Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Інститут моральної шкоди в кримінальному судочинстві України

 

СІРОТКІНА МАРІЯ ВЯЧЕСЛАВІВНА

ІНСТИТУТ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії наук України.

Науковий керівник кандидат юридичних наук
Сірий Микола Іванович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України, старший науковий співробітник


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Шумило Микола Єгорович,
Університет економіки і права "Крок",
проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент
Кучинська Оксана Петрівна,
Академія адвокатури України,
проректор з навчально-методичної роботи


Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра кримінального процесу та криміналістики, Міністерство освіти і науки України (м. Львів)

Захист відбудеться “19” лютого 2007 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

 

Автореферат розісланий “16” січня 2007 р.


 

 

 

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Сиза Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення дієвості механізмів компенсації моральної шкоди, завданої особі в результаті злочинних посягань, складає нині один із пріоритетних напрямків реалізації державної правової політики в галузі кримінальної юстиції, що на найвищому державному рівні прямо відображено в Указі Президента України №1560 від 28 грудня 2004 року „Про концепцію забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів”. Цей напрямок цілковито узгоджується з конституційними положеннями про визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю.
Право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної злочином, закріплено в Конституції України та міжнародно-правових документах, воно поступово набуває своєї деталізації в галузевому законодавстві, зокрема, у кримінально-процесуальному. Неухильно відбувається процес розвитку підвалин його реалізації, уточнюються правові позиції щодо порядку визначення розміру даного виду шкоди, способів її відшкодування, удосконалюється процедура подання цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, його забезпечення, основи доказування фактичних обставин справи в цій частині. Становлення в Україні інституту компенсації моральної шкоди у порядку кримінального судочинства кореспондується з відповідним розвитком кримінального, цивільного, цивільного процесуального та інших галузей законодавства, воно певною мірою відповідає загальним тенденціям гармонізації вітчизняної правової системи з основами правового регулювання країн Європейського Союзу.
У сучасних умовах активне запровадження даного інституту, насамперед, відбувається за рахунок судової практики, яка об’єктивно в короткий термін не може окреслити стабільної єдності у правозастосуванні, тим більше маючи суттєві вади теоретичного забезпечення та „багаж” його критичного сприйняття на рубежі XIX - XX століть і тривалого невизнання в радянський період.
Вивчення теоретичних основ інституту моральної шкоди має глибоке історичне коріння. Значний внесок у розвиток цього наукового напрямку зробили такі відомі правознавці дореволюційної Росії як О.Ф. Кістяківський, Д.І. Мейєр, І.А. Покровський, В.І. Синайський, М.С. Таганцев, Д.Г. Тальберг, І.Я. Фойницький, Г.Ф. Шершеневич та інші.
Відповідні дослідження не припинялись в радянські часи, вони знайшли своє продовження і в нинішніх умовах, зокрема, надійне підґрунтя для вивчення цієї тематики склали праці С.А. Альперта, С.М. Антосика, С.А. Бєляцкіна, В.І. Галагана, В.К. Грищука, В.Г. Гончаренка, М.І. Гошовського, Ю.М. Грошевого, М.В. Гузели, В.Г. Даєва, В.Я. Дубрівного, О.М. Ерделевського, О.М. Кокун, О.П. Кучинської, Б. Лапіцького, В.В. Леоненка, В.Т. Маляренка, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, М.М. Михеєнка, С.В. Наріжного, В.Т. Нора, В.Я. Понаріна, І.І. Потеружі, П.М. Рабиновича, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцова, В.П. Шибіки, С.І. Шимон, М.Є.Шумила, П. Яні та інших. Особлива увага інституту моральної шкоди була приділена у дисертаційних роботах Я.О. Клименка, О.В. Крикунова, Л.Л. Нескородженої, В.П. Паліюка та інш.
В останній період набуло очевидності відставання кримінально-процесуальної форми, в судовій практиці виникло багато спірних питань правозастосування, що обумовило необхідність проведення комплексного дослідження з опрацюванням практичних рекомендацій. Окрім того, дана проблематика постала в центрі уваги у зв’язку з розробкою проекту нового КПК України, який має увібрати в себе новітні досягнення юридичної теорії та здобутки практики.
Вищезазначене підтверджує актуальність дослідження проблем компенсації моральної шкоди, заподіяної злочином, та безпосередньо пов’язаних з цим питань здійснення правосуддя в умовах соціально-економічних та політичних змін в країні.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематики науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема, таких тем як “Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні” (РК 0103U004302) та “Кримінально-правові та кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні” (РК 0104U007591).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка наукових основ інституту моральної шкоди в кримінальному судочинстві України, підготовка пропозицій щодо удосконалення його правової регламентації, визначення напрямків підвищення ефективності кримінального судочинства, забезпечення прав і законних інтересів потерпілих від злочинів осіб. На основі досягнень науки, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду метою також охоплено прагнення оновити наукову концепцію права на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, пристосувавши її до умов сьогодення, насамперед, в контексті підготовки та уточнення відповідних положень вітчизняного кримінально-процесуального законодавства.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання:
- охарактеризувати етапи історичного розвитку ідеї щодо майнової відповідальності за завдані злочином моральні страждання та становлення інституту компенсації моральної шкоди у кримінально-процесуальному законодавстві та судовій практиці України;
- співставити підходи, які застосовуються при тлумаченні поняття „моральна шкода” у правовій науці та у правозастосуванні;
- дослідити міжнародно-правові положення та досвід зарубіжних країн з питань компенсації моральної шкоди, заподіяної злочином, та визначити можливості адаптації відповідних норм до національного законодавства;
- здійснити аналіз чинного вітчизняного законодавства про компенсацію моральної шкоди;
- проаналізувати правовий механізм реалізації права на компенсацію моральної шкоди у кримінальному судочинстві України;
- визначити характер змін кримінально-процесуальної форми, що відбулись з утвердженням права на компенсацію моральної шкоди;
- охарактеризувати предмет, зміст та форму цивільного позову про компенсацію моральної шкоди;
- дослідити проблеми забезпечення позову та виконання рішення про компенсацію моральної шкоди у кримінальному судочинстві;
- розробити та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення законодавства України з питань реалізації потерпілою особою права на компенсацію моральної шкоди.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальне регулювання правовідносин, що виникають внаслідок заподіяння моральної шкоди особі в результаті вчинення злочину та в процесі її компенсації.
Предметом дослідження є сукупність кримінально-процесуальних норм, якими регламентовано порядок реалізації у кримінальному судочинстві України права потерпілої особи на компенсацію моральної шкоди, заподіяної злочином; судова практика, вимоги міжнародно-правових актів.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дисертаційного проекту, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання реально існуючих явищ склав підґрунтя комплексного використання інших методів. Так, метод системного аналізу надав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні правові принципи, а також підходи вітчизняних та зарубіжних учених щодо поняття, змісту, значення, методики обчислення розміру компенсації моральної шкоди, заподіяної злочином, а також проблем реалізації права на її компенсацію у кримінальному судочинстві України; історико-правовий метод використовувався для дослідження становлення інституту моральної шкоди та її компенсації у кримінальному судочинстві; формально-юридичний – застосовувався при співставленні норм чинного КПК України та проекту нового КПК України, обґрунтування висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння національного і іноземного кримінально-процесуального законодавства; формально-логічний – при вивченні сутності та визначення поняття “моральна шкода”. Крім того, застосовувалися елементи статистичного методу – для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ. Використання в роботі названих методів дослідження забезпечило його всебічність, повноту й об’єктивність, а також істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною базою дослідження стали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі кримінально-процесуального, кримінального права, а також роботи з цивільного та цивільного процесуального, конституційного права, історії держави і права та інших правових дисциплін.
Нормативну базу дослідження склали Конституція України, Загальна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Європейська конвенція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів 1983 р., інші міжнародно-правові документи, вітчизняне кримінально-процесуальне та кримінальне законодавство, цивільне та цивільне процесуальне законодавство, відомчі нормативно-правові акти.
Емпіричну основу дисертації становлять використані результати узагальнення судової практики з кримінальних справ, розглянутих місцевими та Апеляційним судом м. Києва, місцевими та Апеляційним судом Київської області, статистичні дані Верховного суду України за період з 2000-2004 років, опублікована судова практика. Автором було вивчено та проаналізовано 315 кримінальних справ, розглянутих у 2002-2004 роках місцевими судами та Апеляційним судом Київської області.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням інституту компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві України; особлива увага приділена особливостям механізму реалізації права на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, та його впливу на кримінально-процесуальну форму.
До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі:
вперше:
- визначено, що при розкритті значення терміну „моральна шкода” у кримінальному судочинстві слід враховувати як внутрішній, так і зовнішній аспекти, при цьому останній має свій прояв у ставленні суспільства до скоєного та базується на соціальних цінностях та моральних нормах про добро, зло, справедливість і т. інш.;
- обґрунтовано висновок, що з закріпленням судовою практикою права на компенсацію моральної шкоди розширився зміст забезпечення законного інтересу потерпілого, що, в свою чергу, обумовило необхідність узгодження завдань кримінального судочинства України;
- запропоновано комплекс пропозицій щодо розробки механізму відшкодування державою шкоди жертвам насильницьких злочинів, в тому числі і моральної, у зв’язку з процесом приєднання України до Європейської Конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів (1983 р.);
удосконалено:
- зміст положення щодо права особи, якій завдано шкоду злочином, пред’явити позов при провадженні в кримінальній справі в частині компенсації моральної шкоди, шляхом доповнення ч. 1 ст. 28 КПК України після слів “зазнала матеріальної” словами “та/або моральної”;
- механізм забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди шляхом доповнення норми ч.1 ст. 29 КПК України словами “моральна шкода”;
- порядок роз’яснення прав потерпілому, передбачений ст. 122 КПК України, зокрема, слідчий має роз’яснити потерпілому право заявити цивільний позов як у випадках заподіяння йому злочином майнової, так і моральної шкоди;
- підхід до визначення джерел надходжень до Державного фонду відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів (включаючи відшкодування моральної шкоди), наповнення якого могло б здійснюватися за рахунок коштів від конфіскації майна, з адміністративних стягнень (штрафів) та штрафів, передбачених санкціями кримінально-правових норм, обов’язкових внесків страхових організацій з операцій зі страхування життя та/або здоров’я громадян, обов’язкових внесків засуджених за вчинення умисних злочинів;
набуло подальшого розвитку:
- положення про те, що головну особливість інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві складає індивідуалізований підхід до її оцінки потерпілим, який є єдиним суб’єктом ініціювання позовного провадження про компенсацію моральної шкоди за заподіяні злочином страждання;
- положення про те, що предмет доказування у кримінальній справі, у разі пред’явлення потерпілим цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, поряд з іншими обставинами, які мають важливе значення для вирішення справи, також повинен охоплювати характер і розмір заподіяної моральної шкоди;
- твердження про те, що неможливо створити єдину універсальну методику визначення розміру компенсації моральної шкоди, при цьому досягнення мети відшкодування вбачається можливим шляхом прийняття судом до уваги широкого кола обставин і факторів та винесення рішення щодо розміру суми, яка є достатньою для загладження страждань потерпілого, на підставі закону та внутрішнього переконання судді;
- твердження, що забезпечення єдності судової практики в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди потребує формування окремої бази даних судових рішень за відповідними категоріями справ, що дозволить суттєво мінімізувати розбіжності застосування даного інституту.
За результатами дослідження внесено низку пропозицій щодо уточнення та доповнення як чинного Кримінально-процесуального кодексу України (ст.ст. 28, 29, 49, 50, 64, 122 КПК України), так і проекту Закону України “Про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені висновки і пропозиції можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень з цієї проблеми, вдосконаленні чинного процесуального законодавства та підготовці проекту нового КПК України. Крім того, результати даного дослідження можуть застосовуватись при підготовці навчально-методичних матеріалів, у навчальному процесі з дисциплін кримінального процесу та спецкурсів у вищих юридичних навчальних закладах та у системі підвищення кваліфікації працівників судових і правоохоронних органів. Пропозиції дисертанта враховані при підготовці Міністерством юстиції України проекту Закону України “Про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів” ( Довідка Міністерства юстиції України № 22-52/132 від 31.05.06).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорено на засіданнях відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли своє відображення у виступах та повідомленнях на перших всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів „Молодь в юридичній науці” (Хмельницький, листопад 2002 року); регіональному круглому столі „Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, лютий 2003 року); міжнародній науковій конференції молодих вчених „Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, листопад 2003 року); першій українській літній школі „Транснаціональні форми організованої злочинної діяльності” (Одеса, липень 2004 року); науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, червень 2006 року).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у восьми наукових працях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданням дисертаційного дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок, обсяг основного тексту – 192 сторінки, з яких 15 - займає список використаних джерел (202 найменування), 6 сторінок – додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, його зв’язок з науково-дослідною тематикою, визначається мета, завдання, предмет і об’єкт дисертаційного дослідження, його методологія, основні положення, що виносяться на захист, зазначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.
Розділ перший “Загальна характеристика інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві” складається з чотирьох підрозділів і присвячений історії становлення і розвитку, поняттю, змісту, значенню інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві, дослідженню зарубіжного досвіду та міжнародно-правових аспектів.
У підрозділі 1.1. “Історія розвитку інституту компенсації моральної шкоди у вітчизняному кримінальному судочинстві” проаналізовано історію становлення інституту моральної шкоди та підвалини основних сучасних тенденцій його розвитку. В роботі зазначено, що елементи зародження даного інституту спостерігаються вже в таких ранніх джерелах права ІХ- ХІІ століть як договори Росії з Візантією 912 р., Руська Правда к. ХІ ст. – п. ХІІ ст. Зокрема, відповідальність за “безчестя” у ІХ столітті носить характер кримінального переслідування за певні фізичні дії і компенсація майном передбачається не тільки для безпосередньо потерпілого, але й, у разі його смерті, для близьких родичів.
Подальший розвиток цього інституту (“Судебники” (рос.) 1497 р., 1550 р., “Литовські статути” 1529 р., 1566 р., 1588 р., “Соборное Уложение” (рос.) 1649 р., Конституція Пилипа Орлика 1710 р., кодекс законів “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р. та ін.) характеризується більш цивілізованим врегулюванням відносин, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, завданої злочином, відходом у небуття принципу “кровної помсти”, гарантуванням забезпечення майнових претензій потерпілого застосуванням майнового арешту і конфіскацією майна особи, що вчинила злочин.
Згодом, “моральна шкода” в розумінні спричинених моральних та фізичних страждань знайшла своє відображення в законодавстві початку ХIХ століття через розкриття змісту категорії “насильство”.
Особливу увагу в дослідженні приділено періоду, що мав місце наприкінці ХІХ століття, коли розпочався стрімкий розвиток інституту моральної шкоди. Твердження того часу про допустимість компенсації заподіяної злочином моральної шкоди виражене автором через доктринальні погляди як його прихильників (Б. Утєвський, І.А. Покровський, В.І. Синайський), так і противників (Г.Ф. Шершеневич, М.С. Таганцев, Д.І. Мейєр).
Як час “забуття” даного інституту охарактеризовано радянський період, під час якого в першій половині ХХ століття виключалась будь-яка можливість компенсації за завдану моральну шкоду, тобто даний інститут був цілковито зруйнований. І лише в 60-і роки мав місце своєрідний поштовх до його відновлення через закріплення у цивільному законодавстві. В подальшому, наприкінці 80-х років, інститут компенсації моральної шкоди знаходить своє відображення в інформаційному законодавстві та законодавстві про реабілітацію жертв політичних репресій, і лише згодом стає предметом цивільного позову у кримінальних справах.
На підставі дослідження дисертант приходить до висновку про те, що реальну можливість реалізації права на компенсацію моральної шкоди у порядку кримінального судочинства відкриває лише нинішній етап розвитку правової системи України, на якому беззаперечний пріоритет віддається захисту прав і свобод особи.
У підрозділі 1.2. “Поняття, зміст та значення інституту моральної шкоди в кримінальному судочинстві України” досліджується саме термінологічне навантаження категорії “моральна шкода”, її зміст та значення, необхідність впровадження єдиного універсального поняття “моральна шкода” для всіх галузей права. Дисертант наголошує на тому, що при розкритті змісту поняття “моральна шкода” необхідно враховувати як зовнішній (ставлення суспільства до скоєного, що формується на основі моральних поглядів про добро та зло, справедливість та несправедливість), так і внутрішній (ставлення потерпілого до скоєного з урахуванням настання негативних змін у його психологічному, емоційному стані) аспекти.
Проаналізувавши висловлювання науковців щодо визначення поняття “моральна шкода”, автор приходить до висновку, що під даним терміном слід розуміти моральні та фізичні страждання. На думку дисертанта, доцільно, при визначені змісту категорії “моральна шкода” керуватися терміном “страждання”, а не “страждання і переживання”, оскільки під час заподіяння моральної шкоди шкідливі зміни в охоронюваних благах відображаються у формі відчуття (фізичні страждання) і уявлення (моральні страждання).
В дисертації критично відображається ставлення автора до пропозиції охарактеризувати “моральну шкоду” як “психічну чи психологічну, емоційну” не тільки з точки зору розкриття змісту, але й на термінологічному рівні. Дане судження ґрунтується на тому, що необхідно враховувати не лише внутрішній аспект поняття “моральна шкода”, який можна охарактеризувати вищезазначеними термінами, але й зовнішній, що обумовлюється впливом соціальних чинників.
Аналізуючи законодавство України, дисертант констатував відсутність загального для всіх галузей права визначення поняття “моральна шкода”, зазначаючи при цьому, що дані визначення різні за змістом, хоча повинні були б містити спільні суттєві ознаки (моральні та фізичні страждання). На думку автора, це пояснюється тим, що інститут моральної шкоди носить міжгалузевий характер, тому неможливо дати універсальне визначення поняття “моральна шкода” без його врахування.
За результатами дослідження доктринального бачення інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві, вітчизняного законодавства та судової практики з цього питання, в роботі визначено, що його основним завданням є належний і справедливий захист охоронюваних законом прав та інтересів потерпілої особи та повне відшкодування шкоди, завданої злочином.
Як підсумок розгляду даного питання, у дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що під “моральною шкодою” у кримінальному судочинстві України розуміються моральні та фізичні страждання, завдані злочином потерпілій особі, що спричинили втрати немайнового характеру.
У підрозділі 1.3. “Зарубіжний досвід з питань компенсації моральної шкоди, завданої злочином” в порівняльному аспекті проаналізовано законодавство країн США, Великобританії, ФРН, Франції, Кіпру, королівства Швеції та ін.
У роботі зазначається, що в багатьох демократичних країнах світу вже тривалий час інститут компенсації моральної шкоди, завданої злочинними діями, виступає ефективним інструментом захисту та поновлення порушених прав і свобод особи. У другій половині ХХ століття активного розвитку набули механізми компенсації моральної шкоди, завданої злочином, за рахунок держави. Цей вид компенсації є складовою частиною системи відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів.
У дисертації проаналізовано порядок, за яким особа, що потерпіла від злочину, може безпосередньо звернутися з вимогою про відшкодування до держави, не звертаючись за судовим захистом її порушеного права з цього приводу. Окрім того, автор сконцентрував увагу на тому, що в зарубіжних країнах досить вагому роль у вирішенні питання компенсації шкоди, завданої злочином, відіграють громадські фонди.
За результатами вивчення зарубіжного досвіду зроблено висновок про те, що механізми компенсації завданої злочином моральної шкоди мають передбачати як судовий спосіб захисту права, шляхом заявлення цивільного позову, так і можливість отримати компенсацію через відповідні спеціальні комісії та фонди у позасудовому порядку.
У підрозділі 1.4. “Компенсація моральної шкоди в аспекті міжнародно-правових стандартів” здійснено огляд міжнародно-правових документів, що стосуються відшкодування шкоди, завданої злочином. Автор розглядає дане питання системно, розподіляючи міжнародні акти з питань компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві на загальні положення щодо забезпечення відшкодування даного виду шкоди і спеціальні.
Дисертант констатує, що загальні положення знайшли своє відображення у Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.).
Спеціальними у роботі визначені Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1975 р.), Європейська конвенція про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів (1983 р.), Декларація ООН “Основні принципи правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою” (1985 р.).
Комплекс спеціальних положень, як зазначено у дисертації, містить вимоги щодо створення дієвої системи судового захисту та реалізації права особи на компенсацію моральної шкоди, спричиненої злочином; створення державної системи надання компенсації цього виду шкоди; сприяння розвитку недержавних громадських фондів компенсації моральної шкоди; поширення соціальної допомоги на жертв злочинів.
Значним поштовхом у справі створення на рівні національних систем державного механізму відшкодування шкоди, завданої злочином, на думку дисертанта, було приєднання до Конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів, прийнятої 24 листопада 1983 року у Страсбурзі, яка закріпила загальні принципи функціонування моделі компенсації шкоди жертвам насильницьких злочинів саме державою.
На підставі розглянутого, автором було зроблено висновок про необхідність вдосконалення вітчизняного законодавства відповідно до положень міжнародних-правових норм, що, насамперед, стосуються належного матеріального забезпечення потерпілих з метою надання їм кваліфікованої правової та соціальної допомоги на всіх стадіях кримінально-процесуального провадження. Тільки за таких умов кримінально-правовий захист жертв злочинів буде повним, а головне – практичним та реальним.
Другий розділ “Право на компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі України” складається з чотирьох підрозділів та присвячений юридичній природі права на компенсацію моральної шкоди та його місця у процесуальній формі, межам реалізації цього права, методології і критеріям визначення розміру та способам відшкодування моральної шкоди.
У підрозділі 2.1. “Юридична природа права на компенсацію моральної шкоди та його місце у процесуальній формі” дисертантом обстоюється думка про те, що важливим елементом права на компенсацію моральної шкоди є фактор індивідуалізації. Відповідно до цього, ініціатива подання цивільного позову про компенсацію моральної шкоди належить лише потерпілому (або його близьким родичам – у випадку його смерті) і не може належати іншим учасникам процесу.
У роботі зазначаються специфічні суб’єкти права на компенсацію моральної шкоди, до кола яких відносяться особа, що зазнала замаху на життя і здоров’я, та юридична особа. Також дисертант виділяє специфіку правовідносин, які виникають у разі заподіяння шкоди особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
Автор констатує, що реалізація права на компенсацію моральної шкоди здійснюється в межах загального права особи на судовий захист, що передбачене ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У дисертації обґрунтовується положення про те, що закономірний розвиток інституту моральної шкоди у кримінальному процесі України та зумовлена реаліями дійсності необхідність законодавчого закріплення відповідного права призвели до зміни окремих положень процесуальної форми, а його впровадження сприяло посиленню її гуманізації, насамперед, в частині забезпечення інтересів потерпілої особи. Автор наголошує на тому, що утвердження права на компенсацію моральної шкоди вплинуло на зміст та реалізацію завдань кримінального судочинства.
Автором зроблено висновок про те, що зі створенням умов для реалізації права потерпілого на компенсацію моральної шкоди, заподіяної злочином, відбулася зміна предмету доказування по цій категорії кримінальних справ. А саме, потребує доказування також, поряд з матеріальною шкодою, характер і розмір заподіяної злочином моральної шкоди. На відміну від загального правила за яким тягар доказування покладається на обвинувача, по даній категорії справ він об’єктивно розподіляється між органом обвинувачення та потерпілим, оскільки лише останній може повідомити про свій внутрішній стан, страждання та їх характер.
Дисертант констатує, що в межах сучасної процесуальної форми “загладження” особистої образи, емоційного розладу потерпілого забезпечується як покаранням винного, так і механізмом компенсації моральної шкоди.
В роботі підкреслюється необхідність та доцільність удосконалення правового регулювання в частині пред’явлення та підтримання цивільного позову як засобу реалізації права потерпілої особи на компенсацію моральної шкоди, заподіяної злочином, що пов’язано з уточненням норм чинного КПК України, а саме: потребує закріплення право потерпілої особи на компенсацію цієї шкоди шляхом внесення змін до ст.ст. 28, 29, 49, 50, 64, 122 КПК України, в яких необхідно передбачити, що цивільний позов в кримінальній справі вправі пред'являти особа, яка зазнала матеріальної та/або моральної шкоди від злочину; забезпечення позову застосовується, коли злочином завдана матеріальна та/або моральна шкода; потерпілий користується правом на досудовому слідстві і на стадії попереднього розгляду справи пред'являти цивільний позов про відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди; потерпілому роз'яснюється право пред'являти в кримінальній справі цивільний позов у випадках, коли злочином йому завдана майнова та/або моральна шкода; доказуванню в кримінальній справі підлягає характер і розмір матеріальної та/або моральної шкоди згідно з пред'явленим потерпілим цивільним позовом.
У підрозділі 2.2. “Межі реалізації права на компенсацію моральної шкоди” автор наголошує на тому, що основним принципом, на якому базується реалізація права на компенсацію моральної шкоди, є принцип повного відшкодування шкоди. Цей принцип, на думку автора, є стрижневим і має важливе значення в системі права у стратегічному вимірі. Разом з тим, автор констатує, що в період становлення інституту компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві спостерігаються різного характеру відхилення на законодавчому, практичному та доктринальному рівнях від базового положення, що має вираз у встановленні меж у реалізації права на компенсацію даного виду шкоди. Досліджуючи дане питання, дисертант приходить до висновку про недоцільність встановлення будь-яких меж для визначення розміру компенсації моральної шкоди, будь-якого мінімуму та максимуму, які, в свою чергу, обмежують реалізацію права потерпілої особи на компенсацію.
Автор зазначає, якщо правових обмежень для реалізації права на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, існувати не може, то фактичні обмеження виникають за цілого ряду об’єктивних обставин. Такими, які ставлять під загрозу його реалізацію, дисертант визначає обставини, коли не встановлено особу злочинця; злочинець знаходиться поза межами території держави і відсутня можливість притягти його до відповідальності; якщо особа, яка скоїла злочин, не підлягає кримінальній відповідальності. За цих обставин, на думку дисертанта, обов’язок відшкодування за заподіяну потерпілому злочином шкоду бере на себе, хоча б частково, держава, що цілком відповідає її характеристиці як правової.
Таким чином, в роботі пропонується відмовитися від фіксованих меж розмірів компенсації моральної шкоди, що дозволить зорієнтувати суддів на максимально повне встановлення юридично значущих обставин правопорушення, наслідків злочину із дотримання загальних засад юридичної відповідальності та принципу повного відшкодування шкоди.
Підрозділ 2.3. “Методологія визначення розміру компенсації моральної шкоди та способи відшкодування” присвячений актуальній проблемі пошуку оптимальної методики визначення розміру компенсації за заподіяні злочином страждання. У роботі автором розглянуті методики, запропоновані О.М. Ерделевським, О.М. Кокун, С.М. Антосиком, В. Черданчуком, М.М. Малеїною, С.І. Шимон, В.П. Паліюком та іншими. На підставі дослідження цих методик, дисертант робить висновок про відмінності між ними, що дозволяє умовно поділити їх на три групи: одні керуються лише свободою суддівського угляду у вирішенні питання розміру компенсації моральної шкоди (С.А. Бєляцкін, Ю.С. Гамбаров, О.В. Грищук); інші ж переконані в тому, що розробка певних таблиць та/або схем визначення розміру цієї шкоди буде найбільш вірним шляхом вирішення проблеми і не дозволить сваволі та зловживань з боку судових органів (П.Н. Гусаковський), є й прихильники певного симбіозу принципу свободи оцінки судом розміру компенсації моральної шкоди та принципу встановлення фіксованих сум за окремі злочини (К.Зернова).
Автор поділяє та обстоює висновок про те, що мета інституту компенсації моральної шкоди реально може бути досягнута за допомогою підходу, заснованого на принципі повного відшкодування, при якому розмір суми, достатньої для загладження страждань потерпілого, визначається судом за результатами всебічного розгляду справи.
Враховуючи важливість реалізації права потерпілої особи на компенсацію моральної шкоди, не менш вагомим, на думку дисертанта, є питання визначення способу цієї компенсації. Автор констатує, що законодавець надав потерпілій особі можливість індивідуально вибрати той спосіб компенсації, який зміг би "загладити" її моральні страждання, заподіяні злочином чи іншим суспільно-небезпечним діянням.
Підрозділ 2.4. “Критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди” присвячений дослідженню окремих критеріїв і їх груп у авторських методиках, законодавстві та судовій практиці. Автор піддає аналізу згадані критерії відповідно до запропонованого юридичною наукою їх поділу на загальні і спеціальні та приходить до висновку, що не всі методики в собі їх поєднують.
Дисертант зазначає, що загальні критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди певною мірою мають своє вираження в законодавстві та у судовій практиці України та складаються з: характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду; ступеню вини відповідача; глибини моральних та фізичних страждань; тривалості втрат немайнового характеру та їх значимості, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації та інші обставини, які мають істотне значення. В роботі зазначено, що були також спроби визначення спеціальних критеріїв судовою практикою, коли Верховний Суд України навіть “закликав” до розробки спеціальних критеріїв хоча б за тяжкі злочини. Однак, попри розробку суддями орієнтовних спеціальних критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди, заподіяної злочином, аналіз судової практики м. Києва за 2002 рік показав, що в судах м. Києва не склалося єдиної практики у визначенні розміру компенсації цієї шкоди.
Проаналізувавши все вищезазначене, автором зроблено висновок про те, що пошук загальних та спеціальних критеріїв для визначення розміру компенсації моральної шкоди поки що триває і на даний час не створено єдиної методики. Це, на думку дисертанта, можна пояснити величезною кількістю різноманітних життєвих випадків та індивідуальним підходом, який є привелюючим у вирішенні питання компенсації моральної шкоди.
Розділ третій “Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди у кримінальному судочинстві як правопоновлюючий засіб порушених особистих (немайнових) прав особи” складається з трьох підрозділів та присвячений розгляду питань, що стосуються цивільного позову як засобу, направленого на усунення злочинних наслідків, пов’язаних із заподіянням шкоди, способу його забезпечення майновим арештом та порядку виконання рішення суду щодо компенсації моральної шкоди.
Підрозділ 3.1. “Цивільний позов як форма реалізації права на компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі України” присвячений розгляду цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у кримінальному судочинстві України. Автор у дисертації наголошує на тому, що метою інституту цивільного позову у кримінальному процесі України є швидке відновлення порушених прав потерпілої особи, що включає в себе відшкодування не лише матеріальної, а й “загладження” моральних страждань та компенсацію моральної шкоди, завданої злочином. Поряд з тим, дисертант констатує переваги розгляду цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у кримінальному судочинстві, оскільки це звільняє суд від необхідності двічі досліджувати обставини справи; повторно викликати на судове засідання одних і тих же громадян для надання ними свідчень з приводу вирішення позовних вимог у кримінальному процесі; цивільний позивач у кримінальному процесі звільняється від державного мита; потерпілий уникає додаткових хвилювань з приводу дослідження обставин злочину, в результаті якого йому було заподіяно моральну шкоду.
Дисертант підкреслює важливість чіткого визначення предмету та змісту цивільного позову про компенсацію моральної шкоди у кримінальній справі як спрямованої до відповідача конкретної матеріально-правової вимоги (В.Т. Нор) та виду бажаного для цивільного позивача судового захисту (В.В. Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко), що стає можливим через детальну індивідуалізацію вимог з боку особи, яка зазнала моральної шкоди внаслідок скоєного проти неї злочину. При цьому в даних індивідуалізованих вимогах проявляються не лише об’єктивні обставини, але також і суб’єктивне ставлення потерпілого.
Отже, в роботі зазначено, що під предметом цивільного позову у кримінальному судочинстві щодо компенсації моральної шкоди розуміється вимога потерпілого про визнання факту заподіяння йому злочином моральної шкоди, визначення її розміру та компенсацію цієї шкоди грошима, іншим майном або у інший спосіб до особи, яка відповідає за її заподіяння. Змістом же даного цивільного позову є вимога позивача адресована до відповідача про компенсацію моральної шкоди шляхом відчуження матеріального чи іншого блага, яке може виражатися у грошах, майні чи у інший спосіб, в рахунок компенсації за страждання, у певному розмірі та у відповідний строк.
Автором робиться висновок про те, що інститут компенсації моральної шкоди, що реалізується у кримінальному судочинстві шляхом заявлення цивільного позову, слугує мінімізації судових витрат і спрямований на досягнення найбільшого правопоновлюючого ефекту для потерпілої від злочину особи.
У підрозділі 3.2. “Забезпечення позову про компенсацію моральної шкоди” дисертант обґрунтовує висновок про можливість забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди майновим арештом, не погоджуючись з тими авторами, що критично ставляться до даної позиції (Г. Рєзнік).
Дисертант підтримує висловлену в юридичній літературі думку З.З. Зінатулліна, І.П. Полякова, В.Жуйкова про те, що слідчий не повинен виходити за верхню межу вимоги потерпілої особи при забезпеченні цивільного позову про компенсацію моральної шкоди. Автор погоджується з цим, оскільки накладення майнового арешту на все майно заподіювача шкоди буде порушувати його соціальні та економічні права.
Досліджуючи питання врегулювання механізму забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, дисертант зазначає наявність такої проблеми як приховування майна чи ухилення від виконання вироку цивільним відповідачем. В цьому зв’язку, вчасне застосування майнового арешту як способу забезпечення позову у розмірі достатньому для компенсації моральної шкоди має, безперечно, важливе значення.
Отже, резюмуючи вищезазначене, автор стверджує, що майновий арешт є обов'язковим та необхідним засобом забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди (коли компенсація цієї шкоди передбачає майнову відповідальність цивільного відповідача) у достатньому для цього розмірі (у межах заявлених позивачем вимог).
У підрозділі 3.3. “Особливості виконання рішення суду в частині компенсації моральної шкоди” аналізуються проблемні питання, які породжують невиконання чи неналежне виконання стягнення за рішенням суду в частині компенсації моральної шкоди, завданої злочином. На думку дисертанта, такий стан речей найчастіше обумовлює відсутність у особи коштів та майна, на яке проводиться стягнення.
Дисертант, спираючись на практику виконання судових рішень, стверджує, що нерідко невиконання стягнення є результатом формального ставлення слідчого до своїх обов’язків, а також неналежного використання процесуальних прав в частині клопотання про забезпечення позову.
Автор констатує, що компенсація моральної шкоди у великих розмірах, як правило, ускладнюється через відсутність коштів та майна у зобов’язальної особи, однак, в певних випадках дана проблема вирішується завдяки розстрочці виконання вироку суду у частині задоволення цього позову.
У висновках дисертаційного дослідження у стислій формі викладено загальні підсумки дослідження, сформульовано ряд положень науково-теоретичного та практичного характеру; подано нові напрямки вирішення наукової проблеми реалізації інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві України.
На підставі досліджень теоретичних положень, законодавчих норм та судової практики автором зроблені висновки про те, що при розкритті змісту терміну “моральна шкода” слід враховувати як внутрішній, так і зовнішній аспекти, що дозволить в повній мірі відобразити сутність самого інститут моральної шкоди; в основу даного інституту покладено принцип повного відшкодування шкоди, що передбачає недопустимість впровадження меж реалізації права особи на компенсацію моральної шкоди, завданої їй злочином; закріплення у кримінальному судочинстві України права на компенсацію моральної шкоди сприяло ще більшій інтеграції між кримінально-процесуальною і цивільно-процесуальною формами, відобразилося на формі звернення до суду, на тягарі доказування, який покладає на особу, якій заподіяли шкоду, обов’язок довести факт заподіяння шкоди і її характер; з огляду на індивідуалізацію оцінки заподіяної злочином моральної шкоди єдиним суб’єктом, який може ініціювати виникнення позовного провадження та вимагати стягнення компенсації моральної шкоди за заподіяні злочином страждання є потерпіла особа; ефективним правопоновлюючим засобом порушених особистих (немайнових) прав у кримінальному судочинстві є цивільний позов, змістом якого є вимога позивача адресована до відповідача про компенсацію моральної шкоди шляхом відчуження матеріального чи іншого блага, яке може виражатися у грошах, майні чи у інший спосіб, в рахунок компенсації за страждання, у певному розмірі та у відповідний строк.
Дисертантом сформульовані пропозицій по вдосконаленню законодавства України стосовно механізму правового регулювання відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. Пропонується чітко визначити у нормах КПК України можливість відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, передбачивши її у цілому ряді статтей, що стосуються цивільного позову, процесуального статусу потерпілого, цивільного позивача, порядку доказування обставин заподіяння моральної шкоди та забезпечення компенсації останньої. Також наголошено на необхідності законодавчого закріплення механізму здійснення компенсаційних виплат державою особі, що зазнала шкоди внаслідок насильницького злочину, та розроблено механізм реалізації, підстави, суб’єктний склад, форму звернення для здійснення цих виплат, визначено джерела формування коштів для державного фонду відшкодування шкоди.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях автора:
1. Сіроткіна М.В. Моральна шкода у кримінальному процесі України: проблемні питання поняття та змісту // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 15. – 2002. – С. 455-460;
2. Сіроткіна М.В. Компенсація моральної шкоди у кримінальному судочинстві: порівняльно-правові аспекти // Часопис Київського університету права. Український науково-теоретичний часопис. Вип. 2. – 2002. – С. 48-51;
3. Сіроткіна М.В. Щодо критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. - № 3-4 (7-8). – С. 277-284.
4. Сіроткіна М.В. Право на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, у вітчизняній кримінально-процесуальній формі // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наукових статей. Вип. 17. – 2006. – С. 211-215.
5. Сіроткіна М.В. Проблеми компенсації моральної шкоди в кримінальному судочинстві України // Молодь в юридичній науці. Збірник тез доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів і аспірантів (10-11 листопада 2002 року). – Хмельницький, 2002. – С. 285-288.
6. Сіроткіна М.В. Щодо способів компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві //Молодь у юридичній науці. Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 року). – Хмельницький, 2003. – С. 332-334.
7. Сіроткіна М.В. Щодо проблеми компенсації моральної шкоди //Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування. Збірник тез доповідей Регіонального круглого столу (21-22 лютого 2003 року). – Хмельницький, 2003. – С. 221-223.
8. Сіроткіна М.В. Реалізація конституційного права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики. - Київ, 2006. – С. 193-195.

АНОТАЦІЇ
Сіроткіна М. В. Інститут моральної шкоди в кримінальному судочинстві України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню комплексу теоретичних та практичних проблем реалізації інституту моральної шкоди в кримінальному судочинстві України. У межах теоретичного аспекту роботи проаналізовано юридичну природу права на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, зміни процесуальної форми. Для подолання проблем практики з’ясовано, що утвердження у кримінальному судочинстві України права потерпілої особи на компенсацію моральної шкоди сприяло інтеграції між кримінально-процесуальною і цивільною процесуальною формами, що відобразилося на формі звернення до суду, на тягарі доказування, який покладає на особу, якій заподіяли шкоду, обов’язок довести факт заподіяння шкоди і її характер.
Також теоретично обґрунтовано і сформульовано пропозиції щодо внесення змін до окремих положень чинного законодавства та проекту нового КПК України, спрямовані на зміцнення захисту прав та охоронюваних законом інтересів осіб.
Ключові слова: інститут моральної шкоди, моральна шкода, потерпілий, право на компенсацію моральної шкоди, цивільний позов.

Сироткина М.В. Институт морального вреда в уголовном судопроизводстве Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.
Диссертация посвящена исследованию комплекса теоретических и практических проблем реализации института морального вреда в уголовном судопроизводстве Украины.
В диссертации акцентируется внимание на том, что возможностью компенсации морального вреда в уголовном судопроизводстве Украины обеспечивается полнота защиты прав и охраняемых интересов лица, потерпевшего от преступления. Поскольку в определении морального вреда ключевое значение имеет его индивидуализация, то инициатива подачи гражданского иска в этой части, в отличии от требований о возмещении материального ущерба, принадлежит только потерпевшему от преступления лицу, а не суду или прокурору.
Особое внимание сосредоточено на принципе полного возмещения вреда, который является основополагающим для института компенсации морального вреда в уголовном судопроизводстве, что, в свою очередь, не позволяет устанавливать какие-либо ограничения для реализации даного права потерпевшего.
Автором исследована юридическая природа права на компенсацию морального вреда, причиненного преступлением. Диссертант констатирует, что утверждение права на компенсацию морального вреда, причиненного преступлением, предопределило позитивные изменения в уголовно-процессуальной форме в части задач уголовного судопроизводства, круга субъектов инициирования искового производства, формы иска, предмета доказывания, а также способствовало большей интеграции между уголовно-процессуальной и гражданской процессуальной формами.
Обосновывается, что в рамках современной процессуальной формы “сглаживание” причиненного потерпевшему морального вреда обеспечивается как наказанием виновного, так и механизмом компенсации этого вида вреда.
Акцентировано внимание на необходимости и целесообразности усовершенствования на законодательном уровне уголовно-процессуальных норм, регламентирующих порядок подачи и рассмотрения гражданского иска, как способа реализации права потерпевшего на компенсацию морального вреда, в частности, касательно подачи иска, его обеспечения, порядка разъяснения прав, разпределения обязанностей по доказыванию характера и размера морального ущерба.
В контексте построения действенного механизма возмещения жертвам преступлений морального вреда за счет государства в определенных законом случаях, сформулировано предложение относительно статуса жертвы, формы обращения потерпевшего, порядка рассмотрения вопроса о компенсации, а также источников формирования компенсационных выплат.
На основе проведенного исследования внесены предложения по усовершенствованию уголовно-процессуального законодательства, обеспечивающего защиту прав и законных интересов лица.
Ключевые слова: институт морального вреда, моральный вред, потерпевший, право на компенсацию морального вреда, гражданский иск.

M.V. Sirotkina. Institution of Moral Damage in the Criminal process of Ukraine, - Manuscript.
A dissertation for obtaining the degree of the Candidate of Legal sciences in 12.00.09 – Criminal Process and Criminalistics; Forensic Examination. – Kyiv Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2006.
The dissertation is devoted to a research into a complex of theoretical and practical problems of realization of the institute of the moral damage in the criminal process of Ukraine. The legal nature of the right to a compensation for the moral damage caused by a crime in the criminal process and changes of the procedural form are analyzed within the theoretical aspect of the work. In order to overcome the practical problems it has been found out that strengthening of a victim’s right to the compensation for a moral damage caused to him/her by a crime in the criminal process of Ukraine has facilitated an integration of the criminal-procedural and civil-procedural forms which in its turn has had an influence on the form of application to the Court and the burden of proof according to which the person suffering the damage has to prove the fact of the damage and its nature.
Suggestions concerning supplementing and amending particular provisions of the current laws and a project of a new Procedural Criminal Code of Ukraine have also been substantiated and formulated. They are aimed at strengthening the rights and legally protected interests of individuals which is a task of the native criminal procedure.
Key words: an institution of moral damage, a moral damage, a victim, a right to a compensation for a moral damage, a civil suit.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking