Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Імплементація міжнародних стандартів прав дитини в національному законодавстві України

 

ВІНГЛОВСЬКА ОЛЕНА ІВАНІВНА

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ ДИТИНИ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.11. – Міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ
на здобуття наукового ступеню
кандидата юридичних наук

Київ - 2000

 

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
Євінтов Володимир Ісакович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент
Буроменський Михайло Всеволодович, Національна
юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра
міжнародного права та іноземного законодавства
(м. Харків)
кандидат юридичних наук, доцент
Карпачова Ніна Іванівна, Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини

Провідна установа: Університет внутрішніх справ МВС України, м. Харків

Захист відбудеться "_8_" _вересня_ 2000р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К. 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, м. Київ, вул. Мельнікова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, м. Київ, вул.Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розіслано "_26_"__липня__ 2000р.

 

Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради Заблоцька Л.Г.

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Однією з найбільш aразливих груп населення в умовах складних соціально-економічних перетворень в Україні з моменту отримання незалежності стали діти, яких на 1 січня 1999 р. в Україні було 12356 тис. осіб віком до 18 років. Реальне положення дітей, незважаючи на всі заходи, які приймає Уряд і інші органи влади, погіршується під впливом зниження життєвого рівня населення, погіршення медичного обслуговування, поширення так званого соціального сирітства, погіршення можливостей освіти, літнього відпочинку, і, навіть, голодування і недостатньої кількості доступного по ціні одягу і взуття.
Особливості сучасного noaiiaeua дітей в Україні потребують послідовної реалізації державної політики по забезпеченню достатнього життєвого рівня, який є необхідним для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку кожної дитини, по збереженню і розширенню дошкільного виховання і шкільної освіти, по забезпеченню здоров`я матері і дитини шляхом стабільного бюджетного фінансування і координації зусиль державних і недержавних організацій.
Важливу роль у досягненні необхідних умов нормального розвитку дітей відіграє удосконалення і розвиток українського законодавства з метою найкращого забезпечення інтересів і прав дитини, особливої уваги до дитини, яка знаходиться в тяжких обставинах. Звичайно, тільки юридичні заходи не можуть вирішити соціальні проблеми дитини, але є ефективним засобом проведення у життя державної соціальної політики.
Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію про права дитини 1989 р. і поголосувавши за Весвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей в 90-ті роки 1990 р., Україна прийняла на себе міжнародно-правові зобов`язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дитини, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров`я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, забезпечити якнайкраще здійснення інтересів і прав дитини в усіх сферах суспільного життя.
Положення Конвенції про права дитини згідно зі ст.9 Конституції України 1996 р. є частиною національного законодавства України і всі норми українського права, що мають відношення до цієї галузі, повинні бути приведені у відповідність з нормами Конвенції.
18 січня 1996 р. Президент України своїм указом затвердив Національну програму “Діти України” для покращення становища дітей, їх соціального захисту, створення сприятливих умов для фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, майбутньої повноцінної життєдіяльності та з метою координації дій, пов`язаних з виконанням Конвенції ООН про права дитини. Один з розділів Національної програми передбачає гармонізацію українського законодавства з положеннями Конвенції 1989 р., а це вимагає проведення наукового системного аналізу міжнародних стандартів прав дитини, порівняльного аналізу норм українського права з нормами Конвенції і розробки на цій основі наукових рекомендацій по проекту відповідного Закону України про права дитини. Все вищенаведене визначає актуальність даного дисертаційного дослідження.
Стан дослідження проблеми. Питання міжнародного захисту прав людини широко досліджено в українській науці міжнародного права. Цю проблему досліджували В.Г.Буткевич, В.А.Василенко, А.С.Гавердовський, В.Н.Денісов, Г.К.Дмітриєва, В.І.Євінтов, Л.Г.Заблоцька, С.В.Ісакович, І.В.Ніколайко, П.О.Недбайло, А.С.Мацько. Серед російських вчених В.Ф.Губін, Г.В.Ігнатенко, В.А.Карташкін, І.І.Лукашук, Б.Манов, А.П.Мовчан, М.Л.Етнін і багато інших. Але жодної монографії, присвяченої міжнародному захисту прав дитини, ні в українській, ні в російській науці міжнародного права немає.
В Україні надруковано тільки невелику кількість статей з проблем міжнародного захисту прав дитини.
В зарубіжній міжнародно-правовій літературі приділяється велика увага міжнародному захисту прав дитини. Це, перш за все, концептуальна монографія Ф.Вірмана про права дитини і зміну сучасного іміджу дитинства. Велику монографію про міжнародне право прав дитини написала англійська дослідниця Д.Ван-Буерн. Імплементації прав дитини присвячена монографія П.Ньюела. Є також велика кількість інших публікацій.
Таким чином, все наведене свідчить про необхідність сприяти подальшому розвитку науки міжнародного права і заповнити відповідну прогалину по дослідженню інституту міжнародного захисту прав дитини в українській міжнародно-правовій науці.
Зв`язок роботи з державними програмами та науковими планами. Тематика дисертації є складовою частиною науково-дослідної роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Правові основи і механізми забезпечення суверенітету України”.
Дослідження виконано згідно з науковим проектом комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” і темою наукового дослідження кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України”.
Мета та основні завдання дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є міжнародно-правовий аналіз юридичного змісту міжнародних стандартів прав дитини і ступеня виконання Україною зобов`язань згідно з Конвенцією про права дитини для розробки наукових рекомендацій щодо приведення у відповідність цим стандартам українського законодавства, удосконалення національного механізму їх реалізації і підвищенню відповідальності державних органів і посадових осіб за порушення прав дитини, визнанних в усьому світі, для якнайкращого забезпечення інтересів дітей шляхом прийняття Закону України про права дитини.
Відповідно до цього в дисертації зосереджена увага на виконанні таких основних завдань:
- теоретичному дослідженню правової природи і юридичного змісту міжнародних стандартів прав дитини, закріплених в універсальних міжнародно-правових нормах;
- науковому визначенню міжнародно-правових зобов`язань України по ратифікованим конвенціям і угодам щодо захисту і гарантій інтересів і прав дитини, досягнення її повного добробуту і здоров`я;
- аналізу співвідношення міжнародного і національного права по законодавству України;
- оцінці сучасного рівня дотримання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України і стан виконання зауважень і рекомендацій Комітету по правам дитини внаслідок реалізації Національної програми “Діти України” і прийняття нових законів;
- розробці наукових рекомендацій до проекту Закону України про права дитини, який передбачає створення спеціального механізму для якнайкращого забезпечення інтересів і прав дітей.
Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження є сфера міждержавних відносин щодо імплементації міжнародних стандартів прав дитини. Предметом цього дослідження є норми міжнародного права, відповідно до яких Україна прийняла зобов'язання проводити у життя загальновизнані стандарти прав дитини.
Методологічні і науково-теоретичні основи дисертації складають метод діалектичного системного аналізу соціальних процесів у поєднанні з потребами правового регулювання прав дитини та формально-юридичний метод, який дозволяє проаналізувати юридичний зміст міжнародних стандартів прав дитини як важливого явища міжнародно-правового регулювання відносин держав по забезпеченню основних прав і свобод людини. Використані також порівняльний, логічний, історичний і інші спеціальні методи дослідження.
В дисертації проаналізовані загальнотеоретичні і спеціальні роботи юристів, що присвячені проблемам міжнародного захисту прав людини, міжнародному захисту прав найбільш вразливих груп населення (жінок, дітей, інвалідів, літніх людей), імплементації міжнародних договорів, співвідношенню міжнародного і національного права. Це праці А.С.Гавердовського,Г.К.Дмітрієвої, Г.В.Ігнатенко, В.А.Карташкіна, Ю.М.Колосова, Р.О.Кулікова, І.І.Лукашука, А.П.Мовчана, Р.А.Мюллерсона, Я.А.Островського, Є.Т.Усенка, а також праці українських вчених О.Ф.Висоцького, В.Г.Буткевича, В.А.Василенка, С.П.Головатого, В.Н.Денисова, В.І.Євінтова, Л.Г.Заблоцької, С.В.Ісаковича, Є.К.Качуренка, М.К.Козир, О.П.Мартиненка, П.О.Недбайла, І.В.Ніколайка, Н.І.Петрової, В.О.Нікітюка, Ю.І.Нипорка, О.М.Овсюка, В.В.Рудницького, К.К.Сандровського, О.М.Ситника, Н.В.Шость.
В дисертації також використані основні праці зарубіжних фахівців Ф.І.Вірмана, А.Лопатки, Ж.Ван Буерн, П.Ньюела, И.Патрножича, Б.Яковлевича, М.Фримена, Ф.Алстона, С.Паркера, Д.Сеймура, Н.Нафина, Т.Кемпбела, О`Нейла, Д.Екелара, Ф.Олсена і інших.
Крім того, під час написання дисертації використані найважливіші міжнародно-правові документи: Статут ООН, Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. В роботі проаналізовані універсальні конвенції, декларації і документи щодо прав дитини. Проаналізовані також положення Конституції України і найважливіших українських і зарубіжних законів і законодавчих актів щодо прав дитини. Досліджена і використана Національна програма “Діти України” 1996р..
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що правовий аналіз, який вона містить, основні положення і висновки показують вирішальне значення правового забезпечення найкращих інтересів дитини в Україні шляхом послідовного і повного проведення у життя міжнародних стандартів прав дитини. Положення Конституції України про права дитини, реалізація Національної програми "Діти України" створюють передумови для розробки Закону України про права дитини, в якому повинні бути закріплені міжнародні стандарти прав дитини і передбачено створення національного механізму імплементації цих стандартів.
У теоретичному плані положення і висновки дисертації можуть бути використані для вивчення проблем найкращого забезпечення інтересів дитини шляхом міжнародної і національної імплементації міжнародних стандартів прав дитини.
В освітньому плані дисертація може бути використана при читанні курсу "Міжнародне публічне право" та спецкурсу "Міжнародний захист прав людини".
В практичному плані положення дисертації можуть бути використані в правотворчій діяльності (підготовка проекту Закону України про права дитини) та правозастосувальній діяльності (застосування міжнародних стандартів прав дитинии в українській правовій системі).
Наукова новизна дослідження характеризується тим, що ця дисертація є першою в Україні монографічною роботою про міжнародно-правові аспекти співробітництва держав у захисті прав дитини. Наукова новизна роботи визначається не тільки темою дослідження, але й сформульованими в дисертації висновками і пропозиціями з конкретних питань вдосконалення українського законодавства для гармонізації його відповідно з міжнародно-правовими зобов`язаннями України по дотриманню міжнародних стандартів прав дитини.
Проведений в дисертаційному дослідженні системний аналіз міжнародних стандартів прав дитини і порівняльний аналіз українського законодавства з положеннями Конвенції про права дитини дає можливість визначити наукові рекомендації до змісту проекту Закону України про права дитини.
Наукову новізну роботи характеризують наступні основні результати дослідження, які є особистим внеском дисертанта:
1. Розширення сфери міжнародно-правового регулювання забезпечення прав людини і основних свобод за рахунок загального визнання міжнародних стандартів прав людини і засобів їх імплементації повністю розповсюджуєтьсяя на норми і документи по правах дитини і тому права дитини, закріплені в звичаєвих і договірних нормах міжнародного права є міжнародними стандартами, визнанними в усьому світі.
2. Новітня тенденція розвитку інституту міжнародного захисту прав дитини полягає в визнані світовим співтовариством статусу дитини, як рівноправного члена суспільства і відповідно до цього практично всі держави прийняли на себе відповідно з Конвенцією про права дитини зобов`язання визнавати права дитини, а не просто приймати заходи по захисту дитинства.
3. Положення Конвенції про права дитини містять універсально визнані міжнародні стандарти прав дитини, визначають їх юридичний зміст і складають надійну правову базу для розвитку відповідного національного законодавства, заснованого на визнанні прав дитини частиною міжнародних стандартів прав людини з особливими, обмеженими у часі (досягненням 18-річного віку) засобами здійснення, які спрямовані на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню інтересів і прав дитини.
4. Україна, як учасник Конвенції про права дитини, прийняла на себе міжнародно-правове зобов`язання проводити у життя міжнародні стандарти прав дитини з допомогою міжнародних і національних засобів імплементації тому повинна, у відповідності зі ст.9 Конституції України, гармонізувати своє законодавство з нормами вказаної Конвенції в зв'язку з несамовиконуванним характером прав дитини в Конвенції необхідно законодавчо врегулювати права і обов'язки фізичних і юридичних осіб, органів держави і їх посадових осіб по здійсненню цих прав.
5. Порівняльний аналіз українського законодавства з положеннями Конвенції про права дитини показує, що норми українського права засновані на гуманістичних принципах і міжнародних стандартах прав дитини, але мають суттєві прогалини і не передбачають єдиного і дійового механізму для найкращого забезпечення інтересів і прав дитини. Тому потрібно проведений порівняльний аналіз використати в ході удосконалення українського законодавства.
6. Для проведення у життя міжнародних зобов`язань України по дотриманню міжнародних стандартів прав дитини необхідно розробити і прийняти Закон України про права дитини, який буде передбачати визнання дитини рівноправним членом суспільства, регулювати здійснення прав дитини, не врахованих в українському законодавстві, і створити національний механізм контролю за забезпеченням прав дитини.
Апробація і публікація наслідків дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також доповідались на трьох міжнародних конференціях і багатьох українських конференціях і наукових семінарах. Наукові рекомендації, зроблені в дослідженні, були використані в розробці проекту Закону про права дітей. Головні висновки роботи викладено в одинадцяти публікаціях, загальним обсягом 4,5 друкованих аркушів.
Структура роботи визначена поставленими в ній метою та завданнями. Зміст дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 186 сторінок. Список використаної літератури 18 сторінок (263 джерела).

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність і визначений рівень дослідженості теми дисертації, сформульована її мета та завдання, дана характеристика методології роботи, сформульована наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, обгрунтовано теоретичне та практичне значення дослідження, рівень його апробації, характер публікацій та впровадження результатів дослідження.
В першому розділі “Правові основи співробітництва дежав в галузі захисту прав людини” визначені тенденції розвитку принципу прав людини, а також досліджені міжнародні стандарти прав дитини, які є частиною загальних міжнародних стандартів прав людини, а також проаналізовано юридичний зміст прав дитини, проголошених в універсальних конвенціях.
В параграфі першому “Нові тенденції розвитку принципу прав людини” автор відзначає, що відмова держав після закінчення “холодної війни” від використання співробітництва в галузі прав людини для ідеологічної боротьби створили матеріальні передумови для реалізації діючих міжнародно-правових норм по правах людини і розробці нових правил поведінки держав для забезпечення загальної поваги та дотримання прав людини і основних свобод для всіх без будь-яких відмінностей. Звільнення процесу розвитку і конкретизації принципу поваги прав людини від ідеологічного впливу дозволяє відмовитись від стереотипів, які були розповсюджені в радянській доктрині, і провести науковий аналіз розвитку юридичних аспектів міждержавного співробітництва для захисту прав людини.
На другій Всесвітній конференції з прав людини у Відні в 1993 р. представники 171 держави світу проаналізували розвиток принципу поваги прав людини проголосили і прийняли Віденську декларацію і Програму дій, в яких визначили шляхи розвитку держав по забезпеченню прав та свобод людини в ХХ1 сторіччі. В цих документах було наглошено, що Організація Об`єднаних Націй відіграла вирішальну роль у визнанні і розвитку принципу поваги прав людини в якості одного з головних принципів сучасного міжнародного права, внаслідок чого отримали загальне визнання міжнародні стандарти прав людини. Але, як підкреслила Віденська конференція 1993 р., ці стандарти внаслідок відмови багатьох держав від ратифікації основних конвенцій про права людини не отримали закріплення в національному законодавстві. В багатьох випадках міжнародні стандарти прав людини порушуються навіть в державах, які ратифікували відповідні договори про права людини. Тому в сучасних умовах головного значення набуває не розробка нових міжнародних стандартів прав людини, як це мало місце в попередні роки, а проведення в життя вже прийнятих стандартів шляхом їх включення в національне законодавство, а також здійснення міжнародних засобів імплементації.
Визначені нові тенденції розвитку принципу поваги прав людини потребують грунтовного наукового аналізу загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, їх правової природи і змісту. На основі дослідження практики держав і критичного розгляду існуючих концепцій правової природи міжнародних стандартів прав людини в дисертації сформульовано їх визначення. За думкою автора, міжнародні стандарти прав людини - це загальновизнані міжнародно-правові норми (звичаєві й договірні), які визначають на основі тенденцій і потреб соціального прогресу загальнолюдський статус особистості шляхом: 1) визначення переліку прав та свобод, що підлягають загальному дотриманню; 2) закріплення юридичного змісту і обов`язку держав дотримуватись цих прав і свобод; 3) встановлення краю можливого та припустимого обмеження цих прав і свобод; 4) заборони певних дій з боку держави, юридичних та фізичних осіб.
Характерною особливістю міжнародних стандартів прав людини є те, що вони склалися внаслідок закріплення, в першу чергу, в звичаєвих нормах, що виникли в результаті визначення державами юридичної сили (opinio juris) правил поведінки, які були проглошені Генеральною Асамблеєю ООН у вигляді декларацій про принципи і загальні правила поведінки держав в галузі прав людини в якості рекомендацій. На основі таких норм ООН розробляє і відкриває для підписання і ратифікації універсальні конвенції, які закріплюють міжнародні стандарти прав людини і засоби їх імплементації у вигляді договірних норм. Саме такий процес, як було відзначено під час святкування п`ятидесятиріччя Загальної деклараціії прав людини в 1998 р., відбувався в ході розробки Міжнародної Хартії прав людини. Велика кількість держав визнали для себе обов`язковий характер норм Загальної декларації, яка була проглошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. А потім через 18 років після її проголошення були розроблені і відкриті для підписання та ратифікації Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. В цих конвенціях міжнародні стандарти прав людини були закріплені у вигляді договірних норм. Таким чином ці стандарти є обов`язковими для держав-учасниць Міжнародних пактів, як Україна, та для держав, які не є учасниками Пактів, як загальновизнані звичаєві норми.
Права дитини, закріплені в звичаєвих і договірних нормах є міжнародними стандартами прав людини, які спрямовані на забезпечення всіх прав і свобод кожній фізичній особі до 18 років особливими засобами, обмеженими досягненням вісімнадцятирічного віку. Тому всі закономірності процесу розвитку і конкретизації принципу поваги прав людини за рахунок закріплення цих стандартів і засобів по їх імплементації в нормах міжнародного права повністю розповсюджується на норми й документи по правах дитини.
В сучасний період розвитку міжнародних відносин відбувається суттєве розширення сфери міжнародно-правового регулювання міждержавних відносин по правах людини. Таке розширення відбувається не за рахунок визнання фізичної особи суб`єктом міжнародного права й надання їй широкого кола прав та обов`язків за рахунок скорочення сфери внутрішньодержавного регулювання питань забезпечення прав людини, а в результаті визнання державами того, що реалізація їх суверенної влади по визначенню прав та обов`язків фізичних осіб під їх юридикцією відбувається в рамках міжнародно-правового регулювання. Розвиток і конкретизація принципу поваги прав людини умовили виникнення нової галузі міжнародного права - міжнародного гуманітарного права, яка являє собою систему норм, що регулює міждержавні відносини з приводу встановлення і імплементації міжнародних стандартів прав людини в мирний час та в ході збройних конфліктів.
В другому параграфі “Становлення міжнародних стандартів прав дитини" досліджено особливості процесу становлення міжнародно-правових норм щодо прав дитини порівняно з загальними стандартами прав людини. Спеціальний принцип міжнародного захисту прав дитини - “дитина, зважаючи на її фізичну та розумову незрілість, потребує на спеціальну охорону та піклування, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження” - був сформульований Лігою Націй і отримав закріплення в Женевській декларації прав дитини 1924 р. Але ні в Статут ООН, ні в Загальну декларацію прав людини цей принцип не було включено. В Статуті ООН закріплено принцип недискримінації прав людини і основних свобод для всіх, а в п.2 ст.25 розширення за рахунок визнання рівних прав дітей незалежно від того, народилися вони в шлюбі або поза шлюбом. В ст.2 Загальної декларації прав людини принцип недискримінації отримав закріплення і потім, внаслідок визнання його обов`язкової сили, перетворився у звичаєву норму міжнародного права. Тільки після проголошення Генеральною Асамблеєю ООН в 1959 р. Декларації прав дитини принцип спеціальної охорони дитини та особливого піклування про її права почав набувати загального визнання. В ст.24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права закріплена норма про недискримінацію дитини за будь-якими ознаками, право дитини на ім`я та громадянство. В п.1 цієї статті закріплено право кожної дитини “на такі засоби захисту, які необхідні в її становищі як малолітнього з боку її родини, суспільство та держави”. В п.3 ст.10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права передбачені особливі заходи охорони і допомоги відносно всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного стану або будь-якою іншою ознакою. Крім того, в цьому ж розділі ст.10 Пакту закріплено право на захист дітей і підлітків від економічної і соціальної експлуатації, свобода від застосування їх праці в галузях шкідливих для їх моральності і здоров`я або загрозливих для життя або таких, що можуть зашкодити їх нормальному розвитку. Порушення цих прав і свобод повинно каратися відповідно із законом. Держави також повинні встановити вік, нижче якого користування оплачуваною дитячою працею заборонено і карається законом. Таким чином, ці договорні норми передбачають спеціальну охорону дитини та особливе піклування про її права.
В повному обсязі вказаний принцип отримав закріплення і прогресивний розвиток в Конвенції про права дитини 1989 р. На сучасному рівні в цьому міжнародному договорі закріплені права і свободи дитини. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в Конвенції про права дитини закріплені у вигляді договірних норм головні права і свободи дитини, які уточнюють і деталізують загальні принципи Декларації прав дитини 1959 р. Нормативне закріплення відзначених прав та свобод у вигляді міжнародних стандартів прав дитини породжує міжнародно-правові зобов`язання держав-учасниць Конвенції про права дитини 1989 р. прийняти міжнародні і національні засоби їх імплементації. Обговорення питання про дотримання прав і свобод дитини на міжнародних конференціях і в міжнародних органах свідчать про необхідність подальшого розвитку і закріплення міжнародних стандартів прав дитини. Всесвітня конференція з прав людини у Відні в 1993 р. відзначила необхідність додаткового захисту дітей від сексуальної експлуатації, включаючи дитячу порнографію і проституцію, шляхом розвитку діючих стандартів прав дитини і застосування додаткових міжнародних і національних засобів. Всесвітній конгрес проти сексуальної експлуатації дітей в 1996 р. підкреслив, що кожна дитина має право на повний захист від всіх форм сексуальної експлуатації та насильства і визнав комерційну сексуальну експлуатацію насильством над дитиною, сучасною формою рабства чи примусовою працею. Міжнародна конференція по народонаселенню і розвитку 1994 р. відзначила необхідність нових зусиль держав для розгляду проблем невиконання міжнародно-правових зобов`язань в галузі забезпечення прав дитини.
Аналіз міжнародних стандартів прав дитини в Конвенції прав дитини свідчить, що вже сьогодні потрібно доповнити ці стандарти шляхом розробки додаткового протоколу до Конвенції відносно заборони такої сучасної форми рабства, як вилучення у дитини органів; про особливі заходи захисту дітей, які залишилися без догляду; про заборону сексуальної комерційної експлуатації дітей, про заборону сексуального насильства у вигляді інцесту; про викорінення дитячих шлюбів та дискримінації відносно неповнолітніх вагітних жінок та матерів; про участь дітей в оцінці діяльності в галузі розвитку; про захист дітей, які є жертвами хвороб, включаючи СНІД.
В третьому параграфі цього розділу - “Юридичний зміст міжнародних стандартів прав дитини” проаналізовані права і свободи, передбачені цими стандартами, зобов`язання держав по дотриманню прав дитини, а також засоби попередження порушення вказаних стандартів. Міжнародне співтовариство визнало у вигляді звичаєвих і договірних міжнародно-правових норм стандарти прав дитини, які включають перелік прав і свобод дитини, що підлягають загальному дотриманню; закріплення особливого статусу дитини у зв`язку з її психофізіологічними особливостями розвитку. Кожна людська істота до досягнення 18-річного віку має рівні права без будь-якої дискримінації. Відповідно до сфери правового регулювання всі права і свободи дитини можна поділити на громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права. До всіх цих прав відноситься принцип рівності всіх дітей незалежно від будь-яких обставин. Особливе місце займають права дитини в надзвичайних обставинах: права дитини, що знаходиться в конфлікті з законом, і права дитини під час війни і стихійних лих. До цих груп входять багато прав і свобод, які виділяються по галузі правового регулювання. Але поєднуються всі права в двух останніх групах саме під впливом надзвичайних обставин. Хоча таким чином в нашій класифікації застосовується два критерія поділу - галузь правового регулювання та обставини застосування прав дитини, але такий поділ відбиває реальність життя і чітко простежується в Конвенції прав дитини і інших міжнародних документах про права дитини.
Проведене дослідження юридичного змісту міжнародних стандартів прав дитини показує, що суттєві проблеми соціального життя вимагають подальшого уточнення юридичного змісту цих стандартів в договірних міжнародно-правових нормах. Такими питаннями, що потребують подальшого міжнародно-правового врегулювання, на наш погляд, є: 1) закріплення особливого статусу дитини шляхом розробки заходів щодо запобігання мартвонароджуваності та смертності малолітніх дітей і в зв`язку з цим уточнення змісту права дитини на життя; 2) захист прав дітей не тільки під час збройних конфліктів, але і в умовах стихійних та техногенних лих; 3) закріплення юридичних гарантій у вигляді кримінальної відповідальності за сучасні форми рабства - вилучення і продажу органів дітей; 4) введенння спеціальних гарантій проти катувань дітей їх батьками та опікунами, свавільного втручання батьків та опекунів в особисте життя дитини; 5) доповнення заходів захисту дітей від наркоманії гарантіями на реабілітацію тих з них, хто постраждав від вживання наркотиків; 6) конкретизація права дитини на соціальний захист і достатній життєвий рівень.
В зв`язку з тим, що міжнародні стандарти прав дитини закріплені в несамовиконуваних нормах міжнародного права, то це обумовлює необхідність прийняття державами національних законів для їх національної імплементації. Важливе значення має міжнародний контроль за дотриманням цих стандартів прав дитини.
В другому розділі “Особливості системи імплементації прав дитини” досліджені характерні риси міжнародних процедур і механізмів імплементації прав дитини, а також національні засоби їх проведення у життя. В параграфі першому “Розвиток системи імплементації угод про права людини” розглянуті загальні тенденції реалізації міжнародних стандартів прав людини з тим, щоб порівняти з ними існуючі механізми імплементації прав дитини. На основі аналізу рівня дотримання міжнародних стандартів прав людини в різних країнах учасники Віденської конференції з прав людини дійшли до висновку, що для сприяння більш повному, справедливому та збалансованому здійсненню прав людини в усьому світі необхідно зосередити увагу на їх реалізації у внутрішньодержавному праві та на вдосконаленні міжнародних механізмів та процедур імплементації прав людини. Тому в Програмі дій, що прийнята на Віденській конференції, найважливішим напрямком всієї діяльності з реалізації норм Статуту ООН з прав людини і проведення в життя принципу загальної поваги до прав людини було визнано вдосконалення методів імплементації і контролю за дотриманням міжнародних стандартів прав людини. Ці рішення Віденської конференції визначають головний напрямок розвитку міжнародного захисту прав людини в сучасних умовах.
Вивчення теорії імплементації, закладеної Х.Лаутерпахтом, П.Дростом, дозволяє виділити основні елементи реалізації міжнародних стандартів прав людини. В численних західних рiботах на цю тему велика увага приділяється саме цим елементам: розподілу всіх засобів імплементації на міжнародні і національні, необхідності розгляду індивідуальних скарг фізичних осіб на порушення прав людини в міжнародних організаціях; необхідності створення міжнародних судових органів для розгляду скарг фізичних осіб на порушення міжнародних стандартів прав людини державою їх громадянства або перебування; необхідності створення міжнародного трибуналу для розгляду справ про грубі і масові порушення прав людини фізичним особами.
Ці погляди сприйняті в сучасній українській і російській доктрині і проаналізовані в роботах А.С.Гавердовського, В.А.Карташкіна, В.Н.Денисова, В.І.Євінтова. Більш того, на основі цих теоретичних canaa, відповвідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., створено Європейський суд з прав людини, який має аналог в Америці. Україна визнала в ст.55 Конституції України право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є наша країна. В 1998 р. була підписана конвенція, яка ще не вступила в силу, про створення Міжнародного кримінального суду, в компетенцію якого входить розгляд звинувачень проти фізичних осіб у грубих і масових порушеннях прав людини. Це важлива міжнародна гарантія дотримання прав людини.
Проведене дослідження показує, що в сучасному міжнародному праві склалась система імплементації прав людини у вигляді національних і міжнародних засобів їх реалізації. В цю систему входять процедури і механізми імплементації міжнародних стандартів прав дитини, як складової частини загальних міжнародних стандартів прав людини. До міжнародних засобів імплементації прав людини входять інституційні і конвенційні засоби. Міжнародні процедури імплементації прав людини у вигляді контролю за реалізацією міжнародних стандартів прав людини, отримання і розгляду повідомлень щодо порушень прав людини отримують риси інституційних чи конвенційних засобів імплементації в залежності від органів, які їх здійснюють. До національних засобів імплементації міжнародних стандартів прав людини належать дії держав по реалізації міжнародно-правових норм у порядку, передбаченому національним правом. До таких засобів належать: приведення націоналльного законодавства у відповідність з міжнародно-правовими зобов`язаннями держави, приведення адміністративної і судової практики у відповідність з ратифікованими конвенціями.
В другому параграфі “Міжнародні процедури і механізми імплементації прав дитини” розглянуті особливості реалізації саме прав дитини. Закріплення в Конвенції про права дитини системи імплементації, аналогічній системі імплементації прав людини вцілому, свідчить про загальне визнання в міжнародному праві зовсім нового уявлення про статус дитини. Із об`єкту захисту дитина перетворюється в особистість, що має права і можливості їх легального здійснення. Але, що є найважливішим, міжнародні та національні засоби захисту прав дитини повинні не тільки давати дитині можливість ефективної реалізації своїх прав, але й користуватися довірою дітей. Доступність для дітей міжнародних засобів імплементації, створення всіх умов для завоювання довіри дітей є необхідною і найбільш складною передумовою для функціювання міжнародних процедур і механізмів здійснення прав дитини.
Порівняльне дослідження міжнародних засобів імплементації Конвенції про права дитини 1989 р. з положеннями інших універсальних і регіональних договорів про права людини надає можливість виділити найбільш ефективні процедури і механізми, що підходять для втілення у життя стандартів прав дитини, і теоретично обгрунтувати можливі шляхи розвитку діючих міжнародних засобів імплементації. Це має важливе значення тому, що в ООН проводиться робота щодо розробки факультативного протоколу до Конвенції про права дитини з метою покращити міжнародні засоби імплементації прав дитини.
Спираючись на аналіз дослідження Секретаріату ООН “Діяльність ООН в галузі прав людини”, вивчення досвіду роботи конвенційних і інституційних органів і механізмів міжнародної імплементації прав людини, а також використовуючи зарубіжні і національні доктринальні розробки цього питання в дисертації обгрунтовані і пропонуються наступні доповнення до Конвенції про права дитини. В зв`язку з тим, що в цій Конвенції закріплено недостатньо ефективний засіб міжнародної імплементації прав дитини у вигляді створення Комітету з прав дитини, який має обмежену компетенцію і розглядає виключно доповіді держав про виконання ними положень Конвенції, доцільно розробити і прийняти Факультативний протокол до неї. В протоколі потрібно передбачити дві нові процедури імплементації прав дитини. По-перше, Комітет по правах дитини повинен отримати право, за згодою держав-учасниць Конвенції про права дитини і Факультативного протоколу до неї, розглядати індивідуальні повідомлення від дітей, їх представників і недержавних організацій про порушення прав дитини. Комітет, отримавши таке повідомлення, повинен провести розслідування і намагатися вирішити питання про поновлення прав дитини з державою-учасницею. У разі відсутності такого рішення Комітет може включити свої зауваження у доповідь Генеральній Асамблеї ООН і запропонувати шлях вирішення справи. По-друге, Комітет по правах дитини повинен мати право, за згодою держави-учасниці Конвенції про права дитини і Факультативного протоколу до неї, у разі визнання індивідуального повідомлення припустимим для розгляду направити членів Комітету на місце порушення прав дитини для розслідування цього факту. Універсальність Конвенції про права дитини і досвід імплементації інших конвенцій з прав людини створюють передумови для розробки і введення в дію зазначеного вище Факультативного протоколу.
В третьому параграфі “Національні засоби імплементації прав дитини” доводиться, що проведення у життя прав дитини, як складової частини прав людини, вимагає прийняття державою відповідно із своєю конституційною процедурою національних норм для забезпечення цих прав у межах країни, де дитина перебуває і де реалізуються її інтереси. Звичайно, національні засоби імплементації тісно пов`язані з міжнародними тому, що і ті і інші засновані на міжнародно-правових зобов`язаннях держав реалізувати ратифіковані міжнародні конвенції. В доктрині загальновизнано, що завдяки нерозривному зв`язку правового статусу людини з державою, на території якої вона перебуває чи громадянином якої вона є, реалізація міжнародно-правових норм взагалі неможлива без застосування національних засобів реалізації і видання відповідних національних законів.
Норми міжнародного права передбачають права і обов`язки для держав. Для того, щоб реалізувати ці правила поведінки, держави, відповідно до характеру нормативного припису, приймають необхідні заходи. Норми заборонного характеру здійснюються шляхом дотримання суб`єктами міжнародного права заборони, утримання від дій, які заборонені нормами міжнародного права. Норми зобов`язального характеру здійснюються шляхом виконання зобов`язань суб`єктом міжнародного права, проведенням активних дій по проведенню у життя цих норм. Щодо норм дозвільного характеру. то суб`єкти міжнародного права здійснюють їх шляхом використання можливостей, які передбачені в цих правилах поведінки. Але в усіх випадках для повної реалізації норм міжнародного права потрібно правове і організаційне забезпечення. Для реалізації приписів норм міжнародного права держава приймає національні норми по включенню цих приписів у внутрішньодержавне право, контролює їх реалізацію і здійснює правозастосування.
Враховуючи принцип суверенної рівності, визначення національних засобів імплементації норм міжнародного права входить до внутрішньї компетенції держави, якщо інше не передбачено в міжнародному договорі. Ст.4 Конвенції прав дитини передбачає обов`язок держав-учасниць вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів щодо здійснення прав, визнаних в цій Конвеції. А визначення національних засобів залишає за державами-учасницями.
В Україні діють всі засоби національної імплементації міжнародних стандартів прав дитини, закріплених в Конвенції пор права дитини. До таких засобів належать: 1) приведення національного законодавства у відповідність з міжнародно-правовими зобов`язаннями по Конвенції; 2) проведення політики відповідно з міжнародно-правовими зобов`язаннями; 3) приведення у відповідність з міжнародно-правовими зобов`язаннями судової і адміністративної практики; 4) створення державних органів для контролю за здійсненням міжнародно-правових зобов`язань і позасудового захисту прав дитини. В зв`язку з станом дотримання прав дитини в Україні і зробленими звуваженнями Комітету з прав дитини по доповіді України щодо дотримання зобов`язань ii Конвенції про права дитини, потрібно в процесі гармонізации українського законодавства з міжнародними стандартами прав дитини розробити і прийняти матеральні і процесуальні норми, в яких би знайшли закріплення ці стандарти. Для реалізації міжнародно-правових зобов`язань по правах дитини Україна повинна проводити політику, яка спрямована на реалізацію міжнародних стандартів прав дитини. Важливе значення також має створення національних органів для узагальнення інформації про дотримання прав дитини, позасудового захисту прав дитини і розгляду скарг дітей і їх представників на порушення їх прав. Всі ці аспекти національної імплементації прав дитини, на наш погляд, потрібно закріпити в Законі про права дитини, в якому необхідно передбачити нормативну базу для здійснення міжнародних стандартів прав дитини.
В третьому розділі “Міжнародно-правові зобов`язання і правозастосувальна практика по дотриманню прав дитини” досліджені особливості дії норм міжнародного права в українській правовій системі і на основі вивчення рівня дотримання міжнародних стандартів прав дитини в Україні зроблені наукові рекомендації до проекту Закону України про права дитини. В першому параграфі “Дія норм міжнародного права в правовій системі України” на основі доктринальних розробок цього питання у вітчизняній і зарубіжній літературі досліджується взаємодія міжнародного і національного права в Україні. Не можна розглядати міжнародне право, як незалежну від національного права систему. І в міжнародному, і в національному праві творцем норм виступає держава. Проте, кожна система має свій особливий об`єкт правового регулювання: міжнародні відносини і внутрішньодержавні відносини, які докорінно відрізняються. Ця обставина обумовлює відустність реальних умов панування однієї системи права над іншою. Але тільки взаємодія міжнародного і національного права відбиває реально існуючу взаємодію правового регулювання національних і міжнародних національних відносин. Сьогодні жодна держава не може розвиватися без взаємодії у межах міжнародних відносин.
В українській науці міжнародного права широкого визнання набула концепція про доцільність для України вирішувати взаємодію міжнародного і національного права шляхом інкорпорації міжнародно-правових норм у національне право. В Конституції України 1996 р. і Законі України про міжнародні договори України 1993 р. закріплено саме такий порядок взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права. Ст.9 Конституції України перебдачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. В п.1 ст.17 Закону України про міжнародні договори України передбачено, що заключені і відповідним чином ратифіковані міжнародні договори України складають невід`ємну частину національного законодавства України і застосовуються таким же чином, як і норми національного законодавства. Пункт 2 цієї ж статті передбачає, що положення ратифікованого договору про інші правила, ніж це передбачено у національному законодавстві, мають пріоритет і саме договірні положення підлягають виконанню. Таким чином, Закон України про міжнародні договори передбачає пріоритет норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. В ст.9 Конституції України про це ia eaaouny, але передбачено, що цей пріоритет не розповсюджується на конституційні норми: “ Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України".
В нормативному закріпленні в Конституції України взаємодії міжнародного і національного права є суттєві прогалини, які уneeaai??ou реалізацію в нашій країні міжнародних стандартів прав дитини. Перш за все, в Конституції не aрегульована дія в Україні загальновизнаних принципів і норм міжнародного права в звичаєвій формі. По-друге, в Основному законі не визначений пріоритет норм міжнародного права у випадку їх колізії з нацональними нормами, як це передбачено в Законі України про міжнародні договори. По-третє, в Конституції України не передбачені шляхи реалзіації норм міжнародного права. І, останнє, в Конституції України нема? положень про дію в національному праві договорів, які не підлягають ратифікації, чи міжнародних договорів, в яких Україна стала правонаступником СРСР.
В доктрині загальновизнано, що міжнародне право внаслідок своїх особливостей не може регулювати внутрішньодержавні відносини і тому правила поведінки, закріплені в міжнародно-правових нормах, застосовуються шляхом надання цим правилам юридичної сили національним правом. І навіть пряме включення міжнародно-правових норм a законодавство держави не змінює їх правову природу. Для дії в національному праві правил поведінки, закріплених в міжнародно-правових нормах, потрібно прийняття спеціального закону. Реалізація міжнародних стандартів прав людини неможлива без видання відповідних національних законів. Міжнародно-правова практика держав також іде по шляху визнання необхідності реалізації міжнародних стандартів прав людини в національному праві з допомогою прийняття відповідних національних законів. В більшості ратифікованих Україною міжнародних договорів про права людини закріплен? зобов`язання держав-учасниць видати необхідні для реалізації міжнародно-правових норм національні закони, як це передбачено в ст.2 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок 1979 р. відповідно з якою всі держави - учасниці зобов`язуються негайно всіма відповідними засобами здійснювати політику ліквідації дискримінації жінок і з цією метою “включити принцип рівності прав чоловіків і жінок в свої національні Конституції або інше відповівдне законодавство.”
Відсутність всебічного правового врегулювання взаємодії міжнародного права з внутрішньодержавним правом України oneeaai?? реалізацію взагалі міжнародних стандартів прав людини, і зокрема прав дитини в нашій країні. Тому потрібно внести доповнення до Конституції України ? включити до ст.9 норму про дію в національній правовій системі загальновизнаних принципів і норм, а також договорів, які не підлягають ратифікації. Крім того, на наш погляд, потрібно в цій же статті уточнити порядок вирішення колізій між міжнародно-правовими нормами і національним законодавством України шляхом визнання пріоритету норм міжнародного права. Розвиток конституційних норм, який ми пропонуємо, може знайти місце в доповненнях до Закону України про міжнародні договори України. Реалізація міжнародних стандартів прав людини в Україні неможлива без прийняття відповідних законів, які повинні регулювати права і обов`язки фізичних і юридичних осіб, органів держави. Україна по міжнародним договорам в галузі прав людини прийняла на себе зобов`язання виконувати міжнародні стандарти прав людини в процесі створення, застосування і реалізації норм національного права. Відповідно до цього в законах в галузі прав людини в Україні повинні бути включені норми, які відповідають міжнародним стандартам прав людини.
В другому параграфі “Сучасний рівень дотримання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України" відзначається, що в складних умовах соціально-економічних перетворень в Україні, які відбуваються з отриманням незалежності нашою країною, однією з найбільш aразливих груп населення стали діти. Незважаючи на заходи, які приймає уряд і інші органи влади, реальне noaiiaeua дітей залишається тяжким і, навіть, погіршується під впливом зниження життєвого рівня населення. Різко зросла смертність дітей внаслідок погірешння медичного обслуговування, поширення так званого соціального сирітства, пов`язаного з люмпенізацією частини наслення. Відбувається значне погірешння якості життя дітей за рахунок обмеження можливостей освіти, літнього відпочинку, і, навіть, голодування та недостатньої кількості доступного за ціною одягу і взуття. Наведені негативні тенденції noaiiaeua дитини в Україні потребують розробки кардинальних заходів по забезпеченню потреб, інтересіa і прав дитини. Одним з найбільш важливих видів таких заходів є законодавче забезпечення охорони інтересів і прав дитини. Ці заходи повинні поєднуватися з великою організаційною роботою щодо підвищення життєвого рівня кожної родини, зниженню смертності серед дітей, збереженню генофонду України, соціально-економічного і медичного забезпечення процесу розширеного відтворення населення, надання кожній дитині належного годування, одягу, виховання і освіти. Але, на наш погляд, саме законодавче закріплення прав і інтересів дитини є першим кроком у позитивних змінах політики України по збереженню і вихованню майбутніo поколінь українського народу.
Проведений аналіз українського законодавства дає підстави ствердужвати, що відносно дітей воно базується на гуманних принципах, закріплених в міжнародних стандартах в нормах Конвенції про права дитини і інших міжнародних актах. Але у ряді випадків, як свідчить порівняльне дослідження, українське законодавство не має відповідних міжнародним стандартам норм, а інколи і суперечить їм. Разом з вивченням зауважень і рекомендацій Комітетo по правах дитини в 1995 р. на первинну доповідь України цей аналіз дає можливість розробити наукові пропозиції щодо проекту Закону України про права дітей з метою покращення правового забезпечення і захисту прав і інтересів дітей.
Положення Конституції України закріплюють принцип рівності дітей (ст.52 і 24), право дітей на життя (ст.27), на достатній життєвий рівень, охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне і здорове довкілля (ст.48,. 49, 50), свободу дитини від насильства та експлуатації (ст.52), право дитини, позбавленої батьківського піклування, на утримання і виховання з боку держави (ст.52). Проте, в Основному законі не отримав закріплення принцип найкращого забезпечення прав і інтересів дітей, передбачений в п.1 ст.3 Конвенції про права дитини. Відсутність в українському законодавстві наведеного вище принципу призводить до того, що в Україні не враховується визнаний міжнародний стандарт про положення дитини як рівноправного члена суспільства, який потребує особливого захисту внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, а не дорослого в майбутньому, який до повноліття залишається лише об`єктом піклування. Тому в українському законодавстві треба закріпити норму, яка передбачає згаданий міжнародний стандарт, а не тільки норму про охорону дитинства.. Міжнародний стандарт про захист прав дітей з урахуванням найкращих інтересів дитини є основою для розробки Закону України про права дитини, а не Закону України про захист дитинства, як це передбачено в Національній програмі “Діти України”.
Ст.52 Конституції України передбачає забезпечення і захист прав і свобод дітей. Закон України про права дитини, повинен закріплювати механізм забезпечення і захисту конституційних прав дитини, а також включати норми, які відповідають міжнародним стандартам щодо: 1) принципу найкращого забезпечення інтересів дітей; 2) права дітей і їх батьків жити у будь-якій країні та повертатися на Батьківщину з метою об`єднання сімей; 3) право на захист дітей-біженців; 4) право на захист дітей від вживання норкотиків та психотропних речовин та від залучення дітей до їх виробництва та розповсюдження; 5) право на захист від порушення прав дитини на недоторканість її особи, посягання на честь і гідність з боку дорослих членів сім`ї; 6) право на захист інтересів дітей під час приватизації житла та здійснення цивільно-правових угод з власним майном. Дуже важливо передбачити в Законі України про права дітей норми щодо його прямої дії, створення ефективного механізму реалізації прав дитини судовими і несудовими засобами, а також системи контролю і моніторингу за дотриманням прав дітей і про підвищення відповідальності державних органів і посадових осіб за забезпеченняi реального захисту прав і інтересів дитини. В Законі також потрібно врегулювати порядок створення недержавних фондів для забезпечення прав і інтересів дітей, а також порядок участі недержавних організацій у забезпеченні прав і інтересів дітей.
В третьому параграфі “Наукові рекомендації до проекту Закону України про права дитини” досліджені юридичні передумови реалізації в нашій країні міжнародних стандартів прав дитини. Проведене дослідження дотримання міжнародних стандартів прав дитини в Конституції України і іншому українському законодавстві дає підстави зробити наукові рекомендації щодо цілей і принципів проекту Закону України про права дитини з метою відбити в них не враховані положення Конвеції про права дитини. До таких цілей Закону, на наш погляд, входять: 1) створення сприятливих умов для фізичного, інтелектуального та духовного розвитку і повноцінної життєдіяльності всіх дітей на території України без будь-якої дискримінації, а також для забезпечення їх соціального захисту; 2) забезпечення найкращих інтересів дитини шляхом визначення правового статусу дитини як рівноправного учасника суспільного життя, який відповідно до ступеня свого розвитку приймає на себе відповідальність в різних сферах життя; 3) виконання міжнародно-правових зобов`язань України і приведення українського законодавства у відповідність з міжнародними стандартами прав дитини; 4) створення ефективного механізму координації зусиль всіх державних органів, які займаються захистом прав людини, та погодження дій юридичних і фізичних осіб з метою дотримання міжнародних стандартів прав дитини і налагодження моніторінга за дотриманням прав дитини; 5) підвищення відповідальності всіх посадових осіб за дотриманням прав дитини і закріплення обов`язків всіх фізичних і юридичних осіб забезпечувати здійснення прав дитини.
Велике значення для забезпечення, захисту і поновлення прав дитини повинні відіграти закріплення в проекті Закону основних принципів, до яких належать найбільш авторитетні загальні норми, які поширюють свою дію на всі інші правила поведінки щодо прав дитини. Серед цих приципів, перш за все, повинен бути принцип сформульований в ст.3 Конвенції про права дитини: “В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини”. В другому принципі потрібно сформулювати принцип недискримінації з урахуванням особливостей міжнародних стандартів прав дитини. Цей принцип можливо сформулювати наступним чином: “Всі діти під юрисдикцією України мають рівні права і свободи, передбачені Конституцію України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, ратифікованими Україною міжнародними договорами і цим Законом незалежно від раси, кольору, шкіри, статі, мови, релігії, політичних і інших переконань їх самих та їх батьків, національного, етнічного, або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я, народження у шлюбі або поза ним та інших обставин". Третій принцип повинен відбивати загально визнане всіма державами положення про те, що статус дитини складається з всього комплексу прав: особистих, громадянських, політичних, а також соціально-економічних та культурних прав і свобод. В цей же розділ проекту Закону потрібно включити норму про те, що дитиною, відповідно до цього Закону визнається кожна людська істота до досягнення 18-річного віку.
В другому розділі проекту Закону - “Права і свободи дитини” особливу увагу потрібно приділити нормам, які засновані на міжнародних стандартах прав дитини і міжнародно-правових зобов`язаннях України. Зрозуміло, що найбільш ретельно потрібно закріпити міжнародні стандарти, які згідно ?з зауваженнями Комітету з прав дитини на доповідь України, не закріплені в українському законодавстві, або по яким українське законодавство суперечить діючим міжнародним стандартам. Такими положеннями проекту Закону повинні стати норми про забезпечення бюджетних асигнувань і інших коштів на імплементацію соціально-економічних прав дитини в період трансформування економіки, надання дитині, яка позбавлена сімейного оточення, допомоги і забезпечення зміни догляду передачею на виховання і тільки при відсутності можливості зробити це передавати дитину на усиновлення, або направлення до відповідних установ догляду за дітьми; заборону і покарання будь-якого посягання на життя дитини і, одночасно, закріплення зобов`язання всіх державних органів створити необхідні передумови максимального зниження дитячої смертності і створення умов для виживання кожної дитини; право дитини на висловлення власних поглядів на всі питання, що її торкаються; захист дитини від всіх форм фізичного і психологічного насильства; свобода від економічної, сексуальної експлуатації і інших форм експлуатації.
Третя глава проекту Закону - “Механізм реалізації прав дитини” може бути присвячена регулюванню всіх національних заходів імплементації прав дитини. Це, по-перше, приведення українського законодавства у відповідність з міжнародно-правовими зобов`язаннями України. По-друге, це створення Національної міжвідомчої комісії прав дитини для координації зусиль всіх органів влади щодо дотримання і захисту прав дитини. По-третє, це створення в апараті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини представника з прав дитини, який буде важливим засобом позасудового захисту прав дитини.
У “Висновках” підведені aeniiaee дослідження в дисертації стану імплементації міжнародних стандартів прав дитини в національному законодавстві України. На основі вивчення тенденцій розвитку принципу поваги до прав людини відзначається, що в сучасний період відбулося суттєве розширення сфери міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у галузі прав людини, Таке розширення відбувається внаслідок визнання державами тієї обставини, що реалізація їх суверенної влади по визначенню і захисту прав і свобод фізичних осіб під їх юрисдикцією відбувається в межах міжнародно-правового регулювання, а не за рахунок визнання фізичної особи суб`єктом міжнародного права. Внаслідок діяльності ООН в сучасному міжнародному праві склалися загальновизнані і загальнообов`язкові норми - міжнародні стандарти прав людини, які визнаються державами світу як обов`язкові норми. Права дитини є складовою частиною прав людини взагалі і тому розвиток принципу поваги до прав людини повністю діє і відносно міжнародних стандартів прав дитини. Тому права дитини, закріплені в звичаєвих і договірних нормах міжнародного права, становлять собою міжнародні стандарти прав людини з особливими, обмеженими у часі досягненням 18-річного віку, заходами здійснення прав кожної дитини без будь-якої дискримінації.
Юридичний аналіз змісту міжнародних стандартів прав дитини свідчить, що всі вони закріплені в несамовиконуваних нормах міжнародного права, і тому вимагають для своєї реалізації в національному законодавстві включення їх в відповідний національний закон. Конституція України і Закон України про міжнародні договори України 1993 р. регулюють застосування чинних і відповідним чином ратифікованих міжнародних договорів України. В основі політики України щодо забезпечення прав дитини лежать гуманістичні принципи нашого суспільства і міжнардні стандарти прав дитини. Але порівняльний аналіз міжнародних стандартів і законодавства України свідчить, що у ряді випадків в українському законодавстві нема норм, які відповідають цим стандартам, а деякі діючі норми суперечать міжнародно-правовим зобов`язанням України. В зв`язку з відзначеним ? на основі зробленого в дисертації дослідження розроблені наукові рекомендації до проекту Закону про правa дитини, який потрібно прийняти для забезпечення дотримання міжнародних стандартів прав дитини в Україні.
Основні положення дисертації викладені автором в таких наукових публікаціях:
1) Співробітництво держав в рамках ООН по захисту прав дитини //Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. Випуск 3. - 1995. - С.41-47.
2) Захист прав дитини в Україні//Актуальні проблеми міжнародних відносин//Збірник наукових праць аспірантів та студентів. Випуск 2 (частина 1). - 1996. - С. 27-32.
3) Імплементація міжнародних стандартів прав дитини в Україні//Актуальні проблеми міжнародних відносин. Матеріали наукової конференції студентів та аспірантів. - 1995. - С. 38-45.
4) Освітлення в українській пресі прав людини// Вільна преса в демократичній державі. Матеріали міжнародної науково-практичної конф. (Tacis democracy program). - 1995. - С.8-9.
5) Відповідність українського законодавства міжнародним стандартам прав дитини//Тези доповідей міжнар. конф. “Конституція і міжнародне право”. Товариство “Знання”. Київ.- 1997.- С.68-74.
6) Європейські стандарти прав дитини і національне законодавство// Концепція розвитку законодавства України Матеріали науково-практичної конференції Інституту законодавства Верховної Ради України. Київ. - 1996. - С.463-466.
7) Діти України потребують правового захисту//Право України. №4. - Київ.- 1996. - С. 31-34.
8) Наукові рекомендації до проекту Закону України про права дитини//Українське право. Число 2. УПФ. Київ. - 1998. - С. 40-50.
9) Сучасний рівень додержання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України//Український часопис прав людини. № 3-4. УПФ. Київ. - 1999.- С.20-26.
10) Права дитини.Юридичний словник-довідник/Під ред. акад. НАНУ Шемшученка Ю.С. - К.: Femina, - 1997. - С.487.
11) Права жінок. Юридичний словник-довідник/ Під ред. акад. НАНУ Шемшученка Ю.С. - Femina, 1997. С.487-488.

Вінгловська Олена Іванівна. Імплементація міжнародних стандартів прав дитини в національному законодавстві України. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.11. - міжнародне право. - Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2000 р.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів міжнародно-правового аналізу юридичного змісту міжнародних стандартів прав дитини і ступеня виконання Україною зобов`язань згідно з конвенцією про права дитини. Особлива увага в дисертації приділяється розробці наукових рекомендацій щодо приведення у відповідність цим стандартам українського законодавства, удосконаленню національного механізму їх реалізації і підвищенню відповідальності державних органів і посадових осіб за порушення прав дитини, визнаних в усьому світі. Для найкращого забезпечення інтересів дітей пропонується прийняття Закону України про права дитини і формулюються наукові рекомендації щодо цілей, принципів і окремих норм цього Закону.
Ключові слова: міжнародний стандарт прав людини, міжнародний стандарт прав дитини: міжнародні засоби імплементації прав дитини, національні засоби імплементації прав дитини, Конвенція про права дитини, проект Закону України про права дитини.

Вингловская Елена Ивановна. Имплементация международных стандартов прав ребенка в национальном законодательстве Украины. Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11. - международное право. Институт международных отношений Киевского национального университету имени Тараса Шевченко, Киев, 2000 г.
Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических аспектов юридического содержания международних стандартов прав ребенка и степени выполнения Украиной обязательств в соответствии с Конвенцией о правах ребенка. Особенное внимание в диссертации уделяется разработке научных рекомендаций относительно приведения в соответствие с этими стандартами украинского законодательства, усовершенствованию национального механизма их реализации и повышения ответственности государственных органов и должностных лиц за нарушения прав ребенка, признанных во все мире. Для наилучшего обеспечения интересов детей предлагается принятие Закона Украины о правах детей и формируются научные рекомендации относительно целей, принципов и отдельных норм проекта этого Закона.
Ключевые слова: международный стандарт прав человека, международныe стандарт прав ребенка, международные средства имплементации прав человека, международные средства имплементации прав ребенка, национальные средства имплементации, проект Закона Украины о правах ребенка, конвенция о правах ребенка.

Vinglovsky Helen. Implementation of International Standards of Children Rights in National Legislature of Ukraine. - Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the speciality 12.00.11. - International Law. - Institute of International Relations of Kiev Taras Shevchenko National University, Kiev, 2000.
The Thesis considers theoretical and practical aspects of legal contents of International Standards of Children Rights and degree of fulfilling Ukraines' obligations according to Convention on children rights.
Particular attention is paid to the scientific recommendation developments on bringing the Ukrainian legislature in accordance with these standards, improvement of national mechanism of its implementation and extend of the state bodies and officials responsibility for children rights infringements. The adoption of the Law on children rights is proposed for providing the best interests of a child.
There are Scientific recommendations formulated for the goals, principles and particular rules of this Law.
Key words: International standards of human rights, international standard of children rights, ways of international implementation of children rights, measures of national implementation of children rights, Convention on children rights, Ukrainian Law on the children rights.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking