Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Інститут добровільного представництва у цивільному праві України

 

ДОМАНОВА ІРИНА ЮРІЇВНА

ІНСТИТУТ ДОБРОВІЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.03 - Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата юридичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Кузнєцова Наталія Семенівна,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, Луць В.В., Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно – правових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент, Васильєва В.А., Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри цивільного права та процесу

Провідна установа – Інститут приватного права та підприємництва АПрН України, м. Київ

 

Захист відбудеться 14 червня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка ( м. Київ, вул. Володимирська, 60)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( м. Київ, вул. Володимирська, 60)

 

Автореферат розісланий 11 травня 2007 року

 

 

 

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Боднар Т.В.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Закріплення в Цивільному кодексі України 2003 р. (далі – ЦК України) поняття, підстав, елементів представництва та особливостей його окремих видів обумовлюють потребу у формуванні науково обґрунтованих положень цього інституту.
Наведене викликає необхідність застосування адекватних сучасним суспільно-економічним умовам, науково обґрунтованих підходів у сфері регулювання представництва як способу здійснення правовідносин, які мають реалізуватися з урахуванням результатів наукових досліджень із зазначеної тематики.
Представництво є недостатньо дослідженим способом здійснення цивільних правовідносин, що в умовах існування прогалин у розумінні поняття, природи і видів представництва, перешкоджає формуванню усталеної практики правозастосування з цих питань. Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних правовідносин не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено не розробленістю доктринальних засад регулювання представництва як способу здійснення цивільних правовідносин, не завжди дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільного права, встановити характер взаємозв’язку, критерії відмежування від суміжних правових конструкцій і не сприяє стабільності їх правового регулювання.
У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі питання щодо представництва, зокрема, представництво за римським приватним правом та його рецепція в цивільному праві України (Є. С. Сєвєрова, 2004), договір доручення (Н. В. Федорченко, 2004), відносини представництва у цивільному праві (І. О. Гелецька, 2005), повноваження представника та його реалізація (В. Л. Гранін, 2005), представництво за законом (С. Г. Керимов, 2006), добровільне представництво у цивільному процесі (С. А. Чванкін, 2005), правова природа процесуального представництва (Г. З. Лазько, 2006).
Незважаючи на активне використання правозастосовчою і нормотворчою практикою конструкції представництва, досі бракує комплексних монографічних праць із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання цього способу здійснення цивільних правовідносин, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, формування судової практики з цієї категорії справ.
Відтак подальша наукова розробка загальнотеоретичних проблем представництва у цивільному праві, окремих його різновидів є необхідною умовою впровадження ефективного правового регулювання зазначеного способу здійснення цивільних правовідносин.
Наведене обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення аналізу поняття, правової природи і видів представництва, його особливостей як способу здійснення цивільних правовідносин і внесення пропозицій щодо удосконалення цивільно-правового регулювання цих правовідносин.
Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: визначення теоретичного поняття і конститутивних ознак представництва; формулювання узагальнених законодавчих засад цивільно–правового регулювання добровільного представництва; встановлення та обґрунтування поняття, правової природи та елементів добровільного представництва, особливостей представництва на підставі договору і довіреності; дослідження реального стану законодавства і формулювання пропозицій, спрямованих на усунення суперечностей, що мають місце щодо добровільного представництва як способу здійснення цивільних правовідносин.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом цього дослідження є загальнотеоретичні аспекти добровільного представництва як способу здійснення цивільно-правових відносин, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названого виду представництва в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу України, що регулюють добровільне представництво у цивільному праві, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення Президії Вищого господарського суду України.
Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження авторка керувалася загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї представництва і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити конструкцію представництва, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання добровільного представництва, трактування особливостей його змісту, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання представницьких правовідносин, які при цьому виникають за законодавством України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу – встановити місце інститутів, які регулюють цивільні представницькі правовідносини, у загальній структурі цивільного права. Водночас загальною методологічною основою обрана концепція поділу цивільного представництва на добровільне і законне.
Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що такі правовідносини є своєрідною системою взаємопов’язаних категорій цивільного права, яка системно регулює всі види представництва.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців як: М.М.Агарков, Д.В. Боброва, М.І.Брагінський, С.М.Братусь, О.В.Кохановська, І.А.Безклубий, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, І. В. Жилінкова, В.А.Васильєва, О. С. Іоффе, О. А. Красавчиков, Н. С. Кузнєцова, І. М. Кучеренко, В. В. Луць, Р. А. Майданик, Н.О.Нерсесов, В.О. Рясенцев, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, В. С. Щербина, Є. О.Черапахін, І. О. Гелецька, В. Л. Гранін, С. Г. Керимов, Є. С. Сєвєрова, Н. В. Федорченко та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р., інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти. Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики України. Автором вивчені окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована праця є першим в Україні після прийняття нового ЦК України 2003 р. монографічним дослідженням, яке комплексно розглядає проблеми правового регулювання відносин добровільного представництва.
Вперше:
1. Наводяться додаткові аргументи щодо правової природи представництва. яка полягає в тому, що представник діє не від свого імені, а від імені особи, яка представляється, та в її інтересах. Тому внутрішнє правовідношення обов’язково повинно включатися до складу представництва і лише наявність повноваження є доказом того, що особа, яка представляється, зобов’язана визнати правові наслідки дій представника.
У зв’язку з цим недостатньо обґрунтованим є уявлення про представництво як складне правовідношення, що включає сукупність трьох елементів: а) “внутрішні відносини” між особою, яка представляється, та представником; б) “зовнішні” – між представником та третьою особою; в) правовідносини між довірителем і третьою особою.
Наведено виступило методологічним підґрунтям для висновку про недоцільність ідеалізації лише однієї з традиційних у доктрині теорій сутності представництва (зокрема, концепції “діяльності” або “правовідношення”) чи категоричної відмови від іншої, оскільки всі підходи акцентують увагу на різних, але необхідних складових механізму виникнення представницьких відносин.
Концепція “правовідношення” справедливо звертає увагу на те, що для набуття представником права вчиняти певні юридичні дії від імені особи, яку він представляє, спочатку між ними повинно виникнути правовідношення, внаслідок якого представник буде наділений повноваженнями.
Втім, лише “внутрішні” правовідносини між представником та особою, яку представляють, не можуть самі по собі викликати правові наслідки представництва, для цього необхідно, щоб представник почав діяти (укладати правочини з третіми особами, вчиняти інші юридичні дії). На цьому аспекті слушно акцентує увагу концепція “діяльності”.
У зв’язку з цим внутрішньопредставницькі відносини між довірителем та представником виступають невід’ємною складовою представництва та передумовою вчинення представником дій з реалізації представницького повноваження.
Це свідчить про неспроможність повністю розкрити юридичну природу інституту представництва в цивільному праві за допомогою відокремленого застосування концепцій “діяльності” і правовідношення.
2. Вперше обґрунтовано положення про одночасне існування представництва в кількох площинах – як полісистемного явища, інституту галузі права та правової категорії науки.
Загально-правове явище представництво являє собою сукупність універсальних правових способів здійснення суб’єктивних прав та законних інтересів публічних і приватних осіб, що безпосередньо створюють правові наслідки для осіб, яких представляють, нормативні положення які становлять публічно-правове і приватно-правове представництво.
3. Наведено додаткові аргументи щодо доцільності нормативного закріплення можливості вчинення представниками юридичних вчинків, інших юридичних дій, в яких наявний юридичний інтерес довірителя, а не лише правочинів, як це зазначено в ст. 237 ЦК.
4. Уточнено поняття добровільного представництва в цивільному праві та його співвідношення з діяльністю органа юридичної особи від імені керованої ним організації.
Добровільне представництво є правовідношенням з вчинення однією особою (представником) від імені іншої особи (на підставі договору) правочину, інших юридичних дій, що безпосередньо створюють, змінюють і припиняють цивільні права та обов’язки у особи, яку представляють.
Повноваження, засноване на корпоративному акті (зокрема, рішенні юридичної особи про призначення/обрання виконавчого органу) не створює ефект представництва, оскільки “органи юридичної особи не є самостійним суб’єктом цивільних правовідносин і виступають частиною юридичної особи”. Отже, орган юридичної особи не є її представником і у випадку перевищення повноважень цим органом положення ЦК України про вчинення правочину неуповноваженою особою (ч. 1 ст. 241) застосовуватися не можуть. У цьому разі мають застосовуватися положення ЦК України (ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК) про нікчемність правочину неуповноваженої особи, вчиненого від імені іншої особи, як такого, що суперечить вимогам закону.
5. Вперше обгрунтовано найбільш адекватні критерії класифікації представництва в цивільному праві, відповідно до яких найбільш виправданим вважаємо поділ представництва на добровільне (договірне) та обов’язкове (або законне). Договірним вважаємо представництво, що засноване на волевиявленні особи, яку представляють, яке виражено у відповідному правочині. Законне представництво не залежить від волі особи, яку представляють, та представника, має для них обов’язковий характер і виникає у випадках та в межах, чітко передбачених законодавством.
6. Виявлено особливості, місце і правову природу комерційного представництва, яка полягає у визнанні його правовідношенням, в якому одна особа, яка займається підприємницькою діяльністю (комерційний представник), у межах повноваження зобов’язана вчинити юридичні дії від імені, в інтересах та за рахунок другої особи, яку вона представляє (довірителя).
Встановлено, що для комерційного представництва характерні наступні визначальні ознаки:
а) специфічний суб’єктний склад (особи, які займаються підприємницькою діяльністю);
б) можливість одночасного представництва сторін правочину за їх згодою та у випадках, встановлених законодавством;
в) оплатний характер послуг комерційного представника;
г) особливості виконання доручення та припинення договірних відносин.
Обґрунтовується положення про те, що особливості комерційного представництва зумовлюють необхідність в закріпленні низки законодавчих гарантій для осіб, які довірилися комерційному представнику, які зараз відсутні у законодавстві України.
7. Уточнено поняття підстав виникнення відносин добровільного представництва. Зокрема, встановлено, що специфічним договором про представництво є договір доручення, який є підставою виникнення добровільного представництва незалежно від форми в якій він укладений, а не видана на його основі довіреність. Тоді як довіреність слід розглядати не як підставу виникнення представницьких відносин, а як письмовий документ, адресований третім особам, за допомогою якого в доступній і спрощеній формі здійснюється фіксація повноважень представника. Укладення договору простого товариства є підставою виникнення представницьких відносин лише тоді, коли учасники обрали одну із трьох форм керування справами простого товариства - призначення спеціального учасника, який буде діяти від імені інших. Трудовий договір не є підставою виникнення представницького правовідношення.
Обгрунтовано висновок щодо підстав та елементів передоручення.
Передоручення може мати місце як при добровільному, так і законному представництві.
Замісник вступає у правовідносини з особою, яка представляється, а не з представником.
Повноваження “першого” представника зберігаються, однак він не вправі діяти одночасно з замісником.
Встановлено правову природу передоручення, яка полягає у визнанні передоручення одностороннім правочином, що вчиняється представником від імені особи, яка представляється, з наділення повноваженнями іншої особи (замісника).
Сформульовано поняття діяльності представника без повноваження або з перевищенням повноважень та її наслідки. В результаті було встановлено, що порушення умов договору або інших письмових чи усних вказівок довірителя, які не отримали закріплення в довіреності, не слід розглядати як діяльність повіреного з перевищенням повноважень.
Аргументовано положення про доцільність закріплення у вітчизняному цивільному законодавстві підвищеної відповідальності неуповноваженого представника перед третіми особами.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 200 наукових і нормативних джерел, цивільних і господарських справ.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань добровільного представництва як способу здійснення цивільних правовідносин, зокрема, нового Цивільного кодексу, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовній практиці з питань представництва у цивільному праві, у тому числі добровільного представництва. Теоретичні положення, обґрунтовані автором у дисертаційному дослідженні можуть використовуватися при читанні лекцій за нормативними курсами “Цивільне право”, можуть бути використані при підготовці навчальних курсів “Представництво в цивільному праві”, “Цивільне право України”.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікаціях у виданнях трьох одноосібних наукових статей, а також були предметом обговорення на трьох науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науково – практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка 8 – 9 квітня 2004 р.; 2003р.; 20 – 21 квітня 2006 року). Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Структура роботи і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 226 сторінок, 10 з яких займає список використаних джерел, який включає 152 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється ступінь вивчення теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні основи дослідження, формулюються основні положення новизни та практичне значення одержаних результатів, а також перераховуються апробації та публікації.
У розділі 1 “Загально-теоретична характеристика інституту представництва в цивільному праві” досліджується еволюція інституту представництва в цивільному праві, поняття та правова природа інституту, встановлюються характерні ознаки представницьких відносин та підстави за якими доцільно проводити їх класифікацію, а також проводиться відмежування представництва від схожих форм участі третіх осіб у встановленні та реалізації цивільного правовідношення.
У підрозділі 1.1. “Еволюція інституту представництва ” досліджується процес виникнення та розвитку інституту добровільного представництва.
В Стародавньому Римі спочатку було визнане лише необхідне представництво, і тільки непряме. Права та обов’язки представник переносив на особу, яку представляв, за допомогою цесії. Значно пізніше (наприкінці існування республіки) виникло пряме представництво.
Негативне ставлення римських юристів до інституту добровільного представництва істотно вплинуло на його подальший розвиток і закріплення в європейському законодавстві. Тривале захоплення римським приватним правом та активний процес його рецепції стали основними причинами того, що до XVII–XVIII століть інститут представництва був або невідомий європейським правовим пам’яткам, або розумівся в спотвореному вигляді.
Яскравим прикладом невірного сприйняття і правового регулювання представництва став Французький цивільний кодекс 1804 р., в якому представництво було закріплено не як самостійний інститут цивільного права, а як наслідок договору доручення. Переломним моментом в історичному розвитку інституту представництва стало прийняття Цивільного уложення Німеччини, яке вперше серед європейських кодифікацій цивільного права чітко розділило інститут представництва і договір доручення.
У цивільних кодифікаціях радянського періоду не були враховані як прогресивні погляди вчених дореволюційної доби, так і позитивний досвід нових кодифікацій зарубіжних країн. Істотним системним недоліком ЦК УРСР 1922 р. було регулювання конструкції добровільного представництва в контексті договору доручення. Вказані особливості, безумовно, є результатом впливу римського приватного права, яке принципово не визнавало можливості прямого представництва. В той час як ЦК УРСР 1964 р. можна охарактеризувати вже як більш досконалу за рівнем юридичної техніки цивільну кодифікацію, спроможну адекватно регулювати економічні відносини того часу.
У підрозділі 1.2 “Поняття та правова природа інституту представництва в цивільному праві” обґрунтовується недоцільність ідеалізації лише однієї з традиційних в доктрині теорій сутності представництва (зокрема, концепції “діяльності” або “правовідношення”) чи категоричної відмови від іншої, оскільки, на думку дисертанта, обидва підходи акцентують увагу на різних, але необхідних складових механізму виникнення представницьких відносин.
Встановлено, що представницьким відносинам властиві такі чотири визначальні ознаки:
а) вчинення юридичних дій від імені іншої особи;
б) дії представника, вчинені у межах наданого повноваження безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права і обов’язки у особи, яку він представляє;
в) представник діє в інтересах та за рахунок іншої особи;
г) представник вчиняє юридичні дії щодо третіх осіб, при їх поінформованості про представницький характер таких дій.
З врахуванням наведених характерних ознак представницьких відносин у цивільному праві пропонується викласти визначення поняття представництва в ст. 237 ЦК України в такій редакції: “Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) у межах повноваження зобов’язана або має право вчинити юридичні дії від імені, в інтересах і за рахунок другої сторони, яку вона представляє”.
Автор вважає за необхідне нормативно передбачити можливість вчинення представниками юридичних вчинків, інших юридичних дій, в яких наявний юридичний інтерес довірителя.
Підрозділ 1.3. “Поняття представницького повноваження в цивільному праві” присвячений дослідженню поняття повноваження у представницьких відносинах.
Дисертант доводить, що повноваження не вірно розглядати як суб’єктивне право або один із проявів правоздатності, а слід визнати секундарним правом. Законом закріплена можливість здійснювати юридично значимі дії особисто або через представників, що є абстрактною передумовою для виникнення повноваження. У момент, коли довіритель надає повноваження, ще не виникає жодних суб’єктивних прав і, як наслідок, обов’язків. Однак, ця особа вже “зв’язана” наданим нею повноваженням – вона буде зобов’язана прийняти юридичні наслідки правочинів, вчинених представником з третьою особою. Тобто, виникає секундарне право, яке є немовби “проміжною ланкою” між правосуб’єктністю та суб’єктивними правами.
Враховуючи наведені положення, повноваження можна визначити як право представника вчиняти юридичні дії від імені та в інтересах особи, яку він представляє, з безпосереднім виникненням, зміною чи припиненням прав та обов’язків в останнього.
У підрозділі 1.4 “Види представництва в цивільному праві. Комерційне представництво як новела цивільного законодавства України” встановлено, що для комерційного представництва характерні такі чотири визначальні ознаки:
а) специфічний суб’єктний склад (особи, які займаються підприємницькою діяльністю);
б) можливість одночасного представництва сторін правочину за їх згодою та у випадках, встановлених законодавством;
в) оплатний характер послуг комерційного представника;
г) особливості виконання доручення та припинення договірних відносин.
Відповідно, комерційне представництво визначається як правовідношення, в якому одна особа, яка займається підприємницькою діяльністю (комерційний представник), у межах повноваження зобов’язана вчинити юридичні дії від імені, в інтересах та за рахунок другої особи, яку вона представляє (довірителя).
Особливості комерційного представництва зумовлюють необхідність в закріпленні низки законодавчих гарантій для осіб, які довірилися комерційному представнику. У зв’язку з цим доцільно доповнити ст. 243 ЦК України положеннями такого змісту: “У випадку одночасного представництва сторін договору, повноваження комерційного представника повинні закріплюватись письмовим договором між ним та особою, яку він представляє. Комерційний представник вправі вимагати виплати обумовленої винагороди і відшкодування понесених ним витрат від сторін договору в рівних частинах, якщо інше не передбачено угодою між ними”.
Внаслідок проведеного порівняння договору про комерційне представництво в ЦК України та агентського договору в ГК України робиться висновок про те, що одні й ті ж самі майнові відносини по різному врегульовані в цих нормативно–правових актах. Причому, предметом агентського договору в ГК України не є певні специфічні відносини, відмінні від представницьких, і він цілком побудований за моделлю договору доручення. Пропонується внести відповідні зміни до ГК України, привівши його у відповідність з ЦК України, та деталізувати в ньому саме правове регулювання договорів комерційного представництва, які є більш традиційними для континентальної системи права.
Підрозділ 1.5. “Відмежування представництва від інших форм участі третіх осіб у встановленні та реалізації цивільних правовідносин” присвячений відмежуванню представницьких відносин від відносин за договором на користь третьої особи, за договором управління майном, комісії та посередницької діяльності.
У розділ ІІ “Добровільне представництво в цивільному праві” розглядаються наступні питання: підстави виникнення добровільного представництва, роль довіреність у представницьких відносинах, поняття суб’єктів добровільного представництва, значення волі та волевиявлення представника та особи, яку представляють, для реалізації представницького правовідношення, порядок здійснення передоручення та підстави припинення добровільного представництва.
Пдрозділ 2.1. “Підстави виникнення добровільного представництва. Довіреність як спосіб фіксації повноваження представника” автор встановлює, що специфічним договором про представництво є договір доручення, який є підставою виникнення відносин добровільного представництва незалежно від форми в якій він укладений, а не видана на його основі довіреність. Тоді як довіреність слід розглядати не як підставу виникнення представницьких відносин, а як письмовий документ, адресований третім особам, за допомогою якого в доступній і спрощеній формі здійснюється фіксація повноважень представника. Укладення договору простого товариства є підставою виникнення представницьких відносин лише тоді, коли учасники обрали одну із трьох форм керування справами простого товариства - призначення спеціального учасника, який буде діяти від імені інших.
ЦК України закріпив нову підставу виникнення представницьких відносин – акт органу юридичної особи, очевидно маючи на увазі, що на цій підставі стають представниками юридичної особи її працівники або органи. Дисертант вважає, що органи юридичної особи, а також її працівники під час виконання трудових обов’язків (продавець в роздрібній торгівлі, касир) не є її представниками, вони здійснюють діяльність самої юридичної особи (таким чином трудовий договір не є підставою виникнення представницького правовідношення).
Повноваження, засноване на корпоративному акті (зокрема, рішенні юридичної особи про призначення/обрання виконавчого органу) також не створює ефект представництва, оскільки “органи юридичної особи не є самостійним суб’єктом цивільних правовідносин і виступають частиною юридичної особи”.
У підрозділі 2.2. “Суб’єкти добровільного представництва” встановлено, що у представницьких відносинах приймають участь дві категорії суб’єктів: а) представник, та б) особа, яку представляють. Окрему групу становлять треті особи, як суб’єкти, що беруть участь у реалізації представницького правовідношення.
Представником може бути лише особа, наділена повною дієздатністю.
Особою, яка представляється, можуть бути також неповнолітні у віці від 14 до 18 років, а також особи, які визнані обмежено дієздатними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
В результаті аналізу різних сфер підприємницької діяльності, в яких найчастіше використовуються послуги представників було встановлено, що комерційними представниками є: 1) патентні повірені у сфері охорони інтелектуальної власності; 2) професійні учасники ринку цінних паперів під час здійснення діяльності по випуску цінних паперів та торгівлі ними на підставі договорів доручення; 3) страхові агенти у сфері страхування; 4) морські агенти у сфері торговельного мореплавства.
Підрозділ 2.3. “Значення волі та волевиявлення представника та особи, яку представляють, для реалізації представницького правовідношення” доводить, що при вчиненні правочину за допомогою представника, виражається воля останнього, а тому саме його вади волі повинні враховуватися при вирішенні питання про дійсність договорів, укладених представником з третьою особою. Форма договору, укладеного представником з третьою особою, визначаються за особою, яку представляють.
У підрозділі 2.4. “Передоручення” в результаті проведення аналізу процесу здійснення передоручення у представницьких відносинах зроблені наступні висновки:
1) передоручення може мати місце як при добровільному, так і законному представництві;
2) замісник вступає у правовідносини з особою, яку представляють, а не з представником;
3) у разі здійснення передоручення повноваження “першого” представника зберігаються, однак він не вправі діяти одночасно з замісником.
4) обґрунтовується визнання передоручення одностороннім правочином, який вчинюється представником від імені особи, яку він представляє, сутність якого полягає в наділенні повноваженнями іншої особи (замісника).
Підрозділ 2.5. “Підстави припинення добровільного представництва” присвячений загальним та спеціальним підставам припинення добровільного представництва.
У підрозділі 2.6. “Дії представника без повноваження” проведений аналіз поняття дій представника з перевищенням повноважень дозволив зробити висновок, про те, що порушення умов договору або інших письмових чи усних вказівок довірителя, які не отримали закріплення в довіреності, не слід розглядати як діяльність повіреного з перевищенням повноважень. Це теоретичне положення зафіксовано в ЦК України лише щодо юридичних осіб (п. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України). Тому пропонується доповнити ч. 3 ст. 241 ЦК України: “Якщо повноваження представника на вчинення правочинів були обмежені договором по відношенню до того, як вони були визначені довіреності, то в разі виходу представника за межі цих повноважень, правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яку він представляє, лише у випадках, коли буде доведено, що інша сторона знала або повинна була знати про вказані обмеження”.
Судова практика визнає правочини, укладені представником з перевищенням повноважень, недійсними. Дисертант вважає, що такі правочини слід розглядати як неукладені, а відносини, які склалися в зв’язку з їх виконанням кваліфікувати як безпідставне збагачення.
Крім того, у ЦК України слід закріпити підвищену відповідальність неуповноваженого представника перед третіми особами. У зв’язку з цим пропонується доповнити ч. 1 ст. 241 ЦК України абзацом другим такого змісту: “Представник, який діяв з перевищенням повноважень, зобов’язаний на вибір третьої особи або виконати договір або відшкодувати збитки, якщо інше не встановлено законом. Представник звільняється від відповідальності, якщо сторона, з якою укладено правочин, знала або повинна була знати про відсутність у представника повноважень”.
ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення конкретних наукових завдань, суть яких полягає у всебічному комплексному дослідженні інституту добровільного представництва у цивільному праві, і на цих засадах сформульовані детальні пропозиції по удосконаленню чинного законодавства України.
Автором подана інформація про теоретичні та практичні результати, отримані в ході дослідження. В заключній частині дисертації містяться загальні висновки, отримані в процесі дисертаційного дослідження.

ДОДАТКИ
По темі дисертації опубліковані наступні статті:
Доманова І.Ю. “Поняття та правова природа представництва в цивільному праві України” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 56-59. – 2004. – С.120-123

Доманова І.Ю. “Поняття дій представника без повноваження та їх наслідки” // Юридична Україна. – 2006. – № 9. – С.26-31

Доманова І.Ю. “Представник та орган юридичної особи” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 67-69. – 2005. – С.28-30

АНОТАЦІЯ

Доманова І.Ю Інститут добровільного представництва у цивільному праві України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право – Київський національний університет імені Тараса Шевченка . – Київ, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню інституту добровільного представництва у цивільному праві України.
Основна увага у роботі приділена вирішенню таких завдань: визначення теоретичного поняття і конститутивних ознак представництва; формулювання узагальнених законодавчих засад цивільно–правового регулювання добровільного представництва; встановлення та обгрунтування поняття, правової природи та елементів добровільного представництва, особливостей добровільного представництва порівняно з законним представництвом; дослідження реального стану законодавства і формулювання пропозицій, спрямованих на усунення суперечностей, що мають місце щодо добровільного представництва як способу здійснення цивільних правовідносин.
Ключові слова: представництво, представник, договір доручення, довіреність, передоручення, добровільне представництво.


АННОТАЦИЯ
Доманова И.Ю. Добровольное представительство в гражданском праве Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.
Диссертация посвящена исследованию института добровольного представительства в гражданском праве Украины.
Основное внимание в работе уделяется разрешению таких задач как: определение теоретического понятия и характерных черт представительства, формулированию обобщенных принципов гражданско-правового регулирования представительства на уровне Гражданского кодекса Украины, анализу понятия, правовой природы и элементов добровольного представительства, особенностей добровольного представительства в сравнении с законным представительством; исследованию реального состояния законодательства и формулированию предложений, направленных на устранение разбежностей, которые имеют место по отношению к представительству.
В диссертации определено особенности, место и правовую природу коммерческого представительства, которая заключается в признании его правоотношением, в котором одно лицо, которое занимается предпринимательской деятельностью (коммерческий представитель), в пределах полномочия обязано совершать юридические действия от имени, в интересах и за счет другого лица, которое он представляет.
Автор пришел к выводу, что для коммерческого представительства характерны следующие черты:
а) специфический субъектный состав (лица, которые занимаются предпринимательской деятельностью).
б) возможность одновременного представительства разных сторон договора в случае их согласия, а также, если это предусмотрено законодательством;
в) оплатный характер услуг коммерческого представителя;
г) особенности исполнения поручения и окончание договорных отношений.
Обосновывается вывод о том, что особенности коммерческого представительства требуют закрепления на законодательном уровне перечня гарантий для лиц, которые доверились коммерческому представителю.
Детализировано понятие оснований возникновения отношений добровольного представительства. В частности, автор считает, что специфическим договором о представительстве есть договор поручения, который является основанием возникновения представительства независимо от его формы, а не выданная на его основе доверенность. Тогда как, доверенность следует рассматривать не как основание возникновения представительских отношений, а как письменный документ, адресованный третьим лицам, с помощью которого в упрощенной и доступной форме происходит фиксация полномочий представителя. Договор простого товарищества является основанием возникновения отношений представительства только тогда, когда участники выбрали одну из трех форм управления делами простого товарищества – назначение специального участника, который будет иметь право действовать от имени других. Трудовой договор не является основанием возникновения отношений представительства, и соответственно работники юридического лица при выполнении своих служебных обязанностей, а также его органы не могут рассматриваться как его представители.
Ключевые слова: представительство, представитель, договор поручения, доверенность, добровольное представительство.

Annotation.
Y. Domanova. The Institute of voluntary representation in civil law of Ukraine. Manuscript.
Dissertation work for acquisition of a candidat’s degree in juridical science. Specialty 12.00.03 – civil law and civil procedure; family law; private international law – Kyiv Taras Shevchenko University.
This dissertation paper is dedicated to studying of the institute of voluntary representation in civil law of Ukraine.
The main attention in this work is paid to solving of such issues: definition of theoretical concept and constitutive characteristics of representation; formulating of generalized legislative principles of civil law regulation of voluntary representation; formulating elements and legal basis of voluntary representation; peculiarities of voluntary representation in comparison with representation based on legislative acts; studying of legislation regulating voluntary representation in force and formulating of proposals aimed to harmonization of the system of legal acts regulating the institute voluntary representation.
The key words: representation, representative (agent), agency agreement, deed of trust, voluntary representation.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking