисертанта, обмеження права приватної власності на землі потрібно розріз-няти за правосуб’єктністю власника і за правовим режимом земель. Обме-ження права приватної власності за правосуб’єктністю у ЗК в цілому врегу-льовані, проте за об’єктами права приватної власності ці обмеження розпо-рошені в різних главах ЗК. Вбачається, що чинне земельне законодавство не в повній мірі враховує екологічний фактор у відносинах приватного власни-ка і суспільства, необхідність забезпечення оптимального балансу економі-чних інтересів першого та екологічних інтересів соціуму в цілому.
На підставі аналізу висловлених у науковій літературі точок зору щодо граничних розмірів земельних ділянок права приватної власності та відпові-дних приписів ЗК обґрунтовується необхідність унормування відносин що-до максимальної концентрації земель у окремих суб’єктів, а також афільо-ваних до них осіб.
Розділ ІІІ “Правове регулювання земельних відносин майнового ха-рактеру” містить два підрозділи і висновки до розділу, в яких на основі аналізу правової природи земельної нерухомості та земельних майнових правовідносин сформульовано підходи щодо вирішення питань колізійності норм земельного та цивільного законодавства при регламентації цих відно-син.
У підрозділі 3.1 “Земельна нерухомість як об’єкт правового регулюван-ня: поняття та співвідношення із нерухомим майном” аналізуються теоре-тичні погляди щодо можливості визнання землі, земельної ділянки річчю та майном, а також положення земельного, цивільного та господарського за-конодавства з цього питання.
Вбачається, що у сучасній науковій літературі не висловлені більш-менш вагомі аргументи, що заперечують визнання об’єкта права власності у земе-льних відносинах як речі та як нерухомості. Проте значна частина вчених-земельників не знаходить спільної мови щодо визначення земель як майна (нерухомого майна). Умовно розмаїття думок з цієї проблеми можна поді-лити на три групи: 1) визнання землі нерухомим майном; 2) обґрунтування необхідності розмежування категорій “нерухоме майно” та “земельна неру-хомість”; 3) розуміння земельної ділянки та розташованих на них будівель і споруд як єдиного об’єкта права власності.
На думку дисертанта, щодо земельних ділянок категорія “нерухомість” видається більш раціональною, ніж словосполучення “нерухоме майно”. При цьому не заперечується майнова сутність відносин власності на землю, оскільки земельна нерухомість не має принципово важливих особливостей, що дозволяють відокремити її від речей, і може розглядатись як особливий різновид об’єктів нерухомого майна. Однак, виходячи із відмінності методів правового регулювання у цивільному та земельному праві, це категоріальне розмежування сприятиме додержанню пріоритету земельного законодавства над цивільним при регулюванні земельних відносин.
У підрозділі 3.2 “Співвідношення земельного та цивільного права при ре-гулюванні земельних відносин майнового характеру” зазначається, що за-кріплення на законодавчому рівні багатоманітності суб’єктів права власнос-ті на землю та поступове формування земельного обігу призвело до появи значної групи суттєво нових земельних відносин майнового характеру (пра-вовідносин власності на землю та у сфері земельних правочинів), які, однак, не втратили земельно-правової природи.
Ґрунтуючись на аналізі висловлених у теорії точок зору (в окремих ви-падках діаметрально протилежних) щодо вирішення існуючого паралелізму нормативного регулювання цих відносин за земельним та цивільним зако-нодавством, обґрунтовується висновок про необхідність забезпечення при-мату норм земельного права над цивільно-правовими. Пріоритетність засто-сування земельного законодавства як законодавства спеціального у регулю-ванні земельно-майнових правовідносин зумовлюється необхідністю забез-печення реалізації соціальної функції землі та охорони цього природного ресурсу (особливо у світлі різкого підвищення інтенсивності його викорис-тання та, як наслідок, шкідливого антропогенного впливу на землі), соціа-льною та господарською значущістю землі, її об’єктивно існуючою обме-женістю та незамінністю.
Однак це не виключає застосування до регулювання земельних право-відносин положень цивільного законодавства у субсидіарному порядку. Крім того, видається недоцільним включення до ЗК якомога більшої кілько-сті цивілістичних інститутів з метою досягнення відокремлення земельних відносин від цивільно-правових.
На думку дисертанта, земельні майнові відносини різні за своєю право-вою природою. Умовно їх можна класифікувати за критерієм ступеня мож-ливого регулювання нормами ЗК і ЦК на три групи: 1) врегульовані виклю-чно нормами земельного законодавства; 2) регламентовані змішано норма-ми земельного і цивільного законодавства; 3) земельно-правові, що регу-люються безпосередньо нормами цивільного законодавства в силу тотожно-сті цих правовідносин з цивільними. З урахуванням тенденцій розвитку земельного законодавства можна прогнозувати зміну пропорцій першої і другої груп на користь першої.
У висновках викладені теоретичні підсумки дослідження, які мають на-укове і практичне значення, та висловлені відповідні рекомендації щодо вдосконалення земельного законодавства, що регламентує правовідносини власності на землю.
Основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми, наводились наприкінці кож-ного розділу, однак видається необхідним викладення найбільш вагомих та суттєвих висновків.
Пропонується визначити категорію “правовий режим землі як об’єкта права власності” наступним чином – це сукупність визначених у законодав-стві умов реалізації права власності щодо земельної ділянки з установлени-ми межами, певним місцем її розташування.
Обґрунтовується висновок про суттєву відмінність права власності на землю від права власності на майно, створене працею людини. Це пов’язано із еколого-правовим змістом цього інституту та наявністю у ньому публіч-но-правових елементів.
Виходячи із розуміння подвійної конструкції права публічної (державної та комунальної) власності на землю, що базується на конституційному принципі права власності Українського народу на землю в межах території України, вбачається доцільним розглядати у якості необхідного елемента права власності держави, територіальних громад у земельних відносинах правомочність управління у сфері використання та охорони земель. Зазна-чена правомочність притаманна виключно вказаним суб’єктам права влас-ності на землі, і вона в значній мірі врегульована земельним законодавст-вом.
Зроблено висновок, що суб’єктивне право власності на землі можна ви-значити як закріплену нормами права сукупність повноважень щодо воло-діння, користування, розпорядження та, у визначених законом випадках, управління землями, земельними ділянками чи правами на земельні ділян-ки, що мають здійснюватись із врахуванням встановлених законодавством обмежень та забезпеченням недопущення погіршення якості земель та на-вколишнього природного середовища в цілому.
Обґрунтовано доцільність у новій редакції ст. 111 ЗК встановити окремо обмеження прав на земельну ділянку за змістом правовідносин, за суб’єктами права власності та за об’єктом. У зв’язку з викладеним дисер-тант пропонує ст. 111 ЗК доповнити ч. 3 такого змісту: “Право на земельну ділянку може бути обмежено шляхом встановлення в ЗК її граничних роз-мірів ”.
Конституція України визначила землі об’єктом права власності Україн-ського народу, що ж до інших суб’єктів Основний Закон гарантує набуття і реалізацію такого права виключно відповідно до закону. Отже, набуття права власності на землю іншими суб’єктами в межах території України можливо лише через перерозподіл земельної власності Українського наро-ду, і зазначена обставина має бути визначена в ЗК на рівні одного з голо-вних принципів земельного законодавства. З огляду на це дисертантом за-пропонований авторський підхід щодо критеріїв розмежування об’єктів права власності на землю народу України та держави, територіальних гро-мад.
Обґрунтовується висновок, що парламент України під час реалізації за-конодавчої функції, приймаючи ЗК, мав враховувати конституційні норми щодо права власності Українського народу. Дисертантом вноситься пропо-зиція щодо доцільності прийняття нової редакції ЗК, визначивши в ст. 1 ЗК, що земля є основним національним багатством Українського народу. У ст. 2 ЗК пропонується встановити, що суб’єктами земельних відносин є Украї-нський народ, фізичні і юридичні особи, держава та її органи влади, терито-ріальні громади та її органи самоврядування. Робиться висновок про необ-хідність доповнити ст. 80 ЗК пунктом наступного змісту: “г) Український народ, який реалізує це право безпосередньо відповідно до розділу ІІІ Кон-ституції України або через органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України”.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Бондар О.Г. Формування інституту права комунальної власності на землю в Україні: актуальні проблеми // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України: Зб. наук. пр. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України. – 1999. – № 4 (9). – С. 77 – 84.
2. Бондар О.Г. Правове регулювання земельних відносин майнового характеру: актуальні проблеми // Право України. – 2000. – № 6. – С. 53 – 55.
3. Бондар О.Г. Об’єкти права державної власності на землю в умовах земельної реформи в Україні: проблеми визначення // Вісник Університету внутрішніх справ МВС України: Зб. наук. пр. – Х.: Ун-т внутрішніх справ МВС України. – 2000. – Вип. 10. – С. 256 – 259.
4. Бондар О.Г. Земельна нерухомість як об’єкт правового регулюван-ня: проблеми термінології // Вісник Університету внутрішніх справ МВС України: Зб. наук. пр. – Х.: Ун-т внутрішніх справ МВС України. – 2000. – Вип. 11. – С. 317 – 321.
5. Бондар О.Г. Правове регулювання угод із земельною нерухомістю: актуальні проблеми // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001. – Вип. 11. – С. 402 – 405.
6. Бондар О.Г. Правове забезпечення балансу публічних і приватних інтересів у процесі здійснення земельної реформи в Україні // Вісник Запо-різького державного університету (юридичні науки): Зб. наук. пр. – Запорі-жжя: Запорізький державний університет. – 2001. – № 2. – С. 366 – 372.
7. Бондар О.Г. До питання про поняття правовідносин власності на землю // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки): Зб. наук. ст. – Запоріжжя: Запорізький державний університет. – 2004. – № 1. – С. 138 – 141.
8. Бондар О.Г. До питання про формування інститутів обмежених ре-чових прав на землю // Тези доповідей і наукових повідомлень ІІІ міжрегіо-нальної науково-практичної конференції “Концепція формування законо-давства України” (листопад 1998 р.). – Запоріжжя: Запорізький державний університет. – 1999. – С. 126 – 131.
9. Бондар О.Г. До питання про склад земельних правовідносин в умо-вах багатоманітності форм власності на землю в Україні // Тези доповідей і наукових повідомлень IV міжрегіональної науково-практичної конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р.). – Запо-ріжжя: Запорізький державний університет. – 2000. – С. 169 – 175.
10. Бондар О.Г. До питання про особливості землі як об’єкта земельних правовідносин // Матеріали засідань міжнародного “круглого столу”, при-свяченого пам’яті проф. К.Г.Федорова (12 травня 2000 р.) – Запоріжжя: Запорізький державний університет. – 2000. – С. 149 – 156.
11. Бондар О.Г. Земельні правовідносини як предмет земельного права: деякі теоретичні аспекти // Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (19 квітня 2001 року) – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001. – С. 121 – 123.
12. Бондар О.Г. Про правовий режим землі як об’єкта права власності народу України // Забезпечення законності у сфері земельних правовідно-син: Тези доповідей, виступів, повідомлень на міжвузівській науково-практичної конференції молодих науковців (26 вересня 2003 р.). – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрі-шніх справ України. – 2003. – С. 66 – 68.

Бондар О.Г. Земля як об’єкт права власності за земельним законо-давством України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. – Київ, 2005.
Дисертація присвячена дослідженню правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України. Проведено аналіз розвитку наукових досліджень та визначення поняття правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України у сучасній правовій доктрині. Розглянуто поняття та зміст правовідносин власності на землю. Висвітлено відмінності правового режиму землі як об’єкта права власності у залежності від певного суб’єкта цього права. До-сліджено проблеми вдосконалення правових засад реалізації Українським народом та іншими суб’єктами права власності на землю своїх правомочно-стей, правового забезпечення оптимального балансу публічних і приватних інтересів при використанні земель. Удосконалено теоретичне обґрунтування співвідношення права власності на землю народу України та інших суб’єктів цього права. Охарактеризовано особливості правової регламента-ції земельних відносин майнового характеру, проаналізовано проблеми розмежування земельного та цивільного законодавства при регулюванні цих відносин. Обґрунтовано наукові висновки і пропозиції щодо удосконалення законодавства, що регламентує правовідносини власності на землю.
Ключові слова: земельна ділянка, земельна нерухомість, земельне зако-нодавство, земельні відносини, земля, нерухоме майно, об’єкт права влас-ності, право власності на землю, правовий режим.

Бондар А.Г. Земля как объект права собственности по земельному законодательству Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологиче-ское право; природоресурсное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. – Киев, 2005.
Работа посвящена вопросам правового режима земли как объекта права собственности по земельному законодательству Украины. Рассматриваются проблемы усовершенствования правовых основ реализации Украинским народом и другими субъектами права собственности на землю своих право-мочий, правового обеспечения оптимального баланса публичных и частных интересов при использовании земель, разграничения земельного и граждан-ского законодательства при регулировании земельных отношений.
Структура диссертации обусловлена целью и задачами исследования. Во вступлении обосновывается актуальность темы исследования, определяют-ся степень научной разработки проблемы, поставленные цели и задачи, методологическая и теоретическая база исследования, отображаются науч-ная новизна и практическое значение полученных результатов, их апроба-ция и освещение в научных публикациях. В первом разделе работы пред-ставлена общая характеристика правового режима земли как объекта права собственности по земельному законодательству Украины. Осуществлен анализ развития научных исследований и положения современной правовой доктрины по этому вопросу. Рассмотрено понятие и содержание правоот-ношений собственности на землю. Усовершенствовано теоретическое обос-нование наличия у права собственности на землю существенных отличий от права собственности на вещи, созданные трудом человека, обусловленных следующими основными факторами: спецификой земли как объекта права собственности, необходимостью обеспечения рационального использования и охраны земли, необходимостью достижения разумного баланса между публичными и частными интересами в сфере использования земельных ресурсов.
Исходя из понимания двойственной конструкции права публичной (го-сударственной и коммунальной) собственности на землю в Украине, кото-рая основывается на конституционном принципе права собственности Ук-раинского народа на землю, предлагается рассматривать в качестве необхо-димого элемента содержания права земельной собственности государства и территориальных громад правомочие управления в сфере использования и охраны земель. На этой основе сформулировано усовершенствованное оп-ределение субъективного права собственности на землю.
Во втором разделе диссертации анализируются особенности правового режима отдельных видов объектов права собственности на землю. Особое внимание сосредоточено на вопросах объектного состава права собственно-сти на землю Украинского народа. Обосновывается положение об обяза-тельности имплементации в действующее земельное законодательство кон-ституционных положений о праве собственности на землю Украинского народа. Получила дальнейшее развитие теоретическая аргументация соот-ношения этого права с правом собственности на землю иных субъектов. Сделан вывод о том, что условное разграничение объектов права земельной собственности народа Украины и государства, территориальных громад можно проследить через призму осуществления органами государства и органами местного самоуправления властных функций в сфере земельных отношений. Вместе с тем обосновывается необходимость отнесения отдель-ных земельных участков к объектам исключительной собственности Укра-инского народу (общественному достоянию), для чего предлагается вклю-чить в земельное законодательство институт оборотоспособности земель-ных участков. Представлена развернутая характеристика правового режима земель, находящихся в собственности Украинского государства. Рассмотре-ны проблемы формирования объектного состава права коммунальной соб-ственности на землю. Проанализирован правовой режим земель, находя-щихся в частной собственности.
В третьем разделе работы на основе исследования правовой природы зе-мельной недвижимости и земельных отношений имущественного характера сформулированы подходы к решению проблем соотношения норм земель-ного и гражданского права при регулировании этих отношений. Усовер-шенствовано теоретическое обоснование необходимости обеспечения при-оритета земельного законодательства над гражданским в сфере земельных отношений. В выводах диссертации изложены теоретические результаты исследования, имеющие научное и практическое значение, и сформулиро-ваны соответствующие рекомендации по усовершенствованию законода-тельства, регулирующего отношения собственности на землю.
Ключевые слова: земельная недвижимость, земельное законодательст-во, земельные отношения, земельный участок, земля, недвижимое имущест-во, объект права собственности, право собственности на землю, правовой режим.
Bondar O. The land as an object of the right of ownership according to the land legislation of Ukraine. – Manuscript.
The thesis for a candidate of science degree in law, speciality 12.00.06 – land law; agrarian law; environmental law; natural resource law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences. – Kyiv, 2005.
The thesis is devoted to the research of the legal regime of the land which is an object of the right of ownership according to the land legislation of Ukraine. The development of the scientific investigations has been analyzed. The concep-tion of the legal regime of the land considered as an object of the right of owner-ship according to the land legislation of Ukraine in the present legal doctrine is determined. The conception and the content of legal relations of the right of land ownership are considered. The differences of the legal regime of the land as an object of the right of ownership depending on a certain subject of this right are revealed. The problems concerning the improvement of legal regulations for implementing the competences of the Ukrainian people and other subjects of the right of land ownership, legal provisions of an optimum balance of public and private interests in land use are investigated. The theoretical substantiation of the correlation of the right of land ownership of the Ukrainian people and other sub-jects of this right is improved. The peculiarities of legal regulations of the land property relations are characterized. The issues on delimitation on the land and civil legislation are analyzed. The scientific conclusions and propositions as for the improvement of the legislation, regulating the legal relations of the land own-ership, are substantiated.
Key words: land, land legislation, land real property, land relations, legal re-gime, lot of land, object of the right of ownership, real estate, the right of land ownership.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking