Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Історичний розвиток концепцій обґрунтування в логіці і філософії права (від античності до початку XIX століття)

 

ВОЙТЕНКО ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЙ ОБҐРУНТУВАННЯ У ЛОГІЦІ ТА ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
(від античності до початку ХІХ сторіччя)

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття вченого ступеня
кандидата юридичних наук

Харків 2005

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі логіки в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

 

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор Титов Володимир Данилович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедрою логіки

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Козловський Антон Антонович, Чернівецький Національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави та права

доктор юридичних наук, професор
Максимов Сергій Іванович,
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри філософії

 

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ

Захист відбудеться 20 грудня 2005 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 19 листопада 2005 року

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Д. Гончаренко

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь розробки теми дослідження. Процес входження України у світове співтовариство правових держав ставить ряд теоретичних і практичних питань, що вимагають не тільки конкретно-наукового, але й філософського осмислення. Рішення багатьох з цих питань пов'язано зі встановленням природи і методології обґрунтування в праві. Вимога обґрунтованості як необхідної передумови справедливого судового і позасудового розгляду висувається в ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод, у конституціях усіх сучасних демократичних держав, включаючи і Конституцію України (стст. 29, 30, 32, 40, 118). Ця вимога висувається й у кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному законодавстві України. Однак ні в міжнародних правових актах, ні в національному законодавстві України не розкривається зміст поняття обґрунтування і його логіко-гносеологічного результату - обґрунтованості. Таким чином, законодавець не роз'ясняє, що мається на увазі під обґрунтуванням у цілому, залишаючи рішення цього питання теорії відповідних процесуально-правових дисциплін. Більш того, саме вимога обґрунтованості дотепер не поширюється законодавцем на усі види процесуальних дій. У той же час через недостатню обґрунтованість багато рішень судів по цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справах скасовуються після апеляцій у суди вищих інстанцій. Необґрунтованістю рішень правоохоронних органів і судів порушуються права громадян, знижується ефективність правосуддя і його соціальний престиж, а в кінцевому рахунку послабляється проголошений Конституцією України курс на формування правової держави з його принципом верховенства права. При ще більш широкому підході виявляється недостатня обґрунтованість ряду правових норм, прийнятих у свій час без прогнозу їхнього наступного впливу на економічні, політичні, соціальні, культурні процеси, які ці норми були покликані регулювати.
Подоланню цих небажаних явищ може в істотній мері сприяти створення єдиної, послідовної і цілісної філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права.
Ідея створення такої теорії висувалася ще в дореволюційній вітчизняній літературі в роботах М.О. Бердяєва, Є.В. Васьковського,.І.А. Ільїна, В.Д. Каткова, В.Д. Кистяківського,.М.М. Ковалевського,.П.І. Люблинського, П.І. Новгородцева, П.О. Сорокіна, Є.М. Трубецького, П.Д. Юркевича та ін.
Слід зазначити, що тривалий час у радянській літературі проблема обґрунтованості процесуальних актів розроблялося, головним чином, у межах теорії доказів, рішень і вироків суду (роботи О.Я. Вишинського, М.М. Гродзинського, О.Ф. Клеймана, С.Ф.Курильова, В.Т. Нора, В.О. Обухівського, С.В. Познишева, М.М. Полянського, А.О. Старченка, М.С. Строговича, М.А. Чельцова-Бебутова та ін.). Тенденція до більш широкого розуміння була намічена в 1967 році проф. M.І. Бажановим, який запропонував ідею, що вимога обґрунтованості повинна відноситися не тільки до винесення вироків суду, а й до будь-яких рішень на всіх стадіях кримінально-процесуального провадження. Показово, що при усій своїй очевидності ця ідея могла бути висловленою тільки таким авторитетним ученим, як М.І. Бажанов, який, проте, визнавав за необхідне обмежитися сферою кримінального процесу. Однак проблема обґрунтування торкається не тільки теорії кримінального процесу і навіть судово-процесуального права в будь-яких його проявах, але відноситься до всієї системи права, починаючи з її теоретичного рівня і закінчуючи складанням елементарного протоколу огляду місця автотранспортної події. Таким чином, феномен обґрунтування може і повинний стати предметом гранично загального філософського і логічного аналізу, що має перспективою побудову цілісної теорії.
Побудова філософсько-логічної теорії обґрунтування для всієї системи права передбачає вивчення історичного досвіду її розробки. З огляду на відносну “молодість” відродженої на пострадянському просторі логіки і філософії права, у дисертації обраний історичний аналіз класичної парадигми обґрунтування в юриспруденції і її трансформацій у діапазоні від епохи античності до початку XIX століття. Обмеження пропонованого дослідження зазначеними хронологічними рамками викликано як його особливою теоретико-методологічною важливістю в плані формування класичних концепцій обґрунтування, так і обсягом відповідного матеріалу. Наскільки відомо дисертантові, такі дослідження як у вітчизняній, так і в закордонній літературі відсутні, хоча окремі історичні екскурси, як ілюстрації тих або інших положень (наприклад, питань про відносимість і припустимість окремих видів доказів), нерідко зустрічаються в зв'язку з обговоренням еволюції слідчого і судового процесу.
Усе вищесказане дозволяє вважати актуальною тему пропонованого дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконувалося в межах Державної цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів у правовій соціальній державі Україні” (державна реєстрація № 0186.0.070866).
Об'єктом дослідження є пізнавальні процеси в сфері права.
Предмет дослідження – історичний розвиток філософської рефлексії над формами, методами і критеріями обґрунтування в юриспруденції.
Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є дослідження логіко-методологічних аспектів філософсько-правової теорії обґрунтування. Постановка даної мети обумовлює необхідність рішення таких задач:
- провести аналіз сучасного стану наукової розробки проблеми обґрунтування в юридичній літературі й установити напрямок дослідження тих аспектів, що мають актуальне практичне значення;
- здійснити аналіз природи логіко-гносеологічного феномена обґрунтування в сфері права;
- встановити специфіку обґрунтування в праві в порівнянні з “точними” (сучасна символічна логіка і математика), природними і технічними науками;
- встановити специфіку обґрунтування в праві в порівнянні з іншими соціальними, політичними і гуманітарними науками як у плані порівняння прийнятих у них методологій обґрунтування, так і в плані їхнього соціального резонансу;
- виявити головні підходи до проблеми обґрунтування, що мали місце в історії філософії права від виникнення перших логіко-правових теорій до формування перших концепцій судової логіки.
Методологія дослідження ґрунтується на комплексі філософських, логічних, загальнонаукових, історико-правових і теоретико-правових підходів, принципів і спеціальних методів дослідження.
За допомогою комплексного підходу, що поєднує в собі методи аналітичної філософії, правознавства, семіотики розглянута специфіка обґрунтування в єдності його предметно і соціально-онтологічного, гносеологічного, комунікативного, аксіологічного, історико-культурного вимірів на різних етапах розвитку суспільства і відповідних логіко-філософських теорій..
Системно-структурний і функціональний підходи використовувалися при встановленні головних елементів, структури, рівнів і функцій обґрунтування в праві.
Філософським принципом об'єктивності автор керувався при установленні вірогідності і повноти інформації, що застосовувалася в процесі дослідження.
Принцип історизму використаний для характеристики еволюції форм обґрунтування в праві і їхніх теоретичних інтерпретацій.
При розгляді типових форм юридичного обґрунтування використовувалися відповідні формально-логічні методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, аналогії, порівняння і теоретичного узагальнення відповідного правового матеріалу і концептуальних форм його відображення.
Теоретичні підстави дослідження складають роботи класиків філософсько-правової і логічної думки – Платона, Аристотеля, Цицерона, Ф.Бекона, Т.Гоббса, Дж.Локка, Г.В. Лейбніца, Ф.М.А. Вольтера, І. Бентама та ін.
Важливе теоретичне джерело дисертації, крім уже згаданих вище попередників у розробці даної проблематики, складають роботи сучасних українських і російських логіків і філософів – О.О.Бандури, О. І. Гвоздіка, О.Г. Данильяна, А.Т.Ішмуратова, В.О. Лобовикова, М.В. Поповича, І. В. Хоменко, К.К. Жоля, В.І. Кузнєцова, А.О. Старченка, В.Д. Титова та ін; юристів В.К. Бабаєва, Ю.М. Грошевого, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, С.І. Максимова, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, О.І. Овчиннікова, М.І. Панова, О.В. Петришина, П. М. Рабиновича, С.С. Сливки, М.В. Цвіка, А.Ф. Черданцева, О.О.Ейсмана та ін., закордонних дослідників: Є. Булигіна, А. Герлоха, В. Кнаппа, Х. Перельмана, П. Рікьора, Т. Фівега, Х.Л.А. Харта, Р. Циппеліуса та ін.
Наукова новизна отриманих результатів складається насамперед у тім, що дана дисертація є першим у вітчизняній науці монографічним дослідженням історії проблеми обґрунтування в праві у часовому інтервалі від епохи античності до початку XIX століття, що вирішує актуальне наукове завдання щодо виявлення головних підходи до проблеми обґрунтування, які мали місце в історії філософії права від виникнення перших логіко-правових теорій до формування перших концепцій судової логіки.
У процесі реалізації задач дисертаційного дослідження автором отримані нові наукові результати, зокрема:
- вперше встановлена специфіка обґрунтування в праві в порівнянні з обґрунтуванням в інших науках, що складається, по-перше, у принциповій неквантифікуємості і неформалізуемості основного масиву змістовних засобів обґрунтування (що відрізняє його від обґрунтування в логіці, математиці, природничих, економічних і технічних науках); по-друге, в особливих, нерідко закріплених юридичним законом, формах процедурної (процесуальної) стандартизації (що відрізняє його від обґрунтування в ряді інших соціально-гуманітарних дисциплін);
- запропоноване визначення обґрунтування в праві як універсальної для всієї сфери права логіко-методологічної процедури пошуку і встановлення переконливих (тобто необхідних і достатніх) основ для наших суджень про юридично-значимі події, для їхньої правової оцінки і прийняття адекватних їм рішень;
- доведена теоретична значимість історичного аналізу філософсько-правового і логіко-методологічного аналізу процедури обґрунтування;
- вперше здійснений історичний аналіз головних підходів до обґрунтування в праві від виникнення перших логіко-правових теорій (Аристотель, Цицерон) античності до концепцій обґрунтування, висунутих мислителями XVIII - початку XIX століття (Лейбниц, Вольтер, Бентам);
- запропонована типологія стратегій обґрунтування: моністичних, дуалістичних, плюралістичних;
- виявлена специфіка аподиктичного і топічного (діалектичного), аналітичного і пробабілістичного (вірогіднісного) підходів до проблеми обґрунтування у філософії права і практичній юриспруденції;
- аргументоване положення про парадигмальний зсув в історії методології правового обґрунтування від логічної аналітики до топіки;
- визначені перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми обґрунтування в праві: в історико-правознавчому аспекті – доведення проведеного аналізу концепцій обґрунтування до наших днів; у теоретичному аспекті – здійснення порівняльного міждисциплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в юриспруденції, в інших соціально-гуманітарних і в природничих науках, здійснення порівняльного міждисциплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в окремих галузях права; здійснення порівняльного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування, прийнятих у національних правових системах сучасних держав з розвинутою системою демократії; побудова цілісної теорії обґрунтування в правознавстві.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і речення вносять конкретний вклад як у філософію права, так і в практику правозастосування, оскільки розширюють і поглиблюють представлення про сутність обґрунтування в сфері права, про його роль в прийнятті законів, підзаконних актів, необхідних рішень на досудових і судових стадіях процесу правозастосування.
Результати, отримані в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі для подальшої розробки тематики обґрунтування в теорії, історії держави і права, галузевих теорій судового доведення; у нормотворчій діяльності по удосконалюванню діючого законодавства і розробці нових процесуальних норм України; у практичній діяльності правоохоронних і судових органів; у навчальному процесі - при вивченні курсів логіки, загальної теорії держави і права, філософії права, розділів курсів цивільного, кримінального, адміністративного процесу, присвячених обґрунтуванню процесуальних дій і прийняття рішень.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації обговорювалися і були рекомендовані до захисту на розширеному засіданні кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; доповідалися автором на конференціях: “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 2003), Міжнародному науковому семінарі “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (Київ, 2005), XIIІ Міжнародних Сковородинівських читаннях “Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава” (Харків, 2005).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення в 7 публікаціях, у тому числі 4 наукових статтях у фахових юридичних виданнях і 3 тезах доповідей на міжнародній і регіональних наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і задачами дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять чотирнадцять підрозділів, висновків по кожному розділу, загальних висновків, списку літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації складає 213 сторінок, обсяг основного тексту 189 сторінок, списку використаної літератури - 18 сторінок (355 найменувань, з них 24 на іноземних мовах), додатку - 6 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь її вивченості, визначаються мета, задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, його новизна, теоретичне і практичне значення, вказується апробація і структура дисертації.
Перший розділ. “Феномен обґрунтування в праві та його філософські виміри” присвячений аналізу соціально-практичної значимості і теоретико-методологічного статусу процедури обґрунтування.
У підрозділі 1.1 “Предметна сфера, структура і логіко-гносеологічні функції обґрунтування” пропонується розуміння обґрунтування як універсальної для всієї сфери права логіко-методологічної процедури пошуку і встановлення переконливих (тобто необхідних і достатніх) підстав для наших суджень про юридично-значимі події для їхньої правової оцінки та прийняття адекватного рішення. Таке розуміння випливає з визнання одного з основних принципів логіки – принципа (закона) достатньої підстави.
Предметна сфера обґрунтування в праві охоплює всі рівні функціонування правової системи – від попередніх філософських і соціально-політичних проектів установлення моральних, релігійних, політичних, соціально-економічних підстав оптимального суспільного порядку і відповідних цих проектам загальних теорій права, конституцій і окремих законів до обґрунтування необхідності конкретних процесуальних дій відносно конкретних осіб у конкретних правових ситуаціях.
Зміст (глибина) і обсяг (широта) обґрунтування визначають його рівень. Так, філософське обґрунтування припускає встановлення граничнозагальних підстав права, поширюваних далі на всі його структурні підрозділи і механізми застосування. У рамках філософсько-правового обґрунтування можна розрізнити безліч аспектів:
– феноменологічний, пов’язаний з відповіддю на питання, що таке право;
– онтологічний, пов’язаний з відповіддю на питання про форми і способи буття права;
– гносеологічний, пов’язаний з відповіддю на питання про принципи, форми і методи пізнання права;
– логіко-методологічний, пов’язаний з відповіддю на питання про оптимальне оформлення міркувань про право і про способи таких міркувань;
- аксіологічний, пов’язаний з відповіддю на питання про моральні, релігійні і навіть естетичні виміри й оцінку правової реальності;
- соціально-психологічний та індивідуально-психологічний, пов’яза-ний із врахуванням соціально-психологічних, групових і особистісних установок сприйняття, здійснення й оцінки обґрунтування в широкому спектрі від індивідуальної нездатності щось обґрунтувати до невмотивованого і навіть мотивованого несприйняття самої ідеї обґрунтування (як у античних скептиків і сучасних постмодерністів);
- соціологічний, економічний і політологічний, пов’язаний зі встановленням соціально-політичних і соціально-економічних орієнтацій та переваг тих або інших положень, що обираються як аксіоматичні підстави (наприклад, “класовий” підхід у радянській юриспруденції);
- культурологічний, пов’язаний з аналізом соціально-культурного статусу, а також історичних і міжкультурних розходжень у розумінні і реалізації обґрунтувань;
– філософсько-історичний і порівняльно-правовий, пов’язаний зі встановленням, інтерпретацією і порівнянням національних і світових традицій, а також перспективних тенденцій у розвитку обґрунтовуючих процедур у праві.
На рівні загальної теорії права ці філософські аспекти конкретизуються у встановленні загальних для всієї правової системи принципів права, обґрунтуванні поділу системи права на галузі й окремі інститути, обґрунтуванні критеріїв розходження і порівняння окремих правових систем тощо.
На рівні конституційного права обґрунтовується необхідність установлення того або іншого правового порядку, форм і способів захисту прав людини, політичної організації громадського життя в державі, її відносин з іншими державами тощо.
На рівні окремих дисциплін матеріального права обґрунтовується їхній предмет, метод і специфічні інститути.
На рівні дисциплін процесуального права обґрунтовуються способи і регламент відповідних їм процесуальних дій.
На рівні правотворчості обґрунтовується соціально-економічна, соціально-політична, соціально-культурна чи юридико-технологічна необхідність прийняття тих або інших правових норм.
Нарешті, на рівні правозастосування на підставі відповідної йому системи норм процесуального права обґрунтовується необхідність прийняття оперативних підзаконних актів, інструкцій і т.ін.
У структурі обґрунтування в праві пропонується розрізнювати наступні елементи: об'єкт; суб'єкт(и); предмет; ціль; засоби; контекст; процес і результат обґрунтування, що характеризують його формально-статичний склад. У динаміці обґрунтування ключове значення має його процесуальна сторона, що у загальному вигляді можна представити як низку послідовних стадій:
- з'ясування предмета і мети обґрунтування
- пошук підстав для деякого твердження або заперечення
- встановлення контексту обґрунтування
- вибір методів обґрунтування
- вибудовування підстав у визначеному порядку аж до одержання погодженого з метою результату обґрунтування
- оцінка обґрунтування й ухвалення рішення.
Розрізнення елементної бази і стадій обґрунтування дозволяє установити і його логіко-гносеологічні функції: встановлення істотних ознак (змісту) і меж (обсягу) предмета обґрунтування; встановлення ієрархічних рангів і послідовності процедур обґрунтування на основі аналізу їхнього змісту й обсягу; розробка критеріїв змістовних і формальних критеріїв оцінки результатів обґрунтування; оцінка наслідків прийняття або неприйняття конкретних обґрунтовуючих дій.
У підрозділі 1.2 “Специфіка доведень у юридичній практиці” зроблений висновок про принципову складність і комплексний характер обґрунтування в юриспруденції, що, з одного боку, досить жорстко регламентує процес доведення, з іншого боку - припускає й у ряді випадків навіть прямо вимагає враховувати аргументи “до людини” і “до суспільної користі”, заборонені в загальній логічній теорії доведень. Специфіка юридичного обґрунтування в порівнянні з всіма іншими науками складається насамперед у наявності закріплених юридичними законами процедурних правил судового доведення. На рівні філософії і загальної теорії права логічний ресурс обґрунтування принципово обмежений аристотелівською теорією, створеною як узагальнення типових методів судового доведення. На процес правового обґрунтування впливають життєво-важливі і нерідко антагоністичні інтереси людей, що не враховуються в більшості логіко-математичних, природничо-наукових, фінансово-економічних та інженерно-технічних обґрунтувань. Вплив суб'єктивного фактора виявляється в нелінійності і немонотонності логіки судового доведення. Специфіка правового обґрунтування в порівнянні з природничими і технічними науками складається в принциповій обмеженості можливостей експерименту як засобу обґрунтування. Замість натурних експериментів природничих наук філософія права надає можливість уявного експерименту. У порівнянні з іншими соціально-гуманітарними науками обґрунтування в праві відрізняється як у плані прийнятих методологій обґрунтування, так і в плані його соціально-особистісних наслідків і резонансу.
У підрозділі 1.3. “Аналіз сучасного стану наукової розробки проблеми обґрунтування в юридичній, філософській і конкретно-науковій літературі” показано, що на відміну від загальфілософських, природничо-наукових, історичних, соціологічних, економічних традицій розробка проблеми встановлення логіко-методологічного статусу обґрунтування в юриспруденції ще перебуває на стадії постановки.
Питання про гносеологічну природу обґрунтування в новітній вітчизняній літературі з філософії права було вперше поставлено професором А.А.Козловським. Він пропонує програму досліджень онтогносеологічних підстав права, методологія якої має спиратися на “інвентаризацію існуючих моделей права, співвідношення і порівняння їх між собою”.
Видається, що намічена А.А. Козловським програма може не обмежуватися “інвентаризацією існуючих”, тобто сучасних, моделей права, а й бути доповненою історичним аналізом головних концепцій обґрунтування, що мали місце в історії логіки і філософії права. Це дасть змогу уточнити розуміння самого логіко-гносеологічного феномена обґрунтування в сфері права, а також процесу зміни обґрунтовуючих парадигм, стратегій і методів, виявити поки що не реалізовані логіко-методологічні можливості тих підходів, що були запропоновані мислителями минулого, нарешті, встановити науковий пріоритет у розробленні логіко-методологічних питань обґрунтування. Історичний аналіз тим самим дозволить установити реалістичний масштаб і об’єктивні критерії для оцінки головних підходів до проблеми обґрунтування в сучасному філософському правознавстві.
Цілком очевидно, що історія формування концепцій обґрунтування вимагає для свого аналізу значно більш об’ємної роботи, ніж кандидатська дисертація. Через цю обставину в даному дослідженні історичний аналіз обмежується часовими рамками від виникнення перших в історії логіки і філософії права концепцій обґрунтування до формування на початку XIX сторіччя прообразу сучасних теорій судового доведення.
Другий розділ “Проблема обґрунтування в античній і середньовічній філософії права”. У підрозділі 2.1 “Еволюція уявлень про підстави в історії ранньої античної філософії” показано, що перші спроби систематизації людського знання супроводжувалися пошуками першооснов як підстав для вибудовування цілісної картини світу. Найбільш древнім і збереженим до нашого часу є релігійно-міфологічний спосіб пояснення походження світу, місця в ньому людини та обґрунтування світового порядку. Першооснови в давніх міфологіях найчастіше тлумачаться як божества, що уособлюють Світло і Небо, що створюють Світовий Порядок і управляють ним. Ідею Управління на підставах Права і Правди найбільш чітко видно в давньогрецькій назві першооснови – архе. Архе етимологічно походить від arhontai – управляти, панувати (пор. архонт – головний начальник, вища посадова особа в Афінах, а також сучасне слово ієрархія). Ідея світової ієрархії характерна для найдавнішої фази обґрунтування права як богоданого Закону (в індусів вищі божества дають закони цареві Ману, вавілонський цар Хаммурапі одержує закони від бога Шамаша, давньоєврейський пророк Мойсей – від Ягве, єгипетський фараон Ехнатон – від бога Атона, критський цар Мінос – від Зевса і т.ін.). Таке обґрунтування є неодмінною умовою легітимації як політичної влади, так і правопорядку.
Філософія як самостійна сфера суспільної свідомості виникає разом зі спробами створити раціональну теорію граничних основ буття, свідомості і діяльності. Анаізуючи загальновідомі інтерпретації первинних підстав у різних вченнях давньогрецької філософії, дисертант доходить висновку про те, що вже на найранніших етапах її розвитку виявилися три дихотомії. Перша пов’язана з тлумаченням першооснов як таких, що або фізично або інтелектуально сприймаються; друга – з опозицією монізму і плюралізму підстав; третя – з опозицією гомогенності (однорідності) і гетерогенності (різнорідності) єдиної підстави. Ці дихотомії задали змістовні осі проблемно-орієнтаційного поля методологічних пошуків підстав для всієї подальшої історії філософії. Таким чином, міркування над підставами вже в ранній період привели до розщеплення відповідної проблематики на рефлексію про природу підстав і на рефлексію про метод дослідження підстав.
В підрозділі показано, що першорядний імпульс до теоретичного дослідження проблеми обґрунтування задає практика судочинства і законотворчості і перші спроби створення філософії права і держави, що стали можливими в сприятливих умовах античного демократичного поліса.
У підрозділі 2.2 “Внесок Сократа і Платона в теорію обґрунтування” показується, що філософські зусилля Сократа і Платона були присвячені подоланню методологічного релятивізму софістів, методологічна шкідливість і суспільна небезпечність якого особливо рельєфно виявилися в несправедливому і протизаконному процесі та осуді Сократа, де провідну роль відіграли представники софістичного напрямку. Для Сократа і Платона першорядним завданням філософії став пошук безумовних першооснов, відправляючись від яких стало б можливим приходити до достовірних і незаперечних висновків у будь-якій сфері людського пізнання і практичної діяльності.
На підставі аналізу діалогів Платона зроблений висновок про те, що для Сократа і Платона характерний онтологічно-ієрархічний підхід до рішення проблеми плюралізму основ (начал) і постулювання абсолютного начала (Деміурга), що збігається з першопричиною всього сущого. Важливим моментом у розробці етіології (вчення про причини) у Сократа і Платона стає встановлення розходжень між окремими видами причинності, відповідно до яких стає можливим розвиток концепції обґрунтування у формі майєвтичного діалогу і діалектики як загального вчення про доведення. У розумінні Сократа і Платона діалектичний метод полягає в послідовній постановці запитань і формулюванні відповідей, що ведуть від знання загальновідомого до знання ще невідомого. З практичного погляду діалектика виглядає як породження нового знання, тому сам Сократ часто волів називати його майєвтикою, своєрідною “родопоміччю” знання, подібною до заняття акушерки. Намічений Сократом майєвтичний (тобто “родопомічний”) метод пошуку підстав спирається на необхідність твердо встановити предмет дискусії і для цього дати його точне визначення. Намагаючися протипоставити теорію діалектичного міркування софістичним вивертам, Платон пропонує шукати її підстави в царині вічних і незмінних ідей, найближчим доступним людям прикладом яких є математичні конструкти. Тому універсальним еталоном оптимального способу обгрунтування у будь-якій царині Платон вважає математичне доведення.
У підрозділі 2.3 “Загальфілософські передумови вчення Аристотеля про обґрунтування” з опорою на тексти “Метафізики” і “Нікомахової етики” показано, що Аристотель уперше виокремлює питання про природу і способи обґрунтування як самостійну методологічну проблему, відносить її до предмета філософії, а ієрархічному порядку начал і причин ставить у відповідність різні рівні пізнання і знання– наукове, практичне і повсякденне. Наукове пізнання спирається на абсолютне онтологічне начало – діяльність Деміурга, соціально-практичне і повсякденне – на прагнення до блага. Кожний з цих рівнів, у залежності від предмета і цілей обґрунтування, у свою чергу, вимагає диференціації в способах обґрунтування. Заперечуючи теорію ідей Платона, Аристотель не вважає математичне доведення еталоном для обгрунтування в будь-якій предметній сфері, і пропонує створену ним науку аналітики (яка у наші дні називається логікою) сприймати як всезагальну теорію обшрунтування.
У підрозділі 2.4 “Логіка Аристотеля як універсальна технологія обґрунтування” аналізуються трактати “Категорії”, Перша і Друга “Аналітики”, “Топіка”. Для перших двох рівнів пізнання Аристотель розробляє спеціальні логічні теорії, ранжировані за ступенями вірогідності одержуваних обґрунтувань – аналітику і діалектику (топіку). Аналітика дає необхідно-істинні (аподиктичні) висновки і призначається для строгого обґрунтування тільки в логіці і математиці, діалектика дає правдоподібні висновки, що враховують конкретні обставини обґрунтування і характерні для пошуків наукових основ у будь-якій сфері. Аналіз змісту “Топіки” жозволяє дійти висновку, що в ній Аристотель вперше формулює ідеї логіки запитань і логіки переваг, як необхідного методологічного знаряддя вибудовування практичних доведень, їхньої стратегії і тактики у розв’язанні проблем. Своєрідним додатком до “Топіки” виступає трактат “Про софістичні спростування”, в якому Аристотель вперше систематизує типові софістичні виверти та паралогізми, а також надає рекомендації по їхній нейтралізації. В дисертації підкреслюється практичне значення топічного напряму в сучасній юридичній логіці, який має бути запроваджений у логічну підготовку сучасних юристів.
У підрозділі 2.5 “Риторика як практична логіка юридичного обґрунтування у світлі політико-правових поглядів Аристотеля” аналізуються тексти “Нікомахової етики” і “Риторики”. Зважаючи на те, що за часів Аристотеля “ритором” називали людину, що береться виступати в судових справах, “Риторика” є першим в історії твором, присвяченим проблемам практичної логіки судового обгрунтування. Показано, що риторика, як і топіка, також дає правдоподібні висновки, але вона призначена для використання тільки в сфері практичного (політичного і правового) обґрунтування. Відзначається, що в рамках риторики намічаються розділи, що у наші дні пов'язуються з логікою запитань і відповідей, логікою вирішення проблем, логікою переваг, теорією законів (норм) і їхньої інтерпретації (тлумачення).
У підрозділі 2.6 “Рецепція аристотелівського вчення про обґрунтування в історії римського права на прикладі концепції Цицерона” аналізуються правові і логічні трактати Цицерона, особливо його “Топіка”, яка у вітчизняній філософсько-правовій літературі досліджується вперше. Показано оригінальність підходу Цицерона до трактування топіки. Відмінною рисою всіх трьох логічних концепцій Аристотеля була їхня відносна далекість від потреб практичного правознавства. Цей недолік усуває Цицерон, що став у власному сенсі родоначальником реалістичної теорії судового доведення і спростування, його стратегії і тактики. Підкреслюється, що, зважаючи на авторитет та досвід Цицерона як правознавця і правозахисника, вивчення його “Топіки” теж може бути корисним для сучасних юристів у плані вивчення теоретико-логічних підстав побудови і здійснення судових стратегій і тактик.
У підрозділі 2.7. “Логіка обґрунтування в середньовічних юристів” показано, що завдяки рецепції римського права й адаптації аристотелівської філософії і логіки до потреб раціональної теології в середньовічній схоластиці розробляється унікальний по технічній витонченості діалектичний метод, що стає парадигмою теоретичного обґрунтування в континентальній юриспруденції. Його особливістю є ретельне уточнення правових дефініцій, формулювання тез та антитез, долідження всіх можливих висновків і наслідкв, іїнє тлумачення та коментування. Вадою такої витонченої логічної техніки є ігнорування практичних, насамперед, часових обмежень у реальному судочинстві.
Третій розділ “Формування сучасних концепцій обґрунтування в праві”. У підрозділі 3.1 “Погляди Ф. Бекона на логіку обґрунтування” показано, що логіко-філософська концепція Ф. Бекона щодо обґрунтування в значній мірі сформувалися під впливом його професійних занять юриспруденцією. Бекон виходив з реалістичної концепція закону, властивої неписаному загальному праву Англії. Він першим у Новий час поставив завдання щодо розробки “науки судження про судження” як метатеорії доказів або металогіки. Її ідейні підстави визначають філософсько-правові рішення широкого кола принципових питань щодо побудови теорії права, природи закону і законотворчості, судочинства, застосування законів, прецедентів і їхнього тлумачення, гносеологічних і соціально-політичних умов ефективної організації правової системи.
Підрозділ 3.2 “Питання обґрунтування в працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка і Ш.-Л. Монтеск'є”. Керуючись ідеєю врегулювання міжнародних конфліктів і створення права війни і миру, Гроцій будує обґрунтування цієї генеральної ідеї на аналогії між вирішенням спорів між приватними особами і спорів між державами. Гроцій схиляється до дуалізму природного і позитивного права, висуваючи пріоритет права природного та дотримуючись дедуктивного виведення сутності права з природного прагнення людей до розумного спілкування, можливого тільки при наявності добровільно визнаних усіма правил.
Послідовне проведення принципу логічної обґрунтованості приводить Гоббса до висновків про державу як єдино можливому засобі припинення “війни всіх проти всіх” на засадах договору, про суверена як єдиного і безрозподільного носія влади в державі, наказ якого і є позитивний закон, нарешті, про революційне право народу усувати суверена, якщо він не піклується про благо держави, тобто, порушує умови соціального контракту. Гоббс пропонує детально розроблену філософську теорію судового обґрунтування, що стимулювала розробку даної теми більш пізніми авторами.
Розвиток ідеї договірних засад доводиться Локком до ступеня повного заперечення абсолютизму і можливості у будь-якої особи або органа в державі порушувати законні права і свободи громадян. У трактуванні влади Локком видний прообраз сучасної ідеї правової держави, у якій правлять не особистості, а закони; де реалізований принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Дійсним сувереном є все суспільство, а глава виконавчої влади усього лише його довірена й уповноважена особа, роль якої зводиться до виконання чітко визначеної функції. Тема обґрунтування права переводиться в метаправову сферу філософії політики і ще далі - метаетики, де “підставою підстави” виступає принцип моральності як закон природи.
Цей підхід поділяє і Монтеск'є, що доповнює аналітику природного права методом історичного порівняння правових систем і звичаїв..Конкретні модифікації прояву єдиного правового розуму істотно залежать від історичної ситуації і форми політичного режиму. Монтеск'є першим висуває положення про те, що свобода є право робити все те, що дозволено законами, а однією з найважливіших умов для її здійснення повинне бути право на свободу слова, що розуміється як свобода публічного висловлювання громадянином своїх поглядів, навіть якщо вони носять опозиційний і критичний характер.
У підрозділі 3.3 “Г.В. Лейбніц як основоположник сучасних концепцій обґрунтування в юридичній логіці” показано, що Лейбніц поставив задачу виявлення базових правових конструктів як необхідних і достатніх підстав для подальшого аналізу правових проблем. Розрізняючи істини розуму та істини факту, Лейбниц співвідносить перші з розширенням аристотелівської логіки модальностей, а другі – з вірогіднісною логікою Балансу Підстав для прийняття судових рішень. Лейбніц уперше ставить три принципові питання, з якими зустрічається раціональне обґрунтування в сфері права: Як калібрувати баланс підстав? Як гарантувати надійність самих “терезів”, тобто застосовуваних логічних методів? Як установлювати підходящу процедуру зважування? Хоча сам Лейбніц не залишив повних відповідей на ці питання, їхня постановка визначила напрямки в розробці життєво-важливих проблем процесуального права і логіки прийняття судових рішень.
Підрозділ 3.4 “Ідеї французьської Просвіти і розвиток теорії обґрунтування в праві: Вольтер і Бентам”. Незважаючи на неприйняття лейбніцевих ідей передвстановленої гармонії в сфері права, Вольтер поставив те ж, що і Лейбніц, питання про роль імовірностей у кримінальному процесі. Але Вольтер, на відміну від Лейбніца, пропонує не метафізичне, а соціально-політичне обґрунтування права. Він протиставляє становій нерівності принцип формальної рівності всіх людей перед законом, відмовляється від теологічного обґрунтування права і переходить до його світського раціоналістичного обґрунтування, протиставляє інквізиційному кримінальному процесові змагальний процес. У зв'язку з цим Вольтер висуває ряд принципів раціонального судочинства: ідеологічного нейтралітету суду (принцип релігійної віротерпимості); неупередженості суддів і старанності дослідження у розгляді справи; обов'язковості мотивування судових рішень. У питанні про встановлення ступеня вірогідності судових доказів Вольтер вважає, що в цивільних справах припустимий механістичний стандарт конвенційно встановленої ваги доказів, тоді як у кримінальному судочинстві конвенціональні оцінки імовірностей незастосовні, тому що неправильно встановлена оцінка спричиняє тяжкі, часто непоправні наслідки для помилково обвинувачуваного.
Формування класичних концепцій обґрунтуванні в логіці і філософії права завершується в роботах І. Бентама. Згідно Бентамові, законодавство повинне бути засноване на гармонічному розподілі між членами суспільства їхніх прав і обов'язків. На відміну від усіх попередніх і багатьох наступних мислителів, Бентам обходиться без гіпотези Бога, що санкціонує права й обов'язки. Бентам апелює до “природного порядку”. Для законодавця повинний стати керівним принцип суспільної користі, згідно з яким він не повинний запроваджувати нових обов'язків, якщо одночасно не наділяє відповідними новими правами. Домінантою в області законодавства мусить стати захист прав особистості, а не держави або корпорації, які Бентам вважає похідними від прав особистості.
Замість історично сформованої класифікації злочинів, що не має єдиної родової підстави, Бентам запропонував свою. У її основу покладені не склади злочинів, а особи, права які можуть бути порушені. Потім цей головний розподіл конкретизується в більш детальних аспектах.
Філософсько-правова теорія обґрунтування, уперше після Аристотеля і Цицерона, доводиться Бентамом до рівня загальної теорії судового доведення або судової логіки. Оскільки обов'язок судді полягає в розгляді доказів, їхньому порівнянні і прийнятті рішень на підставі їхньої ймовірної сили, мистецтво судочинства є мистецтво користуватися доказами, заснованих на фактах, і їхньої реалістичної оцінки.

Висновоки

У дисертації здійснено теоритичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у виявлення головних підходи до проблеми обґрунтування, які мали місце в історії філософії права від виникнення перших логіко-правових теорій до формування перших концепцій судової логіки. Головними науковими і практичними результатами дослідження є такі висновки.
1. Крім процесуально-правових аспектів, феномен обґрунтування в праві має ряд філософських вимірів – онтологічний, гносеологічний, логіко-методологічний, соціально-історичний, антропологічний, аксіологічний, соціокультурний тощо.
2. Логіко-методологічний вимір передбачає трактування обґрунтування як процедури встановлення необхідних і достатніх підстав для суджень про факти правової реальності та для прийняття адекватних рішень.
3. Обґрунтування завжди реалізується через процес аргументації, причому в сфері права визнається тільки аргументація, організована відповідно до фактичних істин, принципів логіки і процесуальних правових законів. Така аргументація є доведенням у логіко-методологічному змісті поняття “доведення”, на відміну від прийнятого в процесуальному праві змісті поняття “доказу” як матеріального (речового) або вербального (особистого) свідчення про той або інший юридично-значущий факт.
4. Розвиток загальної логіко-філософської теорії правового обґрунтування передбачає аналіз найбільш визначних концепцій, що мали місце в історії осмислення проблеми обґрунтування.
5. У ході аналізу філософсько- логічних концепцій обґрунтування під кутом зору їхнього застосування в сфері права показана їхня еволюція від релігійно-міфологічних форм, що вимагають некритичної віри у вищі сили, до світських форм, що орієнтовані на раціональне переконання.
6. Становлення раціональних концепцій супроводжується формуванням конкуренції між різними версіями принципу обґрунтування в праві – зв'язаними з пошуками абсолютних і моністичних основ (Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон) і зв'язаними з твердженням їхньої релятивності і плюралістичності (софісти Протагор, Евтидем, Горгій та ін.). Прийняття релятивності основ у найбільш радикальній формі веде до дискредитації і заперечення самої ідеї обґрунтування (античні скептики, сучасні “антифундаменталісти”).
7. В історії філософії і логіки права від епохи античності до початку ХІХ століття найбільш значними є концепції обґрунтування, запропоновані Сократом і Платоном (ідея деміурга як абсолютної підстави права, діалектики як способу обґрунтування), Аристотелем (диференціація і розробка логічних теорій у залежності від предмета і мети обґрунтування), Цицероном (концентрація логіки на практичних потребах судового доведення), Ф. Беконом, Гроцієм, Гоббсом, Монтеск'є (сполучення трансцендентного і емпіричного, індукції і дедукції, історичного і логічного в обґрунтуванні), Лейбницем (ідея математико-логічної формалізації судових доказів і їх апріорної вірогіднісної оцінки), Вольтером (незалежне від Лейбница висування імовірнісного підходу до судових доказів), Бентамом (перша в історії концепція, що обходиться без ідеї Бога в обґрунтуванні прав і обов'язків, орієнтація на факти і наукову оцінку судових доказів).
8. У ході історії формування концепцій обґрунтування відбуваються парадигмальні зрушення і зсуви, пов'язані з відмовленням від теологічних обґрунтувань у праві, з ростом врахування соціально-культурних факторів і прав людини, з переходом від абстрактного теоретизування до більш реалістичного і конкретного, з удосконалюванням логічної технології судового доведення від лінійної аналітики “юридичного силогізму” до нелінійної діалектики (топіки).
9. Представляється, що подальше дослідження феномена, форм і методів обґрунтування в праві можна розвивати і конкретизувати в наступних напрямках: в історико-правознавчому аспекті – доведення проведеного аналізу до наших днів; у теоретичному аспекті – здійснення порівняльного міждисциплінарного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування в юриспруденції, в інших соціально-гуманітарних і в природничих науках, в окремих галузях права; порівняльного аналізу процедур, методів і стандартів обґрунтування, прийнятих у національних правових системах сучасних держав з розвинутою системою демократії; побудова цілісної теорії обґрунтування в правознавстві.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях:

1. Войтенко Д. О. Переконання учасників судового процессу як результат процедури обґрунтування // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. Ред. В.Я. Тацій – Харків: Нац. Юрид. акад. України. - 2003. – Вип.62. – С. 184-188.
2. Войтенко Д. О. Логіко-методологічні аспекти обґрунтування при розгляді кримінальної справи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. Ред. В.Я.Тацій – Харків: Нац. Юрид. акад. України. - 2005. – Вип.76. – С. 165-171.
3. Войтенко Д. О. Методологічний статус обґрунтування в юриспруденції // Вісник Академії правових наук.- 2005 , № 3 (42) – С. 243-249
4. Войтенко Д. О. Концепції обґрунтування в історії класичної логіки та філософії права // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2005, № 30 – С. 147-150.
5. Войтенко Д. О. Логічні засоби обґрунтування в судовому пізнанні // Тези доповідей науково-практичної конференції “Нове законодавство України та питання його застосування ”– Харків, Нац. Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого , 2003. – С. 61-63.
6. Войтенко Д. О. Джереми Бентам. Краткий очерк жизни и творческого пути //Тези доповідей Міжнародного наукового семінару “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі”. Київ, 23-24 вересня 2005 р. (у спіавторстві з В.Д. Титовим).- Київ, Нац.акад. внутр. справ та ін., 2005. - С. 44-45.
7. Войтенко Д. О. Проблема обоснования в истории юриспруденции //Тези доповідей XIIІ Міжнародних Сковородинівських читань “Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава” (Харків, 30 вересня – 1 жовтня 2005 р.). – Харків, Харківськ.нац.ун-т ім. В.Н. Каразіна та ін., 2005. – С. 181-183.

АНОТАЦІЯ

Войтенко Дмитро Олександрович. Історичний розвиток концепцій обґрунтування в логіці і філоофії права (від античності до початку XIX століття). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків 2005.
Дисертація є першим у вітчизняній науці монографічним дослідженням історії проблеми обґрунтування в праві в часовому інтервалі від епохи античності до початку XIX століття. Показано теоретичну значимість філософсько-правового і логіко-методологічного аналізу процедури обґрунтування, специфіку обґрунтування в праві в порівнянні з обґрунтуванням в інших науках. Запропоновано визначення обґрунтування в праві як універсальної для всієї сфери права логіко-методологічної процедури пошуку і встановлення переконливих (необхідних і достатніх) підстав для наших суджень про юридично-значимі події, їхньої правової оцінки і прийняття адекватних їм рішень. Проаналізовано головні підходи до обґрунтування в праві від виникнення перших логіко-правових теорій античності (Аристотель, Цицерон) до концепцій, висунутих мислителями XVIII - початку XIX століття (Лейбніц, Вольтер, Бентам). Встановлено типологію стратегій обґрунтування – моністичних, дуалістичних, плюралістичних. Показано специфіку аподиктичного і топічного (діалектичного), аналітичного і пробабілістичного підходів до проблеми обґрунтування у філософії права і практичної юриспруденції. Аргументовано положення про парадигмальний зсув в історії методології правового обґрунтування від аналітики до топіки. Визначено перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми обґрунтування в юриспруденції.

Ключові слова: підстава, обґрунтування, начало, аргументація, доказ, аналітика, топіка (діалектика), вірогіднісний підхід до оцінки доказів.

АННОТАЦИЯ

Войтенко Дмитрий Александрович. Историческое развитие концепций обоснования в логике и философии права (от античности до начала ХІХ столетия). - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 – философия права. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков 2005.
Диссертация является первым в отечественной науке монографическим исследованием истории проблемы обоснования в праве во временном интервале от эпохи античности до начала XIX века.
Показана теоретическая значимость философско-правового и логико-методологического анализа процедуры обоснования. Установлена специфика обоснования в праве по сравнению с обоснованием в других науках, которая состоит: во первых, в принципиальной неквантифицируемости и неформализуемости основного массива содержательных обосновательных средств (что отличает его от обоснования в логике, математике, естественных, экономических и технических науках); во-вторых, в особых, нередко закрепленных юридическим законом формах процедурной (процессуальной) стандартизации, (что отличает его от обоснования в ряде других социально-гуманитарных дисциплин). Обоснование всегда реализуется через процесс аргументации, причем в сфере права признается только аргументация, организованная в строгом соответствии установленным фактам, принципам логики и процессуальным правовым законам. Такая аргументация есть доказательством в логико-методологическом содержании понятия “доказательства”, в отличие от принятого в процессуальном праве содержании “доказательства” как материальном (вещном) или вербальном (личном) свидетельстве о том или другом юридическо-значимом факте.
Предложено определение обоснования в праве как универсальной для всей сферы права логико-методологической процедуры поиска и установления убедительных (т.е. необходимых и достаточных) оснований для наших суждений о юридически-значимых событиях, их правовой оценки и принятия адекватных им решений. Кроме процессуально-правовых аспектов, феномен обоснования в праве имеет ряд философских измерений – онтологическое, гносеологическое, логико-методологическое, социально-историческое, антропологическое, аксиологическое, социокультурное и т.д.
Осуществлен исторический анализ главных подходов к обоснованию в праве от возникновения первых логико-правовых теорий до концепций обоснования, выдвинутых мыслителями XVIII - начала XIX века. В ходе анализа философско-логических концепций обоснования под углом зрения их применения в сфере права показана их эволюция от религиозно-мифологических форм, которые требуют некритической веры в высшие силы, к светским формам, которые ориентированы на рациональное убеждение.
Становление рационалистических концепций сопровождается формированием конкуренции между разными версиями принципа обоснования в праве – связанными с поисками абсолютных и монистических основ (Сократ, Платон, Аристотель, Цицерон) и связанными с утверждением их релятивности и плюралистичности (софисты Протагор, Евтидем, Горгий и др.). Принятие релятивности оснований в наиболее радикальной форме ведет к дискредитации и отбрасыванию самой идеи обоснования (античные скептики, современные “антифундаменталисты”).
Показано, что в истории философии и логики права от эпохи античности до начала ХІХ столетия наиболее значительными являются концепции обоснования, предложенные Сократом и Платоном (идея демиурга как абсолютного основания права, диалектики как способа обоснования), Аристотелем (дифференциация логических теорий в зависимости от предмета и цели обоснования), Цицероном (концентрация логики на практических потребностях судебного доведения), Ф. Бэконом, Гроциєм, Гоббсом, Монтескье (соединение трансцендентного и эмпирического, индукции и дедукции, исторического и логического в обосновании), Лейбницем (идея математико-логической формализации судебных доказательств и их априорной вероятностной оценки), Вольтером (независимое от Лейбница выдвижение вероятностного подхода к судебным доказательствам), Бентамом (первая в истории концепция, которая обходится без идеи Бога в обосновании прав и обязанностей, ориентация на факты и научную оценку судебных доказательств).
Установлена типология обосновательных стратегий – монистических, дуалистических, плюралистических. Показана специфика аподиктического и топического (диалектического), аналитического и пробабилистического (вероятностного) подходов к проблеме обоснования в философии права и практической юриспруденции. Аргументировано положение о том, что в ходе истории формирования концепций обоснования происходят парадигмальные сдвиги, связанные с отказом от теологических обоснований в праве, с ростом учета социально-культурных факторов и прав человека, с переходом от абстрактного теоретизирования к более реалистическому и конкретному, с совершенствованием логической технологии судебного доказывания от линейной аналитики “юридического силлогизма” к нелинейной диалектике (топике).
Указаны перспективные направления дальнейшего исследования проблемы обоснования в юриспруденции: в историко-правоведческом аспекте – доведение проведенного анализа до наших дней; в теоретическом аспекте – осуществление сравнительного междисциплинарного анализа процедур, методов и стандартов обоснования в юриспруденции, в других социально-гуманитарных и в естественных науках, в отдельных отраслях права; сравнительного анализа процедур, методов и стандартов обоснования, принятых в национальных правовых системах современных государств с развитой системой демократии; построение целостной теории обоснования в правоведении.
Ключевые слова: основание, обоснование, начало, аргументация, доказательство, аналитика, топика (диалектика), вероятностный подход к оценке доказательств.

SUMMARY

Vojtenko, Dmitry A. Historical Development of Substantiation Conceptions in Logic and Philosophe of Law (from Antiquity to the Beginning of XIX Century). - Manuscript.
Thesis for the degree of candidate of jurisprudence in speciality 12.00.12 - philosophy of law. - Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine, Kharkiv, 2005.
Thesis is the first in domestic science historical research of legal substantiation conceptions since the epoch of antiquity to the beginning of XIX century. The theoretical importance of the legal-philosophical and legal-logical analysis of the procedure of substantiation, specificity of substantiation in law in comparison with a substantiation in other sciences is shown. Definition of a substantiation as methodological procedure of search and establishing convincing (necessary and sufficient) grounda for our judgements about legally-significant events, their legal estimation and adequate decision-making, universal for the entire scope of law is offered. The main approaches to substantiation from rise of the first legal-logical theories in Antiquity (Aristotle, Cicero) to the conceptions, put forward by thinkers of XVIII - the beginning of XIX century (Leibniz, Voltaire, Bentham) are analysed. The typology of substantiation strategies - monistic, dualistic, pluralistic is established. Specificity of apodeictical and topical (dialectical), analytical and probabilistical approaches to the problem of a substantiation in philosophy of law and practical jurisprudence is shown. Statements about paradigmatical shift in a history of methodology of a legal substantiation from analytics to topics are argued. Perspective directions of further research of the problem of substantiation in jurisprudence are determined.

Key words: basic ground, substantiation, beginning, argument, proof, evidence, analytics, topics (dialectics), probabilistic approach to estimation of evidences.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking