Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Зобов’язання України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до Ради Європи

 

Анісімова Марина Федорівна

Зобов’язання України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до роди Європи

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2001

 

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Рудоквас Олександр Степанович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри конституційного і адміністративного права

 

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент
Буроменський Михайло Всеволодович,
Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м.Харків),
професор кафедри міжнародного права та державного права іноземних держав

 

кандидат юридичних наук, доцент,
Заслужений юрист України
Дмитрієв Анатолій Іванович,
Київський університет права, завідувач кафедри
міжнародного права і порівняльного правознавства

 

Провідна установа – Національний університет внутрішніх справ (м.Харків)

 

Захист відбудеться “8” жовтня 2001р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Київ, вул.Мельникова, 36/1.

 

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Та-раса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ, вул.Володимирська, 58, к.10.

 

Автореферат розісланий “6” вересня 2001 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Є.В.Бурлай

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Наприкінці ХХ ст. забезпечення дотримання прав людини стало про-блемою всього світового співтовариства, перетворилося на основне питання більшості гуманітар-них форумів, на яких неодноразово підкреслювалось, що “держави мають обов’язок, незалежно від їх політичних, економічних та культурних систем, заохочувати і захищати всі права і основні сво-боди людини” ). Це означає, що права і свободи людини стали предметом міжнародної турботи і вони вже не можуть визначатися виключно характером та рівнем розвитку даного конкретного су-спільства.
Україна, котра у 1991 році вийшла на міжнародну арену як самостійний суб’єкт права, повинна бу-ла зважати на зазначену тенденцію розвитку міжнародних стосунків. Особливості її геополітично-го положення визначили пріоритетність європейського вектора розвитку її політики. Просування України до єдиного європейського простору почалося зі вступу до Ради Європи, яка представляє для нашої держави особливий інтерес, оскільки допомагає молодим країнам Центральної та Схід-ної Європи вирішувати нагальну для них проблему гармонізації національного законодавства з єв-ропейським правом. А це є для України обов’язковою передумовою реалізації її стратегічних за-вдань — вступу до ряду важливих міжнародних організацій, таких, як Світова організація Торгівлі, Європейський Союз, Центральноєвропейська асоціація вільної торгівлі, Міжнародна торговельна палата та інших. Сказане доводить потребу ґрунтовного дослідження багатогранного співробітни-цтва України з Радою Європи, початком якого стали державні зобов’язання, набуті під час вступу до неї.
Іншими вагомими аргументами на користь актуальності обраної теми є існування нового юридичного феномена — європейського права, яке розширено використовується мільйонами лю-дей, залучених у відносини з участю європейських співтовариств та поява нових вимог до держав-них службовців і юристів-практиків, зумовлених розбудовою власної правової держави і вже зга-даною новою роллю України на міжнародній арені. Зазначені обставини зробили глибокі знання з міжнародного права для цих категорій осіб обов’язковою умовою їх професійного зростання та суттєво змінили вимоги до процесу професійної підготовки фахівців з юриспруденції, державного будівництва, управління персоналом та інших галузей знань. Все це поставило на порядок денний низку нових завдань як теоретичного, так і практичного спрямування. За таких умов дослідження зобов’язань України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до Ради Європи та наукова оцінка стану їх виконання дозволить заповнити прогалину, яка утворилася у вивченні важливих для дер-жави питань її міжнародно-правової діяльності, а також стане ще одним кроком до вирішення про-блем програмної перебудови юридичної освіти згідно з вимогами часу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає декі-льком пріоритетним напрямкам, визначеним Концепцією розвитку юридичної науки і освіти в Україні ) для “Міжнародного права та порівняльного законодавства”, зокрема таким, як реалізація міжнародних стандартів у галузі прав людини, Україна і міжнародні організації, міжнародно-правові аспекти участі України в загальноєвропейському процесі, проблеми співвідношення норм внутрішнього і міжнародного права.
Робота виконана в рамках загальної проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного право-порядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації — 0194UO16317) та відповідно до “Про-грами наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України на 1997-2000 рр.”
Обрана тема цілком узгоджується із загальними напрямками, розкритими в розробленій Ін-ститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки ). Зокрема, з трьох конкретних завдань держорганів, визначених на найближче де-сятиліття Концепцією на такому з напрямків, як “Національне законодавство та міжнародне пра-во”, для вирішення двох, а саме: аналіз та порівняльні дослідження норм міжнародного права та національного законодавства, а також імплементація міжнародно-правових норм у національне за-конодавство, може бути використаний матеріал третього та четвертого розділів підготовленої ди-сертації.
Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі зобов’язань України щодо забезпечення прав і основних свобод людини, набутих у зв’язку з її членством у Раді Європи, сучасного стану та проблем, пов’язаних з їх виконанням. Досягти поставленої мети автор має на-мір через вирішення таких конкретних завдань:
здійснити критичний аналіз (як вихідний пункт дослідження) стану наукової розробки проблеми прав людини в Україні із з’ясуванням її невирішених та дискусійних питань;
визначити відповідність чинного українського законодавства Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (далі — Євроконвенції з прав людини) на прикладах окремих положень, що стосуються громадянських прав;
проаналізувати законотворчу роботу та правозастосовчу діяльність державних органів щодо забез-печення прав і основних свобод людини;
дослідити динаміку виконання взятих зобов’язань та з’ясувати існуючі в цій ділянці проблеми, за-пропонувати можливі заходи щодо подолання перешкод, які виникають на цьому шляху.
Для досягнення мети і завдань дослідження використовувалися такі методи, як історичний, порівняльний, системно-структурного, логіко-юридичного та документального аналізу тощо. Іс-торичний підхід дозволив простежити зміни, які відбулися в структурі та напрямках діяльності Ра-ди Європи з моменту її утворення до сьогодення, а також розвиток відносин України з цією органі-зацією. Метод системно-структурного аналізу у взаємодії з порівняльним були використані для класифікації наукових досліджень, присвячених вивченню прав людини, і дали змогу з’ясувати ступінь наукової розробки даної проблематики. Цими ж методами автор скористався для класифі-кації зобов’язань України перед Радою Європи і з’ясування динаміки та стану їх виконання. Ме-тодами логіко-юридичного і документального аналізу в роботі виявлялася відповідність чинного законодавства України вимогам євростандартів у галузі прав людини. Всі методи застосовувались у їх тісному взаємозв’язку. Підґрунтям для проведеного наукового пошуку стали принципи об’єктивності, конкретності, істинності тощо.
При написанні дисертації були проаналізовані міжнародно-правові норми з питань прав людини, зокрема, Євроконвенція з прав людини, Протоколи до неї, практика Європейського Суду з прав людини та документальні матеріали поточної роботи керівних органів Ради Європи. Велику увагу було приділено Висновку №190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи, оскільки саме в ньому обумовлені зобов’язання нашої держави, що випливають із Статуту Ради Європи. Щільному аналізу був підданий і великий масив поточного законодавства України: від Конституції до підза-конних актів. В аспекті теми була опрацьована значна кількість правової літератури, довідкових джерел та деякі матеріали національної правозастосовчої практики.
Об’єктом дослідження визначені правові аспекти міжнародної діяльності України в межах європейського співробітництва в галузі прав та свобод людини, що зумовлені членством України в Раді Європи.
Предметом дослідження є українське законодавство, спрямоване на виконання зобов’язань щодо прав людини, визначених у Висновку №190 (1995), та його відповідність євростандартам.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першою в тео-рії міжнародного права спробою комплексного аналізу зобов’язань України щодо прав людини, набутих у зв’язку з її членством у Раді Європи, сучасного стану їх виконання та проблем, пов’язаних з гармонізацією національного законодавства з європейським у галузі прав людини.
Результатом проведеного дослідження є ряд нових висновків і положень, які відбивають його наукову новизну, а саме:
висновок про те, що вступ України до Ради Європи та розвиток співробітництва з нею стимулюва-ли лібералізацію законодавства держави, наслідком чого стало уникнення найбільш суттєвих роз-біжностей між європейськими і українськими нормами права в галузі забезпечення прав людини;
висновок про активну теоретичну розробку проблематики прав людини українськими та зарубіж-ними юристами, розширення кола досліджуваних питань, підвищення інтересу до європейського регіонального механізму захисту прав людини як складової ефективного його використання в Україні;
систематизований розгляд стану та динаміки виконання членських зобов’язань України перед Ра-дою Європи на підставі їх наукової класифікації, з’ясування факторів, що гальмують їх своєчасне виконання, та формулювання рекомендацій щодо їх усунення;
положення про доцільність збереження більш звичної (порівняно із судом присяжних) для націо-нального права форми залучення представників громадськості до здійснення правосуддя — інсти-туту народних засідателів;
висновок про необхідність докорінного реформування системи юридичної освіти та створенню обов’язкової для всіх юристів-практиків системи підвищення кваліфікації, а також організації пра-вової просвіти громадян України, складової частини підготовки державних службовців і громадян України в цілому до реалізації своєї оновленої правосуб’єктності в істотно змінених політичних, соціально-економічних та правових умовах;
положення про доцільність розширення переліку прав людини і громадянина, які підлягають пря-мому кримінально-правовому захисту від зловживань представників публічної влади, за рахунок включення до нього права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання;
висновок про більш помірковану позицію держави щодо церкви, досягнення у відносинах з нею конструктивності та виваженості, що поліпшило ситуацію із забезпеченням свободи світогляду і віросповідання в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертації мо-жуть бути використані як рекомендації при здійсненні законотворчої роботи по вдосконаленню за-конодавства, спрямованого на захист прав і свобод людини, а також розробки правового механізму їх забезпечення. Насамперед це стосується матеріалів третього та четвертого розділів дисертації.
Матеріали дослідження також можуть стати у нагоді в процесі викладання курсів міжнаро-дного права (розділи “Міжнародне право з прав людини”, “Міжнародні організації”, “Співвідно-шення міжнародного та внутрішньодержавного права”), теорії держави та права (розділ “Права людини і правова держава”), конституційного права України (розділ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”).
Матеріалом, що міститься в роботі, та її основними положеннями і висновками можна ско-ристатися у процесі підготовки нового навчального курсу “Європейське право з прав людини”, який доцільно включити до навчальних планів юридичних вузів та факультетів України, а також при створенні нового вузівського підручника “Права людини”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем самостійно, всі сформульовані в ній положення та висновки обґрунтовані на підставі особистих досліджень. З 11 праць — двоє тез опубліковані у співавторстві, а саме: “Дотримання міжнародно-правових стандартів прав людини у Конституції України (на прикладі права на свободу та особисту недоторканість)” (авторська участь — 50%) та “Нелегали — найгостріша з проблем міграційної політики України” (авторська участь — 50%).
Апробація результатів дисертації. Оприлюднення результатів дослідження відбулося у виступах автора на таких конференціях: міжнародних — “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Інститут законодавства Верховної Ради України, м.Київ, жовтень 1998 р.), “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності” (Луганський інститут внутрішніх справ, м.Луганськ, травень 1999 р.); рес-публіканській — “Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (Луганський інститут внутрішніх справ, м.Луганськ, квітень 1999 р.), де вони здобули позитивну оцінку фахівців права.
Результати дослідження автор використовував у навчальній та науково-дослідній роботі з курсан-тами та слухачами Запорізького юридичного інституту МВС України.
Публікації. З теми дослідження автором опубліковано одинадцять праць, в тому числі вісім статей у фахових виданнях, а також троє тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Структурно дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднують 11 підрозділів, висновків (обсяг — 192с.). В тексті наводиться список використаних нормативно-правових актів та спеціальної літератури (обсяг — 642 джерела), а також додатки (об-сяг — 60с.).
Основний зміст роботи
У вступі обґрунтовується актуальність обраної для дослідження теми, її зв’язок з науковими пла-нами, темами, програмами, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, розкрива-ється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, їх апробація.
У першому розділі — “Наукова розробка проблематики прав людини”, який складається з двох підрозділів 1.1. “Внесок вітчизняних юристів у вивчення проблеми забезпечення прав людини” та 1.2. “Роботи зарубіжних науковців щодо європейського регіонального механізму захисту прав лю-дини”, досліджується ступінь вивченості проблематики прав людини вченими-юристами. Хроно-логічні рамки дисертації охоплюють період з 1995 р. до сьогодення, тому і аналіз публікацій даної проблематики проводиться в межах цього періоду. У другому підрозділі хронологія дослідження дещо розширена (аналізуються публікації з кінця 80-х — початку 90-х рр. до нинішнього часу), проте це переконливо обґрунтовується об’єктивними причинами.
Враховуючи універсальний характер прав людини, систематизація наявних праць українських юристів проводилася одночасно за 2-3-ма узгодженими між собою класифікаційними ознаками. Внаслідок цього вони були розподілені по таких групах: публікації посадових осіб (як правило ке-рівників) центральних та місцевих органів державного апарату; праці спеціалістів певних галузей юриспруденції, які займаються “внутрішнім” правом; праці юристів-міжнародників. В самостійну групу було відокремлено роботи тих правознавців, які досліджують процес гармонізації українсь-кого законодавства в галузі прав людини з міжнародними і, зокрема, євростандартами.
Кожна з перелічених груп має свої особливості. Так, для більшості публікацій першої групи — це невеликий їх обсяг (в основному це газетні та журнальні статті). До того ж, оскільки права людини для авторів робіт даної групи (Карпачева Н., Потебенько М., Станік С., Стефанюк В., Тарасюк Б. та ін.) не є основним предметом дослідження, а лише ілюструють позитивні зрушення у формах і методах роботи очолюваних ними органів під впливом демократичних перетворень, що відбува-ються в державі, то марно шукати у згаданих публікаціях їх розгорнуті характеристики.
Праці юристів-галузевиків відрізняє більша різноманітність видів. Крім статей, в цій групі є моно-графії, підручники, збірники документів, збірки наукових праць, матеріали конференцій. Їх особ-ливістю є те, що автори цих праць (Забігайло В., Марцеляк О., Панкевич І., Рабінович П., Савен-ко М., Скакун О., Тимченко Л., Тодика Ю. та ін.) питанням прав людини приділяють увагу через дослідження тенденцій розвитку в новому правовому полі окремих інститутів “своєї” галузі права.
В окремі підгрупи виділені роботи тих дослідників, які вивчають права людини як самостійний предмет у межах тієї чи іншої групи або покоління прав (Антонюк З., Маринович М., Римарен-ко Ю., Тимченко Л., Шульга М. та ін.), а також тих, хто відстежує процес гармонізації українсько-го законодавства в галузі прав людини з міжнародними і, зокрема, європейським правовим нормам (Буроменський М., Денісов В., Забігайло В. та ін.).
Самостійні характеристики отримали в дисертації і праці юристів-міжнародників, які теж мають свою галузеву спеціалізацію. Серед тих, хто займається міжнародним публічним правом, з точки зору предмета дисертаційного дослідження, найбільш цікавими виглядають роботи, присвячені вивченню діяльності міжнародних організацій (Дем’яненко І., Дроздов С., Ісакович С., Новіць-кі М., Мармазов В., Піляєв І. та ін.) так само, як і власно правам людини: динаміці їх становлення і сучасному розвитку (Акуленко В., Денисов В., Заблоцька Л., Шишкін В. та ін.), відповідності наці-ональних правових норм міжнародним (Буроменський М., Бритченко П., Денісов В., Довгерт А., Опришко В. та ін.), міжнародно-правовій відповідальності держав за порушення прав людини (Гу-сейнов Л. та ін.).
Аналіз існуючих у вітчизняній юриспруденції публікацій дає підстави стверджувати, що зацікав-леність дослідників тематикою прав людини має динамічний характер, що засвідчується зміною пріоритетів у виборі різноманітних аспектів її вивчення. Так, якщо у публікаціях 1995-1999 рр. пе-реважали роботи, присвячені проблемі скасування смертної кари, то для сьогодення характерним є збільшення дослідницького інтересу до судово-правової реформи та перебудови роботи органів прокуратури, які стали наріжним каменем удосконалення національного механізму захисту прав людини. Проте інтереси вітчизняних юристів не обмежуються вищезгаданими питаннями. Станов-лення інституту прав людини та історія розвитку національних установ, які займаються захистом прав людини, досвід діяльності їх зарубіжних аналогів цікавлять дослідників анітрохи не менше, ніж інші аспекти цієї проблематики.
Проведений аналіз виявив надто малу питому вагу фундаментальних досліджень як самого націо-нального механізму захисту прав людини, так і його адаптації до вимог євростандартів — нагаль-ного завдання України після її вступу до Ради Європи.
Вивчення робіт зарубіжних науковців щодо європейського регіонального механізму захисту прав людини проведено за видами публікацій. Дисертантом послідовно схарактеризовані збірники між-народних документів, монографії провідних фахівців у галузі прав людини (Гомьєн Д., Енті-на М.Л., Зваак Л., Карташкіна В., Лукашевої Е., Лукащука І., Харрис Д. та ін.), навчальні та навча-льно-методичні видання, серед яких перший вузівський підручник з прав людини, а також чисель-ні статті.
Проаналізована зарубіжна юридична література привела дисертанта до таких висновків. Під впли-вом демократичних революцій, що відбулися в 1989-1990 рр. в країнах Центральної та Східної Єв-ропи, та їх прагнення вступити до Ради Європи, а також зустрічного руху з боку цієї організації відбулася помітна активізація дослідження юристами європейського регіонального механізму за-хисту прав людини. Позитивною тенденцією цього процесу стало збільшення кількості навчаль-них, навчально-методичних та науково-методичних видань і, особливо, поява на теренах постра-дянського простору першого фундаментального вузівського підручника з прав людини, випущено-го Російською академією наук. Висловлено думку про доцільність проведення аналогічної роботи і в нашій державі, для організації чого необхідно прийняти відповідне урядове рішення.
У другому розділі — “Становлення Ради Європи та набуття Україною статусу члена організації” простежуються історія створення, структура, мета, напрямки діяльності Ради Європи та шлях на-шої держави до неї, аналізуються зміст та динаміка виконання її зобов’язань щодо прав людини.
Підкресливши першість Західної Європи у створенні регіональної системи міжнародних організа-цій, яка сприяла б розвитку міжнародного співробітництва у різних галузях сучасного життя, здо-бувач нагадує, що першою з них стала Рада Європи, яка з моменту свого заснування значну увагу приділяла підтриманню на належному рівні захисту прав і свобод людини та їх подальшому розви-тку. З часом цей напрямок діяльності Ради Європи став пріоритетним. Через характеристику прин-ципів роботи основних елементів сформованої інфраструктури організації та основних напрямків її діяльності автор показав, чим було викликано прагнення України до здобуття статусу члена цієї впливової регіональної організації.
Шлях нашої держави до Ради Європи автор дослідження поділяє на декілька етапів. Перший три-вав з 14 липня 1992 р. — дати подання заявки на вступ в організацію — до 16 вересня 1992 р. — моменту надання Верховній Раді України статусу “спеціального гостя” в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Другий розпочався 23 вересня 1992 р., коли Комітет Міністрів доручив ПАРЄ підго-тувати рекомендації з приводу поданої Україною заявки на вступ, і закінчився 9 листопада 1995 р., коли Комітет Міністрів провів на підставі підготовленого ПАРЄ Висновку №190(1995) щодо всту-пу України до Ради Європи офіційну процедуру її прийняття в члени організації. Третій — най-більш відповідальний етап входження у демократичне, європейське співтовариство держав, — розпочавшись 9 листопада 1995 р., триває ще й зараз. На цьому етапі Україна повинна якнайшви-дше активно втілювати в життя все заплановане згідно з досягнутими під час вступу домовленос-тями, доводячи, що гідна набутого статусу члена Ради Європи і цінує її визнання як партнера, зда-тного на майбутню повноцінну інтеграцію в інші впливові європейські структури.
Обсяг роботи був визначений у двох пунктах Висновку №190(1995), де зібрано 57 зобов’язань — ціла перспективна програма дій, спрямована на послідовне входження України у загальноєвропей-ський правний простір. Аналіз даної програми дисертант почав зі структуризації її змісту, критері-єм класифікації для якої обрав строк, відведений на виконання зобов’язань. Внаслідок цього у про-грамі виділені 2 групи: 1) зобов’язання, які Україна повинна виконати або в момент вступу, або протягом року після нього; 2) ті, на виконання яких передбачалися більш тривалі строки. Для час-тини зобов’язань другої групи строки були обмежені певним часом, для інших — вони чітко не ви-значені.
Далі аналізувалася динаміка виконання взятих зобов’язань. В основу методики підрахунків автор поклав декілька критеріїв, зокрема, вектор спрямування законодавчої роботи (зовнішній чи внут-рішній) узгоджувався з її змістом: для зовнішнього вектора — підписання чи ратифікація міжнаро-дних угод, для внутрішнього — прийняття законів чи розробка законопроектів. Подальша дифере-нціація проводилася спочатку за ознакою фактичного виконання (тобто, що планувалося і що де-факто зроблено), а вже потім і за строками ( 1) виконання у строк; 2) виконання зобов’язань із запі-зненням, з розподілом строків затримки а) до півроку, б) від півроку до одного року, в) більше ніж на 1 рік; 3) зобов’язання, що опрацьовуються).
Результати описаної методики підрахунків свідчать, що стан справ з підписанням і ратифікацією Євроконвенцій суттєво відрізняється за рівнем і за строками виконання зобов’язань. Для підписан-ня міжнародних угод показник вчасно виконаних зобов’язань дорівнює 94,12% із незначним від-ставанням лише по одному з пунктів, в той час як для ратифікації належні строки дотримані лише по третині (31,25%) міжнародних документів. При цьому майже для половини з них (43,75%) — було допущено запізнення більш ніж на півроку. Серед ратифікованих угод у порівнянні з підпи-саними вшестеро вища (68,75% проти 11,76%) питома вага тих, що запізнилися, при цьому доля зобов’язань з тривалішими строками запізнень досягає 12,5%. Загальну позитивну динаміку рати-фікації погіршують деякі тіньові сторони, зокрема відсутність правового механізму застосування ратифікованих євроконвенцій та інших міжнародних угод, без якого вони залишаються просто де-кларацією.
Значно гіршою в аспекті, який нас цікавить, є стан законотворчої роботи внутрішнього спрямуван-ня. Проведений аналіз свідчить, що із запланованих до прийняття 23 законів, фактично прийнято менше половини — 10 (43,47%). Решта ще чекає своєї черги в ранзі законопроектів. За тривалістю запізнень цією групою зобов’язань перевершені всі можливі “рекорди”, бо 3 з 10 законів (тобто 33,33%) відстали з виходом у світ один — майже на 3, а два інших — майже на 4,5 роки. Лише по-ловина (52,2%) законопроектів, які ще чекають своєї черги на прийняття, були своєчасно подані до Верховної Ради, третина з них (30,44%) — уже на стадії розробки запізнилася більш ніж на півро-ку. Аналізуючи стан та динаміку законотворчої роботи внутрішнього кола дії, здобувач дійшов до висновку, що в ній існують значно більші порівняно з ратифікацією міжнародних угод проблеми щодо строків прийняття нових законів. Але тут відповідальність за невчасне виконання зо-бов’язань разом з парламентаріями мають розподілити урядові структури, бо нерідко саме вони зривають заплановані терміни підготовки нових законів.
Дослідником проведена ще одна класифікація зобов’язань, ознакою для якої стала їх спрямова-ність на вдосконалення діяльності органів держапарату з метою сприяння забезпеченню прав лю-дини. Її результати не менш цікаві, ніж попередні: більше половини державних зобов’язань (56,14%) спрямовані на вдосконалення діяльності правоохоронних органів, тобто пов’язані із пра-возастосуванням. Це лише підтверджує, що більшість проблем із забезпеченням прав людини в Україні породжується або недосконалістю, або повною відсутністю окремих ланок чи інститутів механізму правового захисту прав людини, які давно існують у багатьох демократичних країнах Європи і витримали випробування часом.
Автором роботи обстоюється теза, що набуття Україною статусу члена Ради Європи значно акти-візувало законотворчу діяльність держави, визначивши пріоритетне її спрямування на гармоніза-цію національного законодавства з європейським правом у галузі забезпечення прав людини. Ви-конання державних зобов’язань, перебуваючи під пильною увагою моніторингового комітету Ради Європи, в цілому характеризується позитивною динамікою. Проте це не означає відсутності про-блемних моментів у його розвитку. Найгострішим з них є порушення визначених Висновком №190(1995) ПАРЄ строків виконання такої групи зобов’язань, як розробка і прийняття нових нор-мативних документів, що підтверджує існуючий на даний час перелік “заборгованостей” України перед Радою Європи.
У третьому розділі — “Критерії оцінки стану виконання набутих зобов’язань” з’ясовується, якого прогресу досягнуто Україною у справі виконання її зобов’язань перед європейською спільнотою по якісних показниках, тобто з точки зору змісту взятих на себе обов’язків. Аналіз проводився з використанням таких критеріїв оцінки, як роль судової влади та прокуратури у сфері захисту прав людини, реформування юридичної освіти, умови в місцях позбавлення волі та умови реалізації громадянами права на свободу світогляду і віросповідання, бо вони, на думку здобувача, з позиції нагальних завдань сьогодення є найбільш значимими.
Оцінюючи прогресивні зрушення за першим критерієм, дисертант приділив увагу найболючишим питанням належного функціонування органів судової влади — принципам організації та діяльності судової системи, її структуруванню, питанням участі народу у здійсненні правосуддя, матеріально-технічному та кадровому забезпеченню судів тощо. Всі вони розглядалися як елементи триваючої в країні судово-правової реформи, яка обумовлена конституційними положеннями, що відповіда-ють вимогам євростандартів. Проте на даний момент найбільшою проблемою є вичерпаність стро-ків, відведених на реформування системи правосуддя, і відсутність виваженої концепції проведен-ня судово-правової реформи, що засвідчено і “малою” судовою реформою, яка нещодавно відбу-лася в державі.
Здобувач зазначає наявність аналогічної ситуації з реформуванням органів прокуратури. Питання дотримання строків в цьому сенсі не стоїть так гостро, як із судовою реформою. Але тут існують не менш складні проблеми, пов’язані зі скасуванням двох успадкованих з радянських часів “про-курорських” функцій: загальним наглядом за дотриманням законності та здійсненням прокурату-рою попереднього слідства, бо саме ці питання стали предметом зобов’язань України перед Радою Європи.
Аналіз сучасної ситуації навколо прокурорських повноважень переконливо свідчить, що внаслідок змін, які відбулися в суспільстві під впливом демократичних реформ, діяльність органів прокура-тури у сфері здійснення загального нагляду фактично співпадає з функціями Конституційного Су-ду України, Президента, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, органів виконавчої вла-ди та суду. Це дає підстави стверджувати, що захищати свої права мешканці України можуть тепер цілком успішно і без допомоги працівників прокуратури. Але, враховуючи уповільненість темпів проведення судово-правової реформи, особливості національної правосвідомості громадян Украї-ни та інші чинники, автор висловлюється за такий варіант реформування прокуратури, який би до-зволив зберегти основну частину її законоохоронного потенціалу, накопиченого під час існування загального нагляду. В роботі відстоюється теза, що наближення прокуратури України до рівня ви-сокодемократичних зарубіжних інституцій треба здійснювати з урахуванням наших реалій, щоб приживляння універсальних правозахисних ідей в український контекст відбулося безболісно й сприймалося у живій структурі нашого суспільства як його природний елемент.
Аналіз стану виконання зобов’язань України щодо перебудови роботи пенітенціарної системи за-свідчив з одного боку відповідність чинного законодавства держави, що забезпечує діяльність цих установ, вимогам євростандартів, а з другого — значне відставання України від розвинених євро-пейських країн за умовами утримування ув’язнених і матеріально-технічним оснащенням місць позбавлення волі. На підставі його результатів дисертант висловлює конкретні пропозиції і робить висновок, що пенітенціарна реформа вимагає не окремих рішень, а системи узгоджених між собою і об’єднаних об’єктивними потребами пенітенціарного процесу заходів таких, як національна пені-тенціарна доктрина, закони про пенітенціарну політику і пенітенціарну систему, про постпенітен-ціарні заходи, про довічне ув’язнення і порядок його відбування тощо.
Автор роботи доводить, що ефективність реформаторських перетворень, що відбуваються в різних сферах життя українського суспільства, значною мірою залежить від докорінної перебудови сис-теми юридичної освіти та організації правової просвіти громадян, покликаних забезпечити належ-ну підготовку учасників цього процесу до кардинальної зміни своєї правосуб’єктності та до її реа-лізації в нових політичних, соціально-економічних, світоглядних умовах та правовому полі.
У четвертому розділі — “Відповідність чинного законодавства України Європейській конвенцій про захист прав та основних свобод людини (на прикладі деяких громадянських прав)” йдеться про ступінь узгодження норм національного законодавства, покликаного забезпечити особі захист таких її основних прав, як право на життя, право на свободу та особисту недоторканість і право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання з вимогами Євроконвенції.
Автор наголошує на широкому розумінні змісту права на життя і розглядає його забезпечення у двох провідних аспектах: 1) як право особи на свободу від будь-яких незаконних посягань на жит-тя з боку держави, її представників, або приватних осіб; 2) як право особи на вільне розпоряджен-ням своїм власним життям. Перший із них пов’язаний із застосуванням зброї та питанням про сме-ртну кару. Співставлення чинних в Україні правил та практики застосування зброї з вимогами п.2 ст.2 Євроконвенції свідчить, що тут суперечок немає. Питання про скасування смертної кари до недавнього часу було одним із чи не найбільш проблемних зобов’язань України перед Радою Єв-ропи, тому дисертант звернув особливу увагу на процес його виконання й оцінив внесок кожної з гілок державної влади в остаточне його розв’язання, підкресливши вирішальну роль у цьому Кон-ституційного Суду України.
Другий аспект права на життя стосується законодавчого дозволу або заборони на аборти та прове-дення евтаназії. За обома згаданими чинниками законодавство України умовно відповідає вимогам Євроконвенції.
Відповідність чинного законодавства України рівню вимог Євроконвенції на прикладі права на свободу та особисту недоторканість досліджувалася з урахуванням динаміки його розвитку і лише по тих аспектах, на яких найчастіше концентрує свою увагу Європейський Суд з прав людини. Ре-зультатом аналізу правових норм, котрі передбачають порядок взяття під варту або здійснення за-тримання особи, яка підозрюється у скоєнні злочину, став висновок, що існуючий в Україні кримі-нальний процес зберігає ухил в обвинувачення. У роботі наводяться приклади певних позитивних зрушень щодо підвищення процесуальних гарантій забезпечення прав людини, які вже відбулися і продовжують відбуватися в українському законодавстві, хоч і не так швидко, як того вимагають зобов’язання України перед Радою Європи. Але здобувач зазначає їх недостатність і обґрунтовує необхідність встановлення в новому КПК заборони на скасування виправдувального вироку та по-станови про припинення кримінальної справи за реабілітуючими обставинами, які вже набрали за-конної сили, за винятком випадків наявності у справі нововиявлених обставин. Висловлюється та-кож пропозиція про встановлення для суду обов’язку одночасно з постановленням виправдуваль-ного вироку визначати розмір належної особі компенсації. Автором обстоюється теза, що це буде корисним як для всіх зацікавлених осіб, так і для держави в цілому, бо наблизить українське зако-нодавство до вимог європейських правових норм.
Право на свободу пересування та вільний вибір місця перебування і проживання порівняно з двома попередньо розглянутими є досить простим за своїм змістом, проте воно не є абсолютним, а тому питання з його винятками вирішується не так легко, як зі змістом. У роботі розглядаються обме-ження даного права, які встановлені для іноземців і для громадян України. Реалізація останніми згаданого права ускладнена існуванням інституту прописки та внутрішніх паспортів, що не скасо-вані і дотепер, як і відповідальність за порушення правил їх оформлення.
Аналіз нових нормативно-правових актів, які стосуються системи прописки, дає підстави ствер-джувати, що сучасному законодавству України притаманний дуалізм: з одного боку відбувається пом’якшення паспортного режиму в державі, з другого — посилюється адміністративна відповіда-льність за допущення проживання без прописки. Проте загальна тенденція, яка склалася щодо сис-теми прописки, створює реальні передумови її реформування: заміни прописки з її дозвільним ха-рактером на повідомну реєстрацію.
Дисертант відзначає й інші недостатньо врегульовані питання реалізації права на свободу пересу-вання та вільний вибір місця проживання, зокрема: відсутність однозначного (для провідних галу-зей права) поняття “місце проживання”, встановлення певних його обмежень не законами, як того вимагає Протокол №4 до Євроконвенції, а підзаконними актами, а також відсутність прямого кри-мінального захисту цього права від зловживань публічних посадових осіб.
Для подальшого наближення України до високих вимог євростандартів у справі забезпечення прав та свобод людини вносяться такі пропозиції:
у новому Кримінальному кодексі України систематизувати норми, спрямовані на захист прав лю-дини, об’єднавши їх в окремий розділ “Злочини, що посягають на права і свободи людини і грома-дянина”;
принципово змінити структуру Особливої частини нового КК України, поклавши в її основу прин-цип верховенства прав людини, для чого розподілити її на такі розділи: І — “Злочини, що посяга-ють на права і свободи людини і громадянина”; ІІ — “Злочини проти інтересів суспільства”; ІІІ — “Злочини проти держави”, IV — “Злочини проти міжнародного правопорядку”;
доповнити ст.302 Проекту Цивільного кодексу України частиною третьою такого змісту:
“Місцем проживання визнається місце (приміщення), де громадянин постійно або переважно про-живає як власник, за договором найму (піднайму), договором оренди або на інших підставах, пе-редбачених законодавством України (житловий будинок, квартира, службове житлове приміщення або спеціалізований будинок (гуртожиток, готель, будинок-інтернат для інвалідів, ветеранів, спеці-альний будинок для одиноких та престарілих громадян), а також інші житлові приміщення)”.
У висновках узагальнюються основні результати виконаного дослідження та формулюються про-позиції, спрямовані на оптимізацію процесу імплементації норм міжнародного (зокрема європей-ського) права в галузі прав людини в законодавство України.
Дослідження показало, що працюючи над побудовою правової держави, Україна в своїй правовій системі закрипіла весь перелік прав та свобод людини, встановлених міжнародними нормами пра-ва, та взяла на себе зобов’язання щодо їх реального забезпечення. Розвиток співробітництва нашої держави з Радою Європи, членом якої вона стала у 1995 р., спрямовувався на вирішення цього за-вдання і дав на сьогодні вагомі позитивні результати. Проте імплементація міжнародно-правових норм у галузі прав людини в законодавство України іде не так безболісно, як передбачалося. Зако-нодавчі реформи відбуваються надто повільно і непослідовно, парламент країни постійно запізню-ється з виконанням затверджених ним планів законодавчих заходів особливо щодо реформування галузевого законодавства.
Однак, оцінюючи дотримання прав людини в будь-якому суспільстві, треба виходити з того, що немає і не може бути держав, які ідеально забезпечували б права своїх громадян. Це стосується як найдемократичніших держав світу, де ще трапляться випадки порушення прав людини, і тим біль-ше — посттоталітарних країн, у яких за допомогою міжнародних механізмів впливу можна лише стимулювати позитивну динаміку законодавчого закріплення прав людини та їх належного дотри-мання і захисту, але не можна очікувати негайного та вражаючого ефекту.
Для прискорення динамізму вирішення проблеми дотримання прав і основних свобод людини в Україні і завершення виконання своїх зобов’язань в цій галузі перед Радою Європи пропонується: продовжити започаткований процес впровадження в національне законодавство ратифікованих Україною конвенцій та угод Ради Європи; форсувати темпи остаточного прийняття Цивільного, Цивільно-процесуального, Кримінально-процесуального кодексів України, враховуючи, що стро-ки, відведені на виконання цих зобов’язань перед Радою Європи, як і визначені Концепцією розви-тку законодавства України на 1997-2005 роки, давно минули; прискорити реформування судової системи, забезпечивши координацію дій представників різних гілок державної влади, залучених до цього процесу.
Обравши демократичний напрямок розвитку своєї держави, Україна послідовно йде шляхом побу-дови громадянського суспільства і забезпечення всіх основних прав та свобод його членів, впоряд-ковуючи національне законодавство та практику його застосування у відповідності з вимогами Єв-роконвенції про права людини, доводячи членам Ради Європи свою гідність як надійного партне-ра, здатного до майбутньої повноцінної інтеграції в інші впливові європейські структури.
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Анісімова М.Ф. Право на вільне пересування: відповідність українського законодавства євростан-дартам // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1998.— №1.— С.24-30.
Анісімова М.Ф. Забезпечення прав людини в Україні: деякі підсумки напередодні звіту про зо-бов’язання перед Радою Європи // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1998.— №2.— С.11-17.
Анісімова М.Ф. Зобов’язання України перед Радою Європи щодо реформування органів судової влади // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1998.— №3.— С.8-15.
Анісімова М.Ф. Право на свободу та особисту недоторканість: відповідність українського законо-давства євростандартам // Право України.— 1999.— №2.— С.26-29.
Анісімова М.Ф. Проблема гармонізації українського законодавства з європейським (на прикладі права людини на життя) // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1999.— №3.— С.11-20.
Анісімова М.Ф. Реформування юридичної освіти — необхідна складова виконання державних зо-бов’язань перед Радою Європи щодо забезпечення прав людини у процесі проведення судової ре-форми // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2000.— №2.— С.252-262.
Анісімова М.Ф. Реформування пенітенціарної системи України у світлі виконання зобов’язань пе-ред Радою Європи // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2000.— №3.— С.15-24.
Анісімова М. Деякі питання захисту прав дітей, позбавлених свого сімейного оточення (порівня-льний аналіз законодавства України і Росії) // Українське право: Науково-практичний часопис.— 1998.— Число 1.— С.188-192.
Анісімова М.Ф. Деякі питання виконання зобов’язань України перед Радою Європи // Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом”. Жовтень 1998 року.— К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998.— С.107-110.
Анісімова М.Ф., Ковальчук І.В. Дотримання міжнародно-правових стандартів прав людини у Кон-ституції України (на прикладі права на свободу та особисту недоторканість) // Республиканская научно-практическая конференция “Всеобщая декларация прав человека как международный ста-ндарт правового положения личности в Украине” (16-17 апреля 1999 г.): Аналитические материа-лы, предложения научных и практических работников.— Луганск: РИО ЛИВД, 1999.— С.134-138.
Анісімова М.Ф., Андрющенко О.О. Нелегали — найгостріша з проблем міграційної політики України // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України.— Спеціальний випуск: Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності: У 4 ч.— Ч.3.— Луганськ: РВВ ЛІВС, 1999.— С.29-34.

Анісімова М.Ф. Зобов’язання України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до Ради Європи.— Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 — міжнародне право. — Київський національний університет ім.Тараса Шевченка, Украї-на, 2001.
Дисертація присвячена проблемам виконання Україною своїх членських зобов’язань перед Радою Європи, які стосуються забезпечення і захисту прав людини. В ній простежується шлях України до Ради Європи; у систематизованому вигляді за кількісними, якісними та змістовними показниками детально аналізується стан та динаміка виконання державних зобов’язань перед єв-ропейською спільнотою; за допомогою таких критеріїв як реформування суду, прокуратури, сис-теми юридичної освіти, перебудови роботи та структури пенітенціарної системи тощо з’ясовуються фактори, що гальмують їх чітке та своєчасне виконання і формулюються рекоменда-ції щодо їх усунення; на прикладах деяких громадянських прав (права на життя, права на свободу пересування і вільний вибір місця проживання, права на свободу світогляду та віросповідання) до-сліджується відповідність чинного законодавства України вимогам Європейської конвенції про права та основні свободи людини і вносяться конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.
Ключові слова: міжнародне співробітництво в галузі прав людини, членські зобов’язання України перед Радою Європи, європейські стандарти прав і свобод людини, Європейська конвен-ція про права і основні свободи людини, європейський регіональний механізм захисту прав і сво-бод людини, національний механізм забезпечення і захисту прав і свобод людини, право на життя, право на свободу та особисту недоторканість, право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на свободу світогляду та віросповідання.

Анисимова М.Ф. Обязательства Украины в области прав человека в связи со вступ-лением в Совет Европы.— Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 — международное право. — Киевский национальный университет им.Тараса Шевченко, Украина, 2001.
Диссертация посвящена проблемам выполнения Украиной своих членских обязательств пе-ред Советом Европы в области обеспечения и защиты прав человека. В работе исследуется степень изученности проблематики прав человека украинскими и зарубежными учеными-юристами. Име-ющиеся по данной проблеме публикации рассматриваются в основном в хронологических рамках периода пребывания Украины в Совете Европы. Систематизация и анализ научных публикаций отечественной юриспруденции дают основания для вывода, что универсальный характер прав че-ловека является источником постоянного научно-исследовательского к ним интереса, отличающе-гося большим динамизмом с точки зрения выбора различных аспектов изучения данной темы.
Однако при этом отмечается слишком маленький удельный вес фундаментальных исследо-ваний как самого национального механизма защиты прав человека, так и его адаптации к требова-ниям евростандартов.
Подчеркивается, что аналогичная тенденция характерна и для зарубежной юридической ли-тературы, количество публикаций которой также существенно возросло под воздействием демок-ратических революций 1989-90 х гг. В странах Центральной и Восточной Европы. Заметным до-стижением ученых-юристов России, заслуживающим особого внимания, стал выход в свет первого в постсоветском пространстве вузовского учебника по правам человека.
В диссертации прослеживается путь Украины в Совет Европы; в систематизированном виде по количественным, качественным и содержательным показателям детально анализируются состо-яние и динамика выполнения государственных обязательств перед европейским сообществом. От-мечается, что с приобретением статуса члена Совета Европы приоритетным направлением законо-творческой деятельности государства стала гармонизация национального законодательства с евро-пейским в области обеспечения и защиты прав человека. При этом подчеркивается, что при общей позитивной динамике выполнения обязательств перед СЕ наиболее проблемными моментами это-го процесса являются нарушения сроков исполнения такой группы обязательств как разработка и принятие новых нормативных документов. По таким критериям как реформирование суда, проку-ратуры, системы юридического образования, перестройка работы и структуры пенитенциарной си-стемы и др. выявляются факторы, тормозящие четкое и своевременное исполнение обязательств, предусмотренных “Выводом №190(1995)...” ПАСЕ, и формулируются рекомендации по их устра-нению. На примерах таких гражданских прав, как право на жизнь, право на свободу и личную не-прикосновенность, право на свободу передвижения и свободный выбор места проживания, право на свободу мировоззрения и вероисповедания, исследуется соответствие действующего законода-тельства Украины требованиям Европейской конвенции о правах и основных свободах человека и вносятся конкретные предложения по его усовершенствованию.
Ключевые слова: международное сотрудничество в области прав человека, членские обяза-тельства Украины перед Советом Европы, европейские стандарты прав и свобод человека, Евро-пейская конвенция прав и основных свобод человека, европейский региональный механизм обес-печения и защиты прав и свобод человека, национальный механизм обеспечения и защиты прав и свобод человека, право на жизнь, право на свободу и личную неприкосновенность, право на сво-боду передвижения и свободный выбор места жительства, право на свободу мировоззрения и ве-роисповедания.

Anisimova M.F. Obligations of Ukraine in the sphere of human rights in connection with its entry to the Counsel of Europe.— Manuscript.
Thesis for the candidate’s degree of sciences (Law) on speciality 12.00.11 — International Law.— Kiev National University named after T.Shevchenko, Ukraine, 2001.
The thesis is devoted to the problems of the fulfilment of Ukraine membership obligations before the Counsel of Europe in the sphere of security and protection of human rights. The way of Ukraine to the Counsel of Europe is observed; the state and dynamics of the fulfilment of the state obligations before the Counsel of Europe in the systematic form on quality, quantity and profound indicators are analyzed in details; the factors that break the legible and timely fulfilment of such criteria as court, public prosecution, legal educational system reforms, reconstruction of the work and structure of the penitentiary system etc. are revealed; the conformity of the valid Ukrainian legislation with the requirements of the European Convention on human rights and main freedoms is investigated in the examples of some rights of the citizens (the right to life, the right to free choice of residence and housing) and some specific proposals of its perfection are made.
Key words: international cooperation in the sphere of human rights, membership obligations of Ukraine before the Counsel of Europe, european standards of human rights and freedoms, the European Convention on human rights and main freedoms, european regional mechanizm of the protection of human rights and freedoms, the national mechanizm of security and protection of human rights and freedoms, the right to life, the right to free choice of residence and housing, the right to free world outlook and religion.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking