Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Злочин як соціальне явище: філософсько-правовий аспект

 

МИКИТЧИК Олександр Васильович


ЗЛОЧИН ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2002


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної академії внутрішніх справ України МВС України

Науковий керівник
кандидат філософських наук, доцент Чміль Борис Федорович,
Національна академія внутрішніх справ України, начальник
кафедри філософії
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор Туркевич Інна Костянтинівна, Академія адвокатури України, завідуюча кафедрою кримінального та адміністративного права

кандидат філософських наук, професор Ібрагімов Михайло Михайлович, університет “Львівський Ставропігіон”, завідуючий кафедрою соціальної філософії

Провідна установа
Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Захист відбудеться “22” листопада 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ-35, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ-35, Солом’янська пл., 1

Автореферат розісланий “19” жовтня 2002 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Казміренко Л.І.

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Філософсько-правовий аспект дослідження дає змогу розглядати злочин не тільки як кримінально-правовий феномен, а й як багатовимірне соціальне явище в широкому контексті культурно-цивілізаційного процесу. Будучи невід’ємною складовою життєдіяльності суспільства, злочин завжди стоїть на перешкоді поступально-прогресивних змін, про що також свідчить історичний досвід становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави.
Злочин та їх система – злочинність – нівечать механізм управління державою, знецінюють свободу, викликають страх і розчарування у певної частини громадян в доцільності проведення демократичних перетворень.
Виникає теоретико-практична проблема: яким чином пов’язані демократичні перетворення в суспільстві зі зростанням не тільки загальної кількості злочинів, а й зі збільшенням питомої ваги тяжких насильницьких. Адже, за даними Держкомстату України, коефіцієнт злочинності (на 100 тис. населення) збільшився з 713 в 1990 році до 1147 в 2000 році (в 1,6 раза). Лише по лінії МВС України з 1986 року, тобто з початку перебудови, по 2000 рік кількість зареєстрованих злочинів в Україні збільшилась у 2,2 раза. При цьому за цей же період кількість тяжких злочинів зросла більше ніж у 4 рази. Якщо в 1990 році показники становили 52359, то в 2000 році – 211040 злочинів (це умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, зґвалтування, замахи на них тощо).
Криміногенна ситуація в Україні залишається дотепер напруженою, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема реформування правоохоронної системи суспільства, яка створюється людьми для захисту від руйнівних сил, що виникають у процесі суспільного розвитку та згубно діють в протилежному прогресивному напрямі русла. Постає нова філософсько-правова проблема: якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то і юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу, або на якомусь певному етапі, остаточно знищити це аномальне, не притаманне самій сутності життя людей явище.
Людство ніколи не мирилося з існуванням злочину, а тому до зазначених проблем завжди була прикута увага громадськості, науковців різних галузей знання.
Злочин як конкретна дія (бездіяльність), поведінка, вчинок особи чи групи осіб, заборонені кримінальним законом, є предметом вивчення кримінально-правової науки. У той же час помітний внесок у вивчення феномену злочину і злочинності як соціального явища роблять науковці багатьох галузей гуманітарних, природничих і технічних наук, серед яких найглибше вивчають ці питання вчені-кримінологи, криміналісти, фахівці з кримінальної психології та інших юридичних наук.
Вивченням різних видів злочину, їх класифікації та кваліфікації займалося багато вчених з кримінального права, зокрема: П.П. Андрушко, Я.М. Брайнін, М.В. Володько, А.А. Горницький, В.А. Клименко, М.Н. Ковальов, П.К. Кривошеїн, В.К. Матвійчук, П.С. Матишевський, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій та інші. Соціально-політична сутність злочину досліджувалася в роботах В.В. Дурдинця, О.М. Литвака, М.І. Мельника, Г.О. Омельченка, О.В. Скрипнюка, В.І. Шакуна та інших.
У професійних розробках учених-кримінологознавців актуалізовувався ряд теоретико-методологічних проблем, вирішення яких можливе не лише засобами юридичної науки, а потребує і світоглядно-філософського осмислення їх у контексті розуміння злочину як соціального явища:
1. У першу чергу це стосується проблеми визначення поняття злочину, його складу, ознак, які б виокремлювали його з-поміж інших правопорушень. Злочин є узагальнене, абстрактне поняття, бо існує конкретний злочин, відображений у конкретному змісті норми відповідної статті Кримінального кодексу. Складність полягає в тому, щоб знайти саме те, що їх узагальнює і характеризує власне як злочин у його антисуспільній спрямованості. Це потребує застосування філософсько-правової методології.
2. Час від часу вченими ставиться під сумнів така визначальна ознака злочину, як суспільна небезпека: одні автори – М.І. Бажанов, М.Д. Дурманов, В.М. Кудрявцев – прихильники усталеної думки, інші – В.Ф. Кириченко, А.А. Піонтковський, О.Б. Сахаров – у своїх роботах заперечують її, посилаючись на те, що ця ознака характерна і для інших правопорушень. Проблемною залишається теза про заподіяну злочином шкоду – суспільним відносинам чи конкретній особі (С.Б. Гавриш, М.Й. Коржанський), а також питання про співвідношення матеріальної і формальної сторони злочину (А.В. Наумов, М.С. Таганцев).
3. Жваві дискусії періодично виникають щодо соціальної детермінації злочинної поведінки і генетично вроджених властивостей особи злочинця. В роботах Ш. Ауербах, І.І. Карпеця, І.С. Ноя, С.С. Остроумова, А.Д. Слоніма висловлюються протилежні погляди з цього приводу. Бурхливий поступ вітчизняної юридичної психології завдяки працям Д.О. Александрова, В.Г. Андросюка, І.А. Віденєєва, А.Ф. Зелінського, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєва, М.В. Костицького, В.С. Медведєва, В.М. Синьова, Г.О. Юхновця сприяє розумінню мотивації (безмотивної) злочинної поведінки, диференціації різних типів девіантності.
4. Розвиток кримінально-правової науки постійно породжує суперечки щодо статусу інших наук, які займаються проблемою злочину і злочинності. Та й самі поняття “злочин” і “злочинність” трактуються у методологічному плані або як ідентичні, рядоположні чи як похідні.
5. Неоднозначним залишається визначення понять організованої, професійної злочинності, злочинної діяльності та злочинного світу (В.П. Бахін, А.П. Закалюк, Н.С. Карпов, І.К. Туркевич та інші). У науковій літературі існують різні інтерпретації співвідношення методологічних і галузевих принципів кримінально-правової науки (А.М. Колодій, П.П. Михайленко), різні точки зору з приводу матеріально-економічної обумовленості злочину. Багато вчених наголошують на потребі вироблення єдиної методології статистики злочинів (О.М. Литвак, В.І. Шакун).
Багатоплановість наукових досліджень злочину і сучасної злочинності потребує уточнення висхідних світоглядних філософсько-правових позицій щодо значущості отриманих результатів і включення їх до загальної системи суспільствознавства. Проте, на жаль, таких робіт обмаль. Крім праць В.А. Бачініна “Философия права и преступления” (1999), Є.А. Позднякова “Философия преступления” (2001), Ю.Д. Блувштейна, А.В. Добриніна “Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования” (1990), у монографіях з філософії права С.С. Алексеєва, В.С. Нерсесянца, Л.В. Петрової, В.В. Шкоди та в програмах курсів викладачів філософії права М.П. Альчук, М.В. Костицького, які в різному обсязі безпосередньо з філософсько-правових позицій досліджують злочин як соціальне явище, та різнопланових робіт кримінологів О.М. Бандурки, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.Є. Жалінського, Н.Ф. Кузнецової, І.П. Лановенка, В.Г. Лихолоба, В.В. Лунєєва, О.Є. Манохи, О.Г. Фролової, а також статей численних авторів Ю.В. Александрова, М.М. Ібрагімова, В.В. Костицького, Л.В. Кравченка, В.В. Медведчука, В.Є. Скоморохи та інших, які, досліджуючи процес державотворення в Україні, тією чи іншою мірою побіжно дають філософсько-правовий аналіз місця і ролі злочину в суспільному житті – можна констатувати, що немає спеціальних робіт, які б розглядали в філософсько-правовому аспекті злочин як соціальне явище.
Отже, розвиток кримінально-правових наук вимагає розробки філософсько-методологічних засад вивчення злочину як соціального явища в контексті суспільно-історичної логіки формування цього поняття, визначення перспектив його розвитку і практичної значущості для вдосконалення правової системи української державності. На основі взаємозбагачення наук і виникнення суміжних дисциплін, що вивчають злочин, постає герменевтична проблема тлумачення змісту окремих понять, а також визначення екзистенційних чинників кримінального законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”; плану науково-дослідних робіт кафедри філософії НАВСУ на 1999-2003 рр. і згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.
Мета і задачі дослідження. Метою проведеного дослідження є визначення онтологічних, гносеологічних, аксіологічних параметрів злочину в контексті розвитку культурно-історичних цивілізаційних основ суспільства і обґрунтування на цій підставі методології ефективного нейтралізування негативного впливу, який злочин спричиняє на процес поступально-прогресивного зростання потенціалу гуманістичності і демократичності процесу національного державотворення в Україні.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні задачі:
- показати багатовимірність злочину як соціального явища в ретроспективі вияву зла в культурно-цивілізаційному розвитку суспільства;
- розкрити в парадигмально значущій системі “зло–злочин–злочинність” конкретно-історичне конструювання концепцій морального і правового захисту суспільних відносин;
- визначити конвенційно-теоретичні засади наук, що вивчають злочин і злочинність у загальній системі суспільствознавства;
- проаналізувати кримінально-правове визначення поняття злочину в контексті змін його суттєвих ознак у процесі ускладнення і диференціації політико-економічних, матеріально-виробничих, морально-психологічних та інтерособистісних взаємин людей у суспільстві;
- провести порівняльний аналіз кримінально-правової законотворчості в різних правових системах, які обумовлюють визначення злочину і покарання як національно самобутніх явищ з притаманними їм загальнолюдськими характеристиками;
- виявити основні фактори впливу на динаміку злочинності в Україні в перехідний період до демократично-політичних ринково-економічних відносин, лібералізації судочинства і пріоритетизації в суспільному житті прав людини.
Об’єктом дослідження є злочин як соціальне явище.
Предмет дослідження – взаємозв’язок прогресивно-цивілізаційного розвитку суспільства, гуманізації і демократизації його основ з процесом зростання кількості та урізноманітнення видів злочинів.
Методи дослідження зумовлені його об’єктом і предметом. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні концепції наукового пізнання соціальних явищ, які передбачають комплекс теоретичних методів, серед яких чільне місце займає метод поєднання історичного й логічного. Його застосування дало змогу висвітлити процес формування поняття злочину як соціального явища в процесі культурно-цивілізаційного розвитку суспільства.
Логічний метод дозволив показати, як історично в різних типах світогляду відбувався процес формування уявлень про злочин, а потім – на теоретичному рівні – історію логіки формування вже не уявлень, а поняття злочину в різних наукових системах.
Метод сходження від абстрактного до конкретного дав можливість простежити зміну змісту понять від “антисуспільної”, “девіантної”, “асоціальної”, “аморальної”, “протиправної”, “передкримінальної” поведінки до “злочинної” поведінки. Тут же був використаний і дедуктивний метод.
Методи аналогії, моделювання, верифікації використані при порівняльному аналізі визначення поняття злочину у вітчизняних і зарубіжних кримінально-правових вченнях і законодавстві.
Системний підхід з його структурно-функціональним аналізом та деякі діалектичні методи, які передбачають розкриття причинно-наслідкових зв’язків, частини й цілого, форми й змісту, загального, особливого й одиничного, можливості й дійсності застосовані в дослідженні причин і динаміки злочинності в сучасній Україні.
Наукова новизна одержаних результатів виражена у найважливіших положеннях дисертаційного дослідження:
- вперше в філософсько-правовому аспекті розглянуто злочин як соціальне явище і обґрунтована теза, що він є супроводжувальною закономірною тенденцією в життєдіяльності суспільства. Оскільки творча сутність людини і людства в цілому перебуває в постійному становленні, то культурно-історичний процес гуманізації у вигляді побічного продукту, завжди викидає на арену суспільного життя злочин, який відіграє в історії подвійну роль – гальмує цивілізаційний прогрес і разом з тим спонукає до консолідації в боротьбі за виживання здорові сили суспільного організму;
- доведено, що боротьба добра і зла – найсуттєвіший архетип від найдавніших до сучасних культур, яка акумулює в собі весь історичний досвід розкриття природи зла і злочину як його дії. Злочинність – це певна система злочинів з притаманними їм закономірностями розвитку, яка в сучасних умовах створює певний соціальний субсвіт зі специфічною (злочинною) професійною діяльністю осіб, що нею займаються. Проти невиразності форм, багатоликості вияву й утаємниченого характеру злочину у світі не існує універсальних правових методів, способів його знешкодження, а є лише віковічні моральні засоби протистояння злу;
- знайшла подальшої розробки методологія наукового вивчення злочину та злочинності. При цьому вперше виділяються чотири рівні дослідження цієї проблеми: політико-ідеологічний, що відображає цілісне ставлення держави до злочину; рівень філософсько-правової методології, який досліджує злочин в універсальних світоглядних вимірах культурно-історичного процесу; правовий науково-теоретичний рівень, що визначає основні закономірності і тенденції розвитку злочинності як соціального явища, і юридичний кримінально-прикладний рівень, який визначає сутність і склад злочину, його ознаки, класифікацію і кваліфікацію, відмінність від інших форм антисуспільної поведінки людей;
- обґрунтовано положення, що поняття злочину має конкретно-історичний зміст, а тому кримінально-правове визначення головних ознак злочину залежить від спектру вимірів його як соціального явища. Всілякі намагання розірвати матеріальну і формальну сторони поняття злочину виводять його за межі соціально значущих характеристик, призводять до втрати науково-об’єктивного змісту;
- вперше на основі філософсько-правової методології проведено аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду кримінального законодавства у визначенні нормативного (законодавчого) і доктринального (теоретичного) змісту поняття злочину. Історичною логікою у формуванні змісту поняття злочину, при всій суперечливості процесу його гуманізації, демократизації і лібералізації, є поступова пріоритетизація кримінально-правового захисту інтересів особи. На цій підставі автор пропонує у визначенні поняття злочину на перше місце поставити шкоду, яка завдається особі в системі суспільних відносин, через що створюється небезпека для суспільства;
- по-новому, а саме з філософсько-правових позицій, розкривається динаміка розвитку злочинності останніх років в Україні у її тісному взаємозв’язку з кризовими явищами в економіці і зубожінням населення, коли криміналітет через владні структури поглиблює об’єктивні труднощі перехідного періоду і намагається послабити дієвість правоохоронної системи.
Практичне значення одержаних результатів безпосередньо пов’язане з процесом удосконалення методології кримінально-правової законотворчості, стимулюватиме розробку філософсько-правової проблематики в цілому та може сприяти теоретичному забезпеченню боротьби з правопорушеннями зокрема.
Результати дослідження можуть бути також використані в подальшій науково-дослідницькій діяльності, в навчально-виховному процесі та при підготовці навчальних посібників з відповідних дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (Острог, 2001); Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 2001); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 2001).
Основні положення дисертаційного дослідження заслуховувалися на засіданнях кафедри філософії, міжкафедральному семінарі НАВСУ і використовуються в навчальному процесі з курсів “Філософія права”, “Професійна етика та естетична культура співробітників органів внутрішніх справ”.
Публікації. Зміст та результати дослідження висвітлено в шести публікаціях, п’ять з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації складається з вступу; двох розділів, до яких входять п’ять підрозділів; висновків; списку використаних джерел, трьох додатків. Повний обсяг роботи – 202 сторінки. Список використаних джерел включає 212 найменувань, поданих на 15 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, зв’язок з науковими програмами, темами, планами; визначено мету і задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження; висвітлюється наукова новизна отриманих результатів; наводяться дані їх апробації.
У першому розділі “Злочин як предмет філософсько-правового аналізу” розглядається сутність філософсько-правової методології аналізу злочину як соціального явища, тобто досліджуються екзистенційні чинники злочину в процесі духовно-практичної життєдіяльності суспільства. Кримінально-правова категорія “злочин” у філософсько-правовому аспекті набуває світоглядних вимірів у контексті історичного становлення правового відношення людини до світу в концептуальній системі “зло–злочин–злочинність”.
У першому підрозділі “Світоглядно-історичні уявлення про злочин” з’ясовується взаємозв’язок поняття “зло” і “злочин” в історичній ретроспективі різноманітних міфологічних, релігійних, моральних, філософських і художньо-творчих архетипах культури, що дає змогу показати багатовимірність їх гносеологічного змісту.
Процес установлення змісту кримінально-правової категорії “злочин” зумовлюється різноманітними світоглядними уявленнями про зло як потаємну і безвідносну до будь-якої системи координат силу природи, яка в суспільному розвитку здобуває морально-правові параметри і може характеризуватися людьми як злочин.
На прикладі моралістичних витоків ідей різних шкіл кримінального права, а також постулатизації злочину у Святих Писаннях основних релігій автор показує неоднозначність його тлумачення в них у поєднанні зі злом, де зло не обмежується злочином, але злочин – це завжди вияв зла. У художньо-творчому витворі злочин настільки забарвлений узагальненою соціально-моральною тональністю, що його конкретний вираз втрачає свій зміст. Злочин у таких випадках може не тільки викликати відразу, а навпаки – приваблювати.
Розглядаючи натуралістично-матеріалістичний та релігійно-ідеалістичний підходи до визначення природи злочину, робиться висновок про те, що залежно від розширення пізнавально-практичної діяльності людини таким же чином, як і зло, що розглядалося як трансцендентна моностатична предметна основа в єдності з добром чи дуалістична духовна субстанція поряд з ним, або ж у їх абсолютному протиставленні чи у взаємопереході одне в одне, так само і поняття злочину набувало історико-конкретновиразного змісту в порівнянні з нормативною поведінкою, і те, що в одних умовах, в одних народів, за одних часів визнавалося як злочин, в інших – як за нормальне явище, а то і геройство.
Автор дотримується тієї кримінологічної теорії походження злочину, в якій останній поєднується з людиною не просто як з живою істотою, а як з продуктом її доцільної суспільної життєдіяльності. Злочин – це соціальна оцінно-правова характеристика суспільних відносин. Саме умисна (необережна) дія або бездіяльність людини, яка порушує встановлені юридичні норми співжиття людей, характеризує такі ознаки злочину, як винність, протиправність і караність.
У другому підрозділі “Злочин у системі сучасного теоретичного знання” розглядаються конвенційні основи наук, які вивчають злочин у поєднанні з похідним від нього поняттям злочинність як процес вчинення ряду злочинів, як певна соціально-закономірна антисуспільна кримінально-карана поведінка людей.
У кримінологознавчій науці, що поєднує в собі різні галузі знання про злочин, автор виділяє чотири основних рівні, якими є: політико-ідеологічний; філософсько-правової методології; правовий науково-теоретичний і юридичний кримінально-прикладний.
Розкриваючи різнорівневу конвенційність теоретичного знання про злочин і злочинність, автор доводить, що їх кримінально-правові виміри залежать від політико-ідеологічного устрою держави, яка може в одних випадках цілеспрямовано регулювати кількісні і якісні показники злочинності (практика радянських часів), а в інших – сама виступати стосовно людини монопольним злочинцем-насильником, подавляючи менш небезпечні злочини (авторитарно-диктаторський режим).
На рівні філософсько-правової методології злочин розглядається як соціальне явище в онтологічному співвідношенні сутнісних і належних основ світу. Аксіологію злочину автор розкриває через причини морального непідкорення людей стандартизованим нормам поведінки, закріпленим у законі, й доводить: якщо існує закон, то є й шляхи його порушення. Наявність самого закону вже свідчить про об’єктивну здатність людей до порушення соціально-юридичних норм. Норма заборони вже зумовлює можливість вчинення злочину і певним чином спонукає до цього.
Світоглядно-методологічна інтерпретація злочину обумовлює певну систематизацію наукових знань про нього як на теоретико-правовому так і на юридично-кримінальному рівнях. У цьому зв’язку злочин як соціальне явище аналізується з позицій виведених кримінологами закономірностей розвитку злочинності. Причину загальносвітової тенденції до зростання рівня злочинності автор убачає в прискореному динамізмі життєдіяльності суспільства, індивідуалізації особистості, збагаченні її потреб, інтересів і тих перешкод, а так само і гіперможливостей, що виникають на шляху їх до задоволення. Цим поглиблюються протиріччя між людиною і суспільством, що врешті-решт призводять до соціальної апатії, розгубленості, а то й до озлобленості, агресивності. Егоїстичне задоволення своїх потреб та інтересів за рахунок інших зумовлює злочинні наміри в поведінці людей.
Автор підтримує думку тих криміналістів, які вважають умисну злочинну діяльність негативним різновидом соціальної діяльності, а тому вважає виправданим визначити її як професійну, з притаманними їх специфічними ознаками. Злочинний світ – це певний соціум з аморальними традиціями, агресивною системою відтворення і самозбереження, контркультурою.
Проблемними залишаються дослідження кримінальних психологів стосовно визначень змісту понять “особа злочинця” і “тип вродженого злочинця”. Під особою злочинця розуміються лише ті люди, які професійно займаються злочинною діяльністю, а не ті, що випадково чи під впливом збігу обставин вчинили злочин, а під типом вродженого злочинця – маніакально схильні до злочинів люди, які усвідомлено вважають себе винятковими постатями з антилюдською спрямованістю. Психіатри-експерти з року в рік засвідчують, що 71% осіб, які вчинили злочин, властивий “психопатологічний індекс”. У той же час соціологічні дослідження ставлять під сумнів ідею пошуку гена злочинності, оскільки близько 90% періодично опитуваних респондентів дають позитивну відповідь на питання, чи вони могли б вчинити злочин, якби про це ніколи і ніхто не дізнався. У дисертації проводиться думка, що з урахуванням соціобіологічних і психофізіологічних факторів значна частина людей за певних обставин здатна вчинити злочин.
Отже, накопичений досвід вивчення злочинності дозволяє класифікувати злочини та їх суб’єктів за родами і видами, за морально-психологічною мотивацією, за способом їх вчинення, за формами організації, за психофізіологічними якостями винних осіб, за соціологічною типізацією.
У другому розділі “Генеза вчення про злочин у процесі становлення цивілізаційних основ суспільства” здійснюється філософсько-правовий аналіз розвитку взаємозв’язку нормативного (законодавчого) і доктринального (теоретичного) визначення змісту поняття злочину в поєднанні з державотворчими процесами. Оскільки серед науковців кримінального права немає однозначного визначення поняття злочину, то вивчення генези його становлення розкриває плинний історичний процес, продуктом і регулятором якого є юридично-правові системи. А тому в дисертації акцентується увага на дискусійному питанні про матеріальну і формальну сторони злочину.
У першому підрозділі “Зміна змісту поняття злочину в системі визначень антисуспільної поведінки” основна увага приділяється філософсько-правовій методології визначення головних ознак поняття злочину і його місця в системі загальноюридичних категорій: правопорушення, протиправна поведінка, проступок, делікт, а також соціологічних понять: антисуспільна, асоціальна, девіантна, аморальна поведінки. При цьому зазначається, що поняття злочину вбирає характеристики всіх попередніх визначень, але не зводиться до них.
Наводячи захисні, виховні і регулятивні функції кримінального закону, в дисертації розглядаються два моменти в дискусіях навколо визначення поняття злочину. Перший – пов’язаний з обґрунтуванням у КК України суспільної небезпеки як суттєвої риси злочину, оскільки ця ознака відсутня в інших кодексах, але в той же час вона має досить широкий зміст, а також політико-ідеологічний відтінок. Кримінальний закон, крім інших об’єктів, завжди захищає суспільно-політичний устрій, але поняття суспільної небезпеки спотворено використовувалось за часів авторитарно-тоталітарних режимів. У плані цих міркувань досить проблемним є питання про те, кого слід визнавати державним злочинцем. Автор – прихильник думки щодо заміни суспільної небезпеки як видової утворювальної ознаки злочину на поняття соціальної шкоди і того, щоб поставити на перший план захист інтересів особи, підпорядковуючи під нього і державний інтерес. Кримінально-правова наука має розробляти систему кримінальної відповідальності за злочин не тільки особи проти держави, а й держави проти особи.
Другий момент пов’язаний з дискусією про об’єкт злочину: кому завдається шкода – суспільним відносинам чи окремій особі?
Історія розвитку правових вчень свідчить, що без правової системи неможливе існування суспільних відносин і навпаки, а тому поняття шкоди, яка завдається злочином окремій людині, передбачає всю систему її суспільної життєдіяльності, де вона перебуває під соціально-правовим захистом.
Розкриваючи загальноісторичну тенденцію декриміналізації юридичного закону і його гуманістичну сутність, у дисертації пропонується таке філософсько-правове визначення злочину: “Злочин – це вид антисуспільної протиправної поведінки, яка спрямована проти загальнолюдських цінностей і виражена в діях, що завдають значної шкоди людині в системі суспільних відносин і державі, за що передбачається кримінальним законом покарання”.
У другому підрозділі “Методологічні принципи аналізу поняття злочину в різних правових системах” під кутом найпоширеніших галузевих кримінально-правових та методологічних принципів проводиться їх змістовне розкриття у вітчизняних та зарубіжних правових вченнях про злочин.
Історія кримінального законодавства Великобританії, США, Франції, Іспанії, Італії, ФРН, Японії, Росії свідчить, що при всіх національних особливостях загальним для них є суперечливий процес розвитку кримінально-правових (соціологічно-позитивістських) принципів, таких, як точне визначення в законі всіх ознак злочинного діяння; заборона застосування зворотної сили закону, що посилює відповідальність за вчинене; принцип персональної відповідальності; принцип урізноманітнення системи санкцій при визначенні покарання; принцип заборони екстрадиції за політичні злочини тощо.
Показуючи історичну відмінність витоків східно- і західноєвропейської кримінально-правової науки і практики, в дисертації аналізуються нормативні та доктринальні визначення змісту поняття злочину. При цьому зазначається, що провідною тенденцією кримінально-правового прогресу, який відображає культурно-цивілізаційний історичний розвиток, є утвердження принципу економії кримінальної репресії, який пов’язаний з принципом законодавчого визначення злочину (nullum crimen sine lege). Соціальний зміст такої тенденції полягає в декриміналізації суспільних відносин, де загальною закономірністю у визначенні поняття злочину є зміна пріоритетів з суспільно небезпечних діянь особи стосовно держави на охорону основних свобод людини, захист її життя, здоров’я, приватної власності, честі і гідності, хоча у всіх країнах держава захищається як найважливіша соціальна цінність. Саме тому в кримінально-законодавчому визначенні поняття злочину перевага здебільшого надається не матеріальній, а його формальній ознаці – протиправності й караності. У зарубіжних країнах, при всьому розмаїтті доктринальних визначень поняття злочину, по суті за своїми ознаками вони зосереджуються навколо нормативних дефініцій, коли злочин пов’язується з мірою покарання, передбаченого кримінальним законом (ФРН, Італія), чи мірою заподіяної шкоди (Китай), або ж через визначення порушення “правового блага” (штати США Каліфорнія, Нью-Йорк).
Питання про співвідношення діяння, вини і протиправності достатньо складно і суперечливо обговорюється в англо-американській і континентальній системах права. Так, в англо-американській системі кримінального судочинства протягом тривалого часу орієнтирною формулою було: “actus non facit reum, nisi mens sit rea” (“дія не робить людину винною, якщо її дух невинний”).
У дисертації висвітлено суперечливе тлумачення і застосування в юридичній практиці методологічних принципів: законності, демократизму і гуманізму.
Причиною проблематичності принципу законності в судово-правових системах багатьох країн є: неупорядкованість законодавчої бази, коли примітки до Конституцій заперечують норми, викладені в ній (“Про свободу зібрань” у ФРН); відставання в реформуванні Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів (Франція); розбіжність між більш прогресивними положеннями у Конституціях і дією застарілих норм КК (Італія); розгалужена база джерел кримінального права (Англія, Франція); неупорядкованість кримінального законодавства, коли діють на одній і тій же території федеральні і місцеві закони (США). Для довільного тлумачення кримінального закону під виглядом врахування конкретних ситуацій часто застосовуються так звані “каучукові” форми викладення норм. Західне кримінальне законодавство дає широкі повноваження виконавчій владі, що створює основу для зловживань.
Гуманістичність західного кримінального законодавства виявляється в зміні структури покарання – переходу від жорстоких видів покарання до більш ліберальних і в постійному урізноманітненні, конкретизації і відповідній кодифікації міри покарання.
Принципом демократизму, позначеним двома особливостями – консерватизмом і постійним реформуванням, наголошується стабільність суспільно-політичних відносин і їх динамізм, а тому західноєвропейська традиція не дотримується єдиного ні нормативного, ні доктринального визначення поняття злочину.
У третьому підрозділі “Основні причини та динаміка злочинності в сучасній Україні”, аналізуючи кількісні і якісні показники злочинності за останні десять років, розглядаються три основні філософсько-правові проблеми: 1) зв’язок історично традиційних видів злочину для перехідних етапів суспільно-економічних відносин і національно-самобутніх особливостей розвитку криміногенних процесів в Україні; 2) співвідношення влади, закону і злочину; 3) науково-теоретичний і практичний правоохоронний захист населення.
У рамках першої проблеми підкреслюється, що в Україні, як і здавна в історії людства, в періоди занепаду старих і зародження нових економічних відносин криміналізується все суспільство, створюється, з одного боку, передкримінальне середовище з числа людей викинутих соціальними умовами з нормального життя. Серед виявлених осіб, які в 2001 р. вчинили злочин, 70,5% становлять працездатні, але непрацюючі й не зайняті навчанням. З іншого боку, під тиском криміналітету збільшуються можливості країни потрапити в “кримінальний капкан”. Що до динаміки злочинності, то Україні це загрожувало ще у 1995 році.
Особливістю “українського варіанту” був незнаний в історії перехід власності від загально-всенародної до приватної, чим скористався злочинний світ.
У межах другої проблеми показовим є те, що після посилення державно-правового контролю вже в 1996-2000 рр. кількість викритих посадових злочинів зросла майже втричі (у 2001 р. приріст становив 3,8%). За деякими дослідженнями, у корумпованих відносинах перебувають близько 90% комерційних структур і майже 40% підприємців. Проте кожна друга кримінальна справа, порушена за фактом корумпованих дій, закривається в ході розслідування. Серед засуджених за економічні злочини в 15 разів більше службовців, ніж інших категорій населення.
У плані третьої проблеми наголошується, що в умовах посилення позицій криміналітету через низький рівень матеріального і соціально-правового захисту працівників ОВС триває розмивання їх професійного ядра, зрощування окремих елементів зі злочинним світом. Дослідження свідчать, що з 1992 по 1997 р. значно зменшилася в ОВС питома вага осіб з вищою юридичною освітою і стажем роботи від 10 до 25 років, а також працівників віком від 31-45 років, тобто тих, які мають необхідний досвід і високий рівень професійності. Нині ситуація дещо поліпшилась, хоча у 2001 р. після закінчення вищих навчальних закладів МВС України на службу в ОВС було прийнято та прибуло 4008 працівників з юридичною освітою, а звільнено – 4265.
У дисертації вказується на деяке поліпшення сучасної криміногенної ситуації, зокрема, завдяки розвитку законодавчої бази, що регулює кримінально-правові відносини, певному її упорядкуванню. Нові й розширені кваліфікуючими ознаками норми КК України спрямовані на соціальний, моральний, психологічний захист перш за все тих осіб, які потребують соціальної допомоги: дітей, неповнолітніх, жінок, літніх людей (ч. 2 ст. 135, ст. 137, 148, 150, 166, 168 КК України).
У роботі наголошується на необхідності розвитку кримінально-правової науки в напрямі більш чіткої визначеності таких висхідних понять, як “розбій” і “грабіж”, “корупція” і “організована злочинність”, “бандитські угруповання” і “групи”, “порушення громадського порядку”, “вандалізм” та інших. Вимагають кримінально-правового розвитку поняття “корисливий злочин” й “агресивна злочинність” та кваліфікуючі ознаки відповідних складів злочинів.
У висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, які відповідають поставленій меті та сформульованим задачам. Серед них, зокрема, такі:
1. Злочин є соціальним явищем, яке характеризується антисуспільною спрямованістю і спричиняє руйнацію створюваних людьми умов життєдіяльності.
У предметних формах вчинення злочину закладені морально-духовні сили зла, яке постійно мімікризується, має утаємничений характер, паразитує на слабкостях людської натури, завжди удосконалюється, пристосовуючись до культурно-цивілізаційного процесу.
2. Ефективне протистояння злочинності значною мірою залежить від наукового обґрунтування її ознак, витоків, параметрів, напрямів поширення, визначення кількісних і якісних характеристик. Актуалізується філософсько-правова методологія, яка через розкриття онтології, гносеології і аксіології права вказує місце і роль злочинності як негативному соціальному явищу в суспільно-історичному прогресі.
3. У визначенні поняття злочину до його пріоритетних ознак слід поставити значну шкоду, що завдається інтересам особи і суспільним відносинам, адже держава як інститут також може завдавати значної шкоди гуманістичним цінностям особи і бути небезпечною для суспільства, існуючи у вигляді диктатури і впроваджуючи жорстокість і насильство.
4. Демократизація і гуманізація суспільних відносин не є причиною кількісного зростання показників злочинності, а оскільки злочином вважаються лише такі дії, які передбачені кримінальним законом, то процес лібералізації кримінального законодавства декриміналізує несуттєві правопорушення.
5. Мають бути доведені до завершення адміністративна та судово-правова реформи, в тому числі ОВС, виділивши підрозділи кримінальної міліції в самостійний державний орган під кураторством Мінюсту.
6. Необхідно створити незалежний науково-методологічний центр кримінологічних досліджень, який давав би правдиву картину криміногенної ситуації і був позбавлений суб’єктивного впливу привабливої звітності тих чи інших підрозділів правоохоронної системи. Необхідно виробити єдину методологію кримінальної статистики, її зв’язку з соціальними процесами.
7. Необхідні рішучі заходи щодо добору кадрового складу до управлінських структур. Як свідчить практика, санкції кримінального закону стосовно службових злочинів мають бути абсолютними, адже лише їх чітка визначеність не дозволить знаходити шляхи ухилення від кримінальної відповідальності.
8. У міру розвитку інтеграційно-цивілізаційних процесів традиції кримінального законодавства різних країн взаємозбагачуються і поступово ґрунтують єдиний механізм правового захисту проти злочинності. Багатоликість і національно-державна байдужість злочинності вимагає міжнародних зусиль боротьби з нею.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Микитчик О.В. Сутність злочину як правового явища // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000. – № 3. – С. 17–24.
2. Микитчик О.В. Загальне і відмінне у філософському і юридичному розумінні злочину // Право України. – 2001. – № 9. – С. 24-27.
3. Микитчик О.В. Моральний вимір злочину // Держава і право / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2001. – Вип. 13. – С. 444–451.
4. Микитчик О.В. Злочинність як органічна складова життєдіяльності суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах / Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. – 2001. – Вип. 21. – С. 225–235.
5. Микитчик О.В. Злочин як предмет філософсько-правового аналізу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2001. – Вип. 35. – С. 41–45.
6. Микитчик О.В. Проблеми гуманізації кримінального законодавства в процесі національного державотворення // Наукові записки; Серія: Право. – Острог, 2001. – Вип. 2. – С. 399–405.

АНОТАЦІЯ
Микитчик О.В. Злочин як соціальне явище: філософсько-правовий аспект. – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002.
У дисертації досліджується кримінально-правова категорія “злочин”, яка в філософсько-правовому аспекті набуває світоглядні виміри в контексті історичного становлення правового відношення людини до світу в концептуальній системі “зло–злочин–злочинність”. Проаналізовано кримінально-правове визначення поняття злочину в контексті змін його суттєвих ознак у процесі ускладнення і диференціації політико-економічних, матеріально-виробничих, морально-психологічних та інтерособистісних взаємин людей в суспільстві. Проведено порівняльний аналіз кримінально-правової законотворчості в різних правових системах, які зумовлюють визначення злочину і покарання як національно самобутніх явищ. Визначено конвенційно-теоретичні засади наук, що вивчають злочин і злочинність у загальній системі суспільствознавства. Виявлені основні фактори впливу на динаміку злочинності в Україні в перехідний період до демократично-політичних ринково-економічних відносин, лібералізації судочинства і пріоритетизації в суспільному житті прав людини.
Ключові слова: зло, злочин, злочинність, професійна злочинність, особа злочинця, суспільна небезпека, соціальна шкода, законність, демократизм, гуманізм.

АННОТАЦИЯ
Микитчик А.В. Преступление как социальное явление: философско-правовой аспект. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2002.
Диссертация посвящена исследованию преступления в философско-правовом аспекте как социального явления.
В диссертации исследуется уголовно-правовая категория “преступление”, которая в философско-правовом аспекте приобретает мировоззренческие измерения в контексте исторического становления правового отношения человека к миру в концептуальной системе “зло–преступление–преступность”.
Проанализировано уголовно-правовое определение понятия преступления в контексте изменения его существенных признаков в процессе усложнения и дифференциации политико-экономических, материально-производственных, морально-психологических и межиндивидных взаимоотношений людей в обществе. Обосновывается, что понятие преступления с его главными признаками имеет конкретно-историческое содержание и в зависимости от того, что именно признается в поведении, действиях людей в том или ином обществе преступлением, можно определить уровень его культурно-цивилизационного прогресса.
Проведен сравнительный анализ уголовно-правового законотворчества в разных правовых системах, которые обуславливают определение преступления и наказания как национально самобытных явлений. На основании анализа уголовного законодательства Великобритании, США, Франции, Испании, Италии, ФРГ, Японии, России показана постепенная приоритетизация уголовно-правовой защиты интересов личности.
Определены конвенционно-теоретические начала наук, которые изучают преступление и преступность в общей системе обществоведения. При этом впервые выделяются четыре уровня исследования этой проблемы: политико-идеологический, отображающий целостное отношение государства к преступлению; уровень философско-правовой методологии, исследующий преступление в универсальных мировоззренческих измерениях культурно-исторического процесса; правовой научно-теоретический, определяющий основные закономерности и тенденции развития преступности как социального явления; юридический уголовно-прикладной, изучающий сущность и состав преступления, его признаки, классификацию и квалификацию, отличие от других форм антиобщественного поведения людей.
Выявлены основные факторы влияния на динамику преступности в Украине в переходной период к демократическо-политическим рыночно-экономическим отношениям, либерализации судопроизводства и приоритетизации в общественной жизни прав человека. В этом отношении раскрыта тесная взаимосвязь преступности с кризисными явлениями в экономике и обнищанием населения, когда криминалитет через властные структуры углубляет объективные социально-экономические трудности переходного периода и старается сыграть главную роль в общественной жизни, нейтрализуя действенность правоохранительной системы.
Предложено ряд выводов, касающихся разработки методологии профилактики и прогнозирования проявлений преступности в процессе строительства национального государства в Украине.
Ключевые слова: зло, преступление, преступность, профессиональная преступность, личность преступника, общественная опасность, социальный вред, законность, демократизм, гуманизм.

SUMMARY
Mykytchyk O.V. Crime as a social phenomenon: philosophic and legal aspects. – Manusript.
Degree Thesis of a Candidate of Law Science according to speciality 12.00.12 – philosophy of the law. – The National Academy for Internal Affairs of Ukraine, Kiev, 2002.
The Thesis studies a “crime” as a criminal law category, the philosophic and legal aspects of which gain world-view dimensions in the context of the history of the development of a legal attitude of humans to the world within the “evil–crime–criminality” conceptual system. The notion of a crime is analysed from the point of view of the criminal law in the context of the alterations in the essential signs of crime in the process of perplexing and differentiation of political, economic, industrial, moral, psychological and interpersonal relations within a society. A comparative analysis of law-making activity within different legal systems that determine the definition of a crime and a punishment as the original national phenomena having the inherent characteristics common to all mankind is made from the point of view of the criminal law. The conventional theoretical fundamentals of the sciences studying crime and criminality within the scope of the social science are established. Main factors influencing the dynamics of criminality in Ukraine during the transition to democratic market economic relations and liberalisation of legal procedure and priority estimation in the social development of human rights are revealed.
Key words: evil, crime, criminality, professional criminality, criminal person, social threat, social harm, justice, democracy, humanism.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking