Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні

 

МИРОНЕНКО Ігор Віталійович

ЗМІСТ ТА МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.06. – земельне право; аграрне право; екологічне право;
природоресурсне право.

АВТОРЕФЕРАТ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ-2008

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України,
Костицький Василь Васильович
Юридичний інститут „Інститут повітряного і космічного права” Національного авіаційного університету,
директор

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України
Шульга Михайло Васильович
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,
завідуючий кафедрою екологічного права

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
Кулинич Павло Федотович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,
старший науковий співробітник

Захист відбудеться „04” липня 2008 року о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий „03” червня 2008 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук О.О. Кваша

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право власності є одним з найбільш важливих інститутів для будь-якої правової системи, правове регулювання відносин власності визначає зміст та спрямованість правового регулювання суспільних відносин в цілому. Таке регулювання в значній мірі обумовлене властивостями та суспільною важливістю самого об’єкта власності. Земля як основне національне багатство завжди перебувала під особливою охороною держави. В результаті суспільних змін, що відбулись в нашій державі, право приватної власності на землю отримало своє визнання та закріплення в чинній Конституції України. Виникає питання, наскільки широкою є свобода власника землі, якими повноваженнями він наділений, як визначити межі його свободи.
Питанням земельно-правових відносин завжди приділялась велика кількість наукових досліджень та навчальної літератури. Проте в радянську добу, в умовах виключної державної власності на всі природні ресурси, питання про приватну власність на землю взагалі не розглядалось, досліджувались інші аспекти земельних відносин. Крім того, для правової науки того періоду характерною була підвищена увага до усуспільнених форм власності, питання особистої (індивідуальної) власності розглядались через призму тогочасної ідеології і досліджувались в меншій мірі.
На сьогоднішньому етапі дослідженню відносин власності на землю приділяється значна увага. Так, питання про зміст права власності на землю та його здійснення досліджувались в дисертаціях В.К. Гуревського, А.В. Луняченка, Л.П. Заставської, О.Г. Бондара, Д.В. Бусуйок, монографіях В.В. Носіка, І.І. Каракаша, О.А. Вівчаренка та інших, а також багатьох наукових статтях, колективних працях та підручниках.
У межах цивілістичної науки питання змісту та меж здійснення права приватної власності висвітлювались у працях О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Я.М. Шевченко та інших, в кандидатських дисертаціях ці питання досліджували Н.В. Безсмертна, І.Ф. Севрюкова, О.О Михайленко, М.Б. Гончаренко, О.В. Розгон, М.О. Стефанчук.
Водночас вивчення новітньої літератури дає підстави зробити висновок про відсутність комплексного дослідження щодо змісту та меж здійснення права приватної власності на землю в Україні. Наявні дослідження або присвячені більш широкому колу проблем та лише в загальному торкаються цих питань, або висвітлюють інші аспекти відносин власності на землю. Крім того, частина праць, в яких досліджувались як питання права приватної власності в цілому, так і права приватної власності на землю, певною мірою втратили свою актуальність через зміни в законодавстві, зокрема з прийняттям чинних Цивільного та Земельного кодексів України. Таким чином, питання про зміст та межі здійснення права приватної власності в Україні залишається актуальним. Вказані обставини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження та визначили його структуру.
Теоретичну базу дослідження, основу, на якій сформовані викладені в дисертації висновки і пропозиції, склали праці сучасних українських та зарубіжних вчених В.І. Андрейцева, О.М. Вовк, А.П. Гетьмана, О.В. Дзери, І.О. Іконицької, В.В. Костицького, О.С. Колбасова, Н.С. Кузнєцової, П.Ф. Кулинича, І.І. Каракаша, М.І. Краснова, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, В.В. Петрова, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка, М.В.Шульги, В.В. Янчука.

2

Також було враховано положення праць Д.В. Бусуйок, О.А. Вівчаренка, В.К. Гуревського, В.К. Камишанського, О.В. Розгон, В.Є. Рубаника, К.І. Скловського, роботи представників російської дореволюційної цивілістики (В.І. Курдиновського, К.П. Побєдоносцева, Й.О. Покровського, В.І. Синайського, Г.Ф. Шершеневича, Д.І. Мейєра), радянської правової думки (зокрема А.В. Венедиктова, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.С. Іоффе, Р.О. Халфіної) та ін.
Зміст роботи обумовив необхідність вивчення чинного законодавства України, а також деяких іноземних (Німеччини, Італії, Швейцарії) та пострадянських держав (Російської Федерації, Білорусі, Молдови, Грузії).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджене з планом науково-дослідної роботи Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол Вченої ради університету № 2 від 04.10.2000 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення змісту права приватної власності на землю в Україні, обсягу та меж реалізації правомочностей власника земельної ділянки, а також можливостей та напрямів вдосконалення правового регулювання з даного питання.
Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання:
– визначити обсяг повноважень власника земельної ділянки;
– дослідити особливості землі як об’єкта права приватної власності та їх вплив на здійснення права приватної власності на землю;
– з’ясувати можливість визначення меж здійснення права приватної власності на землю, а також дослідити існуючі обмеження щодо здійснення даного права, здійснити їх класифікацію;
– дослідити межі правомірного здійснення права приватної власності на землю;
– обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює відносини щодо здійснення права приватної власності на землю.
Об’єктом дослідження є правові відносини, пов’язані з здійсненням власником права приватної власності на землю в Україні.
Предметом дослідження є законодавство України та інших країн щодо здійснення права приватної власності на землю, юридична практика, а також праці вітчизняних та зарубіжних науковців з даного питання.
Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були застосовані такі методи наукового пізнання як історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші. Так, історичний метод використано при дослідженні відмінностей у регулюванні відносин власності в різні історичні періоди, вивченні розвитку правової думки та еволюції наукових концепцій. За допомогою формально-логічного методу здійснювалось уточнення змісту використаних в законодавстві та наукових джерелах понять, формулювання власних визначень, зокрема, права приватної власності на землю, правового режиму землі, формування ознак того чи іншого явища, здійснення класифікацій, в тому числі класифікації обмежень права приватної власності на землю. У процесі роботи над дисертацією системно-структурний метод використовувався при вивченні положень законодавства, що регулюють відносини власності на землю. Зокрема, при досліджені єдності і погодженості правових норм, що регулюють дані відносини, проте містяться в різних нормативно-правових актах; при виявленні та розв’язанні

3

суперечностей (юридичних колізій), а також подоланні прогалин в чинному законодавстві; при тлумаченні положень законодавства. Порівняльний метод широко застосовувався при дослідженні розбіжностей у поглядах різних авторів з питань, що досліджувались у цій роботі; при вивченні різних підходів щодо вирішення таких питань; при порівняльному співставленні законодавства різних держав щодо здійснення права приватної власності на землю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці земельного права України комплексно досліджено зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні.
Проведене дослідження дозволило сформулювати наступні висновки та положення, що виносяться на захист:
1. Одержало подальший розвиток положення, що за своїм змістом право приватної власності на землю становить сукупність всіх можливих правомочностей власника, спрямованих на задоволення та захист пов’язаних з його земельною ділянкою інтересів, які в найбільш загальному вигляді можна представити як правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.
2. Удосконалено поняття правового режиму земель як встановленого законодавством окремого порядку нормативного правового регулювання відносин щодо їх використання, що виражається в застосуванні певного поєднання уповноважень, зобов’язань, заборон та заохочень, яке визначає особливості змісту та спрямованості такого регулювання.
3. Аргументовано, що межі здійснення права приватної власності на землю слід розглядати як правові рамки, що визначають обсяг свободи власника щодо використання наданих йому суб’єктивним правом можливостей, існування яких обумовлено обов’язком власника дотримуватись при здійсненні права власності вимог законодавства, а також не порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Межі здійснення права приватної власності на землю існують об’єктивно та обумовлюються існуванням конкретних обставин (обмежень), що в своїй сукупності визначають ці межі.
4. Обґрунтовано висновок про те, що під зловживанням правом приватної власності на землю як перевищенням меж його здійснення слід розуміти таке використання земельної ділянки, при якому заподіюється шкода іншим особам і при цьому чітко не виражена перевага інтересів власника та не виправдана необхідність його дій. Можливості власника земельної ділянки щодо її використання поширюються до тієї міри, доки у нього будуть зберігатись пов’язані з його правом охоронювані законом інтереси.
5. Вперше запропоновано визначення обмежень права приватної власності на землю як конкретних, об’єктивно існуючих обставин (правові приписи, речові права на чуже майно, зобов’язальні права, публічні обтяження), що звужують свободу власника земельної ділянки, позбавляючи його можливості здійснювати окремі свої повноваження в повній мірі чи частково.
6. Вперше сформульовано та обґрунтовано класифікацію обмежень права приватної власності на землю, що ґрунтується на поділі усіх існуючих обмежень за правовою природою та рівнем правового регулювання.
Згідно даної класифікації обмеження права приватної власності на землю поділяються на наступні види: нормативні обмеження права приватної власності на землю (загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності; загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на землю; спеціальні нормативні обмеження щодо

4

 

здійснення права приватної власності на окремі категорії та види земель) та обтяження земельних ділянок (приватні обтяження земельних ділянок (речові права на чужі земельні ділянки та зобов’язальні права інших осіб щодо земельних ділянок) і публічні обтяження земельних ділянок (обтяження, що виникають щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок та обтяження, що виникають щодо всього майна визначених суб’єктів, включаючи земельні ділянки).
7. Аргументовано, що встановлені земельним законодавством правила про добросусідство є нормативними обмеженнями щодо здійснення прав на землю, які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. З метою вдосконалення правового регулювання земельних відносин добросусідства запропоновано викласти в новій редакції статті 103, 104 та 105 Земельного кодексу України.
8. Вперше запропоновано визначення, що обтяженнями земельних ділянок як видом обмежень права власності на землю виступають обставини, які носять індивідуальний (ненормативний) характер та звужують визначені законодавством межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого дослідження питань, пов’язаних з здійснення права приватної власності в цілому та правом приватної власності на землю зокрема;
- у правотворчій сфері – при удосконаленні положень чинного законодавства, що регулює відносини власності на землю;
- у правозастосовчій сфері – як рекомендації при розгляді питань про зміст повноважень власників земельних ділянок та межі їх здійснення, а також недопущення зловживання правом власності на землю і дотримання вимог добросусідства;
- у навчальному процесі – при викладанні курсу “Земельне право” для одержання необхідних знань, їх розширення і поглиблення, а також при підготовці навчальної літератури.
Апробація результатів дисертації.
Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях:
– науково-практична конференція “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (Івано-Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року);
– регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року);
– міжрегіональна науково-практична конференція “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 року);
– регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 року);
– ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція “Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи” (Тернопіль, 13 квітня 2007 року).

5

 

Публікації. Основні результати дослідження викладені автором у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України та в п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 208 сторінок, з них список використаних джерел - 22 сторінки (267 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається та обґрунтовується актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, зв’язок з навчальними планами, об’єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, основні результати дослідження, їх практичне значення, апробація результатів дослідження.
Розділ 1 „Загальна характеристика змісту та меж здійснення права приватної власності на землю в Україні” складається з п'яти підрозділів, у яких здійснено огляд літератури за темою дослідження, розглянуто питання щодо поняття та змісту права приватної власності на землю, правового режиму та особливостей землі як об’єкта права власності, меж здійснення та обмежень даного права.
У підрозділі 1.1. „Історіографічний огляд літератури” здійснено огляд літератури, пов’язаної з темою даної роботи, зокрема загальнотеоретичних досліджень щодо реалізації суб’єктивних прав та їх обмежень; досліджень з римського права; праць дореволюційних російських цивілістів; цивілістичної літератури з питань відносин власності радянських та сучасних авторів; досліджень в сфері земельного та екологічного права; досліджень відносин власності на землю в зарубіжних країнах. Вивчення літератури дало змогу зробити висновок про відсутність комплексних робіт саме з питань змісту права приватної власності на землю, обсягу прав власника землі та меж їх здійснення.
У підрозділі 1.2. „Поняття та зміст права приватної власності на землю” досліджено питання про визначення даного права та обсяг правомочностей власника землі.
Під правом приватної власності на землю слід розуміти найбільш повне право особи на земельну ділянку, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Поняття права власності – це категорія історично конкретна, оскільки кожна юридична традиція, правова культура наповнює його своїм змістом. На сьогодні право власності розглядається як суб’єктивне право, що являє собою міру можливої поведінки особи щодо використання своєї речі. Для розуміння права власності на землю важливе значення має не стільки наявність певного визначення, скільки вказівка на його основні ознаки (властивості), до них належать: повнота права власності; абсолютний характер; виключність; еластичність; безстроковість; способи, підстави і порядок виникнення права власності визнаються законом; спеціальний характер права власності на землю. В цілому визначення поняття права приватної власності на землю повинно здійснюватись в контексті загального цивілістичного визначення права власності з застереженням про особливий характер об’єкта цього права – земельної ділянки, що обумовлює спеціальне правове регулювання даних відносин та обмежений характер права власності на землю.

6

За своїм змістом суб’єктивне право приватної власності на землю завжди є найбільш повним правом, що його особа може мати на земельну ділянку як майно, і становить сукупність всіх можливих правомочностей власника землі. Створення детального переліку таких правомочностей слід вважати недоцільним, оскільки існує сумнів щодо можливості формування такого вичерпного переліку та його практичної корисності. Закріплена в статті 317 Цивільного кодексу України та статті 78 Земельного кодексу традиційна “тріада правомочностей” власника не відображає в повній мірі змісту цього права і повинна розглядатись як така, що в найбільш загальному вигляді вказує на повноваження власника щодо вчинення власних дій. Виходячи з змісту суб’єктивного права власності, всі можливі правомочності власника землі можна розділити на три основні групи: правомочності, які визначають можливості власника щодо здійснення свого права; правомочності, спрямовані на забезпечення належної поведінки інших осіб; правомочності щодо забезпечення захисту прав власника. У встановлених законом межах власник має право вчиняти будь-які дії щодо своєї земельної ділянки.
У підрозділі 1.3. „Правовий режим як спеціальний порядок регулювання відносин власності на землю” розглянуто питання про особливості правового регулювання даних відносин в Україні.
Під правовим режимом земель в роботі запропоновано розуміти встановлений законодавством окремий порядок правового регулювання відносин щодо їх використання, що виражається в застосуванні певного поєднання уповноважень, зобов’язань, заборон та заохочень, яке визначає особливості змісту та спрямованості такого регулювання. Встановлення спеціальних правових режимів для певних категорій та видів земель в межах єдиного правового регулювання відносин власності на землю обумовлене ступенем залучення цих земель до цивільного обороту та необхідністю диференційованого підходу щодо правового регулювання відносин, пов'язаних з їх використанням та охороною. Встановлення певного правового режиму щодо земель не скасовує і не змінює суті права приватної власності на землю, воно залишається найбільш повним правом, яке особа відповідно до законодавства може мати на земельну ділянку як майно.
Специфічні властивості землі обумовили комплексний характер правового регулювання відносин власності на неї та закріплення у законодавстві спеціальних правових режимів не лише для землі в цілому, але й для окремих земель в залежності від їх належності до певної категорії чи виду.
Правове регулювання відносин приватної власності на землю здійснюється нормами різних галузей права і носить комплексний міжгалузевий характер. У вказаних відносинах необхідно чітко розмежування цивілістичні аспекти щодо власності на землю як майно, та еколого-правові аспекти щодо використання і охорони земель як природного ресурсу. Передача земель у приватну власність не означає їх вилучення з числа об’єктів державного управління в сфері охорони довкілля.
При здійсненні правового регулювання відносин приватної власності на землю, поряд з положеннями Конституції України, перевагу у застосуванні над іншими нормами мають норми екологічного права, що обумовлено пріоритетом вимог екологічної безпеки в даних відносинах. Нормами адміністративного права можуть встановлюватись додаткові вимоги чи обмеження в
сфері власності на землю, проте їх положення не можуть суперечити положенням Земельного кодексу України та вимогам екологічного характеру. Норми земельного права щодо регулювання

 

7

відносин власності на землю є спеціальним і мають перевагу у застосуванні по відношенню до норм цивільного права та галузевого законодавства, що регулює відносини власності на землю при використанні та охороні окремих природних ресурсів. Застосування норм та положень цивільного права здійснюється щодо врегулювання тих відносин власності на землю, які не врегульовані нормами екологічного, земельного та інших галузей природоресурсного права і носять приватно-правовий характер, тобто характеризуються юридичною рівністю, вільним волевиявленням та майновою самостійністю їх учасників.
Поєднання публічно-правових та приватно-правових засад при регулюванні відносин приватної власності на землю полягає у застосуванні загально-дозвільного типу правового регулювання щодо вільного здійснення власником свого права у встановлених законодавством межах та спеціально-дозвільного типу - щодо виконання власником приписів норм, які встановлюють межі здійснення права, його юридичні обов’язки, а також регулюють здійснення державного управління в галузі земельних ресурсів.
У підрозділі 1.4. „Межі здійснення права приватної власності на землю” досліджено питання щодо встановлення меж свободи власника землі при здійсненні його права.
Межі здійснення права приватної власності на землю виступають як правові рамки, що визначають обсяг можливостей власника щодо використання наданих йому суб’єктивним правом можливостей, існування яких обумовлено обов’язком власника дотримуватись при здійсненні права вимог законодавства, а також не порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб.
Законодавством не встановлено чітких та єдиних меж здійснення права приватної власності на землю, більш детально можна говорити про конкретні обставини, що обмежують власника щодо використання земельної ділянки. Загалом можна виділити встановлені законодавством межі здійснення права приватної власності на землю нормативного характеру та індивідуальні межі здійснення конкретного суб’єктивного права приватної власності на земельну ділянку.
Встановлені законодавством межі здійснення даного права за сферою дії та ступенем узагальнення можна представити як ієрархічну структуру, яку складають:
1) загальні межі здійснення права приватної власності (визначаються положеннями конституційного та цивільного права щодо здійснення права власності в цілому, зокрема статей 13, 41 Конституції України, а також 3, 13, 319 та інших статей Цивільного кодексу України);
2) загальні межі здійснення права приватної власності на землю (визначаються загальними положеннями земельного та екологічного права щодо здійснення права власності на земельні ресурси, зокрема положеннями статей 5, 91, 103-109, 167, 168 та інших Земельного кодексу України, розділу ХІ Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та ін.);
3) спеціальні межі здійснення права приватної власності на землю, встановлені щодо окремих категорій та видів земель (визначаються положеннями законодавства, якими встановлено спеціальні правові режими земель).
Індивідуальні межі щодо здійснення кожного конкретного суб’єктивного права приватної власності на земельну ділянку визначаються обставинами ненормативного характеру, до яких належать речові права на чуже майно, зобов’язальні права інших осіб, а також публічні обтяження земельних ділянок.
При визначенні крайніх меж здійснення суб’єктивного права приватної власності на землю слід враховувати право власника задовольняти при цьому свої законні інтереси і його відповідний

8

обов’язок не порушувати законні інтереси інших осіб. Свобода власника земельної ділянки щодо її
використання поширюється до тієї міри, доки у нього будуть зберігатись пов’язані з його правом охоронювані законом інтереси.
Охоронюваний законом інтерес у відносинах власності на землю слід розглядати як зумовлений загальним змістом законодавства і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві власності дозвіл власнику щодо всебічного використання належної йому земельної ділянки, який є самостійним об’єктом правового захисту і надається власнику з метою задоволення його потреб. Визнання за власником земельної ділянки охоронюваного законом інтересу, пов’язаного з наявністю суб’єктивного права приватної власності, розширює коло відносин, в яких він може брати участь при здійсненні свого права, користуючись правовим захистом.
Під зловживанням правом приватної власності на землю слід розуміти таке використання земельної ділянки, при якому заподіюється шкода іншим особам і при цьому чітко не виражена перевага інтересів власника та не виправдана необхідність його дій. Зловживання правом власності являє собою особливий вид правопорушення, який пов’язаний з обранням власником недопустимих форм реалізації належного йому права. Положення законодавства щодо недопустимості зловживання правом дають можливість у судовому порядку вирішити питання про межі здійснення права приватної власності на землю в певному конкретному випадку.
Зловживання правом власності на землю у формі умисного спричинення шкоди іншій особі (шикана) має місце не лише при наявності мети спричинення шкоди іншим особам, але і за умови задоволення певних інтересів власника землі, якщо вони очевидно є менш значними, ніж порушувані при цьому права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Зловживання правом власності в інших формах має місце за умови порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб умисними чи необережними діями власника землі, що суперечать принципам розумності, справедливості та добросовісності. Справедливість, добросовісність та розумність виступають як оціночні категорії щодо визначення правомірності поведінки особи в конкретній ситуації.
У підрозділі 1.5 „Поняття та види обмежень права приватної власності на землю” розглянуто питання про поняття та класифікацію обставин, що звужують свободу власника щодо використання земельної ділянки.
Обмеження права приватної власності на землю слід розглядати як конкретні, об’єктивно існуючі обставини (правові приписи, речові права на чуже майно, зобов’язальні права, публічні обтяження), що звужують свободу власника земельної ділянки, позбавляючи його можливості здійснювати окремі свої повноваження в повній мірі чи частково.
В літературі не вироблено єдиного підходу щодо класифікації обмежень права власності на землю, окремими авторами пропонується водночас застосовувати декілька класифікацій за різними критеріями. Запропоновано використовувати класифікацію обмежень права приватної власності на землю, що відображає їх відмінності за правовою природою та рівнем правового регулювання. Згідно даної класифікації обмеження права приватної власності на землю поділяються на дві основні групи:
- нормативні обмеження права приватної власності на землю;
- обтяження земельних ділянок.

 

9

В складі нормативних обмежень права приватної власності на землю окремими групами необхідно виділяти:
- загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності.
- загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на землю;
- спеціальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на окремі категорії та види земель.
Обтяження земельних ділянок слід розділяти на:
- приватні обтяження земельних ділянок;
- публічні обтяження земельних ділянок.
Серед приватних обтяжень земельних ділянок необхідно розрізняти:
- речові права на чужі земельні ділянки;
- зобов’язальні права інших осіб щодо земельних ділянок.
Серед публічних обтяжень земельних ділянок необхідно розрізняти:
- обтяження, що виникають щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок;
- обтяження, що виникають щодо всього майна визначених суб’єктів, включаючи земельні ділянки.
Розділ 2 „Характеристика окремих видів обмежень права приватної власності на землю в Україні” складається трьох підрозділів і присвячений дослідженню окремих видів обмежень даного права.
У підрозділі 2.1. „Нормативні обмеження права приватної власності на землю” досліджено законодавчо встановлені обмеження повноважень власника землі.
Нормативними обмеженнями права приватної власності на землю виступають положення законодавства, якими імперативно встановлено межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки. Суттєвими їх ознаками виступає те, що вони обумовлюють звуження можливостей власника, формально-визначені за своїм змістом через закріплення в нормативно-правових актах виключно рівня закону, встановлюються в імперативному порядку виходячи з публічних інтересів, поширюються на невизначене коло відносин приватної власності на землю.
Такі обмеження права позбавляють власника можливості здійснювати певні свої правомочності в повній мірі чи частково, вилучення із змісту права тих чи інших правомочностей власника при цьому не відбувається. В свою чергу, усунення нормативних обмежень веде до зростання обсягу правомочностей власника, сам же їх склад залишається незмінним.
Нормативні обмеження права приватної власності на землю за своїм змістом можуть бути негативними (зобов’язують власника утримуватись від певних дій) або позитивним (полягати в обов’язку власника терпіти певні дії з боку інших осіб). Водночас вони не можуть зобов’язувати власника вчиняти позитивні дії на користь інших осіб чи надавати іншим особам самостійні права на чужу земельну ділянку.
У підрозділі 2.2. „Дотримання вимог добросусідства при здійсненні права власності на землю” досліджено питання щодо правового регулювання земельних відносин добросусідства.
Положення законодавства щодо регулювання даних відносин розглядаються як вид нормативно встановлених обмежень щодо здійснення прав на землю, що мають на меті

10

забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Добросусідство виступає як правовий інститут, покликаний забезпечувати погодження інтересів власників (землекористувачів) при використанні земельних ділянок, між якими може виникнути двосторонній вплив.
Положеннями про добросусідство регулюються відносини щодо розмежування сусідніх земельних ділянок, а також щодо усунення безпосередніх та опосередкованих впливів на них. Чинним законодавством достатньо повно врегульовані відносини щодо розмежування сусідніх володінь та усунення безпосередніх впливів, пов’язаних з прямим порушенням меж, водночас спірними є питання щодо врегулювання опосередкованих впливів на сусідні володіння, тобто таких, що не пов’язані з порушенням фізичних меж земельної ділянки. Виходячи з положень чинного законодавства, такі впливи поділяються на допустимі (правомірно завдають допустимі незручності), надмірні (завдають незручності, що виходять за допустимі межі) та неприпустимі (перешкоджають використання сусідніх земельних ділянок за цільовим призначенням). Критерієм неприпустимості опосередкованого шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку виступає неможливість її використання за цільовим призначенням. Для визначення допустимості чи надмірності опосередкованого впливу на сусідні володіння в чинному законодавстві використано такий критерій як “завдання найменших незручностей”, що, на думку дисертанта, не дає можливості належним чином регулювати дані відносини. Правова регламентація даних відносин була б більш чіткою з застосуванням відомих з юридичної практики західних країн підходів “розумного впливу” та “врівноважування інтересів”.
З метою вдосконалення правового регулювання даних відносин дисертантом висунуто пропозиції щодо внесення наступних змін до законодавства:
- пункт 1 статті 103 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: “Власник земельної ділянки (землекористувач) не може заборонити здійснення впливу на своє володіння з сусідньої ділянки газом, парою, запахом, кіптявою, димом, шумом, теплом, вібрацією або іншим подібним чином, якщо такий вплив є незначним та не заважає користуватися земельною ділянкою або ж є значним, але зумовлений звичайним використанням іншої земельної ділянки і його не може бути усунуто економічно обґрунтованими заходами”;
- статтю 103 Земельного кодексу України доповнити пунктом такого змісту: “Власник земельної ділянки (землекористувач) має право на отримання компенсації в грошовій чи іншій формі незручностей, що завдаються внаслідок впливу від використання сусідніх земельних ділянок, якщо такий вплив виходить за нормально допустимі для даних умов межі і спричиняє надмірні незручності”;
- статтю 104 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: “Власник земельної ділянки (землекористувач) має право вимагати в судовому порядку заборони діяльності на сусідній
земельній ділянці, що призводить чи може призвести в майбутньому до здійснення неприпустимого впливу на інші земельні ділянки або до спричинення йому надмірних незручностей, які виходять за нормально допустимі для даних умов межі (шкідливий вплив на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше). До вирішення в судовому порядку питання про можливість та умови продовження такої діяльності, її здійснення забороняється.”
- статтю 105 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: “При проникненні коренів і гілок дерев (кущів) з однієї земельної ділянки на іншу, що є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням, власник чи землекористувач такої земельної ділянки

11

має право самостійно їх відрізати з наступним відшкодуванням власником цих дерев (кущів) понесених витрат, якщо останній у розумний строк не виконає вимогу обрізати такі корені чи гілки.”
У підрозділі 2.3. „Обтяження земельних ділянок” досліджено обмеження повноважень власника землі ненормативного характеру.
Під обтяженнями земельних ділянок як видом обмежень права приватної власності на землю слід розуміти обставини, що носять індивідуальний (ненормативний) характер та звужують визначені законодавством межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки.
Їх індивідуальний (ненормативний) характер проявляється у тому, що такі обтяження, на відміну від встановлених законодавством нормативних обмежень, виникають щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок на підставі волевиявлення власника (правочинів) або індивідуально-правових актів, які видаються компетентними органами. Обтяження земельних ділянок виступають окремим видом обмежень права приватної власності на землю і характеризуються тим, що вони водночас обтяжують земельну ділянку як майно та обмежують право власності на неї. Також необхідно відзначити існування конкуренції (пріоритету) між обтяженнями та необхідність їх спеціальної реєстрації, що також відрізняє обтяження від нормативних обмежень.
До обтяжень земельних ділянок належать речові права на чуже майно та зобов’язальні права інших осіб як приватні обтяження, що встановлюються з врахуванням волі власника і передбачають надання іншим особам прав на земельну ділянку, а також публічні обтяження (податкова застава, заборона відчуження, арешт тощо), що встановлюються у публічно-правовому порядку незалежно від волі власника і відображають суспільні інтереси, не надаючи іншим особам самостійних прав на чужу земельну ділянку.

У висновках дисертантом викладено основні результати проведеного дослідження, яке мало на меті встановити зміст права приватної власності на землю в Україні, обсяг правомочностей власника землі та межі їх реалізації.
Під правом приватної власності на земельну ділянку як на майно слід розуміти найбільш повне право особи, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За своїм юридичним змістом суб’єктивне право приватної власності на землю являє собою сукупність всіх можливих правомочностей власника; власник має право вчиняти при використанні своєї земельної ділянки будь-які дії у встановлених законом межах. В законодавстві щодо кожної категорії (виду) земель встановлено спеціальний правовий режим як окремий порядок регулювання відносин щодо їх використання та охорони. Встановлення таких режимів не скасовує і не змінює суті права приватної власності на землю, воно залишається найбільш повним правом, яке особа відповідно до законодавства може мати на земельну ділянку як майно. На думку дисертанта, свобода власника щодо використання земельної ділянки визначається негативно, тобто не шляхом встановлення вичерпного переліку дій, які він вправі вчиняти, а шляхом встановлення меж, які власник не має права порушувати при здійсненні права.

 

12

 

Межі здійснення суб’єктивного права власності виступають як правові рамки, що обмежують свободу власника при використанні земельної ділянки, існування яких обумовлено обов’язком власника дотримуватись при здійсненні права вимог законодавства, а також не порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Загалом можна виділити загальні межі здійснення права приватної власності на землю нормативного характеру та індивідуальні межі здійснення конкретного суб’єктивного права приватної власності на земельну ділянку. Законодавством не встановлено чітких та єдиних меж здійснення права приватної власності на землю, більш детально можна говорити про конкретні обставини – обмеження, які існують щодо кожного суб’єктивного права приватної власності на земельну ділянку.
Дисертант пропонує використовувати загальну класифікацію, котра, на його думку, охоплює всі існуючі обмеження права приватної власності на землю. Згідно цієї класифікації, такі обмеження поділяються на дві основні групи: нормативні обмеження права приватної власності на землю та обтяження земельних ділянок. Нормативними обмеженнями права приватної власності на землю виступають положення законодавства, якими імперативно встановлено межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки. В складі нормативних обмежень права власності на земельні ділянки необхідно виділяти: загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності; загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на землю; спеціальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на окремі категорії та види земель. Їх різновидом виступають положення земельного законодавства, які регулюють відносини добросусідства – нормативно встановлені обмеження щодо здійснення прав на землю, що мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Дисертантом запропоновано внести зміни до статей 103, 104 та 105 Земельного кодексу України щодо вдосконалення правового регулювання відносин добросусідства. Під обтяженнями земельних ділянок як видом обмежень права приватної власності на землю слід розуміти обставини, що носять індивідуальний (ненормативний) характер та звужують визначені законодавством межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки. До них належать речові права на чуже майно, зобов’язальні права, публічні обтяження.
При визначенні „крайніх меж” здійснення права приватної власності на землю слід виходити з обов’язку власника не порушувати вимог добросусідства та не допускати зловживання правом. Дисертант розглядає зловживання правом приватної власності на землю як особливий вид правопорушень, що пов’язаний з обранням недопустимих форм реалізації даного права, тобто таке його здійснення, при якому заподіюється шкода іншим особам і при цьому чітко не виражена перевага інтересів власника і не виправдана необхідність саме таких його дій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мироненко І.В. Співвідношення понять „право власності” та „правовий режим” / І.В. Мироненко // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Плай. - 2002. – Випуск Х. – С. 76-82.

13

2. Мироненко І.В. Правова природа права на земельну частку (пай) / І.В. Мироненко // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Плай. - 2003. – Випуск ХІ. – С. 134-139.
3. Мироненко І.В. Межі здійснення суб’єктивного права власності / І.В. Мироненко // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Плай. - 2004. – Випуск ХІІ. – С. 112-117.
4. Мироненко І.В. Зміст суб’єктивного права власності / І.В. Мироненко // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Плай. - 2004. – Випуск ХІV. – С. 139-144.
5. Мироненко І.В. Зловживання суб’єктивним правом власності / І.В. Мироненко // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 10. – С. 40-43.
6. Мироненко І. Регулювання опосередкованих впливів на сусідні володіння у відносинах добросусідства / І.В. Мироненко // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 41- 47.
7. Мироненко І.В. Питання правового регулювання нерухомості в новому законодавстві України / І.В. Мироненко // Нові Цивільний і Кримінальний кодекс – важливий етап кодифікації законодавства України: матеріали науково – практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 року). – Івано-Франківськ: Обласна друкарня, 2002. – С. 53-55.
8. Мироненко І.В. Суб’єкти права приватної власності на землю в Україні / І.В. Мироненко // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих учених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року). – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 88-91.
9. Мироненко І.В. Еколого-правові аспекти регулювання власності на землю / І.В. Мироненко // Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави: матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 року). – Івано-Франківськ, 2004. – С. 168-171.
10. Мироненко І.В. Законодавство України щодо меж здійснення права власності на землю: проблемні питання та пропозиції / І.В. Мироненко // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих учених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 року). – Івано-Франківськ: Плай, 2005. – С. 143-148.
11. Мироненко І.В. Співвідношення приватно-правових та публічно-правових засад при регулюванні відносин приватної власності на землю / І.В. Мироненко // Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи: матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 року). – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – С. 60-65.

АНОТАЦІЇ

Мироненко І.В. Зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. – Київ, 2008.

14

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню питання про зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні. В роботі досліджено правове регулювання цих відносин в законодавстві України, а також пов’язані з цим теоретичні та практичні аспекти. Розглянуто питання про поняття та зміст права приватної власності на землю, особливості земельних ділянок як об’єктів права власності, їх вплив на здійснення правового регулювання даних відносин, застосування норм різних галузей права при здійсненні такого регулювання. Особлива увага приділяється питанню про встановлення меж свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки. Досліджено обмеження права приватної власності на землю, запропоновано їх класифікацію. Розглянуто питання про недопущення зловживання правом, а також дотримання вимог добросусідства при здійсненні права приватної власності на землю. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює відносини щодо здійснення права приватної власності на землю.
Ключові слова: право власності на землю, правовий режим земель, межі здійснення права власності, добросусідство, обмеження права власності, обтяження земельної ділянки.

Мироненко И.В. Содержание и пределы осуществления права частной собственности на землю в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06. – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. Институт государства и права имени В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. – Киев, 2008.
Диссертация представляет собой исследование комплекса теоретических и практических вопросов, связанных с осуществлением права частной собственности на землю в Украине.
В работе исследованы вопросы о специфике правового регулирования отношений собственности на землю, применение и соотношение при этом норм разных отраслей права, а также публично-правовых и частно-правовых принципов. Правовое регулирование отношений частной собственности на землю осуществляется нормами разных отраслей права и носит комплексный межотраслевой характер. В указанных отношениях необходимо четко разграничение цивилистические аспекты собственности на землю как имущество и эколого-правовы аспекты, связаные с использованием и охраной земель как природного ресурса.
В диссертации рассмотрен вопрос о формулировке понятия права частной собственности на землю. Определенно, что понятие права собственности является исторически обусловленной категорией, поскольку каждая юридическая традиция и правовая культура наполняет его своим содержанием. Обосновано необходимость для понимания данного права использовать не столько определения, которые бы претендовали на универсальность, сколько существенные признаки, присущие праву собственности. К ним относятся: полнота права собственности; абсолютный характер; исключительность; эластичность; бессрочность; способы, основания и порядок возникновения права собственности четко определяются законом; специальный характер права собственности на землю.
В диссертации исследован вопрос о содержании права частной собственности на землю, о том, какими полномочиями наделен собственник земельного участка. Обосновано, что определение содержания права собственности на землю через «триаду полномочий» собственника

15

в полной мере не раскрывает содержание этого права, поскольку лишь в наиболее общем виде указывает на полномочия собственника. Предложено оставить открытым вопрос о детальном перечне полномочий собственника земельного участка, поскольку право собственности по своему
содержанию всегда является наиболее полным правом, которое лицо может иметь на земельный участок как вещь. По своему юридическому содержанию оно представляет собой возможность совершать все возможные действия, направленные на удовлетворение и защиту интересов собственника, связанных с его земельным участком.
Кроме того, рассмотрен вопрос об объекте права собственности на землю, определены особенности и основные признаки земельного участка как объекта права собственности, их влияние на установление пределов осуществления права частной собственности на землю. Указано, насколько распространяется сфера полномочий собственника в пределах земельного участка, также исследован вопрос о понятии правового режима земли, его содержание и значение для правовой регламентации отношений собственности на землю.
Детально в работе рассмотрен вопрос об обстоятельствах, которые ограничивают свободу собственника при осуществлении его права на земельный участок. В частности установлено, что законодательством не определены четкие и единые пределы осуществления субъективного права собственности, к собственнику выдвигаются требования общего характера: придерживаться при осуществлении своего права положений законодательства, а также не нарушать права и охраняемые законом интересы других лиц. Можно опредилить конкретные обстоятельства, которые ограничивают свободу собственника. По уровнях и степени обобщения можно выстроить определенную иерархическую структуру нормативных (предусмотренных законодательством) пределов осуществления права частной собственности на землю, от наиболее общих, которые одинаково касаются всех субъективных прав собственности, к более конкретным, которые установлены по отношению к праву собственности на отдельные категории и виды земель. Кроме того, существует ряд ограничительных обстоятельств адресного, ненормативного характера (обременений земельного участка), которые нельзя представить в виде иерархической структуры, ввиду их численности и разнообразия по правовой природе, а также по основаниям и порядке установления. В целом, в диссертации предложена общая характеристика и классификация таких ограничительных обстоятельств, в основе которой лежит их дифференциация на нормативные ограничения права собственности на земельные участки и обременения земельных участков.
В диссертации также рассмотрены вопросы о квалификации злоупотребления правом собственности на землю и соблюдении требований добрососедства, поскольку они непосредственно связанны с реализацией собственником его полномочий относительно земельного участка и установлением пределов их осуществления. Злоупотребление правом собственности определено как особый вид правонарушений, которые связанны с использованием лицом недопустимых форм реализации принадлежащего ему права, не выходя при этом за пределы этого права. Исследован вопрос о формах злоупотребления правом собственности на землю и критериях определения такого злоупотребления. Положения о добрососедстве в земельных отношениях определены как законодательно установленные ограничения при осуществлении права собственности на земельные участки в интересах собственников (землепользователей) соседних владений, которые не предоставляют третьим лицам самостоятельных прав на чужую вещь. Детально также рассмотрен вопрос об урегулировании опосредствованных влияний на соседние

16

владения, совершенствовании действующего законодательства, которое регулирует отношения добрососедства.
Ключевые слова: право собственности на землю, правовой режим земель, пределы осуществления права собственности, добрососедство, ограничения права собственности, обременения земельного участка.

Myronenko I.V. Table of contents and lines of realization of peculiar right to earth in Ukraine Manuscript.
The thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.06. - Environmental Law, Land Law, Agrarian Law; Natural Resources Law. V.M. Koretsky Institute of State and Law of National Academy of Sciences of Ukraine. – Kiev, 2008.
The thesis was devoted to the complex research of the question about maintenance and lines of realization of peculiar right on the earth in Ukraine. The legal adjusting of the given relations in legislation of Ukraine is explored in it and also linked with that theoretical and practical aspects. A question is considered about notion and maintenance of right for peculiar on earth, features of lot lands as objects of right for own, their influence on realization of the legal adjusting of the given relations, application of norms of different industries of right during realization of such adjusting. The special attention is paid to the question about establishment of proprietor freedom lines concerning the use of lot land proper to him. A limitation of peculiar right on earth is explored, their classification is offered. A question is considered about non-admission of abuse of right, and also observance of neighbourliness requirements during realization of the right for peculiar on earth. Suggestions are formulated concerning perfection of active law, which regulates the relations concerning realization of peculiar right on.
Keywords: right of own on earth, legal mode of earth, lot land, lines of realization of right for own, neighbourliness, the limitation of right for own, burden of lot land.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking