Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Інститут потерпілого у кримінальному праві України

 

ПРИСЯЖНЮК Тамара Іванівна

ІНСТИТУТ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор
Костенко Олександр Миколайович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
Національної академії наук України,
завідувач відділу

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент
Фесенко Євгеній Володимирович,
Академія адвокатури України
Міністерства освіти і науки України, професор

доктор юридичних наук, професор
Навроцький В’ячеслав Олександрович,
Львівський державний університет внутрішніх справ, декан юридичного факультету

Провідна установа – Національна юридична академія України
імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти
і науки України, кафедра кримінального права, м. Харків

 

Захист відбудеться “ 22 ” червня 2006 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ 22 ” травня 2006 р.

 

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор юридичних наук І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з сучасних тенденцій розвитку кримінального права як в Україні, так і у деяких інших країнах світу є зміна поглядів на сутність та призначення кримінального права і кримінального закону. Вони полягають у звуженні публічної та розширенні приватно-правової складової у кримінально-правовому регулюванні.
При вчиненні злочинів, якими безпосередньо спричинюється шкода певній особі, остання має до вчиненого таке ж саме відношення, як і особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. У ст. 1 Кримінального кодексу України (далі – КК України) як його завдання визначено правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина тощо. Отже, саме права людини мають визначати цілеспрямування вітчизняного права і законодавства, зокрема кримінального, а тому у процесі застосування норм кримінального права на перший план повинні виходити, як правило, дві особи – злочинець та потерпілий (якщо він фактично має місце).
Статистичні дані свідчать, що в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості осіб, постраждалих від злочинів, та розмірів завданої їм шкоди. Якщо ж взяти до уваги нерозкриті злочини минулих років (слідство по яких зупинено у зв‘язку з нерозшуком або невстановленням осіб, вчинивших злочини станом на 2004 р.) – 1 349 371, то є підстави говорити про мільйони громадян, стосовно яких гарантії держави щодо їх захисту не діють.
Якщо елементами системи кримінального права вважати ті явища, які охоплюються сферою цієї галузі права, то очевидно, що деякі з них є повністю врегульованими через кримінальний закон, а деякі – повністю чи частково залишаються складовою права як такого і не закріплені у законі.
При будь-якому співвідношенні системи кримінального права і системи кримінального закону на сьогодні в Україні виявляється, що потерпілий у всій багатоаспектності свого виразу (як особа, права якої виявляються порушеними внаслідок вчинення злочину; як елемент об’єкта злочину; як особа, якій надається право впливати на вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання у випадку примирення чи її згоди на спричинення шкоди) поки що залишається поза межами як кримінального законодавства, так і фактично кримінального права. На сьогодні інститут потерпілого не був предметом комплексного дослідження вітчизняних науковців у сфері кримінального права. На сучасному етапі розвитку вітчизняної кримінально-правової науки ще не розроблено єдиного поняття, яке б охоплювало явища, що зацікавили автора даного дослідження, не здійснено аналіз можливостей розширення прав потерпілого у кримінальному праві, не визначено статус потерпілого при вирішенні судом питання про звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності чи відбування покарання.
Саме тому є актуальним визначення чітких меж та особливостей структури інституту потерпілого, що дозволить сформулювати концепцію потерпілого у кримінальному праві на сучасному етапі. Розширення прав потерпілого у кримінальному праві призведе до звуження публічно-правового регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян. Традиційно кримінальному праву такий підхід не притаманний, оскільки його публічність обумовлює винятково рішення держави щодо того, що саме є злочином, та які правові наслідки має злочинне діяння. Однак, формування нового мислення у сфері кримінальної політики, подолання ряду консервативних уявлень, що вкорінилися у буденній та професійній правосвідомості, зумовлять нову тенденцію кримінально-правової охорони прав потерпілого.
Щодо теоретичної розробки інституту потерпілого у кримінальному праві, то вченими-правниками колишнього СРСР, держав СНД та України, а також деякими зарубіжними дослідниками приділялась увага лише окремим питанням, пов’язаним із потерпілим у кримінальному праві, зокрема у працях: С.А. Альперта, Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, С.Б. Гавриша, І.М. Гальперіна, В.К. Глістіна, Л.В. Головка, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, Г. Зера, О.Н. Ігнатова, І.І. Карпеця, Г. Кайзера, С.Г. Келіної, М.П. Клейменова, П.О. Кондратова, М.І. Коржанського, О.М. Костенка, В.Н. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, С. Кунца, В.Т. Маляренка, А.І. Марцева, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, Б.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, І.С. Ноя, О.В. Пашковської, В.І. Полубінського, С.В. Полубінської, П.М. Рабіновича, І.М. Резніченка, Д.В. Рівмана, К. Роксіна, В.М. Савицького, О.І. Санталова, М.В. Сенаторова, Е.Л. Сидоренко, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, В.О. Тулякова, Є.В. Фесенка, Є.О. Фролова, Г.І. Чечеля, Л. Шаповалової, Г.Й. Шнайдера, Т. Шрьотер та інших. Наукові доробки вказаних вчених становлять теоретичну основу дослідження.
Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової теми науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького “Кримінально-правові і кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні” (державна реєстрація № РК 0104u007591).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції потерпілого у кримінальному праві України, визначення основних структурних елементів інституту потерпілого та формулювання пропозицій з огляду на розвиток вказаного інституту для вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовчої практики. Мета дослідження обумовлює такі основні завдання:
– встановити основні риси концепції потерпілого у сучасному кримінальному праві,
– охарактеризувати сучасні тенденції кримінально-правового забезпечення охорони прав потерпілого,
– з’ясувати сутність та правову природу інституту потерпілого,
– визначити суть та кримінально-правовий зміст поняття “потерпілий”,
– здійснити аналіз потерпілого як основного елемента цінностей як об’єкта злочину,
– проаналізувати ознаки потерпілого як структурного елемента об’єкта злочину,
– визначити властивості правових наслідків вчинення злочину з точки зору охорони прав потерпілого,
– охарактеризувати роль потерпілого при визначенні правових наслідків вчинення злочину,
– встановити загальнотеоретичні передумови нормативного виразу інституту потерпілого у кримінальному праві,
– визначити основні напрями вдосконалення змісту КК України у аспекті нормативного вираження інституту потерпілого,
– сформулювати конкретні пропозиції про внесення змін та доповнень у КК України, пов’язані з реалізацією норм інституту потерпілого у кримінальному праві.
Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв’язку з безпосереднім спричиненням шкоди фізичній особі – потерпілому та його впливом на вирішення питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.
Предметом дослідження є норми права, що становлять інститут потерпілого у кримінальному праві на сучасному етапі, а також теорія і практика застосування цих норм.
Методи дослідження. У ході дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які надали змогу проаналізувати визначену дисертантом проблему у різних аспектах, а також науково обгрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою системно-структурного методу у роботі досліджені положення чинного КК України, міжнародно-правових актів, а також положень законодавства зарубіжних країн, на цій основі визначені поняття та зміст інституту потерпілого, співвідношення його окремих структурних елементів. Порівняльно-правовий метод надав можливість дослідити зарубіжне законодавство, а відтак глибше пізнати вітчизняне кримінальне право і визначитись у напрямах його вдосконалення у контексті становлення інституту потерпілого. Метод анкетування дозволив з‘ясувати думку 60-ти суддів України судів усіх рівнів з приводу ряду положень, які висуваються на захист. Кримінально-статистичний метод застосовувався з метою опрацювання статистичних матеріалів Верховного Суду України, МВС України тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні інституту потерпілого у кримінальному праві; формулюванні сучасної концепції кримінально-правової охорони прав потерпілого на основі як вітчизняних, так і зарубіжних наукових розробок; виробленні пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного КК України.
У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі положення:
1. Встановлені недоліки кримінально-правового статусу потерпілого (як системи визначених у кримінальному законі прав та законних інтересів потерпілого, що гарантовані державою) на сучасному етапі, особливо щодо відшкодування йому шкоди, спричиненої злочином, що призводить до недостатньої гарантованості охорони його прав у кримінальному праві.
2. Вперше у вітчизняній науці кримінального права сформульована концепція потерпілого і визнана необхідність звуження публічно-правових регуляторних механізмів кримінального права з метою охорони прав потерпілих.
3. Розроблено і визначено поняття інституту потерпілого як сукупності кримінально-правових норм, що характеризують роль та статус особи, якій внаслідок вчинення злочину безпосередньо заподіяно шкоду, щодо відшкодування останньої, а також визначення меж, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності винної особи.
4. Удосконалено визначення поняття потерпілого як фізичної особи, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину, і встановлено, що поняття “потерпілий від злочину” має незмінну сутність у кримінальному праві, кримінальному процесі та кримінології (віктимології), але його зміст (за ознаками потерпілого як учасника процесу або жертви злочину) містить відмінності, які полягають у специфіці функціональних ознак потерпілого, які обумовлені предметом і методом кримінального процесу та предметом науки кримінології.
5. Зважаючи на правовий статус юридичної особи та збіг певних її ознак з ознаками потерпілого, запропоновано надати юридичній особі такі права потерпілого, як право на відшкодування спричиненої злочином шкоди та вирішення питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину або звільнення від неї. Реалізацію цих прав здійснюють представники юридичної особи.
6. Додатково аргументовано висновок про визнання згоди потерпілого на заподіяння шкоди як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, а не обставини, що виключає злочинність діяння.
7. Запропоновано зміни до ст. 65 КК України, які спрямовані на врахування позиції потерпілого щодо меж та обсягів кримінальної відповідальності.
8. З метою об’єктивного визначення ролі потерпілого у розвитку ситуації вчинення злочину запропоновано визнати обставиною, яка пом’якшує покарання, свідоме підвищення потерпілим рівня небезпеки, яка йому загрожує, і тим самим сприяння вчиненню злочину.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість одержаних результатів полягає у зверненні уваги на проблематику потерпілого у кримінальному праві, у розробці нового для кримінального права поняття “інститут потерпілого”, визначенні його структурних елементів, у формулюванні пропозицій для внесення змін до чинного кримінального законодавства.
Висновки та пропозиції дослідження можуть бути безпосередньо використані для вдосконалення кримінального законодавства України, при підготовці роз’яснень щодо застосування КК України у постановах Пленуму Верховного Суду України, при реалізації нормативних положень у судовій практиці, а також у науковій та навчально-педагогічній діяльності.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації були представлені на засіданні відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, науково-практичних конференціях “Формування української моделі відновного правосуддя” (Київ, 2005 р.), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2005 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у тринадцяти наукових статтях, одинадцять з яких опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, та у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Мета та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 214 сторінок, з яких список використаних джерел становить 25 сторінок (233 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладена загальна характеристика роботи, зокрема, обгрунтовуються актуальність обраної теми, мета та основні завдання дослідження; розкривається наукове та практичне його значення; сформульовано положення, що виносяться на захист; вказано на апробацію та впровадження результатів дослідження.
Перший розділ “Концепція потерпілого у сучасному кримінальному праві (теоретичні аспекти)” має два підрозділи, в яких розкриваються тенденції кримінально-правового забезпечення охорони прав і свобод людини з точки зору розвитку вчення про потерпілого, а також визначаються передумови формування інституту потерпілого у сучасному кримінальному праві.
У першому підрозділі “Роль та значення сучасного кримінального права у системі права України з точки зору розвитку вчення про потерпілого”, що складається з двох пунктів, автор аналізує тенденції кримінально-правової охорони потерпілого від злочину, а також здійснює огляд літератури з тематики дослідження. Автор констатує, що в історії кримінального права інститут потерпілого від злочину комплексно не розглядався і не досліджувався. На становлення окремих його елементів вплинули представники класичної та соціологічної шкіл кримінального права, а також неосоціологічного напрямку наук кримінального циклу, в рамках якого розвинулося віктимологічне вчення. На відміну від західноєвропейської тенденції підвищення рівня та зміни механізмів охорони прав потерпілого (про що, зокрема, свідчить ряд міжнародно-правових документів, які серед іншого регулюють процедуру відшкодування збитків жертвам деяких злочинів), на сучасному етапі в Україні кримінально-правова охорона потерпілого здійснюється на низькому рівні, про що, зокрема, свідчать статистичні дані з різних джерел про збільшення кількості осіб, постраждалих від злочинів, та розмірів спричиненої їм матеріальної та моральної шкоди, а також факт здійснення науково-прикладних досліджень з теми у галузі кримінально-процесуальної науки. Автор висвітлює, на яких правових засадах у країнах Європейського Союзу регулюється питання відшкодування шкоди потерпілим від злочинів, і, порівнюючи їх з тими, що діють наразі в Україні, доходить висновку, що за вітчизняним законодавством стрижневого кримінально-правового значення потерпілий до цих пір не набув, хоча злочин, по суті, є також і приватним конфліктом між ним та злочинцем, що також потребує вирішення. Свідченням тому є прогалини у науковому пізнанні та практичному осмисленні кримінально-правової ролі потерпілого та його статусу, зокрема, у контексті об’єкта злочину. Автор доходить висновку, що поки питання охорони прав потерпілого та його статусу не буде врегульовано у кримінально-правовій площині, у кримінальному процесі також не буде забезпечено реалізації процесуального його статусу на засадах рівності з підозрюваним або обвинуваченим, якому як практики, так і науковці на сьогодні приділяють більше уваги. До вирішення проблеми автор пропонує підійти концептуально, тобто через зміну напрямів кримінально-правової політики: підвищення ролі альтернативних способів реагування на злочин та у цілому звуження публічно-правової складової у сфері кримінального права (зокрема, розширення сфери застосування ст. 46 КК України, допуск потерпілого до участі у вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання особи, яка вчинила злочин, з точки зору задоволення його інтересів). Спираючись на досвід Німеччини, яка послідовно з 70-тих років вводить у кримінальне право приватно-правові складові, автор доводить, що й в Україні внаслідок відсутності перспективи поборення злочинності чинними публічними, архаїчно репресивними методами слід на сьогоднішньому етапі на законодавчому рівні вирішувати питання про розширення сфери прав потерпілого щодо його власної реакції на вчинений злочин.
У цьому підрозділі також характеризується актуальний стан охорони прав і свобод потерпілого з огляду на розбудову соціальної правової держави. Автор аналізує причини та вплив на суспільний розвиток того факту, що держава і на сьогодні відводить кримінальному покаранню значну роль у виконанні свого обов’язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадської безпеки тощо. Перебування України у європейських лідерах щодо коефіцієнту судимості, питомої ваги позбавлення волі у структурі покарань тощо автор пропонує розглядати не як дисфункцію вітчизняного кримінального права, а як нездатність суспільства і держави утримати від вчинення злочину окрему особу (з огляду на їх превентивну діяльність), а відтак і уникнути спричинення шкоди потерпілому внаслідок вчинення цього злочину. Це обумовлює виконання з боку суспільства і держави обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на задовільне відшкодування шкоди потерпілому зі спеціальних соціальних фондів.
Сутність і зміст норм кримінального права є показниками рівня самодостатності держави, її орієнтації на певну систему соціальних цінностей, рівня деетатизації суспільного життя, розвитку демократичних інститутів тощо, тобто утвердження її, у першу чергу, як правової. В умовах розгляду спричиненої злочином шкоди лише як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, виникає свого роду конкуренція між приватним правом потерпілого отримати належне її відшкодування та реалізацією державою принципу публічності. Обґрунтовано твердження, що за наявності суспільного інтересу у притягненні винної особи до кримінальної відповідальності, перевагу повинно мати бажання потерпілого щодо цього, оскільки конфлікт, який може бути вирішено приватним шляхом, наражається на створені державою перешкоди у вигляді кримінального процесу та виконання покарання (коли вона самостійно криміналізує чи декриміналізує поведінку людей, на свій розсуд визначає санкції і умови їх застосування тощо). Якщо брати за точку відліку права особи, котра є мірою функціонування держави, то на етапі становлення останньої як соціальної та правової, з метою підвищення ролі таких галузей права, як кримінальне чи кримінально-процесуальне як соціально прийнятних, є сенс переглянути принцип побудови їх системи.
У другому підрозділі “Передумови формування інституту потерпілого у сучасному кримінальному праві України” автор вказує, що на сьогодні у вітчизняному кримінальному праві існує достатньо передумов для формування інституту потерпілого. Потерпілий як фігура фізично з’являється внаслідок вчинення переважної більшості злочинів, і шкода, яка спричинюється, за своєю сутністю хоча і має суспільно-небезпечний характер, але безпосередньо торкається особистих інтересів потерпілого.
Існування кримінального права як галузі права передбачає уможливлення його повної систематизації. І якщо традиційно йдеться про дві основні складові системи – Загальну та Особливу частину, то зараз є підстави твердити про наявність ряду інститутів, які у своєму взаємозв’язку та взаємодії створюють цілісну єдність у вигляді системи кримінального права (інститути злочину, кримінальної відповідальності, покарання, а також потерпілого та інші). Наразі норми про потерпілого у всій багатоаспектності його виразу (як фігури; як елемента об’єкта злочину; як фактора звільнення від кримінальної відповідальності у випадку примирення чи згоди на спричинення шкоди; як фактора звільнення від відбування покарання тощо), з точки зору комплексного підходу, фактично не розглядаються систематизовано у межах кримінального права і залишаються поза межами кримінального законодавства.
Твердження автора про те, що у вітчизняному кримінальному праві існує достатньо передумов для виокремленого розгляду інституту потерпілого, ґрунтується на наступному. Кожна особа, якій Конституцією України гарантується охорона її інтересів, що реалізується через загальнопревентивну дію кримінального закону, повинна розглядатися як потенційний потерпілий. Ті ж з громадян, які стають фізичним об’єктом злочинного посягання, є реальними потерпілими від злочину. При цьому їх поведінка і стан впливають на розвиток ситуації злочину в рамках здійснення об’єктивної сторони складу конкретного злочину і пізніше стають підставами диференціації кримінальної відповідальності (при вчиненні злочинів під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого). Водночас від самого потерпілого та ступеня його страждань внаслідок вчинення злочину залежить ряд кримінально-правових наслідків скоєння діяння для злочинця. Наразі нормативно закріплений тільки один з них (звільнення від кримінальної відповідальності за умови примирення з винним за визначених обставин), але є пропозиція розширити цей перелік (наприклад, закріпивши звільнення від кримінальної відповідальності на підставі згоди потерпілого на спричинення шкоди).
Вказане дозволяє твердити про спеціальні функції та особливий статус потерпілого у кримінальному праві та обґрунтовує холістичний підхід до нього як кримінально-правового явища. Це дає підстави визначити інститут потерпілого як сукупність кримінально-правових норм, що характеризують роль та статус особи, якій внаслідок вчинення злочину безпосередньо заподіяно шкоду, щодо відшкодування останньої, а також визначення меж, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності винної особи.
При цьому задоволення інтересів безпосереднього потерпілого від злочину (наприклад, відшкодування матеріальної шкоди), надання йому права взяти участь у вирішенні питання про кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин, як окремі елементи інституту потерпілого можуть розглядатися як універсальний спосіб вирішення злочинного конфлікту.
У другому розділі “Змістовна характеристика інституту потерпілого у кримінальному праві” автор визначає суть і зміст поняття “потерпілий” у кримінальному праві та співвідносить його із такого ж поняття у кримінально-процесуальному праві та кримінології; характеризує особливості вчення про об’єкт злочину на сучасному етапі та його вплив на інститут потерпілого, визнаючи останнього основним елементом цінностей як об’єкта злочину.
У першому підрозділі “Суть і зміст поняття “потерпілий” у кримінальному праві та його ознаки” автор наголошує, що за відсутності визначення потерпілого у кримінальному законі у науці кримінального права відсутня одностайність дослідників щодо суттєвих ознак його поняття. На відміну від науковців, які розглядають потерпілого винятково у процесуальному аспекті або обґрунтовують віднесення до потерпілих не тільки фізичних, але й юридичних осіб, а також суспільства та держави, автор дослідження доводить хибність даних підходів.
Так, у контексті загальнопопереджувальної дії кримінального закону є підстави говорити про непряму охорону нормами кримінального права потенційних потерпілих, як встановлення факту задоволення інтересів громадськості у зв’язку із дотриманням вимог кримінального закону певними особами, і відповідно наявності у кожної особи відчуття захищеності кримінально-правовими нормами. Поняття “потерпілий” безпосередньо пов’язане зі шкодою, яка може бути спричинена тільки внаслідок вчинення злочину (що визначається винятково на підставі кримінального закону).
Базовим інтересом для кримінального права, його метою є людина, її права і свободи. За концепцією природного права, за спрямованістю вітчизняного законодавства юридичні особи, суспільство і держава є похідними цінностями. Визнання потерпілими держави і суспільства необґрунтовано позбавляє людину її центрального місця у системі конституційного захисту соціальних цінностей, оскільки держава та суспільство, будучи потерпілими, пропорційно збільшили б кількість своїх прав і можливостей у реалізації прав потерпілого, які вони мають через можливість реалізації кримінальної відповідальності.
Щодо юридичних осіб, то незважаючи на можливість спричинення шкоди їх майну та діловій репутації внаслідок вчинення злочину, вони не відчувають негативні наслідки, спричинені злочином, а отже не відчувають негативного впливу шкоди. На погляд автора, важливим у визначенні потерпілого у кримінальному праві є усвідомлене чи ні сприйняття органами чуття зменшення або втрати майнових чи немайнових благ, переживання з цього приводу. Це, однак, не заперечує можливості у певних випадках надавати юридичним особам (їхнім представникам) можливість користуватися кримінально-правовими правами потерпілого (наприклад, при примиренні з винним).
Отже, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення не є суб’єктами впливу загальної превенції, не втрачають відчуття захищеності нормами кримінального права у разі вчинення злочину, не мають здатності відчувати спричинену злочином шкоду, а відтак і особистої потреби та зацікавленості у відшкодуванні цієї шкоди. Певна абстрактність вказаних учасників суспільних відносин у кримінально-правовій сфері не дозволяє, на думку автора, вводити їх у зміст матеріального поняття “потерпілий”.
Суттєвими ознаками потерпілого (які у цілому притаманні потенційним, реальним та латентним потерпілим) у кримінальному праві треба визнавати його 1) стан фізичної особи; 2) властивість бути об’єктом загальнопревентивної дії кримінального закону; 3) здатність відчувати захищеність кримінального закону та її втрату; 4) безпосереднє спричинення шкоди (або загроза заподіяння такої) як зв’язок конкретного потерпілого із конкретним злочином; 5) здатність свідомо чи ні сприймати органами чуття зменшення або втрати майнових чи немайнових благ, переживати з цього приводу; 6) здатність потерпілого впливати на кримінально-правові наслідки вчинення злочину (наприклад, у окремих випадках попередньо вирішувати питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи призначення покарання).
Отже, потерпілим у кримінальному праві визнається фізична особа, яка як об’єкт загальнопревентивної дії кримінального закону відчуває захищеність останнім, яку втрачає внаслідок спричинення злочином безпосередньо їй шкоди (або у випадку загрози її заподіяння), в результаті чого особа свідомо чи ні сприймає органами чуття зменшення або втрату майнових чи немайнових благ, переживає з цього приводу і набуває право попередньо вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину (пропозицію визнання потерпілими лише фізичних осіб підтримали 42 з 60 опитаних суддів України; решта запропонували розглядати потерпілими також і юридичних осіб). Для закріплення у кримінальному законі, на погляд автора, релевантним є визначення потерпілого як фізичної особи, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.
Автор доводить, що поняття потерпілого має кримінально-правову суть, що відтворюється у кримінальному процесі та кримінології, але його зміст (за ознаками потерпілого як учасника процесу або жертви злочину) містить відмінності, які полягають у специфіці так званих функціональних ознак потерпілого, які обумовлюються предметом і методом кримінального процесу (наприклад, визнання потерпілим постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого і судді або ухвалою суду) та предметом науки кримінології (розгляд потерпілого як жертви злочину). Дана теза обґрунтована, зокрема, тим, що поряд із диференціацією наук кримінального циклу спостерігається їх інтеграція, обумовлена, перш за все тим, що вказані науки вивчають різні аспекти одного й того ж об’єкта – заходів боротьби зі злочинністю; а використання в рамках згаданих наук понять із суттєво різним обсягом (який, як відомо, утворюється із предметів, яким притаманні ознаки, відображені у змісті поняття) не можна допускати, зважаючи на утруднення їх практичного застосування.
У другому підрозділі “Потерпілий як структурний елемент об’єкта злочину” автор розглядає особливості вчення про об’єкт злочину на сучасному етапі та його вплив на інститут потерпілого та характеризує потерпілого як основний елемент цінностей як об’єкта злочину.
Вступаючи у дискусію із науковцями щодо визначення об’єкта злочину у рамках теорії суспільних відносин чи теорії благ, автор обґрунтовує свої позиції щодо підтримки теорії цінностей як об’єкта злочину, сутність яких становлять блага, права та інтереси, а структуру – потерпілі, їхні інтереси та права, соціальні зв'язки, предмети (матеріалізовані блага) та нематеріалізовані блага, які належать потерпілим. При цьому автор доводить, що основною суспільною цінністю, яка розглядається у рамках об’єкта злочинного посягання, є людина, тобто потерпілий (як потенційний до вчинення злочину і як фактичний – після такого вчинення).
На думку автора, у конструкції об’єкта злочину необхідно окремо вирізняти такі елементи, як потерпілий (власне, людина) та предмет, тобто матеріалізоване благо (переважно речі). Фактичне ототожнення у деяких дослідженнях потерпілого із предметом злочину нівелює його значення у кримінально-правовій теорії та практиці, оскільки людина визнається змістовним центром суспільного розвитку, а тому її розгляд у ряді матеріалізованих чи нематеріалізованих соціальних благ, на які фізично впливає злочинець, фактично пропонує відмовитись від концепції першочергової охорони найвищої соціальної цінності.
Автором також розвинута висловлена раніше у науці ідея про існування у кримінальному праві поняття “спеціальний потерпілий”. Спеціальним потерпілим визнається фізична особа, для якої характерні у момент вчинення злочину спеціальні ознаки, визначені у диспозиціях статей Особливої частини КК України (наприклад, вік – ч.1 ст. 156, стать – ст. 134, фізичний стан – ч.2 ст. 172, соціальна роль – ст. 171, соціальний, державний статус – ст. 112). Спеціальний потерпілий потенційно є системно вираженою ознакою кваліфікованих складів злочинів.
У третьому підрозділі ”Вплив інституту потерпілого при визначенні правових наслідків вчинення злочину” автор аналізує на загальнотеоретичному рівні співвідношення інституту потерпілого та правових наслідків вчинення злочину та визначає окремі аспекти такого співвідношення.
З точки зору автора, роль потерпілого у вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину обумовлена зважаючи на дозлочинну поведінку (тобто таку, що мала місце до злочину) потенційного потерпілого, зокрема у ситуаціях, коли він безпосередньо шляхом волевиявлення впливає на факт вчинення злочину, що враховується судом при вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину, а також зважаючи на післязлочинне волевиявлення реального потерпілого стосовно суб’єкта злочину та його посткримінальної поведінки при вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину.
Легалізувати вплив інституту потерпілого на правові наслідки вчинення злочину дозволяє, зокрема, кваліфікація злочину як процес встановлення компетентними органами відповідності конкретного діяння ознакам складу злочину та процесуальне закріплення такої відповідності. Так, окремі елементи інституту потерпілого можуть бути виражені ознаками складу конкретного злочину, які використовуються у процесі кваліфікації. По-перше, сама наявність нормативно закріпленої вимоги про охорону прав потерпілого підсилює його значення як основного елемента об’єкта злочину. По-друге, вказаною ознакою може бути, наприклад, ознака спеціального суб‘єкта, що безпосередньо виражена у статті кримінального закону, яка описує склад конкретного злочину.
Зважаючи на те, що у деяких випадках через власні дії потерпілий підвищує рівень небезпеки, що йому загрожує з боку особи, яка вчиняє злочин, тобто дозволяє останній реалізувати у своїх діях склад конкретного злочину, цей факт повинен бути відображеним у кримінальному законі або певною формулою у Загальній частині КК, або зниженими розмірами санкцій у Особливій частині КК. Пряма згода потерпілого на спричинення шкоди повинна розглядатись як підстава звільнення від кримінальної відповідальності, а не обставина, що виключає злочинність діяння (як це пропонується у юридичній літературі), адже у випадку згоди потерпілого діяння не набуває рис суспільно корисного, а стає індивідуально корисним тільки для конкретного потерпілого, залишаючись при цьому небезпечним для інших осіб.
Аналіз судової практики обумовлює той факт, що після вчинення злочину ступінь усвідомлення переживань у потерпілого може бути досить високим, себто співвіднесення переживання зі злочинцем може мати цілком раціональний характер. Отже, окрім держави адекватно реагувати на вчинений злочин при визначенні кримінально-правових його наслідків може і сам потерпілий. При цьому суд залишає за собою право оцінки пропозицій потерпілого, зважаючи на ступінь їхньої адекватності, обумовлений ступенем усвідомлення переживань через співвіднесення їх із злочинцем.
У третьому розділі “Значення інституту потерпілого у перспективі вдосконалення кримінального законодавства” автор встановлює передумови загальнотеоретичного характеру щодо нормативного виразу інституту потерпілого у кримінальному праві та шляхом формулювання конкретних пропозицій визначає основні напрями вдосконалення змісту Кримінального кодексу України.
У першому підрозділі “Передумови нормативного структурування інституту потерпілого у кримінальному законі” автор зазначає, що виникнення необхідності нормативного визначення інституту потерпілого тільки на сучасному етапі має своє пояснення: модифікація потреб як результат розвитку цивілізації постійно розширює спектр інтересів індивіда у різноманітних сферах. На цій підставі автор аналізує категорії “можливість” і “дійсність” з огляду на існування інституту потерпілого, а також визначає рамки виразу цього інституту, зважаючи на співвідношення кримінального права та кримінального закону при закладенні певного змісту у кримінально-правову норму та співвідношення її змісту і змісту статті закону як елемента позитивного права.
У другому підрозділі “Основні напрями вдосконалення змісту Кримінального кодексу України з точки зору інкорпорування окремих елементів інституту потерпілого” автор формулює конкретні пропозиції про зміни та доповнення кримінального закону на основі проведеного дослідження. Зокрема, автор пропонує на розвиток положення ч. 1 ст. 1 КК України про “правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина” доповнити ч. 1 після вказаних слів словами “зокрема, потерпілого від злочину”, надати законодавче визначення поняття “потерпілий від злочину”, врахувавши можливість використання деяких прав потерпілого юридичною особою, через доповнення КК України ст. 2-1 (з такою пропозицією погодився 51 суддя з 60 опитаних). Також автор рекомендує судам при вирішенні питання про кримінальну відповідальність суб’єкта злочину та її міру, зокрема, при призначенні покарання, враховувати думку потерпілого з цього приводу (через доповнення до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України) (з такою пропозицією погодились 24 судді з 60 опитаних), вивчати питання про вплив поведінки потерпілого на розвиток ситуації вчинення злочину, а у випадку, коли потерпілий свідомо підвищує рівень небезпеки, яка йому загрожує і тим самим сприяє вчиненню злочину, розглядати цю обставину як таку, що пом‘якшує покарання (через доповнення до ч. 2 ст. 66 КК України) (з такою пропозицією погодились 29 суддів з 60 опитаних).
У висновках викладено основні положення та результати проведеного дослідження, які мають теоретичне і практичне значення, сформульовано рекомендації, які спрямовуються на підвищення ефективності застосування кримінального законодавства з метою забезпечення належної охорони прав потерпілих. Визначена необхідність переосмислення сутності та призначення кримінального права та кримінального закону, що виражається у звуженні публічного та розширенні приватно-правових складових у кримінально-правовому регулюванні. Визначено поняття інституту потерпілого, виокремлені його істотні ознаки. Сформульовано поняття потерпілого, встановлені його ознаки та визначено співвідношення змісту цього поняття у науках кримінально-правового циклу. Уточнено зміст поняття “спеціальний потерпілий”. У висновках вказаний правовий статус потерпілого при визначенні правових наслідків вчинення злочину.
Сформульовані пропозиції про внесення змін до Кримінального кодексу України в аспекті нормативного вираження поняття потерпілого та його статусу шляхом доповнення КК України:
– статтею 2-1 у такій редакції: “Стаття 2-1. Потерпілий від злочину
1. Потерпілим від злочину визнається фізична особа, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину в межах, визначених цим Кодексом.
2. Право на відшкодування шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, у випадку встановлення суб’єкта злочину потерпілий має відповідно до цього Кодексу. У випадку, коли шкода спричинена невстановленим суб‘єктом злочину або внаслідок діяння, яке хоча і є суспільно небезпечним, однак не містить ознак складу злочину, потерпілий має право на відшкодування шкоди з боку держави у порядку, визначеному спеціальним законодавством.
3. Цим Кодексом також визначаються інші права потерпілого, зокрема, у частині вирішення ним питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину або звільнення від неї. Зміст цих прав визначається цим Кодексом.
4. У випадку спричинення злочином шкоди майну та діловій репутації юридичної особи, вона набуває прав потерпілого, визначених у цій статті”;
– п. 3 ч. 1 ст. 65 після слів “обтяжують покарання” словами “а також позицію потерпілого щодо меж та обсягів кримінальної відповідальності” (з метою належного врахування позиції потерпілого при вирішенні судом питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину);
– ч. 1 ст. 66 пунктом такого змісту: “свідоме підвищення потерпілим рівня небезпеки, яка йому загрожує, і тим самим сприяння вчиненню злочину” (з метою об’єктивного визначення ролі потерпілого у розвитку ситуації вчинення злочину).

Список опублікованих праць:

1. Присяжнюк Т.І. Судова практика у справах про спекуляцію // Радянське право. – 1987. – № 10. – С. 37-39.
2. Присяжнюк Т.І. Підсудний в кримінальному процесі // Право України. – 1998. – № 11. – С. 51-53.
3. Присяжнюк Т.І. Вирішення судами питання про відшкодування шкоди при розгляді кримінальних справ // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 3 (9). – С. 60-61.
4. Присяжнюк Т.І. Система Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини – унікальний інструмент захисту порушених прав // Право України. – 2001. – № 6. – С. 32-37.
5. Присяжнюк Т.І. Стаття 5 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини (підходи до розуміння основних положень) // Право України. – 2001. – № 12. – С. 28-32.
6. Присяжнюк Т.І. Судове слідство. Глава 26 Кримінально-процесуального кодексу України // Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. Ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003. – С. 582-616.
7. Присяжнюк Т.І. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих у кримінальному судочинстві // Право України. – 2004. – № 8. – С. 60-63.
8. Присяжнюк Т.І. Потерпілий в кримінальному праві України: окремі питання // Право України. – 2004. – № 10. – С. 95-97.
9. Присяжнюк Т.І. Правовий статус потерпілого: проблеми та перспективи // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 8 (48). – С. 36-38.
10. Присяжнюк Т.І. Коментар змін до Закону України “Про судову експертизу” // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2004. – № 12. – С. 40-45.
11. Присяжнюк Т.І. Узагальнення практики судами законодавства, яким передбачено права потерпілих від злочинів // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1 (53). – С. 25-31.
12. Присяжнюк Т.І. Потерпілий та поняття злочину в науці кримінального права України та деяких зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз // Матеріали міжнародної конференції “Формування української моделі відновного правосуддя”. – Київ: Український Центр Порозуміння. – 2005. – С. 76-78.
13. Присяжнюк Т.І. Вдосконалення інституту потерпілого в системі кримінального права України // Матеріали ХІ регіональної наук.-практ. конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка. – 2005. – С. 339-341.
14. Присяжнюк Т.І. Передумови формування інституту потерпілого у кримінальному праві // Право України. – 2005. – № 7. – С. 65-68.
15. Присяжнюк Т.І. До дискусії про потерпілого у кримінальному праві // Право України. – 2005. – № 9. – С. 92-95.

Присяжнюк Т. І. Інститут потерпілого у кримінальному праві України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2006.
У дисертації розглядаються проблеми формування у кримінальному праві України інституту потерпілого. Досліджуються нормативні, теоретичні та практичні передумови введення та розвитку вказаного інституту у вітчизняному кримінальному праві. У роботі визначається кримінально-правовий зміст поняття “потерпілий”, який співвідноситься із відповідними поняттями кримінально-процесуального права та кримінології. Досліджуються ознаки потерпілого як основного структурного елемента цінностей як об’єкта злочину. Аналізується суть інституту потерпілого, основні його елементи у частині визначення прав потерпілого щодо відшкодування йому шкоди, заподіяної злочином; врахування судом думки потерпілого про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину або звільнення від неї; впливу поведінки потерпілого на розвиток ситуації вчинення злочину, і у випадку свідомого підвищення рівня небезпеки, яка загрожує потерпілому і тим самим сприяє вчиненню злочину, розгляду цієї обставини як такої, що пом‘якшує покарання винному. Формулюються пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального закону.
Ключові слова: інститут потерпілого, поняття потерпілого, об’єкт злочину, правові наслідки вчинення злочину.

Присяжнюк Т. И. Институт потерпевшего в уголовном праве Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2006.
В диссертации рассматриваются проблемы формирования в уголовном праве Украины института потерпевшего. Исследуются нормативные, теоретические и практические предпосылки введения и развития института потерпевшего в украинском уголовном праве. В работе определяется уголовно-правовое содержание понятия “потерпевший”, уточняются признаки этого понятия по отношению к понятиям потерпевшего, сформулированным в науке уголовного права. Впервые предлагается рассматривать потерпевшего как уголовно-правовое явление и на этой основе даётся определения института потерпевшего как совокупности уголовно-правовых норм, которые характеризуют роль и статус лица, которому вследствие совершения преступления непосредственно причинён ущерб, относительно определения пределов, дифференциации и индивидуализации уголовной ответственности виновного лица. В связи с определением места института потерпевшего в системе уголовного права Украины в диссертации предлагается уточнить сущность и социальное предназначение уголовного права и закона и признаётся необходимость сужения публично-правовых регуляторных механизмов с целью охраны прав потерпевших. В исследовании обосновывается, что потерпевшими в уголовном праве могут быть признаны лишь физические лица, непосредственно которым преступлением причинён ущерб (или существует угроза его причинения), на основе чего они получают право решать вопрос об уголовно-правовых последствиях совершения преступления. При этом доказывается, что понятие “потерпевший от преступления” имеет неизменную сущность в уголовном праве, уголовном процессе и криминологии (виктимологии), но в каждой из этих областей знания приобретает специфические функциональные признаки, которые изменяют объём данного понятия в зависимости от контекста его использования. В работе предлагается в определённых случаях приравнивать права юридических лиц к правам потерпевших в отношении реализации этими лицами прав на возмещение причинённого преступлением ущерба. В диссертации получает дальнейшее развитие положение о том, что потерпевший является основным структурным элементом ценностей как объекта преступления, анализируются понятия прав и интересов потерпевших, а также принадлежащих им благ. Что касается правовых последствий преступления, то в исследовании они впервые характеризуются с точки зрения охраны прав потерпевшего, в связи с чем обосновывается их соотношение с институтом потерпевшего и анализируется роль потерпевшего при определении судом правовых последствий преступления. В развитие идей, ранее изложенных в науке уголовного права, предлагается разрешение проблемы согласия потерпевшего на причинение вреда как основания освобождения от уголовной ответственности. В диссертации определены теоретические предпосылки нормативного выражения института потерпевшего и определены основные направления усовершенствования содержания УК Украины, а также сформулированы предложения о внесении изменений в УК Украины.
Ключевые слова: институт потерпевшего, понятие потерпевшего, объект преступления, правовые последствия преступления.

T. I. Prysiazhniuk. The Victim of a Crime in the Criminal Law of Ukraine. – Manuscript
Dissertation to seek PhD in Law Degree, Major 12.00.08 – Criminal Law and Criminology; Correctional Law. – Institute of the State and Law named after V. M. Koretsky of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.
The dissertation is devoted to the problems of forming the institution of the victim of a crime in the criminal law of Ukraine. Normative, theoretical, and practical prerequisites for introducing and developing this institution in the national criminal law are investigated. The paper defines the criminal and legal content of the notion of victim of a crime, which correlates with the corresponding notions of the criminal and legal procedures and criminology. The paper studies the victim as a corpus delicti characteristics related to the object of a crime. The author analyses the essence of the institution of the victim, its main elements with regard to defining the rights of the victim for awarding damages sustained through the crime; consideration by the court of the victim’s opinion on the limits and the degree of criminal liability of the subject of the crime or on exemption from it; the effect of the victim’s behaviour on the evolvement of the crime situation, and, in case of a conscious escalation of danger on part of the victim encouraging the commitment of the crime, consideration of this circumstance as mitigating the punishment for the crime. The author formulates recommendations for the improvement of the criminal legislation in effect.
Key words: institution of the victim of a crime, notion of the victim, object of a crime, legal consequences of a crime.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking