Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Інститут Президента у Франції, Росії та Україні: конституційні норми і політична практика

 

ВОЛОЩУК ОКСАНА ТРОЯНІВНА

ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТА У ФРАНЦІЇ, РОСІЇ ТА УКРАЇНІ: КОНСТИТУЦІЙНІ НОРМИ І ПОЛІТИЧНА ПРАКТИКА

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків–2008

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зиновійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти:
- доктор юридичних наук, професор Колодій Анатолій Миколайович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного та міжнародного права;
- кандидат юридичних наук, доцент Серьогіна Світлана Григорівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувачка кафедри державного будівництва та місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 20 травня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

 

Автореферат розісланий 19 квітня 2008 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.П.Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Аналіз конституційного інституту Президента як одного з найважливіших елементів політичної системи республіканської держави є одним із центральних дослідницьких напрямків у сучасній науці конституційного права. Необхідність його всебічного вивчення викликається тим, що з приблизно 200 сучасних держав, у 150 існує посада Президента. В Україні пост Президента був уведений в 1991 р. і з цього моменту йде становлення й формування відповідного конституційно-правового інституту. І хоча статус Президента був визначений у Конституції України 1996 р., проте у практичному втіленні приписів Основного Закону існує чимало перешкод об’єктивного і суб’єктивного характеру. Немає чітких орієнтирів у виборі моделі президентства у наукової і політичної еліти нашої держави. В цих умовах особливу значущість набуває наукове, об’єктивне і предметне дослідження зарубіжної практики інституту Президента.
Звичайно, існуючі системи і моделі президентської влади суттєво відрізняються за обсягом своїх функцій і повноважень, проте вони володіють регіональними, внутрішньо зумовленими, системними характеристиками, що робить можливим проведення порівняльного дослідження цієї юридичної форми Глави держави на інституційному рівні. Звернення до конституційно-правового досвіду Франції та Росії не випадкове. Незважаючи на відмінність між трьома державами у конституційно-правовому досвіді, їх суттєво зближує форма правління. У науці вони характеризуються як “республіки зі змішаною формою правління” (або “напівпрезидентськими республіками” – за французькою термінологією). Бралося до уваги і те, що французька та російська концепції організації інституту Президента найбільш активно обговорювались у наукових і політичних колах України як можливі варіанти їх реалізації на вітчизняному ґрунті.
В актуальності дослідження теми переконує і ступінь її наукової розробленості. У Франції різні її аспекти досліджені у працях П. Авріля, Л. Аммона, Ф. Ардана, Ф. Борелли, І. Гіше, М. Дебре, М. Дюверже, Ж.-П. Жаккє, Є. Золлер, П. Котти, Б. Шантебу, Ж. Шаттелена та ін. Проблеми, пов’язані з функціонуванням інституту Глави держави, активно розроблялися у дореволюційному російському державознавстві (О.С. Алексєєв, Ю. Гачек, В.М. Гессен, О.Д. Градовський, С.В. Займовський, Б.О. Кістяківський, М.М. Коркунов, П.І. Новгородцев, Б.М. Чичерін та ін.). У наш час конституційний інститут Президента активно розглядається у публікаціях, авторами яких є: С.А. Авак’ян, В.Б. Авер’янов, М.В. Баглай, Ю.П. Битяк, Ф.Г. Бурчак, А.З. Георгіца, Л.М. Ентін, В.М. Єрмолаєв, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.П. Колісник, Ю.М. Коломієць, О.Л. Копиленко, Л.Т. Кривенко, В.В. Маклаков, О.Г. Мурашин, Н.Р. Нижник, Л.А. Окуньков, В.Ф. Погорілко, М.А.Сахаров, А.О. Селіванов, О.Ф. Скакун, Б.А. Страшун, В.Я. Тацій, Ю.О. Тихомиров, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, М.В. Цвік, В.Є. Чиркін, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Л.П. Юзьков, В.Д. Яворський та ін. В Україні було підготовлено і захищено ряд кандидатських дисертацій (С.А. Агафонов, Д.М. Бєлов, О.В. Бойко, Р.П. Князевич, Н.Г. Плахотнюк, С.Г. Серьогіна, В.А. Шатіло та ін.). Але ця проблематика в Україні досліджена недостатньо: більшість публікацій присвячені тільки окремим аспектам теми, низка дискусійних теоретичних питань потребує подальшого аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича в межах комплексних тем: “Конституційне, адміністративне і фінансове право в Україні в умовах переходу до ринкової економіки: проблеми теорії і практики” (№ держреєстрації 0106U008492), а також “Феноменологія конституційного, адміністративного і фінансового права постсоціалістичної України” (№ держреєстрації 0106U008492).
Мета і задачі дослідження. Мета даної дисертації полягає в тому, щоб з’ясувати загальне та особливе в становищі Президента у Франції, Росії та Україні, а також у спробі екстраполяції на теоретичному рівні основних моментів функціонування інституту Глави держави перших двох держав на український ґрунт для того, щоб їх врахувати у процесі реформування Конституції України. Дана мета конкретизується у таких задачах:
– дослідити генезу та виявити історичні етапи становлення інституту глави держави;
– здійснити аналіз існуючих підходів у трактуванні місця Президента у системі розподілу влад Франції, Росії та України;
– висвітлити конституційно-правові аспекти становлення й розвитку інституту Президента у досліджуваних країнах;
– систематизувати порядок обрання та вступу на посаду президентів Франції, Росії та України;
– розглянути конституційні функції та повноваження президентів;
– узагальнити правове регулювання недоторканності, підстав і порядку дострокового припинення президентських повноважень;
– провести аналіз взаємовідносин між Президентом і Парламентом;
– установити обсяг повноважень Президента стосовно Уряду у Франції, Росії та Україні;
– узагальнити повноваження президентів стосовно органів правосуддя;
– визначити місце та роль правових актів і допоміжних органів при Президентові у виконанні Главою держави покладених на нього функцій та повноважень.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються між президентами Франції, Росії та України та гілками державної влади своїх країн, їх повноваження.
Предмет дослідження – конституційні норми інституту Президента та політична практика у Франції, Росії та Україні.
Методи дослідження. Використання філософського діалектичного методу дозволило здобути істинні знання про цей конституційно-правовий інститут, і, отже, визначити саму стратегію дослідження. Історико-правовий метод був застосований при дослідженні еволюції інституту Глави держави взагалі та його юридичної форми – Президента (1.1; 1.3). Системно-структурний метод виявився найбільш придатним для аналізу системи напівпрезидентської (змішаної) моделі президентства (2 і 3 розділи дисертації). Застосування інституційного методу сприяло виявленню власне складових елементів інституту Президента з іманентними йому ознаками й атрибутами. Порівняльно-правовий метод застосовувався при розгляді проблематики практично всіх розділів дисертації, що дозволило виявити загальне й особливе у становленні та розвиткові інституту Президента, основні відмінності у правовому регулюванні виборів президентів і достроковому припиненні президентських повноважень, а також провести аналіз функцій і повноважень президентів досліджуваних країн. Функціональний метод став у пригоді при дослідженні компетенційних засад взаємодії Президента з вищими органами державної влади (2.2, 3.1, 3.2, 3.3). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (1.1, 2.2). Паралельно й одночасно застосувалися й інші методи наукового дослідження: формально-логічний – для узагальнення конституційно-правового матеріалу; тлумачення правових норм - для проникнення у зміст норм законодавства, що регламентують правове становище Президента.
Наукова новизна одержаних результатів. Авторський підхід полягає, з одного боку, в теоретичній розробці питань напівпрезидентської (змішаної) моделі президентства, а з іншого, - в дослідженні практики реалізації конституційних норм інституту Глави держави у розглядуваних країнах. Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження полягають, перш за все, у тому, що:
- набуло подальшої деталізації положення державознавчої науки про еволюцію юридичних форм глави держави. Прообраз глави держави існував у стародавніх цивілізаціях, а його поява була пов’язана з професіоналізацією функцій управління. Як орган державної влади і відповідний правовий інститут Глава держави – продукт Нового часу періодів Англійської та Французької революцій. Буржуазія, прийшовши до влади, або знищувала монархію, замінивши її республікою, або позбавляла монарха влади, передавши законодавчі і виконавчі повноваження відповідно Парламенту та Уряду;
- наведено додаткові аргументи щодо закономірності появи поста Президента і відповідного правового інституту вперше саме у США. Цьому значно сприяли реалізація у практику державотворення принципів республіканізму та лібералізму, системи “стримувань і противаг”, бікамеральної побудови законодавчої влади, роздільного правління, широкого розповсюдження лобізму та наявність багатопартійної системи, що передбачає плюралізм концепцій і програм суспільно-політичного розвитку;
- з’ясовано, що становлення й розвиток інституту Президента у Франції, Росії та Україні нерозривно пов’язаний з еволюцією республіканського ладу. Важливу роль у введенні поста Президента в усіх трьох державах відіграли передумови: зовнішні (світова практика інституту Президента) та внутрішні (наявність відповідних правових норм у законодавстві). Щодо різних строків введення у державну систему цих країн посади Президента, то вони зумовлені особливостями історичного, географічного, політичного, правового характеру та досвідом політичного будівництва;
- уперше у науці конституційного права України особливе становище Президентів Франції, Росії та України у системі розподілу влад своїх країн обґрунтовується на основі таких чинників: а) неможливість віднесення інституту Президента виключно до однієї з гілок влади; б) широке коло повноважень як до усіх гілок влади, так і власних прерогатив Президента; в) опосередкованість взаємовідносин між гілками влади через інститут Президента (найменше - у Франції та Україні, найбільше - у Росії);
- уточнено доктринальне розуміння понять “президент” та “інститут Президента”. Термін “президент” пропонується розглядати через юридичну конструкцію “інститут Президента”. Юридична організація цього органу держави передається за допомогою відповідного статусу, в якому закріплюються умови його існування, склад, функціонування. Юридичні правила, згруповані в організаційний комплекс і утворюють правовий інститут Президента;
- сформульоване авторське бачення співвідношення понять “інститут Президента” і “правовий статус Президента”, яке виявляється у тому, що: по-перше, правові норми, які складають інститут Президента, первісні стосовно норм правового статусу Президента; по-друге, інститут Президента за своїм нормативним змістом ширший від правового статусу Президента, змістом якого є функції та повноваження. Інститут Президента утворюється за рахунок правових норм, які визначають не тільки його функціонування, але й порядок обрання. З цього випливає, що правовий статус складає тільки частину інституту Президента;
- авторське визначення термінів “компетенція”, “функція”, “повноваження”. Під компетенцією належить розуміти здатність органу (у даному випадку – Президента) здійснювати конкретні повноваження стосовно предметів відання, визначених у конституціях та інших актах і які знаходять своє втілення в його функціях. Під функціями розуміються напрямки діяльності або задачі, покладені Конституцією на Президента у сфері керівництва державними справами. Термін “повноваження” трактується як обсяг наданих прав і обов’язків Президента для здійснення покладених на нього функцій;
- уперше у вітчизняній науці конституційного права за аналогією з існуючими поглядами у французькій правовій доктрині здійснено класифікацію президентських повноважень на: власні повноваження (прерогативи) та роздільні повноваження, або ті, що вимагають спільних зусиль Глави держави та інших вищих органів державної влади. Перша група показує роль Президента як Глави держави, друга – вказує на ті сфери державницької діяльності, які Президент здійснює у взаємодії з Парламентом, Урядом та органами правосуддя;
- на основі порівняння правового статусу і практики діяльності президентів Франції, Росії та України обґрунтовано положення про їх належність до виконавчої гілки влади;
- зроблено висновок про доцільність використання явища “співіснування” у державно-правовій практиці сучасної України;
- уперше проаналізовані роль та місце правових актів і допоміжних органів при Президентові у виконанні Главою держави покладених на нього Конституцією функцій та повноважень;
- доведено необхідність продовження конституційно-правової реформи в Україні з метою перерозподілу повноважень між органами державної влади на основі рецепції конституційно-правового досвіду Франції та Росії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки і практичні рекомендації можуть стати теоретико-методологічною базою для подальших досліджень розглядуваної проблеми, а також пошуків найбільш ефективної форми інституту Президента в Україні. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі викладання навчального курсу “Конституційне право зарубіжних країн” та спецкурсу “Порівняльне конституційне право”.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на спільному засіданні кафедр конституційного, адміністративного і фінансового права, а також міжнародного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Окремі теоретичні положення дисертації пройшли апробацію на науково-практичних конференціях, тези яких опубліковано, зокрема на таких: Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (20 лютого 2003 року, м. Тернопіль); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (16 квітня 2004 року, м. Івано-Франківськ); VI науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (16 квітня 2004 року, м. Тернопіль); Науковій конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (28-29 квітня 2004 року, м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів (25 березня 2005 року, м. Луцьк); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців (30 вересня – 1 жовтня 2004 року, м. Луцьк); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспіратів (28 квітня 2006 року, м. Івано-Франківськ).
Публікації. За темою дисертації опубліковано вісім статей у фахових наукових журналах і збірниках. Крім того, опубліковано сім тез доповідей на науково-практичних конференціях, три з яких – міжнародні.
Структура дисертації. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел і літератури та трьох додатків. Загальний обсяг дисертації налічує 252 сторінки, з них 30 сторінок – список використаних джерел і літератури, 6 сторінок - додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, показано зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами, визначаються його мета та задачі, об’єкт і предмет дослідження, характеризується методологія, що була застосована у процесі підготовки дисертації, формулюються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації дослідження, його структури та обсягу.
Перший розділ “Інститут Президента в системі органів державної влади: історико-теоретичний аспект”, присвячений дослідженню історико-теоретичних аспектів юридичних форм глави держави, і в першу чергу такої форми, як Президент республіки у США, Франції, Росії та Україні.
У підрозділі 1.1. “Правова природа інституту глави держави” зазначається, що прообраз глави держави можна виявити вже у найбільш ранніх державних формах, які склалися в стародавніх цивілізаціях. Єгипетські фараони, царі-правителі наділялися необмеженими повноваженнями не тільки в силу визнання божественного характеру їх влади – царственості, але і в силу досягнення безпеки, правосуддя, соціальної справедливості у суспільстві. У процесі соціальних перетворень у межах античного полісу змінюється не тільки ім’я верховної влади (царя), але й природа його влади. На зміну уявлень про всевладного царя з’явилася ідея спеціалізованих, відмінних одна від одної суспільних функцій. Проте Глава держави як орган державної влади і, відповідно, правовий інститут – продукт Нового часу періодів Англійської та Французької революцій XVII-XVIII ст.ст. Своєю появою у світ зобов’язаний абсолютній монархії: у результаті розщеплення абсолютного монарха. Буржуазія, прийшовши до влади, або знищувала монархію, замінивши її республікою, або позбавляла монарха влади, передавши законодавчі та виконавчі повноваження відповідно Парламенту та Уряду. У країнах з монархічною формою правління Главою держави є монарх, влада якого юридично вважається непохідною від будь-якої іншої влади, органу або виборчого корпусу: він володарює (обмежено або абсолютно) за власним правом і є джерелом державної влади; влада монарха, як правило, спадкоємна; монарх має виняткове право на титул і державні регалії; монарх вважається недоторканною особою, яка не несе відповідальності за свої дії. Глава держави у республіках, як правило, - президент, характерними рисами якого є: виборність, строковість, несумісність його посади з іншими мандатами, обмежена кримінальна і політична відповідальність за дії, здійснені при виконанні службових функцій.
У підрозділі 1.2. “Правові доктрини Франції, Росії та України про місце Президента у системі розподілу влад” аналізуються існуючі підходи і погляди у літературі на теорію розподілу влад. Насамперед розглядається внесок мислителів минулого у теоретичному обґрунтуванні класичної доктрини (зокрема, Дж.Локка і Ш.Л. Монтеск’є), а також тих, хто її розвивав (Б. Констан, американські просвітники, Сун Ятсен). Належне місце відведено висвітленню ролі українських мислителів і політиків, які висували ідею розподілу влад (С.С. Оріховський) або намагалися втілити цей принцип у практику національного державотворення (В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, М.С. Гру-шевський, М.І. Міхновський). Робиться висновок про особливе місце Президентів у механізмі розподілу влад своїх держав, який полягає в тому, що їх не можна віднести цілком і повністю до однієї з гілок влади, оскільки вони володіють суттєвими повноваженнями стосовно всіх трьох гілок влади, розташовуючись нібито “над ними”. Крім того, Президент як глава держави в усіх цих трьох країнах володіє широким колом інших повноважень, що дозволяє зробити висновок про його знаходження “поза” і “над” гілками влади, Президент не випадає з механізму розподілу влад, а, навпаки, стає його основним елементом, що забезпечує його нормальне функціонування. Незважаючи на широкий спектр думок з цього питання, у доктринах досліджуваних держав усе ж переважає думка про включення Президента до виконавчої гілки влади.
У підрозділі 1.3. “Конституційно-правові аспекти становлення й розвитку інституту Президента у Франції, Росії та Україні” розкриваються причини виникнення й основні етапи поступового розвитку інституту Президента у США, Франції, Росії та Україні. Інститут Президента історично склався як найбільш адекватне втілення ідеї сильної виконавчої влади у демократичній державі в умовах соціально-політичної нестабільності, пошуку нових форм державного правління. США – перша країна світу, де виникла посада Президента. Цьому зокрема реалізація у практику державотворення принципів республіканізму та лібералізму, системи “стримувань і противаг”, бікамеральної побудови законодавчої влади, роздільного правління, широкого розповсюдження лобізму та наявність на той час багатопартійної системи.
Вирішальну роль у введенні поста Президента в усіх трьох державах відіграли передумови: зовнішні (світова практика інституту Президента) та внутрішні (наявність відповідних правових норм у законодавстві).
Важливе теоретичне і методологічне значення має уточнення параметрів застосування окремих правових категорій. При аналізі застосування конституційно-правових категорій “інститут Президента” та “інститут президентства” робиться висновок про доцільність використання словосполучення “інститут Президента”, що адекватне однойменному правовому інституту. Стосовно ж поняття “інститут президентства”, то воно має дещо інший відтінок, який характеризує специфіку того чи іншого періоду, діяльність на цій посаді протягом певного часу певної особи (наприклад, президентство Ж.Помпіду, президентство Л.М.Кравчука). Щодо співвідношення понять “інститут Президента” і “правовий статус Президента”, то воно виявляється у тому, що: правові норми, які складають інститут Президента, первісні стосовно норм правового статусу Президента; інститут Президента за своїм нормативним змістом ширший від правового статусу Президента, змістом якого є функції та повноваження Президента. Отже, правовий статус Президента складає тільки частину інституту Президента. Зроблено також висновок про те, що інститут Президента як юридичну конструкцію можна розглядати як систему взаємозалежних і взаємодоповнюючих субінститутів, що визначають: порядок обрання; правове становище в структурі органів державної влади; його функції і повноваження; припинення повноважень; можлива відповідальність Президента.
Другий розділ “Юридичне і фактичне становище президентів Франції, Росії та України: порівняльно-правовий аспект” присвячений розгляду складових елементів інституту Президента на основі аналізу норм законодавства та відповідної політичної практики цих держав.
У підрозділі 2.1. “Порядок обрання та вступу на посаду” зазначається, що вибори Президента, з одного боку, є політичним вибором керівника держави шляхом головування, а з іншого – формою політичної відповідальності Президента перед суспільством. З цієї точки зору, у Франції, Росії та Україні основні елементи виборів Президента відповідають більшості демократичних стандартів, вироблених світовою практикою (у значній мірі – у Франції, в меншій – в Росії та Україні). На особливу увагу заслуговує конституційно-правове регулювання порядку заміщення поста Президента у Франції. Крім Конституції, вибори Президента регламентується Виборчим кодексом, референдумним законом “Про вибори Президента Республіки загальним голосуванням”, органічним законом про фінансову прозорість політичного життя, законами про фінансування політичних партій та виборчої кампанії, нормами Кодексу про податки і збори, Загального кодексу про територіальні колективи, численними декретами та інструкціями. До позитивних моментів слід віднести такі, як: надзвичайно коротка тривалість виборчої кампанії по виборах Президента Франції (не пізніше 20 днів і не раніше 35 днів до спливу президентського мандата); французька система рекомендацій, яка полягає у “поручительстві” кандидатів з боку політичних діячів, що значно скорочує кількість кандидатів, які бажають сперечатися за “президентське крісло”; активна участь Конституційної Ради Франції на всіх етапах виборчої кампанії по виборах Глави держави. З метою використання цього досвіду пропонується вдосконалювати систему кваліфікаційних вимог до кандидатів у Президенти, запровадити на майбутніх президентських виборах систему рекомендацій (“поручительства”) замість системи збору підписів громадян України на підтримку висування кандидатур на пост Глави держави.
У підрозділі 2.2. “Конституційні функції та повноваження” висвітлюється авторське бачення змісту та співвідношення використання у вітчизняному конституційному праві таких наукових категорій, як “компетенція”, “функція”, “повноваження”. Термін “компетенція” визначається як здатність органу здійснювати конкретні повноваження стосовно предметів відання, визначених у конституції та інших актах, і які знаходять своє втілення в його функціях. Під функціями розуміються напрямки діяльності або задачі, покладені Конституцією на Президента у сфері керівництва державними справами. А під повноваженнями Президента належить розуміти сукупність наданих йому прав і обов’язків для здійснення покладених на нього функцій.
На основі порівняльного аналізу конституційних приписів та їх практичного застосування робиться висновок про наявність у президентів Франції, Росії та України досить однакових, але не тотожних конституційних функцій. Такий збіг функцій президентів засвідчує про правильність їх віднесення до конституційної напівпрезидентської (змішаної) моделі президентства. Ідентичні повноваження президентів можливі у таких напрямках: призначення та припинення повноважень членів Уряду; призначення на цивільні та військові державні посади; акредитація дипломатичних представників в іноземних державах, а також іноземних послів і надзвичайних посланників при Главі держави; надзвичайні повноваження. З погляду на викладене, пропонується класифікувати президентські повноваження на три групи: 1) повноваження у сфері взаємодії з Парламентом; 2) повноваження у сфері взаємодії з Урядом; 3) повноваження у сфері взаємодії з органами правосуддя.
У підрозділі 2.3. “Недоторканність, підстави та порядок дострокового припинення повноважень” висвітлюється право на недоторканність, а також проблеми реалізації конституційних норм щодо дострокового припинення президентських повноважень. Оскільки обсяг права на недоторканність юридично не визначений, запропоновано виходити з розуміння цього права як права на недоторканність особи Президента. З метою вдосконалення конституційної регламентації цього права запропоновано ч. 1 ст. 105 Конституції України залишити в існуючій редакції, але доповнити її пунктом 21, який би розкрив зміст цього права, виклавши його у такій редакції: “До особи Президента України не можна застосувати заходи фізичного або психічного насильства; його не можна затримувати, заарештовувати, піддавати обшуку, допиту або особистому огляду. Імунітет розповсюджується на житло, транспорт, засоби зв’язку, що використовуються ним, належні йому документи і багаж, на його листування. Президента України не можна – проти його волі – піддати медичному огляду. Главі держави не можна нав’язувати якийсь режим життя та проведення дозвілля”. Крім цього, до цієї статті варто додати ще ч. 4, в якій передбачалися б форми відповідальності Президента за неналежне виконання своїх обов’язків. У дисертації аналізуються такі підстави дострокового припинення президентських повноважень: відставка; неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров’я; усунення з поста в порядку імпічменту; припинення повноважень у разі смерті тощо. Пропонується деталізувати окремі з них (наприклад, імпічмент) в Законі України “Про Президента України”.
Третій розділ “Конституційні проблеми взаємодії президентів Франції, Росії та України з вищими органами держаної влади” присвячений дослідженню взаємовідносин Президента з гілками державної влади та виявленню конституційних проблем, які виникають між ними у процесі здійснення державної влади.
У підрозділі 3.1. “Президент і Парламент” зазначається, що в умовах напівпрезидентської (змішаної) республіки найбільш складною проблемою є взаємовідносини Глави держави із законодавчою владою. Незважаючи на конституційне закріплення функції законодавства тільки за Парламентом, до компетенції Президентів Франції, Росії та України віднесені права, від реалізації яких залежить функціонування органу народного представництва (щодо скликання або переривання сесій, розпуску Парламенту (нижньої палати); права, від реалізації яких залежить набрання чинності прийнятих Парламентом законів (законодавчої ініціативи, вето та промульгації законів); права, реалізація яких є прямим здійсненням законодавчої влади (право на прийняття актів, що мають силу закону, а також необмежене рамками компетенції Президента право на видання указів). Звичайно, в кожній з цих держав дана тенденція виявляється по-різному. Якщо участь Глави Французької держави у законодавчому процесі мінімальна (тут Президент суттєво залежить від Уряду), то в Росії та Україні президенти мають можливість активно брати участь у законодавчому процесі (на відміну від урядів своїх країн). В Росії та в Україні існують певні конституційні проблеми у плані регулювання питань, пов’язаних із підписанням, оприлюдненням і відхиленням прийнятих Парламентом законів. Тому у плані подальшого вдосконалення регламентації взаємодії Президента України з Верховною Радою України у законодавчому процесі видається за доцільне: у процесі внесення змін до Конституції України внести відповідні зміни до статей 94 і п. 30 ст. 106. Робиться висновок про те, що обсяг повноважень російського й українського президентів у царині взаємовідносин із законодавчою владою суттєво ширший, ніж у французького.
У підрозділі 3.2. “Президент і Уряд” зазначається, що права, які визначають постійні взаємовідносин між Президентом та Урядом, можна поділити на такі групи: 1) права, які стосуються призначення та звільнення з посади Прем’єр-міністра (голови Уряду) і членів Уряду; 2) права, які стосуються діяльності Уряду, його членів та інших органів управління; 3) права, які стосуються призначення та звільнення з посади службовців в органах управління. Підкреслюється, що теоретично та фактично повноваження президентів досліджуваних країн стосовно виконавчої влади зумовлюються ступенем інтегрованості цих владних інститутів у здійсненні функцій управління, якщо структура виконавчої влади Франції має біцефальний характер, то в Росії - Президент фактично є її головою, а в Україні належність Президента до виконавчої гілки влади виводиться вченими імпліцитно, на основі аналізу його функціональних повноважень. При цьому фактичний вплив Президента на виконавчу владу стає недостатнім, якщо це не зафіксовано у правових актах і не підкріплено адміністративною підпорядкованістю. Якщо в конституціях Франції та Росії це досить чітко визначено, то цього не можна сказати стосовно Конституції України. У цьому зв’язку пропонується: розмежувати компетенції Президента і Прем’єр-міністра у сфері виконавчої влади, з урахуванням характеру функцій, які виконуються ними, шляхом внесення відповідних поправок до чинної Конституції України.
У підрозділі 3.3. “Президент і органи правосуддя” розглянуті повноваження президентів усіх трьох держав стосовно вищих органів судової влади. Конституції Франції, Росії та України надають президентам значні права у сфері організації та діяльності органів судової влади (право призначати і звільняти від займаних посад членів вищих судових органів, право призначення на професійну посаду суддів, право утворення судів, право звернення до органу конституційної юрисдикції). З іншого боку, на конституційному рівні закріплюються деякі повноваження органів правосуддя щодо Президента (участь у процедурі імпічменту, визнання неконституційними актів Президента, що суперечать Конституції та законам), а у Франції – участь у різних етапах виборів Глави держави тощо. Детально регламентується статус такого консультативного органу, яким є Вища рада магістратури (Франція). З огляду на позитивний досвід Франції та інших республіканських держав, видається правильним здійснення відповідних кроків щодо “наближення” Президента України до судової влади. Запропоновано закріпити за ним повноваження головування у Вищій раді юстиції.
У підрозділі 3.4. “Правові акти і апарат Президента Республіки” досліджуються ті важелі, за допомогою яких Глава держави здійснює покладені на нього законодавством функції та повноваження. Показано, що акти Глави держави є юридичними формами здійснення його повноважень. Завдяки ним надається нормам офіційний статус, юридична сила. Детально аналізуються види правових актів, які приймаються президентами.
При аналізі ролі допоміжних органів при Главі держави констатується, що, незважаючи на різні назви і неоднаковий правовий статус, апарати при главах держав насправді перетворилися у справжні основні інструменти влади у своїх країнах. На особливу увагу заслуговує багаторічний позитивний досвід діяльності апарату французького Президента – Єлисейського палацу. З урахуванням цього досвіду реформування потребує Секретаріат Президента України. Пропонується скасувати ті функцій, які дублюють діяльність Уряду.
У Висновках сформульовані основні наукові результати дисертаційного дослідження, які полягають у наступному:
1. Прообраз глави держави, що пов’язаний з професіоналізацією функції управління, склався у стародавніх цивілізаціях Єгипту, Китаю, Месопотамії, Індії. Такими були тогочасні єгипетські фараони, царі та правителі. В античному (греко-римському) суспільстві у процесі соціальних перетворень змінюється не тільки ім’я верховної влади (царя), але й природа його влади: замість уявлень про всевладного царя з’явилася ідея суспільних функцій. Як орган державної влади і відповідний правовий інститут Глава держави – це продукт Нового часу періодів Англійської та Французької революцій XVII - XVIII ст.ст. Своєю появою у світ зобов’язаний абсолютній монархії: у результаті розщеплення абсолютного монарха. Буржуазія, ставши до влади, або знищувала монархію, замінивши її республікою, або позбавляла монарха влади, передавши законодавчі та виконавчі повноваження відповідно Парламенту та Уряду.
2. Президент як юридична форма глави держави виникає у результаті розвитку демократичних уявлень про природу влади як одне з втілень народовладдя. У США на першому етапі американської державності не тільки законодавча, а й виконавча влада були зосереджені у континентальному Конгресі. Останній обирав із числа своїх членів президента, функції якого обмежувалися лише головуванням на засіданнях. США – перша країна у світі, де виникла посада Президента, що об’єднує в одній особі главу держави і голову виконавчої влади. Погоджуючись у цілому з існуючими у літературі аргументами щодо виникнення посади Президента саме в США (європейська республіканська практика, ідея сильної виконавчої влади в умовах соціально-політичної нестабільності, пошуки нових форм державного управління), дисертантка вважає, що запровадженню цієї юридичної форми глави держави саме в цій країні у значній мірі сприяли також реалізація у практику державотворення принципів республіканізму та лібералізму, системи “стримувань і противаг”, бікамеральної побудови законодавчої влади, роздільного правління, широкого розповсюдження лобізму та наявність на той час багатопартійної системи.
3. На основі аналізу теорії розподілу влад, сучасної вітчизняної та зарубіжної її інтерпретації й адаптації цієї теорії стосовно Франції, Росії та України обґрунтовується теза про особливе місце президентів у механізмі державної влади своїх країн. Стосовно становища Глав держав цих країн щодо трьох гілок державної влади не можна віднести цілком і повністю до однієї з гілок влади, оскільки вони володіють суттєвими повноваженнями стосовно законодавчої, виконавчої та судової влад, розташовуючись нібито “над ними”. Крім того, президенти володіють широким колом інших повноважень, які свідчать про їх знаходження “поза” і “над” гілками влади. Глава держави не випадає з механізму розподілу влади, а, навпаки, стає його основним елементом, що забезпечує його нормальне функціонування.
4. Аналіз конституційно-правових аспектів становлення й розвитку інституту Президента у Франції, Росії та Україні засвідчує про те, що тут введення посади і відповідного правового інституту були реакцією суспільства на антидемократичний державний устрій та втілення ідей про ефективну владу в демократичній республіканській державі в умовах політичної та економічної нестабільності. Важливу роль у введенні поста Президента в останніх трьох державах відіграли передумови: зовнішні (світова практика інституту Президента) та внутрішні (наявність відповідних норм у законодавстві, досвід політичного будівництва тощо). Що ж до різних строків введення у державну систему посади Президента у досліджуваних країнах, то вони зумовлені особливостями історичного, географічного, політичного, правового характеру. Водночас, заснування поста Президента не веде автоматично до одночасного виникнення інституту Президента. Цей інститут володіє низкою притаманних йому атрибутів і характеристик, до яких належить віднести: усталена легітимність поста Президента у масовій свідомості суспільства, ретельна регламентація у законодавстві його функцій і повноважень, наявність дієздатного апарату помічників та інших адміністративних структур президентської влади, усталених політичних традицій, добре налагоджений механізм взаємодії з вищими органами державної влади, політичними партіями, засобами масової інформації, суспільством у цілому. Процес формування інституту Президента – досить тривалий і поступовий. Якщо у Франції цей процес завершено, то в Росії та Україні він продовжується, що, природно, вимагає подальшого вдосконалення конституційного законодавства та відповідної політичної практики.
5. З погляду права поняття “президент” належить розглядати через юридичну конструкцію “інститут Президента”, який складається із відповідних субінститутів, що визначають: 1) порядок обрання Президента; 2) його правове становище в структурі органів державної влади; 3) функції та повноваження Президента; 4) припинення президентських повноважень; 5) можлива відповідальність Президента.
6. Систематизація законодавчих норм і політичної практики порядку заміщення посади Президента у згаданих країнах дозволила дійти висновку, що інститут виборів Глави держави є, з одного боку, найважливішим інститутом державного устрою, а з іншого, – формою політичної відповідальності Президента перед суспільством. Із цієї точки зору, основні елементи виборів президентів у цих країнах відповідають більшості демократичних стандартів, перевірених міжнародною практикою.
7. Проведений аналіз функцій та повноважень президентів згадуваних країн засвідчує, що в умовах напівпрезидентської республіки досить складною проблемою є взаємовідносини Президента з Парламентом. Боротьба цих двох інститутів порушує баланс гілок влади. В Україні це виявляється як у проведенні внутрішньої, так і зовнішньої політики. З метою пом’якшення цих конфліктів пропонується застосувати в Україні французький досвід “періоду співіснування” за умов внесення певних змін до Конституції України.
8. Загальною проблемою для досліджуваних держав залишається проблема забезпечення ефективної виконавчої влади як одна з ключових умов дієвості всієї державної системи. Розбіжності у взаємовідносинах між Президентом та Урядом зумовлюються біцефальним характером виконавчої влади у Франції, моноцефальним – у Росії та невизначеним – в Україні.
9. Проведений аналіз показує, що взаємовідносини між Президентом, Парламентом і Урядом в Росії та Україні часто характеризуються підвищеним ступенем протиборства і нерідко переростають у відкриту конфронтацію. Це пов’язано, зокрема, з особливою гостротою соціально-економічних проблем, складнощами переходу від однієї суспільної системи до іншої, коротким строком функціонування демократичних інститутів і, в першу чергу, президентської влади, відсутністю достатнього правового регламентування владних повноважень між різними органами державної влади.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Волощук О.Т. Правова доктрина про місце Президента в системі поділу влади (на прикладі конституційної теорії і практики Франції, Росії, України) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – С. 344-350;
Волощук О.Т. Проблема припинення повноважень Президента: порівняльно-правовий аналіз конституцій та політичної практики Франції, Росії та України // Там само. Вип. 24. – К., 2004. – С. 181-190;
Волощук О.Т. Конституційні проблеми взаємовідносин Президента та виконавчої влади // Там само. Вип. 26. – К., 2004. – С. 184-190;
Волощук О.Т. Проблеми застосування зарубіжного досвіду організації інституту президента і реалізації принципу розподілу влади // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 3 (41). – 2005. – С. 105-112;
Волощук О.Т. До питання про усунення з поста президента в порядку імпічменту // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. Т.1. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – С. 49-54;
Волощук О.Т. Неможливість виконання Президентом України своїх обов’язків за станом здоров’я: проблеми реалізації конституційних норм // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 273: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 39-42;
Волощук О.Т. Право президента розпускати парламент: проблеми реалізації конституційних норм (порівняльний досвід Франції, Росії та України) // Там само. Вип. 282. – Чернівці: Рута, 2005 – С. 36-39;
Волощук О.Т. Акти Президента: проблеми визначення юридичної природи (на прикладі конституційних норм України, Росії та Франції) // Там само. Вип. 333. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 56-60;
Волощук О. Підстави і порядок дострокового припинення повноважень Президента (порівняльний досвід Франції, Росії та України) // Тези доповідей Міжнар. наук.-теорет. конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть”. 20 лютого 2003 року, м. Тернопіль. – Тернопіль, 2003. – С. 19;
Волощук О.Т. Право “вето” Президента України як один із засобів захисту прав і свобод людини і громадянина // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали V-ї Регіональної міжвузівської наукової конференції [Івано-Франківськ, 16 квітня 2004 року]. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 36-37;
Волощук О.Т. Відставка Президента України: проблеми реалізації конституційних норм // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів. Міжнар. наук.-практ. конференція (Київ, 28-29 квітня 2004 р.). Збірник наук. праць. В 2 ч. / К. : Національна академія управління, 2004. – Ч. 1. – С. 354-358;
Волощук О.Т. Місце Президента України в системі органів державної влади // Тези доповідей VI наукової конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”. 16 квітня 2004 року, м. Тернопіль // Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник ЮІ ТАНГ. – Тернопіль, 2004. – С. 107-109;
Волощук О.Т. Тимчасове виконання президентських обов’язків: проблеми реалізації конституційних норм // Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, історія, право: Тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конференції студентів, аспірантів і молодих науковців. – Луцьк, 30 вересня – 1 жовтня 2004 р. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – С. 37-38;
Волощук О.Т. Відставка Президента України: проблеми реалізації конституційних норм // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку. Збірник тез наукових доповідей Всеукраїнської наук.-практ. конференції студентів та аспірантів від 25 березня 2005 року. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. – С. 11-13;
Волощук О.Т. Президент України – гарант прав і свобод людини і громадянина // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року). - Івано-Франківськ, 2006. - С. 74-75.

АНОТАЦІЯ

Волощук О.Т. Інститут Президента у Франції, Росії та Україні: конституційні норми і політична практика. – Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008
У дисертації на основі узагальнення результатів, отриманих з цієї проблеми вітчизняними і зарубіжними дослідниками, а також аналізу конституційних норм і політичної практики проведено порівняльно-правове дослідження процесів становлення, розвитку та функціонування інституту Президента у Франції, Росії та Україні. Досліджуються причини введення поста Президента, фактори, які вплинули на формування специфічних рис французького, російського та українського інститутів президентства. Центральне місце відведено дослідженню юридичного і фактичного становища президентів у механізмі здійснення державної влади своїх країн. Аналізуються конституційні функції та повноваження, проблеми їх перевищення як джерела конфліктів між Главою держави і Парламентом. Уперше зроблена спроба аналізу ролі та місця правових актів і допоміжних органів при Главі держави у виконанні ним покладених на нього функцій і повноважень.
Ключові слова: Глава держави, президент, інститут Президента, функція, повноваження, компетенція, розподіл влад, вибори, законодавча, виконавча, судова гілки влади, правовий акт, апарат Президента.

АННОТАЦИЯ

Волощук О.Т. Институт Президента во Франции, России и в Украине: конституционные нормы и политическая практика. – Рукопись
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2008
В предложенной диссертации на основе обобщения результатов, полученных по этой проблеме отечественными и зарубежными исследователями, а также анализа конституционных норм и политической практики проведено комплексное сравнительно-правовое исследование процессов становления, развития и функционирования института Президента во Франции, России и в Украине. Прежде всего, анализируются причины введения поста Президента в этих странах, исследуются факторы, повлиявшие на формирование специфических черт французского, российского и украинского институтов президентства.
Центральное место отведено исследованию юридического и фактического положения президентов в механизме осуществления государственной власти своих стран. При этом подробно освещается порядок избрания и вступления в должность, а также проблемы досрочного прекращения полномочий президентов. Значительное внимание в диссертации уделено исследованию конституционных функций и полномочий президентов этих государств. В частности, излагаются авторская трактовка таких научных категорий, как “компетенция”, “функция”, “полномочия”. Термин “компетенция” следует рассматривать как способность органа (в данном случае - главы государства) осуществлять конкретные полномочия относительно предметов ведения, определенных в конституции и других актах, и которые находят свое воплощение в его функциях. Предлагается уточнить дефиницию понятия “функция” и соответственно толковать его как направления деятельности или задачи, возложенные Конституцией на Президента в сфере руководства государственными делами. Относительно термина “полномочия”, то предполагается дефиницировать его как совокупность предоставленных Президенту прав и обязанностей для осуществления возложенных на него функций. Должным образом освещается содержание таких элементов института Президента, какими являются субинституты неприкосновенности и досрочного прекращения полномочий президентов.
В заключительном разделе диссертации исследуются подробно полномочия президентов Франции, России и Украины относительно высших органов власти своих стран. Указывается на наличие отдельных конституционных проблем во взаимоотношениях глав государств с законодательной, исполнительной и судебной ветвями власти, которые могут стать основаниями возникновения конфликтов между ними, даются рекомендации по реформированию института Президента в Украине. Кроме этого, в работе впервые предпринята попытка в сравнительном плане показать место и роль правовых актов и вспомогательных органов при главе государства в осуществлении президентами своих функций и полномочий. При анализе роли вспомогательных органов при Главе государства констатируется, что, невзирая на разные названия и неодинаковый правовой статус, аппараты при Главе государства в действительности превратились в настоящие основные инструменты власти в своих странах. Поэтому основным направлением совершенствования законодательства в этой сфере должны стать законодательная институализация и отмена функций, которые дублируют деятельность органов исполнительной власти.
В диссертационном исследовании сформулированы концептуальные положения, обоснованные новые предложения и выводы относительно исследуемых вопросов.
Ключевые слова: Глава государства, президент, институт Президента, функция, полномочия, компетенция, разделения власти, выборы, законодательная, исполнительная, судебная ветви власти, правовой акт, аппарат Президента.

SUMMARY

Voloshchuk O.T. The institute of the President of France, Russia and Ukraine: constitutional norms and political practice. – Manuscript
Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Laws in the speciality 12.00.02 – constitutional law – Yaroslav Mudryi National Juridical Academy of Ukraine, Kharkov, 2008
A comparative-legal research of the processes of formation, development and functioning of the Institute of the President of France, Russia and Ukraine on the basis of generalization of the results obtained on the issue by domestic and foreign researchers and the analysis of the constitutional norms and a political practice are carried out in the dissertation. The reasons of the introduction of the post of the president and the factors, which influenced the formation of specific traits of French, Russian and Ukrainian institutes of the presidency, are investigated. A central place is assigned to the research of a legal and actual status of the presidents in a mechanism of realization of a State power of the countries. The constitutional functions, authorities and the problem of the exceeding of the authorities as a source of the conflicts between the Head of the State and the Parliament are analyzed. The attempt of the analysis of the role and place of legal acts and the auxiliary bodies under the Head of the State in the implementation of his functions and duties is made in the thesis for the first time.
Key words: Head of the State, president, Institute of the President, function, authorities, competence, separation of powers, elections, legislative, executive and judicial power, legal act, apparatus of the president.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking